Решение Голосеевского райсуда об отказе Приватбанку в обращении взыскания на предмет залога

[stairtov]

ЧТО КАСАЕМО ОПИСКИ ТО НЕ УДАЛОСЬ ПОЛУЧИТЬ ПОЯСНЕНИЕ НА НЕ ВЫПОЛНЕНИЕ ПОЗЫВАЧЕМ УХВАЛЫ ...ТОЕСТЬ ТОЛЬКО ОШИБКИ ИСПРАВИЛИ ..НАДО  \\РОЗЬЯСНЕННЯ СУДУ РИШЕННЯ \\ ПОЛУЧИТЬ ПОСЛЕ ПОДАЧИ ЗАЯВЫ 

  ЩАС ПОПРОБУЮ ПЕРЕКИНУТЬ УХВАЛУ 

[stairtov]

после того как прочел лекцию о способе создания апел суда .... 

послетого как дал им понять кто они согласно способу создания и регистрации ..

после того как познакомил их с 533 уку что касаемо их заседание было продолжено и на вопрос о отводе суда я ответил что не имею полномочий вмешиватся в внутри хозяйственную деятльность 

пауза ступор сек 15 и далее пошло поехало и в результате упс 

[stairtov]

после того как прочел лекцию о способе создания апел суда .... 

послетого как дал им понять кто они согласно способу создания и регистрации ..

после того как познакомил их с 533 уку что касаемо их заседание было продолжено и на вопрос о отводе суда я ответил что не имею полномочий вмешиватся в внутри хозяйственную деятльность 

пауза ступор сек 15 и далее пошло поехало и в результате упс 

[stairtov]

https://fbcdn-sphotos-h-a.akamaihd.net/hphotos-ak-xpf1/v/t34.0-12/11042120_809392349139604_888913167_n.jpg?oh=3778aab2605fa9e80ad4375ff74d8775&oe=54FB3D02&__gda__=1425749087_0c65b9fdbfa001e424e32283e826dddd

[stairtov]

[stairtov]

[stairtov]

щас многие валят на НБУ бочку ...а я с єтим не согласен не НБУ причина проблем а система ...только создав СОЗДАВ а не сменив или поправив можно добится желаемого вами результата .. НБУ єто только фрагмент цепочки и не более .. кстати смотрите конст урср пар 2 КОМУ БАНКИ ПРИНАДЛЕЖАТ !!! И зу о приостановке   404 \ 12 от 28.10.1990 пункт 9 !!! а далее смотрите конст украини кому банки принадлежат кто должен біть собственником  -- ст 140-143 ... тока не создадим тер громаді -власть на местах и далее по возрастающей \ тоисть власть народу \ чтоб ві не делали будет как им надо 

[stairtov]

ЛИКБЕЗ ДЕРЖАВО УТВОРЕННЯ !! 

           ТЕРИТОРІАЛЬНА  ГРОМАДА

                  Придніпровського  району міста  Черкаси

                          юридична адреса  18005, м. Черкаси, вул. Т.Г. Шевченка, 307

                     тел. 63-04-51 , моб.  тел. 0667993533,  E-mail: 7993533@i.ua

                     адреса  для  листування  та  рекомендованих  відправлень   

                       18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 2, кв.169

 

26.08.2013р.                               Генеральному прокурору України          

                                                     01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15

 

для                                              Печерському  районному суду  м. Києва

реагування                                 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 42-А

на  адресу

прокурора                                  Вищий адміністративний суд  України

                                                    01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корпус 5

 

                                                    По справі № п/800/236/13

                                                     « Оскарження бездіяльності Центральної виборчої

                                                     комісії» від 6.06.2013р.»

 

                                                   З А Я ВА

                                        згідно  ст.154 КПК України

 

         28.10.2012р. відбулися вибори народних депутатів України. Згідно протоколів  дільничих  виборчих комісій та протоколу окружної  виборчої  комісії  на виборному окрузі № 194, в який  входить територія Придніпровського р-ну м. Черкаси, кандидат в народні депутати по цьому виборчому окрузі  Булатецький М.І.,  набрав на 12 тис. голосів виборців більше  від  найближчого  кандидата, представника партії регіонів.

         Жоден  протокол  дільничої виборчої комісії по цьому округу та протокол  окружної  виборчої  комісії   не визнані  судом  недійсними.   Жодна  дільнича  комісія  не  визнала  вибори такими,  що  не відбулися.

        Це підтверджується   відомістю  від  5.11.2012р. «приймання документів  Центральною виборчою комісією від окружної виборчої комісії одномандатного  виборчого округу № 194,   та  відсутністю  в природі   встановлених  законом   письмових   доказів  ЦВК про існування  таких порушень.

        Про те 5.11.2012р. ЦВК, в  супереч 1-му реченню  п.1 ст.99 «Встановлення результатів виборів депутатів у одномандатних округах», виносить постанову ЦВК № 1931  про неможливість підрахунку голосів  виборців  по 5 виборчих округах та зокрема по виборчому округу  № 194.

       В  цій   постанові  ЦВК  немає жодних посилань на фактичні обставини, що унеможливили  ЦВК  встановити  результати виборів, тим більше  які б  мали відношення  саме  до виборчого  округу № 194.

       В процесі  розгляду справ проти ЦВК Київським апеляційним адміністративним  судом та Вищим адміністративним судом, з пояснень представника ЦВК, встановлено, що ЦВК  не складала  протоколи  безпосередньо по кожному виборчому  округу,  відзначених  у вищевказаній Постанові  ЦВК,  так як це передбачено ст.99 Закону України «Про вибори народних депутатів України».(??!).

        В судових  процесах  зазначених  судів  так  і  не було встановлено саме які об»єктивні обставини позбавили ЦВК можливості  встановити результати  вище-вказаних  виборів у 194 виборчому округу.

        Саме це сьогодні  дає  беззаперечні підстави вважати, що члени ЦВК,  підчас виготовлення  вищевказаної  Постанови,  діяли  більше  ніж незаконно,  -  діяли   в супереч  не тільки  вимогам ст.6 та ст.19 Конституції України, ст.99 та ст.100 Закону України « про вибори  народних депутатів України»  та  ст.ст.13-16 Закону України «Про Центральну виборчу комісію», 

            а  і  шляхом  закінченого злочину, встановлений  ст.365 ч.2 «Перевищення влади або службових повноважень», ст.366 ч.2 «Службове  підроблення» , ст.111 «Державна рада» КК України,  та  замахом  на злочин, встановлений  ст.157 « Перешкоджання  здійсненню виборчого права»  та ст.109 « ……чи повалення конституційного  ладу або захоплення  державної влади» КК України.

       Останній  незаперечно підтверджується  наступним.

       Ст.6 та ст. 19 Конституції України   зобов»язує  усі державні  органи  діяти  виключно в  межах повноважень та у спосіб, прямо передбачений Конституцією та законами України.

       Проте жоден закон України  не уповноважував  ЦВК  на  винесення датою 5.11.2012р.  його рішення, тим  більше однією ПОСТАНОВОЮ № 1931 про неможливість  встановити  результати  виборів народних депутатів,  не тільки  у 194  виборчому округу  а  і  ще  у чотирьох  виборчих  округах,  №  94,  № 132, № 197 та  № 223.

       - Таке  ЯВИЩЕ  навіть теоретично  неможливе  з  урахуванням того, що закон «Про вибори народних депутатів України»  не встановив  межі кількості  голосів виборців для того , щоб  бути  визнаним переможцем.

         Сьогодні  можна  допустити,   що   єдиний  варіант  неможливості  встано-вити  результати  виборів на виборчому округу № 194,  не зважаючи  що останні були  визнані всіма дільничними виборчими комісіями  та окружною виборчою комісією  як такі  що відбулися   і   які  не були  оскаржені,   у  випадку,  тільки  коли  члени  ЦВК  самих себе  позбавили розуму,  шляхом  замаху  на  злочин, встановлений  ст.157 «Перешкоджання виборчому праву» та ст.111 «Державна зрада» КК України.

        - Датою 5.11.2012р. члени ЦВК  підчас «встановлення»  результатів виборів  по 194 виборчому  округу  відверто  зрадили  присягу та  вчинили злочин проти   виборчих  прав  більше ніж  150 тисяч  жителів  територіальної   громади  Придніпровського  р-ну міста Черкаси.

          Останнє  відбулось  не зважаючи,  що  територіальна громада  Придніпров-ського р-ну,   виникла  у місті  Черкаси,  ще  у  виконання  Постанови  Президії  Верховної Ради УРСР від  23.12.1973 року,   та   була  внесена  у державний   реєстр  первинних  суб»єктів  місцевого  самоврядування  УРСР,   безпосередньо  ще юстицією  УРСР.

          З цих підстав виникла необхідність  здійснити  дослідження  фактів   відкритої  державної  зради  не тільки  посадовими особами  ЦВК датою  5.11.2012р.  а  і  суддів  Вищого адміністративного суду України  та  Київського апеляційного адміністративного  суду  датами  6.06.2013р.  та 9.11.2012р.,  через  обставини  самої  неможливості    їх  створити  Указами  Президента УРСР або Президента України.

