ЛУСПЕНИК ОПЯТЬ ГАДИТ!

[Tavrija77]

ДЯКУЮ, РОБЛЮ ПРАВКИ!

[andrew33]

Думаю , что нужно искать Сторону по делу и помочь составить касацию , иначе получим очень ситуацию!

[Олег1964]

Уважаемые Форумчане,

статья готова. Выкладываю ее в приложенгом файле, т.к. она занимает три листа. Принимаются все замечания и корректировки. ПРиглашаю к активному редактированию.

Файл в приложении.

Очень неплохо.

Отмечу, что Луспеник начал гадить будучи судьей Верховного Суда. После "реформы" перешел в ВССУ, т.к. очень любит "узагальнювати" и в ВССУ занимается саме "узагальнюванням".

Из его интерьвью можно сделать вывод, что этот человек страдает манией величия:

— Дмитре Дмитровичу, в червні минулого року вас обрали суддею Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ. До цього ви були суддею Верховного Суду. Чому вирішили змінити місце роботи і чи не шкодуєте про таке рішення?

— Перш за все я дякую за увагу до роботи ВСС як нової інституції в правовій системі України. Що ж до запитання, то без перебільшення можу сказати: практично кожний суддя мріє стати суддею Верховного Суду, в якому працюють одні з найдосвідченіших суддів держави, адже це вершина кар’єри, неоціненний досвід і можливість впливати на забезпечення єдності судової практики в державному масштабі, напрацьовувати правові позиції, на підставі яких ухвалюватимуться рішення. Щоб стати суддею ВС, я дуже багато працював. Мені надзвичайно важко далося прийняття рішення про перехід до ВСС. Я думав про це більше півроку, працюючи у ВС вже за новою процедурою після відомих змін, унесених до процесуальних кодексів законом «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року. Причини переходу з ВС до ВСС коментувати не хочу, головне для мене, що продовжую виконувати такі самі процесуальні повноваження, які виконував у ВС. Крім цього, маю можливість брати участь у наданні судам роз’яснень практики застосування норм права шляхом підготовки та прийняття постанов пленуму ВСС. Як для науковця і перш за все процесуаліста для мене дуже важливою є можливість вивчати всю цивільну справу та давати оцінку діям судді, учасникам процесу, наприклад:

• яким чином відбувається визначення предмета та підстави позову;

• які модифікації позову та їх наслідки;

• яким чином визначається процесуальний статус учасників процесу та їх легітимація в процесі;

• як проходить доказова діяльність осіб, які беруть участь у справі, та суду;

• як апеляційний суд виконує свої повноваження щодо перегляду судового рішення тощо.

У ВС я був автором і доповідачем усіх останніх постанов Пленуму ВС, в яких давалися роз’яснення процесуальних питань, тому застосування судом норм процесуального права для мене є дуже важливим і з наукової точки зору становить інтерес.

Вот интервью:

http://sc.gov.ua/ua/publikaciji_za_i_pivri...ushiti_log.html

Замечу также, что Постанова ВСУ 6-80цс12 от 12.09.12, которая касается прав потребителей ( по Еврокапиталу) и идет вразрез с Луспеником, на сайте ВССУ отсутствует в соответствующем разделе:

http://sc.gov.ua/ua/spravi_csho_vinikajut_...vovidnosin.html

Т.е. там, где ВСУ отказал в пересмотре, соответствующие постановы есть. А в единственном деле, где ухвала ВССУ отменена, постановы ВСУ нет.

[Мари-Анна]

Уважаемые Форумчане,

статья готова. Выкладываю ее в приложенгом файле, т.к. она занимает три листа. Принимаются все замечания и корректировки. ПРиглашаю к активному редактированию.

Файл в приложении.

Хорошая статья, я тоже русскоязычная, так что мне в самый раз Много талантливых людей собрал этот форум- радует.

[Tavrija77]

Форумчане какие будут предложения о подписи в конце статьи. Единоличная подпись не убеждает о масштабности проблемы. Может в стиле статьи МИРЯНИ землі Української

[у.zaporozhskiy]

Слов нет...

И быть не должно

Мне кажется что это все спланированная затея банков. Практика Верховного суда (дело Ерсте Банк к ГИС) стала им поперек горла и мешает взыскивать ипотеку. В скором времени дело пойдет в ВСУ. А тот невзирая на свое же решение от 15.02.2012 предположительно вынесет решение в пользу банков и определит новую правовую позицию, которая по замыслу доблестных банкиров должна развеять все сомнения по поводу права ГИС взыскать ипотеку по исполнительному листу о взыскании задолженности.

Если занесут денег оптом, то так и произойдет.

Могут просто найти иные обстоятельства дела, которым данное решение отличается от аналогичного.

Нужно связаться с журналистами "Зеркала недели". В еженедельнике есть раздел "право".

Вот пример (статья о судье ВССУ Наумчуке):

http://zn.ua/LAW/plyuralizm_v_odnoy_golove-111068.html

Синоним его фамилии Даунчук.

Его можно вместе с Луспеником публиковать в отношении алиментов для детей.

[у.zaporozhskiy]

Форумчане какие будут предложения о подписи в конце статьи. Единоличная подпись не убеждает о масштабности проблемы. Может в стиле статьи МИРЯНИ землі Української

Может стоит виконувати? --- Суддя довгий час не хотів виконати бажання вдови, а вона ходила і ходила, ходила і благала неправедного суддю

,: Хоч і Бога я не боюся, і людей не соромлюся

в: Вже тривалий час сотні тисяч громадян України, споживачів фінансових послуг

Это предложение лучше подать в такой редакции: Споживачі фінансових послуг вже напевно краще самих суддів знають і матеріальне, і процесуальне право з питань кредитних правовідносин.

Это так: ні Бога не бояться, ні людей не соромляться

суттєві = важливі

Этот абзац в целом: Перед цим держава прийняла важливі законодавчі акти спрямовані на захист прав споживачів фінансових послуг : внесення змін до ЗУ „Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 року № 1023-XII, та Постанову Національного банку України №168 про затвердження „Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10 травня 2007 року».

Это предложение так:

Цими законодавчими актами споживачам фінансових послуг були наданні особливі права порівняно з іншими споживачами та позичальниками.

В конечном итоге решил всю статью поправить:

До дня судової системи присвячується

Притча про суддю

Ця притча оповідає про те, що в одному місті був суддя, який не боявся Бога і людей не соромився.

В цьому ж місті жила вдова, котра прийшла до судді й каже:

– Захисти мене від мого суперника!

