Увеличение процентной ставки Укрсоцбанк


Yonblund

Recommended Posts

Добрый день

Интересны мысли участников форума по поводу ситуации с увеличением % ставки по Укрсоцбанку и возможная помощь в судебной практике по даной ситуации.

Кредитный договор с Укрсоцбанком.

Банк подает иск о взыскании задолженности. Расчет задолженности составлен с учтом увеличения % ставки в связи с соотвествуюшим пунктом в договоре.

 П. 2.6. У разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі прийняття компетентними державними органами України, а також за рішенням Правління, Комітету управління активами та пасивами, Кредитно – інвестиційного комітету, Кредитор має право ініціювати зміну розміру процентів, визначених в п. 1.1. Договору.

 ПП. 2.6.1. п. 2.6. Про намір змінити розмір процентів Кредитор зобов’язаний повідомити Позичальника не пізніше, ніж за десять робочих днів до дати початку їх застосування та надати для укладення відповідну додаткову угоду.

Таким образом, банк отправил моему клиенту проект доп. соглашения, мой клиент его не подписал.

Суд первой и второй инстанции считает, что ответчик не подписал и не отправид банку доп. соглашения к кредитному договору, но продолжал платить проценты по кредиту по новой процентной ставке 14 %, таким образом в соответствии со ст. 205, 642 ЦК эти обстаятельства указывают на его согласие с изменением процентов.

Сейчас думаю, подавать касацию или нет, с учетом того, что в апеляции ответчика (нас) не было, его представитель (тоесть я) подал заявление о переносе в связи участием в другом деле. 

Edited by Yonblund
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      Постанова
      Іменем України
      05 серпня 2020 року
      м. Київ
      справа № 369/6771/15-ц
      провадження № 61-38570св18
      Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
      головуючого - Петрова Є. В. (суддя-доповідач),
      суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Литвиненко І. В., Мартєва С. Ю.,
      учасники справи:
      позивач - публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»,
      відповідповідач - ОСОБА_1 ,
      розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 , поданої адвокатом Масленніковою Тетяною Миколаївною, та публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», поданої представником Мандиком Вадимом Анатолійовичем, на постанову Апеляційного суду Київської області від 15 травня 2018 року в складі колегії суддів: Олійника В. І., Березовенко Р. В., Лівінського С. В.,
      ВСТАНОВИВ:
      ІСТОРІЯ СПРАВИ
      Короткий зміст позовних вимог
      У червні 2015 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
      Свої вимоги обґрунтовував тим, що 10 вересня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено договір споживчого кредиту, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у сумі 58 000 доларів США зі сплатою 14,50 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення заборгованості - 10 вересня 2018 року.
      За умовами договору ОСОБА_1 мав регулярно сплачувати частину кредиту та відсотки за користування кредитом. Банк виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, а ОСОБА_1 , всупереч умов кредитного договору, не здійснює своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту та нарахованим процентах, чим тривалий час порушує взяті на себе договірні зобов`язання. Неодноразові звернення працівників банку результатів не дали.
      Так як у встановлений строк ОСОБА_1 кредит не погашав, відсотки за користування кредитом не сплачував, тому банк відповідно до умов договору нарахував пеню за порушення строків погашення кредиту у розмірі 47 248, 43 грн та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам у розмірі 382 431, 88 грн.
      Станом на 28 травня 2015 року заборгованість за кредитним договором склала 2 835 529,90 грн, яка включає: заборгованість за кредитом - 57 559,02 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 1 211 115,74 грн; заборгованість за відсотками - 56 780,46 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 1 194 733,84 грн; пеня за порушення строків погашення кредиту - 47 248,43 грн та пеня за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам у розмірі 382 431,88 грн. У зв`язку із зверненням до суду позивач поніс додаткові витрати за оплату судового збору на суму 3 654,00 грн.
      Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11392874000 від 10 вересня 2008 року у розмірі 2 835 529,90 грн та судові витрати у розмірі 3 654,00 грн.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      Справа розглядалась судами неодноразово.
      Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 березня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05 грудня 2016 року, позов ПАТ «УкрСиббанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
      Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту № 11392874000 від 10 вересня 2008 року у розмірі 2 835 529,90 грн, яка складається із заборгованості по сплаті кредиту - 1 211 115,74 грн, заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 1 194 733,84 грн, пені за несвоєчасне погашення кредиту - 47 248,43 грн, пені за несвоєчасне погашення за відсотками - 382 431,88 грн.
      Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» судовий збір у розмірі 3 654,00 грн.
      Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що позивач свої зобов`язання за вказаним правочином виконав у повному обсязі, надавши відповідачу грошові кошти у терміни, зазначені кредитним договором, а відповідач належним чином у строки визначені договором зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплаті відсотків за користування кредитом не виконав. За таких обставин суди дійшли висновку про стягнення також з відповідача пені за порушення строків погашення кредиту та відсотків. Пред`явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно змінив строк виконання основного зобов`язання та звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 в межах трирічного строку.
      Постановою Верховного Суду України від 05 квітня 2017 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
      Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 листопада 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 березня 2016 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 грудня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
      Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд України виходив з того, що оскільки умовами кредитного договору передбачено погашення кредитної заборгованості щомісячними платежами, то позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем. Проте суд касаційної інстанції, погодившись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не врахував зазначене, і не перевірив доводів відповідача щодо припинення погашення ним заборгованості перед банком з 09 лютого 2009 року, а з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором позивач звернувся лише в червні 2015 року.
      Під час повторного розгляду справи, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 грудня 2017 року у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.
      Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання статті 338 ЦПК України та за клопотанням представника відповідача для з`ясування питання про розбіжності в номерах і даті підписання кредитного договору, наявного в матеріалах справи, та вказаного в довідці-розрахунку, судом була визнана явка представника позивача обов`язковою. Судові повістки позивачем отримано 09 жовтня 2017 року та 16 листопада 2017 року. При цьому суду надіслано листа про розгляд справи у відсутність представника, причини неявки суду повідомлено не було, та не надано суду витребовуваних документів.
      За таких обставин суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості з позичальника недоведеними, оскільки розрахунок наданий банком за іншим договором, перевірити та враховувати норми закону щодо строку позовної давності не вбачалося за можливе.
      Постановою Апеляційного суду Київської області від 15 травня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «УкрСиббанк» задоволено частково.
      Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 грудня 2017 року скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково.
      Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитом у розмірі - 45 369,65 доларів США, що за курсом НБУ станом на 28 травня 2015 року становить - 954 577, 44 грн, 19 735,80 доларів США, що становить 415 241,23 грн заборгованості за відсотками, 45 616,89 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом, 381 933,17 грн пені за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками, 9 135,00 грн судового збору, а всього 1 806 503,73 грн.
      В решті позову відмовлено.
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що банком у повній мірі було доведено, як факт видачі кредитних коштів так і факт недотримання відповідачем своїх кредитних зобов`язань. Судом не було встановлено факту пропуску позовної давності для пред`явлення вимог щодо стягнення кредитної заборгованості з відповідача.
      Вираховуючи суми заборгованості за кредитом, за відсотками та пені, суд взяв до уваги те, що лист про дострокове погашення заборгованості було направлено відповідачу 01 липня 2014 року і отримано останнім 05 липня 2014 року.
      З огляду на це колегія суддів вважала, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та зробленим з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням судом норм матеріального права.
      Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ОСОБА_1
      14 червня 2018 року представник ОСОБА_1 - Масленнікова Т. М. , через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Апеляційного суду Київської області від 15 травня 2018 року та залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 грудня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, неповним з`ясуванням обставин справи.
      Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційним судом не було враховано, що позивачем пропущений строк позовної давності стосовно частини заборгованості, розрахунок заборгованості здійснено не вірно, він є необґрунтованим. Судом апеляційної інстанції неповно з`ясовані обставини справи та надано невірну оцінку в частині наявності в матеріалах справи документів, які підтверджують сам факт та дату видачі позичальнику кредитних коштів, що свідчить про необґрунтованість розрахунку заборгованості в цілому, оскільки надана позивачем на підтвердження видачі кредитних коштів позичальнику копія меморіального ордеру від 10 вересня 2008 року № 0612117756 не містить жодних підписів та печаток.
      Також судом не надана оцінка тому, що Правила (договірні умови) споживчого кредитування позичальників АКІБ «УкрСиббанк» не можуть вважатися невід`ємною частиною кредитного договору, оскільки не містять підпису відповідача та відсутні докази, що саме ці Правила є невід`ємною частиною кредитного договору та саме з ними ознайомлювався ОСОБА_1 .
      Виходячи з довідки-розрахунку, банк в односторонньому порядку збільшив розмір відсоткової ставки, що суперечить вимогам законодавства України та здійснював нарахування відсотків за підвищеною відсотковою ставкою з 12 січня 2009 року до 01 травня 2015 року.
      Крім того, судом не взято до уваги, що позивачем неправомірно розраховано пеню в доларах США.
      Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги ПАТ «УкрСиббанк»
      25 червня 2018 року ПАТ «УкрСиббанк», в особі представника Мандика В. А., через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить змінити постанову Апеляційного суду Київської області від 15 травня 2018 року, абзац 3 резолютивної частини постанови викласти у наступній редакції:
      стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитом у розмірі 57 559, 02 доларів США, за відсотками у розмірі 56 760, 46 доларів США, пені за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом у розмірі 47 243, 43 грн, пені за несвоєчасне погашення заборгованості за відсотками у розмірі 382 431, 88 грн. Здійснити перерозподіл судових витрат.
      Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з постановою суду в частині відмови у задоволенні вимог ПАТ «УкрСиббанк».
      Так заявник в касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції вказав про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, а позовна давність не пропущена, таким чином вимоги підлягали задоволенню у повному обсязі. Однак відмовляючи банку у задоволенні частини позовних вимог, апеляційний суд в своїй постанові не навів мотивів та посилань на норми матеріального права з яких підстав суд відмовив у задоволенні позовних вимог банку в іншій частині.
      При застосуванні позовної давності стягненню підлягала заборгованість за кредитом у розмірі 54 191, 29 доларів США, по відсоткам - у розмірі 30 416, 06 доларів США. Позовна давність по пені взагалі не пропущена, і підстав для задоволенню її у розмірі, меншому від заявленого - відсутні.
      Також банк не погоджується з висновками про загальну суму стягнення у розмірі 1 806 503, 73 грн. За резолютивною частиною оскаржуваної постанови, суд стягнув заборгованість за основним боргом та відсотками у валюті договору (в доларах США) з зазначенням гривневого еквіваленту, а пеню у гривні. Проте, в порушення положень статей 11 та 533 ЦК України визнаючи загальну суму стягнення суд помилково змінив валюту зобов`язання та зазначив загальну суму стягнення в національній валюті - гривні. З цих підстав, у зазначеній частині рішення не може вважатись законним та обґрунтованим та підлягає зміні, шляхом виключення словосполучення «а всього 1 806 503, 73 грн» з тексту резолютивної частини рішення.
      Також судом апеляційної інстанції порушено норми процесуально права, зокрема пункту 1 статті 263 ЦПК України, оскільки постанова не є обґрунтованою.
      Доводи інших учасників справи
      Відзиви на касаційні скарги не надходили.
      Рух справи у суді касаційної інстанції
      Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ПАТ «УкрСиббанк» та витребувано матеріали справи із Києво-Святошинського районного суду Київської області.
      Справа надійшла до Верховного Суду у липні 2018 року.
      Ухвалою Верховного Суду від 08 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Масленнікової Т. М.
      Розпорядженням від 16 квітня 2020 року № 1123/0/226-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
      Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 квітня 2020 року визначено суддю - доповідача Петрова Є. В.
      Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
      ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ТРЕТЬОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ
      08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
      Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
      За таких обставин розгляд касаційних скарг ОСОБА_1 та ПАТ«УкрСиббанк» на постанову Апеляційного суду Київської області від 15 травня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
      Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.
      Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
      Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
      Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
      Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
      Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам закону.
      Фактичні обставини справи, встановлені судами
      Судами встановлено, що ПАТ «УкрСиббанк» є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк».
      10 вересня 2008 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11392874000 (а.с. 6-7).
