Решение Запорожского райсуда о признании недействительным валютного кредитного договора и договора залога с Приватбанком

[ANTIRAID]

Справа №2-43/10

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2010 року

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді – Ачкасова О.М.

при секретарі – Кузіної Л.Х.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжя справу за позовом ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Запорізького РУ КБ Приватбанка до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Запорізького РУ КБ Приватбанка про визнання кредитного договору та договору застави недійсними,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_3 про звернення стягнення, уточнивши позовні вимоги, просив внаслідок невиконання своїх зобов”язань ОСОБА_1 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 14.14309 від 26 грудня 2007 року, у розмірі 81705,33 дол. США, солідарно стягнути вказану суму з відповідачів та звернути стягнення на предмет застави автотранспорт MAN 26464, р/н НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1 на праві власності, шляхом продажу вказаного автотранспорта ПАТ КБ “Приватбанк” з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автотранспорта з обліку в органах ДАЇ України, а також наданням ПриватБанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання кредитного договору та договору застави недійсними, відповідно до якого просив визнати недійсним кредитний договір № 14.14309 від 26 грудня 2007 року, зобов'язати відповідача відшкодувати позивачу безпідставно перераховані ним кошти, а позивачу повернути відповідачу безпідставно отримані і ним кошти за обслуговування банківського кредиту, проценти, відсотки за кредитом, комісію банку, та у зв'язку з недійсністю кредитного договору визнати недійсним договір застави автотранспорту № 14.14309/1 від 26 грудня 2007 року, скасувати заходи забезпечення за цим договором, посилаючись на те, що банк в порушення норм чинного законодавства України визначив та здійснює розрахунки по кредитуванню в іноземній валюті без наявності індивідуальної ліцензії НБУ.

У судовому засіданні представник ПАТ КБ “Приватбанк” підтримав позов, позовні вимоги за зустрічним позовом не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що право на здійснення операцій в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії, в тому числі і надання кредитів в іноземній валюті, передбачено ст. 533 ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постановою НБУ від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно – правових актів НБУ» та іншими нормативними актами, що регулюють діяльність банків. Крім того, звертає увагу, що посилання на обов‘язкове отримання індивідуальної ліцензії на надання та одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, безпідставне, так як на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання кредитів в іноземній валюті, тобто операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії, а тому вважає, що зустрічні позовні вимоги є безпідставними.

Представник відповідачів підтримав зустрічні вимоги, заявлені ОСОБА_1 за вищевикладеними обставинами та просив суд їх задовольнити, первісний позов не визнав, пояснив, що ПАТ КБ “Приватбанк” не мав індивідуальної ліцензії на видачу кредиту в іноземній валюті, тому кредитний договір та договір застави є недійсними, оскільки суперечать вимогам чинного законодавства.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що вимоги ПАТ КБ “Приватбанк” не є обгрунтованими та у задоволенні їх позову треба відмовити, зустрічний позов ОСОБА_1 грунтується на законі, є обгрунтованим та підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, 26 грудня 2007 року між сторонами по справі був укладений Кредитний договір № № 14.14309 на суму 67 500 доларів США зі сплатою відсоткової ставки за користування кредитом в розмірі 15 % річних з кінцевим погашенням заборгованості 21.12.2012 року.

У якості забезпечення вимог ПАТ КБ “ПриватБанк” за Кредитним договором № 14.14309 від 26 грудня 2007 року,, між сторонами був укладений Договір застави автотранспорта № 14.14309/1 від 26 грудня 2007 року, заставною вартістю за згодою сторін 378 750 грн.

Пунктом 4 спірного кредитного договору та Додатком № 1 до спірного кредитного договору передбачено, що сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється в доларах США на рахунок банку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом, за своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір, за яким виникли цивільно-правові відносини.

Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що спір фактично виник не з надання кредиту в іноземній валюті, а з того, що розрахунки за спірним кредитним договором визначені і провадились обома сторонами в іноземній валюті.

Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору.

Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов‘язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст.35 Закону України ?ро Національний банк України”, гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» , який з урахуванням ст.4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносин у валютній сфері.