Суддя довгий час не хотів виконати бажання вдови, а вона ходила і ходила, ходила і благала неправедного суддю. Суддя думав-думав і розміркував нарешті так:

– Хоч і Бога я не боюся, і людей не соромлюся, але через те, що оця вдовиця мені часто докучає, то візьмусь її захищати, щоб вона не ходила до мене без міри часто і не набридала мені.

Завершивши цю думку, суддя почув голос Господа:

– Чи чуєш суддя неправедний? Хіба Бог не охоронятиме Своїх обраних, котрі голосять, прохають і благають Його день і ніч. Невже Бог стане бариться щодо них?!

– Кажу вам, – наголошує Ісус Христос, що незабаром Господь подасть їм (тим, що прохають) захисту! А Син Людський, коли прийде, то чи Він знайде ще віру на землі? (Лк. 18. 1 – 8).

Ісус Христос розповів цю притчу про те, що треба молитися завжди, невідступно й не занепадати духом, молитися і просити Бога. Якщо навіть несправедливий суддя врешті-решт захистив вдовицю, то тим більше Справедливий Бог, Суддя Істинний не залишить без захисту обраних Своїх.

Запитання Ісуса Христа: «А Син Людський, коли прийде, то чи Він знайде ще віру на землі?» є стимулом до Своїх учнів та послідовників, щоб вони невідступно молилися на землі.

Ця притча є добрим уроком і прикладом для всіх земних людей і християн зокрема.

По-перше, треба неухильно молитися, в молитві розмовляти з Богом, щоб Господь допомагав вам і дав вам того, чого ви просите.

По-друге, не треба зневірюватися, а зміцнювати віру і християнську церкву, щоб віра у людей зосталася й тоді, коли вдруге прийде Син Людський Ісус Христос на землю.

Ця притча наче дзеркало відображає стосунки громадян України з судовою системою.

Любі українці, з нашою судовою системою та правосуддям все що нам залишається молитися, розмовляти з Богом та чекати коли вдруге прийде Син Людський на землю та допоможе нам у захисті наших попраних прав.

Не маємо ми вже надії ні на гаранта Конституції, ні на якусь там судову реформу, ні на те, що у „незалежної” суддівської спільноти пробудиться елементарна людська совість та повага до Закону.

Вже тривалий час сотні тисяч громадян України, споживачів фінансових послуг банківських установ, ведуть нерівну боротьбу на всіх рівнях не тільки з порушниками їх прав банківськими установами, а й суддівським свавіллям у попранні Законів, які держава прийняла на захист цих прав. Споживачі фінансових послуг вже напевно краще самих суддів знають і матеріальне, і процесуальне право з питань кредитних правовідносин. Але що це їм дає у захисті своїх порушених прав, коли навіть на рівні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ працюють судді, які „ ні Бога не бояться, ні людей не соромляться”.

Працює там собі такий суддя ЛУСПЕНИК Дмитро Дмитрович - секретар пленуму ВССУ.

Саме завдяки йому сотні тисяч українських споживачів фінансових послуг стали жертвами масового суддівського свавілля у попранні їх законних прав, які були масово порушенні банківськими установами після 2007 року.

Перед цим держава прийняла важливі законодавчі акти спрямовані на захист прав споживачів фінансових послуг : внесення змін до ЗУ „Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 року № 1023-XII, та Постанову Національного банку України №168 про затвердження „Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10 травня 2007 року».

Цими нормативно-правовими актами споживачам фінансових послуг були наданні особливі права порівняно з іншими споживачами та позичальниками. Положення цих актів мають низку вимог до банківських установ: щодо надання банком споживачу повної та достовірної інформації про кредитні послуги, право вільно обирати ці послуги на підставі цієї інформації, право узгоджувати до укладення кредитного договору всі особливі істотні умови майбутнього договору.

Особливі вимоги в цих актах встановленні і до змісту істотних умов кредитних договорів, які полягають в тому, що банк має узгодити у кредитному договорі зі споживачем: не тільки номінальну процентну ставку по кредиту, а й реальну; не тільки суму наданого кредиту, а й вартість його подорожчання, а також детальний графік платежів по всім їх видам.

Також положеннями внесених до ЗУ „Про захист прав споживачів” змін передбачено, що банк не має права включати до змісту договорів умови, які є несправедливими. Прийнявши такі законодавчі акти держава, у відповідності до міжнародного права, надала особливий статус споживачу, як більш слабкому учаснику цивільних правовідносин, як такому, що потребує особливих умов захисту і контролю з боку держави за змістом договорів споживчого кредитування.

Але ми держава дивна…

Мабуть Закони у нас пишуться для того, щоб була робота законодавцям. Банківські установи тривалий час на ці законодавчи акти уваги не звертали та й споживачам про них «ні гу-гу». Майже до 2009 року, практично, більшість банків не застосовували вимоги цих нормативно правових актів до змісту кредитних договорів, користувалися юридичною необізнаністю споживачів, встановлювали для них кредитні умови, які протирічили законодавчим актам.

Та ось настав 2008 рік, криза. І тут почалося банківське знущання зі споживачів кредитних послуг. Усі ризики кризи банки переклали на споживачів кредитних послуг, не бажаючи втрачати ні копійки від очікуваних доходів, а, навпаки, збагачуючись за рахунок значних валютних коливань та штрафних санкцій, які застосовувалися до споживачів.

Більш того, у банківській системі набуло розповсюдження злочинна діяльність з надання споживчих кредитів за фальшивими документами на користь самих же банківських працівників, при цьому повернення цих кредитів банки вимагали від людей, які їх не брали .

У споживачів стало питання: або йти з сумою по світу, або захищатися. І почали споживачі цікавитися: а чи є в Україні законодавство , яке їх може захистити. І для більшості з них стало несподіванкою, що держава таки попіклувалась про них ще у 2005-2007 роках через внесення змін до ЗУ „Про захист прав споживачів” та прийняття Правил, які затверджені Постановою Національного банку України на їх виконання. І засіли споживачі за ознайомлення з цими актами. Споживачам довелося самотужки „розгрібати” усю казуїстику матеріального і процесуального права стосовно законодавства по захисту прав споживачів. Є вже велика спільнота споживачів в системі Інтернет, де споживачі отримують знання та досвід по захисту своїх порушених прав. Та й прийшло до споживачів розуміння, що банки у продовж 2005-2008 років масово грубо порушували законодавство про захист прав споживачів, та надавали споживачам кредитні послуги, які не відповідають цим нормативним документам чим практично здійснили відчуження Конституційних прав споживачів. І пішли споживачі банківського кредиту масово до судів за захистом своїх прав.

А не тут то було…

Мабуть банки, розуміючи в яку халепу вони вступили через невиконання законодавства про захист прав споживачів у кредитних відносинах раніше добігли до судів. Ні не за захистом прав, а за „закулісним” захистом своїх протизаконних дій у стосунках зі споживачами.

