ANTIRAID

Гражданский кодекс: Стаття 230. Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману 1. Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. 2. Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

В понедельник вечером расскажу подробнее. Буду по двум клиентам общаться в банке.

Звоните и обсудим Вашу проблему.

Рекомендую отложить отдельно все Ваши платежи по карточкам и больше на звонки не отвечать. Будут звонить, скажите таких тут нет. И еще, если у Вас был активирован смс-банкинг, то обязательно подайте заявление о его отключении. Приват имеет такую моду, начислять абонплату за его пользования даже после закрытия карточки.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 липня 2012 року м. Київ Справа № 6-78цс12 Головуючий у першій інстанції: Нікандрова С.О. Доповідач Ярема А.Г. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Жайворонок Т.Є., Патрюка М.В., Лященко Н.П., Романюка Я.М.,- Онопенка В.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку ”ПриватБанк” про визнання договору поруки припиненим за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 серпня 2011 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 21 серпня 2007 року між публічним акціонерним товариством комерційним банком ”ПриватБанк” (далі – ПАТ КБ ”ПриватБанк”) та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останньому надано кредит у розмірі 30 тис. грн., строк повного погашення якого є 20 серпня 2009 року. У той самий день, з метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов’язань за кредитним договором, ПАТ КБ ”ПриватБанк” уклало з ним договір поруки, за яким він несе відповідальність перед банком за виконання ОСОБА_2 зобов’язань за кредитним договором. У зв’язку з тим, що ОСОБА_2 належним чином не виконував зобов’язання за вказаним кредитним договором, у травні 2008 року ПАТ КБ ”ПриватБанк” подало позов до ОСОБА_2 про стягнення 36 910 грн. 21 коп. заборгованості за кредитним договором. Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 6 листопада 2008 року цей позов задоволено. Листом ПАТ КБ ”ПриватБанк” від 18 жовтня 2010 року йому, як поручителю, повідомлено про необхідність погасити заборгованість ОСОБА_2 перед банком за кредитним договором. Вважаючи, що кредитний договір є розірваним, а також оскільки ПАТ КБ ”ПриватБанк” протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання – 20 серпня 2009 року – не пред’явило до нього вимоги, тому відповідно до частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) порука припиняється, ОСОБА_1 просив визнати договір поруки, укладений 21 серпня 2007 року між ним та ПАТ КБ ”ПриватБанк”, припиненим. Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 1 березня 2011 року позов ОСОБА_1 задоволено. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 24 травня 2011 року зазначене рішення районного суду скасовано й ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 серпня 2011 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою останнього на вказане рішення суду апеляційної інстанції. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2012 року поновлено ОСОБА_1 строк для подання заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 серпня 2011 року, допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ ”ПриватБанк” про визнання договору поруки припиненим. Ухвалою судді Верховного Суду України від 22 червня 2012 року відкрито провадження у справі. Ухвалою судді Верховного Суду України від 22 червня 2012 року витребувано матеріали справи за вищезазначеним позовом. У заяві ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 серпня 2011 року порушується питання про скасування цієї ухвали й направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). В обґрунтування заяви ОСОБА_1 посилається на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статей 251, 252 та частини четвертої статті 559 ЦК України. Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд Верховним Судом України судового рішення ОСОБА_1 надав ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 7 жовтня 2009 року у справі за позовом про розірвання кредитного договору та стягнення заборгованості за кредитним договором. Відповідно до вимог частини першої статті 360-2 ЦПК України справа підлягає розгляду на засіданні Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України. Заслухавши доповідь судді–доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що 21 серпня 2007 року між ПАТ КБ ”ПриватБанк” та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 30 тис. грн., а останній зобов’язувався повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі у строки й об’ємі, установлені договором. Строком повного повернення кредиту, відповідно до пункту 1.4 кредитного договору, є 20 серпня 2009 року, якщо даний строк не змінений згідно з пунктами 2.3.1., 2.4.1. цього договору. Пунктом 2.3.1. кредитного договору передбачено, що банк має право вимагати від боржника дострокового повернення кредиту, сплати процентів та виконання інших зобов’язань у повному об’ємі шляхом направлення повідомлення. У зазначену в повідомленні дату боржник зобов’язується виконати перед банком свої зобов’язання, навіть якщо строки їх виконання згідно з договором не настали. З метою забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов’язань за кредитним договором, ПАТ КБ ”ПриватБанк” було укладено із ОСОБА_1 21 серпня 2007 року договір поруки, за яким поручитель відповідає перед банком за порушення зобов’язання боржником. У зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 зобов’язань за кредитним договором у травні 2008 року ПАТ КБ ”ПриватБанк” подало позов до ОСОБА_2 про стягнення 36 910 грн. 21 коп. заборгованості. Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 6 листопада 2008 року позов ПАТ КБ ”ПриватБанк” задоволено. У подальшому листом від 18 жовтня 2010 року ПАТ КБ ”ПриватБанк” повідомило ОСОБА_1, що станом на 18 жовтня 2010 року заборгованість за кредитним договором складає 74 337 грн. 93 коп., і просило в тижневий строк погасити заборгованість перед банком. Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що в договорі поруки не встановлено строк, після закінчення якого порука припиняється, умова договору про дію поруки до повного виконання зобов’язань за кредитним договором не є встановленням строку припинення поруки, оскільки це не відповідає вимогам частини першої статті 251 та частини першої статті 252 ЦК України, і, ураховуючи те, що всупереч частині четвертій статті 559 ЦК України кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явив вимоги до поручителя, дійшов висновку про наявність підстав для визнання договору поруки припиненим. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що умова договору поруки про її дію до повного виконання зобов’язань за кредитним договором є встановленням терміну дії договору поруки (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України) і лише з настанням такого терміну порука припиняється; кредитним договором передбачено його дію до повного виконання сторонами своїх зобов’язань, а оскільки боржник не виконав своїх зобов’язань, то немає підстав вважати, що встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк на пред’явлення вимоги до поручителя як почався, так і закінчився. В ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 7 жовтня 2009 року, доданій до заяви ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, міститься висновок, згідно з яким умова договору про дію поруки до повного виконання боржником зобов’язання перед кредитором не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України. У разі невстановлення в договорі поруки строку її припинення порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя (частина четверта статті 559 ЦК України). Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права – статей 251, 252 та частини четвертої статті 559 ЦК України. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов‘язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов‘язання боржником. Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України). Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов’язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України). З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки (пункт 11) про його дію до повного виконання боржником своїх зобов’язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. У кредитному договорі строк виконання основного зобов’язання чітко визначений – строк повного погашення кредиту є 20 серпня 2009 року (пункт 1.4) За таких обставин у ПАТ КБ ”ПриватБанк” виникло право пред‘явити вимогу до поручителя ОСОБА_1 про виконання порушеного зобов‘язання боржника ОСОБА_2 щодо повернення кредиту, починаючи з 20 серпня 2009 року, протягом наступних 6 місяців. Таку вимогу до поручителя банк пред‘явив, однак, як убачається з матеріалів справи, лише 18 жовтня 2010 року, тобто вже після спливу встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку. Такого самого по суті висновку дійшов і суд касаційної інстанції в ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 7 жовтня 2009 року й він відповідає установленим обставинам справи та нормам матеріального права, а висновки судів у справі, яка є предметом перегляду, не ґрунтуються на вимогах матеріального права. За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 та частин першої, другої статті 360-4 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 серпня 2011 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частинами першою, другою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : Заяву ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 серпня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий Судді Верховного Суду України: А.Г. Ярема Л.І. Григор’єва Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Правова позиція Верховного Суду України (у справі 6-78цс12) Якщо в договорі поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, умова договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобов’язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя. http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...7e?OpenDocument http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25394571

Вот само письмо НБУ, на которое идет ссылка в решении: НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ Юридичний департамент Л И С Т 18.08.2004 N 18-111/3249-8378 Територіальним управлінням, департаментам та самостійним управлінням центрального апарату Національного банку України, банкам України та їх філіям, Асоціації українських банків Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності З огляду на численні звернення банків України щодо застосування окремих положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) в сфері банківської діяльності, з метою їх однакового застосування у діяльності та запобігання конфліктам між банками та клієнтами Національний банк України доводить до відома банків, територіальних управлінь та інших підрозділів Національного банку України таку правову позицію. 1. Щодо публічності договору банківського рахунка Публічність договору банківського рахунка прямо не визначена в Цивільному кодексі України ( 435-15 ). Проте відсутність прямого зазначення у положеннях Цивільного кодексу України щодо публічного характеру договору банківського рахунка не можна розглядати в якості самостійної підстави для висновку про те, що зазначений договір не є публічним. Для віднесення його до категорії публічних договорів необхідно довести наявність в ньому усіх ознак публічного договору, що закріплені у ст. 633 Цивільного кодексу України. Аналіз положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ), що регулюють договір банківського рахунка, дає підстави зробити висновок, що банк є суб'єктом господарювання та при отриманні ліцензії приймає на себе обов'язок надавати послуги кожному, хто до нього звернеться. Всі ці риси співпадають з обов'язковими ознаками публічного договору. В той же час однією з необхідних ознак публічного договору є наявність обов'язку підприємця встановлювати умови такого договору однаковими для всіх споживачів. Проте у ч. 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) закріплено, що договір банківського рахунка укладається на умовах, погоджених сторонами. На відміну від ознак публічного договору, ця норма виключає обов'язок банка встановлювати однакові умови для всіх клієнтів. Інші положення Цивільного кодексу України про банківський рахунок додатково вказують на можливість узгодження сторонами умов договору (ч. 1, 2, 4 ст. 1068, ч. 1 ст. 1069 Цивільного кодексу України). Певні обмеження щодо укладення договору банківського рахунка будуть діяти незалежно від того, чи є договір банківського рахунка публічним. Відповідно до ч. 2 ст. 1067 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. У абз. 2 ч. 2 ст. 1067 Цивільного кодексу України встановлено, що банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом чи банківськими правилами. Одночасно конкретні умови договору банківського рахунка мають бути погоджені сторонами (ч. 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України). Отже, враховуючи визначене вважаємо, що договір банківського рахунка не відноситься до публічних договорів, оскільки не містить усіх необхідних ознак такого договору. 2. Щодо розуміння поняття "банківські правила" згідно положень Цивільного кодексу України ( 435-15 ) У контексті Цивільного кодексу України ( 435-15 ) під поняттям "банківські правила" слід розуміти нормативно-правові акти Національного банку України. Підтвердженням цьому є норми ч. 1 ст. 1059 Цивільного кодексу України. Техніко-юридична конструкція вказаної статті, де за словосполученням "нормативно-правові акти у сфері банківської діяльності" слідом в дужках викладено словосполучення "(банківські правила)", дають підстави стверджувати, що зазначені поняття ототожнюються, тобто мають однаковий зміст. У відповідності до ст. ст. 2, 7, 56 Закону України "Про Національний банк України" ( 679-14 ) Національний банк України є особливим центральним органом державного управління, який здійснює банківське регулювання. Таке регулювання здійснюється також і у формі видання Національним банком України нормативно-правових актів у межах його повноважень на виконання законів України (у тому числі - Цивільного кодексу України) та є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. 3. Щодо обов'язковості для банку нарахування процентів за користування коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, або права сторін встановити нульовий розмір процентів за договором банківського вкладу Умови договору про те, що проценти за залишок грошових коштів на рахунку банком не сплачуються, а також передбачення нарахування нульової процентної ставки на залишок по рахунку відповідає положенням ч. 1 ст. 1070 Цивільного кодексу України ( 435-15 ). Згідно із зазначеною нормою за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Таким чином, договором банківського рахунка може бути передбачено, що проценти за користування грошовими коштами можуть не нараховуватися і не сплачуватися (таке ж стосується і встановлення нульового проценту). Стосовно положення ч. 2 ст. 1070 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) щодо виплати процентів у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу, то його застосування можливе у тому випадку, коли в договорі банківського рахунка між сторонами не погоджено умову про виплату процентів. Якщо в договорі банківського рахунка буде встановлено, що за користування грошовими коштами на рахунку проценти не сплачуються, а також встановлено нульову процентну ставку, то положення ч. 2 ст. 1070 Цивільного кодексу України не застосовуються. 4. Щодо нарахування процентів при здійсненні операцій "овернайт" та вимог ч. 4 ст. 1061 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) Норми ч. 4 ст. 1061 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) застосовуються у випадках, коли сторони не передбачили в умовах договору іншого правила. Одночасно слід враховувати, що у положеннях ст. ст. 3, 6, 627 Цивільного кодексу України проголошено принцип свободи договору. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. У випадку з нормою ч. 4 ст. 1061 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) не встановлено заборони відступати від цих положень. Обов'язковість застосування норми ч. 4 ст. 1061 Цивільного кодексу України не випливає з положень актів цивільного законодавства та суті відносин між сторонами. Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, встановлення умови про нарахування процентів в день надходження вкладу у банк при здійсненні операцій "овернайт" на міжбанківському ринку не суперечить положенням та загальним принципам Цивільного кодексу України ( 435-15 ). 5. Щодо спадкування права на вклад у банку Порядок спадкування права на вклад у банках регулюється норма ми ст. 1228 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) та п. 10.14 Інструкції про порядок використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України 12.11.2003 N 492 ( z1172-03 ) (далі - Інструкція N 492). Згідно ч. 1 статті 1228 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Порядок складення заповітів регулюється нормами ст. ст. 1233-1257 Цивільного кодексу України ( 435-15 ). Згідно ч. 3 ст. 1247 Цивільного кодексу України заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст. ст. 1251-1252 Цивільного кодексу України. Перелік зазначених осіб не містить в собі посадових та службових осіб банків. Отже, останні не мають права посвідчувати заповіти щодо прав на вклади у банках. Водночас, це не виключає можливості вчинення вкладником розпорядження банку щодо права на вклад на випадок смерті (заповідальне розпорядження). Порядок вчинення заповідального розпорядження може регламентуватися внутрішніми положеннями відповідного банку із урахуванням норм Інструкції N 492 ( z1172-03 ). Зокрема, якщо заповідальне розпорядження клієнта складається у формі окремого документа, то на ньому має бути зазначена дата його складання. Цей документ засвідчується підписом уповноваженого працівника банку і зберігається в справі з юридичного оформлення рахунка (п. 10.14 Інструкції N 492). У випадку відсутності заповіту або заповідального розпорядження щодо права на вклад у банках на випадок смерті вкладника, відбувається спадкування за законом. Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження. Відповідно до п. 220 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 N 20/5 ( z0283-04 ), свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад, щодо якого вкладник зробив розпорядження банку, після смерті вкладника видається нотаріусом спадкоємцям на загальних підставах. Водночас, ч. 3 ст. 1298 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) передбачено, що до закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку, якщо це викликано обставинами, які мають істотне значення. Отже, оскільки вклад входить до складу спадщини, а свідоцтво про право на спадкування вкладу у банку, щодо якого вкладник зробив розпорядження банку або склав з приводу його заповіт, видається нотаріусом на загальних підставах, то видача вкладу спадкоємцям має здійснюватися на підставі свідоцтва про право на спадщину на вклад у банку, дозволу нотаріуса за обставин, що мають істотне значення або за рішенням суду. 6. Щодо розуміння норми ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) про виплату доходу в іншій формі Згідно ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) за договором банківського вкладу (депозиту) банк, що прийняв від вкладника або для нього грошову суму (вклад), зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Тобто вклад здійснюється у грошовій формі, на нього нараховуються проценти, але виплата на певний термін часу частини чи всієї вартості вкладу здійснюється не у грошовій формі, а в іншій формі, що передбачена договором. У такому випадку слід враховувати, що, крім грошей, ст. 177 Цивільного кодексу України називає об'єктами цивільних прав цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформацію, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Таким чином, у разі відкриття банківського вкладу (депозиту), за погодженням сторін у договорі може зазначатися, що грошовий вклад та проценти виплачуватимуться у будь-якій прийнятній сторонам формі, визначеній ст. 177 Цивільного кодексу України, зокрема і банківськими металами, цінними паперами тощо. 7. Щодо письмової форми договору банківського вкладу згідно ч. 1 ст. 1059 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) Відповідно до ст. 1059 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) договір банківського вкладу має бути укладений в письмовій формі. Цивільним кодексом України також уточнено, що слід розуміти під письмовою формою договору банківського вкладу. Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, коли вона підтверджена одним із таких документів: договір банківського вкладу; ощадна книжка; ощадний сертифікат; інший документ, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Ощадна книжка може застосовуватися для посвідчення письмової форми укладення договору банківського вкладу з фізичною особою та обов'язково має містити вимоги, визначені ч. 1 ст. 1064 Цивільного кодексу України ( 435-15 ). У п. 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 N 516 ( z1256-03 ) (далі - Положення), не вказується форма договору банківського вкладу. У зазначеному пункті Положення йдеться про те, якими документами підтверджується залучення банком вкладів (депозитів). Тому банки у своїй діяльності при укладенні договорів банківського вкладу мають керуватися нормами Цивільного кодексу України ( 435-15 ) та Положення ( z1256-03 ) виходячи з того, що перелік документів, якими підтверджується письмова форма банківського вкладу, не є вичерпним. Тому банки можуть випускати ощадні книжки при здійсненні вкладних (депозитних) операцій із фізичними особами або випускати інші документи, визначені Цивільним кодексом України, Положенням та звичаями ділового обороту. Такими документами, що підтверджують письмову форму договору, зокрема можуть бути виписки по рахунках, прибуткові та видаткові ордери тощо. Проте при застосуванні документів, які визнані звичаями ділового обороту, слід враховувати вимогу ст. 7 Цивільного кодексу України стосовно того, що звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується. 8. Щодо можливості фізичних осіб у віці до 14 років (малолітні особи) самостійно укладати з банком договори банківського вкладу, рахунка тощо Цивільний кодекс України ( 435-15 ) прямо не врегульовує питання щодо можливості особам віком до 14 років укладати договори банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися внесеними ними вкладами, тобто на рівні Закону для таких випадків не визначено обсяги дієздатності малолітніх осіб щодо права на вчинення такого правочину. Зокрема, п. 1 ч. 1 ст. 31 Цивільного кодексу України лише зазначає, що фізичні особи, які не досягла чотирнадцяти років (малолітні особи), мають право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Наступна ст. 32 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) визначає, що неповнолітні особи (14 - 18 років), крім правочинів, що передбачені ч. 1 ст. 31 Цивільного кодексу України, можуть укладати договори банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися вкладом, внесеним ними на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Таким чином, Цивільний кодекс України ( 435-15 ) дозволяє малолітнім особам вчиняти дрібні побутові правочини без зазначення видів та розмірів останніх. Тому для практичного вирішення питання щодо можливості малолітніми особами (до 14 років) укладати договори банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися внесеними ними вкладами видається цілком обґрунтованим враховувати правові наслідки недотримання положень ст. 31 Цивільного кодексу України ( 435-15 ). Зокрема, у ч. 1 ст. 221 Цивільного кодексу України закріплено правило про те, що правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. З огляду на викладене правило, можна дійти висновку, що у разі коли банк отримує вклад, відкриває рахунок і малолітня особа вчиняє правочин щодо розпорядження своїм вкладом та протягом одного місяця відсутні претензії від батьків (усиновлювачів) або піклувальників до банку, то такий правочин банк зі спливом зазначеного строку надалі буде визнаватися дійсним. У іншому випадку, якщо протягом одного місяця заявлені претензії до другої сторони, тобто банку, то договір банківського вкладу (рахунка) має визнаватися нікчемним правочином (ч. 2 ст. 221 Цивільного кодексу України ( 435-15 ). До того ж, на вимогу заінтересованої особи (якою може бути банк) суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи. 9. Щодо визначення та застосування у банківській діяльності поняття "дрібний побутовий правочин" Ст. 31 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) визначає правочин дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. Оскільки визначення "дрібний побутовий правочин" має оціночний характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин, різні межі вартості, то банкам при укладанні договорів на банківське обслуговування деяких категорій фізичних осіб (малолітні, одружені тощо) для практичного застосування норми ст. 31 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) слід звертати увагу на майновий стан майбутніх клієнтів. Зокрема, це може включати ідентифікацію майнового стану самими клієнтами, визначення характеру їх потреб із відображенням такої інформації у відповідних договорах. У разі судових спорів за позовами батьків, усиновлювачів, опікунів відповідно до Цивільного кодексу України або іншого з подружжя згідно ч. 2 ст. 65 Сімейного кодексу України про визнання певного договору банківського рахунка недійсним як такого, що вчинений без згоди (схвалення), вищезазначені положення договору свідчитимуть про побутовий характер такого договору та його невисоку вартість для даного клієнта виходячи з його майнового стану або доходу. Відповідно такий договір можна визнати дрібним побутовим. 10. Щодо визначення істотних умов кредитного договору відповідно до глави 71 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) та ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України ( 436-15 ) У другому реченні ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України ( 436-15 ) зазначається, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Така норма викликала на практиці двозначне тлумачення. Іноді вважають, що в даному випадку йдеться про істотні умови кредитного договору. Інші вважають, що в даному випадку не йдеться про істотні умови кредитного договору. Одночасно, відповідно до положень ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) та ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України ( 436-15 ), істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України ( 436-15 ), при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Отже, істотними умовами кредитного договору як господарського договору, відповідно до закону, є умови про предмет, ціну та строк його дії. У інших випадках, зокрема щодо умов, що наведені в ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України ( 436-15 ) (зокрема, мета кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту), то відсутні підстави вважати їх істотними умовами кредитного договору виходячи із наступного. Структурно-системний аналіз положень Господарського кодексу України ( 436-15 ) свідчить, що законодавець прямо зазначає перелік істотних умов того чи іншого господарського договору, наприклад, ч. 3 ст. 272, ч. 1 ст. 284, ч. 2, 3 ст. 297, ч. 5 ст. 318 Господарського кодексу України. Аналогічний підхід застосовується і в положеннях Цивільного кодексу України ( 435-15 ), зокрема, перелік істотних умов договорів прямо визначається, наприклад, у ст. ст. 695, 982, 1035 Цивільного кодексу України. Також слід мати на увазі, що законодавець іноді спеціально вказує на істотні умови того чи іншого договору наступними застереженнями у текстах норм: "істотними умовами договору є", "у договорі повинні передбачатися", "договір повинен передбачати". Враховуючи вищевикладене, можна вважати, що істотними умовами кредитного договору як господарського договору відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди. При цьому Національний банк України зазначає, що вищевикладені правові позиції не є офіційним тлумаченням законодавства, яке відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) належить до виключних повноважень Конституційного Суду України. Заступник Голови В.Л.Кротюк http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/v8378500-04

