ANTIRAID

Ухвала іменем україни 14 березня 2012 р. м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Євграфової Є.П., Завгородньої І.М., Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, за касаційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 червня 2011 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 21 листопада 2011 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк», звернувшись до суду з указаним позовом, зазначало, що 21 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений договір № МR14GК12160031, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 20 312,5 доларів США терміном до 8 серпня 2022 року. Відповідно до умов кредитного договору позичальник щомісяця повинен сплачувати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також інших витрат. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 21 серпня 2007 року уклали договір іпотеки нерухомого майна, згідно з яким відповідач надав в іпотеку квартиру НОМЕР_1, загальною площею 48,8 кв. м., розташовану АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності. Умови договору відповідач належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на 28 березня 2011 року заборгованість складає: 16 451,49 доларів США - заборгованість за кредитом, 2 646,19 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 141,19 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом, 220,95 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 31,41 доларів США - штраф (фіксована частина), 972,99 доларів США - фіксована складова - 5% від суми позову. Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 червня 2011 року позов задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21 серпня 2007 року в розмірі 20 464,22 доларів США, яка складається з наступного: 16 451,49 доларів США - заборгованість за кредитом, 2 646,19 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 141,19 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом, 220,95 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, 31,41 доларів США - штраф (фіксована частина), 972,99 доларів США - процента складова звернено стягнення на квартиру НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки від 21 серпня 2007 року) ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1, ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 21 листопада 2011 року зазначене судове рішення в частині задоволення позову про стягнення штрафу скасовано. У задоволенні позову про стягнення штрафу: фіксованої частини - 31,41 доларів США та фіксованої складової - 972,99 доларів США за кредитним договором від 21 серпня 20078 року відмовлено. У частині звернення стягнення на предмет іпотеки рішення змінено. Виключено із резолютивної частини посилання на звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1 шляхом продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1, ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. У решті рішення залишено без змін. У поданій касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить ухвалені в справі рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» заявляло дві вимоги: звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Суд першої інстанції ухвалив рішення щодо заявлених вимог таким чином: 1) щодо звернення стягнення на предмет іпотеки - ухвалив: в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21 серпня 2007 року в розмірі 20 464,22 доларів США звернув стягнення на квартиру НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки (на підставі договору іпотеки від 21 серпня 2007 року) ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1, ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу; 2) щодо виселення - відмовив в позові. Апеляційний суд, ухвалюючи рішення, дійшов висновку про: 1) скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення штрафу, оскільки це є подвійною відповідальністю відповідача за наявності вимог про стягнення пені; 2) виключення із резолютивної частини рішення посилання на звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1 шляхом продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1, ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу з огляду на відсутність у суду повноважень надавати банку доручення від імені позичальника реалізовувати майно 3) у частині відмови в позові про виселення залишив рішення суду першої інстанції без змін. З такими висновками судів погодитись не можна з огляду на наступне. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до положень ст. ст. 33, 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. З положень ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» випливає, що звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки можливе тільки за умови дотримання її положень, яка передбачає: 1) пред'явлення боржникові та у відповідних випадках майновому поручителю письмової вимоги про усунення порушення забезпеченого іпотекою зобов'язання, в якому встановлюється не менше як тридцяти денний строк для усунення порушення та містить попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги; 2) незадоволення вимоги іпотекодержателя протягом установленого ним строку, який не може бути меншим за тридцять днів. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку». Наведених положень Закону суд першої інстанцій не врахував, обставин пред'явлення відповідачу письмової вимоги про усунення порушення забезпеченого іпотекою зобов'язання та виконання позивачем умов п. 2.3.3 кредитного договору не встановив й дійшов передчасних висновків про наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. У порушення вказаних норм рішення суду першої інстанції не містить даних про початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, його вартість. Апеляційний суд порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не усунув, та, виключивши з резолютивної частини рішення посилання на звернення стягнення на предмет іпотеки, спір в цій частині по суті не вирішив. Оскільки судами не встановлено обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 червня 2011 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 21 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Н.А. Горелкіна судді: Є.П. Євграфова І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік http://reyestr.court.gov.ua/Review/23671485

Справа № 2-5532/11 РІШЕННЯ іменем України "15" червня 2012 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді: Антипової Л.О. при секретарі: П'ятаченко Г.В. розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного відділення Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» про розірвання кредитного договору, суд - ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до Лівобережного відділення ПАТ «Сведбанк»та просить розірвати кредитний договір №2615/1207/77-005 від 03.12.2008 року, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №3660 від 03.12.2007 року, свої вимоги мотивуючи тим, що 03.12.2007 року між ним і Акціонерним Комерційним Банком «ТАС-Комерцбанк», яке відповідно до рішення Загальних Зборів Акціонерів від 15.10.2007 року змінами до Статуту змінило назву в Публічне Акціонерне Товариство «Сведбанк»було укладено Кредитний договір №2615/1207/77-005, відповідно до якого відповідач надавав позивачу грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 100 000 доларів США, на строк з 03 грудня 2007 року по 03 грудня 2027 року включно та на умовах визначених цим договором кредиту, а позивач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користуванням кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, що передбачені умовами договором кредиту. Пунктом 1.3. статті 1 Кредитного договору, визначено що позичальник сплачує відповідачеві проценти за користування кредитом у розмірі 13 % річних за весь строк фактичного користування кредитом. При укладені Кредитного договору, на забезпечення виконання зобов'язання за Договором між позивачем та відповідачем був укладений Договір іпотеки №3660 від 03.12.2007 року, відповідно до якого позивач передав в іпотеку майно - земельну ділянку, що знаходиться за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Процівська сільська рада, с. Проців, загальною площею 0,250 га., як засіб забезпечення зобов'язань за Договором кредиту від 03.12.2007 року. Тобто, відповідач надав у користування позивачеві кредитні кошти у розмірі, що вказується ст.. 1 Договору кредиту в повному обсязі та в погоджені сторонами строки. Позивач. в свою чергу, використав отримані грошові кошти від відповідача за цільовим призначенням, вказаним у п.1.4. ст. 1 Кредитного договору, а саме на придбання земельної ділянки, яка в подальшому була передана за Договором іпотеки відповідачу, як захід забезпечення виконання зобов'язань позивачем за Кредитним договором. Відповідно до положень визначених ст. 2 Кредитного договору, позивач виконав всі вимоги щодо належного оформлення зазначеної земельної ділянки та надав для ознайомлення відповідачу оригінал Державного акту про право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі земель та інші вимоги, визначені Кредитним договором. Позивачем стверджується, що на час укладання Кредитного договору відповідачу була достовірно надана інформація про його фінансово-майновий стан, у підтвердження чого була надана довідка про отримання доходу у національній валюті України за шість місяців, що передували місяцю отримання кредиту. Протягом четвертого кварталу 2008 року відбулася істотна зміна обставин, якими позивач керувався укладаючи кредитний договір, а саме: значне зростання курсу долара США по відношенню до гривні України, що стало причиною здорожчання кредитного ресурсу на 75,5 %. Зміна курсу долару США до національної валюти України, зумовлена причинами, які позивач не міг усунути після їх виникнення при всій своїй турботі та обачності, які від нього вимагалися. Даний факт є офіційно достовірним, оскільки наявність його підтверджується існуванням: Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи»N 1533-VI від 23.06.2009 р.; Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», Законопроекту № 4654 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо тимчасового накладення обмежень на деякі операції в сфері іпотечних та заставних відносин з метою мінімізації наслідків світової фінансової кризи». Тобто, зміна об'єктивних обставин стала для позивача настільки суттєвою, у зв'язку з неможливістю ним передбачення ризиків, що поставила під загрозу виконання умов Кредитного договору. Крім того, позивач на день отримання кредиту мав за мету придбати згадану земельну ділянку для подальшого облаштування та здійснення підприємницької діяльності, однак, фінансово-матеріальне становище його, у зв'язку кризовий станом української фінансово-економічної системи, з того моменту значно ускладнилось та негативно вплинуло на подальшу можливість користуватися кредитом та сплачувати проценти у визначеному Договором кредиту порядку. Також позивач втратив роботу, що позбавило його можливості стабільно оплачувати отриманий кредит, зважаючи на те, що придбана земельна ділянка не могла приносити доходи, на які він розраховував. Позивач розуміючи, що вищезазначене положення його кредитної справи, негативно впливає, на його матеріальний стан, оскільки він не в змозі вчасно повертати відповідачу кредит та сплачувати всі нараховані проценти та неустойки за користування кредитом, крім того на комерційний імідж та інтерес відповідача, оскільки ситуація яка склалася на сьогодні у позивача, не передбачає можливості в подальшому виправити конфлікт та розрахуватися за зобов'язаннями по Договору кредиту з відповідачем, тим паче з урахуванням всієї суми заборгованості, що може виникнути у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язань позивачем. У зв'язку з цим позивач, в тому числі дбаючи також про комерційний інтерес відповідача, в частині повернення кредитних коштів у наданому об'ємі, прийшов до висновку про необхідність застосування положення передбачених п.7.1.2. та п. 10.9 Договору кредиту, а також положень чинного законодавства України, та достроково розірвати Договір кредиту, шляхом виконання позивачем всіх зобов'язань перед відповідачем, що настали на момент пред'явлення позову. Відповідно до п.3.4. ст..3 Кредитного договору, Позичальник, тобто позивач у справі, має право достроково погасити заборгованість за кредитом (частково або у повному обсязі). Черговість виконання зобов'язань за Договором, що виникли у позивача, передбачено положеннями п.3.5. договору, якої позивач відповідно до умов Договору зобов'язаний дотримуватись. Відповідно до п.5.1.1. позичальник зобов'язується забезпечити своєчасне повернення кредиту, сплату процентів за користування ним, сплату комісії, у порядку та в строки, встановлені Кредитним договором, а також сплату неустойок та відшкодування Відповідачу збитків у випадку неналежного виконання Позивачем своїх зобов'язань. Тому позивач, керуючись положеннями пункту 3.7. Кредитного договору та ст. 1054 та ст. 1049 Цивільного кодексу України повідомив відповідача про свій намір достроково розірвати Договір, і відповідно до умов Договору повідомив про це відповідача письмово заявою, яку вручив його представнику «15»липня 2011 року. Так, відповідно до викладеного в заяві позивач вбачає за можливе, користуючись правами визначених п.п.5.1.1. та п.7.1.2. Кредитного договору, запропонувати відповідачеві звернути стягнення на предмет іпотеки, в частині, що покриє зобов'язання , що виникли на момент звернення, а в іншій частині позивач зобов'язується розрахуватися з відповідачем та в подальшому, визнати Договір кредиту розірваним, а отже він не має ніякої правової сили для сторін. Так, як предмет іпотеки відповідно до Договору іпотеки було оцінено 120 000 доларів США, що на момент укладення договору було еквівалентно 606 000,00 грн., то зобов'язання за Кредитним договором, що виникли у позивача мають покритися саме іпотекою. У встановлений Законом термін письмової відповіді на своє звернення позивач не отримав, у зв'язку з чим вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав. В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав суду заперечення на позов та просив відмовити в його задоволенні в повному обсязі. В чергове судове засідання, призначене на 15.06.2012 року не з'явився, повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Дослідивши зібрані по справі докази суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав. Як встановлено в судовому засіданні 03.12.2007 року між ОСОБА_1 і Акціонерним Комерційним Банком «ТАС-Комерцбанк», яке відповідно до рішення Загальних Зборів Акціонерів від 15.10.2007 року змінами до Статуту змінило назву в Публічне Акціонерне Товариство «Сведбанк»було укладено Кредитний договір №2615/1207/77-005, відповідно до якого відповідач надавав позивачу грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 100 000 доларів США, на строк з 03 грудня 2007 року по 03 грудня 2027 року включно та на умовах визначених цим договором кредиту, а позивач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користуванням кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, що передбачені умовами договором кредиту. Пунктом 1.3. статті 1 Кредитного договору, визначено що позичальник сплачує відповідачеві проценти за користування кредитом у розмірі 13 % річних за весь строк фактичного користування кредитом. При укладені Кредитного договору, на забезпечення виконання зобов'язання за Договором між позивачем та відповідачем був укладений Договір іпотеки №3660 від 03.12.2007 року, відповідно до якого позивач передав в іпотеку майно - земельну ділянку, що знаходиться за адресою: Київська обл., Бориспільський р-н, Процівська сільська рада, с. Проців, загальною площею 0,250 га., як засіб забезпечення зобов'язань за Договором кредиту від 03.12.2007 року. Тобто, відповідач надав у користування позивачеві кредитні кошти у розмірі, що вказується ст.. 1 Договору кредиту в повному обсязі та в погоджені сторонами строки. Позивач. в свою чергу, використав отримані грошові кошти від відповідача за цільовим призначенням, вказаним у п.1.4. ст. 1 Кредитного договору, а саме на придбання земельної ділянки, яка в подальшому була передана за Договором іпотеки відповідачу, як захід забезпечення виконання зобов'язань позивачем за Кредитним договором . Відповідно до положень визначених ст. 2 Кредитного договору, позивач виконав всі вимоги щодо належного оформлення зазначеної земельної ділянки та надав для ознайомлення відповідачу оригінал Державного акту про право власності на земельну ділянку в Державному реєстрі земель та інші вимоги, визначені Кредитним договором. Позивачем стверджується, що на час укладання Кредитного договору відповідачу була достовірно надана інформація про його фінансово-майновий стан, у підтвердження чого була надана довідка про отримання доходу у національній валюті України за шість місяців, що передували місяцю отримання кредиту. Протягом четвертого кварталу 2008 року відбулася істотна зміна обставин, якими позивач керувався укладаючи кредитний договір, а саме: значне зростання курсу долара США по відношенню до гривні України, що стало причиною здорожчання кредитного ресурсу на 75,5 %. Зміна курсу долару США до національної валюти України, зумовлена причинами, які позивач не міг усунути після їх виникнення при всій своїй турботі та обачності, які від нього вимагалися. Даний факт є офіційно достовірним, оскільки наявність його підтверджується існуванням: Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи»N 1533-VI від 23.06.2009 р.; Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», Законопроекту № 4654 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо тимчасового накладення обмежень на деякі операції в сфері іпотечних та заставних відносин з метою мінімізації наслідків світової фінансової кризи». Тобто, зміна об'єктивних обставин стала для позивача настільки суттєвою, у зв'язку з неможливістю ним передбачення ризиків, що поставила під загрозу виконання умов Кредитного договору. Крім того, позивач на день отримання кредиту мав за мету придбати згадану земельну ділянку для подальшого облаштування та здійснення підприємницької діяльності, однак, фінансово-матеріальне становище його, у зв'язку кризовий станом української фінансово-економічної системи, з того моменту значно ускладнилось та негативно вплинуло на подальшу можливість користуватися кредитом та сплачувати проценти у визначеному Договором кредиту порядку. Позивач розуміючи, що вищезазначене положення його кредитної справи, негативно впливає, на його матеріальний стан, оскільки він не в змозі вчасно повертати відповідачу кредит та сплачувати всі нараховані проценти та неустойки за користування кредитом, крім того на комерційний імідж та інтерес відповідача, оскільки ситуація яка склалася на сьогодні у позивача, не передбачає можливості в подальшому виправити конфлікт та розрахуватися за зобов'язаннями по Договору кредиту з відповідачем, тим паче з урахуванням всієї суми заборгованості, що може виникнути у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язань позивачем. У зв'язку з цим позивач, в тому числі дбаючи також про комерційний інтерес відповідача, в частині повернення кредитних коштів у наданому об'ємі, прийшов до висновку про необхідність застосування положення передбачених п.7.1.2. та п. 10.9 Договору кредиту, а також положень чинного законодавства України, та достроково розірвати Договір кредиту, шляхом виконання позивачем всіх зобов'язань перед відповідачем, що настали на момент пред'явлення позову. Відповідно до п.3.4. ст..3 Кредитного договору, Позичальник, тобто позивач у справі, має право достроково погасити заборгованість за кредитом (частково або у повному обсязі). Черговість виконання зобов'язань за Договором, що виникли у позивача, передбачено положеннями п.3.5. договору, якої позивач відповідно до умов Договору зобов'язаний дотримуватись. Відповідно до п.5.1.1. позичальник зобов'язується забезпечити своєчасне повернення кредиту, сплату процентів за користування ним, сплату комісії, у порядку та в строки, встановлені Кредитним договором, а також сплату неустойок та відшкодування Відповідачу збитків у випадку неналежного виконання Позивачем своїх зобов'язань. Тому позивач, керуючись положеннями пункту 3.7. Кредитного договору та ст. 1054 та ст. 1049 Цивільного кодексу України повідомив відповідача про свій намір достроково розірвати Договір, і відповідно до умов Договору повідомив про це відповідача письмово заявою, яку вручив його представнику «15»липня 2011 року. Так, відповідно до викладеного в заяві позивач вбачає за можливе, користуючись правами визначених п.п.5.1.1. та п.7.1.2. Кредитного договору, запропонувати відповідачеві звернути стягнення на предмет іпотеки, в частині, що покриє зобов'язання , що виникли на момент звернення, а в іншій частині позивач зобов'язується розрахуватися з відповідачем та в подальшому, визнати Договір кредиту розірваним, а отже він не має ніякої правової сили для сторін. Так, як предмет іпотеки відповідно до Договору іпотеки було оцінено 120 000 доларів США, що на момент укладення договору було еквівалентно 606 000,00 грн., то зобов'язання за Кредитним договором, що виникли у позивача мають покритися саме іпотекою. У встановлений Законом термін письмової відповіді на своє звернення позивач не отримав. Також, керуючи пунктом 6.1.1. Банк, відповідач по справі, за клопотанням позивача у виняткових випадках має право переносити строки погашення заборгованості за кредитом. До того ж, пунктом 6.1.3. Договору кредиту передбачено право відповідача звернути стягнення на предмет іпотеки, відповідно до чинного законодавства України та умов іпотечного договору у випадку порушення позивачем своїх зобов'язань за договором. Відповідно до ст..1 Договору іпотеки, цим Договором забезпечується належне виконання Іпотекодавцем вимог Іпотекодержателя, що випливають (та/або випливатимуть) з Кредитного Договору № 2615/1207/77-005 від 03 грудня 2007 року, укладеного між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем, а також всіх додаткових угод, що будуть укладені до нього, у тому числі щодо суми зобов'язань, строків їх виконання, розміру процентів та інших умов, у тому числі щодо: - повернення Іпотеокдавцем Іпотекодержателю кредиту у сумі 100000, 00 доларів США в строк до 03 грудня 2027 року; - сплати Іпотекодавцем процентів за користування кредитом у порядку та строки, визначені Кредитним договором; - виконання Іпотекодавцем інших зобов'язань, передбачених Кредитним договором в повному обсязі, на умовах і в строки визначені в Кредитному договорі (утому числі при зміні строків виконання зобов'язань ): а також іпотекою забезпечується відшкодування Іпотекодавцем будь-яких витрат та збитків Іпотекодержателя, пов'язаних з неналежним виконанням Іпотекодавцем умов Кредитного договору та або цього Договору (у тому числі сплати пені, штрафів, відшкодування збитків), а також витрат Іпотекодержателя, пов'язаних зі зверненням стягнення на предмет Іпотеки за цим Договором, у тому числі витрат на утримання та збереження такого предмета іпотеки. Відповідно до ст.. 12 Договору іпотеки, за вибором Іпотекодержателя застосовується один із способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог Іпотекодержателя, це за рішенням суду або іншим способом, що передбачений законодавством на момент звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно до п.10.9 Кредитного договору, договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє до повного погашення кредиту, сплати процентів, можливих неустойок, відшкодування збитків, завданих порушенням умов цього договору, та повного виконання усіх інших умов за договором. Відповідно до ст.. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Зі згаданої статті вбачається, що порука та застава - окремі самостійні способи забезпечення зобов'язання. Статтею ст. 553 ЦК України передбачено, що порука - це договір, по якому до зобов'язання основного боржника приєднується зобов'язання іншої особи, що за нього ручається. У випадку неспроможності основного боржника, відповідальність несе особа, що за нього особа, яка ручалася, тобто поручитель. Згідно із ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відносини у сфері застави нерухомого майна -іпотеки, врегульовано спеціальним Закон України «Про іпотеку». Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення саме за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Посилання Відповідача на п. 10.13. Договору як на попередження позивача про те, що валютні ризики несе він, не обґрунтоване, оскільки п.6.1.2. Договору Сторонами передбачено, що зміна економічних умов є істотною зміною обставин. Відсутність покладення валютних ризиків на позивача є суттєвою та згідно з п.16 постанови пленуму ВСС від 30.03.12 №5 «Про практику застосування законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин»має бути врахована. Настання світової фінансової кризи підтверджено Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з метою подолання негативних наслідків фінансової кризи»№ 1533-VI від 23 червня 2009 року, листом НБУ від 16.12.2009 р. N 13-210/8108-23317, Законом України «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»N 639-VI тощо. Вказана істотна зміна обставин унеможливила позивача виконувати умови Договору та порушило співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило його того, на що він розраховував при укладенні Договору, що підтверджується матеріалами справи. Позивач неодноразово звертався до відповідача з пропозиціями урегулювати ситуацію, що виникла, розірвати Договір шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку, а саме: позивач звертався до відповідача листом від 15.07.11 р., вх. № 431/04, у відповідь Банк листом №5605 від 29.07.11 р. повідомив, що в нього наявні програми реструктуризації. Позивач листом від 23.08.11 р. вх.№536/04 повідомив, що не має можливості виконувати зобов'язання за Договором та просив про його розірвання, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідь від Банку досі не отримано. Статтею 651 ЦКУ передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Згідно ч.2 ст. 652 ЦКУ, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Також потрібно зазначити, що згідно частини третьої статті 652 ЦКУ, У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв'язку з виконанням цього договору. Тобто, позивач укладаючи Кредитний договір з відповідачем не міг передбачити виникнення світової фінансовий кризи при всій своїй обачності, а також всі негативні наслідки, які прослідували для нашої держави та її громадян зокрема. Внаслідок такого збігу обставин, позивач фактично втратив можливість в подальшому належно виконувати умови Кредитного договору перед Відповідачем, що порушує комерційні інтереси відповідача, та покладає на позивача також настання негативних наслідків, зокрема сплату всіх штрафних санкцій за користуванням кредитними грошима. У зв'язку з тим, що виконання Кредитного договору забезпечено іпотекою нерухомого майна на суму 120 000 доларів США, що оформлено Договором іпотеки, та відповідно до його умов забезпечує виконання зобов'язань, як в частині повернення основної суми кредиту, так і в частині сплати процентів за користування кредитом та виконання позивачем інших зобов'язань, передбачених умовами Кредитного договору, вбачаємо за можливе належним чином виконати зобов'язання по кредитному договору, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, усі умови, передбачені ст. 652 ЦК України наявні. На підставі викладеного, суд приходить до висновку про задоволення позову в повному обсязі. Відповідно до ст. 88 Цивільного процесуального кодексу України суд присуджує до стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 грн. Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 599, 546, 553, 575, 651, 652 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 60, 88, 208, 212-215, 294 ЦПК України, суд - ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до Лівобережного відділення Публічного акціонерного товариства «Сведбанк»про розірвання кредитного договору - задовольнити. Розірвати Кредитний договір №2615/1207/77-005 від 03.12.07 року, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Сведбанк», шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №2615/1207/77-005-Z-5 від 03.12.07 року, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_2, зареєстрованого в реєстрі за №3660. На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/25097518