      Відповідно пункту 1.1 договору, підписуючи цей договір, позичальник погоджується із викладеною у Правилах (договірних умовах) споживчого кредитування позичальників АКІБ «УкрСиббанк», затверджених рішенням Продуктово-тарифного комітету АКІБ «УкрСиббанк» (Протокол № 243 від 21 серпня 2008 року) із усіма змінами і доповненнями пропозицією банку надати позичальнику споживчий кредит на умовах, встановлених у цьому договорі та Правилах. Правила, після підписання сторонами договору, стають його невід`ємною частиною. Підписуючи договір, сторони підтверджують, що досягли згоди за усіма істотними умовами договору, які викладені у договорі та Правилах. Підписи сторін під цим договором вважаються одночасно підписами під правилами, при цьому після підписання сторонами договору, Правила не підлягають додатковому підписанню сторонами і вступають в силу для сторін одночасно із підписанням цього договору.
      Згідно пункту 1.1 Правил договору, пункту 1.2.1 договору банк зобов`язується надати позичальнику, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти (кредит) в сумі 58 000,00 доларів США та сплатити плату за кредит в порядку і на умовах, зазначених договором.
      Пунктом 1.2.2. Правил ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання повернути кредит у повному обсязі не пізніше кінцевого терміну остаточного повного погашення кредиту, встановленого договором, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору та/або умов відповідної угоди сторін.
      Позичальник зобов`язується повертати суму кредиту та сплачувати проценти шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі, встановленому в договорі в день сплати ануїтетних платежів.
      Згідно умов пунктів 1.2.7 - 1.2.10 договору сторони погодили, що схема погашення кредиту - ануїтетна. Кінцевий термін остаточного повного погашення кредитної заборгованості 10 вересня 2018 року, при цьому згідно умов договору може бути встановлений інший термін повернення кредиту. За користування кредитними коштами процентна ставка встановлюється у розмірі 14,50 % річних. Розмір ануїтетного платежу складє 920,00 доларів США. День сплати ануїтетного платежу 10 число кожного місяця протягом строку кредитування.
      В пункті 6.1.2. Правил сторони погодили, що керуючись чинним законодавством України, зокрема, статею 611 ЦК України, у разі порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань за договором банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав, та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати плати за кредит, змінивши при цьому терміни погашення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення.
      Згідно пункту 6.2. Правил у разі застосування банком права, передбаченого пунктом 6.1.2. Правил, порядок дострокового повернення всієї суми кредиту та дострокової сплати плати за кредит, банк повідомляє позичальника про встановлення нового (дострокового) терміну повернення всієї суми кредиту та сплати плати за користування таким кредитом за договором шляхом направлення відповідної письмової вимоги поштою.
      01 липня 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» направив на адресу ОСОБА_1 лист-вимогу № DN/0008/1 про зобов`язання сплати заборгованості за кредитним договором. У випадку не усунення порушень на 31-й день з дня отримання вимоги, банк вважатиме термін повернення кредиту за зазначеним договором таким, що настав, та вимагає дострокового виконання зобов`язань у повному обсязі.
      Згідно пункту 4.1., 4.3. Правил за порушення позичальником термінів погашення будь-яких своїх грошових зобов`язань, передбачених договором, зокрема, термінів повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів та/або комісій, банк має право вимагати від позичальника додатково сплатити банку пеню в наступному порядку, а саме: в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, якщо сума такої заборгованості виражена у гривні; в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена у іноземній валюті; пеня нараховується за кожен день прострочення, включаючи день погашення заборгованості, але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України на момент її нарахування (а.с.14).
      Відповідно до вимог законодавства України, зокрема, статті 611 ЦК України позичальник, який порушив будь-яке із своїх зобов`язань, що передбачені пунктом 3.4.2. договору, зобов`язаний сплатити банку неустойку за таке порушення у розмірі 500,00 грн (пункт 4.3 Правил).
      Оскільки ОСОБА_1 порушив взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, які стосуються повернення кредитних коштів та процентів за їх користування, банк відповідно до умов договору нарахував пеню, яка складається з: пені за порушення строків погашення кредиту - 47 248,43 грн та пені за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам в розмірі 382 431,88 грн.
      Справа неодноразово розглядалася судами і було встановлено про доведеність посилань позивачем в своєму позові про належне виконання банком своїх зобов`язань за укладеним між сторонами кредитним договором. Також було встановлено факт видачі та отримання боржником кредитних коштів та невиконання ним своїх кредитних зобов`язань.
      Так, на підтвердження наявної заборгованості позивачем надано суду довідки-розрахунки, з яких встановлено, що станом на 28 травня 2015 за ОСОБА_1 рахується заборгованість по кредитному договору № 0011392874001 від 10 вересня 2008 року: за кредитом - 57 559,02 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 1 211 115,74 грн; заборгованість за відсотками - 56 780,46 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 1 194 733, 84 грн.
      Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
      Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що банком у повній мірі було доведено, як факт видачі кредитних коштів так і факт недотримання відповідачем своїх кредитних зобов`язань. Судом не було встановлено факту пропуску позовної давності для пред`явлення вимог щодо стягнення кредитної заборгованості з відповідача.
      Вираховуючи суми заборгованості за кредитом, за відсотками та пені, суд взяв до уваги те, що лист про дострокове погашення заборгованості було направлено відповідачу 01 липня 2014 року і отримано останнім 05 липня 2014 року.
      Згідно із вимогами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
      Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
      У підпункті в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
      Так, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
      Мотивованість судового рішення - це відображення всіх мотивів та обґрунтувань судового рішення у його змісті.
      Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
      Також за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.
      Однак відмовляючи банку у задоволенні частини позовних вимог, апеляційний суд в своїй постанові не навів мотивів та посилань на норми матеріального права з яких підстав суд відмовив у задоволенні позовних вимог банку в іншій частині.
      Зі змісту оскаржуваної постанови неможливо встановити, яка норма права стала підставою для відмови у задоволенні частини позовних вимог та в якій частині відмовлено, та з яких підстав.
      Виходячи з зазначеного оскаржувана постанова апеляційного суду є необґрунтованою та невмотивованою, а отже підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення.
      Не може бути залишено в силі й рішення суду першої інстанції, оскільки воно прийнято з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.
      Приймаючи нове рішення колегія суддів Верховного Суду виходить з наступного.
      Частиною першою та другою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
      Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
      Відповідно до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
      Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
      Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.
      У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
      Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
      Згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
      Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
      Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
      Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
      Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).
      Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
      У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
      Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
      Судами встановлено, що ПАТ «УкрСиббанк» виконало передбачені кредитним договором зобов`язання, надало відповідачу в обумовлений сторонами кредит. Проте відповідач належним чином умови спірного кредитного договору не виконував та з 09 лютого 2009 року припинив сплачувати щомісячні платежі.
      01 липня 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» направив на адресу ОСОБА_1 лист-вимогу № DN/0008/1 про зобов`язання сплати заборгованості за кредитним договором, в якій також зазначалося, що у випадку не усунення порушень на 31-й день з дня отримання вимоги, банк вважатиме термін повернення кредиту за зазначеним договором таким, що настав, та вимагав дострокового виконання зобов`язань у повному обсязі.
      Отже, банком було достроково змінено строк виконання основного зобов`язання, кінцевий строк виконання якого настав 01 серпня 2014 року.
      Отже, висновки апеляційного суду щодо не встановлення факту пропуску позовної давності для пред`явлення вимоги стосовно частини заборгованості є помилковими, оскільки відповідач належним чином умови спірного кредитного договору не виконував з 09 лютого 2009 року, а з позовом банк звернувся лише в червні 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
      Тому, з урахування вищезазначеного з ОСОБА_1 на користь банку підлягає стягненню заборгованості за тілом кредитом у межах строку позовної давності, а саме з 22 червня 2012 року у розмірі 54 106,1 доларів США (57 559, 02 (загальна сума заборгованості) - 3452,92 (прострочена заборгованість станом на 22 червня 2012 року)).
      Щодо вимог позивача про стягнення заборгованості за відсотками.
      Звертаючись до суду з указаним позовом, банк просив стягнути з відповідача, зокрема, заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 10 лютого 2009 року по 28 травня 2015 рік.
      Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів (стаття 1048 ЦК України).
      Такий правовий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена у постановах Великої Палати Верховного суду від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12 (провадження № 14 - 10цс18) та від 04 липня 2018 року по справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).
      Оскільки, направивши 01 липня 2014 року ОСОБА_1 вимогу про зобов`язання сплати заборгованості за кредитним договором, ПАТ «УкрСиббанк» достроково змінив строк виконання основного зобов`язання, тому втратив право нараховувати передбачені договором проценти за кредитом.
      Крім того, виходячи з довідки-розрахунку, банк в односторонньому порядку збільшив розмір відсоткової ставки, та здійснював нарахування відсотків за підвищеною відсотковою ставкою з 12 січня 2009 року до 01 травня 2015 року. Однак підвищення відсоткової ставки договором кредиту не передбачено.
      Отже, оскільки банк нараховував проценти на прострочену суму кредиту після закінчення строку дії договору, а також в односторонньому порядку збільшив розмір відсоткової ставки, то доводи касаційної скарги відповідача в даній частині є обґрунтованими.
      Суд апеляційної інстанції при визначенні розміру заборгованості за відсотками зазначеного вище не врахував, а тому помилково стягнув з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за відсотками у сумі 19 735,80 доларів США.
      З ОСОБА_1 на користь банку підлягає стягненню заборгованість за відсотками за період з 22 червня 2012 року по 01 серпня 2014 року у розмірі 16 437,55 доларів США.
      Позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом за період з 10 лютого 2009 року по 22 червня 2012 року, задоволенню не підлягають, оскільки щодо даних вимог позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду.
      Також не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за відсотками за користування кредитом за період з 01 серпня 2014 року по 28 травня 2015 року, оскільки направивши вимогу відповідачу про дострокове повернення кредиту, банк змінив строк дії кредитного договору, а тому банк втратив можливість нараховувати відсотків за кредитним договором поза строком дії договору.
      Крім того, не підлягають задоволенню вимоги банку про стягнення з відповідача відсотків за користування кредиту у подвійній відсотковій ставці, оскільки збільшення розміру відсоткової ставки в односторонньому порядку не передбачено кредитним договором.
      Щодо вимог позивача про стягнення пені за порушення зобов`язання.
      Колегія суддів Верховного Суду не погоджується з висновками апеляційного суду в частині часткового задоволенню вимог позивача про стягнення з відповідача пені за порушення строків погашення кредиту та пені за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам, з огляду на наступне.
      Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
      За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
      У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку банк).
      Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
      За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
      Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
      Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
      Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
      У кредитному договорі від 10 вересня 2008 року, укладеного між сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
      Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, стягнути пеню за порушення строків погашення кредиту у розмірі 47 248, 43 грн та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам в розмірі 382 431,88 грн.
      Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Правила (договірні умови) споживчого кредитування позичальників АКІБ «УкрСиббанк», як невід`ємну частину спірного договору.
      При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи договір кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
      За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Правила (умови) банківських послуг, відсутність у кредитному договорі умов про сплату пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Правила не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
      Надані позивачем Правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в кредитному договорі, який безпосередньо підписаний останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
      Колегія суддів вважає, що Правила, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 10 вересня 2008 року, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.
      З наведених підстав, Верховний Суд звертає увагу на те, що банк не довів, що саме надані ним Правила (умови) є складовою кредитного договору і що саме ці Правила відповідач мав на увазі, підписуючи договір кредиту, та відповідно брав на себе зобов`язання зі сплати штрафів за неналежне виконання зобов`язання.
      На зазначене суд, апеляційної інстанції уваги не звернув, та дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача пені за порушення зобов`язань, оскільки, позивачем не надано доказів, що саме ці Правила є невід`ємною частиною кредитного договору, та саме з ними ознайомлювався ОСОБА_1 .
      Отже, виходячи з вищезазначеного, вказане не враховано судом апеляційної інстанції під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь банку пені за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, а тому постанова суду підлягає скасуванню в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені за порушення строків погашення кредиту та пені за несвоєчасне погашення заборгованості по відсоткам в розмірі 382 431,88 грн.
      Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19.
      З огляду на зазначене Верховний Суд вважає обґрунтованими доводи касаційної скарги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача на користь банку пені за порушення зобов`язання.
      Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, що це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважаються: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      Тобто, враховуючи те, що висновки апеляційного суду в частині задоволення позовних вимог прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права, та прийнятті з порушенням норм процесуального права, а також враховуючи те, що апеляційний суд відмовляючи банку у задоволенні частини позовних вимог, у своїй постанові не навів мотивів та посилань на норми матеріального права з яких підстав він дійшов до такого висновку, а також те, що зі змісту оскаржуваної постанови неможливо встановити, яка норма права стала підставою для відмови у задоволенні частини позовних вимог та в якій частині відмовлено, та з яких підстав, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, з вищезазначених мотивів.