Спасибо, но Вы бы могли прислать копию документа в котором видны печати и подписи.

Большая просьба ко всем. Кроме указания ставок, пожалуйста выкладывайте копии документов на основании которых Вы пришли к такому заключению. Можете выслать мне на почту, я уберу реквизиты и выложу.

Честно скажу, не слышал, что их раньше "на ура" отменяли. если поделитесь практикой, буду Вам благодарен.Принципиальных изменений нет. Автомобильные отменяют, квартирные через раз, а на коммерческую недвижимость не сильно хотят.

Очень интересно, а по подробнее можно? Вышлите документы подтверждающие указанные Вами ставки именно в таком размере с копиями договоров.

Вы можете обратится с заявлением в суд наложивший арест на его отмену, аргументировав тем, что он находится в залоге у банка и приложите выписку из реестра отягощений. Конечно, лучше бы такой иск подал бы банк.

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Пшонки М.П., суддів: Мазур Л.М., Маляренка А.В., Матвєєвої О.А., Юровської Г.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в особі Токмацького відділення філії «Запорізьке регіональне управління» про встановлення нікчемності односторонніх правочинів та стягнення моральної шкоди, за касаційною скаргою Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 1 червня 2009 року та на рішення апеляційного суду Запорізької області від 4 листопада 2009 року,- в с т а н о в и л а: У березні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідно до договору іпотечного кредиту від 25 грудня 2007 року, укладеного між нею та ЗАТ КБ «ПриватБанк» в особі Токмацького відділення філії «Запорізьке регіональне управління», Банк надав їй у кредит грошові кошти в сумі 135 000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15% річних з терміном погашення не пізніше 25 грудня 2026 року на поліпшення якості квартири за адресою: АДРЕСА_1. За умовами договору було передбачено обов'язок позивача здійснювати погашення кредиту та сплату нарахованих відсотків у сумі не менше 1 813 грн. 62 коп. шляхом безготівкових перерахувань щомісячно до 25 числа кожного місяця. ОСОБА_1 зазначала, що умови договору виконувала належним чином, однак, з 1 серпня 2008 року Банком в односторонньому порядку було збільшено розмір відсоткової ставки до 25,08% річних за користування наданим кредитом, а з 1 лютого 2009 року відсоткову ставку в односторонньому порядку збільшено вдруге до 30%. Вважала, таким чином, що Банком було порушено процедуру реалізації його права на підвищення відсоткової ставки, оскільки вона про зміну такої повідомлена не була, чим порушено її права як споживача кредитних послуг. Заочним рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 1 червня 2009 року позовні вимоги задоволено частково. Встановлено нікчемність одностороннього правочину ЗАТ КБ «ПриватБанк» в особі Токмацького відділення філії «Запорізьке регіональне управління» у вигляді збільшення ним з 1 серпня 2008 року в односторонньому порядку розміру відсоткової ставки з 15% до 25,08% річних за користування наданим ОСОБА_1 кредитом згідно з умовами договору про іпотечний кредит від 25 грудня 2007 року. Встановлено нікчемність одностороннього правочину ЗАТ КБ «ПриватБанк» в особі Токмацького відділення філії «Запорізьке регіональне управління» у вигляді збільшення ним з 1 лютого 2009 року в односторонньому порядку розміру відсоткової ставки з 25,08% до 30% річних за користування наданим ОСОБА_1 кредитом згідно з умовами договору про іпотечний кредит від 25 грудня 2007 року. Застосовано наслідки недійсності нікчемних односторонніх правочинів, зобов'язавши ЗАТ КБ «ПриватБанк» в особі Токмацького відділення філії «Запорізьке регіональне управління» здійснити коригуючі операції щодо зниження відсотків, починаючи з 1 серпня 2008 року, за користування кредитом до розміру 15% річних за умовами договору про іпотечний кредит від 25 грудня 2007 року та провести перерахунок платежів ОСОБА_1 з погашення кредиту та сплати нарахованих відсотків за користування кредитом з 1 серпня 2008 року за ставкою у розмірі 15% річних за умовами договору про іпотечний кредит від 25 грудня 2007 року, про що надати ОСОБА_1 відповідний протокол засідання кредитного комітету ЗАТ КБ «ПриватБанк» в особі Токмацького відділення філії «Запорізьке регіональне управління» про зменшення відсотків та проведення перерахунку платежів за договором про іпотечний кредит від 25 грудня 2007 року. Стягнуто із ЗАТ КБ «ПриватБанк» в особі Токмацького відділення філії «Запорізьке регіональне управління» на користь ОСОБА_1 5000 грн. моральної шкоди. Стягнуто із ЗАТ КБ «ПриватБанк» в особі Токмацького відділення філії «Запорізьке регіональне управління» на користь ОСОБА_1 документально підтверджені витрати на правову допомогу у загальному розмірі 2 900 грн. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 4 листопада 2009 року рішення суду першої інстанції змінено. Виключено із резолютивної частини рішення покладення обов'язку на ЗАТ КБ «ПриватБанк» надати ОСОБА_1 протокол засідання кредитного комітету. У частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди рішення скасовано та у задоволенні цих вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі ЗАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить повністю скасувати вказані рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою судді Верховного Суду України від 18 січня 2010 року відкрито касаційне провадження у справі. Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 24 лютого 2010 року справу призначено до судового розгляду. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 листопада 2011 року на підставі пункту 2 розділу ХІІІ «Перехідних положень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зміни до яких внесено Законом України від 20.10.2011 року №3932-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України», який набрав чинності 13.11.2011 року, справу передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Із матеріалів справи та змісту ухвалених рішень не вбачається, що апеляційним судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права. Висновки апеляційного суду відповідають обставинам справи та доводами касаційної скарги не спростовуються. Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне подану касаційну скаргу відхилити, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін. Керуючись ст.ст. 337, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» відхилити. Рішення апеляційного суду Запорізької області від 4 листопада 2009 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: М.П. Пшонка Судді: Л.М. Мазур А.В. Маляренко О.А. Матвєєва Г.В. Юровська http://reyestr.court.gov.ua/Review/24410970

