ANTIRAID

2/532/526/2012 Справа № 532/227/2012 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАІНИ 05.03.2012 Ленінський районний суд м. Донецька в складі: головуючого судді: Кротінова В.О. при секретарі: Шелістової Ю.К. за участю представника позивача: ОСОБА_1 представника відповідача: Присяжнюк Т.М. розглянувши у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів, визнання положень договору недійсними, зобовязання припинити дії, які порушують право,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про захист прав споживачів, визнання положень договору недійсними, зобовязання припинити дії, які порушують право. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що 31.03.2009 року між ним та ЗАТ «Альфа- Банк» в особі спеціаліста відділення Донецьке №1 Миколенко Г.С., був укладений договір банківського вкладу № ДФЛ- 086458/46 «Ощадний». Назву банку було змінено з ЗАТ «Альфа-банк»на ПАТ «Альфа -Банк», що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємств. Під час дії договору ним з ПАТ «Альфа-Банк» було отримано письмове повідомлення від 15.08.2011 року, згідно якого Банк в односторонньому порядку переглянув умови за укладеним банківським вкладом та з 12.09.2011 року встанови комісію за зняття коштів у розмірі 6% для рахунку у доларах США та євро. Він не прийняв пропозицію банку щодо встановлення комісій за зняття готівки та 12.09.2011 року направив до відповідача відповідний лист щодо незгоди з встановленням тарифів, оскільки зазначені дії відповідача порушують його права та діюче законодавство України. Згідно листа відповідача від 11.10.2011 року банк вважає свою односторонню зміну умов договору, щодо встановлення комісії законною, правових підстав для задоволення заяви вкладника не встановив. Вважає дію, щодо встановлення комісії та зняття коштів та положення договору, що надають такі права відповідачу такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства України та укладеного договору. Просив суд визнати частину договору банківського вкладу № ДФЛ -086458/46 від 31.03.2009 року, укладеного між ним та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», а саме: розділ 2 «Правила обслуговування банківських владних (депозитних) рахунків» недійсною та зобовязати Публічне акціонерне товариства «Альфа- Банк» припинити дії, які порушують право, а саме щодо встановлення тарифів за заняття коштів у розмірі 6% по договору банківського вкладу № ДФЛ -086458/46 від 31.03.2009 року, укладеного між ним та Закритим акціонерним товариство «Альфа-Банк». У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, дав пояснення аналогічні обставинам викладеним у позовній заяві. Просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник відповідача - Присяжнюк Т.М. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, та пояснила, що 31 березня 2009 року між ЗАТ «Альфа-Банк», яке у звязку з приведенням організаційно - правової форми у відповідності до Закону України «Про акціонерні товариства» перейменовано на ПАТ «Альфа-Банк», та позивачем ОСОБА_3 укладено договір банківського вкладу № ДФЛ 086458/46 «Ощадний», у відповідності до умов якого банк відкрив владнику депозитний рахунок та прийняв від вкладника внесені ним грошові кошти у сумі 200,00 доларів США, при цьому на суму вкладу нараховуються проценти у розмірі 10,50% річних, які сплачуються шляхом їх перерахування першого робочого (банківського) дня місяця, наступного за звітним на рахунок з метою поповнення суми вкладу. Зазначеним договором банківського вкладу визначено, що даний договір складається з двох розділів: розділу 1 «Загальні умови договору банківського вкладу» та розділу 2 «Правила обслуговування вкладних (депозитних) рахунків у ЗАТ «Альфа-Банк»які нероздільно повязані між собою та складають єдиний документ. У п.п.2.5 договору банківського вкладу визначено, що підпис вкладника на аркуші розділу 1 договору банківського вкладу є письмовим підтвердженням того, що вкладник у письмовій формі ознайомлений з умовами вкладу типу «Ощадний»та правилами обслуговування вкладних (депозитних) рахунків в ЗАТ «Альфа- Банк», що встановлені банком на дату укладення договору банківського рахунку, затверджені розпорядженням ЗАТ «Альфа-банк» від 12.01.2009 року №33, оприлюднені у доступних для вкладника місцях операційних залів банку, які владнику розяснені, зрозумілі та з якими він цілком згоден. Враховуючи, що вкладником підписаний відповідний аркуш розділу №1 договору банківського вкладу можливо зробити беззаперечний висновок про те, що укладаючи договір банківського вкладу позивач знав про всі умови договору банківського вкладу, що всі умови договору банківського вкладу позивачу були цілком зрозумілі та з якими позивач цілком згоден. Вважає дії банку щодо встановлення комісії за зняття коштів у односторонньому порядку правомірними та просила суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Суд, вислухавши сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав. Так, у судовому засіданні встановлено, що 31.03.2009 року між позивачем та ЗАТ «Альфа- Банк» в особі спеціаліста відділення Донецьке №1 Миколенко Г.С., був укладений договір банківського вкладу № ДФЛ- 086458/46 «Ощадний». Назву банку було змінено з ЗАТ «Альфа-банк»на ПАТ «Альфа -Банк», що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємств. Відповідно до вимог ст. 1058 ч.1 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад) ,що надійшла, зобовязується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Під час дії договору позивача з ПАТ «Альфа-Банк» було отримано письмове повідомлення від 15.08.2011 року, згідно якого Банк в односторонньому порядку переглянув умови за укладеним банківським вкладом та з 12.09.2011 року встановити комісію за зняття коштів у розмірі 6% для рахунку у доларах США та євро. Однак відповідно до умов ст.. 55 ч.4 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів. Порядок повернення вкладу на депозитному рахунку врегульовано п.п. 1.5 1.6, 2.2 Договору банківського вкладу якими не встановлено жодної комісії за виконання банком операцій за рахунком клієнта. Як встановлено у судовому засіданні відповідач не маючи правових підстав на зниження процентів по банківському вкладу-10,50% встановивши комісію за зняття коштів у розмірі 6% фактично своїми діями знизив проценти до 4,5 % . Крім того грошові кошти, які внесені на депозитний рахунок, у тому числі кошти які нараховані банком, як відсоток за користування коштами владника є власністю позивача. Відповідно дот вимог ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути повязані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму передбачених законом. У звязку з вищевикладеним суд вважає необхідним визнати частину договору банківського вкладу № ДФЛ -086458/46 від 31.03.2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», а саме: розділ 2 «Правила обслуговування банківських владних (депозитних) рахунків» недійсною та зобовязати Публічне акціонерне товариства «Альфа- Банк» припинити дії, які порушують право, а саме щодо встановлення тарифів за заняття коштів у розмірі 6% по договору банківського вкладу № ДФЛ -086458/46 від 31.03.2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариство «Альфа-Банк». На підставі ст. 1058, 1074, ЦК України, керуючись ст. ст. ст. 10,60, 209, 212-215 ЦПК України,- ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів, визнання положень договору недійсними, зобовязання припинити дії, які порушують право - задовольнити у повному обсязі. Визнати частину договору банківського вкладу № ДФЛ -086458/46 від 31.03.2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», а саме: розділ 2 «Правила обслуговування банківських владних (депозитних) рахунків» недійсною. Зобовязати Публічне акціонерне товариства «Альфа- Банк» припинити дії, які порушують право, а саме щодо встановлення тарифів за заняття коштів у розмірі 6% по договору банківського вкладу № ДФЛ -086458/46 від 31.03.2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариство «Альфа-Банк». Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Суддя: В. О. Кротінов http://reyestr.court.gov.ua/Review/21876266

На дополнительном расследовании можно закрыть дело в связи с отсутствием состава преступления.

Исходя из Вашей ситуации, необходимо внимательно знакомиться с делом и стремится отправить его на дополнительно расследование, а там уже закрывать. Для этого Вам необходим адвокат. По ст.47 адвокат предоставляется бесплатный. Кроме того, попробуйте обратится в управление юстиции с просьбой предоставить вторичную бесплатную юридическую помощь. Может Вы подойдете по критериям и тогда получится выпутаться из данной ситуации.

