Признание КД недействительным на основании ч.1 ст.524 ЦК.

[Йивгеней]

Стаття 524. Валюта зобов'язання

1. Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

2. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР

до статті 524 Цивільного кодексу України

Коментована стаття містить важливе для цивільного обороту правило щодо валюти вираження грошових зобов'язань. Загальне правило коментованої статті передбачає, що зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні. Це правило кореспондує загальним положенням ст. 192 ЦК, відповідно до якої законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Отже вираження ціни договору в гривнях є звичайним та вірним в разі укладення договорів між фізичними та юридичними особами - резидентами України.

Частина 2 коментованої статті дозволяє сторонам зобов'язання визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Тобто фактично зафіксувати ціну договору (зобов'язання) в доларах США, ЄВРО та іншій іноземній валюті. Незалежно від фіксації грошового еквіваленту зобов'язання в іноземній валюті, виконання такого зобов'язання є можливим виключно в гривнях за офіційним курсом іноземної валюти на день платежу, якщо інший порядок не встановлений сторонами в договорі або не закріплений нормативно-правовими актами (ст. 533 ЦК).

Судова практика на сьогодні розповсюджує правило коментованої статті і на господарські зобов'язання, незважаючи на те, що ст. 198 ГК України передбачає, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Суди посилаються на положення ст. 179 ГК України, відповідно до якої господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (див., напр., постанову Вищого господарського суду України від 16.08.2006 р. N 6-19/236-05-8034 та постанову Вищого господарського суду України від 15.02.2007 р. N 4/644-12/105).

 

Авторський колектив коментарю до Цивільного кодексу України

Науково-практичний коментар станом на 15.11.2007 р. 

[Йивгеней]

с одной стороны:

Проект

постанови Пленуму Верховного Суду України ”Про застосування Цивільного та Господарського кодексів при здійсненні правосуддя”

44. Відповідно до ст. 524 ЦК грошове зобов'язання має бути виражене в валюті України. Разом з тим сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземний валюті. Стосовно сфери дії Господарського кодексу можливість вираження грошового зобов'язання в іноземній валюті обмежується випадками, коли суб’єкти господарювання вправі проводити розрахунки між собою в іноземній валюті (ч. 2 ст. 198 ГК). Однак вираження грошового зобов'язання між суб’єктами господарювання в іноземній валюті не може бути підставою для стягнення в доход держави отриманого на виконання такого зобов'язання на підставі ч. 1 ст. 208 ГК, а лише дає право на оспорювання відповідних умов договору.

с другой:

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

15.02.2007 р.

N 4/644-12/105

Відмовлено у порушенні провадження з перегляду

ухвалою Судової палати у господарських справах

Верховного Суду України

від 26 квітня 2007 року

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Козир Т. П. - головуючого, Чабана В. В., Шевчук С. Р., за участю представників сторін: позивача - [...], відповідача - [...], розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ТОВ "Шюрінг Україна" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2006 року у справі господарського суду Львівської області за позовом ТОВ "Шюрінг Україна" до ТОВ "АВЕРС" про визнання договору недійсним та стягнення боргу, установив:

У квітні 2006 року ТОВ "Шюрінг Україна" звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ "АВЕРС" про стягнення 25667 гривень 94 коп. боргу за обладнання для виробництва вікон і дверей.

Також просив визнати недійсною угоду N 1 від 1 квітня 2005 року про внесення змін і доповнень до Договору N 2/03-05 від 1 березня 2005 року з мотивів її невідповідності ч. 2 ст. 189 і ст. 198 ГК України.

Рішенням господарського суду Львівської області від 6 червня 2006 року позов задоволено. Визнано недійсною угоду N 1 від 1 квітня 2005 року про внесення змін та доповнень до договору N 2/03-05 від 1 березня 2005 року. З ТОВ "АВЕРС" на користь позивача стягнуто 24641 гривню 76 коп. основного боргу і 1026 гривень 18 коп. пені.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2006 року рішення суду скасовано. В задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ТОВ "Шюрінг Україна" просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і задовольнити позов повністю.

Заявник вважає, що визначення ціни договору в іноземній валюті за спірною угодою суперечить ч. 2 ст. 198 ГК України, тому ця угода є недійсною, а розрахунок вартості обладнання, заснований на ній, - невірний.

Вислухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що 1 березня 2005 року між сторонами укладено договір N 2/03-05, згідно умов якого позивач зобов'язався продати, а відповідач - купити на умовах DDP м. Львів обладнання для виробництва вікон і дверей із ПВХ.

1 квітня 2005 року сторони уклали угоду N 1 про внесення змін та доповнень до договору N 2/03-05, якою встановили загальну вартість договору в сумі 25524,93 євро, що згідно курсу НБУ станом на 1 березня 2005 року становить 183406,82 гривень. Договір доповнено пунктом 4.2 наступного змісту: "при остаточному розрахунку здійснюється перерахунок вартості обладнання з врахуванням валютного еквіваленту згідно курсу НБУ станом на день розрахунку".

Пунктом 4.1 договору відповідач зобов'язався здійснити повний розрахунок за отримане обладнання до 10 грудня 2005 року.

Як встановив суд апеляційної інстанції, на виконання умов пункту 4.1 договору на рахунок позивача перерахована і надійшла попередня оплата: 53000 гривень платіжним дорученням N 1 від 2 березня 2005 року та 43200 гривень платіжним дорученням N 1 від 6 квітня 2005 року.

15 квітня 2005 року позивач за видатковою накладною передав відповідачу обладнання, обумовлене п. 3.1 договору, на загальну суму 183406 гривень.

У період з 17 червня 2005 року до 15 вересня 2005 року відповідач здійснив оплату за одержане обладнання на загальну суму 158765 гривень 65 коп., що у відношенні до курсу євро склало 25524,93 євро.

Кошти перераховувались у національній валюті України.

Тобто, відповідач розрахувався за одержане обладнання повністю відповідно до умов угоди N 1 від 1 квітня 2005 року.

Згідно ст. 198 ГК України "Виконання грошових зобов'язань" грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях.

За приписом ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 524 "Валюта зобов'язання" ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Ця стаття міститься в главі 47 "Поняття зобов'язання" ЦК України.

Разом з тим, за ст. 533 ЦК України, виконуватися грошове зобов'язання повинно в гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За таких обставин Львівський апеляційний господарський суд прийшов до юридично вірного висновку про відповідність спірної угоди вимогам закону щодо визначення валюти зобов'язання і відсутність боргу відповідача за одержане за вказаним договором обладнання, правильно застосував ст. 189 ч. 2 і 524 ч. 2 ЦК України і обґрунтовано відмовив у позові.

Твердження касаційної скарги про порушення ст. 198 ГК України безпідставне.

Так, вказана стаття міститься в главі 22 "Виконання господарських зобов'язань" ГК України і її припис не суперечить ст. 533 глави 48 "Виконання зобов'язання" ЦК України.

Сторони не порушили вказані норми, обумовивши у договорі обов'язок розрахуватися в національній валюті України і виконавши грошове зобов'язання в національній валюті України.

Порядок же визначення ціни товару, обумовлений сторонами у спірній угоді, відповідає нормі ст. 524 ЦК України.

З огляду на викладене, постанова Львівського апеляційного господарського суду законна і обґрунтована, а тому зміні не підлягає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117 - 1119 Господарського процесуального кодексу України, суд постановив:

Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20 листопада 2006 року - без зміни.

Головуючий

Т. Козир

Судді:

В. Чабан

С. Шевчук

И ещё:

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

16.08.2006 р.

N 6-19/236-05-8034

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді Кравчука Г. А., суддів Жаботиної Г. В., Мачульського Г. М., у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін: від позивача: [...], від відповідача: не з'явився, розглянувши касаційну скаргу Українсько-Американського спільного підприємства "Трейс" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2006 р. у справі N 6-19/236-05-8034 господарського суду Одеської області за позовом Державного підприємства "Іллічівський морський торговельний порт" до Українсько-Американського спільного підприємства "Трейс" про стягнення 836442,80 грн., встановив:

Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом до Українсько-Американського спільного підприємства "Трейс" про стягнення 543827,27 грн. заборгованості по оплаті за надані послуги.