      Щодо судових витрат
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      У зв`язку із частковим задоволенням касаційної скарги ПАТ «УкрСиббанк», понесені ним судові витрати у розмірі 8 606,27 грн (1912,50 грн за подання позовної заяви + 2868,76 за подання апеляційної скарги + 3825,01 грн за подання касаційної скарги) підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк».
      З ПАТ «УкрСиббанк» підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати у розмірі 4 418,83 грн (1915,65 грн за подання апеляційної скарги + 2089,80 за подання касаційної скарги до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ + 413,38 грн за подання касаційної скарги до Верховного Суду України).
      Відповідно до частини десятої статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
      Враховуючи норму частини десятої статті 141 ЦПК України на користь ПАТ «УкрСиббанк» підлягає стягненню судовий збір в сумі 4187,44 грн (8 606,27 грн - 4 418,83 грн).
      Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», поданої представником Мандиком Вадимом Анатолійовичем, задовольнити частково.
      Касаційну скаргу Масленнікової Тетяни Миколаївни , поданої в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково.
      Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 15 травня 2018 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
      Стягнути з ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (ЄДРПОУ 09807750, МФО 351005, розрахунковий № НОМЕР_2 , адреса: 01032, місто Київ, вулиця С. Петлюри, 11/106, офіс 3) заборгованість за кредитом у розмірі - 54 106,10 доларів США, заборгованість за відсотками у розмірі - 16 437,55 доларів США.
      Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» 4187,44 грн судового збору.
      В решті позову відмовити.
      Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий Є. В. Петров
      Судді: А. І. Грушицький
      А. А. Калараш
      І. В. Литвиненко
      С. Ю. Мартєв
      Джерело: ЄДРСР 90985674
    • By ANTIRAID
      Державний герб України
      ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
      Справа № 826/859/16
      Головуючий у 1 інстанції: Огурцов О.П.
      Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      07 серпня 2019 року м. Київ
      Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
      Судді-доповідача Суддів За участю секретаря Вівдиченко Т.Р. Ісаєнко Ю.А. Собківа Я.М. Борейка Д.Е.
      розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк» Андронова Олега Борисовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -
      ВСТАНОВИВ:
      Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк» Андронова Олега Борисовича, Фонду гарантування вкладів фізичних, в якому просив:
      - визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк» Андронова Олега Борисовича щодо не подання до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткової інформації про виплату ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування у розмірі 13 351 481, 34 грн., за вкладом розміщеним в Публічному акціонерному товаристві «Інтеграл-банк», на підставі Договору банківського вкладу (депозиту) №7073 «Універсальний» в іноземній валюті від 25 вересня 2013 року;
      - зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк» Андронова Олега Борисовича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про виплату ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування у розмірі 13 351 481, 34 грн., за вкладом розміщеним в Публічному акціонерному товаристві «Інтеграл-банк», на підставі Договору банківського вкладу (депозиту) №7073 «Універсальний» в іноземній валюті від 25 вересня 2013 року;
      - зобов`язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб включити до загального реєстру вкладників інформацію про виплату ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування у розмірі 13 351 481, 34 грн., за вкладом розміщеним в Публічному акціонерному товаристві «Інтеграл-банк», на підставі Договору банківського вкладу (депозиту) №7073 «Універсальний» в іноземній валюті від 25 вересня 2013 року.
      Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2016 року у позові відмовлено повністю.
      Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зазначає, що має право на гарантоване відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 13 351 481,34 грн, оскільки, на його думку, рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про збільшення розміру відшкодування коштів за вкладами» від 21.08.2012 року № 27 перестало бути актуальним, так як приймалося на виконання закону в іншій редакції. Також апелянт зазначає про необгрунтованість твердження відповідача про те, що Договір банківського вкладу (депозиту) №7073 від 25 вересня 2013 року був укладений на індивідуальних умовах. На думку апелянта, при укладанні договору банківського вкладу, умови публічного договору порушені не були.
      Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 серпня 2016 року зупинено апеляційне провадження в адміністративній справі № 826/859/16. (суддя - Безименна Н.В.).
      Дана справа разом з апеляційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 травня 2016 року надійшла до Шостого апеляційного адміністративного суду, відповідно до ч. 3 ст. 29 КАС України, як визначеного ч. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суду, якому передаються справи Київського апеляційного адміністративного суду, що ліквідований, згідно з Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 455/2017 "Про ліквідацію апеляційних адміністративних судів та утворення апеляційних адміністративних судів в апеляційних округах".
      15 лютого 2018 року до суду апеляційної інстанції від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
      Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2018 року справу 826/859/16 було прийнято до провадження. (суддя - Вівдиченко Т.Р.)
      Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року апеляційне провадження у справі поновлено. 
      Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
      Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
      Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 25 вересня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Інтеграл-банк" (банк) та ОСОБА_1 (вкладник) було укладено договір банківського вкладу (депозиту) № 7073 «Універсальний» в іноземній валюті, згідно якого сума вкладу становила 451 480,38 євро.
      Судом першої інстанції також встановлено, що на офіційному веб-сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (http://www.fg.gov.ua) розміщено наступну інформацію стосовно ПАТ "Інтеграл-банк".
      На підставі постанови Правління Національного банку України від 15 вересня 2015 року № 606 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 16 вересня 2015 року № 170 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Інтеграл-банк». Згідно з даним рішенням, у Публічному акціонерному товаристві «Інтеграл-банк» запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці з 16 вересня 2015 року до 15 грудня 2015 року включно, призначено Уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора ПАТ «Інтеграл-банк», визначені статтями 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Андронову Олегу Борисовичу строком на три місяці з 16 вересня 2015 р. по 15 грудня 2015 р. включно (повідомлення на веб-сайті від 16.09.2015 р.).
      З 27 жовтня 2015 року Публічне акціонерне товариство «Інтеграл-банк» розпочинає виплати коштів вкладникам за договорами, строк дії яких закінчився до 21 жовтня 2015 року включно та за договорами банківського рахунку (поточні та карткові рахунки). Виплати коштів будуть здійснюватися через установи ПАТ КБ «Приватбанк». Для отримання коштів за зазначеними договорами, вкладникам необхідно звернутися до установ ПАТ КБ «Приватбанк» з паспортом та документом органу про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер). Виплати вкладникам здійснюються в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) банку з ринку, але не більше 200 тисяч гривень (повідомлення на веб-сайті від 26.10.2015 р.).