          Для  цього  було  перевірено  існування  в  природі   письмових  доказів  які  підтверджують наступне:

         1) створення юридичної особи публічного права з найменуванням «Це-нтральна виборча  комісія», у спосіб,  встановлений  розділом 3 п.2 ст.81 «Види юридичних осіб» ЦК України;

         2) дієздатність та правоздатність юридичної  особи  публічного права  з назвою  «Центральна виборча комісія» та  виявлення  доказів   які  їх  підтверджують;

         3)   належність   ЦВК датою 5.11.2012р. до державних  органів   виконавчої  влади  національної держави  України,  встановленої  положеннями  Розділу  1 «Самовизначення української нації» Декларації «Про державний суверенітет України» від 16.07.1990р., яка  є основою  нової Конституції  України  та її  нових законів;

         4) відповідність  датою  5.11.2012р.  органів  управління  юридичної особи  пу-блічного права з найменуванням «Центральна виборча  комісія», та  способу  їх створення,

         -  положенням  ст.91 та ст. 92 ЦК України;

         -  положенням   2-го речення розділу 4 Розділу ІІ «Народовладдя» Декларації «Про державний суверенітет України» від 16.07.1990р., яка є основою нової Конституції України та її законів;

         - положенням   ст.37  Конституції України,  та,

         - Рішенню Конституційного суду України від 30.09.2010р по справі № 1-45/2010.

          Перевіркою  вищенаведеного  викрилось  наступне: 

 1. Юридична особа публічного права з  найменуванням  «Центральна

виборча  комісія»  на  державній території України,   не створювалась  після 1.01.2004р. у спосіб,  встановлений розділом 3 п.2 ст.81 «Види юридичних осіб» ЦК України – розпорядчим АКТом  Президента  України.

2.  Юридична  особа публічного права   з  найменуванням  «Центральна

виборча комісія» також  не створювалась  в період  з  24.08.1991р.  по   1.01.2004р.   розпорядчим  актом Президента УРСР   і  таких  доказів  не існує  в природі.  

3. «Центральна виборча комісія»,  як  державний орган   виконавчої  влади

 «самостійної  української держави  – України»,  -  незаконного державо утворення,  незаконно  виникла  датою  24.08.1991р. у  Печерському р-ні  міста  Київ, за  адресою площа Лесі Українки, 1,  шляхом   само проголошення.

      -  Остання  виникла  результаті   державного заколоту  та  державної зради   окремого  кола   представників  національних  меншин УРСР,  з метою,  шляхом   посягання на національну державність української нації, встановленої  положеннями   Розділу 1 «Самовизначення  української нації» Декларації «Про державний суверенітет України» від 16.07.1991р., яка є основою  нової Конституції України  та  її  нових законів,  1) захопити   приміщення Верховної Ради УРСР,  2) створити  у ньому  власний державний  орган  законодавчої влади, з назвою, «Верховна Рада України», 3) у відсутність проведення виборів,  проголосити  самих себе  «народними  депутатами  України», скориставшись останнім,  4) створити  власну державу  неруських РОСІЯН.  

        Незаперечним  підтвердженням  вищенаведеного в частині  неруських РОСІЯН  є 1) Постанова  самопроголошеної  «Верховної Ради   України»  від 24.08.1991р. № 1442-12 та 2) АКТ Верховної Ради  України» від 24.08.1991р. про створення  «самостійної  української держави - України», -  у якій,  першими її жителями стоять РОСІЯНИ та євреї,  а  жителі  української нації  взагалі   там  відсутні. 

  Таким  чином  «Центральна виборча комісія»,   якою  було  видано  Постанову

№ 1931 від 5.11.2012р.,  не має  жодного відношення до державних органів  виконавчої влади  національної держави Україна,  встановленої положеннями  Декларації «Про державний суверенітет України» від 16.07.1991р.,  яка є основою  нової Конституції України  та її  нових законів.

      - Вищевказана  ЦВК  в  період з  24.08.1991р. по 5.12.1991р. стала  для  неруських РОСІЯН,  та  розчинених  у них  національних  меншин, «найголовнішим»  з  усіх  «державним органів»  виконавчої влади  ними  само-проголошеної  «самостійної  української  держави – України».

       Незаперечним  підтвердженням  цих  фактів є  Постанова   самопроголошеної  «Верховної Ради   України»  від 24.08.1991р. № 1442-12 та  її  АКТ від 24.08.1991р.  про створення  на державній території  національної держави – Україна, ще одного  державо утворення але вже РОСІЯН та євреїв  з назвою «самостійна  українська  держава  - України»,  де останнє  незаперечно  підтверджується  самими   їх  різними  назвами а саме,   -  Україна    та  «….України» .

 Тому  «Центральна виборча комісія»,  з  24.08.1991р. та  до цього часу,  за

відсутність  письмових  доказів  її  створення  у спосіб  встановлений законом,  тим більше  юридичною особою публічного права національної держави Україна,  є  самопроголошеною -  антидержавною організацією  неруських РОСІЯН та євреїв, -  є  антидержавною  організацією окремого кола  національних меншин незаконних  «громадян  України».

       Останнє  незаперечно  ще раз  підтверджується  тими  обставинами  за яких  «Центральну виборчу комісію»,  у тому числі  як   юридичну  особу   публічного права,   взагалі  неможливо  створити   після  24.08.1991р. жодним   розпорядчим  актом  жодного «Президента України».

        Непереборною  перешкодою  цьому  є документальні  докази  антидержавної діяльності  Голови  Президії Верховної Ради УРСР  Кравчука Л.М.,   в  період  24.08.1991р. та  8.12.1991р.,  та  його  державної  зради,  в  інтересах  Росії.

        -  Кравчук Л.М.,  щоб   зруйнувати  конституційні  права  народу української нації  в управлінні своєю національною державою  та   найбільшою  у світі  національною  скарбницею,    в період  5.07.1991р. по 24.08.1991р.,    прикриваю-чись інтересами народу української нації,  незаконно організував,  у приміщені  Верховної Ради  УРСР,   невеликий  державний заколот,  який   особисто  очолив.

         Метою  заколоту  було першочергово очолити народ української  нації  щоб  від  його імені  та  під  його  національними  гаслами,   ліквідувати     національну  державу – Україна,  та  захопивши  її  національну скарбницю,  останнім  надати  окремому колу  національних меншин   можливість створити  їх власну  вже  інтернаціональну  державу  не  руських  РОСІЯН та євреїв. 

         Цим повністю  пояснюється   шалений   на смерть  на той час   та  ще  до цього часу  супротив  окремого кола  «народних депутатів України» від  політичних партій,  з  представників  неруських РОСІЯН  та євреїв,   в питанні  не допустити  внесення  у  їх  громадянські  паспорти,  відомості  про  їх   національне походження  саме  як  «громадян  України».  

        Підкреслюємо  що мова  ведеться  не  про ліквідацію  існуючого   політичний  устрою   національної  держави  – Україна,  а  про незаконне  створення  в  супереч  Декларації  «Про державний суверенітет України» від 16.07.1991р.,  на   її  державній території,   шляхом  захоплення  її  національної скарбниці,  ще  однієї держави,  але  вже  неруських  РОСІЯН та євреїв, з назвою  «самостійна   українська  держава - України»  .

       Більше того останнє передбачалось здійснити,  шляхом  захоплення  -  1) національного банку  України, 2) всіх заощаджень народу української нації забезпечених золотом, 3) всіх національних засобів виробництва, 4) всього національного  державного житлового фонду; 5)  всього  національного  соціального  та комунального майна; та  6)  всіх  земель національної скарбниці  народу української нації,  щоб, саме  останніми  заповнити  власну – неруських РОСІЯН та євреїв   нову  «українську державу» .  

         Так як  вищенаведене   було  не можливо зробити у законний спосіб,  тому  Кравчук Л.М.,  був вимушений,  шляхом  державної зради,  особисто підробити   Закон Української РСР «Про вибори Президента  Української РСР»  від  5.07.1991р.  № 1297-12,  на  власний  Закон Української РСР «Про вибори Президента України», за тим же  № 1297-12  та  датою  5.07.1991р. та  5.12.1991р. у відсутність їх призначення, проведення  та  їх результатів,  проголосити  самого себе  - «Президентом  України» (???). 

        Незаперечним  підтвердженням  цього  факту  є  порівняння   окремого  «законодавства»  УРСР  та  « …України» ,  з  текстами  його  публікацій  в  друкованих  державних  засобах  інформації, а саме,

       1) Закону УРСР «Про вибори Президента  Української РСР» № 1297-12 від 5.07.1991р. з Відомостей Верховної Ради України,  з «Законом»  УРСР № 1297-12 від 5.07.1991р.  на  сайті  «Верховної  Ради України»;

       2) «Закону»  УРСР № 1297-12 від 5.07.1991р. на сайті «Верховної Ради України»,  з  Законом  УРСР «Про Президента Української РСР» № 1295-12 від 5.07.1991р.;   з  Законом  УРСР «Про вибори  Президента Української РСР» № 1297 -12 від 5.07.1991р. у відомостях Верховної Ради України;  з  Постановами Президії Верховної Ради УРСР № 1298-12 та № 1299-12  від 5.07.1991р. «Про вибори Президента Української РСР»  у  Відомостях  та  на сайті  «Верховної Ради України»;

       3) АКТ  «проголошення незалежності України» «Верховної Ради України»  від 24.08.1991р.   з  Постановою   Президії  «Верховної  Ради  України»  № 1442-12 від 24.08.1991р.