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА Справа № 22-ц/2690/7716/12 Головуючий у 1-й інстанції - Волошин В.О. Доповідач - Гаврилова М.В. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 7 червня 2012 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі: головуючого Гаврилової М.В. суддів Левенця Б.Б., Невідомої Т.О. при секретарі Андраш А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про визнання припиненим правовідношення за договором поруки, В С Т А Н О В И Л А : В вересні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ«Сведбанк», фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про визнання припиненим правовідношення за договором поруки. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначав, що відповідно до Кредитного договору від 25.06.2008 року № 84/12, Банк надав позичальнику ОСОБА_5 кредит в розмірі 2000000,0 доларів США з процентною ставкою за користування коштами кредиту в розмірі 14,0 % річних. За умовами договору поруки № 84/12/П-1 він зобов'язався відповідати перед Банком за виконання зобов'язань Позичальника із сплати у валюті кредиту щомісячно суми процентів, що визначається за ставкою 14,0 % річних. Після укладення договору поруки, без його згоди Банк та Позичальник змінили умови кредитного договору та уклали додаткові договорі № 3 від 27.10.2008 р., № 4 від 18.11.2008 р., якими змінено у бік збільшення процентну ставку за користуванням коштами кредиту з 14,0 % на 17,0 % річних. Вважає, що правовідношення між ним та відповідачами за договором поруки є припиненими на підставі ч.1 ст. 559 ЦК України, так як без його згоди збільшено обсяг його відповідальності перед банком. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу. Просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Вважає, що судом першої інстанції було порушено та неправильно застосовано норми процесуального і матеріального права, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення. В засіданні апеляційного суду представник ПАТ«Сведбанк» Захарченко Ю.О. просив рішення суду першої інстанції залишити без змін. В судове засідання позивач ОСОБА_3, його представник ОСОБА_4, відповідач ОСОБА_5, будучі повідомлені належним чином про день та час розгляду справи, не з'явилися, тому відповідно до вимог ч.2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у їх відсутність. Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що такого способу захисту як визнання в судовому порядку припиненими правовідносин за договором поруки законодавством України не передбачено. Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 25.06.2008 року між відповідачами ЗАТ «Сведбанк Інвест», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та приватним підприємцем ОСОБА_5 був укладений кредитний договір № 84/12, за умовами якого банк надав приватному підприємцю ОСОБА_5 кредит в розмірі 2 000 000 доларів США строком до 24.07.2008 року з процентною ставкою за користування коштами кредиту в розмірі 14,0 % річних (а.с.8-13). На підставі договору поруки № 84/12/П-1 від 25.06.2008 року поручителем за вказаним кредитним договором виступив ОСОБА_3, який зобов'язався перед Банком відповідати за виконання зобов'язань по кредитному договору (а.с.5-6). Згідно додатковому договору № 1 до Кредитного договору від 25.06.2008 року, строк повернення кредиту продовжено до 20.08.2008 року, процентна ставка залишилася в розмірі 14,0 % річних (а.с.14-15). Згідно додатковому договору № 1 до договору поруки від 25.07.2008 року, ОСОБА_3 зобов'язався перед Банком відповідати за виконання зобов'язань по кредитному договору на строк до 20.08.2008 року та в інші строки, визначені відповідно до Кредитного договору, інші умови договору залишилися без змін (л.д.7). У подальшому, відповідачі уклали між собою ще три додаткових договори до Кредитного договору № 84/12 від 25.062008 року: додатковий договір № 2 від 15.08.2008 року, у якому строк повернення кредиту встановили 31 жовтня 2008 року зі сплатою 14% річних за користування коштами кредиту (а.с.16). 27 жовтня 2008 року між відповідачами був укладений додатковий договір № 3 та 18 листопада 2008 року - додатковий договір № 4, якими змінився строк повернення кредиту - відповідно до 21.11.2008 року та 30.06.2009 року та збільшилась процентна ставка за користування коштами кредиту до 17 % річних (а.с.18-21). При цьому додаткові договори до Договору поруки № 84/12/П-1 від 25.06.2008 року з позивачем не укладалися, відомостей про те, що він був ознайомлений зі збільшенням обсягу відповідальності по кредитному договору в матеріалах справи не міститься. Відповідно до ч.1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також в разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. В договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, з матеріалів справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, тому суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про визнання договору поруки припиненим. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність такого способу захисту як припинення правовідносин за договором поруки. Відповідно до п.7 ч.2 ст.16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав є припинення правовідношення. З позовних вимог ОСОБА_3 вбачається, що він фактично просив визнати договір поруки припиненим і його право на захист свого інтересу не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За таких підстав, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позову. Відповідно до ст. 88 ЦПК України, на користь позивача підлягає стягненню с ПАТ «Сведбанк» понесені ним судові витрати на оплату судового збору в сумі 17 грн., та інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн. Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2012 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 до Публічного акціонерного «Сведбанк», фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про визнання припиненим правовідношення за договором поруки задовольнити. Визнати договір поруки № 84/12/П-1 від 25 червня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 та Приватним акціонерним товариством «Сведбанк», припиненим. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати на оплату судового збору в сумі 17 грн. та інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 грн. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий: М.В. Гаврилова Судді: Б.Б. Левенець Т.О. Невідома http://reyestr.court.gov.ua/Review/24969763

У меня были аналогичные случаи, когда у представителей банков заканчивались доверенности, либо они приходили с доверенностями от ьанков где были еще указаны ВАТы а не ПАТы, но ничего не повлияло на киевскую апелляцию. Так все и оставили. Но пробовать стоит.

ДЕРЖАВНА КОМІСІЯ З РЕГУЛЮВАННЯ РИНКІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ УКРАЇНИ РОЗПОРЯДЖЕННЯ 03.04.2009 N 231 Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 квітня 2009 р. за N 373/16389 Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 та пункту 6 частини першої статті 28 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" ( 2664-14 ) та підпункту 7 пункту 4 Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 4 квітня 2003 року N 292 ( 292/2003 ), Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України П О С Т А Н О В И Л А: 1. Віднести до фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): 1) фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; 2) набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; 3) отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. 2. Операції фінансових установ з придбання іпотечних активів та/або набуття права вимоги за забезпеченими іпотекою кредитами (позиками), які здійснюються з метою випуску іпотечних цінних паперів відповідно до статті 28 Закону України "Про іпотеку" ( 898-15 ), статті 2 Закону України "Про іпотечні облігації" ( 3273-15 ), а також статей 16 та 31 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" ( 979-15 ), є фінансовими послугами. 3. Департаменту державного регулювання та розвитку ринків фінансових послуг разом з юридичним департаментом забезпечити подання цього розпорядження до Міністерства юстиції України для державної реєстрації. 4. Управлінню організаційно-аналітичного забезпечення роботи керівника забезпечити опублікування цього розпорядження в засобах масової інформації після його державної реєстрації. 5. Контроль за виконанням цього розпорядження покласти на члена Комісії - директора департаменту нагляду за фінансовими компаніями. 6. Це розпорядження набирає чинності з дня його офіційного опублікування. Голова Комісії В.Суслов Протокол засідання Комісії 03.04.2009 N 469 ПОГОДЖЕНО: Голова Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва К.Ващенко Перший заступник Голови Правління Національного банку України А.В.Шаповалов http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0373-09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2010 р. № 5020-10/097-1/119 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді Волік І.М. суддів Капацин Н.В. Кролевець О.А. розглянувши касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Банк "Морський" та Приватного нотаріусу Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4 на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.03.2010р. у справі № 5020-10/097-1/119 за позовом ОСОБА_5, акціонера ВАТ "Райагрохим" до 1) Публічного акціонерного товариства "Банк "Морський" 2) ОСОБА_6 3) Відкритого акціонерного товариства "Райагрохим" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним іпотечного договору б/н від 02.08.2007р. та договору від 30.09.2008р. про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 02.08.2007р. за участю представників: позивача: ОСОБА_7 відповідача-1: Онущак Н.С. відповідача-2: не зявився відповідача-3: Вознюк С.В. третьої особи: не зявився встановив: ОСОБА_5, як акціонер Відкритого акціонерного товариства (надалі "ВАТ")"Райагрохим" звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Морський" (надалі "Банк"), ОСОБА_6 та ВАТ "Райагрохим" про визнання недійсним іпотечного договору б/н від 02.08.2007 р. та договору від 30.09.2008р. про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 02.08.2007р. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням його корпоративних прав та прав на управління товариством внаслідок укладення головою правління ВАТ "Райагрохим" ОСОБА_8 договору про передачу в іпотеку цілісного майнового комплексу, що розташований по вул.Енергетиків, 30 в м.Севастополі, без узгодження із загальними зборами товариства та із перевищенням своїх повноважень. Рішенням господарського суду міста Севастополя від 21.01.2010р. (суддя АлсуфєвВ.В.) в позові відмовлено. Рішення місцевого господарського суду мотивоване нормами ст.115ЦК України, ст.167ГК України, ст.ст.10, 12Закону України "Про господарські товариства" (надалі "Закон") та відсутністю в акціонера товариства права визнавати недійсними правочини, що були укладені самим товариством, оскільки таке право не є складовою корпоративних прав учасника. Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.03.2010р. (судді БорисоваЮ.В., ГонтарВ.І., ЛисенкоВ.А.) рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено; визнано недійсним договір іпотеки б/н від 02.08.2007р. та договір від 30.09.2008р. про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 20.08.2007р., укладені між ВАТ"Райагрохим", Банком та ОСОБА_6 Постанова суду апеляційної інстанції мотивована укладенням спірних договорів головою правління ВАТ"Райагрохим" з перевищенням повноважень, визначених статутом товариства, та наявністю підстав для застосування норм ст.ст.203, 215, 216ЦК України. Не погоджуючись з прийнятим апеляційним господарським судом рішенням, Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.03.2010р. та залишити в силі рішення господарського суду міста Севастополя від 21.01.2010р. Касаційна скарг обґрунтована прийняттям постанови без врахування вимог ст.ст.115, 155, 317ЦК України, ст.ст.10, 12, 41, 47 Закону. До Вищого господарського суду України із касаційною скаргою також звернувся Приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (надалі "Приватний нотаріус ОСОБА_4"), який просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.03.2010р. та залишити в силі рішення господарського суду міста Севастополя від 21.01.2010р. Вимоги касаційної скарги обгрунтовані неправильним застосуванням судом норм ст.ст.203, 215ЦК України та ст.ст.41, 42, 47, 48Закону. Сторони, згідно з приписами ст.1114 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-2 та третя особа не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією. Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст.1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.08.2007р. між Банком та ОСОБА_6 укладено Кредитний договір №2300707-КФ, згідно якого Банком надано позичальнику кредит у формі відновлюваної кредитної лінії на споживчі потреби у сумі 750 000,00 доларів США на строк до 10.07.2015р. з виплатою процентів за користування кредитом виходячи з 12% річних. Для забезпечення виконання зобовязань позичальника за Кредитним договором №230070-КФ між ВАТ"Райагрохим" (іпотекодавець), Банком (іпотекодержатель) та ОСОБА_6 (позичальник) 02.08.2007р. укладено Іпотечний договір (надалі "Договір-1"), згідно якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме: виробничо-складський комплекс будівель і споруд вартістю 4794400,00 грн., що розташований по вул.Енергетиків, №30 в м.Севастополі. 30.09.2007р. між ВАТ"Райагрохим", Банком та ОСОБА_6 укладено Договір про внесення змін та доповнень до Іпотечного договору від 02.08.2007р. (надалі "Договір-2"), згідно якого в іпотеку Банку передано нерухоме майно, а саме: 19/25 часток виробничо-складського комплексу будинків, будівель і споруд, розташованих по вул.Енергетиків, 30 у м.Севастополі, що складає будинок контори літера "А", площею 137,20 м2; прибудова літера "а" ; навіс літера "а1" зі сходами, ґанками 2 шт.; гаражні бокси літера "з", площею 378,3 м2; склад масел літера "М", площею 78,6 м2; побутові приміщення літера "Н" з ґанками 2 шт., площею 116,2 м2; душова літера "Б"; навіс літера "В"; склад літера "Е"; навіс літера "Ж"; котельна літера "И"; сарай літера "К"; прибудова літера "к"; навіс літера "Л"; мийка для машин літера "Ц"; трансформаторна підстанція літера "Ч"; ангар літера "Ш"; огорожа літери "1-14". Задовольняючи позовні вимоги про визнання Договору-1 та Договору-2 недійсними, суд апеляційної інстанції керувався нормами ст.ст.241, 215 та 203ЦК України та дійшов висновку, що оскаржувані правочини укладені від імені іпотекодавця головою правління із перевищенням повноважень. Втім, при прийнятті оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції проігноровано норми ст.ст.1, 12ГПК України. Так, згідно з ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. У відповідності до п.4 ч.1 ст.12 ГПК України, до компетенції господарських судів віднесені справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів. При цьому ч.3 ст.167 ГК України визначає корпоративні відносини як відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав, перелік яких наведено у ст.10 Закону. Нормами даної статті акціонерам надано право брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених зазначеним Законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (девіденди); вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства, а також можуть мати інші права, передбачені законодавством і установчими документами. Отже, виходячи з положень наведених норм, господарському суду підвідомчі корпоративні спори між учасниками товариства та між учасником і господарським товариством. В той же час, спір у даній справі стосується визнання недійсними договорів, якими в іпотеку Банку передано майно ВАТ"Райагрохим". Згідно ст.12 Закону та ст.115 ЦК України, акціонерне товариство є власником майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність, придбаного за рахунок продажу акцій, одержаного в результаті його господарської діяльності, а також іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом, а акціонер є лише власником акцій. Відповідно, неможливим є ототожнення прав та інтересів акціонера з правами та інтересами самого акціонерного товариства, які формулюються його вищими органами і захищаються в суді не окремим акціонером, а правлінням чи іншими спеціально уповноваженими на це виконавчими органами останнього. Судом першої інстанції мотивовано зазначено, що в провадженні господарського суду міста Севастополя знаходиться справа №5020-2/156-1/113-10/085 за позовом ВАТ"Райагрохим" до Банку та ОСОБА_6 про визнання недійсними Договору-1 та Договору-2. Відповідно судом встановлено здійснення самим товариством заходів, спрямованих на захист своїх охоронюваних законом інтересів та порушених прав. Враховуючи, що законом не передбачено права акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва, є таким, що не підлягає задоволенню позов акціонера про визнання недійсним договору, вчиненого господарським товариством. Отже, перевіривши у відповідності до ч.2 ст.1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і обєктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обовязки сторін, враховано положення ст.ст.32, 33, 34 ГПК України. В свою чергу, постанову суду апеляційної інстанції колегія суддів оцінює як таку, що прийнята всупереч нормам ст.104 ГПК України та без встановлення наявності у позивача субєктивного права на звернення із позовом у цій справі. Відповідно до п.1 Рішення Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11.03.2010р. у справі №1-1/2010 "В аспекті конституційного подання: визначення у положенні пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України як однієї з основних засад судочинства "забезпечення … касаційного оскарження рішення суду" у системному звязку з положеннями частини першої статті 8, статті 125 Основного Закону України означає лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішення суду; законом можуть бути передбачені й інші форми оскарження та перегляду рішень судів загальної юрисдикції". Рішення Конституційного Суду України є обовязковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В : Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Банк "Морський" та Приватного нотаріусу Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4 задовольнити. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 29.03.2010р. у справі №5020-10/097-1/119 скасувати. Рішення господарського суду міста Севастополя від 21.01.2010р. у справі №5020-10/097-1/119 залишити без змін. Згідно ст.ст.125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11.03.2010р. постанова касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий, суддя І. Волік Судді: Н. Капацин О. Кролевець http://reyestr.court.gov.ua/Review/10224849

