ANTIRAID

Уважаемые посетители. Многие из вас высказывались в поддержку Андрея Степаненко (Гранд Иншур) - нашего кандидата в народные депутаты Украины - на форуме "Антирейд" и путём виртуального голосования в проекте Независимого Бюро Новостей - Выборы-2012. Ваша поддержка позволила ему выйти в лидеры голосования, со значительным отрывом. В середине августа, в связи с утверждением Центризбиркомом окончательного списка кандидатов, все счётчики голосов были обнулены. Голосование фактически началось с начала. В связи с этим, просьба ко всем небезразличным посетителям, повторно проголосовать и, по возможности, высказаться в комментариях к голосованию о нашем кандидате.

Есть ряд решений кассационной инстанции вступивших в силу.Вы абсолютно правы, пока договор исполняется в банке никто не возьмет на себя ответственность понизить процентную ставку. Это возможно сделать, на сегодня, исключительно в судебном порядке. Хотя может стоит подождать еще месяц другой, а там в связи с девальвацией гривны уже можно будет рассмотреть Ваше предложение. Просрочек я бы не рекомендовал допускать.

Уникальные у нас судьи, пишут о встречном иске, а про первоначальный иск вообще молчат. Такого я еще не видел.

Необходимо подать иск о разделе имущества супругов в котором просить суд признать за Вами право собственности на квартиру. В иске третьей стороной обязательно указать банк.Если такой вариант супруга не устраивает и Вы хотите оставить квартиру ребенку, тогда можно заключить договор о передаче квартиры ребенку в счет уплаты алиментов. Это тоже желательно сделать через суд.

2-657/12 РІШЕННЯ Іменем України 17.04.2012 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Калініченко Л.С., при секретарі Федоровій К.В.. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання односторонньої зміни договору недійсною, ВСТАНОВИВ: У серпні 2011 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Укрсоцбанк»про визнання односторонньої зміни договору недійсною. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 29 лютого 2008 року між ним та відповідачем було укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №40.29-48/155, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався надати йому кредит в розмірі 216 999,00 доларів США зі сплатою 12,25% річних. Кредит надано на споживчі цілі, а саме -придбання земельної ділянки. Позичальником було отримано один транш у розмірі 104470,00 доларів США з кінцевим терміном погашення 28 лютого 2033 року. Оплата за договором здійснюється позичальником відповідно до його умов у повному обсязі, заборгованість за кредитним договором відсутня. Разом з тим, позивач вважає, що банком було в односторонньому порядку підвищено відсоткову ставку без повідомлення і без згоди позичальника. На звернення позивача від 15.07.2011 р. про надання інформації щодо підвищення відсоткової ставки за кредитним договором, відповідач не надав відповіді. Позивач вважає, що зміна відсотків за кредитним договором відбулась в порушення умов зазначеного договору та вимог чинного законодавства. У зв»язку з наведеним позивач просив визнати односторонню зміну Договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 40.29-48/155 від 29 лютого 2008 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк»та ОСОБА_1, яка полягала у збільшенні відсоткової ставки, недійсною. Зобов»язати відповідача зарахувати оплачену позивачем, з моменту одностороннього збільшення відсоткової ставки, суму різниці по відсотках, яка виникла внаслідок цього збільшення в рахунок сплати основної суми кредиту за договором про надання не відновлюваної кредитної лінії № 40.29-48\155 від 29 лютого 2008 р. З урахуванням заявлених позивачем та прийнятих судом уточнень до позовної заяви, позовні вимоги були змінені. Позивач просить визнати односторонню зміну Договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №40.29-48/155 від 29 лютого 2008 року, яка полягала у збільшенні з 30.07.2008 року відсоткової ставки з 12,5% до 14% недійсною; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок суми заборгованості за відсотками позивача за цим договором та зарахувати оплачену позивачем, з 30.07.2008 року суму різниці по відсотках, яка виникла внаслідок збільшення відсоткової ставки за користування кредитом в рахунок сплати основної суми кредиту за цим договором. В судовому засіданні представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що дії банку відповідають вимогам чинного законодавства та умовам укладеного договору кредиту з позивачем, а також те, що сплата відсотків у підвищеному розмірі, свідчить про прийняття позивачем пропозиції про підвищення процентної ставки. Крім того, зазначив, що позивач звернувся до суду з позовом 16.08.2011 р., разом з тим, термін позовної давності для його позовних вимог закінчився 13.07.2011 р. Суд заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного. 29.02.2008 року між ОСОБА_1 та АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», було укладено Договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №40.29-48/155, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу кредит в розмірі 216 999,00 доларів США зі сплатою 12,25% річних. Позичальником отримано один транш у розмірі 104470,00 доларів США з кінцевим терміном погашення 28 лютого 2033 року. Оплата за договором здійснюється позичальником відповідно до його умов у повному обсязі, заборгованість за кредитним договором відсутня. Разом з тим, позивач вважає, що банком в порушення умов договору та вимог чинного законодавства, в односторонньому порядку підвищено відсоткову ставку без повідомлення і згоди позичальника. Відповідно до положень ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків. Згідно ст. ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов»язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до п. 2.6. Кредитного договору, кредитор з зазначених у даному пункті обставин, має право ініціювати зміну процентної ставки за надання кредиту, визначеної цим договором. Відповідно до п. 2.6.1 Кредитного договору, про намір змінити розмір процентів за надання кредиту, Кредитор зобов'язаний повідомити Позичальника не пізніше, ніж за десять робочих днів до дати початку їх застосування, а також надати для укладення відповідну додаткову угоду. Згідно п. 7.2 Кредитного договору, усі повідомлення за цим Договором будуть вважатися зробленими належним чином, у випадку якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур»єром, телеграфом, або вручені особисто за зазначеними адресами Сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого вручення або дата поштового відділення зв»язку одержувача. Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов»язковим для виконання сторонами. Тобто, визначений договором механізм виконання домовленості є обов»язковим, зокрема отримання повідомлення та, відповідно, прийняття пропозиції позичальником, чи укладання шляхом підписання додаткової угоди щодо підвищення процентної ставки. Як зазначив в судовому засіданні представник позивача, повідомлення про намір змінити процентну ставку та додаткова угода від Кредитора на адресу позивача не надходили, що вказує на порушення вищезазначених пунктів кредитного договору. Всупереч відсутності згоди боржника на зміну умов договору, банк підвищив процентну ставку в односторонньому порядку. Представником відповідача доказів на спростування даної обставини в судовому засіданні надано не було, тобто жодних підтверджень того, що повідомлення про намір змінити процентну ставку та додаткова угода надсилались позивачу відповідачем не надано. Крім того, для з'ясування причин та підстав підвищення процентної ставки, позивач звертався до відповідача з відповідними листами, оскільки бажав переконатися, що дії ПАТ «Укрсоцбанк» з приводу підвищення відсоткової ставки відповідають вимогам укладеного договору кредиту. Проте відповіді на вказані звернення відповідач не надав. Представник відповідача в судовому засіданні посилався на те, що з моменту підвищення процентної ставки за договором кредиту, що був укладений з позивачем, останній сплачував відсотки за підвищеною ставкою, що свідчить про прийняття умов додаткової угоди. Однак погодитися з таким висновком не можна, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За змістом ст.ст. 536 та 1054 ЦК України необхідною умовою кредитного договору є розмір процентної ставки, тобто це є істотною умовою, щодо якої сторони повинні дійти згоди в належній формі. Належною формою кредитного договору на підставі ч. 1 ст. 1055 ЦК України є письмова форма. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність (ч. 1 ст. 218, ч. 2 ст. 1055 ЦК України). Отже, у разі недосягнення сторонами кредитного договору згоди у письмовій формі щодо нового розміру процентної ставки, умова кредитного договору, що передбачає такий розмір, є нікчемною - ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 236 ЦК України. Вказівка закону на нікчемність договору є імперативною - ч. 2 ст. 215 ЦК України - і такий договір (чи його істотна умова) є недійсним з моменту його укладення - ст. 204, ч. 1 ст. 236 ЦК України незалежно від того, чи виконали сторони його умови. Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Згідно ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Як вбачається з матеріалів справи, позивач пропозиції щодо підвищення процентної ставки не приймав, додаткової угоди не підписував. Згідно наданої відповідачем довідки, в матеріалах кредитної справи ОСОБА_1, що оформлена згідно умов Договору про надання невідновлювальної кредитної лінії № 40.29-48/155 від 29.02.2008 року відсутня поштова листівка з листом про ініціювання ПАТ «Укрсоцбанк»перед ОСОБА_1 умов збільшення розміру процентної ставки з 12,5% річних до 14% річних, яке відбулося з 30.07.2008 року. Крім того, відповідно до п. 2.5. договору кредиту, повернення заборгованості здійснюється у наступній черговості: спочатку прострочена заборгованість за нарахованими процентами, а вже потім прострочена заборгованість за кредитом. У судовому засіданні також встановлено, що сплачуючи чергові платежі починаючи з серпня місяця 2008 року позивач позбавлений був можливості сплатити відсотки в розмірі 12.25% річних, оскільки призначення платежів при погашенні боргу визначається працівниками банку, що вчиняють банківські операції. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що твердження відповідача про прийняття ОСОБА_1 умов додаткової угоди про підвищення відсоткової ставки за укладеними ним з ПАТ «Укрсоцбанк»договором кредиту не заслуговують на увагу; підстави для висновку що підвищення процентної ставки за договорами кредиту було проведено за згодою позичальника відсутні. Дії ПАТ «Укрсоцбанк»з приводу підвищення відсоткової ставки за укладеними з позивачем договорами кредиту також не відповідають вимогам п. 2.6. укладених договорів, оскільки відповідачем не наведено підстав для вчинення таких дій, що визначені в зазначеному пункті договорів, а саме -зміну процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням Правління, Комітету з питань управління активами та пасивами, Кредитно-інвестиційного комітету, Тарифного комітету Кредитора, за яких кредитор мав би право ініціювати зміну розміру процентів за користування кредитом визначеного в п. 1.1. цього Договору. За правилами ст. 1054 ЦК України, надання кредитів та їх повернення здійснюється виключно на договірних відносинах. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»та Правил надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168. Згідно статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банками забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами. Крім того, відповідно до п. 3.5. Постанови Правління Національного банку України «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту»№ 168 від 10 травня 2007 року, банки мають право змінювати процентну ставку лише в разі настання події, незалежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. В цьому випадку, підставою для підвищення розміру облікової ставки Національного банку України є нестабільність курсової політики, що пов»язано зі зміною кон»юнктури ринку та грошових ресурсів в Україні, зі зміною курсу долара США до гривні більш ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення кредитного договору. Виходячи з наданих повноважень та виходячи з умов кредитування в Договорі кредиту передбачена лише можливість відповідача ініціювати зміну процентної ставки, а не зміну її в односторонньому порядку. Зважаючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки позивачем не прийнято пропозицію відповідача укласти додаткову угоду, відповідно вона не може вважатися укладеною. Доводи відповідача стосовно того, що строк позовної давності для позовних вимог ОСОБА_1 закінчився 13.07.2011 р. суд не може прийняти до уваги, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства з огляду на наступне. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За правилами ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Представником відповідача не надано доказів того, що на адресу позивача взагалі надсилалось повідомлення про намір змінити процентну ставку з 30.07.2008 р. та додаткова угода. На звернення позивача від 15.07.2011 р. про надання інформації щодо підвищення відсоткової ставки за кредитним договором, відповідач не надав відповіді. Таким чином, суд вважає, що відповідачем не були додержані вимоги діючого законодавства, якими врегульовані питання умов та порядку зміни відсоткової ставки за договором, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі. На підставі ст.88 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, які він поніс при зверненні до суду, а саме витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді. На підставі викладеного, керуючись Законом України "Про банки та банківську діяльність", ст.ст. 651, 653, 654, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 61, 208, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, суд - ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Укрсоцбанк», про визнання односторонньої зміни договору недійсною задовольнити у повному обсязі. Визнати недійсною односторонню зміну Договору про надання невідновлювальної кредитної лінії №30.29-48/155 від 29 лютого 2008 року, укладеного між ПАТ «Укрсоцбанк»та ОСОБА_1, яка полягала у збільшенні з 30.07.2008 року відсоткової ставки з 12.5% до 14%. Зобов'язати ПАТ «Укрсоцбанк»здійснити перерахунок суми заборгованості за відсотками ОСОБА_1 за Договором про надання не відновлювальної кредитної лінії № 30.29-48/155 від 29 лютого 2008 року, та зарахувати оплачену ОСОБА_1 з 30.07.2008 року суму різниці по відсотках, яка виникла внаслідок збільшення відсоткової ставки за користування кредитом в рахунок сплати основної суми кредиту за цим договором. Стягнути з ПАТ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді в сумі 37 (тридцять сім) гривень. Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Суддя http://reyestr.court.gov.ua/Review/24254355

