ANTIRAID

УХВАЛА іменем україни 14 грудня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Мартинюка В.І., Остапчука Д.О.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», відкритого акціонерного товариства «Харківський цегельний завод № 13» про визнання припиненим договору поруки за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 8 лютого 2011 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2011 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі ВАТ «Державний ощадний банк України»), відкритого акціонерного товариства «Харківський цегельний завод № 13» (далі «Харківський цегельний завод ВАТ № 13») про припинення правовідносин поруки. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначала, що 12 березня 2008 року між відповідачами укладено кредитний договір № 7 на суму 3721798 грн. 02 коп. та договір відновлюваної кредитної лінії № 8 на суму 6 млн. грн. строком до 11 березня 2011 року. У забезпечення виконання зобовязання за кредитними договорами 12 березня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Державний ощадний банк України» укладено договір поруки № З, згідно з умовами якого позивачка зобовязалася відповідати перед Банком за зобовязаннями ВАТ «Харківський цегельний завод № 13» в тому ж обсязі. 15 листопада 2010 року на адресу позивачки надійшов лист ВАТ «Державний ощадний банк України», з якого вона дізналася, що ВАТ «Харківський цегельний завод № 13» порушило взяті на себе зобовязання за кредитним договором № 7, договором відновлюваної кредитної лінії № 8, додатковим договором реструктуризації № 5 до кредитного договору № 7 та додатковим договором про реструктуризацію № З до договору відновлюваної кредитної лінії № 8 у звязку з чим банк звертається до неї з вимогою погасити повністю кредит, включаючи основну суму кредиту, нараховані та не сплачені проценти за користування кредитом та інші платежі, що підлягають сплаті на користь банку. Також із цього листа ОСОБА_3 стало відомо, що 29 грудня 2008 року до кредитного договору № 7 внесено зміни та доповнення, а саме: змінено строк повернення кредиту та підвищено процентну ставку. Посилаючись на те, що згоди на зміну кінцевого строку повернення кредиту та підвищення процентної ставки за користування кредитом вона не давала, ОСОБА_3 просила визнати припиненими з 1 жовтня 2008 року правовідносини за договором поруки № З та визнати припиненим договір поруки. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 8 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2011 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано припиненими з 1 жовтня 2008 року правовідносини за договором поруки № 3, укладеним 12 березня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Державний ощадний банк України», на забезпечення зобовязань за кредитним договором, укладеним між банком та ВАТ «Харківський цегельний завод № 13». Визнано припиненим договір поруки № 3 від 12 березня 2008 року. У касаційній скарзі ВАТ «Державний ощадний банк України» просить рішення Київського районного суду м. Харкова від 8 лютого 2011 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2011 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. Згідно з ч. 2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобовязання, а також у разі зміни зобовязання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Згідно з положеннями ст. 598 ЦК України зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Судом установлено, що 12 березня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ВАТ «Харківський цегельний завод ВАТ № 13» укладено кредитний договір № 7 на суму 3721798 грн. 02 коп. строком до 1 травня 2012 року та договір відновлюваної кредитної лінії № 8 на суму 6 млн. грн. строком до 11 березня 2011 року. На забезпечення виконання зобовязання за кредитними договорами 12 березня 2008 року, між ОСОБА_3 та ВАТ «Державний ощадний банк України» укладено договір поруки № З, згідно з умовами якого позивачка зобовязалася відповідати перед ВАТ «Державний ощадний банк України» за зобовязаннями ВАТ «Харківський цегельний завод № 13» в тому ж обсязі. 1 жовтня 2008 року та 1 грудня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ВАТ «Харківський цегельний завод № 13» укладено договори про внесення змін та доповнень №№ 1, 2 до договору відновлюваної кредитної лінії № 8 від 12 березня 2008 року й кредитного договору № 7, згідно з якими за обома договорами з 1 жовтня 2008 року збільшено процентну ставку з 15,5% річних до 17,0% річних та з 1 грудня 2008 року з 17,0% до 18,0% річних, (а.с.11,12); 29 грудня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ВАТ «Харківський цегельний завод № 13» укладено договір про внесення змін та доповнень № 3 до кредитного договору № 7 від 12 березня 2008 року, відповідно до якого строк дії кредитного договору збільшено, строк виконання перенесено з 11 березня 2011 року до 1 травня 2012 року (а.с. 20). 29 січня 2010 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ВАТ «Харківський цегельний завод № 13» укладено договори про реструктуризацію, згідно з умовами яких за договором відновлюваної кредитної лінії № 8 від 12 березня 2008 року строк дії договору збільшено, строк виконання перенесено з 1 травня 2012 року до 1 січня 2013 року та розмір процентної ставки з 18,0% до 18,5% річних; за кредитним договором № 7строк дії договору збільшено, строк виконання перенесено з 1 травня 2012 року до 30 грудня 2014 року та розмір процентної ставки підвищено з 18,0% до 18,5% річних, (а.с. 13, 21, 22). Пунктом 1.1 договору поруки від 12 березня 2008 року визначено, що ОСОБА_3 зобовязалася перед ВАТ «Державний ощадний банк України» відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання ВАТ «Харківський цегельний завод № 13» зобовязання за кредитним договором № 7 та договором відновлюваної кредитної лінії № 8. Пунктом 4.4 цього договору передбачено, що порука припиняється у разі зміни зобовязання без згоди поручителя внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Доказів того, що ОСОБА_3 повідомлялася про зміну умов кредитних договорів та надавала згоду на таку зміну матеріали справи не містять. Задовольняючи позовні вимоги, визнаючи припиненими правовідносини за договором поруки та визнаючи договір поруки припиненим, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що кредитор без погодження з поручителем змінив зобовязання останнього в бік збільшення, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України та п. 4.4 самого договору поруки є підставою для припинення зобовязань, забезпечених порукою. Отже, належним чином вивчивши матеріали справи, встановивши всі фактичні обставини, які мають значення для вирішення справи, правильно визначивши характер спірних правовідносин, суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують. Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» відхилити. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 8 лютого 2011 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2011 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: Т.Л. Ізмайлова В.І. Мартинюк Г.І. Мостова Д.О. Остапчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/21115260

Ухвала 30 липня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Амеліна В.І., Карпенко С.О., Колодійчука В.М., Умнової О.В., - розглянувши заяву, подану представником ОСОБА_6 - ОСОБА_7, про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року в справі за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», треті особи: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Рудик Валерій Вікторович, комунальне підприємство «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації», про припинення іпотечного договору та договору поруки, в с т а н о в и л а: ОСОБА_6 звернувся у суд з позовом до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», треті особи: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Рудик Валерій Вікторович, комунальне підприємство «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації», у якому просив припинити іпотечний договір від 6 листопада 2007 року та договір поруки від 6 листопада 2007 року, а також зобов'язати приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Рудика В.В. виключити записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за реєстровим № 5981396 та з Державного реєстру іпотек щодо обтяження майна за реєстровим № 5981377, яке є предметом іпотеки на підставі договору іпотеки від 6 листопада 2007 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зміни, внесені до кредитних договорів про врегулювання простроченої кредитної заборгованості шляхом віднесення такої до строкової без погодження з поручителем - ОСОБА_6 безпосередньо збільшує зобов'язання третьої особи (поручителя) перед банком, та є підставою для припинення договору поруки та іпотеки у відповідності до положень ст. 559 ЦК України. Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 26 серпня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 5 жовтня 2011 року, позов задоволено. Припинено договір іпотеки від 6 листопада 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Рудиком В.В., зареєстрований в реєстрі за № 11686, що укладений між ОСОБА_6 та публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк». Припинено договір поруки від 6 листопада 2007 року, укладений між ОСОБА_6 та публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк». Застосовано наслідки припинення іпотечного договору від 6 листопада 2007 року та зобов'язано приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Рудика В.В. в день надходження рішення суду виключити записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за реєстровим № 5981396 та з Державного реєстру іпотек щодо обтяження майна за реєстровим № 5981377, яке є предметом іпотеки на підставі договору іпотеки від 6 листопада 2007 року, укладеного між ОСОБА_6 та публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк». Вирішено питання про відшкодування судових витрат. Ухвалою Замостянського районного суду м. Вінниці від 17 жовтня 2011 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2011 року, задоволено заяву представника ОСОБА_6 про роз'яснення рішення суду. Роз'яснено рішення суду від 26 серпня 2011 року щодо порядку виключення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек наступним чином: Зобов'язано приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу Рудика В.В., в день надходження рішення суду виключити також записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за реєстровим №5981397 та з Державного реєстру іпотек щодо обтяження майна за реєстровим №5981389, яке є предметом іпотеки на підставі договору іпотеки від 6 листопада 2007року, укладеного між ОСОБА_6 та публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення Промінвестбанку в м. Вінниці». Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 26 серпня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 5 жовтня 2011 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», треті особи: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Рудик В.В., комунальне підприємство «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації», про припинення іпотечного договору та договору поруки. Ухвалу Замостянського районного суду м. Вінниці від 17 жовтня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 23 листопада 2011 року скасовано та постановлено нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви представника ОСОБА_6 про роз'яснення рішення Замостянського районного суду м. Вінниці від 26 серпня 2011 року. Представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 звернувся до суду касаційної інстанції із заявою про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року з підстав передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Крім того, заявником заявлено клопотання про поновлення строку на подачу вказаної заяви про перегляд судового рішення. Відповідно до вимог статті 356 ЦПК України заява про перегляд судових рішень подається протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого подано заяву про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання, на підтвердження підстав, установлених пунктом 1 частини 1 статті 355 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява. Із доданої до заяви, як приклад неоднакового застосування судами касаційних інстанцій норм матеріального права, копії ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, постановленої 6 червня 2012 року в справі №6-3750св12 вбачається, що з моменту її постановлення до моменту подачі зазначеної заяви про перегляд судового рішення, пройшов строк менший ніж передбачено вимогами ч. 1 ст. 356 ЦПК України, тому заявником дотримано вимоги процесуального закону щодо строку подачі заяви про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року. За таких обставин, заявлене клопотання про поновлення відповідного процесуального строку розгляду не підлягає. Заявник посилається на те, що суди касаційних інстанцій неоднаково застосовують одні й ті ж самі норми матеріального права, а саме: ч. 1 ст. 559 ЦК України. До заяви про перегляд судових рішень, як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, додано: ухвалу Верховного Суду України від 23 лютого 2011 року (№6-57272св10) в якій зазначено, що додаткові угоди до кредитного договору щодо збільшення процентної ставки за користування кредитом, збільшення строку погашення кредиту, без участі поручителя, в той час як зазначені зміни збільшують обсяг відповідальності поручителя, що, враховуючи положення ч. 1 ст. 559 ЦК України, є підставою для припинення поруки. Аналогічні положення зазначені в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 червня 2012 року (№6-3750св12), від 30 травня 2012 року (№6-24507св11), від 14 грудня 2011 року (№6-16781св11). Зазначені судові рішення судів касаційних інстанцій ухвалені у справах, в яких правовідносини між сторонами виникли на підставі правочинів щодо поруки і свідчать про неоднакове застосування судами касаційних інстанцій норм ч. 1 ст. 559 ЦК України. Згідно зі ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. Розглянувши заяву, подану представником ОСОБА_6 - ОСОБА_7, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що цивільна справа підлягає допуску до провадження Верховного Суду України. Керуючись ст. ст. 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України, ухвалила: Допустити до провадження Верховного Суду України справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», треті особи: приватний нотаріус Вінницького міського нотаріального округу Рудик Валерій Вікторович, комунальне підприємство «Вінницьке міське бюро технічної інвентаризації», про припинення іпотечного договору та договору поруки, за заявою, поданою представником ОСОБА_6 - ОСОБА_7, про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 лютого 2012 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий:В.М. Сімоненко Судді:В.І. Амелін С.О. Карпенко В.М. Колодійчук О.В. Умнова http://reyestr.court.gov.ua/Review/25635337

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 грудня 2012 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Коротун В.М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Херсонської області від 08 грудня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Технопласт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Петропласт», про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя, встановив: ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя. Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 02 листопада 2009 року позов ОСОБА_2 було задоволено, визнано за ОСОБА_2 право власності на 50% статутного капіталу ТОВ «Технопласт» та 50% статутного капіталу ТОВ «Петропласт» внесених з моменту реєстрації шлюбу. Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 08 грудня 2011 року апеляційну скаргу ПАТ «ОТП Банк» задоволено частково, рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 02 листопада 2009 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ТОВ «Технопласт», ТОВ «Петропласт», про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя, було відмовлено за безпідставністю. У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Згідно ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Доводи касаційної скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до ст. ст. 338 - 341 ЦПК України є підставами для скасування судового рішення. На підставі наведеного та керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, суддя ухвалив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Херсонської області від 08 грудня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Технопласт», Товариство з обмеженою відповідальністю «Петропласт», про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя. Додані до касаційної скарги матеріали повернути особі, яка її подала. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Коротун В.М. http://reyestr.court.gov.ua/Review/22463211

08.12.2011 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа №22 -4604 2011р. Головуючий в І інстанції: Ратушна В.О. Категорія: 46 Доповідач: Закарян К.Г. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2011 року грудня місяця 08 дня колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Херсонської області в складі: Головуючого: Закарян К.Г. Суддів: Воронцової Л.П. Ігнатенко П.Я. при секретарі: Прохоровій І.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»на рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 02 листопада 2009 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю «Технопласт», товариство з обмеженою відповідальністю «Петропласт» про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя, ВСТАНОВИЛА: У жовтні 2009року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю «Технопласт», товариство з обмеженою відповідальністю «Петропласт»про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя, посилаючись на те, що в липні 2007року уклала шлюб з відповідачем, за час спільного подружнього проживання і сумісного ведення господарства, відповідач виступив засновником товариства з обмеженою відповідальністю «Технопласт»та товариства з обмеженою відповідальністю «Петропласт». Зазначені товариства були створені за рахунок вкладу відповідачем грошових коштів до їх статутних фондів, а внесенні грошові кошти є спільним майном подружжя. Частки відповідача у статутному капіталі обох товариств складають 100%. Враховуючи те, що відповідач не надає їй достовірної інформації щодо господарської діяльності товариств та витрачених спільних коштів просила суд відповідно до положень ст.ст.60 - 63,65СК України визнати за нею право власності на частки, які складають по 50% статутних капіталів товариства з обмеженою відповідальністю «Технопласт»та товариства з обмеженою відповідальністю «Петропласт». Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 02 листопада 2009року позов задоволено. Суд визнав за ОСОБА_1 право власності на 50% статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю «Технопласт»та 50% статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю «Петропласт»внесених з моменту реєстрації шлюбу. В апеляційній скарзі публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»просить рішення суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд, зазначаючи про те, що судом не були враховані інтереси банку, оскільки 07.05.2008року між закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»та приватним підприємством «Примтекс»був укладений кредитний договір про надання кредиту в розмірі 2988000 доларів США на строк до 2014року. В забезпечення виконання договору між банком, товариством з обмеженою відповідальністю «Технопласт», товариством з обмеженою відповідальністю «Петропласт»укладені договори поруки від 15.05.2008року. Визнання за позивачкою права на частки в статутному капіталі, порушує права банку, оскільки фактично зменшується обсяг майна, яким поручився ОСОБА_2 Письмові заперечення на апеляційні скарги до суду апеляційної інстанції не надходили. Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах визначених ст.303ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зі згоди дружини заснував товариство з обмеженою відповідальністю «Технопласт»та товариство з обмеженою відповідальністю «Петропласт»за рахунок їх спільних грошових коштів, а тому відповідно до положень Сімейного Кодексу України позивачка має право на 1\2частину статутного капіталу зазначених товариств, внесених з моменту реєстрації шлюбу. Проте до такого висновку суд дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права, що привело до неправильного вирішення справи. Так, судом встановлено, що сторони з 2003року проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу, а з 21.07.2007року знаходяться в шлюбі. Зі згоди дружини ОСОБА_2 за спільні кошти подружжя, заснував товариство з обмеженою відповідальністю «Технопласт»і товариство з обмеженою відповідальністю «Петропласт», що підтверджується витягами з державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців (а. с. 12 –75, 78 -99). Відповідно до ст.58 Сімейного Кодексу України якщо річ, що належить одному з подружжя дає дохід (дивіденди), він є власником цього доходу. Згідно до статті 12 Закону України «Про господарські товариства» товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність, як вклад до статутного (складеного) капіталу. Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п.28 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»від 21.12.2007року №11, вклад до статутного фонду товариства не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Виходячи зі змісту частини 2,3ст.61Сімейного Кодексу України, якщо вклад до статутного фонду господарського товариства зроблено за рахунок спільного майна подружжя, в інтересах сім’ї, той із подружжя, хто не є учасником товариства, має право на поділ одержаних доходів. У разі використання одним із подружжя спільних коштів усупереч ст.65СК України інший із подружжя має право на компенсацію вартості його частки. Враховуючи, що суд першої інстанції при вирішенні справи, на зазначені вище вимоги Закону уваги не звернув та зважаючи на те, що позивачка не заявляла позовних вимог про поділ доходів, одержаних від господарської діяльності товариств, колегія суддів приходить до висновку, що у ОСОБА_1 не виникло право власності на спірне майно у спосіб зазначений в позовній заяві. Таким чином, висновок суду про обґрунтованість позовних вимог позивачки є таким, що не відповідає обставинам справи та нормам матеріального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог з наведених вище підстав. На підставі викладеного, ст.ст.57,58,60,63-65СК України, Закону України «Про господарські товариства», керуючись ст.ст.303,307,309,316ЦПК України, колегія суддів, ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 02 листопада 2009 року скасувати і ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи - товариство з обмеженою відповідальністю «Технопласт», товариство з обмеженою відповідальністю «Петропласт»про визнання права власності на частку в спільному майні подружжя відмовити за безпідставністю. Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно з дня його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/19935191

Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 червня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Кафідової О.В., Касьяна О.П., Штелик С.П.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» в особі його Івано-Франківської філії, треті особи: приватний нотаріус Долинського районного нотаріального округу ОСОБА_4, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору припиненим, зобов'язання зняти заборону на відчуження майна та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2011 року, в с т а н о в и л а: ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») в особі його Івано-Франківської філії, треті особи: приватний нотаріус Долинського районного нотаріального округу ОСОБА_4, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання припиненим договору іпотеки від 05 листопада 2007 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ним, посвідчений приватним нотаріусом Долинського нотаріального округу ОСОБА_4 і зареєстрований в реєстрі за № 4301; зобов'язання приватного нотаріуса Долинського нотаріального округу ОСОБА_4 зняти заборону відчуження адміністративного приміщення загальною площею 388,9 кв.м, розташованого в АДРЕСА_1, яке є предметом іпотеки; визнання виконавчого напису №1543 від 04 серпня 2009 року, вчиненого приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу ОСОБА_5, таким, що не підлягає виконанню, посилаючись на те, що 05 листопада 2007 року він уклав договір іпотеки з ЗАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до якого він, як майновий поручитель, надав своє нерухоме майно - адміністративне приміщення, загальною площею 388,9 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - у забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 (позичальника) перед ЗАТ КБ «ПриватБанк» (кредитором) за кредитною угодою №334К від 02 листопада 2007 року. Термін дії договору іпотеки - до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. Проте 18 червня 2009 року позичальник ОСОБА_6 загинув, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, актовий запис № 911. Відповідно до ч. 1 ст. 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. Законодавство передбачає можливість правонаступництва сторони у зобов'язанні шляхом спадкування. Відповідно до ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини не припинилися внаслідок його смерті. 14 серпня 2009 року на підставі зазначеного виконавчого напису старшим державним виконавцем відділу ДВС Долииського районного управління юстиції ОСОБА_7 було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. ОСОБА_3 вважав, що вищезазначений напис було вчинено тоді, коли договір іпотеки і всі зобов'язання, що з нього випливають, вже були припинені. Відповідач, звертаючись до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису, не проінформував останнього про факт припинення договору іпотеки, що призвело до вчинення нотаріальної дії, яка не могла бути вчинена у даному випадку. Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано припиненим договір іпотеки від 05 листопада 2007 року, укладений між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Долинського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 4301; визнано виконавчий напис № 1543 від 04 серпня 2009 року, вчинений приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу ОСОБА_5 про звернення стягнення на нерухоме майно - адміністративне приміщення, загальною площею 388, 9 кв. м, що знаходиться АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_3 таким, що не підлягає виконанню. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати у справі. Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2011 року рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2011 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про визнання припиненим договору іпотеки, укладеного між ІІАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 05 листопада 2007 року, та про визнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису № 1543, вчиненого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 04 серпня 2009 року, про звернення стягнення на належне ОСОБА_3 на праві власності нежитлове приміщення скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_3 У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог суд апеляційної інстанції вказував на те, що у ПАТ КБ «Приват Банк» право вимоги на звернення стягнення на майно, що передано ОСОБА_3 в іпотеку, виникло ще до смерті ОСОБА_6, а тому посилання позивача на відсутність погодження зміни боржника в зобов'язанні правового значення не має. За наявності правових підстав відповідальності поручителя за кредитну заборгованість позичальника твердження ОСОБА_3 про припинення дії договору іпотеки у зв'язку зі смертю ОСОБА_6 не ґрунтуються на нормах закону. Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна. Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає. Відповідно до ст. 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником. Частиною 3 ст. 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Установлено, що 07 липня 2009 року між акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено договір про видачу траншу № 334 К/3 за яким банк надав, а позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 70 тис. дол. США. За кредитною угодою №334 від 02 листопада 2007 року та договорів про видачу траншів, що є його невід'ємною частиною боржник отримав всього кредитних коштів у сумі 220 тис. дол. США. У забезпечення виконання зобов'язань боржника за кредитною угодою №334 від 02 листопада 2007 року та договорів про видачу траншів між ОСОБА_3 та ЗАТ комерційний банк «ПриватБанк» було укладено договір іпотеки від 05 листопада 2007 року, що посвідчений ОСОБА_4 - приватним нотаріусом Долинського МНО та зареєстрований в реєстрі за № 4301. Відповідно до умов даного договору майновий поручитель, надав своє нерухоме майно - адміністративне приміщення, загальною площею 388,9 кв. м, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 - у забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 (позичальника) перед ЗАТ КБ «ПриватБанк» (кредитором) за кредитною угодою № 334К від 02 листопада 2007 року. Термін дії договору іпотеки визначено до повного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. 18 червня 2009 року позичальник ОСОБА_6 загинув, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Івано-Франківського міського управління юстиції, актовий запис № 911. Відповідно до ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб спадкоємців. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Поручитель приймає на себе зобов'язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника (статті 553-554 ЦК), а також за будь-якого боржника в разі переводу боргу чи смерті боржника, якщо таке зазначено у договорі поруки. Відповідно до статті 523 ЦК порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником, а згідно зі статтею 607 ЦК зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає. Таким чином на поручителів може бути покладено відповідальність за порушення боржником обов'язку щодо виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за будь-якого нового боржника, зафіксоване в тому числі у договорі поруки. Матеріали справи не містять доказів прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 Умовами договору іпотеки, який є предметом спору не передбачено умови про згоду іпотекодавця (позивача) відповідати за нового боржника. Отже, частково задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що у зв'язку зі смертю боржника - ОСОБА_6, припинилося зобов'язання ОСОБА_3 за договором іпотеки, заміни боржника в цьому зобов'язанні не відбулося, а тому й виконавчий напис вчинено передчасно. Відповідно до ст. 339 ЦПК України установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 жовтня 2011 року скасувати, рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2011 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Суддя: М.В. Дем'яносов О.П. Касьян О.В. Кафідова С.П. Штелик http://reyestr.court.gov.ua/Review/24981729

Просить можно все что хотите, но если Вы не заявляли такое ходатайство в первой инстанции, то вероятнее всего Вам откажут.

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2010 р. № 1/309 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого суддів: Є.Борденюк, С.Могил, С.Самусенко, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк (ПАТ КБ) "Приватбанк" в особі Краматорської філії на рішення від 29.04.2010 господарського суду Донецької області у справі № 1/309 за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" в особі Краматорської філії до Приватного підприємства "Донецьк-Торг-Бакалея", Приватного підприємства "Краматорськ-Торг-Бакалея" про стягнення 265 813 грн. 17 коп. та за зустрічним позовом Приватного підприємства "Краматорськ-Торг-Бакалея" до ПАТ КБ "Приватбанк" в особі Краматорської філії про визнання недійсним договору поруки від 28.11.2007 В судове засідання прибули представники сторін: ПП "Краматорськ-Торг-Бакалея" Синельников Р.О. (дов. від 22.01.2010) Заслухавши суддю-доповідача –Є. Борденюк, пояснення представника відповідача за первісним позовом та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" м. Дніпропетровськ в особі Краматорської філії звернулось з позовом до Приватного підприємства "Донецьк-Торг-Бакалея", Приватного підприємства "Краматорськ-Торг-Бакалія" про стягнення заборгованості за кредитом у сумі 242 561 грн. 67 коп., пені у сумі 23 251 грн. 50 коп. В обґрунтування позову позивач надав: договір про проведення факторингу № 07-1062 від 28.11.2007, договір постачання № 980 від 09.01.2007 та додаткову угоду від 26.11.2007 до нього, договір поруки від 28.11.2007, повідомлення про погашення боргу №№ 6128 від 26.12.2008, 5499/1 від 21.11.2008, розрахунок позову. 10.03.2010 до суду надійшов зустрічний позов Приватного підприємства "Краматорськ-Торг-Бакалія" про визнання недійсним договору поруки від 28.11.2007, укладеного в забезпечення виконання зобов’язань за договором про проведення факторингу № 07-1062. Ухвалою від 12.03.2010 вказаний зустрічний позов прийнятий та призначений до розгляду. Рішенням господарського суду Донецької області від 29.04.2010 у справі №1/309 (суддя З.Азарова) позовні вимоги ПАТ КБ "Приватбанк" м. Дніпропетровськ в особі Краматорської філії задоволені частково; присуджено до стягнення з ПП "Донецьк-Торг-Бакалея" на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість у сумі 242 561 грн. 67 коп. та судові витрати; в іншій частині відмовлено; у відношенні ПП "Краматорськ-Торг-Бакалея" в задоволенні позовних вимог відмовлено; у задоволенні зустрічного позову ПП "Краматорськ-Торг-Бакалія" відмовлено. Рішення суду мотивоване наступним. 28.11.2007 між позивачем (фактором) та Приватним підприємством "Краматорськ-Торг-Бакалія" (клієнтом) укладений договір № 07-1062 про проведення факторингу, згідно з яким позивач (фактор) при наявності вільних грошових коштів зобов’язався передати у розпорядження ПП "Краматорськ-Торг-Бакалія" (клієнту) за плату грошові кошти, а клієнт (ПП "Краматорськ-Торг-Бакалія") зобов’язався поступитися позивачу (фактору) правом грошової вимоги, яке виникне у майбутньому до боржника: Приватного підприємства "Донецьк-Торг-Бакалея" за зобов’язаннями по поставкам товару, які витікають із укладеного між ПП "Краматорськ-Торг-Бакалія" (клієнтом) та ПП "Донецьк-Торг-Бакалея" (боржником) додатковим договором до договору поставки № 980 від 09.01.2007 і вказаними у реєстрах поставок товарів. Додатковою угодою від 26.11.2007 до договору поставки № 980 від 09.01.2007 сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 28.11.2008. Пунктом 1.3 договору № 07-1062 про проведення факторингу передбачено, що фактор (позивач) надає за плату клієнту (ПП "Краматорськ-Торг-Бакалія") грошові кошти у розмірі сум рахунків-фактур за здійсненими поставками, вказаними у реєстрі, у строк та на рахунок згідно з п. 2.2, але не більше ліміту, що дорівнює 250 000 грн. 00 коп. Вищевказаним пунктом договору визначено, що фактор (банк) надає в розпорядження клієнта (ПП "Краматорськ-Торг-Бакалія") грошові кошти в сумі, яка підлягає оплаті боржником (ПП "Донецьк-Торг-Бакалея") за здійснення поставки, але не більше ліміту, вказаного в п. 1.3 на рахунок клієнта (ПП "Краматорськ-Торг-Бакалія") у строк до 3 трьох календарних днів від дати передачі фактору (позивачу) документів, вказаних у пункті 2.3.1 за актом прийому-передачі. Вказаним пунктом встановлено, що клієнт (ПП "Краматорськ-Торг-Бакалія") зобов’язується передати фактору (позивачу) за актами прийому-передачі документи, які посвідчують права вимоги клієнта (ПП "Краматорськ-Торг-Бакалія") до боржника (ПП "Донецьк-Торг-Бакалея"): оригінал договору поставки, оригінал рахунку-фактури; копію податкової накладної, копії документів, які підтверджують відвантаження товару, інші документи по вимозі фактору (позивача), які підтверджують відвантаження товару клієнта (ПП "Краматорськ-Торг-Бакалія") на адресу боржника (ПП "Донецьк-Торг-Бакалея") та отримання товару боржником (ПП "Донецьк-Торг-Бакалея") на умовах договору поставки. Вказані у даному пункті документи передаються фактору (позивачу) у строк не пізніше трьох календарних днів від дати підписання документу. Відповідно до пункту 2.3.4 клієнт (ПП "Краматорськ-Торг-Бакалія") зобов’язаний сплатити фактору (позивачу) винагороду у розмірі, передбаченому пунктом 3.1 на рахунок, вказаний в п.2.4.4 та не пізніше строку, вказаного в пункті 3.2. На виконання умов договору про проведення факторингу № 07-1062 від 28.11.2007 клієнт (ПП "Краматорськ-Торг-Бакалія") передав, а позивач банк (фактор) прийняв за договором документи, передбачені пунктом 2.3.1 вказаного договору та передав йому грошові кошти в сумі 250 000 грн. 00 коп., за які він повинен сплачувати винагороду у розмірі 3,25% згідно розрахунку, що передбачено пунктом 3.1 договору. А грошові кошти за договором поставки сплачуються боржником на рахунок банка, оскільки реєстром № 1 до договору поставки боржник був повідомлений про укладення договору факторингу, що підтверджується його підписом. В силу пункту 1 статті 1082 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Проте, боржник (ПП "Донецьк-Торг-Бакалея"), не виконав свої зобов’язання за договором поставки № 980 від 09.01.2007 належним чином, не здійснив перерахування грошових коштів у повному обсязі, заборгованість за кредитом склала 242 561 грн. 67 коп., тому, на думку суду першої інстанції, позовні вимоги до нього пред’явлені правомірно і підлягають до задоволення. В забезпечення виконання договору поставки № 980 від 09.01.2007 банк (кредитор) та Приватне підприємство "Краматорськ-Торг-Бакалія" (поручитель) 28.11.2007 уклали договір поруки, згідно з яким Приватне підприємство "Краматорськ-Торг-Бакалія" (поручитель) зобов’язався солідарно відповідати перед банком (кредитором) у повному обсязі за виконання боржником (ПП "Донецьк-Торг-Бакалея") зобов’язань за договором поставки № 980 від 09.01.2007, укладеному між боржником (ПП "Донецьк-Торг-Бакалея") та Приватним підприємством "Краматорськ-Торг-Бакалія", права вимоги за яким відступлені поручителем (ПП "Краматорськ-Торг-Бакалія") згідно з договором № 07-1062 від 28.11.2007 про проведення факторингу, а саме: здійснення платежів за поставками, визначеними у реєстрах по договору про проведення факторингу, відповідно до умов договору поставки на загальну суму 250 000 грн. 00 коп. на користь кредитора (позивача), у зв’язку з укладенням договору факторингу; сплати неустойки, відшкодування збитків у порядку та розмірі, визначених договором поставки. Пунктом 4 договору поруки сторони передбачили, що у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором поставки, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Згідно з пунктом 5 у випадку невиконання боржником якого-небудь із зобов’язань, передбачених п.1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов’язань. Поручитель зобов’язаний виконати заявлені вимоги продовж п’яти календарних днів з моменту отримання вимоги (пункт 6 договору). На виконання вказаних умов договору позивач направив поручителю (ПП "Краматорськ-Торг-Бакалія") вимоги №№ 5499/1 від 21.11.2008, 6128 від 26.12.2008 про погашення заборгованості та сплати пені. Банк вважає, що вказані вимоги отримані поручителем, але з огляду на вказані листи вбачається, що про отримання листів є позначка з підписом особи, посадове становище та прізвище якої невідомі і не скріплені печаткою. Тому суд не має підстав вважати, що повідомлення було отримано поручителем. Крім того, позивач, вважаючи, що заборгованість не погашена, пред’явив позов до поручителя. Однак, для звернення з позовним вимогами до поручителя позивач не врахував, що відповідно до пункту 4 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. Договір поруки укладений 28.11.2007 і пунктом 6 вказаного договору сторони встановили строк виконання зобов’язання поручителем. З позовом позивач звернувся 10.12.2009, тобто за межами встановлених строків. А відтак позовні вимоги, заявлені до ПП "Краматорськ-Торг-Бакалія", на думку суду першої інстанції, задоволенню не підлягають. Щодо позовних вимог про стягнення пені у сумі 23 251 грн. 50 коп., судом першої інстанції зазначено таке. Фактично позивачем пеня нарахована за несвоєчасну сплату заборгованості боржником. Така відповідальність договором про проведення факторингу сторонами не передбачена, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Приватне підприємство "Краматорськ-Торг-Бакалія" звернулось з зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" м. Дніпропетровськ в особі Краматорської філії про визнання недійсним договору поруки від 28.11.2007. В обґрунтування позову позивач посилається на відсутність домовленості про забезпечення зобов’язань сторін за договором поставки, договором про надання факторингу не передбачено надання поруки. З оспорюваного договору вбачається, що предметом договору поруки є надання поруки Приватним підприємством "Краматорськ-Торг-Бакалія" перед банком за виконання зобов’язань Приватним підприємством "Донецьк-Торг-Бакалея" своїх обов’язків за договором поставки № 980 від 09.01.2007. Вказаний предмет відповідає діючому законодавству і в тому числі статті 548 Цивільного кодексу України. Звертаючись до суду з касаційною скаргою ПАТ КБ "Приватбанк" в особі Краматорської філії посилається на неправильне застосування судом при ухваленні оскаржуваного рішення положень ст.559 ЦК України, якою визначені обставини та строки припинення поруки. Скаржник просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог до поручителя, задовольнивши їх. Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, однак рішення у справі слід скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору поруки, задовольнивши такі вимоги, виходячи з наступного. Відповідно до положень ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. За правовою природою порука є способом переведення боргу за певних умов: невиконання боржником зобов’язання. Статтею 520 ЦК України регулюється заміна боржника у зобов’язанні: боржник у зобов’язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора. Тобто переведення боргу здійснюється за домовленістю боржника та нового боржника за згодою кредитора. За наслідками правового аналізу положень ст.520 та ст.553 ЦК України, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що однією із сторін договору поруки має бути боржник. Оспорюваний за зустрічним позовом договір поруки укладений між поручителем та кредитором; волевиявлення боржника на забезпечення виконання ним зобов’язання порукою відсутнє, що є підставою для визнання договору поруки недійсним у відповідності до п.3 ст.203, п.1 ст.215 ЦК України. Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ПАТ КБ "Приватбанк" в особі Краматорської філії залишити без задоволення. Рішення господарського суду Донецької області від 29.04.2010 у справі № 1/309 в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати. Визнати недійсним договір поруки від 28.11.2007, укладений між Приватним підприємством "Краматорськ-Торг-Бакалія" та ПАТ КБ "Приватбанк". У решті рішення залишити без зміни. Головуючий, суддя Є. Борденюк Судді : С.Могил С.Самусенко http://reyestr.court.gov.ua/Review/10701006

