Постановление ВСУ по пересмотру об отказе в возврате депозита


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

4 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      1
    • Нет
      3
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      1
    • Нет
      3
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

2 липня 2014 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,-

Гуменюка В.І., Патрюка М.В.,

Лященко Н.П., Романюка Я.М.,

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» про стягнення коштів за договором банківського вкладу та за зустрічним позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2014 року, 

 

в с т а н о в и л а:

 

У лютому 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (далі - ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива») про стягнення коштів за договором банківського вкладу.

 

Зазначав, що 24 грудня 2012 року між ним і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» було укладено договір банківського вкладу (далі – договір), за умовами якого банк зобов’язався прийняти від нього кошти в сумі 200 доларів США з кінцевим терміном повернення 29 грудня 2013 року, він зобов’язувався внести зазначену суму коштів готівкою на відкритий банком депозитний рахунок. Свої зобов’язання за договором виконав – вніс кошти на рахунок, що підтверджується квитанцією НОМЕР_1 від 24 грудня 2012 року.

 

Пунктом 1.4 договору допускається внесення додаткових внесків (поповнення) до 28 грудня 2013 року, тобто сума вкладу може бути збільшена. Позивачем 24 грудня 2012 року внесено додаткову суму до вкладу в розмірі 499 800 доларів США, що підтверджується квитанцією НОМЕР_2 від 24 грудня 2012 року. Загальна сума вкладу за цим договором становить 500 тис. доларів США.

 

28 грудня 2012 року, відповідно до пункту 1.5 договору, ОСОБА_1 звернувся до банку з проханням про часткове зняття вкладу та конвертацію його в гривню з подальшим зарахуванням на депозитний рахунок та проведенням платежу з депозитного рахунку в загальному розмірі 4 015 000 грн. Цей платіж не був виконаний, про що банк повідомив позивача листом від 28 грудня 2012 року НОМЕР_3 з посиланням на збій роботи програмного забезпечення та гарантував перерахування коштів 3 січня 2013 року. У подальшому це зобов’язання виконано не було. 

 

На запит про наявний залишок коштів йому надійшла відповідь про те, що залишок на депозитному рахунку становить 3 195 450 грн, що менше на 819 550 грн від суми, яка повинна знаходитись на рахунку. У зв’язку із цим 10 січня 2013 року він звернувся до банку із заявою про видачу 3 195 450 грн, проте ці кошти йому також видано не було. 

 

У березні 2013 року ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» звернулось до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання договору недійсним.

 

Зазначало, що вказані договори банківського вкладу, примірник наданого позивачем договору та примірник договору, який знаходився в банку, не підписані сторонами, а тому не відповідають вимогам закону та вважаються неукладеними. При цьому, посилаючись на положення ст. ст. 203, 215, ч. 2 ст. 207 ЦК України, просило суд визнати недійсними договори банківського вкладу від 24 грудня 2012 року.

 

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 травня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 500 тис. доларів США, що еквівалентно 3 996 500 грн за курсом валют Національного банку України; вирішено питання про розподіл судових витрат; у задоволенні зустрічного позову відмовлено. 

 

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 15 січня 2013 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 й ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 200 доларів США, що еквівалентно 

 

1 598 грн 06 коп. за курсом валют Національного банку України станом на 20 травня 2013 року, за договором банківського вкладу від 24 грудня 2012 року НОМЕР_4, укладеного між ОСОБА_1 і ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива»; у задоволенні решти вимог відмовлено; у решті – рішення суду першої інстанції залишено без змін. 

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення апеляційного суду Вінницької області від 15 січня 2014 року залишено без змін.

 

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2014 року ОСОБА_1 порушує питання про скасування ухваленого у справі рішення суду касаційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), – неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: ст. ст. 1058, 1059, 1068 ЦК України, п. 8 глави 2 розділу ІІІ Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174, (далі – Інструкція) та п. 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 (далі – Положення).

 

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_1 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 червня 2012 року та від 17 квітня 2013 року, рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 липня 2013 року.

 

ОСОБА_1 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування норм матеріального права, покладені в основу судового рішення у справі, яка переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими Верховним Судом України та судом касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 та представника ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» ОСОБА_3, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень задоволенню не підлягає з таких підстав.

 

Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

 

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

У справі, яка переглядається, судом установлено, що 24 грудня 2012 року між ОСОБА_1 і ПАТ «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» було укладено договір банківського вкладу НОМЕР_4, згідно з яким банк зобов’язався прийняти від позивача грошові кошти в сумі 200 доларів США з кінцевим терміном повернення 29 грудня 2013 року. ОСОБА_1 зобов’язався внести готівкою на відкритий банком депозитний рахунок грошові кошти та виконав свій обов’язок, вніс вказані грошові кошти на рахунок, що підтверджується квитанцією НОМЕР_1 від 24 грудня 2012 року.

 

Згідно з п. 1.4 цього договору до 28 грудня 2013 року допускаються додаткові внески (поповнення), тобто сума вкладу може бути збільшена. За умовами п. 7.1 договору будь-які зміни і доповнення до нього можуть бути здійснені тільки за згодою сторін у письмовій формі і є його невід’ємною частиною.

 

Згідно із ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

 

Відповідно до ч. 1 ст. 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

 

Пунктом 1.4 Положення передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

 

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

 

Виходячи з положень ст. 1059 ЦК України, п. 1.4. Положення, п. 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

 

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення вимог ОСОБА_1, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що додаткового письмового договору про внесення додаткового внеску за договором банківського вкладу від 24 грудня 2012 року між сторонами не укладалось; грошові кошти в сумі 499 800 доларів США у гривневому еквіваленті на рахунок ОСОБА_1 не надходили та не обліковувались; квитанція від 24 грудня 2012 року про внесення 499 800 доларів США, що еквівалентно 3 994 901 грн 40 коп. за курсом Національного банку України, завірена не печаткою ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» «Прибутково-видаткова каса №1», а іншою печаткою, що підтверджується висновком експерта від 7 листопада 2013 року (т. ІІІ а.с.174). Указана квитанція не відповідає вимогам закону та не містить обов'язкових реквізитів, визначених п. 2.9 Інструкції.

