Постановление ВСУ по пересмотру о возможности неуплаты за услуги по перевозке в случае отсутствия договора

[ANTIRAID]

ПОСТАНОВА 
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2017 року

м. Київ

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Жайворонок Т.Є., 
суддів: Берднік І.С., 
Ємця А.А.,
 
за участю представника відповідача – ОСОБА_1, –

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву приватного підприємства «Укрстартранс» (далі – ПП «Укрстартранс») про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду м. Києва від 9 серпня 2016 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 7 березня 2017 року у справі № 910/26872/15 за позовом ПП «Укрстартранс» до дочірнього підприємства «Кондитерська корпорація «Рошен» (далі – ДП «КК «Рошен») про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2015 року ПП «Укрстартранс» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ним здійснено перевезення вантажу від ДП «КК «Рошен» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Афзаліят Групп» (далі – ТОВ «Афзаліят Групп») за маршрутом м. Яготин (Україна) – м. Душанбе (Республіка Таджикистан). Замовлення послуги між позивачем і відповідачем було здійснено в телефонному режимі, вартість перевезення вантажу між сторонами узгоджено не було. Відповідач надання послуги не визнає. Здійснення перевезення підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (далі – CMR). Розумна ціна за спірне перевезення становить 7 050 доларів США, що за курсом Національного банку України дорівнює 151 504,50 грн. Позивач направив до ДП «КК «Рошен» повідомлення з вимогою оплатити надані послуги перевезення, проте відповіді не отримав. Після уточнення позовних вимог ПП «Укрстартранс» просило стягнути з ДП 

«КК «Рошен» на свою користь заборгованість за послуги з перевезення вантажу згідно з CMR № 491140 у розмірі 151 504,50 грн.

Заперечуючи проти позову, ДП «КК «Рошен» посилалось на те, що воно не замовляло послуги з перевезення вантажу в позивача. Будь-які договори між ними не укладались. Згідно з контрактом, укладеним між відповідачем як продавцем і ТОВ «Афзаліят Групп» як покупцем, поставка товару здійснюється на умовах FCA Яготин за правилами Інкотермс, які покладають обов’язок з укладення і оплати перевезення на покупця. Оплата послуг перевезення здійснювалась отримувачем вантажу (ТОВ «Афзаліят Групп») на підставі договору про надання міжнародних автотранспортних та експедиційних послуг, укладеного між ТОВ «Афзаліят Групп» та експедитором – товариством з обмеженою відповідальністю «Карголайн» (далі – ТОВ «Карголайн»). CMR не свідчить про наявність договірних правовідносин між позивачем і відповідачем.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду м. Києва від 9 серпня 2016 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 7 березня 2017 року судові рішення попередніх інстанцій залишено без змін.

У заяві про перегляд із підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК), ПП «Укрстартранс» просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанови судів апеляційної та касаційної інстанцій, і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України від 26 січня 2011 року у справі № 9/115, від 24 березня 2011 року у справі № 31/321, від 15 листопада 2012 року у справі № 5019/700/12, від 28 лютого 2013 року у справі № 3/5005/6040/2012, від 8 квітня 2015 року у справі № 907/939/14, від 30 вересня 2015 року у справі № 910/21997/14, від 7 жовтня 2015 року у справі № 916/1321/15-г, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовано одні й ті самі норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши наведені у заяві обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що 7 жовтня 2014 року між ДП «КК «Рошен» (продавець) і ТОВ «Афзаліят Групп» (покупець) укладено контракт № REP/AFZ-01 (далі – Контракт), предметом якого є поставка кондитерських виробів в узгодженому асортименті (товар). Згідно з умовами Контракту та додатку до нього від 8 червня 2015 року № 51, поставка товару вартістю 37 405,59 доларів США (5244 місць) здійснювалась на умовах FCA Яготин автомобільним транспортом (т. 1, а.с. 28–30).

