Постановление ВСУ по пересмотру о недействительности договора поручительства и порядке его оспаривания в процедуре банкротства


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

2 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      2
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року

м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Потильчака О.І., 
суддів: Барбари В.П., Ємця А.А., Колесника П.І., Шицького І.Б., –
 
за участю представників:

товариства з обмеженою відповідальністю
«Авіс Фінанс» – Рищенко Д.О., 
 
товариства з обмеженою відповідальністю
«Восход» – Отцевича Є.Ю.,
 
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Авіс Фінанс» (далі – ТОВ «Авіс Фінанс») про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 908/4804/14 за позовом ТОВ «Авіс Фінанс» до товариства з обмеженою відповідальністю «Восход» (далі – ТОВ «Восход»), товариства з обмеженою відповідальністю «Донбас профінвест-2012» (далі – ТОВ «Донбас профінвест-2012»), третя особа – товариство з обмеженою відповідальністю «Трейд Маркет Групп» (далі – ТОВ «Трейд Маркет Групп»), про визнання недійсним договору поруки від 21 грудня 2012 року № 897-БВ/П/12, 

в с т а н о в и л а:

Суб’єкт права на звернення до Верховного Суду України порушує питання про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 908/4804/14 із підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), і просить скасувати постанову суду касаційної інстанції, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити в силі.

У заяві про перегляд постанови ТОВ «Авіс Фінанс» посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 10 Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII (у редакції Закону України від 22 грудня 2011 року № 4212-VI) «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон № 2343-XII). 

В обґрунтування заяви ТОВ «Авіс Фінанс» надано копії постанов Вищого господарського суду України від 23 квітня 2015 року у справі № 905/5359/13-908/4643/14, від 23 квітня 2015 року у справі № 905/5359/13-908/4643/14, від 23 квітня 2015 року у справі № 905/5359/13-908/4643/14, від 12 січня 2016 року у справі № 908/4803/14, від 08 вересня 2015 року у справі № 910/257/15-г, від 16 квітня 2015 року у справі № 907/888/13, від 16 червня 2015 року у справі № 922/5093/14.

ТОВ «Донбас профінвест-2012» і ТОВ «Трейд Маркет Групп» не скористалися правом на участь їх представників у судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ТОВ «Авіс Фінанс», ТОВ «Восход», перевіривши наведені суб’єктом звернення обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій у межах наданих їм процесуальним законом повноважень, ухвалою Господарського суду Донецької області від 12 серпня 2013 року за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Донроялтіплюс» порушено провадження у справі № 905/5359/13 про банкрутство ТОВ «Восход».

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 31 жовтня 2013 року частково зміненою постановою Донецького апеляційного господарського суду від 25 грудня 2013 року визнано кредиторські вимоги, зокрема публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі – ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк») на суму заборгованості 571 292 466,35 грн, які забезпечені заставою майна боржника як позичальника; на суму заборгованості 19 080 484,46 грн, які забезпечені заставою майна боржника як майнового поручителя; на суму пені 2 669 505,65 грн, нарахованої боржникові як позичальнику за кредитними договорами, та внесено їх до реєстру вимог кредиторів. Також судом визнано та включено до реєстру вимог кредиторів кредиторські вимоги ТОВ «Донбас профінвест-2012» на суму заборгованості 900 000 000,00 грн (грошові зобов’язання четвертої черги).

Постановою Господарського суду Донецької області від 26 грудня 2013 року ТОВ «Восход» визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 19 травня 2014 року у справі № 905/5359/13 на задоволення заяви ТОВ «Авіс Фінанс» здійснено заміну первісного кредитора – ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» новим кредитором – ТОВ «Авіс Фінанс» на підставі договорів відступлення права вимоги від 03 квітня 2014 року № 39/246, № 39/247 і № 39/248 за грошовими зобов’язаннями кредитора у справі № 905/5359/13 про банкрутство ТОВ «Восход», у такому розмірі: 571 292 466,35 грн – заборгованість, забезпечена заставою майна боржника як позичальника; 19 080 484,46 грн – заборгованість, забезпечена заставою майна боржника як майнового поручителя; 2 669 505,65 грн – пеня, нарахована боржникові, як позичальнику за кредитними договорами. Зобов’язано ліквідатора внести відповідні зміни до реєстру вимог кредиторів.

У листопаді 2014 року в межах провадження в справі про банкрутство ТОВ «Восход» ТОВ «Авіс Фінанс» звернулося до суду із позовною заявою до ТОВ «Восход», ТОВ «Донбас профінвест-2012» про визнання недійсним договору поруки № 897-БВ/П/12, укладеного 21 грудня 2012 року між відповідачами, за умовами якого ТОВ «Восход» виступило поручителем перед ТОВ «Донбас профінвест-2012» у забезпечення виконання зобов’язань ТОВ «Трейд Маркет Групп» щодо оплати вартості цінних паперів у загальному розмірі 385 000 000,00 грн за договором купівлі-продажу цінних паперів від 21 грудня 2012 року № 897-БВ/12.

В обґрунтування вимог ТОВ «Авіс Фінанс» послалося на те, що відповідачами на час укладення оспорюваного договору поруки не було отримано згоди банку, чим порушено права кредитора та умови кредитних договорів; цей правочин укладено всупереч встановленим договірним зобов’язанням, актам цивільного законодавства; він не відповідає ані сферам діяльності підприємств, ані економічній меті господарської діяльності ТОВ «Восход»; оспорюваний договір не мав на меті настання реальних наслідків поруки, а був укладений для створення штучної заборгованості ТОВ «Восход» перед ТОВ «Донбас профінвест-2012», тому відповідно до положень частини п’ятої статті 203 та частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) договір поруки має бути визнано недійсним.

Крім того, ТОВ «Авіс Фінанс» послалося на те, що воно є кредитором ТОВ «Восход», вимоги якого до боржника визнано у справі про банкрутство, та відповідно до Закону № 2343-XII мають бути задоволено за рахунок продажу майна боржника в ліквідаційній процедурі, а отже, ТОВ «Авіс Фінанс» є заінтересованою особою стосовно ТОВ «Восход» щодо прийнятих ним зобов’язань, укладених правочинів, які можуть вплинути на погашення вимог кредиторів у процедурі банкрутства.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13 листопада 2014 року у справі про банкрутство ТОВ «Восход» прийнято до розгляду заяву ТОВ «Авіс Фінанс» до ТОВ «Восход», ТОВ «Донбас профінвест-2012» про визнання недійсним договору поруки від 21 грудня 2012 року № 897-БВ/П/12.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 12 січня 2015 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03 березня 2015 року, позов ТОВ «Авіс Фінанс» про визнання недійсним договору поруки від 21 грудня 2012 року № 897-БВ/П/12 задоволено в повному обсязі з мотивів доведеності позовних вимог.

Постановою Вищого господарського суду України від 23 квітня 2015 року зазначені судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області з тих підстав, що розгляд позовної заяви ТОВ «Авіс Фінанс» має здійснюватися в окремому позовному провадженні, а не в межах справи про банкрутство ТОВ «Восход». При цьому суд касаційної інстанції послався на положення статей 10, 20 Закону № 2343-XII.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 08 червня 2015 року прийнято до провадження матеріали справи про банкрутство ТОВ «Восход», які надійшли від Господарського суду Запорізької області. Виділено із матеріалів цієї справи матеріали позовного провадження та сформовано їх в окремі справи, у тому числі справу № 908/4804/14 за позовом ТОВ «Авіс Фінанс» до ТОВ «Восход», ТОВ «Донбас профінвест-2012», третя особа – ТОВ «Трейд Маркет Групп», про визнання недійсним договору поруки від 21 грудня 2012 року № 897-БВ/П/12.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 09 липня 2015 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21 вересня 2015 року, позов ТОВ «Авіс Фінанс» про визнання недійсним договору поруки від 21 грудня 2012 року № 897-БВ/П/12 задоволено в повному обсязі.

Постановою Вищого господарського суду України від 23 грудня 2015 року зазначені судові рішення скасовано, провадження у справі припинено.

Припиняючи провадження у справі, суд касаційної інстанції виходив із того, що у цьому випадку укладений боржником договір оспорюється ТОВ «Авіс Фінанс» у порядку частини четвертої статті 10 Закону № 2343-XII з підстав невідповідності договору загальним нормам цивільного законодавства, тобто має місце спір про право. У зв’язку з наведеним така заява підлягає розгляду у справі про банкрутство у вигляді відокремленого провадження із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, передбаченого ГПК, з урахуванням вимог статті 41 цього Кодексу, тобто особливостей процедури банкрутства.

У справах № 905/5359/13-908/4643/14, № 908/4803/14, № 910/257/15-г, № 907/888/13, № 922/5093/14 Вищий господарський суд України, на думку заявника, по-іншому застосував одні й ті самі норми права та дійшов протилежного висновку про те, що позовні вимоги стосовно визнання недійсними договорів, вчинених боржником щодо якого порушено справу про банкрутство, підлягають розгляду в окремому позовному провадженні, а не у межах справи про банкрутство.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм права, про які йдеться у заяві, Верховний Суд України виходить із такого. 

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року зазначив, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Занд проти Австрії» висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у пункті першому статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...]».

Відповідно до положень статті 41 ГПК господарські суди вирішують господарські спори у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом. Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом № 2343-XII.

Згідно з пунктами 2, 7 частини першої статті 12 ГПК господарським судам підвідомчі справи про банкрутство; справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов’язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Частиною дев’ятою статті 16 ГПК (виключна підсудність справ) передбачено, що справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями частини четвертої статті 10 Закону № 2343-XII, відповідно до якої суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником, тощо. 

Системний аналіз положень Закону № 2343-XII дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону № 2343-XII мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону № 2343-XII); за позовом розпорядника майна (частина дев’ята статті 22 Закону № 2343-XII); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону № 2343-XII); за заявою керуючого санацією (частина п’ята статті 28 Закону № 2343-XII); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону № 2343-XII).

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону № 2343-XII, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Стосовно посилання суду касаційної інстанції на положення статті 20 Закону № 2343-XII як на єдину норму закону, що може бути підставою для визнання недійсними правочинів (договорів) і спростування майнових дій боржника у межах провадження справи про банкрутство, слід зазначити наступне.

З огляду на сферу регулювання Закону № 2343-XII загалом і за змістом зазначеної норми статті 20, вона є спеціальною по відношенню до загальних, установлених ЦК підстав для визнання правочинів недійсними, тобто ця норма передбачає додаткові, специфічні підстави для визнання правочинів недійсними, які характерні виключно для правовідносин, що виникають між боржником і кредитором у процесі відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом. 

Згідно з частиною другою статті 4 ЦК основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Відповідно до положень частини третьої статті 104 ЦК порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом.

Таким чином і з огляду на положення статей 4, 104, 110–112 ЦК, Закон № 2343-XII є частиною цивільного законодавства, що не виключає можливості застосування до правовідносин, які регулює цей спеціальний Закон, також норм ЦК, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника. 

Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК і загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК.

Отже, ЦК імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому, визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Зважаючи на викладене, Господарський суд Запорізької області, у провадженні якого перебувала справа про банкрутство ТОВ «Восход», правомірно прийняв позовну заяву ТОВ «Авіс Фінанс» про визнання правочину за участю боржника недійсним за загальними нормами цивільного законодавства до розгляду в межах провадження у справі про банкрутство ТОВ «Восход».

Натомість Вищий господарський суд України, який спочатку скасував постановлені у справі судові рішення та направив справу до суду першої інстанції для розгляду позовної заяви ТОВ «Авіс Фінанс» в окремому позовному провадженні, а після нового розгляду справи знову ж таки скасував постановлені у справі судові рішення та припинив провадження у справі, допустив неправильне застосування вищенаведених норм матеріального і процесуального права, що є наслідком обмеження прав і законних інтересів ТОВ «Авіс Фінанс» на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За таких обставин постанова Вищого господарського суду України від 23 грудня 2015 року, постанова Донецького апеляційного господарського суду від 21 вересня 2015 року, рішення Господарського суду Донецької області від 09 липня 2015 року та постанова Вищого господарського суду України від 23 квітня 2015 року підлягають скасуванню.

Згідно з підпунктом «б» пункту 2 частини другої статті 11125 ГПК Верховний Суд України за наявності підстав, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 11116 цього Кодексу, має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

У справі, яка розглядається, Господарським судом Запорізької області та Харківським апеляційним господарським судом у межах наданих їм процесуальним законом повноважень установлено, що 21 грудня 2012 року між ТОВ «Восход» і ТОВ «Донбас профінвест-2012» укладено договір поруки № 897-БВ/П/12, за умовами якого ТОВ «Восход» виступило поручителем за зобов’язаннями третьої особи ТОВ «Трейд Маркет Групп» за договором купівлі-продажу цінних паперів від 21 грудня 2012 року № 897-БВ/12, відповідно до якого ТОВ «Донбас профінвест-2012» передав у власність ТОВ «Трейд Маркет Групп» акції ПАТ «ЗНВКІФ «Сертеза» на суму 385 000 000,00 грн, а останнє зобов’язалося сплатити вартість зазначених акцій у строк до 31 грудня 2012 року.

Відповідно до пункту 2 договору поруки ТОВ «Восход» як поручитель відповідає перед кредитором ТОВ «Донбас профінвест-2012» за виконання зобов’язань за договором купівлі-продажу цінних паперів у такому ж розмірі, що і ТОВ «Трейд Маркет Групп», включаючи сплату загальної вартості цінних паперів, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, передбачених договором купівлі-продажу цінних паперів.

Згідно з пунктом 4 договору поруки у випадку невиконання боржником (покупцем цінних паперів) зобов’язань за договором купівлі-продажу акцій боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Також судом установлено факт виконання ТОВ «Донбас профінвест-2012» зобов’язань за договором купівлі-продажу щодо передачі цінних паперів у власність ТОВ «Трейд Маркет Групп», натомість останнім не надано доказів щодо сплати вартості акцій за цим договором.

На час укладення між відповідачами оспорюваного договору поруки ТОВ «Восход» виступало позичальником ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на підставі, зокрема, кредитного договору від 22 грудня 2009 року № 20-1327/2-1 і кредитного договору про відкриття мультивалютної кредитної лінії від 17 грудня 2007 року № 15-93/19-5677/07, право вимоги за якими відступлено новому кредиторові ТОВ «Авіс Фінанс». За умовами цих договорів позичальник ТОВ «Восход» зобов’язався до повного повернення кредиту та/або внесення плати за кредит, та/або спати процентів, та/або сплати неустойки не виступати поручителем без попередньої згоди на це банку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що при укладенні оспорюваного договору поруки відповідачі допустили порушення умов зазначених кредитних договорів і вимог статей 526, 610, 629 ЦК, статті 193 Господарського кодексу України (далі – ГК), чим порушили права та законні інтереси кредитора, яким після відступлення прав вимоги за цими договорами в повному обсязі виступає ТОВ «Авіс Фінанс». 

Крім того, суд зауважив, що укладення ТОВ «Восход» договору поруки не відповідає меті здійснення господарської діяльності цього товариства, яким відповідно до умов цього договору прийнято зобов’язання у розмірі 385 000 000,00 грн за наявності заборгованості, зокрема перед ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» у розмірі 571 292 466,35 грн, за кредитними договорами. З огляду на власний фінансовий стан ТОВ «Восход» фактично не могло здійснити погашення заборгованості покупця цінних паперів у зазначеному розмірі та завідомо знало про це, укладаючи договір поруки.

Разом із тим суд зазначив, що кредитором ТОВ «Донбас профінвест-2012» у справі про банкрутство ТОВ «Восход» заявлено грошові вимоги у загальному розмірі 900 000 000,00 грн, у тому числі 385 000 000,00 грн на підставі оспорюваного договору поруки від 21 грудня 2012 року № 897-БВ/П/12.

Отже, збільшення загального розміру зобов’язань ТОВ «Восход» перед кредиторами на 900 000 000,00 грн, у тому числі на 385 000 000,00 грн за оспорюваним договором поруки, за рахунок грошових вимог ТОВ «Донбас профінвест-2012» унеможливлює погашення вимог інших кредиторів у повному обсязі за рахунок майна боржника.

З огляду на викладені вище обставини суд дійшов висновку, що договір поруки укладено відповідачами не для настання його реальних наслідків, які полягають у забезпеченні належного виконання зобов’язань за основним договором поручителем на випадок їх невиконання/порушення зобов’язаною за договором стороною, а вчинено відповідачами зі свідомого розрахунку, що невиконання основного договору матиме місце і покупець не здійснить розрахунок за договором купівлі-продажу, так само як і поручитель через складне фінансове становище не зможе здійснити погашення вимог ТОВ «Донбас профінвест-2012».

Водночас, уклавши оспорюваний договір, ТОВ «Восход» не тільки не отримало жодного прибутку, а навпаки, всупереч власним фінансовим інтересам набуло зобов’язання сплатити заборгованість за третю особу у розмірі, що перевищує його активи.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оспорюваний договір суперечить положенням статей 526, 610, 629 ЦК, статті 193 ГК щодо належного виконання прийнятих зобов’язань, статті 84 ЦК, статей 3, 42, 43, 44 ГК щодо здійснення підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, та не спрямований на настання правових наслідків, обумовлених ним, що є самостійною підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною четвертою статті 203 ЦК та частиною першою статті 215 ЦК.

Із наведеними висновками суду першої інстанції погодився і суд апеляційної інстанції, який залишив без змін рішення цього суду про задоволення позову.

Скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій, Вищий господарський суд України керувався лише тією підставою, що зазначений позов має бути розглянуто в окремому позовному провадженні, а не в межах провадження про банкрутство. При цьому жодних порушень судами першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права суд касаційної інстанції не встановив і не зазначив, як і не висловився з приводу правильності висновків суду про задоволення позовних вимог загалом.

З огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права. 

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України» та «Рябих проти Російської Федерації») щодо реалізації права на справедливий суд (пункт 1 статті 6 Конвенції): «одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata – принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов’язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру».

У рішенні у справі «Нєлюбін проти Російської Федерації» ЄСПЛ також дійшов висновку, що принцип правової визначеності вимагає, серед іншого, щоб якщо суди ухвалили остаточне рішення в питанні, то їх рішення не піддавалося би сумніву. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі.

З огляду на викладене, враховуючи зазначені висновки ЄСПЛ, беручи до уваги, що судами першої та апеляційної інстанцій до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права, рішення Господарського суду Запорізької області від 12 січня 2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03 березня 2015 року слід залишити в силі, оскільки Вищий господарський суд України (постанова від 23 квітня 2015 року), скасовуючи ці судові рішення, не зважив на принцип res judicata і використав свої повноваження не на виправлення фундаментального порушення, яке допустили суди, а лише для спрямування справи на новий розгляд без вказівки щодо незаконності судових рішень по суті.

Керуючись статтями 11114, 11123, 11124, 11125 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

постановила:

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Авіс Фінанс» задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 23 грудня 2015 року, постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21 вересня 2015 року, рішення Господарського суду Донецької області від 09 липня 2015 року, постанову Вищого господарського суду України від 23 квітня 2015 року скасувати, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03 березня 2015 року та рішення Господарського суду Запорізької області від 12 січня 2015 року у справі № 908/4804/14 залишити в силі.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 11116 ГПК.

Головуючий О.І. Потильчак
Судді: В.П. Барбара 
А.А. Ємець
П.І. Колесник 
І.Б. Шицький

Постанова від 13 квітня 2016 року № 3-304гс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/FF937DC9FB336C09C2257FAB002086F2

  • Like 2
Link to comment
Share on other sites

В данном решении ВСУ четко указал, что все имущественные споры возникающие в процедуре банкротства обязаны рассматриваться судом в производстве которого рассматривается дело о банкротстве.

