Постанова ВС-КСЦ про часткове задоволення позову Укрсиббанку та відмові у стягненні пені та штрафів

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 369/6771/15-ц

провадження № 61-38570св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Петрова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , поданої адвокатом Масленніковою Тетяною Миколаївною, та публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», поданої представником Мандиком Вадимом Анатолійовичем, на постанову Апеляційного суду Київської області від 15 травня 2018 року в складі колегії суддів: Олійника В. І., Березовенко Р. В., Лівінського С. В.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2015 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 10 вересня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено договір споживчого кредиту, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у сумі 58 000 доларів США зі сплатою 14,50 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення заборгованості - 10 вересня 2018 року.

За умовами договору ОСОБА_1 мав регулярно сплачувати частину кредиту та відсотки за користування кредитом. Банк виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, а ОСОБА_1 , всупереч умов кредитного договору, не здійснює своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та нарахованим процентах, чим тривалий час порушує взяті на себе договірні зобов`язання. Неодноразові звернення працівників банку результатів не дали.

Так як у встановлений строк ОСОБА_1 кредит не погашав, відсотки за користування кредитом не сплачував, тому банк відповідно до умов договору нарахував пеню за порушення строків погашення кредиту у розмірі 47 248, 43 грн та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам у розмірі 382 431, 88 грн.

Станом на 28 травня 2015 року заборгованість за кредитним договором склала 2 835 529,90 грн, яка включає: заборгованість за кредитом - 57 559,02 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 1 211 115,74 грн; заборгованість за відсотками - 56 780,46 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 1 194 733,84 грн; пеня за порушення строків погашення кредиту - 47 248,43 грн та пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам у розмірі 382 431,88 грн. У зв`язку із зверненням до суду позивач поніс додаткові витрати за оплату судового збору на суму 3 654,00 грн.

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11392874000 від 10 вересня 2008 року у розмірі 2 835 529,90 грн та судові витрати у розмірі 3 654,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 березня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05 грудня 2016 року, позов ПАТ «УкрСиббанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11392874000 від 10 вересня 2008 року у розмірі 2 835 529,90 грн, яка складається із заборгованості по сплаті кредиту - 1 211 115,74 грн, заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 1 194 733,84 грн, пені за несвоєчасне погашення кредиту - 47 248,43 грн, пені за несвоєчасне погашення за відсотками - 382 431,88 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що позивач свої зобов`язання за вказаним правочином виконав у повному обсязі, надавши відповідачу грошові кошти у терміни, зазначені кредитним договором, а відповідач належним чином у строки визначені договором зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплаті відсотків за користування кредитом не виконав. За таких обставин суди дійшли висновку про стягнення також з відповідача пені за порушення строків погашення кредиту та відсотків. Пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно змінив строк виконання основного зобов`язання та звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 в межах трирічного строку.

Постановою Верховного Суду України від 05 квітня 2017 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 березня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 грудня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд України виходив з того, що оскільки умовами кредитного договору передбачено погашення кредитної заборгованості щомісячними платежами, то позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем. Проте суд касаційної інстанції, погодившись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не врахував зазначене, і не перевірив доводів відповідача щодо припинення погашення ним заборгованості перед банком з 09 лютого 2009 року, а з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором позивач звернувся лише в червні 2015 року.

Під час повторного розгляду справи, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 грудня 2017 року у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання статті 338 ЦПК України та за клопотанням представника відповідача для з`ясування питання про розбіжності в номерах і даті підписання кредитного договору, наявного в матеріалах справи, та вказаного в довідці-розрахунку, судом була визнана явка представника позивача обов`язковою. Судові повістки позивачем отримано 09 жовтня 2017 року та 16 листопада 2017 року. При цьому суду надіслано листа про розгляд справи у відсутність представника, причини неявки суду повідомлено не було, та не надано суду витребовуваних документів.

За таких обставин суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості з позичальника недоведеними, оскільки розрахунок наданий банком за іншим договором, перевірити та враховувати норми закону щодо строку позовної давності не вбачалося за можливе.