13 травня 2015 року між ТОВ «Афзаліят Групп» як замовником і ТОВ «Карголайн» як експедитором укладено договір міжнародного автомобільного перевезення та експедиторських послуг № 02052015, за умовами якого замовник замовляє, а експедитор зобов’язується в інтересах замовника за винагороду надати експедиторські послуги та послуги перевезення вантажів замовника. ТОВ «Афзаліят Групп» і ТОВ «Карголайн» складена заявка на перевезення від 6 червня 2015 року № 27, яка є додатком № 1 до зазначеного договору, в якій міститься інформація про перевезення вантажу походженням з України (кондитерські вироби) з погрузкою 8 червня 2015 року в м. Яготин, на умовах FCA автомобільним транспортом, номер машини НОМЕР_1/НОМЕР_2 (т. 1, а.с. 51–57).

Вказані умови поставки (FCA) також зазначені у вантажно-митній декларації (форма МД-2) МД № 125110009/2015/281417, згідно з якою: відправником є ДП «КК «Рошен», одержувачем – ТОВ «Афзаліят Групп», принципалом – ПП «Укрстартранс», номери транспортний засобів – НОМЕР_1/НОМЕР_2. (т. 1, а.с. 31).

Відповідачем суду надано лист ТОВ «Афзаліят Групп» від 20 листопада 2015 року № 48, в якому повідомляється, що ТОВ «Карголайн» забезпечило подачу транспортного засобу, автомобіля DAF НОМЕР_1/НОМЕР_2, ТОВ «Афзаліят Групп» для відвантаження та доставки товару, зазначеного у додатку № 51 до Контракту, за накладною від 8 червня 2015 року; свої зобов’язання перед ТОВ «Карголайн» ТОВ «Афзаліят Групп» виконало у повному обсязі, заборгованості немає (т. 1, а.с. 50).

У період з 8 по 19 червня 2015 року за CMR № 491140 ПП «Укрстартранс» здійснено перевезення вантажу (кондитерських виробів) за маршрутом м. Яготин, Україна – м. Душанбе, Республіка Таджикистан. Відправником зазначено ДП «КК «Рошен», одержувачем – ТОВ «Афзаліят Групп», перевізником – ПП «Укрстартранс» (НОМЕР_1/НОМЕР_2), кількість місць – 5244. В CMR № 491140 міститься посилання на вантажно-митну декларацію (форма МД-2) МД№ 125110009/2015/ (т. 1, а.с.41).

При цьому CMR № 491140 не містить жодних відомостей щодо умов і розміру оплати послуг перевезення вантажу та щодо їх замовника.

З метою встановлення вартості послуг вказаного перевезення позивач звертався до транспортних підприємств із запитами щодо надання відповідної інформації, згідно з якою вартість послуг з перевезення за таким маршрутом і на таких умовах складає 7 000 доларів США – 7 600 доларів США (т. 1, а.с. 14–15). 

Позивач звертався до відповідача із листом від 8 липня 2015 року № 07-05, в якому просив оплатити вартість перевезення вантажу за CMR № 481140 в розмірі 7 050 доларів США в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України станом на день здійснення платежу, втім така вимога була відповідачем залишена без задоволення (т. 1, а.с. 13).

Ураховуючи викладене, у справі, що розглядається, Вищий господарський суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність позовних вимог з огляду на те, що позивачем в обґрунтування позову надано CMR № 491140, яка не містить: відомостей про особу, яка є замовником перевезення; умов і розміру оплати такого перевезення. Між позивачем і відповідачем договір перевезення вантажу не укладався. З наявних у справі матеріалів вбачається, що перевезення в міжнародному сполученні здійснювалось автомобільним транспортом на умовах FCA Яготин, які за правилами Інкотермс передбачають покладення обов’язку з оплати послуг перевезення на покупця, яким відповідно до Контракту є ТОВ «Афзаліят Групп». Позивачем не доведено, що спірні послуги з перевезення замовлялись саме відповідачем та, відповідно, надавалися на його замовлення, що унеможливлює покладення обов’язку з оплати таких послуг на відповідача.