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "01" листопада 2011 р. Справа № 10/16-11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого суддів: Воліка І.М. (доповідача), Коваленко С.С., Хрипуна О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на рішення від 10.02.2011 господарського суду Дніпропетровської області та на постановувід 16.05.2011 Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі№ 10/16-11 господарського суду Дніпропетровської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Союзінвестгруп" до 1) Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус", про визнання недійсним договору поруки В судове засідання прибули представники сторін: позивача ОСОБА_1 (дов. від 14.03.2011 № 78); відповідача-1 не зявились; відповідача-2 не зявились; Відповідно до Розпорядження заступника секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 31.10.2011 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегією суддів у наступному складі: головуючий Волік І.М., судді Коваленко С.С., Хрипун О.О. ВСТАНОВИВ: У лютому 2011 року позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Союзінвестгруп" (надалі ТОВ "Союзінвестгруп") звернулось до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" (надалі ПАТ КБ "Приватбанк", відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус" (надалі ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус", відповідач-2) про визнання недійсним договору поруки б/н від 02.09.2010, укладений між відповідачами без погодження з відповідачем. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2011 у справі № 10/16-11 (суддя Кощеєв І.М.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.05.2011 (колегія суддів: Мороз В.Ф. головуючий, судді Науменко І.М., Голяшкін О.В.), позовні вимоги ТОВ "Союзінвестгруп" задоволено; визнано недійсним договір поруки б/н від 02.09.2010, укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус"; стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ТОВ "Союзінвестгруп" - витрати по сплаті держмита в розмірі 42,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн.; стягнуто з ТОВ "Українське фінансове агентство "Вкрус" на користь - витрати по сплаті держмита в розмірі 42,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн. Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, відповідач-1 ПАТ КБ "Приватбанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2011 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.05.2011 скасувати повністю і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 511, 553, 556, 627, 215 Цивільного кодексу України, ст. ст. 43, 47, 22, 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням чого, суди не надали належної правової оцінки правовідносинам сторін та прийняли рішення, які не ґрунтується на повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, що є підставою для скасування оскаржуваних судових актів. Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти її доводів та просив залишити оскаржувані судові акти без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Відповідач-2 не скориставсь правом, наданим ст.1112 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на касаційну скаргу відповідача-1 до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду судових актів, які оскаржуються. Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 27.06.2007 між Закритим акціонерним товариством "Комерційний банк "ПриватБанк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк") та ТОВ "Союзінвестгруп" (Позичальник) укладений Кредитний договір № 1549, з урахуванням змін внесених Додатковою угодою від 27.03.2008, згідно умов якого Банк надає Позичальнику кредит у розмірі 740 000,00 дол. США зі сплатою процентів у розмірі 12,6 % річних та зменшенням ліміту кредитних коштів згідно графік (Додаток №1), з остаточним поверненням кредиту до 25.03.2009. В пункті А.5 Кредитного договору № 1549 сторони погодили, що зобовязання Позичальника забезпечуються договором іпотеки №1549/ДЗ від 27.06.2007, договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 27.06.2007, договорами поруки від 27.06.2007. Відповідно до пункту 2.2.12. Кредитного договору, Позичальник зобовязується належним чином оформити договір іпотеки, договір про задоволення вимог Іпотекодержателя в забезпечення виконання зобовязань по даному договору, договір страхування закладеного майна, а також надати інші необхідні документи поруку засновників. Згідно Статуту ТОВ "Союзінвестгруп" засновниками товариства є ТОВ "Союзукртранс", ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, а тому з зазначеними засновниками, за попередньою згодою з Позичальником - ТОВ "Союзінвестгруп", з метою забезпечення виконання Позичальником своїх зобовязань за Кредитним договором № 1549, були укладені договори поруки б/н від 27.06.2007. Проте, 02.09.2010 між ПАТ КБ "ПриватБанк" (Кредитор) та ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус" (Поручитель) укладений Договір поруки б/н, предметом якого є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання ТОВ "Союзінвестгруп" всіх своїх обовязків за Кредитним договором № 1549, на суму кредиту у розмірі 740 000 дол. США., зі строком повернення до 25.03.2009. За умовами Договору поруки сторони погодили, що у випадку невиконання Боржником обовязків за Кредитним договором, Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором, як солідарні боржники (п. 4 Договору); Поручитель зобовязаний виконати обовязок, зазначений в письмовій вимозі Кредитора, впродовж пяти календарних днів з моменту отримання вимоги (п. 6 Договору). При цьому, судами встановлено, що даний договір є двостороннім та укладений без попередньої згоди на то боржника - ТОВ "Союзінвестгруп". В силу приписів частини 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст.215 ЦК України). Частиною 1 ст. 554 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що оспорюваний договір поруки безпосередньо впливає на права та обовязки Позичальника (позивача), а відповідно до ст. 511 Цивільного кодексу України зобовязання не створює обовязку для третьої особи; у випадках, встановлених договором, зобовязання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. Оскільки зазначеною нормою передбачене загальне правило участі третьої особи у зобовязанні, а саме зобовязання не повинно створювати обовязків для третьої особи, тобто не можна без згоди особи покласти на неї обовязок вчинити якусь дію або утриматись від вчинення такої дії, з урахуванням цього, суд дійшов висновку що договір поруки від 02.09.2010 не відповідає вимогам діючого законодавства, а тому є недійсними. Статтею 553 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. З правового аналізу наведеної норми випливає, що природа поруки полягає у поєднанні волі боржника і поручителя відповідати спільно, а тому порука за договором передбачає волевиявлення як боржника, так і поручителя. З огляду цього, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає обґрунтованими та такими що відповідають вимогам закону висновки судів попередніх інстанцій, що оспорюваний договір поруки від 02.09.2010 є недійсним, оскільки суперечить поняттю договору, зокрема ст. 626 Цивільного кодексу України, як домовленості двох або більше сторін, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків, що встановлює права та обовязки, у тому числі для боржника (солідарна відповідальність), який не є стороною договору. З огляду на вищевикладене колегія суддів вважає, що висновок господарських судів про обґрунтованість заявлених позовних вимог є законним, відповідає фактичним обставинам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального і процесуального права. Разом з тим, доводи викладені у касаційній скарзі, зводяться до намагань скаржника надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам ст. 1117 ГПК України, і тому до уваги не беруться. Таким чином, оскаржувані судові акти у справі винесені з дотриманням норм процесуального законодавства щодо повного та всебічного дослідження обставин справи та належної оцінки доказів, є законними та обґрунтованими, тому їх слід залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення. Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" залишити без задоволення. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.05.2011 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2011 у справі № 10/16-11 залишити без змін. Головуючий, суддя І.М. Волік Судді : С.С. Коваленко О.О. Хрипун http://reyestr.court.gov.ua/Review/19018785

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "20" липня 2011 р. Справа № 14/22-11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого суддів: Муравйова О.В. Полянського А.Г. Яценко О.В.,(доповідач у справі) розглянувши матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.05.2011 р. у справі № 14/22-11 господарського суду Дніпропетровської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзінвестгруп" до 1. Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус" про визнання недійсним договору поруки від 02.09.2010 р. в судовому засіданні взяли участь представники сторін від позивача від відповідача 1 ОСОБА_1 дов.№78 від 14.03.2011 ОСОБА_2 дов.№9113 від15.12.2005р. ВСТАНОВИВ : Товариство з обмеженою відповідальністю "Союзінвестгруп" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус", про визнання недійсним договору поруки від 02.09.2010 р. 18.01.2011 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзінвестгруп" надійшла заява про уточнення позовних вимог. Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2011 р. у справі №14/22-11 позов задоволено, визнано недійсним договір поруки б/н від 02.09.2010 р., укладений між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та товариством з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус". Не погоджуючись з винесеним рішенням Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.02.2011р. у справі № 14/22-11 повністю, прийняти нове рішення, яким відмовити у визнанні недійсним договору поруки від 02.09.2010р. укладеного між Публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українське фінансове агентство "Верус", у забезпечення виконання зобовязань по Кредитному договору № 2096 від 12.09.2008р. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.05.2011р. рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2011 р. у справі № 14/22-11 залишено без змін, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - без задоволення. Не погоджуючись з прийнятою постановою Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2011р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.05.2011р., направити справу № 14/22-11 про визнання недійсним договору поруки № б/н від 02.09.2010 р. укладеного між сторонами, на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області, аргументуючи порушенням норм права, зокрема ст. ст. 91, 92, 202, 203, 215, 511, 547, 553, 554, 556, 627 Цивільного кодексу України, ст.ст. 174, 180 Господарського кодексу України Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з оглядну на наступне. Судами попередніх інстанцій встановлено, 12.09.2008р. між Приватбанком, як Банком, та ТОВ "Союзінвестгруп", як Позичальником, було укладено кредитний договір №2096, згідно п.п.А.1, А.2 якого банк надав Позичальнику строковий кредит, ліміт якого складає 40 000,00 доларів США, з метою поповнення оборотних коштів, а також, 2600,00 доларів США на оплату страхових платежів у випадку і в порядку, передбачених п.п. 2.1.5, 2.2.12 даного договору. Відповідно до п.А.5 вищезгаданого кредитного договору, зобовязання Позичальника забезпечуються договором застави транспортного засобу №2096/ДЗ від 12.09.2008р., а також, договорами поруки від 12.09.2008р. 12.09.2008р. між гр.ОСОБА_3., як заставодавцем, та ЗАТ КБ "Приватбанк", як заставодержателем, було укладено договір застави автотранспорту №2096/ДЗ, згідно п.1.1 якого, предметом договору визначено надання в заставу автотранспорту, опис якого зазначений в п.6 цього договору, в забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "Союзінвестгруп" (позичальник) перед заставодержателем, в силу чого заставодержатель має вищий пріоритет (переважне право) в разі невиконання позичальником зобов'язань, забезпечених заставою, та (або) невиконання заставодавцем зобов'язань за цим договором, одержати задоволення за рахунок переданого в заставу автотранспорту переважно перед іншими кредиторами заставодавця та (або) позичальника./а.с.29 том 1/. 12.09.2008р., за попередньою згодою боржника, ТОВ "Союзінвестгруп", між ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, як поручителями, та Приватбанком, як кредитором, було укладено, відповідно, договори поруки №1, №2, №3, за п.1.1 яких предметом договорів є також надання поруки поручителями перед кредитором за виконання ТОВ "Союзінвестгруп", як боржником, своїх обовязків за кредитним договором від 12.09.2008р. №2096. /а.с.30 том 1/. В свою чергу, 12.09.2008р., за попередньою згодою боржника, ТОВ "Союзінвестгруп", між ТОВ "Союзукртранс", як поручителем, та Приватбанком, як кредитором, було укладено договір поруки №4, відповідно до п. 1.1 якого предметом договору є знову ж таки надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Союзінвестгруп", як боржником, своїх обовязків за кредитним договором від 12.09.2008р. №2096. /а.с.34 том 1/. Матеріалами справи підтверджується, що 02.09.2010р. між ТОВ "Українське фінансове агентство "Верус", як поручителем, та Приватбанком, як кредитором, був укладений договір поруки б/н, предметом якого визначено надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ "Союзінвестгруп" всіх своїх обовязків за кредитним договором №2096 від 12.09.2008р., за яким кредитор надав боржникові кредит у сумі 40 000,00 доларів США, а боржник, зі свого боку, взяв на себе зобовязання отримані кредитні кошти повернути у строк до 12.09.2011р. Судами попередніх інстанцій встановлено, що даний договір є двостороннім, укладений без попередньої згоди на то боржника, ТОВ "Союзінвестгруп", що сторонами, зокрема, відповідачем-1, не заперечується, підтверджується відсутністю на договорі печатки та підпису уповноваженого представника ТОВ "Союзінвестгруп". /а.с.35 том 1/. Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 Цивільного кодексу України). Суд апеляційної інстанції, обгрунтовано визнав безпідставними доводи скаржника з приводу того, що оспорюваний договір поруки безпосереднього впливу на права та обовязки позивача /боржник/ не створює, адже, відповідно до ч.1 ст.554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Відповідно до ст.557 Цивільного кодексу України, боржник, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, повинен негайно повідомити про це поручителя . Поручитель, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, у зв'язку з ненаправленням йому боржником повідомлення про виконання ним свого обов'язку , має право стягнути з кредитора безпідставно одержане або пред'явити зворотну вимогу до боржника . Отже, суди попередніх інстанцій дійшли до обгрунтованого висновку, що у звязку із неможливістю повідомити поручителя про виконання зобовязання перед кредитором, оскільки за оспорюваним договором поруки ані сам поручитель, ані його місцезнаходження боржнику були невідомі, застосування вищезгаданої правової норми може призвести до небажаних наслідків для позивача /боржника/, зокрема, подвійної сплати суми основного зобовязання /тобто, і кредиторові, і невідомому поручителю за зворотною вимогою/. Твердження публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про те, що позивач, як Позичальник за кредитним договором, стороною у договорі поруки бути не може, у звязку з чим не потрібна й згода останнього на його укладення, є помилковим. Відповідно до п.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно до ст.511 Цивільного кодексу України, у випадках, встановлених договором, зобовязання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора. В свою чергу, на підставі п.2 ст.556 Цивільного кодексу України, до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку, що природа поруки полягає у поєднанні волі боржника і поручителя відповідати спільно, а тому порука за договором передбачає волевиявлення як боржника, так і поручителя. Отже, суд першої та апеляційної інстанції, враховуючи відсутність згоди боржника /позивача/ на укладення оспорюваного договору поруки б/н від 02.09.2010р., цілком правомірно визнаний недійсним на підставі п.3 ст.203, п.1 ст.215 Цивільного кодексу України, як такий, що суперечить нормам діючого законодавства України. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїй постанові від 01.09.2009р. у справі №42/492-52/116. За таких обставин, судова колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального права, доводи скаржника не спростовують законності прийнятого у справі рішення. У звязку з наведеним колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає підстав для скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.05.2011р. у справі № 14/22-11. Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд ПОСТАНОВИВ: 1.Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.05.2011р. у справі № 14/22-11 залишити без задоволення. 2.Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 16.05.2011р. у справі № 14/22-11 залишити без змін. Головуючий О.В. Муравйов Судді А.Г. Полянський О.В. Яценко http://reyestr.court.gov.ua/Review/17143937

Определение апелляционного суда г. Киева от 09.08.2012 по делу №22-ц/2690/9902/2012 оставившее в силе решение Днепровского районного суда г. Киева от 01.03.2012 по делу №2-6790/2011 о признании не подлежащей исполнению исполнительной надписи нотариуса Осипенка Д.О. в пользу Сведбанка об обращении взыскания на квартиру. Нет бесспорности, в уведомлении нет требования вернуть всю сумму, сумма указанная в надписи не совпадает с суммой в уведомлении.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22ц-4433/11 Головуючий по 1-й інстанції Колотієвський О.О. Суддя-доповідач: Триголов В. М. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 лютого 2012 року м.Полтава Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі: головуючого судді: Триголова В.М., суддів: Омельченко Л.М., Пікуля В.П., при секретарі: Ачкасовій О.Н. розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» в особі Світловодської філії на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 08 листопада 2011 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» в особі Світловодської філії до ОСОБА_2 про звернення стягнення на заставне майно. В С Т А Н О В И Л А : Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 08 листопада 2011 року у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» в особі Світловодської філії щодо стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №113-07 від 04.06.2007 року шляхом звернення стягнення на заставне майно відмовлено, у звязку із пропуском строку позовної давності. Не погодившись з вказаним рішенням районного суду, в.о. директора Світловодської філії ПАТ ««Український інноваційний банк»» подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове яким позов задовольнити, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції вірно встановлено, що 04.06.2007 року між ОСОБА_3 та АТ «Український інноваційний банк» в особі Кременчуцької філії (на теперешній час реорганізовано у Світловодську філію ПАТ ««Український інноваційний банк») укладено кредитний договір №113-07 про надання кредиту в сумі 100000 грн. на строк до 03.06.2008 року зі сплатою 17% річних та 0,2 щомісячної комісії. В забезпечення виконання зобов»язань позичальника ОСОБА_3, Банк згідно іпотечного договору №104-07 від 04.06.2007 року прийняв у ОСОБА_2 в іпотеку будівлю гусятника з баштою Рожковського, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 594 кв.м. та будівлю гусятника по АДРЕСА_2, загальною площею 339,6 кв.м. Заставна вартість предмета іпотеки визначена за домовленості сторін та склала 680000 грн. Згідно п.8.2 кредитного договору у разі виникнення простроченої заборгованості або прострочення сплати процентів, або прострочення сплати щомісячної комісії, позивач має право стягувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. У звязку з невиконанням ОСОБА_3 зобовязань за кредитною угодою, банк звернувся до Кременчуцького районного суду Полтавської області з заявою про видачу судового наказу. 01.10.2009 року вказаним судом видано судовий наказ про стягнення з боржника ОСОБА_3 заборгованості в сумі 180791 грн. та судових витрат, який було предявлено на виконання до ВДВС Кременчуцького РУЮ. Згідно повідомлення ВДВС від 14.01.2011 року у боржника відсутнє майно, за рахунок якого можливо стягнути заборговність. Станом на 27.05.2011 року за кредитною угодою №113-07 від 04.06.2007 року обліковується непогашена заборгованість в сумі 254698,48 грн., з яких: 100000 грн. прострочений кредит; 62084,99 грн. прострочені відсотки за користування кредитом; 7591,25 грн. прострочена комісія; 1211 грн. строкові відсотки за період з 01.05.2011 року по 26.05.2011 року; 167, 74 грн.- строкова комісія за період з 01.05.2011 року по 26.05.2011 року; 13597,15 грн. інфляція за несвоєчасну сплату відсотків; 1717,71 грн. - інфляція за несвоєчасну сплату комісії; 42683,34 грн. - інфляція за несвоєчасну кредиту. Відповідно до ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону. Відповідно до ч.1 ст 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до п. 8.3 договору кредитного договору позивач має право вимагати дострокового погашення заборгованості за кредитним договором, а якщо вимога не буде задоволена, звернути стягнення на предмет іпотеки. Згідно з ч.1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання. Відповідно до ч.1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. Враховуючи викладене, а також те, що ОСОБА_2 було отримано вимогу банку №265-003 від 14.04.2011 року про погашення заборговності, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про доведеність позову ПАТ «Український інноваційний банк», за винятком розрахунку розміру пені, яка відповідно до ст. 258 ЦК України, підлягає стягненню в межах річного строку. Разом з тим, місцевий суд вірно відмовив у задоволенні позову, у звязку з пропуском позивачем строку позовної давності, про що було заявлено відповідачем. Так, відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно положень ст. 267 цього Кодексу сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Оскільки попередній аналогічний позов банку, предявлений згідно поштового штампу 03.06.2011 року, ухвалою Автозаводського районного суду м.Кременчука Полтавської області від 10.06.2011 року було повернуто для подання до належного суду, а даний позов подано до Кременчуцького районного суду Полтавської області тільки 13.07.2011 року, місцевий суд прийшов до вірного висновку, що трирічний строк позовної давності позивачем пропущений. За таких обставин, судова колегія дійшла до висновку, що порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 08 листопада 2011 року та задоволення апеляційної скарги не встановлено. Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів -, У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» в особі Світловолської філії - відхилити. Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 08 листопада 2011 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий: В. М. Триголов Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/22383557

Надо видеть, что именно установлено судом при отказе во взыскании. Если в решении прямо указано, что договор прекратил свое действие, то Вам и карты в руки.

Решение первой инстанции:

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 серпня 2012 р. Справа № 1806/2а-8274/11 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі Головуючого судді: Калиновського В.А. Суддів: Бенедик А.П. , Курило Л.В. за участю секретаря судового засідання Дерев'янко А.О. Позивач - ОСОБА_1 Представник відповідача - Яцков Д.В. Д Лаби О. П. розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Ковпаківської районної в м. Суми адміністрації на постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 18.04.2012р. по справі № 1806/2а-8274/11 за позовом ОСОБА_4 до начальника Ковпаківської районної в місті Суми адміністрації Джура Олександра Миколайовича , Ковпаківської районної в м. Суми адміністрації третя особа ОСОБА_6 про визнання протиправним та скасування рішення, ВСТАНОВИЛА: Позивач, ОСОБА_4, звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом до начальника Ковпаківської районної в місті Суми адміністрації Джура Олександра Миколайовича, Ковпаківської районної в м. Суми адміністрації , 3-тя особа: ОСОБА_6, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати розпорядження начальника Ковпаківської районної в місті Суми адміністрації від 18.06.2008 р. № 121Р в частині дозволу вчинити правочин ОСОБА_6, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 про заставу (іпотеку) квартири АДРЕСА_1 право користування та власності у якій має неповнолітній ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2. В обгрунтування позовних вимог зазначив, що в серпні 2011 року він від нотаріуса довідався, що у 2008 році його батько звернувся до Ковпаківської районної в м. Суми адміністрації з заявою про надання дозволу на заставу (іпотеку) квартири АДРЕСА_1, право користування та власності у якій має також його неповнолітній син, тобто позивач. Розпорядженням начальника цієї адміністрації Джурою О.М. було дозволено батькові вчинити правочин про заставу вказаної квартири. На даний час так склалася ситуація, що батько борги не сплатив, договір іпотеки стосовно цієї квартири недійсним не був визнаний. Вважає, що таким розпорядженням відповідачі знехтували правами та інтересами дитини, порушили законодавство про охорону дитинства. Крім цього вказує, що дане розпорядження було прийнято формально, зміст його є нелогічним, органами опіки та піклування не було з'ясовані всі обставини щодо надання дозволу на вчинення його батьком такого правочину. Представник відповідачів проти позову заперечував, вказуючи, що у 2008 році опікунська рада діяла на підставі Положення від 23.08.2005 року № 477 зі змінами, затвердженими виконкомом Сумської міської ради та надала дозвіл ОСОБА_6 на вчинення правочину в установленому законом порядку, при цьому покладаючи на батька обов'язок надати неповнолітньому інше житло в разі неплатоспроможності, з чим останній і погодився, написавши заяву. Більш того, сам позивач також подавав заяву, в якій він вказував, що дає згоду на заставу (іпотеку) вказаної квартири. Також, зазначає, що заява ОСОБА_6 розглядалася членами комісії на засіданні опікунської ради 18.06.2008 року, присутні голосували і більшістю голосів заява його була задоволена і відповідно підготовлено розпорядження, що зафіксовано у протоколі № 22. Постановою Ковпаківського районного суду м. Суми від 18.04.2012 року адміністративний позов ОСОБА_4 задоволено. Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких він, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обгрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. Представник відповідача, наполягаючи на порушенні судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позову відмовити, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що згідно свідоцтва про право власності на житло від 15.10.1998 року, виданого Виконавчим комітетом Сумської міської ради ОСОБА_7, ОСОБА_6 та ОСОБА_1 є співвласниками квартири АДРЕСА_1, тобто вона їм належить на праві спільної сумісної власності, (а.с.6) Також, ці особи були зареєстровані в цій квартири, що підтверджується копіями паспортів громадян України та копією довідки ТОВ «Житловик». (а.с.55-58) 18.06.2008 року розпорядженням начальника Ковпаківської районної в м. Суми адміністрації Джура О.М. за № 121 Р був наданий дозвіл на вчинення правочину ОСОБА_6 про заставу (іпотеку) квартири АДРЕСА_1, право власності та користування у якій має неповнолітній ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.7) Також, від цього ж числа був складений протокол № 22 засідання опікунської ради, де вказано, що розглядається заява ОСОБА_6 і присутні 5 працівників вирішили підготувати розпорядження начальника. (а.с. 37-38 ) 04.07.2008 року між ОСОБА_6 та АК банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» був укладений іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_8 (а.с. 51-54 ) Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських Банків від 28 04.2011 року позов ПАТ «Укрсоцбанк», що є правонаступником АК банк соціального розвитку Укрсоцбанк» до ОСОБА_6 було задоволено та стягнуто з останнього 394 660 грн. 60 коп. заборгованості згідно укладених угод. (а.с. 59-63 ) Як вбачається з паспортних даний позивача, станом на 18.06.2008 року та 04.07.2008 року йому виповнилося 17 років. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідач не довів, що розпорядження начальника Ковпаківської районної в м. Суми адміністрації Джура Олександра Миколайовича від 18.06.2008 року № 121 Р в частині надання дозволу вчинити правочин ОСОБА_6 про заставу (іпотеку) квартири АДРЕСА_1, право власності та користування у якій має ОСОБА_1 відповідало змісту чинному законодавству та прийняте було в інтересах дитини. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно зі ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не доже суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Відповідно до ст. 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року №789-ХП, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Частинами 1, 4 ст.177 Сімейного кодексу України визначено, що батьки управляють майном, належним малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов'язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах. Дозвіл органу опіки та піклування на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається в разі гарантування збереження її права на житло. Пунктом 1.3. Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999р. №34/166/131/88, визначено, що органами, які приймають рішення щодо опіки і піклування, є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Пунктом 6.1. передбачено, що органи опіки та піклування вирішують питання щодо збереження за неповнолітніми житла, а також щодо забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які закінчили навчально- виховні заклади і не мають житла. Окрім того, у пункті 6.1 Правил опіки та піклування, затверджених спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.1999р. №34/166/131/88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.1999р. за №387/3680, визначено, що органи опіки та піклування вирішують питання щодо збереження за неповнолітніми житла. Отже, лише опікунська рада уповноважена надавати дозволи на укладання договорів щодо житлових приміщень, право власності та користування у яких належить неповнолітнім, незалежно від того, що опікунська рада має дорадчі функції. Крім того, при наданні таких дозволів опікунська рада має керуватись законодавством, щодо захисту прав та інтересів неповнолітніх. Колегія суддів зазначає, що із змісту оскаржуваного розпорядження вбачається порушено права позивача щодо належного на праві приватної сумісної власності житла. Як зазначено у п. 3.4 Положення про опікунську раду при Зарічній та Ковпаківській районних в місті Суми адміністраціях рішення ради приймається простою більшістю голосів. З протоколу засідання опікунської ради №22 від 18.06.2008р. не вбачається, що 5 членів ради голосували (хто був «за» хто «проти»). Крім цього, у протоколі зазначено, що рада вирішила "підготувати розпорядження начальника", але не зрозуміло, якого змісту . Також не було зафіксовано і хід обговорення питань винесених на розгляд опікунської ради, хоча відповідно до п. 2.7. Інструкції ведення діловодства, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №1153 від 17 жовтня 1997 р., що була чинна на момент засідання опікунської ради, рішення та хід обговорення питань повинні фіксуватись у протоколах засідань колегіальних органів, також повинні фіксуватись і виступи, якщо хід засідання не стенографується. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що засідання ради носило формальний характер, доказів того, що ОСОБА_6 був присутнім на засіданні матеріали справи не містять. Також колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про те, що у Положенні про опікунську раду при Зарічній та Ковпаківській районних в місті Суми адміністраціях від 23.08.2005 р. № 477 не вказано перелік документів, які потрібно надати заявником до опікунської ради, тому опікунська рада розглядає документи, які надані заявником та зазначає наступне. Відповідно до ч.4 ст. 177 Сімейного кодексу України дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло. Отже, незалежно від того, що не вказано перелік документів, які потрібно надати заявником до опікунської ради, опікунська рада має перевірити усі обставини і надати дозвіл на вчинення правочину лише в разі гарантування збереження права дитини на житло. Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо того, що опікунська рада не в повній мірі вивчила та з'ясувала питання, які б виключали всі сумніви стосовно майбутнього порушення інтересів дитини в разі укладання цього правочину. Слід зазначити, що як вбачається з матеріалів справи, опікунська рада, надаючи дозвіл ОСОБА_6 вчинити правочин відносно квартири, де проживала і була зареєстрована дитина, всупереч п. 3.5 зазначеного Положення не в повній мірі вивчила та з'ясувала питання, які б виключали всі сумніви стосовно майбутнього порушення інтересів дитини в разі укладення його батьком правочину з банком, тобто не було відомостей щодо доходів батьків позивачів, відсутності чи наявності іншого житла у батьків, навіть не було відомостей щодо змісту (умов) правочину, дозвіл на який було надано. Також колегія суддів зазначає, що органами опіки не були з'ясовані питання про наявність у батьків іншого житла, чи це житло не гірше, за те, де він проживає. Також, колегія суддів не може прийняти до уваги доводи про те, що згідно заяви, поданої ОСОБА_1 до опікунської ради, він дає згоду на заставу спірної квартири, так як дата вказана 12.06.2010 року, а не 2008 року як про це свідчать інші матеріали. Слід зазначити про те, що на час надання дозволу опікунської ради батьку позивача у 2008 році він був неповнолітнім, і таку заяву не можна вважати належним та допустимим доказом того, що він міг у повній мірі розуміти правовий зміст та наслідки вкладеного. Згідно з ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не довів , що оскаржуване розпорядження відповідає чинному законодавству та було прийняте в інтересах дитини, а отже позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують. Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Ковпаківського районного суду м. Суми від 18.04.2012 року по справі № 1806/2а-8274/11 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено. Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Ковпаківської районної в м. Суми адміністрації залишити без задоволення. Постанову Ковпаківського районного суду м. Суми від 18.04.2012р. по справі № 1806/2а-8274/11 залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України. Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А. Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Калиновський В.А. Повний текст ухвали виготовлений 20.08.2012 р. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25748206