Относительно договора поручительства ВСУ указал, что он заключен с фиктивной целью для увеличения обязательств перед одним из кредиторов, кроме того сам договор являлся для поручителя не исполнимым и не соответствующим его основной хозяйственной деятельности.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...
  • Пользователи

  • Similar Content

    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      21 вересня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 905/2030/19 (905/1159/20)
      Провадження № 12-92гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Рогач Л. І.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
      розглянула касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Геркулес» на ухвалу Господарського суду Донецької області від 24 червня 2020 року (суддя Чорненька І. К.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11 серпня 2020 року (судді Барбашова С. В., Істоміна О. А., Пелипенко Н. М.) у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Геркулес» до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 14 лютого 2020 року № 0004090504 та
      УСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
      1. Ухвалою Господарського суду Донецької області від 18 листопада 2019 року відкрито провадження у справі № 905/2030/19 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Геркулес» (далі - ПрАТ «Геркулес»).
      2. У червні 2020 року ПрАТ «Геркулес» звернулося з позовом у межах справи № 905/2030/19 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС) про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення від 14 лютого 2020 року № 0004090504.
      3. На обґрунтування позову ПрАТ «Геркулес» зазначило, що акт документальної позапланової невиїзної перевірки від 16 січня 2020 року № 2043/04-36-05-04/25117467 складений відповідачем з порушенням пунктів 42.2, 42.4 статті 42 та пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України (далі - ПК України), у зв`язку із чим податкове повідомлення-рішення, винесене відповідачем за результатами цієї перевірки, є незаконним і підлягає скасуванню.
      Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      4. Ухвалою від 24 червня 2020 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) Господарський суд Донецької області відмовив у відкритті провадження за цим позовом на підставі пункту 1 частини першої статті 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      5. Східний апеляційний господарський суд постановою від 11 серпня 2020 року ухвалу Господарського суду Донецької області від 24 червня 2020 року залишив без змін.
      6. Обґрунтовуючи свій висновок, суди вказали на те, що позовні вимоги ПрАТ «Геркулес» до ГУ ДПС не містять ознак предметної та суб`єктної юрисдикції господарського суду, не відповідають визначеному частиною другою статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) переліку спорів, які підлягають вирішенню в межах справи про банкрутство, стороною в яких є боржник, та відносяться до юрисдикції адміністративного суду. При цьому вимога про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення є немайновою, тобто такою, що не підлягає вартісній оцінці, у зв`язку із чим відсутні правові підстави стверджувати, що на позовні вимоги у цій справі поширюються положення щодо належності спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство.
      Короткий зміст касаційної скарги, надходження справи до Великої Палати Верховного Суду
      7. ПрАТ «Геркулес» звернулося через Східний апеляційний господарський суд до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати зазначені судові рішення, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
      8. У касаційній скарзі ПрАТ «Геркулес» зазначає про помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що оскаржувані ухвала Господарського суду Донецької області та постанова Східного апеляційного господарського суду прийняті з порушенням норм процесуального права, зокрема статті 7 КУзПБ, що перешкоджає розгляду справи по суті судом, встановленим законом.
      9. На думку скаржника, закріплення у цьому Кодексі принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи, притаманного виключно адміністративному судочинству, робить можливим та покликане забезпечити розгляд усіх спорів, зокрема і тих, що зазвичай розглядаються у порядку адміністративного судочинства, учасником яких є боржник, саме в межах справи про банкрутство.
      10. Також скаржник не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що вимога про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є немайновою, оскільки у цьому рішенні контролюючим органом визначена сума грошового зобов`язання, що підлягає сплаті платником податку.
      11. Крім того, скаржником до касаційної скарги додано клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв`язку з порушенням судами попередніх інстанцій правил предметної юрисдикції, а також через наявність виключної правової проблеми у застосуванні статті 7 КУзПБ під час визначення предметної підсудності з розгляду спорів за позовом осіб, щодо яких порушено провадження про банкрутство, до податкового органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
      12. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 7 жовтня 2020 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ПрАТ «Геркулес», призначив справу до розгляду, а ухвалою від 4 листопада 2020 року справу № 905/2030/19 (905/1159/20) передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин п`ятої та шостої статті 302 ГПК України, оскільки ця справа містить виключну правову проблему, що полягає у застосуванні статті 7 КУзПБ під час визначення предметної підсудності з розгляду спорів за позовом осіб, щодо яких відкрито провадження у справі про банкрутство, до податкового органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, а також у зв`язку з тим, що учасник справи оскаржує судові рішення в тому числі з підстав порушення правил предметної юрисдикції і висновок Великої Палати Верховного Суду щодо питання предметної юрисдикції спору в подібних правовідносинах відсутній.
      13. Ухвалою від 12 січня 2021 року Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу та призначила її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
      Мотиви, з яких виходить Велика Палата Верховного Суду, та застосовані нею положення законодавства
      14. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
      Щодо юрисдикції спору
      15. Положеннями статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
      16. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі -Конвенція) передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
      17. Визначене Конвенцією поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Суди повинні керуватися принципом визначеності і не допускати наявності проваджень, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета судами різних юрисдикцій.
      18. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
      19. Згідно з приписами частини першої статті 2 ГПК Українизавданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
      20. Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, згідно з частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.
      21. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільнимта Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18.
      22. Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
      23. Положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
      24. До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення (пункт 1 частини першої статті 19 КАС України).
      25. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
      26. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано ПК України.
      27. Разом з тим відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      28. У пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.
      29. Банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ, прийнятим відповідно до Закону України від 18 жовтня 2018 року № 2597-VІІІ та введеним в дію з 21 жовтня 2019 року. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо). Отже, КУзПБ у порівнянні з попереднім процесуальним законом розширив свою дію щодо суб`єктів, які підпадають під його регулювання (неплатоспроможних фізичних осіб), що зумовило розгляд у господарському суді спорів про неплатоспроможність фізичних осіб, незалежно від того, чи займаються вони підприємницькою діяльністю.
      30. Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення у ній вимог кредиторів -приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ.
      31. Зокрема, з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство наступає строк виконання всіх зобов`язань боржника, що має наслідком обов`язок усіх конкурсних (забезпечених) кредиторів пред`явити вимоги до боржника, а їх задоволення може здійснюватися лише у порядку, передбаченому КУзПБ, та в межах провадження у справі; пред`явлення поточними кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом; провадження у справі про банкрутство юридичної особи не підлягає зупиненню (частини чотирнадцята, сімнадцята статті 39 КУзПБ); активи боржника, що перебувають у податковій заставі, можуть бути звільнені господарським судом з податкової застави, про що виноситься ухвала у судовому засіданні за участю контролюючого органу, уповноваженого відповідно до ПК України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень (частина десята статті 41 КУзПБ).
      32. Отже, при врегулюванні відносин неплатоспроможності законодавець відійшов від принципу їх розподілу за ознаками наявності у сторони (кредитора боржника) владних повноважень чи свободи волевиявлення, що характерно для цивільних правовідносин, об`єднавши їх в єдине провадження у справі про банкрутство з огляду на необхідність формування єдиного реєстру грошових вимог кредиторів та задоволення їх згідно з визначеною законом черговістю та пропорційністю. Зазначене дозволяє ефективно захистити право особи (кредитора, боржника) в межах одного судового провадження, уникаючи розподілу його на способи захисту, характерні для окремих юрисдикцій (адміністративної чи цивільної).
      33. Застосувавши принцип концентрації у справі про банкрутство ряду майнових та немайнових спорів, КУзПБ розширив підсудність господарському суду спорів, які виникають у відносинах неплатоспроможності боржника та які раніше розглядалися судами інших юрисдикцій.
      Відповідно до частини другої статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
      34. Частиною третьою статті 7 КУзПБ визначено процесуальні наслідки щодо необхідності надіслання до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство та який розглядає спір по суті, матеріалів справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство.
      35. Отже, статтею 7 КУзПБ як процесуальним законом змінено юрисдикцію розгляду ряду спорів фізичних осіб - боржників щодо їх майна, які раніше розглядалися у цивільних судах, а також віднесено до господарської юрисдикції ряд інших спорів юридичних осіб, які стосуються майна боржника(юридичної чи фізичної особи), зокрема й тих, які виникають з кредиторами - контролюючими органами щодо сплати податків та зборів.
      Так, абзацом четвертим частини другої статті 7 КУзПБ передбачено, що у разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи. Такі повноваження суду характерні для адміністративного судочинства, яким розглядаються спори осіб із суб`єктами владних повноважень. Отже, законодавцем наділено господарські суди у справі про банкрутство повноваженнями щодо розгляду спору між боржником та суб`єктом владних повноважень за правилами офіційного з`ясування всіх обставин справи, характерними для розгляду адміністративних спорів (щодо виявлення та витребування доказів з ініціативи суду), що не передбачено загальними нормами ГПК України.
      36. Специфіка правовідносин у процедурі банкрутства полягає у необхідності комплексного та збалансованого регулювання приватно-правових та публічно-правових інтересів щодо неплатоспроможної особи, що вимагає застосування приватно-правових та публічно-правових механізмів у ході провадження у справі про банкрутство. У різні періоди свого розвитку законодавець по-різному проводив межу між приватним та публічним інтересом в регулюванні відносин неплатоспроможності. Законодавство про неплатоспроможність є комплексним, воно об`єднує правові норми приватного та публічного права заради досягнення єдиної мети - найбільш повного задоволення у процедурі банкрутства вимог приватних та публічних кредиторів (податкових органів, органів соціального забезпечення), оскільки по завершенню ліквідаційної процедури таке задоволення унеможливлюється ліквідацією юридичної особи чи використанням майна боржника для задоволення вимог інших кредиторів, які включені до реєстру вимог кредиторів в ході провадження у справі про банкрутство.
      37. Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас урегульована однопредметними нормативно-правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному; звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього; загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній» (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп).
      38. За загальним правилом, публічно-правові відносини у сфері адміністрування податків, сплати загальнообов`язкових соціальних внесків регулюються податковим кодексом та законами, які визначають порядок виникнення і сплати податкових зобов`язань та зобов`язань зі сплати цих внесків.
      Так, ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків і зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження й обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (пункт 1.1 статті 1 ПК України). Вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також елементи податку, підстави надання податкових пільг та порядок їх застосування, відповідальність за порушення податкового законодавства визначаються ПК України або законами, які вносять до нього зміни (статті 4, 7 ПК України).
      39. Однак законодавець не ототожнює поняття «виникнення» податкових зобов`язань з поняттями «стягнення податкового боргу» чи «погашення податкового боргу». Процедура стягнення (погашення) податкового боргу може регулюватися ПК України та іншими нормативними актами.
      Зокрема, цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені КУзПБ, з банків, на які поширюються норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проведення комплексних перевірок з метою виявлення фінансових рахунків та погашення зобов`язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (крім особливостей функціонування єдиного рахунку, подання звітності щодо суми нарахованого єдиного внеску), зборів на обов`язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій (пункт 1.3 статті 1 ПК України).
      40. Отже, з прийняттям КУзПБ законодавець змінив правила визначення юрисдикції таких спорів, сконцентрувавши розгляд усіх майнових та ряду немайнових вимог в межах однієї судової процедури банкрутства в судах господарської юрисдикції, задля повного та комплексного вирішення усіх правових проблем неплатоспроможної особи (як фізичної, так і юридичної), яка може бути визнана банкрутом (ліквідована) за наслідком такої процедури, що матиме наслідком закриття (припинення) провадження з розгляду спорів у всіх інших юрисдикційних органах з вимогами до неї.
      41. Спір за позовом боржника про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення є майновим за своєю правовою природою, оскільки за наслідком його розгляду в податкового органу може виникнути право на стягнення з боржника певної грошової суми (майнове право), яка в розумінні статті 190 ЦК України є майном боржника. Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 травня 2020 року у справі № 1340/3510/18 (пункти 77, 81), Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 05 липня 2019 року у справі № 826/17147/18 (пункти 17, 18).
      Отже, вимога особи, щодо якої порушено справу про банкрутство, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення як майновий спір боржника, підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство з визначенням юрисдикційності розгляду такого спору господарському суду.
      42. Ініціювання поза справою про банкрутство, у межах якої суд розглядає спори про розмір грошових вимог до боржника, ще однієї справи в суді іншої юрисдикції стосовно наявності (відсутності) податкового боргу, визначеного у податковому повідомленні-рішенні, є неефективним як для захисту прав кредитора, так і для захисту прав боржника. Одночасний розгляд в судах різної юрисдикції спорів, судові рішення у яких впливають на визначення розміру грошових вимог до боржника, може зумовлювати необхідність зупинення провадження у справі про банкрутство цього боржника, що прямо забороняє КУзПБ. Крім того, такий одночасний розгляд може ускладнити формування реєстру вимог кредиторів через необхідність перегляду за нововиявленими обставинами у справі про банкрутство відповідних судових рішень про результат розгляду спірних вимог кредитора. Саме тому процедура розгляду спору щодо оскарження податкового повідомлення-рішення є ефективним способом захисту прав боржника у спорі з уповноваженим державою органом щодо розміру спірної заборгованості такого органу та здійснюється у межах процедури банкрутства відповідного боржника.
      43. Велика Палата Верховного Суду, визначаючи юрисдикційність спорів з майновими вимогами боржника та до боржника, щодо якого здійснюється процедура банкрутства, уже неодноразово зазначала про необхідність розгляду спорів між боржником та іншими суб`єктами (як органами, наділеними владними повноваженнями, так і суб`єктами приватно-правових відносин) щодо майна боржника в межах процедури банкрутства. Такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 904/1693/19, від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, від 19 червня 2019 року у справі № 289/718/18, від 19 червня 2019 року у справі № 289/718/18, від 19 червня 2019 року у справі № 289/2210/17, а також у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 921/557/15-г/10, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/1116/18, від 12 січня 2021 року у справі № 334/5073/19.
      Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення у справу про банкрутство, реалізувати свої права та отримати задоволення своїх вимог.
      44. КУзПБ та ГПК України є нормативними актами рівної юридичної сили - процесуальними законами, які мають визначену законодавцем сферу правового регулювання. Отже, у випадку колізії норм між статтею 7 КУзПБ та статтею 20 ГПК України повинні застосовуватися ті процесуальні норми, які прийняті пізніше. Відтак у правовідносинах щодо визначення розміру податкових зобов`язань боржника у справі про банкрутство шляхом оскарження рішення податкового органу з 21 жовтня 2019 року підлягають застосуванню положення статті 7 КУзПБ, які визначають юрисдикцію розгляду таких спорів у межах провадження у справі про банкрутство у господарському судочинстві.
      45. Спір у цій справі виник у зв`язку з оскарженням позивачем у червні 2020 року податкового повідомлення-рішення від 14 лютого 2020 року № 0004090504. Позовні вимоги заявлено після відкриття ухвалою Господарського суду Донецької області від 18 листопада 2019 року відносно позивача провадження у справі № 905/2030/19 про банкрутство ПрАТ «Геркулес». Вирішення цього спору може залежати, серед іншого, від того, на підставі яких господарських операцій (до моменту порушення справи про банкрутство чи після порушення справи про банкрутство) прийнято оспорюване рішення податкового органу, оскільки відповідно до статті 41 КУзПБ на зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, поширюється зупинення виконання боржником зобов`язань, а вимоги щодо сплати таких податків і зборів (обов`язкових платежів) є конкурсними і підлягають задоволенню лише в порядку і в черговості, визначених КУзПБ, а не шляхом надіслання податкового повідомлення-рішення.
      46. Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 45 КУзПБ до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються у межах справи про банкрутство шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом.
      47. Отже, з прийняттям КУзПБ законодавець відніс до юрисдикції господарського суду у справі про банкрутство як розгляд спорів боржника з конкурсними кредиторами, так і розгляд його спорів з поточними кредиторами (частина друга статті 7, абзац третій частини восьмої статті 45 КУзПБ), на відміну від попереднього регулювання Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та процесуальними кодексами.
      48. З огляду на обставини здійснення щодо позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство підвідомчість цього спору, який виник після 21 жовтня 2019 року, слід визначати із застосуванням положень статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) про банкрутство ПрАТ «Геркулес».
      49. Як убачається з оскаржуваних судових рішень, місцевий та апеляційний суди неправильно застосували норми процесуального права та дійшли висновку про непідвідомчість спору за позовом боржника до податкового органу про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення господарському суду у справі про банкрутство цього боржника, відмовивши у відкритті провадження за цим позовом на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      50. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308, частини шостої статті 310 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
      51. З огляду на викладене судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням позовної заяви боржника до Господарського суду Донецької області для продовження розгляду в межах справи № 905/2030/19 (905/1159/20) про банкрутство ПрАТ «Геркулес».
      Щодо судових витрат
      52. Частиною чотирнадцятою статті 129 ГПК Українивизначено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      53. Оскільки справа направляється для розгляду до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Великою Палатою Верховного Суду не здійснюється.
      Керуючись статтями 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А :
      1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Геркулес» задовольнити.
      2. Ухвалу Господарського суду Донецької області від 24 червня 2020 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 11 серпня 2020 року у справі № 905/2030/19 (905/1159/20) скасувати.
      Справу направити до Господарського суду Донецької області для продовження розгляду позовної заяви Приватного акціонерного товариства «Геркулес» до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14 лютого 2020 року № 0004090504 в межах справи № 905/2030/19 (905/1159/20) про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Геркулес».
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Л. І. Рогач
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      Л. Й. Катеринчук
      В. В. Британчук
      Г. Р. Крет
      Ю. Л. Власов
      Л. М. Лобойко
      І. В. Григор'єва
      К. М. Пільков
      М. І. Гриців
      В. В. Пророк
      Д. А. Гудима
      О. М. Ситнік
      В. І. Данішевська
      В. М. Сімоненко
      Ж. М. Єленіна
      І. В. Ткач
      О. С. Золотніков
      С. П. Штелик
      Відповідно до частини третьої статті 314 ГПК України постанову оформила суддя Катеринчук Л. Й.
      Джерело: ЄДРСР 100359355
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      20 липня 2020 року
      м. Київ
      Справа № 910/14293/19
      Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
      Васьковського О.В. - головуючого, Погребняка В.Я., Ткаченко Н.Г.,
      розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
      на рішення Господарського суду міста Києва (суддя - С.О. Турчин) від 19.11.2019
      та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Г.П. Коробенко, судді: О.О. Євсіков, М.Г. Чорногуз) від 24.02.2020
      за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
      до Моторного (транспортного) страхового бюро України
      про стягнення 15 927 грн 94 коп.
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. 11.10.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" (далі - Позивач) звернулося з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача заборгованість за договором страхування цивільно-правової відповідальності № АІ/0663216 в сумі 15 927 грн 94 коп.
      1.2. Позовна заява мотивована невиконанням Відповідачем в повному обсязі зобов`язань щодо відшкодування Позивачу шкоди на спірну суму (що складає суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені), завданої невиконанням (через недостатність коштів внаслідок банкрутства та ліквідації) Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна" (далі - ПАТ "СК Україна") - учасником Відповідача зобов`язань перед Позивачем з виплати страхового відшкодування за договором страхування цивільно-правової відповідальності № АІ/0663216 (далі - Договір), право вимоги за яким Позивач набув після Товариства з обмеженою відповідальністю "Престижавтосервіс" (за договором про надання фінансових послуг факторингу), а зобов`язання за яким до Відповідача перейшли внаслідок банкрутства та ліквідації ПАТ "СК Україна".
      1.3. 13.11.2019 Відповідач у відзиві на позовну заяву заявив про застосування до спірних правовідносин позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог до Відповідача.