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа №22-4589/2009 р. Головуючий у 1-й інстанції: Курдюков В.М. Суддя-доповідач: Краснокутська О.М. Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 листопада 2009 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі: Головуючого: Пільщик Л.В. Суддів: Краснокутської О.М., Сапун О.А. При секретарі: Петровій О.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ЗАТ КБ „Приватбанк” на заочне рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 01 червня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” в особі Токмацького відділення філії „Запорізьке регіональне управління” закритого акціонерного товариства комерційного „Приватбанку” про встановлення нікчемності односторонніх правочинів, застосування наслідків нікчемності правочинів та стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И Л А : В березні 2009 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ЗАТ КБ „Приватбанк” про захист прав споживача, встановлення нікчемності правочинів, застосування правових наслідків недійсності нікчемних односторонніх правочинів та стягнення компенсації за завдану моральну шкоду. В позовній заяві зазначала, що 25 грудня 2007 року між нею та ЗАТ КБ „ПриватБанк” в особі Токмацького відділення філії „Запорізьке регіональне управління” закритого акціонерного товариства комерційного „Приватбанку” було укладено іпотечний кредит. Відповідно до зазначеного договору банк надав ОСОБА_1 в кредит грошові кошти в сумі 135000 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15% річних зі строком погашення не пізніше 25.12.2026 року на поліпшення якості квартири , розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Договором передбачено обовязок позивача здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані банком відсотки в сумі не менше 1813,62 грн. до каси Банку або шляхом безготівкових перерахувань щомісячно до 25 числа кожного місяця. Умови кредитного договору позивач виконує належним чином, а саме щомісячно вносить платежі у встановленому розмірі. Банком з 01 серпня 2008 року в односторонньому порядку було збільшено розмір відсоткової ставки з 15% річних до 25,08% річних за користування наданим кредитом. Вдруге в односторонньому порядку було збільшено відсоткову ставку з 25,08 % до 30% з 01 лютого 2009 року. Посилаючись на те, що банком всупереч положенням п. 8.3. і 8.9. договору про іпотечний кредит було порушено процедуру реалізації його права на підвищення відсоткової ставки, оскільки позивач не була повідомлена про зміну відсоткової ставки, порушенні її права як споживача кредитних послуг, просила суд встановити нікчемність односторннього правочину відповідача у вигляді збільшення ним з 01 серпня 2008 року відсоткової ставки з 15% до 25,08% річних за користування наданим їй кредитом від 25.12.2007 року та одностороннього правочину, яким збільшену відсоткову ставку з 25,08% до 30% річних, застосувати правові наслідки недійсності нікчемних односторонніх правочинів забовязавши ЗАТ КБ Приватбанк в особі Токмацького відділення філії „Запорізьке регіональне управління” закритого акціонерного товариства комерційного „Приватбанку”нарахувати відсоткову ставку за користування кредитом у розмірі 15% річних та здійснити перерахунок платежів по погашенню кредиту та сплаті нарахованих відсотків за користування кредитом за період з 01.08.2008 року за ставкою 15% річних, стягнути з відповідача на її користь 10000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди та судові витрати. Заочним рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 01 червня 2009 року позов задоволено частково. Встановлено нікчемність односторонніх правочинів відповідача від 01 серпня 2008 року, яким в односторонньому порядку збільшено розмір відсоткової ставки з 15% річних до 25,08% за користування кредитом згідно з умовами Договору від 25.12.2007 року та одностороннього правочину від 01 лютого 2009 року, яким в односторонньому порядку збільшено розмір відсоткової ставки до 30 % за користування цим же кредитом . Застосовано правові наслідки недійсності нікчемних односторонніх правочинів у вигляді зобовязання відповідача здійснити коригуючі операції щодо зниження відсотків, починаючи з 01 серпня 2008 року за користування кредитом до розміру 15% річних згідно письмово погоджених між сторонами 15% річних за умовами Договору про іпотечний кредит від 25.12.2007 року та провести перерахунок платежів ОСОБА_1 по погашенню кредиту та сплаті нарахованих відсотків за користування кредитом з 01 серпня 2008 року за ставкою у розмірі 15% річних за користування кредитом згідно з умовами Договору про іпотечний кредит від 25.12.2007 року, про що надати позивачу, відповідний протокол засідання кредитного комітету відповідача про зменшення відсотків та проведення перерахунку платежів за Договором від 25.12.2007 року. Стягнути з відповідача на користь позивача у якості компенсації за завдану моральну шкоду грошові кошти в сумі 5000 грн. та 2900 грн. на правову допомогу. Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ЗАТ КБ „ПриватБанк”. Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, відповідач просить рішення суду скасувати та направити справу на новий розгляду до суду першої інстанції. Заслухавши у засіданні апеляційного суду доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції і обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно до вимог ст. 629 ЦК України договір є обов”язковим для виконання сторонами. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 25 грудня 2007 року позивачем укладено договір про іпотечний кредит з ЗАТ КБ „ПриватБанк” в особі Токмацького відділення філії „Запорізьке регіональне управління” закритого акціонерного товариства комерційного „Приватбанку”. Відповідно до п.1. 1. відсотки за користування кредитом складають 15% річних. Пунктом 2.4. договору передбачено, що позичальник зобовязується щомісячно до 25 числа кожного місяця здійснювати погашення кредиту та сплачувати відсотки платежами в сумі не менше 1813,62 грн. Позивач виконує свої обовязки за кредитним договором у встановленому договором розмірі- 1813гр.62 коп.,що не оспорює відповідач. Судом першої інстанції також правильно встановлено ,що банк всупереч положенням п. 8.3 і 8.9. Договору про іпотечний кредит від 25.12.2007 року порушив процедуру реалізації його права на підвищення відсоткової ставки, оскільки не повідомив боржника про підвищення відсоткової ставки і два рази без її відома підвищив відсоткову ставку за договором, а саме з 01.12.2008 року з 15% до 25,08% річних та з 01.02.2009 року з 25,08% до 30% річних. Такі висновки відповідають здобутим доказам. Так, згідно до умов укладеного сторонами по справі договору від 25.12.2007 року (а.с.4-8) п.8.9 видно,що кредитор може збільшити розмір відсоткової ставки за Договором шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичальника,що вказана у цьому Договорі , або за іншою адресою,яку Позичальник письмово повідомив Кредитору при зміні адреси. Згідно до п.8.3.Договору будь-які повідомлення,які направляються позичальнику в рамках цього Договору, повинні бути здійсненні в письмовій формі та будуть вважатись поданими належним чином,якщо вони надіслані рекомендованим листом або доставлені особисто на адресу позичальника,окрім випадків,що передбачені окремими положеннями цього Договору. Із зазначеного договору видно,що позичальник ОСОБА_1 зареєстрована і проживає за адресою: АДРЕСА_2, проте у порушення умов договору відповідач не направив рекомендованим листом за місцем проживання позичальника повідомлення про зміну відсоткової ставки за користування кредитом. Простим листом від 26.06.2008 року (а.с.9) відповідач направив повідомлення про зміну процентної ставки за договором за іншою адресою : АДРЕСА_1- де позивачка ОСОБА_1 не мешкає і не зареєстрована. З заявою про зміну місця свого проживання позивачка до банку не зверталась. Оскільки відповідачем порушені умови укладеного договору ,які передбачають порядок зміни кредитної ставки ,цей правочин є незаконним , порушує права позичальника, а тому суд першої інстанції здійснив правильні висновки , визнавши його нікчемним і як наслідок незаконних дій зобов”язав банк здійснити відповідні коригуючи операції по поверненню до дії умов договору,які сторони визначили під час його укладання. Разом із тим суд, розглянувши спір в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, здійснив висновки,які не відповідають обставинам справи і набутим доказам, наслідок чого постановив помилкове рішення. Стягуючи з відповідача на користь позивачки у відшкодування моральної шкоди 5000гривень, суд не взяв до уваги характер правовідносин між сторонами , який визначений сторонами у договорі про іпотечний кредит і здійснив висновки про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, що не відповідають обставинам справи і набутим доказам. Договором не передбачено умов про відшкодування моральної шкоди стороні, права якої порушені іншою стороною, тому підстав для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди немає . Оскільки згідно до вимог ст. 309 ч.1 п3) ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, то рішення суду в цій частині на підставі вимог ст. 309 п3) ЦПК України підлягає скасуванню з постановленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Крім того судом безпідставно в резолютивній частині рішення покладений обов”язок на відповідача ЗАТ КБ „Приватбанк” надати позивачці протокол засідання кредитного комітету, оскільки це не входить до предмету спору. При цьому суд не взяв до уваги те,що протокол засідання кредитного комітету щодо повернення відсоткової ставки до розміру ,який передбачений кредитним договором, відповідачем не приймався. В іншій частині рішення є правильним. Судом повно та всебічно зясовані обставини, що мають значення для справи, висновки суду відповідають цим обставинам і набутим доказам по справі, характер правовідносин між сторонами судом визначений правильно, норми матеріального і процесуального законів при розгляді справи судом не порушені і застосовані вірно, постановлено законне і обґрунтоване рішення. Доводи апеляційної скарги про те , що суд розглянув справу за участю неналежного відповідача є необгрутованими, оскільки з ухвали про відкриття провадження у справі від 10 березня 2009 року вбачається,що відповідачем по справ є ЗАТ КБ „Приватбанк”(а.с.22) Судові повістки про слухання справи направлялися ЗАТ КБ „ПриватБанк” і Токмацькому відділенню філії „Запорізьке регіональне управління” закритого акціонерного товариства комерційного „Приватбанку”як представнику, про що свідчать поштові повідомлення про отримання судових повісток. Таким чином ЗАТ КБ”Приватбанк” був залучений до участі у справі і належним чином був повідомлений про розгляд судом справи. Неспроможними також є ствердження про повідомлення боржника про підвищення кредитної ставки за адресою,яка міститься у договорі : АДРЕСА_1,оскільки зазначена адреса не є адресою місця проживання позивачки, а є місцем розташування приміщення,на ремонт якого взятий кредит. Інші доводи є несуттєвими і не спростовують висновків суду . Керуючись ст. ст. 307,309 , 316 ЦПК України, колегія суддів, В И Р І Ш И Л А : Апеляційну скаргу ЗАТ КБ „Приватбанк” задовольнити частково. Заочне рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 01 червня 2009 року по цій справі змінити. Виключити із резолютивної частини рішення покладення обов”язку на ЗАТ КБ”Приватбанк” надати ОСОБА_1 протокол засідання кредитного комітету. В частині позовних вимог ОСОБА_1 до ЗАТ „Комерційний банк „Приватбанк” про відшкодування моральної шкоди рішення скасувати. У задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відмовити. В іншій частині рішення залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців. Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/6695634