За усталеною судовою практикою Верховного Суду України щодо застосування положень ст.ст. 11114–11126 ГПК заява про перегляд судового рішення з підстав, встановлених п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК, може бути подана за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права; ухвалення різних за змістом судових рішень; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб’єктного складу учасників відносин, об’єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з’ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

У наданій для порівняння копії постанови у справі № 9/115 суд касаційної інстанції, скасовуючи судові рішення про відмову в задоволенні позову про стягнення боргу за послуги перевезення та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив із того, що судами достеменно не встановлено, хто був вантажоодержувачем товару, за чиєю заявкою доставлявся товар перевізником та чи були заперечення вантажоодержувача при отриманні вантажу. Господарські суди дійшли суперечливих висновків, що оскільки між сторонами договору на перевезення вантажу та договору транспортного експедирування у міжнародному сполученні в письмовій формі не укладено, а перевезення здійснювалося на підставі накладної СМR і заявки, то позивачем не доведено обґрунтованості своїх вимог. 

У справі № 31/321 суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позову про стягнення коштів за перевезення вантажу з огляду на таке. Між позивачем (перевізником) і відповідачем (замовником) укладено договір на транспортне обслуговування. До набрання чинності цим договором автомобілем позивача було доставлено на адресу відповідача вантаж на підставі СМR. Оскільки: складання СМR є укладенням договору міжнародного перевезення вантажу відповідно до Конвенції; про виконання позивачем перевезень сторонами складені, підписані та скріплені печатками акти виконаних робіт із зазначенням вартості перевезення, яка підлягає сплаті, та яку відповідач оплатив лише частково – позов підлягає частковому задоволенню. 

У справі № 5019/700/12 суд касаційної інстанції погодився із висновками апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову про стягнення коштів за послуги перевезення з огляду на таке. Між позивачем як перевізником і відповідачем як замовником укладено договір-заявку на перевезення вантажу в міжнародному сполученні на адресу нерезидента. Встановлено розмір винагороди перевізника, яка сплачується замовником після одержання копії рахунка, актів прийому виконаних робіт, СМR та інших документів. Договір-заявка підписані та скріплені печатками сторін. Перевізник свої зобов’язання виконав, замовник від виконання своїх ухиляється. Наявність посилань на поставку за правилами Інкотермс на умовах FCA, що містяться на рахунках і вантажно-митних деклараціях, які є додатками до СМR, не свідчать про покладення витрат з перевезення на покупця, оскільки правила Інкотермс не регулюють відносини перевезення і поширюються виключно на відносини між продавцем та покупцем в рамках договору купівлі-продажу. Посилання відповідача на обов’язок покупця оплатити перевезення спростовується матеріалами справи.

У справі № 3/5005/6040/2012 суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову про стягнення коштів за договором перевезення вантажу з огляду на таке. Сторонами договір перевезення не було укладено, оскільки судам не надано оригінал цього договору, підписаний та скріплений печатками сторін. Натомість перевезення підтверджується заявкою на перевезення, яка містить усі істотні умови договору перевезення, зокрема вартість перевезення, та яка підписана обома сторонами, а також СМR. На вимогу позивача оплатити перевезення відповідач відповіді не надав. Відповідно до ст. 4 та ст. 9 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. В силу наведених положень суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у замовника перевезення (відповідача) виник обов'язок сплатити позивачу обумовлену в заявці на перевезення плату. Оскільки в заявці сторони не обумовили строк оплати, такий обов'язок замовник повинен виконати відповідно до положень ч. 2 ст. 530 ЦК, тобто у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

У справі № 916/1321/15-г суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову експедитора до покупця (вантажоотримувача) товару про стягнення заборгованості за договором про організацію перевезення вантажів автомобільним транспортом з огляду на те, що позивач не надав доказів на підтвердження факту укладення між ним і вантажоодержувачем договору, як це передбачено для договорів транспортного експедирування. Існування договірних правовідносин між експедитором та заявником транспортних послуг за нормами транспортного законодавства у міжнародних автомобільних перевезеннях підтверджується наявністю договору, оформленого в письмовому вигляді, а вантажна накладна є підтвердженням взаємовідносин між вантажовласником, вантажоодержувачем і перевізником, а не експедитором.

У справі № 907/939/14 суд касаційної інстанції погодився із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову покупця товару до перевізника про стягнення вартості втраченого вантажу з огляду на таке. Між покупцем і перевізником було укладено разовий договір перевезення автомобільним транспортом, що підтверджується СМR та супровідною вантажно-митною декларацією. З СМR вбачається, що відправником вантажу в іншій країні є нерезидент, одержувачем вантажу є позивач. Перевізник належним чином не виконав своїх обов’язків з перевезення вантажу, доказів доставки до місця призначення одержувачу не надав. З постанови вбачається, що сторони не заперечують наявності між ними договірних правовідносин з перевезення вантажу.

