Постановление ВСУ по пересмотру о неправомерности передачи ИП в вышестоящую службу при превышении суммы сведенного производства

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2013 року

м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України у складі:

Головуючого Яреми А.Г.,

Суддів: Барбари В.П., Гуменюка В.І., Потильчака О.І.,

Патрюка М.В., Балюка М.І., Берднік І.С., Григор’євої Л.І., Гуля В.С., Ємця А.А.,

Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Шицького І.Б.,

розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2013 року у справі за скаргою публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» на постанову державного виконавця,

в с т а н о в и л и :

У вересні 2012 року публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк» (далі – ПАТ «Західінкомбанк») звернулося до суду зі скаргою на постанову державного виконавця. Заявник зазначав, що постановою головного державного виконавця Першого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції від 30 березня 2009 року було відкрито виконавче провадження про стягнення з ПАТ «Західінкомбанк» на користь ОСОБА_1 457 000 доларів США. Постановою державного виконавця від 8 квітня 2009 року зазначене виконавче провадження було приєднано до вже існуючого на той час зведеного виконавчого провадження стосовно стягнення боргів з ПАТ «Західінкомбанк». Постановою головного державного виконавця Першого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції від 31 травня 2012 року відкрито ще одне виконавче провадження про стягнення з ПАТ «Західінкомбанк» на користь ОСОБА_1 69 405,99 доларів США, яке постановою від 7 червня 2012 року також було приєднано до зазначеного вище зведеного виконавчого провадження.

Постановою виконуючого обов’язки начальника управління ДВС Головного управління юстиції у Волинській області від 17 серпня 2012 року головного державного виконавця Першого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції зобов’язано в строк до 20 серпня 2012 року передати матеріали виконавчих проваджень про стягнення з ПАТ «Західінкомбанк» на користь ОСОБА_1 457 000 доларів США та 69 405,99 доларів США до відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Волинській області. Зазначену постанову було обґрунтовано тим, що згідно зі ст.ст. 21 та 33 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відкриття в органі державної виконавчої служби кількох виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника вони об’єднуються у зведене виконавче провадження, а відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції в області підвідомчі виконавчі документи, суми зобов’язання за якими становлять від 3 до 10 000 000 грн.

Оскаржуючи постанову про передачу матеріалів виконавчого провадження з відділу ДВС Луцького міського управління юстиції до відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Волинській області, ПАТ «Західінкомбанк» посилалося на те, що 30 березня 2009 року виконавче провадження головним державним виконавцем Першого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції було відкрито правомірно і це відповідало чинній на той час редакції ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження», а ст. 33 зазначеного Закону не регулює порядку передачі виконавчого провадження з одного відділу до іншого, а лише встановлює підстави об’єднання виконавчих проваджень в одному відділі, в якому вони відкритті.

Посилаючись на зазначені обставини ПАТ «Західінкомбанк», просило визнати дії і постанову виконуючого обов’язки начальника управління ДВС Головного управління юстиції у Волинській області щодо передачі матеріалів виконавчих проваджень про стягнення з ПАТ «Західінкомбанк» на користь ОСОБА_1 457 000 доларів США та 69 405,99 доларів США незаконними. 

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 1 жовтня 2012 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 9 листопада 2012 року, скаргу ПАТ «Західінкомбанк» задоволено. 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2013 року касаційні скарги ОСОБА_1 та управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській області відхилено, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін. 

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України ОСОБА_1 просить скасувати судове рішення касаційного суду та направити справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційних інстанцій ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення заявника ОСОБА_1 на підтримання заяви та представника ПАТ «Західінкомбанк» ОСОБА_2 на її заперечення, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява задоволенню не підлягає.

Постановляючи ухвалу про визнання дій державного виконавця незаконними суд виходив із того, що після приєднань виконавчих проваджень до вже існуючого зведеного виконавчого провадження вони перестали існувати як окремі виконавчі провадження і передавати їх на виконання до іншого відділу державної виконавчої служби можливості не було, а можливість їх вилучення із зведеного виконавчого провадження законом не передбачена. До того ж до підвідомчості відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції в області віднесено виконання конкретного рішення, сума зобов’язань за яким перевищує встановлені ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження» межі, а не сукупна сума зобов’язань за кількома рішеннями. 

У постанові Вищого господарського суду України від 17 грудня 2008 року, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_1, зроблено висновок про те, що підстави передачі виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого регулюються не тільки Законом України «Про виконавче провадження», а й чинним на той час Порядком передачі матеріалів виконавчого провадження з одного органу державної виконавчої служби до іншого або виконавчої групи, від одного державного виконавця до іншого, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 17 травня 2004 року № 38/5 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 травня 2004 року за № 625/9224, відповідно до п. 2.2 якого передача виконавчих проваджень з одного відділу примусового виконання рішень до іншого може здійснюватися за рішенням керівника відділу примусового виконання рішень департаменту ДВС Міністерства юстиції України щодо будь-яких виконавчих проваджень, що перебувають в органах державної виконавчої служби. 

У постанові Вищого господарського суду України від 6 березня 2013 року, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми закону також посилається заявник, Вищий господарський суд України вказав, що згідно з пунктами 6.1, 6.3, 6.4 – 6.6. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802, виконавче провадження може бути передано від одного органу державної виконавчої служби до іншого у випадках, визначених Законом, та в порядку, встановленому цією Інструкцією.

Однак, зазначені висновки Вищого господарського суду України не суперечать висновку Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі, що переглядається, і не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах

За таких обставин слід дійти висновку, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні заяви. 

Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України 

п о с т а н о в и л и :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: В.П. Барбара

М.В. Патрюк

М.І. Балюк

І.С. Берднік

Л.І. Григор’єва

В.С. Гуль

В.І. Гуменюк

А.А. Ємець

Т.Є. Жайворонок

Н.П. Лященко

В.В. Онопенко

Л.І. Охрімчук

О.І. Потильчак

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін

І.Б. Шицький

Постанова від 11 вересня 2013 року № 6-68цс13

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/7FC299651883CE1FC2257C92003A6BF9