Справа № 2-901/09 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ Іменем України м. Токмак 01 червня 2009 р. Токмацький районний суд Запорізької області у складі головуючого Курдюкова В.М., при секретарі судового засідання Величенко В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» , в особі Токмацького відділення філії «Запорізьке регіональне управління» закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про встановлення нікчемності односторонніх правочинів, застосування наслідків нікчемності правочину та стягнення моральної шкоди, - ВСТАНОВИВ : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, яким просить суд: 1. Встановити нікчемність одностороннього правочину Відповідача у вигляді збільшення ним з 01 серпня 2008 року в односторонньому порядку розміру відсоткової ставки з 15 % річних до 25,08 % річних за користування наданим їй кредитом згідно з умовами Договору про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 від 25.12.2007 року. 2. Встановити нікчемність одностороннього правочину Відповідача у вигляді збільшення ним з 01 лютого 2009 року в односторонньому порядку розміру відсоткової ставки з 25,08 % річних до 30 % річних за користування наданим їй кредитом згідно з умовами Договору про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 від 25.12.2007 року 3. Застосувати правові наслідки недійсності нікчемних односторонніх правочинів зобовязавшизакрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, в особі Токмацького відділення філії «Запорізьке регіональне управління» закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», за Договором про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 від 25 грудня 2007 року нараховувати відсоткову ставку за користування кредитом у розмірі 15 % річних та здійснити перерахунок платежів ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, по погашенню кредиту та сплаті нарахованих відсотків за користування кредитом за період з 01 серпня 2008 року за ставкою у розмірі 15 (п'ятнадцять цілих) % (відсотків) річних за користування кредитом згідно з умовами Договору про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 від 25 грудня 2007 року. 4.Стягнути з закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»,код ЄДРПОУ 14360570, в особі Токмацького відділення філії «Запорізьке регіональне управління» закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 23788752, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, у якості компенсації за завдану моральну шкоду грошові кошти у сумі 10000 (десяти тисяч) гривень. Під час розгляду справи ОСОБА_1 уточнювала позовні вимоги, остаточно виклавши позовні вимоги в наступній редакції: 1. Встановити нікчемність одностороннього правочину Відповідача у вигляді збільшення ним з 01 серпня 2008 року в односторонньому порядку розміру відсоткової ставки з 15 % річних до 25,08 % річних за користування наданим їй кредитом згідно з умовами Договору про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 від 25.12.2007 року; 2. Встановити нікчемність одностороннього правочину Відповідача у вигляді збільшення ним з 01 лютого 2009 року в односторонньому порядку розміру відсоткової ставки з 25,08 % річних до 30 % річних за користування наданим їй кредитом згідно з умовами Договору про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 від 25.12.2007 року; 3. Застосувати правові наслідки недійсності нікчемних односторонніх правочинів зобовязавши закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, в особі Токмацького відділення філії «Запорізьке регіональне управління» закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»,здійснити коригуючи операцію щодо зниження відсотків починаючи з 01 серпня 2008 року за користування кредитом до розміру 15 відсотків річних згідно письмово погоджених між сторонами 15% річних за умовами Договору про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 від 25 грудня 2007 року та провести перерахунок платежів ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, по погашенню кредиту та сплаті нарахованих відсотків за користування кредитом за період з 01 серпня 2008 року за ставкою у розмірі 15 (п'ятнадцять цілих) % (відсотків) річних за користування кредитом згідно з умовами Договору про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 від 25 грудня 2007 року, про що надати мені ОСОБА_1, відповідний протокол засідання кредитного комітету Відповідача про зменшення відсотків та проведення перерахунку платежів за Договором про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 від 25 грудня 2007 року; 4. Стягнути з закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, в особі Токмацького відділення філії «Запорізьке регіональне управління» закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 23788752, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована та проживає за адресою : АДРЕСА_2, у якості компенсації за завдану моральну шкоду грошові кошти у сумі 10000 (десяти тисяч) гривень; 5. Стягнути із закритого акціонерного товариства комерційний банк `«ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, в особі Токмацького відділення філії «Запорізьке регіональне управління» закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 23788752, на користь позивача понесені та документально підтверджені витрати на правову допомогу у загальному розмірі 2900 (дві тисячі девятсот) гривень. В обгрунтування позовних вимог позивач вказує наступне. За умовами кредитного договору відповідач надав позивачу грошові кошти в розмірі 135 000 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15 % річних зі строком погашення не пізніше 25.12.2026 року на поліпшення якості окремої квартири, розташованої за адресою:АДРЕСА_1. Договором передбачено здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані банком відсотки платежами в сумі не менше 1813,62 гривень щомісяця. З 25.122007 р. по теперішній час позивач вносить до банку за користування кредитом 1814 грн. щомісячно. 01.12.2008 р. з бесіди з представником відповідача позивач дізналася, що відповідачем ще з 01 серпня 2008 р. в одностороньому порядку збільшено розмір відсоткової ставки з 15 % річних до 25,08 % річних за користування кредитом, а тому у позивача виникла велика заборгованність, яку необхідно терміново погасити. В лютому 2009 р. на вимогу позивача їй було надано відповідачем роздруківку розшифрування погашення кредиту, з якої виходило, що з 01 лютого 2009 року відповідачем знову в односторонбому порядку збільшено відсоткову ставку за кредитом з 25,08% до 30% річних. Позивач вважає, що збільшивши в одностороньому відсоткову ставку з 01.09.2008 р. відповідач порушив процедуру здійснення цього права, передбачену пунктами 8.3 та 8.9 Договору про іпетечний кредит, оскільки її не було повідомлено належним чином та в необхідний строк про зміну відсоткової ставки, без чого одностороня зміна відсоткової ставки є недійсною. Збільшивши в одностороньому порядку відсоткову ставку з 01.02.2009 р., відповідач крім пунктів 8.3 та 8.9. Договору про іпотечний кредит порушив заборону, встановлену Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в одностороньому порядку» від 12.12.2008 р., що набрав чинності з 09 січня 2009 р. Позивач вказує, що односторонні правочини відповідача зі збільшення відсоткової ставки за кридиром з 01.09.2008 р. та з 01.02.2009 р. є нікчемними правочинами з огляду на положення абзацу 4 частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Позивач вказує, що неправомірні дії відповідача з підвищення відсоткової ставки за кредитним договором завдали їй моральної шкоди. Моральна шкода полягає у моральних стражданнях, стрессовому стані, збентеженні від несвоєчасного повідомлення, створення штучної заборгованності і вимогах її термінового погашення, порушенні нормального укладу життя, позивач стала більш роздратованою та відчувала психологічний дискомфорт. Для відновлення своїх прав позивач була змушена неодноразово звертатися до органів відповідача, поштового відділення, до юристів, на що витрачала свій час та кошти. В судовому засіданні позивач повністю підтримала позовні вимоги та підтвердила вищевикладені обставини, якими вона обгрунтувала позов. Суду пояснила наступне. 01.12.2008 р. працівник банку, який обслуговує кредит, в усній формі повідомила позивача, що Банком ще з 01 серпня 2008 р. в одностороньому порядку збільшено розмір відсоткової ставки з 15 % річних до 25,08 % річних за користування кредитом, а тому у позивача виникла велика заборгованність, яку необхідно терміново погасити. Такі дії Банку позивача дуже занепокоїли та обурили. Вона втратила спокій, оскільки ніяких повідомлень з боку Банку про намір здійснити підвищення відсоткової ставки за кредитом вона не отримувала, хоча з моменту підписання договору місце проживання не змынювала. Як позивач з'ясувала у предстанвика банку та при зверненні до поштового відділення, листи про підвищення відсоткової ставки Банком направлялися не на її адресу, зазначену в договорі, і поверталися банку поштою, як не вручені адресату. Продовжуючи зазнавати моральних страждань, знаходячись в стресовому стані, позивач 15 та 16 грудня 2008 року направила рекомендовані листи директору ЗАТ «Приватбанк» та керівнику Токмацького відділення Бакну заперечуючи не проти права банку на підвищення ставки, а проти порушень Банком договірних умов щодо реалізації цього права. В січні 2009 року позивач отримала листа, яким Банк підтвердив підвищення відсоткової ставки, але уник відповіді про своєчасне направлення повідомлення про підвищення відсоткової ставки. Представник позивача Залозний С.О. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, суду пояснив наступне. Підвищення відповідачем в одностороньому порядку процентної ставки за договором іпотечного кредитування з 01.09.2008 р. та з 01.02.2009 р. є нікчемними правочинами, оскільки всупереч вимоги 4 частини 4 статті 11 Закону Укаїни «Про захист прав споживачів» та пунктів 8.3 і 8.9 кредитного договору, позивача не було належним чином та в необхідний для цього строк повідомлено про зміну відсоткової ставки. Крім того, нікчемність підвищення відповідачем в одностороньому порядку процентної ставки за договором іпотечного кредитування з 01.02.2009 р. встановлена положенням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» № 661-VI від 12 грудня 2008 року, що набрав чинності з 09 січня 2009 року, яким були внесені зміни як до Цивільного кодексу України так і до Закону України "Про банки і банківську діяльність", дія якого поширюється на правовідносини, які виникають після набрання чинності цим законом. Відповідач вказує, що рішення про підвищення відсоткової ставки прийнято начебто до 01.02.2009 р., але ніяких доказів на підтвердження цієї обставини не надав. Крім того, одностороннім правочином передбачається зміна правовідносин між сторонами кредитного договору тобто обов'язок позивача сплачувати відсотки за підвищенною ставкою саме з 01.02.2009 р., що не допускається Законом України № 661-VI, який на цей час набрав законної сили. Кредитний договір має двозначні, суперечливі положення, які відповідно до частини 8 статті 18 Закону України «Про захист прав споживача» слід тлумачити на користь споживача, яким в данному випадку є позивач. Так, у Договорі про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 від 25 грудня 2007 року у пункті 8.9 місяться умови, які передбачають можливість зміни Банком в односторонньому порядку розміру відсоткової ставки. Тобто, фактично, даний пункт передбачає можливість вносити зміни до первісних устотних умов цього договору Банком в односторонньому порядку. В той же час, у пунктах 10.2 і 10.3 цього ж Договору про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 від 25 грудня 2007 року зазначено, що : Пункт 10.2. Цей Договір може бути змінений або доповнений за взаємною згодою Сторін. Пункт 10.3. Всі зміни та доповнення до цього Договору викладаються в письмовій формі та набувають чинності з моменту їх підписання уповноваженими на те представниками Сторін. При цьому, умови як пункту 10.2 так і умови пункту 10.3 Договору взагалі не містять застереження, що вони застосовуються за винятком правила щодо можливості односторонньої зміни відсоткової ставки Банком згідно положень пункту 8.9 цього ж Договору. Такі положення Договору від 25 грудня 2007 року є двозначними і мають тлумачитися на користь споживача, тобто в інтересах позичальника ОСОБА_1. Тобто, оскільки зміна відсоткової ставки за даним Договором є за своєю правовою суттю фактично зміною істотних умов Договору, то, відповідно, для внесення таких змін до цього Договору мають застосовуватися положення саме пунктів 10.2 і 10.3 Договору про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 від 25 грудня 2007 року. Положення абзацу 4 пункту 8.9 даного Договору про іпотечний кредит містять дискримінаційні стосовно Позичальника правила зміни відсоткової ставки, та є несправедливою умовою договору (такою, що всупереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника). Вказаним пунктом Договору передбачено розірвання договору з обов'язком дострокового погашення кредиту та відсотків у випадку, якщо позивачльник не погодиться на підвищення відсотковохї ставки. Дані договірні положення Договору про іпотечний кредит № від 25.12.2007 року порушують права та законні інтереси ОСОБА_1. Відповідно до частини 5 статті 11 Закону № 3161 до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» Банк не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Згідно частини 2 статті 18 цього Закону, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Крім того, пунктом 3 частини 3 статті 18 Закону № 3161 передбачено, що несправедливим є, зокрема, умови договору про встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. У положеннях статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, згідно положень пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому, справедливість слід трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Вказане свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обовязків за Договором про іпотечний кредит від 25.12.2007 року між Позивачем та Відповідачем, позаяк умовами цього пункту Банкові надається можливість змінити відсоткову ставку в односторонньому порядку, а в той же час для Позичальника (у випадку незгоди Позичальника з такою зміною) Договір автоматично вважається розірваним та передбачає обовязок позичальника повернути всі отримані кредитні кошти, що й підтверджує дискримінаційні правила для Позичальника. Оскільки, вчинення Банком нікчемних односторонніх правочинів по підвищенню відсоткової ставки за кредитом потягло за собою утворення заборгованості по погашенню кредиту й сплаті нарахованих відсотків за користування кредитом, у якості правових наслідків недійсності нікчемного правочину необхідно зобовязати відповідача здійснити перерахунок платежів позивача по погашенню кредиту та сплаті нарахованих відсотків за користування кредитом за період з 01 серпня 2008 року за ставкою у розмірі 15 (п'ятнадцять цілих) % річних за користування кредитом згідно з умовами Договору про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 від 25 грудня 2007 року. Частиною 2 статті 22 Закону № 3161 передбачено, що при задоволені вимог споживача суд одночасно вирішує питання, щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Таким чином, є всі підстави для стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за завдану мені моральну шкоду, яка визначена з принципів розумності та добросовісності враховуючи тривалість моральних страждань та неодноразовість протиправних дій Відповідача, у розмірі 10000 (десяти тисяч) гривень. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, причини неявки суду не повідомив, заяву про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності суду не надав. Оскільки позивач та його представник не заперечують проти заочного порядку розгляду справи, суд ухвалив про заочний порядок розгляду справи на підставі наявних у справі доказів. Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини. 25 грудня 2007 року позивачем укладено договір про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 (далі - Договір) з Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» , в особі Токмацького відділення філії «Запорізьке регіональне управління» закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - Банк). За умовами Договору відповідач надав позивачу в кредит грошові кошти в сумі 135000 (сто тридцять пять тисяч) гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15 (п'ятнадцять цілих ) % річних зі строком погашення не пізніше 25.12.2026 року на поліпшення якості окремої квартири, розташованої за адресою : АДРЕСА_1. Договором було передбачено обовязок позивачаздійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані Банком відсотки ануїтетними платежами в сумі не менше 1813,62 гривень (одна тисяча вісімсот тринадцять гривень 62 коп.) до каси Банку або шляхом безготівкових перерахувань щомісячно до 25 числа кожного місяця. Вказані обставини передбачені пунктами 1.1, 1.3 та 2.4 Договору. Виконуючи свій обовязок, за умовами Договору, позивач в період з 25.12.2007 року і по теперішній час вносила та продовжує вносити до Банку плату за користування кредитом та сплачувати нараховані відсотки в загальній сумі 1814 (одна тисяча вісімсот чотирнадцять) гривень щомісячно. 01 грудня 2008 року, позивач дізналася від працівник Банку, який обслуговує кредит, що відповідачем з 01 серпня 2008 року в односторонньому порядку було збільшено розмір відсоткової ставки з 15 % річних до 25,08 % річних за користування наданим мені кредитом, а тому у неї виникла велика заборгованість, яку необхідно її терміново погасити. Місце проживання позивача як на момент підписання Договору так і до теперішнього часу не змінювалося. Ніяких рекомендованих листів Банку про намір збільшити розмір відсоткової ставки на адресу, яка була вказана позивачем в Договорі, та згідно умов пунктів 8.3 і 8.9 Договору, їй не надходило. Ця обставина підтверджується копіями листа № 20.1.3.2/6-10374 від 26.06.2008 року, який був направлений відповідачем позивачу, але не на адресу позивача, зазначену в Договорі та листом Центру поштового цв'язку № 7 м. Токмак, яким ОСОБА_1 повідомляється, що рекомендовані листи з м. Дніпропетровська №20136796 та № 20139469 на адресу АДРЕСА_1 надійшли 25.07.2008 р. та повернуті відправнику 29.07.2008 р. для зазначення точної адреси, оскільки за вказаною адресою адресат не проживає. Таким чином відповідач, всупереч положенням пунктів 8.3 і 8.9 Договору про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 від 25.12.2007 рокупорушив процедуру реалізації його права на підвищення відсоткової ставки, оскільки позивача належним чином та в необхідний для цього строк не було повідомлено про зміну відсоткової ставки, а без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Крім того, одноособове підвищення процентної ставки за кредитним договором без належного повідомлення позичальника суперечить вимогам абзацу 4 частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким встановлено, що у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. 15 та 16 грудня 2008 р. позивач звернулася, шляхом направлення рекомендованих листів до директора Токмацького відділення Запорізького РУ ЗАТ «Приватбанк» та директора ЗАТ «Приватбанк» про незаконність односторонього піджвищення процентної ставки без належного повідомлення та з проханням вирішити спірне питання в індивідуальному порядку. Ця обставина підтверджується копією листа та копіями повідомлень про вручення поштових відправлень, квитанціями про оплату рекомендованих листів, зазначенням номеру та дати вхідної реєстрації у листі відповіді відповідача № 125 від 29.12.2009 р. На вказане звернення відповідач надіслав позивачу лист № 125 від 29.12.2009 р., яким обгрунтувавв своє право в одностороньому порядку підвищувати відсоткову ставку за кредитним договором п. 8.9 кредитного договору та п.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». При цьому відповідач у листі уникнув питання щодо неповідомлення належним чином позивача про зазначену зміну відсотнової ставки, а запропонував у разі незгоди з підвищенням відсоткової ставки не пізніше 25 січня 2009 р. звернутися у відділення банку та погасити заборгованість за Кредитним договором у повному обсязі. Всеж таки намагаючись узгодити спірне питання, позивач в лютому 2009 року знову звернулася до працівника Токмацького відділення Банку, який обслуговує її кредит, та отримала роздруківку розшифрування погашення кредиту за період з 25 грудня 2007 року по 02 лютого 2009 року, з якої дізналася, що, згідно вказаних у ній даних, відповідачем також в односторонньому порядку з 01 лютого 2009 року було збільшено відсоткову ставку з 25,08 % річних до 30 % річних за користування наданим кредитом. Позивач ствержує, а відповідач не заперечує, тому суд вважає за встановлений факт, що про намір підвищити відсоткову ставку за Договором до 30 % річних з 01 лютого 2009 року відповідач не повідомляв належним чином позивача ні до 01.02.2009 року, а ні до цього часу. Отже відповідач вдруге, в порушення пунктів 8.3 та 8.9 Договору та вимогам абзацу 4 частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в одностороньому порядку порядку підвищів відсоткову ставку за кредитним договором без належного повідомлення позивача, внаслідок чого така зміна є недійсною. Крім того збільшивши відсоткову ставку в односторонньому порядку вдруге з 01 лютого 2009 року відповідач діяв всупереч положенням Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» № 661-VI від 12 грудня 2008 року, що набрав чинності з 09 січня 2009 року, яким були внесені зміни як до Цивільного кодексу України так і до Закону України "Про банки і банківську діяльність". Дія цього Закону поширюється на правовідносини саме з 09 січня 2009 року, а отже підвищувати відсоткову ставку за Договором з 01 лютого 2009 року в односторонньому порядку відповідач не мав права, що підтверджується введеними в дію 09.01.2009 року правовими нормами статті 10561 ЦК України та частиною 4 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність». За своєю правовою суттю, дія Відповідача у вигляді підвищення відсоткової ставки за Договором про іпотечний кредит в односторонньому порядку є одностороннім правочином, що підтверджується положеннями частини 1, 2, абзацу 3 частини 3 статті 202 ЦК України та пункту 8.9 Договору. Згідно ч. 5 ст. 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину. Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Враховуючи, що відповідач обидва рази не повідомив позивача про збільшення відсоткової ставки за користування кредитом згідно умов пунктів 8.3 і 8.9 Договору тому, односторонні правочини Відповідача у вигляді збільшення ним з 01 серпня 2008 року та з 01 лютого 2009 року в односторонньому порядку розміру відсоткової ставки з 15 % річних до 25,08 % річних та з 25, 08 % річних до 30 % річних за користування наданим позивачу кредитом згідно з умовами Договору про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 від 25.12.2007 року є нікчемними правочинами, оскільки їх недійсність встановлена абзацем 4 частини 4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Крім того односторонній правочин Відповідача у вигляді збільшення ним вдруге з 01 лютого 2009 року в односторонньому порядку розміру відсоткової ставки з 25,08 % річних до 30 % річних за користування наданим позивачу кредитом згідно з умовами Договору про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 від 25.12.2007 року є нікчемним правочином, як порушуючий введені в дію з 09.01.2009 року законодавчі приписи статті 10561 ЦК України та частини 4 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Згідно з частиною 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Частиною 2 статті 216 ЦК України передбачено, що якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Згідно з частиною 3 статті 216 ЦК України правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Оскільки, вчинення відповідачем нікчемних односторонніх правочинів по підвищенню відсоткової ставки за кредитом потягло за собою утворення недійсної заборгованості позивача по погашенню кредиту й сплаті нарахованих відсотків за користування кредитом, суд вважає за необхідне у якості правових наслідків недійсності нікчемного правочину зобовязати відповідача здійснити перерахунок платежів позивача по погашенню кредиту та сплаті нарахованих відсотків за користування кредитом за період з 01 серпня 2008 року за відсотковою ставкою у розмірі 15 (п'ятнадцять цілих) % річних за користування кредитом згідно з умовами Договору про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 від 25 грудня 2007 року. Саме при здійснені перерахунку за ставкою 15 % річних будуть відновлені права позивача, які були порушені незаконними підвищеннями відсоткових ставок, що потягло утворення штучної заборгованності по погашенню Кредиту. Крім того, сам кредитний договір має двозначні, суперечливі положення, які відповідно до частини 8 статті 18 Закону України «Про захист прав споживача» слід тлумачити на користь споживача, яким в данному випадку є позивач. Так, у Договорі про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 від 25 грудня 2007 року у пункті 8.9 місяться умови, які передбачають можливість зміни Банком в односторонньому порядку розміру відсоткової ставки. Тобто, фактично, даний пункт передбачає можливість вносити зміни до первісних істотних умов цього договору Банком в односторонньому порядку. В той же час, у пунктах 10.2 і 10.3 цього ж Договору про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 від 25 грудня 2007 року зазначено, що : Пункт 10.2. Цей Договір може бути змінений або доповнений за взаємною згодою Сторін. Пункт 10.3. Всі зміни та доповнення до цього Договору викладаються в письмовій формі та набувають чинності з моменту їх підписання уповноваженими на те представниками Сторін. При цьому, умови як пункту 10.2 так і умови пункту 10.3 Договору взагалі не містять застереження, що вони застосовуються за винятком правила щодо можливості односторонньої зміни відсоткової ставки Банком згідно положень пункту 8.9 цього ж Договору. Такі положення Договору від 25 грудня 2007 року є двозначними і мають тлумачитися на користь споживача, тобто в інтересах позичальника ОСОБА_1. Тобто, оскільки зміна відсоткової ставки за даним Договором є за своєю правовою суттю фактично зміною істотних умов Договору, то, відповідно, для внесення таких змін до цього Договору мають застосовуватися положення саме пунктів 10.2 і 10.3 Договору про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 від 25 грудня 2007 року. Суд погоджується з думкою представника позивача, що положення абзацу 4 пункту 8.9 даного Договору про іпотечний кредит містять дискримінаційні стосовно Позичальника правила зміни відсоткової ставки, та є несправедливою умовою договору (такою, що всупереч принципу добросовісності має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника). Вказаним пунктом Договору передбачено розірвання договору з обов'язком дострокового погашення кредиту та відсотків у випадку, якщо позивачльник не погодиться на підвищення відсотковохї ставки. Дані договірні положення Договору про іпотечний кредит № від 25.12.2007 року порушують права та законні інтереси ОСОБА_1. Відповідно до частини 5 статті 11 Закону № 3161 до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» Банк не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Згідно частини 2 статті 18 цього Закону, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Крім того, пунктом 3 частини 3 статті 18 Закону № 3161 передбачено, що несправедливим є, зокрема, умови договору про встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця. У положеннях статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, згідно положень пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому, справедливість слід трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Вказане свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обовязків за Договором про іпотечний кредит від 25.12.2007 року між Позивачем та Відповідачем, позаяк умовами цього пункту Банкові надається можливість змінити відсоткову ставку в односторонньому порядку, а в той же час для Позичальника (у випадку незгоди Позичальника з такою зміною) Договір автоматично вважається розірваним та передбачає обовязок позичальника повернути всі отримані кредитні кошти, що й підтверджує дискримінаційні правила для Позичальника. Суд також погоджується з твердженням позивача та його представника про заподіяння незаконними діями відповідача моральної шкоди позивачу. Дійсно, неправомірні дії відповідача з підвищення відсоткової ставки за кредитним договором завдали позивачу моральної шкоди. Моральна шкода полягає у моральних стражданнях, стрессовому стані, збентеженні від несвоєчасного повідомлення, створення штучної заборгованності і вимогах її термінового погашення, порушенні в зв'язку з цим нормального укладу життя позивача. Для відновлення своїх прав позивач була змушена неодноразово звертатися до органів відповідача, поштового відділення, до юристів, на що витрачала свій час та кошти. Вказані обставини підтверджуються копіями листів позивача, повідомленями про вручення поштових відправлень, квитанціями про відправлення рекомендованих листів, копіями відповідей позивача, розшифруванням розміру заборгованності, квитанцією про оплату правової допомоги, договором про надання правової допомоги, актом передачі-прийому закінчених виконанням етапу послуг. Завдана позивачу моральна шкода підлягає відшкодуванню з відповідача відповідно до частини 2 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено, що при задоволені вимог споживача суд одночасно вирішує питання, щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. При визначені розміру компенсації за завдану моральну шкоду, суд виходить з принципів розумності та добросовісності, враховує тривалість моральних страждань та неодноразовість протиправних дій Відповідача, відхилення відповідачем неодноразових пропозицій позивача з узгодження спірного питання. З урахуванням ступеню моральних страждань суд вважає, що необхідний та достатній розмір компенсації моральної шкоди складає 5000 (п'ять тисяч) гривень. Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, витрати на правову допомогу. Згідно з частиною 1 статті 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Витрати на правову допомогу позивача підтверджуються договором про надання правової допомоги від 02.03.2009 року з додатком № 1 від 02.03.2009 року, квитанція до прибуткового касового ордеру № 1 від 02.03.2009 року про оплату правової допомоги в сумі 2900 грн., Актом від 01 червня 2009 року передачі-прийому закінчених виконанням етапу послуг за Договором про надання правової допомоги від 02.03.2009 року, свідоцтво про державну реєстрацію Виконавця правової допомоги, свідоцтво про сплату єдиного податку виконавцем правової допомоги, диплом спеціаліста про вищу освіту Виконавця правової допомоги. Суд зазначає, що згідно диплома про вищу освіту виконавець правової допомоги є фахівцем у галузі праваза спеціальністю «Правознавство» спеціалізація «Судово-прокурорська, слідча» та має професійне право роботи за фахом юриста. Надаючи послуги з правової допомоги виконавець за договором зареєстрований як субєкт господарювання у встановленому законодавством порядку та згідно підкласу 74.11.1. і 74.11.2 Загального кодового позначення об'єктів КВЕД (ДК 009-2005 року) здійснює підприємницьку діяльність, що класифікується як адвокатська, нотаріальна та інша юридична діяльність, про що також зазначено в свідоцтво про сплату єдиного податку. Згідно пункту 1.2 Договору про надання правової допомоги від 02.03.2009 року правова допомога включає в себе юридичні консультації, правовий аналіз документів та правовідносин, вивчення та узагальнення судової практики, участь у позасудовому врегулюванні спору, участь у переговорах, підготовка проектів юридичних документів (договорів, заяв, пояснень, клопотань, скарг), представництво в суді та інші фактичні та юридичні дії, які вчиняє особа, що надає правову допомогу. У пункті 2.1.7. цього Договору про надання правової дпопомоги від 02.03.2009 року зазначено, зокрема, що Виконавець бере участь у судових засіданнях при розгляді справи у суді першої інстанції в процесуальному статусі представника Замовника при вирішенні позовної заяви Замовника до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» , в особі Токмацького відділення філії «Запорізьке регіональне управління» закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про встановлення нікчемності односторонніх правочинів, застосування наслідків нікчемності правочину та стягнення моральної шкоди, для здійснення процесуальних дій від імені та в інтересах Замовника з метою захисту його прав. Представником позивача у судових засіданнях є виконавець за Договором про надання правової допомоги від 02.03.2009 року, як особа що надає правову допомогу. У засіданнях Виконавець брав участь у процесуальному статусі представника Позивача, однак судом встановлено, що саме на таких умовах надавалася Позивачу правова допомога за Договором і ці умови зазначені у договорі від 02.03.2009 року. В Акті від 01 червня 2009 року передачі-прийому закінчених виконанням етапу послуг за Договором про надання правової допомоги від 02.03.2009 року наведено повний розрахунок проведеної станом на 01.06.2009 року роботи і вчиненню Виконавцем фактичних та юридичних дій по наданню правової допомоги Позивачу. В самому Акті закінчених виконанням етапу послуг від 28.05.2009 року Сторони зазначили, що підписанням Акта підтверджено, що розмір витрат Замовника (Позивача) по оплаті фактичних та юридичних дій, здійснених Виконавцем, при наданні Виконавцем правової допомоги Замовнику (Позивачу), не перевищив граничну суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується не більш ніж 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи. Такий висновок Сторін ґрунтується на тому, що згідно статті 55 Закону про Держбюджет-2009 мінімальна заробітна плата з 01.01.2009 року по 31.03.2009 року встановлена на рівні 605 гривень, а 40% від цієї суми становить 242 гривень. Мінімальна заробітна плата з 01.04.2009 року по 30.06.2009 року встановлена на рівні 625 гривень, а 40% від цієї суми становить 250 гривень. Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення на його користь з відповідача витрат на правову допомогу є обґрунтованою, законною та підлягає задоволенню. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 212-215, 218 ЦПК України, суд - ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» , в особі Токмацького відділення філії «Запорізьке регіональне управління» закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково. ВСТАНОВИТИ НІКЧЕМНІСТЬ ОДНОСТОРОННЬОГО ПРАВОЧИНУ ЗАКРИТОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» , В ОСОБІ ТОКМАЦЬКОГО ВІДДІЛЕННЯ ФІЛІЇ «ЗАПОРІЗЬКЕ РЕГІОНАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ» ЗАКРИТОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» У ВИГЛЯДІ ЗБІЛЬШЕННЯ НИМ З 01 СЕРПНЯ 2008 РОКУ В ОДНОСТОРОННЬОМУ ПОРЯДКУ РОЗМІРУ ВІДСОТКОВОЇ СТАВКИ З 15 % РІЧНИХ ДО 25,08 % РІЧНИХ ЗА КОРИСТУВАННЯ НАДАНИМ ОСОБА_1 КРЕДИТОМ ЗГІДНО З УМОВАМИ ДОГОВОРУ ПРО ІПОТЕЧНИЙ КРЕДИТ № ZPT0GI0000004298 ВІД 25.12.2007 РОКУ. Встановити нікчемність одностороннього правочину ЗАКРИТОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» , В ОСОБІ ТОКМАЦЬКОГО ВІДДІЛЕННЯ ФІЛІЇ «ЗАПОРІЗЬКЕ РЕГІОНАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ» ЗАКРИТОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК»У вигляді збільшення ним з 01 лютого 2009 року в односторонньому порядку розміру відсоткової ставки з 25,08 % річних до 30 % річних за користування наданим ОСОБА_1 кредитом згідно з умовами Договору про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 від 25.12.2007 року. Застосувати правові наслідки недійсності нікчемних односторонніх правочинів зобовязавши закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, в особі Токмацького відділення філії «Запорізьке регіональне управління» закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»,здійснити коригуючі операції щодо зниження відсотків починаючи з 01 серпня 2008 року за користування кредитом до розміру 15 відсотків річних згідно письмово погоджених між сторонами 15% річних за умовами Договору про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 від 25 грудня 2007 року та провести перерахунок платежів ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, по погашенню кредиту та сплаті нарахованих відсотків за користування кредитом за період з 01 серпня 2008 року за ставкою у розмірі 15 (п'ятнадцять цілих) % (відсотків) річних за користування кредитом згідно з умовами Договору про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 від 25 грудня 2007 року, про що надати ОСОБА_1, відповідний протокол засідання кредитного комітету ЗАКРИТОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» , В ОСОБІ ТОКМАЦЬКОГО ВІДДІЛЕННЯ ФІЛІЇ «ЗАПОРІЗЬКЕ РЕГІОНАЛЬНЕ УПРАВЛІННЯ» ЗАКРИТОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ «ПРИВАТБАНК» про зменшення відсотків та проведення перерахунку платежів за Договором про іпотечний кредит № ZPT0GI0000004298 від 25 грудня 2007 року. Стягнути з закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, в особі Токмацького відділення філії «Запорізьке регіональне управління» закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 23788752, на користь ОСОБА_1, у якості компенсації за завдану моральну шкоду грошові кошти у сумі 5000 (п'ять тисяч) гривень. Стягнути із закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, в особі Токмацького відділення філії «Запорізьке регіональне управління» закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 23788752, на користь ОСОБА_1 документально підтверджені витрати на правову допомогу у загальному розмірі 2900 (дві тисячі девятсот) гривень. Протягом десяти днів з дня проголошення рішення позивачем або його представником може бути подана заява про апеляційне оскарження рішення, а протягом двадцяти днів з моменту подання вказаної заяви позивачем може бути подана апеляційна скарга на рішення до апеляційного суду Запорізької області через Токмацький районний суд, або рішення може бути оскаржене позивачем або його представником шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення відповідачем може бути подано заяву про перегляд заочного рішення до Токмацького районного суду Запорізької області. Рішення вступає в законну силу після закінчення строку апеляційного оскарження, або після розгляду справи апеляційним судом. Суддя: (підпис) Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 04 листопада 2009 року заочне рішення Токмацького районного суду Запорізької області змінено. Виключено із резолютивної частини рішення покладання обов'язку на ЗАТ КБ «Приватбанк» надати ОСОБА_1 протокол засідання кредитного комітету. В частині позовних вимог ОСОБА_1 до ЗАТ «Комерційний банк «Приватбанк» про відшкодування моральної шкоди рішення скасувати. У задоволені позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відмовити. В іншій частині рішення залишено без змін. Рішення набрало законної сили 04 листопада 2009 року. З оригиналом згідно Суддя Токмацького районного суду Запорізької області Курдюков В.М. http://reyestr.court.gov.ua/Review/7236059 http://reyestr.court.gov.ua/Review/7399518

