Решение 3-х инстанций о признании договора ипотеки с банком "Надра" недействительным

[у.zaporozhskiy]

Державний герб України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

23 жовтня 2013 року                       м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого     Сімоненко В.М.,

суддів:                Амеліна В.І.,                 Гончара В.П.,

                           Дербенцевої Т.П.,         Олійник А.С.,            

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Комерційний       банк «Надра», ОСОБА_4 про визнання                  договору іпотеки недійсним, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра») на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від                     1 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2013 року,

                                             в с т а н о в и л а:

У травні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 25 вересня 1999 року по                 11 квітня 2007 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 Під час шлюбу ними було придбано квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку було зареєстровано на ім'я відповідачки ОСОБА_4 1 серпня  2007 року між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_4  було укладено договір іпотеки, згідно з яким остання на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором передала в іпотеку банку вищезазначену квартиру. Вказаний іпотечний договір був посвідчений приватним нотаріусом  та зареєстрований за № 211.

Посилаючись на те, що позивач, як співвласник нерухомого майна, придбаного під час шлюбу, згоди на передачу в іпотеку ПАТ КБ «Надра» своєї частки квартири не надавав, просив позов задовольнити.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від                   1 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2013 року,  позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним іпотечний договір від 1 серпня 2007 року, укладений між ПАТ  КБ   «Надра» та ОСОБА_4

У касаційній скарзі ПАТ  КБ   «Надра»  просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до вимог 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, посилаючись на вимоги ст. ст. 215, 368, 369 ЦК України,  ст. ст. 60, 68, 73 СК України та Закону України «Про іпотеку», виходив з того, що предмет договору іпотеки є спільною сумісною власністю подружжя, а тому може бути переданий в іпотеку лише за згодою позивача, як чоловіка іпотекодавця та співвласника квартири.  

Судами попередніх інстанцій установлено, що в період з                             25 вересня 1999 року по 11 квітня 2007 року ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 (а.с.5). 13 вересня 2003 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу, який був укладений на ім'я відповідачки             (а.с. 6).

11 квітня 2007 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було розірвано (а.с. 8).

1 серпня 2007 року ОСОБА_4 на забезпечення виконання кредитного договору, за яким вона отримала кредит в розмірі                         55 900 доларів США, передала в іпотеку банку спірну квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 9).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Однією з підстав виникнення зобов'язання є договір або інший правочин (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку», ст. ст. 572, 575, 578 ЦК України визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Згідно з частиною першою статті 22 КпШС України, чинної на час придбання спірної квартири, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною третьою статті 65 СК України, частиною другою статті               6 Закону України «Про іпотеку», статтею 578 ЦК України передбачено, що майно, що є у спільній власності може бути передано в іпотеку (заставу) лише за нотаріально посвідченою згодою всіх співвласників.

Статтею 68 СК України передбачено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Отже, задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дослідивши всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо наявні у справі докази, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходив з того, що предметом договору іпотеки є придбана у період шлюбу квартира, яка є спільним сумісним майном подружжя, згоди на укладення спірного договору позивач як співвласник майна не надавав, укладенням договору іпотеки порушені його майнові права.

Таким чином, суди першої й апеляційної інстанції ухвалили законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права, підстави для їх скасування відсутні, а доводи касаційної скарги правильність висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Керуючись ст.ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від                                1 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.М. Сімоненко Головуючий Судді:В.І. Амелін   В.П. Гончар    Т.П. Дербенцева  А.С. ОлійникСудді:В.І. Амелін    
 

[у.zaporozhskiy]

Решение апелляционного суда:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30372288


Справа №1490/5695/12   16.01.2013   16.01.2013    16.01.2013  

Справа №22ц/784/163/13           Головуючий в першій інстанції  Андрощук В.В.

Категорія 27                                Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2013 року                                                              м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого  -      Галущенка О.І.,

суддів:    Коломієць В.В., Довжук Т.С.,

при секретарі судового засідання    Устименка М.В.,

за участю позивача                            ОСОБА_3,

представника позивача                     ОСОБА_4,

відповідачки                                       ОСОБА_5,

представника Банку                          Филиппової Т.М.,

розглянула у відкритому судовому засіданні  цивільну справу за

апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»

на рішення  Заводського  районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2012 року  по справі за позовом

ОСОБА_3

до

публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»

(далі -ПАТ КБ «Надра»),

ОСОБА_5

про визнання договору іпотеки недійсним,

В С Т А Н О В И Л А :

30 травня  2012 року  ОСОБА_3 звернувся до суду з  позовом до  ПАТ  КБ «Надра»та ОСОБА_5 про визнання договору іпотеки від 01 серпня 2007 року недійсним.