Заявою, що надійшла до господарського суду 03.11.2005 р. за N 19731 позивач збільшив позовні вимоги та просить стягнути 836442,80 грн. по стягненню заборгованості за надані послуги та виконані роботи.

Рішенням господарського суду Одеської області від 23.12.2005 р. (суддя О. А. Демешин), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2006 р. (судді: О. О. Журавльов, В. М. Тофан, М. В. Михайлов), позовні вимоги ДП "Іллічівський морський торговельний порт" задоволено: стягнуто Українсько-Американського спільного підприємства "Трейс" на користь ДП "Іллічівський морський торговельний порт" заборгованість по оплаті за надані послуги в сумі 836442,08 грн., витрати по сплаті держмита у розмірі 8364,42 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн.

Не погодившись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, Українсько-Американське спільне підприємство "Трейс" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 23.12.2005 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2006 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволені позовних вимог. Свою вимогу Українсько-Американське спільне підприємство "Трейс" мотивує тим, що господарським судом першої та апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Державне підприємство "Іллічівський морський торговельний порт" доводить безпідставність вимог Українсько-Американського спільного підприємства "Трейс" та просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування місцевим та апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга Українсько-Американського спільного підприємства "Трейс" підлягає задоволенню частково.

Господарським судом встановлено:

Між позивачем та відповідачем 04.01.2004 р. укладено договір N 93, згідно якого позивач прийняв на себе зобов'язання відвантажити з залізничних вагонів та/або автотранспорту, прийняти на зберігання та навантажити на судна, а також вивантажити на залізничний транспорт та/або автотранспорту та здійснити документальне оформлення експортно-імпортних вантажів, характеристика, обсяги, номенклатура та інші кількісні показники яких зазначені у таблицях.

Позивач у червні та липні 2005 р. надав відповідачу послуги по транспортно-експедиторському обслуговуванню, зберіганню вантажів, оформленню коносаментів та витрат по сплаті залізничної подачі - прибиранню вагонів, у зв'язку з чим пред'явив відповідачу для оплати рахунки на загальну суму 645492,25 доларів США. Відповідач оплатив виставлені рахунки частково у розмірі 573910,23 доларів США, відмовляючись від сплати вартості послуг в частині нарахованого у розмірі 20 % податку на додану вартість у розмірі 107582,02 доларів США.

За надані послуги в період з 19.08.2005 р. по 27.09.2005 р. позивач виставив рахунки на загальну суму 1755694,41 грн., які відповідач оплатив також частково, а саме: сплатив 289718,54 доларів США, у сплаті 57943,72 доларів США відмовив. Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 836442,80 грн.

Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такий висновок господарського суду першої та апеляційної інстанції передчасним з огляду на таке.

Правила щодо об'єкту оподаткування та операції, що не є об'єктом оподаткування викладені у ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до п. 3.1 якої об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку.

Отже, згідно вищезгаданому п. 3.1 ст. 3 вищезгаданої норми Закону операціями платників податку є:

3.1.1. поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю);

3.1.2. ввезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорту).

3.1.3. вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорту).

Як вже було зазначено, позивач - платник податку на додану вартість у червні - вересні 2005 р. надав відповідачу на митній території України відповідні послуги. Отже, позивачем було здійснено операції з поставки послуг відповідачу, місце надання яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до п. 6.1 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Згідно п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану вартість" при експорті товарів та супутніх такому експорту послуг ставка податку становить "0" відсотків до бази оподаткування. Таки чином, як випливає з приписів вищенаведеної правової норми, якщо платник податку на додану вартість здійснює операцію з експорту товару та операцію з експорту супутніх такому товару послуг, то ставка податку також і до операцій з експорту супутніх експорту послуг становить "0" відсотків.

Згідно ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" Експорт - продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів. При цьому термін реекспорт (реекспорт товарів) означає продаж іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію України. Таким чином, як випливає з приписів вищенаведеної правової норми, експортом є продаж українськими суб'єктами іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України. Проте, як вже було зазначено, позивач продав відповідні послуги відповідачу, який є українським суб'єктом. Враховуючи, що позивач здійснив операцію по наданню відповідних послуг на митній території України відповідачу - українському суб'єкту підприємницької діяльності, то експорту відповідної послуги за даною операцією здійснено не було.

За таких обставин, господарський суд попередніх інстанцій дійшов правомірного висновку, що позивач здійснив поставку послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, отже, до даної операції застосовується ставка у розмірі 20 відсотків.

Як випливає з судових рішень, позивач надавав відповідачу послуги за договором від 04.01.2004 р. N 93 в грошовому еквіваленті, що визначений у доларах США. Проте, господарський суд попередніх інстанцій не дав цій обставині належної оцінки.

Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Таким чином, як випливає з приписів даної правової норми, якщо у зобов'язанні грошовий еквівалент визначено в іноземній валюті, то сума підлягає сплаті у гривнях розраховується за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Проте, прийнявши рішення щодо стягнення з відповідача заборгованості за виконані позивачем роботи у розмірі 836442,80 грн., господарський суд попередніх інстанцій не дослідив обставин щодо правомірності такого нарахування.

Наведене свідчить про неповне з'ясування судами першої та апеляційної інстанцій фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, а, отже, і порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1115 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Оскільки відповідно до ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо встановлення обставин справи, а останні встановлені неповно, справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного законодавства, вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України постановив:

Касаційну скаргу Українсько-Американського спільного підприємства "Трейс" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 23.12.2005 р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2006 р. у справі N 6-19/236-06-8034 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Одеської області.

Головуючий, суддя

Г. А. Кравчук

Судді:

Г. В. Жаботина

Г. М. Мачульський

[Йивгеней]

ГОСУДАРСТВЕННАЯ ИНСПЕКЦИЯ ПО КОНТРОЛЮ ЗА ЦЕНАМИ

ПИСЬМО

от 03.12.2009 г. N 200/7-6/6148

Во исполнение поручения Кабинета Министров Украины от 06.11.2009 г. N 62565/1/1-09 относительно рассмотрения обращения <...> Государственная инспекция по контролю за ценами сообщает.

Согласно пункту 1 постановления Кабинета Министров Украины от 18.12.98 г. N 1998 "Об усовершенствовании порядка формирования цен" формирование, установление и применение субъектами предпринимательства свободных цен на территории Украины осуществляются исключительно в национальной денежной единице. Таким образом:

- украинский субъект хозяйствования в договоре с другим украинским субъектом хозяйствования не имеет права устанавливать цену договора в эквиваленте иностранной валюты с привязкой к официальному курсу НБУ на день оплаты;

- украинский субъект хозяйствования в договоре с другим украинским субъектом хозяйствования не имеет права устанавливать цену договора в эквиваленте иностранной валюты с привязкой к рыночному курсу НБУ на день оплаты;

- действие указанного постановления Кабинета Министров Украины распространяется на всех субъектов хозяйствования независимо от формы собственности, в том числе на физических лиц - предпринимателей.

Вместе с тем в названном постановлении Кабинета Министров Украины указывается, что учет расходов в долларовом эквиваленте во время формирования цен считается обоснованным только в части импортной составляющей структуры цены.

Одновременно Государственная инспекция по контролю за ценами сообщает, что письмо от 06.08.2009 г. N 200/7-10/3267 в адрес <...> не направлялось.

Заместитель начальника

И. Прилипко

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

ЛИСТ

від 12.03.2007 р. N 20-5-132

На лист народного депутата України Р. Л. Ахметова від 16 лютого 2007 року N 06/007-1394...

Щодо визначення ціни зобов'язання в еквіваленті іноземної валюти зазначаємо.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Так, статтею 524 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, а сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

При цьому, главою 20 Господарського кодексу України встановлюються особливості укладання господарських договорів. Так, статтею 189 цього Кодексу передбачається, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Хозяйственный кодекс Украины

ВР Украины

Кодекс хозяйственный от 16.01.2003 № 436-IV редакция действует с 02.10.2011

Глава 21

ЦІНИ І ЦІНОУТВОРЕННЯ У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Стаття 189. Ціна у господарських зобов'язаннях

1. Ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

2. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

3. Суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані ціни та регульовані ціни - граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін.