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2009 р. № 39/189 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів : Головуючий суддя Судді:Борденюк Є.М. Могил С.К., Самусенко С.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ЗАТ "Альфа-Банк" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2009 у справі№ 39/189 господарського суду міста Києва за позовом ТОВ "Інвестсервіс" до ЗАТ "Альфа-Банк" третя особа :ТОВ "Компанія Альянс" пророзірвання договору та стягнення збитків в сумі 1 812 655, 30 грн., за участю представників: позивача: Демченко Я.О., відповідача :Казак П.М., третьої особи :не з’явились, В С Т А Н О В И В: Оскарженою постановою Київського апеляційного господарського суду від 01 жовтня 2009 року залишено без змін рішення господарського суду міста Києва від 20 липня 2009 року, яким частково задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестсервіс" до закритого акціонерного товариства "Альфа-Банк": розірвано Договір про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008, Договір іпотеки № 758/08 від 29.08.2008, Договір застави майнових прав № 650/08 від 29.08.2008, Договір застави майнових прав № 652/08 від 29.08.2008, укладені між позивачем та відповідачем; в частині позовних вимог про розірвання договору застави № 653/08 від 02.09.2008, договору іпотеки № 654/08 від 02.09.2008, договору відступлення корпоративних прав (частки у статутному капіталі) № 653/08-1 від 02.09.2008, договору поруки № 423 від 02.09.2008 провадження у справі припинено; в позовних вимогах про стягнення з відповідача 1 812 655,30 грн. збитків відмовлено. В касаційній скарзі ЗАТ "Альфа-Банк" просить скасувати зазначені судові рішення в частині розірвання договорів, та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог. Переглянувши в касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, спірний Договір про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 сторони уклали 29 серпня 2008 року. Відповідно до п. 1.1. ст. 1 Договору, відповідач відкриває позичальнику (позивачу) мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію та на підставі додаткових угод до договору окремими частинами (траншами) надає позичальнику кредит у порядку і на умовах, визначених договором, а позивач зобов'язується використати кредит з метою, зазначеною у п. 1.5. договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, виконати інші умови договору та повернути банку кредит у терміни, встановлені договором. Пунктом 1.2. ст. 1 договору встановлений ліміт кредитної лінії в сумі, еквівалентній 22000 000,00 доларів США. Згідно з п. 1.4. ст. 1 договору, строк дії кредитної лінії закінчується 28 серпня 2010 року. Пунктом 1.5. ст. 1 договору передбачено, що кредит надається позивачу для фінансування будівництва об'єкту "Пансіонат для сімей з дітьми в смт. Ореанда", а також на поповнення оборотних коштів позичальника. У п. 2.1. ст. 2 договору сторони погодили, що належне виконання позивачем зобов'язань за договором забезпечується, в тому числі: іпотекою майнових прав на нерухоме майно, будівництво якого не завершено, а саме: "Пансіонат для сімей з дітьми ТОВ "“Інвестсервіс" в смт. Ореанда", що розташований за адресою: смт. Ореанда, м. Ялта, Автономна Республіка Крим та належить позичальнику; заставою майнових прав, що належать позичальнику за договором підряду № 19.02.08 від 19.02.2008 на виконання робіт по будівництву об'єкту, укладеного між позичальником та товариством з обмеженою відповідальністю "УРБЕК"; заставою майнових прав, що належать позичальнику за договором № 33/08 від 14.04.2008, укладеного між позичальником та Кримським республіканським підприємством "Протизсувне управління"; порукою Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Альянс" на повну суму зобов'язань позичальника та на строк дії договору. Судами встановлено, що на виконання вимог п. 2.1. ст. 2 договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008 та з метою забезпечення належного виконання основного зобов'язання між позивачем та відповідачем були укладені іпотечний договір № 758/08 від 29.08.2008, договір застави майнових прав № 650/08 від 29.08.2008, договір застави майнових прав № 652/08 від 29.08.2008. Окрім того, 02 вересня 2008 року на виконання вимог п. 2.1. ст. 2 договору про відкриття кредитної лінії з метою забезпечення належного виконання основного зобов'язання між відповідачем та ТОВ "Компанія Альянс" був укладений договір поруки № 423-П/08, згідно з п. 2.1. ст. 2 якого ТОВ "Компанія Альянс" поручається за виконання боржником (позивачем) обов'язків, що виникли на підставі договору про відкриття кредитної лінії або можуть виникнути на підставі нього в майбутньому. Судами також з’ясовано, що відповідач на виконання прийнятих на себе зобов’язань по договору про відкриття кредитної лінії надав позивачу 470 000,00 доларів США (еквівалент 2279547,00 гривень на момент отримання) на підставі підписаної між позивачем та відповідачем додаткової угоди № 1 від 03.09.2008, які спочатку були використані позивачем шляхом розміщення їх у повному обсязі на депозиті у ЗАТ "Альфа-Банк" в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором застави майнових прав на банківський вклад № 793/08 від 04.09.2008, а 14.11.2008 - повернуті на погашення грошових зобов'язань позивача за договором про відкриття кредитної лінії перед відповідачем. Підставою позовних вимог про розірвання договору про відкриття кредитної лінії (основного договору) та договорів, укладених на забезпечення виконання позивачем обов’язків по основному договору стало невиконання відповідачем зобов’язань з надання позивачу решти кредитних коштів, обсяг яких складає 98% від обумовленої обома сторонами суми кредиту. Вирішуючи господарський спір, суди обох інстанцій прийняли до уваги листи позивача, адресовані відповідачу, в яких позивач вказував на відсутність фінансування в рамках оформленої кредитної лінії та звертався до відповідача з проханням виділити грошові кошти та розпочати фінансування будівництва об'єкту. Відповідач надсилав на адресу позивача листи, в яких, посилаючись на погіршення ситуації на світовому та українському фінансовому ринку, повідомляв позивача про відсутність можливості фінансування будівництва об'єкту по договору про відкриття кредитної лінії. Згідно пункту 9.1. ст. 9 договору позичальник повинен повернути банку кредит шляхом повернення кожного траншу в останній день строку, що складає 24 місяці з дати укладення додаткової угоди, на підставі якої цей транш наданий, а траншів, наданих менше ніж за 24 місяці до дня закінчення строку дії кредитної лінії, зазначеного у п. 1.4. договору, - шляхом їх повернення у день закінчення строку дії кредитної лінії. Повернення кредиту або його частини до настання зазначеного терміну вважається достроковим. Відповідно до п. 9.2. ст. 9 договору позивальник не має права без згоди банку достроково повернути кредит або його частину. У випадках, передбачених договором або чинним законодавством України, позичальник зобов'язаний повернути кредит достроково. Як встановлено обома судовими інстанціями на підставі наявних матеріалів справи, 12 листопада 2008 року у зв’язку з відсутністю у відповідача можливості здійснення фінансування будівництва об'єкту в смт. Ореанда згідно договору про відкриття кредитної лінії, позивач звернувся до відповідача з листом, в якому просив згоди відповідача на дострокове погашення кредитної заборгованості по договору про відкриття кредитної лінії. Висновок судів про те, що відповідач надав згоду на дострокове погашення кредиту, зроблений на підставі встановленого факту погашення позивачем наданого кредиту (траншу) у сумі 470 000,00 доларів США 14 листопада 2008 року платіжним дорученням № 38. У зв’язку з подальшим невиконанням відповідачем умов договору, 19 листопада 2008 року позивач направив на адресу відповідача лист № 48 із пропозицією розірвати договір про відкриття кредитної лінії та пов'язані з ним договори, проте, відповідач, всупереч встановленому ч. 3 ст. 188 Господарського кодексу України порядку розірвання договорів, про результати розгляду зазначеної пропозиції позивача не повідомив. З огляду на вищенаведене, суди керувались положеннями ч. 4 ст. 188 ГПК України, якою закріплено право заінтересованої сторони передати спір на вирішення суду у разі не досягнення згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у випадку неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, Крім цього, судами зазначено, що відповідно до п. 2 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору та відшкодування збитків. Згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. На підставі наявних матеріалів справи суди дійшли висновку, що позивач укладав спірний договір про відкриття кредитної лінії для отримання коштів з метою їх використання для фінансування будівництва об'єкту "Пансіонат для сімей з дітьми ТОВ "Інвестсервіс" в смт. Ореанда" та для поповнення власних оборотних коштів, а необхідною передумовою для їх отримання є надання вказаних коштів відповідачем на підставі підписаних додаткових угод до договору. Судами зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що банківський кредит –це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. В пункті 4.2. ст. 4 договору про відкриття кредитної лінії визначено, що банк надає позичальнику кредит лише у межах строку дії кредитної лінії окремими частинами (траншами) шляхом надання одного траншу, що дорівнює ліміту кредитної лінії, або декількох траншів, але так, щоб у будь-який момент розмір кредиту не перевищував ліміт кредитної лінії. Кожний транш надається на підставі окремої додаткової угоди до цього договору, укладеної між позичальником і банком, у строк не пізніше двох календарних днів з дня її укладення. Додаткові угоди про надання окремих траншів можуть бути укладені лише за взаємною згодою сторін і є невід'ємною частиною договору. У кожній такій додатковій угоді сторони повинні визначити валюту і розмір траншу та реквізити для його надання, якщо вони відрізняються від зазначених у п. 10.2. договору. Судами вказано, що договором про відкриття кредитної лінії не передбачався конкретний графік надання окремих частин кредиту (траншів), а було встановлено, що видача таких частин здійснюється виключно на підставі окремих угод, що регламентують порядок отримання та повернення кредитних коштів. Проте, аналізуючи зміст п. 4.2. ст. 4 договору про відкриття кредитної лінії, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що необхідною передумовою для надання траншу є підписання сторонами додаткової угоди до договору, а необхідною передумовою для підписання додаткової угоди про надання траншу повинно бути звернення позивача про його отримання. Відповідно до норм законодавства, що регулюють відносини, пов'язані з кредитуванням, сутність будь-якого кредитного договору, яким не передбачається конкретний графік надання кредиту, а відтак і вищезазначеного договору полягає в тому, що позичальник звертатиметься до банку за наданням кредиту у необхідний йому термін в межах дії кредитної лінії. Частиною 1 ст. 1056 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. За таких обставин, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідач не мав права відмовлятися від підписання додаткових угод про надання окремих траншів, однак такі відмови мали місце, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, адресованими позивачу листами відповідача. Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). За висновком судів, відповідач фактично відмовився від виконання взятих на себе по договору про відкриття кредитної лінії зобов'язань по наданню кредиту, при цьому відмова відповідача від виконання договірних зобов'язань на суму 21 530 000,00 доларів США (за виключенням суми наданого траншу в розмірі 470000,00 доларів США), що становить майже 98% від розміру зобов'язання, є істотним порушенням договору, внаслідок якого позивач значною мірою позбавився того, на що він розраховував при укладені кредитного договору, тоді як відповідач належних доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав та жодним чином не довів факт належного виконання взятих на себе по договору про відкриття кредитної лінії зобов'язань, що є обов'язком відповідача за договором та його істотною умовою. Враховуючи таке та керуючись наведеними вище статтями Цивільного кодексу України а також відповідними нормами матеріального права про заставу та іпотеку, суди визнали обґрунтованими вимоги позивача про розірвання договору про відкриття кредитної лінії (основного договору) та договорів, укладених на забезпечення його виконання, та задовольнили їх. Спростовуючи доводи відповідача про необґрунтоване задоволення позову місцевим судом, суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. При цьому, судом апеляційної інстанції відхилені як безпідставні посилання відповідача на те, що лист № 30588-72-75264 від 19.09.2008 не є відповіддю позивачу, а натомість є відповіддю іншій особі і тому допустимим доказом визначатись не може, оскільки вказаний лист був підписаний повноважною особою відповідача, на ньому поставлена печатка відповідача, а інформація викладена в даному листі підтверджує відмову відповідача від виконання договірних зобов'язань по договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 03.09.2008. Колегія суддів касаційної інстанції з висновками судів попередніх інстанцій погоджується у повному обсязі, а щодо доводів, викладених в касаційній інстанції, які вже були предметом розгляду в апеляційному суді, вважає за необхідне зазначити наступне. Скаржником жодним чином не обґрунтовано та не доведено, в чому полягає порушення судами правил об'єднання вимог, і яким чином сумісний розгляд цих вимог перешкоджає з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднює вирішення спору. Не заслуговують на увагу твердження відповідача про те, що договір про відкриття кредитної лінії не передбачає можливості його дострокового розірвання, оскільки приписами чинного законодавства, якими керувались суди попередніх інстанцій, встановлено право особи, права якої істотно порушуються контрагентом за договором, вимагати його розірвання, при чому, вказані положення не містять посилань на ті чи інші обставини, правову природу або умови договору, що можуть позбавити суб’єкта господарювання відповідного права. Щодо доводів відповідача про недоведення позивачем факту істотного порушення зобов'язання через відмову відповідача від підписання додаткових угод про надання окремих траншів, оскільки основною ознакою такого порушення є факт нанесення шкоди стороні договору, то позивачем не надано доказів на підтвердження нанесення шкоди невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, а також про те, що основний договір на момент звернення з позовом не втратив чинність, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне. Частиною 3 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Статтею 526 ЦК України передбачено, що Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ж зі ст. 530 ЦК України (частина 2), якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Статтею 193 Господарського кодексу України встановлені загальні умови виконання господарських зобов'язань. Відповідно до ч. 1 зазначеної статті суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Крім того, згідно з ч. 2 вказаної статті, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Одностороння відмова від зобов’язання в силу приписів ст. 525 ЦК України не допускається. Всупереч наведеним вимогам, відповідач з серпня 2008 року договірні зобов’язання виконав лише в частині надання позивачу кредитних коштів у обсязі 2% від обумовленої суми, заперечуючи при цьому факт порушення з його боку умов договору, з огляду на те, що договір втратить чинність лише в серпні 2010 року. Поряд з цим, наявними матеріалами справи достеменно підтверджуються висновки судів обох інстанцій про те, що відповідач впродовж тривалого часу не виконує прийняті на себе зобов’язання з надання позивачу решти кредитних коштів, що має наслідком неможливість продовження будівництва. За таких обставин, неможливим є досягнення мети відкриття кредитної лінії за спірним договором, тому, ухилення відповідача від виконання зобов’язань є істотним порушенням договору, оскільки позбавляє позивача можливості отримати те, на що він розраховував при укладенні договору. Вказані обставини свідчать про наявність правових підстав для розірвання основного договору та пов’язаних з ним договорів навіть за умови відсутності обумовлених сторонами строків надання окремих траншів. Враховуючи, що судами обох інстанцій всебічно та повно розглянуті всі обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору, правильно застосовані норми матеріального права та дотримано норми процесуального права, відтак, правильно вирішено спір та прийнято законні та обґрунтовані судові рішення, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог скаржника про їх часткове скасування. Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 01 жовтня 2009 року у справі № 39/189 залишити без змін. Головуючий суддя Борденюк Є.М. Судді :Могил С.К. Самусенко С.С. http://reyestr.court.gov.ua/Review/7377727

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01.10.2009 № 39/189 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Отрюха Б.В. суддів: при секретарі: За участю представників: від позивача -від позивача: Демченко Я.О. - юрист від відповідача: Бондарчук П.С. – юрист від 3-ої особи: не з»явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закрите акціонерне товариство "Альфа-Банк" на рішення Господарського суду м.Києва від 20.07.2009 у справі № 39/189 (суддя за позовом ТОВ "Інвестсервіс" до Закрите акціонерне товариство "Альфа-Банк" третя особа позивача ТОВ "Компанія Альянс" третя особа відповідача про розірвання договору та стягнення збитків у сумі 1812655,30 грн. ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду м. Києва від 20.07.2009р. по справі № 39/189 припинено провадження у справі в частині розірвання договору застави № 653/08 від 02.09.2008р., договору іпотеки № 654/08 від 02.09.2008р., договору відступлення корпоративних прав (частки у статутному капіталі) № 653/08-1 від 02.09.2008р., договору поруки № 423 від 02.09.2008р. Рішенням суду позов задоволено частково, розірвано договір про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестсервіс» та Закритим акціонерним товариством «Альфа - банк»; розірвано договір іпотеки № 758/08 від 29.08.2008 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестсервіс» та Закритим акціонерним товариством «Альфа - банк»; розірвано договір застави майнових прав № 650/08 від 29.08.2008 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестсервіс» та Закритим акціонерним товариством «Альфа - банк»; розірвано договір застави майнових прав № 652/08 від 29.08.2008 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестсервіс» та Закритим акціонерним товариством «Альфа - банк». На підставі рішення суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню на користь позивача 85,00 (вісімдесят п'ять) грн. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, просить рішення скасувати в частині розірвання договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.08р., договору іпотеки № 758/08 від 29.08.08р., договору застави майнових прав № 650/08 від 29.08.08р., договору застави майнових прав № 652/08 від 29.08.08р. та прийняти нове рішення, яким відмовити в частині вимог про розірвання зазначених договорів, посилаючись на порушення судом норма процесуального права, неповне з‘ясування обставин, що мають значення для справи. Апелянт звертає увагу на те, що у позові порушено правила об'єднання вимог або об'єднано в одній позовній заяві кілька вимог до одного чи кількох відповідачів і сумісний розгляд цих вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво утруднить вирішення спору. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що договір про відкриття кредитної лінії, який був предметом розгляду суду першої інстанції, не передбачав право на дострокове розірвання договору. Главою 71 ЦК України також не передбачено дострокове розірвання договору крім випадків, встановлених договором, або спеціальним законом, який має регламентувати такі правовідносини. Відповідач вважає, що позивачем не представлено по справі жодного обґрунтованого та належного доказу про нанесення йому шкоди невиконанням або неналежним виконанням договірних відносин з боку відповідача, як він стверджував у своїй позовній заяві. Посилання позивача на листи якими, на його думку, відповідачем було відмовлено у наданні кредитних коштів не може вважатися належним обґрунтуванням нанесення шкоди оскільки, як такої відмови зазначені листи не містять. До того ж зазначені листи (вих. номер № 30588-72-75264 від 19.09.08 року), (вих. № 32881-72-75270 від 06.10.08 року) не є відповіддю позивачу, а іншій юридичній особі, а саме: Голові Ради директорів групи компаній IMS Group В.А. Артемову, а зв'язок між цими особами суд не досліджував і правової оцінки не давав. Жодного належного доказу про фактичну відмову відповідача від виконання взятих на себе по договору зобов'язань по наданню кредиту позивачем суду не надано. Також відповідач зазначає, що висновок місцевого суду про доведення позивачем факту істотного порушення зобов'язання через відмову відповідача від підписання додаткових угод про надання окремих траншів є помилковим, оскільки основною ознакою такого порушення є факт нанесення шкоди стороні договору. Позивачем не надано суду доказів на підтвердження нанесення шкоди невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором. Розглянувши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія встановила наступне. 29.08.2008 року між позивачем та відповідачем був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08, відповідно до п. 1.1. ст. 1 якого банк (відповідач) відкриває позивальнику (позивачу) мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію та на підставі додаткових угод до договору окремими частинами (траншами) надає позичальнику кредит у порядку і на умовах, визначених договором, а позичальник зобов'язується використати кредит з метою, зазначеною у п. 1.5. договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, виконати інші умови договору та повернути банку кредит у терміни, встановлені договором. Пунктом 1.2. ст. 1 договору встановлений ліміт кредитної лінії (граничний розмір кредиту) в сумі, еквівалентній 22 000 000,00 доларів США. Пунктом 1.4. ст. 1 договору передбачено, що строк дії кредитної лінії закінчується 28.08.2010р. Згідно п. 1.5. ст. 1 договору передбачено, що кредит надається для фінансування будівництва об'єкту «Пансіонат для сімей з дітьми ТОВ «Інтерсервіс» в смт. Ореанда», а також на поповнення оборотних коштів позичальника. Пунктом 2.1. ст. 2 договору було передбачено, що належне виконання позичальником зобов'язань за договором забезпечується, в тому числі: - іпотекою майнових прав на нерухоме майно, будівництво якого не завершено, а саме: «Пансіонат для сімей з дітьми ТОВ «Інвестсервіс» в смт. Ореанда», що розташований за адресою: смт. Ореанда, м. Ялта, Автономна Республіка Крим та належить позичальнику (п. б); - заставою майнових прав, що належать позичальнику за договором підряду № 19.02.08 від 19.02.2008р. на виконання робіт по будівництву об'єкту, укладеного між позичальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «УРБЕК» (п. в); - заставою майнових прав, що належать позичальнику за договором № 33/08 від 14.04.2008р., укладеного між позичальником та Кримським республіканським підприємством «Протизсувне управління» (п. е); - порукою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Альянс» на повну суму зобов'язань позичальника та на строк дії договору. На виконання вимог п. 2.1. ст. 2 договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. та з метою забезпечення належного виконання основного зобов'язання між позивачем та відповідачем були укладені наступні договори: - іпотечний договір № 758/08 від 29.08.2008р., згідно п. 1.1. ст. 1 якого іпотекодавець (позивач) у забезпечення виконання основного зобов'язання по договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. передає іпотекодержателю (відповідач) іпотеку майнові права на нерухоме майно, зазначені у п. 3.1. ст. 3, а іпотекодержатель приймає їх у іпотеку та набуває право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до п. 3.1. ст. 3 іпотечного договору № 758/08 від 29.08.2008р., предметом іпотеки є майнові права на нерухоме майно, будівництво якого не завершене та яке стане власністю іпотекодавця в майбутньому, а саме: пансіонат для сімей з дітьми в смт. Оренда (І пусковий комплекс) загальноюпроектною площею 17623,6 м2, корисною площею 15709,80 м2, розрахунковою площею 13222,80 м2, будівельний об'єм 52782,33 м3, в тому числі нижче відмітки 0,000 - 13892,40; - договір застави майнових прав № 650/08 від 29.08.2008р., згідно п.1.1. ст. 1 якого заставодавець (позивач) у забезпечення виконання основного зобов'язання по договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. передає заставодержателю (відповідач) у заставу майнові права, зазначені у п. 3.1. ст.3, а заставодержатель приймає їх у заставу та набуває право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами заставодавця, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до п. 3.1. ст. 3 договору застави майнових прав № 650/08 від 29.08.2008р. предметом застави є належні заставодавцю майнові права, що виникнуть/виникли у заставодавця за договором № 33/08 експлуатації берегоукріплюючих, протизсувних та пляжних споруд, укладеним 14.04.2008р. між заставодавцем та Кримським республіканським підприємством «Протизсувне управління»; - договір застави майнових прав № 652/08 від 29.08.2008р., згідно п. 1.1. ст.1 якого заставодавець (позивач) у забезпечення виконання основного зобов'язання по договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. передає заставодержателю (відповідачу) у заставу майнові права, зазначені у п.3.1. ст.3, а заставодержатель приймає їх у заставу та набуває право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами заставодавця, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до п. 3.1. ст. 3 договору застави майнових прав №652/08 від 29.08.2008р., предметом застави є належні заставодавцю майнові права, що виникнуть/виникли у заставодавця за договором підряду № 19.02.08 на виконання робіт по об'єкту «Пансіонат для сімей з дітьми ТОВ «Інвестсервіс» в смт. Ореанда», укладеним 19.02.2008р. між заставодавцем та ТОВ «УРБЕК». На виконання вимог п. 2.1. ст. 2 договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. та з метою забезпечення належного виконання основного зобов'язання між відповідачем та ТОВ «Компанія Альянс» був укладений договір поруки № 423-П/08 від 02.09.2008р., згідно п. 2.1. ст. 2 якого поручитель (ТОВ «Компанія Альянс») поручається за виконання боржником (позивач) обов'язків, що виникли на підставі договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. або можуть виникнути на підставі нього в майбутньому. В матеріалах справи наявні листи позивача, адресовані відповідачеві, зокрема, № 9 від 09.09.2008р., № 27 від 11.09.2008р., в яких позивач вказував на відсутність фінансування в рамках оформленої кредитної лінії та звертався до відповідача з проханням виділити грошові кошти та розпочати фінансування будівництва об'єкту в смт. Ореанда (м. Ялта, Крим). Відповідач надсилав на адресу позивача листи № 30588-72-75264 від 19.09.2008р., № 32881-72-75270 від 06.10.2008р., в яких посилаючись на погіршення ситуації на світовому та українському фінансовому ринку, повідомляв позивача про відсутність можливості фінансування будівництва об'єкту в смт. Ореанда (м. Ялта, Крим) по договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. В рамках договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. позивачу було надано відповідачем лише 470000,00 доларів США (еквівалент 2279547,00 гривень на момент отримання) на підставі підписаної між позивачем та відповідачем додаткової угоди № 1 від 03.09.2008р., що підтверджується меморіальним валютним ордером № 35396 від 03.09.2008р., які спочатку були використані позивачем шляхом розміщення їх у повному обсязі на депозиті у ЗАТ «Альфа-Банк» в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором застави майнових прав на банківський вклад № 793/08 від 04.09.2008р., а 14.11.2008р. - повернуті на погашення грошових зобов'язань позивача за договором про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. перед відповідачем. З матеріалів справи вбачається , що зважаючи на відсутність у відповідача можливостей здійснення фінансування будівництва об'єкту в смт. Ореанда згідно договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р., позивач 12.11.2008р. звернувся до відповідача з листом за вих. № 46, в якому просив згоди відповідача на дострокове погашення кредитної заборгованості по договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно пункту 9.1. ст. 9 договору позичальник повинен повернути банку кредит шляхом повернення кожного траншу в останній день строку, що складає 24 місяці з дати укладення додаткової угоди, на підставі якої цей транш наданий, а траншів, наданих менше ніж за 24 місяці до дня закінчення строку дії кредитної лінії, зазначеного у п. 1.4. договору, - шляхом їх повернення у день закінчення строку дії кредитної лінії. Повернення кредиту або його частини до настання зазначеного терміну вважається достроковим. Відповідно до п. 9.2. ст. 9 договору позивальник не має права без згоди банку достроково повернути кредит або його частину. У випадках, передбачених договором або чинним законодавством України, позичальник зобов'язаний повернути кредит достроково. Як вбачається з матеріалів справи відповідач надав згоду на дострокове погашення кредиту, оскільки отриманий позивачем згідно договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р., додаткової угоди № 1 від 03.09.2008р. та меморіального валютного ордера № 35396 від 03.09.2008р. кредит (транш) у сумі 470000,00 доларів США (еквівалент 2717493,00 гривень на момент повернення) був достроково погашений позивачем 14.11.2008р., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням № 38 від 14.11.2008р. Пунктом 12.5. ст. 12 договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 встановлено, що договір не є договором приєднання та може бути змінений або розірваний тільки за взаємною згодою сторін крім випадків, передбачених цим договором або законодавством України. Правочин про його зміну або розірвання повинен бути вчинений у письмовій формі та скріплений печатками сторін. Позивач звернувся до відповідача з листом вих. № 48 від 19.11.2008р. з проханням розірвати договір про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р., а також пов'язані з ним договори, зокрема, іпотечний договір № 758/08 від 29.08.2008р., договір застави майнових прав № 650/08 від 29.08.2008р., договір застави майнових прав № 652/08 від 29.08.2008р., у зв'язку з відсутністю у відповідача можливостей здійснення подальшого фінансування будівництва об'єкту в смт. Ореанда згідно договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. Пунктом 1.5. ст. 1 договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. передбачено, що кредит надається для фінансування будівництва об'єкту «Пансіонат для сімей з дітьми ТОВ «Інтерсервіс» в смт. Ореанда», а також на поповнення оборотних коштів позичальника. Позивачем було укладено наступні договори з третіми особами щодо будівництва об'єкту «Пансіонат для сімей з дітьми ТОВ «Інвестсервіс» в смт. Ореанда»: - договір № 892/1126 на виконання робіт по вивезенню грунту від 06.08.2008р. з СПП «Будівельник-Плюс»; - договір підряду № 14/02-08 від 14.02.2008р. з Філією «Аеробуд-Південь» ЗАТ «Аеробуд»; - договір № 125/2008-3 на розроблення технічної документації по землеустрою про складання документів, що підтверджують право користування земельною ділянкою (суборенда) від 03.09.2008р. з ТОВ «Земельний кадастр»; - договір № 01/04-08 на виконання робіт по виносу мережі зв'язку від 08.04.2008р. з ПП «СВС-сервіс»; - договір № 0809-А на ведення авторського нагляду за будівництвом об'єкту від 05.08.2008р. з ТОВ «Центр науково-технічних послуг «Інжзахист»; - договір № 124/2008-3 на розроблення проекту землеустрою по відводу земельної ділянки від 03.09.2008р. з ТОВ «Земельний кадастр»; - договір № 33/08-В про надання послуг по підводному дослідженню берегоукріплюючих споруд від 14.04.2008р. з Кримським республіканським підприємством «Протизсувне управління»; - договір № 33/08-Н про надання послуг по нагляду за берегоукріплюючими спорудами від 14.04.2008р. з Кримським республіканським підприємством «Протизсувне управління»; - договір № 463 ИЗН-доп4 на проектно-вишукувальні роботи від 09.06.2008р. з ТОВ «Кримський інститут екології і проектування»; - договір підряду № 77/08/стр від 18.09.2008р. з ТОВ «ЮК-Постачання»; - договір підряду № 12/08-08 від 12.08.2008р. з Філією «Аеробуд-Південь» ЗАТ «Аеробуд»; - договір підряду № 08108 на проектні роботи від 17.09.2008р. з ЗАТ «Севастопольський будпроект». В матеріалах справи наявні докази здійснення позивачем фінансування вказаним третім особам в рамках зазначених договорів на загальну суму 1812655,30 грн., що підтверджується наступними банківськими виписками: - за 01.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано СПП «Будівельник-Плюс» в рамках договору № 892/1126 від 06.08.2008р. суму в розмірі 50000,00 грн.; за 05.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано Філії «Аеробуд-Південь» ЗАТ «Аеробуд» в рамках договору № 14/02-08 від 14.02.2008р. суму в розмірі 100000,00 грн.; за 11.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано ТОВ «Земельний кадастр» в рамках договору № 125/08-з від 03.09.2008р. суму в розмірі 9000,00 грн.; за 11.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано ПП «СВС-сервіс» в рамках договору № 01/04-08 від 08.04.2008р. суму в розмірі 179173,60 грн.; за 11.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано ТОВ «Центр науково-технічних послуг «Інжзахист» в рамках договору № 0809-А від 05.08.2008р. суму в розмірі 8094,00 грн.; - за 11.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано СПП «Будівельник-Плюс» в рамках договору № 892/1126 від 06.08.2008р. суму в розмірі 38000,00 грн.; за 11.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано Філії «Аеробуд-Південь» ЗАТ «Аеробуд» в рамках договору № 14/02-08 від 14.02.2008р. суму в розмірі 434064,00 грн.; за 11.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано ТОВ «Земельний кадастр» в рамках договору № 124/08-3 від 03.09.2008р. суму в розмірі 15300,00 грн.; за 11.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано Кримському республіканському підприємству «Протизсувне управління» в рамках договору № 33/08 від 14.04.2008р. суму в розмірі 9497,70 грн.; за 16.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано ТОВ «Кримський інститут екології і проектування» в рамках договору № 463ИЗН-доп4 від 09.06.2008р. суму в розмірі 1800,00 грн.; - за 19.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано ТОВ «ЮК-Постачання» в рамках договору № 77/08/стр від 18.09.2008р. суму в розмірі 100 000,00 грн.; - за 24.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано Філії «Аеробуд-Південь» ЗАТ «Аеробуд» в рамках договору № 14/02-08 від 14.02.2008р. суму в розмірі 100 000,00 грн.; - за 26.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано Філії «Аеробуд-Південь» ЗАТ «Аеробуд» в рамках договору № 14/02-08 від 14.02.2008р. суму в розмірі 100000,00 грн.; - за 22.10.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано Філії «Аеробуд-Південь» ЗАТ «Аеробуд» в рамках договору № 14/02-08 від 14.02.2008р. суму в розмірі 95195,00 грн.; - за 26.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано Філії «Аеробуд-Південь» ЗАТ «Аеробуд» в рамках договору № 14/02-08 від 14.02.2008р. суму в розмірі 100000,00 грн.; - за 22.10.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано Філії «Аеробуд-Південь» ЗАТ «Аеробуд» в рамках договору № 12/08-08 від 14.08.2008р. суму в розмірі 22531,00 грн.; - за 28.10.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано Філії «Аеробуд-Південь» ЗАТ «Аеробуд» в рамках договору № 14/02-08 від 14.02.2008р. суму в розмірі 100000,00 грн.; - за 28.10.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано ПП «СВС-сервіс» в рамках договору № 01/04-08 від 08.04.2008р. суму в розмірі 100 000,00 грн.; - за 24.11.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано Філії «Аеробуд-Південь» ЗАТ «Аеробуд» в рамках договору № 14/02-08 від 14.02.2008р. суму в розмірі 90 000,00 грн.; - за 25.11.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано ЗАТ «Севастопольський будпроект» в рамках договору № 08108 від 17.09.2008р. суму в розмірі 50000,00 грн.; - за 25.11.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано Філії «Аеробуд-Південь» ЗАТ «Аеробуд» в рамках договору № 14/02-08 від 14.02.2008р. суму в розмірі 85 000,00 грн.; - за 27.11.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано Філії «Аеробуд-Південь» ЗАТ «Аеробуд» в рамках договору № 14/02-08 від 14.02.2008р. суму в розмірі 125 000,00 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Зобов'язання, відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, можуть виникати, зокрема, із договорів та інших правочинів. Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною 1 ст. 339 Господарського кодексу України встановлено, що фінансове посередництво здійснюється банками у формі банківських операцій. Основними видами банківських операцій є депозитні, розрахункові, кредитні, факторингові та лізингові операції. Перелік банківських операцій визначається законом про банки і банківську діяльність (ч. 2 ст. 339 Господарського кодексу України). Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000р. № 2121-III, на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції, в тому числі, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Згідно ч. 1 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Частина 1 статті 1055 Цивільного кодексу України передбачає що, кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальником, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Згідно ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Статтею 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону. Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України, не допускається. Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. В пункті 4.2. ст. 4 договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. визначено, що банк надає позичальнику кредит лише у межах строку дії кредитної лінії окремими частинами (траншами) шляхом надання одного траншу, що дорівнює ліміту кредитної лінії, або декількох траншів, але так, щоб у будь-який момент розмір кредиту не перевищував ліміт кредитної лінії. Кожний транш надається на підставі окремої додаткової угоди до цього договору, укладеної між позичальником і банком, у строк не пізніше двох календарних днів з дня її укладення. Додаткові угоди про надання окремих траншів можуть бути укладені лише за взаємною згодою сторін і є невід'ємною частиною договору. У кожній такій додатковій угоді сторони повинні визначити валюту і розмір траншу та реквізити для його надання, якщо вони відрізняються від зазначених у п. 10.2. договору. Таким чином договором про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. не передбачався конкретний графік надання окремих частин кредиту (траншів), а було встановлено, що видача таких частин здійснюється виключно на підставі окремих угод, що регламентують порядок отримання та повернення кредитних коштів. Аналізуючи зміст п. 4.2. ст. 4 договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. колегія приходить до висновку, що необхідною передумовою для надання траншу є підписання сторонами додаткової угоди до договору, а необхідною передумовою для підписання додаткової угоди про надання траншу повинно бути звернення позивача про його отримання. Відповідно до норм законодавства, що регулюють відносини, пов'язані з кредитуванням, сутність будь-якого кредитного договору, яким не передбачається конкретний графік надання кредиту, а відтак і вищезазначеного договору полягає в тому, що позичальник звертатиметься до банку за наданням кредиту у необхідний йому термін в межах дії кредитної лінії. Частиною 1 ст. 1056 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. Виходячи з наведеного колегія приходить до висновку, що відповідач не мав права відмовлятися від підписання додаткових угод про надання окремих траншів, однак такі відмови мали місце, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, адресованими позивачу листами відповідача № 30588-72-75264 від 19.09.2008р., № 32881-72-75270 від 06.10.2008р. Колегія погоджується з висновком позивача про те, що відповідач фактично відмовився від виконання взятих на себе зобов'язань по фінансуванню будівництва об'єкту в смт. Ореанда згідно договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р., чим порушив умови вказаного договору, оскільки згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. Зміна або розірвання договору, відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст. 188 Господарського кодексу України також встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України). 19.11.2008р. позивачем був направлений відповідачу лист № 48 із пропозицією розірвати договір про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. та пов'язані з ним договори. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду (ч. 3 ст. 188 Господарського кодексу України). В матеріалах справи відсутні докази надання відповідачем будь-якої відповіді на вказаний лист. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (ч. 4 ст. 188 ГПК України). Відповідно до п. 2 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору та відшкодування збитків. Згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Метою укладення договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. є отримання позивачем коштів з метою їх використання для фінансування будівництва об'єкту «Пансіонат для сімей з дітьми ТОВ «Інвестсервіс» в смт. Ореанда» та для поповнення власних оборотних коштів, а необхідною передумовою для їх отримання є надання вказаних коштів відповідачем на підставі підписаних додаткових угод до договору. Колегія приходить до висновку, що відповідач фактично відмовився від виконання взятих на себе по договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. зобов'язань по наданню кредиту, а також те, що відмова відповідача від виконання договірних зобов'язань на суму 21530000,00 доларів США (за мінусом суми наданого траншу в розмірі 470000,00 доларів США), що становить майже 98% від розміру зобов'язання, є істотним порушенням договору, внаслідок якого позивач значною мірою позбавився того, на що він розраховував при укладені кредитного договору, тоді як відповідач належних доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав та жодним чином не довів факт належного виконання взятих на себе по договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. зобов'язань, що є обов'язком відповідача за договором та його істотною умовою. За таких обставин вимоги позивача про розірвання договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р., укладеного між позивачем та відповідачем, є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Позивач також заявив вимогу про розірвання договору застави майнових прав № 650/08 від 29.08.2008р. та договору застави майнових прав № 652/08 від 29.08.2008р. Договір застави майнових прав № 650/08 від 29.08.2008 року, укладений між позивачем та відповідачем. Відповідно до ст. 2 цього договору сторони визначили, що згідно з цим договором заставою забезпечується виконання позивачем зобов'язання, що виникло на підставі основного договору (згідно з п. 1.2. договору, Основний договір-договір про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008 р.) Договір застави майнових прав № 652/08 від 29.08.2008 року, укладений між позивачем та відповідачем. Відповідно до ст. 2 укладеного договору сторони визначили, що заставою забезпечується виконання позивачем зобов'язання, що виникло на підставі основного договору (згідно з п. 1.2. договору, Основний договір-договір про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008 р.) Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Стаття 1 Закону України «Про заставу» від 02.10.1992р. № 2654-ХП також встановлює, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Предметом застави, відповідно до ч. 1 ст. 576 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 4 Закону України «Про заставу», може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Право застави припиняється у разі: припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом (ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України). Вказана норма кореспондується з ст. 28 Закону України «Про заставу», відповідно до якої застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом. Враховуючи наведене, колегія приходить до висновку, що вимоги позивача про розірвання договору застави майнових прав № 650/08 від 29.08.2008р. та договору застави майнових прав № 652/08 від 29.08.2008р., укладених між позивачем та відповідачем, є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Позивач також просить розірвати договір іпотеки № 758/08 від 29.08.2008р., укладений між позивачем та відповідачем. Відповідно до ст. 2 договору іпотеки сторони визначили, що згідно з цим договором іпотекою забезпечується виконання позивачем зобов'язання, що виникло на підставі основного договору (згідно з п. 1.3. договору, Основний договір-договір про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008 р.). Відповідно до ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Згідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку» від 05.06.2003р. № 898-IV іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому законом. Предметом іпотеки, відповідно до ст. 5 Закону України «Про іпотеку», також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених законом. За таких обставин колегія приходить до висновку, що вимоги позивача про розірвання договору іпотеки № 758/08 від 29.08.2008р., укладеного між позивачем та відповідачем, є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача збитків у сумі 1 812 655,30 гривень. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч.1.ст. 22 ЦК України). Частиною 1 ст. 224 Господарського кодексу України також передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Згідно ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків (ч.1. ст. 611 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові задані цим збитки. Під збитками відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Відповідно до ч. 1 ст. ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною. Збитками, відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України, є: витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відповідно до ч. 5 ст. 653 ЦК України якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору. Згідно ч. 2 ст. 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Колегія не погоджується з твердженням позивача про те, що оплачені ним на підставі укладених договорів щодо будівництва об'єкту «Пансіонат для сімей з дітьми ТОВ «Інвестсервіс» в смт. Ореанда» третім особам кошти в сумі 1812655,30 гривень є збитками, понесеними у зв'язку з неотриманням позивачем фінансування в рамках договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. та підтримує твердження відповідача про те, що правовідносини позивача з третіми особами є сферою його власної господарської діяльності, яка є самостійною, здійснюється на власний ризик, як правило, на основі укладених договорів з огляду на наступне. Відповідальність за порушення зобов'язання у вигляді відшкодування збитків настає за наявності таких умов: протиправної дії чи бездіяльності особи; заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності особи; причинного зв'язку між протиправною дією чи бездіяльністю особи та заподіяними збитками; вини боржника. Протиправність дії чи бездіяльності особи полягає у порушенні договірного зобов'язання. Позивачем доведено факт порушення відповідачем зобов'язання по договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р., однак не доведено наявності причинного зв'язку між протиправними діями чи бездіяльністю відповідача та збитками позивача з огляду на наступне. Позивачем не доведено, що необхідність здійснення ним оплат третім особам на загальну суму 1812655,30 гривень була спричинена саме в результаті дій або бездіяльності відповідача, адже вказані оплати в будь-якому випадку повинні були бути проведені на виконання взятих позивачем на себе обов'язків згідно укладених договорів. Взаємовідносини позивача з третіми особами в рамках укладених між ними договорів жодним чином не пов'язані із взаємовідносинами між позивачем та відповідачем в рамках договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. Таким чином, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у сумі 1812655,30 гривень не обґрунтовані та не підлягають задоволенню. Під час розгляду справи у місцевому суді позивач подав до суду заяви, якими відмовився від позовних вимог в частині розірвання договору застави № 653/08 від 02.09.2008р., договору іпотеки № 654/08 від 02.09.2008р., договору відступлення корпоративних прав (частки у статутному капіталі) № 653/08-1 від 02.09.2008р., договору поруки № 423 від 02.09.2008 року. Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову. Відповідно до п. 4 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом. Таким чином провадження у справі в частині розірвання договору застави № 653/08 від 02.09.2008р., договору іпотеки № 654/08 від 02.09.2008р., договору відступлення корпоративних прав (частки у статутному капіталі) № 653/08-1 від 02.09.2008р., договору поруки № 423 від 02.09.2008 року підлягає припиненню. Колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, виходячи з наступного. Посилання відповідача на необґрунтовану відмову місцевого суду в задоволенні клопотання про виділення частини позовних вимог в окреме провадження не наводить якогось причинно-наслідкового зв'язку з порушенням судом норм ст. 58 ГПК України та не пояснює в чому вказане порушення виявилось. Відповідно до ч.2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Місцевий суд дійшов правильного висновку, що відмова відповідача від виконання договірних зобов'язань на суму 21 530 000, 00 доларів США, що становить майже 98% від розміру зобов'язання, є істотним порушенням договору внаслідок якого позивач значною мірою позбавився того, на що він розраховував при укладені договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08. Посилання відповідача на те, що лист № 30588-72-75264 від 19.09.2008 не є відповіддю позивачу, а іншій особі і тому «допустимим доказом визначатись не може» є також безпідставним, оскільки вказаний лист був підписаний повноважною особою ЗАТ «Альфа-Банк», на ньому поставлена печатка відповідача, а інформація викладена в даному листі підтверджує відмову відповідача від виконання договірних зобов'язань по договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 03.09.2008р. Згідно ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідачем не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість вимог позивача. Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду м.Києва обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв’язку з чим апеляційні скарги не підлягають задоволенню. Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд,- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Господарського суду м. Києва від 20.07.2009 р. у справі № 39/189 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду м. Києва від 20.07.2009 р. у справі № 39/189 залишити без змін. Матеріали справи № 39/189 повернути до Господарського суду м. Києва. Головуючий суддя Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/4990434