І такий захисник знайшовся у особі судді ВССУ ЛУСПЕНИКА Дмитра Дмитровича.

За підписом зазначеного фахівця вищої категорії виходить „Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.) від 7 жовтня 2010 року , в якому Луспеник Д.Д. робить свій геніальний висновок наступного змісту:

„що застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування”.

Як кажуть в такому випадку „а ларчик просто відмикався”. Перевищуючи свої службові повноваження суддя Луспеник самостійно обмежив межі застосування ЗУ „Про захист прав споживачів”. З якогось переляку, мабуть від банківського тиску ( а може цікавої мотивації) він нам українцям всупереч Закону та міжнародному праву вказав на наше місце у кредитних відносинах. Тобто, ми є споживачами тільки тоді коли прийшли до банку щось розпитувати про послуги, а коли ми укладаємо кредитний договір та його виконуємо ми вже не споживачі, а бог знає хто, і прав ніяких споживчих не маємо.

Після такого творіння судді Луспеника уся судівська система ( за рідким виключенням) як то кажуть, послала споживачів з їх позовами про захист прав споживачів при укладанні та виконанні кредитних договорів за „високі косогори”. Суди масово відмовляли споживачам у захисті їх порушених прав при укладанні та виконанні кредитних договорів, цитуючи у своїх рішеннях висновок судді Луспеника у вищенаведеній редакції. Вся судова система разом „як по команді” забула що узагальнення судової практики не є ні законодавчим, ні нормативним документом. Забула що суди мають керуватися у своїй діяльності тільки Конституцією України, Законами і нормативними актами прийнятими у відповідності до Конституції України.

Споживачі не могли прийняти до тями що відбувається. Є прямі норми Конституції, є прямі норми ЗУ „Про захист прав споживачів”, норми „Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»,які не мають якогось незрозумілого прочитання. Навіть для пересічного споживача. А суддя Луспеник як „соліст”, та судова система як „хор” співають в унісон, що ні, ці законодавчі акти не застосовуються у момент укладання та виконання договорів споживчого кредитування. Інакще як груповою змовою такі антиконституційни дії судді Луспеника та судової системи з банками та їх сателітами пояснити неможливо.

Може хтось зауваже, що суддя має право на помилку, та особливу думку. В якихось неоднозначних справах може й так. Але не в цьому випадку. Законодавство про захист прав споживачів виписано дуже чітко і зрозуміло. Більшість його положень, в тому числі і по межах його застосування не викликають жодних неоднакових прочитань та міркувань. А як пояснити що вся судова система разом забула не тільки про законодавство про захист прав споживачів, а й про те, що вона не має права обґрунтовувати і застосовувати при прийнятті рішення акти , які не є законодавчими та нормативними у відповідності до Конституції України. Такі дії судової системи можна пояснити тільки „масовою амнезією” суддів усіх інстанцій.

Споживачі стукали, стукали у зачиненні двері української Феміди та марно. Закрите товариство судів та банків не мали намірів відчинити ці двері.

І тоді споживачі звернулися до Конституційного суду України за роз’ясненням, в тому числі стосовно меж застосування ЗУ „Про захист прав споживачів”. Конституційний суд став на захист споживачів кредитних послуг і у своєму рішенні по Справі N 1-26/2011 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 змістовно і чітко роз’яснив, що ЗУ „Про захист прав споживачів” застосовується як до укладання кредитного договору, так і в момент укладання та виконання.

Споживачам кредитних послуг це було зрозуміло і без рішення Конституційного суду, бо про це зазначено у самому законі. А ось чому судді Луспенику, як високопрофесійному фахівцю це було не зрозуміло викликає велике питання, так як і великий знак питання є до судової системи яка прийняла до свого використання протизаконний висновок судді Луспеника у підзаконному акті. Отже виявляється так, що пересічний споживач, який самотужки придбаває знання щодо матеріального і процесуального права розумніший і за суддю Луспеника, і за судову систему у цілому, тому як Конституційний суд України саме так, як і споживачі сприймає ЗУ „Про захист прав споживачів”. Тоді навіщо нам українцям такий суддя Луспеник, та така судова система? Навіщо ми, українці, годуємо таку гвардію своїх же „палачів”?

Після рішення Конституційного суду та вимог споживачів ВССУ виключив злочинний абзац про не застосування ЗУ „Про захист прав споживачів” під час укладання та виконання кредитних договорів із змісту „Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.) від 7 жовтня 2010 року. Та на письмові звернення споживачів з цього питання повідомили їм, що так, висновок не відповідає закону, звиняйте. Але про суддю Луспеника ні слова… Хоча споживачі вимагали застосувати до нього заходи покарання.

До Рішення Конституційного суду сотні тисяч українців постраждали від незаконних рішень судів, які на підставі узагальнень судді Луспеника відмовляли споживачам у захисті їх прав. Логічно і справедливо, споживачі після роз’яснень Конституційного суду почали звертатись знову до судів про перегляд раніше прийнятих рішень судів, де вони відмовляли по причині того, що ЗУ „Про захист прав споживачів” не застосовується під час укладання та виконання кредитних договорів.

Та знов не тут-то було…

Українське законодавство не дозволяє такий перегляд справ. Так, Конституційний суд вказав що така практика судів була незаконною, вказав що права споживачів підлягають захисту на всіх стадіях кредитних відносин. Але роз’яснення Конституційного суду згідно нашого законодавства не є підставою для перегляду справ. Чи є це справедливо, звісно ні. Сотні тисяч українців споживачів фінансових послуг банків зазнали матеріальних, моральних втрат із-за того, що суди свідомо і злочинно, в порушення Конституції України здійснили відчуження їх прав, а шлях відновлення цих прав українська Феміда закрила. Ця прогалина в законодавстві дає судовій системі України можливість творити свавілля і попирати Закон. Бо відповідальності ніякої.

Як ніякої відповідальності не поніс і суддя Луспеник за всеукраїнську диверсію, направлену на протизаконне, антиконституційне відчуження прав сотен тисяч громадян України.

Більш того, зазначений суддя продовжує творити правосуддя по неписаним законам.

Так 28 листопада 2012 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ під головуванням того ж судді Луспеника Д.Д. по справі http://reyestr.court.gov.ua/Review/27791568 знов приймає завідомо неправосудне рішення.

Суть справи, матеріальне і процесуальне право по ній знову таки зрозуміла пересічному споживачу. Бо він, на відміну від судді Луспеника вимушений знати законодавство України , тоді як суддя Луспеник вирішує справи по законодавству „зі стелі”.