За найденное решение спасибо форумчанину под ником АНА.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 травня 2011 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Горелкіна Н.А., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в особі Хмельницької філії на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 22 лютого 2011 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, орган опіки та піклування Шепетівського міськвиконкому про звернення стягнення на майно та виселення, в с т а н о в и в : Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 22 лютого 2011 року, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі заявник просить скасувати постановлені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Згідно ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Доводи скарги та зміст оскаржуваних рішень не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень. На підставі наведеного та керуючись ст. 328 ЦПК України,- у х в а л и в: Публічному акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк» в особі Хмельницької філії у відкритті касаційного провадження в справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, орган опіки та піклування Шепетівського міськвиконкому про звернення стягнення на майно та виселення відмовити. Додані до касаційної скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Н.А. Горелкіна http://reyestr.court.gov.ua/Review/16056231

Справа № 22ц-1030 Копія Головуючий у першій інстанції Чевилюк З.А. Справа № 22ц- 1030 Доповідач Карпусь С.А. Категорія № 19, 27 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2011 року м. Хмельницький Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Хмельницької області в складі: головуючого судді Баса О.Г., суддів: Карпусь С.А., Гринчука Р.С. при секретарі Мороз А.В. з участю: представника ПАТ КБ „Приватбанк” розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-1030 за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” на рішення Шепетівського міськрайонного суду від 20 грудня 2010 року за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3, орган опіки та піклування Шепетівського міськвиконкому, про звернення стягнення на майно та виселення. Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів в с т а н о в и л а : В липні 2010 року ПАТ КБ „ПриватБанк” звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно та виселення. В обґрунтування своїх вимог вказувало, що 22.11.2007 року між ПАТ КБ „ПриватБанк” та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит в сумі 112142,86 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11, 04% на рік з кінцевим терміном повернення 21.11.2017 року. Того ж дня між тими ж сторонами був укладений договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 надав в іпотеку житловий АДРЕСА_1 Посилаючись на те, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобовязання за кредитним договором і допустив заборгованість в сумі 113686,55 доларів США, тому у відповідності з ч.2 ст. 1050, ч.2 ст. 1054 ЦК України, ст.ст. 33,39 Закону України „Про іпотеку”, ст. 109 ЖК України позивач просив звернути стягнення на будинок та земельну ділянку шляхом продажу їх ПАТ КБ „ПриватБанк” з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою з наданням банку всіх повноважень, необхідних для цього та виселити його з будинку. Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду від 20.08.2010 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб ОСОБА_3, орган опіки та піклування Шепетівського міськвиконкому. У грудні 2010 року позивач збільшив позовні вимоги, просив звернути стягнення на предмет іпотеки з початковою ціною реалізації 721428, 56 грн. та виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зі зняттям їх з реєстраційного обліку. Ухвалою цього ж суду від 07 грудня 2010 року залучено в якості співвідповідача ОСОБА_2 Рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 20 грудня 2010 року ПАТ КБ „ПриватБанк” в позові відмовлено. В апеляційній скарзі ПАТ КБ „ПриватБанк” вважає рішення суду незаконним, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 15, 590, 625, 629 ЦК України, неправильне застосування ст. 39 Закону України „Про іпотеку”. На його думку, суд відмовляючи в позові обмежив права ПАТ КБ „ПриватБанк” щодо вибору способу захисту свого порушеного права. Невиконання боржником кредитних зобовязань та неповернення кредитних коштів відповідно до наведених норм дозволяє банку, як іпотекодержателю звертати стягнення на предмет іпотеки. Висновки суду про не співмірність заборгованості та вартості заставного майна не можуть бути підставою для відмови в позові. Крім того, відповідачі самі порушили права неповнолітніх дітей, зареєструвавши їх у спірному будинку, ст. 109 ЖК України передбачає виселення без надання іншого житлового будинку, незважаючи на наявність у позивачів дітей. В запереченні на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1, посилаючись на законність та обгрунтованість судового рішення, просив відхилити апеляційну скаргу. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом правильно встановлені обставини справи, визначено характер спірних правовідносин та застосовано норми матеріального і процесуального права. Судом правильно встановлено, що 22 листопада 2007 року між ПАТ КБ „Приватбанк та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір на суму 1123142, 86 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21.11.2017 року. ОСОБА_1 порушив узгоджений графік погашення кредиту, внаслідок чого станом на 06.12.2010 року утворилась заборгованість в розмірі 125799, 43 долара США, в тому числі заборгованість по кредиту 12032, 42 долари США, заборгованість по кредиту строкова 83870, 21 доларів США, заборгованість по процентах прострочена 12883, 75 доларів США, поточна заборгованість по відсотках 458,96 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту 8710, 33 долари США, прострочена заборгованість по комісії 2200, 00 доларів США, поточна заборгованість по комісії 200, доларів США. На забезпечення виконання цього зобовязання 22 листопада 2007 року сторони уклали договір іпотеки, за яким передане в іпотеку домоволодіння та земельна ділянка по пров. Натана Рибака, 2 в м. Шепетівці, що належать ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23 грудня 2007 року, вартість якого складає 142857, 14 доларів США. Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та сторонами не оспорюються. Відповідно до довідки квартального комітету Шепетівської міської ради від 06.12.2010 року в АДРЕСА_1 проживають та зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_3, сини ОСОБА_5., ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Відмовляючи позивачу у зверненні стягнення на предмет іпотеки та виселенні усіх осіб, які мешкають у житловому будинку, суд керуючись положеннями Конвенції про права дитини, ст. 29 ЦК України, ст.ст. 8,12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, враховуючи думку органу опіки та піклування, представник якої в судовому засіданні заперечував проти позбавлення дітей права користування житлом у разі звернення на нього стягнення, та враховуючи вимоги ст. 39 Закону України „Про іпотеку”, правильно виходив з того, що строк виконання зобовязання не настав, не співмірні розмір поточної простроченої заборгованості та вартість предмета іпотеки, іншим житлом неповнолітні діти позичальника не забезпечені. Такі висновки суду підтверджуються матеріалами справи та відповідають закону, а тому суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, правильно зазначивши , що Банк не позбавлений можливості використати інші механізми захисту порушених інтересів. Доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції. У відповідності з положеннями ст. 12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” для відчуження предмета іпотеки та виселення неповнолітніх дітей необхідна згода органу опіки та піклування, проте вказаний орган такої згоди не надав. Рішення суду ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” відхилити. Рішення Шепетівського міськрайонного суду від 20 грудня 2010 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. Головуючий /підпис/ Судді /підписи/ Копія вірна: суддя апеляційного суду С.А.Карпусь http://reyestr.court.gov.ua/Review/14513456

А где Вы видели, чтобы Тигипко что-то грамотное подготовил и осуществил? Я уже писал о полной неграмотности данного закона. Они им даже умудрились внеси изменения в закон который уже утратил свою силу. На свою репутацию депутатам уже давно плевать. Кроме всего прочего, данные изменения противореча конституции в части частной собственности. Ведь поручитель не всегда заемщик, а если договор поручительства недействительный, то какой может быть арест?

Теперь всем необходимо поблагодарить Тигипко за такой закон. Видимо у него самого проблемы с кредитами, вот так и решил не отдавать имущество. Спасибо тебе СЕРЕЖА, хоть как-то помог заемщикам сохранить навечно имущество за собой.