      Відповідно до постанови Правління НБУ від 25 листопада 2015 року № 816 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних прийнято рішення від 26 листопада 2015 року № 210, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Інтеграл-банк» та делегування повноважень ліквідатора банку». Згідно з зазначеним рішенням, розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк», призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Інтеграл-банк», визначені, зокрема, статтями 37, 38, 47-51 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Андронову Олегу Борисовичу на два роки з 27 листопада 2015 року до 26 листопада 2017 року включно. Реквізити ПАТ «Інтеграл-банк»: код ЄДРПОУ 22932856, МФО 320735, місцезнаходження: пр. Перемоги, 52/2, м. Київ, 03680. Виплати відшкодувань вкладникам здійснюватимуться в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше 200 тисяч гривень. Вимоги кредиторів прийматимуться протягом 30 днів з дня опублікування в газеті «Голос України» оголошення про початок процедури ліквідації ПАТ «Інтеграл-банк» та делегування повноважень ліквідатора банку за адресою: пр. Перемоги, 52/2, м. Київ, 03680. Задоволення вимог кредиторів здійснюватиметься за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та реалізації майна банку, в черговості, що передбачена частиною першою статті 52 Закону гривень (повідомлення на веб-сайті від 30.11.2015 р.).
      Відповідно до частини 5 статті 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вимоги кредиторів приймаються протягом 30 днів з дня опублікування в газеті «Голос України» оголошення про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повідомляє, що інформацію про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку, делегування повноважень ліквідатора банку та відшкодування коштів вкладникам ПАТ «Інтеграл-банк» опубліковано в газеті «Голос України» № 224 (6228) від 02 грудня 2015 року (повідомлення на веб-сайті від 02.12.2015 р.).
      29 грудня 2015 року ОСОБА_1 звертався до відповідачів із заявами про виплату грошових коштів по договору банківського вкладу (депозиту) №7073 «Універсальний» в повному обсязі з нарахованими відсотками та штрафними санкціями та про подання до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
      Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Інтеграл-банк" Андронов Олег Борисович листом від 26 січня 2016 року № 01-6-2/62 повідомив позивачу, що згідно з рішенням Правління ПАТ "Інтеграл-банк" від 25 вересня 2013 року, договір банківського вкладу (депозиту) в іноземній валюті № 7073 «Універсальний» від 25 вересня 2013 року укладений з позивачем на індивідуальних умовах за підвищеною процентною ставкою. Також, в листі було зазначено, що відповідно до п. 7 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не відшкодовує кошти за вкладами у банку, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку проценти за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», або мають інші фінансові привілеї від банку.
      Позивач, вважаючи такі дії та повідомлення відповідача протиправними, звернувся до суду з даним позовом.
      Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
      Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
      Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23 лютого 2012 року №4452-VI (далі - Закон №4452-VI) визначено правові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодувань за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
      Пунктом 3 ч. 1 ст. 2 Закону №4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
      Вкладник - фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката (п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону №4452-VI).
      В силу частини 1 статті 3 Закону №4452-VI, Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
      Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №4452-VI, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
      Згідно з частиною 1 статті 26 Закону №4452-VI, Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Виконання зобов`язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов`язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам у строк, встановлений цим Законом. Виплата відшкодування здійснюється з урахуванням сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у банку. Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом.
      Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (ч. 2 ст. 26 Закону №4452-VI).
      Відповідно до частини 4 статті 26 Закону №4452-VI, Фонд не відшкодовує кошти: 1) передані банку в довірче управління; 2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень; 3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред`явника; 4) розміщені на вклад у банку особою, яка є пов`язаною з банком особою або була такою особою протягом року до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом року до дня прийняття такого рішення); 5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, оцінювач, у разі якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - один рік до дня прийняття такого рішення); 6) розміщені на вклад власником істотної участі банку; 7) за вкладами у банку, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку проценти за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами відповідно до статті 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", або мають інші фінансові привілеї від банку; 8) за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов`язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов`язань; 9) за вкладами у філіях іноземних банків; 10) за вкладами у банківських металах; 11) розміщені на рахунках, що перебувають під арештом за рішенням суду.
      В силу частини 1 статті 27 Закону №4452-VI, Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Згідно з частиною 6 статті 27 Закону №4452-VI, Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-11 частини четвертої статті 26 цього Закону.
      Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: 1) зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов`язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; 6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім`я яких заблоковано; 7) вимоги інших вкладників, які не є пов`язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов`язаними особами банку; 8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов`язаними особами банку; 10) вимоги за субординованим боргом (частина 1 статті 52 Закону №4452-VI).
      Як вбачається з матеріалів справи, 25 вересня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Інтеграл-банк" та ОСОБА_1 було укладено договір банківського вкладу (депозиту) № 7073 «Універсальний» в іноземній валюті, згідно якого, сума вкладу становила 451 480,38 євро (а.с. 10-11).
      29 вересня 2014 року сторонами були підписані Зміни та доповнення №1 до договору банківського вкладу (депозиту) «Універсальний» в іноземній валюті від 25 вересня 2013 року, згідно з якими, банк приймає від вкладника кошти з 29 вересня 2014 року по 04 жовтня 2015 року з нарахуванням процентів за користування коштами. Дата повернення вкладнику грошових коштів 05 жовтня 2015 року (а.с. 12).
      Відповідно до Постанови Правління Національного банку України № 606 від 15 вересня 2015 року, Публічне акціонерне товариство «Інтеграл-банк» віднесено до категорії неплатоспроможних».
      Заявляючи позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги, позивач стверджує, що має право на гарантовану суму відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 13 351 481,34 грн., тобто всю суму вкладу разом з нарахованими відсотками включно. При цьому, апелянт виходить з того, що рішення Фонду гарантування вкладів «Про збільшення розміру відшкодування коштів за вкладами від 21 серпня 2012 року №27 є неактуальним з огляду на наступне.