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22ц-/1690/513/2012 Головуючий по 1-й інстанції Андрієнко Г.В. Суддя-доповідач: Корнієнко В. І. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2012 року м.Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: Головуючого судді: Корнієнка В.І., Суддів: Гальонкіна С.А., Абрамова П.С., При секретарі: Коротун І.В., розглянувши у відкритому судовому засідання в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 листопада 2011 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И Л А : Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 30 листопада 2011 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»заборгованість, а саме: борг за наданим кредитом ( тіло кредиту) 3441,24 грн., нараховані проценти за користування кредитом 10816,24 грн., штраф 500 грн. фіксована складова, 1097,72 грн. штраф процентна складова, судовий збір 235,52 грн., 120 грн. витрат на ІТЗ, а всього 16210,72 грн. У задоволенні вимог про стягнення 100 грн. відмовлено. У задоволенні вимог щодо стягнення 1950,00 грн. за надання юридичних послуг та витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката та інших фахівців права відмовлено. З рішенням суду не погодився позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» та подало на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апелянт вважає рішення суду таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, вказуючи на необґрунтованість та безпідставність зменшення розміру заборгованості по процентам та неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає до задоволення, за наступних підстав. Відповідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Так, судом першої інстанції вірно встановлено, та підтверджується матеріалами справи в їх сукупності, що 24 квітня 2006 року між позивачем та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір. Згідно умов кредитного договору відповідач отримала кредит у розмірі 3741,40 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 24 квітня 2008 року. Належність виконання зобов'язання відповідачем ОСОБА_4 забезпечена договором поруки від 29 листопад 2006 року, укладеним з поручителем ОСОБА_2 Також судом встановлено, що відповідач взятих на себе зобов'язань не виконує, внаслідок чого станом на 25 квітня 2011 року утворилася заборгованість -23552,10 грн., яка складається з наступного: - 3441,24 грн. -заборгованістю за кредитом; - 18513,14 грн. -заборгованість по процентам за користуванням кредитом. та штрафом: - 500,00 грн. -фіксована частина; - 1097,72 грн. -процентна складова. В ході розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що станом на 30 листопада 2011 року змінилася заборгованість по процентах, внаслідок чого вона складає -10816,24 грн. З урахуванням викладеного, керуючись нормами ст.ст. 526, 546, 549, 611, 626, 1054 ЦК України, районний суд дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо стягнення з відповідача ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором. Окрім того, встановивши, що згідно договору поруки № 214526 від 01 лютого 2010 року, укладеним між ПАТ КБ «ПриватБанк»та ОСОБА_2 визначено розмір відповідальності поручителя перед кредитором в сумі 100,00 грн. проте за його умовами незрозуміло з якої суми слід відраховувати її, а позивачем не надано розрахунку та обгрунтування задоволення позовних вимог в цій частині, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні стягнення 100 грн. З тих підстав, що у розгляді справи не брав участь адвокат, а заявлені позивачем вимоги про відшкодування витрат, пов'язаних з отриманням юридичної допомоги значно завищені та не підтверджені належними доказами, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у стягненні з відповідачів 1950 грн. В свою чергу, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не підтверджують належними доказами їх неправомірність. Доводи ПАТ КБ «ПриватБанк»щодо безпідставного зменшення розміру пені не заслуговують на увагу, оскільки позивачем самим надано розрахунок ( а.с. 40-41) у якому вказано заборгованість за процентами в сумі 10816,24 грн. Вказаний розрахунок не викликає сумнівів його достовірності, а тому правомірно взятий судом першої інстанції як належний доказ у справі. Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з'ясовано всі обставини та надано їх належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 листопада 2011 року судовою колегією не встановлено. Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, - У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»-відхилити. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 листопада 2011 року -залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ. Головуючий суддя : /підпис/ В.І. Корнієнко Судді: /підпис/ С.А. Гальонкін /підпис/ П.С. Абрамов КОПІЯ ВІРНО: Суддя апеляційного суду Полтавської області _________ В.І. Корнієнко Головуючий: В. І. Корнієнко Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/24523356

У х в а л а іменем україни 11 травня 2012 рокум. КиївКолегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Євтушенко О.І., Євграфової Є.П., Журавель В.І.,- розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 1 лютого 2012 року в с т а н о в и л а: У липні 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути із ОСОБА_5 суму заборгованості за договором від 24 квітня 2006 року у розмірі 23552, 10 грн., судові витрати та 1950 грн. за надання послуг та витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги адвоката та інших фахівців права, стягнути із ОСОБА_5, ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» - солідарно100 грн. Посилалося на те, що 24 квітня 2006 року між банком та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір. Згідно умов кредитного договору відповідач отримав кредит у розмірі 3741, 40 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 25, 08 % на рік у сумі залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 24 квітня 2008 року. Зобов'язання відповідача за вказаним кредитним договором забезпечено договором поруки від 29 листопада 2006 року, укладеним з поручителем ОСОБА_4 Відповідач взятих на себе зобов'язань не виконує, а тому станом на 25 квітня 2011 року має заборгованість в сумі 23552 грн. 10 коп. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 30 листопада 2011 року залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 1 лютого 2012 року позов задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитом (тіло кредиту) в сумі 3441 грн. 24 коп., нараховані проценти за користування кредитом в сумі 10816 грн. 24 коп., штраф в сумі 500 грн. фіксована складова, штраф в сумі 1097 грн. 72 коп. процентна складова, судовий збір в сумі 235 грн. 52 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн., а всього 16210 грн. 72 коп. В задоволенні позовних вимог про стягнення 100 грн. та стягнення 1950 грн. за надання юридичних послуг та витрат пов'язаних з оплатою правової допомоги відмовлено. У касаційній скарзі представник ПАТ КБ «Приватбанк» - Шуліка А.В. порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк», мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дослідивши докази в справі й давши їм належну оцінку, а також врахувавши обставини справи, дійшов вірного висновку та обґрунтовано виходив із законності, доведеності позову та передбачених ст. ст. 526, 546, 549, 611, 626, 1054 ЦК України підстав для стягнення заборгованості. Із матеріалів справи встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують. Враховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін. Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - відхилити. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 листопада 2011 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 1 лютого 2012 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості - залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:О.І. Євтушенко Є.П. Євграфова В.І. Журавель http://reyestr.court.gov.ua/Review/24411199