      2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. 19.11.2019 Господарський суд міста Києва прийняв рішення (залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020) про відмову в задоволені позову.
      2.2. Рішення судів мотивовані відсутністю підстав для сплати Відповідачем замість визнаного банкрутом та ліквідованого учасника Відповідача - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", спірних сум 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих на суму шкоди, що складає страхове відшкодування та підлягала відшкодуванню Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна" як страховиком внаслідок настання страхового випадку (дорожньо-транспортної пригоди за участі особи, застрахованої Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна"), оскільки до Відповідача, який не є правонаступником Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" через визнання банкрутом та ліквідацію останнього як учасника Відповідача, в силу закону перейшли обов`язки відшкодувати шкоду замість цього учасника, спірні ж суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені не є шкодою, а Відповідач не допускав прострочення щодо сплати Позивачу суми шкоди, на яку нараховані спірні суми.
      Суди також виходили з преюдиції та відсутності необхідності доводити у цій справі встановленого у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" факту обґрунтованості грошової вимоги Позивача до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" на суму 37 364 грн. 00 коп., з яких: 21 436 грн. 06 коп. - сума завданого збитку, 1619 грн. 16 коп. -3 % річних, 8949 грн. 76 коп. - інфляційних втрат, 5 359 грн. 02 коп. - пені через визнання цих вимог як кредиторських вимог у справі №910/842/18.
      3. Встановлені судами обставини
      3.1. Згідно з копією постанови Дніпровського районного суду міста Києва від 13.05.2015 у справі №755/7195/15-п, 27.03.2015 по Харківському шосе в м. Києві, ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом "Фольксваген" державний номерний знак НОМЕР_1 , не впорався з керуванням, виїхав на смугу зустрічного руху, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем "Деу Лачетті" держаний номерний знак НОМЕР_2 , в результаті якого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
      Станом на дату настання страхового випадку - дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Фольксваген" державний номерний знак НОМЕР_1 була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна" на підставі полісу №АІ/0663216 від 29.04.2014.
      08.04.2015 між власником транспортного засобу "Деу Лачетті", ТОВ "Престиж Авто Сервіс" та ТОВ Експертно-асистуюча компанія "Довіра" укладено договір про проведення автотоварознавчого дослідження колісного транспортного засобу державний номерний знак НОМЕР_2 .
      Відповідно до звіту № 11419 від 16.04.2015 матеріальний збиток власника транспортного засобу "Деу Лачетті" державний номерний знак НОМЕР_2 становить 26 360 грн. 40 коп.
      27.05.2015 ТОВ "Престиж Авто Сервіс" подало до ПрАТ "СК "Україна" заяву про страхове відшкодування.
      24.06.2015 ТОВ "Престиж Авто Сервіс" (клієнт) та Позивач (фактор) уклали договір про надання фінансових послуг факторингу № 1/24-06/2015 (договір), відповідності до пункту 1.1. якого клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов`язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов`язаннями, що виникли у клієнта з договору (полісу) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/0663216 від 29 квітня 2014 року.
      В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов`язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (пункт 1.2 договору).
      Згідно з пунктом 1.3 договору, характеристика прав, переданих фактору клієнтом за цим договором - загальна сума боргу 21436 грн. 06 коп.
      Пунктом 1.4 договору передбачено, що зобов`язаною особою (боржником) є ОСОБА_1 ; страхова компанія Приватне акціонерне товариство "СТРАХОВА КОМПАНІЯ "УКРАЇНА"; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
      ПрАТ "СК "Україна" на порушення умов договору (полісу) №АІ/0663216 від 29.04.2014 не здійснило виплату грошового зобов`язання.
      3.2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".
      Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" за договорами факторингу на загальну суму 14 262 000 грн. 30 коп., в тому числі і за договором №1/24-06/2015 від 24.06.2015 на суму 37 364 грн. 00 коп., з яких: 21 436 грн. 06 коп. - сума завданого збитку, 1619 грн. 16 коп. -3 % річних, 8949 грн. 76 коп. - інфляційних втрат, 5 359 грн. 02 коп. - пені, що ґрунтуються на невиконаних Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна" зобов`язаннях з виплати страхового відшкодування потерпілим за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якій просило визнати грошові вимоги Позивача до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" та включити грошові вимоги у вказаному розмірі до реєстру вимог кредиторів.
      Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 Позивач визнаний кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", в тому числі за договором 1/24-06/2015 від 24.06.2015.
      Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, постановлено ліквідувати ПрАТ "СК Україна" у зв`язку з неможливістю останнього виконати свої зобов`язання перед кредиторами, а також встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв`язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог
      3.3. У зв`язку з ліквідацією Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" 13.08.2019 Позивач звернувся до Відповідача із заявою про виплату відшкодування в сумі 37 364 грн. 00 коп., з яких: 21 436 грн. 06 коп. - сума завданого збитку, 1619 грн. 16 коп. -3 % річних, 8949 грн. 76 коп. - інфляційних втрат, 5 359 грн. 02 коп. - пені.
      05.09.2019 Відповідач на підставі рішення МТСБУ № 3.1-05/28525 від 05.09.2019 згідно з копією платіжного доручення №1152391 від 05.09.2019 виплатив Позивачу 21 436 грн. 06 коп. як відшкодування шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 27.03.2015 за участю транспортного засобу "Деу" державний номерний знак НОМЕР_2 .
      3.4. Матеріали справи не містять відомостей щодо прострочення Відповідачем виконання грошового зобов`язання перед Позивачем.
      4. Короткий зміст вимог касаційної скарги
      4.1. 16.03.2020 Відповідач подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2019 і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги у справі задовольнити повністю.
      4.2. Ухвалюючи про відкриття касаційного провадження за скаргою Відповідача з перегляду судових рішень у цій малозначній справі, Суд виходив з аргументів скаржника, зокрема, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
      5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      5.1. Суди не застосували до спірних правовідносин норми пункту 20.3 статті 20 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) щодо виконання Відповідачем обов`язків страховика (який ліквідується, за недостатністю у нього коштів) за договорами обов`язкового страхування в повному обсязі.
      5.2. Суди застосували до спірних правовідносин положення підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону без системного взаємозв`язку зі статтею 41 цього закону та з іншими статтями Закону, зокрема статтею 20 Закону.
      5.3. Суди не мотивували підстави для невключення до шкоди, яка наведена в преамбулі статті 41 Закону, інфляційних збитків, пені та 3 % річних, які нараховуються у разі несвоєчасного здійснення (нездійснення) страховиком потерпілому виплати відшкодування за договорами обов`язкового страхування, не врахувавши встановлені статтею 29 Закону особливості відшкодування потерпілій особі витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом пошкодженого в результаті ДТП транспортного засобу.
      5.4. Порушені в касаційній скарзі питання стосуються питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики з огляду на відсутність єдиної правозастосовчої практики судів стосовно порушеного питання; а справа має виняткове значення для Позивача через легалізацію оскаржуваними рішеннями обмеження прав необмеженого кола потерпілих від ДТП на отримання відшкодування у повному обсязі.
      6. Позиція Відповідача, викладена у відзиві на касаційну скаргу
      6.1. Шкоду, яку має відшкодувати Відповідач замість страховика (що ліквідований) за договорами обов`язкового страхування, у розумінні положень статей 22, 1166 ЦК України, статей 22, 29, 41, 42 Закону, це вартість пошкодженого або втраченого майна потерпілого, або вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу, однак до цієї суми не включаються суми пені, 3 % річних та інфляційних втрат, як помилково вважає скаржник, оскільки ці нарахування не є шкодою.
      6.2. У спірних правовідносинах слід відмовити у задоволені позовних вимог через сплив 27.03.2016 спеціальної позовної давності для вимог Позивача.
      7. Касаційне провадження
      7.1 Строк виготовлення Судом цього судового рішення обумовлений вирішенням Судом у цій справі питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.
      8. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
      Щодо меж обов`язків Моторно (транспортного) страхового бюро України у разі недостатності коштів та майна ліквідованого страховика
      8.1 Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
      Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.
      Статтею 29 Закону передбачено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
      Наслідки прострочення страховиком відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну, визначені нормами статті 36 Закону, згідно з пунктом 36.5 якої за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
      8.2 Відповідно до вимог частини другої статті 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк з дня пред`явлення вимоги.
      Грошовим зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
      Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання.
      Зокрема, відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
      8.3 За змістом викладених норм правовідношення, в якому страховик, у разі настання страхового випадку, зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням, на суму якого у разі прострочення його виконання страховиком нараховуються суми, передбачені законом і договором страхування (зокрема, пеня, 3 % річних, інфляційні втрати).
      При цьому Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 30.01.2018 у справі № 910/17993/15, яка викладена з посиланням правову позицію Верховного Суду України у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15.
      8.4 Суди першої і апеляційної інстанцій встановили обставини:
      - нездійснення страховиком - ПАТ "СК "Україна", у встановлений Законом строк страхового відшкодування страхувальнику за Договором (права вимоги за яким набув Позивач);
      - обставини звернення Позивача у справі № 910/842/18 про банкрутство ПАТ "СК "Україна" з кредиторськими вимогами, що складають як суму несплаченого за Договором страхового відшкодування (суму шкоди, заподіяної майну -транспортному засобу внаслідок ДТП), так і суми, нараховані внаслідок нездійснення страховиком виплати страхового відшкодування у встановлений Законом строк - пені, 3 % річних та інфляційних витрат, за весь період прострочення;
      - обставини визнання цих вимог на зазначені суми як кредиторських вимог у справі № 910/842/18 про банкрутство ПАТ "СК "Україна";
      - обставини ліквідації страховика - ПАТ "СК "Україна", внаслідок банкрутства без здійснення у межах справи № 910/842/18 про банкрутство погашення Позивачу заборгованості на суму визнаних кредиторських вимог.
      8.5 Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законом та Законом про банкрутство.
      За загальним правилом, викладеним в пункті 3 статті 20 Закону України "Про страхування", при настанні страхового випадку страховик зобов`язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
      Норми статті 87 Закону про банкрутство (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство ПАТ "СК "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів в процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п`ятої статті 45 Закону про банкрутство встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
      Натомість спеціальні норми Закону встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика через недостатність майна страховика.
      Зокрема, відповідно до пункту 20.3 статті 20 Закону у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов`язки за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов`язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов`язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом.
      Підпунктом "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
      8.6 За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до МТСБУ обов`язків за договором страхування, МТСБУ виконує обов`язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
      При цьому преамбула статті 41 Закону - щодо відшкодування МТСБУ шкоди на умовах, визначених цим Законом не може тлумачитись без взаємозв`язку із положеннями підпункту "ґ" пункту 41.1. цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 Закону, пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 ЦК України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
      Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і Позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов`язань, має місце винятково договірний характер обов`язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, у зв`язку з чим неправильним є застосування судами першої та апеляційної інстанції норми статті 1166 ЦК України, яка регулює позадоговірну (деліктну) відповідальність за завдану майнову шкоду.
      В спірних правовідносинах акцент потрібно ставити не на відшкодуванні шкоди, яка відшкодовується МТСБУ у випадках, передбачених статтею 41 Закону, а саме не переході до МТСБУ обов`язків за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності тих страховиків, які ліквідовані, що передбачено положеннями пункту 20.3 статті 20 та статтею 41 Закону.
      Отже МТСБУ не звільняється від обов`язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону) суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина друга статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону) є невід`ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
      Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог Позивача до ПАТ "СК "Україна" як на суму страхового відшкодування, так і на спірні у цій справі суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, а також узгоджується з умовами в пункті 1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу № 1/24-06/2015 від 24.06.2015 - щодо права Позивача (фактора та кредитора за Договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі (пункт 3.1.).
      Дійшовши цього висновку, для вирішення спору про покладення на МТСБУ (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону) обов`язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих в силу закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення МТСБУ виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету дослідження та доказування, як такі, що не мають значення.
      8.7 Однак суди наведеного не врахували, неправильно застосувавши до спірних правовідносин норми пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1. статті 41 Закону.
      Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника (пункти 5.1.-5.4.) та відхиляє протилежні аргументи Відповідача (пункти 6.1.).
      Суд виходить з того, що обставини правильності розрахунків спірних сум 3 % річних, інфляційних втрат та пені, які були визнані як кредиторські вимоги у справі № 910/842/18 про банкрутство ПАТ "СК "Україна", встановлені згідно з ухвалою від 15.06.2018 у справі № 910/842/18 (пункт 3.2.).
      8.8 Водночас Суд зазначає про таке.
      Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України).
      За змістом норми цієї статті позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.
      Частинами 2, 3 статті 267 ЦК України передбачено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.
      Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
      8.9 Отже, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України).
      8.10 Враховуючи наведені норми ЦК України та висновки в пунктах 8.6, 8.7, суди між тим дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову з підстав відсутності порушеного права у спірних правовідносинах, не надавши, всупереч нормам статті 86 ГПК України, оцінки зібраним у справі доказам, а саме заяві про застосування до спірних правовідносин позовної давності та викладеним в ній обставинам, що подана Відповідачем 13.11.2019 - до ухвалення місцевим судом рішення у цій справі (пункт 1.3).
      У зв`язку із викладеним Суд частково погоджується із аналогічним аргументом Відповідача (пункт 6.2.).
      8.11 Допущені судами процесуальні порушення - недослідження зібраних у справі доказів, унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для вирішення питання про існування права на судовий захист у спірних правовідносинах, а саме: щодо почату перебігу та спливу позовної давності у спірних правовідносинах за вимогами Позивача, а також, у разі встановлення обставин пропуску позовної давності у спірних правовідносинах - щодо наявності поважних причин її пропуску. Апеляційний суд вказаних помилок суду першої інстанції не виправив.
      8.12 Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
      8.13 Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
      8.14 Враховуючи викладене, визначені статтею 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, та з урахуванням положень пункту 2 частини 1 статті 308 та пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України, Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувані постанова апеляційного суду та ухвала суду першої інстанції - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.
      8.15 Дійшовши висновків у цій справі (пункт 8.6) та з огляду на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, Суд зазначає, що рішення касаційного суду у цій справі стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
      Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
      П О С Т А Н О В И В :
      1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал" задовольнити частково.
      2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.11.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2020 у справі № 910/14293/19 скасувати.
      3. Справу № 910/14293/19 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
      Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя О.В. Васьковський
      Судді В.Я. Погребняк
      Н.Г. Ткаченко
      Джерело: ЄДРСР 90594594
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      15 червня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 916/585/18 (916/1051/20)
      Провадження № 12-14гс21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Пількова К. М.,
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      за участю секретаря судового засідання Жураховської Т. О., представників учасників справи:
      Товариства з обмеженою відповідальністю «Французький бульвар-Еліт» - Бісик Я. В, адвоката,
      реєстратора ОСОБА_1 - не з`явився,
      Одеської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації» - не з`явився,
      Акціонерного товариства «Альфа-Банк» - Кузовлєва А. В., адвоката,
      Товариства з обмеженою відповідальністю «Автостайл» - Олійника Р. В., Кочмара В. В., адвокатів,
      Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Астер-Фінанс» - не з`явився,
      розглянула в судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Автостайл» та Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 (головуючий суддя Аленін О. Ю., судді Бєляновський В. В., Лавриненко Л. В.) та рішення Господарського суду Одеської області від 19.10.2020 (суддя Грабован Л. І.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Французький бульвар-Еліт» до реєстратора ОСОБА_1, Одеської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації», Акціонерного товариства «Альфа-Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Автостайл» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Акціонерного товариства «Альфа-Банк» - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Астер-Фінанс» про визнання протиправним та скасування рішень реєстратора, скасування записів про право власності та визнання недійсним договору купівлі-продажу в межах справи № 916/585/18 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Астер-Фінанс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Французький бульвар-Еліт» про банкрутство.
      1. Короткий зміст позовних вимог
      1.1. У квітні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Французький бульвар-Еліт» (далі - Позивач, ТОВ «Французький бульвар-Еліт») звернулося до реєстратора ОСОБА_1 , Одеської обласної філії Комунального підприємства «Центр державної реєстрації», Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі - АТ «Укрсоцбанк», Банк, правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Автостайл» (далі - ТОВ «Автостайл») з позовом про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 37407015 від 04.10.2017, прийняте державним реєстратором Одеської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» ОСОБА_1; скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності № 22661492, внесеного 04.10.2017 до Державного реєстру прав на нерухоме майно державним реєстратором Одеської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» ОСОБА_1; визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва, а саме: незавершеного будівництва курортно-рекреаційного комплексу сімейного типу, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (вул. Амундсена), будівельною готовністю 15 %, розмір загальної площі (фактично) - 793, 7 кв.м, матеріали стін - залізобетон, складові частини об`єкта нерухомого майна: курортно-рекреаційний комплекс А, фундамент Б, підпірна стіна 1, реєстраційний номер 1369655551101 від 20.12.2017, укладеного між АТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Автостайл», зареєстрованого в реєстрі за № 3294 (далі - Договір купівлі-продажу); скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності № 24056980, внесеного до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саваріною Оленою Сергіївною (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).
      1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.03.2020 ОСОБА_1 подав прокурору відділу Прокуратури Одеської області Мрихину К. О. заяву в порядку статті 469 Кримінального кодексу України, в якій просив укласти угоду про визнання вини у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018160000000405. Цією заявою ОСОБА_1 повідомив, зокрема, Позивача, що відкрив розділ, провів реєстрацію права власності та вчинив запис за № 37407015 про оформлення права власності за АТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк») на спірний об`єкт незавершеного будівництва з порушенням частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; ОСОБА_1 не встановив, чи наявні підстави для проведення реєстраційних дій, оскільки рішенням Господарського суду Одеської області від 15.09.2014 у справі № 916/2909/14 у рахунок погашення боргу за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки: земельну ділянку, майнові права на нерухомість, будівництво якої незавершене та яка стане власністю іпотекодавця в майбутньому (Об`єкт незавершеного будівництва). Отже, ОСОБА_1 при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 37407015 та внесенні запису про право власності 22661492 порушив частину третю статті 10, пункт 4 статті 18, пункти 2-4 статті 24, частину другу статі 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статті 37-41 Закону України «Про іпотеку», якими на час укладення сторонами іпотечного договору не було передбачено можливості передавати в іпотеку майнові права.
      Спірний Договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва є недійсним, оскільки на час його укладення власником цього об`єкта був Позивач, а рішення про проведення державної реєстрації не є підставою для набуття права власності відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
      1.3. У травні 2020 року ОСОБА_1 подав заяву, якою визнав позов у частині вимог про скасування рішень реєстратора та скасування записів про право власності.
      1.4. ТОВ «Автостайл» та АТ «Альфа-Банк» проти задоволення позовних вимог заперечили, просили у позові відмовити в повному обсязі.
      1.5. ТОВ «Автостайл» також просило залишити без розгляду позовні вимоги Позивача про визнання недійсним Договору купівлі-продажу на підставі пункту 3 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      2.1. 28.09.2020 ухвалами Господарського суду Одеської області закрито провадження у справі в частині позовних вимог до Одеської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» та реєстратора ОСОБА_1 на підставі пунктів 6 та 2 відповідно частини першої статті 231 ГПК України.
      2.2. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 28.09.2020 залучено громадянина ОСОБА_1 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.