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 липня 2010 р. № 5020-10/121-1/006 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді Кота О.В. суддів Демидової А.М., Шевчук С.Р. розглянувши касаційні скаргиЗакритого акціонерного товариства "Універсам "Бриз", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Севастополя від 17 лютого 2010 року та на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 квітня 2010 року у справі № 5020-10/121-1/006 за позовом ОСОБА_1 до 1) Закритого акціонерного товариства "Універсам "Бриз" 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Віртус і К" 3) ОСОБА_3 4)Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації обєктів нерухомого майна" третя особа Приватний нотаріус Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.09.2008 року, визнання недійсною реєстрацію прав на нерухоме майно та свідоцтва про право власності на майно за участю представників: позивача: ОСОБА_5 відповідача-1: не з'явилися відповідача-2: не з'явилися відповідача-3: не з'явилися відповідача-4: не з'явилися третьої особи: не з'явилися скаржника: не з'явилися в с т а н о в и в : Рішенням господарського суду міста Севастополя від 17 лютого 2010 року у справі № 5020-10/121-1/006 (суддя Алсуф'єв В.В.) в задоволенні позову відмовлено повністю. Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 27квітня 2010року (Гоголь Ю.М., Черткова І.В., Борисова Ю.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін. Не погоджуючись із прийнятими судовими актами Закрите акціонерне товариство "Універсам "Бриз", звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів і прийняти нове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі, оскільки судами порушено норми матеріального права, зокрема ст.ст. 92, 207 Цивільного кодексу України. Не погоджуючись із прийнятими судовими актами ОСОБА_2 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в порядку ст.107Господарського процесуального кодексуУкраїни, як особа, яку не було залучено до участі у справі, з посиланням на те, що суд прийняв рішення, що стосується її прав і обов'язків, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Також, не погоджуючись із прийнятими судовими актами ОСОБА_1 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судами порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 97, 98, 161, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4-2, 43 Господарського процесуального кодексу України. Сторони, згідно з приписами ст.1114 ГПК України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідачі, третя особа та скаржник не скористалися передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією. Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 17 вересня 2008 року між закритим акціонерним товариством „Універсам „Бриз" в особі голови правління ОСОБА_3 (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю „Віртус і К" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець продав, а покупець купив вбудовані приміщення загальною площею 3037,50 кв.м, що розташовані за адресою: місто Севастополь, вул. Косарєва, 1 та складаються з вбудованого приміщення підвалу та першого поверху в будівлі літ. „А" зі входом у підвал, прибудови літ. „а", навісу літ. „аі", тамбуру літ. „аЗ", вентиляційної тумби, ґанку, приямки, загальною площею 3037,50 кв. м. Вбудовані приміщення загальною площею 3037,50 кв.м належать продавцю на праві власності на підставі свідоцтва про право власності. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 2234. Предметом спору у даній справі є вимога позивача акціонера ЗАТ „Універсам „Бриз" про визнання недійсним договору купівлі-продажу вія 17 вересня 2008 року з причин порушення його корпоративних прав та інтересів. ОСОБА_1 на дату звернення до суду є акціонером ЗАТ„Універсам „Бриз", яка володіє 1677 акціями товариства, що підтверджується випискою з реєстру власників іменних цінних паперів про стан особового рахунку № 8 від 11 січня 2010 року. Згідно зі статтею 10 Закону України „Про господарські товариства" учасники товариства мають право: брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Законом; брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди); на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; вийти в установленому порядку з товариства; одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надавати йому для ознайомлення річні баланси, звіти товариства про його діяльність, протоколи зборів; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом. Аналогічні положення містяться й у статуті ЗАТ „Універсам „Бриз". В рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі №1-10/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) вказано, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, який зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення потреб, які не суперечать законодавству, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності тощо. Відповідно до вказаного рішення Конституційного Суду України легітимні інтереси акціонерного товариства формуються його вищими органами і захищаються в суді не окремим акціонером, індивідуальні інтереси якого можуть суперечити як інтересам інших акціонерів, так і законним інтересам усього товариства. Акціонер може захищати свої безпосередні права чи охоронювані законом інтереси (які не є тотожним інтересу акціонерного товариства в цілому) шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. За змістом частини першої статті 167 Господарського кодексу України корпоративні права це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (частина третя цієї ж статті). Отже, відповідно до зазначених приписів законодавства, суб'єктом корпоративних прав щодо господарського товариства є учасник (засновник, акціонер) такого товариства. У вирішенні корпоративних спорів суд виходить з того, що особа стає носієм корпоративних прав з моменту набуття права власності на акції акціонерного товариства або вступу до інших господарських товариств. Відповідно до статті 6 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" акція іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосується акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерного товариства. Таким чином, акціонер є власником належних йому акцій, якими він може вільно розпоряджатись. Предметом оспорюваного позивачем договору купівлі-продажу є майно господарського товариства, що відчужувалось від імені товариства його органом управління (виконавчим органом). Відповідно до статті 115 Цивільного кодексу України, статті 12 Закону України "Про господарські товариства", власником майна господарського товариства є господарське товариство. Управління товариством здійснюють його органи (стаття 23 Закону України „Про господарські товариства"). Суди вірно зазначили, що вказані вище положення чинного законодавства свідчать про те, що позивач, як акціонер ЗАТ„Універсам „Бриз", наділений певними корпоративними правами, тобто правами особи, частка якої визначається у статутному капіталі господарського товариства, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарським товариством, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даного товариства та активів у разі ліквідації останнього відповідно до закону, а також інші правомочності передбачені законом та статутними документами. При цьому, до складу повноважень учасника господарського товариства (акціонера) при реалізації своїх корпоративних прав не відноситься право визнавати недійсними правочини, що були укладені самим господарським товариством, крім випадків, коли він уповноважений на це відповідним акціонерним товариством, або якщо таке право надається йому статутом акціонерного товариства. Акціонер є лише власником акцій та не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, акціонером якої він є. У пункті 51 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" роз'яснено, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. З цієї підстави господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позовів про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством. Суди прийшли до обґрунтованого висновку, що акціонер не наділений суб'єктивним правом щодо здійснення повноважень власника майна акціонерного товариства. Як учасник товариства він може брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах та законодавстві, що регулює ці правовідносини, тому відчуження товариством майна та інших речових прав не є порушенням прав акціонерів. Що ж стосується доводів ОСОБА_2 в порядку ст.107 Господарського процесуального кодексу України як особи, яку не було залучено до участі у справі, з посиланням на те, що суд прийняв рішення, що стосується її прав і обов'язків, то слід зазначити наступне. Згідно ст.107 ГПК України касаційну скаргу мають право подати особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав і обов'язків. Рішення, оскаржуване такою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов'язків цієї особи, тобто в рішенні суду безпосередньо розглядається й вирішується спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті1 статті6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку ст.43 ГПК України всебічно, повно і обєктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права. Відповідно до п.1 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Твердження скаржників про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм законодавства при прийнятті рішення і постанови не знайшли свого підтвердження, в звязку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Рішення господарського суду міста Севастополя від 17 лютого 2010 року та на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 27 квітня 2010 року у справі № 5020-10/121-1/006 залишити без змін, а касаційні скарги Закритого акціонерного товариства "Універсам "Бриз", ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без задоволення. Згідно ст. ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 року постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О.Кот судді А. Демидова С. Шевчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/10605894

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "06" червня 2012 р. Справа № 5023/2442/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Дунаєвської Н.Г. суддів :Воліка І.М., Подоляк О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.04.2012 у справі № 5023/2442/11 господарського суду Харківської області за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії (надалі - Банк) до ТОВ "Харківський інститут підготовки кадрів" (надалі -ТОВ "ХІПК") треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1. ТОВ "Інвестиційно-будівельна фірма "ВБК" (надалі -ТОВ "ІБФ "ВБК") 2. ТОВ "УСК-інвест" про звернення стягнення на предмет іпотеки за участю представників: від позивача- Матвіїв І.А. від відповідача- Рудь С.О. від третьої особи-1- не з'явились від третьої особи-2- не з'явились В С Т А Н О В И В: Рішенням господарського суду Харківської області від 06.02.2012 (судді: Аюпова Р.М., Бринцев О.В., Светлічний Ю.В.) позов Банку до ТОВ "ХІПК" задоволено частково: на задоволення вимог Банку в розмірі 10 614 692,61 грн., а саме: - за Договором кредиту № 820/1-27/21-02-8/003 від 28.01.2008, укладеним між Банком та ТОВ "УСК-Інвест", в розмірі 4 055 263,40 грн., з яких: поточна заборгованість за кредитом -2 460 000 грн.; прострочена заборгованість за кредитом -600 000 грн.; поточна заборгованість за відсотками -23 715 грн.; прострочена заборгованість за відсотками -772 092,50 грн.; пеня по простроченому кредиту та процентам -199 455,90 грн. - за Генеральним договором про надання кредитних послуг № 820/1/02-8/018 від 22.05.2008, укладеним між Банком та ТОВ "ІБФ "ВБК", в розмірі 6 559 429,21 грн.: з яких: прострочена заборгованість за кредитом - 544 500 доларів США, що в еквіваленті загальною сумою складає 4 324 255,65 грн. за офіційним курсом НБУ; прострочена заборгованість за відсотками -184 434,25 доларів США, що в еквіваленті загальною сумою складає 1 464 721,48 грн. за офіційним курсом НБУ; пеня по простроченому кредиту та процентам -768 752,08 грн.; штраф по простроченому кредиту -1700 грн. звернено стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором 820/3-27/21-02-8/12 від 29.01.2008 та на предмет Іпотеки за іпотечним договором 820/2/02-8/198 від 22.05.2008 укладеними між Банком та ТОВ "ХІПК". Визначено у рішенні спосіб реалізації предмета іпотеки за оціночною вартістю, шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку" та надано Банку право на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, а також право проведення усіх дій, пов'язаних з збереженням та реалізацією предмета іпотеки. Початкову ціну предмету іпотеки встановлено в розмірі 10 390 680 грн., згідно висновку Харківського науково-дослідного інституту ім. заслуженого професора М.С. Бокаріуса, складеного 29.11.2011. Зобов'язано ТОВ "ХІПК" звільнити займані приміщення та передати Банку одночасно з Актом приймання-передачі нежитлової будівлі, ключі від предмету іпотеки та податкову накладну. Надано Банку до моменту продажу предмету іпотеки право на господарське управління предметом іпотеки, з правом укладання у якості Орендодавця договорів оренди з фізичними та юридичними особами та направленням отриманих від управління коштів на задоволення своїх вимог за кредитним договором. З метою збереження предмету іпотеки до його реалізації надано Банку право обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.04.2012 (судді: Пуль О.А., Білоусова Я.О., Хачатрян В.С.) рішення скасовано, провадження у справі припинено на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ПК України. Не погоджуючись з постановою, Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 28.01.2008 між Банком (Кредитор) та ТОВ "УСК-Інвест" (Позичальник) укладено Договір кредиту № 820/1-27/21-02-8/003 (надалі -Договір кредиту), згідно умов якого Кредитор зобов'язується надати Позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання у сумі 3 600 000 грн., зі сплатою 14,5% річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними тарифами на послуги по наданню кредитів та порядком повернення кредиту рівними частинами, в сумі 30 000грн., не пізніше 25 числа, кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому було надано кредит, та з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 24.01.2018 на умовах, визначених цим договором. Кредит надається позичальнику на поповнення обігових коштів. З метою забезпечення виконання Позичальником -ТОВ "УСК-Інвест" своїх зобов'язань за Договором кредиту, 29.01.2008 між Банком (Іпотекодержатель) та ТОВ "ХІПК" (Іпотекодавець) укладено Іпотечний договір № 820/3-27/21-02-8/12 (надалі -Іпотечний договір від 29.01.2008), предметом якого є нерухоме майно. 22.05.2008 між Банком (Кредитор) та ТОВ "ІБФ "ВБК" (Позичальник) укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг № 820/1/02-8/018 (надалі -Генеральний кредитний договір), згідно умов якого Кредитор зобов'язується надавати Позичальнику грошові кошти в гривні, доларах США, Євро, російських рублях в межах загального ліміту, що встановлюється в базовій валюті в гривні в сумі 2 750 000 грн. на умовах, визначених цим Договором та Додатковими угодами до нього, а Позичальник зобов'язується повертати кредит у строки та на умовах, визначених цим Договором та Додатковими угодами до нього, сплачувати проценти у розмірі, що визначатиметься у Додаткових угодах до цього Договору, а також сплачувати комісії у розмірі та порядку, визначеному Тарифами на Кредитні послуги, що містяться у Додатку № 1 до цього Договору та є його невід'ємною частиною. Також, з метою забезпечення виконання Позичальником -ТОВ "ІБФ "ВБК" зобов'язань за Генеральним кредитним договором, 22.05.2008 між Банком (Іпотекодержатель) та ТОВ "ХІПК" (Іпотекодавець) укладено Іпотечний договір № 820/2/02-8/198 (надалі -Іпотечний договір від 22.05.2008), відповідно до якого Іпотекодавець передає в наступну іпотеку нерухоме майно, яке є предметом Іпотечного договору від 29.01.2008. Пунктом 5.2 Іпотечних договорів сторони погодили, що у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись статтею 5 Закону України "Про третейські суди", домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному вданому пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків відповідно до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків. Рішення господарського суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв'язку з неналежним виконанням Позичальниками -ТОВ "УСК-Інвест" та ТОВ "ІБФ "ВБК" умов Договору кредиту та Генерального кредитного договору щодо своєчасного повернення кредитних коштів та плати за користування кредитом, у Банку виникло право, в силу ст. 33 Закону України "Про іпотеку", задовольнити свої вимоги за рахунок нерухомого майна, що є предметом Іпотечних договорів. Проте, апеляційний господарський суд дійшов правомірних та обґрунтованих висновків про припинення провадження у даній справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 12 ГПК України підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду, крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб, спорів, передбачених пунктом 4 частини першої цієї статті, та інших спорів, передбачених законом. Рішення третейського суду може бути оскаржено в порядку, передбаченому цим Кодексом. Частиною 1 ст. 5 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Відповідно до ч. 1, 2, 6 ст. 12 Закону України "Про третейські суди" третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід'ємна частина третейської угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Згідно п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду. Апеляційним господарським судом, також, встановлено, що під час розгляду даної справи в суді першої інстанції, відповідач заперечував проти вирішення справи господарським судом, з огляду на те, що між сторонами укладено угоду про передачу спору третейському суду. Встановивши, що положення п. 5 Іпотечних договорів містять дійсну третейську угоду, якою сторони погодили передачу спорів, що виникнуть між сторонами, конкретно визначеному Третейському суду, господарський суд апеляційної інстанції правомірно припинив провадження у даній справі, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК України. Доводи Банку про те, що спір, який виник між сторонами у даній справі непідвідомчий третейському суду, оскільки стосується нерухомого майна, обґрунтовано спростовані апеляційним господарським судом, з огляду на наступне. Відповідно до п. 7 ст. 6 Закону України "Про третейські суди" третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки. Вказане обмеження було включено до статті 6 цього Закону на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів" від 05.03.2009 № 1076-VI, тобто після укладення Іпотечних договорів від 29.01.2008 та 22.05.2008. Судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів" не містять застережень щодо надання йому в цілому або окремим його положенням зворотної сили у часі, а тому обмеження щодо підвідомчості справ третейському суду у спорах щодо нерухомого майна застосовується до правовідносин, що виникли після набрання чинності цим Законом. Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи. Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає. Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ПАТ "Укрсоцбанк" залишити без задоволення. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 09.04.2012 у справі № 5023/2442/11 залишити без змін. Головуючий, суддя Н. Дунаєвська Судді І. Волік О. Подоляк http://reyestr.court.gov.ua/Review/24496848

