Bolt

Цена ипотеки: ВСУ сделал новые правовые заключения

Recommended Posts

Цена ипотеки: ВСУ сделал новые правовые заключения

 

10.06.2015 10:14
 
Есть возможность обжаловать решения ВССУ и ВХСУ, которые были приняты на протяжении последнего полугода
 
 

ПРАВОВОЕ СОБЫТИЕ:

 

На совместном заседании судебных палат по гражданским и хозяйственным делам Верховного Суда Украины 27 мая 2015 года было рассмотрено дело № 6-61цс15 по иску ПАО «Родовид Банк» к физлицу об обращении взыскания на предметы ипотеки и по встречным исковым требованиям ипотекодателя о признании договоров прекращенными ввиду прекращения ЧП «Блокер», бравшего кредит (третье лицо по первичному иску), как юридического лица.

 

ВЛИЯНИЕ НА БИЗНЕС:

 

При рассмотрении дела была сформулирована следующая правовая позиция. Положениями части 1 ст. 39 Закона «Об ипотеке» предусмотрено, что в случае удовлетворения судом иска об обращении взыскания на предмет ипотеки в решении суда указываются: общий размер требований и все его составляющие, подлежащих уплате ипотекодержателю со стоимости предмета ипотеки; описание недвижимого имущества, за счет которого подлежат удовлетворению требования ипотекодержателя; меры по обеспечению сохранности предмета ипотеки или передачи его в управление на период до его реализации, если таковые необходимы; способ реализации предмета ипотеки путем проведения публичных торгов или применения процедуры продажи, установленной ст. 38 настоящего Закона; приоритет и размер требований других кредиторов, подлежащих удовлетворению со стоимости предмета ипотеки; начальная цена предмета ипотеки для его дальнейшей реализации.

 

В пересматриваемом деле апелляционный суд, с выводами которого согласился и суд кассационной инстанции, принял решение об обращении взыскания на предметы ипотеки путем их продажи на публичных торгах в рамках процедуры исполнительного производства по начальной цене, устанавливаемой на уровне не ниже обычных цен на данный вид имущества, на основании оценки, проведенной субъектом оценочной деятельности (независимым экспертом) на стадии оценки имущества при проведении исполнительных действий.

 

При этом, ссылаясь на общий размер задолженности, суд не указал всех его составляющих, подлежащих уплате ипотекодержателю со стоимости предмета ипотеки, а также начальную цену предмета ипотеки для его дальнейшей реализации, определенной в соответствии с частью 6 ст. 38 Закона «Об ипотеке». Ссылка апелляционного суда в резолютивной части решения на определение начальной цены предмета ипотеки при осуществлении исполнительного производства противоречит требованиям ст. ст. 39 и 43 Закона «Об ипотеке».

 

Исходя из содержания понятия «цена» как формы денежного выражения стоимости товара, услуг и т. п., анализа норм статей 38, 39 Закона «Об ипотеке», судебные палаты по гражданским и хозяйственным делам ВСУ пришли к правовому выводу, что в понимании нормы ст. 39 Закона «Об ипотеке» установление начальной цены предмета ипотеки в денежном выражении определяется по процедуре, предусмотренной частью 6 ст. 38 данного Закона.

 

НЮАНСЫ:

 

Таким образом, есть возможность обжаловать решения ВССУ и ВХСУ, которые были приняты на протяжении последнего полугода, но противоречат новой позиции ВСУ.

 

http://finance.liga.net/print/2015/6/10/43724.htm

http://finance.liga.net/economics/2015/6/10/news/43724.htm

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі за № 6-61цс15

 

 

Положеннями частини першої статті 39 Закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

 

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку», судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/01DE36041ABD27A0C2257E5F001D3B7C

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/01DE36041ABD27A0C2257E5F001D3B7C

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

 

27 травня 2015 року                                                                    м. Київ

 

Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

 

головуючого

Яреми А.Г.,

 

 

суддів

Балюка М.І.,

Гуменюка В.І.,

Охрімчук Л.І.,

 

Барбари В.П.,

Жайворонок Т.Є.,

Романюка Я.М.,

 

Берднік І.С.,

Колесника П.І.,

Сеніна Ю.Л.,

 

Григор’євої Л.І.,

Лященко Н.П.,

Сімоненко В.М.,

 

 

 

Шицького І.Б.,

 