 

Разом із тим у судових рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, на які як на приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції посилається у заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України заявник, судом, на відміну від справи, яка переглядається, установлено, що договори банківського вкладу між сторонами укладені відповідно до вищезазначених вимог закону, грошові кошти дійсно вносились позивачами, проте не були відповідним чином обліковані та внесені на рахунки банків через злочинні дії працівників банківських установ, за фактом яких проводились відповідні перевірки й порушені кримінальні справи.

 

У справі, яка переглядається, установлено, що 19 лютого 2013 року головою правління ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» подана заява про вчинення злочину начальником Вінницького відділення №3 ОСОБА_4, яка, зловживаючи службовим становищем і за попередньою змовою, зокрема, з ОСОБА_1, шляхом подання підроблених договорів та касових документів намагалась заволодіти майном банку в особливо великих розмірах (т. ІІІ а.с. 98-100). Указану заяву прийнято та відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за попередньою правовою кваліфікацією кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 190 КК України (т. ІІІ а.с.71-72).

 

Отже, у зазначених справах наявні різні фактичні обставини, до яких застосовано відповідний матеріальний закон, а тому ухвалені в них рішення не свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права.

 

З огляду на викладене обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні заяви.

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 квітня 2014 року відмовити.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий

А.Г. Ярема

Судді:

Л.І. Григор’єва 

М.В. Патрюк

В.І. Гуменюк 

Я.М. Романюк

Н.П. Лященко

Ю.Л. Сенін

Л.І. Охрімчук

 


Link to comment
Share on other sites

А Вы не подумали о том, что человек не вносил ничего, кроме 200 долларов, а остальная сумма - подделка? Ни у кого не возник вопрос, а почему было внесено 200 долларов, а потом, как бы случайно, полмиллиона? Причем человек якобы принес наличкой эту сумму, а ведь это 5000 банкнот!

Link to comment
Share on other sites

А Вы не подумали о том, что человек не вносил ничего, кроме 200 долларов, а остальная сумма - подделка? Ни у кого не возник вопрос, а почему было внесено 200 долларов, а потом, как бы случайно, полмиллиона? Причем человек якобы принес наличкой эту сумму, а ведь это 5000 банкнот!

А решение суда есть по этому поводу или только заявление в милицию? С такой логикой можно никому не возвращать.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Мы ничего не можем судить об этом деле, так как не видим материалов дела... Ясно только одно, что это не бедный и обездоленый работяга всё это организовывал... И кстати, я что то про заяву в милицию ничего не нашёл...

Link to comment
Share on other sites

За такое судей вместе с банкирами нужно сажать пожизненно.

 

Справа № 712/1401/14ц

Провадження № 2/712/936/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2014 року Соснівський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого судді - ТОКОВОЇ С.Є.

при секретарі - ТКАЧ А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в особі Черкаського головного регіонального управління Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», треті особи: інспекція з питань захисту прав споживачів, Національний банк України про визнання недійсним договору про надання фінансових послуг з переказу коштів у вигляді заяви на переказ готівки № 1 від 04.07.2008 року,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із даним позовом посилаючись на те, що в тексті договору про надання фінансових послуг з переказу коштів у вигляді заяви на переказ готівки № 1 від 07.04.2008 року у сумі 240 доларів США відсутній номер банківського (поточного) рахунку ОСОБА_1, а зазначений рахунок НОМЕР_1 який є анонімним (номерним) рахунком у зв'язку з тим, що не вказано на дебет чи на кредит цього рахунку здійснений запис у сумі 240 доларів США. Володілець цього анонімного рахунку невідомий. Тобто, в операційну касу банку (дебет або кредит) готівкова іноземна валюта у сумі 240 доларів США банком не була прийнята, а переказ у сумі 240 доларів на банківський (поточний) рахунок (дебет або кредит) ОСОБА_1 не був здійснений. В кредитно-заставному договорі № CSRKA 79350231 від 22.02.2008 року сторони не узгоджували у письмовій формі (ст.1055 ЦК України) оформлення будь-яких квитанцій. Тобто, порядок оформлення будь-яких квитанцій за будь-яким кредитним договром вважає нікчемним. Вказаний договір про надання фінансових послуг з переказу коштів у вигляді заяви на переказ готівки є недійсним у зв'язку з тим, що відсутні істотні умови договору, передбачені ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».В даному договорі надання фінансових послуг на переказ коштів відсутнє найменування операції, також не вказано на дебет або на кредит якого рахунку здійснюється переказ коштів у сумі 240 доларів США. Використання в квитанції № 1 від 07.04.2008 анонімного (номерного) рахунка НОМЕР_1 вважає грубим порушенням актів цивільного законодавства, зокрема ст.1066 ЦК України, ст.18 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Інструкції про касові операції в банках України» №337 від 14.08.2003р, затвердженою постановою правління НБУ та порушенням касової дисципліни. ОСОБА_1, 07 квітня 2008 року не надавав оферту, а відповідач 07 квітня 2008 року не акцептував оферту, тобто договір про надання фінансових послуг з переказу коштів у вигляді заяви № 1 на переказ готівки на поточний рахунок ОСОБА_1 у сумі 240 доларів США.

Крім того, на думку позивача, відповідач допустив порушення Закону «Про захист прав споживачів», а саме ст.18 відповідно до якої банк не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Просить суд визнати недійсним договір про надання фінансових послуг з переказу коштів у вигляді заяви на переказ готівки № 1 від 07.04.2008 у сумі 240 доларів США між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позовну заяву підтримав з підстав, викладених у ній.