Вот что написано в законе:2. Визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов’язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає на таке майно арешт. 3. Арешт з майна підлягає зняттю, якщо протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсним кредитного договору кошти у розмірі, визначеному судом, будуть повернуті кредитодавцю. Якщо у зазначений строк зобов’язання повернути кошти не виконано, кредитодавець має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на арештоване майно. 4. Арешт на майно, накладений відповідно до частини другої цієї статті, підлягає зняттю після виконання зобов’язання повернути кредитодавцю кошти у розмірі, визначеному судом. 5. Визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов’язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов’язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним — після виконання зобов’язання повернути кредитодавцю кошти у розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті. Пока на имуществе находится арест суда его нельзя продать никому - ни владельцу, ни кредитору, ни исполнителю - ТУПИК. Просить снять могут, НО в законе написано, что арест снимается только при погашении задолженности.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 3 жовтня 2012 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів Жайворонок Т.Є., Патрюка М.В., Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., - розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2, відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі Полтавської філії відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» та відділу державної виконавчої служби Великобагачанського районного управління юстиції Полтавської області про визнання виконавчого напису нотаріуса недійсним і таким, що не підлягає виконанню, та закриття виконавчого провадження, в с т а н о в и л а : У жовтні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2, відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі – ВАТ «ВТБ Банк») в особі Полтавської філії ВАТ «ВТБ Банк» та відділу державної виконавчої служби Великобагачанського районного управління юстиції Полтавської області про визнання виконавчого напису нотаріуса недійсним і таким, що не підлягає виконанню, та закриття виконавчого провадження. Зазначав, що 7 лютого 2007 року між ним та акціонерним комерційним банком «Мрія» (далі – АКБ «Мрія»), правонаступником якого є ВАТ «ВТБ Банк», був укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав йому кредит у розмірі 125 тис. грн на строк до 7 лютого 2013 року зі сплатою 17 % річних, а він зобов’язався повернути кредит і сплатити проценти на умовах, установлених указаним договором. З метою забезпечення виконання вимог за зазначеним кредитним договором 7 лютого 2007 року між ним та АКБ «Мрія» укладено договір застави, за яким він передав у заставу банку транспортний засіб – автомобіль марки КІА, модель Маgentis, 2007 року випуску, який належить йому на праві власності. 9 вересня 2009 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис щодо звернення стягнення на автомобіль марки КІА, модель Маgentis, 2007 року випуску у зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 обов’язків за кредитним договором від 7 лютого 2007 року. Посилаючись на те, що зазначений виконавчий напис вчинено нотаріусом із порушенням вимог Закону України «Про нотаріат», постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», оскільки ОСОБА_1 не була отримана письмова вимога кредитора про усунення порушень основного зобов’язання та не доведено безспірність заборгованості за кредитним договором, а також порушенням вимог Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», за яким звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду або в позасудовому порядку, при цьому звернення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса цим Законом не передбачено, позивач просив визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2 9 вересня 2009 року, недійсним та таким, що не підлягає виконанню, і закрити виконавче провадження з виконання цього виконавчого напису. Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 18 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 11 травня 2011 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2011 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2011 року ОСОБА_1 ставить питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року та постанову Верховного Суду України від 15 листопада 2010 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначену правову норму. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2012 року поновлено ОСОБА_1 строк для подання заяви про перегляд судового рішення; цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2, ВАТ «ВТБ Банк» в особі Полтавської філії ВАТ «ВТБ Банк» та відділу державної виконавчої служби Великобагачанського районного управління юстиції Полтавської області про визнання виконавчого напису нотаріуса недійсним і таким, що не підлягає виконанню, та закриття виконавчого провадження допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. За змістом ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається, з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Судами встановлено, що 7 лютого 2007 року між АКБ «Мрія» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 125 тис. грн на строк до 7 лютого 2013 року зі сплатою 17 % річних, а позичальник зобов’язався повернути кредит і сплатити проценти на умовах, установлених указаним договором. З метою забезпечення виконання вимог за зазначеним кредитним договором 7 лютого 2007 року між АКБ «Мрія» та ОСОБА_1 укладено договір застави, за яким ОСОБА_1 передав у заставу банку транспортний засіб – автомобіль марки КІА, модель Маgentis, 2007 року випуску, який належить йому на праві власності. 9 вересня 2009 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис щодо звернення стягнення на автомобіль марки КІА, модель Маgentis, 2007 року випуску у зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 обов’язків за кредитним договором від 7 лютого 2007 року. Згідно з постановою відділу державної виконавчої служби Великобагачанського районного управління юстиції Полтавської області від 30 вересня 2009 року відкрито виконавче провадження з виконання зазначеного виконавчого напису. Залишаючи в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції погодився з їхніми висновками про те, що звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса не суперечить вимогам чинного законодавства, у тому числі Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки Закон України «Про заставу», яким передбачено можливість здійснення звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса, є спеціальним актом, спрямованим на врегулювання правовідносин, що виникли у сфері забезпечення виконання кредитних зобов’язань, зокрема, звернення стягнення на предмет застави. У рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року у справі, що виникла з подібних правовідносин – звернення стягнення на заставлене майно, міститься висновок про те, що Закон України «Про заставу» застосовується до спірних правовідносин лише в частині, що не суперечить Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», нормами якого не передбачено здійснення звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Згідно із ч. 1 ст. 590 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом ст. 20 Закону України «Про заставу» звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду на підставі напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором. Частина 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. У ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, наведено вичерпний перелік позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а саме: передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов’язання в порядку, встановленому цим Законом; продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери. Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не передбачено. Згідно із ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, норми Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є спеціальними відносно Закону України «Про заставу». Отже, положення Закону України «Про заставу» у частині здійснення звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, як такі, що суперечать нормам Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, щодо позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року, яке надане ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції не врахував, що звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса не відповідає вимогам Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин (9 вересня 2009 року), і безпідставно не застосував до спірних правовідносин норми зазначеного Закону, що призвело до неправильного вирішення справи. Постанова Верховного Суду України від 15 листопада 2010 року, що додана ОСОБА_1 до заяви, не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки вказану постанову ухвалено в порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України після їх перегляду в касаційному порядку з підстав, визначених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Ураховуючи викладене, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2011 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Згідно із ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2011 року задовольнити. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» № 1255-ІV є спеціальним Законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна, у зв’язку з чим Закон України «Про заставу» та ст. 590 ЦК України підлягає застосуванню лише в частині, що йому не суперечить. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (у редакції, чинній до внесення змін згідно із Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг») звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому Законом, або в позасудовому порядку. Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса Законом у зазначеній редакції не передбачалось. http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...5e?OpenDocument

Тут все красиво расписано - введение в заблуждение, не честная предпринимательская деятельность

