Bolt

Ну, что ж теперь, раз за эти годы уже можно сказать, что и судьи не стало, в хорошем смысле... Новый судья должен рассматривать дело сначала, так как он ведь не знает чего тут и как тут в деле, а ему надо вникнуть и решение выносить, а в слепую нельзя ведь, он должен слушать дело поэтому сначала...

Ну так в чём тогда проблема, если Вы додумали сами... Там ведь не было о том, что заседание данное не состоится...))

Чего нехорошего то... Всё равно всё с начала начинать теперь...

В смысле кому дали отбой, ведь Вы сами пишите, что дата сохранилась и не изменилась... А Вы разве не извещены о нём ранее... Чего не пропускать...?

Понятно, спросил, так как просто сейчас такая ситуация в этом месяце повальная по стране в апелляциях, после того как областные апелляционные суды месяц назад прекратили своё существование...

ВС/КЦС: Суд відмовив у визначенні порядку користування квартирою з жилою площею 30,4 кв. м з огляду на те, що це призведе до погіршення житлових умов п'яти осіб, що проживають у спірній квартирі (ВС/КЦС,справа № 756/9713/16-ц, 18.10.18) Фабула судового акта: Рішенням районного суду в задоволенні позову трьох позивачів до співмешканця (за участю третьої особи - Комунального підприємства) про визначення порядку користування квартирою, поділ особових рахунків з оплати комунальних послуг відмовлено. При цьому суд установив, що відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно квартира, в який проживають сторони, належить їм на праві власності в рівних частках - по 1/5 частині кожному. Як убачається з технічного паспорта на квартиру та довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації про показники об'єкта нерухомості, загальна площа квартири становить 50,6 кв. м, житлова площа - 30,4 кв. м, балкон -1,9 кв. м, дві житлові кімнати - 11,4 кв. м та 19 кв. м, кухня - 7,8 кв. м, ванна кімната - 2,6 кв. м, вбиральня - 1 кв. м, коридор - 6,9 кв. м. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що у спірній квартирі проживають п'ять осіб, а жила площа квартири становить 30,4 кв. м, отже, визначення порядку користування квартирою призведе до погіршення житлових умов цих осіб. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду з такими рішеннями погодився з огляду на таке. Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Згідно з ч. 1 ст. 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Ураховуючи, що у спірній квартирі проживають п'ять осіб, а жила площа квартири становить 30,4 кв. м, визначення порядку користування квартирою призведе до погіршення житлових умов цих осіб. Крім того, порядок користування спірною квартирою, який просять визначити позивачі, не відповідає їхнім часткам у праві власності на квартиру та призведе до порушення прав інших співвласників, виходячи з розміру належної їм частки у спірному майні. Щодо позовних вимог про поділ особових рахунків з оплати комунальних послуг, цей спір, зазначив ВС, не підлягає розгляду в судовому порядку. Нажаль, більш докладної мотивації такого висновку в рішенні не міститься, тому логічно було привести витяг з судового рішення в інший справі, наприклад, з рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 02.12.2016 у справі № 337-3151\16-ц (провадження № 2-337-1549\2016), а саме: «Стосовно вимог сторін про зобовязання обслуговуючих організацій укласти окремі особові рахунки і провести перерахунок заборгованості за комунальні послуги, то в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи, з того, що зазначені вимоги є передчасними, оскільки в судовому засіданні не встановлено, що в позасудовому порядку сторони звертались з вимогою до відповідних організацій про укладення з ними окремих договорів, і їм було в цьому відмовлено. Таким чином на момент розгляду справи судом не встановлено порушення, невизнання або оспорювання житлових прав мешканців спірної квартири з боку обслуговуючих організацій». Постанова Іменем України 18 жовтня 2018 року м. Київ справа № 756/9713/16-ц провадження № 61-18591св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), ЛеськоА. О., ШтеликС.П., учасники справи: позивачі: ОСОБА_4 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, представник позивачів: ОСОБА_8, відповідач - ОСОБА_9, третя особа - Комунальне підприємство «Житлосервіс «Оболонь», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 січня 2017 року в складі судді Жука М. В. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 травня 2017 року в складі колегії суддів: Рубан С. М., Желепи О. В., Андрієнко А. М., ВСТАНОВИВ: Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У липні 2016 року ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_9, за участю третьої особи - Комунального підприємства «Житлосервіс «Оболонь», про визначення порядку користування квартирою, поділ особових рахунків з оплати комунальних послуг. Позовна заява мотивована тим, що позивачі та відповідач є співвласниками в рівних частках квартири АДРЕСА_1 у м. Києві загальною площею 50,6 кв. м, яка складається з двох кімнат житловою площею 30,4 кв. м. Оскільки між сторонами виникають конфлікти щодо порядку користування спірною квартирою, розрахунків за комунальні послуги, позивачі, уточнивши під час розгляду справи позовні вимоги, просили визначити порядок користування квартирою та поділити особовий рахунок між сторонами. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 січня 2017 року в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у спірній квартирі проживають п'ять осіб, а жила площа квартири становить 30,4 кв. м, отже, визначення порядку користування квартирою призведе до погіршення житлових умов цих осіб. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 10 травня 2017 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 січня 2017 року залишено без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують. У касаційній скарзі ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно застосували статті 322, 338, 358, 360 ЦК України, що призвело до ухвалення незаконних рішень. Відзив на касаційну скаргу не надходив. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Суд установив, що відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 14 квітня 2011 року квартира АДРЕСА_1 у м. Києві належить на праві власності ОСОБА_4., ОСОБА_5., ОСОБА_6., ОСОБА_7., ОСОБА_9. в рівних частках - по 1/5 частині кожному. Як убачається з технічного паспорта на квартиру та довідки Київського міського бюро технічної інвентаризації про показники об'єкта нерухомості від 10 лютого 2011 року, загальна площа квартири становить 50,6 кв. м, житлова площа - 30,4 кв. м, балкон -1,9 кв. м, дві житлові кімнати - 11,4 кв. м та 19 кв. м, кухня - 7,8 кв. м, ванна кімната - 2,6 кв. м, вбиральня - 1 кв. м, коридор - 6,9 кв. м. Відповідно до частин першої-третьої статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Відповідно до статті 150 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Згідно з частиною першою статті 156 ЖК Української РСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За змістом статей 47, 48 ЖК Української РСР жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі. Норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу. Відповідно до Порядку застосування в м. Києві Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів та Президії Київської міськради профспілок від 15 липня 1985 року № 582, в Києві рівень середньої забезпеченості жилою площею на одну особу дорівнює 9 кв. м, норма жилої площі для визнання особи такою, що потребує поліпшення житлових умов, - 7,5 кв. м. Ураховуючи, що у спірній квартирі проживають п'ять осіб, а жила площа квартири становить 30,4 кв. м, визначення порядку користування квартирою призведе до погіршення житлових умов цих осіб. Крім того, порядок користування спірною квартирою, який просять визначити позивачі, не відповідає їхнім часткам у праві власності на квартиру та призведе до порушення прав інших співвласників, виходячи з розміру належної їм частки у спірному майні. Щодо позовних вимог про поділ особових рахунків з оплати комунальних послуг, цей спір не підлягає розгляду в судовому порядку. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, підстав для скасування ухвалених ними рішень не вбачає. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 10 травня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Судді: С. Ю. Мартєв А.О. Лесько С.П. Штелик ссылка

