Постановление ВСУ по пересмотру о взыскании с таможни затрат на коммунальные услуги по помещению переданному в бесплатное пользование

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2017 року

м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Жайворонок Т.Є., 
суддів: Берднік І.С., 
Ємця А.А., 
 
за участю представника:
відповідача – Богач М.М.,

– розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Одеської митниці ДФС про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду Одеської області від 20 листопада 2015 року, постанови Одеського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 3 серпня 2016 року у справі № 916/3164/14 за позовом державного підприємства «Ізмаїльський морський торговельний порт» (далі – ДП «ІЗМ МТП») до Одеської митниці ДФС, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, – Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області, про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року ДП «ІЗМ МТП» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між ним і Південною митницею Державної митної служби України (далі – Південна митниця), правонаступником якої є Одеська митниця ДФС, укладено договір про відшкодування витрат на утримання орендованого відповідачем майна, який останнім не виконується, внаслідок чого утворилася заборгованість. Після збільшення позовних вимог у жовтні 2015 року ДП «ІЗМ МТП» просило стягнути з Одеської митниці ДФС на свою користь заборгованість у сумі 266 328,97 грн, яка утворилася за період із квітня 2013 року до вересня 2015 року.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20 листопада 2015 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2016 року, позов задоволено, стягнуто з Одеської митниці ДФС на користь ДП «ІЗМ МТП» заборгованість у сумі 266 328,97 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 3 серпня 2016 року постанову апеляційного суду залишено без змін.

У заяві про перегляд з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), Одеська митниця ДФС просить скасувати постанову суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: ч.ч. 1, 2 ст. 188, ч. 2 ст. 556 Митного кодексу України, ч. 3 ст. 11 Закону України «Про морські порти України», п. 8 постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1994 року № 100 «Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства».

В обґрунтування заяви надано копію постанови Вищого господарського суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 916/3155/14, правовідносини в якій є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши наведені у заяві обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява задоволенню не підлягає.

У справі, яка розглядається, судом установлено, що 23 травня 2011 року між ДП «ІЗМ МТП» (балансоутримувач) і Південною митницею (орендар) укладено договір № 34к про відшкодування витрат баласноутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та комунальні послуги (далі – Договір).

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 Договору балансоутримувач забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будинку складу ХАРД загальною площею 3 341 кв. м (далі – будівля), а також утримання прибудинкової території, а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання зазначених робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає із характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим Договором. Орендар користується нежитловим приміщенням – відсіком № 1 складу ХАРД площею 1 031,8 кв. м, розміщеним на території ВПК-3 порту, залишковою вартістю 109 061,72 грн. Орендоване приміщення використовується для зберігання затриманих предметів за протоколами про порушення митних правил на митному посту «Ізмаїл» Південної митниці. 

Орендар відшкодовує балансоутримувачу вартість експлуатаційних витрат і комунальних послуг (додаток № 1). Ціна Договору становить 14 936,83 грн, у т.ч.: відшкодування експлуатаційних витрат – 14 040,72 грн (найменування послуг за Державним класифікатором робіт та послуг – послуги з прибирання внутрішніх приміщень, двірницькі послуги); відшкодування витрат за використану електроенергію 896,11 грн (п.п. 2.1, 2.2, 2.2.1, 2.2.2 Договору).

Оплата здійснюється орендарем згідно з виставленим балансоутримувачем рахунком-фактурою та актом виконаних робіт. Відшкодування експлуатаційних витрат і комунальних послуг балансоутримувачу орендарем оформлюється шляхом підписання сторонами акта виконаних робіт. Підписання сторонами акта виконаних робіт є підтвердженням відсутності претензій сторін одна до одної. Оплата за Договором здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на рахунок балансоутримувача. До рахунка додається акт виконаних робіт. У разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за виконану роботу здійснюється протягом 3 банківських днів із дати отримання орендарем бюджетного призначення на фінансування відповідних послуг на свій реєстраційний рахунок (п.п. 3.1–3.7 Договору). 

Відповідно до п.п. 4.1.1 Договору розмір плати за обслуговування і ремонт будівлі, прибудинкової території, утримання допоміжних приміщень будівлі залежить від розміру витрат і визначається розрахунком щомісячних платежів за обслуговування та ремонт будівлі, комунальні та інші послуги балансоутримувача (додаток). У разі змін цін і тарифів, у тому числі нормативних і централізованих, сума комунальних платежів змінюється на підставі діючих калькуляцій. 

Балансоутримувач зобов’язується забезпечити: надання орендарю комунальних послуг за діючими розцінками і тарифами; інформування орендаря про зміни витрат на утримання будівлі і тарифу на послуги (п.п. 4.1.2, 4.1.3 Договору).