Вот еще статья: http://jurliga.ligazakon.ua/news/2012/10/8/74159.htm

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 7 вересня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Амеліна В.І., Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г., Остапчука Д.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю "УСП Україна" про визнання договору недійсним, стягнення суми та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 20 грудня 2010 року, в с т а н о в и л а: У липня 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з названим позовом. Зазначав, що 30 червня 2010 року уклав із Товариством з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) "УСП Україна" договір про надання послуг спрямованих на придбання квартири через "Українську соціальну програму" (далі "УСП"), організовану ТОВ "УСП Україна". Цього ж дня ним було сплачено 60000 грн. комісійного платежу за цим договором. Оскільки цей договір укладений з порушенням вимог Закону України "Про захист прав споживачів", внаслідок застосування ТОВ "УСП Україна" нечесної підприємницької практики, предметом договору є надання фінансових послуг на, що відповідач не має ліцензії, ОСОБА_6 просив суд визнати спірний договір недійсним та стягнути з відповідача на його користь 60000 грн., сплачених за цим договором. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 жовтня 2010 року позов задоволено частково: договір про надання послуг від 30 червня 2010 року, укладений між ТОВ "УСП Україна" та ОСОБА_6 визнано недійсним; стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_6 60000 грн. сплачених за цим договором та судові витрати, а в решті вимог відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 20 грудня 2010 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов, місцевий суд виходив із того, що спірний договір є недійсним, оскільки укладено його було внаслідок використання ТОВ "УСП Україна" нечесної підприємницької практики. Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд дійшов висновку про те, що при підписанні спірного договору позивач погодився з його умовами, а тому їх не можна визнати несправедливими щодо нього. Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Місцевим судом при вирішенні справи встановлено, що 30 жовтня 2010 року між ОСОБА_6 та ТОВ "УСП Україна" укладено договір про надання послуг, предметом якого є надання позивачеві послуг, спрямованих на придбання транспортного засобу/об'єкту нерухомості, через "УСП", організовану відповідачем, базуючись на принципі взаємодопомоги учасників "УСП". Відповідно до п. 2.1 цього договору ТОВ "УСП Україна" зобов'язується надати учаснику УСП наступні послуги: зареєструвати учасника "УСП"; організувати і проводити розподільчі акти щодо надання права на отримання обраного товару; надавати інформацію щодо результатів розподільчих актів виключно учаснику "УСП"; організовувати та створювати умови для придбання товару учасником "УСП"; здійснювати оплату товару та забезпечувати отримання товару учасником "УСП" згідно з умовами діяльності "УСП"; інші послуги, зазначені в умовах діяльності "УСП". Пунктом 3 договору передбачені обов'язки учасника УСП, а саме: сплатити комісійні, що становлять 6 % + ПДВ від суми, визначеної в п 1.3 договору; щомісячно сплачувати чисті платежі, за рахунок яких товариство здійснює оплату товару, адміністративні витрати плата за послуги ТОВ "УСП Україна" з організації діяльності програми "УСП"; дотримуватись умов діяльності "УСП", отримати товар в порядку, передбаченому у додатку № 2 та інше. Умовами діяльності програми "УСП", а саме п.п. 5, 6 передбачений порядок проведення розподільчих актів та порядок проведення розподільчого акту, згідно заяви-пропозиції. За змістом яких вбачається, що рішення про передачу позивачу товару залежить лише від волі відповідача, який сам на власний розсуд приймає таке рішення. Процедура прийняття рішення про передачу товару є непрозорою, а інформація щодо результатів проведених конкурсів та осіб, які отримали право на товар є конфіденційною і не може бути перевірена позивачем. Встановивши зазначене, місцевий суд дійшов висновку про те, що діяльність ТОВ "УСП Україна" вводить споживача в оману, оскільки програма "УСП" формується виключно на коштах учасників "УСП", без залучення коштів Товариства. Оплата товару здійснюється за кошти, внесені учасниками УСП, в подальшому учасник "УСП", який отримав товар, сплачує внески, які фактично компенсують кошти іншим учасникам "УСП", тобто один учасник програми за свої власні кошти, без інвестування коштів відповідача оплачує товар іншому учаснику програми. При цьому, позивач сплачував відповідачу не за одержання товару чи послуги, а фактично за можливість одержання права на купівлю товару, яке надавалось не за рахунок відповідача, а за рахунок залучення інших споживачів і їх коштів до такої ж схеми, право отримати товар позивачем залежить від розміру фонду і внесення коштів іншими учасниками "УСП". Згідно із п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" забороняються як такі, що вводять в оману утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Проте, апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та в порушення вимог ст.ст. 213, 214 і 303 ЦПК України висновків місцевого суду не спростував та ґрунтуючись на тих самих доказах дійшов помилкового висновку про те, що укладаючи спірний договір ТОВ "УСП Україна" діяло добросовісно. Разом з цим не можна погодитись і з висновком місцевого суду в частині задоволення вимоги ОСОБА_6 про визнання спірного договору недійсним, виходячи з наступного. Як роз'яснено у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Частиною 2 ст. 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Таким чином, місцевий суд встановивши, що оспорюваний ОСОБА_6 договір є нікчемним, внаслідок того, що його недійсність передбачена законом, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення цієї вимоги позивача, а повинен був лише обмежитись констатацією цього факту. Оскільки за змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а кожна із сторін такого правочину зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, то висновок місцевого суду в частині стягнення з ТОВ "УСП Україна" на користь позивача 60000 грн. сплачених за спірним договором відповідає вимогам закону. За таких обставин, рішення апеляційного суду не можна визнати законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 341 ЦПК України це судове рішення в частині відмови у задоволення вимоги ОСОБА_6 про визнання договору недійсним підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги з інших підстав, а в іншій частині підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 336, 339 та 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 ОСОБА_7 задовольнити частково. Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 20 грудня 2010 року в частині відмови у задоволенні вимоги ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю "УСП Україна" про визнання договору недійсним скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові з інших підстав. В решті рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 20 грудня 2010 року скасувати, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 червня 2010 року залишити в силі. Рішення оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: В.І. Амелін Є.П. Євграфова Ю.Г. Іваненко Д.О. Остапчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/18247244