Постановою Апеляційного суду Київської області від 15 травня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитом у розмірі - 45 369,65 доларів США, що за курсом НБУ станом на 28 травня 2015 року становить - 954 577, 44 грн, 19 735,80 доларів США, що становить 415 241,23 грн заборгованості за відсотками, 45 616,89 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 381 933,17 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками, 9 135,00 грн судового збору, а всього 1 806 503,73 грн.

В решті позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що банком у повній мірі було доведено, як факт видачі кредитних коштів так і факт недотримання відповідачем своїх кредитних зобов`язань. Судом не було встановлено факту пропуску позовної давності для пред`явлення вимог щодо стягнення кредитної заборгованості з відповідача.

Вираховуючи суми заборгованості за кредитом, за відсотками та пені, суд взяв до уваги те, що лист про дострокове погашення заборгованості було направлено відповідачу 01 липня 2014 року і отримано останнім 05 липня 2014 року.

З огляду на це колегія суддів вважала, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та зробленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням судом норм матеріального права.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_1

14 червня 2018 року представник ОСОБА_1 - Масленнікова Т. М. , через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Апеляційного суду Київської області від 15 травня 2018 року та залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 грудня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, неповним з`ясуванням обставин справи.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не було враховано, що позивачем пропущений строк позовної давності стосовно частини заборгованості, розрахунок заборгованості здійснено не вірно, він є необґрунтованим. Судом апеляційної інстанції неповно з`ясовані обставини справи та надано невірну оцінку в частині наявності в матеріалах справи документів, які підтверджують сам факт та дату видачі позичальнику кредитних коштів, що свідчить про необґрунтованість розрахунку заборгованості в цілому, оскільки надана позивачем на підтвердження видачі кредитних коштів позичальнику копія меморіального ордеру від 10 вересня 2008 року № 0612117756 не містить жодних підписів та печаток.

Також судом не надана оцінка тому, що Правила (договірні умови) споживчого кредитування позичальників АКІБ «УкрСиббанк» не можуть вважатися невід`ємною частиною кредитного договору, оскільки не містять підпису відповідача та відсутні докази, що саме ці Правила є невід`ємною частиною кредитного договору та саме з ними ознайомлювався ОСОБА_1 .

Виходячи з довідки-розрахунку, банк в односторонньому порядку збільшив розмір відсоткової ставки, що суперечить вимогам законодавства України та здійснював нарахування відсотків за підвищеною відсотковою ставкою з 12 січня 2009 року до 01 травня 2015 року.

Крім того, судом не взято до уваги, що позивачем неправомірно розраховано пеню в доларах США.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ПАТ «УкрСиббанк»

25 червня 2018 року ПАТ «УкрСиббанк», в особі представника Мандика В. А., через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить змінити постанову Апеляційного суду Київської області від 15 травня 2018 року, абзац 3 резолютивної частини постанови викласти у наступній редакції:

стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитом у розмірі 57 559, 02 доларів США, за відсотками у розмірі 56 760, 46 доларів США, пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у розмірі 47 243, 43 грн, пені за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками у розмірі 382 431, 88 грн. Здійснити перерозподіл судових витрат.

Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з постановою суду в частині відмови у задоволенні вимог ПАТ «УкрСиббанк».

Так заявник в касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції вказав про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, а позовна давність не пропущена, таким чином вимоги підлягали задоволенню у повному обсязі. Однак відмовляючи банку у задоволенні частини позовних вимог, апеляційний суд в своїй постанові не навів мотивів та посилань на норми матеріального права з яких підстав суд відмовив у задоволенні позовних вимог банку в іншій частині.

При застосуванні позовної давності стягненню підлягала заборгованість за кредитом у розмірі 54 191, 29 доларів США, по відсоткам - у розмірі 30 416, 06 доларів США. Позовна давність по пені взагалі не пропущена, і підстав для задоволенню її у розмірі, меншому від заявленого - відсутні.

