Определение ВССУ о признании совместной собственностью супругов имущества приобретенного за кредитные деньги и находящегося в ипотеке

[ANTIRAID]

УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2017 року

м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

СитнікО.М., Дем'яносова М.В., Маляренка А.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя і його поділ; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 15 вересня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 23 лютого 1985 року він зареєстрував шлюб із ОСОБА_5, який 12 жовтня 2015 року рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області розірвано. Під час шлюбу вони придбали нежиле приміщення аптеки, загальною площею 60.27 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1, та яке було придбано на ім'я його дружини згідно з договором купівлі-продажу. Вважав, що його частка у спірному майні є рівнозначною частці відповідачки та становить 1/2 частини зазначеного майна. Вказував, що він позбавлений можливості користуватися зазначеним приміщенням, оскільки в ньому відповідачка здійснює підприємницьку діяльність, а тому просив позов задовольнити.

ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом, у якому зазначала, що під час шлюбу зі ОСОБА_4 ними було придбано за спільні кошти наступне майно - магазин площею 24 кв. м (торгівельний сектор НОМЕР_1), контейнер металевий 20-тонний (торгівельне місце НОМЕР_2) площею 18 кв. м, контейнер металевий 20-тонний (торгівельне місце НОМЕР_3) площею 18 кв. м, що розташовані за адресою: м. Чернівці, КП Міський торгівельний комплекс «Калинівський ринок», вул. Калинівська, 13а; гараж площею 18 кв. м, розташований по АДРЕСА_2, які також є об'єктами права спільної сумісної власності та підлягають поділу в рівних частинах.

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 15 вересня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Визнано об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 нежиле приміщення загальною площею 60,27 кв. м, що складається з кабінету 1-33 площею 20,70 кв. м, роздягальні 1-34 площею 10,7 кв. м, комори 1-35 площею 1,9 кв. м, частини вестибюлю 1-37 площею 26,97 кв. м, яке знаходиться по АДРЕСА_1, та визнано частки сторін у вказаному майні по 1/2 частини кожного. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частини нежилого приміщення загальною площею 60,27 кв. м, що складається з кабінету 1-33 площею 20,70 кв. м, роздягальні 1-34 площею 10,7 кв. м, комори 1-35 площею 1,9 кв. м, частини вестибюлю 1-37 площею 26,97 кв. м, яке знаходиться по АДРЕСА_1. У задоволені зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить вказані судові рішення скасувати.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не може бути задоволена з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебували у зареєстрованому шлюбі з 23 лютого 1985 року. Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 12 жовтня 2015 року шлюб між ними розірвано (а. с. 6).

Відповідно до договору купівлі-продажу частини приміщення від 16 березня 2005 року, за час подружнього життя ОСОБА_5 було придбано 39/1000 ідеальних часток вбудованого приміщення аптеки, загальною площею 60,27 кв. м, що складається з кабінету 1-33 площею 20,70 кв. м, роздягальні 1-34 площею 10,7 кв. м, комори 1-35 площею 1,9 кв. м, частини вестибюлю 1-37 площею 26,97 кв. м, яке знаходиться по АДРЕСА_1. Даний факт також підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 13113593 від 29 грудня 2006 року та технічним паспортом (а. с. 9, 11, 12).

Відповідно до ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте у результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відтак спільне майно подружжя, за відсутності домовленості між ними, слід ділити порівну, з врахуванням обставин, що мають значення у справі, призначення речей, їх фактичного перебування у володінні одного з подружжя та намірів щодо володіння та використання майна кожним з подружжя.

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно до ч. 1ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Таким чином, якщо навіть на час придбання в шлюбі майна використовувалися запозичені кошти одним із подружжя, вони вважаються використаними в інтересах сім'ї і не є особистою власністю подружжя, що спростовує доводи касаційної скарги про залишення поза увагою судів вплив на вирішення справи обставини придбання майна за позичені у ОСОБА_6 кошти.

Суди правильно зазначили, що перебування спірного майна в іпотеці або дослідження обставин укладання цього договору не впливає на правильність прийнятих рішень, оскільки поділу підлягає майно подружжя, яке також знаходиться у третіх осіб, а гарантії іпотекодержателя щодо спірного майна визначені ч. 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку, що спірне нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя.

Щодо зустрічних позовних вимог, суди правильно відмовили у їх задоволенні.