У судовій практиці вже були такі спірні правовідносини між споживачами та виконавчими службами щодо виконання рішення судів по стягненню кредитної заборгованості. Суть спору полягала в порушенні державними виконавцями законодавства в частинні того, що якщо рішення суду полягає у стягненні з боржника грошових коштів, і виконавчий лист видано саме на стягнення грошових коштів, то державний виконавець не має право звертати стягнення для погашення заборгованості у рамках такого виконавчого листа шляхом реалізації іпотечного майна ( нерухомості, яка надана в іпотеку), а повинен, у разі відсутності іншого майна чи грошових коштів у боржника, повернути виконавчий лист стягувачу. Реалізація іпотечного майна може бути здійснена державним виконавцем на підставі окремого виконавчого листа у відповідності до ЗУ „Про іпотеку”.

Крапку у цьому спірному питанні поставив Верховний суд України, як вищий орган судової влади, правова позиція якого у відповідності до ЗУ „Про судоустрій і статус суддів” та норм Цивільного процесуального кодексу України обов’язкова для усіх суддів України.

Так 15 лютого 2012 року Колегія суддів Судової палати у цивільних справах та Судової палати у господарських справах Верховного Суду України під головуванням судді Яреми А.Г. у задоволенні позову банку до державного виконавця по справі http://reyestr.court.gov.ua/Review/21840080 про порушення державним виконавцем законодавства в частинні повернення виконавчого листа стягувачу на підставі того, що майно боржника в іпотеці, а іншого майна і грошових коштів у боржника немає. а дії державного виконавця були визнанні, як такі, що відповідають діючому законодавству.

Дослівно Верховний суд зазначив: „Відмовляючи в задоволенні скарги на дії державного виконавця, суд першої інстанції на підставі ч. 8 ст. 54 Закону України ”Про виконавче провадження”, ст. ст. 33, 39 Закону України ”Про іпотеку”, з висновками якого погодились і суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що постановою від 21 квітня 2011 року державний виконавець правильно повернув виконавчий документ з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України ”Про виконавче провадження”, оскільки у боржника ОСОБА_1 немає майна, на яке може бути звернуто стягнення державним виконавцем при виконанні рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, а наявний у власності ОСОБА_1 садовий будинок є предметом іпотеки, на який накладено заборону відчуження приватним нотаріусом 1 жовтня 2007 року на підставі договору іпотеки, укладеного між Банком та ОСОБА_1”.

Але не пройшло, як кажуть і року, і наш неповажний суддя Луспеник „подивився на стелю” а там, ні про Конституцію України, ні про норми ЦПК України, ні про правову позицію Верховного суду, ні про правову позицію його ж рідного Вищого спеціалізованого суду з цього питання нічого не написано. Та й вирішив суддя Луспеник, якщо «на стелі» нічого не написано, вирішу спір як „карти ляжуть”. Та й вирішив…

Скасував законні рішення судів першої та апеляційної інстанції Херсонської області (http://reyestr.court.gov.ua/Review/27791568) , які законно відмовили банку у скарзі на дії державного виконавця щодо повернення виконавчого листа на підставі того, що майно боржника в іпотеці, а іншого майна нема.

Та й зробив знову таки свій „стельний” висновок, всупереч правовій позиції Верховного суду, ВССУЦКС, Конституції України, ЗУ „Про іпотеку”, зазначивши, що можна державному виконавцю реалізовувати іпотеку за виконавчим листом про стягнення грошових коштів.

Може у відповідь на цю статтю суддя Луспеник відповість, як в такому випадку реалізовувати іпотеку, якщо у виконавчому листі на стягнення грошових коштів не зазначенні жодна з умов порядку такої реалізації, яка визначається ЗУ „Про іпотеку”. А якщо за стягненням грошових коштів звернувся не іпотекодержатель, то, що державний виконавець і в цьому випадку може вільно реалізовувати чуже іпотечне майно? Із висновків судді Луспеника у даному рішенні випливає саме так.

Що це за рішення судді Луспеника? Знов професійна помилка? А не занад-то багато дивних помилок „на рівному місці”? Якщо суддя Луспеник такий поважний фахівець що навіть робить узагальнення судової практики та дає рекомендації суддям у практичному застосуванні законодавства, то чи можна виправдати такі його „помилки”, та чи має він взагалі на них право? Кожна така помилка обертається для громадян України життєвою катастрофою. Як після таких помилок спиться судді Луспенику? Якщо спокійно, то тоді він не тільки не фахівець, а й не людина.

Впевненні, що такі свідомо неправосудні рішення судді Луспеника, та його рекомендаційні висновки навіть у цих двох фактах це не помилка фахівця, це свідома поведінка судді, направлена на задоволення власних інтересів та на відчуження прав сотень тисяч пересічних споживачів фінансових послуг на користь банківської системи України, яка у такий спосіб захищається від своїх протиправних дій у стосунках із споживачами.

Читачі можуть заперечити, мов брали споживачі кошти, треба віддавати. А якщо не брали, а банк вимагає віддати. А якщо банк вимагає сплатити більше, ніж передбачено договором, або раніше, ніж зазначено у договорі. А якщо договір складено таким чином, що взагалі неможливо встановити про що домовились сторони ( відсутність істотних умов). А якщо банк в односторонньому порядку змінює та погіршує для споживача умови договору. А якщо кредит надався у гривні, а банк вимагає сплати у валюті? Що в такому випадку споживачу робити? Звісно захищати себе, свою сім’ю, своє майно, свій спокій.

Але суддя Луспеник так не вважав та не вважає. Він просто взяв та й забрав у споживачів їхні права з мовчазної згоди ВССУЦКС. І тільки, дякуючи Конституційному суду, права споживачів було поновлено, проте лише у майбутніх позовних заявах. А ті права, що були порушені з вини судді Луспеника та судової системи, ніхто вже споживачам не поверне, як і не поверне безпідставно втрачене майно, здоров’я, майбутнє старих та малих…

У цій статті ми розкрили тільки шматочок макушки айсбергу протиправної діяльності судової системи України, і на нашу думку злочинної діяльності проти українського народу одного лише судді ВССУЦКС Луспеника.

Але мабуть до 80% громадян , які мали справи з судовою системою зможуть у такому ж ракурсі повідати про свого окремо взятого суддю та його протизаконні рішення. Про вакханалію у судових процесах та багато іншого.

Гарант Конституції пообіцяв нам судову реформу внаслідок якої настане законне і справедливе правосуддя, а потім пообіцяв, що якщо кредит був наданий, то не має підстав для визнання кредитного договору недійсним, а якщо суддя ухвалить таке рішення, то негайно буде покараний.

