Постановление ВСУ по пересмотру о возможности взыскания с ГИС морального вреда при неправомерном бездействии

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

11 вересня 2013 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Онопенка В.В., Сеніна Ю.Л., –

Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І.,

Лященко Н.П., Патрюка М.В.,

 

за участі: ОСОБА_1 та представника Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції – ОСОБА_2,

 

розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної виконавчої служби України, Державної казначейської служби України, Автозаводського відділу державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції про відшкодування шкоди,

 

в с т а н о в и л а:

 

У лютому 2012 року позивач звернувся до Печерського районного суду м. Києва з вищезазначеним позовом. 

 

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 25 квітня 2008 року стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на його користь борг за договором позики в розмірі 180 тис. грн та 49 тис. грн відсотків за користування позикою.

 

Посилаючись на те, що зазначене рішення суду з 20 травня 2008 року знаходиться на виконанні в Автозаводському відділі державної виконавчої служби Кременчуцького міського управління юстиції (далі – ВДВС), проте в порушення вимог Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 606-XIV) своєчасно не виконано у зв’язку з бездіяльністю працівників виконавчої служби, ОСОБА_1 просив, з урахуванням уточнених позовних вимог, стягнути на його користь із Державного бюджету України на відшкодування матеріальної шкоди 192 593 грн 11 коп. та 20 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. 

 

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 15 травня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 9 серпня 2012 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

 

У лютому 2013 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року.

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 квітня 2013 року допущено до провадження Верховного Суду України справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державної виконавчої служби України, Державної казначейської служби України, ВДВС про відшкодування шкоди для перегляду ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року.

 

Ухвалами судді Верховного Суду України від 27 квітня 2013 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали справи за вищезазначеним позовом та здійснено підготовчі дії відповідно до пункту 1 частини другої статті 360-1 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

 

У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року порушується питання про скасування постановленої судом касаційної інстанції ухвали та направлення справи на новий касаційний розгляд із підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 56 Конституції України, статей 1167, 1173 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статті 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» (далі – Закон № 202/98-ВР), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_1 посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого, 14 березня, 27 червня, 11 липня, 30 травня та 5 грудня 2012 року.

 

Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_1 та представника ВДВС – ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи та доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

 

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

 

Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

 

Судами встановлено, що 25 квітня 2008 року рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 стягнуто в солідарному порядку борг за договором позики в сумі 180 тис. грн та 49 тис. грн відсотків за користування позикою (далі – рішення № 2-1636/2008).

 

22 травня 2008 року постановами ВДВС відкрито виконавчі провадження за виконавчим листом НОМЕР_1, виданим 20 травня 2008 року Автозаводським районним судом м. Кременчука Полтавської області.

 

До теперішнього часу зазначене вище рішення суду не виконано.

 

Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 травня 2010 року було визнано неправомірною бездіяльність органу державної виконавчої служби – ВДВС; зобов’язано останнього вжити передбачених законом заходів для примусового виконання рішення № 2-1636/2008.

 

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку, що сума боргу, нестягнутого ВДВС у порядку виконавчого провадження, не може вважатися збитками в розумінні статті 22 ЦК України. Відмовляючи позивачу у відшкодуванні моральної шкоди, суди виходили з того, що обов’язок органу державної влади відшкодувати моральну шкоду відповідно до пункту 3 частини другої статті 1167 ЦК України повинен бути встановлений спеціальним законом, а оскільки Закон № 606-XIV не передбачає такого виду відповідальності, як відшкодування моральної шкоди, завданої дією чи бездіяльністю державного виконавця, то позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

 

Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічних справ і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків.

 

З наданої заявником ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2012 року вбачається, що суд, залишаючи без змін рішення суду апеляційної інстанцій, яким частково задоволено позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої позивачу бездіяльністю відділу державної виконавчої служби Кіровського району м. Кіровограда, виходив із того, що тривале невиконання відповідачем судового рішення, яке призвело до унеможливлення його виконання взагалі, сталося з вини виконавчої служби, а тому позивачка має право на відшкодування завданої матеріальної та моральної шкоди.