Это апелляция...? Вы уверены, что дата сохранилась... Вообще-то это решает новый судья, и если дата уже назначена и стороны о ней уведомлены, то он вполне может провести это заседание, вернее своё заседание назначив (сохранив) на ту же самую дату...

В общем одним словом мораль такова, что если у кому то возвращать долг, то надо обязательно забирать расписку, чем люди часто пренебрегают...

ВС/КЦС: Наявність у позикодавця боргового документа - розписки позичальника свідчить про невиконання останнім взятих на себе зобов'язань (ВС/КЦС,справа №712/14562/17-ц, 27.06.18) Фабула судового акта: Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що між позивачем та відповідачем було укладено договір позики у вигляді розписки, оригінал якої є у справі. Відповідно до умов цього договору відповідач отримала від позивача 5 200 Євро та взяла на себе зобов'язання повернути борг не пізніше визначеного в розписці строку, однак своє зобов’язання не виконала і кошти не повернула. Ці обставини і стали підставою для двох позовів, - позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь борг за вказаним договором позики, а також три проценти річних від простроченої суми; зустрічний позов зводився до витребування боргової розписки, оскільки за твердження відповідача «умови договору вона виконала і до вказаної в розписці дати повернула … всю суму боргу», але оригінал розписки їй не поверуто. Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом позов задоволено, в задоволенні зустрічного позову відмовлено, оскільки факт повернення відповідачем отриманих за договором позики коштів не доведено належними доказами. Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного з цими рішеннями погодився, спираючись на принципове положення ЦК України, а саме. Відповідно до ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Як видно з судового рішення, відповідач на підтвердження своїх вимог не посилалась на наявність інших доказів, на кшталт, пояснень та показань свідків, які б підтверджували факт повернення боргу. Але слід зазначити, що таких судових справ у практиці вистачає, тому варто нагадати, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов'язання за договором позики (ст.1051 ЦК України). П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 червня 2018 року м. Київ справа №712/14562/17-ц провадження № 61-26174 ск 18 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Усика Г. І., учасники справи: позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_4, відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_5, розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Бородійчука В.Г., Карпенко О.В., Нерушак Л.В., у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про витребування боргової розписки, ВСТАНОВИВ: У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором позики. В обґрунтування позову позивач посилався на те, що 05 грудня 2013 року між ним та відповідачем укладений договір строкової позики, згідно з яким він надав ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 5 200 Євро з умовою повернення не пізніше 06 лютого 2014 року, на підтвердження чого відповідач написала розписку. Однак у встановлений строк ОСОБА_5 борг не повернула і до цього часу від повернення коштів ухиляється. Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь борг за договором позики від 05 грудня 2013 року в сумі 5 200 Євро, три проценти річних від простроченої суми в розмірі 462 Євро, що становить 5 662 Євро та еквівалентно 155 353 грн, також сплачену суму судового збору в розмірі 1 553,53 грн. Крім того, позивач просив суд накласти арешт на майно, що належить відповідачу на праві власності в межах заявлених вимог, а саме: квартиру АДРЕСА_1; товари, майно та розрахункові рахунки магазину «ІНФОРМАЦІЯ_1», який знаходиться на АДРЕСА_2 та власником якого є ОСОБА_5 06 квітня 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про витребування боргової розписки. В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що між сторонами у справі 05 грудня 2013 року укладено усний договір позики, про що нею власноручно складено розписку на отримання коштів у сумі 5 200 Євро з умовою повернення 06 лютого 2014 року. Умови договору вона виконала і до вказаної в розписці дати повернула ОСОБА_4 всю суму боргу. При цьому, ОСОБА_4 оригінал розписки їй не повернув. Просила суд зобов'язати ОСОБА_4 повернути їй вказану розписку, як підтвердження виконання її боргових зобов'язань. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2017 року, позов задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованість за договором позики в сумі 5 200 Євро, а також три проценти річних від простроченої суми в розмірі 462 Євро, що складає 5 662 Євро та еквівалентно 155 353 грн, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 1 553 грн 53 коп. В іншій частині позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено. Частково задовольняючи первісний позов та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що факт повернення відповідачем отриманих за договором позики коштів не доведено належними доказами. У поданій 4 серпня 2016 року касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2017 року та рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 липня 2017 року про стягнення зі ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 заборгованості за договором позики в сумі 5 200 Євро, а також три проценти річних від простроченої суми в розмірі 462 Євро, що складає 5 662 Євро та еквівалентно 155 353 грн, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 1 553 грн 53 коп., і ухвалити нове рішення, яким у первісному позові відмовити повністю. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі. 16 травня 2018 року вказану справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду. Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги всі докази у справі, які, на думку ОСОБА_5, свідчать про припинення зобов'язань за розпискою від 05 грудня 2013 року, зокрема про заміну цих боргових зобов'язань новими відповідно до розписки від 7 березня 2014 року. Заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_4 мотивовані тим, що ОСОБА_5 подала зустрічний позов про витребування боргової розписки, в якому стверджувала, що повернула борг згідно з розпискою від 05 грудня 2013 року. В апеляційній скарзі вона зазначає інше, а саме: про перенесення дати повернення коштів за розпискою від 05 грудня 2013 року на 07 червня 2014 року, збільшення сторонами суми позики і складення нової розписки. У березні 2014 року ОСОБА_5, знову звернулася до нього з проханням позичити 5 450 Євро та запевнила, що кошти згідно обох розписок поверне до 07 червня 2014 року. Розписка на суму 5 450 Євро була складена ОСОБА_5 07 березня 2014 року власноручно на одній стороні листа, ніякого запису про те, що ця розписка видана на заміну розписки від 05 грудня 2017 року на момент складання не було. На вимогу погасити борг остання заявила, що гарантією повернення боргу є гараж № 524 в автокооперативі «Знамя». На сьогодні з приводу переоформлення гаража відкрито кримінальне провадження, в якому ОСОБА_4 є потерпілим. У суді першої інстанції, ні ОСОБА_5, ні її адвокат не заявляли про неправильний розрахунок трьох процентів річних від суми 5 200 Євро. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Судом встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 05 грудня 2013 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики у вигляді розписки (оригінал якої є у справі), відповідно до умов якого відповідач отримала від позивача 5 200 Євро та взяла на себе зобов'язання повернути борг не пізніше 06 лютого 2014 року, однак у строк, визначений договором, не виконала взятих на себе зобов'язань і кошти не повернула. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України). Згідно з частиною другою статті 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів. Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У справі, яка переглядається в касаційній інстанції, суди попередніх інстанцій, установивши, що укладений між сторонами договір позики є фактом передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, дійшов обґрунтованого висновку про виникнення боргового зобов'язання. Зі змісту наявної в матеріалах справи розписки від 05 грудня 2013 року судами встановлено, що ОСОБА_5 зобов'язалася повернути отримані від позивача кошти до 06 лютого 2014 року. Зазначена розписка підписана ОСОБА_5 і ці обставини сторони не заперечували. Повернення грошей ОСОБА_5 позивачу не доведено, оскільки боргова розписка знаходилась на момент звернення до суду в позичальника, цьому доказу дана належна оцінка судами. Доводи касаційної скарги про те, що сторони договору домовились змінити дату повернення взятих у борг коштів, ОСОБА_5 було написано нову розписку від 07 березня 2014 року, в якій строк повернення визначено 07 червня 2014 року та збільшено суму коштів, які підлягали поверненню на 250 Євро до загальної суми 5 450 Євро, а також про те, що ці кошти були повернуті частинами, не заслуговують на увагу, оскільки такі ж доводи вже були предметом оцінки судом апеляційної інстанції, спростовуються встановленими судами обставинами, підставами первісного та зустрічного позовів та зводяться лише до переоцінки доказів. Суди першої та апеляційної інстанцій розглядали справу в межах позовних вимог, з урахуванням підстав позову, та наданих доказів, яким надали належну оцінку відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи наведене, постійна колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін. Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 листопада 2017 року зупинено виконання рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 липня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2017 року до закінчення касаційного провадження, виконання судових рішень за результатами їх перегляду підлягають поновленню відповідно до вимог частини третьої статті 436 ЦПК України. Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, ПОСТАНОВИВ : Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2017 року залишити без змін. Поновити виконання рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 18 липня 2017 року та ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 11 жовтня 2017 року. Постанова оскарженню не підлягає. Судді: А. С. Олійник В. О. Кузнєцов Г.І. Усик ссылка