4. При здійсненні експортних та імпортних операцій у розрахунках з іноземними контрагентами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ціни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку та індикативних цін.

[Йивгеней]

Как производная от неё и:

Стаття 533. Валюта виконання грошового зобов'язання

1. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

2. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

3. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР

до статті 533 Цивільного кодексу України

Коментована стаття встановлює важливе правило щодо валюти виконання грошових зобов'язань. Грошове зобов'язання має бути виконане в національній валюті України - гривні. Це правило кореспондує положенням ст. 99 Конституції України, відповідно до якої грошовою одиницею України є гривня, а також ст. 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", якою встановлено, що гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів. Платіжні документи для здійснення платежів на території України також мають бути виражені в гривнях.

ЦК (ст. 524) дозволяє сторонам зобов'язання виражати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Іноземною валютою вважається - валюта готівкою, грошові знаки (банкноти, білети державної скарбниці, монети), що знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені або ті, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на грошові знаки, які знаходяться в обігу; платіжні документи у грошових одиницях іноземних держав та міжнародних розрахункових одиницях; кошти у грошових одиницях іноземних держав, міжнародних розрахункових одиницях та у діючій на території України валюті з вільною конверсією, які знаходяться на рахунках та вкладах у банківсько-кредитних установах на території України та за її межами (ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність").

В разі вираження зобов'язання в іноземній валюті, його виконання все одно має бути проведено в гривнях. Сума, що підлягає сплаті в гривнях визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Офіційним курсом валюти вважається курс валюти, офіційно встановлений Національним банком України як уповноваженим органом держави (ст. 1 Закону України "Про Національний банк України"). Сторони в договорі можуть визначити і інший порядок перерахунку іноземної валюти в гривні (наприклад за визначеною договором формулою або за курсом не Національного банку України, а якогось комерційного банку тощо).

Частина 3 коментованої статті дозволяє використовувати при здійсненні розрахунків на території України іноземну валюту в порядку та на умовах, встановлених законом. Порядок та правила використання іноземної валюти на території України на сьогодні встановлені Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Правилами використання готівкової іноземної валюти на території України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 30 травня 2007 р. N 200, Положенням про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 2000 р. N 520, та іншими документами.

 

Авторський колектив коментарю

до Цивільного кодексу України

[Йивгеней]

Як правильно оформити платежі в іноземній валюті в договорі (заявці) перевезення вантажів

Досить часто умови укладених перевізниками договорів передбачають вираження грошових зобов'язань саме в іноземній валюті, хоча чинне законодавство обмежує застосування іноземної валюти як засобу платежу в розрахунках між резидентами.

Розрахунки між резидентами України мають проводитися виключно в національній валюті — гривні.

Правове обґрунтування: Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 № 15-93 (основний нормативний документ регулювання валютних відносин) визначено, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України. Крім того, гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є законним платіжним засобом в Україні відповідно до статті 99 Конституції України та статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346.

Щодо іноземної валюти як засобу платежу, то вона може використовуватись лише за певних обмежень, і розрахунки (платежі) резидентів у ній здійснюються тільки на підставі ліцензії Національного банку України.

Так, у частині 2 статті 189 Господарського кодексу (далі - ГК) зазначено:

«Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін».

У свою чергу, у частині 2 статті 198 ГК регламентовано:

«Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства».

Натомість стаття 524 Цивільного кодексу (далі-ЦК) передбачає таке:

«і. Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України — гривні.

2. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті».

І насамкінець, стаття 533 ЦК містить такі норми:

«І. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

2. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом».

Згідно листа від 12.03.2007 № 20-5-132 Міністерство юстиції України дотримується позиції щодо обов'язковості зазначення цін у господарських договорах у гривнях. Аналогічний висновок з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України «Про удосконалення порядку формування цін» від 18.12.1998 № 1998 (далі — Постанова № 1998) зроблено і в листі Міністерства економіки України від 13.09.2006 № 133-23/217. А згідно з пунктом 1 Постанови № 1998 формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних (не врегульованих державою) цін здійснюється виключно в національній грошовій оди¬ниці. Проте в подальшому у листі Міністерства економіки України від 19.12.2006 № 89-24/103 на підставі норм ГК і ЦК зроблено висновок, що при визначенні ціни договору сторони можуть установлювати її еквівалент в іноземній валюті.

У свою чергу, фахівці Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва у листі від 21.12.2007 № 9563 зазначають, що українським законодавством сторонам надано право визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних проце¬сів на суму їхніх грошових зобов'язань.

Отже, якщо сторони обумовлять у договорі обов'язок розрахуватися в національній валюті України та виконають грошове зобов'язання в національній валюті України, то, на нашу думку, цілком можна передбачати серед умов договору грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Такий самий висновок було зроблено Вищим Господарським Судом України у постанові від 15.02.2007 у справі № 4/644-12/105.

Формулювання в договорі положення про прив'язку ціни до іноземної валюти

Щоб уникнути можливих непорозумінь між сторонами договору та запобігти двозначному трактуванню умов договору контролюючими органами, радимо особливо ретельно й детально прописувати порядок розрахунку ціни: який курс, на яку дату та відповідно до якого документа буде застосовуватись.

Зразки формулювання положень щодо прив'язки ціни договору до іноземної валюти

Вартість (назва товару) за цим Договором встановлено в євро і складає євро, що відповідає ____ грн. за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на дату підписання Договору. Оплата проводиться в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на дату складання рахунка та акта виконаних робіт.

Загальна вартість (назва товару) встановлюється в сумі грн., у т. ч. ПДВ, що дорівнює ___ євро за офіційним курсом Національного банку України на дату підписання цього договору.. При збільшенні офіційного курсу євро більше ніж на ___ відсотків загальна вартість на дату проведення розрахунку збільшується в такій же пропорції.

Загальна вартість (назва товару) складає _____ грн., у т. ч. ПДВ, що еквівалентно ____ євро за курсом 1 євро = _______, встановленим Національним банком України на дату укладення цього Договору. Загальна вартість підлягає зміні у випадку зміни курсу євро, встановленого Національним банком України на дату оплати, по відношенню до курсу євро, встановленого Національним банком України на дату укладення цього Договору.

Ціна (назва товару) складає грошову суму в гривнях, що еквівалентна ________євро за офіційним курсом Національного банку України, встановленим на дату здійснення оплати покупцем.

Звернімо увагу: навіть коли резиденти визначать ціну договору лише в іноземній валюті, не зазначаючи при цьому ціни в гривнях, то це не може спричинити визнання договору неукладеним чи недійсним, хіба що призвести до визнання недійсною його частини. Адже якщо суд визнає недійсність договору в частині встановлення ціни в іноземній валюті, то сам договір не вважатиметься недійсним, а ціна договору визначатиметься на рівні звичайних цін відповідно до частини 4 статті 632 ЦК.

Отже, виходячи з вищезазначеного, можна відповісти на такі запитання: яким чином на виконання договору виставляти рахунки — у євро чи в гривнях і в якій валюті оформляти накладні чи акти виконаних робіт?

Рахунки, накладні, акти виконаних робіт тощо, повинні виставлятись у гривнях. Еквівалент в іноземній валюті зазначається лише довідково, як підстава для розра¬хунку ціни, але не більше. Тобто документи оформляються в гривнях відповідно до тих курсів іноземної валюти, які передбачено умовами договору. Якщо ж вартість предмету договору в подальшому підлягає зміні у випадку коливання курсу іноземної валюти на дату оплати, проводяться необхідні коригування (суми зобов'язання, ПДВ, валових доходів чи валових витрат).

Таким чином, крім певних коригувань, немає майже ніяких особливостей щодо нарахування ПДВ, визнання валових доходів чи вало¬вих витрат, а також їх відображення в обліку. І жодних курсових різ¬ниць та інших тонкощів, властивих розрахункам в іноземній валюті, зрозуміло, бути не може. Лише звичайні розрахунки та облік в національній валюті з дотриманням загальних норм законодавства.