Тогда придется венгров возвращать к жизни. Видимо со сменой топ-менеджмента поменялась и политика банка. Надеюсь в ближайшем будущем венгры поймут бесперспективность своей затеи.

За найденное решение спасибо kristi

Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Луспеника Д.Д., суддів: Закропивного О.В., Лесько А.О., С.Ф. Хопта, Червиської М.Є., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ВАТ «Райффайзен Банк Аваль») до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 про виселення та зняття з реєстрації за касаційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11 на рішення апеляційного суду Волинської області від 16 вересня 2010 року, в с т а н о в и л а: У січні 2008 року ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що будинок по АДРЕСА_1 у м. Ківерці Волинської області є предметом іпотеки відповідно до договору іпотеки від 10 червня 2005 року, укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5, яка є власником будинку. Відповідно до рішення Ківерцівського районного суду від 11 січня 2008 року на будинок звернуто стягнення. Оскільки відповіді на неодноразові письмові вимоги кредитора про звільнення приміщення добровільно залишені відповідачами без реагування, тому ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» просило виселити їх в судовому порядку та зняти з реєстрації. Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 червня 2010 року у задоволенні позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Волинської області від 16 вересня 2010 року, рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено: виселено ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_7 з жилого будинку АДРЕСА_1 у м. Ківерці Волинської області без надання іншого жилого приміщення; зобовязано відділення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи Ківерцівського РВ УМВС у Волинській області зняти з реєстрації, за адресою АДРЕСА_1, м. Ківерці ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_7 У касаційній скарзі року ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11 просять скасувати рішення апеляційного суду з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права та залишити в силі рішення районного суду. Ухвалою Верховного Суду України від 21 листопада 2011 року справу передано Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відповідно до п. 2 розділу ХІІІ «Перехідні положення «Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції від 20 жовтня 2011 року. Дослідивши обставини справи та перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав. Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», який набрав чинності 1 січня 2006 року, для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. До набрання чинності цим Законом законодавство України не передбачало обовязкової згоди органу опіки та піклування стосовно нерухомого майна, відносно якого діти мали лише право на користування. Оскільки договір іпотеки був укладений у червні 2005 року, тому суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та виселив відповідачів із жилого будинку без надання іншого жилого приміщення. Однак з висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна з таких підстав. Згідно зі ч. 2 ст. 59 СК України при розпорядженні своїм майном дружина, чоловік зобов'язані враховувати інтереси дитини, інших членів сім'ї, які відповідно до закону мають право користування ним. Нормами ч. 4 ст. 29 ЦК України встановлено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання ії батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоровя, в якому вона проживає. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що виселити неповнолітніх членів сімї за відсутності дозволу органу опіки та піклування не є можливим, а апеляційний суд, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, безпідставно скасував рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом. Відповідно до ст. 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11 задовольнити. Рішення апеляційного суду Волинської області від 16 вересня 2010 року скасувати, залишити в силі рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 червня 2010 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Д.Д. Луспеник Судді: О.В. Закропивний А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/22457705

Справа № 2-15/2010 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2010 року Ківерцівський районний суд Волинської області в складі: головуючого судді Підгорного І. І. при секретарі Кушнір Н.Л. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ківерці цивільну справу за позовом ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Волинської обласної дирекції до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виселення та зняття з реєстрації,- ВСТАНОВИВ: В заяві до суду позивач вказує, що рішенням Ківерцівського районного суду від 22 січня 2008 року було звернено стягнення на належний ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку площею 0,0526 га, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 і які є предметом іпотеки. Даний будинок підлягає реалізації з прилюдних торгів. Зокрема, даний будинок з надвірними будівлями та спорудами перебуває в іпотеці Банку відповідно до договору іпотеки від 10 червня 2005 р., відповідно до якого ОСОБА_2 було передано в іпотеку житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами. 04.12.2006 року на ім`я відповідачки було направлено письмову вимогу про її та зареєстрованих в будинку осіб добровільне виселення. Повторні вимоги всім зареєстрованим та проживаючим в будинку за адресою: АДРЕСА_1 особам було направлено 26.12.2007 року. Разом з тим , дані вимоги залишені відповідачами без відповіді та задоволення. Тому просять виселити та зняти з реєстрації місця проживання усіх відповідачів по справі. У судовому засіданні представник позивача Голошва В. Л. позовні вимоги підтримав в повному об'ємі по зазначених у заяві обставинах та просить їх задовольнити. Відповідачі позовні вимоги не визнали, надали суду письмові пояснення на позов. Представник третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача Відділення паспортної , реєстраційної та міграційної роботи Ківерцівського РВ УМВС у Волинській області в судове засідання не з»явився, причина неявки суду не відома. Про слухання був повідомлений належним чином. Заслухавши пояснення представника позивача, відповідачів, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, так як порушуються права малолітніх дітей, які позбавляються житла. Судом встановлено, що відповідно до договору іпотеки від 10.06.2005 року укладеного між АППБ «Аваль» та ОСОБА_2 , житловий будинок А 1 з надвірними будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є предметом іпотеки. Рішенням Ківерцівського районного суду від 22 січня 2008 року позов ВАТ «Райфайзен Банк Аваль» задоволено: звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів належних відповідачу по справі ОСОБА_2 на праві приватної власності житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами та земельної ділянки площею 0,0526 га, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Згідно з ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Частиною другою зазначеного Закону, одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення, а відповідно до ч.1 ст. 30 ЗУ «Про іпотеку» та ст.109 ЖК України, звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Разом з тим, відповідно до ст.17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовитися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Статтею 18 ЗУ «Про іпотеку» іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Статтею 4 зазначеного Закону передбачено державну реєстрацію іпотеки, та зазначено, що обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановлену законодавством. В будинку, що є предметом іпотеки, окрім власниці ОСОБА_2 проживає шість чоловік, троє з яких є неповнолітніми, інтереси яких невраховані при укладені даного Договору іпотеки, а саме: ОСОБА_3, 1989 р. н., ОСОБА_4, 1995 р. н., ОСОБА_6, 1996 р. н.. Відповідно до ч. 4 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Таким чином, суд приходить до висновку, що виселити неповнолітніх членів сімї за відсутності дозволу органу опіки та піклування не є можливим, окрім того, під час укладання договору іпотеки такого дозволу також не надавалось. В частині вимоги про зняття відповідачів з реєстрації слід відмовити з таких підстав, оскільки відповідно до ст. 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання та місця перебування особи здійснюється відповідним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах, районах у містах, а також у містах Києві та Севастополі і це питання не належить до компетенції суду. На підставі Закону України «Про охорону дитинства», Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», керуючись ст.ст.10,11,60,209,212, 214-215,218 ЦПК України, суд, ВИРІШИВ: Відмовити у задоволенні позову ВАТ «Райфайзен Банк Аваль” до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про виселення та зняття з реєстрації. Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня його проголошення та подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя І. І. Підгорний http://reyestr.court.gov.ua/Review/10016761