 

Ухвалами колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня, 27 червня та 5 грудня 2012 року справи передано на новий розгляд до судів попередніх інстанцій із тих підстав, що, застосовуючи положення статті 56 Конституції України, статті 1173 ЦК України та частини третьої статті 11 Закону № 202/98-ВР і задовольняючи позовні вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями (бездіяльністю) працівників державної виконавчої служби, суди не з’ясували у достатньому обсязі характер спірних правовідносин та не визначилися з нормою права, яка підлягає застосуванню, і, як наслідок, помилково стягнули моральну шкоду з неналежної особи.

 

Залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди, завданої зволіканням працівників виконавчих служб під час виконання судових рішень, колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 22 лютого та 30 травня 2012 року виходила з доведеності факту неправомірної бездіяльності державних виконавців, заподіяння позивачам моральної шкоди, яка відповідно до вимог статей 1167, 1173 ЦК України підлягає відшкодуванню державою, оскільки за шкоду, заподіяну рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи їх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, несе відповідальність держава. 

 

Отже, доводи заяви та надані на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права рішення суду касаційної інстанції свідчать про наявність неоднакового застосування судами статті 56 Конституції України, статей 1167, 1173 ЦК України та статті 11 Закону № 202/98-ВР у частині права особи на відшкодування моральної шкоди, завданої державними виконавцями. 

 

У наданих на підтвердження неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права ухвалах касаційний суд обґрунтовано виходив із того, що відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

 

Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом.

 

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування (стаття 1173 ЦК України).

 

Відповідно до положень статті 11 Закону № 202/98-ВР шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави. 

 

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 

 

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 

 

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 

 

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 

 

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. 

 

Таким чином, касаційний суд у справі, рішення в якій переглядається, невірно виходив із того, що при відшкодуванні моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю працівників виконавчої служби, потрібно застосовувати норми Закону № 606-XIV, яким такого виду відповідальності не передбачено. Оскільки, заявляючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на завдання моральної шкоди, яка полягала в перенесених душевних і моральних стражданнях, нервових стресах та погіршенні самопочуття, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, статі 23, 1167, 1173 ЦК України та стаття 11 Закону № 202/98-ВР.

 

Разом із тим посилання ОСОБА_1 на неправильне застосування касаційним судом норм матеріального права щодо відшкодування матеріальної шкоди не підтвердилося. 

 

Так, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, яким у задоволенні позовних вимог у частині відшкодування матеріальної шкоди відмовлено (ухвала від 22 лютого 2012 року), суд касаційної інстанції виходив із того, що сам факт тривалого невиконання рішення суду не може бути підставою для безспірного стягнення збитків у вигляді нестягнутої за рішенням суду суми.

 

У справі, судове рішення від 11 липня 2012 року в якій надано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, бездіяльність виконавчої служби призвела не лише до порушення передбачених законодавством термінів виконання судового рішення, а й до унеможливлення його виконання взагалі, що свідчить про різні обставини справ.

 

Тому в частині посилань ОСОБА_1 на неоднакове застосування норм матеріального права щодо відшкодування матеріальної шкоди заява не підлягає задоволенню. Судовим рішенням від 11 липня 2012 року було вирішено питання стосовно інших обставин, ніж у справі, рішення в якій переглядається, оскільки в ній не йшлося про унеможливлення виконання рішення про повернення боргу.

 

Отже, судом касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права лише щодо відшкодування моральної шкоди, якими встановлено право особи на відшкодування шкоди завданої неправомірними діями або бездіяльністю державних виконавців, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах і відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 та частини першої статті 360-4 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду касаційної інстанції. 

 

За таких обставин ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 листопада 2012 року підлягає скасуванню в частині відшкодування моральної шкоди з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Керуючись статтями 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року задовольнити частково.

 

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 листопада 2012 року в частині відшкодування моральної шкоди скасувати, справу в цій частині передати на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. 

 

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: Л.І. Григор’єва 

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

В.В. Онопенко 

Л.І. Охрімчук

М.В. Патрюк

Ю.Л. Сенін 

 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

висловлена Верховним Судом України 

в постанові від 11 вересня 2013 року 

(справа № 6-48 цс 13)

 

При відшкодуванні моральної шкоди, завданої особі незаконними діями чи бездіяльністю працівників виконавчої служби, застосуванню підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, статі 23, 1167, 1173 ЦК України та стаття 11 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу».

 

Суддя Верховного Суду України М.В. Патрюк 

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/85165AF532318D74C2257BE8001F3BAB

[logoped]

это есть карашо!