Юридичний відділ

АсМАП України

[Йивгеней]

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

від 18 грудня 1998 р. N 1998

Київ

Про удосконалення порядку формування цін

Відзначити, що останнім часом у галузях народного господарства набула значного поширення практика встановлення цін і тарифів у доларовому еквіваленті.

Стрімке падіння курсу гривні до долара США, яке відбулося у серпні - вересні 1998 року, супроводжувалось значним зростанням оптових цін, насамперед, у галузях з великою питомою вагою імпортних сировини і матеріалів у собівартості продукції.

Індекс оптових цін у промисловості в цілому за 11 місяців 1998 р. становив 131,5 відсотка, у тому числі в електроенергетиці - 166,1, газовій промисловості - 209,5, нафтопереробній промисловості - 156,5, чорній та кольоровій металургії - відповідно 144,1 та 156 відсотків. У ряді галузей зростання оптових цін у жовтні перевищило вересневі показники. Почав спрацьовувати ланцюговий ефект, у результаті чого індекс оптових цін у жовтні в машинобудуванні становив вже 106,8 відсотка проти 103,9 у вересні, у легкій промисловості - 110,1 проти 102,3 відсотка у вересні. У листопаді темпи зростання оптових цін дещо знизились. Проте негативний вплив застосування доларового еквівалента на цінову ситуацію залишається значним.

Ситуацію погіршує те, що в умовах переважно вільного ціноутворення під час формування цін доларовий еквівалент застосовується і на продукцію, в структурі собівартості якої частка імпорту незначна. Це призводить до необгрунтованого дискримінаційного підвищення цін, збільшує запаси неліквідної продукції і, відповідно, зменшує оборотні кошти підприємств, провокує розкручування цін у суміжних галузях і, як наслідок, до інфляції.

Перевірками, проведеними Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки, виявлено непоодинокі факти, коли на підприємствах гірничорудної, металургійної та коксохімічної промисловості зростання оптових цін значно випереджало темпи падіння курсу гривні, хоча частка імпортної складової у собівартості їхньої продукції здебільшого не перевищувала 50 відсотків. Не зважаючи на те, що оптові ціни на вугілля у поточному році зросли лише на 5 відсотків, а падіння курсу гривні у вересні - жовтні становило близько 51 відсотка, вартість коксу для споживачів за цей період збільшилась на 75 відсотків.

Однією з причин такої ситуації є несформованість прозорих ринкових відносин, недостатній розвиток конкуренції на ринках продукції базових галузей промисловості, безвідповідальні дії окремих комерційних структур, які здійснюють збут продукції та посередницькі операції з нею, недостатня упереджувальна робота щодо боротьби з проявами монополізму. Незначна частка регульованих державних цін в умовах монополізованого ринку не може достатньо ефективно протидіяти зростанню вільних оптових та споживчих цін.

З метою стабілізації цін на внутрішньому ринку, посилення боротьби з монопольними проявами та захисту інтересів вітчизняного виробника і населення Кабінет Міністрів України

ПОСТАНОВЛЯЄ:

1. Встановити, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обгрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни.

2. Міністерству економіки, Міністерству транспорту, Державному комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості, Національній комісії з питань регулювання електроенергетики привести свої нормативно-правові акти у відповідність з вимогами пункту 1 цієї постанови, встановивши до 20 грудня 1998 р. регульовані ціни і тарифи на продукцію та послуги в гривнях. Перерахунок раніше встановлених у доларах США цін і тарифів здійснити з урахуванням питомої ваги імпортної складової у порядку згідно з додатком.

3. Надати Міністерству економіки право запроваджувати до 1 травня 1999 р. декларування зміни оптових цін на основні види продукції та послуг підприємств - монополістів гірничорудної, металургійної, хімічної і нафтохімічної промисловості та сільськогосподарського машинобудування у разі, коли зростання вільних оптових цін за 10 місяців 1998 року перевищило 30 відсотків, у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1995 р. N 135.

4. Рекомендувати Національному банку посилити контроль за проходженням платіжних документів з урахуванням того, що всі розрахунки між суб'єктами підприємництва на внутрішньому ринку України мають здійснюватись лише у гривнях.

5. Антимонопольному комітету здійснити конкретні заходи щодо послаблення тиску проявів монополізму з боку суб'єктів підприємництва на споживачів під час формування оптових цін і тарифів, встановлення контролю за діяльністю комерційних структур, які здійснюють збут продукції та посередницькі операції з продукцією підприємств - монополістів у металургійній, хімічній, нафтохімічній, вугільній, гірничорудній галузях промисловості, електроенергетиці, та у місячний термін поінформувати Кабінет Міністрів України.

6. Міністерству економіки, Антимонопольному комітету, Державному комітету у справах захисту прав споживачів, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям провести перевірки економічного обгрунтування встановлених цін (тарифів). У разі виявлення фактів порушення вимог цієї постанови оперативно застосовувати заходи впливу, передбачені нормативно-правовими актами щодо порушення державної дисципліни цін та антимонопольного законодавства. Про результати перевірок інформувати Кабінет Міністрів України до 1 лютого 1999 року.

7. Міністерству економіки, Антимонопольному комітету, Державному комітету у справах захисту прав споживачів, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям через засоби масової інформації посилити роз'яснювальну роботу щодо дотримання суб'єктами підприємництва порядку формування, встановлення і застосування оптових цін, визначеного цією постановою.

8. Контроль за виконанням цієї постанови покласти на Віце-прем'єр-міністра України Тігіпка С. Л.

Прем'єр-міністр України

В. ПУСТОВОЙТЕНКО

Інд. 67

Додаток

до постанови Кабінету Міністрів України

від 18 грудня 1998 р. N 1998

Порядок

перерахунку регульованих цін (тарифів) на товари і послуги, встановлені не у національній грошовій одиниці

1. Цей порядок поширюється на продукцію і послуги, ціни (тарифи) на які застосовуються на внутрішньому ринку України.

2. У встановлених регульованих цінах (тарифах) визначається питома вага складової, за яку розрахунки провадяться у іноземній валюті.

Питома вага визначається тим уповноваженим органом, яким і встановлюється ціна (тариф).

3. Визначена імпортна складова ціни (тарифу) перераховується у національну грошову одиницю за курсом Національного банку станом на 1 грудня 1998 р. (3,4270 гривні за 1 долар США).

4. Решта складової частини ціни (тарифу) перераховується у національну грошову одиницю за курсом Національного банку, який діяв на 1 вересня 1998 р. (2,25 гривні за 1 долар США), за винятком перерахунку залізничних вантажних тарифів, де решта матеріальної складової, що не залежить від імпортної, розраховується відповідно до індексів оптових цін з 1 вересня 1998 р. на матеріальні та енергетичні ресурси, які використовуються залізничним транспортом.

Міністр

Кабінету Міністрів України

А. ТОЛСТОУХОВ

[Йивгеней]

Решения ВСУ:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12252561

Заочним рішенням Шацького районного суду Волинської області від 11 листопада 2009 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ "ПУМБ" заборгованість за договором у сумі 25679,94 доларів США, пеню - 41957 грн. 91 коп., а також 300 грн. 05 коп.і 183,62 доларів США судових витрат.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12252541

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/15969021

Все сползает на лицензии.

Ещё ссылаются на это:

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

18.12.2009 N 14

Про судове рішення у цивільній справі

14. Згідно з частиною першою статті 192 ЦК ( 435-15 )

законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за

номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця

України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про

стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній

частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і

словами у грошовій одиниці України - гривні. При стягненні

періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого

проводиться виконання.

У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в

іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести

розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом,

встановленим Національним банком України на день ухвалення

рішення.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в

іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні

валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом

(частина друга статті 192 ЦК ( 435-15 ), частина третя статті 533

ЦК ( 435-15 ); Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого

1993 року N 15-93 ( 15-93 ) "Про систему валютного регулювання і

валютного контролю").

[nameless]

Узагальненням судової практики від 7 жовтня 2010 року.: „При вирішенні питань про розподіл судових витрат у таких справах слід виходити з вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 року № 7-93, Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затв. наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 року № 15. Положення ч. 2 ст. 7 зазначеного Декрету про те, що з позовів, що подаються до суду в іноземній валюті, а також за дії та операції в іноземній валюті державне мито сплачується в іноземній валюті, до правовідносин між резидентами не застосовуються.”