продолжение:

От одного из форумчан пришли документы в которых указано о нарушении ОТП БАнком и ОТП Факторингом законодательства регулирующего факторинговые операции: Національний банк України 1601, м. Київ, вул. Інститутська, 9 Тел. (044) 253-01-80 Заявник: ______________________ __________________________________ Телефон ________________ Копія: 1) Державна комісія регулювання ринків фінансових послуг 01001, м. Київ, вул. Б. Грінченка, 3 ЗАЯВА (про виявлення правопорушень суб’єктами фінансового ринку) Під час розгляду в Дзержинському райсуді м. Харкова цивільної справи № 2-9995\2011 (суддя Подус Г.С.) за позовом ТОВ «ОТП-Факторинг Україна» до мене про звернення стягнення на мою квартиру, мені стали відомі такі факти: ПАТ «ОТП-Банк» подарував кредитний портфель за 1745 кредитними договорами орієнтовно на суму 6 980 000 000 грн ТОВ ОТП-Факторинг України, за договором № б/н від 12.11.2012, в якому зазначені недостовірні реквізити останнього: юридична адреса ОТП-Факторинг Україна – Київ вул.Жилянська, 48-А директор - Бондарєв Сергій Олександрович. Відповідно витягу ЄДРПОУ № 14503972 від 20.08.2012 ТОВ ОТП-Факторинг Україна: адреса підприємства - м.Київ вул. Фізкультури, 28д; статутний фонд - 367202800,00 грн, засновник - ЗАТ «ОТП Факторинг» 1066 Будапешт, вул.. Можар, 8 Угорщина, розмір внесу – 100%; керівництво підприємства. - Четерки Імре Лайош (громадянин Венгрії), Зайцев Сергій В’ячеславович. Відповідно Витягу із реєстру фінансових установ ТОВ ОТП-Факторинг Україна: директор - Меженська Наталія Леонідівна, підприємство заходиться за адресою - м. Київ вул. Тимошенка, 18 кв. 27, статутний капітал - 500 000 грн. Відповідно до листа Державної комісії регулювання ринків фінансових послуг (Держфінпослуг), № 8471\42-12 від 29.12.2011: «Держфінпослуг відповідно до отриманих від Товариства документів встановлено ознаки порушення ТОВ «ОТП «Факторинг Україна» законодавства у сфері фінансових послуг, а саме: частини п'ятої статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» щодо надання фінансовою установою послуги з факторингу з порушенням вимог Цивільного кодексу України та пункту 1 Розпорядження Держфінпослуг від 03.04.09 №231 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 23.04.09 за № 373/16389, про що складено акт про порушення законодавства у сфері фінансових послуг та порушено провадження по справі. Суть порушень полягає в тому, що Товариством при наданні послуги з факторингу не визначено у договорі факторингу сторін: фактор і клієнт; не визначено стороною (фактор) передачі або зобов'язання передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату; а також клієнтом відступлено факторові своє право не грошової вимоги до третьої особи, та віднесено до фінансової послуги факторинг}' операції з набуття відступленого права грошової вимоги до боржників - фізичних осіб. За результатами розгляду справи вирішуватиметься питання щодо застосування до ТОВ «ОТП «Факторинг Україна» відповідних заходів впливу.» Отже такі ж заходи мають бути застосовані і до ОТП-Банку. Надання інформації таким чином значно ускладнює ідентифікацію ТОВ ОТП-Факторинг Україна, фінансова операція з по дарування кредитного портфелю ОТП-Банком цій особі є економічно незрозумілою та явно підриває фінансове становище банку. Тому підлягає фінансовому моніторингу, відповідно до частини третьої статті 6, статті 11, пункту 21 частини другої статті 18 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму". Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 40 Конституції України ПРОШУ: - прийняти інформацію до відома; - врахувати її при прийнятті рішення за заявою. Заявник _________________ 23.08.2012. Додатки: Копія рішення апеляційного суду у Харківській області від 09.08.2012 Витяг ЄДРПОУ № 14503972 від 20.08.2012 Витяг РФУ від 13.04.2012 Договір про відступлення права вимоги № 8893 від 12.11.2010 Копія листа ДФП 8471\42-12 від 29.12.2011

Если в квартире прописан несовершеннолетний, для участия в деле о выселении все равно придется привлекать органы опеки.

Если у родителей детей нет другого жилья, то закон их должен защитить.