Згідно з відповіддю на адвокатський запит від 11 червня 2015 року, виконавчий комітет КП міський торгівельний комплекс «Калинівський ринок» повідомив, що ОСОБА_4 здійснює господарську діяльність на території ринку, а саме з ним було укладено договори надання в користування наступних торговельних місць: НОМЕР_2 (торговельний сектор НОМЕР_4), НОМЕР_3 (торговельний сектор НОМЕР_5), НОМЕР_6 (торговельний сектор НОМЕР_1), а також договір про надання в користування місця для зберігання товарів НОМЕР_6-к/с (торговельний сектор НОМЕР_1).

Як вбачається з відповіді на заяву від 18 квітня 2016 року № 357 стосовно надання довідки про те, кому належить гараж по АДРЕСА_2, Кіцманська міська рада повідомляє, що згідно земельно-облікової документації та рішення Кіцманської міської ради Чернівецької області від 05 квітня 1995 року № 182/4 за ОСОБА_4 значиться земельна ділянка для будівництва та обслуговування гаража, однак будь-які документи на гараж відсутні.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, матеріали справи не містять доказів, що торгівельні місця та гараж, які просить поділити ОСОБА_5, перебувають у власності сторін.

Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Згідно ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 15 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів:

Ситнік О.М. Дем'яносов М.В. Маляренко А.В. 

Справа № 718/585/16-ц

[ANTIRAID]

Формально ВССУ пошел в разрез с последней практикой ВСУ, согласно которой лицо подавшее иск должно доказывать, что имущество приобретено за совместные деньги. Однако на мой взгляд решение законное и ВССУ правильно указал, что если даже на время приобретения в браке имущества использовались заимствованные средства одним из супругов, они считаются использованными в интересах семьи и не является личной собственностью супругов. И это даже не смотря на то, что данное имущество используется в предпринимательских целях одним из супругов.

 

[doroshal]

Это мое дело . К сожалению  оно было проиграно,хотя я представлял интересы  именно  супруги.  Суд не принял во внимание ,что супруги не проживали вместе с 2005 года(данный факт установлен решением о разрыве брака).хотя де юре брак был разорван решением суда в 2015 году..В 2007 году супруга ,уже не проживающая с мужем взяла в долг  деньги у подруги и приобрела часть аптеки.  В 2008 году она переделала аптеку под парикмахерскую и ввела ее в эксплуатацию. В конце 2008 года ,чтоб рассчитаться с подругой ,сделать ремонт и купить оборудование взяла кредит в банке ,под залог парикмахерской (конечно же с согласия супруга с которым не проживала) . До 2012 года погашала кредит. потом кредит погашать перестала. В 2012 году парикмахерская выставлялась на торги ,но не продалась. Банк отступил право вимоги  ТОВ "Кредитные инициативы",которое подало иск про звернення стягнення на предмет ипотеки(дело рассматривается в суде). В 2015 году суд вынес решение о разрыве брака.  Причем у мужа осталось три контейнера на  Калиновском рынке (стоимость одного  примерно 50 000 дол.США) два контейнера он продал ,чтоб заплатить судьям .квартира ,гаражи ,машина  и др. у жены парикмахерская и двое детей и долги перед банком . Суд напоминал футбол в одни ворота . Мужа представляло два адвоката. Обратился он в суд по одной причине : чтоб насолить жене. Ниже размещу  кассационную жалобу .Там только процесуальных нарушений набралось бы на железнодорожный состав. Нам отказано было во всех заявлениях  во всех инстанциях. Оценка имущества не проводилась. нашу оценку суд не принял и не долучив к материалам дела.  Со слов мужа он потратил на взятки во всех инстанциях 10 000 дол.США.

[doroshal]

 Цитаты кассационной жалобы : 30.06.2016 року  суд першої інстанції не проголосив рішення й навіть вступну та результативну частину рішення ,як це зазначено в рішенні суду.  Після судового засідання ,яке відбулося 30.06.2016 року суддя Кіцманського районного суду Чернівецької області  видалився до нарадчої кімнати об 11.46 год (69 запис судового засідання),але  30.06.2016 року сторони по справі так й не дочекались проголошення рішення. Проте , в цей день суддя  вийшов з нарадчої кімнати  та розглядав інші справи ,спілкувався з представником Позивача . Пізніше ,Ш   через свого представника –Т.....   довідалась при ознайомленні  з матеріалами справи ,а саме журналом судового засідання (ас.124-125 ) ,що 01.07.2016 року о 9.27 год. (запис 73 журналу судового засідання)було проголошено вступну та результативну частину рішення без виклику сторін по справі .Тобто  фактично було порушено таємницю нарадчої кімнати (ст.196 ЦПК України).   Крім того ,дата в рішенні повинна була  бути зазначена 01.07.2016  року а не 30.06.2016 року,тобто в той день коли рішення було винесено та проголошено судом .