Відповідно до п.2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Надання позивачем відповідачу кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язанням по кредитному договору, в іноземній валюті та здійснення відповідачем виконання своїх обов’язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов’язанням по кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання.

Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного:

Згідно із п.п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Згідно із п.1.4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 483, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 09.11.2004 р. № 1429/10028, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаваються.

Відповідно до п.1.2 договору ПАТ КБ “Приватбанк” надав ОСОБА_1 кредит у сумі 67500 доларів США на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в договорі, які ОСОБА_1 отримав з каси банку у іноземній валюті готівкою, що не оспорюється сторонами.

Відповідно до п.4 Кредитного договору та Додатку № 1, який є невід‘ємною частиною Кредитного договору, сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється позивачем в доларах США на рахунок банку.

Таким чином, кредит в сумі 67500 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом (проценти) також проводились позивачем в доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті.

За період з 21.01.2008 р. по 31.10.2008 р. відповідач сплатив позивачу 7557,22 доларів США (сума складається з тіла кредиту, процентів та пені).

Оплата відповідачем боргу та інших платежів, стягнення яких в іноземній валюті , передбачених п.п.4.1, 4.2., 4.3 кредитного договору також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу.

Крім того, відповідно до ст. 2 Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р. «Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України», яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 15.04.1998 р. № 245/2685 (втратила чинність на підставі Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 р.), використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу або як застави дозволяється у разі відсутності в фізичних осіб – нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента – суб’єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості здійснення валютно обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках:

п.2.1 – на територіях митниць;

п.2.2 – на територіях вокзалів, аеропортів та портів;

п.2.3 – використання на території України готівкової іноземної валюти як засобу платежу дозволяється у разі надання суб’єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам нерезидентам з оплатою в іноземній валюті, у тому числі зі застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті.

п.2.4 – використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу у випадках, що не передбачені цією главою, а також застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії НБУ.

Як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США як засобу платежу за кредитним договором № 14.14309 від 26 грудня 2007 року суперечить приписам п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ, Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р.

Наданий позивачем до матеріалів справи дозвіл № 22-2 від 29.07.2003 р. Національного банку України, як доказ наявності у відповідача права на здійснення вказаних вище валютних операцій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.

Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету КМУ та не робить укладений кредитний договір законним.

Крім того, у вичерпному переліку операцій , які має право здійснювати позивач, не вказані операції по використанню готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Вичерпний перелік неторговельних операції в іноземній валюті містить в собі п.11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою НБУ від 10.08.2005 р. № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005 р. № 950/11230 і застосовується судом при розгляді цього спору відповідно до ст. 8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права відповідачу використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу.

Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов’язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання відповідачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст.99 Конституції України, ст.524 Цивільного кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про Національний банк України».

Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним.

Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування.

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Частин 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідач, на виконання цього правочину, отримав від банку 67500 доларів США, що на день отримання становило 340875,00 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на 26.12.2007 р. 1 долар США = 5,05 грн.

ПАТ КБ “Приватбанк” на виконання цього правочину, отримав від ОСОБА_1 7557,22 доларів США, що на день отримання становило 33863,05 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на дні отримання.

Шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог різниця між отриманим позивачем та відповідачем за спірним кредитним договором становить 307011,95 грн.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що умови спірного кредитного договору суперечать переліченим вище приписам законодавства, позовні вимоги про визнання правочину, який оформлений кредитним договором № 14.14309 від 26 грудня 2007 року недійсним є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № 14.14309 від 26 грудня 2007 року, останній є таким з моменту його вчинення.

Позов в частині визнання недійсним правочину, який оформлений договором застави № 14.14309/1 від 26 грудня 2007 року також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання недійсним основного зобов’язання, забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов’язання.