ВС/ КЦС: На чьи плечи ложится ответственность за кражу денег с банковской карты (ВС в деле № 691/699/16-ц от 20 июня 2018 р.) Куда обращаться в случае кражи денег с банковской карты? Что делать если банки начисляют проценты с украденных денег на кредитной карте? Кто возместит убыток за похищенные деньги с карты? С такими вопросами к нам обращаются достаточно часто. И так, что же делать в случае возникновения такой ситуации, куда обращаться и кто понесет ответственность – все эти вопросы рассмотрим на примере решения Верховного Суда. Согласно действующего законодательства банк обязан вернуть клиентам деньги, которые были украдены с их банковских карт мошенниками, если не будет доказательств того что клиент сам спровоцировал такую кражу своим действием или бездействием (например, хранил карту и пароль от нее в кошельке). Но на практике, банки как правило не спешат возвращать деньги и помимо этого еще и начисляют проценты, в случае если кража произошла с кредитной карты. Кроме того, указывают на то что клиент недобросовестно исполнял условия хранения карты. Что же делать в таком случае? Сразу же после обнаружения незаконно списанных средств клиент должен обратиться в банк с заявлением о проведении служебного расследования, в котором обязательно указать: - когда именно произошло незаконное снятие денег; - сумму незаконного снятия; - также письменное требование о возврате безосновательно списанных денег. После, следует обратиться в полицию с заявлением о мошенничестве. Как правило банки не торопятся возвращать украденные деньги, в таком случае единственным выходом будет подавать иск в суд. Отметим, что речь идет о случаях, когда клиент не нарушал условия договора и правила пользования банковской картой. Судебная практика в таком случае склоняется на сторону клиента. Так, новый Верховный Суд вынес решение по делу о взыскании незаконно снятых денежных средств с кредитной карты (постановление ВС № 691/699/16-ц). Суть дела: между клиентом и банком был заключен кредитный договор. Клиенту была предоставлена кредитная карта и кредитный лимит в размере 5000 грн. с уплатой процентов за пользование кредитом в размере 16,80% в год на сумму остатка задолженности с конечным сроком возврата, который соответствует сроку действия карты. По мнению банка, заемщик нарушил условия договора в связи с чем возникла кредитная задолженность в размере 14 404, 24 грн, которая состояла: из: 4754, 01 грн - задолженность по кредиту, 9 650, 23 грн - задолженность по процентам за пользование кредитом, и начисленные штрафы. При этом, согласно материалам дела, кредитная задолженность возникла вследствие списания денежных средств со счета клиента мошенниками. А именно с использованием дубликата SIM-карты, к которому была подвязана кредитная карта. В свою очередь оригинальная SIM-карта клиента, была заблокирована Центром обслуживания абонентов в связи с ее якобы потерей. Клиент обратился с соответствующими заявлениями в банк и полицию. Позицией банка являлось, то что клиент своими действиями или бездействиями способствовал утрате, информации, которая позволяла инициировать платежные операции, но доказать в суде ее не смог. Учитывая наличие уголовного производства, в рамках которого устанавливалось лицо, которое противоправно завладело денежными средствами суд первой инстанции и апелляция отказали банку в его требованиях и указали на то что пользователь карты не может нести ответственности за совершение платежных операций, если специальное платежное средство было использовано без физического участия пользователя или электронной идентификации платежного средства и его держателя, кроме случаев, когда доказано, что пользователь своими действиями или бездействием способствовал потере, незаконному использованию персонального идентификационного номера или другой информации, позволяющей инициировать платежные операции. Банком была подана кассационная жалоба в ВС, где ВС оставил кассационную жалобу без удовлетворения, а решения первой инстанции и апелляции без изменений. Учитывая вышеизложенное, хотелось бы дать несколько рекомендаций в данном вопросе: сразу же после обнаружения безосновательного списания средств, клиент обязан сообщить об этом банку (сперва позвонив на горячую линию, с требованием заблокировать карту, а после обратиться с письменным заявлением); обратиться в правоохранительные органы с заявлением о мошенничестве; клиент будет материально отвечать за незаконно снятые деньги, только в случае ненадлежащего соблюдения условий договора, а также платежных операций; если снятие денег произошло без физического участия клиента или без электронной идентификации платежного средства и его держателя, пользователь карты согласно действующего законодательства не несет ответственности. Кроме того, исходя из ВС клиент будет в праве требовать вернуть утраченные деньги у банка путем подачи соответствующего иска в суд. Автор: Юлия Макаровец, помощник юриста АО"КФ"ДОМИНАНТА" Постанова Іменем України 20 червня 2018 року м. Київ справа № 