Договір набирає чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін і діє з 1 січня до 31 грудня 2011 року. Зміни або доповнення до Договору допускаються за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх надання на розгляд іншою стороною. У разі відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну Договору до закінчення строку його чинності протягом одного місяця він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором. Договір продовжується на кожний поточний календарний рік, якщо за 1 місяць до закінчення терміну його дії жодна із сторін не повідомила про його припинення (п.п. 8.1, 8.2, 8.4, 8.9 Договору).

У матеріалах справи відсутні докази надсилання або надання сторонами одна одній заяв про припинення дії Договору.

Відповідно до п. 9.6 Договору додаткові угоди та додатки до цього Договору є його невід’ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі, підписані сторонами та скріплені їх печатками.

До Договору сторонами було підписано додаток – розрахунок плати за комунальні послуги, надані балансоутримувачем орендарю, яка включає в себе:

– відшкодування витрат з експлуатації будинку та території пропорційно площі зайнятих приміщень – 1 031,8 кв. м х 1,26 грн = 1 300,07 грн; 

– відшкодування витрат за використану електроенергію – 81,33 кВт/год х 0,7651 грн = 62,23 грн.

Усього на місяць: 1 362,30 грн, з урахуванням ПДВ – 1 634,76 грн.

Зазначено, що сума комунальних платежів змінюється у разі змін нормативних і централізованих цін і тарифів.

У період із квітня 2013 року по вересень 2015 року ДП «ІЗМ МТП» виставив Південній митниці рахунки на оплату комунальних послуг (відшкодування витрат на експлуатацію приміщень/прилеглої території та за використану електроенергію) на загальну суму 266 328,97 грн, які не було оплачено.

21 жовтня 2013 року ДП «ІЗМ МТП» направило на адресу Південної митниці вимогу № 32-682/938 сплатити заборгованість у сумі 44 632,84 грн (43 317,78 грн основного боргу, 1 315,06 грн пені) за період із квітня до серпня 2013 року.

25 листопада 2013 року Південна митниця у листі № 3.1/1.1-6/10445 відмовила у задоволенні вимоги ДП «ІЗМ МТП», посилаючись на ст.ст. 188, 556 Митного кодексу України.

2 червня 2015 року ДП «ІЗМ МТП» направило на адресу Південної митниці вимогу № 32-507 сплатити заборгованість у сумі 93 065,51 грн (80 398,54 грн основного боргу, 12 666,97 грн пені) за період із серпня 2014 року до вересня 2015 року.

Оплату на час подачі позовної заяви не здійснено.

Акт звірки взаєморозрахунків станом на 1 січня 2014 року, в якому ДП «ІЗМ МТП» відобразило заборгованість відповідача в сумі 98 830,22 грн, відповідачем було підписано та повернуто із зауваженням, що за даними бухгалтерського обліку Південної митниці заборгованість відсутня; аналогічне зауваження відповідача міститься на акті звірки станом на 1 липня 2014 року, в якому ДП «ІЗМ МТП» відобразило заборгованість відповідача в сумі 130 720,21 грн.

Із матеріалів справи вбачається, що:

– рішенням Господарського суду Одеської області від 28 серпня 2013 року у справі № 916/982/13 за позовом ДП «ІЗМ МТП» до Південної митниці про стягнення заборгованості за Договором у сумі 182 659,06 грн (основного боргу, пені та річних) за період із вересня 2011 року по березень 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з Південної митниці на користь ДП «ІЗМ МТП» основну суму боргу у розмірі 29 973,55 грн, пеню у розмірі 1 559 грн і 3% річних у розмірі 311,80 грн. Рішення набрало законної сили (т. 1, а.с. 158–161, 165). Частково задовольняючи позов про стягнення суми основного боргу за додатком до Договору, суд виходив із такого розрахунку: плата за комунальні послуги з відшкодування витрат з експлуатації будинку та території пропорційно площі зайнятих приміщень становить 1 560,08 грн із 20 % ПДВ, яку слід помножити на 18 місяців (з вересня 2011 року по березень 2013 року), що дорівнює 28 081,44 грн, відшкодування витрат на електроенергію – 81,333 кВт/год. х 0,7651 грн = 62,23 грн і ПДВ 20 % становитиме 74,68 грн, які також слід помножити на 18 місяців, що дорівнює 1 344,24 грн, усього 29 425,68 грн, і сума 547,87 грн – збільшення тарифу з електроенергії згідно з правилами НКРЕ. В Єдиному державному реєстрі судових рішень немає інформації про оскарження цього рішення;