За таких обставин, беручи до уваги висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № 14.14309 від 26 грудня 2007 року, в забезпечення виконання позивачем обов’язків за яким було укладено договір застави № 14.14309/1 від 26 грудня 2007 року , останній підлягає визнанню судом недійсним на підставі ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

При розгляді судової справи позивачем не було надано доказів, щоб підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Таким чином, суд приходить до висновку, що при наданні позивачем та отриманні відвовідачем кредиту у доларах США, а також здійснення відповідачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону:

статтю 99 Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня;

статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов'язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України - гривні;

статтю 3 Закону України N 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ", яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь яких обмежень на всій території України;

статті 6, 7 постанови Національного банку України N 200 від 30.05.2007 р. "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", які чітко встановлюють випадки використання фізичним та юридичним особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України та

статтю 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України.

Згідно ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у ст. 3 ЦК України - принципу справедливості. Умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду відповідача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є, зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, позивач перекладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на Відповідача - позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України.

Таким чином, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що зустрічний позов підлягає задоволенню в повному обсязі, а у задоволенні первісного позову відмовити в повному обсязі.

Вирішуючи спір, суд, відповідно до ст. 88 ЦПК України, присуджує з ПАТ КБ “Приватбанк” на користь ОСОБА_1 суму сплаченого ним державного мита у розмірі 8,50 грн. та суму витрат пов”язаних з інформаційно – технічним забезпеченням розгляду цивільної справи у розмірі 37 грн., що підтверджується квітанціями від 12.11.2009 р.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 99 Конституції України, ст. 5, п. 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", ст. 3 Декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 3 Закону України N 2346-III "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні ", ст. ст. 6, 7 постанови Національного банку України N 200 від 30.05.2007 р. "Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України", ст. ст. 4,8, 13, 16, ч. 2 ст. 192, 203, 215, 216, 227, 524, 533, 548, 601, 1054 ЦК України, Закону України "Про заставу", п.17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст. ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 60, 88, 209, 212 - 215, 217, 223 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Запорізького РУ КБ Приватбанка до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення — відмовити у повному обсязі.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Запорізького РУ КБ Приватбанка про визнання кредитного договору та договору застави недійсними — задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним кредитний договір № 14.14309, укладений 26 грудня 2007 року між ПАТ КБ “Приватбанк” та ОСОБА_1.

Визнати недійсним договір застави автотранспорту № 14.14309/1, укладений 26 грудня 2007 року між ПАТ КБ “Приватбанк” та ОСОБА_1, скасувавши заходи забезпечення на заборону відчуження автотранспорту , що належить ОСОБА_1 та який було передано у заставу за договором застави автотранспорту № 14.14309/1, укладеним між ПАТ КБ “Приватбанк” та ОСОБА_1 26 грудня 2007 року.

Зобов'язати ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Запорізького РУ КБ Приватбанка прийняти від ОСОБА_1 суму у розмірі 307 011, 95 грн. (триста сім тисяч одинадцять гривень дев»яноста п»ять копійок).

Стягнути з ПАТ КБ “Приватбанк” в особі Запорізького РУ КБ Приватбанка на користь ОСОБА_1 державне мито у розмірі 8,50 грн. та збір на інформаційно- технічне забезпечення розгляду справи у сумі 37 грн.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подання заяви про апеляційне оскарження рішення протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя:

http://reyestr.court.gov.ua/Review/8558359

[nameless]

Ах.... какая красота.

Но опять - всего лишь индивидуалка - а оснальные нарушения?

Не, нужно всё-таки дожимать и по ГК по 524 статье.

[у.zaporozhskiy]

Ах.... какая красота.

Но опять - всего лишь индивидуалка - а оснальные нарушения?

Не, нужно всё-таки дожимать и по ГК по 524 статье.

еще раз Вас спрашиваю, извините не нашел, где прошлый раз спрашивал

Вы считаете что так как ни одним законом не написано, что можно выдавать валютные кредиты, то нельзя???

как оно соотносится с принципом свободы договора?

хотя он в таком случаен неуместен?

так как договор смешшанный и внем должны учитываться и нормы валютного законодательства?

[nameless]

Свобода договора заканчивается там, где начинаются ограничения. А ограничителями выступают:

ст.192, 524, 533 ГК, ст.180, 198 ХК, ст.2, 13 Декрета №15-93, ст.32, 35 ЗУ "Про НБУ".