691/699/16-ц провадження № 61-16504св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», представник позивача - ОСОБА_2, відповідач - ОСОБА_3, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Городищенського районного суду Черкаської області, у складі головуючого судді Подороги Л. В., від 23 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області, у складі колегії суддів: Бородійчука В. Г., Василенко Л. І., Нерушак Л. В., від 18 квітня 2017 року, В С Т А Н О В И В : У липні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості. Позовна заява мотивована тим, що між банком та ОСОБА_3 був укладений договір № б/н від 17 травня 2006 року, відповідно до умов якого, остання отримала кредит у розмірі 5 000, 00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на сайті банку, складає укладений між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором та угодою виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. Також позивач вказував, що після закінчення строку дії кредитної картки ОСОБА_3 отримала нову картку. Разом з тим, відповідачем порушено зобов'язання перед банком щодо погашення заборгованості за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 14 квітня 2016 року виникла кредитна заборгованість у розмірі 14 404, 24 грн. На підставі викладеного ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором № б/н від 17 травня 2006 року у розмірі 14 404, 24 грн. Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено у задоволення заявлених позовних вимог. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що кредитна заборгованість виникла внаслідок списання коштів з її особового рахунку у результаті шахрайських дії третіх осіб. Разом з тим, відповідач повідомила банк про несанкціоноване списання грошових коштів з її рахунку, звернулась до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з картковим рахунком. Банком не доведено, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, які дають змогу ініціювати платіжні операції, що дало б підстави для відповідальності користувача за проведені платіжні операції. 18 квітня 2017 року ухвалою Апеляційного суду Черкаської області рішення суду першої інстанції залишено без змін. Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що суд правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні даного спору. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк». Користувач картки не може нести відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. 10 травня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало касаційну скаргу на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 18 квітня 2017 року. У поданій касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 18 квітня 2017 року, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували обставини справи. Судами не було враховано, що відповідач не здійснив дії щодо постановки банківської картки в стоп-лист. Посилання на те, що гроші з картки відповідача були зняти іншою особою не звільняє позичальника від відповідальності по їх поверненню банку. Кредитний договір, укладений між сторонами, недійсним у встановленому порядку не визнавався. 13 липня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою. 08 серпня 2017 року ОСОБА_3 подано заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в яких вона вказує на її необґрунтованість та безпідставність. 09 листопада 2017 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості призначено до судового розгляду. 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. 05 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду. 13 квітня 2018 року справу розподілено судді-доповідачу. Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судами встановлено, що 05 травня 2006 року ОСОБА_3, підписавши заяву, погодилася та ознайомилась із умовами та правилами надання банківських послуг у закритому акціонерному товаристві комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), надала свою згоду, що заява з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою та «Тарифами Банку» складають договір, укладений між нею та позивачем. На підставі вищевказаної заяви їй було відкрито рахунок та оформлено кредитну картку «Visa classic». Таким чином, між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 було укладено договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачеві кредитний ліміт на платіжну картку у розмірі 5 000 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 16,80 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Строк дії платіжної картки закінчився у травні місяці 2014 року. Звертаючись до суду із даним позовом, ПАТ КБ «ПриватБанк» вказувало про те, що у встановлені договором строки відповідач зобов'язання не виконала, у зв'язку з чим станом на 14 квітня 2016 року виникла заборгованість у розмірі 14 404, 24 грн, яка складається з: 4 754, 01 грн - заборгованість за кредитом, 7 188, 12 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 1 300, 00 грн - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 «Умов та правил надання банківських послуг»: 500 грн - штраф (фіксована частина), 662, 11 грн - штраф (процентна складова). Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 24 травня 2006 року по 15 травня 2014 року користувалася кредитними коштами, сплачувала заборгованість за кредитом та відсотки за його користування та інші платежі (а.с. 4-7). Встановлено, що починаючи з 01 грудня 2014 року з рахунку ОСОБА_3 зафіксовано зняття кредитних коштів, на які в подальшому було здійснено відповідні нарахування за кредитним договором. 05 грудня 2014 року ОСОБА_3 звернулася до Городищенського РВ УМВС України в Черкаській області із заявою щодо вчинення шахрайських дій. 06 грудня 2014 року за підставі заяви ОСОБА_3 внесені до ЄРДР відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першої статті 190 КК України за № 12014250110000551 та розпочато досудове розслідування. Згідно повідомлення Городищенського ВП Смілянського ВП ГУНП у Черкаській області від 23 грудня 2016 року № 6736/61-2016 у березні 2015 року було змінено підслідність у кримінальному провадженні № 12014250110000551 і воно направлено для проведення розслідування до Дніпровського РВ УМВС України в Херсонській області. Відповідно до повідомлення Дніпровського ВП Херсонського ВП ГУНП в Херсонській області від 28 вересня 2016 року № 6993-36/1, останнім проводиться досудове розслідування кримінального провадження № 12014250110000551 за частиною першою статті 190 КК України, в якому ОСОБА_3 визнано потерпілою. Проведеними заходами встановлено, що грошові кошти з рахунку знімала ОСОБА_4, місце перебування якої на даний час встановлюється. 24 лютого 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Городищенського відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» та до голови правління ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про припинення нарахування штрафних санкцій та пені за невиконання зобов'язань, відсотків за користування кредитом за картковим рахунком номер НОМЕР_2, у зв'язку з досудовим розслідуванням кримінального провадження, однак, листом від 10 березня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовило ОСОБА_3 у задоволенні поданої заяви. Пунктом 6.6 правил користування платіжною картою передбачено, що у випадку виявлення факту несанкціонованого доступу до карткового рахунку через Інтернет, клієнт повинен подати заяву в банк з приводу вказаного питання. Банк в свою чергу представляє інтереси клієнта в міжнародній платіжній системі з питань повернення несанкціонованого списання суми. Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції апеляційним судом на виконання вимог статті 137 ЦПК України, 2004 року, було витребувано у ПАТ «Київстар» докази щодо інформації блокування сім-карти та видачі дубліката за телефонним номером НОМЕР_1, який є фінансовим номером відповідача у ПАТ КБ «Приватбанк» та з якого 01 грудня 2014 року було здійснено неналежний переказ коштів. На підставі отриманої відповіді № 5656/3 від 27 березня 2017 року щодо надання інформації судом апеляційної інстанції встановлено, що 01 грудня 2014 року тимчасово припинялося та відновлювалося за короткий час надання телекомунікаційних послуг абоненту за телефонним номером НОМЕР_1 за результатами розгляду звернення у містах Львів, Дніпро, Херсон, Київ та Запоріжжя. 01 грудня 2014 року о 18 год. 32 хв. в м. Запоріжжя SIM-карту телефонного номера НОМЕР_1 було замінено на нову SIM-карту з таким же номером по причині втрати (не гарантійна заміна). Заміна вищевказаної SIM-карти здійснена працівником ЦОА - ОСОБА_5 Відповідно до частини третьої статі 10 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з положеннями частини третьої статті 60 ЦПК України, 2004 року, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Відповідно до положень статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Згідно з пунктом 37.2 статті 37 Закону України Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов'язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними. Відповідно до пунктів 7, 8 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використання, затвердженого постановою правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705,емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов'язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок. Встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк». При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав. Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги статті 212 ЦПК України, 2004 року, щодо оцінки доказів і статті 213 ЦПК України, 2004 року, щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі. Суд апеляційної інстанції правомірно залишив рішення суду першої інстанції без змін. За правилами частини першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 23 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 18 квітня 2017 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді О. В. Білоконь Б. І. Гулько Є. В. Синельников Ю. В.Черняк ссылка

