Постановление ВСУ по пересмотру о возможности ограничения свободы договора справедливостью и не возврата процентов по депозиту

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2017 року

м. Київ
 
Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Жайворонок Т.Є., 
суддів: Берднік І.С., Охрімчук Л.І., 
Гуменюка В.І., Сімоненко В.М., 
Ємця А.А., Романюка Я.М., – 
Лященко Н.П.,
 
за участю представника позивача – ОСОБА_1, 

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» (далі – ПАТ «Банк національний кредит») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд) на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука Віталія Віталійовича про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року у справі № 910/15939/16 за позовом ПАТ «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука Віталія Віталійовича до товариства з обмеженою відповідальністю «ВГФ 2014» (далі – ТОВ «ВГФ 2014») про визнання нікчемного правочину недійсним,

в с т а н о в и л и:

У серпні 2016 року ПАТ «Банк національний кредит» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що за умовами укладеного між ним і ТОВ «ВГФ 2014» депозитного договору у разі його дострокового розірвання з ініціативи вкладника проценти виплачуються відповідачеві за зниженою ставкою. Крім того, між ПАТ «Банк національний кредит» і відповідачем укладено договір про внесення змін до депозитного договору, за змістом якого повернення коштів у разі дострокового розірвання депозитного договору з ініціативи вкладника здійснюється без застосування зниженої процентної ставки. Відповідач звернувся до банку із заявою про дострокове розірвання депозитного договору, яку було задоволено, на рахунок відповідача повернуто всю суму депозиту та суму нарахованих процентів без їх перерахування за зниженою ставкою. Договір про внесення змін до депозитного договору вчинено протягом одного року до запровадження тимчасової адміністрації банку. Перевіркою, проведеною уповноваженою особою Фонду, виявлено, що договір про внесення змін є нікчемним у силу положень ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і запропоновано ТОВ «ВГФ 2014» повернути ПАТ «Банк національний кредит» кошти у сумі 399 452,05 грн, отримані на виконання такого правочину. Відповідач коштів не повернув і користується ними без достатніх правових підстав. Посилаючись на положення п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України (далі – ЦК), ПАТ «Банк національний кредит» просило визнати недійсним нікчемний договір від 27 червня 2014 року про внесення змін № 1 до депозитного договору від 26 червня 2014 року № DU1235/2014-1, укладений між ним і ТОВ «ВГФ 2014», у частині незастосування зниженої процентної ставки при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника. 

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на свободу договору та відсутність підстав для висновку про нікчемність правочину.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 січня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року судові рішення попередніх інстанцій залишено без змін.

У заяві про перегляд із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПАТ «Банк національний кредит» просить скасувати постанову суду касаційної інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 38 та п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 7 грудня 2016 року у справі № 924/293/16 і від 23 листопада 2016 року у справі № 910/31/16 та копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2017 року у справі № 753/9201/16-ц, правовідносини в яких є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наведені заявником доводи, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважають, що заява ПАТ «Банк національний кредит» підлягає частковому задоволенню.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 26 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» (банк) і ТОВ «ВГФ 2014» (вкладник) укладено договір про депозитний вклад «Стандартний» № DU1235/2014-1 строком на 12 місяців+1 день (367 днів) у національній валюті (без капіталізації процентів) (далі – Договір).

За умовами п.п. 2.1–2.3 Договору вкладник передає, а банк приймає на депозитний рахунок у ПАТ «Банк національний кредит» грошові кошти в сумі 3 000 000,00 грн у національній валюті на умовах цього Договору. Депозит розміщується на строк із 26 червня 2014 року по 27 червня 2015 року включно. Банк сплачує вкладникові процентну ставку за користування депозитом у розмірі 22 % річних.

Порядок повернення депозиту та сплати процентів визначено у розділі 3 Договору, згідно з п. 3.1 якого банк приймає на зберігання грошові кошти вкладника на умовах і в терміни, передбачені п.п. 2.1–2.3 цього Договору. 