[у.zaporozhskiy]

Свобода договора заканчивается там, где начинаются ограничения. А ограничителями выступают:

ст.192, 524, 533 ГК, ст.180, 198 ХК, ст.2, 13 Декрета №15-93, ст.32, 35 ЗУ "Про НБУ".

согласен абсолютно!

Стаття 4. Акти цивільного законодавства України

1. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України.

2. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон).

Стаття 6. Акти цивільного законодавства і договір

3. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

а зміст відносин валютний!!!

все елементарно как дважды два, есть валютное законодательство, оно регулируется императивными нормами, тоесть можно так и никак по другому!!!

[у.zaporozhskiy]

Свобода договора заканчивается там, где начинаются ограничения. А ограничителями выступают:

ст.192, 524, 533 ГК, ст.180, 198 ХК, ст.2, 13 Декрета №15-93, ст.32, 35 ЗУ "Про НБУ".

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР

до статті 6 Цивільного кодексу України

1. Норма ст. 6 ЦК України визначає співвідношення договору з актами цивільного законодавства, яке ґрунтується на положеннях принципу свободи договору і поширюється взагалі на будь-який правочин (що випливає з ч. 4 ст. 6 ЦК). Ст. 6 ЦК поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом. У зв'язку з цим на положення ГК України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 ЦК (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).

Ч. 1 ст. 6 ЦК встановлює припустимість укладення будь-яких договорів, не передбачених актами цивільного законодавства, але які не суперечать загальним засадам цивільного законодавства. Принцип свободи договору дає можливість реалізувати приватній особі право врегулювати свої відносини за власним розсудом за допомогою договору, не передбаченого актами цивільного законодавством. В таких випадках має місце усунення (рос. преодоление) прогалин у законодавстві, і договір фактично виступає своєрідним джерелом цивільного права, обов'язковим для певного кола учасників відносин (зокрема, йдеться про корпоративні договори, які встановлюють правила поведінки, обов'язкові учасників корпоративних відносин).

2. Поряд з укладенням непоіменованого договору, інша складова принципу свободи договору полягає в наданні сторонам поіменованих у законі договорів права врегулювати свої відносини, які не врегульовані актами цивільного законодавства (ч. 2 ст. 6 ЦК). Наведене правило застосовується, якщо відповідні відносини з поіменованих законом договорів не регламентуються взагалі або недостатньо чітко і детально, такі відносини можуть бути врегульовані сторонами в тій частині, яка не врегульована цими актами. В такому випадку також має місце усунення (рос. преодоление) прогалин у законодавстві.

3. ЦК України в ч. 3 ст. 6 закріплює положення про співвідношення договору і закону в тих випадках, коли щодо певних відносин існує зазначення в актах цивільного законодавства, але сторони бажають за згодою між собою врегулювати ці відносини інакше. В такій ситуації сторони договору мають право вибору: використати норми акту цивільного законодавства для врегулювання своїх відносин або за власним розсудом відступити від положень актів цивільного законодавства шляхом встановлення в договорі інших правил поведінки, ніж це передбачено законодавством. Однак законодавець обмежує право сторін договору відступити від положень актів цивільного законодавства трьома випадками, коли: 1) це прямо заборонено таким актом; 2) обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає із їх змісту; 3) обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає із самої суті відносин між сторонами (наприклад, в договорі купівлі-продажу автомобіля не можна обмежувати користування цим транспортом певним місцем керуванням ним). При цьому актуальності набуває норма, за якою обов'язковість положень актів цивільного законодавства може випливати із їх змісту. Це положення ЦК України слід розглядати таким чином, що сторони не можуть відступити від (відсутність у сторін права відступити від) змісту актів законодавства, якщо нормотворець зазначає на обов'язок діяти відповідно до цього акта (наприклад, встановлювати умови публічного договору. однакові для всіх споживачів відповідно до ст. 633 ЦК України).

Норми ЦК України застосовуються також щодо раніше прийнятих актів законодавства, зокрема й тих, які прийшли в суперечність з ЦК.