      4)  АКТ «проголошення незалежності України» «Верховної  Ради  України»  від 24.08.1991р.  та  Постанови  Президії  «Верховної Ради України»  № 1442-12 від 24.08.1991р.,  з   Постановами  Президії Верховної Ради УРСР № 1298-12 та № 1299-12  від 5.07.1991р.  у  Відомостях  та  на сайті  Верховної Ради України;

      5)  АКТ «проголошення незалежності України» «Верховної  Ради  України» від 24.08.1991р.  та  Постанови  Президії  «Верховної  Ради  України»  № 1442-12 від 24.08.1991р. з  Декларацією «Про державний суверенітет України» від 16.07. 1990р., яка є основою нової Конституції України та її нових законів.

     6)  фотознімок  у  газеті  Кабінету Міністрів України «Урядовий кур»єр»  № 38-39 (43-44) за грудень 1991р., / на якому  Кравчук Л.М.,  датою 5.12.1991р.,  у відсутність  призначення  та  проведення виборів «Президента України»,  навпаки,  складає  його  присягу,   як самопроголошений  Президент України,  тримаючи   у  своїх  руках   примірник  Конституції України (???)/,

        з Законом  УРСР «Про Президента Української РСР» № 1295-12 від 5.07.1991р.;   з  Законом  УРСР «Про вибори  Президента Української РСР» № 1297-12 від 5.07.1991р.;  та  з  Постановами Президії Верховної Ради УРСР № 1298-12 та № 1299-12  від 5.07.1991р. «з призначення виборів Президента Української РСР»  у  Відомостях  та  на сайті  «Верховної Ради України»;

      Окремо  треба  відзначити  що  саме знаходження,  на фотознімку   в газеті  Кабінету Міністрів України «Урядовий кур»єр»  № 38-39 (43-44) за грудень 1991р.,  у  руках  Кравчука Л.М.,   примірника  «Конституції України»,  підчас складання  ним  присяги «Президента України,  документально доводить,   

       -  що  в дійсності  Кравчук Л.М. ніколи  такої  присяги  не складав,  так як  Конституцію  України,  а  це  загально  відомий факт,  було уперше прийнято «Верховною Радою  України»,   тільки  датою  28.06.1996р.

        Також , з  урахуванням вищенаведеного,   сьогодні  важко  припустити,   що  Конституція  УРСР  та  ЦК УРСР  датою 1.01.2004р.,  самі  пособі   припинили  своє   існування   у   відсутність    відповідних  Постанов  Президії Верховної Ради УРСР  та  розпорядчих  актів  Президента Української РСР,   «про  створення»   в  період  з 24.08.1991р. по 5.11.2013р.   головних  юридичних осіб публічного права  з  назвами,  власних  державних органів законодавчої та вико-навчої влади, таких як – 1) «Верховна Рада України», 2) «Генеральна прокуратура України, 3) «Вища рада юстиції» або про призначення  виборів  1-го «Президента України»;

        А  сьогодні  саме  таких  письмових доказів   не існує   у  «суддів» Вищого адміністративного суду України;  Конституційного суду України, Верховного суду України, Київського апеляційного адміністративного суду, Печерського р-го суду м.Києва (??!),  та у жодного «Президента України» /;

       Тому вищевказаним  фотознімком у газеті  Кабінету Міністрів України «Урядовий кур»єр» № 38-39 (43-44) за грудень 1991р., незаперечно  сьогодні підтверджується,   що  в  період  з 1-го по 5-те  грудня 1991р.,   у відсутність  доказів  призначення  виборів «Президента України»,  голова Президії Верховної Ради УРСР  Кравчук Л.М.,  шляхом закінченого злочину, встановлений ст.157 ч.3 «Перешкоджання здійсненню виборчого права»,  ст.109 «Захоплення державної влади» та  ст.111 «Державна зрада»  КК України,

        незаконно  захопив   найвищу  державну посаду  Президента  Української  РСР, шляхом само проголошення  самого себе  Президентом «України», -  Президентом  власного  державо утворення  неруських РОСІЯН та євреїв   з  назвою  «самостійна українська держава – України».

         Окремо треба відзначити,  що  останнє  відбулось  за  обставин,  згідно яких  датою 5.12.1991р., в супереч положенням підробленого власного Закону УРСР «Про вибори Президента України» № 1297 -12 від 5.07.1991р.,   сам  Кравчук Л.М.    не був  громадянином  України,  та  не мав   письмових   доказів   своєї  публічної  відмови  1) від громадянства Української РСР та  2) від  посади  Голови Президії Верховної Ради Української РСР. (??!!)

       -  5.12.1991р.  державно зрадою  народу ДЕРЖАВНОЇ  української нації  -  яка  безпосередньо   у  собі  несла  ВСЕ  національне громадянство УРСР,  та  у відсутність доказів  складання  повноважень Голови Президії Верховної Ради УРСР,  та   фальсифікацією  доказів  прийняття присяги  Президента,  громадянин  Кравчук  Л.М.,  у відсутність  виборів  та у відсутність їх результатів,  наважився  публічно  проголосити  самого  себе  Президентом  антидержавного  утворення  неруських РОСІЯН та євреїв, з  назвою «самостійна  українська держава – України».   

         Таким чином  Фотознімком   у  газеті  Кабінету Міністрів України «Урядовий кур»єр»  № 38-39 (43-44) за грудень 1991р., викривається , що  8.12.1991р. Кравчук Л.М.,   як  Президент (власного державо утворення з назвою «самостійна українська держава - України, у жодному випадку  не представляв  у «Біловежській пущі»,  національну державу Україну, -  УРСР,  підчас  припинення  Союзного договору,  так як  не був  -  1) Президентом УРСР; 2) головою Президії Верховної Ради УРСР; 3) уповноваженим  від УРСР за довіреністю Президента УРСР або Верховної Ради УРСР,  і  надати таких  письмових   доказів  не може.

      - Вищенаведеним  незаперечно підтверджується, -  1) Українська РСР  до цього часу  не припинена  та  находиться  в стані   покою, 2) Українська РСР  ніколи  не виходила   з союзного договору,  та  3)  Українська РСР  не давала згоди  на такий  вихід  з союзного договору жодному із своїх  БОРЖНИКІВ – таких як  РСФР.

       Останнє  ще раз незаперечно підтверджується  наступними  доказами: 

       1) Кравчук Л.М.   до 1.12.1991р.  ніколи   не висувався   та   не обирався  1-м  Президентом України, саме «громадянами України»,  так як  на  вищевказану  дату   останніх   не  існувало  на державній території  національної держави – Україна;

       2) Кравчук Л.М.  також  ніколи  1.12.1991р  не обирався  1-м  Президентом України,  згідно  положень  п.1 та п. 2  підробленого Закону УРСР «Про вибори Президента  України» № 1297 від 5.07.1991р.,  так  як  на  вищевказану  дату  на  державній території національної держави – Україна, існували  тільки  громадяни УРСР і взагалі  не існували  громадяни України;

     3) Кравчук Л.М.  публічно  5.12.1991р.    не  складав    присягу Президента України,   так  як  на  вищевказану  дату,   ще  не існувало  самого  тексту  такої присяги, встановленої Законом УРСР  або  іншим  «Законом»,  самопроголошеної «Верховної  Ради України»  1-го скликання.

     5) Кравчук Л.М.  згідно підробленого Закону УРСР «Про вибори Президента  України» № 1297 від 5.07.1991р., датою 1.12.1991р.   ніколи  не був  переможцем  виборів   Президента України,  і  таких доказів  не надасть  за  відсутність самої  можливості їх штучно створити.

       Тим більше, з підстав,   що  у  представників   національних  меншин УРСР,   від   яких  походить  Кравчук Л.М.,   1.12.1991р   не існувало  на руках  паспортів  громадян «України»,   для   забезпечення   йому  особисто, «шляхом таємного голосування»,  так  необхідної  йому  перемоги   у  виборах  1-го  «Президента України»,  не зважаючи  на відсутність  доказів  їх  призначення  а  тому  і  не проведення. 

       Тому  відсутність   саме таких  письмових доказів   у Кравчука Л.М.,  у  ЦВК та у жодних суддів   України,  сьогодні  незаперечно  підтверджує  наступне:

      1) Кравчук Л.М.,  вищевказаним  Фотознімком  в газеті  Кабінету Міністрів України «Урядовий кур»єр»  № 38-39 (43-44) за грудень 1991р., публічно сфальшував  докази  прийняття  ним  присяги  «Президента України»,  так як  «Верховна Рада України» на вищевказану дату не приймала  Конституції  України,   і   таких   доказів  не існує  в природі. 

      2) 5.12.1991р. гр. Кравчук Л.М.,  став  Президентом України,  саме  шляхом захоплення  найвищої державної посади національної держави – Україна, зробивши  останнє,  у  відсутність  письмових  доказів  перетворення  первинних суб»єктів місцевого самоврядування  національної  держави  Україна,  у  первинні суб»єкти  місцевого самоврядування «самостійної української держави – України»,-   не руських РОСІЯН та євреїв.