за участі представника публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» - ОСОБА_1,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до ОСОБА_2, треті особи: приватне підприємство «Блокер», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія – ФС», ОСОБА_3, про звернення стягнення на предмет іпотеки, та за зустрічними позовними вимогами ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», Реєстраційної служби Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія – ФС», ОСОБА_3, про визнання договорів припиненими за заявою ОСОБА_3 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року,

 

в с т а н о в и л и:

 

У грудні 2012 року публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі – ПАТ «Родовід Банк») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 26 лютого 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк» (далі – ВАТ «Родовід Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», та приватним підприємством «Блокер» (далі – ПП «Блокер») укладено кредитний договір, за умовами якого позичальнику відкрито відновлювальну кредитну лінію на загальну суму 1 млн 700 тис. грн зі ставкою 22 проценти річних, а ПП «Блокер» зобов’язалось повернути наданий кредит у строк до 25 лютого 2008 року та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором. Додатковою угодою від 28 лютого 2007 року збільшено розмір відновлювальної кредитної лінії до 15 млн грн. З метою забезпечення належного виконання зобов’язання за кредитним договором того самого дня між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 укладено два договори іпотеки, за умовами яких останній передав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій цей будинок розташований, а також житловий будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку за цією ж адресою. У подальшому до кредитного договору були внесені зміни додатковими угодами від 21 лютого 2008 року, 15 травня 2008 року, 3 червня 2008 року, 30 вересня 2008 року, 10 жовтня 2008 року, 23 січня 2009 року та 28 вересня 2009 року, у результаті яких сума відновлювальної кредитної лінії склала 10 млн грн, ставка за користування кредитом встановлена у розмірі 28,5 процента річних, а у випадку невиконання окремих умов договору – в розмірі 30 процентів річних, починаючи з 30 січня 2009 року; позичальник зобов’язується повернути кредит згідно з графіком зниження ліміту до
20 січня 2010 року. Крім того, 21 лютого 2008 року, 17 червня 2008 року,
13 жовтня 2008 року та 30 січня 2009 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_2 укладено нотаріально посвідчені додаткові угоди до договорів іпотеки щодо зміни відсоткової ставки за користування кредитом, вартості нерухомого майна, переданого в іпотеку та строків повернення кредиту.

 

Посилаючись на зазначені обставини та невиконання відповідачем зобов’язань за кредитним договором, у зв’язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 8 листопада 2012 року складала 21 млн 714 тис. 783 грн 82 коп., позивач просив звернути стягнення на предмети іпотек.

 

У квітні 2013 року ОСОБА_2 пред’явив зустрічний позов про визнання договору іпотеки припиненим, посилаючись на припинення
ПП «Блокер» як юридичної особи, у зв’язку із чим припинились всі зобов’язання позичальника і, як наслідок, його зобов’язання за договорами іпотек.

 

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від
7 жовтня 2013 року в задоволення позову ПАТ «Родовід Банк» та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2
відмовлено.

 

Рішенням апеляційного суду Київської області від 3 грудня 2013 року скасовано рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7 жовтня 2013 року та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Родовід Банк» задоволено, у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
12 березня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення
апеляційного суду Київської області від 3 грудня 2013 року в частині задоволення позову ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки
скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

 

Рішенням апеляційного суду Київської області від 27 травня 2014 року скасовано рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 7 жовтня 2013 року та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ «Родовід Банк» задоволено, у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 26 лютого 2007 року в сумі 15 млн 830 тис. 175 грн 89 коп. звернуто стягнення на предмети іпотек, що належать ОСОБА_2 на праві власності, зокрема: житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку на якій цей будинок розташований, а також житловий будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку за цією ж адресою, шляхом продажу предметів іпотеки на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

 

Додатковим рішенням апеляційного суду Київської області від
23 грудня 2014 року вирішено питання про розподіл судових витрат.

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
3 вересня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилено: рішення
апеляційного суду Київської області від 27 травня 2014 року залишено без змін.

 

У лютому 2015 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_3 із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції частини другої статті 258 та статті 578 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), статті 65 Сімейного кодексу України (далі – СК України) та частини першої статті 39 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі – Закон «Про іпотеку»).

 

У зв’язку із цим ОСОБА_3 просив скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

 

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня 2015 року зазначену вище справу допущено до провадження Верховного Суду України.

