Постановление ВСУ по пересмотру о взыскании суммы и процентов по расписке, которая является договором займа

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., 
суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,
 
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики за заявою ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року, 

встановила:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики.

ОСОБА_1 зазначав, що 5 червня 2012 року він надав ОСОБА_2 у борг кошти у розмірі 10 тис. доларів США, про що відповідач власноручно написав розписку, відповідно до якої зобов’язався повернути зазначену суму до 20 червня 2013 року. Оскільки коштів відповідач не повернув, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 234 тис. 900 грн та відсотки у розмірі 84 тис. 326 грн 75 коп.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 4 лютого 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено: стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 234 тис. 900 грн та відсотки у розмірі 84 тис. 326 грн 75 коп.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29 червня 2016 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року рішення Апеляційного суду Львівської області від 29 червня 2016 року скасовано, рішення Жовківського районного суду Львівської області від 4 лютого 2016 року залишено в силі.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_2 просить скасувати ухвалене у справі рішення суду касаційної інстанції та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 527, 533, 1046–1048 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_2 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 липня 2014 року, 4 лютого 2015 року, 25 травня, 14 вересня, 29 грудня 2016 року, та постанови Верховного Суду України 2 липня 2014 року та 11 листопада 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що з розписки, підписаної власноручно ОСОБА_2, вбачається, що останній зобов’язався повернути ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 10 тис. доларів США до 20 червня 2013 року.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив з того, що з розписки не вбачається жодних обов’язків, які походять саме з боргових зобов’язань, тобто зобов’язань, які виникли внаслідок позики. Відповідач узяв на себе обов’язок повернути зазначені кошти, однак правову природу цих коштів як позики розписка жодним чином не підтверджує.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, суд касаційної інстанції погодився з його висновками про те, зобов’язання за розпискою відповідач не виконав, тому сума позики та нараховані відсотки мають бути стягнуті на користь позивача.

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня та 29 грудня 2016 року, наданих заявником для порівняння, міститься висновок про те, що надані позивачами документи не є борговими розписками, не містять інформації про осіб, які давали кошти в борг і які їх брали, що свідчить про відсутність між сторонами укладеного договору позики.

Отже, у справі, про перегляд якої подано заяву, та у справах, судові рішення в яких надано заявником для порівняння, встановлено різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України, зроблені судом у справі, яка переглядається, не суперечать висновкам, які містяться у постановах Верховного Суду України 2 липня 2014 року та 11 листопада 2015 року, наданих заявником на підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним в цих постановах висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Надані заявником ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2015 року та 25 травня 2016 року не вказують на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував судові рішення та передав справи на новий розгляд з передбаченої статтею 338 ЦПК України підстави порушення норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити та перевірити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин вважати заяву обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до частини першої статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. 

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602, пунктом 1 частини першої статті 3603, частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко
Судді:
В.І. Гуменюк
В.М. Сімоненко
Л.І. Охрімчук 

Постанова від 29 березня 2017 року № 6-260цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/DABB54670D3A6D01C22580FE003ECCEE

[ANTIRAID]

В этом деле ВСУ отказал в пересмотре по неодинаковому применению решения судов низших инстанций, которые указали, что обязательства по расписке ответчик не выполнил, поэтому сумма займа и начисленные проценты должны быть взысканы в пользу истца.