У зв'язку з цим за сторонами договорів слід визнати право відступати в цивільно-правових договорах від положень актів цивільного законодавства, прийнятих до введення в дію нового ЦК України, однак якщо це не суперечить ст. 6 ЦК.

4. Закріплений ст. 6 ЦК України принцип свободи договору обмежує свою дію дійсними правочинами. При цьому порушення цього принципу може створити ефект оспорюваного чи нікчемного правочину. Відтак, здійснення здійснення передбаченого ст. 6 ЦК України права сторін у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства пов'язане з положеннями ЦК про принципи презумпції правомірності і дійсності правочину (ст. 204, ч. 2 і 3 ст. 215). Презумпція правомірності правочину передбачає передбачення будь-якого правочину правомірним, поки його неправомірність не буде встановлена у встановленому законом порядку. Презумпція дійсності правочину полягає у визнанні правочину нікчемним лише тоді, коли на його нікчемність прямо зазначається в законі. У зв'язку з цим правочин зазвичай є оспорюваним, тобто дійсним, оскільки він у встановленому порядку не визнаний судом недійсним, незважаючи на те, що він суперечить імперативним нормам цивільного законодавства. У зв'язку з цим умови договорів, які відступають від імперативних правил актів цивільного законодавства, є дійсними, поки судом не визнано протилежне.

Отже, в разі порушення сторонами в договорі норми ст. 6 ЦК, правочин презюмується правомірним і дійсним. поки судом не визнано протилежне, або такий правочин є нікчемним, якщо про його нікчемність прямо зазначається в законі.

5. Основне юридичне значення ст. 6 ЦК України полягає в закріпленні презумпції диспозитивного значення актів цивільного законодавства, що проявляється в наданні сторонам права в договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини за згодою між собою. При цьому норми актів цивільного законодавства мають імперативне значення лише тоді, коли це прямо передбачено відповідними спеціальними правилами. Законодавче закріплення положення про диспозитивний (за відсутності застереження) характер цивільно-правових норм ЦК певною мірою ускладнює правозастосування та вирішення цивільно-правових спорів. Однак загалом такий підхід є виправданим, його не слід розглядати як невдалий, оскільки застосування імперативного значення норм (за відсутності застереження) доцільно до випадків, де законодавець вважає за особливо важливе надати пріоритет врегулюванню договірних відносин способом, встановленим імперативною нормою. В цих випадках законодавець, якщо це необхідно, формулює диспозитивні застереження ("якщо інше не передбачено договором") (наприклад, згідно ч. 1 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом).

а у випадку використання валюти явно є необхідність імперативного регулювання таких правил, встановлених валютним закнодаством!

[xronikon]

Было ли решение суда опротестовано?

[nameless]

ё-маё.... Ну посмотрите в реесте было или нет, чего на каждой ветке форума спрашитвать одно и то же

[у.zaporozhskiy]

ё-маё.... Ну посмотрите в реесте было или нет, чего на каждой ветке форума спрашитвать одно и то же

http://reyestr.court.gov.ua/Review/8558376, скажите, а как можно узнать есть ли апелляция или нет с помощью реестра?

http://reyestr.court.gov.ua/Review/8558360 не знаю к сожелению где это смотреть!(

[у.zaporozhskiy]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/8558376, скажите, а как можно узнать есть ли апелляция или нет с помощью реестра?

http://reyestr.court.gov.ua/Review/8558360 не знаю к сожелению где это смотреть!(

http://reyestr.court.gov.ua/Review/8558359

я так понял три решения есть против привата от одного судьи в один день!!

чем Приват явно насолил судье!)

[Antonina]

http://reyestr.court.gov.ua/Review/8558359

я так понял три решения есть против привата от одного судьи в один день!!

чем Приват явно насолил судье!)

А мне кажется, что не банк насолил, а судья проникся вопросом недействительности кредитных договоров в иностранной валюте. респект ему!!!

[nameless]

Срок закончился у судьи через месяц после решений.