[nameless]

А по сути иска, я бы подал так:

Згідно законодавства ціна або сума договору є фінансовим зобов’язанням сторін договору.

Визначення грошової суми є фінансовим зобов’язанням відповідно норм ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України. Ст. 180 Господарського кодексу України вимагає погодити предмет, ціну, строк дії договору.

Ст. 189 Господарського кодексу України встановлює, що ціна зазначається у договорі у гривнях.

Ст. 198 Господарського кодексу України встановлює, що зобов’язання виражається та виконується у гривнях. Зобов’язання може бути виконане у іноземній валюті, якщо сторони договору мають право виражати та виконувати зобов’язання у іноземній валюті відповідно закону, що надає таке право.

Ст. 524 Цивільного кодексу України імперативно вимагає визначення договірного зобов’язання у гривні.

Ст. 533 Цивільного кодексу України встановлює, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ст. 35 Закону України „Про Національний банк України” гривня, як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про Національний банк України" встановлює, що обіг і використання, як засобу платежу, на території України інших грошових одиниць, окрім національної, забороняються.

Відповідно до ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” № 15-93 від 1993р., валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань.

Відповідно до ст. 3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України.

Відповідно ст. 192 Цивільного кодексу – Гроші, Грошові кошти – це національна валюта, що є платіжним засобом та є єдиним законним засобом платежу.

Отже, вираження та виконання зобов’язання за договорами в Україні здійснюється у національній валюті країни – гривні. Зобов’язання може бути виражено іноземною валютою та виконане нею виключно у випадку, коли закон прямо дозволяє такі дії.

Можливість виразити зобов’язання іноземною валютою надає Господарський кодекс, у випадку зовнішньоекономічного контракту або міжнародного договору, Указ Президента від 27.06.99 та Постанова НБУ №270 при наданні кредиту нерезиденту, які теж не стосується оспорюваного договору.

Тобто, незаконними є вимоги цього конкретного договору з вираження зобов’язання у доларах США. Ця позиція також підтверджується листом Державної інспекції по контролю за цінами від 06.08.2009 р. N 200/7-10/3269, листом Державного комітету України з питань регуляторної політики 21.12.2007 № 9563/0/2, листом Міністерства Економіки України від 01.06.2009 г. N 3802-25/202, Листом Міністерства Юстиції від 12.03.2007 № 20-5-132.

Суттєвою умовою договору є зобов’язання сторін та порядок розрахунків.

Іноземна валюта класифікується Національним банком України на три групи за класифікатором іноземних валют, затверджених Постановою Правління Національного банку України 04.02.98 N 34. Долар США відноситься до 1 групи Вільно конвертовані валюти, які широко використовуються для здійснення платежів за міжнародними операціями.

На сьогодні усі винятки з цього правила встановлені Національним банком України у статті 6 „Правил використання готівкової іноземної валюти на території України”, затверджених Постановою Правління Національного банку України 30.05.2007 N 200, яка встановлює порядок використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу у виключних випадках, на територіях митниць, морських суден, тощо. Розрахунків у валюті за кредитними договорами, як і за будь-якими фінансовими зобов’язаннями між резидентами України постановою не передбачено, оскільки такі розрахунки недозволені без отримання спеціальних ліцензій на спеціальних умовах, якщо такі операції взагалі передбачені діючим законодавством.

Ст. 2 Декрету КМУ №15-93 встановлює, що резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Статтею 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України встановлюються статус іноземних валют на території України.

Стаття 193 ЦК України вказує, що 1. Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом.

Відповідно ст. 1 Декрету КМУ № 15-93 валютними цінностями є іноземна валюта, інші фінансові та банківські документи, виражені в іноземній валюті.

Відповідно ст. 192 Цивільного кодексу – іноземна валюта може використовуватись виключно у випадках, встановлених виключно законом.

Ст. 533 Цивільного кодексу України встановлює, що використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Таким чином, використання валютних цінностей, іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті за правочином при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, прямо встановлених законом, а обіг іноземної валюти на території України є забороненим.

Отже, якщо діючим в Україні законодавством не дозволені розрахунки на території України за зобов’язаннями між резидентами України у іноземній валюті, то такі розрахунки є незаконними.

Закон України "Про банки і банківську діяльність" не містить таких випадків, порядку та умов використання іноземної валюти на території України за зобов’язаннями, за яких сторони оспорюваного договору могли б допустити до виконання договору.

Розрахунки у іноземній валюті за товари та послуги на території України між резидентами, встановлені оспорюваним договором, також недозволені Законом „Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, що є одним з єдиних законів, який регулює розрахунки в іноземній валюті.

И на этом как-бы точка. Остаётся только вопрос в судебной системе Гондурасии.

[werter]

в гондурасии (революція гідності довела що ми не гондурасія) нашей стране не существует закона, регулирующего порядок обращения валюты в гражданском обороте, законодательный акт, это - не закон, прямое указание в ГК на вид законодательного акта - закон, в форме которого может быть уррегулирован вопрос установления правил использования валюты в гражданском обороте согласован с положениями ст.92 Конституции, а компетенция установления этих правил находится исключительно у парламента, всё остальное - от лукавого ростовщика. с 2004 года в уркаинской   (це було написано у часи бандюковича) украинской правовой системе отсутствует надлежащий акт гражданского законодательства, регулирующий в соответствии с Конституцией вопросы обращения иностранной валюты в гражданском обороте.

Любые попытки поддянуть к регулированию этих отношений Декрет - акт узурпации власти и превышение специальной и общей (конституционной) компетенции.

[alexburko]

в гондурасии не существует закона, регулирующего порядок обращения валюты в гражданском обороте, законодательный акт, это - не закон, прямое указание в ГК на вид законодательного акта - закон, в форме которого может быть уррегулирован вопрос установления правил использования валюты в гражданском обороте согласован с положениями ст.92 Конституции, а компетенция установления этих правил находится исключительно у парламента, всё остальное - от лукавого ростовщика. с 2004 года в уркаинской правовой системе отсутствует надлежащий акт гражданского законодательства, регулирующий в соответствии с Конституцией вопросы обращения иностранной валюты в гражданском обороте.

Любые попытки поддянуть к регулированию этих отношений Декрет - акт узурпации власти и превышение специальной и общей (конституционной) компетенции.

...как говорится: и кому ты это расскажешь?...

[Yuriy 19]

в гондурасии не существует закона, регулирующего порядок обращения валюты в гражданском обороте, законодательный акт, это - не закон, прямое указание в ГК на вид законодательного акта - закон, в форме которого может быть уррегулирован вопрос установления правил использования валюты в гражданском обороте согласован с положениями ст.92 Конституции, а компетенция установления этих правил находится исключительно у парламента, всё остальное - от лукавого ростовщика. с 2004 года в уркаинской правовой системе отсутствует надлежащий акт гражданского законодательства, регулирующий в соответствии с Конституцией вопросы обращения иностранной валюты в гражданском обороте.

Любые попытки поддянуть к регулированию этих отношений Декрет - акт узурпации власти и превышение специальной и общей (конституционной) компетенции.

В гондурасии существует закон регулирующий порядок обращения валюты.Это Декрет, имеющий силу закона. Но где в Декрете указано о том что можно использовать наличную инвалюту как средство платежа?Ни где!!!!! И этот Декрет противоречит ст.524 ГК Украины практически в одном месте.Наличие индивидуальной лицензии на использование валюты как средство платежа, да и эта норма распространяется только на безналичные расчеты согласно постановы НБУ о порядке выдачи инд. лицензий.

В гондурасии проблемы с верховенством права и правосудием!!!!

[Алексашка]

Не могу сильно спорить с вашим изложением понимания сути исковых претензий. Мы ж на одной стороне. Но добавлю и свое понимание...

Згідно законодавства ціна або сума договору є фінансовим зобов’язанням сторін договору.

Визначення грошової суми є фінансовим зобов’язанням відповідно норм ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України. Ст. 180 Господарського кодексу України вимагає погодити предмет, ціну, строк дії договору.