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 травня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О. суддів: Євграфової Є.П., Журавель В.І., Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Закритого акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" про стягнення безпідставно отриманих коштів, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2009 року, встановила: У травні 2004 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (далі - ЗАТ КБ "Приватбанк"), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") про стягнення безпідставно отриманих коштів. Зазначав, що з 26 вересня 2003 року працював у Криворізькій філії ЗАТ КБ "ПриватБанк" на посаді інкасатора цінностей та інкасації Центральної ділянки відділу інкасації. 11 жовтня 2003 року, у свій вихідний день прийшов на роботу для зняття коштів з карткового рахунку. Коли мав намір повертатися додому, співробітники запропонували його підвезти на службовому інкасаторському автомобілі на що він погодився. 13 жовтня 2003 року його викликали співробітники служби безпеки банку та повідомили про виявлену недостачу коштів під час інкасації банкоматів 11 жовтня 2003 року і почали звинувачувати ОСОБА_4 у причетності до зникнення цих коштів, а також погрожувати притягненням до кримінальної відповідальності в разі непогашення позивачем недостачі. Вказував, що під тиском працівників служби безпеки відповідача погодився відшкодувати виявлену суму недостачі та на наступний день вніс в касу банку 1800 доларів США, а пізніше ще 900 доларів США. Посилаючись на те, що кошти отримані відповідачем без достатніх на те правових підстав, оскільки його вини у виявленій недостачі коштів не встановлено, неодноразово уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_4 просив суд стягнути з відповідача 2700 доларів США (гривневий еквівалент за курсом НБУ становить 20790 грн.) та 3 % річних за час користування коштами в розмірі 2370 грн. 62 коп. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 9 липня 2009 року у позові відмовлено. В ході апеляційного розгляду справи позивачем уточено позовні вимоги згідно яких він просив суд стягнути з відповідача на його користь 25396 грн. 12 коп., де 21527 грн. 64 коп. (гривневий еквівалент по курсу НБУ 2700 доларів США) сплачені позивачем на рахунки банку кошти, а також 3868 грн. 48 коп. - 3 % річних за весь час користування коштами. Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено: стягнуто із ЗАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_4 25396 грн. 12 коп. та судові витрати по справі. У лютому 2010 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою на рішення апеляційного суду. Ухвалою судді Верховного Суду України від 17 березня 2010 року касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_4 до ЗАТ КБ "Приватбанк" про стягнення безпідставно отриманих коштів відкрито. Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 5 травня 2010 року справу призначено до судового розгляду. 13 листопада 2011 року набрав чинності Закон України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України". Відповідно до пункту 2 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" касаційні скарги (подання) не розглянуті Верховним Судом України до 1 листопада 2011 року включно, передаються ним до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, про що постановляється ухвала. Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 12 грудня 2011 року справу передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. У касаційні скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Заперечуючи проти касаційної скарги, представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 вказує, що рішення апеляційного суду, на його думку, є законним та обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відмовляючи в позові, місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_4 несе відповідальність перед відповідачем на підставі п.п. 1,7 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, а тому ЗАТ КБ "ПриватБанк" згідно із ч. 5 ст. 130 КЗпП України правомірно набуто від позивача кошти в рахунок добровільно відшкодування шкоди, таким чином вимоги позивача про стягнення коштів на підставі ст.ст. 625, 1212, 1214 ЦК України є необґрунтованими Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове про задоволення позову, апеляційний суд дійшов висновку про те, що недостача грошових коштів виникла в неробочий час позивача і не пов'язана з виконанням ним трудових обов'язків, а тому у відповідності до ст. 1212 ЦК України ОСОБА_4 має право на повернення безпідставно набутих коштів. Такі висновки апеляційного суду ґрунтуються на матеріалах справи й відповідають вимогам закону. За змістом ст.ст. 335, 337 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань. Матеріалами справи стверджується, що позивач перебував у трудових відносинах із ЗАТ КБ "ПриватБанк" з 1 грудня 1994 року по 17 жовтня 2003 року, а 26 вересня 2003 року ОСОБА_4 переведено на посаду інкасатора цінностей та інкасації Центральної ділянки відділу інкасації (а.с. 7-9). За змістом типового договору про повну матеріальну відповідальність, укладеним між Криворізькою філією ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4, останній виконує роботу по безпосередньому перевезенні цінностей, бере на себе повну матеріальну відповідальність за безпеку збереження довірених йому установою банку цінностей. У разі незабезпечення з вини позивача збереження довірених йому цінностей визначення розміру заподіяної відповідачу шкоди і його відшкодування проводиться відповідно до чинного законодавства (а.с. 134). За умовами вказаного договору, позивач не несе матеріальної відповідальності, якщо шкода заподіяна не з його вини. Сторонами в справі не заперечується, що 11 жовтня 2003 року ОСОБА_4 не знаходився при виконанні трудових обов'язків. Згідно із касовими ордерами № 1 від 14 жовтня 2003 року та № 1 від 15 жовтня 2003 року ОСОБА_4 внесено в касу відповідача 2700 доларів США в рахунок погашення недостачі (а.с. 10,11). Відповідно до висновку проведеної службової перевірки за виявленими фактами недостачі готівкових коштів під час інкасації банкоматів від 29 жовтня 2003 року провідного експерта відділу департаменту безпеки ЗАТ КБ "ПриватБанк" по Криворізькій філії ОСОБА_6, затвердженого директором Криворізької філії ЗАТ КБ "ПриватБанк", за період з 10 жовтня 2003 року по 14 жовтня 2003 року при інкасації банкоматів було виявлено недостачу готівкових коштів на загальну суму 11 850 грн. та 2700 доларів США (а.с. 123-125). Вищевказаною службовою перевіркою встановлено, що бригадою інкасаторів в складі ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 через недбале ставлення до своїх службових обов'язків, були створені умови, що сприяли розкраданню ввірених грошових коштів та утворення їх недостачі, яку вирішено стягнути з матеріально-відповідальних осіб складі ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в порядку, визначеному чинним законодавством. При вирішенні справи, апеляційний суд, на виконання вимог ст. 213 ЦПК України, встановивши на підставі доказів, яким було надано належну оцінку, ті факти, що позивачем внесені особисті, набуті ним правомірно кошти до каси ЗАТ КБ "ПриватБанк" в рахунок погашення недостачі, яка виникла не внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків; вини ОСОБА_4 у заподіянні шкоди відповідачу не встановлено, а тому у ЗАТ КБ "ПриватБанк" відсутні правової підстави для набуття коштів позивача, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ЗАТ КБ "ПриватБанк" зобов'язаний повернути позивачу отримані 14 жовтня 2003 року та 15 жовтня 2003 року без достатньої правової підстави кошти на підставі ст. 1212 ЦК України. Однак, відповідно до п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Таким чином на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК УРСР 1963 року, чинного на час їх виникнення. Разом з тим, зазначена норма ЦК 2003 року кореспондується зі ст. 469 ЦК УРСР, за якою особа, яка одержала майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане майно цій особі. Проте таке порушення є формальним, оскільки не завадило апеляційному суду повно та всебічно з'ясувати фактичні обставини справи і не вплинуло на правильне її вирішення, а тому не може бути підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції за правилами ч. 2 ст. 337 ЦПК України. Наведені у касаційній скарзі доводи висновків апеляційного суду не спростовують. Керуючись ст.ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалила: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" відхилити. Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2009 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: Є.П. Євграфова В.І. Журавель Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік http://reyestr.court.gov.ua/Review/24550098

