Постановление ВСУ по пересмотру о недействительности допсоглашения к депозитному договору с Родовид банком

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

21 жовтня 2014 року

 

м. Київ

 

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України 

у складі:

головуючого Барбари В.П., 

суддів: Берднік І.С., Гуля В.С., Жайворонок Т.Є., 

Ємця А.А., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., –

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву закритого акціонерного товариства «УКРГАЗ–ЕНЕРГО» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24.07.2014 р. у справі № 26/327 за позовом публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до закритого акціонерного товариства «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» про визнання додаткової угоди недійсною, – 

 

в с т а н о в и л а:

 

У жовтні 2011 року публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі – Банк) звернулося до господарського суду з позовом до закритого акціонерного товариства «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» (далі – ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО») про визнання недійсною додаткової угоди від 10.03.2009 р. № 3 до договору строкового банківського вкладу в національній валюті юридичної особи-резидента від 29.02.2008 р. № 79.1/18-Д-08 (далі – додаткова угода № 3; договір № 79.1/18-Д-08).

 

В обґрунтування вимог позивач, з урахуванням змісту заяви про зміну підстав позову, поданої до суду 08.11.2013 р., зазначив, що спірна додаткова угода: 

 

– не відповідає вимогам розумності та справедливості, оскільки визначена у ній процентна ставка в розмірі 48 % річних значно завищена відносно затвердженої позивачем граничної процентної ставки – 17 % та середньої ставки за вкладами в національній валюті станом на 10.03.2009 р. по банківській системі України в цілому, зазначеної на сайті Національного банку України (далі – НБУ), – 18 %; 

 

– суперечить вимогам ст. 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки фактично була укладена пізніше 10.03.2009 р., тобто після призначення тимчасової адміністрації Банку; 

 

– суперечить положенням ч.ч. 1, 3 ст. 92, ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), оскільки підписана від імені Банку неуповноваженою особою – головою правління, який не мав повноважень на укладення угод, сума яких перевищує 25 % статутного капіталу (в т.ч. і додаткової угоди № 3), без попереднього погодження з правлінням Банку, що відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України та ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (далі – ГК України) тягне недійсність додаткової угоди № 3. 

 

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.01.2014 р. позов задоволено. Визнано недійсною додаткову угоду № 3 до договору № 79.1/18-Д-08, укладену між Банком і ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО». Стягнуто із ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» на користь Банку 85,00 грн державного мита та 236,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 

 

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 р. апеляційну скаргу ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 17.01.2014 р. – без змін. 

 

Судове рішення та постанову мотивовано тим, що додаткова угода № 3 згідно зі ст.ст. 203, 215 ЦК України є недійсною, оскільки суперечить вимогам ст.ст. 92, 161, 241, 509, 627 ЦК України, а саме: не відповідає принципам розумності та справедливості в частині визначення завищеної процентної ставки в розмірі 48 % річних, укладена особою, яка не мала не те відповідних повноважень, та у наступному не була схвалена Банком. 

 

Суди виходили із того, що голова правління Банку не є самостійним органом управління товариства; виконавчим органом останнього згідно зі Статутом є правління Банку (колегіальний орган), до компетенції якого Статутом віднесено прийняття рішень про вчинення Банком правочинів на суму, що перевищує 25 % статутного капіталу Банку; сума спірної угоди (проценти, які підлягали нарахуванню та виплаті за її умовами), значно перевищувала допустиму суму (25 % статутного капіталу Банку), на яку голова правління міг укладати угоди без погодження з правлінням Банку; правління Банку не надавало згоди на укладення додаткової угоди № 3 (відповідні докази у матеріалах справи відсутні). Крім того, за висновком суду, наступного схвалення додаткової угоди № 3 не відбулося, оскільки розпорядження про виплату відповідачеві процентів за цією угодою у сумі 283 289 424,65 грн було винесено неуповноваженою особою, яка не була погоджена та затверджена правлінням НБУ на виконання функцій тимчасового адміністратора Банку. 

 

Постановою Вищого господарського суду України від 24.07.2014 р. у справі № 26/327 касаційну скаргу ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 р. у цій справі – без змін. 

 

Вищий господарський суд України у своїй постанові дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову щодо визнання недійсною додаткової угоди № 3 до договору № 79.1/18-Д-08, якою було змінено пункти 1.1, 2.7 цього договору про порядок і розмір нарахування відсотків, оскільки додаткова угода № 3 не відповідає принципам розумності та справедливості в частині визначення завищеної процентної ставки в розмірі 48 % річних. 

 

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 24.07.2014 р. заявник посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст. ст. 203, 215, 217 та ч. 1 ст. 241 ЦК України

 

На обґрунтування неоднаковості застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником надано копії постанов Вищого господарського суду України від 04.03.2010 р. у справі № 11/137пд, від 20.07.2010 р. у справі № 2-24/6184-2009, від 07.07.2010 р. у справі № 53/604-53/605, від 25.01.2012 р. у справі № 30/74пд, від 25.01.2012 р. у справі № 30/75пд, від 11.08.2011 р. у справі № 2/206, від 01.04.2010 р. у справі № 13/363, від 21.09.2010 р. у справі № 3/3, від 06.07.2010 р. у справі № 16/507, від 16.06.2010 р. у справі № 8/485, від 24.12.2009 р. у справі № 21/32 та від 25.05.2010 р. у справі № 30/270.

 

Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.09.2014 р. вирішено питання про допуск справи № 26/327 до провадження для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 24.07.2014 р. із підстав неоднакового застосування ст.ст. 203, 215, 217 та ч. 1 ст. 241 ЦК України.

 

Вищий господарський суд України в ухвалі про допуск справи № 26/327 до провадження Верховного Суду України зазначив, що викладена правова позиція у постанові від 24.07.2014 р. у справі № 26/327 суперечить судовій практиці суду касаційної інстанції, на яку посилається заявник, у постановах від 20.07.2010 р. у справі № 2-24/6184-2009, від 07.07.2010 р. у справі № 53/604-53/605, від 25.01.2012 р. у справі № 30/74пд, від 25.01.2012 р. у справі № 30/75пд та від 11.08.2011 р. у справі № 2/206. 

 

У цих постановах суд касаційної інстанції дійшов протилежного правового висновку щодо визнання недійсними спірних пунктів договорів (угод), які суперечили вимогам чинного законодавства, та про те, що невідповідність пунктів договорів закону лише в частині не тягне за собою недійсність цих договорів у цілому.

 

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши викладені у заяві доводи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

 

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 29.02.2008 р. між Банком і ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» укладено договір № 79.1/18-Д-08, відповідно до п. 1.1. якого Банк зобов’язався прийняти від вкладника на строковий депозитний рахунок грошові кошти в сумі 552 000 000,00 грн, повернути вкладникові суму вкладу 29.08.2008 р. і сплатити нараховані відсотки за вкладом на умовах та в порядку, визначених договором. 

 

За змістом п. 2.7 договору сторони погодили, що за повний строк зберігання вкладу, зазначений у п. 1.1. цього договору, Банк нараховує вкладнику 9 % річних. 

 

29.02.2008 р. між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору № 79.1/18-Д-08, якою змінено п. 2.9 цього договору та передбачено окрему виплату відсотків, нарахованих відповідно до договору № 79.1/18-Д-08, у разі повернення вкладу за спливом строку або при достроковому поверненні.

 

21.07.2008 р. між сторонами укладено додаткову угоду № 2, якою продовжено термін дії договору № 79.1/18-Д-08 до 10.03.2009 р. 

 

Крім того, 10.03.2009 р. між сторонами укладено додаткову угоду № 3 до договору № 79.1/18-Д-08, якою змінено п.п. 1.1, 2.7 цього договору та погоджено обов’язок Банку повернути вкладникові суму вкладу 08.02.2010 р. і сплатити нараховані відсотки за вкладом на умовах та в порядку, встановлених договором № 79.1/18-Д-08; Банк зобов’язався за повний строк зберігання вкладу, зазначений у п. 1.1 цього договору, нарахувати вкладнику 24 % річних, а у разі, якщо протягом строку з 01.01.2009 р. по 08.02.2010 р. включно на рахунку буде знаходитися сума вкладу в розмірі не менше ніж 550 000 000,00 грн, то за період із 01.01.2009 р. по 08.02.2010 р. Банк зобов’язався нарахувати та виплатити вкладникові на суму вкладу 48 % річних.

 

На виконання умов договору № 79.1/18-Д-08 відповідачем внесено на відкритий у Банку рахунок кошти в розмірі 552 000 000,00 грн, що підтверджується випискою за особовим рахунком відповідача.

 

Постановою правління НБУ від 13.03.2009 р. № 138 у Банка призначено тимчасову адміністрацію строком на один рік (16.03.2009 р. – 15.03.2010 р.). Згідно з постановами правління НБУ від 15.09.2009 р. № 551 та від 15.10.2009 р. № 616 введено мораторій на задоволення вимог кредиторів Банку з 16.03.2009 р. до 15.09.2009 р., який продовжено з 16.09.2009 р. до 15.12.2009 р. Постановою правління НБУ від 15.12.2009 р. № 743 продовжено термін дії мораторію на задоволення вимог кредиторів Банку шляхом введення повного мораторію на задоволення вимог кредиторів строком на три місяці – з 16.12.2009 р. до 15.03.2010 р. включно. Постановою правління НБУ від 15.03.2010 р. № 133 «Про продовження дії тимчасової адміністрації в ПАТ «Родовід Банк» продовжено дію тимчасової адміністрації Банку на два місяці – з 16.03.2010 р. до 16.05.2010 р. та припинено з 16.09.2011 р. згідно з постановою НБУ від 15.09.2011 р. № 313/БТ.

 

18.03.2010 р. виконуючим обов’язки тимчасового адміністратора ОСОБА_1 видано розпорядження (службова записка від 18.03.2010 р.) здійснити повернення ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» депозиту в сумі 552 000 000,00 грн та сплатити відсотки за вкладом по депозитному рахунку в сумі 334 080 614,40 грн (у т.ч. 283 289 424,65 грн донарахованих процентів за додатковою угодою № 3), на підставі якого 18.03.2010 р. депозитні кошти з нарахованими відсотками в загальній сумі 886 080 614,40 грн було перераховано на поточний рахунок ЗАТ «УКРГАЗ-ЕНЕРГО» в Банку.

 

Зазначене стало підставою для звернення Банку до суду із відповідним позовом.

 

Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. 

 

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1–3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

 

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

 

Відповідно до ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов’язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

 

З огляду на оплатний характер договору банківського вкладу умова про проценти є істотною умовою такого договору та підлягає погодженню сторонами при його укладанні.

 

Як встановлено судами попередніх інстанцій, укладена між сторонами у справі додаткова угода № 3 до договору № 79.1/18-Д-08 стосувалася внесення змін до цього договору в частині визначення особливого порядку нарахування процентів за депозитним договором та встановлення процентної ставки у розмірі 48 % річних.

 

Нормами ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

 

Відповідно до положень ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. 

 

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, станом на дату укладення додаткової угоди № 3 – 10.03.2009 р., рішенням Банку (протокол фінансового комітету Банку від 04.03.2009 р. № 40) затверджено граничну процентну ставку на залучення грошових коштів у розмірі 17 % річних.

 

Також суди у рішеннях зазначили, що станом на березень 2009 р. облікова ставка НБУ, яка є орієнтиром щодо вартості залучених і розміщених грошових коштів на відповідний період, дорівнювала 12 % річних, а згідно з офіційною статистичною інформацією по процентним ставкам за залученими депозитами станом на 10.03.2009 р. становили 18 %, тому правомірним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що передбачена додатковою угодою № 3 процентна ставка в розмірі 48 % річних не відповідала встановленим у Банку процентним ставкам, є значно завищеною порівняно із звичайними процентними ставками за депозитними договорами, що діяли у Банку в цей період, а також у банківській системі України в цілому, відтак, ця умова угоди не відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 509, 627 ЦК України, зокрема принципам розумності та справедливості.

 

Крім того, згідно зі ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. 

 

Частиною 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

 

Установчим документом акціонерного товариства є його статут (ч. 1 ст. 154 ЦК України).

 

Згідно зі ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній на момент укладення спірної угоди) акціонерне товариство створюється і діє на підставі статуту. 

 

Відповідно до ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи – загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. 

 

Згідно зі ст. 161 та ст. 47 Закону України «Про господарські товариства» виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, передбачений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) чи одноособовим (директор, генеральний директор).

 

Відповідно до ч. 1 ст. 88, ч. 2 ст. 184 ЦК України та ч. 2 ст. 4 Закону України «Про господарські товариства» установчі документи (статут) повинні містити відомості, зокрема, про склад та компетенцію органів управління товариства.

 

Як встановлено судами попередніх інстанцій, п.п. 1–3 Статуту Банку у редакції від 19.04.2008 р. (чинній станом на дату укладення спірної угоди – 10.03.2009 р.) визначено, що виконавчим органом Банку є правління Банку, яке у межах своєї компетенції діє від імені Банку на підставі цього Статуту та Положення про правління Банку, яке затверджується спостережною радою Банку. Роботою правління Банку керує голова правління Банку.

 

Відповідно до п. 14 ст. 7 Статуту голова правління Банку вирішує всі питання діяльності Банку, за винятком питань, віднесених до компетенції загальних зборів акціонерів Банку, спостережної ради Банку, правління Банку, а також питань, делегованих загальними зборами акціонерів Банку, спостережною радою Банку, правлінням Банку. Зокрема, голова правління Банку має право укладати від імені Банку (в тому числі підписувати) договори (контракти, угоди), включаючи зовнішньоекономічні, та/або вчиняти правочини, окрім тих, що згідно з цим Статутом від імені Банку укладають інші особи. Укладення від імені Банку договору (контракту, угоди) та/або вчинення правочину на суму, що перевищує 25 % статутного капіталу Банку, можливе після прийняття правлінням Банку відповідного рішення (пп. 14.10 п. 14 ст. 7 Статуту).

 

Згідно з пп. 4.14 п. 4 ст. 7 Статуту правління Банку вирішує всі питання діяльності Банку, крім питань, належних до компетенції загальних зборів акціонерів Банку й спостережної ради Банку, зокрема приймає рішення про укладення Банком договору (контракту, угоди) та/або вчинення правочину на суму, що перевищує 25% статутного капіталу Банку, про що також зазначено у п. 3.14 Положення про правління ВАТ «Родовід Банк», затвердженого протоколом спостережної ради Банку від 30.03.2007 р. № 3.

 

Пунктом 3 ст. 3 Статуту визначено, що статутний капітал Банку становить 435 000 000 грн (чотириста тридцять п’ять мільйонів гривень). 

 

Зважаючи на викладене, висновок судів, що сума додаткової угоди № 3 (проценти, що підлягали нарахуванню та виплаті за її умовами), значно перевищувала допустиму суму (25 % статутного капіталу Банку), на яку голова правління міг укладати угоди без погодження з правлінням Банку, є обґрунтованим. 

 

Враховуючи наведені обставини справи, господарські суди дійшли правомірного висновку про те, що в силу положень Статуту додаткова угода № 3 належить до договорів, рішення на вчинення яких приймається правлінням Банку, оскільки сума угоди перевищує 108 750 000,00 грн (25 % статутного капіталу Банку), а голова правління не мав повноважень на укладення такої угоди без надання на те згоди правління Банку.

 

Вищий господарський суд України, залишаючи без зміни постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2014 р. у справі № 26/327, дійшов правильного висновку про наявність підстав для визнання додаткової угоди № 3 до договору № 79.1/18-Д-08 недійсною згідно зі ст.ст. 203, 215 ЦК України, оскільки угода суперечить вимогам ст.ст. 92, 161, 241, 509, 627 ЦК України, зокрема не відповідає принципам розумності та справедливості в частині визначення завищеної процентної ставки в розмірі 48 % річних, укладена особою, яка не мала не те відповідних повноважень, та в наступному не була схвалена Банком.

 

Згідно з ч. 1 ст. 11126 Господарського процесуального кодексу України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. 

 

Ураховуючи те, що суд касаційної інстанції при вирішенні цієї справи правильно застосував норми матеріального права, у задоволенні заяви ЗАТ «УКРГАЗ–ЕНЕРГО» слід відмовити. 

 

Керуючись ст.ст. 11123–11126 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

У задоволенні заяви закритого акціонерного товариства «УКРГАЗ–ЕНЕРГО» відмовити.

 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України.

 

Головуючий В.П. Барбара

Судді:

І.С. Берднік

В.С. Гуль

Т.Є. Жайворонок

А.А. Ємець

П.І. Колесник

О.І. Потильчак

І.Б. Шицький

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/387C425B848D2A49C2257D800022D606

[ANTIRAID]

После такого решения судей ВСУ нужно не просто на пенсию отправить, а лишить всех льгот и взыскать всю зарплату и деньги полученные ими на своих должностях

[0720]

Тут ещё и налицо выход за рамки доводов апелляционной и кассационной жалоб. 

