Постановление ВСУ по пересмотру об устранении препятсвий пользования земельным участком путем сноса части дома незаконно на ней построенного

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., 
суддів: Лященко Н.П., Романюка Я.М., 
Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,
 
за участю: ОСОБА_1, її представників – ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника ОСОБА_4 – ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення частини будинку, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування запису про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, визнання недійсними та скасування свідоцтв на нерухоме майно на земельну ділянку, стягнення суми неотриманих доходів та відшкодування моральної шкоди, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а : 

У червні 2013 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 4 вересня 2009 року вона придбала у ОСОБА_4 земельну ділянку площею S_1 га в межах належної продавцю земельної ділянки площею S_2 га, розташованої за АДРЕСА_1. Після відчуження земельної ділянки, ОСОБА_4 розпочав самочинне будівництво житлового будинку на своїй земельній ділянці, частину якого розташував на земельній ділянці, яка належить позивачці. 17 вересня 2013 року ОСОБА_4 отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на житловий будинок НОМЕР_1 АДРЕСА_1. 

Посилаючись на те, що відповідач самовільно змінив межі сусідніх земельних ділянок і що частина збудованого ним будинку розташована поза межами його земельної ділянки, ОСОБА_1 просила: визнати недійсним та скасувати свідоцтво на нерухоме майно, видане 3 червня 2013 року на ім᾿я ОСОБА_4 на земельну ділянку площею S_3 га, розташовану за АДРЕСА_1; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 17 вересня 2013 року на ім᾿я ОСОБА_4 на будинок НОМЕР_1 АДРЕСА_1; скасувати запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на зазначений житловий будинок; визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 6 жовтня 2014 року на ім᾿я ОСОБА_4 на земельну ділянку площею S_4 га, розташовану за вказаною адресою; зобов᾿язати ОСОБА_4 за його рахунок усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою, що належить їй на праві власності, шляхом знесення частини будинку, розташованої на її земельній ділянці; стягнути з ОСОБА_4 на її користь неотриманий дохід у розмірі 550 тис. грн та моральну шкоду в розмірі 20 тис. грн. 

ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсними державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 17 жовтня 2006 року на ім᾿я ОСОБА_1, та договору купівлі-продажу земельної ділянки від 4 вересня 2006 року, посилаючись на те, що земельна ділянка площею S_1 га, відчужена ОСОБА_1, не виділялась із загальної площі, належної йому земельної ділянки, на неї не видавався окремий державний акт на право власності на земельну ділянку, в самому договорі не зазначено точне місце її розташування та її межі. Крім того, вся технічна документація, виготовлена на земельну ділянку площею S_1 га, не відповідає вимогам законодавства. 

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 18 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково: визнав недійсним та скасував свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17 вересня 2013 року, видане на ім’я ОСОБА_4 на житловий будинок НОМЕР_1 АДРЕСА_1; скасував запис про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на зазначений будинок; визнав недійсним та скасував свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 6 жовтня 2014 року, видане ОСОБА_4 на земельну ділянку площею S_4 га, розташовану за АДРЕСА_1; зобов’язав ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 земельною ділянкою площею S_1 га, що належить їй на праві власності, шляхом знесення за його рахунок частини житлового будинку, розташованого на цій земельній ділянці. У решті позову суд відмовив. Відмовив також у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 23 листопада 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилив, рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2016 року залишив без змін.

У січні 2017 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_4 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 376 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У зв’язку із цим заявник просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2016 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

За змістом статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу 

Суди установили, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 14 квітня 2005 року ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею S_2 га, розташованої за АДРЕСА_1.

4 вересня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею S_1 га, розташованої за вказаною адресою.

17 жовтня 2006 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку.

27 листопада 2007 року ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею S_5 га.

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 3 червня 2013 року ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею S_3 га (т. 1, а.с. 56).

7 червня 2013 року виготовлено технічний паспорт на житловий будинок НОМЕР_1 АДРЕСА_1, а 26 липня 2013 року зареєтровано декларацію про готовність об’єкта до експлуатації (т. 1, а.с. 66-77, 213-215).

17 вересня 2013 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на зазначений будинок.

Поляницька сільська рада Яремчанської міської ради рішенням від 26 вересня 2014 року затвердила технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок у натурі, зокрема ОСОБА_4 – на земельну ділянку площею S_4 га (зі зміною конфігурації та площі з S_3 га на S_4 га), та затвердила акт узгодження меж зазначеної земельної ділянки (т. 2, а.с. 184, 200).

6 жовтня 2014 року ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку площею S_4 га.

Шевченківський районний суд м. Чернівці постановою від 19 жовтня 2015 року, яка набрала законної сили, визнав протиправним та скасував рішення Поляницької сільської ради Яремчанської міської ради від 26 вересня 2014 року щодо затвердження акта узгодження меж належної ОСОБА_4 земельної ділянки площею S_4 га, розташованої за АДРЕСА_1, а також технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж цієї земельної ділянки в натурі. 

