Постановление ВСУ по пересмотру об отсутствии прерывания сроков исковой давности

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
 
головуючого Гуменюка В.І., 
суддів: Лященко Н.П., Романюка Я.М., 
Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ «КБ «Приватбанк»), яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі – ЗАТ «КБ «Приватбанк»), звернулось до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 1 березня 2007 року ЗАТ «КБ «Приватбанк» і ОСОБА_1 уклали кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 81 тис. 600 грн на строк до 1 березня 2027 року зі сплатою 1,34 % на місяць. Того ж дня банк та ОСОБА_2 уклали договір поруки, за умовами якого останній поручився нести солідарну відповідальність перед банком у тому ж обсязі, що й боржник. 

Посилаючись на те, що банк свої зобов’язання виконав повністю, а ОСОБА_1 своїх зобов’язань з погашення кредиту не виконав, унаслідок чого виникла заборгованість зі сплати кредиту, ПАТ «КБ «Приватбанк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 94 тис. 678 грн 99 коп. 

Пирятинський районний суд Полтавської області ухвалою від 21 жовтня 2015 року позовні вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишив без розгляду. 

Пирятинський районний суд Полтавської області рішенням від 28 жовтня 2015 року відмовив в задоволенні позову ПАТ «КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Апеляційний суд Полтавської області 24 грудня 2015 року рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 28 жовтня 2015 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк» задовольнив, стягнув з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 94 тис. 678 грн 99 коп., вирішив питання розподілу судових витрат. 

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 13 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилив, рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24 грудня 2015 року залишив без змін.

У липні 2016 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_1 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24 грудня 2015 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 257, 264, 267 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У зв’язку із цим заявник просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24 грудня 2015 року, залишити в силі рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 28 жовтня 2015 року. 

На підтвердження своїх вимог заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 березня, 16 травня 2016 року, а також постанову Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Суди установили, що 1 березня 2007 року між ЗАТ «КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Приватбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 81 тис. 600 грн на строк до 1 березня 2027 року зі сплатою 1, 34 % на місяць. 

Цього ж дня банк та ОСОБА_2 уклали договір поруки, відповідно до умов якого останній поручився перед кредитором за виконання боржником зобов’язань за кредитним договором.

ОСОБА_1 взятих на себе зобов’язань щодо погашення кредиту не виконав, унаслідок чого виникла заборгованість зі сплати кредиту в розмірі 94 тис. 678 грн 99 коп. 

Пирятинський районний суд Полтавської області ухвалою від 20 лютого 2012 року позовні вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишив без розгляду.

Рішенням цього суду від 20 лютого 2012 року зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено, розірвано з 9 вересня 2011 року кредитний договір від 1 березня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 і ЗАТ «КБ «Приватбанк».

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області ухвалою від 26 лютого 2014 року визнав неподаною та повернув ПАТ «КБ «Приватбанк» позовну заяву до ОСОБА_1 про звернення стягнення на іпотечне майно. 

Задовольняючи позовні вимоги банку, суд апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 узятих на себе зобов’язань за кредитним договором виникла заборгованість зі сплати кредиту та процентів за його користування, яка підлягає стягненню з боржника в розмірі згідно з наданим банком розрахунком. Строк позовної давності банк не пропустив, оскільки внаслідок подання ним у 2014 році позову до боржника про звернення стягнення на майно перебіг позовної давності перервався. 

Заявник зазначає про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

У наданих для порівняння ухвалах від 16 березня та 16 травня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що перебіг позовної давності не переривається, а також відсутні підстави для застосування статті 267 ЦК України, якщо у прийнятті позовної заяви відмовлено або її повернуто. 

У постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року (№ 6-895цс15) викладено правовий висновок про те, що за змістом статті 257, частини другої статті 264, частин четвертої, п’ятої статті 267 ЦК України, частини першої статті 118, частини першої статті 122 ЦПК України перебіг позовної давності шляхом пред’явлення позову може перериватися не в разі будь-якого направлення позову поштою, а здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема статей 109, 119, 120 ЦПК України. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підсудності. 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 257, 264, 267 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого. 

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. 

Згідно із частинами четвертою, п’ятою статті 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Пред’явлення позову до суду це реалізація позивачем права на звернення до суду. Саме із цією процесуальною дією пов’язується початок процесу у справі.

Згідно з частиною першою статті 122 ЦПК України суддя відкриває провадження у цивільній справі не інакше як на підставі заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому цим Кодексом.

Так, позовна заява подається до районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів з дотриманням правил підсудності, визначених статтями 108 – 114 ЦПК України. Позовна заява оформлюється з додержання вимог, викладених у статтях 119 і 120 цього Кодексу, за її подання сплачується судовий збір.

За змістом викладеного перебіг позовної давності шляхом пред’явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема статей 109, 119, 120 ЦПК України. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами. 

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ухвалами Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 лютого та 6 жовтня 2014 року позовні заяви ПАТ «КБ «Приватбанк» визнано неподаними та повернуто позивачу.

При цьому предметом спору в зазначених заявах було звернення стягнення на іпотечне майно, натомість у справі, яка переглядається, предметом спору є стягнення заборгованості за кредитним договором. 

Таким чином, задовольняючи позовні вимоги ПАТ «КБ «Приватбанк», суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився і суд касаційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що банк не пропустив строку позовної давності, оскільки внаслідок звернення його до суду з позовом про звернення стягнення на майно позовна давність перервалась. 

Натомість суд першої інстанції у справі, яка переглядається, відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «КБ «Приватбанк», правильно виходив з того, що позивач пропустив строк позовної давності, у зв’язку із чим наявні підстави для застосування наслідків його спливу. Доказів про поважність причин пропуску позовної давності позивач не надав. 

Відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, та в разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, суд має право скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасоване судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

За таких обставин ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24 грудня 2015 року не можуть залишатися в силі, а підлягають скасуванню на підставі підпункту «б» пункту 2 частини другої статті 3604 ЦПК України із залишенням у силі рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 28 жовтня 2015 року.

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 24 грудня 2015 року скасувати, рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 28 жовтня 2015 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк
Судді:
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
Я.М. Романюк
В.М. Сімоненко

ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
у справі за № 6-1763цс16

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. 

Згідно із частинами четвертою, п’ятою статті 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Перебіг позовної давності шляхом пред’явлення позову може перериватися в разі звернення позивача до суду, в тому числі й направлення позовної заяви поштою, здійсненого з додержанням вимог процесуального законодавства, зокрема статей 109, 119, 120 ЦПК України. Якщо суд у прийнятті позовної заяви відмовив або її повернув, то перебіг позовної давності не переривається. Не перериває перебігу такого строку й подання позову з недодержанням правил підсудності, а також з іншим предметом спору та з іншими матеріально-правовими підставами.

Постанова від 24 травня 2017 року № 6-1763цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/6FBE54654345FB85C2258138002D6458

[ANTIRAID]

ВСУ в очередной раз указал, что если суд в принятии искового заявления отказал или ее вернул, то течение исковой давности не прерывается. Не прерывает течения такого срока и подача иска с несоблюдением правил подсудности, а также с другим предметом спора и другими материально-правовыми основаниями.