Позивач зазначав, що з 25 вересня 1999 року по 11 квітня 2007 року перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 Під час шлюбу ними було придбано квартиру АДРЕСА_1.  Право власності на вказану квартиру було зареєстровано КП ММБТІ на ім'я ОСОБА_5, про що свідчить витяг з рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 30 вересня 2003 року № 1603104.

01 серпня  2007 року між ПАТ КБ «Надра»та ОСОБА_5  було укладено договір іпотеки, згідно якого остання передала в іпотеку вищезазначену квартиру в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. Вказаний іпотечний договір був посвідчений приватним нотаріусом  та зареєстрований за № 211.

Посилаючись на те, що він, як співвласник нерухомого майна, придбаного під час шлюбу, згоди на передачу в іпотеку ПАТ КБ «Надра» своєї частки квартири не надавав, просив позов задовольнити.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2012 року  позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір від 01 серпня 2007 року, укладений між ПАТ  КБ   «Надра»та ОСОБА_5, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу ОСОБА_7

В апеляційній скарзі представник ПАТ КБ «Надра»просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позову. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та висновки суду не відповідають обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, представника позивача та представника Банку, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню  з наступних підстав.

Суд першої інстанції, в межах заявлених вимог, повно з'ясував обставини справи, дав належну правову оцінку доказам, які були представлені сторонами, і  на підставі вимог ст. ст. 215, 368, 369 ЦК України; ст. ст. 60, 68, 73 СК України; Закону України  «Про іпотеку»дійшов  правильного висновку, що  предмет договору іпотеки є спільною сумісною власністю подружжя, а тому повинен був переданий в іпотеку лише за згодою позивача, як чоловіка іпотекодавця. Тому, суд обґрунтовано задовольнив позов.

Так, судом встановлено, що в період з 25 вересня 1999 року по 11 квітня 2007 року ОСОБА_3 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 (а.с.5).

13 вересня 2003 року вони придбали квартиру АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу, який був укладений на ім'я відповідачки (а.с. 6).

11 квітня 2007 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 було розірвано (а.с. 8).

01 серпня  2007 року ОСОБА_5, в забезпечення виконання кредитного договору, який нею був отриманий в цей же день в розмірі 55 900 доларів США,  вказану квартиру передала в іпотеку (а.с. 9).

Відповідно до ст. 22 КпШС України, чинної на час набуття права власності на зазначену квартиру, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

За положеннями ст. 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України) дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують   нотаріального  посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів   стосовно  цінного майна, згода другого  з  подружжя має бути  дана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

За змістом ст. ст. 572, 575, 578 ЦК України іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Але, як вбачається з матеріалів справи,  при укладанні кредитного договору та договору іпотеки, відповідачка ОСОБА_5 підтвердила своє право власності на спірну квартиру договором купівлі-продажу та не повідомила ПАТ КБ «Надра», що ця квартира є спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно зі ст. 73 СК України за зобов'язанням одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. На майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя,  стягнення може бути накладено лише в тому разі, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї  та на її потреби.

Однак, матеріалами справи підтверджується, що на час укладання ОСОБА_5  кредитного договору шлюб між нею та позивачем був розірваний, однією сім'єю вони не проживали та факту укладання цього договору в інтересах сім'ї не встановлено.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»у п. 25, при оспоренні договору застави (іпотеки) суд має враховувати положення ст. 578 ЦК України, згідно з якими  майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою іншого з подружжя.

Проте,  укладаючи іпотечний договір з ОСОБА_5, предметом якого стало майно, що є спільною сумісною власністю подружжя, така згода не була отримана.

Відсутність такої згоди є підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_5 для отримання кредиту  надала документи, які не відповідали дійсності, не мають правового значення, так як вказані дії  створені ОСОБА_5 на шкоду позивача.

Інші доводи апеляційної скарги, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та висновки суду не відповідають обставинам справи є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду  є законним та обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 313, 315  ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»відхилити, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 01 листопада 2012 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді