Решения Апелляционного суда Белграда о незаконности увеличения процентной ставки Евробанком (в Украине - Универсалбанк)

[ANTIRAID]

РЕСПУБЛІКА СЕРБІЯ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. БЕЛГРАД

Гж 2907/13

Дата 24.09.2014 р.

 

БЕЛГРАД

 

ІМЕНЕМ НАРОДУ

 

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. БЕЛГРАД

 

у складі судді Драгани Маринкович, голови ради суддів, Драгани Миросавлєвич і Веселинки Мілошевич, членів ради, у судовому процесі позивача --- з Белграда, вулиця ---, якого представляє довірена особа Мирослав М. Рнякович, адвокат з Белграда, вулиця Чаробне фруле, 32, проти відповідача «Eurobank EFG» АТ, Белград, вулиця Вука Караджича, 10, з метою встановлення і отримання без підстави, виносячи рішення по апеляції відповідача, поданій проти часткового рішення Першого суду першої інстанції в Белграді П 17831/12 від 14.12.2012 р., на засіданні ради, яке відбулося 24.09.2014 р., виніс

 

РІШЕННЯ

 

ВІДХИЛЯЄТЬСЯ як безпідставна апеляція відповідача і ПІДТВЕРДЖУЄТЬСЯ часткове рішення Першого суду першої інстанції в Белграді П 17831/12 від 14.12.2012 р.

 

Обґрунтування

 

Частковим рішенням Першого суду першої інстанції в Белграді П 17831/12 від 14.12.2012 р. встановлено, що стаття 2 пункт 3 абзац 3 договору про житловий кредит № ---, укладений між позивачем і відповідачем, є абсолютно недійсним положенням, і вирішено, що щодо іншої частини позивних вимог буде прийнято рішення у наступній постанові.

 

Проти вказаного рішення відповідач своєчасно подав апеляцію через суттєве порушення положень процедури судового розгляду і помилкове застосування норм матеріального права.

 

Позивач відповів на апеляцію із пропозицією, як вказано у відповіді.

 

Вивчаючи правильність оскарженого рішення, згідно зі статтею 386 Цивільно-процесуального кодексу («Офіційний вісник Республіки Сербії», № 72/2011) Апеляційний суд вважає, що апеляція відповідача є необґрунтованою.

 

В процесі розгляду у суді першої інстанції не було вчинено якогось суттєвого порушення положень Цивільно-процесуального кодексу, стаття 374 п. 2, на які даний суд посилається як суд другої інстанції за службовим обов’язком, але апеляція безпідставно вказує на порушення процедури, вказаної у статті 374 п. 2 підпункт 12 Цивільно-процесуального кодексу, бо преамбула оскарженого рішення є зрозумілою, відповідає причинам, наведеним в обґрунтуванні, і отриманим доказам, в ній наведені чіткі і однозначні причини таким чином, що законність і правильність оскарженого рішення може бути вивчена.

 

Згідно із встановленими фактичними даними сторони процесу --- року уклали договір про житловий кредит № ---, за яким позивачеві надається кредит в розмірі --- CHF зі строком сплати 300 місяців, зі строком погашення першого ануїтету 30.09.2007 року, а останнього – 31.08.2032 року. Стаття 2 договору передбачає, що на суму коштів наданого кредиту банк нараховує і стягує проценти за перемінною процентною ставкою, яка на момент укладання договору становить тримісячний CHF лібор плюс 2,00% на річному рівні, а банк залишає за собою право змінювати процентні ставки без укладання окремого додатку, згідно із актами ділової політики банку, що регулюють розмір і спосіб розрахунку процентів. Відповідач від моменту початку дії кредиту збільшив маржу банку в якості частини номінальної процентної ставки з початкових і домовлених 2% 30.04.2008 р. до 3% і 01.01.2009 р. до 4,75%, чим і була збільшена сукупна номінальна процентна ставка.

 

Беручи до уваги встановлені фактичні дані, суд першої інстанції, застосовуючи статті 11, 15, 46, 47, 105, 1065 Закону про договірні зобов'язання, встановив що недійсним є положення статті 2 пункт 3 абзац 3 договору про житловий кредит № ---, в якому передбачено, що розмір процентної ставки узгоджується із актами ділової політики банку, прийшовши до висновку, що відповідач, згідно із діловою політикою збільшив маржу з 2% до 4,75%, хоча остання являє собою фіксований елемент процентної ставки, чим було змінено і договірні зобов’язання позивача, тобто розмір щомісячного ануїтету. Тому договірні зобов’язання в даному випадку не визначені і не можуть бути визначені, адже через можливість зміни одного договірного параметру процентної ставки, згідно із діловою політикою банку, неможливо встановити розмір загальної заборгованості на основі суми кредиту і належні проценти за весь договірний період, чим було порушено принцип рівноправ’я сторін, а також принцип рівної цінності взаємних вигод.

 

Суд першої інстанції в своїй ухвалі надав правильні і чіткі причини, які приймає і даний суд.