      3) До 1.12.1991р. гр. Кравчук Л.М., у відсутність призначення виборів  Президента України,  також   на  підставі  підробленого ним Закону УРСР від 5.07.1991р. № 1297-12,  не висувався   кандидатом  у «Президенти України,  так як  єдиним  документом  який  на той час  посвідчував  його особу  та невідомих  нам його виборців  був  тільки  громадянський  паспорт   УРСР;

       Вищенаведеними  обставинами   вже  незаперечно  підтверджується  наступне:

    1) не легітимність самопроголошених  24.08.1991р. «народних депутатів України»  1-го скликання  та  самої  їх  «Верховної  ради України» 1-го скликання, у відсутність виборів.

    2) не легітимність «народних депутатів України»  всіх  наступних  скликань,  тим більше  датою  28.10.2012р.

      3) не легітимність 1-го Президента України в особі Кравчука Л.М.;

      4) не легітимність  всіх  наступних  після  1.12.1991р.  Президентів України,  з оглядом  на  докази  підроблення  Кравчуком  Л.М.  законодавства  УРСР  про  вибори  Президента УРСР; 

     5) не легітимність всіх  призначених  ними   суддів загальних та спеціалізованих  судів  та  незаконність  всіх  постановлених  ними   судових  рішень;

     6) не легітимність  всіх  «Генеральних прокурорів України» та  не  легітимність всіх  ними  призначених  обласних  та  районних  прокурорів ;

     7) не легітимність  всіх   рішень  ЦВК  в   період  з 24.08.1991р.  по  5.11.2013 рік   з  результатами  проведених  за  закритими списками,  не загальних,  не рівних ,   не прямих   та  змішаних  виборів  «народних  депутатів України»  від політичних  партій  

      8) закінчений злочин посадових осіб ЦВК  датами  24.08.1991р. та 5.12.1991р.  встановлений  ст.157 ч.3 «Перешкоджання здійсненню виборчого права»,  ст.109 «Захоплення державної влади» та  ст.111 «Державна зрада»  КК України, 

       в епізоді  незаконного виготовлення  451  незаконних    посвідчень   народних депутатів України  та   «Президента України»,   у  відсутність   доказів   при-значення  та  проведення   їх  виборів   та   у відсутність  існування  їм  належних    виборців, з статусом  «громадян  України».

      9. Закінчений злочин посадових осіб  ЦВК  встановлений  ст.157 ч.3 «Переш-коджання здійсненню виборчого права»,  ст.109 «Захоплення державної влади» ст.111 «Державна зрада»,   та   ст.382 «Невиконання судового рішення» КК України, 

      в епізоді  незаконного   виготовлення  датами  5.11.2012р.  445   незаконних посвідчень   народних  депутатів  України  від  політичних партій,  шляхом  невиконання  Рішення Конституційного суду України від 30.09.2010р.,  яким  скасовано  Закон України від 8.12.2004р. № 2222 -ІV «Про політичну  реформу  в  Україні»  та  визнано  незаконними   в період з  26.03.2002р. по 30.09.2010р.  призначення ,  організацію  та  проведення   всіх   не загальних,  не рівних , не прямих  та  змішаних  ( - пропорційно –мажоритарних)  виборів  народних депутатів  України  від  політичних  партій  за  закрити списками,  та  встановлено,   що  такий  спосіб  виборів  «народних депутатів України»  від політичних партій» або  їх  якоїсь  частини,  є   грубим порушенням  положень  ст.37, ст.71,  ст.76, ст.78 та ст.156  Конституції України.    

       Таким  чином  з  оглядом   на   вищенаведене,  судді  Вищого адміністративного суду України, у складі  Шведа Е.Ю., Веденяпіна О.А.,  Кравцова О.В.,  Масло І.В.,  Цвіркуна Ю.І., Ланченко Л.В.,  Швеця В.В. та Юрченко В.П.  викриваються,

       1) у   незаконному  виготовленні,   у відсутність  документальних  доказів  розгляду  позову  територіальної громади Придніпровського р-ну,  на бездіяльність ЦВК,   неправосудної  Постанови ВАСУ від  6.06.2013р. та Ухвали ВАСУ  від 24.07.2013р. по справі № П/800/236/13;

       2) у приховуванні  письмових  доказів  закінченого злочину,  посадових  осіб  ЦВК,  встановлений  ст.157 «Перешкоджання здійсненню виборчого права», ст.109 «Захоплення  державної влади», ст.111 «Державна зрада» , ст.375 « Постановлення завідомо неправосудного вироку, рішення суду, ухвали та постанови»  та  ст.382 «Не виконання  судового рішення» КК України,

        в епізоді  організації  28.10.2012р.  незаконних виборів  450-ти  народних депутатів України  тільки  від політичних партій  за партійними  списками,   шляхом  не виконання  Рішення Конституційного суду України від 30.09.2010р.,  яким  скасовано  Закон України від 8.12.2004р. № 2222 -ІV «Про політичну  реформу  в  Україні»  та  грубим порушенням  ст.37 та  розділу 2 ст.78 Конституції України; 

      3) у приховуванні письмових  доказів  закінченого злочину 450-ти  народних депутатів України  5-го скликання,  встановлений  ст.365 ч.3 «Перевищення влади або службових повноважень» , ст.157 «Перешкоджання здійсненню виборчого права» ст.382 «Не виконання  судового рішення» КК України,  шляхом замаху, на  злочин,   встановлений  ст.109 «Захоплення  державної влади» КК України,

      в епізоді  підроблення  положень  ст.3 « Рівне виборче право» ЗУ «Про вибори  народних депутатів України», саме положеннями п.3  ст.1 «Основні засади виборів народних депутатів України»  цього ж  ЗУ «Про вибори  народних депутатів України»,  -  якими   навпаки  було  незаконно  одночасно  встановлено  два  різні  способи  виборів  народних депутатів України,  один  з яких   взагалі   непере-дбачено  жодними   положеннями  Конституції України,  та   існування  якого  є  непереборною перешкодою  самому  рівному  виборчому праву, так  як  його пов-ністю знищує.

       

      Ще одним підтвердженням  неправосудності   Постанови  ВАСУ  від 6.06.2013р. та Ухвали  ВАСУ  від 24.07.2013р,  є  наступне :

     1) відмова  Вищого адміністративного суду України  витребувати у  ЦВК  протокол,  що складається  нею відповідно до вимог ст.99 Закону України «Про вибори народних депутатів України»,  який  вимагали  позивачі  у своєму позові.

     Це притому, що вимоги позивачів  полягали  у  зобов»язанні  ЦВК оголосити результати  виборів, які  ніхто не оскаржував;

     / - Чи  міг  «Вищий  адміністративний суд України»   вирішити  цей  позов не вивчаючи  протокол   встановлення результатів виборів? У жодному разі  НІ ! /

     2) не надання,  відповідно до положень ч.1 ст.71 КАС України,   представником    ЦВК,  як сторони відповідача у справі, жодних письмових доказів, в  доказування правомірності  дій ЦВК,  в частині  неможливості  встановити результати виборів по 194 виборчому округу.  

      І тому, за вищевказаних обставин,   доказування не обгрунтованості  позову,  були  вимушені  за ЦВК  на себе  взяти  вже  самі    вищевказані  судді  ВАСУ.

     Останнє документально доводиться  звукозаписом  судового  засідання.

     3) незаконна відмова  вищевказаних  суддів ВАСУ у задоволенні  позову в інтересах  нелегітимного  відповідача ЦВК, шляхом  незаконного  посилання  на  його необґрунтованість  та  недоведеність  фактів у позові,  з посиланням   на судові  рішення   у  інших справах,   які   датою 6.06.2013р.  в  засіданні  ВАСУ   не були  його  предметом  розгляду   та   які  жодною стороною  процесу  по справі   не надавалися  та  з  ініціативи  самого  ВАСУ  не залучалися  до справи. 

    /-  Останнім  викривається за яких  обставин у тексті  Постанови    ВАСУ від 6.06.2012р.  відсутні  жодні  аргументи  суду   щодо  позивних  вимог  з  точки зору  чи  обставин,  на які  посилаються  позивачі.  Має  місце  повна   відсутність  юридичного обґрунтування  ВАСУ  правомірності  чи  неправомірності  самих  позовних  вимог або посилань на жодний закон на якому базується сама  мотивувальна  частина  вищевказаної  Постанови ВАСУ,  стосовно відсутності  законних   підстав  для задоволення позову./

     4)  Постанова   ВАСУ  від 6.06.2013р.  виготовлена  та  засвідчена   незаконним  складом суду  -  тільки  5-тьма  з 7- ми суддів  які  6.06.2013р.  приймали участь в  засіданні  по  справі.(???) 

      Незаконна  позиція суддів  ВАСУ,  тим  більше   шляхом  створення   після 6.06.2013р.  -  після  першого  засідання  суду,   нового  незаконного складу суду,   була  викликана  приховати  письмові докази  1) одночасного   існування   у  межах  державної  території  національної  держави  Україна,  датою 6.06.2013р.  ще одного, вже таємного державо утворення  з  назвою «самостійна  українська держава – України»,   належного  окремому   колу   неруських  РОСІЯН  та євреїв та  2) незаконне  існування  само утвореної   ними  ЦВК.

       - Приховати одночасне  існування  на  державній території  національної держави – Україна,  саме  антидержавної  організації   неруських РОСІЯН  та євреїв,  з назвою  «самостійна   українська  держава – України»,   до  створення якої  24.08.1991р.  так само як  і до створення  її « філіалу»  з назвою  «ЦВК»,   не мали  жодного відношення  50-сят мільйонів  представників народу української  нації.