Ст. 189 Господарського кодексу України встановлює, що ціна зазначається у договорі у гривнях.

Ст. 198 Господарського кодексу України встановлює, що зобов’язання виражається та виконується у гривнях.

Все мы знаем что в гражданском судебном производстве положения Господарського кодексу України не катят как по известным, так и по неизвестным нам причинам.

Відповідно до ст. 32 Закону України "Про Національний банк України" встановлює, що обіг і використання, як засобу платежу, на території України інших грошових одиниць, окрім національної, забороняються.

Я уже говорил что мы неправильно толкуем ст. 32 и отношения к валюте она не имеет. В оригинале она написана так: Випуск та обіг на території України інших грошових одиниць і використання грошових сурогатів як засобу платежу забороняються.

Тоесть в этой статье речь идет исключительно о сурогатах, ну например о купонах или как например у Попандопало в известном фильме были свои деньги, про которые он говорил "Бери, я себе еще нарисую".

Так вот - Выпуск И дальнейший оборот таких выпущеных денег кроме гривны запрещен, так же запрещен платеж такими выпущенными на территории Украины сурогатами. Если я неправ, найдите хоть один намек что в ст. 32 речь идет о долларах, евро и т.д., тоесть об иностранной валюте

а обіг іноземної валюти на території України є забороненим.

Утверждение про эту заборону идет опять же от ст. 32, которую мы неверно толкуем. И говоря про жесткую и конкретную заборону вы тут же приводите примеры, когда оборот и расчеты разрешены. Даже пленумы ВСУ разрешают взымать в валюте при определенных условиях, опять же ДВС на законодательном уровне разрешено шарить и изымать валюту в том числе и на счетах. Опять же Декрет разрешает покупать, хранить и даже выдавать кредиты и выполнять платежи валютой, на определенных условиях

Валюта в обращении и платежах ограничена - да, не разрешена (кроме випадків)- да, но не запрещена. На это именно и бьют банки и судьи, говоря про то, что ни одним законом Украины НЕ запрещено выдавать кредиты валютой. Другое дело что они перекручивают и тут не нужен запрет, а достаточно просто неразрешение.

Еще добивает что при решении споров в частноправовых отношениях банки и судьишки (иначе их назвать нельзя) применяют чисто "галузевий" Закон "Про банки і банківську діяльність", который помоему даже боком нельзя применять. Подтверждение этому в следующем:

Стаття 3. Закону України «Про банки і банківську діяльність» - Сфера застосування

Цей Закон регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків.

Положення цього Закону та нормативно-правові акти Національного банку України застосовуються як до банків, так і до філій іноземних банків

Положення цього Закону застосовуються до представництв іноземних банків, що діють на території України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами (угодами), згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також до філій українських банків за кордоном та до пов'язаних з банком осіб, визначених статтею 52 цього Закону.

Відповідні положення цього Закону поширюються також на окремі зобов'язання і відповідальність інших осіб, діяльність яких пов'язана з функціонуванням банків.

И актуальный вопрос - если ст. 3 определена Сфера застосування Закону и четко сказано что он регулирует отношения, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків, а о регулировании правочинов или частноправовых отношений тут нет даже намека, так же как нет намека что данный закон относится к физикам, то как могут суды застосувувати закон в наших спорах и регулировать его положениями частноправовые отношения? А эта ихняя прикольная логическая цепочка с применением этого закона... Я имею ввиду утверждение что гроші это кошти, а кошти это евро, итого гроші это евро

[KIAV]

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ОГЛЯДОВИЙ ЛИСТ

від 21.11.2011 р. N 01-06/1626/2011

Господарські суди України

Про деякі питання практики вирішення спорів за участю банків (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)

У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами України спорів за участю банків, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

1. Надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, якщо банк має відповідну генеральну ліцензію Національного банку України на здійснення таких операцій

Місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, з посиланням на пункт 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 N 15-93 (далі - Декрет) визнав недійсним кредитний договір у зв'язку з відсутністю у банку відповідної індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, використання іноземної валюти як засобу платежу. При цьому наявність генеральної ліцензії на здійснення банком валютних операцій не взято до уваги.

Скасовуючи судові рішення у справі та передаючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України виходив з такого.

Згідно зі статтею 5 Декрету Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно з пунктом 4 статті 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують в тому числі й операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Проте чинне законодавство зазначених обмежень не встановлює, а відтак названа норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Водночас відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 N 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями) [постанова Вищого господарського суду України від 18.11.2009 N 9/70пд].

2. Іпотекою забезпечуються реально існуючі зобов'язання та вимоги, які можуть виникнути в майбутньому, у тому числі зобов'язання на підставі генерального договору на здійснення кредитування та проведення інших активних банківських операцій

Між позичальником і банком було укладено генеральний договір на здійснення кредитування і проведення інших активних банківських операцій та іпотечний договір, за яким забезпечено вимоги іпотекодержателя за генеральним договором. У подальшому в рамках генерального договору була відкрита кредитна лінія згідно з укладеним сторонами кредитним договором.

За позовом позичальника місцевий господарський суд визнав недійсним з моменту укладення іпотечний договір у зв'язку з тим, що його умовами було забезпечено виконання зобов'язання, визначеного генеральним договором і яке не існувало на момент укладення такого договору, що є порушенням частини четвертої статті 3 Закону України "Про іпотеку".

Постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано на підставі того, що зміст іпотечного договору містить всі істотні умови, передбачені статтею 18 Закону України "Про іпотеку", та забезпечує дійсні та реальні правочини, які укладені сторонами на виконання генерального договору.

Вищий господарський суд України з урахуванням правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду України від 22.11.2010 N 51/547, погодився з висновком суду апеляційної інстанції, зазначивши таке.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 573 Цивільного кодексу України заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.

Частиною четвертою статті 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання (частина друга статті 7 Закону України "Про іпотеку").

Отже, чинним законодавством встановлено, що іпотекою забезпечуються виключно реально існуючі зобов'язання та вимоги, які можуть виникнути в майбутньому на підставі чинних договорів.

Статтею 18 Закону України "Про іпотеку" визначено істотні умови, які повинен містити договір іпотеки.

Як встановлено судами, банком та позичальником було укладено генеральний договір про здійснення кредитування та проведення інших активних банківських операцій.

У подальшому сторонами було укладено кредитний договір, який є невід'ємною частиною генерального договору і в якому зазначено конкретні суми кредитування, строки надання кредитних коштів, процентні ставки за користування кредитом, відповідальність сторін та інші істотні умови.

Банком (іпотекодержатель) та позичальником (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого забезпечувалися вимоги іпотекодержателя за генеральним договором, до якого було внесено зміни та доповнення іншим договором. Згідно із зазначеними договорами сторонами було визначено зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання, опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та його реєстраційні дані відповідно до вимог статті 18 Закону України "Про іпотеку", якою встановлено істотні умови договору іпотеки.

У зв'язку з викладеним Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що оспорюваний іпотечний договір (з урахуванням змін та доповнень) містив усі істотні умови, передбачені статтею 18 Закону України "Про іпотеку", та забезпечував вимогу банку як іпотекодержателя за чинним генеральним договором, що не суперечить положенням частини четвертої статті 3 названого Закону (постанова Вищого господарського суду України від 19.01.2011 N 51/547).

3. Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів банку не поширюється на нарахування інфляційних втрат на суму боргу та процентів річних, оскільки відповідні суми входять до складу грошового зобов'язання і не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання

Рішенням місцевого господарського суду частково задоволено позов прокурора, поданий в інтересах держави в особі фінансового управління державної адміністрації до банку щодо стягнення сум інфляційних втрат, процентів річних та пені у зв'язку з неповерненням у визначений строк банківського вкладу.

Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, господарський суд послався на те, що, інфляційні втрати та частина процентів річних нараховані позивачем за період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. У стягненні пені відмовлено в зв'язку з тим, що сторонами не було укладено угоди у письмовій формі про можливість її стягнення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, апеляційний господарський суд стягнув з банку в повному розмірі інфляційні втрати і проценти річних за весь період нарахування, мотивуючи це тим, що інфляційні втрати та проценти річних не можна віднести до штрафних санкцій, які не нараховуються під час дії мораторію.