      2.3. 19.10.2020 Господарський суд Одеської області рішенням, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2020, позов ТОВ «Французький бульвар-Еліт» до АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Автостайл» задовольнив частково; визнав протиправним та скасував рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 37407015 від 04.10.2017, прийняте державним реєстратором Одеської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» ОСОБА_1; визнав недійсним Договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва від 20.12.2017, укладений між АТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Автостайл», зареєстрований в реєстрі за № 3294; відмовив у задоволенні позову в частині скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності № 22661492, внесеного 04.10.2017 державним реєстратором Одеської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» ОСОБА_1 , за АТ «Укрсоцбанк» та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності за № 24056980, внесеного приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саваріною О. С. 20.12.2017, за ТОВ «Автостайл».
      2.4. Приймаючи вказані рішення, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що державний реєстратор ОСОБА_1 допустив неналежне виконання обов`язків під час розгляду заяви про державну реєстрацію та прийняття рішення про реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк», що свідчить про порушення вимог пункту 3 частини першої статті 2, пункту 1 частини третьої статті 10, пункту 4 статті 18, пунктів 2-4 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», статей 27-41 Закону України «Про іпотеку», пункту 35 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (далі - Порядок), у зв`язку із чим рішення ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню, що є підставою для проведення державним реєстратором припинення речових прав на спірне майно. У зв`язку із цим у частині позовних вимог про скасування записів про право власності за АТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Автостайл» як таких, що не передбачені законом та не є належним способом захисту, суди відмовили.
      Суди вказали, що відповідно до положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності є дією, якою держава визнає наявні речові права на нерухоме майно шляхом внесення відомостей до реєстру, а скасування рішення про реєстрацію права власності на об`єкт за АТ «Укрсоцбанк» внаслідок відсутності прав останнього на це майно зумовлює висновок про відсутність правових підстав для укладення останнім Договору купівлі-продажу спірного об`єкта, отже цей Договір не відповідає нормам цивільного законодавства, а саме частині першій статті 203, частині першій статті 626, частині першій статті 656 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
      3. Короткий зміст вимог касаційних скарг
      3.1. ТОВ «Автостайл» (далі також Скаржник-1) звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 19.10.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2020, прийняти нове рішення, яким відмовити Позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
      3.2. АТ «Альфа-Банк» (далі також Скаржник-2) звернулося з касаційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 19.10.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 скасувати; закрити провадження у справі в частині позовної вимоги про визнання недійсним Договору купівлі-продажу; відмовити у задоволенні позову в частині визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 37407015 від 04.10.2017, прийняте державним реєстратором Одеської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» ОСОБА_1; відмовити в задоволенні позову в частині скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності № 22661492, внесеного 04.10.2017 державним реєстратором Одеської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» ОСОБА_1, та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності № 24056980, внесеного приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саваріною О. С., 20.12.2017 за ТОВ «Автостайл».
      3.3. Також у касаційних скаргах Скаржники просили зупинити дію оскаржуваних судових рішень.
      3.4. 22.12.2020 ТОВ «Автостайл» подало до суду касаційної інстанції доповнення до касаційної скарги.
      4. Доводи Скаржника-1, викладені у касаційній скарзі
      4.1. Заявлені Позивачем - банкрутом у межах справи про банкрутство позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є немайновими, а Позивач не є стороною оскаржуваного Договору купівлі-продажу, отже, відповідно до частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) не мав права звертатися з такими позовними вимогами.
      4.2. Ураховуючи положення частини другої статті 4 ГПК України, статей 3, 15, 16, 203 ЦК України, Позивач не довів, яким чином укладений між ТОВ «Автостайл» та АТ «Укрсоцбанк» Договір купівлі-продажу на підставі державної реєстрації об`єкта незавершеного будівництва за Банком станом на час пред`явлення позову може порушувати права та законні інтереси Позивача, який не є стороною цього правочину та стверджує про допущені порушення при реєстрації цього майна; крім того не визначено, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторін, яким нормам законодавства не відповідає Договір та які права Позивача при цьому порушені.
      4.3. Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою ту обставину, що станом на час розгляду цієї справи та прийняття у ній рішення вже було прийнято рішення в іншій справі, предметом якої були вимоги про визнання недійсним Договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ «Автостайл» та АТ «Укрсоцбанк», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саваріною О. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 3294.
      У зв`язку із цим суд першої інстанції безпідставно залишив поза увагою клопотання ТОВ «Автостайл» про залишення частини заявлених позовних вимог без розгляду, яке взагалі не було розглянуто судом.
      4.4. За висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц, рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, отже, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 37407015 від 04.10.2017, прийняте реєстратором ОСОБА_1 , вичерпало свою дію, а предмет позову перестав існувати.
      4.5. Позивач оспорює правочин стороною якого він не є. За висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаціного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування статей 387, 388 ЦК України, є неефективними. Отже у даній справі Позивач обрав неправильний спосіб захисту, який не є ефективним, що є достатньою підставою для відмови у позові.
      4.6. У доповненні до касаційної скарги Скаржник-1 вказав, що підставами касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень є пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду та за неправильного застосування судами норм матеріального та процесуального права.
      Аналіз статті 7 КУзПБ свідчить про те, що заявлені позовні вимоги ТОВ «Французький бульвар-Еліт» не підлягають вартісній оцінці та є немайновими, не містять інших ознак справ, указаних у частині другій зазначеної статті КУзПБ, тому були відсутні правові підстави для поширення на ці позовні вимоги положень вказаної норми, а також пункту 8 статті 20 ГПК України та, відповідно, для прийняття позову в межах справи про банкрутство. Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 752/4361/15. Вказані порушення, на думку Скаржника-1, свідчать про порушення порядку автоматичного розподілу справи за принципом вірогідності та, як наслідок, ухвалення судового рішення судом, не встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
      Суди попередніх інстанцій помилково послалися на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц та Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 923/1194/17, від 12.11.2019 у справі № 922/6545/15, які прийняті за інших фактичних обставин та не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.
      5. Доводи Скаржника-2, викладені у касаційній скарзі
      5.1. Суди першої та апеляційної інстанцій, розглянувши цю справу в межах справи про банкрутство, застосували норму пункту 8 частини першої статті 20 ГПК України та статті 7 КУзПБ без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 289/233/18 та постанові Верховного Суду від 09.06.2020 у справі № 910/3704/13, щодо незаконності розгляду в межах справи про банкрутство позову немайнового характеру про визнання недійсним спірного правочину, стороною якого боржник не був.
      Натомість висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18, від 02.10.2019 у справі № 910/9533/18, від 21.11.2019 у справі № 925/1205/15, врахуванню не підлягали, оскільки прийняті за інших обставин, які не є подібними.
      5.2. Суд апеляційної інстанції не застосував статтю 388 ЦК України, яка підлягала застосуванню, та не врахував відповідний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, за яким захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України. З таким висновком також погодилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, вказавши, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387, 388 ЦК України, є неефективними. Подібний висновок також міститься у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 183/2537/16.
      5.3. Суд першої інстанції застосував статтю 5 Закону України «Про іпотеку» без урахування висновку, сформульованого у постанові Вищого господарського суду України від 21.08.2017 у справі № 910/17906/15.
      5.4. Суди попередніх інстанцій, застосовуючи статті 3, 15, 16 ЦК України, не врахували постанови Верховного Суду України, який неодноразово наголошував (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), що під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати вказані норми, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права, тоді як Позивач не обґрунтував своє право на позов та не зазначив, які саме його права та інтереси порушені, зокрема, в контексті існування рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2014 у справі № 916/2909/14, яким звернуто стягнення на земельну ділянку, майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено.
      6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
      6.1. 25.01.2021 до Суду від ТОВ «Французький бульвар-Еліт» надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство вважає прийняті у справі судові рішення законними та обґрунтованими, а подану касаційну скаргу Скаржника-1 такою, що не підлягає задоволенню.
      6.2. Зазначає, що спір у цій справі відповідно до статті 7 КУзПБ віднесено до юрисдикції господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 23.10.2019 у справі № 752/4361/15.
      6.3. Вважає безпідставним посилання Скаржника-1 на те, що Позивач не обґрунтував своє право на позов та не зазначив, які саме його права або інтереси порушені, оскільки оспорювати правочин може також заінтересована особа, яка не була його стороною, власний інтерес якої полягає у тому, щоб предмет правочину перебував у конкретної особи, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
      6.4. Стверджує, що не можна брати до уваги будь-які висновки, наведені у судових рішеннях у справах № 916/367/18 та № 916/1901/18, оскільки у цих справах не були предметом розгляду предмет позову та підстави, якими Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, що розглядаються в даній справі. Крім того, суди дійшли висновку, що предмет і підстави позовів у даній справі та справі № 916/1901/18 у частині позовних вимог про визнання недійсним Договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва є відмінними.
      6.5. Звертає увагу на ту обставину, що згідно з резолютивною частиною рішення у справі № 916/2909/14 визнано право власності як спосіб реалізації предмета іпотеки на земельну ділянку, однак не визнавалося право на розміщений на ній об`єкт незавершеного будівництва.
      6.6. Позивач вказує, що дозвільні документи у сфері містобудування, а саме: дозвіл на виконання будівельних робіт № 387/07 від 31.08.2007, декларація про початок виконання будівельних робіт від 14.09.2011, зареєстрована Інспекцією ДАБК в Одеській області 19.09.2011 № ОД08311043962, видані на його ім`я, тому, враховуючи положення пункту 68 Порядку, ОСОБА_1 не мав проводити державну реєстрацію за іншою особою.
      6.7. Зазначає, що Відповідачі є належними, оскільки спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно необхідно розглядати як спір, пов`язаний з порушенням цивільних прав Позивача на нерухоме майно іншою особою.
      6.8. Вказує, що, виходячи з положень статті 331 ЦК України, є власником матеріалів (замовник будівництва), які були використані в процесі такого будівництва, а не власником об`єкта будівництва, тому посилання на те, що належним способом захисту є вимога про витребування такого майна безпідставні.
      7. Розгляд справи Верховним Судом
      7.1. 29.12.2020 ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Автостайл» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 19.10.2020; призначено розгляд касаційної скарги на 28.01.2021; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 20.01.2021; відмовлено у задоволенні клопотання Скаржника-1 про зупинення дії постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 19.10.2020.
      7.2. 18.02.2021 ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Альфа-Банк» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 19.10.2020; об`єднано касаційні скарги АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Автостайл» в одне касаційне провадження; повідомлено учасників справи про розгляд касаційної скарги 25.02.2021; надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 23.02.2021.
      7.3. 25.02.2021 у судовому засіданні оголошено перерву до 14 год 00 хв 01.03.2021.
      7.4. 01.03.2021 ухвалою Верховного Суду справу за касаційними скаргами ТОВ «Автостайл» та АТ «Альфа-Банк» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 19.10.2020 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 ГПК України, оскільки колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування частини другої статті 7 КУзПБ стосовно розгляду справ за немайновими позовами боржника, які не підлягають вартісній оцінці, в тому числі визнання недійсними правочинів, стороною яких не є боржник, поза межами справи про банкрутство, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 752/4361/15, або застосувати вказану правову позицію у випадку її конкретизації Великою Палатою Верховного Суду.
      7.5. Ухвалою від 31.03.2021 Велика Палата Верховного Суду прийняла до розгляду справу за касаційними скаргами ТОВ «Автостайл» та АТ «Альфа-Банк» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 19.10.2020; призначила розгляд справи; відмовила в задоволенні клопотання ТОВ «Автостайл» про зупинення дії оскаржуваних судових рішень.
      7.6. Ухвалою від 25.05.2021 Велика Палата Верховного Суду відмовила у задоволенні клопотання ТОВ «Автостайл» про зупинення дії постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 19.10.2020.
      8. Встановлені судами обставини
      8.1. 31.08.2007 Інспекція держархбудконтролю Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради видала дозвіл на виконання будівельних робіт № 387/07 на вул. Дача Ковалевського (т. 1, а. с. 33) ТОВ «Французький бульвар-Еліт».
      8.2. У декларації про початок виконання будівельних робіт від 14.09.2011 (т. 1, а. с. 29-32) вказано інформацію про замовника будівництва курортно-рекреаційного комплексу на вул. Ковалевського сімейного типу, а саме ТОВ «Французький бульвар-Еліт».
      8.3. У довідці КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» №120739.58 від 11.12.2009 (т. 2, а. с. 10) повідомлено про ведення будівництва курортно-рекреаційного комплексу сімейного типу на земельній ділянці площею 5 291 кв.м, що належить ТОВ «Французький бульвар-Еліт», готовність 55 %.
      8.4. Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.09.2014 у справі № 916/2909/14 (т. 1, а. с. 81-90), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 18.08.2016, задоволено позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ТОВ «Французький бульвар-Еліт», звернуто стягнення в рахунок часткового погашення (у сумі 18 135 400,00 грн) заборгованості ТОВ «Французький бульвар-Еліт» перед ПАТ «Укрсоцбанк» за договором кредиту № 660/007-516 від 17.05.2007, загальний розмір якої становить 166 744 612,04 грн, що еквівалентно 14 038 620,38 доларів США, на належний ТОВ «Французький бульвар-Еліт» предмет іпотеки за іпотечним договором від 23.05.2007, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н. В. та зареєстрованим у реєстрі за № 89, а саме: земельну ділянку загальною площею 0,5291 га, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу Свято-Успенського чоловічого монастиря), кадастровий номер 5110136900:35:002:0009, цільове призначення - для будівництва курортно-рекреаційного комплексу (2-3 поверхи), яка належить ТОВ «Французький бульвар-Еліт» на праві приватної власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку № 915253, виданого Одеським міським управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради 18.09.2006, зареєстрованого 18.09.2006 в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 020650500037 майнові права на нерухомість, будівництво якої незавершене та яка стане власністю іпотекодавця в майбутньому, а саме курортно-рекреаційний комплекс сімейного типу, що будується за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу Свято-Успенського чоловічого монастиря); визнано право власності ПАТ «Укрсоцбанк» на земельну ділянку загальною площею 0,5291 га, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу Свято-Успенського чоловічого монастиря), кадастровий номер 5110136900:35:002:0009, цільове призначення - для будівництва курортно-рекреаційного комплексу (2-3 поверхи).
      8.5. За змістом іпотечного договору від 23.05.2007, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Луняченко Н. В. та зареєстрованого у реєстрі за № 89 (далі - Іпотечний договір, т. 2, а. с. 3-6), він укладений з метою забезпечення виконання зобов`язань за Кредитним договором між Банком та ТОВ «Французький бульвар-Еліт», за умовами якого Іпотекодавець передав в іпотеку Іпотекодержателю як забезпечення виконання Іпотекодавцем зобов`язань за Кредитним договором, майно - земельну ділянку загальною площею 0,5291 га, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район пляжу Свято-Успенського чоловічого монастиря), кадастровий номер 5110136900:35:002:0009, цільове призначення - для будівництва курортно-рекреаційного комплексу (2-поверхи), яка належить Іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку № 915253, виданого Одеським управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради 18.09.2006, зареєстрованого 18.09.2006 у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 10650500037.
      8.6. Згідно з договором про внесення змін до Іпотечного договору № 1 від 14.12.2007 (т. 2, а. с. 7) пункт 1.1 договору щодо предмета іпотеки змінено та викладено у новій редакції з доповненням підпунктом 1.1.1 про передачу в іпотеку додатково до вказаної земельної ділянки майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено та яка стане власністю іпотекодавця в майбутньому після укладення цього договору, а саме курортно-рекреаційний комплекс сімейного типу, що будується за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район Свято-Успенського чоловічого монастиря). Майнові права випливають з рішення виконавчого комітету Одеської міської ради № 887 від 26.12.2006 «Про надання дозволу Товариству з обмеженою відповідальністю «Французький бульвар-Еліт» на проектування та будівництво курортно-рекреаційного комплексу сімейного типу за адресою м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (район Свято-Успенського чоловічого монастиря)»; Договору на право забудови, укладеного між Іпотекодавцем та виконавчим комітетом Одеської міської ради 26.12.2006, Дозволу на виконання будівельних робіт № 387/07 від 31.08.2007 (далі - Предмет іпотеки).
      8.7. Пунктами 4.1, 4.2, 4.6 Іпотечного договору передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або шляхом продажу, передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку»; або продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку»).
      8.8. Відповідно до пункту 4.7 Іпотечного договору в разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду реалізація предмета іпотеки здійснюється у спосіб, зазначений у відповідному рішення суду: шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» або шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження.
      8.9. Договорами про внесення змін № 2 від 31.03.2008, № 3 від 01.07.2008 до Іпотечного договору вносились зміни до підпункту 1.1.1 щодо ціни предмета іпотеки (т. 2, а. с. 8, 9).
      8.10. Державну реєстрацію права власності ПАТ «Укрсоцбанк» на об`єкт нерухомого майна за № 1369655551101 - незавершене будівництво курортно-рекреаційного комплексу сімейного типу за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, місце розташування: земельна ділянка кадастровий номер 5110136900:35:002:0009, реєстраційний номер 687374451101 загальною площею 793,7 кв.м, будівельною готовністю 15 % в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено ОСОБА_1 , державним реєстратором Одеської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 37407015 від 04.10.2017, про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна у довідці № 214922227 від 03.07.2020 (т. 4 а. с. 30-32). Підставою державної реєстрації у довідці визначені: довідка, видана 28.03.2017 КП «БТІ ОМР», технічний паспорт, виданий 28.03.2017, КП «БТІ ОМР», рішення суду № 916/2909/14 від 15.09.2014 Господарського суду Одеської області; Декларація про початок виконання будівельних робіт серія № ОД08311043962, видана 19.09.2011 ДАБК в Одеській області.
      8.11. 20.12.2017 між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Автостайл» був укладений Договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва (т. 2, а. с. 43-48; т. 3, а. с.113-118), відповідно до пункту 1.1 якого за цим договором ПАТ «Укрсоцбанк» зобов`язується продати та передати у власність ТОВ «Автостайл», а ТОВ «Автостайл» зобов`язується сплатити обумовлену грошову суму в обумовлені строки та прийняти у власність об`єкт нерухомого майна, а саме незавершене будівництво курортно-рекреаційного комплексу сімейного типу, що знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (вул. Амундсена), будівельною готовністю 15 %, розмір загальної площі (фактично) - 793, 7 кв.м., матеріали стін - залізобетон, складові частини об`єкта нерухомого майна: курортно-рекреаційний комплекс А, фундамент Б, підпірна стіна І, реєстраційний номер 1369655551101.
      8.12. За умовами підпункту 1.1.1 цього Договору нерухоме майно розташоване на земельній ділянці площею 0,5291 га, яка знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, цільове призначення земельної ділянки - Е.07.01 для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення; категорія земель - землі рекреаційного призначення; цільове використання земельної ділянки - для будівництва курортно-рекреаційного комплексу (2-3 поверхи), кадастровий номер 5110136900:35:002:0009. Одночасно з посвідченням цього договору посвідчується договір купівлі-продажу земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно.
      8.13. Відповідно до пункту 1.2 указаного договору нерухоме майно належить ПАТ «Укрсоцбанк» на підставі: рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2014 у справі № 916/2909/14, яке набрало законної сили 18.08.2016; довідки щодо відсотка готовності об`єкта незавершеного будівництва № 483215.72.17 від 28.03.2017, виданої Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради; технічного паспорта, виготовленого станом на 28.03.2017, виданого 31.10.2017 Комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради; декларації про початок виконання будівельних робіт від 14.09.2011, зареєстрованої інспекцією ДАБК в Одеській області 19.09.2011 № ОД08311043962. Державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ПАТ «Укрсоцбанк» у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно проведено ОСОБА_1 , державним реєстратором Одеської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» згідно з рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 37407015 04.10.2017, номер запису про право власності 22661492, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1369655551101, про що 04.12.2017 ОСОБА_1 , державним реєстратором Одеської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Одеської області видано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №106146091.
      8.14. Згідно з пунктом 1.4 цього договору ПАТ «Укрсоцбанк» стверджує, що відчужуване нерухоме майно належить йому на праві власності, на момент укладення цього договору нікому іншому не продане, не подароване, як внесок до статутного капіталу господарських товариств не передане, не відчужене іншим способом, не заставлене, під податковою заставою, під забороною (арештом) не перебуває, прихованих недоліків не має, а також прав щодо нього у третіх осіб (у тому числі за договорами найму тощо) як у межах, так і за межами України немає, судової суперечки у відношенні до нерухомого майна немає, самовільних переобладнань немає.
