Определение ВССУ об обязательстве рассмотреть апелляцией ничтожность договора с Авто Житло План

[у.zaporozhskiy]

Державний герб України

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

29 травня 2013 року

 

м. Київ

 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

 

головуючого Сімоненко В.М.,

суддів: Амеліна В.І., Гончара В.П.,

Карпенко С.О., Олійник А.С., 

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Житло План» про визнання угоди недійсною та стягнення коштів за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Залізничного районного суду м. Львова від 1 серпня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 18 жовтня 2012 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У червні 2012 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 27 квітня 2011 року вона уклала з товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Житло План» договір про надання послуг з придбання об'єкта нерухомості на суму 200 000 грн. При укладенні договору вона сплатила товариству 20 000 грн реєстраційного платежу, 2 777,75 грн чистого платежу та 1 344 грн адміністративних витрат. Сплатою реєстраційного платежу у встановленому договором розмірі відповідач створив несправедливі умови, дисбаланс інтересів на свою користь, чим порушив права ОСОБА_3 як споживача. Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливість умов договорів, порушення принципу рівності прав та обов'язків сторін є підставою для визнання їх недійсними. Крім цього, позивач посилалась на невідповідність договору вимогам ст. 19 цього Закону, якою заборонена нечесна підприємницька практика, яка вводить споживачів в оману, зокрема така, як утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем. Відповідач внаслідок своєї нечесної підприємницької діяльності ввів її в оману, тому відповідно до ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» просила визнати цей договір недійсним та повернути сплачені кошти у сумі 24 121,75 грн.

 

Заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 1 серпня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 18 жовтня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.

 

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Залізничного районного суду м. Львова від 1 серпня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 18 жовтня 2012 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

 

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

 

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із недоведеності позовних вимог щодо укладення спірного договору шляхом введення в оману. На час укладення з відповідачем спірного договору позивач добровільно визначився із способом придбання нерухомого майна та контрагентом. Окрім того, у зв'язку з відсутністю оплат зі сторони позивача оспорюваний договір розірваний на підставі ст. 653 ЦК України.

 

З такими висновками повністю погодитись не можна. 

 

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

 

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ст. 215 ЦК України).

 

Судами встановлено, що 27 квітня 2011 року між ОСОБА_3 та товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Житло План» укладено договір № 041004 про надання послуг, предметом якого є надання учаснику послуг програми «Авто-Житло», спрямованих на придбання об'єкта нерухомості вартістю 20 0000 грн. За даною угодою позивач зобов'язався сплатити реєстраційний платіж у розмірі 10 % від вартості об'єкта нерухомості, а саме у сумі 20 000 грн, щомісячно здійснювати наступні чисті платежі у сумі 555,55 грн та адміністративні витрати у сумі 336 грн. Термін дії договору визначений з 27 квітня 2011 року по 27 вересня 2041 року. 

 

Відповідно до преамбули вказаного договору програма «Авто-Житло» - це програма, метою якої є придбання учаснику товару /об'єкта нерухомості/ із розстроченням платежу на досить тривалий час у порядку і на умовах, передбачених договором. Згідно з п. 8.3 договору та п. 15.2 додатку № 2 товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Житло План» гарантує учаснику (позивачу) сумлінне виконання взятих на себе зобов'язань, спрямованих на придбання товару на користь учасника програми «Авто-Житло», за умови виконання учасником всіх зобов'язань по договору.

 

Згідно додатку № 2 кожен учасник, який належним чином виконує зобов'язання за даною угодою, отримує товар через механізми надання права на отримання об'єкта нерухомості.

 

Згідно з п.10.2 додатку № 2 до договору у випадку, якщо учасник програми, який не отримав товар, не сплатить один або більше послідовних або вибіркових повних платежів, товариство має право розірвати договір, про що повідомляє учасника програми письмово.

 

За вказаною угодою позивач сплатила відповідачу реєстраційний внесок у сумі 20 000 грн., а також кошти у сумі: 27 квітня 2011року -200 грн, 24 травня 2012 року - 336,00 грн, 24 травня 2011 року -555,55 грн, 22 червня 2011 року - 1111,00 грн, 22 червня 2011 року - 336,00 грн., 19 липня 2011року - 555,55 грн, 19 липня 2011 року - 336,00 грн, 17 серпня 2011 року - 336,00 грн, 17 серпня 2011 року - 555,55 грн.

 

У зв'язку з несплатою позивачем подальших платежів товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Житло План» листом від 26 жовтня 2011року повідомило позивача про розірвання договору і повернуло кошти у сумі 775,10 грн.

 

За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика, яка включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною, забороняється. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

 

Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми.

 

У апеляційній скарзі позивач зазначав, що висновки суду першої інстанції в силу наведених вимог закону є необґрунтованими та незаконними.

 

У порушення ст. ст. 303-304 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив ухвалу, яка за своїм змістом не відповідає вимогам ст. 315 ЦПК України, оскільки не перевірив доводів апеляційної скарги; не визначився з характером спірних правовідносин, які виникли між сторонами, послався на Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання ринків фінансових послуг»; не перевірив, фонди групи формувалися виключно за рахунок внесків інших клієнтів програми чи із залученням коштів товариства, та передчасно погодився з висновком суду першої інстанції, що діяльність товариства є такою, що не заборонена діючим законодавством України та не стосується певних пірамідальних схем діяльності, що призвело до таких порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для вирішення справи. 

 

При цьому суд апеляційної інстанції не встановив, сплачувала позивач кошти за товар (об'єкт нерухомості) чи лише за можливість одержання права на купівлю товару; товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Житло План» залучало власні кошти для здійснення своєї діяльності чи діяло лише за рахунок коштів учасників групи. Тобто апеляційний суд не вжив передбачених процесуальним законом заходів щодо перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції і доводів апеляційної скарги щодо невідповідності спірного договору вимогам чинного законодавства, не з'ясував належним чином, чи не є діяльність товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Житло План» з реалізації програми «Авто-Житло» такою, що вводить споживача в оману.

 

Відповідно до ч. 3 ст. 338 ЦПК України справа направляється до суду апеляційної інстанції на новий розгляд, якщо є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом.

 

За таких обставини судове рішення суду апеляційної інстанції не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час якого суду належить урахувати викладене та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

 

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

 

у х в а л и л а:

 

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

 

Ухвалу апеляційного суду Львівської області від 18 жовтня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий В.М.Сімоненко

Судді: В.І.Амелін В.П.Гончар С.О.Карпенко А.С.Олійник

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/32803910