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 травня 2012 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Патрюка М.В., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., - розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року у справі за позовом Ганієвої Вікторії Вікторівни до публічного акціонерного товариства «Філдес Україна» (далі – ПАТ «Філдес Україна») про визнання договору недійсним, повернення коштів та відшкодування моральної шкоди, в с т а н о в и л а : У лютому 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 23 жовтня 2008 року вона уклала з ПАТ «Філдес Україна» контракт про надання послуг з метою придбання легкового автомобіля «Деу Ланос» вартістю 52 600 грн. На виконання своїх зобов’язань вона сплатила 74% вартості автомобіля, але сам автомобіль не отримала. Указаний контракт не відповідає вимогам ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», якою заборонена нечесна підприємницька практика, яка вводить споживача в оману, зокрема така, як утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем. Крім того, контракт не відповідає вимогам п. 4 ч. 3, ч. 4 ст. 18 указаного Закону, оскільки містить несправедливі умови договору щодо його розірвання за бажанням клієнта з утриманням із клієнта штрафу, вступного внеску, адміністративних витрат, страхового внеску, але не містить будь-яких негативних наслідків для самого ПАТ «Філдес Україна». Позивачка просила визнати недійсним контракт, стягнути з ПАТ «Філдес Україна» на її користь сплачені кошти в сумі 41 278 грн. 84 коп. та 5 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. Рішенням Калінінського районного суду м. Горлівки Донецької області від 30 серпня 2011 року позов задоволено частково: визнано недійсним контракт, стягнуто з ПАТ «Філдес Україна» на користь ОСОБА_1 41 278 грн. 84 коп.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про судові витрати. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 24 листопада 2011 року рішення суду першої інстанції в частині визнання договору недійсним та повернення коштів скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову про визнання договору недійсним і повернення коштів відмовлено; у решті – рішення залишено без змін. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Донецької області від 24 листопада 2011 року відмовлено. У січні 2012 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2012 року допущено до провадження Верховного Суду України вказану цивільну справу для перегляду ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року. Ухвалами судді Верховного Суду України від 30 березня 2012 року відкрито провадження у справі; витребувано матеріали справи за вказаним позовом і здійснено підготовчі дії відповідно до ч. 2 ст. 360№ Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду Донецької області від 24 листопада 2011 року, ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року та ухвалити нове рішення. В обґрунтування неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права заявниця надала рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2011 року, посилаючись на те, що судом касаційної інстанції неоднаково застосовані одні й ті самі норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Під час розгляду справи судом установлено, що 23 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 (клієнт) та ПАТ «Філдес Україна» укладено контракт НОМЕР_1 з ідентифікатором до нього, предметом якого є надання особі послуг з адміністрування системи, що умовно називається «Кар Кредит», з метою придбання легкового автомобіля «Деу Ланос» у групі. Клієнт системи сплачує: вступний внесок у розмірі 1 893 грн. 60 коп., щомісячний чистий внесок (частина вартості автомобіля, за рахунок якого здійснюється його придбання) – 1,04%, щомісячні адміністративні витрати (плата за послуги з формування груп клієнтів системи та за здійснення організаційних дій з визнання автомобіля) – 0,5%, щомісячний страховий внесок – 0,065%, збір за визнання (одноразовий платіж, що підлягає сплаті в момент визнання за ним автомобіля) - 3%. Усього на виконання умов контракту ОСОБА_1 сплатила 41 278 грн. 84 коп. Виконання послуг з адміністрування системи полягає в тому, що клієнт сплачує передбачені контрактом кошти, а ПАТ «Філдес Україна» формує групу клієнтів, за рахунок чистих внесків яких здійснюється придбання автомобіля (пп. 5, 8 контракту). Клієнт одержує автомобіль відповідно до методів визнання права на отримання ним автомобіля, передбачених контрактом (пп. 10, 11, 12), і таке визнання права здійснює ПАТ «Філдес Україна» на власний розсуд, право на купівлю мають не всі учасники системи, а тільки ті, які зробили найбільшу кількість внесків. Контракт не містить строків та (або) термінів отримання клієнтом автомобіля, не передбачає будь-якої відповідальності ПАТ «Філдес Україна» за невиконання умов договору та будь-яких гарантій отримання клієнтом автомобіля навіть у разі повної оплати його вартості. Натомість контрактом передбачено, що у випадку відмови клієнта від контракту з нього утримується вступний внесок, 10% штрафу від суми, що підлягає поверненню, але не менше суми двох чистих внесків, не повертаються адміністративні витрати й страховий внесок, повернення коштів відбувається після ліквідації групи. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що умови спірного контракту є несправедливими та непрозорими, унаслідок чого утворюється істотний дисбаланс договірних прав і обов’язків на шкоду споживачеві, і що ПАТ «Філдес Україна» здійснює нечесну підприємницьку практику, оскільки фонди групи з придбання автомобіля формуються виключно за рахунок внесків інших клієнтів системи, без залучення коштів товариства, а розподіл коштів фонду групи між клієнтами являє собою реалізацію діяльності пірамідальної схеми. Скасовуючи рішення суду в цій частині, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 підписала контракт, який відображає посередницьку діяльність ПАТ «Філдес Україна» стосовно придбання нею автомобіля, що свідчить про досягнення між сторонами згоди за всіма його умовами, і що позивачка не надала доказів про порушення з боку відповідача принципу добросовісності, який утворив дисбаланс договірних прав і обов’язків на її шкоду. У наданому для порівняння рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 вересня 2011 року за позовом фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю «УСП Україна» (далі – ТОВ «УСП Україна») про визнання договору недійсним, стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що між сторонами укладено договір про надання послуг, який вводить споживача в оману, дії ТОВ «УСП Україна» є недобросовісними, містять ознаки пірамідальної схеми. Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання договору недійсним, суд касаційної інстанції виходив із того, що відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними та в цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, на користь споживача підлягають стягненню сплачені за договором кошти згідно зі ст. 216 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Таким чином, у справі, яка переглядається, має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Усуваючи вказані розбіжності, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до чч. 1, 2 ст. 203 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми. Оскільки ОСОБА_1 сплачувала кошти не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, ПАТ «Філдес Україна» без залучення власних коштів формувало групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності системи «Кар Кредит», касаційний суд помилково погодився з висновками суду апеляційний інстанції про те, що спірний договір – це досягнута між сторонами угода про посередницьку діяльність, яка не порушує права ОСОБА_1, а діяльність ПАТ «Філдес Україна» з реалізації системи «Кар Кредит» не є такою, що вводить споживача в оману. Згідно із чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу. Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року є незаконною, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись ст. ст. 355, 360 – 2, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року задовольнити частково. Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий М.В. Патрюк Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін Правова позиція (справа №6-35цс12): За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Таким чином, указаний Закон установив недійсність правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми. Оскільки позивачка сплачувала кошти не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару, ПАТ «Філдес Україна» без залучення власних коштів формувало групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на купівлю товару одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності системи «Кар Кредит», касаційний суд помилково погодився з висновками суду апеляційний інстанції про те, що спірний договір – це досягнута між сторонами угода про посередницьку діяльність, яка не порушує права позивачки, а діяльність ПАТ «Філдес Україна» з реалізації системи «Кар Кредит» не є такою, що вводить споживача в оману. http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...15?OpenDocument

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 вересня 2012 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Жайворонок Т.Є., Патрюка М.В., Лященко Н.П., Романюка Я.М., - за участі представників публічного акціонерного товариства «УніКредит Банк» – ОСОБА_1 та ОСОБА_2, – розглянувши в судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «УніКредит Банк» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 лютого 2012 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства «УніКредит Банк» про визнання договору поруки припиненим, в с т а н о в и л а: У травні 2011 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищезазначеним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 31 липня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «УніКредит Банк» (з 25 червня 2009 року – відкрите акціонерне товариство «УніКредит Банк», а з 8 лютого 2011 року – публічне акціонерне товариство «УніКредит Банк») (далі – Банк) і ОСОБА_4 було укладено договір про іпотечний кредит НОМЕР_1, відповідно до умов якого останньому надано грошові кошти у сумі 155 180 доларів США на строк 20 років зі сплатою процентів у розмірі 13,4 % річних, зі строком остаточного повернення кредиту не пізніше 31 липня 2028 року включно. З метою забезпечення виконання кредитного зобов’язання між нею та відповідачами було укладено договір поруки НОМЕР_2 від 31 липня 2008 року. 1 вересня 2009 року між ОСОБА_4 і Банком укладено угоду про внесення змін та доповнень № 1 до договору про іпотечний кредит, відповідно до якої було збільшено суму кредиту до 178 236, 53 доларів США, строк кредиту до 22 років і процентну ставку до 13,92 % річних. Позивачка, посилаючись на те, що вказану додаткову угоду укладено без її повідомлення та не було отримано її згоди на продовження договору поруки на нових умовах, пов’язаних зі збільшенням відповідальності поручителя, просила визнати вищезазначений договір поруки припиненим з 1 вересня 2009 року на підставі вимог ст. 559 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2011 року, позовні вимоги ОСОБА_3. задоволено. Визнано договір поруки НОМЕР_2 від 31 липня 2008 року, укладений між Банком і ОСОБА_3, ОСОБА_4, таким, що припинив свою дію з 1 вересня 2009 року. Вирішено питання про судові витрати. Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями, Банк оскаржив їх у касаційному порядку. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 лютого 2012 року касаційну скаргу Банку відхилено, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишено без змін. У червні 2012 року Банк подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 лютого 2012 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 серпня 2012 року допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Банку про припинення договору поруки для перегляду ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 лютого 2012 року з підстав неоднакового застосування ст. 559 ЦК України. Ухвалами судді Верховного Суду України від 7 серпня 2012 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали справи за вищезазначеним позовом та здійснено підготовчі дії відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 360-1 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України Банк порушує питання про скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 лютого 2012 року та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права (ст. 559 ЦК України), передбачених ст. 355 ЦПК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд судового рішення не підлягає задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що сторони кредитного договору змінили зобов’язання за цим договором зі збільшенням обсягу відповідальності без згоди на це поручителя, що в силу ч. 1 ст. 559 ЦК України тягне за собою припинення поруки. В обґрунтування заяви про перегляд судового рішення Банк указує на неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст. 559 ЦК України та посилається на ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 лютого 2012 року, з якої вбачається, що суди відмовили у визнанні поруки припиненою з тих підстав, що під час укладення договору поруки поручитель ознайомився з обсягом відповідальності та погодився на можливі зміни основного зобов’язання, а тому відсутня необхідність в узгодженні з ним конкретних змін цього зобов’язання. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Судами встановлено, що згідно з підп. 1.1 п. 1 договору поруки від 31 липня 2008 року (а.с. 13), укладеного з метою забезпечення виконання зобов’язання за договором іпотечного кредиту (а.с. 6), ОСОБА_3 поручилась перед Банком солідарно в повному обсязі відповідати за своєчасне виконання боржником усіх його зобов’язань за цим кредитним договором та додатковими договорами (угодами) до нього, які можуть бути укладені в майбутньому. 1 вересня 2009 року між Банком і ОСОБА_4 укладено угоду про внесення змін та доповнень № 1 до вказаного вище договору про іпотечний кредит (а.с. 14), відповідно до якої розмір основної суми кредиту збільшено до 178 236, 53 доларів США, строк повернення кредиту збільшено до 22 років, зі строком остаточного погашення не пізніше 1 серпня 2030 року, та збільшено з 31 серпня 2010 року процентну ставку за договором до 13,92 % річних. Доказів про те, що ОСОБА_3 була повідомлена про укладення 1 вересня 2009 року вказаної угоди та надала свою згоду на продовження договору поруки, відповідачами не надано. За таких обставин суд, ухвалюючи рішення у справі, що розглядається, обґрунтовано виходив із того, що сторони кредитного договору змінили умови договору зі збільшенням об’єму відповідальності без згоди поручителя за відсутності в договорі вказівки на те, що такі зміни можливі без повідомлення поручителя. Твердження Банку про достатність попередньої згоди поручителя на зміну умов основного договору (підп. 1.1 п. 1 договору поруки) є безпідставним, оскільки положення зазначеного договору не містять інформації про те, що така зміна та доповнення умов основного договору повинні були здійснюватися без повідомлення поручителя, і не свідчать про відмову поручителя від узгодження можливих змін. Доводи заяви та надана ухвала суду касаційної інстанції свідчать про наявність неоднакового застосування судами ч. 1 ст. 559 ЦК України. Проте судова палата вважає, що підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні. Суд обґрунтовано виходив із того, що зазначення в договорі поруки про можливість зміни розміру процентів за основним зобов’язанням і строків їх виплати не звільняє сторони основного зобов’язання від узгодження цих змін із поручителем, оскільки договором не передбачено, що такі зміни проводяться без їх узгодження (додаткового повідомлення), і докази такого узгодження відсутні. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що суд касаційної інстанції, ухвалюючи судове рішення у справі, що розглядається, правильно застосував норми матеріального права, тому передбачені п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підстави для перегляду судового рішення відсутні. За таких обставин Верховний Суд України відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України відмовляє в задоволенні заяви, оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Керуючись ст. ст. 355, 360-2, 360-3, 360-5 ЦПК України Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «УніКредит Банк» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 лютого 2012 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...1b?OpenDocument