– 22 серпня 2012 року між ДП «ІЗМ МТП» і Південною митницею було підписано мирову угоду у справі № 5017/1329/2012 за позовом ДП «ІЗМ МТП» до Південної митниці про стягнення 17 518,15 грн заборгованості за комунальні послуги (16 801,93 грн основного боргу та 716,22 грн пені). За цією мировою угодою Південна митниця зобов’язалася до 31 серпня 2012 року сплатити ДП «ІЗМ МТП» у добровільному порядку 16 801,93 грн основного боргу за комунальні послуги, а саме: оплату теплопостачання на суму 4 781,58 грн; оплату водопостачання і водовідведення на суму 329,03 грн; оплату інших комунальних послуг на суму 11 691,32 грн. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 23 серпня 2012 року мирову угоду затверджено, провадження у справі припинено, що підтверджується відповідною інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень;

– у 2012 році сторони надсилали одна одній пропозиції укласти додаткову угоду до Договору з примірниками тексту, зокрема пропонували змінити ціну Договору у бік збільшення, проте згоди не дійшли;

– позивачем було змінено тарифи вартості утримання майна, роботи, послуги наказами по порту та вартості електроенергії на підставі постанов НКРЕ.

У матеріалах справи міститься договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, від 27 серпня 2010 року № 39ф, укладений між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Ізмаїльською митницею (орендар), об’єктом якого є нежитлове приміщення – відсік № 1 складу ХАРД площею 1 031,8 кв. м, що перебуває на балансі ДП «ІЗМ МТП». Відповідно до п. 1.2 цього договору зазначене майно передається в оренду для зберігання затриманого автотранспорту митниці. Орендна плата становить 1 грн на рік. Згідно з п. 5.9 цього договору на орендаря покладено обов’язок здійснювати витрати, пов’язані з утриманням орендованого майна та протягом 12 робочих днів після його підписання укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання цього майна та надання комунальних послуг орендарю. Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців. За відсутності заяви однієї зі сторін про його припинення або зміну умов, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені ним та чинним законодавством (п.п. 10.1, 10.4). Майно передано орендодавцю від орендаря згідно з актом приймання-передачі від 27 серпня 2010 року. Наказом Державної митної служби України від 14 жовтня 2010 року № 1218 Ізмаїльську митницю припинено шляхом приєднання її до Південної митниці.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що:

– позивач відповідно до умов Договору, який є чинним, поніс фактичні витрати на обслуговування нежитлового приміщення, орендованого відповідачем, а останній, у порушення умов зазначеного Договору, рахунків на оплату вартості експлуатаційних витрат і комунальних послуг за період із квітня 2013 року по вересень 2015 року, направлених балансоутримувачем, не оплатив, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість у сумі 266 328,97 грн; 

– посилання відповідача на відсутність у нього зобов'язання оплачувати спірні послуги з огляду на право митних органів безоплатно користуватися приміщеннями у пунктах пропуску через митний кордон, визначене ст.ст. 188, 556 Митного кодексу України, який набув чинності 1 червня 2012 року, відхилено, оскільки Договір, укладений 23 травня 2011 року, є чинним і обов'язковим до виконання, з пропозиціями про внесення змін до нього відповідно до зазначених норм Митного кодексу України відповідач до позивача не звертався; в матеріалах справи відсутні будь-які докази звільнення відповідача від взятих на себе зобов’язань за Договором;

– доводи відповідача щодо неправомірної зміни позивачем в односторонньому порядку вартості експлуатаційних витрат і комунальних послуг, визначеної Договором у твердій сумі, є необґрунтованими, оскільки пп. 4.1.1 п. 4.1 Договору передбачено, що у разі змін цін і тарифів, в тому числі нормативних і централізованих, сума комунальних платежів змінюється на підставі діючих калькуляцій.

У справі № 916/3155/14, копію постанови в якій надано для порівняння, за позовом державного підприємства «Білгород-Дністровський морський торговельний порт» до Південної митниці про стягнення заборгованості за договором про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна (нежитлового приміщення 3-го поверху будівлі вузла зв’язку) та надання комунальних послуг орендарю за період із січня 2011 року до червня 2013 року суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що:

– із системного аналізу положень законодавства (зокрема ст.ст. 188, 556 Митного кодексу України, ч. 3 ст. 11 Закону України «Про морські порти України») та з урахуванням тієї обставини, що митниця є організацією із загальнодержавною формою власності, яка фінансується за рахунок коштів державного бюджету України та розміщується у приміщенні, що знаходиться на балансі позивача, можна дійти висновку про відсутність підстав для оплати митницею витрат на утримання орендованого нею об'єкта нерухомості та комунальних послуг;

– договір оренди нерухомого майна від 25 січня 2010 року, укладений строком на один рік, припинив дію у зв'язку з укладенням 21 грудня 2011 між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області та Південною митницею нового договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності. Відповідно, припинив свою дію і укладений на його підставі строком до 31 грудня 2010 року договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю від 15 квітня 2010 року. При цьому доказів укладання нового договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю не надано.

Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних судових рішень у подібних правовідносинах.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого. 

У справі, яка розглядається, встановлено, що орендоване відповідачем за 1 грн на рік приміщення використовується для зберігання затриманих предметів – автотранспорту; предметом позову є відшкодування понесених позивачем витрат на утримання орендованого майна.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 188 Митного кодексу України з метою прискорення виконання митних формальностей під час переміщення транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України працівники водного, повітряного, автомобільного та залізничного транспорту сприяють посадовим особам органів доходів і зборів у виконанні ними своїх службових обов'язків. Адміністрація автомобільних, морських і річкових портів, міжнародних аеропортів, прикордонних залізничних станцій або інших обладнаних місць, у межах яких діють пункти пропуску через державний кордон України, на безоплатній основі забезпечує органи доходів і зборів необхідними службовими приміщеннями, обладнанням, засобами зв'язку та створює їм належні умови для роботи.

Відповідно до ч. 2 ст. 556 цього Кодексу у разі якщо митне оформлення товарів здійснюється органами доходів і зборів безпосередньо на територіях або в приміщеннях підприємств, зазначені підприємства, незалежно від форми власності та підпорядкування, зобов'язані безоплатно надавати органам доходів і зборів у тимчасове користування відповідні службові та побутові приміщення, а також обладнання, засоби та канали зв'язку.

Аналогічні положення наведено у ст. 11 Закону України «Про морські порти України», згідно з якою адміністрація морських портів України або власник морського терміналу на безоплатній основі надає у користування приміщення для організації пункту пропуску через державний кордон України, де здійснюються в установленому законодавством порядку прикордонний, митний, санітарно-карантинний та екологічний контроль і пропуск через державний кордон України осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.

Із системного аналізу зазначених норм матеріального права можна зробити висновок, що чинним законодавством передбачено безоплатне забезпечення (надання у тимчасове користування) органів доходів і зборів службовими та побутовими приміщеннями, а також обладнанням, засобами та каналами зв'язку для виконання митних формальностей. Водночас зазначеними нормами не передбачено покладення витрат з утримання такого майна на балансоутримувача або на особу, з якою митні органи уклали договір оренди чи зберігання.

Крім того, зі змісту ч. 1 ст. 511, ч. 1 ст. 519, ст. 520 Митного кодексу України вбачається, що товари – безпосередні предмети порушення митних правил та відповідні документи, необхідні як докази у справі про порушення митних правил, можуть тимчасово вилучатися. Витрати у справі про порушення митних правил складаються, зокрема, з видатків на зберігання товарів, транспортних засобів, зазначених у п. 3 ст. 461 цього Кодексу. Витрати у справі про порушення митних правил відшкодовуються особою, щодо якої винесено постанову про накладення адміністративного стягнення. Порядок відшкодування витрат у справі про порушення митних правил, обчислення сум, що підлягають відшкодуванню, а також порядок розпорядження отриманими коштами встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Наказом Міністерства фінансів України від 15 червня 2012 року № 731 затверджено Порядок обчислення сум витрат у справах про порушення митних правил та їх відшкодування, згідно з яким витрати на зберігання товарів, транспортних засобів, тимчасово вилучених у справі про порушення митних правил та розміщених на складах, які використовуються митними органами за договорами оренди чи зберігання, обраховуються на підставі калькуляції витрат за добу зберігання на відповідних складах згідно з договором з дня їх фактичного розміщення на цих складах.

Отже, зважаючи на зазначені положення чинного законодавства, умови укладеного між сторонами договору та встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з Одеської митниці ДФС на користь ДП «ІЗМ МТП» понесених витрат на утримання орендованого нерухомого майна – складу для зберігання затриманих предметів за протоколами про порушення митних правил.

Згідно з ч. 1 ст. 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосовані правильно.

З огляду на викладене заява Одеської митниці ДФС про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду Одеської області від 20 листопада 2015 року, постанови Одеського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 3 серпня 2016 року у справі № 916/3164/14 задоволенню не підлягає.

Керуючись п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Відмовити у задоволенні заяви Одеської митниці ДФС про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду Одеської області від 20 листопада 2015 року, постанови Одеського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 3 серпня 2016 року у справі № 916/3164/14.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК. 

Головуючий Т.Є. Жайворонок
Судді: І.С. Берднік
А.А. Ємець

Постанова від 22 березня 2017 року № 3-1381гс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/83E6631F9F84D427C22580F30040D27C

[ANTIRAID]

ВСУ правомерно указал, что хотя таможне и передано имущество для бесплатного использования, однако законодательством не предусмотрено возложение расходов по содержанию такого имущества на балансодержателя или на лицо, с которым таможенные органы заключили договор аренды или хранения.