      8.15. Відповідно до пункту 1.5 указаного договору ПАТ «Укрсоцбанк» погоджується, що володіє інформацією про нерухоме майно, що набувається в тому обсязі, яка надана ПАТ «Укрсоцбанк» та зазначена в цьому договорі, задоволений станом нерухомого майна, встановленим шляхом належного огляду до укладення цього договору.
      8.16. За умовами пункту 2.1 цього договору сторони дійшли домовленостей, що вартість указаного в цьому договорі нерухомого майна загалом становить 223 074, 43 грн.
      8.17. Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 108407980 від 20.12.2017 (т. 2, а. с. 49, 50) власником об`єкта нерухомого майна, а саме незавершеного будівництва курортно-рекреаційного комплексу сімейного типу, розташованого за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (вул. Амундсена), є ТОВ «Автостайл» на підставі договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва від 20.12.2017.
      8.18. Одночасно з Договором купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва 20.12.2017 між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Автостайл» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (т. 3, а. с. 105-110), відповідно до пункту 1.1 якого ПАТ «Укрсоцбанк» передає у власність ТОВ «Автостайл», а ТОВ «Автостайл» приймає у власність належну ПАТ «Укрсоцбанк» на праві власності земельну ділянку площею 0, 5291 га, яка розташована за адресою: Одеська обл., м. Одеса, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 687374451101, та сплачує за неї погоджену грошову суму.
      8.19. Пунктом 1.4. вказаного договору передбачено, що відчужувана земельна ділянка належить ПAT «Укрсоцбанк» на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2014 у справі № 916/2909/14, рішення набрало законної сили 18.08.2016.
      8.20. Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.06.2018 у справі № 916/367/18 (т. 2, а. с. 65-72), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 (т. 2, а. с. 74-85), відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ «Французький бульвар-Еліт» до ТОВ «Автостайл» про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва (будівельні матеріали). Суд встановив, що за ТОВ «Автостайл» на підставі договорів купівлі-продажу від 20.12.2017 зареєстровано право власності на об`єкт незавершеного будівництва та земельну ділянку з кадастровим номером 5110136900:35:002:0009.
      У вказаному рішенні суд критично оцінив доводи позивача про те, що фактично в межах одного об`єкта нерухомого майна та однієї земельної ділянки має місце наявність двох власників - ТОВ «Автостайл» та ТОВ «Французький бульвар-Еліт», оскільки позивач не надав доказів належності йому об`єктів незавершеного будівництва (будівельні матеріали), а суд встановив, що ТОВ «Автостайл» є законним власником об`єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:35:002:0009 на підставі договорів купівлі-продажу 2017 року.
      8.21. Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.06.2019 у справі № 916/1901/18 (т. 2, а. с. 51-64), залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2020, відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Французький бульвар-Еліт» до ТОВ «Автостайл» та ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва серії НМІ №713018 від 20.12.2017, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Автостайл», скасування реєстрації права власності ТОВ «Автостайл» на об`єкт незавершеного будівництва зі ступенем готовності 15 %, загальною площею 793,7 кв.м курортно-рекреаційного комплексу за адресою: м. Одеса, вул. Дача Ковалевського, номер запису про право власності 24056980 від 20.12.2017 повністю.
      У рішенні суд дійшов висновку про недоведеність того, яким чином договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва від 20.12.2017, укладений між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Автостайл» на підставі державної реєстрації об`єкта незавершеного будівництва за ПАТ «Укрсоцбанк», станом на час пред`явлення позову може порушувати права та законні інтереси позивача, який, не будучи стороною спірного договору, заявив про його неправомірність з підстав порушення під час реєстрації права власності на вказане майно за ПАТ «Укрсоцбанк» (продавцем) іпотекодержателем без оскарження дій державного реєстратора та визнання їх незаконними в установленому законом порядку. Крім того, суд указав, що не визначено, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторін та яким нормам законодавства не відповідає цей договір. Доводи позивача зведені до оцінки неправомірності дій державного реєстратора при проведенні реєстрації об`єкта за ПАТ «Укрсоцбанк», що не є предметом дослідження у справі, до того ж відповідних вимог позивач не заявляв.
      8.22. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.05.2018 відкрито провадження у справі № 916/585/18 про банкрутство ТОВ «Французький бульвар-Еліт».
      8.23. Постановою Господарського суду Одеської області від 26.11.2018 ТОВ «Французький бульвар-Еліт» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.
      Станом на час розгляду справи судами ліквідаційна процедура триває, справа перебуває у провадженні Господарського суду Одеської області.
      9. Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Щодо розгляду справи в межах процедури банкрутства
      9.1. 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства (далі - КузПБ), пунктами 2, 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» якого визначено, що з дня введення його в дію Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон про банкрутство) втрачає чинність і подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.
      9.2. Суди встановили, що 03.05.2018 відкрито провадження у справі про банкрутство Позивача і на час розгляду цієї справи ліквідаційна процедура триває.
      9.3. Відповідно до частини першої, абзацу 1 частини другої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
      Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
      9.4. Отже, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, постановах Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі № 910/1116/18, від 12.01.2021 у справі № 334/5073/19.
      9.5. У постановах від 15.05.2019 у справі № 289/2217/17, від 12.06.2019 у справі № 289/233/18, від 19.06.2019 у справах № 289/718/18 та № 289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.
      9.6. Таким чином, зокрема, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію вказаного Кодексу має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає.
      9.7. До того ж, вирішуючи питання про необхідність розгляду спору, стороною якого є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, суди мають виходити не тільки з того, чи підлягають такі вимоги вартісній оцінці з урахуванням положень статті 163 ГПК України, а також надати оцінку змісту заявлених вимог та порушеного права або інтересу, на захист якого такий позов подано.
      9.8. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що положеннями частин першої, другої статті 131 КУзПБ передбачено, що майно боржника, що підлягає реалізації у процедурі погашення боргів боржника, складає ліквідаційну масу.
      До складу ліквідаційної маси включається все майно боржника, що перебуває у його власності, а також те, що буде отримано боржником у власність після визнання його банкрутом і до завершення процедури погашення боргів боржника, крім майна, визначеного частинами шостою та сьомою цієї статті та статтею 132 цього Кодексу.
      9.9. Розглядаючи спір у справі № 752/4361/15, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.10.2019 надавала оцінку заявленим вимогам у контексті їх вартісної оцінки та впливу на формування ліквідаційної маси банкрута за наслідками вирішення цих вимог, а відтак і необхідності розгляду спору в межах справи про банкрутство відповідно до Закону про банкрутство.
      9.10. Підстав для відступу від висновку, сформульованого у вказаній справі, Велика Палата не вбачає, оскільки у справі, що розглядається, спірні правовідносини врегульовані КУзПБ, якими встановлено ширші критерії, за якими вирішується питання про необхідність розгляду справи у межах справи про банкрутство.
      9.11. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.
      9.12. Предметом розгляду у цій справі є вимоги Позивача про визнання протиправним та скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності; записів про право власності, визнання недійсним Договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва з тих підстав, що державний реєстратор не мав законних підстав реєструвати право власності за АТ «Укрсоцбанк» на об`єкт незавершеного будівництва, який Позивач вважає таким, що належить йому.
      9.13. Отже, характер правовідносин між учасниками справи свідчать про те, що у Позивача існує спір з Відповідачами з приводу права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який Позивач вважає своєю власністю, внаслідок, зокрема, дій Відповідачів щодо реєстрації такого права за ними.
      9.14. Отже, цей позов подано на захист майнових прав банкрута, який вважає безпідставною реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою особою. Тобто виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою Позивача з правомірністю набуття Відповідачами права власності на об`єкт незавершеного будівництва, що стало підставою для звернення з цим позовом.
      9.15. З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що заявлені у цій справі банкрутом - ТОВ «Французький бульвар-Еліт» вимоги мають розглядатися у межах справи про його банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ, а доводи Скаржників (пункти 4.1, 4.6, 5.1) про порушення вказаної норми судами Велика Палата Верховного Суду відхиляє як помилкові.
      Щодо оскарження реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк»)
      9.16. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      9.17. Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За статтею 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (аналогічна норма права закріплена у статті 20 Господарського кодексу України).
      9.18. За змістом положень указаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
      9.19. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що, установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.
      9.20. У цій справі розглядаються позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення реєстратора про реєстрацію права власності; записів про право власності на об`єкт незавершеного будівництва, який, як стверджує Позивач, належить йому, а реєстрація права власності за Відповідачами проведена з порушенням вимог закону.
      9.21. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
      9.22. Частиною першою статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
      9.23. Згідно із частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
      9.24. Порядок набуття права власності на новостворене майно та об`єкти незавершеного будівництва визначений статтею 331 ЦК України, частинами другою, третьою якої передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).
      До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
      У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об`єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.
      9.25. Водночас відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
      9.26. Таким чином, саме власнику або користувачу земельної ділянки належить право її забудови, тобто відповідне право особа набуває з моменту набуття у власність або користування ділянки у встановленому законом порядку.
      9.27. Абзацом шостим статті 6 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що об`єкти незавершеного будівництва, розташовані на переданій в іпотеку земельній ділянці, вважаються предметом іпотеки, незалежно від того, хто є власником об`єкта незавершеного будівництва.
      9.28. Велика Палата Верховного Суду враховує встановлені судами у цій справі обставини, зокрема щодо внесення сторонами змін до Іпотечного договору на підставі відповідного договору № 1 від 14.12.2017 - передачі додатково до земельної ділянки майнових прав на нерухомість, будівництво якої не завершено та яка стане власністю іпотекодавця - Позивача в майбутньому із посиланням на те, що майнові права випливають, зокрема, з договору про право забудови, укладеного з виконавчим комітетом Одеської міської ради, Дозволу на виконання будівельних робіт.
      9.29. При цьому готовність курортно-рекреаційного комплексу, що будується на земельній ділянці, яка належить Позивачу, за інформацією з довідки КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» № 120739.58 від 11.12.2009 становить 55 %.
      9.30. Суди також встановили, що, відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «Французький бульвар-Еліт» до ТОВ «Автостайл» про визнання права власності на спірний об`єкт незавершеного будівництва у справі № 916/367/18, суд першої інстанції критично оцінив доводи позивача щодо фактичної наявності двох власників у межах одного об`єкта нерухомого майна та однієї земельної ділянки, вказавши, що позивач не надав доказів належності йому об`єкта незавершеного будівництва (будівельних матеріалів), та дійшов висновку про те, що ТОВ «Автостайл» є законним власником об`єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки на підставі договорів купівлі-продажу 2017 року.
      9.31. З огляду на викладене, враховуючи наведені положення законодавства, встановлені у цій справі судами обставини не надають підстав для висновку про наявність у ТОВ «Французький бульвар-Еліт» порушеного права або охоронюваного законом інтересу, які підлягають захисту та поновленню у межах заявлених у цій справі позовних вимог про визнання протиправними та скасування рішень державного реєстратора ОСОБА_1 , що є підставою для відмови у позові в цій частині.
      9.32. Разом з цим частиною третьою статті 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
      9.33. За статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
      9.34. Вказана норма визначає сукупно дві умови, за одночасної наявності яких власник має право витребувати своє майно від іншої особи, а саме: правову - незаконність, відсутність відповідної підстави та фактичну, що виявляється у заволодінні майном іншою особою.
      9.35. Велика Палата Верховного Суду враховує висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14, про неврахування якого зазначає Скаржник-2 (пункт 5.3), що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
      9.36. У постанові від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, на неврахування судами висновків у якій посилається Скаржник-1 (пункт 4.5), Велика Палата Верховного Суду погодилася з наведеним висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
      Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у постанові від 17.12.2014 у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
      9.37. При цьому, зазначені норми є загальними, стосуються майна в цілому, тобто регулюють правовідносини щодо і рухомого, і нерухомого майна.
      9.38. З огляду на наведені положення, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що лише особа, яка є законним власником або користувачем земельної ділянки має право здійснювати будівництво на цій ділянці. Водночас, у разі, якщо особа вважає себе власником будівельних матеріалів, вона може вимагати їх повернення або відшкодування їх вартості, якщо повернення цих матеріалів неможливе без знецінення їх вартості.
      9.39. З огляду на викладене суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, оскільки Позивач не довів наявність свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та звернувся до суду з вимогою, яка не відповідає належному та ефективному способу захисту.
      9.40. Твердження Скаржника-2 (пункт 5.4) про застосування судом першої інстанції статті 5 Закону України «Про іпотеку» без урахування висновку, сформульованого у постанові Вищого господарського суду України від 21.08.2017 у справі № 910/17905/15 Велика Палата Верховного Суду відхиляє, оскільки наведені посилання не є підставою касаційного оскарження відповідно до статті 287 ГПК України.
      Щодо вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу
      9.41. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
      Частиною першою цієї статті передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
      9.42. Відповідний порядок звернення до господарського суду встановлюють положення ГПК України, частиною першою статті 162 якого передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
      9.43. Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої зазначеної норми позовна заява повинна міститизміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.
      9.44. За наведеними положеннями предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Наведений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.
      9.45. Розглядаючи цю справу, суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Господарського суду Одеської області від 03.06.2019 у справі № 916/1901/18, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.2020, відмовлено у задоволенні позову ТОВ «Французький бульвар-Еліт» до ТОВ «Автостайл» та ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва серії НМІ № 713018 від 20.12.2017, укладеного між відповідачами, недійсним та скасування реєстрації права власності ТОВ «Автостайл» на об`єкт незавершеного будівництва, який є предметом вказаного договору.
      9.46. Аналізуючи підстави звернення до суду у вказаній справі, суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, встановив, що ТОВ «Французький бульвар-Еліт» у вказаній справі посилається на порушення норм чинного законодавства під час укладення спірного договору між ПАТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Автостайл», оскільки на момент укладення цього Договору право власності ПАТ «Укрсоцбанк» на об`єкт незавершеного будівництва було незаконним; рішенням суду у справі № 916/2909/14, на підставі якого було внесено запис про право власності до державного реєстру, визнано право власності на майнові права на нерухомість, а не на об`єкт незавершеного будівництва, проданого за спірним договором купівлі-продажу; дії державного реєстратора ОСОБА_1 із внесення відомостей про право власності за ПАТ «Укрсоцбанк» є такими, що порушують встановлену законодавством процедуру, а саме статті 27, 31-1 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень»; реєстрація на підставі рішення у справі № 916/2909/14, яке набрало законної сили 18.08.2016, в жовтні 2017 року (більш ніж через рік), а не автоматично, є порушенням відповідної процедури.
      Позивач зазначав, що ПАТ «Укрсоцбанк» не є законним власником об`єкта незавершеного будівництва, тому не мало права здійснювати продаж цього майна, як результат, договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва є таким, що порушує положення чинного законодавства України.
      Також указував, що ОСОБА_1 не мав права проводити реєстраційні дії, адже декларація про початок виконання будівельних робіт, посилання на яку міститься як на підставу виникнення права власності, була отримана ТОВ «Французький бульвар-Еліт» як замовником будівництва, а не ПАТ «Укрсоцбанк», тому дії ОСОБА_1 з оформлення права власності за Банком вчинені з порушенням чинного законодавства, а останній не є законним власником об`єкта незавершеного будівництва, тому не мав права продавати це майно, а відповідний договір є таким, що порушує вимоги законодавства. Позивач також зазначив, що об`єкт незавершеного будівництва є фактично цілісним майновим комплексом із земельною ділянкою, здійснення продажу якого окремими частинами є неможливим, тому такі дії відповідачів незаконні.
      9.47. Приймаючи судові рішення у справі № 916/1901/18, суди вказали, що фактично доводи позивача - ТОВ «Французький бульвар-Еліт» зводяться до оцінки неправомірності дій державного реєстратора ОСОБА_1 при проведенні реєстрації об`єкта незавершеного будівництва за ПАТ «Укрсоцбанк».
      9.48. Заявлені у справі, що розглядається, позовні вимоги ТОВ «Французький бульвар-Еліт» до АТ «Укрсоцбанк» та ТОВ «Автостайл» про визнання недійсним Договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва мотивовані незаконністю рішення державного реєстратора ОСОБА_1 , який з порушенням положень пункту 2 частини третьої статті 10, частин першої-четвертої статті 27-1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зареєстрував право власності на об`єкт незавершеного будівництва на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 15.09.2014 у справі № 916/2909/14, тоді як згідно з резолютивною частиною цього рішення не визнавалося право власності на цей об`єкт, у зв`язку із чим неправомірним є подальше відчуження Банком об`єкта незавершеного будівництва ТОВ «Автостайл» та реєстрація за останнім права власності на нього; дозвільні документи, а саме дозвіл на виконання будівельних робіт № 387/07 від 31.08.2007 та декларація про початок виконання будівельних робіт від 14.09.2011 видані на ім`я Позивача, тому ОСОБА_1 не мав правових підстав проводити реєстрацію за іншою особою; під час реєстрації права власності за Банком були взяті до уваги дані, які не відповідають дійсності, оскільки згідно з довідкою № 483215.72.17 від 28.03.2017 відсоток будівельної готовності курортно-рекреаційного комплексу сімейного типу складає 15 %, тоді як відповідно до довідки КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» за № 120739.58 від 11.12.2009 - 55 % готовності.
      З посиланням на положення пункту 3 частини першої статті 2, пункту 1 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» Позивач указує, що документи на реєстрацію були подані посадовою особою АТ «Укрсоцбанк», яка не мала повноважень, оскільки у Банку не виникло будь-яких прав на спірний об`єкт незавершеного будівництва.
      9.49. Водночас, відхиляючи посилання заявників апеляційних скарг про наявність підстав для закриття провадження у справі в цій частині та надаючи оцінку підставам звернення з позовом у частині визнання недійсним Договору купівлі-продажу у справі, що розглядається, та у справі № 916/1901/18, суд апеляційної інстанції не врахував, що підстави цих позовів фактично зводяться до того, що державний реєстратор ОСОБА_1 , на думку Позивача, вчинив реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк» з порушенням положень чинного законодавства за відсутності відповідного судового рішення, яке б надавало право для реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва за Банком, а позови подані на захист права власності Позивача на спірний об`єкт незавершеного будівництва.
      9.50. Рішення місцевого господарського суду висновків у цій частині не містить.
      9.51. З огляду на викладене апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що підстави позовів у даній справі та справі № 916/1901/16, предметом розгляду в якій також були вимоги ТОВ «Французький бульвар-Еліт» про визнання недійсним Договору купівлі-продажу, укладеного між АТ «Укрсоцбанк та ТОВ «Автостайл», є відмінними, отже, посилання Скаржника-1 (пункт 4.3) на існування судового рішення, яким вирішено спір між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих самих підстав, обґрунтовані та заслуговують на увагу.
      9.52. При цьому та обставина, що позови ТОВ «Французький бульвар-Еліт» у зазначених справах подані з посиланням на порушення при реєстрації різних норм законодавства наведених висновків не спростовує, оскільки, як неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду, відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2019 у справі № 265/6582/16-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц. У пункті 7.43 постанови від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суд, з`ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
      9.53. Водночас відповідно до пункту 3 частини першої статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження відповідно, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 175 цього Кодексу.
      9.54. За пунктом 2 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
      9.55. Згідно із частиною першою статті 313 ГПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із залишенням позову без розгляду або закриттями провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.
      9.56. З огляду на наведене прийняті у справі судові рішення в частині вирішення вимог Позивача до Відповідачів про визнання недійсним Договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва підлягають скасуванню, а провадження у цій частині підлягає закриттю.
      9.57. Доводи Скаржників (пункти 4.2, 5.5) про недоведення Позивачем наявності у нього порушеного права або інтересу внаслідок укладення Відповідачами спірного Договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва Велика Палата Верховного Суду не бере до уваги як неналежні у зв`язку з викладеними вище висновками.
      Висновок щодо застосування норм права
      9.58. Якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.