Вкладник має право звернутися з проханням про дострокове розірвання Договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання заяви про дострокове розірвання Договору. Датою розірвання Договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 днів з дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання Договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника, відкритий у ПАТ «Банк національний кредит». У випадку розірвання Договору з ініціативи вкладника проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 2 % річних за весь період перебування коштів на депозитному рахунку (п. 3.7 Договору).

Якщо сума раніше сплачених вкладникові процентів перевищує суму процентів, що належить до виплати за перерахуванням, то різниця між ними утримується банком у момент дострокового повернення вкладу із суми вкладу або вноситься вкладником на рахунок банку (п. 3.8 Договору).

Відповідно до п. 4.2 Договору банк має право самостійно розраховувати суму процентів, а також визначати у кожному конкретному випадку умови договорів про зміну умов Договору, в тому числі зміну розміру процентів за результатами переговорів. Банк має право у разі дострокового розірвання Договору за ініціативою вкладника повернути суму депозиту вкладнику за мінусом суми, утриманої з суми депозиту згідно з п. 3.8 цього Договору.

У розділі 7 Договору наведено заключні положення, за змістом п. 7.2 якого всі інші зміни та доповнення до нього, в тому числі щодо зміни розміру процентної ставки за користування депозитом, має бути вчинено у письмовій формі та підписано належним чином сторонами з обов'язковим посиланням на цей Договір. 

27 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» (заставодержатель), ТОВ «ВГФ 2014» (заставодавець) і товариством з обмеженою відповідальністю «Факторинг Фінанс» (далі – ТОВ «Факторинг Фінанс», позичальник) укладено договір застави майнових прав № 04-1276/1-1 (далі – Договір застави), за умовами якого заставодавець на забезпечення виконання зобов’язань позичальника за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії від 1 червня 2013 року № 05.1-85ю/2013/2-1, укладеним між банком і ТОВ «Факторинг Фінанс» (далі – Кредитний договір), передав заставодержателю у заставу майнові права на отримання грошових коштів у сумі 3 000 000,00 грн за Договором, у тому числі сам вклад і нараховані проценти в розмірі 22 %. 

27 червня 2014 року між ПАТ «Банк національний кредит» і ТОВ «ВГФ 2014» укладено договір про внесення змін № 1 до Договору, згідно з яким сторони, зокрема:

– доповнили Договір положенням про те, що майнові права на вклад є забезпеченням виконання зобов’язань ТОВ «Факторинг Фінанс» за Кредитним договором;

– змінили пункт 2.6 Договору, відповідно до якого передбачалося, що банк у день повернення депозиту зараховує суму Депозиту із нарахованими процентами на поточний рахунок вкладника, натомість визначили, що 26 червня 2015 року банк перераховує загальну суму депозиту на рахунок вкладника, але в будь-якому випадку після припинення дії Договору застави;

– виклали п. 3.7 Договору в новій редакції, згідно з якою вкладник має право після припинення дії Договору застави звернутися з проханням про дострокове розірвання Договору і повернення суми депозиту в робочий день протягом операційного часу, письмово попередивши про це банк за 10 (десять) робочих днів до бажаної дати повернення суми депозиту та нарахованих процентів, шляхом подання відповідної заяви про дострокове розірвання Договору. Датою розірвання Договору вважається дата повернення суми депозиту та нарахованих процентів вкладнику. Після припинення дії Договору застави банк повертає суму депозиту та нарахованих процентів протягом 10 (десяти) днів із дня подання вкладником заяви про дострокове розірвання Договору шляхом перерахування відповідної суми коштів на рахунок вкладника;

– доповнили Договір положеннями про те, що вкладник має право на дострокове розірвання договору, але тільки після припинення дії Договору застави, повідомивши про це банк за 10 робочих днів.

26 лютого 2015 року відповідач звернувся до позивача з листом № 3, в якому просив достроково припинити дію Договору без втрати нарахованих відсотків і повернути депозитні кошти разом із відсотками на поточний рахунок позивача.