Представник відповідача проти позову заперечував тих підстав, що ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 22 лютого 2008 року уклали кредитно-заставний договір № CSRKAN79350231 (надалі - кредитний договір). Згідно з п. 17.1.1. кредитного договору загальний розмір кредиту становить 13 129,02 доларів США. Всі умови Кредитного договору були погоджені обома сторонами на час укладення договору. Вибір умов кредитування (як і вибір конкретного банку - ПриватБанку) з боку Позивача був добровільним. Укладаючи кредитний договір, сторони за власним волевиявленням досягли істотних умов і власноручно їх підписали, чим взяли на себе зобов'язання виконувати їх належним чином. Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Кожен лист Кредитного договору підписаний особисто ОСОБА_1 ПАТ КБ «Приватбанк» жодних послуг ОСОБА_1 не надавав та жодних завдань, а тим більше оплати від Позивача не отримував, а лише прийняв платіж в розмірі 240,00 доларів США на виконання умов кредитно-заставного договору №CSRKAN79350231 від 22.02.2008 р. Також просив суд застосувати до даних правовідносин строк позовної давності.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволення виходячи з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні, 22.02.2008 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитно-заставний договір № CSRKAN79350231. Згідно з п. 17.1.1. кредитного договору загальний розмір кредиту становить 13 129,02 доларів США.

Відповідно до п. 3 ч. І ст. 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору. Принцип свободи договору передбачає, як це закріплено у ст.627 ЦК України, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента. Учасники цивільного обороту мають вільно, виходячи з власних інтересів, вирішувати, вступати їм у договірні відносини чи не вступати. Свобода договору передбачає можливість вільного вибору особою, яка бажає укласти договір, майбутнього контрагента.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Всі умови Кредитного договору були погоджені обома сторонами на час укладення договору. Вибір умов кредитування (як і вибір конкретного банку - ПриватБанку) з боку Позивача був добровільним.

Укладаючи кредитний договір, сторони за власним волевиявленням досягли істотних умов і власноручно їх підписали, чим взяли на себе зобов'язання виконувати їх належним чином.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Кожен лист Кредитного договору підписаний особисто ОСОБА_1

У відповідності до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самі сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч. 3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до 4.2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановлених законом. Такими Законами є Закон України «Про банки і банківську діяльність», Закон України "Про Національний банк України".

У відповідності до п.14 ст.7 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій.

Погашення заборгованості по кредитному договору повинно здійснюватись у валюті кредиту - доларах США.

Згідно п. 4.4 кредитного договору погашення заборгованості здійснюється, шляхом сплати щомісячних платежів відповідно до п. 17.8 кредитного договору, до складу яких входять платежі за винагородою, процентам та кредитом.

Згідно п. 4.5 кредитного договору для погашення заборгованості Банк відкриває позичальникові транзитний рахунок. Позичальник здійснює погашення заборгованості шляхом внесення коштів на транзитний рахунок, з якого відповідні кошти списуються на користь Банку. Внесення коштів на транзитний рахунок здійснюється через касу Банку або у випадку наявності у позичальника платіжної картки, емітованої Банком, позичальник доручає Банку проводити погашення заборгованості в передбачені строки, шляхом списання на транзитний рахунок відповідної суми коштів, яка розміщена на картковому рахунку.

Транзитний рахунок - це рахунок, який зазначений у п. 17.1.9 кредитного договору та відкритий Банком позичальникові для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості позичальника перед Банком за наданим Кредитом, процентам, винагородою та J і іншими платежами, передбаченими кредитним договором.

Відповідно до п. 17.1.9. кредитного договору Банк відкрив позичальнику ОСОБА_1 транзитний рахунок НОМЕР_1 для зарахування коштів, спрямованих на І погашення заборгованості позичальника перед Банком відповідно до укладеного кредитно-заставного договору № CSRKAN79350231 від 22.02.2008р.

07 квітня 2008 року ОСОБА_1 здійснив платіж в розмірі 240,00 доларів США на виконання умов кредитно-заставного договору №CSRKAN79350231 від 22.02.2008 року, і направивши їх на транзитний рахунок НОМЕР_1 кредитно-заставного договору І №CSRKAN79350231 про що свідчить квитанція про внесення коштів від 07.04.2008. Таким І чином, ОСОБА_1 вніс кошти на погашення заборгованості по вищевказаному кредитно-заставному договору і отримав квитанцію, яка підтверджує внесення грошових коштів

В квитанції зазначені наступні дані: платник - ОСОБА_1; сума - 240,00 (двісті сорок) доларів США; призначення платежу - погашення заборгованості по кредитно-заставному договору № І CSRKAN79350231 від 22.02.2008 р.; кредит рахунку - транзитний рахунок НОМЕР_1.

У ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона І (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. ПАТ КБ «Приватбанк» послуг ОСОБА_1 не надавав, оплати від Позивача не отримував, а лише прийняв платіж в розмірі 240,00 доларів США на виконання умов кредитно-заставного договору №CSRKAN79350231 від 22.02.2008.

Вищевказана квитанція не є договором про надання фінансових послуг з переказу коштів у вигляді заяви на переказ готівки, оскільки не відповідає ознакам договору про надання послуг, а є звичайною квитанцією, яка свідчить про внесення позичальником щомісячного платежу для погашення заборгованості по кредитному договору.

Як вказується у Постанові Пленуму Верховного Суду України» від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних про визнання правочинів недійсними» при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні правовідносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

У разі якщо для виникнення цивільних прав і обов'язків необхідне зустрічне (взаємне) волевиявлення двох чи більше осіб, буде мати місце двосторонній або багатосторонній правочин, які в цивільному праві іменуються договорами. Дії, спрямовані на виконання договорів, правочинами не є. В даному випадку квитанція, яку позивач вважає договором сама по собі цивільні права не порушує, а може лише бути за відповідних умов доказом такого порушення. Хоча відповідно до ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, в суді не може бути пред'явлена вимога про визнання недійсним акта, що має значення лише доказу у цивільній справі, оскільки в суді за загальним правилом, захищаються права, що порушуються або оспорюються, а фіксуються докази і не встановлюється їх доказове значення поза спором про право, що такими доказами підтверджується чи спростовується. Питання про можливість визнання доказової сили таких документів може вирішуватися лише у справі за позовом про захист права, якщо позовні вимоги підтверджуються або спростовують ся вказаними документами.