      10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      За наведених мотивів Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування прийнятих у справі судових рішень у частині вирішення вимог про визнання недійсним Договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва із закриттям провадження у справі в цій частині; а також вимог про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності за АТ «Укрсоцбанк» із прийняттям в цій частині нового рішення про відмову у позові. В іншій частині рішення та постанова судів попередніх інстанцій підлягають залишенню без змін. У зв`язку з цим касаційна скарга АТ «Альфабанк» підлягає задоволенню, а касаційна скарга ТОВ «Автостайл» - частковому задоволенню.
      11. Судові витрати
      Враховуючи , що касаційна скарга ТОВ «Автостайл» підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга АТ «Альфа-Банк» - задоволенню із скасуванням прийнятих у справі рішень в оскаржуваній частині судовий збір за розгляд апеляційних та касаційних скарг покладається на Позивача.
      Керуючись статтями 308, 311, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      П О С Т А Н О В И Л А:
      1. Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» задовольнити.
      2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Автостайл» задовольнити частково.
      3. Скасувати постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 19.10.2020 в частині задоволення позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва, а саме: незавершене будівництво курортно-рекреаційного комплексу сімейного типу, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Одеса , вул. Дача Ковалевського (вул. Амундсена) , будівельною готовністю - 15 %, розмір загальної площі (фактично) - 793, 7 кв.м, матеріали стін: залізобетон, складові частини об`єкта нерухомого майна: курортно-рекреаційний комплекс А, фундамент Б, підпірна стіна 1, реєстраційний номер 1369655551101 від 20.12.2017, укладеного між Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автостайл», зареєстрованого в реєстрі за № 3294, і про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 37407015 від 04.10.2017, прийняте державним реєстратором Одеської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» ОСОБА_1
      4. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Французький бульвар-Еліт» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 37407015 від 04.10.2017, прийняте державним реєстратором Одеської обласної філії КП «Центр державної реєстрації» ОСОБА_1, відмовити.
      5. Закрити провадження у справі в частині позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва, а саме: незавершене будівництво курортно-рекреаційного комплексу сімейного типу, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Дача Ковалевського (вул. Амундсена), будівельною готовністю - 15 %, розмір загальної площі (фактично) - 793, 7 кв.м., матеріали стін: залізобетон, складові частини об`єкта нерухомого майна: курортно-рекреаційний комплекс А, фундамент Б, підпірна стіна 1, реєстраційний номер 1369655551101 від 20.12.2017, укладеного між Акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автостайл», зареєстрованого в реєстрі за № 3294.
      6. В іншій частині постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.12.2020 та рішення Господарського суду Одеської області від 19.10.2020 у справі № 916/585/18 (916/1051/20) залишити без змін.
      7. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Французький бульвар-Еліт» (65045, Одеська обл., м. Одеса, вул. Жуковського, 47; код ЄДРПОУ 33933008) на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100; код ЄДРПОУ 23494714) 6 306, 00 (шість тисяч триста шість) грн. та 8 408 (вісім тисяч чотириста вісім) грн. судового збору за розгляд апеляційної та касаційної скарг.
      8. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Французький бульвар-Еліт» (65045, Одеська обл., м. Одеса, вул. Жуковського, 47; код ЄДРПОУ 33933008) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автостайл» (65003, Одеська обл., м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 66/3, оф. № 1; код ЄДРПОУ 40049445) 6 306, 00 (шість тисяч триста шість) грн. та 8 408 (вісім тисяч чотириста вісім) грн. судового збору за розгляд апеляційної та касаційної скарг.
      Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя В. С. Князєв
      Суддя-доповідач К. М. Пільков Судді:Т. О. АнцуповаГ. Р. Крет В. В. БританчукЛ. М. Лобойко Ю. Л. Власов В. В. Пророк І. В. Григор`єваЛ. І. Рогач М. І. ГрицівО. М. Ситнік В. І. ДанішевськаВ. М. Сімоненко Ж. М. ЄленінаІ. В. Ткач Л. Й. КатеринчукС. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 98391620
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      15 червня 2021 року
      м . Київ
      Справа № 922/2416/17
      Провадження № 12-44гс20
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      головуючого судді Князєва В. С.,
      судді-доповідача Власова Ю. Л.
      суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.,
      за участю:
      секретаря судового засідання Сороки Л. П.,
      представників учасників справи:
      представника позивача - Кураксіної О. І.,
      представника відповідача - Іванченка С. М.,
      представника третьої особи - Караченцева Ю. Л.
      розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Господарського суду Харківської області від 05 листопада 2019 року (суддя Чистякова І. О.) та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23 січня 2020 року (судді: Пелипенко Н. М., Істоміна О. А., Стойка О. В.)
      у справі № 922/2416/17
      за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк»
      до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус-трейд»,
      за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Шпак Марини Олександрівни , ОСОБА_2 ,
      про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      Історія справИ
      1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень
      1.1. У липні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ «КБ «Приватбанк», банк, позивач) звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бонус-трейд» (далі - ТОВ «Бонус-трейд», відповідач) про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме п`ятикімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності відповідачу та є предметом іпотеки за договором іпотеки від 19 квітня 2007 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18 квітня 2007 року № HAG7GA00000006 (далі - кредитний договір) у сумі 2 176 801,21 долара США шляхом продажу позивачем будь-якій особі з правом на укладання від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом, у тому числі з нотаріальним посвідченням, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також надання позивачу всіх інших повноважень, необхідних для здійснення продажу предмета іпотеки.
      1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок невиконання Шпак М. О. зобов`язань за кредитним договором у неї існує заборгованість у розмірі 2 176 801,21 долара США. Виконання зобов`язань за наведеним кредитним договором забезпечено шляхом укладення 19 квітня 2007 року між ПАТ «КБ «Приватбанк» і Шпак М. О. договору іпотеки спірного майна. Надалі спірне майно неодноразово відчужувалось на користь інших осіб, внаслідок чого 15 грудня 2014 року зареєстровано право приватної власності відповідача на це майно, яке передано останнім в іпотеку ОСОБА_2 . Позивач не надавав згоди на передачу спірного майна в наступну іпотеку, тому попередня іпотека від 19 квітня 2007 року має вищий пріоритет над наступними, тобто позивач має право задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок стягнення заборгованості за кредитним договором у судовому порядку.
      2. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
      2.1. 18 квітня 2007 року між ПАТ «КБ «Приватбанк» та Шпак М. О. був укладений кредитний договір № HAG7GA00000006, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений у пункті 7.1 цього договору.
      2.2. На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ПАТ «КБ «Приватбанк» та Шпак М. О. був укладений договір іпотеки від 19 квітня 2007 року (далі - договір іпотеки), згідно з яким остання передала банку в іпотеку спірне нерухоме майно.
      2.3. Згідно з пунктом 22 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених пунктами 16.7.1, 16.7.2, 16.9 цього договору, відповідно до розділу V Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса чи згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі.
      2.4. За умовами пункту 27 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено в позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця; продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону № 898-IV, для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та на умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця.
      2.5. Відповідно до пункту 28 договору іпотеки строк дії договору іпотеки - до повного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього.
      2.6. 19 липня 2011 року Господарський суд Харківської області прийняв ухвалу у справі № 5023/5991/11 про порушення провадження у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця Шпак М. О. та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.
      2.7. Господарський суд Харківської області постановою від 17 серпня 2011 року у справі № 5023/5991/11, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2011 року, визнав фізичну особу - підприємця Шпак М. О. банкрутом та відкрив ліквідаційну процедуру, призначив ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Тоцьку К. М. та скасував арешти, накладені на майно боржника, й інші обмеження щодо розпорядження майном боржника.
      2.8. Господарський суд Харківської області ухвалою від 01 вересня 2011 року у справі № 5023/5991/11 заяву ліквідатора задовольнив, зобов`язав приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Ємця І. О. зняти заборону на належне Шпак М. О. спірне нерухоме майно.
      2.9. 12 вересня 2011 року позивач звернувся до Господарського суду Харківської області із заявою про визнання вимог кредитора у справі про банкрутство № 5023/5991/11.
      2.10. 13 жовтня 2011 року між арбітражним керуючим Тоцькою К. М. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бабаївськ-інвест» (далі - ТОВ «Бабаївськ-інвест») був укладений договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна за результатами проведеного аукціону.
      2.11. У подальшому ТОВ «Бабаївськ-інвест» відчужило вказане нерухоме майно на користь ТОВ «Бонус-трейд» за договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І. О. 02 грудня 2011 року за реєстровим номером 1667.
      2.12. 10 квітня 2012 року Вищий господарський суд України постановою у справі № 5023/5991/11 скасував постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2011 року та постанову Господарського суду Харківської області від 17 серпня 2011 року, а провадження у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця Шпак М. О. припинив, оскільки висновки судів попередніх інстанцій про неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури є передчасними. Також Вищий господарський суд України постановив державному реєстратору за місцезнаходженням фізичної особи - підприємця Шпак М. О. відмінити державну реєстрацію її припинення.
      2.13. 08 червня 2012 року Київський районний суд м. Харкова прийняв заочне рішення у справі № 2018/2-4154/11, яким стягнув зі Шпак М. О. на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором станом на 18 серпня 2011 року в сумі 4 992 276 81 грн.
      2.14. 15 грудня 2014 року між ТОВ «Бонус-трейд» та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки спірного нерухомого майна, який забезпечує зобов`язання ТОВ «Бонус-трейд» за догоровом № 12 про поворотну фінансову допомогу від 10 грудня 2014 року.
      2.15. 27 квітня 2015 року Київський районний суд м. Харкова прийняв рішення у справі № 640/17746/14-ц, яким стягнув зі Шпак М. О. на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» загальну заборгованість (за період з 19 серпня 2011 року по 19 вересня 2014 року) за кредитним договором у сумі 332 846,13 долара США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України (далі - НБУ) (13,43 грн) станом на 19 вересня 2014 року становить 4 470 123,53 грн.
      3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
      3.1. Господарський суд Харківської області рішенням від 19 вересня 2017 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 14 грудня 2017 року, у задоволенні позову відмовив. Судові рішення мотивовано тим, що спосіб захисту, обраний позивачем, щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу будь-якій особі з правом укладати від свого імені договір купівлі-продажу є позасудовим способом захисту права позивача.
      3.2. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду постановою від 22 травня 2018 року зазначені рішення судів попередніх інстанцій скасував, а справу передав на новий розгляд. При цьому Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що ПАТ «КБ «Приватбанк» обрало саме судовий спосіб захисту - шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду із застосуванням процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону № 898-IV, що відповідає приписам статті 39 цього Закону.
      3.3. Господарський суд Харківської області рішенням від 18 жовтня 2018 року позов задовольнив, звернув стягнення на спірне нерухоме майно шляхом його продажу позивачем будь-якій особі з правом укладання від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом.
      3.4. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 10 квітня 2019 року зазначене рішення Господарського суду Харківської області було змінено, резолютивна частина рішення була викладена в редакції постанови, звернено стягнення на спірне нерухоме майно шляхом його продажу позивачем будь-якій особі з правом укладання від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом за початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації у сумі 6 138 864,00 грн.
      3.5. 21 серпня 2019 року Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду прийняв постанову, якою зазначені судові рішення скасував, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
      3.6. Касаційний суд зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що обтяження майна за договором іпотеки зберігається та є першочерговим, і що до відповідача відповідно до статті 23 Закону № 898-IV перейшли обов`язки іпотекодавця за договором іпотеки є передчасними, оскільки суди не з`ясували наявності у позивача права заставодержателя на час вирішення спору та не дослідили всіх зібраних доказів у справі.
      3.7. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав, що для правильного застосування статті 23 цього Закону має значення першочергове встановлення обставин та відповідних правових наслідків, пов`язаних з дослідженням та наданням належної оцінки документам, що стосуються реалізації позивачем права заставодержателя (кредитора) у справі про банкрутство і проведення аукціону про відчуження цього майна в межах справи про банкрутство.
      3.8. За результатами нового розгляду Господарський суд Харківської області прийняв рішенням від 05 листопада 2019 року, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 23 січня 2020 року, яким у позові відмовив повністю.
      3.9. Судові рішення обґрунтовані тим, що позивач звернувся до Господарського суду Харківської області з вимогами кредитора у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця Шпак М. О., його вимоги були включені до реєстру кредиторів, таким чином позивач реалізував своє право на задоволення кредиторських вимог за рахунок заставного майна у справі про банкрутство. Іпотека спірного нерухомого майна припинилась у зв`язку з його реалізацією в межах процедури банкрутства. Результати публічних торгів (аукціону), оформлені протоколом № 1 від 10 жовтня 2011 року та договором купівлі-продажу від 13 жовтня 2011 року, позивачем не оскаржувались та є дійсними. Отже, у позивача на момент вирішення спору у цій справі немає права заставодержателя, за відсутності якого унеможливлюється кореспондуючий цьому обов`язок іпотекодавця задовольнити вимоги за рахунок заставного майна, а отже, у позивача відсутнє право на звернення стягнення на предмет іпотеки.
      3.10. Також суди попередніх інстанцій з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц, дійшли висновку про обрання позивачем неналежного способу захисту його прав іпотекодержателя, оскільки відсутні докази реалізації позивачем права позасудового врегулювання, передбаченого пунктом 27 договору іпотеки.
      4. Короткий зміст вимог касаційної скарги, надходження справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
      4.1. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, ПАТ «КБ «Приватбанк» звернулось із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 05 листопада 2019 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23 січня 2020 року у справі № 922/2416/17 та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
      4.2. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 16 березня 2020 року відкрив касаційне провадження та призначив справу до розгляду, а ухвалою від 10 червня 2020 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, визначених частиною п`ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме у зв`язку з наявністю виключної правової проблеми.
      4.3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає виключною правовою проблемою питання про наявність чи відсутність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, що знаходиться у власності відповідача, на підставі рішення суду, яке згодом скасоване, із застосуванням процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону № 898-IV, за наслідками неналежного виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, що зумовлює обов`язок національних судів забезпечити єдиний підхід до вирішення питання щодо дійсності/недійсності договорів, укладених за результатами проведення аукціону у межах ліквідаційної процедури у порядку виконання постанови про визнання боржника банкрутом, яка надалі скасована з припиненням провадження у справі, що впливає на встановлення наявності у позивача на момент вирішення спору у цій справі прав іпотекодержателя, і, як наслідок, впливає на встановлення належного способу захисту у спорах про звернення стягнення на предмет іпотеки за рахунок іпотечного майна.
      4.4. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 07 липня 2020 року прийняла до розгляду справу № 922/2416/197 разом з касаційною скаргою ПАТ «КБ «Приватбанк» та призначила її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи на 15 вересня 2020 року о 10 годині 30 хвилин.
      ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
      5. Доводи учасників справи
      5.1. У касаційній скарзі ПАТ «КБ «Приватбанк» зазначає, що:
      - суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 390/669/17 (провадження № 6-31554св18) та від 11 вересня 2019 року при перегляді постанови Харківського апеляційного суду від 29 листопада 2018 року в справі №642/2506/17 (ті самі сторони), і помилково дійшли висновку, що позивач реалізував своє право на задоволення кредиторських вимог за рахунок заставного майна у справі про банкрутство, а застава нерухомого майна була припинена у зв`язку з реалізацією предмета застави в межах процедури банкрутства боржника - фізичною особою Шпак М. О.;
      - суд апеляційної інстанції не врахував правового висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1685цс16, згідно з яким у правовідносинах щодо реалізації іпотечного майна Закон № 898-IV є спеціальним і положення Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-ХІІ) застосовуються до цих правовідносин з урахуванням його вимог;
      - помилковим є висновок суду про те, що результати публічних торгів (аукціону) недійсними судом не визнані, отже, існує презумпція правомірності вказаних правочинів у силу статті 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), адже не здійснювався аналіз правочинів з відчуження предмета іпотеки на предмет відповідності їх закону. На думку скаржника, ці правочини є нечинними відповідно до статті 203 ЦК України;
      - суди помилково дійшли висновку, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, адже обрання певного способу правового захисту, у тому числі й позасудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує (правова позиція, висловлена у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2017 року у справі № 6-3034цс16).
      5.2. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Бонус-трейд» зазначило, що оскаржувані рішення прийняті з додержанням норм матеріального та процесуального права й відповідають висновкам, викладеним у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в цій справі та постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №310/11024/15-ц. Відповідач просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
      5.3. У письмових поясненнях на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить суд у задоволенні касаційної скарги відмовити в повному обсязі, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
      5.4. У судовому засіданні присутні представники сторін і третіх осіб підтримали раніше заявлені вимоги і заперечення.
      ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
      6. Щодо реалізації предмета іпотеки у процедурі банкрутства
      6.1. Статтею 4 Закону № 2343-ХІІ, чинною на час введення 17 серпня 2011 року ліквідаційної процедури фізичної особи - підприємця Шпак М. О. у справі № 5023/5991/11, було передбачено чотири судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника, мирова угода, санація (відновлення платоспроможності), ліквідаційна процедура. Кожна з цих процедур вводилася окремим судовим рішенням, а зокрема, ліквідаційна процедура - постановою про визнання боржника банкрутом. Відповідно до частин п`ятої, сьомої статті 48 Закону №2343-ХІІ у зазначеній редакції з дня прийняття господарським судом постанови про визнання громадянина-підприємця банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: строки виконання зобов`язань громадянина-підприємця вважаються такими, що настали; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших фінансових (економічних) санкцій за всіма зобов`язаннями громадянина-підприємця; припиняється стягнення з громадянина-підприємця за всіма виконавчими документами, за винятком виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів, а також за вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю громадян. Постанова господарського суду про визнання громадянина-підприємця банкрутом та виконавчий лист про звернення стягнення на майно громадянина-підприємця направляються судовому виконавцю для здійснення реалізації майна банкрута. Продажу підлягає все майно громадянина-підприємця, за винятком майна, що не включається до складу ліквідаційної маси згідно з цим Законом. У разі необхідності постійного управління нерухомим майном або цінним рухомим майном громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, господарський суд призначає для цієї мети ліквідатора та визначає розмір його винагороди. У цьому разі продаж майна громадянина-підприємця здійснюється ліквідатором. Кошти, отримані від продажу майна громадянина-підприємця, визнаного банкрутом, а також наявні у нього кошти у готівковій формі вносяться на депозитний рахунок нотаріальної контори або приватного нотаріуса та використовуються за рішенням господарського суду, який визнав громадянина-підприємця банкрутом.
      6.2. Отже, постанова суду про визнання боржника банкрутом є за своєю правовою природою судовим рішенням, якою вводиться одна із судових процедур у справі про банкрутство (ліквідаційна), призначається ліквідатор боржника, до якого переходять повноваження органу управління майном боржника, за необхідності визначаються інші організаційно-розпорядчі процедури щодо майна боржника.
      6.3. Відповідно до частини першої статті 591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом.
      6.4. Частинами першою та третьою статті 30 Закону № 2343-ХІІ (у редакції, чинній на час введення ліквідаційної процедури підприємця Шпак М. О.) було передбачено, що після проведення інвентаризації та оцінки майна банкрута ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута. У разі надходження двох і більше пропозицій щодо придбання майна банкрута ліквідатор проводить конкурс (аукціон). Порядок проведення конкурсу (аукціону) визначається згідно із Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
      6.5. Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 2343-ХІІ до складу ліквідаційної маси включаються усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, за винятком об`єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об`єктів комунальної інфраструктури, які в разі банкрутства підприємства передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.
      6.6. Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 2343-ХІІ майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.
      6.7. Отже, в межах ліквідаційної процедури підлягає продажу все майно банкрута (за винятками, встановленими законом), включаючи майно, яке є предметом застави.
      6.8. Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Отже, іпотека є різновидом застави.
      6.9. За частиною першою статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі припинення зобов`язання, забезпеченого заставою, реалізації предмета застави.
      6.10. Згідно із частиною першою статті 17 Закону № 898-IV (у редакції станом на час виникнення спірних відносин) іпотека припиняється у разі, зокрема, реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону.
