Определение ВССУ об отказе БТА банку во взыскании задолженности

[у.zaporozhskiy]

Державний герб України

 

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

5 березня 2014 року м. Київ 

 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

 

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів:Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «БТА Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2013 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У грудні 2012 року публічне акціонерне товариство «БТА Банк» (далі - ПАТ «БТА Банк») звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 1 серпня 2007 року з ОСОБА_2 укладений кредитний договір, за умовами якого банк відкрив останньому мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію в доларах США та національній валюті в межах загальної суми 12 420 доларів 79 центів США на строк до 1 серпня 2011 року з процентною ставкою 18 % річних за користування кредитом у національній валюті та 11,9 % річних за користування кредитом у іноземній валюті. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачем 1 серпня 2007 укладений договір застави. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував й допустив заборгованість станом на 30 листопада 2012 року в розмірі 7 034 доларів 59 центів США, що є еквівалентом 56 227 грн 47 коп., та в розмірі 16 293 грн 21 коп., а всього 72 520 грн 68 коп., яку позивач просив стягнути з ОСОБА_1.

 

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 15 серпня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

 

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «БТА Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1. на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 72 520 грн 68 коп. та судові витрати в розмірі 873 грн 22 коп.

 

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

 

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. 

 

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

 

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «БТА Банк», суд першої інстанції виходив із того, що позивач направив на адресу ОСОБА_1. повідомлення про погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок резервного фонду банку і заборгованість в розмірі 56 227 грн 47 коп. була включена до оподаткованого доходу відповідача. Крім того, 4 серпня 2011 року нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на предмет застави. У задоволенні вимоги про стягнення пені суд відмовив за пропуском строку позовної давності. 

 

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи рішення про задоволення позову, виходив із того, що відшкодування (списання) за рахунок резерву безнадійної заборгованості не є підставою для припинення вимог банку до позичальника/контрагента, а зобов'язання припиняється з підстав, передбачених ст. ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України. Разом з тим наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом і пені, передбачених договором за несвоєчасну сплату кредиту. 

 

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права. 

 

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

 

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

 

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає; обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені.

 

Судом установлено, що 1 серпня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «БТА Банк», правонаступником якого є ПАТ «БТА Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого банк відкрив останньому мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію в доларах США та національній валюті в межах загальної суми 12 420 доларів 79 центів США на строк до 1 серпня 2011 року з процентною ставкою 18 % річних за користування кредитом у національній валюті та 11,9 % річних за користування кредитом у іноземній валюті. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між банком і відповідачем 1 серпня 2007 укладений договір застави, за яким ОСОБА_1 передав у заставу банку автомобіль ВАЗ - 2114, державний номерний знак НОМЕР_1. Відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконував й допустив заборгованість станом на 30 листопада 2012 року в розмірі 7 034 доларів 59 центів США, що є еквівалентом 56 227 грн 47 коп., та в розмірі 16 293 грн 21 коп., а всього 72 520 грн 68 коп.

 

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

 

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

 

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

 

З матеріалів справи вбачається, що 4 серпня 2011 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на заставлене майно та за рахунок коштів, виручених від реалізації у встановленому порядку заставленого майна, пропонувалося задовольнити вимоги ПАТ «БТА Банк» у розмірі 57 772 грн 30 коп. Постановою державного виконавця Амур-Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Краснощоковим Л.В. відкрито виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого напису. 

 

Так, на час розгляду справи апеляційним судом предмет застави був реалізований, а грошові кошти виконавцем перераховані до Держказначейства. 

 

Проте апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та стягнув з ОСОБА_1. заборгованість за кредитним договором без урахування факту реалізації державною виконавчою службою автомобіля.

 

Разом з тим відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

 

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

 

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

 

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (чч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

 

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

 

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

 

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

 

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

 

У зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

 

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

 

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

 

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

 

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

 

Таким чином, оскільки за умовами кредитного договору від 1 серпня 2007 року погашення кредиту повинно здійснюватись ОСОБА_2 частинами кожного місяця, то початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

 

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року № 6-116цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

 

Крім того, зі спливом строків позовної давності до основної вимог, вважається, що позовна давність спливла й до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо), що застосовується і до додаткових вимог банку.

 

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212-214, 316 ЦПК України апеляційний суд зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув; не врахував заяву відповідача про застосування строку позовної давності щодо стягнення заборгованості за кредитом за період до 1 грудня 2009 року й те, що пеня нарахована позивачем на всю суму заборгованості в той час, як позов подано до суду в грудні 2012 року, тобто поза межами строку позовної давності для стягнення пені. 

 

За таких обставин рішення апеляційного не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

 

у х в а л и л а:

 

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

 

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 листопада 2013 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 

Ухвала оскарженню не підлягає.

 

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді:

Б.І. Гулько

А.О. Лесько

С.Ф. Хопта

М.Є. Червинська

 

http://reyestr.court.gov.ua/Review/37485391

[у.zaporozhskiy]

Есть решения и с такими бредовыми выводами: http://reyestr.court.gov.ua/Review/32205468

 

Суди, задовольняючи позов, виходили з того, що банком не надано первинних документів щодо видачі кредиту, у виконавчому написі та претензії сума заборгованості не збігається, нотаріус не надсилав позивачу повідомлення про вчинення виконавчого напису.            

 

Доводи про те, що наданий банком розрахунок заборгованості не може бути первинним документом, який посвідчує визначену суму заборгованості, є помилковим, оскільки факт прострочення виконання зобов'язання по кредитному договорі позивачем не оспорюється, ніяких доводів чи доказів, які б стосувалися відсутності заборгованості, існування заборгованості в іншому розмірі чи виконання договірних зобов'язань належним чином ОСОБА_3 не надано.

[у.zaporozhskiy]

В данном определении по алиментам: http://reyestr.court.gov.ua/Review/38447804

    

Стягуючи пеню за прострочення сплати аліментів, суди повинні враховувати, що аліменти призначаються та виплачуються  (стягуються) щомісяця, тому за змістом ст. 196 СК України пеня нараховується не на всю суму заборгованості, а її нарахування обмежується лише сумою несплачених аліментів за той місяць, в якому не проводилось стягнення аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того, скільки днів прострочено до сплати певної суми заборгованості.

  

  Відповідні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року (справа № 6-81цс13), висновки якого є обов'язковими до застосування судами України відповідно до ст. 360-7 ЦПК України.

 

Тоже применили практику ВСУ, что исковая давность исчисляется по каждому платежу отдельно.