Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

1 member has voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      0
    • Нет
      1
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2017 року

м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: 

головуючого Лященко Н.П. 
суддів: Берднік І.С., Жайворонок Т.Є., Сімоненко В.М.,
Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., 
Ємця А.А., Романюка Я.М., 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Замостянського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції, треті особи: ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», про визнання недійсним акта державного виконавця та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів за заявами ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2016 року, 

в с т а н о в и л и:

У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, Замостянського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції (далі – Замостянський ВДВС Вінницького МУЮ) про визнання недійсним акта державного виконавця та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів.

ОСОБА_1 зазначала, що 16 листопада 2007 року між нею та АКІБ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту НОМЕР_1 у розмірі 35 тис. доларів США для придбання однокімнатної квартири за АДРЕСА_1 на строк до 13 листопада 2037 року.

На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та банком було укладено договір іпотеки, предметом якого є вищезазначена квартира. Оскільки виникла заборгованість зі сплати кредиту, квартира в процесі виконавчого провадження була реалізована з прилюдних торгів 22 листопада 2013 року за ціною 79 тис. 500 грн.

Позивачка зазначала, що прилюдні торги відбулися з порушенням вимог закону, зокрема продаж квартири здійснено без повідомлення про торги її як власника квартири та боржника за виконавчим провадженням; учасниками торгів були ОСОБА_4 та ОСОБА_2, пов'язані між собою спільним проживанням, без реєстрації шлюбу, тобто фактично торги відбулися з одним учасником; спірну квартиру реалізовано на підставі оцінки, яка на момент торгів утратила чинність. На підставі викладеного позивачка просила визнати недійсними проведені прилюдні торги та свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено: визнано недійсним акт державного виконавця про проведення прилюдних торгів відповідно до протоколу проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна НОМЕР_2, що належить ОСОБА_1 від 22 листопада 2013 року, який затверджено начальником Замостянського ВДВС Вінницького МУЮ ОСОБА_5 від 12 березня 2014 року; визнано недійсним свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів ОСОБА_4, посвідчене 26 березня 2015 року та зареєстроване в реєстрі за НОМЕР_3 приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_6. Вирішено питання про судові витрати.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2016 року касаційні скарги ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк» відхилено, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін.

У поданих до Верховного Суду України заявах про перегляд судових рішень ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 просять скасувати ухвалені у справі рішення судів та ухвалити нове рішення про відмову в позові з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме Закону України «Про іпотеку», статті 54 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» та пунктів 3.11, 4.2, 7.1, 7.3 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі – Тимчасове положення).

На підтвердження зазначених підстав подання заяв про перегляд судових рішень ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 посилаються на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2016 року, постанови Вищого господарського суду України від 10 жовтня 2012 року, 4 червня 2013 року та 31 травня 2016 року, постанови Верховного Суду України від 18 листопада, 16 грудня 2015 року, 2, 16 та 30 березня, 13 червня, по дві постанови від 13 та 27 квітня, 12 жовтня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заявах доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заяви про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень та скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 4 статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що з метою примусового виконання рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 4 листопада 2009 року у справі про солідарне стягнення із ОСОБА_1 та ОСОБА_7 на користь АКІБ «Укрсиббанк» заборгованості за кредитним договором від 16 листопада 2007 року НОМЕР_1, 27 квітня 2010 року було видано виконавчий лист.

10 червня 2010 року було відкрито виконавче провадження.

На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором НОМЕР_1 між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 19 листопада 2007 року було укладено договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_1 передала АКІБ «Укрсиббанк» в іпотеку квартиру за АДРЕСА_1. 22 лютого 2011 року державним виконавцем було складено акт опису й арешту майна, згідно з яким описано та накладено арешт на спірну квартиру.

Постановою державного виконавця від 12 квітня 2013 року було визначено суб’єкта оціночної діяльності, який склав експертний звіт вартості спірної квартири станом на 29 квітня 2013 року, що становила 154 тис. 947 грн.

4 липня 2013 року між Замостянським ВДВС Вінницького МУЮ та ПП «СП Юстиція» було укладено договір про надання послуг щодо організації та проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна –спірної квартири за стартовою ціною 154 тис. 947 грн.

Прилюдні торги з реалізації спірної квартири вперше призначались на 13 серпня 2013 року зі стартовою ціною 154 тис. 947 грн, проте вони не відбулись у зв’язку з відсутністю зареєстрованих покупців.