Також банк не погоджується з висновками про загальну суму стягнення у розмірі 1 806 503, 73 грн. За резолютивною частиною оскаржуваної постанови, суд стягнув заборгованість за основним боргом та відсотками у валюті договору (в доларах США) з зазначенням гривневого еквіваленту, а пеню у гривні. Проте, в порушення положень статей 11 та 533 ЦК України визнаючи загальну суму стягнення суд помилково змінив валюту зобов`язання та зазначив загальну суму стягнення в національній валюті - гривні. З цих підстав, у зазначеній частині рішення не може вважатись законним та обґрунтованим та підлягає зміні, шляхом виключення словосполучення «а всього 1 806 503, 73 грн» з тексту резолютивної частини рішення.

Також судом апеляційної інстанції порушено норми процесуально права, зокрема пункту 1 статті 263 ЦПК України, оскільки постанова не є обґрунтованою.

Доводи інших учасників справи

Відзиви на касаційні скарги не надходили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ПАТ «УкрСиббанк» та витребувано матеріали справи із Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у липні 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Масленнікової Т. М.

Розпорядженням від 16 квітня 2020 року № 1123/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року визначено суддю - доповідача Петрова Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційних скарг ОСОБА_1 та ПАТ«УкрСиббанк» на постанову Апеляційного суду Київської області від 15 травня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ПАТ «УкрСиббанк» є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк».

10 вересня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11392874000 (а.с. 6-7).

Відповідно пункту 1.1 договору, підписуючи цей договір, позичальник погоджується із викладеною у Правилах (договірних умовах) споживчого кредитування позичальників АКІБ «УкрСиббанк», затверджених рішенням Продуктово-тарифного комітету АКІБ «УкрСиббанк» (Протокол № 243 від 21 серпня 2008 року) із усіма змінами і доповненнями пропозицією банку надати позичальнику споживчий кредит на умовах, встановлених у цьому договорі та Правилах. Правила, після підписання сторонами договору, стають його невід`ємною частиною. Підписуючи договір, сторони підтверджують, що досягли згоди за усіма істотними умовами договору, які викладені у договорі та Правилах. Підписи сторін під цим договором вважаються одночасно підписами під правилами, при цьому після підписання сторонами договору, Правила не підлягають додатковому підписанню сторонами і вступають в силу для сторін одночасно із підписанням цього договору.

Згідно пункту 1.1 Правил договору, пункту 1.2.1 договору банк зобов`язується надати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти (кредит) в сумі 58 000,00 доларів США та сплатити плату за кредит в порядку і на умовах, зазначених договором.

Пунктом 1.2.2. Правил ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання повернути кредит у повному обсязі не пізніше кінцевого терміну остаточного повного погашення кредиту, встановленого договором, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору та/або умов відповідної угоди сторін.

Позичальник зобов`язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі, встановленому в договорі в день сплати ануїтетних платежів.

Згідно умов пунктів 1.2.7 - 1.2.10 договору сторони погодили, що схема погашення кредиту - ануїтетна. Кінцевий термін остаточного повного погашення кредитної заборгованості 10 вересня 2018 року, при цьому згідно умов договору може бути встановлений інший термін повернення кредиту. За користування кредитними коштами процентна ставка встановлюється у розмірі 14,50 % річних. Розмір ануїтетного платежу складє 920,00 доларів США. День сплати ануїтетного платежу 10 число кожного місяця протягом строку кредитування.

В пункті 6.1.2. Правил сторони погодили, що керуючись чинним законодавством України, зокрема, статею 611 ЦК України, у разі порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань за договором банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав, та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати плати за кредит, змінивши при цьому терміни погашення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення.

Згідно пункту 6.2. Правил у разі застосування банком права, передбаченого пунктом 6.1.2. Правил, порядок дострокового повернення всієї суми кредиту та дострокової сплати плати за кредит, банк повідомляє позичальника про встановлення нового (дострокового) терміну повернення всієї суми кредиту та сплати плати за користування таким кредитом за договором шляхом направлення відповідної письмової вимоги поштою.