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 вересня 2012 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів Лященко Н.П., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Жайворонок Т.Є., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л., - розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання правовідносин такими, що не виникли, та зобов’язання здійснити перерахунок, в с т а н о в и л а : У травні 2011 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання правовідносин такими, що не виникли, та зобов’язання здійснити перерахунок. Зазначала, що 5 серпня 2008 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав їй кредит у розмірі 176 500 грн на строк до 5 серпня 2018 року зі сплатою 20,04 % річних, а вона зобов’язалась повернути кредит і сплатити проценти на умовах, установлених указаним договором згідно з графіком погашення кредиту, зазначеним у додатку № 2 до договору. У січні 2009 року вона отримала від банку лист, датований 25 грудня 2008 року, з повідомленням про збільшення процентної ставки за кредитом до 24,96 % річних з 1 лютого 2009 року. Посилаючись на те, що банком змінено процентну ставку з порушенням умов і порядку, установлених кредитним договором, та вимог Закону України «Про захист прав споживачів» і Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» (далі - Закон України від 12 грудня 2008 року № 661-VІ), просила визнати правовідносини, які пов’язані з односторонньою зміною ПАТ КБ «ПриватБанк» розміру процентної ставки за вказаним кредитним договором, такими, що не виникли, і зобов’язати ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок платежів за цим кредитним договором на умовах, установлених кредитним договором від 5 серпня 2008 року. Рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2011 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2011 року рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2011 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави 8,50 грн державного мита та на користь Управління державного казначейства України у Межівському районі Головного управління державного казначейства України Дніпропетровської області 37 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи скасовано, у іншій частині рішення суду залишено без змін. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2011 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2011 року залишено без змін. У заяві про перегляд ухвали суду касаційної інстанції ОСОБА_1 ставить питання про скасування зазначеної ухвали та прийняття нового рішення, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст. 1056-1 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви ОСОБА_1 надала ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2011 року, від 28 грудня 2011 року, від 29 лютого 2012 року; ухвалу Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 26 травня 2010 року та ухвали колегії суддів Верховного Суду України від 3 листопада 2010 року, від 8 грудня 2010 року та від 16 лютого 2011 року, в яких, на її думку, по-іншому застосована зазначена правова норма. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 липня 2012 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання правовідносин такими, що не виникли, та зобов’язання здійснити перерахунок допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. За змістом ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається, з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Судами встановлено, що 5 серпня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 176 500 грн на строк до 5 серпня 2018 року зі сплатою 20,04 % річних, а ОСОБА_1 зобов’язалась повернути кредит і сплатити проценти на умовах, установлених цим договором відповідно до графіку погашення кредиту, зазначеного у додатку № 2 до договору. Згідно з п. 2.3.1 указаного кредитного договору банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі зміни кон’юктури ринку, грошових ресурсів України, а саме: зміни курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % порівняно з курсом долара США до гривні, установленого Національним банком України (далі – НБУ) на момент укладення цього договору; зміни облікової ставки НБУ; зміни розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміни середньозваженої ставки за кредитами банків України у відповідній валюті (за статистикою НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом семи календарних днів з дати набрання чинності зміненою процентною ставкою. Збільшення процентної ставки банком у вказаному порядку можливо в межах кількості пунктів, на які збільшилась ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка за кредитами або пропорційно збільшенню курсу долара США. Розпорядженням ПАТ КБ «ПриватБанк» від 25 грудня 2008 року прийнято рішення про підвищення процентних ставок за кредитними договорами до 30 % у зв’язку зі змінами на світовому фінансовому ринку. 8 січня 2009 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надіслав ОСОБА_1 лист, датований 25 грудня 2008 року, яким повідомив про зміну процентної ставки за кредитом, а саме збільшення її до 24,96 % річних з 1 лютого 2009 року. ОСОБА_1 отримала вказаний лист у січні 2009 року. Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції погодився з їхніми висновками про те, що прийняття банком рішення про підвищення процентної ставки за кредитним договором в односторонньому порядку та повідомлення боржника про таке збільшення відбулися в порядку, визначеному кредитним договором, до набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року № 661-VІ, яким ЦК України доповнено ст. 1056-1, а тому норми ст. 1056-1 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. У інших справах, що виникли з подібних правовідносин – зміни процентної ставки за кредитом, містяться такі висновки судів касаційної інстанції: в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 серпня 2011 року зазначено про те, що банк у порушення умов кредитного договору в грудні 2008 року надіслав повідомлення боржнику про збільшення процентної ставки за кредитом до 26,93 % з 1 лютого 2009 року, оскільки таке збільшення суперечить умовам кредитного договору та Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VІ, який набрав чинності 10 січня 2009 року і яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку; в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 грудня 2011 року касаційний суд не погодився з висновком апеляційного суду про те, що банк правомірно підвищив в односторонньому порядку процентну ставку з 1 лютого 2009 року, прийнявши відповідне рішення 25 грудня 2008 року, оскільки належні докази про те, що банк у встановленому договором порядку повідомив боржника про збільшення процентної ставки, відсутні; зазначена ухвала свідчить про різні обставини справи, а не про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права; в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 лютого 2012 року суд касаційної інстанції виходив із того, що хоча банком було надіслане боржнику повідомлення про збільшення процентної ставки за кредитом з 1 лютого 2009 року (лист банку від 31 грудня 2008 року), докази про отримання боржником такого повідомлення відсутні; це судове рішення також свідчить про різні обставини справи, а не про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права; в ухвалі Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 26 травня 2010 року вказано про те, що банк, повідомивши боржника листом від 10 грудня 2008 року про збільшення процентної ставки за кредитом, неправомірно збільшив цю процентну ставку з 1 лютого 2009 року, тому що на цей час була чинною ст. 1056-1 ЦК України про заборону таких дій; в ухвалі колегії суддів Верховного Суду України від 3 листопада 2010 року зазначено про те, що на час направлення боржнику повідомлення про збільшення процентної ставки за кредитом – 8 січня 2009 року - банку було достовірно відомо про те, що 10 січня 2009 року набирає чинності Закон України від 12 грудня 2008 року № 661-VІ, отже, оскільки процентну ставку збільшено з 1 лютого 2009 року, тобто після набрання чинності цим Законом, таке збільшення є неправомірним; в ухвалі колегії суддів Верховного Суду України від 8 грудня 2010 року касаційний суд виходив із того, що фактично банк збільшив процентну ставку за кредитом з 1 лютого 2009 року (повідомлення боржнику надіслане банком 31 грудня 2008 року), тобто після набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року № 661-VІ, та дійшов висновку про неправомірність дій банку; в ухвалі колегії суддів Верховного Суду України від 16 лютого 2011 року також визнано неправомірними дії банку щодо збільшення процентної ставки за кредитом (банком збільшено процентну ставку за кредитом з 1 лютого 2009 року, тобто після набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року № 661-VІ; повідомлення боржнику було надіслане банком 9 січня 2009 року). Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ст. 1056-1 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно із чч. 1 та 2 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. За змістом ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. 10 січня 2009 року набрав чинності Закон України від 12 грудня 2008 року № 661-VІ, яким ЦК України доповнено ст. 1056-1, якою передбачено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору; установлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку; умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Цей Закон не скасовує й не пом’якшує цивільної відповідальності особи, а отже, не має зворотної дії в часі. Таким чином, рішення банку щодо збільшення процентної ставки за кредитом в односторонньому порядку, які прийняті з 10 січня 2009 року, є неправомірними. У справі, яка переглядається, рішення банку про збільшення процентної ставки було прийнято до набрання чинності Законом, яким визнано нікчемною умову договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку. За змістом ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно із ч. 3 ст. 653 ЦК України в разі зміни договору зобов’язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Отже, якщо сторонами кредитного договору досягнуто домовленості з усіх його умов, у тому числі щодо збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки за кредитом з дотриманням певної процедури, то такі умови повинні виконуватись сторонами з моменту досягнення домовленості, тобто з моменту підписання договору. Виходячи з аналізу ст. ст. 5, 627, 629, 653 ЦК України слід дійти висновку про те, що якщо умовами кредитного договору, щодо яких сторони дійшли згоди під час його укладення, передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним за умови, що рішення банку про таку зміну розміру процентної ставки було прийнято до набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року № 661-VІ. У справі, яка переглядається, установивши, що рішення про збільшення процентної ставки за кредитом було прийняте банком до набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року № 661-VІ з належним повідомленням позичальника в порядку, передбаченому кредитним договором, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що вказані норми закону не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а тому дії банку щодо збільшення процентної ставки за кредитом є правомірними. Зазначені висновки відповідають установленим обставинам справи та нормам матеріального права, а доводи заяви ОСОБА_1 цих висновків не спростовують. За таких обставин підстави для скасування ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року відсутні. Керуючись ст. ст. 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ Якщо умовами кредитного договору, щодо яких сторони дійшли згоди під час його укладення, передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням встановленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним, за умови, що рішення банку про таку зміну розміру процентної ставки було прийнято до набрання чинності Законом України від 12 грудня 2008 року № 661 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку». http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...51?OpenDocument