В решении указано, что действующим законодательством не предусмотрено каким именно решением рады, ежемесячным или при утверждении бюджета на год должны утверждаться размеры премий, надбавок, материальной помощи. Это определяется регламентом соответствующей рады. Приложение также содержит разъяснение Минсоцполитики. За решение спасибо форумчанину anryzhkov.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2011 р. м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Журавель В.І., Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитними договорами та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ЗАТ «ОТП Банк», треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про захист прав споживача, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Славутицького міського суду Київської області від 25 листопада 2009 року та рішення апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2010 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2009 року ПАТ «ОТП Банк», звернувшись до суду з указаним позовом, зазначало, що відповідно до кредитного договору від 25 травня 2007 року, укладеного між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 останньому надано кредит в сумі 42750 доларів США. З метою забезпечення належного виконання зобовязань за даним договором між банком та ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено два договори поруки від 25 травня 2007 року. Згідно із кредитним договором від 5 вересня 2008 року, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 останньому надано кредит в сумі 18 250 доларів США. З метою забезпечення належного виконання зобовязань за даним договором між банком та ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено два договори поруки від 5 вересня 2008 року. Оскільки умови кредитних договорів і договори поруки відповідачами належним чином не виконуються, позивач просив стягнути з відповідачів суму заборгованості; звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 0,0779 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; визначити спосіб реалізації майна шляхом продажу в порядку, передбаченому ст. ст. 33, 38, 39, 40 Закону України «Про іпотеку», відповідно до вимог ч. 3 ст. 109 ЖК України виселити відповідачів із жилого приміщення, що є предметом іпотеки. ОСОБА_3 заявив зустрічний позов, в якому просив визнати кредитні договори від 25 травня 2007 року та від 5 вересня 2008 року недійсними, договір застави таким, що припинив дію та застосувати правові наслідки недійсності правочинів, посилаючись на те, що в договорах відсутнє визначення грошових зобовязань у гривневому еквіваленті до іноземної валюти, що є порушенням положень ч. 2 ст. 533 ЦК України. Рішенням Славутицького міського суду Київської області від 25 листопада 2009 року позов ПАТ «ОТП Банк» задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 25 травня 2007 року в розмірі 44183,25 доларів США, з яких: 40327,82 доларів США заборгованість за кредитним договором, 3855,43 доларів США заборгованість за несплаченими відсотками за період з 24 листопада 2008 року до 31 липня 2009 року, що становить 341465 грн. 83 коп.; 19363 грн. 72 коп., з яких: 19288 грн. 72 коп. пеня, 75 грн. штрафні санкції, всього 360904 грн. 55 коп. Стягнуто солідарно із ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 5 вересня 2008 року в розмірі 19291,53 доларів США, з яких: 17827,81 доларів США заборгованість за кредитним договором, 1463,72 доларів США заборгованість за несплаченими відсотками за період з 6 листопада 2008 року до 28 липня 2009 року, що становить 149092 грн. 66 коп. та 7767 грн. 07 коп., з яких: 7717 грн. 07 коп. пеня, 50 грн. штрафні санкції, всього 156 909 грн. 73 коп. У рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами від 25 травня 2007 року та від 5 вересня 2008 року звернено стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві власності ОСОБА_4 та на земельну ділянку площею 0,0779 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_4 Кошти від отриманої реалізації предметів іпотеки направлено на погашення загальної заборгованості ОСОБА_4 за кредитними договорами. Застосовано спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом продажу ПАТ «ОТП Банк» із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а саме з правом укладання ПАТ «ОТП Банк» від свого імені договору купівлі-продажу та його нотаріальним посвідченням та державною реєстрацією з іншою будь-якою особою покупцем та з наданням ПАТ «ОТП Банк» всіх повноважень продавця (в тому числі, але не виключно: отримання дублікатів правовстановлюючих документів на квартиру та земельну ділянку, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно в органах БТІ, Держкомрезерву, нотаріату тощо), необхідних для здійснення продажу, за початковою ціною, визначеною згідно з п. 6.4.1 іпотечного договору. Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 із квартири АДРЕСА_1. Визнано ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2010 року зазначене судове рішення в частині визнання ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 скасовано та в позові в цій частині відмовлено. У решті рішення залишено без змін. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить ухвалені в справі рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд, вирішуючи позов ПАТ «ОТП Банк», виходив із положень ст. ст. 526, 527, 543, 554, 624, 625, 1048, 1050 ЦК України та вважав, що, оскільки ОСОБА_3 не виконує взяті на себе зобовязання за кредитними договорами від 25 травня 2007 року та від 5 вересня 2008 року, а ОСОБА_4, ОСОБА_5 є солідарними поручителями, то вимоги ПАТ «ОТП Банк» є законними і обґрунтованими. Застосовуючи положення ч. 3 ст. 109 ЖК України, ст. ст. 12, 15, 33, 38-40 Закону України «Про іпотеку» суд визнав відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселив їх. Проте з таким висновком суду погодитися не можна. Частиною 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», ст. 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону, відповідно до якої у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч. 2 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Із положень ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» випливає, що звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки можливе тільки за умови дотримання її положень, яка передбачає: 1) пред'явлення боржникові та у відповідних випадках майновому поручителю письмової вимоги про усунення порушення забезпечення іпотекою зобов'язання, в якому встановлюється не менше як тридцятиденний строк для усунення порушення та містить попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги; 2) незадоволення вимоги іпотекодержателя протягом установленого ним строку, який не може бути меншим за тридцять днів. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон). Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції не врахував положень цієї норми, виконання позивачем наведених вимог не перевірив. Відповідно до ст. 39 Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються, зокрема, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації, та спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Разом з тим, початкова ціна предмета іпотеки судом в рішенні не визначена. Зазначивши в рішенні про надання позивачу права укладання договору купівлі-продажу будь-яким способом, в тому числі нотаріального укладення договору купівлі-продажу з іншою будь-якою особою-покупцем та з наданням публічному акціонерному товариству «ОТП Банк» всіх повноважень продавця , суд не врахував, що відповідно до ч. 5 ст. 38 Закону дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору. Таким чином, суд фактично видав банку доручення від імені позичальника на реалізацію майна, що до повноваження суду не входить. Оскільки відповідно до ч. 3 ст. 39 Закону суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, вирішуючи спір у даній справі суд мав надати правову оцінку співмірності визначеної банком суми заборгованості за кредитом із вартістю заставленого майна, та зясувати чи завдають допущені відповідачами порушення основного зобов'язання та (чи) іпотечного договору збитків позивачу, чи змінюється обсяг його прав. Стягуючи з боржника і двох поручителів в солідарному порядку суму заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції, висновок якого підтримав апеляційний суд, не звернув уваги на те, що в даному випадку ч. 3 ст. 554 ЦК України застосована бути не може і поручителі не несуть солідарної відповідальності, так як відсутня їх спільна порука, оскільки укладено два окремі договори поруки. Відповідно до норм законодавства у такому випадку кредитор має право предявити вимогу до кожного з поручителів на підставі окремого договору, а кожен з поручителів відповідає перед кредитором разом з боржником як солідарні боржники. Скасовуючи рішення суду першої інстанції про визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням, апеляційний суд правильно виходив із положень ст. ст. ЖК Української РСР, ст. 405 ЦК України. Разом з тим, слід зауважити, що вимоги про одночасне виселення та визнання відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням є окремими самостійними вимогами, які регулюють різні способи захисту й застосовуються відповідно до ЖК Української РСР. Що стосується відмови у зустрічному позові ОСОБА_3, то рішення в цій частині є законним і обґрунтованим, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Оскільки в порушення вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України суд не перевірив обставин дотримання позивачем порядку звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки , звертаючи стягення на майно, не визначив початкову ціну його продажу, не надав правової оцінки співмірності визначеної банком суми заборгованості за кредитом із вартістю заставленого майна, а апеляційний суд порушень норм матеріального та процесуального права не усунув, ухвалені у справі судові рішення в частині позову ПАТ «ОТП Банк» підлягають скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Славутицького міського суду Київської області від 25 листопада 2009 року та рішення апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2010 року в частині задоволення позову ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитними договорами скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. У частині відмови у зустрічному позові ОСОБА_3 до ЗАТ «ОТП Банк», треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, про захист прав споживача рішення Славутицького міського суду Київської області від 25 листопада 2009 року та рішення апеляційного суду Київської області від 22 квітня 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: В.І. Журавель Є.П. Євграфова Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік http://reyestr.court.gov.ua/Review/18987603

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Наумчука М.І., суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П., Євтушенко О.І., Мазур Л.М., розглянувши цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитними договорами, позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитних договорів частково недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Білопільського районного суду Сумської області від 11 листопада 2010 року та рішення апеляційного суду Сумської області від 11 січня 2011 року, в с т а н о в и л а: В поданих в 2009 році закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», яке згодом змінило свою назву на публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», позовах до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитними договорами позивач вказував, що між ним та ОСОБА_3 були укладені кредитні договори № 989-мк від 13 лютого 2006 року, № 1212-мк від 28 листопада 2006 року, №228428-CRED від 21 травня 2008 року. Посилаючись на те, що зобовязання за кредитними договорами позичальником порушуються, а ОСОБА_4 виступив поручителем по кредитних договорах № 989-мк, №1212-мк, банк, з врахуванням змін та уточнень до позовів, просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором №989-мк, з ОСОБА_3 заборгованість за договором № 228428-CRED, та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1212-мк звернути стягнення на предмет іпотеки, - нежитлову будівлю. В 2009 році ОСОБА_3 подала позови про визнання недійсними укладених між нею та відповідачем кредитних договорів. Зазначала, що 28листопада 2006 року вона уклала із ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» кредитний договір № 1212-мк про надання їй споживчого кредиту в сумі 30000 доларів США по відкритій кредитній лінії на загальну суму 35000доларів США. 21 травня 2008 року між сторонами укладено кредитний договір № 228428-CRED про надання споживчого кредиту в розмірі 4000доларів США під 24% річних, 13 лютого 2006 року № 989-мк про надання кредиту в розмірі 4000 доларів США із сплатою 19% річних за користування грошима. Згідно додаткової угоди до цього договору від 18червня 2008 року їй надано новий транш кредиту в сумі 3000 доларів США за умови погашення решти суми боргу по попередньому траншу кредиту. На час укладення договорів вона не була попереджена про валютні ризики, банк безпідставно вимагає повернення кредитів, сплати процентів за користування ними в іноземній валюті. Позивач вважає, що при укладенні кредитних договорів було порушене чинне законодавство, що дає підстави для визнання їх недійсними. В процесі розгляду справи ОСОБА_3 уточнила позовні вимоги та просила визнати недійсними п. 4.5 розділу 4 кредитних договорів № 1212-мк, № 989-мк та п. 5.5 розділу 5 кредитного договору № 228428-CRED, якими встановлена пеня у випадку порушення зобовязань в частині порядку і строків погашення кредиту. Вказує, що пеня встановлена у значних розмірах, які не залежать від поведінки кредитора. Ця умова договору є несправедливою, вона порушує принцип рівності сторін угоди. Вказані позови об'єднані судом в одне провадження. Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 11 листопада 2010 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволені. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 6 840,03 дол. США по кредитним договорам № 989-мк від 13 лютого 2006 року та № 228428-CRED від 21 травня 2008 року, що в гривневому еквіваленті дорівнює 54 148 грн., виходячи із офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України станом на 11 листопада 2010 року. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 1212-мк від 28 листопада 2006 року в сумі 44080,19долара США, що в гривневому еквіваленті складає 348 586 грн. 14коп., виходячи із офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України станом на 11 листопада 2010 року, звернуто стягнення на належну ОСОБА_3 нежитлову будівлю, розташовану за адресою: бульвар Леніна, 1-а смт Жовтневе, Білопільського району, загальною площею 192,20 кв. м., згідно іпотечного договору від 30 листопада 2006 року, посвідченого державним нотаріусом Улянівської державної нотаріальної контори, шляхом продажу ПАТ КБ «ПриватБанк» предмету іпотеки з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» по 1 175 грн. 79 коп. судових витрат. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 224 грн. 40коп. судових витрат. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Рішенням апеляційного суду Сумської області від 11 січня 2011 року, рішення суду першої інстанції змінено в частині стягнення заборгованості за кредитним договором від 13 лютого 2006 року № 989-мк та від 21 травня 2008 року № 228428-CRED. Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору № 989-мк від 13 лютого 2006 року в розмірі 3208,46доларів США, що виходячи з офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України станом на 11 листопада 2010року, дорівнює 25372 грн. 50 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по кредитному договору № 228428-CRED від 21 травня 2008 року в розмірі 3631,57 дол. США, що виходячи з офіційного курсу гривні до долара США, встановленого Національним банком України станом на 11 листопада 2010року дорівнює, 28755 грн. 50коп. В іншій частині рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4 просять скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», яке згодом змінило свою назву на публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», та ОСОБА_3 були укладені кредитні договори № 989-мк від 13 лютого 2006 року, № 1212-мк від 28 листопада 2006 року, № 228428-CRED від 21 травня 2008 року. Зобовязання за вказаними кредитними договорами позичальником порушувались, що призвело до утворення заборгованості. Посилання в касаційній скарзі на те, що заборгованість виникла з вини банку в звязку із не перерахуванням ним на підставі поданої заяви коштів з рахунку ОСОБА_3 в цьому банку на погашення отриманого кредиту безпідставні і підлягають відхиленню. За умовами кредитних договорів списання коштів з рахунків позичальника на погашення кредиту є правом, а не обовязком банку. Що ж стосується невиконання ним доручення позичальника по здійсненню платежів, то таке може свідчити про порушення умов ведення рахунків, а не умов кредитного договору, оскільки це різні зобовязання. У випадку заподіяння такою бездіяльністю збитків особі, якою відкрито рахунок, це може бути підставою для покладення відповідальності по їх відшкодуванню останній. Судові рішення в частині задоволення позову публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення заборгованості за кредитними договорами, відмови у задоволенні вимог ОСОБА_3 про визнання кредитних договорів частково недійсними ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законними та обґрунтованими в звязку з чим підстави для їх скасування і задоволення касаційної скарги в цій частині відсутні. Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. У порушення вимог зазначеної норми Закону ухвалюючи рішення суд першої інстанції не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Натомість судом банку надані повноваження, необхідні для здійснення продажу з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, хоча надання таких повноважень до компетенції суду не входить. Повноваження іпотекодержателя за обраним судом способом реалізації предмета іпотеки, права і обовязки останнього та процедура продажу визначені ст. 38 Закону України «Про іпотеку». Обставини, повязані із визначенням ціни предмета іпотеки, судом першої інстанції не зясовані, особам, які беруть участь у справі, не пропонувалось подати докази з приводу цих обставин (ч. 4 ст. 10 ЦПК України) , а апеляційним судом вказана помилка не виправлена. Такі порушення судами норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, тому оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині вирішення вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки не можуть вважатись законними і обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, а справа в цій частині передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 11листопада 2010 року та рішення апеляційного суду Сумської області від 11 січня 2011 року в частині вирішення вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині вказані судові рішення залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.І. Наумчук Судді: В.П. Гончар Т.П. Дербенцева О.І. Євтушенко Л.М. Мазур http://reyestr.court.gov.ua/Review/16772878