 

Статтею 12 Закону про договірні зобов'язання передбачено, що при заснуванні договірних зобов'язань і реалізації принципу права і обов’язків сторони повинні дотримуватися принципу добросовісності і чесності. Принцип рівної цінності взаємних вигод, наведений в статті 15 пункт 1 того ж закону, передбачає, що при укладанні двосторонніх угод сторони відштовхуються від принципу рівної цінності взаємних вигод.

 

Статтею 46 пункт 2 Закону про договірні зобов'язання передбачено, що договірне зобов’язання має бути можливим, дозволеним і визначеним або мати можливість бути визначеним, а статтею 47 цього ж закону передбачена недійсність договору, якщо предмет зобов’язання є неможливим, недозволеним, невизначеним або таким, який не можна визначити.

 

Сторони можуть вільно регулювати договірні відносини, але в межах обов'язкових правил, громадського порядку та добрих звичаїв. За принципом рівної цінності взаємних вигод, передбаченим статтею 15 пункт 2 Закону про договірні зобов'язання, в двосторонніх зобов’язуючих договорах пільги сторін повинні стояти у визначеному вартісному співвідношенні, беручи до уваги, що через принцип еквівалентності взаємних вигод реалізується  рівноправ’я учасників договірних зобов'язань і загальний принцип добросовісності і чесності, передбачений у статтях 11 та 12 Закону про договірні зобов'язання. Порушення принципу рівної цінності взаємних пільг у двосторонніх договірних відносинах в певних випадках, передбачених законом, тягне за собою юридичні наслідки, що означає, що будь-яка зацікавлена особа може доводити відсутність рівної цінності вигод. В даному випадку сторони процесу уклали договір про житловий кредит зі строком погашення до 2032 року із зобов’язанням позивача сплачувати процентну ставку, встановлену в розмірі тримісячного CHF лібор + 2,00% на річному рівні, в той час як у спірній статті 2 пункт 3 абзац 3 договору визначено, що зміна процентної ставки відбувається згідно з актами ділової політики банку, що регулюють розмір і спосіб розрахунку процентів, без укладання окремого додатку. Відповідач від моменту початку дії кредиту 2007 р. збільшив маржу банку в якості частини номінальної процентної ставки з початкових і домовлених 2%  до 4,75%, чим і була збільшена сукупна номінальна процентна ставка. Таким чином відповідач, фактично використовуючи положення сильнішої договірної сторони, змінив договірну процентну ставку шляхом зміни маржі з 2%  до 4,75%. Проте збільшення маржі не може бути віднесене до ризику для діяльності через позичену суму грошей в якості кредиту, і шляхом збільшення маржі відповідач фактично порушив принцип рівноправ’я вигод, змінюючи при цьому договірні зобов’язання у спосіб, який не був визначений і не міг бут визначений.

 

Безпідставно апеляція оскаржує висновок суду першої інстанції про те, що договірне зобов’язання не може бути визначене, із посиланням на те, що висновок у цій частині заснований на помилковому застосуванні статті 50 Закону про договірні зобов'язання. Тобто для того, щоб якийсь договір міг бути законно укладений, необхідно, щоб предмет зобов’язання міг бути визначений за договором, що вимагає, щоб договір містив достатню кількість даних, за допомогою яких він міг бути визначений. В даному випадку спірне положення договору не містить достатню кількість даних для визначеності розміру процентної ставки, бо формулювання про те, що зміна відбуватиметься згідно із діловою політикою банку, не надає елементів для визначеності. Крім того, коли очікується, що предмет договору може визначити одна з договірних сторін, ця договірна сторона повинна вчиняти по справедливості. Подальше надання плану погашення не робить зобов’язання визначеним, бо план погашення складений з боку відповідача на підставі параметрів, які позивачеві, згідно зі змістом договору, не були відомі, ані вказані в договорі.

 

Позивач у свої судовій справі має юридичний інтерес – встановлення недійсності договірного положення статті 2 пункт 3 абзац 3 договору про житловий кредит, бо це представляє собою попереднє питання у зв’язку із вимогою про відшкодування, проте є необґрунтованим апеляційне посилання на те, що не було ніякого місця подачі позову для встановлення недійсності.

 

З наведених причин винесено рішення, як у преамбулі, на підставі статті 390 Цивільно-процесуального кодексу.

 

Голова ради суддів - суддя

Драгана Маринкович, власноруч

 

За вірність копії

Керівник канцелярії

Ясмінка Джокіч

підпис

[ANTIRAID]

Начинаем постепенно собирать практику европейских судов по оспариванию кредитных договоров.

[у.zaporozhskiy]

Начинаем постепенно собирать практику европейских судов по оспариванию кредитных договоров.

А цель?

или Вы занимаетесь спорами и в других странах?

[ANTIRAID]

А цель?

или Вы занимаетесь спорами и в других странах?

Пока нет, но если показать в нашем суде глобальный обман Универсалбанком своих клиентов по всему миру, то думаю будет не плохой аргумент.