... рассчитанная как всегда на юридически неграмотных и ничего не понимающих в этом простых наивных людей, доверяющих таким вот типа умным и коварным фразам... ))

Я обычно через Оперу... Эти несколько случаев, означает, что не всегда получается...

Это действительно странно... Именно реестр или влада... А ВПН правда был в это время включён...

А в более взрослом возрасте она называлась "Купи кирпич"...)))

Интересно исходя из чего именно такая сумма...))

Ну вот и отлично... Вот и правильно... И не стоит беспокоиться, пусть они хоть и миллион хотят от любого за Вас... Пусть мне звонят и просят за Вас отдать... Разницы никакой... Смешно и только...))

Ну Вы разве впервые слышите о таких их манипуляциях... Что Вы хотите услышать... Приват это и есть мошенники... борзые... Надеюсь брат этот голос послал соответствующе таким же голосом... Или как...

Вы имеете право тратить свои деньги сами и сами выбирать куда их тратить... Можете нанять парикмахера, сантехника, мебельщика, повара и заплатить ему за услугу, можете адвоката, юриста... В любом случае это Ваше право и Ваше решение... Именно Ваше, а не кого-то...

Кто знает... Шансов что подадут мало... Но всегда лучше и интереснее, чтобы подали...

Это постановочное затваренное цеховое видео заказанное специально коллекторами... Это актёры...

По крайней мере как бы то ни было это будет Ваше решение и у Вас есть право распорядиться своими деньгами, а не просто отдать вымогателям...

Боятся в суд подавать, да оно и понятно, там придётся доказывать и платить... Поэтому надеются на последний шанс... Зачем вообще столько текста пишут, могли бы просто номер телефона писать и больше ничего...

Вначале узнайте от кого, а потом и решите...

Да какая разница... Смысл то не в этом, а в номере телефона... Как-то неудобно просто прислать номер телефона, поэтому его надо сопроводить каким-то текстом...))

И Вы ещё на такие записки ведётесь...))