Постановление ВСУ по пересмотру о невозможности объединения должника и кредитора банка в период ликвидации банка

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

16 вересня 2015 року

 

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

 

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., 

Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

 

розглянувши на засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», Реєстраційної служби Головного управління юстиції у Харківській області, ОСОБА_2, третя особа – ОСОБА_3, про визнання зобов'язання і кредитного договору з додатковими угодами припиненими та зобов'язання вчинити певні дії за заявою публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року,

 

в с т а н о в и л а:

 

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 липня 2011 року задоволено позов публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» (далі – ПАТ «Банк «Таврика») до неї та стягнено з неї заборгованість за кредитним договором від 18 грудня 2007 року в сумі 62 тис. 545 доларів США 71 цент, що в еквіваленті становило 497 тис. 432 грн 30 коп. Виконання боргових зобов'язань її як позичальника було забезпечено договором іпотеки від 18 грудня 2007 року, за умовами якого в іпотеку була передана належна їй квартира.

 

Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2013 року, укладеного між нею та ОСОБА_3, остання передала, а вона прийняла право вимоги до ПАТ «Банк «Таврика» за договором про відкриття карткового рахунку від 18 січня 2012 року на суму 520 тис. грн. 

 

Оскільки відповідно до рішення суду від 18 липня 2011 року вона є боржником ПАТ «Банк «Таврика» і згідно з договором про відступлення права вимоги від 12 листопада 2013 року – кредитором цього ж банку, то існує поєднання боржника і кредитора зобов'язання в одній особі, тому, посилаючись на статтю 606 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та ураховуючи уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила визнати:

 

припиненим з 12 листопада 2013 року її зобов'язання перед ПАТ «Банк «Таврика» за кредитним договором від 18 грудня 2007 року та додатковими угодами до нього в частині заборгованості за кредитом у розмірі 499 тис. 252 грн 30 коп.; відсутнім у ПАТ «Банк «Таврика» права на стягнення з неї заборгованості за вказаним кредитним договором і додатковими угодами до нього;

 

припиненими з 12 листопада 2013 року договір іпотеки від 18 грудня 2007 року та додаткову угоду до нього від 10 липня 2008 року, укладені між нею та ПАТ «Банк «Таврика»; відсутнім у ПАТ «Банк «Таврика» права на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 18 грудня 2007 року; а також просила зобов'язати відповідну реєстраційну службу вчинити певні дії та ОСОБА_2 повернути їй оригінали документів, що стосуються її правовідносин із зазначеним банком. 

 

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 31 березня 2014 року й ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року, позов задоволено частково: ухвалено визнати припиненим з 12 листопада 2013 року у зв'язку з поєднанням боржника і кредитора в одній особі зобов'язання ОСОБА_1 перед ПАТ «Банк «Таврика» за кредитним договором від 18 грудня 2007 року та додатковими угодами до нього в частині заборгованості за кредитом у розмірі 499 тис. 252 грн 30 коп.; визнати відсутнім у ПАТ «Банк «Таврика» права на стягнення з позивача заборгованості за кредитним договором від 18 грудня 2007 року та додатковими угодами до нього; визнати припиненими з 12 листопада 2013 року договір іпотеки від 18 грудня 2007 року та додаткову угоду до нього від 10 липня 2008 року, укладені між ПАТ «Банк «Таврика» та ОСОБА_1; визнати відсутнім у ПАТ «Банк «Таврика» права на предмет іпотеки відповідно до договору іпотеки від 18 грудня 2007 року; в задоволенні решти позову відмовлено. 

 

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 18 квітня 2014 року роз'яснено резолютивну частину зазначеного рішення суду першої інстанції від 12 лютого 2014 року й указано, що це судове рішення потрібно розуміти як таке, яким установлено обов'язки всіх органів, організацій, підприємств, установ, інших юридичних осіб (у тому числі й іноземних), громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому законом порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, а також відповідних посадових осіб, приватних та державних нотаріусів провести дії, направлені на скасування будь-яких обтяжень та заборон, а саме на виконання зазначеного рішення суду зняти заборону відчуження з квартири АДРЕСА_1 та вилучити запис про іпотеку щодо зазначеної квартири з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які були здійснені у зв’язку з укладенням між ПАТ «Банк «Таврика» і ОСОБА_1 договору іпотеки від 18 грудня 2007 року та додаткового договору від 10 липня 2008 року до нього.