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "09" квітня 2012 р. Справа № 5023/2442/11 Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О., суддя Хачатрян В.С. при секретарі за участю представників сторін: за участю представників: позивача - ОСОБА_1 (дов. №02-07/2293 від 24.10.2011р.), ОСОБА_2 (дов. №02-07/213 від 09.02.2012р.) відповідача - ОСОБА_3 (дов. б/н від 25.10.2010р.), третіх осіб - не зявились, розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ”Харківський інститут підготовки кадрів”, м.Харків, (вх. 837Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2012 р. по справі №5023/2442/11, за позовом - Публічного акціонерного товариства ”Укрсоцбанк”, м. Київ, в особі Харківської обласної філії, м. Харків, до Товариства з обмеженою відповідальністю ”Харківський інститут підготовки кадрів”, м. Харків, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. Товариство з обмеженою відповідальністю ”Інвестиційно-будівельна фірма ”ВБК”, м. Харків, 2. Товариство з обмеженою відповідальністю ”УСК-інвест”, м.Харків, про звернення стягнення на предмет іпотеки, ВСТАНОВИЛА: Рішенням господарського суду Харківської області від 06.02.2012 р. (колегія суддів: головуючий суддя Аюпова Р.М., судді: Бринцев О.В., Светлічний Ю.В.) позов задоволено частково. На задоволення вимог ПАТ ”Укрсоцбанк” в розмірі 10 614 692,61 грн.: - за договором кредиту № 820/1-27/21-02-8/003 від 28.01.2008 р., укладеним з ТОВ ”УСК-Інвест”, у розмірі 40 55 263,40 грн., з яких: поточна заборгованість за кредитом 2 460 000,00 грн.; прострочена заборгованість за кредитом - 60000,00 грн.; поточна заборгованість за відсотками 23 715,00 грн.; прострочена заборгованість за відсотками 772092,50 грн.; пеня по простроченому кредиту та процентам 199455,90 грн.; - за генеральним договором про надання кредитних послуг № 820/1/02-8/018 від 22.05.2008 р., укладеним з ТОВ ”Інвестиційно-Будівельною фірмою ”ВБК”, у розмірі 6 559 429,21 грн.: з яких прострочена заборгованість за кредитом 544500,00 доларів США , що в еквіваленті загальною сумою складає 4324255,65 грн. за офіційним курсом Національного Банку України; прострочена заборгованість за відсотками 184 434,25 доларів США, що в еквіваленті загальною сумою складає 1464721,48 грн. за офіційним курсом Національного Банку України; пеня по простроченому кредиту та процентам 768752,08 грн. ; штраф по простроченому кредиту 1700,00 грн. звернено стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором 820/3-27/21-02-8/12 від 29.01.2008 р., посвідченим Яковлєвою К.Б., приватним нотаріусом ХМНО за рєстр. 129 та на предмет іпотеки за іпотечним договором 820/2/02-8/198 від 22.05.2008 року, посвідченим Яковлєвою К.Б., приватним нотаріусом ХМНО за реєстр. 874, а саме: нежитлові приміщення підвалу № 1-8 (один-вісім), першого поверху № 1-74 (один-сімдесят чотири), другого поверху № 1-33 (один-тридцять три), площею 2694, 4 кв. м. в літері "А-2"; нежитлові будівлі літери "А-1", "Ж-1", "В-1", "И-1", "Е-1", "Д-1", "Б-1", Т-1", площею 327,1 кв. м, загальною площею майна -3021,5 кв. м., що розташовані за адресою: місто Харків, вулиця Плеханівська, будинок 4-А (чотири -а) та належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Харківський інститут підготовки кадрів" (Ідентифікаційний код 32564305, юридична адреса: м. Харків, вулиця Плеханівська, будинок б. 4А, поточний рахунок № 26008052296742 в філії "ХГРУ" ЗАТ КБ "Приват-банк", МФО 351533, код ЄДРПОУ 22609983) на праві приватної власності на підставі Договору № 1239 купівлі-продажу об'єкта майна приватизації (групи А) - цілісного майнового комплексу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 31.08.2007 року за реєстром № 8179, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 31.08.2007 року за № 2318708, згідно витягу з Державного реєстру правочинів №4537688 від 31.08.2007 року, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, акту № 911 прийому-передачі об'єкта малої приватизації (групи А) - цілісного майнового комплексу колишнього державного підприємства Харківський інститут підготовки кадрів, що знаходиться на балансі і орендується ТОВ "Харківський інститут підготовки кадрів", за адресою: 61001, м. Харків, вулиця Плеханівська, будинок 4-Авід 31.10.2007 року, право власності на які зареєстровано Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" 08.11.2007 року за реєстраційним № 11941475, номер запису 5764, в книзі 1, згідно Витягу про реєстрацію права власності № 16589364, виданого 08.11.2007 року Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації". Визначено у рішенні спосіб реалізації предмета іпотеки за оціночною вартістю, шляхом застосування процедури продажу предмету іпотеки, встановленої статтею 38 Закону України "Про іпотеку", надати ПАТ „Укрсоцбанк" (м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019 т/р 37394130000014 МФО 300023 банк отримувача ПАТ "Укрсоцбанк") право на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, а також право проведення усіх дій, пов'язаних з збереженням та реалізацією предмета іпотеки. Початкову ціну предмету іпотеки встановлено в розмірі 10390680,00 грн. згідно висновку Харківського науково-дослідного інституту ім. заслуженого професора М.С. Бокаріуса , складеного 29.11.2011 року. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський інститут підготовки кадрів" звільнити займані приміщення, передати ПАТ „Укрсоцбанк" (м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019; т/р 37394130000014, МФО 300023, банк отримувача ПАТ "Укрсоцбанк") одночасно з Актом приймання-передачі нежитлової будівлі, ключі від предмету іпотеки, та податкову накладну. Надано ПАТ „Укрсоцбанк" (м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019, т/р 37394130000014, МФО 300023 банк отримувача ПАТ "Укрсоцбанк") до моменту продажу предмету іпотеки право на господарське управління предметом іпотеки, з правом укладання у якості Орендодавця договорів оренди з фізичними та юридичними особами, та направленням отриманих від управління коштів на задоволення своїх вимог за кредитним договором. З метою збереження предмету іпотеки до його реалізації надати ПАТ „Укрсоцбанк" (м. Київ, вул. Ковпака, 29, код ЄДРПОУ 00039019, т/р 37394130000014, МФО 300023, банк отримувача ПАТ "Укрсоцбанк") право обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ”Харківський інститут підготовки кадрів", ідентифікаційний код 32564305, на користь Публічного Акціонерного товариства ”Укрсоцбанк” в особі Харківської обласної філії 23149,13 грн. державного мита та 214,25 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Товариство з обмеженою відповідальністю ”Харківський інститут підготовки кадрів” не погодилося з вказаним рішенням суду, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області по даній справі від 06.02.2012р. скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаргу обґрунтовує, зокрема, тим, що судом першої інстанції не зясовані всі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме не зясоване питання щодо погашення заборгованості за кредитними договорами безпосередньо боржниками ТОВ «УСК Інвест»і ТОВ «ІБФ «ВБК». Так, як зазначає відповідач, заборгованість за обома кредитними договорами була стягнута з боржників ТОВ «УСК Інвест»та ТОВ «ІБФ «ВБК»шляхом звернення позивача до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, за обома рішеннями отримані судові накази та відкрите виконавче провадження, яке здійснюється органами виконавчої служби. Однак, суд першої інстанції не перевірив фактично стягнутий борг з боржників і в яких сумах, а обмежився встановленням розміру боргу на основі даних самого позивача, який є зацікавленою особою по справі. Крім того, як зазначає відповідач в апеляційній скарзі, порядок звернення стягнення на предмет іпотеки передбачено спеціальним нормативним актом- Законом України «Про іпотеку». Задоволення вимог іпотекодержателя шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки врегульовано розділом пятим вказаного Закону. Однак, норми вказаного розділу передбачають єдиний випадок виникнення у іпотекодавця обовязку звільнити предмет іпотеки до його реалізації, а саме виселення мешканців житлового будинку чи іншого житлового будинку чи іншого житлового приміщення. Жодна інша норма ані Закону «Про іпотеку», ані іншого закону не надає права господарському суду зобовязувати власника звільняти належне йому приміщення до моменту переходу права власності на нього до іпотекодержателя або третьої особи. Таким чином, на думку апелянта, рішення суду першої інстанції в частині зобовязання ТОВ «ХІПК»звільнити нежитлові приміщення, які є предметом іпотеки, прийнято з порушенням вимог ст.319 ЦК України, оскільки випадки, коли іпотекодавець може бути позбавлений права користування належним йому нежитловим приміщенням діючим законодавством не передбачені та не були предметом добровільної домовленості передбаченої умовами договору іпотеки. Крім того, щодо передачі предмета іпотеки в управління припис норми ст.34 Закону України «Про іпотеку»містить пряму вказівку щодо мети такої передачі- для забезпечення належного господарського використання предмету іпотеки. Норма ст.39 того ж Закону також вказує на те, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації у рішенні суду зазначаються у разі необхідності їх застосування. Таким чином, з системного аналізу норм ст.34 та 39 Закону України «Про іпотеку»випливає, що передача предмета іпотеки в управління за рішенням суду допускається виключно у разі необхідності задля забезпечення належного використання предмета іпотеки. Однак, суду не надані докази про те, що на теперішній час відповідач не належним чином зберігає та утримує предмет іпотеки, а також не обґрунтована необхідність у передачі предмета іпотеки в управління. Судом першої інстанції не надана правова оцінка даним фактам, а рішення про надання права господарського управління прийняте без встановлення належних фактичних підстав. Також судом першої інстанції задоволені позовні вимоги позивача в частині зобовязання відповідача передати податкову накладну. При цьому судом залишено поза увагою те, що позивачем в цій частині позовні вимоги є невизначеними і незрозумілими, оскільки відповідачеві не відомо яку саме податкову накладну треба передати позивачеві, на якій правовій підставі така накладна повинна бути складена відповідачем, на яку суму, у відношенні якого контрагента і т.д. Дані обставини судом не зясовані, а позовні вимоги в цій частині задоволенні також без конкретизування, що заздалегідь унеможливлює їх виконання відповідачем. Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу (вх. №2956 від 04.04.2012р.) проти апеляційної скарги заперечує та просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Посилається, зокрема, на те, що суму заборгованості, стягнуту третейським судом за кредитними договорами, позичальники не виплачують навіть у примусовому порядку- її розмір постійно збільшується. Крім того, як зазначає позивач, відповідно до ст.34 Закону України «Про іпотеку»«…Управління майном здійснюється відповідно до законодавства та умов, визначених договором чи рішенням суду.» Отже, рішенням визначено порядок управління майном. Зокрема, позивачу надано право проведення усіх дій, повязаних з збереженням та реалізацією предмета іпотеки. На забезпечення належного виконання наданого позивачу права на управління майном, рішенням зобовязано відповідача звільнити займані приміщення, передати ПАТ «Укрсоцбанк»одночасно з актом приймання- передачі нежитлові будівлі, ключі від предмету іпотеки та податкову накладну. Якщо рішенням суду надається право управління майном на яке звертається стягнення, то логічним, на думку позивача, є також зобовязання цим рішенням відповідача (власника) звільнити таке приміщення. Позивач вважає, що рішення в частині зобовязання відповідача звільнити займані приміщення спрямоване на забезпечення належного виконання такого рішення та не суперечить чинному законодавству України. Щодо надання позивачу відповідачем податкової накладної, таке зобовязання відповідача спрямоване на належне виконання сторонами податкових зобовязань, які виникнуть у сторін під час укладення договору купівлі- продажу предмета іпотеки. Зобовязання відповідача передати податкову накладну не впливає на суть рішення і немає бути підставою для скасування рішення, або зміні його у цій або іншій частині, тим більш, що таке зобовязання відповідача, як вважає позивач, прямо виникає у відповідача згідно чинного податкового законодавства. До суду від відповідача надійшли пояснення (вх. №2865 від 03.04.2012р.) та клопотання (вх. №2955 від 04.04.2012р.), в яких відповідач просить припинити провадження у справі на підставі п.5 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на те, що положення п.5.2. обох договорів іпотеки, укладених між сторонами, передбачають умову, відповідно до якої у випадку неможливості вирішення спорів за договором шляхом переговорів, спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному вданому пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при асоціації українських банків відповідно до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків. Відповідно до ч.1 та 6 ст. 12 Закону України «Про третейські суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Таким чином, п.5.2. вищезазначених договорів іпотеки є третейськими угодами, щодо розгляду спорів, які виникають з цих договорів. Предметами іпотеки за вищезазначеними договорами іпотеки є нежитлові приміщення (п. 1.1. договорів іпотеки), тобто нерухоме майно. Отже, звернувшись з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, позивач заявив вимогу на спірну суму у спорі щодо нерухомого майна. У судовому засіданні 04.04.2012р. оголошувалась перерва до 11 год. 00 хв. 09.04.2012р. Представник відповідача у судовому засіданні підтримував апеляційну скаргу та просив рішення місцевого господарського суду скасувати, а провадження по справі припинити. Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представники третіх осіб у судове засідання не зявились, про причини не зявлення суд не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час і місце слухання справи ухвалами суду від 02.03.2012р. та від 19.03.2012р. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 28 січня 2008 року між АКБ СР „Укрсоцбанк" (правонаступник ПАТ ”Укрсоцбанк”), кредитором, та ТОВ «УСК Інвест», позичальником, укладено договір кредиту № 820/1-27/21-02-08/003 (договір кредиту №1), відповідно до умов якого, кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання у сумі 36000000 грн., зі сплатою 14,5% річних та комісій, в розмірі та порядку, визначеними тарифами на послуги по наданню кредитів (додаток № 1 до цього договору) та порядком повернення кредиту рівними частинами, в сумі 30000,00 грн., не пізніше 25 числа, кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому було надано кредит, та з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 24 січня 2018 року на умовах, визначених цим договором. Кредит надається позичальнику на поповнення обігових коштів.(п. 1.1 - 1.2 договору кредиту). 22 травня 2008 року, між АКБ СР „Укрсоцбанк" (правонаступник ПАТ ”Укрсоцбанк”), кредитором, та ТОВ Інвестиційно-будівельна фірма «ВБК», позичальником, укладений Генеральний договір № 820/6/02-8/018 (кредитний договір №2), відповідно до умов якого кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти у гривнях, у доларах США, Євро, російських рублях, в межах загального ліміту, в базовій валюті - гривні в сумі 2750000 грн. 00 коп., на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, а позичальник зобовязався повертати кредит у строки та на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами, сплачувати проценти у розмірі, що визначатиметься у додаткових угодах до цього договору, але в будь-якому разі, не більше: 20,5 процентів річних в гривні; 15 процентів річних в дол.США; 15 процентів річних в Євро; 15 процентів річних в російських рублях. Також позичальник зобовязався сплачувати комісії у розмірі та у порядку, визначеному тарифами на кредитні послуги , що містяться у додатку 1 до цього договору та є його невід'ємною частиною. Відповідно до п. 2 договору кредиту №2 , встановлено, що надання кредитних послуг за цим договором здійснюється протягом періоду з 22 травня 2008р. по 21 травня 201Зр. включно. Пунктами 3, 5 договору кредиту №2 сторони домовились, що надання кредитних послуг за цим договором здійснюється шляхом укладення додаткових угод що є невідємними частинами цього договору. Надання кредиту, або його відповідної частини за додатковими угодами здійснюється в межах невикористаного залишку загального ліміту кредитування за цим договором та з дотриманням строку дії загального ліміту кредитування. Конкретні умови кредитної послуги, зокрема: валюта, сума, мета, строк, форма надання грошових коштів, розмір процентної ставки та спосіб виконання /погашення зобовязань визначаються додатковими угодами. З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором №1, 29 січня 2008 року, між іпотекодержателем - (правонаступник ПАТ ”Укрсоцбанк”) та іпотекодавцем - ТОВ «Харківський інститут підготовки кадрів” укладено іпотечний договір №820/3-27/21-02/8/12, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (далі - Іпотечний договір-1), відповідно до умов якого, іпотекодавець передав на забезпечення зобовязань за кредитним договором № 820/1-27/21-02-8/003 від 28.01.2008 року нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення підвалу № 1-8 , першого поверху № 1-74, другого поверху № 1-33, площею 2694,4 кв.м. в літері ”А-2”; нежитлові будівлі літери ”А-1”, ”Ж-1”, ”В-1”, ”И-1”, ”Е-1”, ”Д-1”, ”Б-1”, ”Г-1”, площею 327,1 кв.м, загальною площею майна -3021,5 кв.м, що розташовані за адресою: місто Харків, вулиця Плеханівська, будинок 4-А. З метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором №2, 29 січня 2008 року, між іпотекодержателем - (правонаступник ПАТ ”Укрсоцбанк”) та іпотекодавцем - ТОВ «Харківський інститут підготовки кадрів” укладено іпотечний договір №820/2/02-8/198, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстрованого в реєстрі за № 874 (далі - Іпотечний договір-2), відповідно до умов якого, іпотекодавець передав на забезпечення зобовязань за кредитним договором № 820/1/02-8/018 від 22.05.2008 року нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення підвалу № 1-8 , першого поверху № 1-74, другого поверху № 1-33, площею 2694,4 кв.м. в літері ”А-2”; нежитлові будівлі літери ”А-1”, ”Ж-1”, ”В-1”, ”И-1”, ”Е-1”, ”Д-1”, ”Б-1”, ”Г-1”, площею 327,1 кв.м, що розташовані за адресою: місто Харків, вулиця Плеханівська, будинок 4-А. Предмет іпотеки за іпотечним договором -1 та іпотечним договором -2 є ідентичним. Договорами іпотеки встановлено, що предмет іпотеки належить Товариству з обмеженою відповідальністю ”Харківський інститут підготовки кадрів»на праві приватної власності, на підставі договору № 1239 купівлі-продажу об'єкта майна приватизації (групи А) - цілісного майнового комплексу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 31.08.2007 року за реєстром № 8179, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 31.08.2007 року за № 2318708, згідно витягу з Державного реєстру правочинів № 4537688 від 31.08.2007 року, виданого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алексєєвою Л.В, акту № 911 прийому-передачі об'єкта малої приватизації (групи А)- цілісного майнового комплексу колишнього державного підприємства Харківський інститут підготовки кадрів, що знаходиться на балансі і орендується ТОВ ”Харківський інститут підготовки кадрів”, за адресою: 61001, м. Харків, вулиця Плеханівська, будинок 4-А від 31.10.2007 року, право власності на які зареєстровано Комунальним підприємством ”Харківське міське бюро технічної інвентаризації” 08.11.2007 року за реєстраційним № 11941475, номер запису 5764, в книзі 1, згідно Витягу про реєстрацію права власності № 16589364, виданого 08.11.2007 року Комунальним підприємством ”Харківське міське бюро технічної інвентаризації”. Пунктами 1.3, 1.4, 1.5 іпотечних договорів 1, 2 встановлено зміст основного зобовязання: повернення кредиту, річних та комісій, а також сплата можливої неустойки (пені, штрафу), передбачених кредитними договорами №№1, 2, а також відшкодування витрат повязаних з предявленням вимог за основним зобовязанням, та збитків, завданих порушенням умов основного зобовязання . Пунктом 1.7 іпотечних договорів сторони встановили, що за наявності прав чи вимог інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі підтверджених виконавчими документами, іпотекодержатель має переважне право отримати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки. Пунктом 1.11 іпотечних договорів передбачено накладення нотаріусом заборони на відчуження предмета іпотеки. Згідно з пунктом 4.1 іпотечних договорів 1, 2 у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобовязання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно з пунктами 4.6, 4.5 іпотечних договорів 1, 2 іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів, зокрема, на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпеченних іпотекою зобовязань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Згідно з пунктом 5.2 іпотечних договорів -1, 2, у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись статтею 5 Закону України ”Про третейські суди”, домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею спір розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному вданому пункті. У разі, якщо спір не може бути розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при асоціації українських банків відповідно до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків. Відповідно до ч.2 ст. 1 Закону України „Про третейські суди” до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до ч.1 ст.2 цього Закону наведені в ньому терміни вживаються у такому значенні: третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин; третейська угода - угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом. Згідно із ст. 5 Закону України „Про третейські суди” юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Статтею 6 цього Закону визначена підвідомчість справ третейським судам, а саме встановлено, що третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки. Назване обмеження в підвідомчості справ третейським судам запроваджено у звязку з доповненням ч.1 ст.6 Закону пунктом 7 згідно із Законом України від 05.03.2009р. №1076-VI, тобто після укладення сторонами іпотечного договору 1 від 29.01.2008р. та іпотечного договору 2 від 22.05.2008р. з включеною до нього третейською угодою. Зміст п. 5.2 іпотечних договорів 1, 2 свідчить, що між АКБСР «Укрсоцбанк»(правонаступник ПАТ ”Укрсоцбанк”) та ТОВ «Харківський інститут підготовки кадрів” була укладена третейська угода у вигляді третейського застереження в договорі, що відповідає вимогам ст. 12 Закону України „Про третейські суди”, в ній наявна вказівка на конкретно визначений третейський суд, регламент якого згідно з ч.2 ст.12 Закону є невідємною частиною іпотечного договору. При цьому Прикінцеві та перехідні положення Закону України №1076-VI від 05.03.2009р. „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів” не містять застереження щодо надання йому в цілому або окремим положенням зворотної сили у часі, відтак обмеження, встановлене п.7 ч.1 ст.6 Закону України „Про третейські суди”, щодо підвідомчості справ цим судам, стосується справ, що виникли з господарських та цивільних відносин при виконанні договорів з третейськими угодами, які були укладені після набрання чинності Законом №1076-VI від 05.03.2009р. На дату укладення третейських угод в формі третейського застереження в іпотечному договорі 1 від 29.01.2008р. та іпотечному договорі 2 від 22.05.2008р. положення останньої відповідали вимогам закону та не існувало обмежень на її укладення. В свою чергу, положення Закону України „Про третейські суди” не передбачають наразі жодних обмежень стосовно розгляду спорів, що виникли з діючих та дійсних третейських угод. Доказів та обґрунтувань зворотного матеріали справи та пояснення позивача не містять. Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, правильність застосування місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного. Як вбачається з заперечень на позов, наданих відповідачем до суду першої інстанції, відповідач заперечував проти розгляду справи господарським судом, посилаючись, зокрема, на те, що між сторонами є угода про передання цього спору на розгляд третейського суду. Відповідно до ст. 27 Закону України „Про третейські суди” третейський суд, з додержанням вимог цього Закону, самостійно вирішує питання про наявність або відсутність у нього компетенції для розгляду конкретної справи. Сторона має право заявити про відсутність у третейського суду компетенції стосовно переданого на його вирішення спору до початку розгляду справи по суті. Сторона має право заявити про перевищення третейським судом меж його компетенції, якщо в процесі третейського розгляду виникне питання, розгляд якого не передбачено третейською угодою або яке не може бути предметом такого розгляду відповідно до регламенту третейського суду чи цього Закону. У випадках, передбачених частинами другою та третьою цієї статті, третейський суд повинен відкласти розгляд справи або зупинити розгляд справи по суті до вирішення ним питання щодо наявності у нього відповідної компетенції. З питань наявності чи відсутності компетенції третейський суд у зазначених випадках виносить мотивовану ухвалу. Якщо третейський суд дійде висновку щодо неможливості розгляду ним конкретного спору внаслідок відсутності у нього компетенції, третейський розгляд припиняється, а витрати, понесені третейським судом, відшкодовуються сторонами в рівних частках. При прийнятті позову третейський суд вирішує питання про наявність і дійсність угоди про передачу спору на розгляд третейського суду. У разі, якщо третейський суд дійде висновку про відсутність або недійсність зазначеної угоди, він повинен відмовити в розгляді справи. Про відмову у розгляді справи виноситься мотивована ухвала, яка надсилається сторонам. При цьому заявнику разом з ухвалою повертаються позовні матеріали. Таким чином, вирішення питання про підвідомчість справи третейському суду віднесено законом до компетенції такого суду, при цьому такий суд має висловити позицію щодо наявності та дійсності угоди про передачу спору на розгляд третейського суду. Відповідно, належним доказом нечинності третейської угоди є ухвала третейського суду про відмову у розгляді справи, або рішення господарського ( в даному випадку) суду про недійсність тієї частини договору, що містить третейську угоду сторін. Такі докази, як і посилання на їх існування, суду не надані та позивачем не наголошено протилежне. Як вже зазначалось, відповідно до положень п.З Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів»у норми ст.6 Закону України «Про третейські суди»були внесені зміни, відповідно до яких третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ, у тому числі у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки. Ці зміни були внесені згідно з Законом України від 05.03.2009 року, тобто після погодження сторонами іпотечних договорів умов щодо порядку розгляду спорів та органу, що розглядає між сторонами договору спори, розбіжності та вимоги, що виникають при виконанні даних договорів чи у зв'язку з ними. За загальним правилом дії нормативного акту у часі прийняті закони не мають зворотної сили (винятки складають кримінальні закони або якщо про це прямо вказано в законі). У зв'язку з цим та враховуючи, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів»від 05.03.2009 року не містить застережень щодо надання йому в цілому або окремим положенням зворотної сили у часі, обмеження щодо розгляду конкретних категорій справ третейським судом, визначені в положеннях, зокрема п.7 ст.6 Закону України «Про третейські суди», стосується справ у спорах, що виникли при виконанні договорів з третейськими угодами, які були укладені після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів» від 05.03.2009 року. Враховуючи дати укладання сторонами договорів іпотеки - 29.01.2008 року та 22.05.2008 року, при вирішення питання щодо спірних відносин між сторонами за цими іпотечними договорами щодо підвідомчості відповідного спору слід виходити з обумовлених у пунктах 5.2 договорів іпотеки третейських застереженнях - про розгляд цих спорів у Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків. Трактуючи Закон України „Про третейські суди” в аспекті спірного питання, місцевий господарський суд дійшов висновку про підставність звернення позивача з даним позовом до господарського суду з огляду положення п.7 ч.1 ст.6 Закону України „Про третейські суди”, не зваживши на те, що чинна та дійсна третейська угода, укладена між сторонами спору до порушення провадження у справі, зумовлює необхідність припинення провадження у справі за п.5 ст.80 ГПК України, відповідно до якої господарський суд припиняє провадження у справі, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду. При цьому, у разі, якщо третейський суд при зверненні сторони третейської угоди до нього з позовом дійде висновку про відмову у розгляді заяви з підстав, встановлених ст. 27 Закону України „Про третейські суди”, або третейську угоду буде визнано недійсною іншим судом, господарський суд розгляне спір по суті з дотриманням положень ст. 12 ГПК України. Відповідно до ст. 51 Закону України „Про третейські суди” рішення третейського суду може бути оскаржено сторонами шляхом подання заяви про його скасування до компетентного суду (місцевий чи загальний суд за місцем розгляду справи третейським судом ст. 2 Закону) та скасоване, зокрема, з підстав непідвідомчості справи третейському суду відповідно до закону. Виходячи з викладеного, за наявності чинної третейської угоди між сторонами даного спору питання підвідомчості справи третейському суду згідно з п. 5.2 іпотечного договору 1 від 29.01.2008р. та іпотечного договору 2 від 22.05.2008р. вирішується або визначеним сторонами третейським судом з винесенням відповідної ухвали або (господарським) судом за результатами оскарження рішення третейського суду в даному спорі з мотивів непідвідомчості справи третейському суду. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою, тому рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2012р. по справі №5023/2442/11 слід скасувати, а провадження у справі припинити. Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п.3 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ”Харківський інститут підготовки кадрів” задовольнити частково. Рішення господарського суду Харківської області від 06.02.2012 р. по справі №5023/2442/11 скасувати. Провадження у справі №5023/2442/11 припинити. Головуючий суддя Пуль О.А. Суддя Білоусова Я.О. Суддя Хачатрян В.С. Повний текст постанови складено 12.04.2012р. http://reyestr.court.gov.ua/Review/22613009