29 квітня 2015 року ПАТ «Банк національний кредит» і ТОВ «Факторинг Фінанс» уклали договір про розірвання Кредитного договору.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 5 червня 2015 року № 114 з 8 червня 2015 року у ПАТ «Банк національний кредит» запроваджено тимчасову адміністрацію. 31 серпня 2015 року відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк національний кредит».

Виписка по особовому рахунку ТОВ «ВГФ 2014», надана банком, містить інформацію про те, що проводку на суму 3 439 397,26 грн (двома платежами по 439 397,26 грн – проценти за депозитними коштами і 3 000 000,00 грн – депозитні кошти) здійснено 28 серпня 2015 року.

У листах від 2 жовтня 2015 року № 10/15-8 та від 17 листопада 2015 року № 04-08/2091 уповноважена особа Фонду на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» за наслідками проведеної перевірки повідомила ТОВ «ВГФ 2014» про нікчемність договору про внесення змін до Договору на підставі п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та просила повернути банку кошти у сумі 399 452,05 грн. 

Зазначені повідомлення залишено відповідачем без відповіді та виконання.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій, виходячи із загальних положень ЦК і Господарського кодексу України про зобов’язання, свободу договору та договір банківського вкладу, дійшли висновку, що сторони, уклавши договір про внесення змін № 1 до Договору, на власний розсуд виклали п. 3.7 Договору в новій редакції, згідно з якою виключили положення про виплату процентів за зниженою процентною ставкою у разі дострокового розірвання Договору. Договір про внесення змін № 1 до Договору в частині незастосування зниженої процентної ставки при достроковому розірванні договору з ініціативи вкладника не суперечить законодавству, чинному на момент його укладення. Зазначили, що виплата банком процентів за користування депозитом не може вважатися відмовою банку від власних майнових вимог у розумінні ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з огляду на таке. Між сторонами склалися зобов'язальні правовідносини на підставі договору банківського вкладу, які мають майново-грошовий характер і в яких відповідач виступає кредитором за майновою вимогою з повернення його коштів і сплати процентів, а банк, відповідно, є боржником, тобто особою, на яку договором і законом покладено обов'язок виплатити вкладникові суму вкладу та проценти на нього або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Отже, за Договором майновими вимогами був наділений саме відповідач, а не банк, а тому доводи позивача стосовно того, що уклавши оспорювану додаткову угоду, банк відмовився від власних майнових вимог, є помилковими.

Разом із тим у справі № 924/293/16 суд касаційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про задоволення позову ПАТ «Банк національний кредит» до приватного підприємства «Аграрна компанія 2004» про зобов’язання повернути кошти з огляду на таке. Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов'язати відповідача повернути позивачеві грошові кошти, одержані за нікчемною додатковою угодою до депозитного договору з підстав, визначених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки у зв'язку із незастосуванням перерахунку нарахованих процентів за зниженою ставкою банк відмовився від власних майнових вимог, що спричинило необґрунтовану виплату відповідачеві грошових коштів. Встановивши нікчемність цієї угоди на підставі ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 215 ЦК, суд застосував наслідки недійсності нікчемного правочину, встановлені ст. 216 ЦК. Таких висновків дійшли суди касаційної інстанції й у справах № 910/31/16 та № 753/9201/16-ц, копії постанов у яких надано для порівняння, залишаючи без змін судові рішення апеляційної інстанції про задоволення аналогічних позовів. 

Викладене свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходять із такого.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 

За змістом ст. 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. 

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. 

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

У справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли із договору строкового банківського вкладу, тобто охоплюються правовим регулюванням глави 71 ЦК.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1058 ЦК за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.

Згідно із ч. 1 ст. 1060 ЦК договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Частиною 1 ст. 1061 ЦК передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

При цьому ч.ч. 3 та 4 наведеної норми містять правила щодо неможливості банку здійснювати одностороннє зменшення розміру відсоткової ставки на строкові вклади.