      Так, апелянт зазначає, що частина 1 статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 року № 4452-VI, у редакції від 23 лютого 2012 року, передбачала, що Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми, встановленої адміністративною радою Фонду на дату прийняття такого рішення незалежно від кількості вкладів в одному банку. Під час дії цієї редакції Закону № 4452-VI, Адміністративна рада Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення «Про збільшення розміру відшкодування коштів за вкладами» № 27, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 29 серпня 2012 року за № 1452/21764, яким збільшено розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до 200 000 грн. Проте, на час віднесення ПАТ «Інтеграл-банк» до категорії неплатоспроможних, діяла інша редакція (від 12 серпня 2015 року) частини 1 статті 26 Закону № 4452-VI, відповідно до якої, Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень.
      Таким чином, апелянт вважає, що Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про збільшення розміру відшкодування коштів за вкладами» № 27 від 21 серпня 2012 року є неактуальним, так як приймалося до внесення змін в ч. 1 ст. 26 Закону № 4452-VI, а тому Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не повинен ним керуватися.
      Колегія суддів критично ставиться до такої позиції апелянта, з огляду на наступне.
      В силу частини 1 статті 26 Закону № 4452-VI, у редакції, чинній на час віднесення ПАТ «Інтеграл-банк» до категорії неплатоспроможних, у порівнянні з нормами даної статті у редакції від 23 лютого 2012 року, право громадян на гарантоване відшкодування Фондом коштів за вкладами стало більш захищене, оскільки законодавцем була встановлена нижня межа суми гарантованого відшкодування, а саме 200 000 гривень.
      Колегія суддів зазначає, що хоча Рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про збільшення розміру відшкодування коштів за вкладами» № 27 від 21 серпня 2012 року приймалося під час дії попередньої редакції частини 1 статті 26 Закону № 4452-VI, проте, воно відповідає редакції зазначеної статті, чинної на час виникнення спірних правовідносин, та не порушує прав громадян, адже саме цим рішенням Фонд гарантування вкладів фізичних осіб збільшив розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду з 150 000 грн. до 200 000 грн., і саме ця сума в майбутньому була зазначена законодавцем як мінімальна. Також колегія суддів підкреслює, що зазначене вище рішення Фонду є чинним та нескасованим, а тому підлягає застосуванню.
      Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 52 Закону № 4452-VI, кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом. 
      Таким чином, апелянт зможе отримати кошти за договором банківського вкладу, що перевищують суму гарантованого відшкодування Фондом, у порядку, визначеному статтею 52 Закону № 4452-VI.
      Як вбачається з листа Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів від 26 січня 2016 року № 01-6-2/62, згідно з рішенням Правління ПАТ "Інтеграл-банк" від 25 вересня 2013 року, договір банківського вкладу (депозиту) в іноземній валюті № 7073 «Універсальний» від 25 вересня 2013 року укладений з позивачем на індивідуальних умовах за підвищеною процентною ставкою. А тому, відповідно до п. 7 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не відшкодовує кошти за вкладами у банку, за якими вкладники на індивідуальній основі отримують від банку проценти за договорами, укладеними на умовах, що не є поточними ринковими умовами.
      З даного приводу колегія суддів зазначає наступне.
      У відповідності до частини 2 статті 1058 ЦК України, договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу).
      В частинах 1 і 2 статті 633 ЦК України визначено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
      Умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору, є нікчемними (частина 6 статті 633 ЦК України).
      З огляду на викладене, у випадку, коли спеціальні пропозиції банку щодо вкладів були однакові для всіх бажаючих укласти договір банківського вкладу та не встановлювались окремо для певної особи, ці вклади не можуть вважатись такими, що розміщені на індивідуальній основі та на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні.
      Програми лояльності або спеціальні пропозиції, які передбачають додавання певних процентів на депозит у зв`язку з пролонгацією договору, соціальним статусом вкладника (пенсіонери, студенти, тощо), акції під певні свята, є публічним пропозиціями, розрахованими на необмежене коло осіб.
      Умови договору банківського вкладу повинні бути однаковими для всіх вкладників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно, до осіб, які мають надані законом пільги, банк може застосувати більш сприятливі договірні умови, аніж до інших вкладників.
      Разом з тим, вкладом розміщеним на індивідуальній основі або на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, може вважатися лише такий вклад, який запропонований окремій особі на підставі, зокрема, окремих рішень уповноважених осіб банку тощо, тобто на умовах, які не пропонуються публічно невизначеному колу осіб. У разі неприйняття банком будь-яких документів, у яких фіксуються пільги для певних клієнтів банку, такі умови договору не можуть вважатися індивідуальними. 
      Тобто, отриманню індивідуальних депозитних ставок може передувати підстава, зокрема, або письмове звернення особи з проханням встановити їй індивідуальну ставку, яка не міститься в публічних пропозиціях банку, вказуючи при цьому на аргументи, які можуть слугувати підставою для встановлення процентів на більш сприятливих договірних умовах, або інформація банку про певні акції для конкретних осіб, які визначені банком.
      Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 січня 2019 року у справі №820/11372/15.
      Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що з умов договору банківського вкладу (депозиту) № 7073 «Універсальний» в іноземній валюті від 25 вересня 2013 року не вбачається, що вклад, розміщений ОСОБА_1 у ПАТ "Інтеграл-банк", передбачав індивідуальні, більш сприятливі договірні умови, ніж звичайні. В матеріалах справи також відсутні будь-які пропозиції банку, які адресувалися конкретно апелянту, та які передбачали певні пільги чи надання спеціального статусу, а також відсутнє будь-яке звернення апелянта з проханням встановити йому індивідуальну ставку, яка не міститься в публічних пропозиціях банку.
      Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що умови, передбачені у договорі банківського вкладу (депозиту) № 7073 «Універсальний» в іноземній валюті від 25 вересня 2013 року, не можуть вважатися індивідуальними умовами, наданими тільки апелянту, оскільки відповідачем не доведено, що такі умови відрізняються від умов для широкого кола осіб.
      Відповідно до п. 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженим Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року №14, протягом процедури ліквідації Уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.
      Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач є вкладником у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклад розміщено на рахунку в ПАТ "Інтеграл-банк" до запровадження тимчасової адміністрації, а тому ОСОБА_1 підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI.
      Отже, позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку протягом трьох днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов`язання Уповноваженої особи Фонду подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ "Інтеграл-банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в межах, встановлених рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про збільшення розміру відшкодування коштів за вкладами» від 21 серпня 2012 року №27 .