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 39/189 20.07.09 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестсервіс» до Закритого акціонерного товариства «Альфа - банк» третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Альянс» про розірвання договору та стягнення збитків у сумі 1812655,30 грн. Суддя Гумега О.В. Представники: від позивача: Демченко Я.О. (дов. № б/н від 18.12.2008р.) від відповідача: Бондарчук П.С. (дов. № 30/09 від 23.01.2009р.) від третьої особи: не з’явилися СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестсервіс»(позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства «Альфа - банк»(відповідач) про розірвання договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р., укладеного між позивачем та відповідачем, розірвання договору іпотеки № 758/08 від 29.08.2008р., договору застави майнових прав № 650/08 від 29.08.2008р., договору застави № 652/08 від 29.08.2008р., договору застави № 653/08 від 02.09.2008р., договору іпотеки № 654/08 від 02.09.2008р., договору відступлення корпоративних прав (частки у статутному капіталі) № 653/08-1 від 02.09.2008р. договору поруки № 423 від 02.09.2008р., а також про стягнення збитків у сумі 1812655,30 гривень. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов’язані з розглядом справи. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що в порушення прийнятих на себе відповідно до умов договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. зобов’язань відповідач відмовився від надання позивачеві в рамках відкритої кредитної лінії у розмірі 22000000,00 доларів США кредиту в сумі 21530000,00 доларів США, в результаті чого позивачу завдано збитків. За твердженням позивача, в рамках договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. він отримав від відповідача лише суму в розмірі 470000,00 доларів США. Також позивач зазначає, що оскільки кредит за договором про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. є цільовим та призначався для фінансування будівництва об’єкту «Пансіонат для сімей з дітьми ТОВ «Інвестсервіс»в смт. Ореанда»та для поповнення оборотних коштів позивача, останній був змушений за власний рахунок виконувати грошові зобов’язання перед третіми особами на суму 1812655,30 гривень. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2009 року порушено провадження у справі № 39/189 та призначено її розгляд на 27.04.2009 року. Представник позивача в судове засідання, призначене на 27.04.2009р., з’явився, вимоги ухвали суду від 13.04.2009р. виконав повністю, в судовому засіданні подав усне клопотання про долучення доказів до матеріалів справи. Клопотання позивача про долучення доказів до матеріалів справи судом задоволено. Представник відповідача в судове засідання, призначене на 27.04.2009р., з’явився, вимоги ухвали суду від 13.04.2009р. виконав частково, в судовому засіданні подав усне клопотання про долучення доказів до матеріалів справи. Клопотання відповідача про долучення доказів до матеріалів справи судом задоволено. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2009р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 18.05.2009р. 12.05.2009р. відповідач через канцелярію суду подав клопотання про залишення позову без розгляду. В судовому засіданні, призначеному на 18.05.2009р., представник відповідача підтримав клопотання про залишення позову без розгляду. Клопотання відповідача про залишення позову без розгляду судом відхилено. В судовому засіданні 18.05.2009р. представник відповідача подав заяву про зупинення провадження у справі № 39/189 до розгляду господарським судом м. Києва справи № 34/251. Заява відповідача про зупинення провадження у справі № 39/189 до розгляду справи № 34/251 судом відхилена. В судовому засіданні 18.05.2009р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю. Представник відповідача проти розгляду справи заперечував, вимоги ухвали суду від 27.04.2009р. не виконав: відзив на позовну заяву з наданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини, суду не надав, позивачу не надіслав. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2009р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 01.06.2009р. В судовому засіданні 01.06.2009р. представник відповідача вимоги ухвали суду від 18.05.2009р. не виконав: відзив на позовну заяву з наданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини, суду не надав, позивачу не надіслав. Представник відповідача подав клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Альянс». Клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи судом задоволено. Також представник відповідача подав клопотання про виділення в окреме провадження позовних вимог в частині розірвання договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. Клопотання відповідача про виділення в окреме провадження частини позовних вимог судом відхилено. В судовому засіданні 01.06.2009р. представники сторін подали спільне клопотання про продовження термінів розгляду справи. Клопотання сторін про продовження термінів розгляду справи судом задоволено. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.06.2009р., відповідно до ст. ст. 27, 69, 77 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду справи був продовжений, розгляд справи був відкладений на 06.07.2009р., до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Альянс». Представник третьої особи в судове засідання, призначене на 06.07.2009р., не з’явився, вимоги ухвали суду від 01.06.2009р. виконав, позовні вимоги підтримав повністю, звернувся до суду з клопотанням задовольнити позов у повному обсязі з мотивів, викладених у позовній заяві, та з проханням провести розгляд справи без участі представника третьої особи. В судовому засіданні 06.07.2009р. представник позивача звернувся до суду з усним клопотанням про долучення до матеріалів справи додаткових доказів. Клопотання позивача судом задоволено. В судовому засіданні 06.07.2009р. представник позивача також подав заяву про відмову від позовних вимог, якою відмовився від позовних вимог щодо розірвання договору застави № 653/08 від 02.09.2008р., договору іпотеки № 654/08 від 02.09.2008р., договору відступлення корпоративних прав (частки у статутному капіталі) № 653/08-1 від 02.09.2008р. В судовому засіданні 06.07.2009р. представник відповідача вимоги ухвали суду від 01.06.2009р. виконав, надав відзив на позовну заяву, в якому проти заявлених позовних вимог заперечував та просив суд відмовити позивачеві у задоволенні позову. У відзиві відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, пояснив, що договором про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. не передбачався конкретний графік надання окремих частин (траншів) кредиту, а було встановлено зобов’язання відповідача надавати кредит шляхом окремих частин (траншів) на підставі укладення між позивачем та відповідачем окремих письмових угод у межах дії договору. В обґрунтування своїх заперечень щодо вимог позивача в частині розірвання договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. та пов’язаних з ним договорів, відповідач зазначив, що підстави для дострокового розірвання договору, а саме: істотне порушення договору з боку відповідача, відсутні, як відсутні і порушення норм договору та закону відповідачем, що унеможливлює дострокове розірвання вказаних договорів. Також, в обґрунтування своїх заперечень щодо вимог позивача в частині стягнення з відповідача понесених позивачем збитків, відповідач зазначив, що в рамках договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. надав позивачу кредит в сумі 470000,00 доларів США, які за власною волею були розміщені ним на депозиті ЗАТ «Альфа –банк», отже твердження позивача про відсутність у нього коштів для проведення розрахунків з третіми особами не відповідає дійсності, оскільки сума траншу в розмірі 470000,00 доларів США, з урахуванням курсової різниці долара США до національної валюти України, повністю покривала суму 1812655,30 гривень, яка за рахунок власних коштів позивача була перерахована ним в якості розрахунків з третіми особами. Крім того, відповідач вказав, що правовідносини позивача з третіми особами (з приводу будівництва об’єкту в смт. Ореанда) є сферою його власної господарської діяльності, яка є самостійною, здійснюється на власний ризик, як правило, на основі укладених договорів. Відповідач також зазначив, що він жодним чином не пов’язаний з договірними відносинами у сфері будівництва, яке веде позивач, ні з позивачем, ні з його контрагентами. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2009р., відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 20.07.2009р. 17.07.2009 року позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, якою відмовився від позовних вимог в частині розірвання договору застави № 653/08 від 02.09.2008р., договору іпотеки № 654/08 від 02.09.2008р., договору відступлення корпоративних прав (частки у статутному капіталі) № 653/08-1 від 02.09.2008р., договору поруки № 423 від 02.09.2008 року. В судовому засіданні, призначеному на 20.07.2009р., за згодою представників сторін, оголошувалися вступна та резолютивна частини рішення. Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами. Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судовому засіданні оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, суд ВСТАНОВИВ: 29.08.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестсервіс»(далі - позивач) та Закритим акціонерним товариством «Альфа - банк»(далі - відповідач) був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08, відповідно до п. 1.1. ст. 1 якого банк (відповідач) відкриває позивальнику (позивач) мультивалютну невідновлювальну кредитну лінію та на підставі додаткових угод до договору окремими частинами (траншами) надає позичальнику кредит у порядку і на умовах, визначених договором, а позичальник зобов’язується використати кредит з метою, зазначеною у п. 1.5. договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати банку проценти за користування кредитом, виконати інші умови договору та повернути банку кредит у терміни, встановлені договором. Пунктом 1.2. ст. 1 договору був встановлений ліміт кредитної лінії (граничний розмір кредиту) в сумі, еквівалентній 22000000,00 доларів США. Пунктом 1.4. ст. 1 договору було передбачено, що строк дії кредитної лінії закінчується 28.08.2010р. Згідно п. 1.5. ст. 1 договору було передбачено, що кредит надається для фінансування будівництва об’єкту «Пансіонат для сімей з дітьми ТОВ «Інтерсервіс»в смт. Ореанда», а також на поповнення оборотних коштів позичальника. Пунктом 2.1. ст. 2 договору було передбачено, що належне виконання позичальником зобов’язань за договором забезпечується, в тому числі: - іпотекою майнових прав на нерухоме майно, будівництво якого не завершено, а саме: «Пансіонат для сімей з дітьми ТОВ «Інвестсервіс»в смт. Ореанда», що розташований за адресою: смт. Ореанда, м. Ялта, Автономна Республіка Крим та належить позичальнику (п. б); - заставою майнових прав, що належать позичальнику за договором підряду № 19.02.08 від 19.02.2008р. на виконання робіт по будівництву об’єкту, укладеного між позичальником та Товариством з обмеженою відповідальністю «УРБЕК»(п. в); - заставою майнових прав, що належать позичальнику за договором № 33/08 від 14.04.2008р., укладеного між позичальником та Кримським республіканським підприємством «Протизсувне управління»(п. е); - порукою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Альянс»на повну суму зобов’язань позичальника та на строк дії договору. В судовому засіданні було встановлено, що на виконання вимог п. 2.1. ст. 2 договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. та з метою забезпечення належного виконання основного зобов’язання між позивачем та відповідачем були укладені, в тому числі, наступні договори: - іпотечний договір № 758/08 від 29.08.2008р., згідно п. 1.1. ст. 1 якого іпотекодавець (позивач) у забезпечення виконання основного зобов’язання по договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. передає іпотекодержателю (відповідач) у іпотеку майнові права на нерухоме майно, зазначені у п. 3.1. ст. 3, а іпотекодержатель приймає їх у іпотеку та набуває право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до п. 3.1. ст. 3 іпотечного договору № 758/08 від 29.08.2008р., предметом іпотеки є майнові права на нерухоме майно, будівництво якого не завершене та яке стане власністю іпотекодавця в майбутньому, а саме: пансіонат для сімей з дітьми в смт. Ореанда (І пусковий комплекс) загальною проектною площею 17623,6 мІ, корисною площею 15709,80 мІ, розрахунковою площею 13222,80 мІ, будівельний об’єм 52782,33 мі, в тому числі нижче відмітки 0,000 –13892,40 мі; - договір застави майнових прав № 650/08 від 29.08.2008р., згідно п. 1.1. ст. 1 якого заставодавець (позивач) у забезпечення виконання основного зобов’язання по договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. передає заставодержателю (відповідач) у заставу майнові права, зазначені у п. 3.1. ст. 3, а заставодержатель приймає їх у заставу та набуває право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами заставодавця, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до п. 3.1. ст. 3 договору застави майнових прав № 650/08 від 29.08.2008р., предметом застави є належні заставодавцю майнові права, що виникнуть/виникли у заставодавця за договором № 33/08 експлуатації берегоукріплюючих, протизсувних та пляжних споруд, укладеним 14.04.2008р. між заставодавцем та Кримським республіканським підприємством «Протизсувне управління»; - договір застави майнових прав № 652/08 від 29.08.2008р., згідно п. 1.1. ст. 1 якого заставодавець (позивач) у забезпечення виконання основного зобов’язання по договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. передає заставодержателю (відповідач) у заставу майнові права, зазначені у п. 3.1. ст. 3, а заставодержатель приймає їх у заставу та набуває право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета застави у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами заставодавця, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до п. 3.1. ст. 3 договору застави майнових прав № 652/08 від 29.08.2008р., предметом застави є належні заставодавцю майнові права, що виникнуть/виникли у заставодавця за договором підряду № 19.02.08 на виконання робіт по об’єкту «Пансіонат для сімей з дітьми ТОВ «Інвестсервіс»в смт. Ореанда», укладеним 19.02.2008р. між заставодавцем та ТОВ «УРБЕК». Крім того, в судовому засіданні було встановлено, що на виконання вимог п. 2.1. ст. 2 договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. та з метою забезпечення належного виконання основного зобов’язання між відповідачем та ТОВ «Компанія Альянс»був укладений договір поруки № 423-П/08 від 02.09.2008р., згідно п. 2.1. ст. 2 якого поручитель (ТОВ «Компанія Альянс») поручається за виконання боржником (позивач) обов’язків, що виникли на підставі договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. або можуть виникнути на підставі нього в майбутньому. В матеріалах справи наявні листи позивача, адресовані відповідачеві, зокрема, № 9 від 09.09.2008р., № 27 від 11.09.2008р., в яких позивач вказував на відсутність фінансування в рамках оформленої кредитної лінії та звертався до відповідача з проханням виділити грошові кошти та розпочати фінансування будівництва об’єкту в смт. Ореанда (м. Ялта, Крим). Наявні в матеріалах справи також листи відповідача, адресовані позивачу, зокрема, № 30588-72-75264 від 19.09.2008р., № 32881-72-75270 від 06.10.2008р., в яких відповідач, посилаючись на погіршення ситуації на світовому та українському фінансовому ринку, повідомляв позивача про відсутність можливості фінансування будівництва об’єкту в смт. Ореанда (м. Ялта, Крим) по договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. В судовому засіданні було з’ясовано, що у рамках договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. позивачу було надано відповідачем лише 470000,00 доларів США (еквівалент 2279547,00 гривень на момент отримання) на підставі підписаної між позивачем та відповідачем додаткової угоди № 1 від 03.09.2008р., що підтверджується меморіальним валютним ордером № 35396 від 03.09.2008р., які спочатку були використані позивачем шляхом розміщення їх у повному обсязі на депозиті у ЗАТ «Альфа-Банк»в якості забезпечення виконання зобов'язань за договором застави майнових прав на банківський вклад № 793/08 від 04.09.2008р., а 14.11.2008р. - повернуті на погашення грошових зобов'язань позивача за договором про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. перед відповідачем. Матеріалами справи підтверджується, що зважаючи на відсутність у відповідача можливостей здійснення фінансування будівництва об’єкту в смт. Ореанда згідно договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. позивач 12.11.2008р. звернувся до відповідача з листом за вих. № 46, в якому просив згоди відповідача на дострокове погашення кредитної заборгованості по договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до п. 9.1. ст. 9 договору позичальник повинен повернути банку кредит шляхом повернення кожного траншу в останній день строку, що складає 24 місяці з дати укладення додаткової угоди, на підставі якої цей транш наданий, а траншів, наданих менше ніж за 24 місяці до дня закінчення строку дії кредитної лінії, зазначеного у п. 1.4. договору, - шляхом їх повернення у день закінчення строку дії кредитної лінії. Повернення кредиту або його частини до настання зазначеного терміну вважається достроковим. Позичальник, відповідно до п. 9.2. ст. 9 договору, не має права без згоди банку достроково повернути кредит або його частину. У випадках, передбачених договором або чинним законодавством України, позичальник зобов’язаний повернути кредит достроково. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач надав згоду на дострокове погашення кредиту, оскільки отриманий позивачем згідно договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р., додаткової угоди № 1 від 03.09.2008р. та меморіального валютного ордера № 35396 від 03.09.2008р. кредит (транш) у сумі 470000,00 доларів США (еквівалент 2717493,00 гривень на момент повернення) був достроково погашений позивачем 14.11.2008р., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням № 38 від 14.11.2008р. Пунктом 12.5. ст. 12 договору було встановлено, що договір не є договором приєднання та може бути змінений або розірваний тільки за взаємною згодою сторін крім випадків, передбачених цим договором або законодавством України. Правочин про його зміну або розірвання повинен бути вчинений у письмовій формі та скріплений печатками сторін. Як було встановлено в судовому засіданні, позивач листом за вих. № 48 від 19.11.2008р. звернувся до відповідача з проханням розірвати договір про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р., а також пов’язані з ним договори, зокрема, іпотечний договір № 758/08 від 29.08.2008р., договір застави майнових прав № 650/08 від 29.08.2008р., договір застави майнових прав № 652/08 від 29.08.2008р. у зв’язку з відсутністю у відповідача можливостей здійснення подальшого фінансування будівництва об’єкту в смт. Ореанда згідно договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. Як вже зазначалося, п. 1.5. ст. 1 договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. було передбачено, що кредит надається для фінансування будівництва об’єкту «Пансіонат для сімей з дітьми ТОВ «Інтерсервіс»в смт. Ореанда», а також на поповнення оборотних коштів позичальника. Матеріали справи свідчать про укладення позивачем наступних договорів з третіми особами щодо будівництва об’єкту «Пансіонат для сімей з дітьми ТОВ «Інвестсервіс»в смт. Ореанда», наявних у матеріалах справи: - договір № 892/1126 на виконання робіт по вивезенню грунту від 06.08.2008р. з СПП «Будівельник-Плюс»; - договір підряду № 14/02-08 від 14.02.2008р. з Філією «Аеробуд-Південь»ЗАТ «Аеробуд»; - договір № 125/2008-з на розроблення технічної документації по землеустрою про складання документів, що підтверджують право користування земельною ділянкою (суборенда) від 03.09.2008р. з ТОВ «Земельний кадастр»; - договір № 01/04-08 на виконання робіт по виносу мережі зв’язку від 08.04.2008р. з ПП «СВС-сервіс»; - договір № 0809-А на ведення авторського нагляду за будівництвом об’єкту від 05.08.2008р. з ТОВ «Центр науково-технічних послуг «Інжзахист»; - договір № 124/2008-з на розроблення проекту землеустрою по відводу земельної ділянки від 03.09.2008р. з ТОВ «Земельний кадастр»; - договір № 33/08-В про надання послуг по підводному дослідженню берегоукріплюючих споруд від 14.04.2008р. з Кримським республіканським підприємством «Протизсувне управління»; - договір № 33/08-Н про надання послуг по нагляду за берегоукріплюючими спорудами від 14.04.2008р. з Кримським республіканським підприємством «Протизсувне управління»; - договір № 463ИЗН-доп4 на проектно-вишукувальні роботи від 09.06.2008р. з ТОВ «Кримський інститут екології і проектування»; - договір підряду № 77/08/стр від 18.09.2008р. з ТОВ «ЮК-Постачання»; - договір підряду № 12/08-08 від 12.08.2008р. з Філією «Аеробуд-Південь»ЗАТ «Аеробуд»; - договір підряду № 08108 на проектні роботи від 17.09.2008р. з ЗАТ «Севастопольський будпроект». Наявні в матеріалах справи також і докази здійснення позивачем фінансування вказаним третім особам в рамках зазначених договорів на загальну суму 1812655,30 грн., що підтверджується наступними банківськими виписками: - за 01.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано СПП «Будівельник-Плюс»в рамках договору № 892/1126 від 06.08.2008р. суму в розмірі 50000,00 грн.; - за 05.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано Філії «Аеробуд-Південь»ЗАТ «Аеробуд»в рамках договору № 14/02-08 від 14.02.2008р. суму в розмірі 100000,00 грн.; - за 11.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано ТОВ «Земельний кадастр»в рамках договору № 125/08-з від 03.09.2008р. суму в розмірі 9000,00 грн.; - за 11.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано ПП «СВС-сервіс»в рамках договору № 01/04-08 від 08.04.2008р. суму в розмірі 179173,60 грн.; - за 11.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано ТОВ «Центр науково-технічних послуг «Інжзахист»в рамках договору № 0809-А від 05.08.2008р. суму в розмірі 8094,00 грн.; - за 11.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано СПП «Будівельник-Плюс»в рамках договору № 892/1126 від 06.08.2008р. суму в розмірі 38000,00 грн.; - за 11.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано Філії «Аеробуд-Південь»ЗАТ «Аеробуд»в рамках договору № 14/02-08 від 14.02.2008р. суму в розмірі 434064,00 грн.; - за 11.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано ТОВ «Земельний кадастр»в рамках договору № 124/08-з від 03.09.2008р. суму в розмірі 15300,00 грн.; - за 11.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано Кримському республіканському підприємству «Протизсувне управління»в рамках договору № 33/08 від 14.04.2008р. суму в розмірі 9497,70 грн.; - за 16.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано ТОВ «Кримський інститут екології і проектування»в рамках договору № 463ИЗН-доп4 від 09.06.2008р. суму в розмірі 1800,00 грн.; - за 19.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано ТОВ «ЮК-Постачання»в рамках договору № 77/08/стр від 18.09.2008р. суму в розмірі 100000,00 грн.; - за 24.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано Філії «Аеробуд-Південь»ЗАТ «Аеробуд»в рамках договору № 14/02-08 від 14.02.2008р. суму в розмірі 100000,00 грн.; - за 26.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано Філії «Аеробуд-Південь»ЗАТ «Аеробуд»в рамках договору № 14/02-08 від 14.02.2008р. суму в розмірі 100000,00 грн.; - за 22.10.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано Філії «Аеробуд-Південь»ЗАТ «Аеробуд»в рамках договору № 14/02-08 від 14.02.2008р. суму в розмірі 95195,00 грн.; - за 26.09.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано Філії «Аеробуд-Південь»ЗАТ «Аеробуд»в рамках договору № 14/02-08 від 14.02.2008р. суму в розмірі 100000,00 грн.; - за 22.10.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано Філії «Аеробуд-Південь»ЗАТ «Аеробуд»в рамках договору № 12/08-08 від 14.08.2008р. суму в розмірі 22531,00 грн.; - за 28.10.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано Філії «Аеробуд-Південь»ЗАТ «Аеробуд»в рамках договору № 14/02-08 від 14.02.2008р. суму в розмірі 100000,00 грн.; - за 28.10.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано ПП «СВС-сервіс»в рамках договору № 01/04-08 від 08.04.2008р. суму в розмірі 100000,00 грн.; - за 24.11.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано Філії «Аеробуд-Південь»ЗАТ «Аеробуд»в рамках договору № 14/02-08 від 14.02.2008р. суму в розмірі 90000,00 грн.; - за 25.11.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано ЗАТ «Севастопольський будпроект»в рамках договору № 08108 від 17.09.2008р. суму в розмірі 50000,00 грн.; - за 25.11.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано Філії «Аеробуд-Південь»ЗАТ «Аеробуд»в рамках договору № 14/02-08 від 14.02.2008р. суму в розмірі 85000,00 грн.; - за 27.11.2008р., відповідно до якої позивачем було перераховано Філії «Аеробуд-Південь»ЗАТ «Аеробуд»в рамках договору № 14/02-08 від 14.02.2008р. суму в розмірі 125000,00 грн. Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, але підлягають задоволенню частково з огляду на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України також передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Зобов’язання, відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, можуть виникати, зокрема, із договорів та інших правочинів. Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачає, що відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Частиною 1 ст. 339 Господарського кодексу України встановлено, що фінансове посередництво здійснюється банками у формі банківських операцій. Основними видами банківських операцій є депозитні, розрахункові, кредитні, факторингові та лізингові операції. Перелік банківських операцій визначається законом про банки і банківську діяльність (ч. 2 ст. 339 Господарського кодексу України). Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»від 07.12.2000р. № 2121-III, на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати банківські операції, в тому числі, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Згідно ч. 1 ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Частина 1 статті 1055 Цивільного кодексу України передбачає що, кредитний договір укладається у письмовій формі. Згідно ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальником, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Згідно ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із ч. 1 ст. 14 Цивільного кодексу України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України). В ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України також зазначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Стаття 629 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов‘язання, в силу ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України, не допускається. Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. В пункті 4.2. ст. 4 договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. було зазначено, що банк надає позичальнику кредит лише у межах строку дії кредитної лінії окремими частинами (траншами) шляхом надання одного траншу, що дорівнює ліміту кредитної лінії, або декількох траншів, але так, щоб у будь-який момент розмір кредиту не перевищував ліміт кредитної лінії. Кожний транш надається на підставі окремої додаткової угоди до цього договору, укладеної між позичальником і банком, у строк не пізніше двох календарних днів з дня її укладення. Додаткові угоди про надання окремих траншів можуть бути укладені лише за взаємною згодою сторін і є невід’ємною частиною договору. У кожній такій додатковій угоді сторони повинні визначити валюту і розмір траншу та реквізити для його надання, якщо вони відрізняються від зазначених у п. 10.2. договору. За таких обставин суд погоджується з твердженням відповідача про те, що договором про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. не передбачався конкретний графік надання окремих частин кредиту (траншів), а було встановлено, що видача таких частин здійснюється виключно на підставі окремих угод, що регламентують порядок отримання та повернення кредитних коштів. Однак, проаналізувавши зміст п. 4.2. ст. 4 договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. суд дійшов висновку, що необхідною передумовою для надання траншу є підписання сторонами додаткової угоди до договору, а необхідною передумовою для підписання додаткової угоди про надання траншу повинно бути звернення позивача про його отримання, оскільки, відповідно до норм законодавства, що регулюють відносини, пов’язані з кредитуванням, сутність будь-якого кредитного договору, яким не передбачається конкретний графік надання кредиту, а відтак і договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р., полягає не в тому, що банк (відповідач) надає позичальнику (позивач) кредит в термін, коли буде вважати за необхідне, а в тому, що позичальник звертатиметься до банку за наданням кредиту у необхідний йому термін в межах дії кредитної лінії. Крім того, ч. 1 ст. 1056 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач не мав права відмовлятися від підписання додаткових угод про надання окремих траншів, однак такі відмови мали місце, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, адресованими позивачеві листами відповідача № 30588-72-75264 від 19.09.2008р., № 32881-72-75270 від 06.10.2008р. З огляду на зазначене, суд погоджується з твердженням позивача про те, що відповідач фактично відмовився від виконання взятих на себе зобов’язань по фінансуванню будівництва об’єкту в смт. Ореанда згідно договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р., чим порушив умови вказаного договору, оскільки згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов‘язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд. З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу. Позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. Зміна або розірвання договору, відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст. 188 Господарського кодексу України також встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором (ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України). Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду (ч. 3 ст. 188 Господарського кодексу України). У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (ч. 4 ст. 188 Господарського кодексу України). Частиною 1 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України також передбачено, що підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді в установлений строк з урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду (ч. 2 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України). Як вже зазначалося, в судовому засіданні було встановлено, що 19.11.2008р. позивачем був направлений відповідачу лист № 48 із пропозицією розірвати договір про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. та пов’язані з ним договори, однак, в матеріалах справи відсутні докази надання відповідачем будь-якої відповіді на вказаний лист. Відповідно до п. 2 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору та відшкодування збитків. Згідно ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У відповідності із ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до ч. 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. В процесі розгляду справи суд дійшов висновку, що позивач довів факт порушення виконання зобов’язання щодо надання кредиту з боку відповідача, а також довів належними засобами доказування, що таке порушення відповідачем умов договору є істотним, що у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, є підставою для розірвання договору, з огляду на наступне. Метою укладення договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. є отримання позивачем коштів з метою їх використання для фінансування будівництва об’єкту «Пансіонат для сімей з дітьми ТОВ «Інвестсервіс»в смт. Ореанда»та для поповнення власних оборотних коштів, а необхідною передумовою для їх отримання є надання вказаних коштів відповідачем на підставі підписаних додаткових угод до договору. Позивач належними засобами доказування довів, що відповідач фактично відмовився від виконання взятих на себе по договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. зобов’язань по наданню кредиту, а також те, що відмова відповідача від виконання договірних зобов'язань на суму 21530000,00 доларів США (за мінусом суми наданого траншу в розмірі 470000,00 доларів США), що становить майже 98% від розміру зобов’язання, є істотним порушенням договору, внаслідок якого позивач значною мірою позбавився того, на що він розраховував при укладені кредитного договору, тоді як відповідач належних доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав та жодним чином не довів факт належного виконання взятих на себе по договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. зобов’язань, що є обов’язком відповідача за договором та його істотною умовою. Твердження відповідача про те, що підстави для дострокового розірвання договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р., а саме: істотне порушення договору з боку відповідача, відсутні, як відсутні і порушення норм договору та закону відповідачем, що унеможливлює його дострокове розірвання, судом відхиляється як необґрунтоване, оскільки згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов‘язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Відхиляється судом також і твердження відповідача про те, що оскільки договором про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. не передбачався графік надання окремих частин кредиту (траншів), кредитування може бути здійснене в будь-який час до закінчення строку дії кредитної лінії 28.08.2010р., оскільки суд дійшов висновку, що відповідач не мав права відмовлятися від підписання додаткових угод про надання окремих траншів та від подальшого їх надання зважаючи на сутність кредитного договору, яка полягає в тому, що позичальник звертатиметься до банку за наданням кредиту у необхідний йому термін та враховуючи вимоги ч. 1 ст. 1056 Цивільного кодексу України, згідно якої кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. За таких обставин вимоги позивача про розірвання договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р., укладеного між позивачем та відповідачем, є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Позивач також звернувся до суду з позовом про розірвання договору застави майнових прав № 650/08 від 29.08.2008р. та договору застави майнових прав № 652/08 від 29.08.2008р. Договір застави майнових прав № 650/08 від 29.08.2008 року, укладений між позивачем та відповідачем. Відповідно до ст. 2 цього договору сторони визначили, що згідно з цим договором заставою забезпечується виконання позивачем зобов‘язання, що виникло на підставі основного договору (згідно з п. 1.2. договору, Основний договір - договір про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008 р.) Договір застави майнових прав № 652/08 від 29.08.2008 року, укладений між позивачем та відповідачем. Відповідно до ст. 2 цього договору сторони визначили, що згідно з цим договором заставою забезпечується виконання позивачем зобов‘язання, що виникло на підставі основного договору (згідно з п. 1.2. договору, Основний договір - договір про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008 р.) Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Стаття 1 Закону України «Про заставу»від 02.10.1992р. № 2654-XII також встановлює, що застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Предметом застави, відповідно до ч. 1 ст. 576 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 4 Закону України «Про заставу», може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Право застави припиняється у разі: припинення зобов'язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом (ч. 1 ст. 593 Цивільного кодексу України). Вказана норма кореспондується з ст. 28 Закону України «Про заставу», відповідно до якої застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом. За таких обставин вимоги позивача про розірвання договору застави майнових прав № 650/08 від 29.08.2008р. та договору застави майнових прав № 652/08 від 29.08.2008р., укладених між позивачем та відповідачем, є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору іпотеки № 758/08 від 29.08.2008р. Договір іпотеки № 758/08 від 29.08.2008 року укладений між позивачем та відповідачем. Відповідно до ст. 2 цього договору сторони визначили, що згідно з цим договором іпотекою забезпечується виконання позивачем зобов‘язання, що виникло на підставі основного договору (згідно з п. 1.3. договору, Основний договір - договір про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008 р.) Відповідно до ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Згідно ст. 1 Закону України «Про іпотеку»від 05.06.2003р. № 898-IV, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому законом. Предметом іпотеки, відповідно до ст. 5 Закону України «Про іпотеку», також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених законом. За таких обставин вимоги позивача про розірвання договору іпотеки № 758/08 від 29.08.2008р., укладеного між позивачем та відповідачем, є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Також позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача збитків у сумі 1812655,30 гривень. Частиною 1 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Частиною 1 ст. 224 Господарського кодексу України також передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено. Згідно ч. 3 ст. 22 Цивільного кодексу України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Згідно ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків. Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові задані цим збитки. Під збитками відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Відповідно до ч. 1 ст. ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною. Збитками, відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, є: витрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відповідно до ч. 5 ст. 653 Цивільного кодексу України, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору. Згідно ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов’язання, доказується кредитором. Суд не погоджується з твердженням позивача про те, що оплачені ним на підставі укладених договорів щодо будівництва об’єкту «Пансіонат для сімей з дітьми ТОВ «Інвестсервіс»в смт. Ореанда»третім особам кошти в сумі 1812655,30 гривень є збитками, понесеними у зв’язку з неотриманням позивачем фінансування в рамках договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. та підтримує твердження відповідача про те, що правовідносини позивача з третіми особами є сферою його власної господарської діяльності, яка є самостійною, здійснюється на власний ризик, як правило, на основі укладених договорів з огляду на наступне. Відповідальність за порушення зобов‘язання у вигляді відшкодування збитків настає за наявності таких умов: - протиправної дії чи бездіяльності особи; - заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності особи; - причинного зв‘язку між протиправною дією чи бездіяльністю особи та заподіяними збитками; - вини боржника. Протиправність дії чи бездіяльності особи полягає у порушенні договірного зобов‘язання. Позивачем доведено факт порушення відповідачем зобов‘язання по договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р., однак не доведено наявності причинного зв‘язку між протиправними діями чи бездіяльністю відповідача та збитками позивача з огляду на наступне. Позивачем не доведено, що необхідність здійснення ним оплат третім особам на загальну суму 1812655,30 гривень була спричинена саме в результаті дій або бездіяльності відповідача, адже вказані оплати в будь-якому випадку повинні були бути проведені на виконання взятих позивачем на себе обов’язків згідно укладених договорів. Взаємовідносини позивача з третіми особами в рамках укладених між ними договорів жодним чином не пов’язані із взаємовідносинами між позивачем та відповідачем в рамках договору про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008р. За таких обставин вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у сумі 1812655,30 гривень є не обґрунтованими та задоволенню не підлягають. Позивач подав до суду заяви, якими відмовився від позовних вимог в частині розірвання договору застави № 653/08 від 02.09.2008р., договору іпотеки № 654/08 від 02.09.2008р., договору відступлення корпоративних прав (частки у статутному капіталі) № 653/08-1 від 02.09.2008р., договору поруки № 423 від 02.09.2008 року. Статтею 22 ГПК України позивачу надано право відмовитися від позову. Відповідно до ч. 1 ст. 78 ГПК України, відмова позивача від позову викладається в адресованих господарському суду письмових заявах, що долучаються до справи. Судом встановлено, що заяви про відмову від позову підписана уповноваженим представником позивача. До прийняття відмови позивача від позову господарський суд роз‘яснив сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевірив, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін (ч. 2 ст. 78 ГПК України). Відповідно до п. 4 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом. За таких обставин, провадження у справі в частині розірвання договору застави № 653/08 від 02.09.2008р., договору іпотеки № 654/08 від 02.09.2008р., договору відступлення корпоративних прав (частки у статутному капіталі) № 653/08-1 від 02.09.2008р., договору поруки № 423 від 02.09.2008 року підлягає припиненню. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У спорах що виникають при розірванні договорів державне мито покладається на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд може покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору. За таких обставин на відповідача покладаються витрати по сплаті держмита в розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118,00 грн. На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 33, 49, п. 4 ст. 80, ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд ВИРІШИВ: Припинити провадження у справі в частині розірвання договору застави № 653/08 від 02.09.2008р., договору іпотеки № 654/08 від 02.09.2008р., договору відступлення корпоративних прав (частки у статутному капіталі) № 653/08-1 від 02.09.2008р., договору поруки № 423 від 02.09.2008 року. Позов задовольнити частково. Розірвати договір про відкриття кредитної лінії № 256-МВ/08 від 29.08.2008 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестсервіс»(01001, м. Київ, Печерський р-н, провулок Музейний, 10, ідентифікаційний код 30522991, рахунок № 26005000392001/980 у Філії ВАТ КБ «Надра»Київське регіональне управління, МФО 320564) та Закритим акціонерним товариством «Альфа –банк»(01025, м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Десятинна, 4/6, ідентифікаційний код 23494714, рахунок № 32004186201 у Головному управлінні НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024). Розірвати договір іпотеки № 758/08 від 29.08.2008 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестсервіс»(01001, м. Київ, Печерський р-н, провулок Музейний, 10, ідентифікаційний код 30522991, рахунок № 26005000392001/980 у Філії ВАТ КБ «Надра»Київське регіональне управління, МФО 320564) та Закритим акціонерним товариством «Альфа –банк»(01025, м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Десятинна, 4/6, ідентифікаційний код 23494714, рахунок № 32004186201 у Головному управлінні НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024). Розірвати договір застави майнових прав № 650/08 від 29.08.2008 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестсервіс»(01001, м. Київ, Печерський р-н, провулок Музейний, 10, ідентифікаційний код 30522991, рахунок № 26005000392001/980 у Філії ВАТ КБ «Надра»Київське регіональне управління, МФО 320564) та Закритим акціонерним товариством «Альфа –банк»(01025, м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Десятинна, 4/6, ідентифікаційний код 23494714, рахунок № 32004186201 у Головному управлінні НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024). Розірвати договір застави майнових прав № 652/08 від 29.08.2008 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестсервіс»(01001, м. Київ, Печерський р-н, провулок Музейний, 10, ідентифікаційний код 30522991, рахунок № 26005000392001/980 у Філії ВАТ КБ «Надра»Київське регіональне управління, МФО 320564) та Закритим акціонерним товариством «Альфа –банк»(01025, м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Десятинна, 4/6, ідентифікаційний код 23494714, рахунок № 32004186201 у Головному управлінні НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024). Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Альфа –банк»(01025, м. Київ, Шевченківський р-н, вул. Десятинна, 4/6, ідентифікаційний код 23494714, рахунок № 32004186201 у Головному управлінні НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024), а у випадку відсутності коштів –з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час здійснення виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестсервіс»(01001, м. Київ, Печерський р-н, провулок Музейний, 10, ідентифікаційний код 30522991, рахунок № 26005000392001/980 у Філії ВАТ КБ «Надра»Київське регіональне управління, МФО 320564) 85,00 (вісімдесят п‘ять) грн. державного мита та 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України. Суддя Гумега О. В. Дата підписання рішення 21.07.2009 року http://reyestr.court.gov.ua/Review/4220652