За таких обставин суд вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 60, 88, 212, 214-215, ЦПК України, ст. України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом десяти днів з моменту його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

ГОЛОВУЮЧИЙ:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/39535184

Апеляційний суд Черкаської області

Інформаційний бюлетень.

Черкаси

2012

1. Практика застосування судами при розгляді справ окремих норм

законодавства, викладена в інформаційних листах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 27 вересня 2012 року.

1.1.Практика застосування судами при розгляді справ окремих норм законодавства

про власність та спадкування.

1.2. Практика застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин.

1.3. Практика застосування судами при розгляді справ окремих норм трудового права.

1.4. Практика застосування судами законодавства при вирішенні спорів із зобов’язань, що виникають із договорів та інших правочинів.

1.5. Практика застосування судами при розгляді справ окремих норм матеріального права.

1.6. Практика застосування судами при розгляді справ окремих норм земельного права.

1.7. Про деякі питання практики застосування Закону України «Про судовий збір»

1.8. Апеляційне оскарження ухвал суду про видачу/відмову у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду та їх розгляд.

2. Практика розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні

правопорушення, пов’язаних з корупцією.

3. Інститут слідчого судді за новим Кримінально – процесуальним кодексом України.

4. Виконання положень міжнародних договорів України про правову допомогу та правові відносини у цивільних та кримінальних справах.

1. Практика застосування судами при розгляді справ окремих норм законодавства,

викладена в інформаційних листах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду

цивільних та кримінальних справ від 27 вересня 2012 року.

1.4. Практика застосування судами законодавства при вирішенні спорів із зобов’язань, що виникають із договорів та інших правочинів.

8. Аналіз норм чинного законодавства (зокрема пунктів 6, 7 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», статей 553, 1046 ЦК України) дає підстави для висновку про те, що окремі послуги, які відносяться до фінансових послуг (наприклад, надання коштів у позику, поручительство), можуть надаватися не тільки фінансовими установами, які є учасниками ринку з надання фінансових послуг або юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але і фізичними особами, які не є суб’єктами підприємницької діяльності.

При цьому Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» регулює відносини лише за участю учасників ринків фінансових послуг, а відносини між фізичними особами, зокрема щодо договорів позики, поруки, регулюються нормами ЦК України (статті 553 – 559, 1046 – 1053).

Договір позики як загальна договірна конструкція є підставою для виникнення правовідносин, учасниками яких є будь-які фізичні або юридичні особи, оскільки норми ЦК України не містять жодного винятку як щодо суб’єктного складу, так і щодо права на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір яких і порядок одержання встановлюється договором (частина перша статті 1048 ЦК України).

Таким чином, Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини спеціальних суб’єктів – учасників ринку фінансових послуг, і не поширюється на всіх інших юридичних і фізичних осіб – суб’єктів договору позики, правовідносини яких регулюються нормами статей 1046 – 1048 ЦК України (постанови від 30 травня 2012 р. № 6-48 цс 12, від 18 липня 2012 р. № 6-79 цс 12).

http://cka.court.gov.ua/sud2390/practice/inform/0001/

За аналогією пункт 8 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» в редакції станом на 07.04.2008

З А К О Н У К Р А Ї Н И

Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг

Розділ II

УМОВИ НАДАННЯ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ

Стаття 4. Фінансові послуги

1. Фінансовими вважаються такі послуги:

1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;

2) довірче управління фінансовими активами;

3) діяльність з обміну валют;

4) залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення;

5) фінансовий лізинг;

6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту;

7) надання гарантій та поручительств;

8) переказ грошей;

9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення;

10) торгівля цінними паперами;

11) факторинг;

12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у пункті 5 частини першої статті 1 цього Закону.

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2664-14/ed20060114

«ПАТ КБ «Приватбанк» послуг ОСОБА_1 не надавав, оплати від Позивача не отримував, а лише прийняв платіж в розмірі 240,00 доларів США на виконання умов кредитно-заставного договору №CSRKAN79350231 від 22.02.2008.»

Розрахунок в іноземній валюті за продукцію, роботи, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права, згідно з пунктом 1.3 глави 1 Положення про валютний контроль, є використанням іноземної валюти як засобу платежу і, відповідно до підпункту «г»пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» потребує отримання індивідуальні ліцензії Національного банку України на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Банк приймав платіж готівковою іноземною валютою без відкриття клієнту банківського (поточного) рахунку в іноземній валюті, що суперечить вищенаведеним нормативним положенням, оскільки нормативні акти НБУ підлягають до обов'язкового виконання.

За встановлених в рішенні Соснівського районного суду м.Черкасі від 25.06.14 по справі №712/1401/14ц обставин банк на території України використовував іноземну валюту як засіб платежу. Разом з тим, відповідно ст.5 Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції необхідно отримання індивідуальної ліцензії НБУ, однак, при отриманні платежу в  готівковій іноземній валюті з переведенням її на відповідні рахунки у банка була відсутня вказана ліцензія.

Справа № 2а-8122/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" липня 2013 р. м. Київ К/9991/81569/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого - судді Леонтович К.Г.,

суддів: Калашнікової О.В., Сіроша М.В.,

секретаря - Наумця О.В.,

за участю представників: Національного банку України - Шведович В.М., ПАТ КБ "Правекс-Банк" - Півтора Н.А., Хмель О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за касаційною скаргою Національного банку України в особі головного управління Національного банку України Автономної Республіки Крим на постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року у справі № 2а-8122/12/2670 за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Правекс-Банк" до Національного банку України про скасування постанови, -

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2012 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Правекс-Банк" звернулося в суд з позовом до Національного банку України, в якому просило скасувати постанову Національного банку України від 11.05.2012 р. №09-048/2887 про притягнення ПАТ КБ "Правекс-Банк" до відповідальності за порушення валютного законодавства у вигляді штрафу в сумі 8126,47 грн..