Статтею 209 ЦПК України визначено ,що

 

1. Суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

2. Рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду - суддями, які розглядали справу.

3. У виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення може бути відкладено на строк не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи, але вступну і резолютивну частини суд має проголосити в тому самому засіданні, в якому закінчився розгляд справи. Рішення суду, що містить вступну та резолютивну частини, має бути підписане всім складом суду і приєднане до справи.

От же 30.06.2016 року суд повинен був негайно проголосити рішення  або вступу та результативну частину. Проте розгляд справи закінчився об 11-00 год. Суддя суду першої інстанції видалився до нарадчої кімнати ,проте вийшов з нарадчої кімнати ,розглядав інші справи , спілкувався з представником  Позивача , відправився до дому . На наступний день проголосив вступну та результативну частину рішення. Причому сторони ,які не дочекались проголошення рішення 30.06.2016 року у зв’язку з закриттям приміщення суду на наступний день не викликались до суду на проголошення рішення. Такі дії судді суду першої інстанції є незаконними та не відповідають нормам ЦПК України,грубо порушено процес.

До того ,суд повинен був надати  Ш..... повний текст рішення  не більше ніж через 5 днів після проголошення вступної та результативної частини ,тобто 06.07.2016 року. Але ,остання ,як вже зазначалось вище отримала текст рішення 11.07.2016року. Це свідчить про те,що повний текст на дату 06.07.2016 року не був виготовлений судом першої інстанції.

Суд  другої інстанції не дав правової оцінки діям судді суду першої інстанції  та зазначив в ухвалі ,що оскаржується в касаційному порядку  ,що « порушення таємниці нарадчої кімнати …само по собі не є підставою для скасування рішення суду»

Науково –практичний коментар до ст.196 ЦПК України визначає :

1. Під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу.

2. Під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи.

3. Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті.

 

1. Однією з гарантій незалежності та неупередженості суду є таємниця нарадчої кімнати. Її зміст полягає в тому, що під час ухвалення судового рішення ніхто не має права перебувати в нарадчій кімнаті, крім складу суду, який розглядає справу. Забороняється не лише перебувати, але й тимчасово входити в нарадчу кімнату. Це правило стосується як учасників процесу, так і інших осіб (суддів, помічників, секретарів). Це положення встановлено для того, щоб ніхто не міг вплинути на рішення суду.

Рішення повинне бути постановлено одразу після судового розгляду. Інші справи в цей час розглядатися судом (або суддями) не можуть.

2. Предметом таємниці є хід обговорення та ухвалення рішення у нарадчій кімнаті. Усі обставини, що виникли та відбувалися в нарадчій кімнаті є таємницею і не можуть розголошуватися. Суддя з цих обставин не може бути допитаний як свідок.

[doroshal]

ЦПК України ,тобто позов не відповідав нормам ст.119 ЦПК України. Так в ч.2 ст.119 ЦПК України зазначено таке :

 

2. Позовна заява повинна містити:

1) найменування суду, до якого подається заява;

2) ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання (перебування) або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі;

3) зміст позовних вимог;

4) ціну позову щодо вимог майнового характеру;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

6) зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування;

7) перелік документів, що додаються до заяви.

Позовні вимоги Позивача за первісним позовом  становили  майновий характер.

Проте ,ціна позову не була визначена .

Позивач ,звертаючись з позовом до суду  ,повинен був зазначити ціну позову ,провівши оцінку вартості майна  на яке просив визнати право власності станом на день звернення з позовом ,не дивлячись на те ,що як інвалід звільнений від сплати судового збору.  Проте ,такої оцінки в матеріалах справи не існує. Також не може братись до уваги сума ,за яку дане майно було придбане за договором купівлі-продажу від 16.03.2005 року (45 788 грн.) .Ат же протягом 11 років Ш..... переробляла приміщення з аптеки на перукарню за власні кошти ,не проживаючи вже з Позивачем ,брала кредит в банку та кошти ,що отримані  як  позичені в банку ,направила на ремонт приміщення ,введення в експлуатацію ,придбання обладнання ,тощо. В договорі іпотеки ,що був укладений між Ш....  та  Акціонерним комерційним Промислово-інвестиційним банком  у пункті 1.4 зазначено ,що вартість нежилого приміщення складає 264620 грн.(див. договір іпотеки).  ВДВС Кіцманського РУЮ виставляло на прилюдні торги  спірне приміщення за стартовою початковою ціною  253 359 ,50 грн.(копія повідомлення про торги додавалась ). Яка вартість спірного майна  станом на момент звернення Позивача з позовом є невідомою.  Суд не повинен був приймати позов , без зазначення ціни позову ,проте прийняв та розглянув. Згідно  ст.5 Закону України «Про судовий збір»  Ш.....повинна була заплатити 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги . Позивач ,звертаючись з позовом повинен би був заплатити 1% від  ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.  Яка ціна позову ,як вже зазначалось вище ,є невідомим. Позивач був звільнений від сплати судового збору як інвалід. Проте , Апеляційний суд лишає апеляційну скаргу Ш.... без руху  та визначає ,що вона повинна сплатити судовий збір з вартості майна ,що визначена в договорі іпотеки від 29.03 .2007 року !!! Вважаю ,що такі висновку суду другої інстанції є невірними.