Этим решением установлена просрочка кредитора: КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.01.2011 № 4/290 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Новікова М.М. суддів: при секретарі: За участю представників: від позивача -Соковнін А.В. - директор Волянська О.Ю. – дов. б/н від 15.06.2010 від відповідача: Серафіменко В.О. – дов. №612 від 02.11.2010 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк" на рішення Господарського суду м.Києва від 23.11.2010 у справі № 4/290 ( .....) за позовом Публічне акціонерне товариство "Кредитпромбанк" до ТОВ "Оріяна Шіп Ярд" третя особа позивача третя особа відповідача про стягнення 2191727,89 грн. 17.01.2011 року в судовому засіданні відповідно до ст. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 24.01.2011, в зв’язку з чим постанова приймається зазначеною датою. ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство „Кредитпромбанк” (надалі – ПАТ „Кредитпромбанк”, позивач) звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Оріяна Шіп Ярд” (надалі – ТОВ „Оріяна Шіп Ярд”, відповідач) 267120 дол. США строкової заборгованості за кредитом, 8220 дол. США простроченої заборгованості за кредитом, 1093,71 дол. США строкової заборгованості за процентами, 93,61 дол. США пені за прострочення платежу, а всього 2191727,89 грн. заборгованості за кредитним договором № 49.8.2/25/2008-КЛТ від 08.09.2008. 21.09.2010 позивач остаточно уточнив суму позовних вимог та просив стягнути з відповідача 250680,00 дол. США строкової заборгованості за кредитом, 24660 дол. США простроченої заборгованості за кредитом, 1193,14 дол. США строкова заборгованості за процентами, а всього 277714,83 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на 16.09.2010р. складає 2199279,28 грн. заборгованості за кредитним договором № 49.8.2/25/2008-КЛТ від 08.09.2008. Рішенням господарського суду міста Києва від 21.10.2010 у справі №4/290 позов задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 24660,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на 16.09.2010 складає 195060 грн. 60 коп. простроченої заборгованості за тілом кредиту, 1193,14 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на 16.09.2010 складає 9437 грн.73 коп. строкової заборгованості по процентам, 2044 грн. 98 коп. державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва у справі №4/290 від 23.11.2010 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення з ТОВ „Оріяна Шіп Ярд” строкової заборгованості за кредитним договором №49.8.2/25/2008-КЛТ від 08.09.2008 в сумі 1992316,53 грн., у т.ч. строкову заборгованість за основною сумою кредиту – 1982878,80 грн. та строкову заборгованість зі сплати відсотків – 9437,73 грн. Вимоги та доводи апеляційної скарги позивача мотивовані тим, що відмовивши банку у задоволенні вимог про стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором, господарський суд порушив вимоги ст. 1050 ЦК України та не взяв до уваги умови кредитного договору, за якими у разі порушення умов кредитного договору позичальник прийняв на себе зобов’язання повернути достроково всю суму кредиту та проценти за користування кредитом, а також пеню. Відповідач в свою чергу також звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду м. Києва від 23.11.2010 у справі №4/290 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги відповідача ґрунтуються на тому, що рішенням господарського суду м. Києва від 10.12.2009 у справі №13/471, яке набрало законної сили, зобов’язано ПАТ „Кредитпромбанк” укласти з ТОВ „Оріяна Шіп Ярд” додаткову угоду до кредитного договору №49.8.2/25/2008-КЛТ від 08.09.2008. За твердженням відповідача, з моменту набрання вказаним рішенням суду чинності, умови кредитного договору були змінені, ухилення позивача від виконання рішення суду є неналежним виконанням умов договору саме з боку позивача, а тому відповідач в силу ст. 613 ЦК України припинив свої зобов’язання за договором на час прострочення кредитора. З огляду на наведене, відповідач вважає, що у нього відсутній обов’язок сплачувати позивачу суми в рахунок оплати як тіла кредиту, так і інших платежів. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне. 08.09.2008 між Відкритим акціонерним товариством „Кредитпромбанк”, правонаступником якого з 15.03.2010 є Публічне акціонерне товариство „Кредит промбанк та Товариством з обмеженою відповідальністю „Оріяна Шіп Ярд” було укладено кредитний договір № 49.8.2/25/2008-КЛТ (надалі – кредитний договір), відповідно до п.2.2 якого, відповідачу надано кредит для фінансування завершення будівництва яхтового центру „Оріяна”. Відповідно до п.1.1 кредитного договору кредит надається у національній валюті України гривні, та /або в доларах США з повною або частковою конвертацією у грівні у межах суми, еквівалентної 1390000,00 дол. США, що на дату укладення договору складало 6742612,00 грн. У відповідності до укладених та нотаріально посвідчених іпотечних договорів №49.12/25/1415/2008 від 08.09.2008 та №49.12/25/1390/2008 від 08.09.2008 відповідачем у забезпечення зобов’язань за кредитним договором було передано в іпотеку позивачу наступне майно на загальну суму 13696048,00грн.: майнові права на будівництво яхтового центру „Оріяна” (адміністративно-побутовий та спортивно - розважальний корпуси), що розтошований за адресою: Київська обл., Вишгородський район, м. Вишгород, вул.. Набережна, буд.3, який буде побудований у майбутньому, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю „Оріяна Шіп Ярд” та яхтовий центр „Оріяна”, що розтошований: Київська обл., Вишгородський район, м. Вишгород, вул.. Набережна, буд.3, що належить Товариству з обмеженою відповідальністю „Оріяна Шіп Ярд”. Вищезазначені іпотечні договори є чинними. Судом першої інстанції встановлено, що сторони визначили підставою для надання кредитів – додаткові угоди (п.2.3 кредитного договору), що мають укладатись після надання позивачу письмової заявки відповідача, у якій вказується сума та валюта кредиту, конкретна ціль кредитування з посиланням на контракт (договір, угоду, додаток, рахунок-фактуру). Відповідно до п. 3.3 кредитного договору, позивач зобов’язаний надавати кредити відповідачу згідно з додатковими угодами в межах суми, вказаної у п.1.1 за умови, що сума кредиту буде забезпечена заставою на відповідну суму. Відповідно до заявки позичальника №71 від 08.09.2008 та укладеної на її підставі додаткової угоди №1 від 08.09.2008, що є невід’ємною частиною кредитного договору, позивач 08.09.2008 надав відповідачу кредит у сумі 300000,00 дол. США з повною конвертацією у гривню з метою здійснення передплати ТОВ „АНД” за будівельні роботи згідно договору на будівництво №22 від 24.06.2008. Зазначені кошти були належним чином спрямовані позичальником на фінансування будівельних робіт по першому етапу завершення будівництва яхтового центру, що не заперечується обома сторонами. За твердженням позивача, відповідач порушує умови договору, зокрема, останній раз щомісячний платіж по тілу кредиту позичальник здійснив 25.02.2010. Тому позивач вважає, що згідно пп. 3.1.4, 3.1.6, 3.4.10 кредитного договору банк має право стягнути, а позичальник зобов'язаний повернути банку достроково всю суму кредиту та проценти за користування кредитними коштами. Відповідач в свою чергу стверджує, що позивач також порушив умови договору, а саме на його пропозицію укласти додаткову угоду на видачу кредиту в сумі 1090000,00 дол. США не відповів, тобто ухилення позивача від укладення додаткової угоди №2 до кредитного договору, викладеної у рішенні суду від 10.12.2009 та невидача чергового траншу кредиту повинно розглядатись та тлумачитись як прострочення кредитора у сенсі ст.613 Цивільного кодексу України. Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду м. Києва від 10.12.2009 року справі №13/471, яке залишене без змін Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.03.2010 та Постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2010 у даній справі, було, у т.ч. зобов’язано ВАТ „Кредитпромбанк” укласти з ТОВ „Оріяна Шіп Ярд” додаткову угоду до кредитного договору №49.8.2/25/08-КЛТ від 08.09.2008, відповідно до умов якої позичальник зобов’язується повністю повернути кредит, отриманий відповідно до кредитного договору на підставі додаткової угоди №1 від 08.09.2008 та цієї додаткової угоди не пізніше 07.09.2015 року. Відповідно до п.2 додаткової угоди №1 від 08.09.2008 позичальник також зобов’язався повністю повернути кредит, отриманий за цією додатковою угодою, не пізніше 07.09.2015 року. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем дійсно не вчинено дій, які він зобов’язаний вчинити відповідно до умов кредитного договору, та до вчинення яких позивача спонукає рішення господарського суду міста Києва від 10.12.2009 у справі №13/471, а саме: позивач не уклав з відповідачем додаткову угоду №2, відповідно до якої банк мав надати позичальнику кредит в сумі 1090000,00 дол. США з повною конвертацією у гривню. Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому. Пунктами 3.1.4, 3.1.5 та 3.1.6 кредитного договору передбачено право позивача достроково стягнути кредит та проценти за користування кредитом, зокрема, у разі недотримання умов цього договору. В даному випадку банк вказує на прострочення сплати платежів за договором. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як вже зазначалось раніше, строк погашення кредиту, т.ч. додатковою угодою №1 до кредитного договору, встановлено до 07.09.2015 року. У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України). Відповідно до ст.613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов’язку. Боржник за грошовим зобов’язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора. Матеріалами справи підтверджено що відповідач сумлінно виконував умови кредитного договору в частині сплати у строки, передбачені договором, всіх платежів до того часу, коли позивачем виконувались зобов’язання за договором, і припинив платежі з 25.03.2010 (після набрання чинності рішенням господарського суду м. Києва у справі №13/471), тобто після того, як позивач порушив умови договору. Оскільки позивач не виконав свої зобов’язання за кредитним договором, не уклав додаткову угоду №2 та не надав позичальнику черговий транш кредиту в сумі 1090000,00 дол. США, колегія суддів дійшла висновку, що у даному випадку саме позивач неналежним чином виконує умови кредитного договору, а тому відповідач в силу положень закону (ч.4 ст. 613 ЦК України) правомірно не сплачує банку проценти. З огляду на вищевикладене, враховуючи визначений сторонами строк виконання зобов’язань, приймаючи до уваги умови кредитного договору, норми цивільного та господарського законодавства, суд дійшов висновку, що відповідач діє у рамках прав, наданих йому чинним законодавством та не порушує умови кредитного договору, а тому вимоги позивача про дострокове повернення суми кредиту та процентів за весь час користування кредитом є необґрунтованими і не підлягають задоволенню. Таким чином, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства „Кредитпромбанк” не підлягає задоволенню; апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю „Оріяна Шіп Ярд” має бути задоволена в повному обсязі, а рішення господарського суду м. Києва від 23.11.2010 у справі №4/290 підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог, а в іншій частині має бути залишене без змін. Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті держмита за розгляд апеляційних скарг покладаються на позивача. Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Кредитпромбанк” залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Оріяна Шіп Ярд” задовольнити повністю. Рішення господарського суду м. Києва від 23.11.2010 у справі №4/290 скасувати в частині задоволених позовних вимог. Прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю „Оріяна Шіп Ярд” на користь Публічного акціонерного товариства „Кредитпромбанк” 24660,00 дол. США, що за офіційним курсом НБУ на 16.09.2010 складає 195060 грн. 60 коп. простроченої заборгованості за тілом кредиту, 1193,14 дол.США, що за офіційним курсом НБУ на 16.09.2010 складає 9437 грн.73 коп. строкової заборгованості по процентам, 2044 грн. 98 коп. державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу відмовити. В іншій частині рішення господарського суду м. Києва від 23.11.2010 у справі №4/290 залишити без змін. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Кредитпромбанк” (01014, м. Київ, бул. Дружби народів, 38, ідентифікаційний код 21666051) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Оріяна Шіп Ярд” (01011, м. Київ, вул. Печерський узвіз, 17, кв. 1, рахунок №260032726 в ПАТ „Кредитпромбанк” м. Києва, МФО 300863, ідентифікаційний код 30216152) 1022,50 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги. Видачу наказу доручити господарському суду м. Києва. Матеріали справи №4/290 повернути до господарського суду м. Києва. Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку. Головуючий суддя Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/13600490 http://reyestr.court.gov.ua/Review/13600488