 

У заяві ПАТ «Банк «Таврика» про перегляд зазначеної ухвали суду касаційної інстанції порушується питання про її скасування та прийняття нового рішення, яке повинне містити висновок про застосування норм права щодо заборони припинення зобов'язання шляхом поєднання боржника і кредитора в одній особі та зарахування зустрічних однорідних вимог у період ліквідації банку з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) в редакції, що діяла до набрання чинності Законом України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі – Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд»), – неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 602, 606 ЦК України. 

 

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви ПАТ «Банк «Таврика» посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року у справі за позовом про стягнення коштів і за зустрічними позовами про визнання припиненими зобов'язань, припинення права власності, зобов'язання вчинити певні дії (справа № 6-29171св13) та від 28 січня 2015 року у справі за позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 6-43143св14). 

 

Так, за результатами розгляду касаційної скарги у справі № 6-29171св13 суд касаційної інстанцій скасував судові рішення про задоволення позовних вимог про визнання припиненими зобов'язань шляхом поєднання боржника та кредитора в одній особі, припинення права власності, зобов'язання здійснити певні дії та передав справу на новий судовий розгляд. При цьому суд виходив із того, що в цьому випадку поєднання кредитора і боржника в одній особі не відбулося, оскільки в юридичних осіб, сторін у справі не було ні реорганізації, ні злиття шляхом приєднання і вони існують як окремі юридичні особи, тобто один із суб'єктів правовідношення не зник, тому стаття 606 ЦК України до спірних правовідносин не застосовується. Крім того, між юридичними особами, сторонами у справі, існують різні зобов'язання, які повинні виконуватись відповідно до умов договорів, а тому наявність у них обов'язків один перед одним щодо сплати коштів не свідчить про поєднання боржника та кредитора в одній особі. 

 

Постановляючи у справі № 6-43143св14 ухвалу про скасування судового рішення про задоволення позову та передаючи справу на новий судовий розгляд, суд касаційної інстанції встановив, що банк наполягав на тому, що заборгованість була погашена без продажу депозитного золота третім особам, та виходив з того, що апеляційний суд не врахував, що правовідносини за кредитним договором між банком і відповідачем були припинені у зв'язку з повним виконанням договору шляхом поєднання боржника і кредитора в одній особі.

 

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходив з того, що у правовідносинах, які виникли між позивачем і ПАТ «Банк «Таврика», у зв'язку з укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 договором про відступлення права вимоги відбулось поєднання боржника та кредитора в особі ОСОБА_1, що відповідно до статті 606 ЦК України є підставою для припинення кредитних зобов'язань позивача та припинення договору іпотеки.

 

Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судами норми матеріального права (статті 606 ЦК України), покладені в основу судового рішення, яке переглядається, є неоднаковими з висновками, зробленими в указаному для прикладу судовому рішенні у справі № 6-29171св13.

 

За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

 

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що заочним рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 18 липня 2011 року задоволено позов ПАТ «Банк «Таврика» до ОСОБА_1 і стягнено з останньої заборгованість за кредитним договором від 18 грудня 2007 року в сумі 62 тис. 545 доларів США 71 цент, що еквівалентно 497 тис. 432 грн 30 коп. Виконання боргових зобов'язань позичальника було забезпечено договором іпотеки від 18 грудня 2007 року, за умовами якого в іпотеку банку була передана належна позивачу квартира.

 

Відповідно до договору про відступлення права вимоги від 12 листопада 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, остання передала, а позивач прийняла право вимоги до ПАТ «Банк «Таврика» за договором про відкриття карткового рахунку від 18 січня 2012 року на суму 520 тис. грн. 

 

20 березня 2013 року Національний банк України прийняв постанову про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк «Таврика». Згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 березня 2013 року розпочато процедуру ліквідації вказаного банку.

 

Листом ПАТ «Банк «Таврика» від 11 липня 2013 року ОСОБА_3 було повідомлено, що відповідно до частини п'ятої статті 49 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вимога останньої була включена до реєстру акцептованих вимог кредиторів та підлягає задоволенню відповідно до четвертої черги вимог кредиторів, що відповідає частині першій статті 52 вказаного Закону (а.с. 19). 