Справа № 2-2708/12 09.07.2012 РІШЕННЯ Іменем України 02 липня 2012 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Волчка А.Я. за участю секретаря Тичковської Н.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», державного нотаріуса Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2, треті особи: служба у справах дітей при Біляївській районній державній адміністрації, ОСОБА_3, про визнання договорів недійсними та зобов'язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В: У червні 2012 року позивач звернулась до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», державного нотаріуса Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2, треті особи: служба у справах дітей при Біляївській районній державній адміністрації, ОСОБА_3, про визнання договорів недійсними та зобов'язання вчинити дії. Свої позовні вимоги позивач мотивувала тим, що 17 листопада 2006 року між нею та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк»було укладено кредитний договір № 11078993000 про отримання нею кредитних коштів на придбання нерухомості в сумі 150 000 доларів США, що складало 757 000 грн. за курсом НБУ, строком з 17 листопада 2006 року до 17 листопада 2021 року включно зі сплатою процентів у розмірі 10,3 % річних. В забезпечення виконання за договором кредитування від 17 листопада 2006 року 25 травня 2007 року було укладено іпотечний договір, згідно з яким позивач передала банку в заставу земельну ділянку розміром 0,24 га та будинок загальною площею 226,10 кв.м за адресою: АДРЕСА_1. У забезпечення договору кредитування 17 листопада 2006 року між банком та третьою стороною ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 60609, згідно з яким поручитель поручався перед кредитором за виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором № 11078993000. Окрім того, 31 січня 2009 року було укладено додаток № 1 до договору кредитування між позивачем та банком, відповідно до якого було змінено графік погашення заборгованості по основному кредитному договору та встановлено кінцевий термін погашення заборгованості 17 листопада 2031 року. На думку позивача, при підписанні Договорів кредитування іпотеки та поруки банком було порушено законні права позивача та третіх осіб. Кредитний договір № 11078993000 від 17 листопада 2006 року за своїм змістом і текстом не відповідає законодавству України, інтересам та волі позивача, порушує його права та законні інтереси. Порушення банком чинного законодавства України в галузі кредитування полягає в наступному: невиконання переддоговірної роботи з позичальником; зміст правочину суперечить чисельним нормам законодавства України; обмеження можливості фізичної особи мати цивільні права та обов'язки, отримувати достовірну, повну та своєчасну інформацію щодо умов запропонованого кредиту. Щодо визнання договору іпотеки недійсним позивач додатково зазначила, що він повинен бути визнаний недійсним з підстав недотримання норм ст.ст. 203, 215 ЦК України. Так, при укладанні договору іпотеки банківськими працівниками юридичних служб та нотаріусом не було отримано дозвіл органу опіки та піклування на укладання договору іпотеки, оскільки позивач на момент укладання договору іпотеки мала неповнолітню дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та малолітню дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. На момент укладання договору іпотеки діти мали право на користування житлом Позивача, оскільки договір кредитування укладався 17 листопада 2006 року, а договір іпотеки укладався 25 травня 2007 року. Позивачкою була надана повна інформація про свій сімейний, фінансовий стан тощо. Банку було відомо, що позичальниця має дитину від першого шлюбу та другу дитину від другого шлюбу, іншого місця для проживання не має, тобто іншим житлом не забезпечена. Не забезпечені житлом були і діти позивача. Дозволу органу опіки та піклування при укладанні даного договору іпотеки отримано не було. Також позивач звертала увагу суду на рішення Конституційного суду від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011 за реєстровим № 15-рп/2011 за конституційним зверненням гр. ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення пункту 23 ст. 1, абзацу другого частини четвертої, пункту 2 частини сьомої статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року № 1023-XII у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України. З огляду на наведене та посилаючись на норми закону, позивач просила суд: визнати недійсним Кредитний договір про надання споживчого кредиту № 11-78993000 від 17 листопада 2006 року, укладений між нею та АКІБ «УкрСиббанк»; зобов'язати банк прийняти у неї суму залишкової заборгованості рівними платежами до 17 листопада 2031 року; визнати недійсним договір іпотеки від 25 травня 2007 року; зобов'язати органи нотаріату зняти заборону відчуження об'єктів нерухомого майна, яка накладена державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2 у зв'язку з посвідченням іпотечного договору від 25 травня 2007 року за реєстровим номером № 2-2926; зобов'язати органи нотаріату внести до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна відомості про зняття заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, яка накладена державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2 у зв'язку з посвідченням іпотечного договору від 25 травня 2007 року за реєстровим номером № 2-2926, шляхом вилучення запису про заборону відчуження; зобов'язати органи нотаріату виключити запис з реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна; визнати недійсним договір поруки № 60609 від 17 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк». Позивач у судове засідання направила представника, яка позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити з підстав, викладених у позові. Відповідач ПАТ «УкрСиббанк»у судове засідання свого представника не направив, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений, причини своєї неявки суду не повідомив. Відповідач нотаріус ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, звернувся до суду з клопотанням слухати справу у його відсутність. Третя особа служба у справах дітей при Біляївській районній державній адміністрації у судове засідання свого представника не направила, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, звернулась до суду із заявою про слухання справи у відсутність її представника, також повідомила, що на час укладання спірного договору іпотеки право проживати у спірному будинку мали неповнолітні діти ОСОБА_4, 1990 року народження, та ОСОБА_5, 1999 року народження, на укладання даного договору іпотеки дозвіл органу опіки та піклування не було отримано. Третя особа ОСОБА_3 у судове засідання не з'явилась, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений, причини своєї неявки суду не повідомив. Дослідивши матеріали справи, наявні письмові докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено, що 17 листопада 2006 року між позивачем та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», було укладено кредитний договір № 11078993000 про надання кредиту в сумі 150 000 доларів США, що складало на час укладання даного договору 757 000 грн. за курсом НБУ, строком з 17 листопада 2006 року до 17 листопада 2021 року включно зі сплатою процентів у розмірі 10,3 % річних. У забезпечення договору кредитування 17 листопада 2006 року між позивачем, акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та третьою стороною ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 60609, згідно з яким поручитель поручався перед кредитором за виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором № 11078993000. Також у забезпечення виконання за вже згаданим договором кредитування від 17 листопада 2006 року позивачем 25 травня 2007 року було укладено з акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», іпотечний договір, згідно з яким позивач передала банку в іпотеку земельну ділянку розміром 0,24 га та будинок загальною площею 226,10 кв.м за адресою: АДРЕСА_1. 31 січня 2009 року між позивачем та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», було укладено додаток № 1 до договору кредитування, відповідно до якого було змінено графік погашення заборгованості по основному кредитному договору та встановлено кінцевий термін повернення кредиту 17 листопада 2031 року. 26 березня 2009 року між позивачем та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», було укладено договір про внесення змін № 1 до договору іпотеки від 25 травня 2007 року за реєстровим № 2-2926, згідно з яким було продовжено строк повернення кредиту до 17 листопада 2031 року. Позивачка має двох дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується відповідними свідоцтвами про народження. Для вирішення спору суд приходить до висновку про необхідність проаналізувати наступні правові норми. Згідно зі ст. 21 Конституції України: права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Стаття 33 Конституції гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Статтею 47 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на житло. Виходячи зі змісту ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист його прав і свобод у судовому порядку. Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу. Виходячи зі ст. 27 ЦК України, правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Згідно зі ст. 203 ЦК України (в редакції на час укладання спірних правочинів): зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Зважаючи на ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Статтею 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Відповідно до статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. У відповідності до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно зі ст. 638 ЦК України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Згідно з п. 2. ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Пунктом 2 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) визначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем. У п. 4 ч. 5 ст. 11 цього ж Закону (у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) визначено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки. Відповідно до п. 2 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) кредитодавцю забороняється вилучати продукцію у споживача без його згоди або без одержання відповідного судового рішення. Згідно з п. 5 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»кредитодавцю забороняється звертатися без згоди споживача за інформацією про його фінансовий стан до третіх осіб, які пов'язані зі споживачем родинними, особистими, діловими, професійними або іншими стосунками у соціальному бутті споживача. Виходячи з вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У відповідності до абз. 2. ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. У відповідності до абз. 2 ст. 6 Закону України «Про страхування»добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації інших правовідносин. Частиною 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей»передбачено, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Частиною 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства»передбачено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Статтею 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно зі ст. 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти такі правочини щодо її майнових прав укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири; видавати письмові зобов'язання від імені дитини; відмовлятися від майнових прав дитини. У відповідності до ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги. Зважаючи на зміст рішення Конституційного суду від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011 за реєстровим № 15-рп/2011 за конституційним зверненням гр. ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення пункту 23 ст. 1, абзацу другого частини четвертої, пункту 2 частини сьомої статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»від 12 травня 1991 року № 1023-XII, регулювання договірних цивільних відносин здійснюється як самостійно їх сторонами, так і за участю держави відповідно до положень ЦК України (далі - Кодекс). Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 Кодексу. Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності. Конституційний Суд України вважає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів. Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача. У п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопад 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»вказано, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Відповідно до п. 7 згаданої Постанови ПВСУ правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. За змістом статті 216 ЦК України та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Пунктами 19, 20 даної Постанови Пленуму ВСУ визначено, що Відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтею 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Виходячи зі ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ст. 217 ЦПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочку або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні. Аналізуючи вище перелічені правові норми в розрізі наданих суду матеріалів, суд приходить до наступних висновків. В силу абз. 2. ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) при укладанні кредитного договору № 11078993000 17 листопада 2006 року мало місце введення позивача в оману АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», так як зі змісту даного договору не вбачається, що позивача як споживача, у даному випадку, було у повній мірі проінформовано про кредитні умови, викладені у п. 2. ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору), в тому числі і про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, а також переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, що б дало змогу зрозуміти ОСОБА_1, що при виборі даного виду кредитування всі валютні ризики покладаються саме на неї. Також, виходячи зі змісту п.п. 1.3.1, 1.3.2 та 9.2 оспорюваного кредитного договору, дані пункти містять дискримінаційні стосовно позивача як споживача правила зміни відсоткової ставки, тобто в силу п. 4 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору) являються несправедливими, що в свою чергу, на підставі ст. 18 цього ж Закону тягне недійсність цих пунктів. Зважаючи на зміст ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України, ч. 1 ст. 11 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», проценти являються істотною умовою кредитного договору, тобто недійсність положення спірного кредитного договору щодо процентів по договору тягне недійсність всього правочину, оскільки без цієї умови договір втрачає свою суть. До того ж, п. 4.5 оспорюваного правочину обмежує права позивача на укладання договору поруки по відношенню до інших юридичних та фізичних осіб без попередньої письмової згоди банку, що є порушенням вимог ст. 21 Конституції України та ст.ст. 6, 627 ЦК України, а отже, в силу ст. 27 ЦК України даний пункт являється нікчемним. Пункт 4.8 спірного кредитного договору містить вказівку на зобов'язання позивача застрахувати за власний рахунок предмет застави на користь банку в рекомендованій банком страховій компанії, що знову ж таки є порушенням вимог ст. 627 ЦК України та ч. 2 ст. 6 Закону України «Про страхування», тобто дана вимога є несправедливою у силу п. 2 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору), а отже, на підставі ст. 18 цього ж Закону є недійсною. Пунктом п. 9.12 спірного правочину визначено, що позивач надає згоду банку вилучати продукцію у позивача без отримання на це його додаткової згоди та відповідного судового рішення, що є прямим порушенням вимог п. 2 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору), тобто дана вимога теж є несправедливою та недійсною. Також у цьому ж пункті кредитного договору вказано, що позивач надає згоду банку звертатись за інформацією про його фінансове становище до третіх осіб, які пов'язані з нею сімейними, особистими, діловими, професійними або іншими стосунками у соціальному бутті споживача, хоча це знову ж таки прямо заборонено у п. 5 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору), що тягне за собою несправедливість та недійсність даної умови. А отже, АКІБ «УкрСиббанком», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», було порушено вимоги ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору), у зв'язку з цим суд не може прийняти як законний і п. 9.13 кредитного договору, так як він не відповідає дійсності, ряд умов договору повністю являються несправедливими та суперечать Закону України «Про захист прав споживачів», до того ж, всупереч ст.ст. 10, 60 ЦПК України банком не було надано суду доказів того, що при укладанні договору позивач дійсно отримала повну інформацію відповідно до ч. 2 ст. ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору). Суд також приймає доводи позивача про те, що АКІБ «УкрСиббанком», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», ввів її в оману, як це передбачено п. 6 ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»(у його редакції станом на укладання оспорюваного кредитного договору), адже ОСОБА_1 не було попереджено про те, що вона несе валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором, обираючи іноземну валюту кредитування. А отже, відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України даний правочин є недійсним. Той факт, що АКІБ «УкрСиббанком», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», було замовчано інформацію про покладення всіх валютних ризиків по договору кредитування на позивача призвело до того, що остання допустила помилку при укладанні даного правочину у іноземній валюті, а не в національній, тобто зазначений договір також є недійсним в розрізі ст. 229 ЦК України. Даний висновок підтверджується і змістом п. 3.2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011 за реєстровим № 15-рп/2011 за конституційним зверненням гр. ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення п. 23 ст. 1, абз. 2 ч. 4, п. 2 ч. 7 ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів»від 12 травня 1991 року № 1023-XII, оскільки спірний договір кредитування має стандартну формулярну форму, передбачену ч. 1 ст. 634 ЦК України, що підтверджується змістом п. 9.13 спірного кредитного договору («всі умови даного Договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього»), у зв'язку з чим для споживача існував ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Доводи позивача щодо недійсності спірного договору кредитування на підставі неправомірності п.п. 9.11 та 9.12 (щодо права банку передачі своїх прав та обов'язків по договору третім особам) кредитного договору, відсутності детального розпису вартості кредиту, тобто ціни договору, надання кредиту в іноземній валюті, порушення банком порядку і технології виконання операцій з іноземною валютою у зв'язку з виконанням даного кредитного договору -суд не бере до уваги як такі, що не узгоджуються з обставинами справи та вимогами законодавства України. З огляду на те, що суд приходить до висновку, що спірний кредитний договір є недійсним, то на підставі ст. 548 ЦК України недійсними є й правочини щодо його забезпечення, тобто оспорювані договір поруки та договір іпотеки. Додатково суд вважає за необхідне зауважити, що на момент укладання спірного договору іпотеки позивачка мала двох неповнолітніх дітей. А отже, зважаючи на ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства»на час укладання договору іпотеки діти позивачки мали право користування житловим будинком, належним позивачці та переданим в іпотеку відповідачу АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», тобто в силу вимог ст. 177 СК України, ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»для посвідчення даного договору іпотеки було необхідно попередньо отримати дозвіл органів опіки та піклування, який, зважаючи на лист Служби у справах дітей Біляївської районної державної нотаріальної контори № 11-45, не було отримано. Тобто, при укладанні зазначеного договору іпотеки було порушено вимоги ч.ч. 1 та 6 ст. 203 ЦК України, що додатково свідчить про недійсність даного правочину. З врахуванням того, що суд прийшов до висновку, що спірний кредитний договір являється недійним, згідно з вимогами ст. 216 ЦК України та п. 7 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопад 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»суд вважає за необхідне застосувати у зв'язку з цим реституцію, стягнувши з позивача на користь ПАТ «УкрСиббанк»залишкову суму заборгованості по кредитному договору, що являє собою різницю між сумою отриманих в кредит грошей та загальною сумою вже сплачених позивачем грошових коштів по даному кредитному договору. Окрім цього, ст. 217 ЦПК України надано право суду встановити в рішенні порядок та строки його виконання. А тому, виходячи з того, що ПАТ «УкрСиббанк»з врахуванням додаткової угоди № 1 від 31 січня 2009 року до Договору про надання споживчого кредиту було надано позивачу кредитні кошти до 17 листопада 2031 року, тобто відповідач планував та очікував отримати їх саме до цієї дати, суд вважає за можливе визначити стягнення вище згаданої залишкової заборгованості по кредитному договору рівними платежами саме до цієї дати. А отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1, що стосуються визнання оспорюваних договорів недійсними повинні бути задоволені, так як були обґрунтовані належними доказами та підтримані нормами законодавства, а в частині вимог про зобов'язання ПАТ «УкрСиббанк»прийняти у позивача суму залишкової заборгованості слід відмовити за безпідставністю у зв'язку із застосуванням наслідків недійсності кредитного договору -реституції. Зважаючи на вищевикладене, відповідно до ст.ст. 21, 33, 47, 55 Конституції України, ст. 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, рішення Конституційного суду від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011 за реєстровим № 15-рп/2011, ст.ст. 6, 15, 16, 27, 203, 215, 216, 229, 230, 236, 548, 627, 634, 638, 1054 ЦК України, ст. 177 СК України, ст.ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6 Закону України «Про страхування», ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», п. 5, 7, 19-20 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопад 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», керуючись ст. 3, 4, 10, 11, 15, 59, 60, 209, 212-215, 217, 218 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позов задовольнити частково. Визнати недійсним Кредитний договір про надання споживчого кредиту № 11-78993000 від 17 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк». Застосувати реституцію у зв'язку з визнанням недійсним Кредитного договору про надання споживчого кредиту № 11-78993000 від 17 листопада 2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», зобов'язавши ОСОБА_1 повернути публічному акціонерному товариству «УкрСиббанк»суму залишкової заборгованості по Кредитному договору про надання споживчого кредиту № 11-78993000 від 17 листопада 2006 року з врахуванням вже сплачених грошових коштів по даному договору рівними платежами до 17 листопада 2031 року. Визнати недійсним договір іпотеки, укладений 25 травня 2007 року між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та посвідчений державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2 за реєстровим № 2-2926. Зобов'язати органи нотаріату зняти заборону відчуження об'єктів нерухомого майна, яка накладена державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2 у зв'язку з посвідченням іпотечного договору від 25 травня 2007 року за реєстровим номером № 2-2926. Зобов'язати органи нотаріату внести до Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна відомості про зняття заборони відчуження об'єктів нерухомого майна, яка накладена державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області ОСОБА_2 у зв'язку з посвідченням іпотечного договору від 25 травня 2007 року за реєстровим номером № 2-2926, шляхом вилучення запису про заборону відчуження. Зобов'язати органи нотаріату виключити запис з реєстру іпотек про обтяження іпотекою нерухомого майна. Визнати недійсним договір поруки № 60609 від 17 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_3, ОСОБА_1 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк». В решті позовних вимог відмовити. Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області протягом 10 днів, починаючи з дня наступного після його проголошення. Суддя А.Я.Волчко http://reyestr.court.gov.ua/Review/25133810

Присылайте документы и посмотрим, что можно сделать.

Ухвала іменем України 11 травня 2012 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Мартинюка В.І., Наумчука М.І., Мостової Г.І., Остапчука Д.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», приватного нотаріуса ОСОБА_4, державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції в м. Києві Синозацької Ірини Петрівни про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 березня 2011 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), приватного нотаріуса ОСОБА_4, державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції в м. Києві (далі - ВДВС Дарницького РУЮ в м. Києві) Синозацької І.П. про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження. В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначала, що між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір, на забезпечення виконання умов якого було укладено договір іпотеки щодо квартири, яка належить їй на праві власності. У зв'язку з фінансовою кризою та неможливістю влаштуватися на роботу вона не могла належним чином виконувати зобов'язання за кредитним договором та просила банк про реструктуризацію боргу за цим договором. Банк реструктуризував заборгованість ОСОБА_3, однак стан речей не змінився, вона й надалі не могла влаштуватись на роботу, оскільки не могла зареєструватися в належній їй квартирі, що перебувала в іпотеці, а відтак - не могла виконувати зобов'язання за кредитним договором. Повторно зробити реструктуризацію боргу банк відмовився. У подальшому ОСОБА_3 отримала постанову державного виконавця ВДВС Дарницького РУЮ в м. Києві Синозацької І.П. з якої їй стало відомо, що на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» з неї стягнуто 1 120 632 грн. 70 коп. та відкрито виконавче провадження. Зі змісту виконавчого напису їй стало відомо, що вимоги банку пропонується задовольнити за рахунок реалізації предмета іпотеки. Посилаючись на те, що виконавчий напис є таким, що вчинений у порушення вимог закону, оскільки нотаріусом не було перевірено безспірність стягнення грошових коштів; на час вчинення виконавчого напису на розгляді суду перебувала справа про стягнення заборгованості за тим самим кредитним договором, про що банк нотаріуса не повідомив; звернення стягнення на предмет іпотеки можливе лише за умови порушення саме договору іпотеки, умови якого нею не порушено, а порушено з незалежних від неї причин тільки умови кредитного договору, просила її позовні вимоги задовольнити. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 3 березня 2011 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 березня 2011 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити у справі нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають. Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки передбачено на підставі: 1) рішення суду, 2) виконавчого напису нотаріуса або 3) згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (тобто шляхом позасудового врегулювання). При цьому правовою підставою для передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання є договір про задоволення вимог іпотекодержателя (або застереження в іпотечному договорі). Відповідно до положень ст. ст. 33, 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення у не менш ніж тридцятиденний строк. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до цього Закону. Недотримання цих правил є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки, але не перешкоджає зверненню з позовом до боржника про виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 35 Закону України « Про іпотеку». Відповідно до ст. 88 Закону України «Про нотаріат» та п. 284 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо для вчинення виконавчого напису подані документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172: оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Строки, протягом яких може бути вчинено виконавчий напис, обчислюються з дня, коли у стягувача виникло право примусового стягнення боргу. Згідно з п. 285 Інструкції, у разі вчинення виконавчого напису за договором іпотеки нотаріус перевіряє за даними Державного реєстру іпотек наявність чи відсутність заставної, наявність чи відсутність інших іпотекодержателів. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивач прострочила виконання зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого відповідно до умов договорів кредиту та іпотеки, а також відповідно до вимог чинного законодавства ПАТ КБ «ПриватБанк» мав підстави звернутися до нотаріуса для вчинення нотаріального напису та надав усі передбачені законом документи, що підтверджують безспірність стягнення. Однак з такими висновками судів погодитись не можна. Судом установлено, що 27 квітня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір відповідно до якого позивач отримала від відповідача споживчий кредит у розмірі 124 620 доларів США зі сплатою за користування кредитом 0,84% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом зі строком повернення до 26 квітня 2027 року. На забезпечення виконання умов кредитного договору між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала в іпотеку банку належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1. ОСОБА_3 умови кредитного договору належним чином не виконувала, що позивачем не заперечується. Пунктом 7.1 кредитного договору передбачено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» надало Бокач Л.І. кредит із визначенням сплати платежів у період з 8 до 15 числа кожного місяця на рахунок банку. У разі порушення вказаних строків оплати, зокрема, оплати заборгованості в повному розмірі, на 120 календарних днів позичальник зобов'язаний повернути (сплатити) суму кредиту (залишок заборгованості за кредитом), відсотків, винагороди, пені в повному обсязі в останній день місяця, в якому відбулося порушення строків оплати на 120 календарних днів. Відповідно до п. 16.7.1 кредитного договору іпотекодержавтель, ПАТ КБ «ПриватБанк», має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання строків виконання якого-небудь із зобов'язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані. 28 травня 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» надіслало на адресу позивача лист-вимогу про необхідність виконання зобов'язання за договором протягом тридцяти банківських робочих днів, в якому зазначало, що на 28 травня 2010 року заборгованість ОСОБА_3 перед банком складає 137 860 доларів 19 центів США. 29 липня 2010 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до приватного нотаріуса Київського міською нотаріального округу ОСОБА_4 з вимогою вчинити виконавчий напис на договорі іпотеки, укладеному між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приват Банк» від 27 квітня 2004 року. 30 липня 2010 року приватним нотаріусом було вчинено виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на належну позивачу квартиру в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 141 457 доларів 99 центів США, що еквівалентно 1 118 932 грн. 70 коп. 13 серпня 2010 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису нотаріуса. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції в порушення норм ст. 214 ЦПК України належним чином не встановив усіх обставин, необхідних для вирішення справи, не звернув уваги на те, що в листі-вимозі вказано суму заборгованості в розмірі 137 860 доларів 19 центів США, а у виконавчому написі нотаріуса - в розмірі 141 547 доларів 99 центів, що еквівалентно 1 118 932 грн. 70 коп., тоді як ні розрахунків заборгованості ОСОБА_3, ні копій платіжних документів матеріали справи взагалі не містять. Суд, встановивши, що банком надавались нотаріусу документи на підтвердження безспірності вимог, не з'ясував, які саме документи надавались банком нотаріусу, чи можна вважати такі документи належним підтвердженням безспірності вимог. Документи (їх копії), які надавались нотаріусу на підтвердження безспірності вимог банку в матеріалах справи відсутні. Крім того, суд не перевірив обґрунтованість стягнення нотаріусом суми заборгованості в більшому розмірі, порівняно з тією, щодо якої було попереджено ОСОБА_3 З огляду на викладене колегія суддів вважає, що ухвалені судами рішення не можна визнати законними й обґрунтованими у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 24 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 3 березня 2011 року скасувати. Справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», приватного нотаріуса ОСОБА_4, державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дарницького районного управління юстиції в м. Києві Синозацької Ірини Петрівни про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: В.І. Мартинюк Г.І. Мостова М.І. Наумчук Д.О. Остапчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/24410052