       Підтвердженням цього є  Декларація «Про державний суверенітет України»  від 16.07.1991р.,  яка  до цього часу  є  основою нової Конституції України  та  її нових законів, якою встановлено,   що тільки  народ  української  нації   має  власну національну державу  з  назвою  -  «Національна держава – Україна»,  та  власну  національну державність.

         

         

[stairtov]

    національну державність.

         

        Таким чином  датами  6.06.2013р. та 24.07.20013р.( підчас винесення додаткового рішення )  судді  ВАСУ,   а саме,

        - 1) Швед Е.Ю., 2) Веденяпіна О.А., 3) Кравцова О.В., 4) Масло І.В., 5)  Цвіркун Ю.І., 6) Швець  В.В., та 7) Юрченко В.П., свідомо намагались приховати своє безпосереднє відношення  до антидержавної  організації  не руських  РОСІЯН та євреїв,  з назвою «Самостійна українська держава – України»,  та  її  безпосередніх  масонів ,  а саме,  всіх, -  1) Президентів України від політичних партій; 2) народних депутатів України  від політичних партій;  3) членів  ЦВК від політичних партій;  4) членів  Вищої Ради юстиції від політичних партій;  та 5) Генеральних прокурорів України,  суддів  Верховного суду України  та  суддів  Конституційного суду України  від політичних партій. 

         -  Всіх  «найвищих  державних»  посадових осіб  само проголошених -  не утворених  як  і  ЦВК,  нелегітимних  державних органів  судової,  виконавчої та законодавчої  влади  «самостійної української держави – України»,  таємними   засновниками  яких  так само  як  і ЦВК,   були  ті  самі  не руські Росіяни та євреї,   -   представники  окремого кола національних меншини   УРСР та РОСІЇ,   які  всі  разом  в  Україні,  складають  всього  5 відсотків  від  існуючих  жителів  територіальних  громад  народу української  нації.

      5) приховування   суддями  ВАСУ,  фактів існування  Постанови  Консти-туційного суду України  від 30.09.2010р.,  у справі № 1-45/2010 « про  визнання  неконституційним  Закону України, «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004р. № 2222, якою  на державній  території України  було припинено  як незаконних  «народних депутатів України  від політичних партій»  та  таких же членів  ЦВК  та   незаконним   було  визнано  їх   представництво   у  Верховній  Раді України  та  у  Центральній  виборчій комісії.

      Вищевказане Рішення Конституційного суду України від 30.09.2010р. не виконано  до цього часу  посадовими  особами  ЦВК та  Президентом України, 

      в наслідок  чого  їх   антидержавна  позиція  датою  5.11.2013р.    призвела   до тяжких  наслідків,  у  194 – му  виборчому  окрузі,   на  виборах  «народних депутатів України» .

      Підтвердженням  цього  є  той  незаперечний  факт,  що  на момент  першої  державної  реєстрації   ЦВК  до цього часу  ще  не існує  Указу Президента України   про  його створення ,  тим більше  юридичною особою публічного права.

       Те саме  відноситься  також до  інших  «державних органів»  законодавчої виконавчої та судової  влади  «Самостійної української держави – України», з  наступними  назвами, - 1) Верховна Рада України; 2) Верховний суд України, 3) Конституційний суд України; 4) Генеральна прокуратура України, 5) Вища Рада юстиції; 6) Печерський р-й суд м. Києва; 7) Прокуратура Печерського р-ну м.Києва, 8) Прокуратура міста Києва; 9) Прокуратура Київської області; 10) Міністерство юстиції України;  і  т.д.

       Для  незаперечного підтвердження  вищенаведеного звернемось до  положень   ст.52 «Фінансування і матеріально-технічне забезпечення органів прокуратури» ЗУ «Про прокуратуру», згідно яких, - « місцеві Ради, їх виконавчі органи забезпечують розташовані на їх території органи прокуратури відповідними службовими приміщеннями на умовах оренди».

      Отже  законних  підстав  для  державної  реєстрації  ЦВК як  юридичної особи публічного права  «самостійної української держави – України»,  ніколи  не існувало  в Україні   датами  24.08.1991р. та  5.11.2013р.,  а тим більше  в період  з  24.08.1991р.  по  1.01.2004р. та  з 1.01.2004р по 5.11.2013р..

     Останнє ще раз незаперечно підтверджується  відсутністю у  «існуючого»  ЦВК договору оренди  приміщень  комунальної власності територіальної громади  Печерського р-ну м. Києва  за адресою вул. Лесі Українки,1, та  письмових доказів розрахунків.  

       Тобто,  політичні  органи,  самопроголошеної  (- не утвореної)  юридичної  особи з найменуванням «Центральна виборча комісія», яка сьогодні   є філіалом антидержавної організації  неруських Росіян та євреїв,  з назвою - «Самостійна українська держава – України»,   5.11.2013р.  вчинили    заборонені  законом   дії,   існування   яких  є   підставою,   для   припинення  ЦВК  саме  як  антидержавної  організації.  Більше того є підставою для  припинення також  тих  політичних партій, представниками яких безпосередньо та відкрито забезпечувалось у ЦВК  вищевказана її   антидержавна   діяльність  від імені  їй  належних  незаконних  політичних  органів. 

       -  Сьогодні  саме така  антидержавна  діяльність  ЦВК стала  вже  неперебор-ною  перешкодою  результатам  законного  волевиявлення   виборців  територіальної  громади  Придніпровського р-ну міста Черкаси   та   народу   української  нації    не тільки   датами  28.10.2013р.  та  1.12.1991р.,  а  і  датами  24.08.1991р.,  26.03.2002р.,  26.03.2006р. та  іншими   датами.

      В доказування вищенаведеного,  порівняємо  національний склад  Верховної ради України   від політичних  партій  станом  на  10 березня 2013р.  з   існуючим  національним  складом  населення  України,   який  сьогодні  має  наступний вигляд:

      1. Національний склад  Верховної ради України

          43 %  народних депутатів  України  – євреї;

          34  % народних депутатів  України – «росіяни»;

          22%   народних депутатів України  - українці;

      2. А національний склад населення України   

          78 %  - українці;

          17%  -  «росіяни»;

          5%  - всі інші нації.(???)

                                                                  ---

          А  вищевказані   результати   такого  порівняння   вже  порівняємо   з   поло-женнями   1) 3 речення  Розділу 1 «Самовизначення  української нації»; 3 речення Розділу ІІ «Народовладдя» Декларації «Про державний суверенітет України» від 16.07.190р., яка є основою нової Конституції України та її нових законів;  2) з розділом  1 та 3 ст.37,   та  з розділом   2  ст. 156 Конституції України;  3) з п.1 та п. 2 Постанови Верховної Ради України «Про департизацію державних органів , установ та організацій»  № 1429- ХІІ від 24 серпня 1991р.,   яка  в силі  до цього часу; та 4) з Постановою  Конституційного суду України  від 30.09.2010р., у справі № 1-45/2010 « про  визнання  неконституційним  Закону України, «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004р. № 2222.

        В  результаті такого  порівняння  буде   викрито,  що  приміщення Верховної Ради УРСР, шляхом антидержавної діяльності  ЦВК,  виявляється  неодноразово  захоплювалось,  не тільки  у відсутність   призначення  та  у відсутність  проведення  виборів  «народних  депутатів  України»,  а і  у відсутність  встановлення,  законним   шляхом,   вже  самих   результатів   їх  незаконних  виборів.

       Прикладом  цього  є  захоплення  450 представниками  різних незаконних  політичних партій  приміщення  Верховної Ради УРСР (України) датами  24.08.1991р.,  26.03.2002р., 26.03.2006р., 18.09.2007р. та 5.11.2013р., грубим  порушенням   наступного законодавства , а саме:

     1)  3 речення  Розділу 1 «Самовизначення  української нації»;

     2) 3 речення Розділу ІІ «Народовладдя» Декларації «Про державний суверенітет України» від 16.07.190р., яка є основою нової Конституції України та її нових законів;

     3)  розділу 1 та 3 ст.37,  розділу 1 ст.71  та  розділу  2  ст. 156 Конституції України;  

     4) п.1 та п. 2 Постанови Верховної Ради України «Про департизацію державних органів , установ та організацій»  № 1429- ХІІ від 24 серпня 1991р.,   яка  в силі  до цього часу;

     5) Постанови  Конституційного суду України  від 30.09.2010р., у справі № 1-45/2010 « про  визнання  неконституційним  Закону України, «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004р. № 2222.

     - В результаті  таких захоплень у  приміщенні    Верховної Ради України, кожного разу,   одночасно  виникали  450  незаконних  народних депутатів України  від політичних партій,   не  зважаючи  жоден    з   таких  «народних депутатів»  ніколи законним шляхом  не висувався  виборцями  територіальних громад  народу української нації  сіл, селищ, міст у районах та районів у містах з районним поділенням  національної держави – Україна  та  безпосередньо  останніми   ніколи  не обирався .

       - Вищевказані  «народні депутати України» від політичних партій ,  навпаки, 

незаконно  призначалися  «рішенням»  політизованими  органами  само проголо-шеної  незаконної ЦВК,  згідно закритих списків, складених  та затверджених  лідерами національних  меншин  відомих  політичних  партій,  які,  так само як  і ЦВК,  жодна,  ніколи  законним  шляхом  не створювалась  юридичною особою публічного права, у спосіб,  встановлений положеннями  розділу 3 п.2 ст.81 ЦК України.