Это довольно слабый аргумент. Поверьте, в апелляцию придут с действующей доверенностью задним числом. Но если ничего другого нет, пытайтесь указать на нарушение процессуальных норм и просить оставить иск без рассмотрения.

Опять же, чисто теоретически, можно пытаться настоять на беспроцентном кредите, в связи с отсутствием графика погашения процентов. Но судью придется "убеждать".

Справа № 2/2485/12 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 липня 2012 року Солом'янський районний суд м. Києва складі: головуючого судді Калініченко О.Б. при секретарі Войцеховській М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на нерухоме майно та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» про порушення прав споживача, визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, - В С Т А Н О В И В : Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №014/9407/82/58116 від 19.07.2007 року в сумі 455995,05 грн. звернути стягнення на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а саме трьохкімнатну квартиру жилою площею 27,90 кв. м, загальною площею 43,00 кв. м, яка належить відповідачам на праві спільної часткової власності в рівних долях на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 24.01.2003 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Глушко Л.В., реєстровий № №176, та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в реєстровій книзі №д.1128-148 за реєстровим № 6223 від 29.01.2003 року, та визначити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, встановивши початкову ціну продажу нерухомого майна у розмірі 304000, грн., а також стягнути з відповідачів в солідарному порядку судові витрати. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 19.07.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є позивач, та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №014/9407/82/, відповідно до умов остання отримала кредит в сумі 25500,00 доларів США строком до 19.07.2017 року. Крім того, в забезпечення виконання кредитного договору між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Київської регіональної дирекції, та відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки від 19.07.2007 року, предметом якого є квартира, за адресою: АДРЕСА_1, що належить відповідачам на праві спільної часткової власності. На порушення умов кредитного договору позичальниця не виконує зобов'язання по своєчасному поверненню кредитних коштів та процентів за користування кредитними коштами, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем. Враховуючи, що умовами іпотечного договору визначено, що в разі порушення боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені ним вимоги за рахунок предмета іпотеки, тому позивачем був пред'явлений даний позов як до позичальника, так і до майнових поручителів. Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні позов просила залишити без задоволення, посилаючись на те, що дії банку та пред'явлені до неї вимоги є такими, що не відповідають чинному законодавству України, а саме посилалась на те, що: розрахунок заборгованості працівниками банку складений станом на жовтень 2011 року, а позов пред'явлений в березні 2012 року; договір кредиту валютний, а при поданні позовної заяви банк не надав доказів того, що на момент укладенні кредитного договору мав генеральну та індивідуальну ліцензії НБУ на здійснення валютних операції, на підставі яких мав право надавати кредитні послуги у іноземній валюті; на меморіальному валютному ордері, яким, нібито, підтверджено видачу кредитних коштів, відсутній штамп банку; доданий платіжний календар не відображає договірних стосунків, оскільки в складеному графіку відсутні розрахунки від 15.10.2012 року по 15.05.2012 року, що свідчить про відсутність ціни кредиту та істотних умов договору, а також порушення її прав як споживача та здійснення правочину з використанням нечесної підприємницької практики; у прикладених розписках про отримання претензії-повідомленні від 17.12.2008 року підписувалась особа, що їй невідома, а тому вважає, що банком не дотримано вимог ЗУ «Про іпотеку»для звернення до суду з відповідними вимогами. Крім того, вважає, що позов про звернення стягнення на майно є передчасним, оскільки на даний час нею подано апеляційну скаргу на рішення Солом'янського районного суду м. Києва за її позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про захист прав споживачів, визнання кредитного договору №014/9407/82/58116 від 19.07.2007 року та іпотечного договору недійсними та зустрічним позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до неї про стягнення заборгованості, що свідчить про те, що між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав на даний момент вже розглядається спір. Також в Апеляційному суді м. Києва розглядається ще одна справа між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підставі, а саме оскаржується рішення Солом'янського районного суду м. Києва у справі за її позовом до приватного нотаріуса КМНО Комарницької О.В., ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ВДВС Солом'янського РУЮ у м. Києві про визнання виконавчого напису нотаріусу таким, що не підлягає виконанню, та скасування постанови державної виконавчої служби. Також відповідачка ОСОБА_2, неодноразово доповнюючи свої заперечення проти первісного позову, посилалась на те, що банком не надано жодних документів набуття нею коштів в розмірі 25500 доларів США, оскільки видача іноземної валюти повинна була здійснюватися лише при написанні її заяви на видачу іноземної валюти готівкою з її поточного рахунку, який має бути відкритий раніше за договором кредиту. Однак така заява та рахунок відсутні, а тому вважає, що банк не довів, чи існує заборгованість насправді. При цьому, вважаючи, що при зверненні стягненні на майно банк просить суд оцінити квартиру за ціною, яка значно занижена по відношенню до середньої ринкової вартості, просила врахувати, що відповідна квартира є єдиним житлом її родини, а тому в разі виселення з неї відповідно до норм діючого законодавства їх повинно бути забезпечено іншим жилим приміщенням. Крім того, відповідачка ОСОБА_2, не погоджуючись з позовними вимогами, в свою чергу звернулася із зустрічним позовом до позивача, в якому просила визнати кредитний договір №014/9407/82/58116 від 19.07.2007 року таким, що вчинений під впливом обману, тобто недійсним правочином, а також визнати недійсним договір іпотеки від 19.07.2007 року як забезпечення недійсного договору та зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчука С.П. виключити з реєстру іпотек запис про обтяження квартири, переданої в іпотеку. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що в порушення законодавства банком не було дотримано вимог цілого ряду актів законодавства, а саме: перед укладанням договору кредитодавцем не було проведено переддоговірну роботу з позичальником, в зв'язку з чим не надано інформацію про умови кредитування, орієнтовану сукупність вартості кредиту та всіх супутніх послуг; зміст кредитного договору суперечить низці норм діючого законодавства України; діями банку порушено її права як споживача фінансових послуг, які захищені ЗУ «Про захист прав споживачів», чим введено її в оману при укладанні правочинів. Таким чином, відповідачка ОСОБА_2 посилається на те, що між сторонами фактично не було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, оскільки узгоджені розміри відсоткової ставки за кредитом, ціни договору та розмір фактичного дорожчання кредиту в кінці періоду кредитування не відповідають фактично встановленому у договорі розміру, тому вважає, що її помилка є результатом навмисних дій іншого учасника правочину, тобто введення її в оману зі сторони банку, що тягне за собою визнання правочину недійсним. В судовому засіданні представник позивача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль»первісний позов підтримав в повному обсязі і просив суд його задовольнити. В задоволенні вимог зустрічного позову просив відмовити, вважаючи його необґрунтованим та зведеним лише до намагання ухилитися від виконання зобов'язань за договором, надав письмові заперечення, в яких вказував, що банком при укладанні спірних договорів було дотримано всіх вимог чинного на той час законодавства. Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився надавши до суду заяву, в якій просив розглядати справу у його відсутність, а також надав заперечення проти первісного позову, в яких просив відмовити у задоволенні позову та пояснив, що на момент підписання договору іпотеки йому лише виповнилося вісімнадцять років, а тому не розумів значення умов договору та їх наслідки. Крім того, зазначив, що письмову вимогу про усунення порушень кредитних зобов'язань як того вимагає ЗУ «Про іпотеку»він не отримував, а недотримання зазначених правил є перешкодою звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи. Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази у справи, приходить до наступного. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Судом встановлено, 19.07.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є позивач, та відповідачкою ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №014/9407/82/58116, відповідно до умов якого остання отримала кредит в сумі 25500,00 доларів США строком до 19.07.2017 року. На порушення умов кредитного договору позичальниця не виконує зобов'язання по своєчасному поверненню кредитних коштів та процентів за користування кредитними коштами, у зв'язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, що станом на 03.11.2011 року становить 57147,25 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 455995,05 грн., з яких: заборгованість за кредитом -22112,28 доларів США, що еквівалентно 59464,03 грн.; заборгованість за простроченими відсотками -9643,56 доларів США, що еквівалентно 76948,86 грн.; пеня за прострочення кредиту -10459,51 доларів США, що еквівалентно 83459,57 грн.; пеня за прострочення відсотків -14931,90 доларів США, що еквівалентно 119146,11 грн. Крім того, в забезпечення виконання кредитного договору між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції та відповідачами ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки від 19.07.2007 року, предметом якого є квартира за адресою: АДРЕСА_1, що належить відповідачам на праві спільної часткової власності. Згідно з п.3.1.4. вищезазначеного договору іпотеки іпотекодержатель набуває право у випадку невиконання іпотекодавцем зобов'язань за цим договором або за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його відповідно до п.6 цього договору та за рахунок вирученої від реалізації предмета іпотеки суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат пов'язаних з реалізацією предмета іпотеки. Так, згідно з цими умовами договору іпотеки та на підставі ст.33 ЗУ «Про іпотеку»позивач просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №014/9407/82/58116 від 19.07.2007 року в сумі 455995,05 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та належить відповідачам на праві спільної часткової власності в рівних долях на підставі договору купівлі-продажу квартири від 24.01.2003 року. Разом з тим, відповідачка ОСОБА_2, заперечуючи проти звернення стягнення на предмет іпотеки, просить визнати кредитний договір №014/9407/82/58116 від 19.07.2007 року таким, що вчинений під впливом обману, тобто недійсним правочином, а також визнати недійсним договір іпотеки від 19.07.2007 року як забезпечення недійсного договору. Згідно з нормами ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою (волевиявлення учасника має бути вільним, відповідати його внутрішній волі), п'ятою ( правочин, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним) та шостою ( правочини, що вчиняються батьками (усиновлювачами), не можуть суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей) статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Так, позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 стверджує, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Київської регіональної дирекції як учасник правочину своїми діями ввів її в оману щодо суттєвих умов договору та його наслідків. У відповідності до ч. 1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу - щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Слід зазначити, що правочин, вчинений під впливом обману, належить до правочинів з вадами волі, оскільки у сторони, яка діяла під впливом обману, внутрішня воля сформувалася невірно під впливом хибних відомостей про обставини правочину, спричинених діями інших осіб. Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України. Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. На підставі вищезазначеного вбачається, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Крім того, відповідні обставини наявності умислу, істотність значення обставин, щодо яких введено в оману, і сам факт обману, повинна довести сторона, яка введено в оману. Так, відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно зі ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначенні законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Так, однією із підстав, що слугували введення позивачки ОСОБА_2 в оману при укладанні кредитного договору, як стверджує остання стало невиконання банком переддоговірної роботи з позичальником. Разом з тим, слід звернути увагу на те, що саме ОСОБА_2 на свій розсуд вибравши контрагент для укладання правочину, висловила бажання скористатися послугами банку та укласти кредитний договір, у заяві - анкеті своїм підписом засвідчила, що ознайомлена у письмовій формі з кредитними умовами, зокрема: мета, для якої кредит буде витрачений, наявні форми кредитування та відмінності між ними, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, форми забезпечення, строк та відсоткова ставка за кредитом, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту тощо, а також засвідчила, що зміст умов кредитування їй зрозумілий. Таким чином, вбачається, що ознайомившись з умовами кредитування ОСОБА_2 прийняла їх, та проявивши вільне волевиявлення, 19.07.2007 року уклала з ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Київської регіональної дирекції кредитний договір №014/9407/82/58116, відповідно до умов якого отримала кредит в сумі 25500,00 доларів США, строком до 19.07.2017 року та процентною ставкою за користування кредитними коштами в розмірі 13,5% річних. Крім того, при укладанні сторонами кредитного договору у письмовому вигляді, що засвідчено їх особистими підписами, було обумовлено графік надання кредиту та платіжний календар, в якому зазначено, що графік погашення кредиту з 19.07.2007 року по 19.07.2007 року є орієнтовним примірником в частині нарахування процентів, оскільки суми фактичних нарахувань процентів будуть змінюватися в залежності від: кількості днів фактичного користування грошовими коштами та суми залишку заборгованості; дати фактичного погашення поточної заборгованості за кредитом; коригування процентної ставки; облікової політики кредитора. За таких обставин вбачається, що власні дії позичальника, що виразилися в підписанні кредитного договору та здійсненні напису щодо ознайомлення з його умовами і відсутністю претензій, здійснення часткового погашення кредиту та передбачених договором виплат на протязі дії кредитного договору, являється підтвердженням ознайомлення ОСОБА_2 із змістом укладеної нею правочину та бажанням щодо настання правових наслідків, обумовлених цим договором. Отже, виходячи із вищенаведеного, суд вважає, що викладені позивачкою за зустрічним позовом ОСОБА_2 обставини не дають підстав вважати, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Київської регіональної дирекції навмисного та цілеспрямованого ввів її в оману щодо фактів, які впливають на укладення кредитного договору, та мали істотне значення щодо предмету договору та прав і обов'язків сторін, які були спрямовані на настання не обумовлених ним наслідків. Щодо усіх інших обставин в обґрунтування позовних вимог, на які посилається відповідачка ОСОБА_2 у зустрічному позову та які наводить як введення її як споживача фінансових послуг в оману, а саме, що зміст кредитного договору суперечить низці норм діючого законодавства України та діями банку внаслідок його нечесної підприємницької діяльності порушено її права як споживача фінансових послуг, які захищені ЗУ «Про захист прав споживачів», то слід зазначити, що фактично ці обставини не мають правового значення, оскільки не є підставою визнання правочину таким, що вчинений під впливом обману. Крім того, ці обставини вже були предметом дослідження при розгляді справи між тими самим сторонами по іншій справі. Так, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 14.03.2012 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»про захист прав споживачів, визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними було відмовлено у зв'язку з не встановленням суперечності дій банку та умов кредитного договору актам законодавства, зокрема вимогам ЗУ «Про захист прав споживачів», а зустрічний позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Київської регіональної дирекції з вимогами до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором навпаки - був задоволений. Згідно з положеннями ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, а отже, виходячи з даних правил, постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, якою встановлена вина притягнутої до адміністративної відповідальності особи, є обов'язковою для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову, з питань щодо того, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Отже, виходячи із вищенаведеного, суд вважає, що з визначених позивачкою за зустрічним позовом ОСОБА_2 обґрунтувань, підстав для визнання кредитного договору №014/9407/82/58116 від 19.07.2007 року таким, що вчинений під впливом обману, тобто недійсним правочином, а також визнати недійсним договір іпотеки від 19.07.2007 року як забезпечення недійсного договору відсутні, а тому задоволенню не підлягають. Щодо вимог позивача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль»про звернення стягнення на майно, то слід зазначити наступне. Згідно з ч.6 ст.3 ЗУ «Про іпотеку»у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником свого зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Разом з тим слід зазначити, що ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль»звертається з відповідними до вимогами як і до боржника, яким є відповідачка ОСОБА_2, так і до відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які є майновими поручителями за основним зобов'язанням. У відповідності до ст.35 ЗУ «Про іпотеку»у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку. Разом з тим, п.30 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин»роз'яснюється, що вимога про дострокове виконання кредитного договору навіть у разі належного його виконання, а якщо вимогу не буде задоволено, - право звернення стягнення на предмет застави/іпотеки може бути заявлено заставодержателем лише в чітко визначених законом або договором випадках, наприклад при передачі заставодавцем/іпотекодавцем предмета застави/іпотеки іншій особі без згоди заставодержателя, якщо одержання такої згоди було необхідним 9 ч.2 ст.586 ЦК України, п.2 ч.2 ст.592 ЦК України; порушення обов'язків, установлених іпотечним договором ( ч.1 ст.12 ЗУ «Про іпотеку»); порушення споживачем умов договору про надання споживчого кредиту ( ч.1 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів»). Враховуючи вищезазначене, вбачається, що у разі виникнення заборгованості за кредитним договором, виникнення права дострокового звернення стягнення на предмет застави/іпотеки можливе лише у чітко визначених законом або договором випадках, які по своїй суті завдають збитків іпотекодержателю і можуть змінити обсяг його прав. Між тим, позивачем не визначено та судом не встановлено жодних порушень майновими поручителями чітко визначених законом та/або договором іпотеки від 19.07.2007 року обов'язків за іпотечним договором, які б завдавали збитків ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Київської регіональної дирекції як іпотекодержателю та якимось чином змінювали обсяг його прав. Відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч.2 ст.27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті. Згідно вимог ст.ст. 57, 58, 59 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2009 року передбачено, що відповідно до принципу безпосередності судового розгляду рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Враховуючи викладене, за встановленими обставинами суд вважає, що представник позивача не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування пред'явлених вимог до майнових поручителів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та настання у позивача права дострокового звернення стягнення на предмет іпотеки, тому вважає вимоги до них безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають. Крім того, відповідно до змісту норми ст. 13 ЦК України одним із обов'язків, яких має дотримуватись особа при здійсненні цивільних прав, є обов'язок додержуватись моральних засад суспільства, який у сукупності з принципами добросовісності та розумності спрямований на посилення правового захисту морально-етичних засад у цивільному праві. Виходячи з тлумачення вказаної норми, цивільне законодавство закріплює правило про заборону зловживання правом, під яким слід розуміти не тільки дії, вчинені особою під час реалізації свого суб'єктивного права з винятковим наміром завдати шкоди іншій особі, а й під час реалізації свого суб'єктивного права з правомірними намірами. Так, слід зазначити, що, як зазначалось вище, Солом'янським районним судом м. Києва вже розглядався спір між відповідачкою ОСОБА_2 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль», в якому останній, скориставшись своїм правом, вибрав спосіб захисту порушених прав щодо невиконання ОСОБА_2 основного кредитного зобов'язання шляхом пред'явлення вимоги про стягнення з останньої заборгованості, які рішенням суду, що на даний час набрало чинності, були задоволені з визначенням суми заборгованості у розмірі 455995,05 грн. Разом з тим, вимога про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок заборгованості по своїй суті є стягненням в подвійному розмірі, а в силу ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. За таких обставин, суд вбачає, що заявлені вимоги позивача ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Київської регіональної дирекції «Райффайзен Банк Аваль»про звернення стягнення на предмет іпотеки до ОСОБА_2 задоволенню не підлягають. Крім того, відмовляючи у задоволенні пред'явлених вимог до ОСОБА_2, суд звертає увагу, що обсяг прав позивача як іпотекодержателя не змінюється, оскільки останній не позбавлений права в порядку виконання рішення суду відповідно до ст. 32 ЗУ «Про виконавче провадження» виконати рішення про стягнення заборгованості за рахунок усього майна, яке належить боржнику та буде виявлене під час виконавчого провадження. При таких обставинах суд знаходить позовні вимоги за обома позовами необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Керуючись постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин, постановою Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст.13, 203, 215, 230, 526, 626, 627, 638 ЦК України, ЗУ «Про іпотеку», ст.ст.3-4, 10-11, 57-60, 88, 146, 209,212-215, 218 ЦПК України суд,- В И Р І Ш И В: Позов Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на нерухоме майно залишити без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Райфайзен Банк Аваль» про порушення прав споживача, визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними залишити без задоволення. Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/25172605