Згідно з актом державного виконавця про уцінку арештованого нерухомого майна від 14 жовтня 2013 року спірну квартиру уцінено на 10 % та визначено вартість майна після уцінки на рівні 139 тис. 452 грн 30 коп.

Другі прилюдні торги з реалізації спірної квартири було призначено на 1 листопада 2013 року, проте вони також не відбулися у зв’язку з відсутністю зареєстрованих покупців.

Згідно з актом державного виконавця про уцінку арештованого нерухомого майна від 1 листопада 2013 року квартиру уцінено на 49 % та визначено вартість майна на рівні 79 тис. 22 грн 97 коп.

У третіх прилюдних торгах, які відбулися 22 листопада 2013 року за ціною реалізації майна 79 тис. 22 грн 97 коп., взяло участь дві особи – ОСОБА_2 та ОСОБА_4, а переможцем торгів визнано ОСОБА_4, який запропонував найвищу ціну за спірну квартиру в розмірі 79 тис. 500 грн.

12 березня 2014 року державним виконавцем Замостянського ВДВС Вінницького МУЮ було складено акт про проведені прилюдні торги.

26 березня 2015 року ОСОБА_4 було видано свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів, зареєстроване в реєстрі за НОМЕР_3.

Суд касаційної інстанції відхиляючи касаційні скарги та залишаючи судові рішення без змін виходив з того, що позивачку не було належним чином повідомлено про час, місце та день проведення прилюдних торгів; квартиру було реалізовано за оцінкою, строк чинності якої закінчився; норми Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки спірну квартиру реалізовано з прилюдних торгів на виконання судового рішення про стягнення кредитної заборгованості, а рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не приймалося.

Аналогічні висновки містяться й в ухвалі апеляційної інстанції, яка залишаючи без змін рішення суду першої інстанції залишила поза увагою висновки зроблені нею.

Разом з тим в інших справах з подібних правовідносин, судові рішення в яких надано заявниками на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, суди, на відміну від справи, яка переглядається, зробили висновки про те, що норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку». Сам по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними. Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів. Проведення прилюдних торгів за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який втратив чинність, є підставою для визнання таких торгів недійсними за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.

Аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд України в наданих заявниками постановах у справах з аналогічних правовідносин.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування в подібних правовідносинах норми матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого. 

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов’язки суб’єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя. 

Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого судового рішення на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності – на об’єкти нерухомості.

Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. 

Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходили суди, ухвалюючи судові рішення, надані заявником на підтвердження передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Отже, у справі, яка переглядається Верховним Судом України, суди касаційної та апеляційної інстанцій, ухвалюючи судове рішення, помилково не застосували до спірних правовідносин норми Закону України «Про іпотеку», що призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 360 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень.

Хоча суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо застосування до спірних правовідносин Закону України «Про іпотеку», разом з тим його висновки про те, що стаття 48 цього Закону не підлягає застосуванню, не містять належних доводів та є суперечливими.

Крім того, проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення та підставою для визнання цих торгів недійсними але за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. Жодних доказів того, що майно станом на момент проведення прилюдних торгів здорожчало матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд

України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктами 1, 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603, частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

Заяви ОСОБА_2, публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 25 квітня 2016 року та рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 грудня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н. П. Лященко
Судді Верховного Суду України: 
І.С. Берднік
Л.І. Охрімчук
В.І. Гуменюк
Я.М. Романюк
А.А. Ємець
В.М. Сімоненко
Т.Є. Жайворонок 

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 19 квітня 2017 року у справі
№ 6-2636цс16

За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Сам по собі факт неналежного повідомлення боржника про проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними. Головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів.

Проведення прилюдних торгів з реалізації майна за ціною, визначеною звітом про оцінку майна, який утратив чинність, є порушенням установлених законодавством правил про порядок реалізації майна на прилюдних торгах, у тому числі правил про визначення стартової ціни реалізації майна, а саме частини п’ятої статті 58 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 3.2, 3.4 Тимчасового положення та підставою для визнання цих торгів недійсними але за умови порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює. 

Постанова від 19 квітня 2017 року № 6-2636цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/D33CF0C7396C8B73C2258144004A1C5C

Link to comment
Share on other sites

Очередная абсурдная позиция ВСУ в интересах банков. ВСУ опять указал, что не смотря на нарушения законодательства и порядка реализации имущества, просроченной оценки, судам необходимо прямо указывать в чем же все таки нарушены права истца, чье имущество продается с нарушениями и которого не уведомили о проведении торгов.

Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...