Вот подготовительные решения: Неправомерность действий Кредитпромбанка по отказе в выдаче очередного транша и обязательстве заключить допсоглашение и выдать очередной транш: ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ Справа № 13/471 10.12.09 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріяна Шіп Ярд» до Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк» про спонукання до вчинення дії щодо зміни кредитного договору шляхом укладення додаткової угоди Суддя Курдельчук І.Д. Представники сторін: від позивача Соковкін А.В. –директор, Ларченко А.В. –дов. № б/н від 01.04.09, Рекун А.І. –дов. № б/н від 18.11.09, від відповідача Могільовкін Р.Ю. –дов. № 353 від 18.08.09 В судовому засіданні 10.12.09 за згодою представників сторін було оголошено вступну та резолютивну частину рішення. ОБСТАВИНИ СПРАВИ i СУТЬ СПОРУ: 22.10.09 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про спонукання відповідача до вчинення дії щодо зміни кредитного договору шляхом укладення додаткової угоди. 26.10.09 ухвалою Господарського суду міста Києва порушено провадження у справі витребувано документи та докази і сторони зобов'язано вчинити дії, розгляд справи призначено на 19.11.09 У судовому засіданні, призначеному на 19.11.09, Позивач подав клопотання та просив суд у порядку, визначеному ст. 83 Господарського кодексу України, при прийнятті рішення вийти за межі позовних вимог, та, з метою захисту прав та законних інтересів Позивача, визнати недійсним пункт Кредитного договору. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до умов Кредитного договору Відповідач зобов’язався перед Позивачем надавати останньому кредити (транші) на підставі відповідної письмової заявки Позивача. 23.03.09. Позивач звернувся до Банку з письмовою заявкою про видачу траншів у вказаному в заявці розмірі, відповідей на яку Банк за твердженням Позивача не надав, кредитні кошти не видав; згодом Позивач звернувся до Банку із повторною письмовою заявкою від 28.09.09 про видачу траншів у вказаному в заявці розмірі та пропозицією укласти додаткову угоду до Кредитного договору відповідно до проекту, наданому Позивачем, та змінити таким чином Кредитний договір, однак, у встановлений законодавством строк Банк, за твердженням Позивача, відповіді не надав, кредитні кошти не видав. Позивач на підставі статті 188 Господарського кодексу України (далі –ГК України) просив суд зобов’язати Банк змінити Кредитний договір укладений між Відповідачем та Позивачем, шляхом укладення додаткової угоди до Кредитного договору про надання Позивачу чергового траншу кредиту у визначеній сумі в запропонованій Позивачем редакції. Згідно з п.1 ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів. Розгляд справи відкладався до 10.12.09 в судовому засіданні, відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України), Відповідача було зобов’язано надати пояснення суду, а також було направлено судовий запит до Страхової компанії «АРМА»з питання укладення та чинності договорів страхування майна та страхування фінансового ризику, пов’язаного з припиненням права власності. В ході розгляду справи Позивач підтримав позовні вимоги, вказав, що жодних підстав, встановлених договором або законом, для відмови в укладенні додаткової угоди для надання чергового кредиту (траншу) у рамках Кредитного договору не було станом на дату подання письмової заявки від 23.03.09 та повторної заявки від 28.09.09, та просив суд позовні вимоги задовольнити повністю, при прийнятті рішення вийти за межі позовних вимог, та з метою захисту прав та законних інтересів Позивача визнати недійсним пункт Кредитного договору. Відповідач заперечив проти позову за підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Господарський суд визнав подані документи достатніми для вирішення спору та відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України розглянув справу за наявними в ній матеріалами. Перед початком розгляду справи по суті представників сторін ознайомлено з їх правами та обов’язками передбаченими ст.ст. 20, 22 ГПК України. Крім цього, у судовому засіданні роз’яснені вимоги ст.81-1 ГПК України. Господарським судом, відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України, складений протокол, який долучено до матеріалів справи. Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини справи, які мають значення для вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд ВСТАНОВИВ: Між Позивачем як позичальником та Банком як кредитором укладено кредитний договір №49.8.2/25/08-КЛТ від 08.0908. (надалі –Кредитний договір). Згідно з п. 1.1. Кредитного договору встановлено: - процедура та умови надання Банком у майбутньому кредитів (траншів) Позичальнику в національній валюті України та/або в доларах США з повною/частковою конвертацією у гривню у межах загальної суми, еквівалентної 1390000,00 доларів США, (що у еквіваленті на дату укладення Кредитного договору складало 6742612,00 грн.) за офіційним курсом Національного банку України на дату укладення кожної додаткової угоди, що є його невід’ємною частиною, - процедура та умови повернення Позичальником отриманих кредитів, нарахування та сплати процентів за отриманими кредитами, нарахування та сплати комісії за надання кредитів, - взаємні права та зобов’язання сторін, що виникнуть при наданні Банком кредитів. Відповідно до п. 3.3.1 Кредитного договору, Банк зобов’язаний надавати кредити Позичальнику згідно з додатковими угодами в межах суми, вказаної у п. 1.1. за умови, що сума кредиту буде забезпечена заставою на відповідну суму. Відповідно до п. 5.1 Кредитного договору, договір діє до повного погашення Позичальником кредитів, процентів за користування ними та комісій, а при наявності простроченої заборгованості –і пені за несвоєчасне погашення кредитів та сплату процентів. Пунктом 3.4.5. Кредитного договору передбачено обов’язок Позичальника повністю погасити заборгованість за кредитами не пізніше 07 вересня 2015 року. Ціль кредиту згідно з п. 2.2. Кредитного договору –«для фінансування завершення будівництва яхтового центру «Оріяна». Порядок видачі траншів конкретизовано у п. 2.3. Кредитного договору - підставою для надання кредитів відповідно до цього пункту є додаткові угоди, що мають укладатись після надання Банку письмової заявки Позичальника, у якій вказується сума та валюта кредиту, конкретна ціль кредитування з посиланням на контракт (договір, угоду, додаток, рахунок-фактуру). Відповідно до п.2.7. Кредитного договору процентні ставки, валюта кредитування та розмір комісії встановлюються в Додаткових угодах за кожним кредитом. Відповідно до п.1.2. Кредитного договору строк користування кожним окремим кредитом в межах загальної суми, встановленої п.1.1. Кредитного договору та термін його повернення визначається додатковими угодами, але не пізніше строку, встановленого п.3.4.5. Кредитного договору. Відповідно до заявки Позичальника № 71 від 08.0908. та укладеної на її підставі додаткової угоди № 1 від 08.0908., що є невід’ємною частиною Кредитного договору, Банк 08 вересня 08. надав Позичальнику суму кредиту 300000,00 доларів США з повною конвертацією у гривню з метою здійснення передплати ТОВ «АНД»за будівельні роботи згідно договору на будівництво №22 від 24.06.08. (далі договір на будівництво). Зазначені кошти були спрямовані Позичальником на фінансування будівельних робіт по першому етапу завершення будівництва яхтового центру. Зазначені роботи були виконані належним чином та відповідно до актів передачі-прийняття робіт (за встановленою формою) прийняті Позичальником. Про цільове використання коштів кредиту Позичальник належним чином відзвітував Банку, проти чого Банк не заперечує. Згідно до умов фінансування будівельних робіт по завершенню будівництва яхтового центру, що визначені договором на будівництво (із наступними змінами) термін початку фінансування другого та третього етапу будівництва встановлено з 01.04.09 Як вбачається з матеріалів справи, та підтверджено сторонами: Позивачем було направлено Банку письмову заявку № 16 від 23.03.09 щодо надання чергового траншу кредиту у сумі 1090000,00 дол. США з метою його спрямування на фінансування завершення будівництва яхтового центру «Оріяна»(договір на будівництво №22 від 24.06.09 з підрядною будівельною організацією ТОВ «АНД»), зазначена заявка була отримана Банком 23.03.09, вхідний номер Банку 26434. Згодом Позивач надсилав Банку письмові звернення від 27.03.09, 07.04.09 з проханням розглянути письмову заявку, укласти додаткову угоду та надати кредитні кошти. Відповіді Банку, як на зазначену заявку, так і на наступні письмові звернення отримано не було. За твердженням Позивача, грошові кошти були вкрай необхідні для завершення будівництва, і тому, відповідно до вимог ст.188 Господарського кодексу України, 28.09.09 Позивач звернувся до Відповідача із повторною заявкою про надання чергового траншу кредиту у сумі 1090000,00 дол. США та пропозицією щодо укладення додаткової угоди №2 від 01.10.09 до Кредитного договору на зазначену суму кредиту в редакції, запропонованій Позивачем, зазначена заявка була отримана Банком 28.09.09, вхідний номер банку 84415. У 20-денний строк, встановлений ст.188 ГК України, Позивачем не було отримано відповіді на повторну заявку та на пропозицію укласти додаткову угоду. Лист Банку №31545/49-14423-49, датований 20.10.09, про неможливість укладення додаткової угоди до договору був направлений Банком Позивачу лише 22.10.09, про що свідчить поштовий штемпель на конверті, який суду надано Позивачем. Також відповідним поштовим штемпелем та вхідним номером Позивача на листі Банку, підтверджується той факт, що зазначений лист був отриманий Позивачем лише 24.10.09 Все викладене дає підстави стверджувати, що лист Банку № 31545/49-14423-49, датований 20.10.09 був підготовлений та направлений Позивачу лише після отримання копії позовної заяви до суду про спонукання до вчинення дії щодо зміни Кредитного договору шляхом укладення додаткової угоди, яка була отримана Банком 22.10.09 І тому зазначений лист не може бути розцінений як належна відповідь сторони на пропозицію змінити договір у сенсі ст.188 ГК України. Разом із тим, суд бере до уваги заперечення Банку щодо недосягнення згоди між Позичальником та Банком щодо зміни договору шляхом укладення додаткової угоди до Кредитного договору. Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені законом або договором. Аналогічне положення встановлене й у статті 13 ЦК України відповідно до якої цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства (частина 1). Кредитним договором не визначено термін протягом якого Банк зобов’язаний виконати зобов’язання з надання Позичальнику чергового кредиту (траншу) на умовах Кредитного договору. Суд погоджується з доводами Позивача, стосовно того, що у даному випадку до визначення терміну виконання зобов’язання мають застосовуватись вимоги абзацу 2 ч. 1 ст. 530 ЦК України «Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події»та вимоги ст. 188 ГК України. Відповідно до умов Кредитного договору, надання кредитів відбувається на підставі додаткової угоди, укладеної на підставі заявки Позичальника. Таким чином, укладення додаткової угоди, у сенсі абзацу 2 ч. 1 ст. 530 ЦК України є подією, яка має неминуче настати. При цьому, право Банку відмовити у видачі коштів траншу та в укладенні відповідної додаткової угоди з Позивачем обмежено статтею 1056 ЦК України, згідно з якою таке право виникає у Банка у разі порушення процедури визнання його (Позивача) банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий кредит своєчасно не буде повернений, а також абзацем 2 пункту п. 2.3. Кредитного договору: неналежне виконання/невиконання Позичальником умов договору та укладених раніше додаткових угод; неподання Позичальником відомостей, що стосуються його фінансового стану; надання Банку недостовірної інформації та звітності; погіршення фінансового стану Позичальника; використання кредитів не за цільовим призначенням; недостатності забезпечення зобов’язань Позичальника за цим договором. Як встановлено матеріалами справи, жодної із зазначених у законі або кредитному договорі підстав для видачі чергового траншу кредиту на дату подання письмової заявки від 23.03.3009 та повторної письмової заявки від 28.09.09 у Банка не було. Також на думку суду є обґрунтованими доводи Позивача, стосовно того, що саме лише не підписання Банком додаткової угоди не є достатньою підставою для відмови у видачі траншу, оскільки пункт 1.1., 2.3., 3.3.1 Кредитного договору визначає порядок видачі кредиту та підписання цієї додаткової угоди, які не можуть бути змінені в односторонньому порядку. Умисне перешкоджання в настанні такої обставини, як підписання додаткової угоди, відповідно до частини 3 статті 212 ЦК України не може бути підставою для відмови у видачі кредитних коштів. Відповідно до частини 3 статті 212 ЦК України якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала. Суд відхиляє здійснені Відповідачем посилання, що вказана заявка не може бути розцінена в якості підстави для видачі кредитних коштів та додаткова угода до Кредитного договору не може бути укладена через те, що питання про видачу траншу кредиту підлягає розгляду Кредитно-інвестиційним комітетом банку і для винесення цього питання на розгляд службами банку Позивач повинен був подати певний перелік документів, який не є вичерпним. При цьому суд зазначає, що відповідно до законодавства будь-яке порушення процедури подання заяв про видачу кредиту може мати своїм наслідком відмову в видачі кредитних коштів тільки у випадках, якщо такий наслідок прямо передбачений законом або договором. Так, представник Відповідача в судових засіданнях під час розгляду справи та у письмовому відзиві на позовну заяву не зумів назвати конкретну норму договору або акту цивільного законодавства, яка б надавала йому право відмовити у видачі суми кредиту та укласти додаткову угоду у випадку ненадання Позивачем, визначеного Банком у листі від 20.10.09 переліку документів, при зверненні до Банку за видачею траншів. Вивчивши матеріали справи, суд також встановив, що черговий транш, видачу якого ініціював Позивач повторною заявкою від 28.10.09 не виходить за межі суми, що визначена п.1.1. Кредитного договору та повністю забезпечений іпотекою майна у відповідності до укладених та нотаріально посвідчених іпотечних договорів №49.12/25/І 415/08 від 08.0908. та № 49.12/25/І 390/08 від 08.0908. (далі –Іпотечні договори). Позичальником у забезпечення зобов’язань за Кредитним договором було передано у іпотеку Банку майно на загальну суму 13606048,00 грн.: - Яхтовий центр «Оріяна», що розташований: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Набережна, буд. 3 (що належить ТОВ «Оріяна Шіп Ярд»), та - Майнові права на будівництво яхтового центру «Оріяна»(адміністративно-побутовий та спортивно-розважальний корпуси), що розташований: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Набережна, буд. 3, який буде побудований у майбутньому, що належить ТОВ «Оріяна Шіп Ярд». Використовуючи свої права іпотекодержателя за Іпотечними договорами, Відповідач здійснив перевірку (огляд) наявності, стану та умов зберігання майна, що надано у іпотеку, у зв’язку із чим уповноваженим співробітником банку (Жулою Д.М., працівником відділу з оцінки та моніторингу заставного майна) складено акти від 27.04.09 Відповідно до висновків, що викладені в актах, стан заставного майна є задовільним, відсутня необхідність зміни предмета застави або заставної вартості майна. Також не знайшли підтвердження у матеріалах справи доводи Відповідача, стосовно порушення Позивачем умов 2.7. та 3.1.7 іпотечного договору № 49.12/25/І 390/08 від 08.0908. щодо страхування заставного майна у акредитованій у банку страховій компанії. Так, за твердженням Позивача, що підтверджується також і листом ЗАТ «Страхова Компанія «АРМА»№1754 від 08.12.09 на судовий запит, Договір добровільного страхування майна № 213-7110017 та договір добровільного страхування фінансового ризику, пов’язаного із припиненням права власності № 216-711000107 були підписані 08.09.09 . уповноваженими особами страховика та страхувальника та скріплені печатками, та є чинними та дійсними на дату винесення рішення. Копії названих вище договорів були надані ВАТ «Кредитпромбанк», за зазначеними договорами належним чином було сплачено страхові внески, що підтверджується платіжними дорученнями №275 та №276 від 23.10.09, вигодонабувачем за вищезазначеними договорами визначено КРД ВАТ «Кредитпромбанк», що Банком не заперечується. Пунктом 3.4.11. Кредитного договору встановлено обов’язок Позичальника «починаючи з 01.11.08., та протягом строку користування кредитами наданими згідно з цим Договором, забезпечити надходження грошових коштів на поточні рахунки Позичальника, відкриті в Банку, не менше 60 % від загальної суми надходжень на поточні рахунки Позичальника, відкриті в будь-яких установах банків, за виключенням надходжень у вигляді кредитів, наданих Позичальнику Банком, надходжень отриманих в результаті продажу іноземної валюти та надходжень з власного поточного рахунку, відкритого в іншому банку». Банк стверджує, що Позичальником зазначений пункт договору не виконується, що дає право банку по підставі ч. 2 п.2.3. Кредитного договору відмовити Позичальнику у наданні чергового траншу кредиту через неналежне виконання умов Кредитного договору. Суд не погоджується з таким твердженням. Відповідно до абзацу 2 п.2.3. Кредитного договору передбачений такий наслідок невиконання умов договору, як відмова у наданні кредитів (траншів) за Кредитним договором. Тобто, пункт 2.3 кредитного договору відповідно до статті 611 ЦК України встановлює загальний захід відповідальності за порушення Позичальником умов Кредитного договору. Крім того, пунктом 3.1.4 Кредитного договору встановлений ще один захід відповідальності за невиконання або неналежне Кредитного договору –право банку дострокового стягнути кредит та проценти за ним. Разом з тим, як вбачається з пункту 3.1.11 Кредитного договору, щодо пункту 3.4.11. встановлені спеціальні наслідки недотримання вимог щодо його виконання. Цією спеціальною нормою встановлено, що у разі порушення вимог п. 3.4.11. Відповідач вправі підняти процентні ставки за користування кредитом на 2 проценти. Тобто, фактично, беручи до уваги твердження Відповідача, Кредитним договором встановлено три заходи юридичної відповідальності за вчинення Позичальником одного й того самого порушення пункту 3.4.11. кредитного договору –відмова у наданні траншів (пункт 2.3), дострокове стягнення кредиту (п.3.1.4.) і підняття процентної ставки на 2 проценти (пункт 3.1.11.). Водночас, відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Застосування усіх заходів відповідальності за вчинення одного й того самого правопорушення неможливе відповідно до вказаної статті Конституції України. Крім того, розглянувши клопотання Позивача, суд також встановив, що пункт 3.4.11. Кредитного договору, має бути визнаний недійсним з огляду на наступне: До укладення Кредитного договору, Банк вимагав від Позичальника надання певного пакету документів, зокрема і документи, що підтверджують існуючі кредитні зобов’язання Позичальника, які виникли до дати подання заявки про укладання Кредитного договору. Позичальником у складі запитаного Банком переліку документів було подано копію Кредитного договору №226 від 08.12.06 року з ТОВ «Комерційний банк «Даніель», за яким Позичальник отримав суму кредиту 1540000,00 грн. Пунктом 3.2.12. зазначеного договору було передбачено обов’язок Позивача направляти не менше 49% загального обсягу надходжень від господарської діяльності на поточний рахунок, відкритий в банку ТОВ «Комерційний банк «Даніель». Бухгалтер Позивача також зазначав уповноваженому співробітнику Банку - начальнику відділу супроводження кредитних операцій управління корпоративного бізнесу КРД ВАТ «Кредитпромбанк»Василенко Л.А., який займався оформленням Кредитного договору, про необхідність корелювати умови проекту Кредитного договору з існуючими зобов’язаннями Позичальника. Таким чином, на дату укладення Кредитного договору 08.0908 року Банк достеменно знав про те, що Позичальник не зможе виконувати зобов’язання, визначене п.3.4.11. Кредитного договору відповідно до умов цього пункту. За твердженням директора Позивача, під час підписання Кредитного договору він був позбавлений належного часу та можливості для детального вичитування екземпляру Кредитного договору до його підписання, та, знаючи про те, що Банк ознайомлений із умовами вже існуючого кредитного договору з іншим банком, був упевнений, що цифрове значення відсотку грошових надходжень, що підлягають сплаті на поточний рахунок у Банку, буде відредактоване Банком з тим, щоб загальне значення розміру грошових надходжень Позивача, що мають спрямовуватись відповідно до умов уже існуючого кредитного договору, та договору, що укладається - не перевищувало 100%. Таким чином, пункт 3.4.11. Кредитного договору у дійсній редакції не відповідає дійсним намірам сторін, що заздалегідь позбавляє сторони, і зокрема позивача можливості його виконувати належним чином. Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути судом визнаний недійсним. Істотне значення, зокрема, має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін. Відповідно до п. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлено законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно із ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших частин правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Враховуючи, що матеріалами справи та наведеними доказами підтверджено, що п.3.4.11. зазначено у Кредитному договорі під впливом помилки, і беручи до уваги, що зазначений пункт договору не містить істотних умов Кредитного договору, суд вважає, що є підстави для визнання п. 3.4.11. Кредитного договору недійсним. Досліджуючи умови Кредитного договору та подані сторонами докази, судом не встановлено існування фактів, які відповідно до умов Кредитного договору давали право Банку обґрунтовано відмовити у задоволенні заявки про надання чергового траншу кредиту та укладенні додаткової угоди до Кредитного договору. Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому суд вважає помилковими посилання Відповідача в обґрунтування правомірності відмови у видачі траншу. Тому Банк, отримавши від Товариства відповідну заявку 23.03.09 ., та повторну заявку від 28.09.09 . був зобов’язаний відповідно до пунктів 1.1., 2.3., 3.3.1. Кредитного договору укласти додаткову угоду та видати суму траншу у строк, визначений договором або законом. Враховуючи, що Кредитним договором не визначено термін протягом якого Банк зобов’язаний виконати зобов’язання з надання Позичальнику чергового кредиту (траншу) на умовах Кредитного договору, суд встановив, що у даному випадку до визначення терміну виконання зобов’язання мають застосовуватись вимоги ч.2 ст. 530 ЦК України та ст. 188 ГК України. Таким чином, Банк був зобов’язаний прийняти рішення про видачу кредиту, укласти відповідну угоду та надати Позичальнику кредит відповідно до умов Кредитного договору не пізніше 20 днів з часу отримання пропозиції Позивача, а саме в строк до 18 жовтня 09 року, або ж, при наявності обставин, визначених частиною 2 п. 2.3. Кредитного договору або ст. 1056 ЦК України, у цей же строк письмово обґрунтовано відмовити Позичальнику у наданні кредиту, а не відмовити у видачі траншу, що фактично мало місце. При вирішенні даного питання суд також приймає до уваги, що Банк впродовж майже п’яти місяців від дати отримання першої заявки Позивача (23.03.09) не надсилав Позивачеві будь-якого повідомлення щодо обґрунтованої відмови у видачі траншу на підставі поданої Позивачем заяви. Подана Позивачем заявка залишилась без жодної відповіді та будь-якої юридичної чи фактичної реакції з боку Банку, до моменту подання Позивачем відповідного позову до суду, що судом розцінюється додатковим підтвердженням безпідставності тверджень Відповідача. Матеріали справи не містять доказів того, що Відповідач скористався передбаченим пунктом п. 2.3. ч.2. Кредитного договору правом та відмовив у наданні траншів саме через невиконання Позивачем умов Кредитного договору або з будь якої іншої підстави, що передбачена чинним законодавством або Кредитним договором. Зокрема, Відповідачем всупереч вимог статті 33 ГПК України не надано доказів вчинення будь-якого вольового акту щодо застосування саме цих заходів відповідальності за порушення вказаних пунктів договору, зокрема, не надано доказів повідомлення Позивача про зупинення Банком виконання своїх зобов’язань з видачі траншів, не зазначено підстав для такого зупинення тощо. Крім того, не було вчинено жодних дій щодо вимог дострокового погашення заборгованості за кредитом згідно із п. 3.1.4 Кредитного договору. За таких обставин суд відхиляє здійснені Відповідачем посилання на наявність у нього права зупинити надання траншів як такі, що не відповідають законодавству та не підтверджуються матеріалами справи. Крім того, відповідно до ч.2 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банк зобов’язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку. Відповідно до статті 174 ГК України зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Відповідно до статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7). Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України. Статтею 525 ЦК України та статтею 188 ГК України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Всупереч вимог наведених норм відповідач не виконав своїх зобов’язань перед позивачем належним чином, не видав належну до виплати суму траншу, і водночас не надав будь-якої відповіді на законне прохання Позивача надати йому обумовлену Кредитним договором суму кредиту, та не вчинив дій щодо підписання додаткової угоди. При цьому, суд зазначає, що саме лише не підписання Банком додаткової угоди не є достатньою підставою для відмови у видачі траншу, оскільки пункт 1.1., 2.3., 3.3.1 Кредитного договору визначає порядок видачі кредиту та підписання цієї додаткової угоди, які не можуть бути змінені в односторонньому порядку. Умисне перешкоджання в настанні такої обставини, як підписання додаткової угоди, також відповідно до частини 3 статті 212 ЦК України не може бути підставою для відмови у видачі кредитних коштів. Відповідно до частини 3 статті 212 ЦК України якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала. Аналізуючи умови Кредитного договору в системному зв’язку з нормами Цивільного та Господарського кодексів, які регулюють порядок виконання та зміни укладених господарських договорів, суд вважає відхилення пропозиції з укладання додаткової угоди № 2 незаконним та таким, що порушує умови раніше укладеного Кредитного договору. Що стосується умов додаткової угоди, які викладені у проекті запропонованої Позивачем додаткової угоди №2 від 01.10.09, то на підставі аналізу норм укладеного Кредитного договору та умов запропонованої додаткової угоди, слід зробити висновок, що істотні умови проекту додаткової угоди повністю відповідають умовам Кредитного договору, та не порушують прав та інтересів Відповідача. При цьому, Позивач просить змінити Кредитний договір та зобов’язати Відповідача укласти додаткову угоду з 18.10.09, позаяк саме цей день є останнім днем коли Відповідач повинен був укласти додаткову угоду та видати суму кредитних коштів відповідно до Кредитного договору та ст.1056 ЦК України. На обґрунтування даного твердження, Позивач посилається на положення частини 5 статті 188 ГК України, відповідно до якого якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду. Позивач вважає, що приймаючи рішення про розірвання Кредитного договору суд відповідно до статті 188 ГК України вправі самостійно визначити момент з якого договір вважатиметься розірваним, у тому числі й дату, яка відбулася до моменту прийняття рішення по суті. Проте з даною позицією Позивача суд погодитись не може виходячи з того, що дана норма не дає права суду визначити дату укладення додаткової угоди та зміни договору у ретроспективі, минулою датою, а також виходячи з аналізу норм діючого законодавства, зокрема положень частини 3 статті 653 ЦК України, відповідно до яких якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Таким чином, суд вважає, що Кредитний договір підлягає зміні, а відтак додаткова угода підлягає укладенню з моменту набрання рішенням законної сили, оскільки підстав для розірвання договору з іншої дати суд не вбачає. Вивчивши надані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, повно, всебічно з’ясувавши обставини справи, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд приходить до висновку, що позовна вимога про спонукання до вчинення дії щодо зміни Кредитного договору шляхом укладення додаткової угоди до Кредитного договору є законною та обґрунтованою та підлягає задоволенню. Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. За твердженням Позивача, укладаючи даний Кредитний договір він розраховував отримати кошти, необхідні для вчасного завершення будівництва - «для фінансування завершення будівництва яхтового центру «Оріяна»за адресою: м. Вишгород, вул. Набережна, 3». Це також підтверджується і пунктом 2.2 Кредитного договору в якому визначене цільове використання коштів щодо фінансування будівництва зазначеного об’єкту. Проте, через протиправну відмову Відповідача у видачі траншів та укладення додаткової угоди Позивач позбавився можливості отримати зазначені у Кредитному договорі кошти у необхідному обсязі. При цьому суд дійшов висновку, що через припинення надання Відповідачем грошових коштів не досягається головна мета, для досягнення якої і був взятий кредит у банку і, відповідно, укладений Кредитний договір, а саме –будівництво яхтового центру «Оріяна»за адресою: м. Вишгород, вул. Набережна, 3. Таким чином, суд дійшов висновку про наявність обставин, з якими стаття 651 ЦК України пов’язує можливість зміни договору, оскільки внаслідок того, що Відповідачем, починаючи з березня 09 року, не видаються грошові кошти (транші), Позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладені Кредитного договору. Статтею 654 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору вчинюється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Відповідно до п. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина 2 ст. 188 Господарського кодексу України встановлює, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Як свідчать матеріали справи, Позивач повторною заявкою від 28.09.09 про видачу чергового траншу кредиту звернувся до Відповідача та запропонував змінити Кредитний договорі шляхом укладення додаткової угоди до Кредитного договору. Згідно ч. 3 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У 20-денний строк, встановлений ст.188 ГК України, Позивачем не було отримано відповіді на повторну заявку та на пропозицію укласти додаткову угоду. Лист банку №31545/49-14423-49, датований 20.10.09, про неможливість укладення додаткової угоди до договору був направлений Банком Позивачу лише 22.10.09 Частиною 4 ст. 188 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору, або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Згідно п. 6.1. Кредитного договору спірні питання щодо виконання цього договору, які не врегульовані сторонами, розглядаються у порядку, що передбачений законодавством України. Згідно з частинами 3 та 4 статті 84 Господарського процесуального кодексу України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір-умови, на яких сторони зобов’язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору. Відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст.22, 32-34,49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва ВИРІШИВ: 1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріяна Шіп Ярд» задовольнити повністю. 2. Визнати недійсним п.3.4.11. кредитного договору №49.8.2/25/08-КЛТ від 08.09.08. 3. Зобов’язати Відкрите акціонерне товариство „Кредитпромбанк” (Україна, м. Київ, 01014, бульвар Дружби Народів, 38, кореспондентський рахунок у гривні № 303188501 у Головному управлінні національного банку України по м.Києву та Київській області, МФО 321024, ідентифікаційний код 21666051) укласти з Товариством з обмеженою відповідальністю «Оріяна Шіп Ярд» (юридична адреса: Україна, м. Київ, 01011, Печерський узвіз, 17 кв.1, місцезнаходження: Україна, Київська область, м. Вишгород, 07300, вул. Набережна, 3, п/р 260032726 в ВАТ «Кредитпромбанк» м. Києва МФО 300863, ідентифікаційний код 30216152) додаткову угоду до Кредитного договору №49.8.2/25/08-КЛТ від 08.0908. у наступній редакції: ДОДАТКОВА УГОДА № 2 ДО КРЕДИТНОГО ДОГОВОРУ № 49.8.2/25/08-КЛТ від 08 вересня 08 року м. Київ 10 грудня 2009 року Відкрите акціонерне товариство "Кредитпромбанк", яке є резидентом України, має статус платника податку на прибуток на загальних підставах зі ставкою оподаткування, встановленою ст.10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР (зі змінами та доповненнями) та належить до групи платників податку на прибуток, 50 або більше відсотків статутного фонду яких перебуває у власності або управлінні (безпосередньо чи побічно) осіб, що не є резидентами України, що іменується в подальшому "Банк", в особі заступника директора Київського регіонального департаменту з корпоративного бізнесу ВАТ «Кредитпромбанк»Старунського Олександра Івановича, який діє на підставі довіреності, посвідченої Телегою Т.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 15 серпня 08 року за реєстровим № 1890, з однієї сторони, та Товариство з обмеженою відповідальністю «Оріяна Шіп Ярд», яке є резидентом України, має статус платника податку на прибуток на загальних підставах зі ставкою оподаткування, передбаченою ст.10 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та не належить до групи платників податку на прибуток, 50 (або більше) відсотків статутного фонду яких перебуває у власності або в управлінні (безпосередньо чи побічно) осіб, що не є резидентами України, що іменується в подальшому "Позичальник", в особі директора Соковніна Артема Валентиновича, який діє на підставі Статуту; з іншої сторони, які іменуються в подальшому спільно "Сторони", а кожний окремо також - "Сторона", уклали цю Додаткову угоду до кредитного договору № 49.8.2/25/08-КЛТ.'від 08.09.08 . (надалі-Кредитний договір) про наступне: 1. Банк надає Позичальнику кредит згідно з цією додатковою угодою в сумі 1090000,00 (один мільйон дев’яносто тисяч) доларів США з повною конвертацією у гривню на наступні цілі: передплата ТОВ «АНД»за будівельні роботи (2-3 етап будівництва) згідно договору на будівництво № 22 від 24.06.08. з додатковими угодами №№1-4. 1.1. Таким чином, загальна сума кредиту, виданого Банком Позичальнику відповідно до Кредитного договору на підставі Додаткової угоди №1 від 08.0908. та цієї Додаткової угоди складає 1390000,00 (один мільйон триста дев’яносто тисяч) доларів США. 2. Погашати заборгованість за кредитом, отриманим за цією додатковою угодою зі своїх поточних рахунків на рахунок № 20834010000010.840.01, в таких сумах та строки, щоб заборгованість за кредитом (за Додатковою угодою №1 та цією Додатковою угодою) не перевищувала: Період Сума заборгованості Долари США Період Сума заборгованості Долари США 3 26.10.09- 3 25.11.09- 3 25.12.09- 3 25.01.10- 3 25.02.10- 3 25.03.10- 3 26.04.10- З 25.05.10- 3 25.06.10- З 26.07.10- З 25.08.10- 3 27.0910- 3 25.10.10- 3 25.11.10- 3 27.12.10- 3 25.01.11- 3 25.02.11- 3 25.03.11- 3 25.04.11- 3 25.05.11- 3 27.06.11- 3 25.07.11- 3 25..08.11- 3 26.0911- 3 25.10.11- 3 25.11.11- 3 26.12.11- 3 25.01.12- 3 27.02.12- 3 26.03.12- 3 25.04.12- 3 25.05.12- 3 25.06.12- 3 25.07.12- 3 27.08.12-1363848,00 1 332874,00 1.313 832,00 1 294790,00 1 275748,00 1 256706,00 1 237664,00 1 218622,00 1 199580,00 1 180538,00 1 161496,00 1 142454,00 1 123412,00 1 104370,00 1 085328,00 1 066286,00 1 047244,00 1 028202,00 1 009160,00 990118,00 971076,00 952034,00 932992,00 913950,00 894908,00 875866,00 856824,00 837782,00 818740,00 799698,00 780656,00 761614,00 742572,00 723530,00 704488,003 25.0912- 3 25.10.12- 3 26.11.12- 3 25.12.12- З 25.01.13- 3 25.02.13- 3 25.03.13- 3 25.04.13- 3 27.05.13- 3 25.06.13- 3 25.07.13- 3 26.08.13- 3 25.0913- 3 25.10.13- З 25.11.13- 3 25.12.13- 3 27.01.14- 3 25.02.14- 3 25.03.14- 3 25.04.14- 3 26.05.14- 3 25.06.14- 3 25.07.14- 3 25.08.14- 3 25.0914- З 27.10.14- З 25.11.14- З 25.12.14- З 26.01.15- 3 25.02.15- 3 25.03.15- З 27.04.15- 3 25.05.15- 3 25.06.15- З 27.07.15- З 25.08.15-685 446.00 666 404.00 647 362.00 628 320.00 609 278.00 590 236.00 571 194.00 552 152.00 533 110.00 514 068.00 495 026.00 475 984.00 456 942.00 437 900.00 418 858.00 399 816.00 380 774.00 361 732.00 342 690.00 323 648.00 304 606.00 285 564.00 266 522.00 247 480.00 228 438.00 209 396.00 190 354.00 171 312.00 152 270.00 133 228.00 114 186.00 95 144.00 76 102.00 57 060.00 38 018.00 18 976.00 Позичальник зобов’язується повністю повернути кредит, отриманий відповідно до Кредитного договору на підставі Додаткової угоди №1 від 08.0908. та цієї Додаткової угоди, не пізніше 07 вересня 2015 року (сьомого вересня дві тисячі п'ятнадцятого року). 3. За надання кредиту Позичальник сплачує Банку комісію у сумі 52873,72 (п’ятдесят дві тисячі вісімсот сімдесят три) гривні 72 коп. 4. Комісія за надання кредиту за цією додатковою угодою, сплачується Позичальником у строк, встановлений Кредитним договором, на рахунок Банку № 357860102.980.01.174.01. 5. За розгляд кредитної заявки Позичальник сплачує Банку комісію в розмірі 500 гривень, в т.ч. ПДВ 83,33 гривень. Комісія сплачується протягом трьох робочих днів з дати підписання цього Договору на рахунок Банку № 3739233. 6. Процентна ставка за кредитом, який надається за цією додатковою угодою, встановлюється у розмірі 13 (тринадцять) процентів річних. 7. Проценти за кредитом, який надається відповідно до Кредитного договору на підставі Додаткової угоди №1 від 08.0908. та цієї Додаткової угоди, сплачуються в строки, встановлені Кредитним договором, з поточного рахунку Позичальника на рахунок Банку № 20889010000010.840.01. 8. Надання кредиту, його повернення, нарахування та сплата процентів здійснюються на умовах, передбачених Кредитним договором та цією додатковою угодою. 9. Забезпеченням погашення заборгованості за цим кредитом, наданим відповідно до Кредитного договору на підставі Додаткової угоди №1 від 08.0908. та цієї Додаткової угоди, сплати процентів та пені є забезпечення, що передбачено пунктом 4.2 Кредитного договору. 10. Інші умови Кредитного договору залишаються без змін. 11. Ця додаткова угода є невід'ємною частиною Кредитного договору. 12. Ця додаткова угода набуває чинності із дня її підписання. 13. Цю додаткову угоду складено у двох примірниках, по одному примірнику для Банка і Позичальника. Банк Посада підпис МП Позичальник Посада підпис МП 4. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Кредитпромбанк” (Україна, м. Київ, 01014, бульвар Дружби Народів, 38, кореспондентський рахунок у гривні № 303188501 у Головному управлінні національного банку України по м.Києву та Київській області, МФО 321024, ідентифікаційний код 21666051) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріяна Шіп Ярд»(юридична адреса: Україна, м. Київ, 01011, Печерський узвіз, 17 кв.1, місцезнаходження: Україна, Київська область, м. Вишгород, 07300, вул. Набережна, 3, п/р 260032726 в ВАТ «Кредитпромбанк»м. Києва МФО 300863, ідентифікаційний код 30216152) державне мито в сумі 85,00 грн. (вісімдесят п’ять гривень 00 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.). Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку. Суддя І.Д. Курдельчук Дата підписання 21.01.10 http://reyestr.court.gov.ua/Review/8245866