01 липня 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» направив на адресу ОСОБА_1 лист-вимогу № DN/0008/1 про зобов`язання сплати заборгованості за кредитним договором. У випадку не усунення порушень на 31-й день з дня отримання вимоги, банк вважатиме термін повернення кредиту за зазначеним договором таким, що настав, та вимагає дострокового виконання зобов`язань у повному обсязі.

Згідно пункту 4.1., 4.3. Правил за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань, передбачених договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів та/або комісій, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню в наступному порядку, а саме: в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, якщо сума такої заборгованості виражена у гривні; в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена у іноземній валюті; пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості, але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України на момент її нарахування (а.с.14).

Відповідно до вимог законодавства України, зокрема, статті 611 ЦК України позичальник, який порушив будь-яке із своїх зобов`язань, що передбачені пунктом 3.4.2. договору, зобов`язаний сплатити банку неустойку за таке порушення у розмірі 500,00 грн (пункт 4.3 Правил).

Оскільки ОСОБА_1 порушив взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, які стосуються повернення кредитних коштів та процентів за їх користування, банк відповідно до умов договору нарахував пеню, яка складається з: пені за порушення строків погашення кредиту - 47 248,43 грн та пені за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам в розмірі 382 431,88 грн.

Справа неодноразово розглядалася судами і було встановлено про доведеність посилань позивачем в своєму позові про належне виконання банком своїх зобов`язань за укладеним між сторонами кредитним договором. Також було встановлено факт видачі та отримання боржником кредитних коштів та невиконання ним своїх кредитних зобов`язань.

Так, на підтвердження наявної заборгованості позивачем надано суду довідки-розрахунки, з яких встановлено, що станом на 28 травня 2015 за ОСОБА_1 рахується заборгованість по кредитному договору № 0011392874001 від 10 вересня 2008 року: за кредитом - 57 559,02 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 1 211 115,74 грн; заборгованість за відсотками - 56 780,46 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 1 194 733, 84 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що банком у повній мірі було доведено, як факт видачі кредитних коштів так і факт недотримання відповідачем своїх кредитних зобов`язань. Судом не було встановлено факту пропуску позовної давності для пред`явлення вимог щодо стягнення кредитної заборгованості з відповідача.

Вираховуючи суми заборгованості за кредитом, за відсотками та пені, суд взяв до уваги те, що лист про дострокове погашення заборгованості було направлено відповідачу 01 липня 2014 року і отримано останнім 05 липня 2014 року.

Згідно із вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

У підпункті в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Так, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Мотивованість судового рішення - це відображення всіх мотивів та обґрунтувань судового рішення у його змісті.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Також за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Однак відмовляючи банку у задоволенні частини позовних вимог, апеляційний суд в своїй постанові не навів мотивів та посилань на норми матеріального права з яких підстав суд відмовив у задоволенні позовних вимог банку в іншій частині.

Зі змісту оскаржуваної постанови неможливо встановити, яка норма права стала підставою для відмови у задоволенні частини позовних вимог та в якій частині відмовлено, та з яких підстав.

Виходячи з зазначеного оскаржувана постанова апеляційного суду є необґрунтованою та невмотивованою, а отже підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення.

Не може бути залишено в силі й рішення суду першої інстанції, оскільки воно прийнято з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.

Приймаючи нове рішення колегія суддів Верховного Суду виходить з наступного.

Частиною першою та другою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Судами встановлено, що ПАТ «УкрСиббанк» виконало передбачені кредитним договором зобов`язання, надало відповідачу в обумовлений сторонами кредит. Проте відповідач належним чином умови спірного кредитного договору не виконував та з 09 лютого 2009 року припинив сплачувати щомісячні платежі.

01 липня 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» направив на адресу ОСОБА_1 лист-вимогу № DN/0008/1 про зобов`язання сплати заборгованості за кредитним договором, в якій також зазначалося, що у випадку не усунення порушень на 31-й день з дня отримання вимоги, банк вважатиме термін повернення кредиту за зазначеним договором таким, що настав, та вимагав дострокового виконання зобов`язань у повному обсязі.

Отже, банком було достроково змінено строк виконання основного зобов`язання, кінцевий строк виконання якого настав 01 серпня 2014 року.