Справа № 2/2011/913/12 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 липня 2012 року Дзержинський районний суд міста Харкова у складі: головуючого судді - ГРИГОР'ЄВОЇ А.О. при секретарі - ВИСТАВНОЙ А.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк»до арбітражного керуючого ОСОБА_1, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Приватного підприємства «АСС-А», третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Саврасова Інна Олександрівна про визнання недійсним договору купівлі -продажу квартири, Установив: Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк»звернулося до суду з позовом, у якому просить визнати недійсним договір купівлі -продажу квартири № 44, загальною площею 56,2 кв.м., житловою площею 36,5 кв.м., яка складається з двох житлових кімнат, розташованих на 2-му поверсі 5-поверхового будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 27 травня 2011 року між ліквідатором банкрута -фізичної особи підприємця ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2, повернути сторони до попереднього стану: зобов'язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_4 зазначену квартиру, а з ОСОБА_4 стягнути на користь ОСОБА_3 отримані від реалізації гроші, стягнути солідарно з приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк»витрати по сплаті судового збору у розмірі 51,60 грн. та витрати на інформаційно -технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн. Представник позивача ОСОБА_7 уточнила позовні вимоги та просила визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири № 44, загальною площею 56,2 кв.м., житловою площею 36,5 кв.м., яка складається з двох житлових кімнат, розташована на 2-му поверсі 5-поверхового будинку, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 27 травня 2011 року між ліквідатором банкрута -фізичної особи підприємця ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2, витребувати майно -квартиру АДРЕСА_1 із незаконного володіння ОСОБА_3, визнати недійсним договір іпотеки від 28.12.2011 року, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, предметом якого є спірна квартира, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саврасовою І.О., повернути сторони до попереднього стану: зобов'язати ОСОБА_3 повернути ОСОБА_4 зазначену вище квартиру, визнати оцінку приватного підприємства «АСС-А»необ'єктивною, та такою, що є значно нижчою від її реальної вартості, стягнути солідарно з відповідачів на користь Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк»витрати по сплаті судового збору у розмірі 51,60 грн. та витрати на інформаційно -технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120,00 грн. Свої позовні вимоги обґрунтовують тим, що 04 серпня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Марфін Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк»та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 00089/RКН, відповідно до якого банк надав ОСОБА_4 кредит у розмірі 112 726,34 доларів США. В порушенні умов зазначеного кредитного договору ОСОБА_4 від своєчасного виконання зобов'язання ухилявся, та банк звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 01.06.2009 року з ОСОБА_4 на користь банку стягнуто 725 748,68 грн. та судові витрати -1730,00 грн. Крім того, на виконання зобов'язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки № 00111rКН від 04.08.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, предметом якого є квартира АДРЕСА_1. 03.02.2011 року Господарським судом Харківської області була винесена постанова про визнання банкрутом ФОП ОСОБА_4, накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, призначено ліквідатора ОСОБА_1 Однак, на думку банку, шляхом обману було продано заставну квартиру за значно заниженою вартістю, а саме 51 600,00 грн., в той час коли спірну квартиру оцінено згідно договору іпотеки на суму в розмірі 642 360,00 грн. Таким чином, договір купівлі -продажу іпотечної квартири банк просить визнати недійсним, оскільки ліквідатор не мав повноважень на продаж квартири як ліквідатор, оскільки спірна квартира не мала відношення до здійснення господарської діяльності ОСОБА_4 в якості ФОП, договір було укладено без намірів реального відчуження, оскільки до теперішнього часу у квартирі АДРЕСА_1 проживають батьки ОСОБА_4 Крім того, 28.12.2011 року ОСОБА_3 передала в іпотеку спірну квартиру, про що свідчить договір іпотеки, укладений між останньою та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саврасовою І.О. У зв'язку з чим, на думку банку, не зважаючи на судовий спір ОСОБА_3 шахрайськими діями намагається вкотре позбавити банк предмету іпотеки, оскільки вона передає спірну квартиру в іпотеку, чим спричиняє банку матеріальну шкоду. Таким чином, вважають, що ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договором не виконав в повному обсязі, тому відсутні підстави припинення договору іпотеки про що було відомо ОСОБА_3, і з метою позбавити банк предмета іпотеки остання оформила на себе спірну квартиру за договором купівлі -продажу, який насправді вчинений без наміру створення правових наслідків, а в подальшому заради того, щоб позбавити банк предмету іпотеки ОСОБА_3 передала квартиру в іпотеку ОСОБА_5, яка в подальшому задовольнить вимоги за рахунок предмету іпотеки, чим позбавить банк можливості звернути стягнення за рахунок предмету іпотеки з метою погашення заборгованості за кредитним договором на суму в розмірі 725 748,68 грн. Щодо оцінки, яку зробило приватне підприємство «АСС-А»вона є значно заниженою, отже банк просить визнати оцінку вартості спірної квартири необ'єктивною, та такою, що є значно нижчою від її реальної вартості. У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. Арбітражний керуючий ОСОБА_1, позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на наступне. Постановою Господарського суду Харківської області від 03.02.2011 року ФОП ОСОБА_4 було визнано банкрутом, арбітражного керуючого ОСОБА_1 було призначено ліквідатором у справі про банкрутство ФОП ОСОБА_4, у зв'язку з чим він був зобов'язаний здійснити реалізацію майно, що належить ФОП ОСОБА_4, а за рахунок отриманих коштів погасити борги, виконання яких було забезпечено іпотекою. 27.05.2011 року ОСОБА_3 стала переможцем відкритого аукціону, після чого нотаріально уклала і засвідчила договір купівлі -продажу квартири АДРЕСА_1. Таким чином, ОСОБА_3 відкрито, законно та офіційно придбала у власність майно і є добросовісним набувачем. Враховуючи, що ПАТ «Марфін Банк»не був власником спірного майна, він не має права на витребування майна з добросовісного володіння. Вважає, що посилання позивача на те, що всі дії,що були вчинені відповідачами є незаконними та здійснені не прозоро, як того вимагає законодавство, є необґрунтованими. Відповідач ОСОБА_3, її представник ОСОБА_9 позовні вимоги не визнали, заперечували проти їх задоволення, посилаючись на те, що вона на законних підставах набула право власності на квартиру АДРЕСА_1. Так, вона стала переможцем аукціону, що відбувся 27.05.2011 року та придбала зазначену квартиру. Про будь -які порушення законодавства, що мали місце під час проведення торгів або у зв'язку з укладенням договору купівлі -продажу їй не відомо. Таким чином, вона, як покупець, що відкрито, законно та офіційно придбала у власника майно, є добросовісним набувачем. Враховуючи те, що ПАТ «Марфін Банк»не був власником спірного майна, він не має права на витребування майна з її добросовісного володіння. Відповідач приватний нотаріус Харківського міського округу ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що його дії як нотаріуса щодо зняття заборони відчуження та як реєстратора Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, щодо виключення запису з державного реєстру іпотек, а в подальшому і в посвідченні договору купівлі -продажу, були вчинені відповідно до Законодавства України та не могли завдати шкоди правам та інтересам ПАТ «Марфін Банк». Відповідач ОСОБА_5 просила позов ПАТ «Марфін Банк»залишити без задоволення, посилаючись на те, що договір іпотеки з ОСОБА_3 -законною власницею квартири АДРЕСА_1, був укладений у відповідності до діючого законодавства, до значеного договору ПАТ «Марфін Банк»немає жодного відношення і не може виступати стороною у справі. Відповідач приватне підприємство «АСС-А»у судове засідання не з'явились, причини своєї неявки суду не повідомили, про день та час розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином. Третя особа -приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Саврасова Інна Олександрівна у судове засідання не з'явилась, надала суду заяву, у якій просила розглядати справу за її відсутністю. Суд, вислухавши сторони, свідка ОСОБА_10, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного. У відповідності до ст.ст. 11,60 ЦПК України суд розглядає справу не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі. 04 серпня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Марфін Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Марфін Банк»та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 00089/RКН, відповідно до якого банк надав ОСОБА_4 кредит у розмірі 112 726,34 доларів США (Т.1 а.с.40-43). Крім того, на виконання зобов'язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки № 00111rКН від 04.08.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 (Т.1 а.с.30-32). Заочним рішенням Дзержинського районного суду міста Харкова від 01.06.2009 року з ОСОБА_4 на користь банку стягнуто 725 748,68 грн. та судові витрати -1730,00 грн. (Т.1 а.с.35-37). 03.02.2011 року Господарським судом Харківської області була винесена постанова про визнання банкрутом ФОП ОСОБА_4, призначено ліквідатора ОСОБА_1 (Т.1 а.с.166-167). Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2011 року припинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» на постанову господарського суду Харківської області від 03.02.2011 року (Т.1 а.с. 170-172). Ухвалою Вищого господарського суду України касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк»на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2011 року та постанову господарського суду Харківської області від 03.02.2011 року повернуто заявнику (Т.1 а.с.173). 27.05.2011 року між арбітражним керуючим ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі -продажу квартири АДРЕСА_1, який був посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2, реєстровий № 298 (Т.1 а.с.186). Визначення вартості квартири АДРЕСА_1 була здійснена приватним підприємством «АСС-А»(Т.1 а.с.197). Положеннями ч. 1 статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається. Таким чином, з моменту відкриття щодо боржника ліквідаційної процедури всі без винятку обтяження його активів підлягають скасуванню. Це пов'язано з тим, що у процедурі ліквідації задоволення вимог кредиторів відбувається за рахунок коштів, отриманих від здійсненої у встановленому порядку реалізації майна банкрута. Тому майно банкрута повинно бути вільним від будь-яких обтяжень. При цьому зняття заборон та арештів із майна боржника в порядку ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»є безумовним, стосується будь-яких органів і посадових осіб та не потребує сплати ніяких коштів. За таких обставин постановою Господарського суду Харківської області від 03.02.2011 року скасовано арешти та заборони, накладені на активи боржника. Отже, постанова Господарського суду Харківської області від 03.02.2011 року визнання ФОП ОСОБА_4 банкрутом на час розгляду справи є чинною, у т.ч. в частині скасування арештів, що накладені на майно боржника і інших обмежень щодо розпорядження арбітражним керуючим ОСОБА_1 майном боржника в рамках ліквідаційної процедури. Приписами частини третьої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи доводи позивача щодо відсутності у арбітражного керуючого ОСОБА_1 повноважень на відчуження в рамках ліквідаційної процедури майна банкрута. Відповідно до частини дев'ятої ст. 7 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» при проведенні процедур банкрутства інтереси всіх кредиторів представляє комітет кредиторів, створений відповідно до цього Закону. Згідно частини першої ст. 30 цього Закону ліквідатор розпочинає продаж майна банкрута на відкритих торгах, якщо комітетом кредиторів не встановлено інший порядок продажу майна банкрута. Зважаючи, що в матеріалах справи відсутні докази того, що комітетом кредиторів під час процедури банкрутства ФОП ОСОБА_4 встановлювався інший порядок продажу майна банкрута -ОСОБА_4 ніж відкриті торги, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 мав право здійснити відчуження нерухомого майна на відкритих торгах. Суд зазначає, якщо на думку позивача при процедурі банкрутства були допущені порушення чинного законодавства, він мав скористатися своїм правом кредитора оскарження дій ОСОБА_1 в порядку, передбаченому чинним законодавством. Крім того, ПАТ «Марфін Банк»з посиланням на ст. 9 Закону України «Про іпотеку», зазначає у позові, що іпотекодавець ОСОБА_4 виключно на підставі згоди іпотекодержателя має право відчужувати предмет іпотеки. Натомість іпотекодержатель ПАТ «Марфін Банк»своєї згоди на відчуження предмета іпотеки -квартири АДРЕСА_1, не давав. Вказане, на думку позивача є підставою для визнання угоди купівлі-продажу квартири недійсним. Проте, суд вважає, що висновок представника ПАТ «Марфін Банк»щодо необхідності отримання його згоди на відчуження предмету іпотеки зроблено без врахування особливостей, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Продаж нерухомого майна здійснено не іпотекодавцем ОСОБА_4, як стверджує позивач, а ОСОБА_1 в рамках процедури банкрутства, встановленої Законом. Згідно з вимогами пункту 6 частини 1 статті 23, частини 2 статті 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника; накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; речі, визначені родовими ознаками, що належать банкруту на праві володіння або користування, включаються до складу ліквідаційної маси; майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя. Відповідно до змісту п. 8.5 рекомендацій Вищого господарського суду України від 04.06.2004 року №04-5/1193 Закон встановлює певні гарантії прав кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника: щодо черговості у задоволені вимог (частина 1 статті 31), щодо права не погодитись на укладення мирової угоди (частина 3 статті 35) тощо; згідно з частиною 2 статті 26 Закону майно боржника, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя; до внесення відповідних змін до Закону стягнення на предмет застави в порядку, передбаченому Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" і Законом України "Про іпотеку" окремо від провадження у справі про банкрутство не може здійснюватись, оскільки встановлення в Законі особливого порядку задоволення майнових вимог до боржника не припускає задоволення цих вимог в індивідуальному порядку (мораторій на задоволення вимог кредиторів передбачає припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання зобов'язань окремих кредиторів). Пленум Верховного Суду України Постановою від 18.12.2009 року за №15 «Про судову практику в справах про банкрутство»роз'яснив: провадження у справах про банкрутство регулюється Законом України від 14 травня 1992 року N 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України; закон містить спеціальні норми, які мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України; норми ряду законів містять положення, що не суперечать Закону, а доповнюють його, зокрема: - згідно з частиною третьою статті 23 Закону України від 18 листопада 2003 року N 1255-IV "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", частиною другою статті 33 Закону України від 5 червня 2003 року N 898-IV "Про іпотеку" у разі порушення провадження у справі про банкрутство заставодержатель має право звернути стягнення на предмет застави, який є майном боржника, незалежно від настання строку виконання забезпеченого заставою зобов'язання; за відсутності суперечностей у змісті норм судам слід застосовувати положення Закону в системному взаємозв'язку з приписами інших законів. У випадках колізії нормативних приписів Закону та співвідносних норм інших законів судам слід керуватися роз'ясненнями Конституційного Суду України, викладеними в пункті 3 мотивувальної частини його Рішення від 30 жовтня 1997 року N 4-зп про набуття чинності Конституції України, відповідно до яких: "Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше". Відповідні роз'яснення КСУ слід застосовувати і до інших законів, приписи яких інакше, ніж Закон, мають протягом визначеного в них строку регулювати окремі питання. Таким чином, доводи позивача про те, що ОСОБА_1 не мав права реалізовувати нерухоме майно без згоди іпотекодержателя спростовуються вище наведеними обставинами справи, нормами права та роз'ясненнями Президії Вищого господарського суду України, Пленуму Верховного Суду України, Конституційного суду України. Отже, враховуючи обставини справи, суд доходить висновку, що ОСОБА_3 набула право власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з особою, що мала всі повноваження на укладання такого договору, останній є належною правовою підставою для набуття відповідачем права власності на нерухоме майно. Спірне нерухоме майно було продане ОСОБА_1 в порядку виконання рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2011 року. Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»; ч. 5 ст. 12 Цивільного кодексу України - добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. Відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Отже, враховуючи наявність чинного на момент укладання договору купівлі-продажу продажу спірної квартири рішення Господарського суду Харківської області від 03.02.2011 року щодо визнання ФОП ОСОБА_4 банкрутом та зобов'язання судом арбітражного керуючого ОСОБА_1 здійснити продаж всього належного банкруту майна -існували належні правові підстави набуття права власності ОСОБА_3 на нерухоме майно -остання, в свою чергу, мала право відчужувати нерухоме майно третім особам. ОСОБА_3 придбала нерухоме майно за відплатним договором, сплативши визначену договором купівлі-продажу грошову суму. Нерухоме майно продане останньому в порядку, встановленому для виконання судового рішення. Враховуючи вищевикладене ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, а тому у відповідності до ст. 388 Цивільного кодексу України, нерухоме майно, що є предметом спору не може бути витребувано у неї. Щодо позовних вимог визнати недійсними договір іпотеки від 28.12.2011 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 статті 210 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. У відповідності до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Положеннями статті 334 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Таким чином, здійснення державної реєстрації договору про відчуження майна в силу вимог ст. 334 Цивільного кодексу України є юридичним фактом, з настанням якого закон пов'язує виникнення права власності на вказане майно. Згідно зі ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів щодо наявності підстав для визнання договору іпотеки нерухомого майна, недійсними. З огляду на це правові підстави для визнання судом недійсними договору купівлі-продажу та договору іпотеки, відсутні. Отже, суд доходить висновку, що ОСОБА_3 правомірно володіє спірним нерухомим майном. Крім того, суду не надано доказів щодо необ'єктивності оцінки вартості спірного майна, виконаного приватним підприємством «АСС-А», а навпаки зібрані доказі у справі свідчать про зворотне. Отже, з огляду на недоведеність позивачем факту порушення чинного законодавства під час укладання оскаржуваних правочинів, суд доходить висновку, що у задоволенні позову слід відмовити. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 6, 10, 15, 35, 60, 61, 88, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, ст.ст. 11, 12, 182, 202, 204, 210, 321, 334, 388 ЦК України, ст.ст. 7, 16, 23, 30 Закону України «Про банкрутство», ст.ст. 7, 23, 26, 47-49 «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ст.. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ПВСУ Постановою від 18.12.09 за №15 «Про судову практику в справах про банкрутство», ПВСУ від 16.11.09 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд - ВИРІШИВ: У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Марфін Банк»до арбітражного керуючого ОСОБА_1, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, приватного підприємства «АСС-А»третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Саврасова Інна Олександрівна про визнання недійсним договору купівлі -продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 27.05.2011 року між арбітражним керуючим ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_2, витребування квартири АДРЕСА_1 із незаконного володіння ОСОБА_3, визнання недійсними договору іпотеки від 28.12.2011 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, повернення сторін до попереднього стану, визнання оцінки приватного підприємства «АСС-А»необ'єктивною -відмовити у повному обсязі. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/25356947

