Постановление ВСУ по пересмотру о возможности апелляционного оспаривания наследниками в пределах сроков на апелляционное оспаривание и оснований для признания договора заключенным

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 жовтня 2017 року

м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І., 
суддів Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,
Сімоненко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Мереф’янської міської ради Харківського району Харківської області, Житлово-будівельного кооперативу «Стекольщик-78» про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа – ОСОБА_3, про визнання договору купівлі-продажу дійсним, визнання права власності за заявою ОСОБА_2 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що його мати ОСОБА_4 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 як член Житлово-будівельного кооперативу «Стекольщик-78» (далі – ЖБК «Стекольщик-78»), виплативши грошові кошти у розмірі 10 тис. 727 грн у повному обсязі, що підтверджується довідкою від 7 вересня 2011 року. Після виплати внесків ОСОБА_4 було видано ордер на підставі рішення Мереф'янської міської ради народних депутатів на право заняття жилої площі, проте вона не встигла оформити право власності на спірну квартиру.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Згідно з архівними матеріалами Комунального підприємства КП «Харківське районне бюро технічної інвентаризації» станом на 31 грудня 2012 року право власності на спірну квартиру ні за ким не зареєстроване.

ОСОБА_1, посилаючись на те, що він є сином ОСОБА_4, був зареєстрований разом з матір'ю на момент її смерті та є її єдиним спадкоємцем, у визначений законом термін звернувся до Першої державної нотаріальної контори Харківського району із заявою про прийняття спадщини, проте не отримав свідоцтво про право на спадщину у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкову квартиру, просив визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом.

У квітні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою, у якій посилався на те, що 12 грудня 2012 року між ним та ОСОБА_1 була укладена угода купівлі-продажу спірної квартири, згідно з якою ОСОБА_1 як спадкоємець після смерті матері продав ОСОБА_2 вказану житлову квартиру за 70 тис. грн, на підтвердження чого була видана відповідна розписка про отримання коштів.

ОСОБА_2 зазначав, що він продав свою однокімнатну квартиру 1 в цьому ж будинку та переїхав проживати у придбану спірну квартиру, а ОСОБА_1 обіцяв оформити угоду в нотаріальній конторі найближчим часом, як пройде шість місяців після смерті матері, проте нотаріус відмовив останньому у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 ухиляється від нотаріального посвідчення угоди, ОСОБА_2 просив визнати дійсним укладений 12 грудня 2012 року між ним та ОСОБА_1 договір купівлі-продажу спірної житлової квартири, та визнати за ним право власності на спірну квартиру.

Харківський районний суд Харківської області рішенням від 16 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнив: визнав за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1; визнав дійсним договір купівлі-продажу цієї квартири, укладений 12 грудня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, визнав за ОСОБА_2 право власності на зазначену квартиру згідно з укладеним договором купівлі-продажу; вирішив питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд Харківської області 15 січня 2015 року рішення Харківського районного суду Харківської області від 16 квітня 2013 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 скасував та ухвалив у цій частині нове рішення, яким у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовив.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 13 червня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилив, рішення Апеляційного суду Харківської області від 15 січня 2015 року залишив без змін.

У вересні 2016 року до Верховного Суду України звернувся ОСОБА_2 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, а саме статті 220 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та статті 292 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

Обґрунтовуючи свої доводи, заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 грудня 2015 року та 18 травня 2016 року.

У зв’язку із цим ОСОБА_2 просить скасувати рішення Апеляційного суду Харківської області від 15 січня 2015 року й ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За нормами пунктів 1, 2 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права – при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до статей 133 – 135 Житлового кодексу Української РСР (далі – ЖК УРСР) ОСОБА_4 правомірно набула спірну квартиру у власність, а ОСОБА_1 як єдиний спадкоємець в установлений законом строк звернувся до нотаріальної контори для оформлення своїх спадкових прав, у зв'язку із чим суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за ним права власності на спірну квартиру. Крім того, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання укладеного договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на спірну квартиру за ОСОБА_2 в порядку, встановленому частиною другою статті 220 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 ухилявся від нотаріального посвідчення укладеного правочину.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 та відмовляючи у його задоволенні, апеляційний суд, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що укладений між сторонами договір купівлі-продажу квартири не було нотаріально посвідчено та зареєстровано, а ОСОБА_1 набув право власності на вказану квартиру тільки за оскаржуваним рішенням суду першої інстанції.

Наданими для порівняння ухвалами від 16 грудня 2015 року та 18 травня 2016 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ скасував рішення апеляційних судів, яким відмовлено в задоволення позовних вимог про визнання договорів купівлі-продажу дійсними та визнання права власності на нерухоме майно з підстав того, що при розгляді таких справ суди повинні врахувати коли застосовується норма частини другої статті 220 ЦК України, а також з’ясувати, чи підлягає правочин обов’язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріального посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення тощо.

Крім того, у зазначених ухвалах Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що при вирішенні питання про прийняття апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має встановити, чи вирішувалося питання про права та обов'язки особи, яка не брала участі у справі, оскаржуваним нею судовим рішенням; при поданні апеляційної скарги особою, яка не має передбаченого статтею 292 ЦПК України права на апеляційне оскарження, у тому числі особою, яка не брала участі у справі, про права та обов'язки якої суд першої інстанції питання не вирішував, суддя-доповідач відповідно до цієї норми та частини третьої статті 297 цього Кодексу постановляє ухвалу про відмову в прийнятті апеляційної скарги.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За змістом частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (частина друга статті 220 ЦК України).