В первую очередь подойдите в исполнительную службу по месту своей регистрации и уточните на основании чего было открыто исполнительное производство. Затем будет необходимо ознакомится с исполнительным производством и с материалами дела в суде.Вероятнее всего было решение третейского суда о взыскании суммы. Можете еще подъехать в Альфа банк и договорится о графике и сроках погашения, так будет быстрее и эффективнее.

Справки из школы, поликлиники, показания соседей, фотографии и т.д.

1. Ваша супруга может подать заявление в суд с просьбой перенести заседание в связи не возможностью явится. Если это первое заседание не переживайте, суд его перенесет.2. Все зависит от условий трудового договора и коллективного договора, если такие имеются. На общих основаниях может и не подписать.

Абсолютно верно.

Ухвала іменем україни 20 липня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Завгородньої І.М., Лесько А.О., Мартинюка В.І., Фаловської І.М., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості в розмірі 1108928,70 грн. та витрат, повязаних з вирішенням спору Третейським судом в сумі 11459,01 грн. , за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2011 року, в с т а н о в и л а: Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 17 грудня 2010 року задоволено заяву Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» (далі ПАТ «Ерсте Банк») до ОСОБА_3 про видачу виконавчого листа на підставі рішення Третейського суду. Постановлено видати виконавчий лист на виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 20 жовтня 2010 року у справі № 1415/10 про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості в розмірі 1108928,70 грн. та витрат, повязаних з вирішенням спору Третейським судом в сумі 11459,01 грн. Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 17 грудня 2010 року повернуто скаржнику. У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права, а також просить передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Постановляючи ухвалу про повернення апеляційної скарги, апеляційний суд виходив із того, що ухвала суду про видачу виконавчого документа оскарженню в апеляційному порядку не підлягає. Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна. За змістом ст. 56 Закону України «Про третейські суди» сторони мають право оскаржити в апеляційному порядку як ухвали суду про видачу виконавчого документа, так і ухвали про відмову в його видачі. У своїй апеляційній скарзі на ухвалу суду про видачу виконавчого документа на виконання рішення третейського суду ОСОБА_3 посилалась на те, що оскаржувана ухвала зачіпає її інтереси, оскільки рішення третейського суду прийняте з порушенням вимог ст.ст. 16-19 Закону України «Про третейські суди». Апеляційний суд на зазначене посилання уваги не звернув та належної оцінки йому не дав, дійшовши помилкового висновку про те, що ухвала суду про видачу виконавчого документа не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України. Посилаючись на ст. 293 ЦПК України, апеляційний суд не взяв до уваги, що даний перелік передбачає лише ухвали, постановлені в процесі розгляду цивільної справи і не стосується судових рішень, ухвалених в процесі оскарження рішень третейських судів. Крім того, виходячи з принципу верховенства права, положень ст.ст. 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень ст. ст. 3, 15 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 4 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, очевидним стає висновок про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав та інтересів, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень. За таких обставин ухвала апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2011 року підлягає скасуванню з передачею питання про прийняття апеляційної скарги на новий апеляційний розгляд. Керуючись статтями 336, 338, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 січня 2011 року скасувати, передати питання про прийняття апеляційної скарги ОСОБА_3 на новий розгляд до того ж суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді: І.М. Завгородня А.О. Лесько В.І. Мартинюк І.М. Фаловська http://reyestr.court.gov.ua/Review/17319773