Як кажуть обіцяного три роки чекають. Два вже почекали, а світла в кінці тунелю й близько не видно. Мабуть не дочекаємося…

Так що, шановні миряне, все що залишається чекати другого пришестя, та чи буде, кому надати відповідь на питання Всевишнього «А Син Людський, коли прийде, то чи Він знайде ще віру на землі?»

[AntiBank]

А давайте эту статью еще направим в ВССУ вот здесь

http://sc.gov.ua/form/form1.php

Пусть предоставят публичную информацию - своем мнение о ней. И вообще, как живется этому негодяю.

Или сюда

[email protected]

Причем массово со всех е мейлов

[Tavrija77]

А давайте эту статью еще направим в ВССУ вот здесь

http://sc.gov.ua/form/form1.php

Пусть предоставят публичную информацию - своем мнение о ней. И вообще, как живется этому негодяю.

Или сюда

[email protected]

Причем массово со всех е мейлов

ПОДДЕРЖИВАЮ. Можно по всей ветке судов. Там где есть сайты. Во многих областях Апеляционные имеют сайты.

План действий:

1. В течение часа дочищу статью по последним замечаниям. Выложу ее здесь в двух форматах: word и pdf

2. Все участники , которые готовы принять участие в ее массовом распространении могут ее свободно использовать.

3. Каналы распространения: электронные и печатные СМИ ( я уже десять запросов в СМИ отправила), вся судебная ветка, где есть сайты судов ( в т.ч.областные апеляшки), социальная сеть, блоги.

4. Статью где-то нужно выложить на Антирейде, чтобы все участники форума ее взяли к использованию .

5. День -два распространяем, а потом масово шлем запросы (типа появилась в СМИ статья) в ВРЮ, ВСУ, ВССУ - о даче комментарием по статье.

[Tavrija77]

Может стоит виконувати? --- Суддя довгий час не хотів виконати бажання вдови, а вона ходила і ходила, ходила і благала неправедного суддю

,: Хоч і Бога я не боюся, і людей не соромлюся

в: Вже тривалий час сотні тисяч громадян України, споживачів фінансових послуг

Это предложение лучше подать в такой редакции: Споживачі фінансових послуг вже напевно краще самих суддів знають і матеріальне, і процесуальне право з питань кредитних правовідносин.

Это так: ні Бога не бояться, ні людей не соромляться

суттєві = важливі

Этот абзац в целом: Перед цим держава прийняла важливі законодавчі акти спрямовані на захист прав споживачів фінансових послуг : внесення змін до ЗУ „Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 року № 1023-XII, та Постанову Національного банку України №168 про затвердження „Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10 травня 2007 року».

Это предложение так:

Цими законодавчими актами споживачам фінансових послуг були наданні особливі права порівняно з іншими споживачами та позичальниками.

В конечном итоге решил всю статью поправить:

До дня судової системи присвячується

Притча про суддю

Ця притча оповідає про те, що в одному місті був суддя, який не боявся Бога і людей не соромився.

В цьому ж місті жила вдова, котра прийшла до судді й каже:

– Захисти мене від мого суперника!

Суддя довгий час не хотів виконати бажання вдови, а вона ходила і ходила, ходила і благала неправедного суддю. Суддя думав-думав і розміркував нарешті так:

– Хоч і Бога я не боюся, і людей не соромлюся, але через те, що оця вдовиця мені часто докучає, то візьмусь її захищати, щоб вона не ходила до мене без міри часто і не набридала мені.

Завершивши цю думку, суддя почув голос Господа:

– Чи чуєш суддя неправедний? Хіба Бог не охоронятиме Своїх обраних, котрі голосять, прохають і благають Його день і ніч. Невже Бог стане бариться щодо них?!

– Кажу вам, – наголошує Ісус Христос, що незабаром Господь подасть їм (тим, що прохають) захисту! А Син Людський, коли прийде, то чи Він знайде ще віру на землі? (Лк. 18. 1 – 8).

Ісус Христос розповів цю притчу про те, що треба молитися завжди, невідступно й не занепадати духом, молитися і просити Бога. Якщо навіть несправедливий суддя врешті-решт захистив вдовицю, то тим більше Справедливий Бог, Суддя Істинний не залишить без захисту обраних Своїх.

Запитання Ісуса Христа: «А Син Людський, коли прийде, то чи Він знайде ще віру на землі?» є стимулом до Своїх учнів та послідовників, щоб вони невідступно молилися на землі.

Ця притча є добрим уроком і прикладом для всіх земних людей і християн зокрема.

По-перше, треба неухильно молитися, в молитві розмовляти з Богом, щоб Господь допомагав вам і дав вам того, чого ви просите.

По-друге, не треба зневірюватися, а зміцнювати віру і християнську церкву, щоб віра у людей зосталася й тоді, коли вдруге прийде Син Людський Ісус Христос на землю.

Ця притча наче дзеркало відображає стосунки громадян України з судовою системою.

Любі українці, з нашою судовою системою та правосуддям все що нам залишається молитися, розмовляти з Богом та чекати коли вдруге прийде Син Людський на землю та допоможе нам у захисті наших попраних прав.

Не маємо ми вже надії ні на гаранта Конституції, ні на якусь там судову реформу, ні на те, що у „незалежної” суддівської спільноти пробудиться елементарна людська совість та повага до Закону.

Вже тривалий час сотні тисяч громадян України, споживачів фінансових послуг банківських установ, ведуть нерівну боротьбу на всіх рівнях не тільки з порушниками їх прав банківськими установами, а й суддівським свавіллям у попранні Законів, які держава прийняла на захист цих прав. Споживачі фінансових послуг вже напевно краще самих суддів знають і матеріальне, і процесуальне право з питань кредитних правовідносин. Але що це їм дає у захисті своїх порушених прав, коли навіть на рівні Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних i кримінальних справ працюють судді, які „ ні Бога не бояться, ні людей не соромляться”.

Працює там собі такий суддя ЛУСПЕНИК Дмитро Дмитрович - секретар пленуму ВССУ.

Саме завдяки йому сотні тисяч українських споживачів фінансових послуг стали жертвами масового суддівського свавілля у попранні їх законних прав, які були масово порушенні банківськими установами після 2007 року.

Перед цим держава прийняла важливі законодавчі акти спрямовані на захист прав споживачів фінансових послуг : внесення змін до ЗУ „Про захист прав споживачів” від 12 травня 1991 року № 1023-XII, та Постанову Національного банку України №168 про затвердження „Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» від 10 травня 2007 року».

Цими нормативно-правовими актами споживачам фінансових послуг були наданні особливі права порівняно з іншими споживачами та позичальниками. Положення цих актів мають низку вимог до банківських установ: щодо надання банком споживачу повної та достовірної інформації про кредитні послуги, право вільно обирати ці послуги на підставі цієї інформації, право узгоджувати до укладення кредитного договору всі особливі істотні умови майбутнього договору.