Дедушка напоследок решил "нарешать по-закону"

И там 4 решения - 2-43, 2-44, 2-45, и 2-94.

[werter]

.....

а у випадку використання валюти явно є необхідність імперативного регулювання таких правил, встановлених валютним закнодаством!

Вы не забывайте, что банк, как субъект гражданско-правовых отношений, обладает особой правоспособностью, так называемой - "целевой правоспособностью", применительно к нашему случаю - банк должен действовать только на основании закона, а договора, заключаемые им как участником гражданского оборота, должны соответствовать в полной мере закону, как финансовому законодательству регулирующему его деятельность в рамках реализации им его хозяйственной компетенции, так и правовым нормам опосредующим гражданский оборот, в частности регулирующих отношения, стороной которых являются субъекты, в состав правоспособности которых входят юридические возможности возникновения таких особых субъективных прав, как - права потребителя; права участников совместной собственности; права участников семейных отношений; права детей; - а так же, обязанностей перед третьими лицами (относительно правоотношений между лицом и банком), в уже существующих правоотношениях (абсолютных, семейно-правовых, обязательственных, финансово-правовых и т.д.).

Т.е., проще - банк является участником гражданского оборота, в отношении которого нормами специального законодательства ограничено действие принципа диспозитивности (разрешено всё, что прямо не запрещено законом), и он обязан действовать только на основании закона.

[Алексашка]

Т.е., проще - банк является участником гражданского оборота, в отношении которого нормами специального законодательства ограничено действие принципа диспозитивности (разрешено всё, что прямо не запрещено законом), и он обязан действовать только на основании закона.

На какие именно нормы специального законодательства вы ссылаетесь? Я так понял что это ЗУ "Про банки". Я с вами не спорю, просто хочется узнать тактику как аргументировано доказать это все судье. И если произвести аналогию, то мы все являемся потребителями и у нас тоже тоже есть "специальное" законодательство "О споживачах". Мы тоже не имеем права на "разрешено всё, что прямо не запрещено законом"? Для водителей существует свой "закон" про ПДД. Они тоже не имеют права на "разрешено всё, что прямо не запрещено законом"? Так же есть закон "О милиции" Ну и так далее...

[Алексашка]

Может немного не в тему... Пока искал в инете все что касается специальных законов нашел вот какой документ. Где говорится что специальные законы по идее выше чем общие.

Щодо практики застосування норм права у разі колізії. Мінюст Лист від 29.07.2008 № 337-0-2-08-19

<...>

В связи с <...> депутатским обращением <...> в отношении практики применения норм права в случае коллизии Министерством юстиции сообщается.

Несогласованность между действующими нормативно-правовыми актами, их противоречия по одному и тому же предмету регулирования, а также разногласие между двумя или более формально действующими нормами права, принятыми по одному и тому же вопросу, в теории права известны как коллизия норм права.

Коллизия норм права разрешается путем выбора того нормативного акта, который должен быть применен к конкретному случаю (юридическому факту).

Существует несколько способов, по которым можно определить нормативно-правовой акт, которым следует руководствоваться.

1. В случае существования несогласованности между нормами, изданными одним и тем же нормотворческим органом, ПРИМЕНЯЕТСЯ АКТ, ИЗДАННЫЙ ПОЗДНЕЕ, даже если принятый ранее акт не утратил своей силы. Такая несогласованность может появиться вследствие того, что принятие новой нормы не всегда сопровождается отменой "устаревших" норм по одному и тому же вопросу.

2. В случае существования разногласия между актами, принятыми разными по месту в иерархической структуре органами - вышестоящим и нижестоящим, применяется акт, принятый вышестоящим органом, как имеющий большую юридическую силу.

3. В случае существования несогласованности между актами, изданными одним и тем же органом, но имеющими разную юридическую силу, применяется акт высшей юридической силы. Например, в случае разногласия норм закона и Конституции Украины, принятых Верховной Радой Украины, - коллизия разрешается в пользу Конституции, имеющей наивысшую юридическую силу.