      З приводу зобов`язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити до загального реєстру вкладників інформацію про виплату ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування у розмірі 13 351 481, 34 грн., за вкладом розміщеним в Публічному акціонерному товаристві «Інтеграл-банк», на підставі Договору банківського вкладу (депозиту) №7073 «Універсальний» в іноземній валюті від 25 вересня 2013 року, колегія суддів зазначає, що дана позовна вимога не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
      Відповідно до статті 27 Закону № 4452-VІ, уповноважена особа складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
      Уповноважена особа протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
      Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.
      Отже, враховуючи те, що затвердженню виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників передує надання Уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, позовні вимоги до Фонду є передчасними, оскільки відсутній спір між позивачем та Фондом.
      Дані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 23 квітня 2019 року у справі №826/25294/15.
      Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , а тому постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову частково.
      Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
      В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
      При цьому, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє належне підтвердження в суді апеляційної інстанції.
      Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
      Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.
      Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
      Відповідно до ч.1 ст.319 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення першої інстанції повністю або частково і закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених ст. 238 КАС України, а саме якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
      Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
      П О С Т А Н О В И В:
      Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
      Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення.
      Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
      Визнати протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Інтеграл-банк» Андронова Олега Борисовича щодо не подання до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткової інформації щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Інтеграл-банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за Договором банківського вкладу (депозиту) № 7073 «Універсальний» в іноземній валюті  від 25 вересня 2013 року.
      Зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Інтеграл-банк» Андронова Олега Борисовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у ПАТ «Інтеграл-банк» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за Договором банківського вкладу (депозиту) № 7073 «Універсальний» в іноземній валюті від 25 вересня 2013 року у розмірі, встановленому рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про збільшення розміру відшкодування коштів за вкладами» № 27 від 21 серпня 2012 року.
      У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
      Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Ісаєнко Ю.А. Собків Я.М.
      Повний текст постанови виготовлено 12.08.2019 року
      http://reyestr.court.gov.ua/Review/83631953
    • By Vdihtiar
      Здравствуйте!
      Ситуация поражает своей новизной. Мой брат набрал кредитов в разных микрозаймах ( Швидко Гроші , Кредит Касса, Гроші Всім и т.д.)в количестве 7 штук. Платить нечем, поэтому коллекторы обрывают телефоны мне и родителям. Пробовали просто игнорировать, но посыпались письма и угрозы ужесточились . Кроют матом и угрожают физической расправой. Законность их действий под сомнением. Можно притянуть коллекторов к ответственности ? Угрозы насчет расправы это для запугивания или действительно имеют место быть ? Какая наиболее эффективная тактика поведения с коллекторами и этими микрозаймами ?
    • By Наталья1823
      Доброй ночи дорогие форумчане! Обращаюсь к вам за помощью. 
      07.04.2008 году был оформлен кредит в ПАТ "Укрсоцбанк" на сумму 130 000,00 грн на приобретение квартиры. Были заключены договор ипотеки, договор кредита ,договор залога, договор поручительства. В 2009 году перестала платить кредит. Банк в апреле 2009 года пересмотрел процентную ставку и увеличил ее, в связи с чем между мной и банком было подписано допсоглашение. Поручитель данное соглашение не подписывал. В апреле 2009 я дала доверенность на имя юриста банка, что он имеет право реализовать квартиру как предмет залога. И на основании этой доверенности 10.02.2010 года банк продал эту квартиру, без торгов, за 115 000,00. Поручитель и я не знали о продаже. Позже я только узнала о продаже. Затребовала у банка мемориальные ордера, на что пошла оплата от продажи залога. . Продав залог банк посчитал что денег вырученных от продажи залога не хватает и подал иск  05.08.2010 года на меня и поручителя в Третейский суд о взыскании задолженности в размере 37 000,00. Иск был удовлетворен полностью. С решением Третейского суда банк отправился в Днепровский районный суд г.Киева за исполнительным листом. Благополучно получил его и направил в исполнительную службу. Исполнительный лист нашел поручителя в июне 2014 года, у меня имущества нет. У поручителя же есть квартира. И на эту квартиру исполнительная наложила арест. Поручитель естественно пришел ко мне требуя оплаты. И в Августе 2014 года я полностью заплатила по исполнительному листу. Есть справка из исполнительной что исполнительный лист выполнен в полном объеме, исполнительный лист отправлен в Днепровский районный суд г.Киева, истцу и ответчику. И вот сейчас как кошмар, банк в июне 2018 года подал иск на меня и поручителя опять о взыскании этих 37 000,00!!! В этом деле что есть сейчас на рассмотрении в суде, нигде не фигурирует что банк реализовал залог, что было исполнительное производство которое также выполнено  в полном объеме.   Есть только договор кредита, договор поручительства, допсоглашение об увеличении % ставки, расчет задолженности, и то какой то корявый Я написала заперечення проти позову, заяву про надання доказів (договір купівлі продажу квартири на сумму 115 000,00, меморіальні ордери, квитанцій про сплату за виконавчим провадженням).  Поручитель в свою очередь написал и подал встречный иск о признании поручительства прекращенным.  Приложил Решение Днепровского районного суда, мемореальные ордера о продаже залога, квитанции об оплате исполнительного производства, справка из исполнительной о том что поручитель в полном объеме выполнил все по исполнительному листу Прошу Вас уважаемые форумчане, специалисты и просто не равнодушные люди помочь. На чем строить свою линию защиты и защиты поручителя.? Прошу дать совет, ткнуть на форуме моськой, так как перелопатила большой объем информации и просто уже запуталась. Физически присутствовать на заседаниях не могу, проживаю в другой стране. На руках маленький ребенок муж не дает разрешения на выезд. Дала доверенность на маму. Была моими ушами, глазами. 
      Не оставляйте меня сам на сам с этими редисками.
       
    • By Gost
      Добрый день! Прошу совета.
      Можно ли считать, что согласно п. 2.6.3 кредитного договора (фото  прилагается), если заемщик повышение процентной ставки не одобрил, новый договор не подписал, то срок выполнения основного обязательства был изменен. А это значит, что "після зміни сторонами строку виконання зобов'язання  усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою підпункту 2.6.3 та 2.6.1 договору позичальник був зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі протягом  10 робочих днів, а усі наступні щомісячні платежі за графіком після цього не підлягають виконанню."