      -  Жодні  політичні  партії, представники  яких  сьогодні знаходяться у Вер-ховній раді України,   не мають  законної державної реєстрації  у  Міністерстві  юстиції України,  з наступних  підстав,

       1) Жодна з цих  партій   не створювалась,  юридичною особою публічного права,  за адресою свого знаходження,  у спосіб,  встановлений положеннями  розділу 3 п.2 ст.81 ЦК України, - розпорядчим  актом  відповідного  органу місцевого самоврядування, наділеного правами для  створення юридичних осіб публічного права ;

       2)  Міністерство юстиції України,  з  24.08.1991р., також,  до цього часу,   не створювалось  юридичною  особою  публічного  права,  у  спосіб, встановлений положеннями  розділу 3 п.2 ст.81 ЦК України, - розпорядчим  актом Президента України,  і  таких  письмових   доказів,  також  не існує  в природі. (!!!???)

       Вище наведене  незаперечно сьогодні  підтверджується  Президентським  сайтом  та  наступним  законодавством України.

      Витяг № 1 з положень підпункту 3 пункту 2 статті 81 "Види юридичних осіб" ЦК України:

      - Юридична особа публіч­ного права створюється  розпорядчим актом Президента України, органу державної влади або органу місцевого самоврядування "

                                                              ---

         Витяг № 2  з положень  3-го речення Розділу 1 «Самовизначення украї-нської нації Декларації «Про державний суверенітет України» від 16.07.1991р

-        « Будь-які насильницькі  дії проти національної державності

 України з  боку політичних партій, громадських організацій інших угрупувань чи окремих осіб переслідуються законом»

                                                              ---

         Витяг № 3  з положень  3-го речення Розділу ІІ «Народовладдя» Декларації «Про державний суверенітет України» від 16.07.1991р.

        - « …….. . Жодна політична партія , громадська організація , інше угрупування чи окрема особа не можуть виступати від імені всього народу»

                                                            ---

         Витяг № 4 з положень  Постанови Верховної Ради України  «Про департи-зацію державних органів, установ та організацій» № 1429-12 від 24.08.1991р.

-        « Припинити діяльність організацій політичних партій в усіх органах

 державної влади та управління. ……… Особи які не виконують цієї Постанови підлягають звільненню з зазначених органів протягом десяти днів ….»

                                                               --- 

         Витяг № 5  з розділу 1 ст.37 Конституції України в редакції  28.06.1996р. та 2011р

     - « Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій програмні цілі або дії спрямовані  на …..незаконне захоплення державної влади, забороняються»

                                                               ---

       Витяг № 6 з розділу 3 ст.37 Конституції України в редакції  28.06.1996р. та  2011р

    -   « Не допускається створення та діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої влади та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування …….та в інших державних установах і організаціях»

                                                              ---

       Витяг № 7  з розділу 1 ст.71 Конституції України, в редакції  28.06.1996р.:

      - « Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування»

                                                          ---

      Витяг № 8  з  розділу 2 ст.78 Конституції України, в редакції 2008р.:

      - « Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата , бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади»

                                                           ---

      Витяг № 9  з 1-го та 3-го речення ст.156 у розділі ХІІІ «Внесення змін до Конституції України» Конституції України, в редакції  28.06.1996р.:

         - «Законопроект про внесення змін до розділу І «Загальні засади», розділу ІІІ «Вибори. Референдум» і розділу ХІІІ «Внесення змін до конституції України подається до Верховної ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної  ради України, . . .,

        Затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України»

                                                          ---

        Таким чином  відсутність проведення за 23 роки жодного подібного  Референдуму, повністю доводить закінчений злочин «народних депутатів» України  від  політичних партій  та їх політичних вождів, а саме,  - Президентів України,

       встановлений ст.109 «Дії спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади» та  ст.111 «Державна зрада» та ст.191 -5 « Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем» КК України.

      в епізодах захоплення  членами політичних партій, датами  24.08.1991р., 26.03.2002р., 26.03.2006р., 18.09.2007р., 5.11.2012р.  приміщення  Верховної Ради УРСР,  з  метою  розтрати  та  привласнення   в особливо великих розмірах,  державного бюджету  саме  національної держави –України.   

       Незаперечним  підтвердженням вищевказаного злочину   є  саме  порівняння  по-ложень  витягів   № 1,  № 2, № 3,  № 4, № 5, № 6, №7, № 8 та № 9  з положеннями  деяких  таємних  законів України,  прийнятих  саме  450 – тьма «народними депутатами» від політичних партій,  в період, з  26.03.2002р.,  по  28.10.2013р.

        Витяг № 10  з положень ст.17-1 «Форми державного фінансування політичних парті» Закону України «Про політичні партії в Україні» від 27.11.2003р № 1349,  затвердженого Президентом України  Л. Кучмою:

         - «  За рахунок коштів Державного бюджету України фінансується статутна діяльність політичних партій, не пов»язана з їхньою участю у виборах до органів державної влади , органів місцевого самоврядування , а також відшкодовується витрати політичних партій , у тому числі й тих що входили до виборчих блоків політичних партій , пов»язані з фінансуванням їхньої передвиборчої агітації  під час чергових та позачергових виборів народних депутатів України.

         У разі поділу Державного бюджету України на загальний та спеціальний фонди , витрати , передбачені частиною першої цієї статті , провадяться із загального фонду Державного бюджету України»

                                                               ---

         Витяг № 11 з положень ст.17-2 «Обсяг державного фінансування статутної діяльності політичних партій в Україні» Закону України «Про політичні партії в Україні» від 27.11.2003р № 1349,  затвердженого Президентом України  Л. Кучмою:

        - « Щорічний  обсяг фінансування статутної діяльності політичних партій ( партій, що входили до виборчих блоків політичних партій ) з Державного бюджету України,  становить 0.01 розміру мінімальної заробітної плати , встановленого на 1 січня року, що передує року виділення коштів, помноженого на кількість громадян , включених до списку виборців на останніх чергових виборах народних депутатів України»

                                                              ---

          Витяг № 12 з положень п.20 ст.87 «Видатки, що здійснюються з Державного бюджету України» Бюджетного Кодексу України, станом на 1 березня 2007р.:

         - « п.20) проведення виборів та референдумів, державне фінансування політичних партій»

                                                            ---

          Таким чином,  з урахуванням  незаперечних  письмових доказів,  згідно яких  в  період  2005 - 2007 роки,  мінімальна  зарплата  в Україні,  складала біля 800 грн., та з урахуванням  інформації на державному сайті  ЦВК, що в Україні  зареєстровано  36 млн.780 тис.179  виборців,  цією заявою сьогодні  доводиться, 

        що  щорічні  виплати  тільки  одній  маленькій  політичній  партії,  яка  потрапила до  Верховної Ради України, у складі  любого  політичного блоку, саме      для  здійснення  її  статутної  діяльності,   складали  ( 36780179 х 800 х 0.01) = 294 млн. 241 тис. 432 грн.

        А  з  урахуванням  кількості  таких  політичних  партій у «Верховній раді України», ( у тому числі  в політичних  блоках),  1)  за  період, -  з 26.03.2002р. -  по  26.03.2006р. ( 23 партії ),   за  період  з  26.03.2006р. по  18.09.2008р. ( 10 партій ),  та  за  період з 18.09.2008р  по цей час  22.02.2012р. ( 16 партій), 

        та 2) самої  кількості  таких річних  виплат,  тільки  за  7 років, 

        викриває  суму  збитків  національному  бюджету  національної держави – Україна,  більше  ніж  30 млрд. 895 млн. 350 тис. 360 грн. ( 294 млн. 241 тис. 432 грн. х 15 партій  х 7 років).

         Тобто, «Верховна Рада України» з  народними депутатами від  політичних партій,   виявляється  є  не  служіння  народу   української нації,   а  є  великий  злочин,  який  сьогодні  виключно робиться  за рахунок  виживання   42 мільйонів  представників народу   української  нації.

       Окремо   треба відзначити,  що  вищезазначена сума збитків,  вказана без ура-хування  інших бюджетних  витрат  пов»язаних  з  самою організацією  незаконної   діяльності   політичних партій  неруських РОСІЯН та євреїв   у самій  Верховній раді України, датами  26.03.2002р.,  26.03.2006,  18.09.2007р. та 28.10.2013р.  скликання.