4. При расхождении между общим и специальным нормативно-правовыми актами ПРЕИМУЩЕСТВО ПРЕДОСТАВЛЯЕТСЯ СПЕЦИАЛЬНОМУ, ЕСЛИ ОН НЕ ОТМЕНЕН ИЗДАННЫМ ПОЗДНЕЕ ОБЩИМ АКТОМ.

Кроме того, сообщаем, что официальное толкование Конституции Украины и законов Украины дает Конституционный Суд Украины (статья 147 Конституции Украины).

Заместитель Министра И. Емельянова

[Владимир В.]

Может немного не в тему... Пока искал в инете все что касается специальных законов нашел вот какой документ. Где говорится что специальные законы по идее выше чем общие.

Щодо практики застосування норм права у разі колізії. Мінюст Лист від 29.07.2008 № 337-0-2-08-19

<...>

.....................................

3. В случае существования несогласованности между актами, изданными одним и тем же органом, но имеющими разную юридическую силу, применяется акт высшей юридической силы. Например, в случае разногласия норм закона и Конституции Украины, принятых Верховной Радой Украины, - коллизия разрешается в пользу Конституции, имеющей наивысшую юридическую силу.

4. При расхождении между общим и специальным нормативно-правовыми актами ПРЕИМУЩЕСТВО ПРЕДОСТАВЛЯЕТСЯ СПЕЦИАЛЬНОМУ, ЕСЛИ ОН НЕ ОТМЕНЕН ИЗДАННЫМ ПОЗДНЕЕ ОБЩИМ АКТОМ.

Кроме того, сообщаем, что официальное толкование Конституции Украины и законов Украины дает Конституционный Суд Украины (статья 147 Конституции Украины).

Заместитель Министра И. Емельянова

прошо прощения что вставляю свои 5 копеек.

но мне кажеться при соотношении Кодекса и Закона нужно руководствоваться п. 3 указанного письма МинЮста.

тобишь, Кодекс имеет большую юридическую силу над Законом.

[у.zaporozhskiy]

Вы не забывайте, что банк, как субъект гражданско-правовых отношений, обладает особой правоспособностью, так называемой - "целевой правоспособностью", применительно к нашему случаю - банк должен действовать только на основании закона, а договора, заключаемые им как участником гражданского оборота, должны соответствовать в полной мере закону, как финансовому законодательству регулирующему его деятельность в рамках реализации им его хозяйственной компетенции, так и правовым нормам опосредующим гражданский оборот, в частности регулирующих отношения, стороной которых являются субъекты, в состав правоспособности которых входят юридические возможности возникновения таких особых субъективных прав, как - права потребителя; права участников совместной собственности; права участников семейных отношений; права детей; - а так же, обязанностей перед третьими лицами (относительно правоотношений между лицом и банком), в уже существующих правоотношениях (абсолютных, семейно-правовых, обязательственных, финансово-правовых и т.д.).

Т.е., проще - банк является участником гражданского оборота, в отношении которого нормами специального законодательства ограничено действие принципа диспозитивности (разрешено всё, что прямо не запрещено законом), и он обязан действовать только на основании закона.

это вы сильно написали!)

наверное с какой-то диссертации!)

я с Вами согласен

но нормы валютного законодательства являются императивными!

и они являются таковыми и для нас и для банка, несмотря на его правосубеъктность!)

это первое, но если и этого судьи будет мало, то тогда его еще добить вашей конструктивной идеей, которая давно укоренилась в теории!

[у.zaporozhskiy]

Может немного не в тему... Пока искал в инете все что касается специальных законов нашел вот какой документ. Где говорится что специальные законы по идее выше чем общие.

Щодо практики застосування норм права у разі колізії. Мінюст Лист від 29.07.2008 № 337-0-2-08-19

<...>

В связи с <...> депутатским обращением <...> в отношении практики применения норм права в случае коллизии Министерством юстиции сообщается.

Несогласованность между действующими нормативно-правовыми актами, их противоречия по одному и тому же предмету регулирования, а также разногласие между двумя или более формально действующими нормами права, принятыми по одному и тому же вопросу, в теории права известны как коллизия норм права.

Коллизия норм права разрешается путем выбора того нормативного акта, который должен быть применен к конкретному случаю (юридическому факту).