Особливі вимоги в цих актах встановленні і до змісту істотних умов кредитних договорів, які полягають в тому, що банк має узгодити у кредитному договорі зі споживачем: не тільки номінальну процентну ставку по кредиту, а й реальну; не тільки суму наданого кредиту, а й вартість його подорожчання, а також детальний графік платежів по всім їх видам.

Також положеннями внесених до ЗУ „Про захист прав споживачів” змін передбачено, що банк не має права включати до змісту договорів умови, які є несправедливими. Прийнявши такі законодавчі акти держава, у відповідності до міжнародного права, надала особливий статус споживачу, як більш слабкому учаснику цивільних правовідносин, як такому, що потребує особливих умов захисту і контролю з боку держави за змістом договорів споживчого кредитування.

Але ми держава дивна…

Мабуть Закони у нас пишуться для того, щоб була робота законодавцям. Банківські установи тривалий час на ці законодавчи акти уваги не звертали та й споживачам про них «ні гу-гу». Майже до 2009 року, практично, більшість банків не застосовували вимоги цих нормативно правових актів до змісту кредитних договорів, користувалися юридичною необізнаністю споживачів, встановлювали для них кредитні умови, які протирічили законодавчим актам.

Та ось настав 2008 рік, криза. І тут почалося банківське знущання зі споживачів кредитних послуг. Усі ризики кризи банки переклали на споживачів кредитних послуг, не бажаючи втрачати ні копійки від очікуваних доходів, а, навпаки, збагачуючись за рахунок значних валютних коливань та штрафних санкцій, які застосовувалися до споживачів.

Більш того, у банківській системі набуло розповсюдження злочинна діяльність з надання споживчих кредитів за фальшивими документами на користь самих же банківських працівників, при цьому повернення цих кредитів банки вимагали від людей, які їх не брали .

У споживачів стало питання: або йти з сумою по світу, або захищатися. І почали споживачі цікавитися: а чи є в Україні законодавство , яке їх може захистити. І для більшості з них стало несподіванкою, що держава таки попіклувалась про них ще у 2005-2007 роках через внесення змін до ЗУ „Про захист прав споживачів” та прийняття Правил, які затверджені Постановою Національного банку України на їх виконання. І засіли споживачі за ознайомлення з цими актами. Споживачам довелося самотужки „розгрібати” усю казуїстику матеріального і процесуального права стосовно законодавства по захисту прав споживачів. Є вже велика спільнота споживачів в системі Інтернет, де споживачі отримують знання та досвід по захисту своїх порушених прав. Та й прийшло до споживачів розуміння, що банки у продовж 2005-2008 років масово грубо порушували законодавство про захист прав споживачів, та надавали споживачам кредитні послуги, які не відповідають цим нормативним документам чим практично здійснили відчуження Конституційних прав споживачів. І пішли споживачі банківського кредиту масово до судів за захистом своїх прав.

А не тут то було…

Мабуть банки, розуміючи в яку халепу вони вступили через невиконання законодавства про захист прав споживачів у кредитних відносинах раніше добігли до судів. Ні не за захистом прав, а за „закулісним” захистом своїх протизаконних дій у стосунках зі споживачами.

І такий захисник знайшовся у особі судді ВССУ ЛУСПЕНИКА Дмитра Дмитровича.

За підписом зазначеного фахівця вищої категорії виходить „Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.) від 7 жовтня 2010 року , в якому Луспеник Д.Д. робить свій геніальний висновок наступного змісту:

„що застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування”.

Як кажуть в такому випадку „а ларчик просто відмикався”. Перевищуючи свої службові повноваження суддя Луспеник самостійно обмежив межі застосування ЗУ „Про захист прав споживачів”. З якогось переляку, мабуть від банківського тиску ( а може цікавої мотивації) він нам українцям всупереч Закону та міжнародному праву вказав на наше місце у кредитних відносинах. Тобто, ми є споживачами тільки тоді коли прийшли до банку щось розпитувати про послуги, а коли ми укладаємо кредитний договір та його виконуємо ми вже не споживачі, а бог знає хто, і прав ніяких споживчих не маємо.

Після такого творіння судді Луспеника уся судівська система ( за рідким виключенням) як то кажуть, послала споживачів з їх позовами про захист прав споживачів при укладанні та виконанні кредитних договорів за „високі косогори”. Суди масово відмовляли споживачам у захисті їх порушених прав при укладанні та виконанні кредитних договорів, цитуючи у своїх рішеннях висновок судді Луспеника у вищенаведеній редакції. Вся судова система разом „як по команді” забула що узагальнення судової практики не є ні законодавчим, ні нормативним документом. Забула що суди мають керуватися у своїй діяльності тільки Конституцією України, Законами і нормативними актами прийнятими у відповідності до Конституції України.

Споживачі не могли прийняти до тями що відбувається. Є прямі норми Конституції, є прямі норми ЗУ „Про захист прав споживачів”, норми „Правил про надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»,які не мають якогось незрозумілого прочитання. Навіть для пересічного споживача. А суддя Луспеник як „соліст”, та судова система як „хор” співають в унісон, що ні, ці законодавчі акти не застосовуються у момент укладання та виконання договорів споживчого кредитування. Інакще як груповою змовою такі антиконституційни дії судді Луспеника та судової системи з банками та їх сателітами пояснити неможливо.

Може хтось зауваже, що суддя має право на помилку, та особливу думку. В якихось неоднозначних справах може й так. Але не в цьому випадку. Законодавство про захист прав споживачів виписано дуже чітко і зрозуміло. Більшість його положень, в тому числі і по межах його застосування не викликають жодних неоднакових прочитань та міркувань. А як пояснити що вся судова система разом забула не тільки про законодавство про захист прав споживачів, а й про те, що вона не має права обґрунтовувати і застосовувати при прийнятті рішення акти , які не є законодавчими та нормативними у відповідності до Конституції України. Такі дії судової системи можна пояснити тільки „масовою амнезією” суддів усіх інстанцій.

Споживачі стукали, стукали у зачиненні двері української Феміди та марно. Закрите товариство судів та банків не мали намірів відчинити ці двері.

І тоді споживачі звернулися до Конституційного суду України за роз’ясненням, в тому числі стосовно меж застосування ЗУ „Про захист прав споживачів”. Конституційний суд став на захист споживачів кредитних послуг і у своєму рішенні по Справі N 1-26/2011 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 змістовно і чітко роз’яснив, що ЗУ „Про захист прав споживачів” застосовується як до укладання кредитного договору, так і в момент укладання та виконання.