      -  До уваги   не взяті    збитки   незаконних  бюджетних   витрат,  на наступне :

       1)  на  організацію  та   проведення   датами  26.03.2002р.,  26.03.2006,  18.09. 2008р. та 31.10.2010р.  незаконних  виборів  міських  депутатів  від політичних партій  до  міських Рад  у районах  міст з районним поділенням  «самостійної української  держави – Україна»;

       2)  на  організацію  та   проведення    датами  26.03.2002р.,  26.03.2006,  18.09. 2008р.   незаконних  виборів  народних депутатів України   від  політичних партій   до  органів  ще  нествореної  до цього часу  з 24.08.1991р.  юридичної особи публічного права з  назвою  - «Верховної Ради України»;

      3) на організацію  «роботи»  незаконної  та  не легітимної  «Верховної Ради України, 26.03.2002р., 26.03.2006, 18.09.2008р.  скликання,  та  незаконного  утримання   її   нелегітимних  народних  депутатів  від  політичних партій,  за весь  вищевказаний  період  з  26.03.2002р. –  по  23.07.2013р.;

       4) на організацію «введення»   в дію  на державній території   національної держави Україна (УРСР)  політичними  органами  нелегітимної Верховної Ради України, 26.03.1998р., 26.03.2002р., 26.03.2006, 18.09.2008р. скликань,  всього  незаконно «прийнятого» нелегітимного законодавства  «самостійної української держави –України»;

       5) на погашення  загально  державних  збитків   національній державі Україна  завданих останній   в  результаті   «введення»  в дію  на її  державній території   нелегітимних  Указів  нелегітимних   Президентів України,  з  вождів  політичних партій;

       6) на погашення  загально  державних  збитків  національній державі Україна завданих останній в результаті  добровільного  виконання  на її державній території вищевказаного нелегітимного  «законодавства» антидержавної організації  неруських Росіян та євреїв  з назвою  «самостійна українська держава – України»;

      7) на погашення  загально  державних  збитків  національній державі Україна завданих останній  в результаті  примусового  виконання  на  її державній території  вищевказаного  нелегітимного  «законодавства»   антидержавної організації  неруських Росіян та євреїв  з назвою  «самостійна українська держава – України»;

      8) на погашення  загально  державних  збитків  національній державі Україна завданих  останній  в результаті   примусового  виконання  на  її державній території,  неправосудних та незаконних  судових  «рішень»  нелегітимних судових органів  само проголошених  юридичних осіб  з назвами  місцевих,  районних у містах з районним поділенням,  міських судів та  Верховного суду України.

       - Постановлених  шляхом використання  нелегітимного  «законодавства»  антидержавної організації  неруських Росіян та євреїв,  з назвою, -  «самостійна українська держава – України», з посиланням  на «нормативні акти»  політичних органів  самопроголошеної  юридичної  особи публічного права  з  назвою « Верховна рада України».

        -  Якій,  Свідоцтво «про державну реєстрацію  юридичної особи»,  невідомого права, було  незаконно  видано  таким  же  самопроголошеним  незаконним  «виконавчим комітетом  Київської міської ради»;

        Незаперечним підтвердженням цього є той незаперечний  факт, що  «викона-вчий комітет  Київської міської ради»,  та  сама  «Київська міська Рада»,   ніколи   не створювались   у  Шевченківському  р-ні  міста Києва з районним поділенням, у спосіб, встановлений  2-м реченням розділу 1 ст.143 Конституції України,  -  рішенням  територіальної  громади  міста Києва,   а  навпаки  виникли  шляхом само проголошення, -  шляхом таємного  зговору окремого кола  київських  неруських РОСІЯН та євреїв;

        Останнє сьогодні  документально доводиться  витягами  з державного  реєстру.  

        Більше того,  у районах міст з районним поділенням  райони  яких  були  безпосередньо  створені  Постановами Президії Верховної ради УРСР,  взагалі  не  створюються   міські  Ради   та їх  міські  виконавчі комітети.

        -  Непереборною перешкодою  створити  в  Шевченківському р-ні  районі  міста  Києва  з  районним поділенням,  1) «виконавчий комітет  Київської міської ради»,  та  2)  «Київську  міську Раду»,    сьогодні,  є    сама   відсутність   у місті  Києві  самої   територіальної  громади  міста Києва.

        Також  непереборною перешкодою створити  у районі  міста  Києва з районним поділенням «виконавчий комітет  Київської міської ради»,  та  саму  «Київську  міську Раду», є  сама  Конституція  України та ЗУ «Про місцеве самоврядування», а саме:

        1) положення  розділу 4 ст.140  Конституції  України;

        2) положення  1-го та 2-го речення розділу 1 ст.143 Конституції України;

        3) положення  п.5 ст.6 ЗУ «Про місцеве самоврядування»;

        4) положення  п.2 ст.10 ЗУ «Про місцеве самоврядування».

        -  Згідно  яких,  «Київська міська рада»,  її  виконавчий комітет та сама територіальна громада міста  Києва,   взагалі  не  створюються  у   районі  міста  Києва  з  районним  поділенням,  за  наступних  обставин, а саме :

        1)   у відсутність  власної  неподільної  міської  адміністративної  території;

        2)  у відсутність  власних  міських виборців, з статусом  міських  жителів  так як останні  всі  до одного  є жителями  районів міста Києва – тільки виборцями до  своїх районних Рад.

        3) у відсутність  власних  відповідних прав, встановлених розділом  4 ст.140  Конституції  України,  тільки  обласним та районним радам,  представляти  у  містах з районним  поділенням, у тому числі і у Києві,  спільні  інтереси  існуючих там територіальних громад   районів,  з правами,  прирівняних до первинних суб»єктів місцевого самоврядування. 

        4) у  відсутність  самої можливості, у місті Києві з районним поділенням,   створити  «територіальну громаду   міста Києва»,  за  відсутність,  існування     неподільної   на райони, самостійної  міської адміністративної  території;

        Витяг №  13   з розділу  4 ст. 140 Конституції України:

-        «  Органами місцевого самоврядування, що представляють

 спільні  інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст , є районні та обласні ради.».

                                                               ---

         5) у  відсутність  прав  територіальних громад  районів  у містах   з районним поділенням,  встановлених  положення  п.5 ст.6 ЗУ «Про місцеве самоврядування»;

         Витяг №  14   з положень п.5 ст. 6 «Територіальні громади» ЗУ «Про місцеве самоврядування» :

         -  «  У містах з районним поділом територіальні громади районів у містах діють як суб»єкти права власності»

                                                                  ---

         6) у відсутність  заснування  та  створення  системи  органів  безпосереднього управління  територіальних громад  районів міста  Києва, передбаченої   положеннями  1-го  речення  розділу 1 ст.143 Конституції України.

        -  Відсутність  їх  створення,   взагалі   не допускає   заснування   у місті Києві з районним поділенням   місцеве самоврядування,  з підстав,  що   згідно  положень  2-го  речення  розділу 1 ст.143 Конституції України   місцеве самоврядування  є  виключно  наступною   формою  управління  останніх,   у містах   з  районним  поділенням  національної держави – Україна,  після  безпосереднього управління.

         -  Місцеве самоврядування   за жодних обставин,  не може,   у  місті  Києві  з районним  поділенням,   бути  створеним    у відсутність  існування  самої  системи  безпосереднього  управління  територіальних  громад  районів  міста  Києва.

        Останнє  сьогодні  вже  непотрібно  доводити,  як  і  той  факт,   що  місто Київ  є  МІСТОМ  з районним поділенням   на  10  самостійних  Районів, -  з  статусом  самостійних  адміністративних  одиниць.

          Таким  чином,  вищенаведеним  доводиться,   що  за  відсутність    на державній території  національної держави Україна,  первинних суб»єктів  місцевого самоврядування  належних  «самостійній українській  державі - України»,  у жодному   випадку,  сьогодні  не дозволяє  створити   у  місті  Києві  з  районним поділенням,  спочатку    їй   належні  державні  органи   виконавчої,  су-дової та законодавчої   влади,   з  наступними назвами, саме:

          - 1) Верховна  Рада України; 2) Центральна  виборча комісія; 3) Генеральна  прокуратура України, 4) Конституційний  суд України; 4) Вища  рада юстиції; 5) Вищий  адміністративний суд України; 6) Верховний суд України, 7) Міністерство юстиції України, 8) Міністерство внутрішніх справ України, та 9) легітимного Президента України,  

        щоб  в наступному,  за  допомогою останніх,  отримати  можливість  створити  з  неруських Росіян та  євреїв   її  власне  місцеве самоврядування.

        Вищенаведене, швидше,  також  не може   відбутись,   у відсутність  існу-вання  у місті Києві  з районним поділенням,  самих  територіальних громад  неру-ських Росіян та євреїв, належних «самостійній  українській  державі – України».

        На підставі вищевикладеного, керуючись ст.154 КПК України,

 

                                                       прошу:

 

      1.   Відкрити   кримінальне провадження  на  докази  закінченого злочину  го-лови  ЦВК Шаповала В.,  датами  5.11.2012р.,   встановлений  ст.157 ч.3 «Пере-шкоджання здійсненню виборчого права»,  ст.109 «Захоплення державної влади» ст.111 «Державна зрада»,   та   ст.382 «Невиконання судового рішення» КК України,  в частині,

      1)  організації   у незаконний спосіб  28.10.2013р.   незаконних  виборів  наро-дних  депутатів  України  від політичних партій,  шляхом невиконання  Рішення   Конституційного суду України  від 30.09.2010р., у справі № 1-45/2010 « про  визнання  неконституційним  Закону України, «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004р. № 2222, з використанням  підробленого виборчого  законодавства  України.

      2) організації  у незаконний  спосіб  5.11.2012р.  незаконного  виготовлення   шляхом  невиконання  Рішення Конституційного суду України від 30.09.2010р., та положень  розділу 2 ст.78 Конституції України, з використанням  підробленого виборчого  законодавства  України,

      225-ть  незаконних  посвідчень   народних  депутатів України  від політичних партій,   для   їх  передачі   останнім  з  метою,  у  відсутність  їх  виборів,   захопити  приміщення  Верховної ради «України»,  та  «найвищу»  в Україні  «державну  владу   народу  української нації».