[doroshal]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 вересня 2016 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого    Лященко Н.П.,
суддів:    Гуменюка В.І.,    Романюка Я.М.,    Яреми А.Г.,
Охрімчук Л.І.,    Сімоненко В.М.,    
            
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя за заявою ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, посилаючись на те, що перебувала у шлюбі із ОСОБА_2 із 7 червня 2006 року по 24 січня 2012 року, за час спільного проживання вони придбали автомобіль «Mitsubishi lancer», меблі та побутову техніку. Вказане майно залишилося в користуванні відповідача, який відмовляється добровільно провести його поділ. Ураховуючи, що реальний поділ вбудованої техніки, меблів та автомобіля здійснити неможливо, позивачка просила стягнути на її користь 1/2 частину вартості зазначеного майна.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 26 травня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. 

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 30 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні з відповідача компенсації половини вартості автомобіля «Mitsubishi lancer», номер кузова JMBSNCS3A7U014275, скасовано, та ухвалено в цій частині нове рішення, яким стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію половини вартості спірного автомобіля в розмірі 66 тис. 165 грн. 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_2 порушує питання про скасування рішень судів касаційної та апеляційної інстанцій у частині задоволених вимог і направлення справи на новий апеляційний розгляд з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 57, 60, 65, 71 Сімейного кодексу України (далі – СК України), частини третьої статті 368 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України); невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_2 посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року (6-31644ск15, 6-25963ск15), 27 квітня 2016 року та постанови Верховного Суду України від 19 червня, 2 жовтня 2013 року, 3 червня, 1 липня, 16 грудня 2015 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що з 7 червня 2006 року по 24 січня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі. 

У цей період ОСОБА_2 придбав автомобіль «Mitsubishi lancer», номер кузова JMBSNCS3A7U014275, за кредитним договором НОМЕР_1 від 19 січня 2007 року.

Скасовуючи рішення першої інстанції в частині відмови в стягненні з відповідача компенсації половини вартості спірного автомобіля та ухвалюючи в цій частині нове рішення про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсації половини вартості спірного автомобіля, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що спірний автомобіль було придбано сторонами у період шлюбу, а тому він є спільною сумісною власністю подружжя.

Разом з тим у постановах Верховного Суду України від 3 червня, 1 липня, 16 грудня 2015 року, наданих для підтвердження невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у них висновкам, та ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року (6-31644ск15), 23 грудня 2015 року (6-25963ск15), 27 квітня 2016 року, наданих заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, міститься висновок суду про те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права (статей 57 та 60 СК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею (ним) за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

У зв’язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Проте суди першої та апеляційної інстанцій на наведене належної уваги не звернули та не з’ясували джерела коштів, за які було придбано автомобіль. Зокрема, встановивши, що його придбано за кредитним договором НОМЕР_1 від 19 січня 2007 року, невід’ємною частиною якого є графік погашення кредиту, суди не з’ясували, яка частина коштів була сплачена у період шлюбу, хто та за які кошти сплачував кредит після припинення шлюбних відносин, чи повністю виплачений кредит отриманий для придбання спірного автомобіля.

Зазначені порушення вимог закону залишилися й поза увагою суду касаційної інстанції. 

За таких обставин ухвалені у справі рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди неправильно застосували норм частини третьої статті 368 ЦК України та статей 57, 60, 65, 71 СК України, що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 3604 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року, рішення Апеляційного суду Київської області від 30 вересня 2015 року та рішення Ірпінського міського суду Київської області від 26 травня 2015 року в частині стягнення компенсації половини вартості автомобіля «Mitsubishi lancer» скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко
Судді: 
В.І. Гуменюк 
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
В.М. Сімоненко 
А.Г. Ярема 
     
Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 7 вересня 2016 року у справі 6-801цс16

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). 

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.