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 

 

Згідно з частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

 

Відповідно до статті 606 ЦК України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. 

 

Зазначена підстава припинення цивільно-правового зобов'язання відноситься до групи підстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін. 

 

За лексичним (етимологічним) значенням слів, викладеним у Великому тлумачному словнику сучасної української мови, «поєднання, поєднувати» – це збирати разом; складаючи, зливаючи, створювати одне ціле.

 

Отже, поєднання (збіг) боржника і кредитора в одній особі наявне в разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної в законі підстави зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, і навпаки. Поєднання боржника і кредитора в одній особі може відбуватись для юридичних осіб – при реорганізації шляхом злиття або приєднання юридичних осіб, пов'язаних між собою взаємним зобов'язанням; для фізичних осіб – при спадковому правонаступництві в разі переходу майна кредитора до боржника і навпаки. Отже, при такому поєднанні боржника і кредитора (двох суб'єктів) один із цих суб'єктів повинен зникнути, у зв'язку з цим і припиняється правовідношення.

 

Ураховуючи наведене, можна дійти висновку, що стаття 606 ЦК України повинна застосовуватися судом до спірних правовідносин у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов'язання іншої особи відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі, та якщо при цьому один із суб'єктів правовідношення у зв'язку з обставинами, зазначеними в законі, зникає і з двох самостійних суб'єктів залишається (утворюється) один, в якому поєднується боржник і кредитор. Саме в такому разі підстава припинення цивільно-правового зобов'язання не залежатиме від волі сторін.

 

Отже, у випадку, коли боржник банку придбав право вимоги до банку за договором, відповідні два зобов'язання між банком і його боржником, який придбав згідно з договором право вимоги до банку, не можуть припинятись на підставі статті 606 ЦК України, оскільки зазначена стаття до таких правовідносин не застосовується.

 

Таких по суті висновків дійшов і суд касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги у справі № 6-29171св13.

 

Проте у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції не врахував, що в даному випадку не відбулось збігу та поєднання боржника і кредитора в одній особі в розумінні статті 606 ЦК України, та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин указаної статті. 

 

Крім того, у випадку, коли боржник банку придбав право вимоги до банку, відповідні два зобов'язання між банком і його боржником, який придбав право вимоги до банку, могли припинятись тільки відповідно до статей 601, 602 ЦК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин). Однак, у разі зарахування зустрічних вимог діють обмеження, встановлені Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин).

 

Отже, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України (у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд»), – неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною.

 

За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 360-4 ЦПК України (у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд») вказана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою та другою статті 360-4 ЦПК України (у редакції, що діяла до набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд»), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а:

 

Заяву публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» задовольнити частково. 

 

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

 

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

 

Головуючий А.Г. Ярема

Судді:

В.І. Гуменюк 

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк 

Ю.Л. Сенін 

В.М. Сімоненко

 

Правова позиція

(постанова Судової палати у цивільних справах 

Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 6-43цс15)

 

Відповідно до статті 606 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. 

 

Зазначена підстава припинення цивільно-правового зобов'язання відноситься до групи підстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін. 

 

Стаття 606 Цивільного кодексу України застосовується судом до спірних правовідносин у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов'язання іншої особи відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі, та якщо при цьому один із суб'єктів правовідношення у зв'язку з обставинами, зазначеними в законі, зникає і з двох самостійних суб'єктів залишається (утворюється) один, в якому поєднується боржник і кредитор. Саме в такому разі підстава припинення цивільно-правового зобов'язання не залежатиме від волі сторін.

 

Отже, у випадку, коли боржник банку придбав право вимоги до банку за договором, відповідні два зобов'язання між банком і його боржником, який придбав згідно з договором право вимоги до банку, не можуть припинятись на підставі статті 606 ЦК України, оскільки зазначена стаття до таких правовідносин не застосовується.

 

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/932564A86FB544FAC2257EC90021F732

[yafet]

  З чим можна погодитись? З тим, що 606-тою тут і не пахло ніколи. Заборони для 602 про неплатоспроможні банки тоді ( в 2014) в ЦКУ ще не було.    Для  606-тої  особа-1 мала б бути оночасно і кредитором і боржником в одному і тому ж зобовязанні. Але рішення вступило в силу 31.03.2014р. і якось там щось.