Тогда придется искать выход путем проведения переговоров. Оснований для отмены такого решения пока нет.

Тогда необходимо проверить у коллекторской компании лицензию на предоставление финансовых услуг на территории Украины. Если все есть, тогда действия законны.

Если в решении суда указано о взыскании исключительно суммы в долларах, то Вам неслыханно повезло.Пусть взыскивают. У Вас есть валютный счет? Может у Вас есть счет за границей? А может у ГИС есть валютный счет. Вы же хотите исполнить, правда? Но не можете.

Звоните, попытаемся, что-то решить. Телефон в подписи.

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "12" червня 2012 р. Справа № 06/5026/1052/2011 Доповідач -І. А. Плюшко Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Плюшка І.А. -головуючого, Кочерової Н.О., Самусенко С.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Енерголенд" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2011 року у справі № 06/5026/1052/2011 господарського суду Черкаської області за позовом Приватного підприємства "Кажан" до Приватного підприємства "Енерголенд" про стягнення 95901,29 грн. за участю представників позивача -Кононенко О. В. відповідача -не з'явились ВСТАНОВИВ: У травні 2011 року приватне підприємство "Кажан" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до приватного підприємства "Енерголенд", у якому просило стягнути з відповідача нараховані за період з 11 травня 2008 року по 14 листопада 2010 року: 6196,63 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 1319,13 грн., 8130,33 грн. пені, 80255,20 грн. штрафу, а всього 95901,29 грн. Рішенням господарського суду Черкаської області від 9 червня 2011 року у справі №06/5026/1052/2011 позов задоволено частково. Стягнуто з приватного підприємства "Енерголенд" на користь приватного підприємства "Кажан" 6196,63 грн інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 1319,13 грн., 5624,67 грн. пені за період з 16 листопада 2009 року по 14 листопада 2010 року, 3000 грн. за послуги адвоката та судові витрати. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у позові. Позовні вимоги приватного підприємства "Кажан" про стягнення 80255,20 грн. штрафу, 2505,66 грн. пені та судових витрат задоволено. У решті рішення залишено без змін. Вищий господарський суд України постановою від 13 грудня 2011 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2011 року скасував у частині стягнення штрафу у розмірі 80255,20 грн. У решті постанову апеляційного суду залишив без змін. Ухвалою Вищого господарського суду від 01 березня 2012 року справу №06/5026/1052/2011 допущено до провадження Верховного суду України. Постановою Верховного суду України від 27 квітня 2012 року заяву приватного підприємства "Кажан" задоволено частково. Постанову Вищого господарського суду України від 13 грудня 2011 року зі справи №06/5026/1052/2011 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Верховний Суд України не погодився з висновком суду касаційної інстанції про відсутність правових підстав для одночасного стягнення з відповідача штрафу та пені та зазначив про невідповідність такого висновку ст. 231 Господарського кодексу України. Під час нового розгляду справи касаційна інстанція, у відповідності до вимог частини 2 ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України повторно та у повному обсязі перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Ухвалою Вищого господарського суду України від 21 травня 2011 року касаційну скаргу приватного підприємства "Енерголенд" прийнято до провадження. В обгрунтування вимог касаційної скарги приватне підприємство "Енерголенд" зазначає про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, та врахувавши правові позиції Верховного Суду України у даній справі, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07.03.2008р. між приватним підприємством "Енерголенд" та приватним підприємством "Кажан" було укладено договір про надання послуг з охорони власності №56, згідно умов якого замовник (позивач) передає під охорону, а виконавець (відповідач) приймає зазначені у списку та плані (схемі) об'єкти, які беруться під охорону, що і є додатком до договору. Згідно п. 2.1.9 договору замовник зобов'язаний своєчасно проводити розрахунки за надані охоронні послуги. Відповідно до положень пункту 4.2. договору оплата за надані послуги здійснюється згідно представлених актів здачі-приймання робіт (надання послуг) у формі безготівкового розрахунку за банківськими реквізитами виконавця до 10 числа поточного місяця включно. Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань). Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку. За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями також визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається. Аналіз положень договору №56 свідчить про те, що за правовою природою це є договір про надання послуг. Згідно частини 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. У частині 2 цієї ж статті також зазначено, що її положення застосовуються до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання. Частиною 1 ст.903 Цивільного кодексу України закріплено обов'язок замовника оплатити надану йому послугу у розмірі, у строки та у порядку, що встановлені договором. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач своєчасно та у повному обсязі надав послуги, передбачені договором, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами здачі-приймання робіт (надання послуг). Натомість, зобов'язання з оплати отриманих послуг, відповідачем належним чином виконані не були. Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України). Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Частиною 1 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. З урахуванням зазначеного, а також враховуючи те, що матеріалами справи підтверджено несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг за договором №56 від 07.03.2008р., колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з приватного підприємства "Енерголенд" 6196,63 грн. інфляційних та 1319,13 грн. -3% річних. Крім того, згідно ст.216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції. Частиною 1 ст.230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Згідно пункту 4.6. договору №56 від 07.03.2008р. у випадку, якщо замовник несвоєчасно здійснює розрахунок за надані послуги, виконавець нараховує йому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент невиконання зобов'язань від суми за кожен день прострочки. З урахуванням зазначеного, твердження заявника касаційної скарги стосовно порушення судом апеляційної інстанції ч.6 ст.232 Господарського кодексу України є необгрунтованим та не може бути прийняте до уваги колегією суддів касаційної інстанції, оскільки розрахунок пені було здійснено за кожен епізод прострочення відповідачем виконання зобов'язань з урахуванням обмежень встановлених у зазначеній статті. Таким чином, колегія суддів вважає обгрунтованим та погоджується з висновком апеляційного господарського суду про стягнення з відповідача 8130,33 грн. пені. Крім того, у пункті договору про надання послуг з охорони власності сторони реалізували надане їм право, передбачене ст.231 Господарського кодексу України та встановили, що якщо замовник не сплачує платежі за надані послуги у строки, встановлені договором, то він зобов'язаний виплатити на користь виконавця (позивача) штраф у розмірі 0,5% з суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. Відповідно до ч.1 ст.627 та ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. З урахуванням того, що положеннями чинного в Україні законодавства не передбачено заборони стосовно одночасного стягнення пені та штрафу за порушення господарських зобов'язань, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про стягнення з приватного підприємства "Енерголенд" 80255,20 грн. штрафу. Враховуючи вищенаведене, необгрунтованим є посилання заявника касаційної скарги на те, що одночасне стягнення з відповідача штрафу та пені суперечить вимогам частини 1 статті 61 Конституції України та частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України та не може бути прийняте до уваги колегією суддів. Таким чином, враховуючи те, що решта доводів заявника касаційної скарги фактично зводиться до переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст.1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що під час вирішення спору, судом апеляційної інстанції правильно встановлені усі обставини, що мають значення для справи, їм надана вірна юридична оцінка, норми права застосовані вірно, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів. За наведених вище обставин, Вищий господарський суд України не знайшов законних підстав для повного або часткового задоволення вимог касаційної скарги, а тому постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. На підставі наведеного вище і керуючись ст.ст. 1115,1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України,- ПОСТАНОВИВ: 1. Касаційну скаргу приватного підприємства "Енерголенд" залишити без задоволення. 2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2011 року зі справи №06/5026/1052/2011 залишити без змін. Головуючий суддя І. А. Плюшко Судді Н. О. Кочерова С. С. Самусенко http://reyestr.court.gov.ua/Review/24627725

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2012 року м. Київ Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі головуючого Барбари В.П., суддів: Балюка М.І., Берднік І.С., Гуля В.С., Колесника П.І., Потильчака О.І., Шицького І.Б., - розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву приватного підприємства "Кажан" про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 грудня 2011 року у справі № 06/5026/1052/2011 за позовом приватного підприємства "Кажан" до приватного підприємства "Енерголенд" про стягнення 95 901,29 грн, в с т а н о в и в: У травні 2011 року приватне підприємство "Кажан" (далі - ПП "Кажан") звернулося до суду із позовом до приватного підприємства "Енерголенд" (далі - ПП "Енерголенд"), у якому просило стягнути з відповідача нараховані за період з 11 травня 2008 року по 14 листопада 2010 року: 6 196,63 грн інфляційних втрат, 3 % річних в розмірі 1 319,13 грн, 8 130,33 грн пені, 80 255,20 грн штрафу, а всього 95 901,29 грн. Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати послуг з охорони власності за укладеним між сторонами договором № 56 від 7 березня 2008 року. Рішенням господарського суду Черкаської області від 9 червня 2011 року позов задоволено частково. Стягнуто з ПП "Енерголенд" на користь ПП "Кажан" 6196,63 грн інфляційних втрат, 3 % річних в розмірі 1 319,13 грн, 5624,67 грн пені за період з 16 листопада 2009 року по 14 листопада 2010 року, 3000 грн за послуги адвоката та відповідні судові витрати. У задоволенні решти позовних вимог у сумі 82 760,86 грн відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у позові. Позовні вимоги приватного підприємства "Кажан" про стягнення 80 255,20 грн штрафу, 2 505,66 грн пені та судових витрат задоволено. В решті рішення залишено без змін. Вищий господарський суд України постановою від 13 грудня 2011 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2011 року скасував в частині стягнення штрафу у розмірі 80 255,20 грн. В решті постанову апеляційного суду залишив без змін. У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 13 грудня 2011 року з підстав, передбачених статтею 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ПП "Кажан", посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статей 230-232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 525, 530, 546, 549, 610, 611, 625, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 61 Конституції України, просило скасувати цю постанову, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2011 року залишити без змін. До поданої заяви ПП "Кажан" долучило копії постанов Вищого господарського суду України: від 16 листопада 2011 року у справі № 5019/976/11, від 19 січня 2011 року у справі № 7/64-6/663, від 9 лютого 2011 року у справі № 25/46-10-1432, в яких, на його думку, по-іншому застосовано судом касаційної інстанції одні й ті ж норми матеріального права у подібних правовідносинах. Ухвалою від 1 березня 2012 року Вищий господарський суд України допустив до провадження господарську справу № 06/5026/1052/2011 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13 грудня 2011 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з нижченаведених підстав. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 7 березня 2008 року між ПП "Кажан" (виконавець) та ПП "Енерголенд" (замовник) був укладений договір про надання послуг з охорони власності № 56. У відповідності з цим договором замовник передає під охорону, а виконавець приймає вказані у списку та плані (схемі) об'єкти, які беруться під охорону, що і є додатком до договору. Згідно із пунктом 2.1.9 цього договору замовник зобов'язаний своєчасно проводити розрахунки за надані охоронні послуги. Пунктом 4.2. договору сторони передбачили, що оплата за фактом наданих послуг здійснюється згідно представлених актів здачі-приймання робіт (надання послуг) у формі безготівкового розрахунку за банківськими реквізитами виконавця до 10 числа поточного місяця. Відповідно до пункту 4.5. договору якщо замовник не сплачує платежі за надані послуги у строки, передбачені договором, то він зобов'язаний виплатити на користь виконавця штраф. А у випадку, коли замовник несвоєчасно здійснює розрахунок за надані послуги, виконавець нараховує йому пеню (п. 4.6 договору). Позивач свої послуги надавав своєчасно та якісно, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт № ОУ-0000012 від 31 березня 2008 року, № ОУ-0000016 ві\30 квітня 2008 року, № ОУ-0000020 від 31 травня 2008 року, № ОУ-0000027 від 30 червня 2008 року, № 0У-0000031 від 31 липня 2008 року, № ОУ-0000043 від 31 серпня 2008 року, № ОУ-0000052 від 30 вересня 2008 року, № ОУ-0000011 від 10 жовтня 2008 року, № ОУ-0000060 від 31 жовтня 2008 року, № ОУ-0000068 від 30 листопада 2008 року, № ОУ-0000074 від 31 грудня 2008 року, № ОУ-0000005 від 31 січня 2009 року, № ОУ-0000010 від 27 лютого 2009 року, № ОУ-0000016 від 31 березня 2009 року, № 0У- 0000021 від 30 квітня 2009 року, № ОУ-0000026 від 29 травня 2009 року, № ОУ-0000031 від 30 червня 2009 року, № ОУ-0000036 від 31 липня 2009 року, № ОУ-0000044 від 31 серпня 2009 року, № ОУ-0000053 від 30 вересня 2009 року, № ОУ-0000063 від 30 жовтня 2009 року, № ОУ-0000072 від 30 листопада 2009 року, № ОУ-0000079 від 31 грудня 2009 року, № ОУ-0000003 від 31 січня 2010 року, № ОУ-0000009 від 28 лютого 2010 року, № ОУ-0000015 від 31 березня 2010 року, № ОУ-0000023 від 30 квітня 2010 року, № ОУ-0000032 від 31 травня 2010 року, № ОУ-0000040 від 30 червня 2010 року, № ОУ-0000048 від 31 липня 2010 року, № ОУ-0000060 від 31 серпня 2010 року, № ОУ-0000068 від 30 вересня 2010 року, № ОУ-0000082 від 29 жовтня 2010 року, підписаними обома сторонами. Відповідач здійснював оплату за надані послуги несвоєчасно, чим порушив умови укладеного договору. Предметом розгляду у даній справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахованих за період з 11 травня 2008 року по 14 листопада 2010 року 6 196,63 грн інфляційних втрат, 3 % річних в розмірі 1 319,13 грн, 8 130,33 грн пені, 80 255,20 грн штрафу. Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 ГК України), яка також передбачає, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України). Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України). Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. У справі, що переглядається, договором передбачено господарсько-правову відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки - пені та штрафу. Скасовуючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 31 серпня 2011 року в частині стягнення штрафу у розмірі 80 255,20 грн, Вищий господарського суду України виходив з того, що одночасне стягнення з відповідача штрафу та пені суперечить вимогам частини 1 статті 61 Конституції України та частини 3 статті 509 ЦК України. На думку Верховного Суду України, такий висновок Вищого господарського суду України ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права та суперечить позиції цього ж касаційного суду у справах № 5019/976/11, № 7/64-6/663, № 25/46-10-1432. За таких обставин заява ПП "Кажан" підлягає задоволенню, а постанова Вищого господарського суду України від 13 грудня 2011 року - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 11116 , 11123 , 11124 , 11125 Господарського процесуального кодексу України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву приватного підприємства "Кажан" задовольнити частково. Постанову Вищого господарського суду України від 13 грудня 2011 року у справі № 06/5026/1052/2011 скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий В.П. Барбара Судді: М.І. Балюк І.С. Берднік В.С. Гуль П.І. Колесник О.І. Потильчак І.Б. Шицький http://reyestr.court.gov.ua/Review/24068104

Поставили на это время.