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 березня 2011 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Пшонки М.П., суддів: Гончара В.П., Журавель В.І., Євграфової Є.П., Леванчука А.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом закритого акцiонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, третя особа - Шевченкiвський РВ ЗМУ УМВС України в Зaпорiзькiй областi в особi сектору у справах громадянства, iммiграцiї та реєстрації фiзичних осiб, про звернення стягнення на предмет iпотеки, виселення, зняття з реєстрації, за касаційною скаргою публічного акцiонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення апеляційного суду Запорізької області від 8 листопада 2010 року, в с т а н о в и л а: У березні 2009 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступник - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 3 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_3 на строк до 3 грудня 2017 року був наданий кредит у сумі 20 000 доларів США, а відповідач зобов'язувався повертати кредит та сплачувати 11,4 % річних, комісію та інші витрати щомісячно. У забезпечення виконання вказаних зобов'язань 3 грудня 2007 року між позивачем та ОСОБА_3 був укладений нотаріально посвідчений договір іпотеки нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на праві власності відповідно до свідоцтва № 12634 про право власності на житло, виданого Шевченківською районною адміністрацією 27 липня 2001 року. Станом на 6 березня 2009 року заборгованість вказаного відповідача за кредитним договором становила 19315,96 доларів основного боргу, 833,85 доларів США по відсоткам, 160 доларів США комісії, 52,79 доларів США пені за несвоєчасне погашення кредиту, а всього 20362,60 доларів США, що у грошовому еквіваленті складало 156 792 грн. 02 коп. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2010 року в позові відмовлено. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 8 листопада 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості у розмірі 20362,60 доларів США, яка складається із заборгованості за кредитом у розмірі 19 315,96 доларів США, заборгованості за відсотками у розмірі 833,85 доларів США, заборгованості з комісії у розмірі 160 доларів США, 52,79 доларів США пені за несвоєчасне погашення кредиту, за укладеним ЗАТ КБ ПриватБанк" (правонаступник - ПАТ КБ «ПриватБанк») із ОСОБА_3 кредитним договором від 03 грудня 2007 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 63,89 кв.м, житловою площею 42,40 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_3, вартістю 505 000 грн., шляхом продажу вказаного предмету іпотеки публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Вирішено питання щодо судових витрат. В решті вимог відмовлено. У касаційній скарзі публічне акцiонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» просить скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні вимоги про виселення, ухвалити нове рішення про задоволення цих вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що з гідно п. 16.7.1 договору іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо на момент настання термінів виконання яких-небудь із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані. Умови кредитного договору ОСОБА_3 не виконуються, тому заставлене майно передається Банку для безпосереднього продажу конкретному покупцю з наданням Банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. З такими висновками суду безспірно погодитися не можна. Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України “Про іпотеку” у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Статтею 589 ЦК України та ст. 20 Закону України “Про заставу” встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Відповідно до положень ст. ст. 33, 35 Закону України «Про іпотеку», згідно з якими у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. З положень ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» випливає, що звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки можливе тільки за умови дотримання її положень, яка передбачає: 1) пред'явлення боржникові та у відповідних випадках майновому поручителю письмової вимоги про усунення порушення забезпечення іпотекою зобов'язання, в якому встановлюється не менше як тридцятиденний строк для усунення порушення та містить попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги; 2) незадоволення вимоги іпотекодержателя протягом установленого ним строку, який не може бути меншим за тридцять днів. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України «Про заставу». В порушення зазначених вимог закону апеляційний суд не з`ясував, чи надсилалась боржнику письмова вимога про усунення порушення, оскільки в матеріалах справи такі відомості відсутні. За відсутності таких відомостей позов про звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасним. Звертаючи стягнення на майно, що було предметом договору іпотеки, суд визначив, що майно підлягає продажу з укладанням від імені від імені відповідача ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Разом з тим, відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону. Відповідно до процедури продажу, визначеної ст. 38 зазначеного Закону, дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця. Отже, призначивши, окрім способу реалізації майна (продажу), особу (відповідача), від імені якої має укладатися договір купівлі продажу, суд фактично видав доручення Банку від імені позичальника на реалізацію майна, що не входить до повноваження суду. Наведене свідчить, що рішення апеляційним судом постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального права. Разом з тим, рішення суду першої інстанції також не можна визнати таким, що грунтується на законі. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що розмір заборгованості є значно меншим від вартості квартири, яка є предметом іпотеки, але позов про розірвання договору не пред`явлено. Крім того, у сторін є можливість розглянути питання конструктивним шляхом. Cт. 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду, причому рішення може бути постановлене судом, незважаючи на можливість позасудового врегулювання спору. Зазначене положення підтверджується ч. 2 ст. 35 закону про іпотеку, якою встановлено право іпотекодержателя у будь-який час звернутися до суду, оминаючи передбачений ч. 1 ст. 35 цього Закону позасудовий порядок добровільного задоволення його вимог, а також і ч. 3 ст. 33 цього Закону, яка рішення суду, поряд з іншими, відносить до підстав звернення стягнення на предмет іпотеки. Наведене свідчить, що рішення суду першої інстанції також постановлене з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому не може залишатися в силі. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акцiонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 липня 2010 року та рішення апеляційного суду Запорізької області від 8 листопада 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Пшонка М.П. Судді: Гончар В.П. Євграфова Є.П. Журавель В.І. Леванчук А.О. http://reyestr.court.gov.ua/Review/14698420