Залишаючи в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 здійснив самочинне будівництво житлового будинку, внаслідок чого порушено права ОСОБА_1 як власника суміжної земельної ділянки, тому на підставі частини четвертої статті 376 ЦК України частина такого будинку підлягає знесенню. Крім того, суд погодився з рішенням судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 у зв’язку з відсутністю підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та виданого на його підставі на ім’я ОСОБА_1 державного акта на право власності на земельну ділянку. 

Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду справ з подібними предметами спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судом фактичними обставинами й однаковим матеріально-правовим регулюванням спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу судових рішень у цих справах.

На обґрунтування підстав для перегляду Верховним Судом України судового рішення ОСОБА_4 надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 березня 2013 року, 7 і 28 жовтня 2015 року. 

У наданих для порівняння ухвалах від 6 березня 2013 року, 7 і 28 жовтня 2015 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що з урахуванням змісту статті 376 ЦК України у поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391цього Кодексу вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою. Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття усіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

У положеннях спеціальної матеріально-правової норми, що міститься в частині першій статті 376 ЦК України, поняття самочинного будівництва визначено через сукупність його основних ознак, які виступають умовами або підставами, за наявності яких об’єкт нерухомості може бути визначений самочинним, а саме, якщо цей об’єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Будівництво вважається правомірним, якщо власник земельної ділянки чи землекористувач або інша особа одержали у встановленому містобудівельним законодавством порядку дозвіл на забудову.

За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно із частиною четвертою статті 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

З урахуванням змісту статті 376 ЦК України в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 цього Кодексу вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту такого порушення самочинною забудовою.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України та статті 3 ЦПК України.

Таким чином, суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, – вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини сьомої статті 376 ЦК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов’язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. 

Збудований об’єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об’єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення. 

Знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_4 збудував житловий будинок на земельній ділянці, яка належить йому на праві власності.

ОСОБА_1 зазначає, що частина збудованого будинку розташована на належній їй на праві власності земельній ділянці.

Захист права власності від порушень, не пов’язаних із позбавленням володіння, передбачений статтею 391 ЦК України.

Згідно з положеннями цієї статті власник майна має право вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням володіння. 

Підставою для подання позову згідно з цією нормою є вчинення третьою особою перешкод власнику, посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.

Право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою. 

У справі, яка переглядається, суди установили, що частина збудованого ОСОБА_4 житлового будинку порушує права ОСОБА_1 на користування належною їй на праві власності земельною ділянкою, тому така частина будинку підлягає знесенню.

Отже, суди неправильно застосували до спірних правовідносин положення частини четвертої статті 376 ЦК України та не застосували положення статті 391 цього Кодексу, у зв’язку із чим дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для знесення самочинного будівництва, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

Крім того, вирішуючи питання про знесення нерухомого майна, суди в кожному випадку з’ясовують, яку частину земельної ділянки займає споруджена будівля, її розмір і конфігурацію, яка частина будівлі підлягає знесенню, чи не вплине знесення окремих конструктивних елементів будинку на його міцність і безпечність. За необхідності з’ясування питань, що виникають при розгляді справи і потребують спеціальних знань, суд має право призначити експертизу. 

У справі, яка переглядається, місцевий суд, зобов᾿язуючи ОСОБА_4 знести частину самочинно збудованого будинку, залишив поза увагою опис цього об’єкта, не вказав, які саме приміщення слід знести, їх площу, площу самої будови та якого року вона споруджена, чи спірний об’єкт можна відокремити від інших споруд та чи не вплине знесення окремих його частин на міцність і безпечність самого будинку.

Невстановлення вказаних обставин унеможливлює виконання такого рішення.

Таким чином, для правильного застосування до правовідносин сторін зазначених норм матеріального права необхідно з’ясувати обставини, без установлення яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо.

Оскільки суди апеляційної та касаційної інстанцій не встановили зазначених обставин, а Верховний Суд України відповідно до положень статей 355, 3602 ЦПК України не може встановлювати обставини, збирати і перевіряти докази та надавати їм оцінку, то це перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове рішення у справі.

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року, ухвала Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2016 року та рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2016 року підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_4 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2016 року та рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 18 лютого 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. 

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий: В.І. Гуменюк
Судді:
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
В.М. Сімоненко

Постанова від 19 квітня 2017 року № 6-129цс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/2FA6925B5CE1B111C22581160045B11C

[ANTIRAID]

ВСУ фактически вмешался в оценку доказательств, что сделал противоправно. Суд указал, что для правильного решения вопроса суд должен описать объект, указать, какие именно помещения следует снести, их площадь, площадь самого здания и когда она построена, можно ли отделить спорный объект от других сооружений и не повлияет ли снос отдельных его частей на прочность и безопасность самого дома.