Существует несколько способов, по которым можно определить нормативно-правовой акт, которым следует руководствоваться.

1. В случае существования несогласованности между нормами, изданными одним и тем же нормотворческим органом, ПРИМЕНЯЕТСЯ АКТ, ИЗДАННЫЙ ПОЗДНЕЕ, даже если принятый ранее акт не утратил своей силы. Такая несогласованность может появиться вследствие того, что принятие новой нормы не всегда сопровождается отменой "устаревших" норм по одному и тому же вопросу.

2. В случае существования разногласия между актами, принятыми разными по месту в иерархической структуре органами - вышестоящим и нижестоящим, применяется акт, принятый вышестоящим органом, как имеющий большую юридическую силу.

3. В случае существования несогласованности между актами, изданными одним и тем же органом, но имеющими разную юридическую силу, применяется акт высшей юридической силы. Например, в случае разногласия норм закона и Конституции Украины, принятых Верховной Радой Украины, - коллизия разрешается в пользу Конституции, имеющей наивысшую юридическую силу.

4. При расхождении между общим и специальным нормативно-правовыми актами ПРЕИМУЩЕСТВО ПРЕДОСТАВЛЯЕТСЯ СПЕЦИАЛЬНОМУ, ЕСЛИ ОН НЕ ОТМЕНЕН ИЗДАННЫМ ПОЗДНЕЕ ОБЩИМ АКТОМ.

Кроме того, сообщаем, что официальное толкование Конституции Украины и законов Украины дает Конституционный Суд Украины (статья 147 Конституции Украины).

Заместитель Министра И. Емельянова

это чистая классическая теория!!!

этому в университете на первом курсе учат!

но это письмо(

и к сожалениею суд может не воспринять все это!

в виду своего внутреннего переконання!

[у.zaporozhskiy]

прошо прощения что вставляю свои 5 копеек.

но мне кажеться при соотношении Кодекса и Закона нужно руководствоваться п. 3 указанного письма МинЮста.

тобишь, Кодекс имеет большую юридическую силу над Законом.

вы немного не правы, здесь имеется в виду, например. Постанова Верховної Ради и закон!

Кодекс и закон, во-первых нормы кодекса приоритетней

но если есть приянтый позднее закон, то нужно применять его!

или например есть более специальная норма в законе!

но это все индивидуально к каждому случаю. нужно оценивать очень серьезно!

помнится имелась коллизия гражданского кодекс и земельного кодекса, по первой части(где была коллизия) одной статьи должен был применятся ГК, а по второй,хотя она тоже вступала в противоречее с ГК она применялась!

[werter]

При наличии дефекта в соотношении элементов субъективного права с правоспобностью лица, действия которого направлены на реализацию этого субъективного права (противоречие - вместо - согласования), возникает ситуация конфликта целей правочина, который разрушает его структуру - реальный результат в виде реализации законного интереса не может быть противоправным, а если он таков, то либо сделка совершалась в виде действий направленных на реализацию незаконного (находящегося в противоречии с объективным правом) интереса, либо лицо не являлось обладателем этого субъектвиного права.

[nameless]

werter - А можно это всё (про то, что неработает принцип разрешено всё что не запрещено и про то что или незаконно или права не имел) изложить как преамбулу к иску? У вас очень красивая теория получается, может в единое целое изложите на пару строк?. Желательно с подкреплением нормами, иначе суд на это смотреть вообще не будет.

[у.zaporozhskiy]

При наличии дефекта в соотношении элементов субъективного права с правоспобностью лица, действия которого направлены на реализацию этого субъективного права (противоречие - вместо - согласования), возникает ситуация конфликта целей правочина, который разрушает его структуру - реальный результат в виде реализации законного интереса не может быть противоправным, а если он таков, то либо сделка совершалась в виде действий направленных на реализацию незаконного (находящегося в противоречии с объективным правом) интереса, либо лицо не являлось обладателем этого субъектвиного права.

вот это и есть отсутствие инд.лиц

её нет, никто из сторон не имел права заключать в долларах