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 лютого 2011 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Мартинюка В.І., суддів: Гончара В.П., Журавель В.І., Євграфової Є.П., Юровської Г.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публiчного акцiонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованостi та звернення стягнення на предмет iпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2010 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2010 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного договору № МL- В00/093/2008 від 16 травня 2008 року ОСОБА_3 отримав кредит в розмірі 45 900 доларів США зі сплатою плаваючої відсоткової ставки. Відповідно до умов договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати. У порушення зазначених умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав. У зв'язку із зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відповідач станом на 15 березня 2010 року має заборгованість в розмір 50 258 доларів США 58 центів. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором позивач і відповідач 16 травня 2008 року уклали договір іпотеки № РМL-В00/093/2008. Згідно з договором іпотеки, відповідач надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 Рішенням Замостянського районного суду м. Вiнницi вiд 6 вересня 2010 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2010 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором від 16 травня 2008 року у сумі 50 258 доларів США 58 центів, що станом на 15 березня 2010 року, відповідно до офіційного курсу НБУ, еквівалентно 400 962 грн. 95 коп. та штрафні санкції в сумі 14 584 грн. 27 коп., а саме: залишок заборгованості за кредитом в сумі 47 939 доларів США 86 центів, що станом на 15 березня 2010 року, відповідно до офіційного курсу НБУ, еквівалентно 382 464 грн. 20 коп., заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками станом на 15 березня 2010 року, у сумі 2 318 доларів США 72 цента, що станом на 15 березня 2010 року, відповідно до офіційного курсу НБУ, еквівалентно 18 498 грн. 75 коп., пеню у розмірі 14 584 грн. 27 коп. В рахунок часткового погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки на користь ПАТ «ОТП Банк», а саме: квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 що належать на праві власності ОСОБА_3, а кошти отриманні від реалізації предмета іпотеки, направити на погашення загальної заборгованості перед ПАТ «ОТП Банк». Застосовано спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом продажу ПАТ «ОТП Банк» предмету іпотеки із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а саме: з правом укладання договору купівлі-продажу будь-яким способом, в тому числі нотаріального укладення договору купівлі-продажу з іншою будь-якою особою-покупцем та з наданням ПАТ «ОТП Банк» всіх повноважень продавця (в тому числі, але не виключно: отримання дублікатів правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій; підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату на Предмет іпотеки, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь-які документи, довідки, витяги з реєстру прав на нерухоме майно в органів БТІ, ЖЕУ, нотаріату, ДЗК, а також вільного доступу уповноважених представників банку до Предмету іпотеки, тощо) необхідних для здійснення такого продажу, за ціною не нижче вартості предмету іпотеки, визначеної внаслідок проведення незалежної оцінки. Вирішено питання щодо судових витрат. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу апеляційного суду, справу направити на новий апеляційний розгляд, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що з гідно ст. 1050 ЦК України, наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової суми кредиту є право заявника вимагати повернення всієї суми кредиту. А відповідно до ст. 33 ч. 1 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Умови кредитного договору ОСОБА_3 не виконуються, тому заставлене майно передається в заклад Банку для його безпосереднього продажу ним конкретному покупцю. З такими висновками судів погодитися не можна. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу» звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріуса в установленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором. У порушення зазначеної норми права суди надали право продажу предмету іпотеки із застосуванням процедури продажу, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а саме: з правом укладання договору купівлі-продажу будь-яким способом, в тому числі нотаріального укладення договору купівлі-продажу з іншою будь-якою особою-покупцем та з наданням публічному акціонерному товариству «ОТП Банк» всіх повноважень продавця , тим самим фактично видали доручення Банку від імені позичальника на реалізацію майна, що не входить до повноваження суду. Також суди, звертаючи стягнення на заставлене майно, не дали правової оцінки співмірності визначеної Банком суми заборгованості за кредитом із вартістю заставленого майна, не зазначили початкову ціну предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження, що має важливе юридичне значення для правильного вирішення справи. За таких обставин ухвалені судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Замостянського районного суду м. Вiнницi вiд 6 вересня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 2 листопада 2010 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Мартинюк В.І. Судді: Гончар В.П. Євграфова Є.П. Журавель В.І. Юровська Г.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/14402334

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 січня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого Мартинюка В.І., Суддів: Ізмайлової Т.Л., Наумчука М.І., Кадєтової О.В., Остапчука Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2010 року та на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2010 року,- в с т а н о в и л а: В квітні 2009 року ПАТ «КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, посилаючись на те, що 18 червня 2007 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 був укладений договір про надання кредиту № NIM3GK00491908, згідно з яким останній отримав кредит на загальну суму 77467 грн. зі сплатою відсотків за його користування в розмірі 16,08 % річних. З метою забезпечення виконання зобов`язання по вищевказаному кредитному договору між позивачем та ОСОБА_6 18 червня 2007 року укладено договір іпотеки, згідно якого ОСОБА_6 надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 60,40 кв. м. яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка йому належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу. 30 липня 2009 року відповідач змінив своє прізвище з «ОСОБА_6» на «ОСОБА_6», що підтверджується свідоцтвом про зміну імені. Оскільки боржник ОСОБА_6 належним чином не виконував свої зобовязання по кредитному договору, в звязку з чим утворилась заборгованість в сумі 69551,02 грн., позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру, яка розташована по АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ЗАТ «КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу та виселення відповідача, який зареєстрований і проживає у вищевказаній квартирі. Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2010 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2011 року в задоволенні позову відмовлено. У касаційних скаргах ПАТ «КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2011 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Ухвалою Верховного Суду України від 16 липня 2010 року відкрито провадження по справі. Ухвалою Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року справу призначено до судового розгляду. 13 листопада 2011 року набрав чинності Закон України від 20 жовтня 2011 року № 3932-V1 «Про внесення змін до деяких законодавчих актівУкраїни щодо розгляду справ Верховним Судом України». Ухвалою Верховного Суду України від 17 листопада 2011 року вищезазначена справа передана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ відповідно до п. 2 розділу Х11 «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що кредитним договором встановлений строк виконання зобовязання до 18 червня 2027 року, а тому позивач на даний час не набув права на звернення стягнення на предмет іпотеки, в звязку з невиконанням відповідачем своїх зобовязань за кредитним договором. Висновок суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Фактичні обставини встановлені судом повно та обєктивно, підтверджуються матеріалами справи, які не містять належних доказів, що підтверджували б порушення позичальником своїх зобовязань за кредитним договором, предявлення письмової вимоги позивача щодо повернення кредиту. Вказаним обставинам та наданих позивачем доказам судом апеляційної інстанції наданий належний правовий аналіз, що обґрунтовано відображено в мотивувальній частині оскаржуваного заявником судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Згідно ч. 1-2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов`язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно п. 7.1 кредитного договору від 18 червня 2007 року, укладеного між сторонами у справі, банк зобовязався надати позичальникові кредитні кошти у розмірі 77467 грн. на строк з 18 червня 2007 року по 18 червня 2027 року. Пунктом 2.3.3 даного договору передбачено право позичальника повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду, відсотки за фактичний строк його використання,в повному обсязі виконати інші зобовязання за договором протягом 30 календарних днів з дати отримання повідомлення про вимогу від банку. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідно до п. 7.3 кредитного договору, укладений іпотечний договір є забезпеченням виконання кредитного договору з кінцевим терміном виконання 18 червня 2027 року, а тому позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення є передчасним, оскільки банком не надано доказів порушення відповідачем своїх зобовязань за кредитним договором від 18 червня 2007 року та предявлення відповідачу письмової вимоги позивача щодо повернення кредиту та відсутні докази цих обставин у відповідності до умов кредитного договору, договору іпотеки, укладених сторонами у справі. При перевірці законності рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції були встановлені дійсні обставини справи та надана належна оцінка зібраним доказам, правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення спору, зроблено обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Враховуючи викладене, підстав для задоволення касаційної скарги, немає. Таким чином, рішення судів постановлені з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст. 337 ЦПК України є підставою для відхилення касаційної скарги і залишення судових рішень без змін. Керуючись ст. ст. 336, 337, 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» відхилити. Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 25 лютого 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Мартинюк В.І. Судді: Ізмайлова Т.Л. Кадєтова О.В. Наумчук М.І. Остапчук Д.О. http://reyestr.court.gov.ua/Review/21431912

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого: Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мартинюка В.І., Мостової Г.І., Остапчука Д.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою представника публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - Шуліки Аліни Володимирівни на рішення апеляційного суду Одеської області від 14 березня 2011 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з указаним позовом, який мотивований тим, що 21 серпня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № ODMLGA00000014, відповідно до умов якого останній був виданий кредит у розмірі 113100 доларів США, зі строком погашення до 21 лютого 2028 року, зі сплатою 12 % річних з погашенням кредиту та відсотків. На забезпечення виконання зобовязань того ж дня був укладений договір іпотеки нерухомого майна, а саме: житлового будинку площею 138,40 кв.м., і земельної ділянки, які розташовані АДРЕСА_1, що належить відповідачці на праві власності на підставі свідоцтва № 991 про право власності на житловий будинок. Позивач зазначав, що відповідачка не виконує взяті на себе зобовязання за кредитним договором, договором іпотеки, внаслідок чого у неї виник борг у сумі 127395 доларів США, та просив звернути стягнення на вказаний житловий будинок шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідачки договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем. Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 25 листопада 2011 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ODMLGA00000014 від 21 лютого 2008 року у розмірі 127395 доларів США звернуто стягнення на житловий будинок загальною площею 138,40 кв.м. та земельну ділянку площею 0,042 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені відповідачки договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також надання ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Рішенням апеляційного суду Одеської області від 14 березня 2011 року рішення Біляївського районного суду Одеської області від 25 листопада 2011 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4, відмовлено. У касаційній скарзі представник ПАТ КБ «ПриватБанк» - Шуліка А.В. порушує питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції, із залишенням у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав. Судами вірно встановлено, що правовідносини між сторонами виникли на підставі кредитного договору № ODMLGA00000014 від 21 серпня 2008 року та договору іпотеки нерухомого майна від 21 серпня 2008 року. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з умов п.2.3.7., п.п. 8.1., 8.1.1., 8.1.2. кредитного договору та дійшов висновку про те, що оскільки ОСОБА_4 умови кредитного договору щодо оплати щомісячних платежів та процентів за користування кредитом не виконуються, тому на підставі договору іпотеки іпотекодержатель (банк) вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом продажу предмету іпотеки з укладенням банком від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем. Однак, судом першої інстанції не враховані ч.1 та 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», якими передбачено, що у разі не виконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або шляхом застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України «Про іпотеку». Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, на підставі іпотечного договору, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки, без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця (ч.5 ст. 38 Закону України «Про іпотеку»). Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції, в порушення вимог ст. ст. 212-214 ЦПК України, не встановив фактичних обставин справи, а саме те, що договір іпотеки нерухомого майна від 21 серпня 2008 року не містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вірно не погодився з висновком суду першої інстанції, зазначивши, що задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмету іпотеки з укладенням банком від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем не входить до повноваження суду, однак, допустив описку та помилково не зазначив в мотивувальній частині рішення про те, що такий висновок зроблений у звязку з відсутністю в договорі іпотеки застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують. Керуючись п.1.1. 336, ст. 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу представника публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» - Шуліки Аліни Володимирівни відхилити. Рішення апеляційного суду Одеської області від 14 березня 2011 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: В.О. Кузнєцов Судді: Т.Л. Ізмайлова В.І. Мартинюк Г.І. Мостова Д.О. Остапчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/20204777