Аналогічних висновків про наявність підстав для задоволення позову про стягнення вартості втраченого вантажу дійшов суд касаційної інстанції у справі № 910/21997/14, яка є ідентичною справі № 907/939/14.

Разом із тим у справі, яка розглядається, судами відмовлено в задоволенні позову у зв’язку з недоведеністю позовних вимог на підставі встановлених у цій справі фактичних обставин, зокрема відсутності документів, які б свідчили про замовлення перевезення саме відправником вантажу (договору на транспортне обслуговування або перевезення, заявки на перевезення тощо), відсутності відомостей про особу, яка є замовником перевезення, в CMR, інформації щодо умов і розміру оплати перевезення між позивачем та відповідачем. Натомість судами встановлено наявність договірних правовідносин між отримувачем вантажу та експедитором, якому доручено забезпечити перевезення цього вантажу та документів, які свідчать про покладання обов’язку з оплати перевезення на отримувача вантажу (покупця за Контрактом).

Таким чином, зі змісту постанови Вищого господарського суду України від 7 березня 2017 року і копій постанов суду касаційної інстанції, наданих для порівняння, вбачається, що обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, не можна визнати подібними. Суди дійшли різних висновків про задоволення або відмову в задоволенні пред’явлених позовних вимог залежно від встановлених фактичних обставин, заперечень відповідачів і предмета правового регулювання; в іншому випадку направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції суд касаційної інстанції виходив із суперечливості висновків судів попередніх інстанцій та неналежно встановлених обставин. Зазначене не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, які є підставою для перегляду відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК.

Згідно з ч. 1 ст. 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень господарських судів, якщо обставини, які стали підставою для перегляду судового рішення у справі, не підтвердилися.

З огляду на викладене у задоволенні заяви ПП «Укрстартранс» про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду м. Києва від 9 серпня 2016 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 7 березня 2017 року у справі № 910/26872/15 слід відмовити.

Керуючись п. 6 розд. XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст. 11116, 11123, 11124, 11126 ГПК, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Відмовити у задоволенні заяви приватного підприємства «Укрстартранс» про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду м. Києва від 9 серпня 2016 року, постанови Київського апеляційного господарського суду від 3 жовтня 2016 року та постанови Вищого господарського суду України від 7 березня 2017 року у справі № 910/26872/15.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п. 4 ч. 1 ст. 11116 ГПК.

Головуючий Т.Є. Жайворонок 
Судді: І.С. Берднік
А.А. Ємець

Постанова від 25 жовтня 2017 року № 3-707гс17

http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/920E6B9A03875346C22581D0003ABF2F
 

[ANTIRAID]

Суды всех четырех инстанций в едином порыве защитили права корпорации Рошен не заплатившей за перевозку. ВСУ поддержал такое решение не вспомнив ни о добросовестности, ни о необходимости привлечения третьего лица, в чьи якобы обязанности входила оплата и указал, что истцом не доказано, что спорные услуги по перевозке заказывались именно ответчиком и, соответственно, предоставлялись по его заказу, что делает невозможным возложение обязанности по оплате таких услуг на ответчика.

 

[0720]

Суд прав.

CMR является подтверждением заключения договора перевозки в той же мере, что и, например, авиабилет

то есть подписание СМR это по существу акцептирование оферты перевозчика

так что договор перевозки имеется, но только нужно установить на каких условиях он заключался

и тут ключевой термин — FCA Яготин

https://www.logisticsglossary.com/term/fca/

FCA как раз и означает, что продавец доставляет товар только до оговоренного пункта (в данном случае Яготин) и оформляет груз до этого пункта, а дальнейшая транспортировка груза — забота покупателя, и продавец вообще может не знать конечного пункта назначения

то есть именно покупатель, подписывая CMR, берёт на себя обязательство оплатить доставку груза от пункта free carrier (пункта передачи от продавца) далее по требуемому маршруту

просто перевозчик решил поискать потерянную монету под фонарём, где светлее, — а не там где потерял

оно и понятно — не в Душанбе же ехать, в самом деле.. :))