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач відповідно Правил бухгалтерського обліку операцій з використанням платіжних карток у банках України, затверджених постановою НБУ від 08.04.2005 р. №123 та Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою НБУ від 18.06.2003 р. №255, при здійсненні операцій з використанням спеціальних платіжних засобів з карткових рахунків, відкритих в іноземній валюті, стягував комісію в іноземній валюті шляхом списання комісійної винагороди з рахунків валютної позиції з подальшим її зарахуванням на дохід банку в національній валюті, що відповідає вимогам діючого законодавства.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року, позовні вимоги задоволені. Скасована постанова Національного банку України від 11.05.2012 р. №09-048/2887 про притягнення ПАТ КБ "Правекс-Банк" до відповідальності за порушення валютного законодавства у вигляді штрафу в сумі 8126,47 грн.

Не погоджуючись з ухваленими у справі рішеннями Національний банк України в особі головного управління Національного банку України Автономної Республіки Крим звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та направити справу на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу ПАТ КБ "Правекс-Банк" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що головним управлінням НБУ в Автономній республіці Крим проведена комплексна перевірка виконання вимог Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" ПАТ КБ "Правекс-банк" за період з 01.04.2001р. по 01.04.2012р., за результатами якої складений Акт та Протокол порушення валютного законодавства від 25.04.2012р. № 09-048/258.

Згідно даного протоколу, при здійсненні валютних операцій з перерахунку коштів клієнтів Банку з рахунків, відкритих в іноземній валюті, позивач списував комісійну винагороду за 2011 р. в іноземній валюті, після чого конвертував її в національну валюту та зараховував на власний рахунок.

Відповідач вважає такі дії протиправними та вказує, що пунктом 3.11 глави 3 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів, затвердженого постановою НБУ від 30.04.2010 р. №223, яким передбачено, що комісійна винагорода за операціями з використанням спеціальних платіжних засобів сплачується користувачами виключно в гривнях незалежно від того, у якій валюті відкритий рахунок користувача.

Також відповідач зазначає, що розрахунок в іноземній валюті за продукцію, роботи, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права, згідно з пунктом 1.3 глави 1 Положення про валютний контроль, є використанням іноземної валюти як засобу платежу і, відповідно до підпункту "г" пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" потребує отримання індивідуальні ліцензії Національного банку України на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Оскільки таких ліцензій при стягненні комісійних витрат у позивача не було, то оскаржувана постанова від 11.05.2012р. № 09-048/2887 про притягнення до відповідальності за порушення валютного законодавства, згідно якої позивача притягнено до відповідальності у вигляді штрафу в сумі 8 126,47 грн. прийнята відповідно норм діючого законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що оскільки позивач стягував комісію в іноземній валюті, продавав її на валютному ринку та після цього зараховував її на свій рахунок у національній валюті, такі дії ПАТ КБ "Правекс-Банк" є правомірними та вчиненими у відповідності до вимог діючого законодавства. При цьому суди зазначали, що відповідно Правил бухгалтерського обліку операцій з використанням платіжних карток у банках України, затверджених постановою НБУ від 08.04.2005 р. №123 та Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою НБУ від 18.06.2003 р. №255, з поточного рахунку клієнта сума комісії списується у валюті рахунку та через валютну позицію (3800 - кредит, технічний рахунок банку по валютній позиції, через який здійснюється конвертація валюти, 3801 - дебет, технічний рахунок банку в гривневому еквіваленті) банк зараховує комісійну винагороду на рахунки комісійних заходів (6110 - рахунок комісійних доходів банку в національній валюті) в національній валюті, на підставі чого суди попередніх інстанцій прийшли до висновків про правомірність дій позивача при списанні ним з рахунків комісійних винагород в іноземній валюті з переведенням їх на вищенаведені рахунки банку.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується з висновками судів першої і апеляційної інстанцій виходячи з наступного.

Згідно обставин справи між сторонами виник спір щодо законності винесеної відповідачем постанови від 11.05.2012 р. №09-048/2887 про притягнення ПАТ КБ "Правекс-Банк" до відповідальності за порушення валютного законодавства у вигляді штрафу в сумі 8126,47 грн., за списання з рахунків, відкритих в іноземній валюті, комісійних винагорорд в іноземній валюті за відсутності відповідної ліцензії, наведене сторонами не заперечується.

Відповідно п. 8.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах від 12.11.2003 р. №492 поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватися з використанням спеціальних платіжних засобів, використовується відповідно до визначених цією Інструкцією режимів поточних рахунків з урахуванням обмежень, установлених цією главою Інструкції.

Пунктом 7.13 названої Інструкції встановлений перелік операцій з поточного рахунку в іноземній валюті за розпорядженням фізичної особи - резидента або за його дорученням, серед вказаного переліку не передбачені операції зі списання комісійних банку-резидента в іноземній валюті.

Згідно п.3.11 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів, затвердженого постановою НБУ від 30.04.2010 р. №223 комісійна винагорода за операціями з використанням спеціальних платіжних засобів сплачується користувачами виключно в гривнях незалежно від того, у якій валюті відкритий рахунок користувача.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем списувалася комісійна винагорода за операціями з використанням спеціальних платіжних засобів в іноземній валюті, що суперечить вищенаведеним нормативним положенням, оскільки нормативні акти НБУ підлягають до обов'язкового виконання. За встановлених обставин позивач на території України використовував іноземну валюту як засіб платежу. Разом з тим, відповідно ст.5 Декрету КМ України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції необхідно отримання індивідуальної ліцензії НБУ, однак, при списанні комісійної винагороди в іноземній валюті з переведенням її на відповідні рахунки у позивача була відсутня вказана ліцензія.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі норми та встановлені судами обставини справи колегія суддів вважає, що відповідач прийняв оскаржувану постанову про притягнення позивача до відповідальності за порушення валютного законодавства відповідно діючого законодавства та в межах наданих повноважень.