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30.05.2012 № 17/465 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Авдеєва П.В. суддів: Куксова В.В. Коршун Н.М. за участю представників сторін: позивача- Діденко Ю.О. відповідача- не з'явився. розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» на рішення господарського суду м. Києва від 27.02.2012 року у справі № 17/465 (суддя Головіна К.І.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріяна Шіп Ярд» до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» про розірвання кредитного договору, відшкодування збитків та упущеної вигоди. ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду м. Києва від 27.02.2012р. позов задоволено частково. Розірвано в судовому порядку кредитний договір № 49.8.2/25/2008-КЛТ, укладений між ТОВ "Оріяна Шіп Ярд" та Публічним акціонерним товариством "Кредитпромбанк" 08.09.2009 року. Присуджено до стягнення з ПАТ "Кредитпромбанк" на користь ТОВ "Оріяна Шіп Ярд" суму спричинених збитків 3 454 696,90 грн., з яких сума реальних збитків складає 1 444 783,90 грн., сума неодержаного прибутку (втраченої вигоди) - 2 009 913,93 грн., судові витрати в сумі 25 085, 00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 152,90 грн. В іншій частині позовних вимог відмолено. Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить дане рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи та порушення останнім норм матеріального та процесуального права. В судовому засіданні представник позивача, проти викладених в апеляційній скарзі доводів, заперечував, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення господарського суду - без змін. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причина суду не відома. Враховуючи вимоги ст. 102 ГПК України, наявність у матеріалах справи поштового повідомлення про отримання ухвали суду про призначення справи до розгляду, відсутність клопотань, колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутність представника відповідача. Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку. Як встановлено матеріалами справи, 08.09.2008 сторонами укладено кредитний договір № 49.8.2/25/2008-КЛТ, за умовами якого кредит надано для фінансування завершення будівництва яхтового центру «Оріяна». За умовами договору кредит надається у національній валюті України гривні, та/або в доларах США з повною або частковою конвертацією у гривню у межах суми, еквівалентної 1 390 000,00 доларів США. Виконання зобов'язань за кредитним договором було забезпечено позичальником шляхом укладення іпотечних договорів № 49.12/25/І 415/2008 від 08.09.2008р. та № 49.12/25/І 390/2008 від 08.09.2008 (надалі - іпотечні договори), і передачі відповідачу в іпотеку майна та майнових прав позивача на загальну суму 13 606 048,00 грн. На виконання умов кредитного договору та додаткової угоди до нього № 1 від 08.09.2008 року відповідач надав позивачу суму кредиту (перший транш) у розмірі 300 000,00 доларів США з повною конвертацією у гривню, що склало на дату надання траншу 1 455 240,00 грн. для здійснення ТОВ «Оріяна Шіп Ярд» передплати ТОВ «АНД» за виконання будівельних робіт згідно договору на будівництво № 22 від 24.06.2008р. (надалі -договір на будівництво № 22). Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом. Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Позивач звернувся до господарського суду з позовом про розірвання кредитного договору, відшкодування збитків та упущеної вигоди мотивуючи вимоги тим, що другій транш отриманий не був, в наслідок неправомірних дій відповідача з ненадання чергового траншу кредитних коштів для фінансування будівництва яхтового центру завдано матеріальної шкоди у вигляді реальних збитків та упущеної вигоди у сумі 5 034 723,37 гривень, які підлягають стягненню з відповідача та спричинено моральну шкоду в сумі 50 000 гривень, яку відповідачу необхідно відшкодувати разом з вартістю послуг адвоката в сумі 392 005,00 гривень. Частково задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що порушення зобов'язань з боку Банку знайшли підтвердження у справах № 13/471 № 4/290, яке відповідно до ст. 35 ГПК України не потребує доказування при розгляді даної справи. Так, судовими інстанціями при розгляді справ було встановлено, що факт неналежного виконання зобов'язань відповідача за цим же кредитним договором перед ТОВ «Оріяна Шіп Ярд» щодо не укладення додаткової угоди № 2 та ненадання позичальнику чергового траншу кредиту, тобто судовим рішенням встановлено, що в діях ПАТ «Кредитпромбанк» мала місце прострочка кредитора, передбачена ст. 613 ЦК України. Вказані обставини є підставою для розірвання кредитного договору, а враховуючи те, що позивач направив Банку пропозицію щодо дострокового розірвання договору, ненадання у встановлені строки відповіді відповідача на пропозицію, фактичну відмову у наданні другого траншу відповідно кредитного договору, суд першої інстанції вимоги позивача щодо розірвання кредитного договору у зв'язку із істотним порушенням договору з боку відповідача визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Крім того, господарський суд вважає беззаперечним факт наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та спричиненою позивачу матеріальною шкодою, оскільки саме в результаті неправомірних дій відповідача настали негативні наслідки для позивача. Так, неправомірна відмова відповідача від надання коштів за кредитним договором позбавила позивача можливості продовжити будівництво Яхтового центру та призвела до невідворотних наслідків у вигляді руйнування вже збудованих конструкцій, спричинила необхідність понесення додаткових витрат на демонтаж та відновлення зазначених конструктивних елементів об'єкту будівництва та інше. Отже, задовольнив вимоги про стягнення 3 454 696,90грн. збитків та неодержаного прибутку(втрачена вигода). Між тим, відхилив вимоги про повернення надлишково сплачених за кредитом відсотків, які в умовах наявності прострочення кредитора, могли не сплачуватись на користь кредитора, що прострочив -відповідача, як суми прямих (реальних) збитків в сумі еквівалентній 53 865,22 доларів США, що складає 423 371,20 грн. зазначивши, що діюче законодавство передбачає право боржника не сплачувати відсотки за грошовим зобов'язанням, за яким прострочив кредитор, однак, законом не встановлено зобов'язання для кредитора повернути боржнику добровільно сплачені останнім відсотки. А також, не доведеність факту спричинення моральної шкоди у заявленому розмірі 50 000,00 грн.. Заперечуючи проти рішення в повному обсязі, Банк звертає увагу апеляційного суду на те, що неодержаний прибуток, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною, між тим, Банк не надавав згоду позивачеві на укладання попередніх договорів оренди нерухомого майна, що перебуває в іпотеці банка, тому позивач не мав права розраховувати на отримання прибутку. Крім того, позивач не є власником корпусів яхтового центру, а лише будівельних матеріалів тому, взагалі, не може претендувати на відшкодування збитків. Господарський суд однобоко підійшов до оцінювання доказів, так як не прийняв до уваги судові рішення № 45/74, № 14/66 якими встановлено, що попередні договори не породжують жодних майнових правовідносин між його сторонами, тому збитки на підставі попередніх договорів, не можуть бути задоволені. Крім того, недостатня ясність про причини виникнення пошкоджень та дефектів в конструкціях незавершеного будівництва є підставою для призначення додаткової судової експертизи, але судом першої інстанції цього зроблено не було. Це призвело до того, що не було з'ясована можливість руйнування в наслідок неналежної якості проектування, монтажу та експлуатації з боку позивача, враховуючи, що об'єкт будівництва законсервований не був. Протиправно застосовано пеню та штраф одночасно за одно і те же саме порушення, що не відповідає приписам діючого законодавства, а нарахована пеня перевищує законодавчо встановлений розмір, що є неприпустимим. Договори з ТОВ «АНД» на адресу Банку не надсилались, як наслідок дія договорів направлена на отримання результатів в майбутньому, тому не можуть бути предметом судового розгляду та досліджені в якості доказів у справи. Та навпаки, договір надання правовій допомоги не вказує на вид та характер юридичних послуг, що виключає їх включення до складу судових витрат. Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою статті 651 ЦК встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Статтею 188 Господарського кодексу України, якою визначено порядок зміни та розірвання господарських договорів, передбачено, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Заяви позивача ( а.с. 129-139т.1) про видачу чергового траншу кредиту в сумі 1 090 000 доларів США на фінансування завершення будівництва яхтового розважального центру залишені Банком без відповіді, а вимоги про надання коштів, відповідно укладеного кредитного договору - без виконання. На підставі зібраних доказів суд першої інстанції правильно визнав, що внаслідок невиконання умов договору Банком позивач змушений зупинити будівництво центру, що призвело до порушення зобов'язань перед третіми особами, нести додаткові збитки, так як залучати додаткові інвестиції та фінансування не в змозі, тим самим значною мірою позбавляється того, на що розраховував при укладанні кредитного договору, що є істотним порушенням і підставою для розірвання договору згідно з частиною другою статті 651 ЦК України. Безпідставна відмова Банку у наданні другого траншу за кредитним договором знайшла підтвердження при розгляді справи № 13/471 в господарському суді, рішення якого постановою Вищого господарського суду України від 16.06.2010р. залишено в силі. На виконання рішення виданий наказ, який з 2010 року знаходиться на примусовому виконанні у виконавчої службі. Заперечення відповідача про те, що позивач безпідставно укладав договори оренди на приміщення, власником яких не є, отримував кошти, та в подальшому відніс їх на збитки не приймаються до уваги в зв'язку з наступним. Згідно із ст. 575 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається такий вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні заставодавця або третьої особи. Правова природа іпотеки полягає у забезпеченні можливості кредитора у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення саме за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Предметом іпотеки згідно із положенням частини другої статті 5 Закону України «Про іпотеку» може виступати як нерухоме майно, зокрема, якщо його будівництво ще не завершено, але яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець при укладенні договору може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому, так і майнові права на нерухоме майно, які можуть бути відчужені іпотекодавцем і на які може бути звернено стягнення. Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про іпотеку» частина об'єкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі та реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості. Згідно до прямої вказівки закону (стаття 12 Закону України «Про іпотеку») окремі правочини щодо іпотечного нерухомого майна, вчинені без згоди іпотекодержателя, можуть бути визнані недійсними за позовом іпотекодержателя. Так, правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним. Між тим, судова колегія не знайшла в матеріалах справи жодного договору оренди приміщень, лише договори про наміри, які в свою чергу укладені з урахуванням приписів іпотечного договору, укладеного між позивачем та відповідачем. Крім того, кредитний та іпотечний договори не містять заборони для позивача на укладання попередніх договорів, з оренди приміщень на майбутнє. Колегія суддів також бере до уваги, що Банк-як іпотекодержатель не має жодних прав на місця для стоянки яхт, оскільки майнові права на будівництво яхтового центру, відповідно проектної документації а саме: адміністративно-побутовий та спортивно-розважальний корпуси, сервісний центр, огорожа, вимощення, підпірні стіни, сходи знаходяться на земельної ділянці, не містять посилань на місця для стоянки суден, розташованих на водної гладі. Таким чином, заперечення відповідача, з посиланням на судові рішення № 45/74, № 14/66 якими встановлено, що попередні договори не породжують жодних майнових правовідносин між його сторонами, є безпідставними. Згідно із ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов'язання і на забезпечення його виконання. Згідно з частиною першою статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору. Між тим, необґрунтоване ухиляння Банку від виконання кредитного договору в частині надання наступного траншу, призвело до того, що позивач у встановлені строки не розпочав та не закінчив будівництво розважального центру, розраховував на отримання прибутку відповідно до попередніх договорів, змушений сплачувати третім сторонам штрафні санкції, за прострочення виконання зобов'язань, встановлених попереднім договором. Стаття 22 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При вирішенні позову про стягнення збитків у вигляді неодержаних доходів через несвоєчасне виконання банком кредитних зобов'язань (неперерахування кредитного траншу) слід враховувати зміст ст. ст. 611, 623 ЦК України, згідно з якими у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків; боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 2 постанови від 27.03.92 за N 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», задоволення позовних вимог про стягнення збитків може вважатись законним та обґрунтованим в разі встановлення судом наявності в обставинах справи одночасно чотирьох умов. Ними є наявність правила поведінки, встановленого законом або договором; наявність факту порушення такого правила поведінки винною особою; наявність збитків у потерпілої особи; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони. Так, судом першої інстанції встановлено, і апеляційна інстанція погоджується з даними висновками про наявність чотирьох умов:неналежне виконання укладеного сторонами кредитного договору, Банк ухиляється від виконання рішення господарського суду № 13/471 щодо зобов'язання укласти з позивачем додаткової угоди до кредитного договору з надання другого траншу, наявність та реальність можливості одержання прибутку та його розміру; наявність безпосереднього причинно-наслідкового зв'язку тобто прямої залежності витрат, здійснених позивачем від бездіяльності відповідача. З урахуванням наведеного та згідно зі ст. 22 ЦК України, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків є наявність всіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. Оскільки встановлена правомірність дій банку при відмові у наданні чергового кредитного траншу, то настає цивільно-правова відповідальність для банка , тому вимоги про стягнення матеріальної шкоди у вигляді реальних збитків та упущеної вигоди, з розрахунку господарського суду є підставними. Безпідставними є посилання відповідача на те, що руйнування об'єкту сталося з причин нездійснення позивачем консервації об'єкту, оскільки позивач розраховував на отримання кредитних коштів за кредитним договором, мав наміри на закінчення будівництва у строки, передбачені договором будівельного підряду, укладеного з ТОВ «АНД». Між тим, відповідач безпідставно не надавав відповіді на вимогу з надання наступного траншу, що виключало у позивача необхідність з консервації об'єкту на наявність активної переписки останього. Колегія суддів погоджується, що вимоги позивача про стягнення збитків у вигляді сплачених процентів за користування кредитними коштами та моральної шкоди не підлягають задоволенню, оскільки слід керуватись положенням ч. 1 ст. 1050 ЦК та виходити з того, що стягнення сум (процентів) за ст. 1048 ЦК є платою (винагородою) за користування грошовими коштами, а стягнення сум згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК - заходом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Однією з істотних умов укладання кредитного договору, яка має бути чітко виписана в договорі та на яку суд повинен звертати увагу, є сплата процентів на грошову суму, отриману в кредит. Проценти, сплачувані позичальником за користування кредитом, за своїм характером є встановленою договором платою за користування грошовими коштами, а не неустойкою, яка є не тільки способом забезпечення виконання зобов'язань, а також й однією з форм цивільно-правової відповідальності. Щодо судових витрат, то відповідач не звернув уваги на те, що господарський суд відмовив позивачеві у задоволенні вимог про стягнення коштів у вигляді адвокатських послуг, в зв'язку з недоведеністю. Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.76 N 11 «Про судове рішення», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги, а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству. Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, ПОСТАНОВИВ: 1. Апеляційну скаргу ПАТ «Кредитпромбанк» залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва № 17/465 від 27.02.2012р.- залишити без змін. 2. Матеріали справи повернути Господарському суду м. Києва . Головуючий суддя Авдеєв П.В. Судді Куксов В.В. Коршун Н.М. http://reyestr.court.gov.ua/Review/24930623