 

За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі – Закон № 192-VIII) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

 

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Родовід Банк» - ОСОБА_1, дослідивши доводи заяви, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

 

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

 

Судами апеляційної та касаційної інстанцій установлено, що 7 лютого 2013 року рішенням засновників припинено ПП «Блокер» унаслідок реорганізації шляхом перетворення у приватне акціонерне товариство «Блокер» (далі – ПАТ «Блокер»); ліквідація ПП «Блокер» у передбаченому статтею 111 ЦК України порядку проведена не була, інформація про реєстрацію ПАТ «Блокер» відсутня.

 

Відмовляючи у задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що ПП «Блокер» припинило своє існування відповідно до частини другої статті 104 ЦК України, тому в силу положень статті 609 ЦК України припинились усі його зобов’язання за кредитним договором, а також припинились зобов’язання ОСОБА_2 за договорами іпотеки згідно з пунктом 2 частини першої статті 593 ЦК України та статей 3, 17 Закону «Про іпотеку».

 

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення первісного позову та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, послався на неналежне виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, унаслідок чого утворилась заборгованість, тому позивач набув право задовольнити свої вимоги за рахунок предметів іпотеки. Підстави вважати, що зобов’язання за договорами іпотеки припинені, відсутні, оскільки в матеріалах справи немає доказів того, що ПП «Блокер» припинило діяльність шляхом ліквідації, як це передбачено статтею 609 ЦК України.

 

Суд касаційної інстанції погодився із зазначеними висновками апеляційного суду, посилаючись на правильність застосування положень статей 104, 526, 609, 610, 625, 1054, 1050 ЦК України, статей 3, 17 Закону
«Про іпотеку» та статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб – підприємців».

 

ОСОБА_3 зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

 

Для прикладу заявник надав постанову Вищого господарського суду України від 17 червня 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2013 року, 13 листопада 2013 року, 22 січня 2014 року, 5 лютого 2014 року, 2 квітня 2014 року, 30 липня 2014 року та 13 серпня 2014 року.

 

У наданих для порівняння ухвалах від 5 лютого 2014 року, 2 квітня 2014 року, 30 липня 2014 року та 13 серпня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ висловив правову позицію, що відповідно до частини другої статті 258 ЦК України нарахування суми пені не може перевищувати одного року.

 

У справі, яка переглядається, апеляційний суд, ухвалюючи рішення від 27 травня 2014 року, залишене без змін ухвалою суду касаційної інстанції, звернув стягнення на вищезазначені предмети іпотек у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 15 млн 830 тис. 175 грн 89 коп. При цьому, зазначена сума заборгованості була встановлена судом апеляційної інстанції у рішенні від 27 червня 2013 року в справі за позовом ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_4 та ПП«Блокер» про стягнення заборгованості за кредитним договором, яке було залишене без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня
2013 року.

 

Таким чином, у справі яка є предметом перегляду питання нарахування суми заборгованості за кредитним договором від 26 лютого 2007 року, у тому числі пені, не вирішувалося, оскільки зазначена сума встановлена в іншій справі, рішення якої набрало законної сили і не є предметом перегляду Верховним Судом України.

 

В ухвалах від 13 листопада 2013 року та 22 січня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ висловив правову позицію, що відповідно до частини другої статті 6 Закону «Про іпотеку», статті 578 ЦК України майно, яке є у спільній власності, може бути передане в іпотеку (заставу) лише за нотаріально посвідченою згодою усіх співвласників.

 

У справі, яка є предметом перегляду, ОСОБА_2 передав у іпотеку:

 

- житловий будинок АДРЕСА_2, та належать йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 3 жовтня 2005 року, а також земельну ділянку за цією ж адресою, що належить ОСОБА_2 на праві власності згідно з державним актом про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданого на підставі договору купівлі-продажу від 3 жовтня 2005 року (т. 1, а. с. 29 – 35);

 

- житловий будинок АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від
24 вересня 2005 року, а також земельну ділянку, на якій цей будинок розташований, що належить останньому на праві власності згідно з державним актом про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2, виданого на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від
17 червня 2004 року (т. 1, а. с. 48 – 54).

 

Про наявність інших власників/співвласників на спірне нерухоме майно ОСОБА_2 ні під час укладення договорів іпотеки ні у зустрічній позовній заяві не зазначав.