Суди першої та апеляційної інстанції прийшли до помилкових висновків про правомірність дій позивача при списанні комісійної винагороди в іноземній валюті та дійшли до необґрунтованих висновків про протиправність оскаржуваної постанови і наявність підстав для її скасування. Посилання судів попередніх інстанцій, що позивач стягував комісійні винагороди в іноземній валюті та продавав її на валютному ринку після чого зараховував її на рахунок у національній валюті безпідставні оскільки не ґрунтуються на доказах, по справі відсутні будь-які докази наведених судами висновків.

Колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що судами першої та апеляційної інстанції при ухваленні рішень порушені норми матеріального та процесуального права, тому касаційна підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновків, що обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанції при ухваленні судових рішень порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення необґрунтованих рішень, які підлягають скасуванню з винесенням нової постанови про відмову в задоволенні позовних вимог за їх необґрунтованістю та безпідставністю, виходячи з вищенаведеного.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Національного банку України в особі головного управління Національного банку України в Автономній Республіці Крим задовольнити частково.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 20 вересня 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2012 року скасувати, ухвалити по справі нове рішення.

У позові публічного акціонерного товариства комерційний банк "Правекс-Банк" до Національного банку України про скасування постанови відмовити.

Постанова набирає законної з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст.237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/32477156

http://reyestr.court.gov.ua/Review/27846823

http://reyestr.court.gov.ua/Review/26417390

Справа №2а-8122/12/2670

 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" грудня 2012 р. м. Київ К/9991/80966/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

за участю: секретаря Хомініч С.В.

представників позивача -Гусака А.М., Конончук З.В.

представника відповідача -Перепелюка О.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропей Україна» на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2011 року по справі №2а-3533/10/1070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропей Україна» до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва про скасування рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія:

В С Т А Н О В И Л А :

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 04.10.2010 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропей Україна»до Державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про скасування рішення задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення від 29.07.2009 №0002822304 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3972960,00грн. за порушення п.1 ст.3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», що виявилось у здійсненні торгівельної діяльності без одержання торгового патенту.

При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що послуги, які надав позивач не є об'єктом оподаткування торговим патентом.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2011 року постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.10.2010 року скасовано та прийнято нову, якою в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано правомірністю застосування до позивача штрафних санкцій з огляду на те, що позивачем здійснювалась торгівельна діяльність без придбання торгового патенту.

Не погоджуючись з судовим рішенням апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Електропей Україна»23.11.2011 року звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який своєю ухвалою від 25.11.2011 року прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2011 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом норм матеріального права, зокрема: п.4 ст.1, ст.3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Перевіривши матеріалами справи, наведені у скарзі доводи, колегія суддів, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що під час проведення перевірки діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропей Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 18.12.2006 по 31.03.2009, валютного та іншого законодавства за період з 18.12.2006 по 31.03.2009, податковим органом було виявлено факт реалізації за готівковий рахунок через платіжні термінали товарів -електронних ваучерів - без торгових патентів на ці товари, а саме: у період з 01.02.2007 по 01.07.2008 -через 497 платіжних терміналів; з 01.07.2008 по 01.09.2008 -через 442 платіжних терміналів; з 01.09.2008 по 01.10.2008 -через 426 платіжних терміналів; з 01.10.2008 по 01.12.2008 - через 226 платіжних терміналів; з 01.12.2008 по 01.01.2009 -через 251 платіжних терміналів; з 01.01.2009 по 01.03.2009 через 247 платіжних терміналів.

За наслідками перевірки було складено акт від 16.07.2009 № 123/23-604/34817404 та прийнято рішення від 29.07.2009 №0002822304 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 3972960,00грн. за порушення п.1 ст.3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Порядок патентування торговельної діяльності за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток, діяльності у сфері торгівлі іноземною валютою, діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг, що провадиться суб'єктами підприємницької діяльності визначається Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності».

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону об'єктом правового регулювання згідно з цим Законом є торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміну готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг.

Тобто, для оподаткування патентом діяльність платника податків повинна мати ознаки торговельної.

Під торговельною діяльністю, згідно з частиною другою ст. 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» розуміється роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.

При цьому, в силу частини третьої ст. 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» торговельна діяльність повинна здійснюватися суб'єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів, під якими слід розуміти: магазини та інші торгові точки, які знаходяться в окремих приміщеннях, будівлях або їх частинах і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину; кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців; автомагазини, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі; лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для торговельної діяльності місцях, крім лотків, прилавків, що надаються в оренду суб'єктам підприємницької діяльності -фізичним особам та знаходяться в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі -ринків усіх форм власності; стаціонарні, малогабаритні й пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами та стиснутим газом; фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадського харчування; оптові бази, склади-магазини або інші приміщення, які використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.

Судом встановлено, що позивач здійснював діяльність, що полягала у прийнятті через платіжні термінали готівкових коштів від споживачів послуг мобільного (стільникового) зв'язку, переведенні цих коштів у безготівкову форму, здійсненні за допомогою електронної платіжної системи EasyPay клірингу отриманих коштів, подальшому їх безготівковому переказі та зарахуванні на рахунки абонентів операторів мобільного (стільникового) зв'язку.

Рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі відповідно до чинного законодавства підпадає під ознаки переказу коштів (п. 1.24 ст. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

Згідно з п. 8 ч.1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» переказ грошей вважається фінансовою послугою.