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 17/465 27.02.12 Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді: Головіної К.І., при секретарі судового засідання Брик Я.А., розглянувши матеріали справи за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріяна Шіп Ярд» до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» про розірвання кредитного договору, відшкодування збитків та упущеної вигоди за участю представників: від позивача : ОСОБА_1 - представник за довіреністю б/н від 18.07.2011р. Соковнін А.В. - директор на підставі рішення від 28.11.2005р. від відповідача :ОСОБА_2 представник за довіреністю № 612 від 02.11.10р. ОСОБА_3 представник за довіреністю № 149 від 07.04.2010р. ВСТАНОВИВ: До господарського суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Оріяна Шіп Ярд»з позовом до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк» про розірвання кредитного договору №49.8.2/25/2008-КЛТ від 08 вересня 2008 року (надалі - кредитний договір), стягнення збитків та упущеної вигоди у сумі 5034723,37 гривень. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідач ухиляється від виконання зобовязань за вказаним кредитним договором, внаслідок чого відбувається істотне порушення умов кредитного договору та прав позивача, у звязку з чим зазначений договір підлягає розірванню на підставі ст.ст. 651, 652 Цивільного Кодексу України. Також позивач зазначає, що внаслідок неправомірних дій відповідача з ненадання чергового траншу кредитних коштів для фінансування будівництва яхтового центру «Оріяна» йому завдано матеріальної шкоди у вигляді реальних збитків та упущеної вигоди у сумі 5034723,37гривень, які підлягають стягненню з відповідача. Крім того, позивачу спричинено моральну шкоду в сумі 50000 гривень, яку відповідачу необхідно відшкодувати разом з вартістю послуг адвоката в сумі 392005,00 гривень. У позові просить стягнути з відповідача 5034723,37 гривень матеріальної шкоди, з яких: 2974809, 44 гривень реальних збитків, 2009913,44 гривень - втраченої вигоди, а також моральної шкоди в сумі 50000 гривень та адвокатських послуг - 392005,00гривень. Провадження у справі за вказаними вимогами порушено ухвалою судді господарського суду міста Києва Удалової О.Г. від 12.11.2010 р. 08.12.2010 р. провадження у справі зупинено та призначено судову будівельно-технічну експертизу. У звязку із перебуванням судді господарського суду міста Києва Удалової О.Г. на лікарняному, відповідно до розпорядження заступника голови господарського суду м. Києва щодо проведення повторного автоматичного розподілу справи, 12.12.2011 року справа була прийнята до провадження суддею господарського суду м. Києва Головіною К.І. У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити в повному обсязі. Представники відповідача проти позову заперечили з тих підстав, що банк не порушував договірні зобовязання за кредитним договором, У банка відсутній обовязок по наданню позивачу чергового траншу, оскільки банком не підписана відповідна додаткова угода до кредитного договору, а тому й відсутні підстави для розірвання договору, стягнення штрафних санкцій, матеріальних втрат за попередніми договорами та інших коштів, як того просить позивач. Причиною настання збитків є нездійснення позивачем заходів щодо консервації обєкту будівництва. Просили відмовити в задоволенні позовних вимог. Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що між позивачем як позичальником, та відповідачем як кредитором, укладено кредитний договір №49.8.2/25/2008-КЛТ від 08.09.2008 (надалі - кредитний договір). Пунктом 2.2 кредитного договору визначено, що кредит надано для фінансування завершення будівництва яхтового центру «Оріяна». Пункт 1.1. Кредитного договору передбачає, що кредит надається у національній валюті України гривні, та/або в доларах США з повною або частковою конвертацією у гривню у межах суми, еквівалентної 1390000,00 доларів США. Виконання зобовязань за кредитним договором було забезпечено позичальником шляхом укладення іпотечних договорів №49.12/25/І415/2008 від 08.09.2008р. та № 49.12/25/І390/2008 від 08.09.2008 (надалі - іпотечні договори), і передачі відповідачу в іпотеку майна та майнових прав позивача на загальну суму 13606048,00 грн. Згідно з умовами кредитного договору та додаткової угоди до нього № 1 від 08.09.2008 року відповідач надав позивачу суму кредиту (перший транш) у розмірі 300000,00 доларів США з повною конвертацією у гривню, що склало на дату надання траншу 1455240,00 грн. для здійснення ТОВ «Оріяна Шіп Ярд»передплати ТОВ «АНД»за виконання будівельних робіт згідно договору на будівництво № 22 від 24.06.2008р. (надалі договір на будівництво № 22). Другий транш кредиту у сумі 1090000,00 дол. США, який ПАТ «Кредитпромбанк» був зобовязаний надати позивачу на підставі кредитного договору для фінансування другого етапу будівництва та завершення будівництва яхтового центру «Оріяна», відповідачем наданий не був. Зазначені вище обставини були встановлені рішенням господарського суду м. Києва у справі № 13/471 від 10.12.2009 року, що набрало законної сили, та відповідно до ст. 35 ГПК України не потребують доказування при розгляді даної справи. Так само вказаним рішенням дії відповідача з невидачі другого траншу за кредитним договором були визнані судом неправомірними та зобовязано ПАТ «Кредитпромбанк» укласти з позивачем додаткову угоду до кредитного договору №49.8.2/25/2008-КЛТ від 08.09.2008р. у редакції позивача, текст якої наведено в рішенні суду у справі № 13/471. 08.04.2010 року на виконання вказаного рішення господарським судом м. Києва був виданий наказ № 13/471 про його примусове виконання та згідно постанови державного виконавця №1220/7 від 02.07.2010 року відкрито відповідне виконавче провадження. Як встановлено судом, на час розгляду даної справи судове рішення № 13/471 від 10.12.2009 року відповідачем не виконане, що не заперечується останнім в судовому засіданні та підтверджується наявним у справі поданням старшого державного виконавця ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві від 14.01.2011 року до Печерського районного суду м. Києва про притягнення винних посадових осіб ПАТ «Кредитпромбанк» до кримінальної відповідальності, передбаченої ст. 382 КК України. Крім того, суд приймає до уваги постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2011 року, що набрала законної сили, у справі № 4/290 за позовною заявою ПАТ«Кредитпромбанк»до ТОВ «Оріяна Шіп Ярд»про дострокове повернення кредиту у розмірі 2191727,98гривень, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ«Кредитпромбанк» відмовлено повністю. Вказаною постановою підтверджений факт неналежного виконання зобовязань відповідача за цим же кредитним договором перед ТОВ «Оріяна Шіп Ярд» щодо неукладення додаткової угоди № 2 та ненадання позичальнику чергового траншу кредиту, тобто судовим рішенням встановлено, що в діях ПАТ«Кредитпромбанк» мала місце прострочка кредитора, передбачена ст. 613 ЦК України. Враховуючи той факт, що відповідачем не виконуються договірні зобовязання за кредитним договором, позивач просить розірвати договір, посилаючись на ст.ст. 651, 652 ЦК України. Відповідно до статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Судом встановлено, що позивач звертався до ПАТ «Кредитпромбанк» з пропозицією достроково розірвати кредитний договір (лист № 121 від 30.09.2010 року, який відповідач одержав 01.10.2010 року) та дотримав порядку, встановленого ст. 651 ЦК України, ст. 188 ГК України. Оскільки, відповідач не надав належної відповіді на пропозицію позивача та фактично відмовив йому у видачі кредиту (лист від 15.10.2010 № 25423/49.8-9284-49), відповідно до приписів ч. 2 ст. 652 ЦК України, ч. 4 ст.188 ГК України, ч. 2 ст. 11 ГПК України, позивач передав спір на вирішення суду, як це передбачено законом у разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу. Згідно із ст. 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у звязку з виконанням цього договору. Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Крім того, суд зазначає, що згідно із приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору та відшкодування збитків та моральної шкоди. Таким чином, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо розірвання кредитного договору у звязку із істотним порушенням договору з боку відповідача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Відповідно суд відхиляє доводи ПАТ «Кредитпромбанк», що наведені у відзиві до позовних вимог в цій частині, оскільки вони не узгоджуються з обставинами справи, встановленими судами. Крім дострокового розірвання кредитного договору, позивач також просить суд відшкодувати матеріальну шкоду у вигляді збитків та втраченої вигоди, а також моральну шкоду, спричинених істотним порушенням кредитного договору з боку відповідача. Правовими підставами для відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями винної особи, закон визначає наступні. Відповідно до ст. 16 ЦК України способами захисту порушеного цивільного права є, зокрема, відшкодування збитків та відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Вимоги щодо стягнення збитків можуть бути заявлені як самостійно, так і у поєднанні з вимогами щодо розірвання договору, у разі неналежного виконання або невиконання його другою стороною. Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не встановлено більший або менший розмір відшкодування. Відповідно до положень цієї статті збитками є: -втрати, яких особа зазнала у звязку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила, або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); -доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби їх право не було порушено (упущена вигода). Суд зазначає, що згідно із ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається. Наслідки порушення зобовязання та відповідальність за такі порушення встановлено ст.ст. 610, 611 ЦК України, зокрема, у вигляді відшкодування збитків та моральної шкоди. Згідно із ч.3 ст. 216 ГК України потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є таке застереження в договорі. Відповідно до ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права і законні інтереси якого порушено. Згідно цієї статті під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Стаття 225 ГК України визначає склад та порядок визначення розміру спричинення збитків. Зокрема до складу збитків, що підлягають до відшкодування особою, яка допустила господарське правопорушення включаються: -вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; -додаткові витрати (штрафні санкції сплачені іншим субєктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів, тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобовязання другою стороною; -неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитки, мала право розраховувати у разі належного виконання зобовязання другою стороною; -матеріальна компенсація моральної шкоди, у випадках, передбачених законом. Крім того, згідно з положеннями ст. 221 ГК України право на відшкодування збитків виникає також у боржника, у разі прострочення кредитора, яке виразилось, зокрема, у невиконанні кредитором дій, що передбачені законом, іншими правовими актами, або випливають зі змісту зобовязання, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобовязання перед кредитором. Аналогічна за змістом норма також міститься в ст. 613 ЦК України, відповідно до якої прострочення кредитора є порушенням зобовязання та за наявності всіх елементів (умов) складу цивільного правопорушення тягне майнову відповідальність перед боржником. Частина 3 ст. 613 ЦК України визначає, що лише у разі якщо кредитор доведе, що прострочення відбулось не з його вини, боржник не має права на відшкодування збитків. У відповідності до приписів ст. 218 ГК України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських правовідносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Суд зазначає, що встановлені обставини справи, досліджені докази, пояснення сторін спору надають суду підстави визначити наявність у діях відповідача всіх елементів складу господарського правопорушення. Як вже зазначалось, рішеннями господарських судів у справах № 13/471 та № 4/290 встановлена протиправність дій відповідача щодо невидачі коштів за кредитним договором для фінансування будівництва та визнана його вина у вчиненні таких дій. Наведені позивачем докази підтверджують факт спричинення матеріальної шкоди у вигляді шкоди майну позивача. Крім того, суд вважає беззаперечним факт наявності причинного звязку між протиправною поведінкою відповідача та спричиненою позивачу матеріальною шкодою, оскільки саме в результаті неправомірних дій відповідача настали негативні наслідки для позивача. Так, неправомірна відмова відповідача від надання коштів за кредитним договором позбавила позивача можливості продовжити будівництво Яхтового центру «Оріяна»та призвела до невідворотних наслідків у вигляді руйнування вже збудованих конструкцій, спричинила необхідність понесення додаткових витрат на демонтаж та відновлення зазначених конструктивних елементів обєкту будівництва та інше. Вирішуючи питання про склад та розмір понесеної позивачем шкоди та приймаючи до уваги пояснення представників сторін, докази по справі, висновок судової будівельно-технічної експертизи № 11885/10-42 від 10.11.2011 року (надалі - висновок експертизи), суд встановив таке. Цільовим призначенням кредиту за кредитним договором є фінансування завершення будівництва яхтового центру «Оріяна». З матеріалів справи вбачається, що перший етап будівництва був профінансований за рахунок наданого відповідачем першого траншу кредиту. Відповідно до довідок про вартість виконаних підрядних робіт за типовою формою № КБ-3 від 22.09.2008 року, 03.10.2008 року, 10.10.2008 року, 05.11.2008 року, 30.11.2008 року, 26.01.2009 року та актів приймання виконаних підрядних робіт за типовою формою № КБ-2 від 22.09.2008 року; 03.10.2008 року; 10.10.2008 року; 05.11.2008року; 30.11.2008 року, 26.01.2009 року були проведені необхідні підготовчі роботи, здійснені зведення фундаментів корпусів яхтового центру та частково каркасів надземної частини адміністративно-побутового та спортивно-розважального корпусів яхтового центру, як це було передбачено проектом яхтового центру «Оріяна»в м. Вишгород, погодженого 13.04.2007 року управлінням містобудування та архітектури Київської обласної державної адміністрації, позитивного висновку № 99/2006/1 від 19.04.2007 року комплексної державної експертизи та дозволу на виконання будівельних робіт № 428/04-03/08 від 10.07.2008 року. Факт виконання зазначених вище робіт підтверджується висновком експертизи, зокрема, експерт зазначає, що виконані на обєкті будівництва роботи є подібними до робіт, що включені до актів приймання виконаних підрядних робіт, в тому числі, за договором про будівництво № 22 від 24.06.2008 року. Цільове використання коштів наданого банком траншу та їх спрямування на реалізацію першого етапу будівництва не заперечувалось і відповідачем у судовому засіданні. Відповідно до умов договору на будівництво № 22 від 24.06.2008р., що був укладений між ТОВ «АНД»та позивачем, будівельні роботи по другому етапу завершення будівництва яхтового центру, а саме - загальнобудівельні роботи, повинні були розпочатись з 01.04.2009 року. Підрядник відповідно до договору приступив до виконання своїх зобовязань, виконав частину загальнобудівельних робіт відповідно до графіку виконання робіт (додаток до договору № 22), а також здійснив придбання матеріалів для виконання таких робіт. Одночасно на виконання висновку авторського нагляду НДПІ Містобудування від 19 березня 2009 р. за іншим договором про виконання робіт з берегоукріплення № 15 від 30.03.2009 р. підрядник виконав частину робіт з берегоукріплення. Матеріалами справи підтверджується, що зазначені роботи відповідно до проекту будівництва яхтового центру підлягали виконанню на другому етапі будівництва. Вартість і перелік виконаних робіт підтверджується довідками про вартість виконаних підрядних робіт за типовою формою № КБ-3 від 30 червня 2009, та актами приймання виконаних підрядних робіт за типовою формою № КБ-2 від 30 червня 2009 року. Роботи ТОВ «АНД»були виконані без здійснення позивачем передплати, оскільки кошти за виконання цих робіт мали надійти позивачу з коштів чергового траншу за кредитним договором у разі його належного виконання відповідачем. Також позивач вказує, що ним були прострочені терміни сплати за вказані будівельні роботи за договором № 22 в сумі - 155 052, 86грн. та при виконанні робіт з берегоукріплення за договором № 15 - в сумі 67 039,00грн., у звязку з чим ТОВ «АНД»застосувало до позивача штрафні санкції на загальну суму 102130, 10 грн., що були нараховані на суми, сплачені за роботи, та які є реальними збитками. На вимогу суду позивачем надано уточнюючі розрахунки, документи про досудове врегулювання спору між позивачем та ТОВ «АНД» щодо нарахованих та сплачених штрафних санкцій за договорами № 22 та № 15 з ТОВ «АНД», відповідно до яких судом встановлено: - у відповідності до платіжних доручень № 61 від 10.08.2009 р. на суму 81690,99 грн., №197 від 10.08.2009 р. на суму 15600,00 грн., № 80 від 06.04.2010 р. на суму 63000,00 грн., № 81 від 07.04.2010 р. на суму 59911,85 грн. позивачем сплачено заборгованість та штрафні санкції за договором № 22 на загальну суму 220202,84 грн. З них за черговістю, яка визначена у п. 12.2.1 договору № 22 ТОВ «АНД»зараховано як пеня - 34830,48 грн., як штраф 15% - 39015,83 грн., як 3% річних - 2029,10 грн., як інфляційне збільшення заборгованості - 8824,44 грн. (за перевіркою розрахунку судом сума склала 8 761,41 грн.). Відповідно на погашення основної заборгованості за договором № 22 позивачем фактично сплачено кошти в сумі 135502,99 грн. (заборгованість перед ТОВ «АНД»станом на дату подання уточнюючого розрахунку склала 19549,87 грн.) З урахуванням цього загальна сума штрафних санкцій, яка сплачена позивачем за договором № 22, відповідно склала 84699,85 грн.; - у відповідності до платіжного доручення № 636 від 27.07.2009 р. позивачем сплачено заборгованість та штрафні санкції за договором № 15 у сумі 75000, 0 грн. З них за черговістю, яка визначена у п. 12.2.1 договору № 15 ТОВ «АНД»зараховано як пеня - 7374,40 грн., як штраф 15% - 10055,85 грн. Відповідно на погашення основної заборгованості за договором № 15 позивачем фактично сплачено кошти в сумі 57 569,75 грн. (заборгованість перед ТОВ «АНД»станом на дату подання уточнюючого розрахунку склала 9 469,25 грн.). З урахуванням цього загальна сума штрафних санкцій, які сплачені позивачем за договором № 15 за перерахунками суду склала 17367,22грн. Зарахування сплачених сум як штрафних санкцій підтверджуються листами TOB «АНД»№ 17 від 28.07.2009 р., № 24 від 12.08.2009 р. та № 18/1 від 07.04.2010 р., так і умовами договору на будівництво та берегоукріплення. Таким чином, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення витрат, що були понесені позивачем при здійсненні будівельних робіт для запобігання руйнування конструкцій фундаментів корпусів яхтового клубу за договором № 22 в сумі 135502,99 грн., та при виконанні робіт з берегоукріплення за договором № 15 в сумі 57 569,75 грн. (всього основної заборгованості - 193072, 74 грн.), що є реальними збитками, та підлягають стягненню з відповідача. Також згідно до наданих доказів, які досліджені в судовому засіданні, суд погоджується з доводами позивача стосовно того, що сума 102067,07 грн. (84699,85 грн. та 17367,22грн), зарахована TOB «АНД»як штрафні санкції за договорами № 15 та № 22 у повному обсязі та сплачена позивачем, є реальними збитками (витратами) позивача, понесеними ним у зв'язку із неправомірними діями відповідача з невиконання умов кредитного договору, та відповідно до ст. 610, 611 ЦК України підлягають стягненню. Суд не приймає до уваги доводи відповідача стосовно того, що суми зараховані контрагентом позивача у якості пені на умовах договору, перевищують розмір, встановлений Указом Президента України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»(подвійна облікова ставка НБУ), оскільки відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України розмір пені є диспозитивним та може бути зміненим сторонами у договорі. Безпідставним також є посилання відповідача на ст. 61 Конституції України, оскільки сплачені штрафні санкції і пеня по суті є одним видом відповідальності, як відповідно до умов цивільного законодавства так і до умов господарського законодавства України. При цьому суд враховує рішення господарського суду м. Києва у справі № 17/76 від 14.02.2011 року за позовом ПАТ «Кредитпромбанк»до TOB «Оріяна Шіп Ярд»та TOB «АНД»про визнання частково недійсним договору на будівництво № 22 від 24.06.2008 року, що набрало законної сили. Зазначеним рішенням ПАТ «Кредитпромбанк»було відмовлено у задоволенні позовних вимог та встановлено правомірність визначення сторонами у спірному договорі умов та розміру відповідальності за його порушення, черговості зарахування сплачених за договором сум, а також правомірності стягнення окремо і штрафу, і пені як форми одного виду забезпечення зобов'язання неустойки за різні види порушення договору. Також судом встановлено, що для оплати суми залишку боргу перед ТОВ «АНД», позивачем був укладений договір поруки від 31.07.2009 року з ТОВ «Тренднет Україна», згідно із яким поручитель виконав зобовязання позивача зі сплати заборгованості за будівельні роботи у сумі 161 500,00 грн., про що свідчать платіжні доручення № 7 від 25.08.2009 р. на суму 118 500,00 грн., № 8 від 02.09.2009 р. на суму 43 000,00 грн. (вся сума зарахована як погашення заборгованості). Станом на дату подання уточнюючого розрахунку заборгованість позивача перед ТОВ «АНД»за договором № 15 складає 50000 грн. За твердженням позивача, зазначений договір було укладено з поручителем для запобігання повного припинення будівництва та своєчасних розрахунків з підрядником, а також для зменшення негативного впливу недофінансування на вже збудовані конструкції обєкту будівництва. Однак, через те, що відповідачем не було виконано обовязку за кредитним договором, у позивача були відсутні кошти для своєчасного і повного розрахунку із поручителем. Матеріалами справи підтверджується той факт, що на користь ТОВ «Тренднет Україна»позивачем була сплачена сума 23037,24грн. (платіжне доручення № 11 від 04.10.2010 р. на суму 23037,24 грн.), з яких: комісія та винагорода поручителя - у сумі 14 229,74 грн., сума штрафних санкцій за договором - 8807,50 грн. Суд погоджується з доводами позивача, стосовно того, що сплачені штрафні санкції у сумі 8807,50 грн. та винагорода поручителя у сумі 14229,74 грн. є реальними збитками (витратами) позивача, які понесені ним у звязку із неправомірними діями відповідача з невиконання умов кредитного договору та згідно ст. ст. 610, 611 ЦК України підлягають стягненню. Крім того, позивачем наведено докази на підтвердження розміру витрат, які необхідно здійснити для демонтажу та відновлення вже збудованих конструкцій яхтового центру, тобто для відновлення порушеного цивільного права позивача. Так, актом технічного стану від 29.09.2010 року, що складений за результатами проведення авторського нагляду проектної організації ДП «НДПІ Містобудування»при обстеженні конструкцій фундаментів адміністративно-побутового та спортивно-розважального корпусів яхтового центру «Оріяна»встановлено, що внаслідок припинення будівництва з березня 2009 року загальний стан фундаментів адміністративно-побутового та спортивно-розважального корпусів є незадовільним, а окремих його елементів аварійний. Подальше будівництво каркасів та огороджувальних конструкцій є неможливим без обстеження існуючих конструкцій та виконання заходів та робіт, перерахованих у цьому акті. На виконання рекомендацій ДП «НДПІ Містобудування»для подальшого будівництва позивач уклав договір № 22 від 01.09.2010 р. з ТОВ «АНД», яким здійснено роботи по обстеженню конструкцій фундаментів адміністративно-побутового та спортивно-розважального корпусів яхтового центру «Оріяна»та розробці кошторису робіт та заходів, що визначені актом ДП «НДПІ Містобудування»як такі, що є необхідними для продовження будівництва. Загальна вартість проведених робіт з обстеження та розробки кошторису склала 60000,00грн. За результатами вказаного обстеження яхтового центру «Оріяна»сума необхідна для здійснення робіт з демонтажу та відновлення конструкцій фундаментів адміністративно-побутового та спортивно-розважального корпусів склала 1090900,00 гривень, а вартість робіт з будівництва протиаварійної підпірної стінки склала 881770,00 грн. Посилаючись на вищевказаний акт ДП «НДПІ Містобудування», позивач зазначає, що витрати для відновлення стану майна позивача складають 1972670,00 грн. та сума, що підлягає сплаті за проведені роботи з обстеження та розробки кошторису 60000,00 грн., є реальними збитками (витратами) ТОВ «Оріяна Шіп Ярд»у сенсі ст. 22 ЦК України, а саме - витратами, які особа мусить зробити для відновлення свого порушеного права у звязку із неправомірними діями відповідача з невиконання умов кредитного договору. Разом з тим, суд приймає до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи від 10.11.2011 року, проведеної у справі, яким доводи позивача щодо обсягів робіт по відновленню конструкцій фундаментів адміністративно-побутового та спортивно-розважального корпусів яхтового центру «Оріяна»підтверджуються частково. Зокрема, експертом не встановлено необхідності здійснення повного комплексу робіт з демонтажу та наступного відновлення згаданих конструкцій для подальшого будівництва яхтового центру «Оріяна». Також висновок експерта визначає достатній обсяг робіт для відновлення конструкцій фундаментів адміністративно-побутового та спортивно-розважального корпусів яхтового центру «Оріяна»у сумі 673007,00 гривень в поточних цінах станом на 07.07.2011 року. Враховуючи, що фінансування будівництва яхтового центру не здійснюється із залученням бюджетних коштів, питання вартості конкретного виду робіт є предметом договірного регулювання сторонами відповідного договору. Таким чином, суд вважає належним чином доведеною суму реальних збитків позивача у вигляді витрат, які особа зробила, або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) у звязку із неправомірними діями відповідача з невиконання умов кредитного договору в частині своєчасного фінансування будівельних робіт у сумі 673007,00 грн. на відновлення конструкцій фундаментів адміністративно-побутового та спортивно-розважального корпусів яхтового центру «Оріяна»та у сумі 60000,00 грн. за проведені роботи з обстеження та розробки кошторису робіт та заходів, що визначені актом ДП «НДПІ Містобудування»як такі, що є необхідними для продовження будівництва. Одночасно суд відхиляє доводи відповідача, згідно з якими відсутній причинний звязок між ненаданням коштів за кредитним договором на завершення будівництва яхтового центру та зупиненням його будівництва, і твердження, що позивач міг здійснювати будівництво (або консервацію обєкта будівництва) власним коштом. Так, позивачем наведено достатні та належні докази на підтвердження того, що відповідач утримував у іпотеці належне позивачу майно на значну суму, що перевищувала суму наданого траншу, що перешкодило останньому залучити додаткові інвестиції на продовження будівництва, крім того наданий суду проект техніко-економічного обґрунтування реалізації проекту передбачав реалізацію завершення будівництва яхтового центру саме із залученням кредитних коштів, що мали надаватись відповідачем за встановленим договором на будівництво графіком та у відповідних сумах. Крім іншого суд вважає необґрунтованими, та такими, що не були доведеними у ході судового розгляду, доводи відповідача, щодо необхідності та доцільності здійснення консервації обєкту будівництва для запобігання його руйнування. Так, відповідно до ч. 6 ст. 879 ЦК України витрати, повязані з консервацією обєктів будівництва покладаються на замовника, та повинні бути відшкодовані ним підрядній організації, яка здійснює будівництво обєкту. Враховуючи умови Положення по порядок консервації та розконсервації обєктів, яке затверджено Наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства № 2 від 21.10.2005 року, роботи з консервації обєкту має здійснювати організація підрядник будівництва. Підрядником будівництва яхтового центру є ТОВ «АНД», який зазначений також і в дозволі на виконання будівельних робіт по будівництву Яхтового центру «Оріяна». Відповідно до зазначеного Положення проведенню робіт має передуватиме ухвалення відповідного рішення замовником будівництва, складення відповідної проектної документації про проведення таких робіт, та відповідно фінансування робіт з консервації. При цьому консервація обєкту тягне за собою відкликання дозволу на будівництво обєкту. Таким чином, суд вважає, що консервація обєкту створила б ситуацію, в якій позивач змушений би був витрачати значні кошти та здійснював би обслуговування кредиту, наданого відповідачем без досягнення мети, для якої він був отриманий, та ускладнило б процедуру продовження будівництва у майбутньому. Також матеріалами справи підтверджено, що відповідач пропонував подати документи для розгляду питання про надання кредиту до кредитно-інвестиційного комітету (що було зроблено позивачем у встановлені відповідачем строки та в необхідних обсягах), що давало підстави позивачу розраховувати на відновлення фінансування в рамках кредитного договору та поновлення будівництва. Крім того, позивач вказує, що ним були укладені попередні договори про наміри сторін у майбутньому передати в оренду приміщення адміністративно-побутового та спортивно-розважального корпусів яхтового центру, що будувався позивачем за кошти, які повинні були надходити відповідно до кредитного договору. При цьому Техніко-економічним обґрунтуванням будівництва яхт-клубу «Оріяна»(надалі ТЕО), який надавався відповідачу у пакеті документів для отримання кредиту, була передбачена здача в оренду приміщень яхтового центру, яка мала бути однією із основних статтей доходу позивача від використання вже збудованої раніше (частини яхтового центру сервісного центру яхтового центру «Оріяна»та адміністративно-побутового та спортивно-розважального корпусів яхтового центру «Оріяна», що мали бути побудовані у майбутньому, а відтак з цих коштів позивач мав наміри здійснювати повернення отриманого кредиту та його обслуговування. Перевіряючи доводи позивача в цій частині, суд встановив, що ТОВ «Оріяна Шіп Ярд»були укладені попередні договори: - від 02.03.2009 року з ТОВ «Томбо ЛТД»про укладення у майбутньому договору оренди виставкового залу площею 450 м.кв. за ціною 231 грн. за 1м.кв. для розміщення та експозиції італійських меблів в будівлі яхтового центру «Оріяна», який буде побудований у майбутньому та розташований за адресою: АДРЕСА_1; - від 04.03.2009 року з ФОП ОСОБА_4 про укладення у майбутньому договору оренди приміщень 137,5 м.кв. за ціною 231 грн. за 1м.кв. для розміщення тренажерного залу, спортивного клубу та салону краси, який буде побудований у майбутньому та розташований за адресою: АДРЕСА_1; - від 05.03.2009 року з ФОП ОСОБА_5 про укладення у майбутньому договору оренди приміщень 318,3 м.кв. за ціною 231 грн. за 1м.кв. для розміщення офісу та магазину, який буде побудований у майбутньому та розташований за адресою: АДРЕСА_1; - від 01.03.2009 року з ФОП ОСОБА_6 про укладення у майбутньому договору оренди приміщень 336,5 м.кв. за ціною 231 грн. за 1м.кв. для розміщення кафе-бару з літньою терасою, який буде побудований у майбутньому та розташований за адресою: АДРЕСА_1. Із вказаних попередніх договорів, вбачається, що їх умовами передбачено обовязок сторін, які мали стати у майбутньому орендарями (у разі укладення основного договору) здійснити забезпечувальний платіж в сумах, кратних платежам за декілька місяців оренди у разі своєчасного початку будівництва в рамках графіку будівництва та підтвердження з боку позивача дотримання графіку початку будівництва. Частиною зазначених договорів було передбачено сплату позивачем штрафних санкцій на користь майбутній орендарів, у разі прострочення термінів виконання будівельних робіт, що трактувалось як порушення зобовязань сторони (позивача) умов попереднього договору, та унеможливлювало укласти у майбутньому основні договори оренди. Так, вищезазначені попередні договори були укладені позивачем з особами субєктами підприємництва, з метою передати останнім у оренду приміщення, які мали бути збудовані відповідно до проекту будівництва та договору про будівництво № 22 до 01.09.2009 року, укладення цих договорів відбувалось в період 01.03.2009 року по 05.03.2009 року, тобто після завершення першого етапу будівництва, та до початку будівельних робіт по другому та наступним етапам будівництва (запланований строк 01.04.2009). Умовами договорів, а саме п. ІV кожного з досліджених попередніх договорів було передбачено обовязок сторін, які у майбутньому мали укладати договір оренди як орендарі, сплатити забезпечувальний платіж: -ТОВ «Томбо ЛТД»- суму 415 800, 00 грн. -ФОП ОСОБА_4 - суму 127 050, 00 грн. -ФОП ОСОБА_5 - суму 294 109, 20 грн. -ФОП ОСОБА_6 - суму 310 926, 00 грн. Обовязковою умовою для сплати зазначених сум відповідно до п. ІV кожного з попередніх договорів визначено підтвердження позивачем початку загальнобудівельних робіт по будівництву обєкта в письмовій формі не пізніше 01.04.2009 року. Судом встановлено, що позивач, на запит майбутніх орендарів письмово повідомив кожного з них про прострочення надання фінансування за кредитним договором та неможливість розпочати будівельні роботи в строк. Також, як свідчать матеріали справи, ТОВ «Томбо ЛТД», ФОП ОСОБА_4, ФОП ОСОБА_5, ФОП ОСОБА_6, повідомили про припинення дії попередніх договорів через настання скасувальної обставини, яка встановлена п. VII кожного з попередніх договорів ненаправлення стороною 1 у встановлені договором строки на адресу сторони 2 підтвердження про початок загальнобудівельних робіт по спорудженню будівлі. Таким чином, суд погоджується з твердженнями позивача, стосовно того, що ним у звязку із неможливістю продовжити будівництво яхтового центру «Оріяна»в визначені договором про будівництво № 22 строки, а саме - 01.04.2009 року, через відсутність фінансування за кредитним договором у звязку із неправомірною відмовою відповідача від надання траншу кредиту були недоотримані в квітні 2009 року забезпечувальні платежі від ТОВ «Томбо ЛТД», від ФОП ОСОБА_4, від ФОП ОСОБА_5, від ФОП ОСОБА_6 Судом встановлено, що розрахунок упущеної вигоди за вказаними угодами позивач правильно здійснив у відповідності до Тимчасової методики визначення розміру шкоди (збитків), що спричинені порушеннями господарських договорів, яка схвалена Держкомісією Ради Міністрів СРСР з економічної реформи 21 грудня 1990 року, а також з урахуванням приписів статті ст. 225 ГК України, а саме, належним чином зменшив суми запланованого у майбутньому доходу від здачі приміщень в оренду та продажу приміщень на суми витрат на утримання зазначених приміщень (із розрахунку на 1 кв.метр) та собівартість будівництва відповідної частини приміщення, що підлягала продажу у майбутньому. Так, відповідно до розрахунку усереднених витрат, які позивач несе на утримання вже збудованої частини цілісного майнового комплексу яхтового центру «Оріяна»- сервісного центру яхтового центру «Оріяна», що фактично здається в оренду, сума витрат на 1 м.кв. складає 59,72 грн. Відповідно до наданого розрахунку суми витрат, що мали бути б понесені позивачем у звязку із утриманням приміщень, що орендувались би у майбутньому з огляду на площу, передбачену попередніми договорами (1242,30 м.кв.), у разі виконання попередніх договорів склала б за 1 календарний місяць 74190,16 грн. Наданими доказами та розрахунками підтверджено, що сума не отриманого чистого прибутку (втрачена вигода) внаслідок відмови майбутніх орендарів від попередніх договорів та не укладення договорів оренди складає загалом 851123,77 грн. Крім того, суд встановив, що за вказаними попередніми договорами, (на підставі п. V кожного з них) позивач у повному обсязі сплатив штраф: - на користь ФОП ОСОБА_4 - у сумі 95 287,50 грн. (пл. дор. №196 від 05 серпня 2009 р.); - на користь ФОП ОСОБА_5 - у сумі 220581,90 грн. (пл. дор. № 53 від 15 липня 2009 р., № 176 від 22 липня 2009 р. та № 638 від 28 липня 2009 р.); - на користь ФОП ОСОБА_6 - у сумі 77 731,50 грн. (пл. дор. № 633 від 24 липня 2009 р.) за недотримання умов попереднього договору. Вказані штрафні санкції, сплачені позивачем у загальній сумі 393600, 90 грн., є реальними збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, ст. 225 ГК України та підлягають стягненню з відповідача. Доводи ПАТ «Кредитпромбанк» стосовно того, що вказані попередні договори були укладені позивачем з порушенням норм іпотечного законодавства України суд вважає безпідставними, оскільки висновками господарського суду м. Києва у справі № 45/74 від 29.04.2011 року за позовом ПАТ «Кредитпромбанк»до TOB «Оріяна Шіп Ярд»та ФОП ОСОБА_4 про визнання недійсним попереднього договору від 04.03.2009 року; у справі № 14/66 від 29.04.2011 року за позовом ПАТ «Кредитпромбанк»до TOB «Оріяна Шіп Ярд»та TOB «Томбо-ЛТД»про визнання недійсним попереднього договору від 02.03.2009 року, що набрали законної сили, визнана правомірність укладення TOB «Оріяна Шіп Ярд»попереднього договору про укладення у майбутньому основного договору щодо передачі майна, що має бути збудованим, у оренду. При цьому судами не встановлено підстав недійсності договору, як не встановлено і порушення законодавства України про іпотеку. Також судом встановлено, що позивачем був укладений попередній договір про наміри від 05.06.2009 року з ТОВ «Тренднет Україна» про укладення у майбутньому нотаріально посвідченого попереднього договору та договору купівлі продажу частини приміщень площею 141,1 м. кв., що знаходяться у адміністративно-побутовому корпусі яхтового центру «Оріяна», який буде побудований у майбутньому та розташований за адресою АДРЕСА_1, для розміщення міні-готелю за погодженою вартістю у національній валюті України гривні, що є еквівалентом суми 220700,00 доларів США за офіційним курсом Національного Банку України (в т.ч. ПДВ) на день укладення договору купівлі-продажу. Відповідно до п. 4.3.1. договору ТОВ «Тренднет Україна»було здійснено забезпечувальний платіж в сумі 168000,00 грн. (з урахуванням ПДВ) на користь позивача (виписка з банківського рахунку від 24 липня 2009 року). Наданими у справі доказами підтверджується той факт, що сплачений ТОВ «Тренднет Україна»забезпечувальний платіж в сумі 168000,00 грн. був повернутий позивачем у повному розмірі у звязку із розірванням попереднього договору через припинення будівництва яхтового центру на підставі Додаткової угоди до попереднього договору про наміри від 11 серпня 2009 року, що підтверджується платіжними дорученнями № 640 від 11.08.2009 року, № 62 від 12.08.2009 року, № 201 від 13.08.2009 року. Розрахунок неодержаного прибутку (втраченої вигоди), здійснений позивачем за цим договором у відповідності до Тимчасової методики визначення розміру шкоди (збитків), що спричинені порушеннями господарських договорів, ст. 225 ГК України, знайшла підтвердження в судовому засіданні. Так, наданими доказами та розрахунками підтверджені дані щодо показників собівартості будівництва приміщення, що мало бути придбане у власність за вищезазначеним договором про наміри, яка обчислена у сумі 585350,00 грн., і, відповідно сума неотриманого чистого прибутку (втрачена вигода) внаслідок відмови майбутнього покупця від укладеного договору про наміри та неукладення попереднього та основного договорів купівлі-продажу приміщення в яхтовому центрі складає 1113598,00 грн. Суд при розгляді справи приймає до уваги доводи позивача, що він мав всі підстави очікувати на отримання сум прибутку від будівництва і використання у подальшому споруд яхтового комплексу та реальність настання факту будівництва двох останніх корпусів цілісного майнового комплексу «Яхтовий центр «Оріяна»був очевидний та безспірний на момент укладення попередніх договорів. До початку порушення відповідачем своїх договірних зобовязань у позивача не було підстав сумніватись в завершенні будівництва. Також є наявним прямий причинний звязок між недоотриманням позивачем вищеперерахованих сум прибутку (втраченої вигоди) в розумінні ст. 225 ГК України та неправомірним ненаданням кредитних коштів з боку відповідача, враховуючи знаходження як вже побудованого корпусу сервісного центру цілісного майнового комплексу «Яхтовий центр «Оріяна», так і майнових прав на незавершене будівництво інших двох корпусів - адміністративно-побутового та спортивно-розважального в іпотеці, у звязку з чим позивачу було важко здійснити залучення додаткового фінансування для завершення будівництва. При цьому суд бере до уваги той факт, що позивачем здійснено будівництво та успішно використовується в господарській діяльності (здається в оренду) сервісний центр цілісного майнового комплексу «Яхтовий центр «Оріяна». Також суд зазначає, що при вирішенні спору суд враховує заходи, вжиті позивачем, щодо одержання доходів та зменшення суми спричинених збитків, при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) згідно ч. 4. ст. 623 Цивільного кодексу України. Так наданими у справі доказами підтверджено, що позивачем вживались заходи з пошуку додаткових джерел фінансування будівництва. Позивачем було здійснено фінансування за рахунок власних коштів, перерахованих ТОВ «АНД», що встановлено судом під час розгляду, також позивачем був укладений договір поруки від 31.07.2009р. з ТОВ «Тренднет Україна»для фінансування робіт з берегоукріплення з метою запобігання руйнуванню вже збудованих споруд яхтового центру. Позивач здійснював пошуки інвестора, за рахунок коштів якого можливо було б здійснити завершення будівництва, реалізувати бізнес-план майбутнього використання яхтового центру та своєчасно виконати зобовязання перед контрагентами та звертався з численними пропозиціями до зацікавлених інвесторів, проводив відповідні зустрічі та переговори, що підтверджено наданими суду матеріалами протоколів та меморандумів. Встановленню договірних відносин інвесторами завадило знаходження ліквідних активів позивача в іпотеці у відповідача. Таким чином, оцінюючи належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний їх зв'язок у сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, та позовні вимоги ґрунтуються на вимогах закону, суд прийшов до висновку, що позов в частині стягнення з відповідача суми реальних збитків (витрат) позивача в розумінні ст. 22 ЦК України, ст. 225 ГК України у розмірах сплачених штрафів (реальні збитки): 393600,90 грн., а також суми упущеної вигоди (неодержаного прибутку) у розмірах: 851123,77 грн. за попередніми договорами оренди та 1113598,00 грн. за договором про наміри від 05.06.2009 року підлягають задоволенню, а доводи відповідача, наведені останнім щодо неправомірності укладення зазначених договорів та необґрунтованості позовних щодо стягнення збитків є безпідставними та непідтвердженими ні нормами закону, ні наданими суду доказами. Позивачем також заявлені вимоги щодо відшкодування збитків у формі упущеної вигоди (неодержаного прибутку) через розірвання орендарями місць стоянки суден діючих договорів. Матеріалами справи підтверджено, що: - орендар місця стоянки катера в яхтовому центрі «Оріяна»ОСОБА_7 відповідно до договору № 43 від 27.05.2009 р. (строк дії якого до 27.05.2010 р.) 31.08.2009 року звернувся до позивача з повідомленням про дострокове розірвання договору з 31.08.2009 року у звязку із недотриманням позивачем умов договору у частині забезпечення належних умов функціонування яхтового причалу та створення комфортних умов для перебування судна та його власника на території яхтового центру. За стоянку судна власник сплачував позивачу суму, що є еквівалентом 290 євро за офіційним курсом НБУ на день здійснення оплати (п. 5.1. договору). За розрахунками позивача, що знайшли підтвердження у судовому засіданні, позивач недоотримав суму за стоянку судна за 9 місяців, протягом яких мала тривати дія договору (до 27.05.2009р.) у розмірі 30 197,70 грн. - орендар місця стоянки катера в яхтовому центрі «Оріяна»ОСОБА_8 відповідно до договору № 51 від 01.06.2009 року звернувся до позивача 30.06.2009 року з повідомленням про дострокове розірвання договору з 30.06.2009р. у звязку із недотриманням позивачем умов договору у частині забезпечення належних умов функціонування яхтового причалу та створення комфортних умов для перебування судна та його власника на території яхтового центру. За стоянку судна власник сплачував позивачу суму, що є еквівалентом 170 євро за офіційним курсом НБУ на день здійснення оплати (п. 5.1. договору). За розрахунками позивача, що знайшли підтвердження у судовому розгляді справи, позивач недоотримав суму за стоянку судна за 11 місяців, протягом яких мала тривати дія договору (до 01.06.2010 р.) у розмірі 21 635,90 грн. - орендар місця стоянки катера в яхтовому центрі «Оріяна»ОСОБА_9 відповідно до договору № 01 від 01.12.2007 року звернувся до позивача 01.09.2009 року з повідомленням про дострокове розірвання договору з 01.09.2009 р. у звязку із недотриманням позивачем умов договору у частині забезпечення належних умов функціонування яхтового причалу та створення комфортних умов для перебування судна та його власника на території яхтового центру. За стоянку судна власник сплачував позивачу суму, що є еквівалентом 100 доларів США за офіційним курсом НБУ на день здійснення оплати (п. 5.1. договору). За розрахунками позивача, що знайшли підтвердження у судовому розгляді справи, позивач недоотримав суму за стоянку судна за 3 місяці, протягом яких мала тривати дія договору (до 01.12.2009 р.) у розмірі 2 397,00 грн. За розрахунком позивача, витрати на утримання яхтового причалу відповідно до кількості орендованих місць стоянки та кількості місяців, за який зроблено розрахунок, складає 9038,43 грн. Отже, сума не отриманого чистого прибутку (втрачена вигода) внаслідок відмови орендарів місць стоянки склала суму 45 192,16 грн. Суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що позивач не має права на відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди за договорами про стоянку суден, укладених з ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_9, через відсутність дозволу позивача на передачу обєктів іпотеки в оренду, оскільки судом встановлено, що відповідно до укладених сторонами іпотечних договорів №49.12/25/І 415/2008 від 08.09.2008р. та № 49.12/25/І 390/2008 від 08.09.2008р., позичальник у забезпечення зобовязань за кредитним договором передав у іпотеку відповідачу наступне майно: - майнові права на будівництво яхтового центру «Оріяна»(адміністративно-побутовий та спортивно-розважальний корпуси), що розташований: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Набережна, буд. 3, який буде побудований у майбутньому, що належить ТОВ «Оріяна Шіп Ярд»; - Яхтовий центр «Оріяна», що розташований: Київська область, Вишгородський район, м. Вишгород, вул. Набережна, буд. 3 що належить ТОВ «Оріяна Шіп Ярд». Відповідно до технічного паспорту Яхтового центру «Оріяна», до складу переданого в іпотеку обєкту нерухомого майна споруди причалів не входять. Таким чином, право позивача на надання в оренду місць для стоянки суден, ніяк не може бути обмежено умовами укладених іпотечних договорів. З урахуванням викладеного суд погоджується з доводами позивача, що сума упущеної вигоди позивача, через відмову партнерів від подальшої оренди місць стоянки для яхт та катерів склала 45 192,16 грн. та вказана сума є сумою упущеної вигоди позивача в розумінні ст. 22 ЦК України та ст. 225 ГК України у звязку із неправомірними діями відповідача з невиконання умов кредитного договору. Крім того, позивачем заявлено вимоги щодо повернення надлишково сплачених за кредитом відсотків, які в умовах наявності прострочення кредитора (ст. 221 ГК України, ст. 613 ГК України), могли не сплачуватись на користь кредитора, що прострочив відповідача, як суми прямих (реальних) збитків в сумі еквівалентній 53 865,22 доларів США, що складає 423371,20 грн. (відповідно до курсу долару США до гривні на час здійснення кожного платежу). Суд вважає, що вказані позовні вимоги не ґрунтуються на нормах закону. Так, ст. 221 ГК України, ст. 613 ГК України передбачає право боржника не сплачувати відсотки за грошовим зобовязанням, за яким прострочив кредитор, однак, законом не встановлено зобовязання для кредитора повернути боржнику добровільно сплачені останнім відсотки. Також на думку суду позивачем не доведено факт спричинення позивачу моральної шкоди у заявленому розмірі 50000,00 грн.. Відповідно до ст. 225 ГК України до складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, також включається матеріальна компенсація моральної шкоди, у випадках передбачених законом. Згідно із ст. 23 ЦК України та ст. 611 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, а правовим наслідком порушення зобовязання є також і відшкодування моральної шкоди. Згідно ст. 23 ЦК України моральна шкода щодо юридичної особи полягає у приниженні її ділової репутації. Суд вважає, що позивач під час судового розгляду справи не довів наявність спричиненої йому моральної шкоди неправомірними діями відповідача. Також позивач не зазначив, з яких міркувань він виходив при визначенні розміру компенсації за її заподіяння, у звязку з чим суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог в цій частині. Отже, розглянувши позовні вимоги з урахуванням встановлених обставин у справі, суд приходить до висновку, що позов ТОВ «Оріяна Шіп Ярд»до ПАТ «Кредитпромбанк»підлягає задоволенню в частині розірвання кредитного договору № 49.8.2/25/2008-КЛТ від 08.09.2009 року та стягнення спричинених збитків у сумі 3454697,80 (три мільйони чотириста пятдесят чотири тисячі шістсот девяносто сім) гривень 80 коп., з яких сума реальних збитків складає 1444784,80 (один мільйон чотириста сорок чотири тисячі сімсот вісімдесят чотири) гривень 80 коп., сума неодержаного прибутку (втраченої вигоди) - 2009 913,93 (два мільйони девять тисяч девятсот тринадцять ) гривень 93 коп., в іншій частині позову необхідно відмовити. Також відповідно до ст. 49 ГПК України суд вирішує питання щодо розподілу судових витрат, повязаних з розглядом даної справи. Статтею 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Так, позивачем заявлені до відшкодування судові витрати, зокрема, суми адвокатських витрат за договором № 18/03-юр/2009 від 20.03.2009 року (додаткові угоди № 1 від 01.04.2009 року та № 2 від 01.06.2009 року) з ТОВ «РЄСТ-КОМПАНІ»в розмірі 392005,00 грн. Суд вважає, що позивачем не доведено співрозмірність заявленої суми витрат на правову допомогу, повязаних з розглядом даної справи. При цьому суд приймає до уваги Інформаційний лист ВГСУ від 14.12.2007 року № 01-8/973 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права», згідно якого суду для визначення розміру витрат необхідно виходити із встановлених нормативно-правовими актами нормами видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартості економних транспортних послуг; часу, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартості оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявних відомостей органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалості розгляду і складності справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат. У даному випадку при визначенні розміру адвокатських послуг, що заявлений до відшкодування позивачем, відсутнє будь-яке обґрунтування заявлених сум. У судовому засіданні позивачем не доведено, що вся сума в розмірі 392005,00 грн. була сплачена позивачем у звязку з розглядом даної справи. До того ж, суд вважає, що витрати на правову допомогу, які були здійснені позивачем у інших судових справах, не підлягають відшкодуванню під час розгляду цієї справи. Беручи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог щодо відшкодування витрат на оплату послуг адвоката в зв'язку з чим зменшує розмір вимоги позивача в частині оплати адвокатських послуг до 3750,00 грн.. При цьому судом взято до уваги категорію складності справи, наявність судових рішень по іншим справах, що стосуються предмету позову у даній справі. Також судовими витратами у даній справі є вартість судової будівельно-технічної експертизи та державне мито, які розподіляються між сторонами пропорційно до задоволених позовних вимог. З урахуванням викладеного суд вважає, що з відповідача підлягають стягненню судові витрати в загальній сумі 25085 грн. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 33-35, 80, 82-85, 91, 93 ГПК України, господарський суд міста Києва ВИРІШИВ: Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріяна Шіп Ярд»до Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк»про розірвання кредитного договору, відшкодування збитків та упущеної вигоди задовольнити частково. Розірвати в судовому порядку кредитний договір № 49.8.2/25/2008-КЛТ, укладений між ТОВ «Оріяна Шіп Ярд»та Публічним акціонерним товариством «Кредитпромбанк»08.09.2009 року. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Кредитпромбанк»(Україна, м. Київ, 01014, бульвар Дружби Народів, 38, кореспондентський рахунок у гривні № 32003188501 у Головному управлінні Національного банку України по м.Києву та Київській області, МФО 321024, ідентифікаційний код 21666051), в т.ч. з будь-якого банківського рахунку, що відкритий чи буде відкритий ПАТ «Кредитпромбанк», на користь ТОВ «Оріяна Шіп Ярд»(юридична адреса: Україна, м. Київ, 01011, Печерський узвіз, 17 кв. 1, фактичне місцезнаходження: Україна, Київська область, м. Вишгород, 07300, вул. Набережна, 3, п/р 2600500003611 в ПАТ КБ «Правекс-Банк»м. Києва МФО 321983, ідентифікаційний код 30216152) суму спричинених збитків 3454696,90 (три мільйони чотириста пятдесят чотири тисячі шістсот девяносто шість) гривень 90 коп., з яких сума реальних збитків складає 1444783,90 (один мільйон чотириста сорок чотири тисячі сімсот вісімдесят три) гривень 90 коп., сума неодержаного прибутку (втраченої вигоди) - 2009 913 (два мільйони девять тисяч девятсот тринадцять ) гривень 93 коп. В іншій частині позову - відмовити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Кредитпромбанк” (Україна, м. Київ, 01014, бульвар Дружби Народів, 38, кореспондентський рахунок у гривні № 32003188501 у Головному управлінні національного банку України по м.Києву та Київській області, МФО 321024, ідентифікаційний код 21666051) в т.ч. з будь-якого банківського рахунку, що відкритий чи буде відкритий ПАТ «Кредитпромбанк», на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Оріяна Шіп Ярд»(юридична адреса: Україна, м. Київ, 01011, Печерський узвіз, 17 кв.1, фактичне місцезнаходження: Україна, Київська область, м. Вишгород, 07300, вул. Набережна, 3, п/р 2600500003611 в ПАТ КБ «Правекс-Банк»м. Києва МФО 321983, ідентифікаційний код 30216152) судові витрати в сумі 25085 (двадцять пять тисяч вісімдесят пять) гривень 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 152 (сто пятдесят дві) гривні 90 коп. Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 27 лютого 2012 року. Повний текст рішення підписаний 05 березня 2012 року. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення. Суддя К.І. Головіна http://reyestr.court.gov.ua/Review/21988834

Основное обязательство прекращено, соответственно и прекращено обязательство его обеспечивающее. Прекращение первичного обязательство установлено судам.Відповідно до ст. 17 Закону України «Про іпотеку», іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених законом.

В связи с пропуском срока исковой давности и отказом суда во взыскании необходимо подать иск о признании договора ипотеки прекращенным и обязать нотариуса снять запрет и вывести из ипотеки.

В сентябре-октябре 2012 года планируется издание книги "100 возражений на требования банков" (Степаненко А.Н., Кравец Р.Ю.) Это первый специализированный сборник, посвящённый тематике защиты интересов заёмщиков кредитных учреждений. Он призван систематизировать наработки многих экономистов, юристов и правозащитников, осветить примеры успешной судебной практики, предоставить читателю выборку необходимого законодательства и примеры процессуальных документов. Книга рассчитана на широкую аудиторию, в том числе - на потребителей, не имеющих специальных знаний в сфере банковского дела и права. Готовность книги в публикации - 90%. Перед тем, как она увидит свет, предлагаем всем посетителям форума принять участие в обсуждении её содержания. Предварительное содержание книги изложено ниже. Ждём ваши замечания, предложения, пожелания. От авторов (предисловие к первому изданию) Досудебная часть кредитного спора Коллекторы Правоохранители Государственные органы Исполнительные надписи нотариусов Отзываем согласие на заключение кредитного договора Судебная часть кредитного спора Судебный приказ Изучаем иск банка Поручители Иск заёмщика к банку Недействительные кредитные договора Незаключенные договора Плавающая ставка Особенности национального «кредитосудия» Исполнение решений судов Долг в наследство Особенности кредитных споров с некоторыми банками Государственный ощадный банк Украины Проминвестбанк УкрСиббанк Райффайзен Банк Аваль ОТП Банк Банк Форум Банк Порто-Франко Есть ли жизнь после кредита? (О политике и морали) О запрете коллекторских услуг. Комментарии к проекту Закона Дюжина ножей в спину заёмщику Побеждаем банки!

Уважаемые посетители. Многие из вас высказывались в поддержку Андрея Степаненко (Гранд Иншур) - нашего кандидата в народные депутаты Украины - на форуме "Антирейд" и путём виртуального голосования в проекте Независимого Бюро Новостей - Выборы-2012. Ваша поддержка позволила ему выйти в лидеры голосования, со значительным отрывом. В середине августа, в связи с утверждением Центризбиркомом окончательного списка кандидатов, все счётчики голосов были обнулены. Голосование фактически началось с начала. В связи с этим, просьба ко всем небезразличным посетителям, повторно проголосовать и, по возможности, высказаться в комментариях к голосованию о нашем кандидате.