      6.11. Водночас Законом № 898-IV, зокрема його розділом V «Задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки», регулюється лише звернення стягнення на предмет іпотеки за ініціативою іпотекодержателя. Так, статтею 39 указаного Закону регулюється реалізація предмета іпотеки у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.
      6.12. При цьому постанова суду про визнання боржника банкрутом та введення ліквідаційної процедури не є судовим рішенням про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Така постанова не визначає порядку та особливостей продажу майна боржника у ліквідаційній процедурі. Вони визначаються положеннями Закону № 2343-ХІІ.
      6.13. Отже, Законом № 2343-ХІІ передбачена реалізація предмета іпотеки незалежно від наявності чи відсутності судового рішення про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки. Тому в межах ліквідаційної процедури застосовуються правила, передбачені зазначеним законом, а не Законом № 898-IV.
      6.14. За загальним правилом продаж предмета застави (іпотеки) припиняє заставу (іпотеку) відповідно до приписів пункту 3 частини першої статті 593 ЦК України. Законом № 2343-ХІІ не передбачено інших наслідків щодо продажу предмета застави (іпотеки) у ліквідаційній процедурі у провадженні у справі про банкрутство. Відтак у випадку продажу предметів застави (іпотеки) відповідно до законодавства про банкрутство застосовуються загальні наслідки припинення застави (іпотеки) згідно з пунктом 3 частини першої статті 593 ЦК України.
      7. Щодо скасування рішення суду про визнання боржника банкрутом
      7.1. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в позові, виходили, зокрема, з того, що результати публічних торгів (аукціону) позивачем не оскаржувались та є дійсними. На думку скаржника, дійсність чи недійсність правочину з відчуження предмета іпотеки не спростовує право позивача звернути стягнення на предмет іпотеки. Велика Палата Верховного Суду погоджується з таким доводом скаржника. Якщо предмет іпотеки перейшов у власність іншої особи (набувача) на виконання дійсного договору, то це не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотека є дійсною для набувача.
      7.2. Скаржник також звертає увагу на те, що він не одержав задоволення своїх вимог у процедурі банкрутства фізичної особи - підприємця Шпак М. О., та вважає, що відсутні встановлені законом підстави припинення іпотеки. На думку скаржника, якщо відсутні докази погашення вимог кредиторів у межах вартості предмета іпотеки та зарахування коштів від реалізації предмету іпотеки на рахунок позивача, реалізація предмета іпотеки є незавершеною та іпотека не припиняється, оскільки основна мета забезпечення не досягнута, а відтак і не настають правові наслідки, визначені статтею 17 Закону № 898-IV, а саме припинення іпотеки та припинення прав заставодержателя.
      7.3. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 593 ЦК України застава (іпотека) припиняється у разі реалізації предмета застави (іпотеки), а не у зв`язку зі скасуванням обтяження, зокрема обмеження щодо розпорядження майном боржника. При цьому виключення з Державного реєстру іпотек запису про іпотеку не є підставою для припинення іпотеки, оскільки така підстава не передбачена законом.
      7.4. Правова природа процедур реалізації майна на прилюдних торгах полягає в продажу майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов`язання зі сплати коштів за продане майно та передання права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів. З аналізу частини першої статті 650, частини першої статті 655 та частини четвертої статті 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на прилюдних торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Близькі за змістом висновки сформульовані у пунктах 42, 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19).
      7.5. Отже, реалізація майна є завершеною з моменту виконання сторонами договору купівлі-продажу, укладеного на прилюдних торгах. З цього моменту відповідно до пункту 3 частини першої статті 593 ЦК України іпотека проданого майна припиняється. Розрахунки з кредиторами, заставодержателями, іпотекодержателями, які здійснюються з виручки за продане на прилюдних торгах майно, проводяться після завершення процедури реалізації майна на прилюдних торгах. Тому момент одержання чи факт неодержання кредитором (заставодержателем), іпотекодержателем задоволення своїх вимог не впливає ані на момент завершення процедури реалізації майна на прилюдних торгах, ані на момент припинення іпотеки цього майна.
      7.6. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою реалізації майна, зокрема предмета іпотеки, на прилюдних торгах є продаж майна за найвищою ціною внаслідок конкуренції покупців. Саме з цією метою законом передбачене припинення іпотеки в разі реалізації предмета іпотеки, бо за відсутності такого правила одержати дійсну вартість майна на прилюдних торгах неможливо через непривабливість обтяженого майна для покупців. Для успішної конкуренції покупців необхідно, щоб добросовісні покупці були впевнені у тому, що в разі перемоги на прилюдних торгах вони отримають майно вільним від обтяжень і вимог інших осіб. Тому подальша доля виручки, отриманої на прилюдних торгах за продане майно, не може впливати на момент припинення іпотеки, бо покупці не впливають на такі розрахунки.
      7.7. Ураховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право іпотеки припиняється у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, крім випадків придбання предмета іпотеки з порушенням установленого порядку реалізації недобросовісним набувачем.
      7.8. Водночас неприпустимими є випадки, коли предмет іпотеки реалізований, але виручка перерахована боржнику, а не іпотекодержателю, який уже втратив іпотеку у зв`язку з продажем майна. Така ситуація є явно несправедливою, адже кредитор втратив іпотеку, а задоволення своїх вимог не отримав, що не відповідає статті 572 ЦК України, згідно з якою в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави), та частині другій статті 589 ЦК України, відповідно до якої за рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
      7.9. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом; виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника). Застосовуючи аналогію закону, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що скасування постанови про визнання боржника банкрутом не є перешкодою для розподілу коштів, отриманих від реалізації предмета застави (іпотеки), в порядку, встановленому законодавством про банкрутство.
      7.10. Велика Палата Верховного Суду також відхиляє доводи про те, що в разі скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі скасованого рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису; це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису до Державного реєстру іпотек; договір іпотеки (права й обов`язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.
      7.11. Як зазначено вище, виключення запису про обтяження, зокрема, на підставі судового рішення саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною. Відповідно скасування такого судового рішення не спричиняє відновлення дії іпотеки. Якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотека є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване судове рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню.
      7.12. Водночас Велика Палата Верховного Суду нагадує, що функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла, зокрема, у пункті 96 постанови від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), у пункті 10.29 постанови від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19). Аналогічно функцією державної реєстрації іпотеки є оголошення належності іпотеки нерухомого майна певній особі. Тобто запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення.
      7.13. Якщо ж іпотека припинена у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, то подальше скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, не впливає ані на чинність договору купівлі-продажу, укладеного на прилюдних торгах, ані на чинність іпотеки. Відповідно до частини першої статті 23 Закону № 898-IV у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Зазначену норму слід застосовувати разом з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
      7.14. Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц).
      7.15. Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).
      7.16. Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19).
      7.17. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) сформульовано висновки, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення; у разі скасування незаконного судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду; це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек; договір іпотеки (права й обов`язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек. Близькі за змістом висновки сформульовані також у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц.
      7.18. У пункті 49 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів про якість судових рішень вказано, що судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні.
      7.19. Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду та/або Верховного Суду України лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 5 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43,44) і № 818/1688/16 (пункти 44,45), від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54), від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44,45), від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24), від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23), від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48), від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39), від 7 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35), від 9 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58,59)).
      7.20. У разі коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду, ніж той, який передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, згідно із частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 161/12771/15-ц (пункт 88), від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 93), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 27.3), від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 43)).
      7.21. З огляду на наведені у постанові в справі № 922/2416/17 мотиви, для забезпечення єдності судової практики Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити шляхом конкретизації від її висновку, викладеного у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц, а також від аналогічного висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15, і Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц та від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц.
      7.22. Означена конкретизація висновків полягає у такому:
      - скасоване судове рішення не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, але його скасування саме по собі (тобто без встановлення інших обставин, що, зокрема, можуть підтверджувати недобросовісність дій, які були вчинені на підставі цього рішення) не є підставою для перегляду всіх юридичних фактів, що виникли, змінилися чи припинилися на підставі відповідного рішення;
      - виключення відомостей про право іпотеки з відповідного державного реєстру на підставі судового рішення є не правовим наслідком такого рішення, а фактичною дією, вчиненою на підставі цього рішення;
      - виключення відомостей про право іпотеки з відповідного Державного реєстру, зокрема, на підставі судового рішення не впливає на чинність іпотеки. Скасування того судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі;
      - запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя;
      - за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не ммала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19). За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню;
      - при вирішенні таких спорів необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного за відсутності в державному реєстрі відомостей про обтяження.
      8. Щодо неналежного способу захисту права
      8.1. Згідно із частиною третьою статті 33 Закону № 898-IV звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
      8.2. Відповідно до частини третьою статті 36 Закону № 898-IV договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
      8.3. Також продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі за договором купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону, може відбуватись на підставі рішення суду (частина перша статті 38 Закону № 898-IV).
      8.4. Велика Палата Верховного Суду у пункті 61 постанови від 29 травня 2019 року у справі 310/11024/15-ц дійшла висновків, що звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону № 898-IV, можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 цього Закону, є неналежним способом захисту.
      8.5. Як установили суди попередніх інстанцій, у пункті 27 договору іпотеки від 19 квітня 2007 року сторони передбачили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя в позасудовому порядку шляхом: переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, продажу предмета іпотеки будь-якій особі та будь-яким способом, у тому числі на біржі, на підставі договору купівлі-продажу в порядку статті 38 Закону № 898-IV, для чого іпотекодавець надає іпотекодержателю право укласти такий договір за ціною та умовах, визначених на власний розсуд іпотекодержателя, і здійснити всі необхідні дії від імені іпотекодавця.
      8.6. За вказаних обставин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав іпотекодержателя та про відмову позивачеві в позові з цієї підстави.
      9. Щодо належного способу захисту права
      9.1. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. подібні висновки у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
      9.2. Згідно з абзацом третім статті 1 Закону № 898-IV іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
      9.3. У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише в разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації (частини шоста та сьома статті 3 Закону № 898-IV).
      9.4. Отже, за вказаних умов забезпечення виконання зобов`язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, зокрема, в позасудовому порядку переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.
      9.5. У касаційній скарзі позивач стверджує, що в разі скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису у Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі скасованого рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису. Проте з такими аргументами погодитися не можна.
      9.6. Виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.
      9.7. Суди попередніх інстанцій встановили, що 10 квітня 2012 року Вищий господарський суд України постановою у справі № 5023/5991/11 скасував постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08 листопада 2011 року та постанову Господарського суду Харківської області від 17 серпня 2011 року, а провадження у справі про банкрутство фізичної особи - підприємця Шпак М. О. припинив, оскільки висновки судів попередніх інстанцій про неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури є передчасними.
      9.8. У випадку якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.
      9.9. Як зазначено вище (див. розділ 7 постанови) при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно необхідно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки.
      9.10. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.
      9.11. З урахуванням наведеного Велика Палата Верховного Суду вважає, що у справі про визнання права іпотекодержателя позивач не позбавлений права доводити недобросовісність кінцевого набувача предмета іпотеки, враховуючи, зокрема, інформацію з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно того, хто є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Бонус-трейд», на користь якого, як установили суди першої й апеляційної інстанцій, ТОВ «Бабаївськ-інвест» відчужило предмет іпотеки.
      10. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      10.1. Відповідно до частин першої, четвертої статті 311 ГПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      10.2. Ураховуючи вищевикладене Велика Палата Верховного Суду вважає, що постанову Східного апеляційного господарського суду від 23 січня 2020 року та рішення Господарського суду Харківської області від 05 листопада 2019 року у справі № 922/2416/17 слід змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
      11. Щодо розподілу судових витрат
      11.1. За висновком Великої Палати Верховного Суду про зміну мотивувальної частини судових рішень і залишення без змін резолютивної частини, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
      Керуючись статтями 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.
      2. Рішення Господарського суду Харківської області від 05 листопада 2019 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23 січня 2020 року у справі № 922/2416/17 змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
      3. У решті рішення Господарського суду Харківської області від 05 листопада 2019 року та постанову Східного апеляційного господарського суду від 23 січня 2020 року залишити без змін.
      4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
      Головуючий суддя
      В. С. Князєв
      Суддя-доповідач
      Ю. Л. Власов
      Судді:
      Т. О. Анцупова
      Л. М. Лобойко
      В. В. Британчук
      К. М. Пільков
      І. В. Григор`єва
      В. В. Пророк
      М. І. Гриців
      Л. І. Рогач
      В. І. Данішевська
      О. М. Ситнік
      Ж. М. Єленіна
      В. М. Сімоненко
      Л. Й. Катеринчук
      І. В. Ткач
      Г. Р. Крет
      С. П. Штелик
      Джерело: ЄДРСР 98146719
    • By ANTIRAID
      ПОСТАНОВА
      ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
      11 травня 2021 року
      м. Київ
      Справа № 759/9008/19
      Провадження № 14-35цс21
      Велика Палата Верховного Суду у складі:
      судді-доповідача Ситнік О. М.,
      суддів Британчука В. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І. В.,
      учасники справи:
      позивач - Приватне акціонерне товариство «Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива»,
      відповідач - ОСОБА_1 ,
      розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива» на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 03 березня 2020 року у складі судді Миколаєць І. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року у складі колегії суддів Сліпченка О. І., Сушко Л. П., Іванової І. В.
      у цивільній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива» до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії та
      ВСТАНОВИЛА:
      Короткий зміст позовних вимог
      У травні 2019 року Приватне акціонерне товариство «Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива» (далі - ПрАТ «СП УКРТВЗ», товариство) звернулось із позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії.
      Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30 серпня 2017 року Фондом державного майна України (далі - ФДМУ) проведений аукціон з продажу державного пакета акцій у статутному капіталі ПрАТ «СП УКРТВЗ», що становить 33,333 % статутного капіталу товариства, за результатом якого переможцем аукціону визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «ВАЙС ТРЕЙД» (далі - ТОВ «ВАЙС ТРЕЙД»).
      Згідно з умовами договору купівлі-продажу державного пакета акцій у статутному капіталі ПрАТ «СП УКРТВЗ», укладеного 31 серпня 2017 року з ФДМУ, ТОВ «ВАЙС ТРЕЙД» як покупець повністю розрахувалося за пакет акцій, які згодом 25 січня 2018 року були зараховані на рахунок у цінних паперах цього товариства.
      Управлінський контроль за діяльністю ПрАТ «СП УКРТВЗ» та його виконавчого органу з боку акціонерів був унеможливлений у зв`язку з відсутністю на робочому місці керівника виконавчого органу ПрАТ «СП УКРТВЗ» - генерального директора ОСОБА_1 , відсутністю будь-якої взаємодії та ігноруванням законних вимог акціонерів з боку керівника виконавчого органу товариства, а також відсутністю будь-яких документів, у тому числі правовстановлюючих, щодо ПрАТ «СП УКРТВЗ» за його місцезнаходженням.
      27 червня 2018 року рішенням позачергових зборів акціонерів ПрАТ «СП УКРТВЗ» повноваження генерального директора ОСОБА_1 припинено та обрано тимчасово виконуючим обов`язки генерального директора ОСОБА_2 , якому колишній директор товариства не передав жодних документів. Неодноразові подальші спроби акціонерів товариства їх отримати виявилися безрезультатними, оскільки відповідач уникає будь-яких контактів.
      На час звернення до суду триває процедура визнання товариства банкрутом, у зв`язку із чим 04 лютого 2019 року ухвалою Господарського суду міста Києва у справі № 910/16246/18 витребувано в позивача документи щодо фінансово-господарської діяльності за останні 3 роки, які передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.
      Позивач просив зобов`язати ОСОБА_1 передати ПрАТ «СП УКРТВЗ» оригінали установчих документів цього товариства, оригінали реєстраційних документів, печатку товариства, оригінали його бухгалтерських документів, оригінали укладених ПрАТ «СП УКРТВЗ» господарських договорів, оригінали всіх протоколів чергових та позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «СП УКРТВЗ», оригінали правовстановлюючих документів та їх невід`ємні частини на об`єкти нерухомого та рухомого майна, що належать товариству, оригінали податкової та бухгалтерської звітності товариства, оригінали будь-яких інших документів, які б свідчили про його господарську діяльність.
      Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
      03 березня 2020 року ухвалою Святошинського районного суду міста Києва провадження у справі закрито з посиланням на пункт 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки в провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа про банкрутство позивача, тому цей спір має розглядатися господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство, тобто вказані вимоги підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства.
      29 вересня 2020 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ПрАТ «СП УКРТВЗ» залишено без задоволення, а ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 03 березня 2020 року - без змін.
      Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, оскільки позивачем заявлено вимоги про повернення колишнім директором підприємства установчих, бухгалтерських та інших документів щодо діяльності та управління господарською організацією, тобто цей спір виник з корпоративних відносин.
      Короткий зміст наведених у касаційній скарзі вимог
      У жовтні 2020 року ПрАТ «СП УКРТВЗ» подало касаційну скаргу на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 03 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року, у якій посилалося на порушення судами норм процесуального права, просило судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
      Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
      Касаційна скарга обґрунтована тим, що станом на час прийняття ухвали судом першої інстанції заявлені позивачем вимоги не могли розглядатися в межах справи про банкрутство, оскільки такої справи щодо позивача не існувало.
      Заявлені в цій справі вимоги не є майновими, а відтак у суду першої інстанції не було законних підстав закривати провадження в цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
      Суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, що справа підвідомча господарському суду, оскільки спір виник з корпоративних відносин.
      Вказав, що позовні вимоги до фізичної особи - відповідача заявлялися на підставі частини першої статті 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), згідно з якою власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Після припинення повноважень генерального директора відповідач втратив будь-який правовий зв`язок з ПрАТ «СП УКРТВЗ». Отже, спір не стосувався корпоративних прав та корпоративних відносин, тобто відносин, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав - прав особи, частка якої визначається в статутному капіталі товариства.
      Зазначив, що спір має розглядатися в порядку цивільного судочинства, пославшись при цьому на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 466/3128/15, якою по суті розглянуто спір щодо витребування в попереднього директора первинних документів та печатки товариства.
      Рух справи в суді касаційної інстанції
      18 листопада 2020 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі.
      18 лютого 2021 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів.
      03 березня 2021 року ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, оскільки позивач оскаржує судові рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
      При цьому колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала, що виключних випадків, за яких справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачених частиною шостою статті 403 ЦПК України, не встановлено.
      23 березня 2021 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду прийнято до розгляду справу та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