Отже, діяльність, яку здійснював позивач, є діяльністю з наданням фінансових послуг по переказу грошей, адже в даному випадку позивач не надає послуги покупцеві, а фактично приймає оплату за послуги, які надаються іншими особами -мобільним оператором, Інтернет-провайдером тощо. Приймаючи готівкові кошти у покупців через електронні термінали, позивач не стає зобов'язаною особою щодо надання оплачених послуг.

Висновок відповідача про те, що торгівлю «електронними ваучерами»належить вважати торгівлею товарами, є помилковим, оскільки під час судового розгляду судом встановлено, що під «електронним ваучером»сторони розуміють певну інформацію у вигляді цифрового коду, яка за жодних обставин в силу своїх властивостей не може вважатися товаром. Цей код є лише певним засобом ініціювання грошового переказу у платіжній системі EasyPay за допомогою додаткових можливостей цієї системи, зокрема, SMS-сервісу, який обирається споживачем самостійно на власний розсуд.

Отже, у даному випадку відсутній факт продажу товару, оскільки електронний ваучер виступає засобом оплати послуг та сам по собі не підлягає реалізації у зв'язку з відсутністю ринкової вартості та споживчої цінності.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком суду першої інстанції по суті спору щодо незаконності застосування до позивача штрафних санкцій згідно з оспорюваним рішенням.

При цьому, слід також зазначити про помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо застосування до спірних правовідносин строків, встановлених ст.250 Господарського кодексу України, які не застосовуються до порушень зобов'язань щодо сплати торгового патенту, оскільки плату за торговий патент включено до переліку загальнодержавних податків і зборів, встановленого ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», а порядок сплати та відповідальність за порушення строків сплати регулюються Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності». У разі несплати вартості торгового патенту у встановлені зазначеним Законом строки, зобов'язання з його сплати є податковим боргом, граничні строки стягнення якого встановлені ст.15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який є спеціальним законом з питань оподаткування та встановлює порядок погашення зобов'язань юридичних та фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами.

Оскільки у апеляційного суду були відсутні підстави для скасування правильного та вмотивованого рішення суду першої інстанції, то оскаржувана постанова Київського апеляційного адміністративного суду підлягає скасуванню, а постанова окружного адміністративного суду міста Києва -залишенню в силі як скасована помилково.

Керуючись ст. ст. 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231 та ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропей Україна» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16.11.2011 року скасувати, постанову Київського окружного адміністративного суду від 04.10.2010 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 236 -238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: _______________________Т.М.Шипуліна Судді: _______________________Л.І.Бившева _______________________А.М. Лосєв

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/28594524

http://reyestr.court.gov.ua/Review/19781873

http://reyestr.court.gov.ua/Review/13689188

ЗАТВЕРДЖЕНО

Постанова Правління

Національного банку України

12.11.2003 N 492

Зареєстровано в Міністерстві

юстиції України

17 грудня 2003 р.

за N 1172/8493

ІНСТРУКЦІЯ

про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах

1.5. Умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї

Інструкції.

1.6. Порядок проведення операцій за рахунками клієнтів, відкритих у національній та іноземних валютах, регулюється законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку. Операції за рахунками здійснюються за

допомогою платіжних інструментів за формами, установленими банківськими правилами (нормативно-правовими актами Національного банку, внутрішніми положеннями банку тощо).

1.7. Банк може відмовити клієнту в обслуговуванні рахунку у випадках, передбачених законодавством України і договором.

1.8. Банки відкривають своїм клієнтам за договором банківського рахунку поточні рахунки, за договором банківського вкладу - вкладні (депозитні) рахунки.

Поточний рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

6. Порядок відкриття поточних рахунків фізичним особам для власних потреб

7.12. На поточні рахунки в іноземній валюті фізичних осіб-резидентів зараховуються:

готівкова валюта внесена/переказана власником рахунку або його довіреною особою; { Абзац другий пункту 7.12 глави 7 в редакції Постанови Національного банку N 158 ( z0321-09 ) від 23.03.2009; із змінами, внесеними згідно з Постановою Національного банку N 212 ( z1121-13 ) від 06.06.2013 }

7.13. З поточного рахунку в іноземній валюті за розпорядженням фізичної особи-резидента або за його дорученням проводяться такі операції:

а) в іноземній валюті:

перерахування коштів для погашення заборгованості за отриманим кредитом в іноземній валюті (у тому числі проценти, комісійні, неустойка відповідно до законодавства України);

http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1172-03/page3

Якщо заява на переказ готівки не є договором про надання послуг з переказу коштів, то розрахунок в іноземній валюті за продукцію, роботи, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності та інші майнові права, згідно з пунктом 1.3 глави 1 Положення про валютний контроль, є використанням іноземної валюти як засобу платежу і, відповідно до підпункту «г»пункту 4 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»потребує отримання індивідуальні ліцензії Національного банку України на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Тобто, банк необхідно притягнути до відповідальності за порушення валютного законодавства.

Д Е К Р Е Т

КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

Про систему валютного регулювання

і валютного контролю

Стаття 13. Функції державних органів і банківської системи України у сфері валютного контролю

2. Уповноважені банки, фінансові установи та національний оператор поштового зв'язку, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи.

{ Пункт 2 статті 13 в редакції Закону N 3453-IV ( 3453-15 ) від

21.02.2006 }

Стаття 16. Відповідальність за порушення валютного законодавства

1. Незаконні скуповування, продаж, обмін чи використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто вчинення цих дій без відповідного дозволу (ліцензії), якщо відповідно до цього Декрету та інших актів валютного

законодавства наявність такого дозволу (ліцензії) є обов'язковою, тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством України. ( Пункт 1 статті 16 в редакції Закону N 3891-12 від 28.01.94 )

2. До резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції):

за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензії Національного банку України згідно з пунктом 4 статті 5 цього Декрету, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України - штраф у сумі, еквівалентній сумі

зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій;

за невиконання уповноваженими банками обов'язків, передбачених пунктом 4 статті 4 цього Декрету, а також за невиконання уповноваженими банками, фінансовими установами та національним оператором поштового зв'язку обов'язків, передбачених пунктом 2 статті 13 цього Декрету, - позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі, що встановлюється Національним банком України; { Абзац п'ятий пункту 2 статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом N 295/97-ВР від 03.06.97, в редакції Закону N 3453-IV ( 3453-15 ) від 21.02.2006 }

http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/15-93

 

Link to comment
Share on other sites

  • 2 weeks later...