Споживачам кредитних послуг це було зрозуміло і без рішення Конституційного суду, бо про це зазначено у самому законі. А ось чому судді Луспенику, як високопрофесійному фахівцю це було не зрозуміло викликає велике питання, так як і великий знак питання є до судової системи яка прийняла до свого використання протизаконний висновок судді Луспеника у підзаконному акті. Отже виявляється так, що пересічний споживач, який самотужки придбаває знання щодо матеріального і процесуального права розумніший і за суддю Луспеника, і за судову систему у цілому, тому як Конституційний суд України саме так, як і споживачі сприймає ЗУ „Про захист прав споживачів”. Тоді навіщо нам українцям такий суддя Луспеник, та така судова система? Навіщо ми, українці, годуємо таку гвардію своїх же „палачів”?

Після рішення Конституційного суду та вимог споживачів ВССУ виключив злочинний абзац про не застосування ЗУ „Про захист прав споживачів” під час укладання та виконання кредитних договорів із змісту „Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин (2009-2010 рр.) від 7 жовтня 2010 року. Та на письмові звернення споживачів з цього питання повідомили їм, що так, висновок не відповідає закону, звиняйте. Але про суддю Луспеника ні слова… Хоча споживачі вимагали застосувати до нього заходи покарання.

До Рішення Конституційного суду сотні тисяч українців постраждали від незаконних рішень судів, які на підставі узагальнень судді Луспеника відмовляли споживачам у захисті їх прав. Логічно і справедливо, споживачі після роз’яснень Конституційного суду почали звертатись знову до судів про перегляд раніше прийнятих рішень судів, де вони відмовляли по причині того, що ЗУ „Про захист прав споживачів” не застосовується під час укладання та виконання кредитних договорів.

Та знов не тут-то було…

Українське законодавство не дозволяє такий перегляд справ. Так, Конституційний суд вказав що така практика судів була незаконною, вказав що права споживачів підлягають захисту на всіх стадіях кредитних відносин. Але роз’яснення Конституційного суду згідно нашого законодавства не є підставою для перегляду справ. Чи є це справедливо, звісно ні. Сотні тисяч українців споживачів фінансових послуг банків зазнали матеріальних, моральних втрат із-за того, що суди свідомо і злочинно, в порушення Конституції України здійснили відчуження їх прав, а шлях відновлення цих прав українська Феміда закрила. Ця прогалина в законодавстві дає судовій системі України можливість творити свавілля і попирати Закон. Бо відповідальності ніякої.

Як ніякої відповідальності не поніс і суддя Луспеник за всеукраїнську диверсію, направлену на протизаконне, антиконституційне відчуження прав сотен тисяч громадян України.

Більш того, зазначений суддя продовжує творити правосуддя по неписаним законам.

Так 28 листопада 2012 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ під головуванням того ж судді Луспеника Д.Д. по справі http://reyestr.court.gov.ua/Review/27791568 знов приймає завідомо неправосудне рішення.

Суть справи, матеріальне і процесуальне право по ній знову таки зрозуміла пересічному споживачу. Бо він, на відміну від судді Луспеника вимушений знати законодавство України , тоді як суддя Луспеник вирішує справи по законодавству „зі стелі”.

У судовій практиці вже були такі спірні правовідносини між споживачами та виконавчими службами щодо виконання рішення судів по стягненню кредитної заборгованості. Суть спору полягала в порушенні державними виконавцями законодавства в частинні того, що якщо рішення суду полягає у стягненні з боржника грошових коштів, і виконавчий лист видано саме на стягнення грошових коштів, то державний виконавець не має право звертати стягнення для погашення заборгованості у рамках такого виконавчого листа шляхом реалізації іпотечного майна ( нерухомості, яка надана в іпотеку), а повинен, у разі відсутності іншого майна чи грошових коштів у боржника, повернути виконавчий лист стягувачу. Реалізація іпотечного майна може бути здійснена державним виконавцем на підставі окремого виконавчого листа у відповідності до ЗУ „Про іпотеку”.

Крапку у цьому спірному питанні поставив Верховний суд України, як вищий орган судової влади, правова позиція якого у відповідності до ЗУ „Про судоустрій і статус суддів” та норм Цивільного процесуального кодексу України обов’язкова для усіх суддів України.

Так 15 лютого 2012 року Колегія суддів Судової палати у цивільних справах та Судової палати у господарських справах Верховного Суду України під головуванням судді Яреми А.Г. у задоволенні позову банку до державного виконавця по справі http://reyestr.court.gov.ua/Review/21840080 про порушення державним виконавцем законодавства в частинні повернення виконавчого листа стягувачу на підставі того, що майно боржника в іпотеці, а іншого майна і грошових коштів у боржника немає. а дії державного виконавця були визнанні, як такі, що відповідають діючому законодавству.

Дослівно Верховний суд зазначив: „Відмовляючи в задоволенні скарги на дії державного виконавця, суд першої інстанції на підставі ч. 8 ст. 54 Закону України ”Про виконавче провадження”, ст. ст. 33, 39 Закону України ”Про іпотеку”, з висновками якого погодились і суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що постановою від 21 квітня 2011 року державний виконавець правильно повернув виконавчий документ з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України ”Про виконавче провадження”, оскільки у боржника ОСОБА_1 немає майна, на яке може бути звернуто стягнення державним виконавцем при виконанні рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, а наявний у власності ОСОБА_1 садовий будинок є предметом іпотеки, на який накладено заборону відчуження приватним нотаріусом 1 жовтня 2007 року на підставі договору іпотеки, укладеного між Банком та ОСОБА_1”.

Але не пройшло, як кажуть і року, і наш неповажний суддя Луспеник „подивився на стелю” а там, ні про Конституцію України, ні про норми ЦПК України, ні про правову позицію Верховного суду, ні про правову позицію його ж рідного Вищого спеціалізованого суду з цього питання нічого не написано. Та й вирішив суддя Луспеник, якщо «на стелі» нічого не написано, вирішу спір як „карти ляжуть”. Та й вирішив…

Скасував законні рішення судів першої та апеляційної інстанції Херсонської області (http://reyestr.court.gov.ua/Review/27791568) , які законно відмовили банку у скарзі на дії державного виконавця щодо повернення виконавчого листа на підставі того, що майно боржника в іпотеці, а іншого майна нема.

Та й зробив знову таки свій „стельний” висновок, всупереч правовій позиції Верховного суду, ВССУЦКС, Конституції України, ЗУ „Про іпотеку”, зазначивши, що можна державному виконавцю реалізовувати іпотеку за виконавчим листом про стягнення грошових коштів.