Справа № 22ц-13697/2010р. Головуючий в 1 інстанції Похваліта С.М. Категорія 27 Доповідач Ремез В.А. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 листопада 2010 р. Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі : головуючої Можелянської З.М. суддів Прозорової М.Л., Ремеза В.А. при секретарі Панченко Д.Б. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 31 березня 2010р. за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно та виселення, - ВСТАНОВИЛА: У січні 2009р. ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, і доповнивши в ході розгляду справи свої вимоги, звернувшись з позовом також до ОСОБА_2, та ОСОБА_3, просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DZE0GK00770027 від 23.03.2007р. в розмірі 205847грн.18коп., звернути стягнення на предмет іпотеки: АДРЕСА_1, виселивши відповідачів з квартири, із зняттям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Дніпродзержинська. Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 31.03.2010р. позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволені, і в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DZE0GK00770027 від 23.03.2007р. в розмірі 205847грн.18коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також поданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_2 та малолітню дитину ОСОБА_3 з АДРЕСА_1, із зняттям з реєстраційного обліку у відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України м. Дніпродзержинська, та стягнуто з ОСОБА_1 та з ОСОБА_2 по 854грн.25коп. судового збору та по 15грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, на користь ПАТ КБ "ПриватБанк", та по 45грн. на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи на користь держави. Додатковим рішенням суду від 07.09.2010р. виселено ОСОБА_1 з АДРЕСА_1 /а.с.114/. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, і ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволені позовних вимог, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, 23.03.2007р. між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № DZE0GK00770027, згідно якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 30680доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 23.03.2027р., і на забезпечення виконання умов договору, між сторонами 23.03.2007р. було укладено договір іпотеки, згідно якого ОСОБА_1 надав у іпотеку нерухоме майно, а саме АДРЕСА_1, яка належить відповідачу на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 23.03.2007р. Оскільки ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору, у нього виникла заборгованість за кредитом в сумі 25498,02долара США, заборгованість за процентами в сумі 1012,05доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом 156доларів США, та нарахована пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором в сумі 67,33долара США, а всього заборгованість складає 26733,40долара США /а.с.6/. Відповідно до умов іпотечного договору від 23.03.2007р. звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених п.п. 16.7.1., 15.7.2., 16.9., де п.16.7.1. зазначеного договору передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки допускається у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов'язань за Кредитним договором вони не будуть виконанні. Відповідно до ст. 35 Закону України "Про іпотеку", у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Таким чином, законодавець зазначив необхідною умовою початку звернення стягнення на предмет іпотеки надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення. Разом з цим, матеріали справи не містять доказів про звернення ПАТ КБ "ПриватБанк" у передбаченому вказаною нормою Закону порядку з письмовою вимогою до відповідача про усунення порушення кредитного зобов'язання, що унеможливлює звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому колегія суддів вважає, що заявлений позов до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, та виселення відповідачів з вказаної квартири зі зняттям їх з реєстраційного обліку є передчасним та не підлягає задоволенню за вказаних обставин. Оскільки суд першої інстанції при розгляді справи не врахував наведені обставини та норми права якими вони регулюються, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі ст. 309 ЦПК України з ухваленням по справі нового рішення, про відмову ПАТ КБ "ПриватБанк" в задоволені позовних вимог. У зв'язку зі скасуванням рішення суду, також підлягає скасуванню і додаткове рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 07.09.2010р. по справі. Керуючись ст.ст. 304,307,309,316 ЦПК України, колегія суддів, - ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 31 березня 2010р. та додаткове рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 07 вересня 2010р. скасувати. ПАТ КБ "ПриватБанк" в задоволені позовних вимог до ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, і їх виселення, та зняття з реєстраційного обліку відмовити. Рішення апеляційного суду вступає в силу з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів. Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/12696167

У Х В А Л А іменем україни 25 жовтня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Мартинюка В.І. суддів: Кадєтової О.В., Наумчука М.І.,- розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно та виселення за касаційною скаргою комерційного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2010 року, в с т а н о в и л а: У січні 2009 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі ПАТ КБ "Приватбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про звернення стягнення на майно та виселення. Рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 31 березня 2010 року позов ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 23 березня 2007 року у розмірі 205 847 грн. 18 коп. звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу зазначеної квартири ПАТ КБ "Приватбанк" з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням позивачу всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_2 та малолітню дитину ОСОБА_3 із зазначеної квартири із зняттям з реєстраційного обліку. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" судовий збір у розмірі 854 грн. 25 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 15 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" судовий збір у розмірі 854 грн. 25 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 15 грн. Додатковим рішенням Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 7 вересня 2010 року виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2010 року рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 31 березня 2010 року та додаткове рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 7 вересня 2010 року скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ПАТ КБ "Приватбанк" відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ КБ "Приватбанк" просить рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2010 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити у спарві нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги товариства. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу комерційного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" відхилити. Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 листопада 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Судді: В.І. Мартинюк О.В. Кадєтова М.І. Наумчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/18987650

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 жовтня 2010 року м. Київ Суддя Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України Луспеник Д.Д., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” на рішення апеляційного суду Харківської області від 7 вересня 2010 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку (далі ПАТ КБ) “ПриватБанк” до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, в с т а н о в и в : Рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 15 квітня 2010 року позов задоволено. Постановлено звернути стягнення на житловий будинок та земельну ділянку, площею 1200 кв.м, що розташовані по АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 квітня 2008 року в розмір 114 306 грн. 11 коп., шляхом продажу майна ПАТ КБ “ПриватБанк” з укладанням від імені ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь яким способом з іншою особою покупцем, отримання витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ “ПриватБанк” всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Виселено ОСОБА_2 та всіх інших осіб, які проживають у вказаному вище житловому будинку з їх зняттям з реєстраційного обліку у відділ у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб управління Міністерства внутрішніх справ України смт. Нова Водолага. Вирішено питання про судові витрати. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 7 вересня 2010 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ “ПриватБанк”. У касаційній скарзі ПАТ КБ “ПриватБанк” ставиться питання про скасування ухваленого апеляційним судом рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, й залишення рішення суду першої інстанції без змін. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Згідно з положеннями п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Статтею 335 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Із оскаржуваного судового рішення, доданих до скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішення апеляційного суду. Зокрема, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що невиконання банком вимог ст. 35 Закону України “Про іпотеку” (не направлення письмової вимоги), є підставою для відмови в позові, так як доказів можливості звернення стягнення на предмет іпотеки без такого повідомлення позивач не надав. Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обовязкового скасування судового рішення. Керуючись пунктом 5 частиною 3 статті 328 ЦПК України у х в а л и в : У відкритті касаційного провадження у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк” на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 2 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 15 червня 2010 року відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Верховного Суду України Д.Д. Луспеник http://reyestr.court.gov.ua/Review/12393766