Вищий господарський суд України залишив постанову апеляційного господарського суду без змін, виходячи з такого.

Відповідно до статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Згідно зі статтею 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" протягом дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Постановою Правління Національного банку України призначено тимчасову адміністрацію банку строком на один рік та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців.

За статтею 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні втрати та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань.

При цьому положення статті 625 Цивільного кодексу України застосовуються до боржника у разі порушення ним грошового зобов'язання незалежно від наявності вини у його діях (постанова Вищого господарського суду України від 05.08.2010 N 4/719).

З висновками Вищого господарського суду України погодився й Верховний Суд України, який за результатами перегляду постанови Вищого господарського суду залишив її без змін (постанова Верховного Суду України від 08.11.2010 N 4/719).

4. У разі відсутності в договорі банківського рахунку умов щодо розміру процентів за користування грошовими коштами клієнта та неприйняття вкладів на вимогу банк зобов'язаний виплатити проценти в розмірі облікової ставки Національного банку України

Рішенням господарського суду, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, задоволено позов фізичної особи - підприємця до банку про стягнення відсотків за користування грошовими коштами на його поточному рахунку.

Господарськими судами було встановлено, що:

- банком на підставі договору на розрахунково-касове обслуговування, укладеного з фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, було відкрито поточний рахунок;

- відповідно до укладеного договору банк зобов'язався здійснювати нарахування відсотків за залишками вільних коштів на рахунку клієнта, зараховувати їх на рахунок клієнта в останній робочий день місяця відповідно до тарифів банку та проводити нарахування відсотків за незнижувальними залишками вільних коштів на рахунку клієнта і зараховувати їх на рахунок клієнта в останній робочий день місяця відповідно до тарифів банку;

- у переліку послуг з розрахункового обслуговування договором передбачалося також перерахування відсотків на залишки на рахунках та відсотків на поточні залишки по рахунках, проте розмір нарахування відсотків не визначено.

За результатами перегляду судових рішень у касаційному порядку Вищий господарський суд України, врахувавши правові позиції, викладені у постанові Верховного Суду України від 13.12.2010 N 2-11/994-2010, залишив без зміни постанову суду апеляційної інстанції, зазначивши таке.

Відповідно до статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Частиною четвертою статті 1068 Цивільного кодексу України передбачено, що клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Згідно з частиною першою статті 1070 Цивільного кодексу України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом.

Отже, договір банківського рахунку є відплатним для кожної із сторін, у зв'язку з чим банк зобов'язаний за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплатити йому проценти, а клієнт - оплатити банку послуги з розрахунково-касового обслуговування рахунку.

Частиною другою статті 1070 Цивільного кодексу України передбачено, що проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

У розгляді справи господарськими судами встановлено, що умовами укладеного сторонами договору на розрахунково-касове обслуговування передбачено зобов'язання банку сплачувати проценти за користування грошовими коштами клієнта, проте не визначено їх розмір, а також те, що відповідачем вклади на вимогу юридичних або фізичних осіб не приймалися.

Відповідно до статті 8 Цивільного кодексу України якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Згідно з частиною першою статті 1061 Цивільного кодексу України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

За відсутності визначення договором банківського рахунка розміру процентів за користування банком грошовими коштами клієнта та неприйняття банком вкладів на вимогу банк зобов'язаний виплатити проценти в розмірі облікової ставки Національного банку України (постанова Вищого господарського суду України від 15.02.2011 N 2-11/994-2010).

Голова Вищого господарського

суду України В. Татьков

[Йивгеней]

Каким боком это к поднятой теме?

[TajSon]

Стаття 3. Закону України «Про банки і банківську діяльність» - Сфера застосування

Цей Закон регулює відносини, що виникають під час заснування, реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків.

Положення цього Закону та нормативно-правові акти Національного банку України застосовуються як до банків, так і до філій іноземних банків

Положення цього Закону застосовуються до представництв іноземних банків, що діють на території України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами (угодами), згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також до філій українських банків за кордоном та до пов'язаних з банком осіб, визначених статтею 52 цього Закону.

Відповідні положення цього Закону поширюються також на окремі зобов'язання і відповідальність інших осіб, діяльність яких пов'язана з функціонуванням банків.

Так есть же в этой статье - дыяльносты банкыв - вот суды и лепят то, что выныкае з дыяльности - выдача кредита, получение процентов и т.д.

На мой взгляд, необходимо оспаривать ненадлежащее исполнение договора, и вместе с тем, признавать недействительными некоторые положения договора, обосновывая их незаконность приминительно к заемщику: не получал наличную валюту в руки - не должен ее отдавать (ст. 1046 ГК); выразили в договоре уплату процентов в валюте, т.е. определили цену пользования кредитом в валюте, ну и ладно, но платить заемщик должен в гривне по курсу (ст. 533 ГК).

Естественно, если, признавая отдельные положения договора, выполнить сам договор невозможно, тогда нужно признавать недействительным весь договор.

Но, неисповедимы пути судебные ...

[у.zaporozhskiy]

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ОГЛЯДОВИЙ ЛИСТ

від 21.11.2011 р. N 01-06/1626/2011

Господарські суди України

Про деякі питання практики вирішення спорів за участю банків (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)

У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд вирішених господарськими судами України спорів за участю банків, судові рішення в яких переглянуто в касаційному порядку Вищим господарським судом України.

2. Іпотекою забезпечуються реально існуючі зобов'язання та вимоги, які можуть виникнути в майбутньому, у тому числі зобов'язання на підставі генерального договору на здійснення кредитування та проведення інших активних банківських операцій

Між позичальником і банком було укладено генеральний договір на здійснення кредитування і проведення інших активних банківських операцій та іпотечний договір, за яким забезпечено вимоги іпотекодержателя за генеральним договором. У подальшому в рамках генерального договору була відкрита кредитна лінія згідно з укладеним сторонами кредитним договором.

За позовом позичальника місцевий господарський суд визнав недійсним з моменту укладення іпотечний договір у зв'язку з тим, що його умовами було забезпечено виконання зобов'язання, визначеного генеральним договором і яке не існувало на момент укладення такого договору, що є порушенням частини четвертої статті 3 Закону України "Про іпотеку".

Постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано на підставі того, що зміст іпотечного договору містить всі істотні умови, передбачені статтею 18 Закону України "Про іпотеку", та забезпечує дійсні та реальні правочини, які укладені сторонами на виконання генерального договору.

Вищий господарський суд України з урахуванням правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду України від 22.11.2010 N 51/547, погодився з висновком суду апеляційної інстанції, зазначивши таке.

Згідно зі статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 573 Цивільного кодексу України заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.

Частиною четвертою статті 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Якщо вимога за основним зобов'язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов'язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов'язання (частина друга статті 7 Закону України "Про іпотеку").

Отже, чинним законодавством встановлено, що іпотекою забезпечуються виключно реально існуючі зобов'язання та вимоги, які можуть виникнути в майбутньому на підставі чинних договорів.

Статтею 18 Закону України "Про іпотеку" визначено істотні умови, які повинен містити договір іпотеки.

Як встановлено судами, банком та позичальником було укладено генеральний договір про здійснення кредитування та проведення інших активних банківських операцій.

У подальшому сторонами було укладено кредитний договір, який є невід'ємною частиною генерального договору і в якому зазначено конкретні суми кредитування, строки надання кредитних коштів, процентні ставки за користування кредитом, відповідальність сторін та інші істотні умови.

Банком (іпотекодержатель) та позичальником (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, відповідно до умов якого забезпечувалися вимоги іпотекодержателя за генеральним договором, до якого було внесено зміни та доповнення іншим договором. Згідно із зазначеними договорами сторонами було визначено зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання, опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та його реєстраційні дані відповідно до вимог статті 18 Закону України "Про іпотеку", якою встановлено істотні умови договору іпотеки.