 

– суперечить вимогам ст. 78 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки фактично була укладена пізніше 10.03.2009 р., тобто після призначення тимчасової адміністрації Банку; 

 

Это тупо неправда: временная администрация назначена с 16.03.2009 постановой от 13.03.2009. С каких это пор 10.03 позднее чем 16.03?

 

– суперечить положенням ч.ч. 1, 3 ст. 92, ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 241 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), оскільки підписана від імені Банку неуповноваженою особою – головою правління, який не мав повноважень на укладення угод, сума яких перевищує 25 % статутного капіталу (в т.ч. і додаткової угоди № 3), без попереднього погодження з правлінням Банку, що відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України та ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (далі – ГК України) тягне недійсність додаткової угоди № 3. 

 

Это тоже неверно: глава правления является руководителем банка (и по уставу, и по нормам) и имеет полномочия подписывать любые договора от имени банка. Кроме того, вторая сторона договора не может и не обязана проверять полномочия главы правления на заключение договоров, и значит — действовала именно разумно и добросовестно.

То есть всё это прецедентное (по 360-7) решение коллегии ВСУ базируется на мутных положениях ст.ст. 203 и 207 ЦК. — якобы причинен вред интересам государства и общества.

Должен отметить, что это стандартный ход для Родовида: они на всех заседаниях любят заявлять, что они государственный санационный банк и любой ущерб для них — это и есть ущерб государству. Они не стесняются эту маячню писать даже в процессуальных документах. Иногда даже пытаются прокуроров притащить в заседание на свою сторону (впрочем, если вторая сторона юридически грамотна, она его оттуда быстренько выгоняет, но если неграмотна, тогда ой). 

При этом, конечно, Родовид не имеет статуса государственного банка (державных всего два в Украине — Ощадбанк и Укрэксим, а Укргаз и Родовид не государственные), да даже и статус государственного не позволяет правомерно считать, что интересы банка равны интересам державы.

Моё мнение — Родовид надо поскорее разогнать к свиням. Ничего, кроме ущерба, он не создаёт. Ещё и суды загружает своим бессмысленным и агрессивным бредом.

[ais]

Разъясните, пожалуйста, а на каком основании был подан такой иск спустя такое длительное время? (подписание дополнения к договору 10.03.2009)

[у.zaporozhskiy]

Разъясните, пожалуйста, а на каком основании был подан такой иск спустя такое длительное время? (подписание дополнения к договору 10.03.2009)

 

У жовтні 2011 року

А в чем проблема, прошло полтора года.

[ais]

У жовтні 2011 року

А в чем проблема, прошло полтора года.

Как по мне, то у юр.лиц срок 1 год. Хотя могу и ошибаться.

 

Спрашиваю с оглядкой на свое наболевшее:

- ПИБ выдал 1-ый транш кредита (~1/3) в 2008 г., а потом объявил, что для получении остального необходимо согласится и подписать дополнение к кредитному договору о поднятии % ставки (~ на 30%). Дополнение вынужден был подписать, т.к. не мог уже вернуть 1-ый транш.

 

Т.е. я спустя время и каких-то оснований тоже могу подать иск и признать дополнение не действительным?

Хотя уже более 3-х лет прошло, но может тоже есть возможность?

Вопрос сейчас не актуален, скорее теоритический, но мало ли, может ответ пригодится в будущем.

[0720]

У жовтні 2011 року

А в чем проблема, прошло полтора года.

 

С марта 2009 до октября 2011 не полтора года, а больше чем два с половиной.

 

Но общий срок исковой давности не прошёл, к тому же отсчет идёт не от даты заключения соглашения, а от даты, когда истец узнал (должен был узнать) о нарушении своих прав, — а тут вообще непонятно в чем нарушение и когда истец о нем узнал (должен был узнать). Мутный иск, как и многие иски с участием Родовида.

[у.zaporozhskiy]

С марта 2009 до октября 2011 не полтора года, а больше чем два с половиной.

Но общий срок исковой давности не прошёл, к тому же отсчет идёт не от даты заключения соглашения, а от даты, когда истец узнал (должен был узнать) о нарушении своих прав, — а тут вообще непонятно в чем нарушение и когда истец о нем узнал (должен был узнать). Мутный иск, как и многие иски с участием Родовида.

Что-то я дал в штангу.

Как там иск,который я вычитывал?

[0720]

Не подан в силу посторонних причин. Сначала дождусь начала гражданского процесса, потом будем принимать решение об административном.