Обращение к судьям ВСУ по этому решению можно прочитать здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6854

ВИСТУП Голови Верховного Суду України Ярослава Романюка на засіданні круглого столу щодо впливу реформи судової влади України на забезпечення єдності судової практики

09.07.2014

Насамперед, невідповідність рішення суду обов’язковому правовому висновку Верховного Суду України повинна вже сама по собі бути підставою для оскарження цього рішення чи то в апеляційному, чи у касаційному порядку. Верховний Суд України повинен розглянути одну справу в певному спорі та зробити правовий висновок, а судова система зобов’язана відреагувати на цей висновок і внутрішніми механізмами спрямувати судову практику в те русло, яке визначив Верховний Суд України. Невиправдано, щоб Верховний Суд України, найвища судова установа держави, був переобтяжений розглядом справ-клонів, абсолютно однотипних, вкотре висловлюючись щодо одного й того самого обов’язкового правового висновку.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативному впливу на стабільність банківської системи

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6575&page=11#entry112772

До № 4938 від 27.05.2014

Народні депутати України

О.М. Риженков, С.В. Мартиняк, І.Г.Фурсін,

О.Й.Єдін, Л.М.Клімов та інші.

ВИСНОВОК

на проект Закону України «Про внесення змін

до деяких законів України щодо упередження (мінімізації)

негативного впливу на стабільність банківської системи

У законопроекті також пропонується включити до переліку заходів впливу Національного банку України «позбавлення генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій» відповідного банку. Звертаємо увагу на те, що така пропозиція вже врегульована чинною нормою п. 2 ч. 2 статті 44 Закону України «Про Національний банк України», згідно з якою до компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить «видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства».

7. Зміст пропозиції, згідно з якою Національний банк України зобов’язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних, якщо «встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані в строк з вини банку», є складним для сприйняття, тож відповідне положення потребує уточнення.

10. Потребує додаткового уточнення пропозиція законопроекту, згідно з якою Національний банк України зобов’язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі, якщо мало місце «однократне грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері валютного регулювання, готівкового обігу, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку». Зокрема, доцільно визначити, в чому саме полягає «однократне грубе або систематичне порушення банком законодавства…», оскільки в запропонованому вигляді законодавча норма трактуватиметься неоднозначно. Відсутність чіткого визначення таких вимог призведе до суб’єктивізму при прийнятті рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних з відповідними наслідками (новий п. 4 ч. 1 ст. 76 Закону).

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=51112

Закон України

Про банки і банківську діяльність

Верховна Рада України; Закон від 07.12.2000 № 2121-III

Глава 14

ІНСПЕКЦІЙНІ ПЕРЕВІРКИ БАНКІВ

Стаття 73. Заходи впливу

У разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об’єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно

до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об’єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників

істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому

порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належать: { Абзац перший частини першої статті 73 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3024-VI ( 3024-17 ) від 15.02.2011; в редакції Закону N 4452-VI ( 4452-17 ) від 23.02.2012; із змінами, внесеними згідно із Законом N 1586-VII ( 1586-18 ) від 04.07.2014 }

11-1) позбавлення генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій;

{ Частину першу статті 73 доповнено пунктом 11-1 згідно із Законом N 1586-VII ( 1586-18 ) від 04.07.2014 }

Розділ V

ПРОБЛЕМНИЙ ТА НЕПЛАТОСПРОМОЖНИЙ БАНК.

ЛІКВІДАЦІЯ БАНКУ

Глава 15

КРИТЕРІЇ ВІДНЕСЕННЯ БАНКУ ДО ПРОБЛЕМНИХ

ТА НЕПЛАТОСПРОМОЖНИХ

Стаття 75. Віднесення банку до категорії проблемних

Національний банк України зобов’язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв:

2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п’ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані у строк з вини банку;

{ Пункт 2 частини першої статті 75 в редакції Закону N 1586-VII ( 1586-18 ) від 04.07.2014 }

Стаття 76. Віднесення банку до категорії неплатоспроможних

Національний банк України зобов’язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі:

4) одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

{ Частину першу статті 76 доповнено пунктом 4 згідно із Законом N 1586-VII ( 1586-18 ) від 04.07.2014 }

http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2121-14/parao1089#o1089

Ледник начнет таять только тогда, когда "заемщики" по псевдовалютным кредитам поймут, что они не заемщики по кредитам в иностранной валюте, а вкладчики по валютным вкладам.

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6575&page=11#entry112569

Обратите особое внимание на постановление Верховного суда Украины №3-659к08 от 11.03.2008 о незаключенном договоре.

Да, кредит в гривнах это лирика. Вы правы.

Только реальность в том, что Вам кредит в долларах США выдали из «черной кассы», т.е. из неучтенных вкладов.

Вашего кредита в долларах США реально нет в бухгалтерском учете и финансовой отчетности банка.

Его легализация впервые произошла после принятия решения судов. А до этого его не было. Просто не было. А Вы это не проверили и не проверяете до сих пор.

Вам банк дает документы, а Вы не знаете что это за документы. А может они фальшивые?

http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=6831&page=3#entry112776

Законодатели существование банков-конвертационных центров уже признали, а признают ли это судьи?

И как скоро?

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...