Это предыдущее решение ВСУ. А это пока в реестр не внесли.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 липня 2012 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., – розглянувши в судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» в особі Кримської республіканської філії публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання підвищення процентної ставки кредитного договору в односторонньому порядку неправомірним, зобов’язання здійснити перерахунок відсотків згідно з кредитним договором за період з 1 серпня 2008 року по грудень 2009 року, в с т а н о в и л а : У червні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» (далі – ПАТ «Укрсоцбанк») в особі Кримської республіканської філії публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання підвищення процентної ставки кредитного договору в односторонньому порядку неправомірним, зобов’язання здійснити перерахунок відсотків згідно з кредитним договором за період з 1 серпня 2008 року по грудень 2009 року. Позов мотивував тим, що 3 лютого 2005 року між сторонами у справі був укладений кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого ОСОБА_1 до 1 січня 2010 року повинен повернути банку кредит у сумі 25 584,00 долари США, сплатити визначені договором 12 % річних. Позивач вказував на те, що 1 серпня 2008 року він дізнався про односторонню зміну ПАТ «Укрсоцбанк» процентної ставки з 12 % до 13,5 % річних. Відповідно до пункту 2.6 кредитного договору банк може ініціювати зміну відсоткової ставки за надання кредиту, але не право зміни її в односторонньому порядку. За таких обставин позивач просив суд визнати дії ПАТ «Укрсоцбанк» із зміни в односторонньому порядку процентної ставки за користування кредитом неправомірними, зобов’язати банк віднести здійснені ним платежі на погашення кредиту за процентними ставками, обумовленими в кредитному договорі при його укладенні, та здійснити перерахунок відсотків за кредитом за період з 1 серпня 2008 року по грудень 2009 року, оскільки банк без повідомлення й укладення додаткової угоди з позичальником змінив у кредитному договорі процентну ставку в односторонньому порядку. Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 31 травня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 7 липня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано протиправним підвищення ПАТ «Укрсоцбанк» процентної ставки за кредитним договором НОМЕР_1, укладеним між сторонами 3 лютого 2005 року; зобов’язано банк здійснити перерахунок відсотків за кредитним договором за період з 1 серпня 2008 року по грудень 2009 року відповідно до редакції договору, чинної на час його укладення; стягнуто з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати в сумі 74,00 грн; стягнуто з відповідача в дохід держави судовий збір у сумі 12,75 грн. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року рішення апеляційної інстанції залишено без змін. ПАТ «Укрсоцбанк» звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: неоднакового застосування положень ч. 2 ст. 642 ЦК України. Відповідач просить судові рішення касаційної й апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким у позові позивача відмовити. На обґрунтування заяви ПАТ «Укрсоцбанк» додало копії судових рішень касаційної інстанції від 21 квітня 2010 року, від 14 грудня 2011 року та від 25 січня 2012 року, в яких по-іншому, на думку банку, застосовано положення ч. 2 ст. 642 ЦК України. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши заперечення позивача на заяву про перегляд рішень, перевіривши матеріали справи й викладені в заяві банку доводи, вислухавши представника ПАТ «Укрсоцбанк» ОСОБА_2, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» і ОСОБА_1 склалися кредитні правовідносини на основі кредитного договору НОМЕР_1, укладеного 3 лютого 2005 року, згідно з яким сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов договору й зазначено підстави зміни процентної ставки. Пунктом 2.6 цього кредитного договору передбачена можливість зміни розміру відсоткової ставки. Кредитор зобов’язаний повідомити позичальника про намір підвищити процентну ставку не пізніше, ніж за десять днів до дати початку їх застосування, а також запропонувати для укладення відповідну додаткову угоду. У разі якщо позичальник погодиться із зміненим розміром процентної ставки, він зобов’язаний протягом п’яти днів підписати запропоновану кредитором додаткову угоду про внесення змін до кредитного договору та повернути її до банку. У разі якщо позичальник не погодиться із запропонованим кредитором розміром процентів, позичальник зобов’язаний протягом п’яти днів повернути кредитору заборгованість з кредиту, сплатити нараховані проценти, пеню та можливі штрафні санкції в повному обсязі. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що банк надіслав позичальнику повідомлення про підвищення відсоткової ставки з 12 % до 13,5 % річних, а позивач, сплачуючи кредит за новою процентною ставкою, такими діями підтвердив отримання повідомлення й погодився на підвищення розміру процентної ставки. Постановляючи нове рішення, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився і суд касаційної інстанції, виходив з того, що 18 червня 2008 року банк надіслав на адресу ОСОБА_1 повідомлення про підвищення з 1 липня 2008 року розміру процентної ставки до 13,5 % річних за кредитним договором НОМЕР_1 від 3 лютого 2005 року (а. с. 45, 46). Із повідомлення Севастопольської дирекції Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» від 8 грудня 2008 року НОМЕР_2 вбачається, що повідомлення банку отримав не позичальник ОСОБА_1, а зовсім інша особа – ОСОБА_3 (а. с. 47). Тобто в зазначений строк позивач не підписував додаткову угоду до кредитного договору стосовно збільшення процентної ставки, оскільки не був повідомлений про пропозицію кредитора. У подальшому ОСОБА_1 здійснював поточні платежі згідно із передбаченим кредитним договором графіком за 12 % ставкою, вносячи в каси банку більші за розміром суми для дострокового погашення кредитної заборгованості. Копії квитанцій підтверджують той факт, що позичальник не міг знати про зміну процентної ставки, оскільки в них не зазначається відсоткова ставка (а. с. 89–94). Крім того, листування позичальника з банком свідчить про те, що позичальник повідомлень від банку про збільшення процентної ставки за новою відсотковою ставкою не отримував, тому положення ч. 2 ст. 642 ЦК України не підлягає застосуванню. Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що судові рішення постановлено з дотриманням норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, оскільки банк, змінюючи в односторонньому порядку процентну ставку, не повідомив про це позичальника, що призвело до порушень п. 2.6 кредитного договору НОМЕР_1 від 3 лютого 2005 року та ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Додані ПАТ «Укрсоцбанк» до заяви копії ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 квітня 2010 року та рішень колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року та від 25 січня 2012 року не можуть бути взяті Верховним Судом України до уваги, тому що в них установлено зовсім інші обставини. Тобто в справах, на які посилається відповідач, судами касаційної інстанції правильно застосовано норми ст. 642 ЦК України, оскільки судами встановлено факт укладення додаткової угоди про зміну договору. У справі, що переглядається, цей факт відсутній. З урахуванням викладеного в задоволенні заяви ПАТ «Укрсоцбанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року слід відмовити, оскільки встановлені п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підстави для перегляду Верховним Судом України судових рішень відсутні. Керуючись ст. ст. 355, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2011 року відмовити. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко В.В. Онопенко Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...e2?OpenDocument В рееестре пока решения нет.

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Червинської М.Є., Гулька Б.І., Черненко В.А., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання дій щодо зміни процентної ставки незаконними, зобовязання здійснити перерахунок процентів за кредитом за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення апеляційного суду міста Севастополя від 7 липня 2011 року, встановила: У червні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з зазначеним позовом. Посилався на те, що 3 лютого 2005 року він уклав з АКБ СР «Укрсоцбанк» договір кредиту № 945\30-141, за умовами якого йому було надано у тимчасове користування грошові кошти в сумі 25 584 доларів США зі сплатою 12 % процентів річних. Відповідач не має права в односторонньому порядку змінювати процентну ставку без його згоди. 1 серпня 2008 року, під час спроби здійснити чергове погашення кредиту, він дізнався від працівника банку, що відповідач, без відповідного повідомлення та укладення з ним додаткової угоди, змінив процентну ставку за вказаним договором кредиту з 12 % до 13,5 %. Просив визнати дії відповідача зі зміни в односторонньому порядку процентної ставки за користування кредитом неправомірними, спонукати відповідача до належного виконання умов договору в редакції, яка діяла на час його підписання 3 лютого 2005 року, зобовязати відповідача здійснити перерахунок сплачених ним процентів за кредитом за період з 1 серпня 2008 року по грудень 2009 року. Рішенням Ленінського районного суду міста Севастополя від 31 травня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено. Рішенням апеляційного суду міста Севастополя від 7 липня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено; визнано протиправним підвищення ПАТ «Укрсоцбанк» процентної ставки за кредитним договором № 945\30-141, укладеним між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 3 лютого 2005 року; зобовязано ПАТ «Укрсоцбанк» здійснити перерахунок відсотків за кредитним договором № 945\30-141, укладеним між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 3 лютого 2005 року, за період з 1 серпня 2008 року по грудень 2009 року відповідно до редакції договору, що діяла на час його укладення 3 лютого 2005 року; стягнуто з ПАТ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_4 у повернення понесених ним судових витрат 74 грн.; стягнуто з ПАТ «Укрсоцбанк» у дохід держави судовий збір у розмірі 12 грн. 75 коп. У касаційній скарзі ПАТ «Укрсоцбанк» просить скасувати рішення апеляційного суду, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що відсутні підстави для скасування рішення апеляційного суду. Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 336 ЦПК України за наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги і залишення рішення без змін. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду апеляційної інстанцій не спростовують та не свідчать про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На підставі ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на наведене, керуючись ст. ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відхилити. Рішення апеляційного суду міста Севастополя від 7 липня 2011 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: М.Є. Червинська Б.І. Гулько В.А. Черненко http://reyestr.court.gov.ua/Review/21115592

07.07.2011 Апеляційний суд міста Севастополя Справа № 22ц-880/11 р. Головуючий у першій інстанції Лушніков В.Ф. Категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції Моцний М.В. Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Севастополя в складі: головуючого судді- Моцного М.В., суддів - Володіної Л.В., Сундукова В.М., за участю секретаря Блох Д.Д., позивача - ОСОБА_3, представника відповідача- Мовенко О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Севастополі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 31 травня 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про визнання дій відповідача зі зміни в односторонньому порядку відсоткової ставки за користування кредитом неправомірними та зобовязання здійснити перерахунок відсотків за кредитом, - В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_3 в червні 2010 року звернувся до суду з позовом, вимоги якого уточнив в березні 2011 року, просив визнати дії відповідача із зміни в односторонньому порядку відсоткової ставки за користування кредитом неправомірними та спонукати його до належного виконання умов договору в редакції, яка діяла на час його підписання 03.02.2005 року. Також просив зобовязати ПАТ "Укрсоцбанк" здійснити перерахунок відсотків за кредитом за період з 01.08.2008 року по грудень 2009 року. Вимоги мотивовані тим, що згідно умов укладеного між ним та банком договору кредиту № 945\30-141 від 03.02.2005 року банк не має права в односторонньому порядку змінювати процентну ставку без згоди позичальника, але в серпні 2008 року він дізнався, що відповідач без відповідного повідомлення та укладення додаткової угоди змінив процентну ставку за вказаним договором з 12% до 13,5%. З таким діями позивач не згодний. Рішенням Ленінського районного суду м. Севастополя від 31.05.2011 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Не погодившись з рішенням суду позивач подав апеляційну скаргу, з тих підстав, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позову. Заслухавши доповідь головуючого, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що банк направив позичальнику повідомлення про підвищення процентної ставки з 12% до 13,5%, а позивач, сплачуючи кредит за новою процентною ставкою, такими діями підтвердив отримання повідомлення і погодився на підвищення процентної ставки. З таким висновком не погоджується колегія суддів. Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 9-12) 03.02.2005 року між АКБ СР „Укрсоцбанк” (в подальшому назва змінена на ПАТ „Укрсоцбанк”) та ОСОБА_3 укладений договір кредиту № 945\30-141, пунктом 2.6 якого передбачена можливість зміни процентної ставки за договором, для чого банк повинен повідомити позичальника про намір підвищити процентну ставку не пізніше чим за 10 днів до дати початку їх введення, а також надати додаткову угоду. В разі згоди позичальника за зміну процентної ставки, він зобовязаний підписати додаткову угоду та повернути її до банку протягом 5 днів, в разі незгоди протягом 5 днів повернути наявну заборгованість за договором в повному обсязі. 18.06.2008 року банк направив позивачу повідомлення про збільшення з 01.07.2008 року процентної ставки за договором з 12% до 13,5% та надіслав для підписання додаткову угоду (а.с. 45,46). Однак належні та допустимі письмові докази отримання позивачем зазначеного листа в матеріалах справи відсутні. Висновок суду про те, що ОСОБА_3 отримав лист банку та текст додаткової угоди, є помилковим, оскільки з повідомлення Севастопольської дирекції УДППЗ „Укрпошта” (а.с. 47) вбачається, що лист банку отримав не позивач ОСОБА_3, а інша особа - ОСОБА_5. Висновок суду про те, що позивач своїми діями погодився на збільшення процентної ставки, оскільки добровільно сплачував підвищенні відсотки, також не відповідає матеріалам справи. Заслуговують на увагу доводи позивача про те, що він сплачував відсотки за попередньою ставкою 12% та не вчиняв інших дій щодо прийняття пропозиції. З наданих копій квитанцій (а.с. 89-94) не вбачається, який розмір процентної ставки визначав банк, тобто ці дані позивачу достовірно відомі не були. Листування позивача з банком також свідчить про те, що позивач не отримував пропозицію підвищити процентну ставку, та, не висловившись з цього приводу, обґрунтовано вважав, що банк нараховує йому 12% як передбачено договором. З матеріалів справи також вбачається, що позивач вносив в касу банку суми, більші за розміром, ніж це встановлено договором, відповідач ці суми приймав. Тому слід погодитись з доводами позивача про те, що він бажав дострокового погашення кредиту, а банк не заперечував проти цього. З огляду на викладене не можна зробити висновок, що позивач, сплачуючи більші, ніж передбачено договором, суми, сплачував підвищену процентну ставку. Таким чином колегія суддів вважає, що банк, підвищуючи процентну ставку за кредитним договором, порушив вимоги п. 2.6. договору щодо належного повідомлення про це позичальника, односторонньо підвищив цю ставку, що є порушенням як умов договору так і п.4 ст. 11 ЗУ „Про захист прав споживачів”, тому права позивача підлягають захисту шляхом зобовязання відповідача здійснити перерахунок відсотків за кредитним договором від 03.02.2005 року за період з 01.08.2008 року по грудень 2009 року. Колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлено без врахування викладених вище обставин, а тому відповідно до п.2 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення. Враховуючи підстави звернення до суду (захист прав споживачів), відповідно до ст. 88 ЦПК України, з відповідача підлягають стягненню судові витрати, понесені позивачем при зверненні до суду: витрати на ІТЗ розгляду справи 37 грн., а також при подачі апеляційної скарги: витрати на ІТЗ розгляду справи 37 грн., всього 74 грн., а також витрати в дохід держави: судовий збір в розмірі 8,50 грн. (сума, від сплати якої позивач звільнений при зверненні до суду) та 4,25 грн. (сума від якої позивач звільнений при подачі апеляційної скарги), всього 12,75 грн. Керуючись викладеним, ст.ст. 303, 304, п.2 ч.1 ст.307, п.2 ч.1 ст.309, ст.ст.313, 314 ЦПК України, колегія суддів, - В И Р І Ш И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Севастополя від 31 травня 2011 року - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Визнати протиправним підвищення Публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" процентної ставки за кредитним договором № 945\30-141, укладеним між АКБ СР „Укрсоцбанк” (в подальшому назва змінена на ПАТ „Укрсоцбанк”) та ОСОБА_3 03.02.2005 року. Зобовязати Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" здійснити перерахунок відсотків за кредитним договором № 945\30-141, укладеним між АКБ СР „Укрсоцбанк” та ОСОБА_3 03.02.2005 року, за період з 01.08.2008 року по грудень 2009 року відповідно до редакції договору, що діяла на час його укладення 03.02.2005 року. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на користь ОСОБА_3 у повернення понесених ним судових витрат 74 грн. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" в дохід держави судовий збір в розмірі 12,75 грн. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий:/підпис/М.В.Моцний Судді:/підпис/Л.В.Володіна /підпис/В.М.Сундуков З оригіналом згідно: Суддя Апеляційного суду м. Севастополя М.В.Моцний http://reyestr.court.gov.ua/Review/17066913

Номер правильный.