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 травня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Колодійчука В.М., Савченко В.О.,Маляренка А.В., Умнової О.В.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та Кредит» до ОСОБА_7, ОСОБА_8 у власних інтересах та інтересах ОСОБА_9, Кременчуцького міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія - ЦЕС - Холдинг», Автозаводська районна рада м. Кременчука Полтавської області в особі її органу опіки та піклування, про тлумачення правочину, звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстраційного обліку, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 24 січня 2012 року, в с т а н о в и л а : У травні 2011 року публічне акціонерне товариство «Банк Фінанси та Кредит» звернулось до суду з позовом у якому просило виправити шляхом тлумачення правочину описку в договорі іпотеки №І-112-2006 р., укладеного 26 грудня 2006 року між акціонерним товариством «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_7 і ОСОБА_8 стосовно дати укладення договору про відновлювальну кредитну лінію №к-112-2006р. (замість 25 грудня 2006 року вважати 26 грудня 2006 року) та дати кінцевого погашення кредиту (замість 25 грудня 2008 року вважати 26 грудня 2008 року). Просило витлумачити договір іпотеки в частині п. 2 таким чином, що зазначена у цьому пункті нерухомість по АДРЕСА_1 передається в іпотеку на забезпечення повернення кредитних коштів, виданих за договором про відновлювальну кредитну лінію №к-112-2006р. від 26 грудня 2006 року, укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія - ЦЕС - Холдинг» на суму 1 500 000 грн. строком до 26 грудня 2008 року. Для задоволення своїх вимог за кредитним договором, просило звернути стягнення на зазначений вище предмет іпотеки шляхом його реалізації з прилюдних торгів. Вилучені від реалізації майна 1 500 000 грн. зарахувати в рахунок заборгованості за кредитом, 957 947 грн. 64 коп. в рахунок заборгованості за простроченими процентами та 810 666 грн. 98 коп. в рахунок відшкодування пені. Крім того, просило виселити з будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, зняти їх з реєстрації за вказаною адресою, стягнути на користь позивача 1 820 грн. судових витрат. Позовні вимоги обґрунтувало тим, що у товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія - ЦЕС - Холдинг» утворилася заборгованість за кредитним договором №к-112-2006р. від 26 грудня 2006 року, яка має бути погашена за рахунок предмета іпотеки, відповідно до іпотечного договору, укладеного з ОСОБА_7, ОСОБА_8 для забезпечення зобов'язань товариства. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 5 вересня 2011 року задоволено заяву представника ОСОБА_7, ОСОБА_8 - ОСОБА_10, про застосування строку позовної давності та відмовлено в позові. Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 24 січня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позовних вимог. Витлумачено договір іпотеки в частині п. 2 таким чином, що зазначена в цьому пункті нерухомість передається в іпотеку, як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих за договором про відновлювальну кредитну лінію №к-112-2006 від 26 грудня 2006 року, укладеним між акціонерним товариством «Банк Фінанси та Кредит» та товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія - ЦВС - Холдинг» на суму 1 500 000 грн., строком до 26 грудня 2008 року. Звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації із прилюдних торгів, а саме будинку із спорудами загальною площею - 374,1 кв. м., та земельну ділянку площею 988 кв. м., що знаходиться в м. Кремнчук по вул. Великокохнівській 38. За рахунок виручених від реалізації предмета іпотеки коштів задоволено вимоги позивача стосовно заборгованості за кредитом у розмірі 1 500 000 грн., 957 947 грн. 64 коп. заборгованості за простроченими процентами та 810 666 грн. 98 коп. пені. Виселено з будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1 ОСОБА_7, ОСОБА_8, неповнолітню ОСОБА_9 та знято їх з реєстрації за вказаною адресою. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь позивача 1 820 грн. судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 5 вересня 2011 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Судом встановлено, що 26 грудня 2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія-ЦЕС-Холдинг» та публічним акціонерним товариством «Банк Фінанси та Кредит» укладено договір про відновлювальну кредитну лінію №к-112-2006р. в редакції додаткових угод від 31 березня 2008 року та 19 травня 2008 року, відповідно до якого банк надав товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія-ЦЕС-Холдинг» кредит в розмірі 1 500 000 грн., а позичальник зобов'язався повернути кошти до 26 грудня 2008 року та сплатити за користування кредитними коштами відсотки у розмірі 19%. Між банком та ОСОБА_7, ОСОБА_8 26 грудня 2006 року було укладено договір іпотеки №к-112-2006р. з наступними змінами від 31 березня 2008 року, за яким іпотекодавці передали в іпотеку будинок із спорудами загальною площею 374,1 кв. м. та земельну ділянку площею 988 кв. м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Пунктом 2 іпотечного договору передбачено, що зазначена нерухомість передається в іпотеку, як забезпечення повернення кредитних ресурсів, виданих за договором про відновлювальну кредитну лінію №к-112-2006 від 25 грудня 2006 року, укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія-ЦЕС-Холдинг» на суму 1 500 000 грн., строком до 25 грудня 2008 року, а також процентів за користування кредитними ресурсами, комісійної винагороди, неустойки, враховуючи відшкодування збитків, завданих прострочкою платежів за основним зобов'язанням, відшкодування витрат по зверненню стягнення. Станом на 31 січня 2011 року кредитна заборгованість становить 1 500 000 грн., заборгованість за простроченими процентами 957 947 грн. 64 коп. та пені у розмірі 810 666 грн. 98 коп. Задовольняючи заяву представника відповідачів про застосування строку позовної давності Автозаводський районний суд м. Кременчука Полтавської області керувався вимогами ст. ст. 256, 257 ЦК України та тим, що момент, коли публічне акціонерне товариство «Банк Фінанси та Кредит» дізналося про порушення його прав 26 грудня 2006 року, тобто день укладення договору. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення районного суду виходив з того, що строк позовної давності необхідно рахувати з дати кінцевого погашення кредиту, а саме з 26 грудня 2008 року, однак такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам закону. Перевіряючи питання щодо застосування строків позовної давності суди не звернули уваги на положення п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, якими визначається спеціальна позовна давність для вимог про стягнення неустойки (пені). У даному випадку позивач визначив розмір пені станом на 31 січня 2011 року в розмірі 810 666 грн. 99 коп., а в п 1.1 договору про відновлювальну кредитну лінію №к-112-2006 від 25 грудня 2006 року закінчення строку його дії визначено 26 грудня 2008 року. Крім того, задовольняючи позовні вимоги про тлумачення договору іпотеки, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на вимоги ст. ст. 4, 10 та 203 ЦК України, з яких вбачається, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства. У разі недотримання у момент вчинення правочину вимог, передбачених ст. 203 ЦК України, такі правочини можуть бути визнані недійсними. При розгляді спору про відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників (стаття 213 ЦК України, стаття 37 ЦПК України) - в порядку позовного провадження (п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»). Установлено, що публічне акціонерне товариство «Банк Фінанси та Кредит» звернулось із позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 у власних інтересах та інтересах ОСОБА_9, Кременчуцького міського управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про тлумачення змісту правочину при цьому питання відповідності або невідповідності цього правочину вимогам закону не ставиться. Тому суди мали перевірити чи підлягає зазначений спір розгляду в порядку позовного провадження. Ухвалюючи рішення про виселення неповнолітньої ОСОБА_9, апеляційний суд не надав належної правової оцінки доводам відповідачів щодо відсутності дозволу органу опіки і піклування на укладення правочину при його нотаріальному посвідченню, що підтверджено в судовому засіданні представником цього органу, не перевірив правовий статус неповнолітньої ОСОБА_9, щодо її права на спірний будинок та строку протягом якого вона фактично в ньому проживає. Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 44 Постанови № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив, що згідно зі статтею 32 ЦК, статтею 177 СК та статтею 17 Закону України від 26 квітня 2001 року № 2402-III «Про охорону дитинства» батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. За таких обставин судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково. Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 5 вересня 2011 року та рішення апеляційного суду Полтавської області від 24 січня 2012 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді:В.М. Колодійчук А.В. Маляренко В.О. Савченко О.В. Умнова http://reyestr.court.gov.ua/Review/24943559

Сегодня был в Шевченковском районном суде Киева и случайно увидел, что в отношении Ковальчука Сергея Павловича рассматривается уголовное дело по обвинению его в совершении преступления по ч. 1 ст. 358 УК Украины. Номер дела в суде 1/2610/631/2012. Стаття 358. Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів 1. Підроблення посвідчення або іншого офіційного документа, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов'язків, з метою використання його підроблювачем чи іншою особою або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут - караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років. Очень похоже, что это тот самый нотариус который совершал исполнительные надписи в пользу целого ряда банков.

Не знаю, что в материалах мирового банка, но в презентации предоставленной помощником Полунеева, все как раз так, как я говорил. Завтра возьму данную презентацию, если она осталась у организаторов форума.

Вы можете оспаривать сам факт существования задолженности перед новой компанией. Пусть доказывают и дают копии дополнений.