Відмовляючи ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог, апеляційний суд, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, не звернув уваги, що спірний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» від 11 лютого 2010 року № 1878-VI.

Цим нормативно-правовим актом Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» викладено в новій редакції; внесено зміни щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно; передбачено, що державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладені функції державного реєстратора речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Також внесено зміни до Цивільного кодексу України, які передбачають виключення положень про необхідність державної реєстрації окремих видів договорів, зокрема частину третю статті 640 ЦК України викладено в новій редакції, згідно з якою державна реєстрація договору купівлі-продажу нерухомого майна скасовано.

При цьому апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_5, яка не брала участі у справі під час розгляду справи у суді першої інстанції, посилаючись на те, що остання є спадкоємцем після двоюрідного брата ОСОБА_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

За змістом частини третьої статті 14, статті 292 ЦПК право на апеляційне оскарження судових рішень мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі. 

Право на апеляційне оскарження мають також особи, які не брали участі у справі, за умови, що суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

Таким чином, вирішуючи питання про прийняття апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції має встановити, чи вирішувалося питання про права та обов'язки цієї особи.

Порядок і строки апеляційного оскарження визначено статтями 294 та 296 ЦПК України.

За змістом частини першої статті 294 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення Харківським районним судом Харківської області рішення від

16 квітня 2013 року, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Передбачений статтею 294 ЦПК України строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції обчислюється з урахуванням визначеного статтею 69 цього Кодексу правила про початок перебігу процесуальних строків, тобто з наступного дня після відповідної календарної дати, та з дотриманням вимог частин третьої, шостої статті 70 цього Кодексу.

Право апеляційного оскарження судових рішень у межах установлених статтею 294 ЦПК строків належить і її правонаступнику.

Копію рішення від 16 квітня 2013 року Харківським районним судом Харківської області направлено того ж дня ОСОБА_1 (а.с. 46)

За життя ОСОБА_1 не оскаржував в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції в установлений статтею 294 ЦПК України строк.

Відповідно до вимог статті 223 ЦПК України, рішення суду першої інстанції від 16 квітня 2013 року набрало законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги.

ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Права та обов’язки, які не входять до складу спадщини, передбачені положеннями статті 1219 ЦК України.

Отже, об’єктами спадщини за ЦК України є права та обов’язки, які належали особі на час смерті, крім тих, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця.

Відповідно до положень статті 37 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були обов’язкові для особи, яку він замінив.

ОСОБА_1 за життя не використав право апеляційного оскарження ухваленого у справі рішення.

Крім того, представником ОСОБА_1 було подано заяву, в якій він зустрічний позов визнав та вказав про те, що повідомлений про наслідки визнання позову (а.с. 36).

Волевиявлення ОСОБА_1 було направлено на відчуження спірної квартири ОСОБА_2.

Апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, всупереч вимогам статті 303 ЦПК України належним чином не перевірив, чи відноситься ОСОБА_5 до кола осіб, які відповідно до статті 292 ЦПК України мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку.

Крім того, однією з умов застосування частини другої статті 220 ЦК України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.

При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість.

Ураховуючи, що право власності на спірну квартиру визнано за ОСОБА_1 рішенням суду першої інстанції, то скасування цього рішення апеляційним судом без встановлення зазначених обставин є передчасними.

За таких обставин ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року й рішення Апеляційного суду Харківської області від 15 січня 2015 року підлягають скасуванню відповідно до статті 3604 ЦПК України, оскільки неповне з’ясував обставини, які мають значення для справи, призвело до неправильного її вирішення.

Водночас відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає Верховному Суду України ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України. 

Керуючись статтями 355, 3603, 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2016 року й рішення Апеляційного суду Харківської області від 15 січня 2015 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий В.І. Гуменюк
Судді:
Н.П. Лященко
Л.І. Охрімчук
В.М. Сімоненко

Постанова від 4 жовтня 2017 року № 6-2266цс16

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/E2A0176996B580DFC22581C6004D9C95

[ANTIRAID]

ВСУ указал, что решая вопрос о принятии апелляционной жалобы, поданной лицом, не принимавшего участия в деле, суд апелляционной инстанции должен установить, решался ли вопрос о правах и обязанностях этого лица. При этом объектами наследия по ГК Украины есть права и обязанности, которые принадлежали лицу на время смерти, кроме неразрывно связанных с личностью наследодателя. В соответствии с положениями статьи 37 ГПК Украины в случае смерти физического лица, прекращения юридического лица, замены кредитора или должника в обязательстве, а также в других случаях замены лица в отношениях, по которым возник спор, суд привлекает к участию в деле правопреемника соответствующей стороны или третьего лица на любой стадии гражданского процесса.

Кроме того, одним из условий применения части второй статьи 220 ГК Украины и признании сделки действительной в судебном порядке необходимо установление судом факта безвозвратного уклонения одной из сторон от нотариального удостоверения сделки и потеря стороной возможности по каким-либо причинам нотариально удостоверить сделку. При рассмотрении дела о признании сделки действительной суд должен выяснить, почему сделка не была нотариально удостоверена, действительно ли сторона уклонилась от его удостоверения и или утрачена такая возможность.