Отже, висновки апеляційного суду щодо не встановлення факту пропуску позовної давності для пред`явлення вимоги стосовно частини заборгованості є помилковими, оскільки відповідач належним чином умови спірного кредитного договору не виконував з 09 лютого 2009 року, а з позовом банк звернувся лише в червні 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Тому, з урахування вищезазначеного з ОСОБА_1 на користь банку підлягає стягненню заборгованості за тілом кредитом у межах строку позовної давності, а саме з 22 червня 2012 року у розмірі 54 106,1 доларів США (57 559, 02 (загальна сума заборгованості) - 3452,92 (прострочена заборгованість станом на 22 червня 2012 року)).

Щодо вимог позивача про стягнення заборгованості за відсотками.

Звертаючись до суду з указаним позовом, банк просив стягнути з відповідача, зокрема, заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 10 лютого 2009 року по 28 травня 2015 рік.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів (стаття 1048 ЦК України).

Такий правовий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постановах Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 (провадження № 14 - 10цс18) та від 04 липня 2018 року по справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

Оскільки, направивши 01 липня 2014 року ОСОБА_1 вимогу про зобов`язання сплати заборгованості за кредитним договором, ПАТ «УкрСиббанк» достроково змінив строк виконання основного зобов`язання, тому втратив право нараховувати передбачені договором проценти за кредитом.

Крім того, виходячи з довідки-розрахунку, банк в односторонньому порядку збільшив розмір відсоткової ставки, та здійснював нарахування відсотків за підвищеною відсотковою ставкою з 12 січня 2009 року до 01 травня 2015 року. Однак підвищення відсоткової ставки договором кредиту не передбачено.

Отже, оскільки банк нараховував проценти на прострочену суму кредиту після закінчення строку дії договору, а також в односторонньому порядку збільшив розмір відсоткової ставки, то доводи касаційної скарги відповідача в даній частині є обґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції при визначенні розміру заборгованості за відсотками зазначеного вище не врахував, а тому помилково стягнув з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за відсотками у сумі 19 735,80 доларів США.

З ОСОБА_1 на користь банку підлягає стягненню заборгованість за відсотками за період з 22 червня 2012 року по 01 серпня 2014 року у розмірі 16 437,55 доларів США.

Позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом за період з 10 лютого 2009 року по 22 червня 2012 року, задоволенню не підлягають, оскільки щодо даних вимог позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом за період з 01 серпня 2014 року по 28 травня 2015 року, оскільки направивши вимогу відповідачу про дострокове повернення кредиту, банк змінив строк дії кредитного договору, а тому банк втратив можливість нараховувати відсотків за кредитним договором поза строком дії договору.

Крім того, не підлягають задоволенню вимоги банку про стягнення з відповідача відсотків за користування кредиту у подвійній відсотковій ставці, оскільки збільшення розміру відсоткової ставки в односторонньому порядку не передбачено кредитним договором.

Щодо вимог позивача про стягнення пені за порушення зобов`язання.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновками апеляційного суду в частині часткового задоволенню вимог позивача про стягнення з відповідача пені за порушення строків погашення кредиту та пені за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам, з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку банк).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У кредитному договорі від 10 вересня 2008 року, укладеного між сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, стягнути пеню за порушення строків погашення кредиту у розмірі 47 248, 43 грн та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам в розмірі 382 431,88 грн.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Правила (договірні умови) споживчого кредитування позичальників АКІБ «УкрСиббанк», як невід`ємну частину спірного договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи договір кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Правила (умови) банківських послуг, відсутність у кредитному договорі умов про сплату пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Надані позивачем Правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в кредитному договорі, який безпосередньо підписаний останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Колегія суддів вважає, що Правила, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 10 вересня 2008 року, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

З наведених підстав, Верховний Суд звертає увагу на те, що банк не довів, що саме надані ним Правила (умови) є складовою кредитного договору і що саме ці Правила відповідач мав на увазі, підписуючи договір кредиту, та відповідно брав на себе зобов`язання зі сплати штрафів за неналежне виконання зобов`язання.