Положення ЦК щодо неможливості одностороннього втручання в розмір винагороди за строковими вкладами, покликані забезпечувати розумність, справедливість та добросовісність виконання сторонами своїх зобов’язань: банку – щодо виплати вкладникові очікуваних відсотків за користування коштами, вкладника – щодо дозволу банкові користуватись своїми коштами протягом усього періоду, на який укладено договір. У цьому проявляється збалансованість інтересів сторін. Проте, коли особа заявляє вимогу про дострокове повернення свого строкового вкладу, банк в значній мірі позбавляється того, на що розраховував, укладаючи такий договір. 

Водночас у ЦК відсутні положення щодо превалювання інтересів вкладника над інтересами банку у випадку дострокової вимоги вкладника про повернення строкового вкладу.

Разом із тим чинним законодавством України передбачено спеціальні положення, що мають на меті врегулювання таких ситуацій, в яких керівництво банку діє всупереч майновим інтересам очолюваної організації та майновим інтересам інших вкладників такого банку.

Так, відповідно до ч. 2, п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог. Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у ч. 2 ст. 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів. 

Отже, з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, покликані встановити нікчемність правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку.

Всупереч наведеному у справі, що розглядається, суд не дав належної правової оцінки положенням Договору та не спростував доводів позивача про нікчемність положень договору про внесення змін до нього щодо незастосування зниженої процентної ставки у разі дострокового розірвання депозитного договору за ініціативою вкладника, який було укладено протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, у контексті відповідності їх умов вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». 

Зосередившись на такій засаді цивільного права як свобода договору, суди попередніх інстанцій, залишили поза увагою інші принципи – справедливість, добросовісність та розумність.

Неправильне застосування судом норм матеріального права призвело до передчасного висновку про відмову в задоволенні позову, а тому всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню. 

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у ст.ст. 32–34, 43, 82, 84 ГПК, визначено обов’язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне та обґрунтоване рішення у справі неможливо. 

Відповідно до ст. 11123 ГПК Верховний Суд України розглядає справи за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тому не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку. 

Оскільки господарськими судами попередніх інстанцій зазначені фактичні обставини у справі не встановлено, а відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухваленню нового рішення, справу слід передати на розгляд суду першої інстанції згідно з пп. «а» п. 1 ч. 2 ст. 11125 ГПК.

Ураховуючи викладене, заява ПАТ «Банк національний кредит» підлягає частковому задоволенню, а всі постановлені у справі судові рішення – скасуванню з передачею справи на розгляд до Господарського суду м. Києва.

Керуючись п. 6 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VII, ст.ст. 11114, 11123–11125 ГПК, Судова палата у господарських справах і Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

Заяву публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука Віталія Віталійовича про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року у справі № 910/15939/16 задовольнити частково.

Постанову Вищого господарського суду України від 28 березня 2017 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 січня 2017 року, рішення Господарського суду м. Києва від 31 жовтня 2016 року у справі № 910/15939/16 скасувати, а справу передати на розгляд до Господарського суду м. Києва.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий Т.Є. Жайворонок
Судді:
І.С. Берднік
В.І. Гуменюк
А.А. Ємець
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
В.М. Сімоненко
Я.М. Романюк

Постанова від 23 серпня 2017 року № 3-587гс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/0819BB6E17ECE89EC22581990027BB77

[ANTIRAID]

ВСУ пришел в очередной раз к еще более циничному выводу нарушающему права вкладчиков и дающего неограниченные полномочия ФГВФЛ. Суд указал, что в Гражданском кодексе отсутствуют положения о превалировании интересов вкладчика над интересами банка в случае досрочного требования вкладчика о возврате срочного вклада. При этом отменяя решения предыдущих инстанций указано, что сосредоточившись на таком принципе гражданского права как свобода договора, суды предыдущих инстанций оставили без внимания другие принципы - справедливость, добросовестность и разумность.

Таким образом на сегодня по мнению ВСУ нормами законодательства можно жонглировать в свое удовольствие ссылаясь на справедливость, добросовестность и разумность.

 

 

[0720]

обычный судебный произвол

[Vasil]

Так правильно, за 3 млн. можно под заказ сделать решение.

Юр.сообщество должно что-то делать.