Може у відповідь на цю статтю суддя Луспеник відповість, як в такому випадку реалізовувати іпотеку, якщо у виконавчому листі на стягнення грошових коштів не зазначенні жодна з умов порядку такої реалізації, яка визначається ЗУ „Про іпотеку”. А якщо за стягненням грошових коштів звернувся не іпотекодержатель, то, що державний виконавець і в цьому випадку може вільно реалізовувати чуже іпотечне майно? Із висновків судді Луспеника у даному рішенні випливає саме так.

Що це за рішення судді Луспеника? Знов професійна помилка? А не занад-то багато дивних помилок „на рівному місці”? Якщо суддя Луспеник такий поважний фахівець що навіть робить узагальнення судової практики та дає рекомендації суддям у практичному застосуванні законодавства, то чи можна виправдати такі його „помилки”, та чи має він взагалі на них право? Кожна така помилка обертається для громадян України життєвою катастрофою. Як після таких помилок спиться судді Луспенику? Якщо спокійно, то тоді він не тільки не фахівець, а й не людина.

Впевненні, що такі свідомо неправосудні рішення судді Луспеника, та його рекомендаційні висновки навіть у цих двох фактах це не помилка фахівця, це свідома поведінка судді, направлена на задоволення власних інтересів та на відчуження прав сотень тисяч пересічних споживачів фінансових послуг на користь банківської системи України, яка у такий спосіб захищається від своїх протиправних дій у стосунках із споживачами.

Читачі можуть заперечити, мов брали споживачі кошти, треба віддавати. А якщо не брали, а банк вимагає віддати. А якщо банк вимагає сплатити більше, ніж передбачено договором, або раніше, ніж зазначено у договорі. А якщо договір складено таким чином, що взагалі неможливо встановити про що домовились сторони ( відсутність істотних умов). А якщо банк в односторонньому порядку змінює та погіршує для споживача умови договору. А якщо кредит надався у гривні, а банк вимагає сплати у валюті? Що в такому випадку споживачу робити? Звісно захищати себе, свою сім’ю, своє майно, свій спокій.

Але суддя Луспеник так не вважав та не вважає. Він просто взяв та й забрав у споживачів їхні права з мовчазної згоди ВССУЦКС. І тільки, дякуючи Конституційному суду, права споживачів було поновлено, проте лише у майбутніх позовних заявах. А ті права, що були порушені з вини судді Луспеника та судової системи, ніхто вже споживачам не поверне, як і не поверне безпідставно втрачене майно, здоров’я, майбутнє старих та малих…

У цій статті ми розкрили тільки шматочок макушки айсбергу протиправної діяльності судової системи України, і на нашу думку злочинної діяльності проти українського народу одного лише судді ВССУЦКС Луспеника.

Але мабуть до 80% громадян , які мали справи з судовою системою зможуть у такому ж ракурсі повідати про свого окремо взятого суддю та його протизаконні рішення. Про вакханалію у судових процесах та багато іншого.

Гарант Конституції пообіцяв нам судову реформу внаслідок якої настане законне і справедливе правосуддя, а потім пообіцяв, що якщо кредит був наданий, то не має підстав для визнання кредитного договору недійсним, а якщо суддя ухвалить таке рішення, то негайно буде покараний.

Як кажуть обіцяного три роки чекають. Два вже почекали, а світла в кінці тунелю й близько не видно. Мабуть не дочекаємося…

Так що, шановні миряне, все що залишається чекати другого пришестя, та чи буде, кому надати відповідь на питання Всевишнього «А Син Людський, коли прийде, то чи Він знайде ще віру на землі?»

ВЕЛИКА ПОДЯКА!

[AntiBank]

ПОДДЕРЖИВАЮ. Можно по всей ветке судов. Там где есть сайты. Во многих областях Апеляционные имеют сайты.

План действий:

1. В течение часа дочищу статью по последним замечаниям. Выложу ее здесь в двух форматах: word и pdf

2. Все участники , которые готовы принять участие в ее массовом распространении могут ее свободно использовать.

3. Каналы распространения: электронные и печатные СМИ ( я уже десять запросов в СМИ отправила), вся судебная ветка, где есть сайты судов ( в т.ч.областные апеляшки), социальная сеть, блоги.

4. Статью где-то нужно выложить на Антирейде, чтобы все участники форума ее взяли к использованию .

5. День -два распространяем, а потом масово шлем запросы (типа появилась в СМИ статья) в ВРЮ, ВСУ, ВССУ - о даче комментарием по статье.

Уважаемый Антирейд, просьба закрепить эту тему на видном месте хотя бы на время.

[Tavrija77]

Уважаемый Антирейд, просьба закрепить эту тему на видном месте хотя бы на время.

ВСЕ ГОТОВО. ОТКРЫВАЮ ОТДЕЛЬНО ТЕМУ " ВСЕМ ДЛЯ РАСПРОСТРАНЕНИЯ". ВЫКЛАДЫВАЮ ТУДА СТАТЬЮ.

[batyshka]

ссилку тільки скажіть

[kristi]

ссилку тільки скажіть

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...amp;#entry64014

[xbiz]

.

Изменено January 19, 2013 пользователем xbiz

[xbiz]

.

Изменено January 19, 2013 пользователем xbiz

[Мари-Анна]

или еще: Як суддя продав душу за 30 луспеників

Этому судье уже давно нечего продавать.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/28309846

[у.zaporozhskiy]

Этому судье уже давно нечего продавать.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/28309846

Если Вы имеете отношение к этим людям, то посоветуйте им подать в Верховный суд.

Также есть возможность подать иск о признании договора поручительства прекращенным.

Все зависит от того, когда досудебное требование было получено заемщиком и когда банк обратился с иском в суд.

[Мари-Анна]

Если Вы имеете отношение к этим людям, то посоветуйте им подать в Верховный суд.

Также есть возможность подать иск о признании договора поручительства прекращенным.

Все зависит от того, когда досудебное требование было получено заемщиком и когда банк обратился с иском в суд.

Нет, это я просто "гуляла" по реестру. Я так поняла, что поручитель вообще ничего до суда не получал.

Згідно наданих у п. 24 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» пред'явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред'явлення до нього позову.

Посилання апеляційного суду на неотримання поручителем письмової вимоги про погашення боргу не є підставою для відмови в позові до поручителя й звільнення його від відповідальності за порушення умов кредитного договору, оскільки поручитель в ході судового розгляду, а справа розглядалась з липня 2010 року, мала можливість заперечувати проти вимог банку, які вона могла б подати на письмову вимогу до пред'явлення позову.

К сожалению я видела в реестре еще парочку подобных решений ВССУ, но это самое "яркое", как обычно у этого судьи.

[ANTIRAID]

Заявление о совершенном криминальном правонарушении Луспеника Д.Д. здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=5294