Это они могут и вероятнее всего сделают. Но пусть хоят бы прочитают и прозреют от настоящих оценок.

Пропоную усім, кому не байдужа доля українського правосуддя заповнити цю форму та занести до найближчого суду. Аналіз стану незалежност, неупередженості та доступності правосуддя в Україні.

1. ГИС при открытии исполнительного производства накладывает арест на все имущество вне зависимости от того в залоге оно или нет. Поэтому при погашении кредита ГИС может обратить взыскание и на автомобиль. К тому же если задолженность по автомобилю будет не значительной ГИС даже при существующем залоге может его снять, в первую очередь от продажи средства направить залогодержателю, а остальные уже по исполнительному листу на основании которого открыто производство.2. Если автомобиль приобретен в браке, то он является совместной собственностью. Поэтому в случае отсутствия поручительства по кредиту на автомобиль со стороны жены, ГИС может претендовать только на половину данного автомобиля.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 січня 2012 року м. Сімферополь Київський районний суд міста Сімферополя під головуванням судді Сенька М.Ф., при секретарі Чепюк А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет застави та зустрічний позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» про визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору, в с т а н о в и в: 22.11.2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Кредитпромбанк», з однієї сторони, та ОСОБА_1, з іншої, укладено кредитний договір № 3525/07-А (а.с. 22-24)., за яким ОСОБА_1 була відкрита невідновлювана кредитна лінія на придбання автомобілю в межах загальної суми кредиту у розмірі 191545,00 грн., з кінцевим строком повернення 21.11.2014 року, за процентною ставкою в розмірі - 12,55 процентам річних. З метою забезпечення виконання зобов'язань, що виникли з кредитного договору, 22.11.2007 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № 3525/07-П (а.с. 26-27) і цього ж дня ОСОБА_1 передала в заставу банку належний автомобіль марки OPEL VECTRA 2.2, 2007 року випуску, Р.Н. НОМЕР_1 про, що сторонами було укладено договір застави, зареєстрований у реєстрі № 1951 (а.с. 28-29). 05.11.2008 року між банком та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 3525/07-А, якою п. 1.3. кредитного договору доповнено абзацом наступного змісту: «Починаючи з 15.11.2008 р. річна процентна ставка встановлюється сторонами у розмірі 18,00 процентів. При цьому, інші умови кредитного договору залишаються без змін». В подальшому 09.07.2009 року між ОСОБА_1 та банком було укладено Додаткову угоду № 1 до кредитного договору №3525/07-А від 22.11.2007 р., відповідно до умов якої, п. 3.1.1 кредитного договору викладено у наступній редакції: при наданні кредитів відповідно до п. 1.2.1, 1.2.2, щомісяця, до 25-го числа включно кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитами, шляхом внесення грошових коштів у розмірі 1673,92 грн. Пункт 3.3. кредитного договору викладено у наступній редакції: сплачувати проценти за користування кредитом щомісяця до 25-го числа включно кожного календарного місяця, наступного за звітним. У липні 2010 року ПАТ «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 3542/07-А від 21.12.2007 року в сумі 47119,35 гривень, та про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості на предмет застави, а у разі недостатності на інше майно, яке належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Під час провадження у справі ОСОБА_1 заявила зустрічний позов про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 05.11.2008 року до кредитного договору про внесення змін до договору щодо процентної ставки за користування кредитом. Ухвалою суду від 16.09.2010 року первісний та зустрічний позови об'єднані в одне провадження. Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 21 грудня 2010 року, залишеного без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим від 10 лютого 2010 року, в задоволенні основного позову відмовлено, а зустрічний позов задоволено, визнано недійсною Додаткову угоду № 1 від 05.11.2008 р. до договору №3525/07-А від 22.11.2007 р., та зобов'язано ПАТ «Кредитпромбанк» провести перерахунок зайво сплачених ОСОБА_1 платежів на погашення процентів за договором №3525/07-А від 22.11.2007 р. із їх зарахуванням в рахунок дострокового погашення отриманої суми кредиту погашення «тіла кредиту» за договором № 3525/07-А від 22.11.2007 року. Дане рішення суду, за поясненнями представника банку ОСОБА_3, було виконано, зобов'язання за кредитним договором сторонами в наступному належним чином виконувались, виходячи з попередньої процентної ставки за користування кредитом в розмірі 12,55 відсотків від залишку кредиту. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2011 року, рішення судів постановлені у справі були скасовані, а справа направлена на новий судовий розгляд. У зв'язку з цим, ПАТ «Кредитпромбанк» відновив заборгованість ОСОБА_1 за спірним кредитним договором, обліковану станом на 12.11.2010 року, в сумі 86815грн. 41 коп., що складається із заборгованості за тілом кредиту в сумі 84267 грн. 95 коп. та заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 2547 грн.46 коп. Саме таку суму, представник банку заявила в судовому засіданні до стягнення з відповідачів, подавши відповідний розрахунок заборгованості. За таких обставин, суд приходить до висновку, що спір по суті зводиться до вирішення питання про правомірність додаткової угоди до спірного кредитного договору №1 від 05.11.2008 року про внесення змін до договору щодо процентної ставки за користування кредитом, тобто до вирішення зустрічного позову, оскільки умови договору за попередньою процентною ставкою сторонами виконувались належним чином. Саме до такого висновку прийшли і сторони у справі, надавши відповідні пояснення суду. В судовому засіданні представник позивача за первісним позовом ОСОБА_3 вимоги позову, з урахуванням уточненої суми заборгованості, підтримала в повному обсязі, щодо зустрічного позову заперечила, і пояснила, що укладення між сторонами спірної додаткової угоди до кредитного договору, не суперечило діючому на той час законодавству, було передбачено безпосередньо договором, а описки допущені в тексті угоди не давали підстави відповідачам тлумачити її зміст вільно. Щодо дотримання вимог Закону України «Про захист споживачів» при укладенні додаткової угоди, то ОСОБА_3 пояснила, що потреби надавати позичальникові інформацію про умови укладення спірної угоди у кредитодавця не було оскільки така інформація йому надавалась при укладенні кредитного договору, а сам розмір процентної ставки було визначено за волевиявленням сторін, виходячи з принципу свободи договору. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заперечили проти основного позову і підтримали вимоги зустрічного позову. ОСОБА_1 пояснила, що вважала спірну угоду такою, що не змінює умов кредитного договору, а підписала її в наслідок введення в оману працівниками банку, при укладенні додаткової угоди їй інформація про її умови, наслідки, тощо не роз'яснювалась. Представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в судовому засіданні в підтримала доводи свого довірителя, пославшись на порушення кредитодавцем вимог Закону України «Про захист прав споживачів», недотримання ним певних умов кредитного договору, та інших вимог законодавства, що регулює кредитні відносини. Суд, вислухавши сторони, дослідивши докази наявні у справ приходить до висновку, про задоволення зустрічного позову і про відмову в задоволенні основного позову за таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи, 05.11.2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Кредитпромбанк» було укладено додаткову угоду № 1 до договору № 3525/07-А (а.с. 25), якою п. 1.3. кредитного договору доповнено абзацом наступного змісту: «Починаючи з 15.11.2008 р. річна процентна ставка встановлюється сторонами у розмірі 18,00 процентів.» Інші умови кредитного договору сторони залишили без змін про, що зазначено в угоді. Між тим п.1.3 кредитного договору сторонами оговорено обов'язок Банку відкрити Позичальнику позичкові рахунки для обліку кредитів як на основні цілі, передбачені п.п. 1.2.1, 1.2.2. (купівля автомобілю і на сплату страхових платежів за договором страхування кредиту, відповідно) так і для обліку кредитів, наданих на цілі, зазначені в п.п.1.2.3., 1.2.4., а саме на сплату страхових платежів згідно з договорами страхування транспортного засобу, що є предметом застави При цьому останні рахунки відкриваються за додатковими угодами до договору. Процентна ж ставка за кредитами на основні цілі (п.п. 1.2.1, 1.2.2.) встановлена п.1.5 Договору, згідно з яким встановлена сторонами в розмірі 12.55 відсотків річних. Цим же пунктом договору встановлено, що процентна ставка за кредитами наданими на цілі, зазначені п.п.1.2.3., 1.2.4. визначається Додатковими угодами до цього договору. Оскільки, за спірною додатковою угодою сторони доповнили кредитний договір, а не змінили його умови, п.п. 1.3. і 1.5 договору передбачають відкриття позичальникові позичкових рахунків та встановлення процентної ставки за кредитами на інші цілі саме шляхом укладення між сторонами додаткової угоди, і інші умови договору були залишені в силі, то суд не може визнати, що при укладенні спірної додаткової угоди була допущена проста описка, як на тому наполягала представник банку, і визнає, що дана спірна угода допускає те, що за нею встановлюється процентна ставка за кредитами на інші цілі, що передбачені п.п.1.2.3., 1.2.4. щодо сплати страхових платежів, в незалежності від того укладались страхові договора в межах кредитування чи ні, виходячи з того факту, що ці умови передбачені договором. Тому, суд погоджується з ОСОБА_1, що з огляду на те, що спірною угодою пункт 1.5 кредитного договору щодо процентної ставки формально не змінено, вона не могла передбачати, що наслідком цієї угоди буде фактичне нарахування на залишок кредиту процентної ставки в розмірі 18% річних. При цьому, суд не приймає посилання представника банку на акцептування позичальником нових умов договору, шляхом виконання ним договору за умов нової процентною ставкою протягом 4 місяців після укладення спірної угоди, та укладенням додаткової угоди, щодо перенесення строків сплати щомісячних платежів, передбачених договором, і визнає такі її дії вимушеними умовами договору, щодо права Кредитодавця вимагати дострокового виконання договору. На таку вимушеність, на думку суду вказує і заява ОСОБА_1 від 03.03.2009 року, про незгоду з новою процентною ставкою. До того ж, за правовою природою кредитний договір є договором приєднання. Згідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання визнається договір, умови якого установлені однією зі сторін, а інша сторона не має можливості запропонувати свої умови договору. Крім того, пунктом 1.1. договору поруки, укладеного в забезпечення кредитного договору передбачено, що поручитель ОСОБА_2 зобов'язується солідарно відповідати перед Банком за своєчасне виконання зобов'язань ОСОБА_1 При цьому, з п. 1.2. договору поруки вбачається, що цей договір укладений на умовах повернення основного зобов'язання у розмірі 191545,00 гривень та сплати процентів за користування кредитними коштами у розмірі 12,55% річних. Відповідно до п. 2.6. цього ж договору, усі зміни та доповнення до Кредитного договору банк та Позичальник оформлюють без погодження з Поручителем, за винятків збільшення обсягу відповідальності Поручителя. Відповідно до ст. 559 ЦК України, порука припиняється у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Розмір зобов'язань встановлених кредитним договором в сумі 191545,00 гривень за процентною ставкою 12,55% річних є істотною умовою договору застави, укладеного в забезпечення кредитного договору про що зазначено в п. 1.3. договору застави від 22.11.2007 р. Проте, зміни у договір поруки №3525/07-П від 22.11.2007 р. та договір застави від 22.11.2007 р., як це встановлено поясненнями сторін, не вносились, доказів щодо цього суду не надано Дані факти, виходячи з того як викладена спірна додаткова угода, за обставин справи, теж можуть бути пояснені двояко. Так у разі, якщо розцінювати спірну угоду такою, що змінила умови договору щодо процентної ставки за користування кредитами на основні цілі в бік її збільшення, то відсутність змін до забезпечувальних договорів є принаймі нелогічним, а у разі якщо спірною угодою встановлювалась процентна ставка за іншими кредитами, передбаченими договором, то цілком логічно, що в укладенні додаткових угод до забезпечувальних договорів не було необхідності, оскільки останніми забезпечувались кредити на основні цілі. Наведене дає суду, прийти до однозначного висновку, що ПАТ Кредитпромбанк при укладенні додаткової угоди №1 від 05.11.2008 року до договору № 3525/07-А допущено двояке формулювання змін суттєвих умов кредитного договору, що позбавило позичальника можливості передбачати фактичні наслідки, які фактично настали на виконання цієї угоди. Виходячи з цілей надання кредиту, спірний кредитний договір слід визнати споживчим, а відтак на нього поширюються вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» Згідно з частиною 2 ст. 19 вказаного закону, якщо під час пропонування продукції споживачу надається незрозуміла або двозначна інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору - це вважаєтся нечесною підприємницькою практикою. Правочин здійснений з використанням нечесної підприємницької діяльності відповідно до ч. 6 цієї ж норми визнається недійсним. Разом з тим, п.п. 7.1., 7.2. кредитного договору встановлено, що сторони можуть змінити умови договору, оформивши такі зміни Додатковою угодою, тільки у разі зміни облікової ставки Національного банку України, кредитної політики в Україні, економічної ситуації і коньюктури ринку, після письмового інформування Банком про такі зміни рекомендованим листом не пізніше ніж за 10 календарних днів до введення у дію нових умов. Відповідно до ч. 2 ст. 1069 ЦК України, права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням, визначаються положеннями про позику та кредит (параграф 1 і 2 глави 71 ЦК України), якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір процентної ставки за користування кредитом, згідно зі ст.1048 ЦК України є суттєвою умовою кредитного договору. Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою. Положення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» містять процедуру укладення кредитного договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення. Така процедура міститься також в пункті 3.2. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (Правила) і роз'ясненнях, які надані банкам в листі Національного банку України від 16 червня 2007 року № 40-117/2093-6134 «Про окремі питання практичного застосування Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» та передбачають, що кредитний договір має містити графік платежів згідно зі строковістю, зазначеною у договорі, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом. У графіку платежів має бути докладно розписана сукупна вартість кредиту за кожним платіжним періодом; норми щодо захисту прав споживачів при отриманні споживчого кредиту містяться не тільки у статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», частиною п'ятою якої, зокрема, визначено, що до договорів зі .споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови договору, перелік яких не є вичерпним. Матеріали справи та зміст оспорюваної угоди не містять будь-яких доказів в підтвердження надання ПАТ «Кредитпромбанк» при укладенні з ОСОБА_1 додаткової угоди № 1 від 05 листопада 2008 року до кредитного договору № 3525/-07-А від 22 листопада 2007 року графіку платежів (з урахуванням річної процентної ставки в розмірі 18 %) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом та інформації про умови кредитування з урахуванням підвищеної процентної ставки, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача. При цьому суд, визнає, що надання банком позичальників інформації відповідно до вимог Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні кредитного договору, є недостатнім для того щоб у разі зміни суттєвих умов цього договору, зокрема щодо відсоткової ставки за користування кредитом, позичальник був достатньо обізнаний про наслідки такої зміни. Крім того, судом встановлено, що позичальнику в супереч вимогам п.п. 7.1, 7.2 кредитного договору не надана інформація, на чому засновано рішення кредитодавця про зміну процентної ставки за користування кредитом, оскільки суду не надано позивачем за первісним позовом даних про вручення ОСОБА_1 повідомлення банку про таке рішення, а сама ОСОБА_1 заперечує отримання такого повідомлення, не надано суду і доказів в обґрунтування необхідності таких змін до договору. Тому суд, визнає, що рішення про підвищення відсоткової ставки за спірним кредитним договором фактично прийнято банком в односторонньому порядку. Між тим, Постановою НБУ №168 від 10.05.2007 р., банкам було заборонено змінювати відсоткову ставку по кредитам у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін. Зміна процентної ставки відповідно до ст.652 ЦК України та вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту можлива лише при істотній зміні обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Пунктом 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту встановлено, що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати проценту ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміні кредитної політики банку). За пунктом 3.4 абз.5 Правил банки зобов'язані зазначати в кредитному договорі правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом, якщо договором про надання кредиту передбачається можливість зміни процентної ставки за кредитом залежно від зміни облікової ставки Національного банку або в інших випадках, а тому банк повинен навести математичну залежність між запропонованим розміром ставки до розміру ставки Національного банку України, а також обґрунтувати збільшення процентної ставки. При цьому, суд відхиляє посилання представника ОСОБА_3 на те, що вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджуються на відносини що виникли між сторонами після укладення кредитного договору, оскільки така позиція спростована Конституційний судом України в рішенні від 10.11.2011р. № 15-рп/2011. Що стосується доводів ОСОБА_3 щодо свободи договору, то виходячи з вимог наведеного вище законодавства, що регламентує діяльність банків при наданні споживчих кредитів, вони не витримують критики. Виходячи з аналізу вказаних фактів та відповідних їм правовідносин, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1, як споживач була позбавлена можливості реально оцінювати перспективи укладення спірної додаткової угоди, свою платоспроможність та можливість своєчасного погашення кредиту, а тому спірну додаткову угоду слід визнати такою, що суперечить вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», та волевиявленню ОСОБА_1 За такого висновку суду, вимоги ОСОБА_1 за зустрічним позовом про визнання спірної додаткової угоди недійсною є обґрунтованими і підлягають задоволенню на підставі ст. 215 ЦК України. Відповідно до ст.216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Тому, вимоги ОСОБА_1 про перерахунок кредиту також підлягають задоволенню. Оскільки, судом встановлено, що зобов'язання за кредитним договором без урахування визнаної судом недійсною Додаткової угоди виконуються сторонами належним чином, то суд не знаходить підстав для задоволення первісного позову ПАТ «Кредитпромбанк». За таких рішень суду, відповідно вимог ст. 88 ЦПК України вимог ст. 88 ЦПК України судові витрати, понесені ОСОБА_1 мають бути їй компенсовані ПАТ «Кредитпромбанк», а витрати понесені останнім зараховані до відповідного бюджету України. На підставі наведених в рішенні норм законодавства, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 76, 77, 88, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд в и р і ш и в : В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, звернення стягнення на предмет застави відмовити у повному обсязі. Зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 05.11.2008 р. до договору №3525/07-А від 22.11.2007р., що укладена між ОСОБА_1 та ПАТ «Кредитпромбанк». Зобов'язати ПАТ «Кредитпромбанк» провести перерахунок кредиту за договором №3525/07-А від 22.11.2007р. без урахування Додаткової угоди № 1 від 05.11.2008 р. і кошти, що виявляться внаслідок такого перерахунку зарахувати в рахунок дострокового погашення кредиту, відповідно до умов цього договору. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» в особі Кримського відділення Херсонської філії ПАТ «Кредитпромбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне зеабезпечення розгляду справи в сумі 37 (тридцять сім) гривень. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через суд першої інстанції в 10-денний строк з дня проголошення рішення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час його проголошення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Головуючий http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24969104

Для ограничения выезда за границу необходимо решение суда. Однако как установлено ВСУ запретить выезд за границу могут только если будет решение суда о взыскании с Вас задолженности. То что пишет банк это обычное запугивание.Проверить существует ли запрет можно написав заявление в администрацию госпогранслужбы.