 

Суди не встановили наявність інших власників, крім ОСОБА_2, на зазначені перемети іпотеки, за таких обставин не було застосовано статтю 65 СК України.

 

Отже, у наданих заявником для порівняння судових рішеннях судів касаційної інстанції від 13 листопада 2013 року та 22 січня 2014 року встановлені інші фактичні обставини, ніж у справі, яка переглядається, що не можна вважати неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції одних й тих самих норм матеріального права.

 

У постанові Вищого господарського суду України від 17 червня
2014 року та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 жовтня 2013 року судами касаційної інстанції установлено порушення судами попередніх інстанцій вимог статті 39 Закону «Про іпотеку»
, зокрема при зверненні стягнення на предмет іпотеки не зазначено загальний розмір вимог та (або) всіх його складових, що підлягають сплаті іпотекодерждателю з вартості предмета іпотеки, а також не було встановлено початкову ціну продажу предмета іпотеки або таку ціну визначено з порушенням вищезазначених норм матеріального права.

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме - частини першої статті 39 Закону «Про іпотеку», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

 

Положеннями частини першої статті 39 Закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

 

У справі, яка переглядається, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, прийняв рішення про звернення стягнення на предмети іпотеки шляхом їх продажу на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною, що встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

 

При цьому, посилаючись на загальний розмір заборгованості не зазначив всіх його складових, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, а також початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначеної відповідно до частини шостої статті 38 Закону «Про іпотеку». Посилання апеляційного суду у резолютивній частині рішення на визначення початкової ціни предмету іпотеки під час здійснення виконавчого провадження, суперечить вимогам статей 39 та 43 Закону «Про іпотеку».

 

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку» судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України приходять до правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

 

З наведених підстав оскаржуване судове рішення не можна визнати законним і обґрунтованим.

 

За таких обставин ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року не може залишатись у силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355 ЦПК України з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Керуючись статтями 355, 3604 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Закону № 192-VIII) та статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л и:

 

Заяву ОСОБА_3 задовольнити частково.

 

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті
355 ЦПК України.

 

 

Головуючий                                                                         А.Г. Ярема

 

 

Судді:                  М.І. Балюк                                                        Н.П. Лященко

 

 

В.П. Барбара                                           Л.І. Охрімчук

 

 

І.С. Берднік                                              Я.М. Романюк

 

 

Л.І. Григор’єва                                        Ю.Л.Сенін

 

 

В.І. Гуменюк                                           В.М. Сімоненко

 

 

Т.Є. Жайворонок                                             І.Б. Шицький

 

 

П.І. Колесник

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

По сути ничего нового.

Во всех решениях по ипотеке пишут о начальной цене согласно оценки в рамках исполнительного производства, а надо указывать начальную цену конкретно договора ипотеки, вот и можно пересматривать.

  • Like 1

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Почти все имеют  решения  с оценкой исполнительной.   Теперь после решения Верховного суда, которое обязательно для всех субъектов  владных повноважень   имеет ли право исполнительная делать оценку и исполнять решение суда?   Или  она должна вернуть исполни тельный лист, потому что ВСУ  указал, что оценка происходит по другой процедуре ?

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Где сказано, что надо указывать начальную цену конкретно договора ипотеки?

 

Изучаем ПРАВОВУ ПОЗИЦІЮ у справі за № 6-61цс15, где черным по украинскому написано "Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку», судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону."

 

Вникаем, изучаем и понимаем закон…..

 

ч.6 ст.38 "Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється  на підставі оцінки майна суб'єктом  оціночної  діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні  ціни   на   цей   вид   майна."

 

Т.е. не ниже рыночной цены на подобный вид имущества. Всё.

Т.е. в решении цена продажи ипотеки должна стоять и в деле д.б. акт оценки ипотеки.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Т.е. в решении цена продажи ипотеки должна стоять и в деле д.б. акт оценки ипотеки.

Обязательно, но не акт, а отчет.

Поделиться этим сообщением


Ссылка на сообщение
Поделиться на других сайтах

Создайте аккаунт или авторизуйтесь, чтобы оставить комментарий

Комментарии могут оставлять только зарегистрированные пользователи

Создать аккаунт

Зарегистрировать новый аккаунт в нашем сообществе. Это несложно!

Зарегистрировать новый аккаунт

Войти

Есть аккаунт? Войти.

Войти