У зв'язку з викладеним Вищий господарський суд України дійшов висновку про те, що оспорюваний іпотечний договір (з урахуванням змін та доповнень) містив усі істотні умови, передбачені статтею 18 Закону України "Про іпотеку", та забезпечував вимогу банку як іпотекодержателя за чинним генеральним договором, що не суперечить положенням частини четвертої статті 3 названого Закону (постанова Вищого господарського суду України від 19.01.2011 N 51/547).

Извиняюсь, что влажу в тему.

Было генеральное соглашения которым было предусмотрено, что банк должен выдать 25 тыс. под 15 %

По 4 и 5 кредитному договору было выдано не по 5 тыс., а по 7,5 из-за чего сумма обязательства увеличилась на 5 тыс.

Так же был увеличен и процент

договора ипотеки и поручительства обеспечивали именно первичное ген. соглашение тоесть 20 тыс. под 15 %.

Из-за 4, 5 кредитных договоров, которые как-бы приняты в рамках ген.согл. объем ответственности поручителя и имущественного поручителя увеличился.

Вопрос: правильно признавать договора ипотеки и поручительства прекратившимся или недействительными?

[у.zaporozhskiy]

Извиняюсь, что влажу в тему.

Было генеральное соглашения которым было предусмотрено, что банк должен выдать 25 тыс. под 15 %

По 4 и 5 кредитному договору было выдано не по 5 тыс., а по 7,5 из-за чего сумма обязательства увеличилась на 5 тыс.

Так же был увеличен и процент

договора ипотеки и поручительства обеспечивали именно первичное ген. соглашение тоесть 20 тыс. под 15 %.

Из-за 4, 5 кредитных договоров, которые как-бы приняты в рамках ген.согл. объем ответственности поручителя и имущественного поручителя увеличился.

Вопрос: правильно признавать договора ипотеки и поручительства прекратившимся или недействительными?

Интересует вопрос в предыдущем сообщении!

[nameless]

"Випуск та обіг на території України інших грошових одиниць і використання грошових сурогатів як засобу платежу забороняються. "

ст. 32 Зу Про НБУ.

Толкуем:

оборот на территории Украины иных денежных едениц - Запрещён.

[Алексашка]

"Випуск та обіг на території України інших грошових одиниць і використання грошових сурогатів як засобу платежу забороняються. "

ст. 32 Зу Про НБУ.

Толкуем:

оборот на территории Украины иных денежных едениц - Запрещён.

Опять упорно не хочем замечать слово Випуск та обіг этих самых выпущеных грошових одиниць. Вчитайтесь, эта статья посвящена исключительно сурогатам. Поэтому над нашей такой интерпритацией ст. 32, о том что у нас запрешена валюта - в судах смеются.

Все мы знаем что запятая или другой знак может решить смысл предложения. Вот если бы данная статья звучала так - Випуск, обіг на території України інших грошових одиниць.... то тогда вопросов нет, ваша правда. На звучит то Випуск и оборот (выпущеных)...

Хотя я на своей правоте и не настаиваю, может заблуждаюсь. Просто если бы статья была такая как нам этого хочется, то мы бы по ней одной все суды выиграли.

[АлПет]

Опять упорно не хочем замечать слово Випуск та обіг этих самых выпущеных грошових одиниць. Вчитайтесь, эта статья посвящена исключительно сурогатам. Поэтому над нашей такой интерпритацией ст. 32, о том что у нас запрешена валюта - в судах смеются.

Все мы знаем что запятая или другой знак может решить смысл предложения. Вот если бы данная статья звучала так - Випуск, обіг на території України інших грошових одиниць.... то тогда вопросов нет, ваша правда. На звучит то Випуск и оборот (выпущеных)...

Хотя я на своей правоте и не настаиваю, может заблуждаюсь. Просто если бы статья была такая как нам этого хочется, то мы бы по ней одной все суды выиграли.

в который раз сталкиваемся с ситуацией, когда толковать закон необходимо с помощью филолога. Наверное филолог сказал бы , что 'Алексашка' прав: есть "та" , а не "або". Это с формальной стороны. А с фактической стороны снова возвращаюсь к вопросу о источниках кредитных ресурсов банков в валюте. Ведь "залучивши 1нвалюту на м1жнародних ринках в1дпов1дно одного пункту дозволу та розм1стивши 11 на внутр1шньому ринку у вигляд1 кредит1в в1дпов1дно до 1ншого пункту дозволу" фактически банк совершил выпуск в оборот инвалюту ( никем в дальнейшем не контролируемое движение долларов в "теневом" торговом обороте). Фактически НБУ теряет контроль над массой денег в стране, происходит дисбаланс между количеством денег и товаров и услуг, что сразу же ведет к неконтролируемой инфляции, росту цен и тд. Государство в лице НБУ, таможни, банков(как агентов вал.контроля) и др. обязано строго контролировать движение КАЖДОГО доллара. Если ввоз в страну инвалюты гастарбайтерами есть обьективный процесс и обьективно ограничен 5-7 млрд. дол. в год, то бесконтрольный выпуск в оборот через наличные кредиты инвалюты незаконны с точки зрение экономических законов, таких же обьективных как законы физики. НБУ ( в лице конкретных руководителей) не выполнил свою задачу по регулированию и контролю валютных отношений.

Суть ст.32 я склонен толковать как nameless

[Алексашка]

в который раз сталкиваемся с ситуацией, когда толковать закон необходимо с помощью филолога. Наверное филолог сказал бы , что 'Алексашка' прав: есть "та" , а не "або". Это с формальной стороны. А с фактической стороны снова возвращаюсь к вопросу о источниках кредитных ресурсов банков в валюте. Ведь "залучивши 1нвалюту на м1жнародних ринках в1дпов1дно одного пункту дозволу та розм1стивши 11 на внутр1шньому ринку у вигляд1 кредит1в в1дпов1дно до 1ншого пункту дозволу" фактически банк совершил выпуск в оборот инвалюту ( никем в дальнейшем не контролируемое движение долларов в "теневом" торговом обороте). Фактически НБУ теряет контроль над массой денег в стране, происходит дисбаланс между количеством денег и товаров и услуг, что сразу же ведет к неконтролируемой инфляции, росту цен и тд. Государство в лице НБУ, таможни, банков(как агентов вал.контроля) и др. обязано строго контролировать движение КАЖДОГО доллара. Если ввоз в страну инвалюты гастарбайтерами есть обьективный процесс и обьективно ограничен 5-7 млрд. дол. в год, то бесконтрольный выпуск в оборот через наличные кредиты инвалюты незаконны с точки зрение экономических законов, таких же обьективных как законы физики. НБУ ( в лице конкретных руководителей) не выполнил свою задачу по регулированию и контролю валютных отношений.

Суть ст.32 я склонен толковать как nameless

Да и я хотел бы толковать как nameless. Но данная статья не касается да и не может касаться иностранной валюты. Ведь слово заборона это конкретный шлагбаум. В то же время кодексами, законами да и подзаконными актами прямо разрешен не только обіг, а и платежи валютой. Ну что первое на ум идет, это ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК, Декрет - разрешает валюту, ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» ст. 51 ЗУ «Про виконавче провадження», Постанови НБУ 49, 200, 275, 483 и многие другие.

А вот про что идется в этой статье 32. Ст. 1 этого закона все объясняет

грошовий сурогат - будь-які документи у вигляді грошових знаків, що відрізняються від грошової одиниці України, випущені в обіг не Національним банком України і виготовлені з метою здійснення платежів в господарському обороті, крім валютних цінностей

[у.zaporozhskiy]

Извиняюсь, что влажу в тему.

Было генеральное соглашения которым было предусмотрено, что банк должен выдать 25 тыс. под 15 %

По 4 и 5 кредитному договору было выдано не по 5 тыс., а по 7,5 из-за чего сумма обязательства увеличилась на 5 тыс.

Так же был увеличен и процент

договора ипотеки и поручительства обеспечивали именно первичное ген. соглашение тоесть 20 тыс. под 15 %.

Из-за 4, 5 кредитных договоров, которые как-бы приняты в рамках ген.согл. объем ответственности поручителя и имущественного поручителя увеличился.

Вопрос: правильно признавать договора ипотеки и поручительства прекратившимся или недействительными?

Волнует сообщение № 17 в данной теме.