      Позиція Великої Палати Верховного Суду
      Велика Палата Верховного Суду заслухала доповідь судді, перевірила наведені в касаційній скарзі доводи, матеріали справи та вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
      31 жовтня 2001 року було проведено державну реєстрацію юридичної особи - ПрАТ «СП УКРТВЗ».
      Позивач указував, що 27 червня 2018 року рішенням позачергових зборів акціонерів ПрАТ «СП УКРТВЗ» повноваження генерального директора В`юника О. Г. припинено та обрано тимчасово виконуючим обов`язки генерального директора Неретіна Ю. О., якому колишній директор товариства не передав жодних документів.
      04 липня 2018 року рішенням наглядової ради ПрАТ «СП УКРТВЗ», оформленим протоколом № 1/18 від 04 липня 2018 року, обрано ОСОБА_2 тимчасово виконуючим обов`язки генерального директора товариства.
      17 липня 2018 року згідно з наказом ПрАТ «СП УКРТВЗ» № 1-К від 17 липня 2018 року ОСОБА_2 приступив до виконання посадових обов`язків тимчасово виконуючого обов`язки генерального директора товариства.
      21 грудня 2018 року ухвалою Господарського суду міста Києва відкрито провадження у справі про банкрутство ПрАТ «СП УКРТВЗ» (справа № 910/16246/18).
      04 лютого 2019 року ухвалою Господарського суду міста Києва витребувано у ПрАТ «СП УКРТВЗ» документи фінансово-господарської діяльності товариства за останні три роки, які передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а саме: установчі документи підприємства (статут товариства), свідоцтво про державну реєстрацію товариства, реєстр власників акцій; баланси підприємства; звіти про фінансові результати; звіти про рух грошових коштів; звіти про власний капітал; примітки до річної фінансової звітності; звіти про наявність та рух основних фондів, амортизацію (знос); обстеження технологічних інновацій промислового підприємства; звіти про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість; звіти з праці; звіти про стан умов праці, пільги та компенсації за роботу зі шкідливими умовами праці: звіти про використання робочого часу; звіти про виробництво промислової продукції; докази наявності або відсутності у товариства заборгованості з виплати заробітної плати (із зазначенням прізвищ працівників), авторської винагороди, аліментів; докази наявності грошових зобов`язань, що забезпеченні заставою; перелік поточних банківських рахунків товариства з банківськими виписками по цих рахунках; господарські договори; документи, що підтверджують права власності товариства на рухоме та нерухоме майно; документи, що підтверджують наявність грошових документів та бланків документів суворої звітності; документи, що підтверджують наявність фінансових інвестицій; документи, що підтверджують наявність матеріальних цінностей, прийнятих на відповідальне зберігання; свідоцтво про реєстрацію випуску цінних паперів.
      Колишній директор товариства ОСОБА_1 не передав жодних документів та уникає будь-яких контактів з акціонерами товариства. Позивач просив зобов`язати ОСОБА_1 передати ПрАТ «СП УКРТВЗ» оригінали установчих документів цього товариства, оригінали реєстраційних документів, печатку цього товариства, оригінали його бухгалтерських документів, оригінали укладених ПрАТ «СП УКРТВЗ» господарських договорів, оригінали всіх протоколів чергових та позачергових загальних зборів акціонерів ПрАТ «СП УКРТВЗ», оригінали правовстановлюючих документів та їх невід`ємні частини на об`єкти нерухомого та рухомого майна, що належать цьому товариству, оригінали податкової та бухгалтерської звітності товариства, оригінали будь-яких інших документів, які б свідчили про його господарську діяльність.
      При розгляді справи Велика Палата Верховного Суду має визначити юрисдикцію спору за позовом товариства, щодо якого господарським судомвирішується питання про порушення провадження у справі про банкрутство, до його колишнього директора про зобов`язання відповідача передати позивачу оригінали документів та печатки товариства.
      За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
      Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
      Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
      Згідно із частинами першою та другою статті 4 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
      У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
      У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
      Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
      Перелік категорій справ, що підлягають розгляду в порядку господарського судочинства, визначено у статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
      Так, у пунктах 3, 8, 12 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України; справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.
      При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
      У справі позивач ПрАТ «СП УКРТВЗ» просить зобов`язати його колишнього директора ОСОБА_1 передати товариству оригінали установчих документів цього товариства, оригінали реєстраційних документів, печатку товариства, оригінали документів, які свідчили про його господарську діяльність.
      Велика Палата Верховного Суду не розглядала аналогічних справ та не вирішувала питання щодо юрисдикційності спору про зобов`язання колишнього директора товариства передати цьому товариству, щодо якого господарським судом вирішується питання про порушення провадження у справі про банкрутство, оригінали документів та його печатки.
      Вирішуючи питання предметної юрисдикції цієї справи, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
      Закриваючи провадження в цій справі, суд першої інстанції керувався тим, що позивач звернувся до відповідача з майновими вимогами, які підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства. Оскільки в провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа про банкрутство позивача, а тому цей спір має розглядатися господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство.
      У пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
      У частині другій та третій статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, який набрав чинності 21 квітня 2019 року (далі - КУПБ) передбачено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
      Отже, вказаними нормами врегульовано, що господарським судам підвідомчі справи про банкрутство та справи у спорах з майновими та з немайновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.
      У цій справі позивач, посилаючись на статті 387, 391 ЦК України, просив зобов`язати колишнього директора, який був виконавчим органом товариства, передати товариству оригінали документів, які стосуються господарської діяльності товариства та його печатку.
      Згідно зі статтею 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.
      Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі (частина друга статті 181 ЦК України).
      Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (стаття 182 ЦК України).
      Річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними. Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною (стаття 183 ЦК України).
      Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знищується або припиняє існувати у первісному вигляді. Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу (стаття 185 ЦК України).
      У частині першій статті 190 ЦК України закріплено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.
      У статті 1 Закону України від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII«Про інформацію» визначено, що документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.
      З наведеного можна зробити висновок про те, що документ є рухомою, неподільною, визначеною індивідуальними ознаками, неспоживчою річчю, тобто є майном в розумінні цивільного законодавства.
      Особливістю документа як майна є те, що він не має номінальної вартості та не обліковується в бухгалтерському обліку.
      Таким чином, документи, які витребовує позивач, є майном, яке належить на праві власності товариству, носить виключно документарний характер, не має номінальної вартості.
      При цьому позов про витребування або повернення будь-якого майна свідчить про наявність спору саме майнового характеру.
      Суд першої інстанцій обґрунтовано вказав, що заявлені в межах цієї справи позовні вимоги є майновими вимогами. Доводи касаційної скарги про те, що заявлені в цій справі вимоги не є майновими, тому в суду першої інстанції не було підстав для закриття провадження у справі, є безпідставними.
      Крім того, упункті 8 частини першої статті 20 ГПК України та частині другій і третій статті 7 КУПБ законодавчо закріплено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі спори, стороною в яких є боржник, що є цілком логічним, унеможливлює будь-який вплив у процедурі банкрутства та забезпечує реалізацію основоположних принципів судочинства.
      Тобто такі спори належать до виключної підсудності господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, та їх розгляд здійснюється в межах провадження у справі про банкрутство, без порушення нових справ.
      Також у касаційній скарзі ПрАТ «СП УКРТВЗ» посилається на те, що станом на час постановлення ухвали про закриття провадження в справі та її перегляду в апеляційному порядку не існувало справи щодо його банкрутства, тому спір мав розглядатися в порядку цивільного судочинства.
      Отже, виникає питання, чи було відкрито провадження у справі про банкрутство ПрАТ «СП УКРТВЗ» на момент ухвалення оскаржуваних рішень, оскільки в разі наявності справи про банкрутство вимоги, заявлені в цій справі, мали вирішуватися господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, а в разі відсутності справи про банкрутство суди мали вирішувати питання про юрисдикційність спору за загальними правилами.
      11 грудня 2018 року ухвалою Господарського суду міста Києва заяву Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (далі - ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом») про порушення справи про банкрутство ПрАТ «СП УКРТВЗ»прийнято до розгляду (справа № 910/16246/18).
      21 грудня 2018 року ухвалою Господарського суду міста Києва відкрито провадження у справі про банкрутство ПрАТ «СП УКРТВЗ».
      15 квітня 2019 року постановою Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПрАТ «СП УКРТВЗ» залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 21 грудня 2018 року залишено без змін.
      23 жовтня 2019 року постановою Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року касаційну скаргу ПрАТ «СП УКРТВЗ» задоволено частково. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 15 квітня 2019 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 21 грудня 2018 року скасовано, а справу передано на розгляд до Господарського суду міста Києва зі стадії відкриття провадження.
      03 грудня 2019 року ухвалою Господарського суду міста Києва прийнято справу № 910/16246/18 до свого провадження.
      17 лютого 2020 року ухвалою Господарського суду міста Києва відмовлено ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» у відкритті провадження у справі про банкрутство ПрАТ «СП УКРТВЗ».
      18 серпня 2020 року постановою Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 17 лютого 2020 року - без змін.
      03 лютого 2021 року постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» - задоволено. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18 серпня 2020 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 17 лютого 2020 року скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
      02 березня 2021 року ухвалою Господарського суду міста Києва прийнято справу до свого провадження.
      28 квітня 2021 року ухвалою Господарського суду міста Києва відкрито провадження у справі про банкрутство ПрАТ «СП УКРТВЗ».
      Таким чином, на час постановлення судом першої інстанції ухвали про відкриття провадження у цій справі від 24 травня 2019 року було відкрито провадження у справі про банкрутство ПрАТ «СП УКРТВЗ» ухвалою Господарського суду міста Києва від 21 грудня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 квітня 2019 року.
      Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
      Таким чином, на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, суд першої інстанції мав відмовити у відкритті провадження в цій справі, а в разі помилкового відкриття провадження мав закрити його з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
      Разом з тим на момент постановлення Святошинським районним судом міста Києва ухвали про закриття провадження у справі від 03 березня 2020 року та залишення її без змін постановою Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року, ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 лютого 2020 року, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18 серпня 2020 року, було відмовлено у відкритті провадження у справі про банкрутство ПрАТ «СП УКРТВЗ».
      Отже, на момент ухвалення оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій справи про банкрутство ПрАТ «СП УКРТВЗ» не існувало, а тому заявлені позивачем вимоги не могли розглядатися господарським судом у межах справи про банкрутство.
      Вказані обставини були залишені судом першої інстанції поза увагою.
      Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, не звернув увагу на вказані обставини та не надав оцінки доводам апеляційної скарги ПрАТ «СП УКРТВЗ» щодо неправильності висновків суду про те, що позивачем, відносно якого порушено процедуру банкрутства, заявлено майнові вимоги, які мають вирішуватися господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство, оскільки, як встановлено вище, на час постановлення ухвали суду першої інстанції та її перегляду в апеляційному порядку була відсутня справа про банкрутство позивача.
      Разом з тим, суд апеляційної інстанції з урахуванням того, що позивачем заявлено вимоги про повернення колишнім директором підприємства установчих, бухгалтерських та інших документів щодо діяльності та управління господарською організацією, зробив висновок про те, що цей спір виник з корпоративних відносин.
      Ураховуючи, що справа про банкрутство ПрАТ «СП УКРТВЗ» була відсутня на момент постановлення оскаржуваної ухвали про закриття провадження у справі, тому питання про юрисдикційність спору мало вирішуватися за загальними правилами, закріпленими в ЦПК України та ГПК України в залежності від фактичних обставин справи.
      Так, у пункті 3 частини першої статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
      Спір, що виник з корпоративних правовідносин, тобто пов`язаних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності господарського товариства, підлягає розгляду господарським судом.
      Частинами першою та другою статті 80 Господарського кодексу України (далі -ГК України) визначено, що до господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства. Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов`язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов`язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій, крім випадків, визначених законом.
      ПрАТ «СП УКРТВЗ» є юридичною особою та діє на підставі Статуту ПрАТ «СП УКРТВЗ» зі змінами (далі - Статут), затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів, оформленим протоколом № 14 від 28 квітня 2010 року, зареєстрованого 13 липня 2010 року.
      Згідно з пунктами 1.3, 1.5, 1.6 Статуту компанія є спільним українсько-казахстансько-російським підприємством з іноземними інвестиціями. За типом акціонерного товариства компанія є приватним акціонерним товариством. Компанію утворено безстроково.
      У пункті 2.1 Статуту передбачено, що предметом діяльності компанії є спільне з російськими, казахстанськими та українськими підприємствами виробництво конкурентоздатного ядерного палива для реакторних установок типу ВВЕР-1000 АЕС України.
      Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України).
      За змістом статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені, або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
      Відповідно до пункту 9.1 Статуту управління діяльністю компанії і контроль за дотриманням прав та інтересів акціонерів здійснюється наступними органами компанії: загальними зборами акціонерів, наглядовою радою, ревізійною комісією, генеральним директором.
      До виключної компетенції загальних зборів відноситься питання обрання та відкликання генерального директора компанії (підпункт 10.4.20 пункту 10.4 Статуту).
      До виключної компетенції наглядової ради належить прийняття рішення про відсторонення генерального директора та призначення особи, яка буде виконувати повноваження генерального директора до обрання генерального директора на найближчих загальних зборах акціонерів (підпункт 11.6.9 пункту 11.6 Статуту).
      Згідно з пунктом 12.1 Статуту виконавчим органом компанії, який здійснює управління її поточною діяльністю є генеральний директор. Генеральний директор підзвітний загальним зборам та наглядовій раді. У пункті 12.2 Статуту закріплено повноваження генерального директора. Зокрема, генеральний директор здійснює керівництво поточною діяльністю компанії, укладає угоди та розпоряджається майном від імені компанії, з урахуванням обмежень, передбачених цим Статутом та чинним законодавством України, має право першого підпису фінансових документів, організовує ведення бухгалтерського обліку та звітності компанії.
      У пунктах 16.1, 16.2 Статуту передбачено, що члени управління компанії та інші посадові особи компанії несуть відповідальність за неналежне виконання своїх посадових обов`язків відповідно із чинним законодавством України. Посадовими особами компанії є фізичні особи - голова та члени наглядової ради, ревізійної комісії та генеральний директор.
      Отже, генеральний директор ПрАТ «СП УКРТВЗ» є посадовою особою товариства та його виконавчим органом, здійснює управління поточною діяльністю товариства після обрання (призначення) на цю посаду рішенням загальних зборів ПрАТ «СП УКРТВЗ».
      Відповідно до змісту частини першої статті 167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
      Згідно із частиною третьою статті 167 ГК України корпоративними відносинами є відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.
      Корпоративні права характеризуються тим, що особа, яка є учасником (засновником, акціонером, членом) юридичної особи, має право на участь в управлінні господарською організацією та інші правомочності, передбачені законом і статутними документами.
      Корпоративні права учасників товариства є об`єктом захисту, визначеного статтею 13 Конституції України, зокрема, у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
      У мотивувальній частині Рішення № 1-рп/2010 Конституційного Суду України від 12 січня 2010 року у справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК Українизазначено, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством.
      Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин, юридичній особі приватного права, органу управління, учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
      За змістом положень частини третьої статті 99 ЦК України компетентному (уповноваженому) органу товариства надано право припиняти повноваження члена виконавчого органу у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав чи без зазначення жодних підстав.
      Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
      Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов`язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та робила правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами.
      Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28 листопада 2018 року у справі № 562/304/17 (провадження № 14-471цс18), від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц (провадження № 14-613цс18), від 10 квітня 2019 року у справі № 510/456/17 (провадження № 14-1цс19), від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18 (провадження № 12-293гс18), від 16 жовтня 2019 року у справі № 752/10984/14-ц (провадження № 14-351цс19), від 08 листопада 2019 року у справі № 667/1/16 (провадження № 14-562цс19), від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16 (провадження № 12-100гс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 361/17/15-ц (провадження № 14-423цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 145/166/18 (провадження № 14-524цс19), від 23 лютого 2021 року у справі № 753/17776/19 (провадження № 14-163цс20).
      У позовній заяві ПрАТ «СП УКРТВЗ» вказувало, що 27 червня 2018 року рішенням позачергових зборів акціонерів повноваження генерального директора В`юника О. Г. припинено, проте останнім не було передано жодних документів товариства ОСОБА_2 , якого обрано тимчасово виконуючим обов`язки генерального директора.
      Відповідно до пункту 1 розділу XV Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 2015 року № 1000/5 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України від 22 червня 2015 року за № 736/27181, під час зміни керівника установи наявність і стан документів (справ), що знаходяться в діловодстві структурних підрозділів та в архіві, а також облікових документів та довідкового апарату до них відбиваються окремим розділом в акті приймання-передавання установи. Відповідно до облікових даних служби діловодства та архіву в акті наводяться окремо кількість документів, що знаходяться в діловодстві, та кількість справ, що зберігаються в архіві, у тому числі кількість справ, що внесені до Національного архівного фонду.
      Отже, колишній керівник товариства за актом приймання-передавання має передати новопризначеному керівнику товариства всі документи, які знаходяться в діловодстві товариства.
      З огляду на суб`єктний склад та зміст правовідносин спір між юридичною особою та фізичною особою - колишнім генеральним директором (виконавчим органом) щодо нездійснення повноважень як посадової особи і після припинення повноважень генерального директора цього товариства виник з корпоративних відносин.
      Ураховуючи, що позивачем заявлено вимоги про повернення колишнім директором підприємства установчих, бухгалтерських та інших документів щодо діяльності та управління господарською організацією, і такі вимоги безпосередньо пов`язані з можливістю здійснення керівництва товариством, а самим товариством - можливістю ведення господарської діяльності, цей спірвиник з корпоративних відносин та підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
      Висновок судів попередніх інстанцій про віднесення справи до юрисдикції господарських судів є правильним. Проте мотиви закриття провадження, викладені в ухвалі суду першої інстанції, є помилковими, а суд апеляційної інстанції, зазначаючи про корпоративну природу спору, залишив без змін указану ухвалу, не змінив її мотивувальну частину, хоча виклав власну мотивувальну частину постанови в іншій редакції, тому судові рішення підлягають зміні в їх мотивувальній частині.
      Крім того, на момент прийняття Великою Палатою Верховного Суду судового рішення в цій справі ухвалою Господарського суду міста Києва від 28 квітня 2021 року відкрито провадження у справі про банкрутство ПрАТ «СП УКРТВЗ». Вказана ухвала оскаржена в апеляційному порядку.
      За наявності існуючого у господарському суді провадження про банкрутство, діє правило виключної підсудності і справа підлягає розгляду господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, що відповідає приписам пункту 8 частини першої статті 20 і частини дев`ятої статті 30 ГПК України та частини другої та третьої статті 7 КУПБ.
      Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
      Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
      Частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України передбачено, що суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
      Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне змінити ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 03 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року, виклавши мотивувальну частину судових рішень у редакції цієї постанови.
      Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
      Оскільки Велика Палата Верховного Суду змінила судові рішення лише щодо мотивів закриття провадження в цій справі, розподіл судових витрат не здійснюється.
      Керуючись статтями 259, 400, 409, 412, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
      ПОСТАНОВИЛА:
      Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Спільне українсько-казахстансько-російське підприємство з виробництва ядерного палива» задовольнити частково.
      Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 03 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року змінити, виклавши мотивувальну частину судових рішень у редакції цієї постанови.
      В іншій частині ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 03 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 вересня 2020 року залишити без змін.
      Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
      Суддя-доповідач О. М. Ситнік
      Судді: В. В. Британчук Л. М. Лобойко
      М. І. Гриців К. М. Пільков
      Ж. М. Єленіна О. Б. Прокопенко
      Л. Й. Катеринчук В. В. Пророк
      В. С. Князєв Л. І. Рогач
      Г. Р. Крет В. М. Сімоненко
      І. В. Ткач
      Джерело: ЄДРСР 96933504