    

      2.  Відкрити кримінальне провадження  на  докази   закінченого злочину  голови  ЦВК Шаповала В.,  датою  5.11.2013р.,   встановлений  ст.157 ч.3 «Перешкод-жання здійсненню виборчого права»,  ст.366 ч.2 «Службове підроблення», ст.109 «Захоплення державної влади»  ст.111 «Державна зрада» КК України, 

        в епізоді,  незаконного виготовлення  Постанови ЦВК № 1931 від 5.11.2013р,  шляхом внесення  до її тексту завідомо недійних  відомостей  про неможливість  встановити  результати  виборів  народних депутатів України  28.10.2012р. скликання,  на  194 виборчому округу,  не  зважаючи,   що  правовий  стан   існуючих  результатів та їх письмових  доказів  не вимагав  доказування,  та  підлягав  тільки   публічному  оголошенню.

 

     3.  Відкрити  кримінальне провадження  на докази  закінченого злочину  суддів Вищого адміністративного суду України  Шведа Е.Ю., Веденяніна О.А., Кравцова О.В., Масло І.В., та Цвіркуна Ю.І.,  встановлений ст.157 ч.3 «Перешкоджання здійсненню виборчого права»,  ст.366 ч.2 «Службове підроблення»,  ст.365 ч.3  «Перевищення влади та службових повноважень», ст.111 «Державна зрада»  та  ст.375 «Постановлення з суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення суду, ухвали  або  постанови» КК України,  шляхом замаху на злочин, встановлений ст.109 «Захоплення державної влади» КК України,

     в епізоді  незаконного  виготовлення, незаконним складом суду , неправосудної  Постанови  ВАСУ від 6.06.2013р.

   

     4.  Відкрити  кримінальне провадження  на докази   закінченого злочину  суддів Вищого адміністративного суду України  Шведа Е.Ю., Ланченко Л.В.,  Масло І.В., Швеця В.В. та Юрченко В.П.,  встановлений ст.157 ч.3 «Перешкоджання здійсненню виборчого права»,  ст.366 ч.2 «Службове підроблення»,  ст.365 ч.3  «Перевищення влади та службових повноважень», ст.111 «Державна зрада»  та  ст.375 «Постановлення з суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення суду, ухвали  або  постанови» КК України,  шляхом замаху на злочин, встановлений ст.109 «Захоплення державної влади» КК України,

     в епізоді  незаконного  виготовлення, незаконним складом суду , неправосудної  Ухвали  ВАСУ від 24.07.2013р.   

  

       5. Відкрити  кримінальне провадження  на докази  закінченого злочину  гр. Кравчука Л.М.,  встановлений  ст.157 ч.3 «Перешкоджання здійсненню виборчого права»,  ст.109 «Захоплення державної влади» та  ст.111 «Державна зрада»  КК України, 

       в епізоді  незаконного  виготовлення,  шляхом  державної  зради   та службового  підроблення  в інтересах  самого себе,  примірника  Закону УРСР «Про вибори Президента  України»  від 5.07.1991р. № 1297 -12 від 5.07.1991р.,  та  незаконне його використання,   у  відсутність  доказів  його  публікації  у  державних  засобах   інформації, для захоплення  найвищої  в  національній державі – Україна,    державної   посади  Президента Української РСР;

 

     6. Відкрити  кримінальне провадження   на  докази  закінченого злочину   поса-дових  осіб  ЦВК датами  24.08.1991р. та 5.12.1991р.  встановлений  ст.157 ч.3 «Перешкоджання здійсненню виборчого права»,  ст.109 «Захоплення державної влади» та  ст.111 «Державна зрада»  КК України, 

   в епізодах   незаконного  виготовлення   451-го   незаконних    посвідчень    «народних  депутатів України»  та   «Президента України»,   у  відсутність   доказів : 1) з створення  та існування  їм  належних  державних  органів  законодавчої  та виконавчої влади ;  2)  з  призначення   та   проведення  виборів  до  їх органів  та  3)  існування  належних  їм  виборців,  з  статусом  громадян  України.

 

      7. Відкрити  кримінальне провадження   на  докази   закінченого злочину   поса-дових  осіб  ЦВК  датами   24.08.1991р. , 26.03.1998р.,   26.03.2002р.,  26.03.2006,  18.09.2007р. та  28.10.2012р., встановлений ст.157 ч.3 «Перешкоджання здійсненню виборчого права»,  ст.109 «Захоплення державної влади» та  ст.111 «Державна зрада»  та ст.191 ч.5 «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем»  КК України, 

   в  6 –ти епізодах  незаконного  виготовлення  по 450  підроблених   незаконних  посвідчень  «народних  депутатів України»  від політичних партій,  у  відсут-ність  проведення  виборів,  у спосіб,  встановлений  положеннями   ст.76 Консти-туції України, з  метою здійснити  нецільову розтрату   державного бюджету  національної держави – Україна,  у розмірі    30 млрд. 895 млн. 350 тис. грн..

 

        8.  Відкрити  кримінальне провадження   на  докази  закінченого злочину   450-ти  представників окремого кола неруських Росіян та євреїв,  датами 24.08.1991р. , 26.03.1998р.,  26.03.2002р.,  26.03.2006,  18.09.2007р. та 28.10.2012р.,  встановлений ст.157 ч.3 «Перешкоджання здійсненню виборчого права»,  ст.109 «Захоплення державної влади» та  ст.111 «Державна зрада»  та ст.191 ч.5 «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем»  КК України,

        в 6 –ти  епізодах  захоплення  приміщення  законодавчого органу  державної  влади   національної держави Україна,   з   використанням   2 700 шт.  підроблених   ЦВК  незаконних   посвідчень «народних  депутатів України»  від  політичних партій;

        та   привласнення  ними,  коштів   державного бюджету національної держави – Україна,   у сумі   30 млрд. 895 млн. 350 тис. 360 грн.,   шляхом   їх  легалізації, через  незаконно  зареєстровані  самопроголошені  юридичні особи публічного права,  з назвами   належних  їм  політичних партій  та  політичних  об»єднань.

 

       9.  Відкрити   кримінальне провадження   на  докази  закінченого злочину   450-ти  представників окремого  кола  неруських Росіян та євреїв,  які  видають себе за громадян  «самостійної української держави – України»

         встановлений ст.157 ч.3 «Перешкоджання здійсненню виборчого права»,  ст.366-2 «Службове підроблення» ст.382 «Невиконання судового рішення» ст.109 «Захоплення державної влади» та  ст.111 «Державна зрада» та ст.191 ч.5 «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем»  КК України,

      в епізоді,  -  захоплення  18.09.2007р.,  приміщення  законодавчого органу  національної держави Україна,  шляхом  використання 450  підроблених  ЦВК  посвідчень  «народних депутатів України від  політичних партій»,  

      в епізоді, -   підроблення,  в інтересах самих себе,  в листопаді 2011р.,  положень  ст.3 « Рівне виборче право» ЗУ «Про вибори  народних депутатів України»,  положеннями п.3 ст.1 «Основні засади виборів народних депутатів України»   цього ж   ЗУ «Про вибори  народних депутатів України», 

       шляхом  незаконного  внесення   до  останніх,  не встановленого  Конституцією України,  виду виборів  народних депутатів України  від політичних партій,  який  Рішенням  Конституційного суду  від 30.09.2010р.  було  визнано  незаконним ;

        в епізоді, незаконного внесення Президенту України, на затвердження,   підробленого,  в інтересах самих себе,  в листопаді 2011р.,  положень п.1 ст.3 « Рівне виборче право» ЗУ «Про вибори  народних депутатів України», з  не вста-новленим  Конституцією України,  та  визнаним   незаконним  Рішенням   Консти-туційного суду  від 30.09.2010р., видом   виборів   225-ти  народних депутатів України   від політичних партій;

        у відсутність  призначення  всеукраїнського референдуму,  встановленого розділом  1 ст.156 Конституції України, та  у відсутність  його результатів,

      з питання,   -  проведення  виборів  225 ти народних депутатів  України  від  політичних партій,   у спосіб,   який  суперечить положенням  ст.37,ст.72, та ст.76 Конституції України, та який рішенням Конституційного суду України від 30.09.2010р.  визнано незаконним;

        в епізоді   незаконної   організації  28.10.2012р.  незаконних  виборів  народних депутатів України від політичних партій,  у спосіб,  який  суперечить положенням  ст.37,ст.72, та ст.76 Конституції України,  та рішенню Конституційного суду України  від 30.09.2010р.,   з використанням  підробленого,  в інтересах самих себе,  в листопаді 2011р.,  ЗУ «Про вибори  народних депутатів України»;

        в епізоді   проведення  28.10.2012р., у відсутність  результатів  всеукраїнсь-кого референдуму,  встановлений  розділом  1 ст.156 Конституції України, неза-конних  виборів  народних депутатів України від політичних партій, з  використан-ням  підробленого,  в інтересах самих себе,  в листопаді 2011р.,  ЗУ «Про вибори  народних депутатів України»,  

        у спосіб,  який  суперечить  положенням  ст. 37,ст.72, та ст.76 Конституції України, та  визнано незаконним Рішенням Конституційного суду України від 30.09.2010р.  

 

       Голова                                                                                      Сурай С.В.

       територіальної громади  

       Придніпровського р-ну

          м.Черкаси   

[ШВЕЙК]