На зазначене суд, апеляційної інстанції уваги не звернув, та дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача пені за порушення зобов`язань, оскільки, позивачем не надано доказів, що саме ці Правила є невід`ємною частиною кредитного договору, та саме з ними ознайомлювався ОСОБА_1 .

Отже, виходячи з вищезазначеного, вказане не враховано судом апеляційної інстанції під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь банку пені за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, а тому постанова суду підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені за порушення строків погашення кредиту та пені за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам в розмірі 382 431,88 грн.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.

З огляду на зазначене Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на користь банку пені за порушення зобов`язання.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Тобто, враховуючи те, що висновки апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, та прийнятті з порушенням норм процесуального права, а також враховуючи те, що апеляційний суд відмовляючи банку у задоволенні частини позовних вимог, у своїй постанові не навів мотивів та посилань на норми матеріального права з яких підстав він дійшов до такого висновку, а також те, що зі змісту оскаржуваної постанови неможливо встановити, яка норма права стала підставою для відмови у задоволенні частини позовних вимог та в якій частині відмовлено, та з яких підстав, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, з вищезазначених мотивів.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги ПАТ «УкрСиббанк», понесені ним судові витрати у розмірі 8 606,27 грн (1912,50 грн за подання позовної заяви + 2868,76 за подання апеляційної скарги + 3825,01 грн за подання касаційної скарги) підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк».

З ПАТ «УкрСиббанк» підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у розмірі 4 418,83 грн (1915,65 грн за подання апеляційної скарги + 2089,80 за подання касаційної скарги до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ + 413,38 грн за подання касаційної скарги до Верховного Суду України).

Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи норму частини десятої статті 141 ЦПК України на користь ПАТ «УкрСиббанк» підлягає стягненню судовий збір в сумі 4187,44 грн (8 606,27 грн - 4 418,83 грн).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И Л А :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», поданої представником Мандиком Вадимом Анатолійовичем, задовольнити частково.

Касаційну скаргу Масленнікової Тетяни Миколаївни , поданої в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 15 травня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750, МФО 351005, розрахунковий № НОМЕР_2 , адреса: 01032, місто Київ, вулиця С. Петлюри, 11/106, офіс 3) заборгованість за кредитом у розмірі - 54 106,10 доларів США, заборгованість за відсотками у розмірі - 16 437,55 доларів США.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» 4187,44 грн судового збору.

В решті позову відмовити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

І. В. Литвиненко

С. Ю. Мартєв

Джерело: ЄДРСР 90985674

[ANTIRAID]

Це наша справа і хоча я вважаю, що банку потрібно було взагалі відмовити у задоволенні позову у зв'язку з не наданням на неодноразові запити в суд першої інстанції належного розрахунку та документів, що підтверджують видачу кредиту, але суд звернув все ж увагу й на інші наші аргументи.

Верховний суд, частково задовільняючи позов зазначив:

1. Банком було достроково змінено строк виконання основного зобов`язання, кінцевий строк виконання якого настав 01 серпня 2014 року. Отже, висновки апеляційного суду щодо не встановлення факту пропуску позовної давності для пред`явлення вимоги стосовно частини заборгованості є помилковими, оскільки відповідач належним чином умови спірного кредитного договору не виконував з 09 лютого 2009 року, а з позовом банк звернувся лише в червні 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

2. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів (стаття 1048 ЦК України). Виходячи з довідки-розрахунку, банк в односторонньому порядку збільшив розмір відсоткової ставки, та здійснював нарахування відсотків за підвищеною відсотковою ставкою з 12 січня 2009 року до 01 травня 2015 року. Однак підвищення відсоткової ставки договором кредиту не передбачено. Отже, оскільки банк нараховував проценти на прострочену суму кредиту після закінчення строку дії договору, а також в односторонньому порядку збільшив розмір відсоткової ставки, то доводи касаційної скарги відповідача в даній частині є обґрунтованими.

3. Правила, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 10 вересня 2008 року, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.