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2011 року м. Київ Колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Луспеника Д.Д. суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В., Лесько А.О., Хопти С.Ф., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет закладу та іпотеки за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсним договору іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Єнакіївського міського суду Донецької області від 01 грудня 2010 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 15 лютого 2011 року, в с т а н о в и л а: У липні 2009 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з указаним позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, посилаючись на те, що 24 вересня 2008 року ОСОБА_3 одержала кредит у розмірі 25тис. доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 20 вересня 2010року. У забезпечення виконання умов договору 24 вересня 2008 року з ОСОБА_3 був укладений договір застави на належне їй майно, а з ОСОБА_4 - договір іпотеки на будинок загальною площею 61,9кв.м., розташований у АДРЕСА_1. Оскільки відповідачі свої зобовязання по поверненню кредиту не виконали, позивач просив передати у заклад ПАТКБ«ПриватБанк» шляхом вилучення у ОСОБА_3 належного їй заставленого майна, звернути стягнення на належний ОСОБА_4 будинок та земельну ділянку, загальною площею 61,9кв.м., розташований у АДРЕСА_1, з укладенням від імені відповідача договору купівлі продажу будь яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ЗАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, виселити відповідача з вказаного будинку, а також стягнути судові витрати. Під час розгляду справи у листопаді 2011 року ОСОБА_4 подав до суду зустрічну позову заяву до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним договору іпотеки, посилаючись на те, що відповідно до договору в іпотеку ним було передано будинок загальною площею 61,9 кв.м., розташований у АДРЕСА_1, а земельна ділянка передана в іпотеку не була. Рішенням Єнакіївського міського суду Донецької області від 01 грудня 2010 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Передано в заклад ПАТ КБ «ПриватБанк» шляхом вилучення у ОСОБА_3 належне їй на праві власності заставлене майно, зазначене в договорі застави майна № 252177 CRED від 24 вересня 2008 року та звернути стягнення шляхом безпосереднього продажу конкретному покупцю з правом укладення Заставодержателем договору купівлі продажу предмету застави від імені Заставодавця з метою погашення її заборгованості за кредитним договором у сумі 20167 доларів США 47 центів. У задоволенні позову про звернення стягнення на будинок та земельну ділянку загальною площею 61,9 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, а також про виселення ОСОБА_4 зі вказаного житлового будинку відмовлено. Визнано недійсним договір іпотеки, укладений між ВАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Єнакіївського міського нотаріального округу ОСОБА_5 24вересня 2008 року. Знято заборону відчуження зазначеного в іпотечному договорі будинку АДРЕСА_1 Донецької області та виключено договір іпотеки №252165 від 24 вересня 2008 року з Державного реєстру іпотек. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ«ПриватБанк» судовий збір в сумі 1 547 грн. 28 коп. та витрати на інформаційно технічне забезпечення в сумі 250 грн. Рішенням апеляційного суду Донецької області від 15 лютого 2011року рішення місцевого суду у частині відмови у зверненні стягнення на житловий будинок скасовано. У цій частині ухвалено нове рішення. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 24 вересня 2008 року у сумі 20167 доларів США 47 центів звернуто стягнення на будинок № 12б по вул. Комунарів у м. Єнакієве Донецької області шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі продажу будь яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним договору іпотеки відмовлено. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення міського суду. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволені позову про звернення стягнення на будинок, і звертаючи на нього стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, суд апеляційної інстанції виходив із того, що сторони на свій розсуд визначили всі істотні умови договору, у тому числі і щодо предмету іпотеки. При цьому той факт, що в іпотеку передано лише житловий будинок без земельної ділянки, не свідчить про недійсність договору іпотеки. Проте погодитись з таким висновком суду апеляційної інстанції не можна з наступних підстав. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про іпотеку», якщо будівля (споруда), що передається і іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Як вбачається із договору іпотеки № 252165 від 24 вересня 2008 року в забезпечення виконання іпотекодавцем зобовязань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку належний йому на праві власності житловий будинок загальною площею 61,9 кв.м., який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.12 зворот). Разом з тим, згідно державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 14 серпня 2008 року, ОСОБА_4 на праві власності належить земельна ділянка розміром 0,0808 га, розташована по АДРЕСА_1, з призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Відповідно до ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці обєкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розмішені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Згідно зі ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Таким чином, внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки - жилий будинок буде припинено право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, яка предметом договору іпотеки не є, та вартість її при зверненні стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором врахована не буде, що призведе до порушення прав ОСОБА_4 Крім того відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Суд апеляційної інстанції на вимоги цієї норми закону уваги не звернув, не перевірив та не зазначив у своєму рішенні, чи звертався ПАТКБ«ПриватБанк» до відповідачів з письмовою вимогою про виконання зобовязання щодо сплати простроченої заборгованості по кредиту та чи мала місце відмова відповідачів сплатити заборгованість. Відповідно до ст. 39 Закону України « Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. В порушення вказаної норми закону рішення суду апеляційної інстанції не містять даних про початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, його вартості. Крім того, при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом із вартістю іпотечного майна, оскільки згідно зі ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки може бути відмовлено, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобовязання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Однак рішення апеляційного суду не містить висновків щодо співмірності вартості предмету іпотеки, на який звернуто стягнення, із розміром заборгованості по кредиту. За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції у частині звернення стягнення на будинок не відповідає вимогам закону. Разом з тим не може бути залишено в силі і рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про звернення стягнення на будинок та земельну ділянку, оскільки відмовляючи у задоволенні позову у цій частині, суд першої інстанції виходив із недійсності договору іпотеки № 252165 від 24 вересня 2008 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 Як зазначалося вище, відповідно до ст. 6 Закону України «Про іпотеку», якщо будівля (споруда), що передається в іпотеку, розташована на земельній ділянці, яка належить іпотекодавцю на праві власності, така будівля (споруда) підлягає передачі в іпотеку разом із земельною ділянкою, на якій вона розташована. Згідно договору іпотеки № 252165 від 24 вересня 2008 року в забезпечення виконання іпотекодавцем зобовязань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку належний йому на праві власності житловий будинок загальною площею 61,9 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці розміром 0,0808, яка належить ОСОБА_4 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 14 серпня 2008 року. При цьому договір іпотеки щодо земельної ділянки між сторонами укладений не був. Разом з тим вірним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що вказана обставина не свідчить про те, що договір іпотеки не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, та що правові підстави для визнання його недійсним відсутні. Таким чином судова колегія приходить до висновку, що рішення суду апеляційної інстанції у частині задоволення позовних вимог ПАТКБ«ПриватБанк» про звернення стягнення на будинок № 12б по вул.Комунарів у м. Єнакієве ухвалено з порушенням норм матеріального права, при неповному зясуванні обставин, які мають значення для справи, тому судове рішення у цій частині підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У решті рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального і матеріального права, тому підстав для його зміни чи скасування не має. Керуючись ст.ст. 333, 338, 345 ЦПК України, судова колегія у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Донецької області від 15 лютого 2011 року скасувати у частині звернення стягнення на будинок АДРЕСА_1 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 24 вересня 2008 року у сумі 20167 доларів США 47центів. У цій частині справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. У решті рішення апеляційного суду Донецької області від 15 лютого 2011 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько О.В.Закропивний А.О.Лесько С.Ф.Хопта http://reyestr.court.gov.ua/Review/18986092

Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого: Кузнєцова В.О., суддів: Кадєтової О.В., Ізмайлової Т.Л., Мартинюка В.І., Мостової Г.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_5 про звернення стягнення та за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 13 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 05 жовтня 2011 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № RORWGA00001291 від 13 лютого 2008 року у розмірі 893 334 грн.80 коп. шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ АК «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, виселити відповідача, який зареєстрований та проживає у будинку розташованому за адресою АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у Відділі у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України смт. Рокитне. Свої вимоги мотивував тим, що між банком та ОСОБА_5 13 лютого 2008 року було укладено кредитний договір. ЗАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, надавши ОСОБА_5 кредит у розмірі 582575,00 грн., проте відповідач порушив зобов'язання за вказаним договором у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 893 334,80 грн. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_5 13 лютого 2008 року було укладено договір іпотеки житлового будинку АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій розташований предмет іпотеки. У травня 2011 року ОСОБА_6 подала до суду зустрічний позов про визнання кредитного договору недійсним, посилаючись на те, що спірний кредитний договір порушує її майнові права, оскільки під час укладання відповідачем кредитного договору вона спільно проживала однією сім'єю з ОСОБА_5, згоди на укладання кредитного договору від 13 лютого 2008 року не давала, не підписувала договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок, який належить їй та відповідачу ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності, оскільки побудований під час спільного проживання з ОСОБА_5 Рішенням Рокитнівського районного суду Рівненської області від 13 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 05 жовтня 2011 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» про звернення стягнення задоволено. У рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № RORWGA00001291 від 13 лютого2008 року у розмірі 893 334 грн. 80 коп. звернуто стягнення на житловий будинок та земельну ділянку загальною площею 271 кв.м., які розташовані за адресою : АДРЕСА_1 шляхом продажу вказаних предметів іпотеки (на підставі договору іпотеки № RORWGA00001291 від 13 лютого 2008 року ) ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача - ОСОБА_5 - договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання кредитного договору недійсним відмовити за безпідставністю. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1700 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляджу справи у розмірі 120 грн. У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд. До суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав. Судом встановлено, що між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 13 лютого 2008 року було укладено кредитний договір № RORWGA00001291 від 13 лютого 2008 року, за яким банк надав кредит на суму 582 575 грн., а ОСОБА_5 зобов'язався погасити цей кредит не пізніше 13 лютого 2018 року та сплатити 1,34% в місяць за користування кредитом шляхом внесення платежів до 15 числа щомісячно у розмірі 893 334 грн.80 коп. З метою забезпечення виконання умов кредитного договору між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 13 лютого 2008 року укладено договір іпотеки житлового будинку АДРЕСА_1, що належить йому на праві власності та земельну ділянку, на якій розташований будинок. Порушення грошового зобов'язання за кредитним договором підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком заборгованості. Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 2 статті 1050 визначено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Колегія суддів вважає, що судові рішення в частині задоволення позову ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування у цій частині відсутні. Законним і обґрунтованим є рішення судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання кредитного договору недійсним, оскільки оспорюваний договір укладений відповідно до норм діючого законодавства, а тому відсутні підстави для скасування судових рішень у цій частині. Відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задовлення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішення суду зазначаються : загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленою статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. У порушення вимог зазначеної норми Закону та ухвалюючи рішення суд першої інстанції не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Натомість банку судом надані повноваження, необхідні для здійснення продажу з отримання витягу з Державного реєстру прав власності, хоча надання таких повноважень до компетенції суду не входить. Повноваження іпотекодержателя за обраним судом способом реалізації предмета іпотеки, права і обов'язки останнього та процедура продажу визначені ст. 38 Закону України «Про іпотеку». Обставини, пов'язані із визначенням ціни предмета іпотеки, судом першої інстанції не з'ясовані, особам, які беруть участь у справі, не пропонувалось подати докази з приводу цих обставин (ч. 4 ст.10 ЦПК України), а апеляційним судом вказана помилка не виправлена. Допущені порушення судами норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а тому оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині вирішення вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки не можуть вважатись законними та обґрунтованими та в силу ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, а справа у цій частині - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Рокитнівського районного суду Рівненської області від 13 липня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 05 жовтня 2011 року в частині вирішення вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки скасувати, а справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині вищезазначені судові рішення залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: В.О. Кузнєцов Судді: О.В. Кадєтова Т.Л. Ізмайлова В.І. Мартинюк Г.І. Мостова http://reyestr.court.gov.ua/Review/24981740