ANTIRAID

Дополнительное соглашение является недействительным. Если поручительство было за ФОП то и оно недействительное.

Общий - 3 года. Обратите внимание на срок действия договора. Он будет исчисляться с момента окончания его действия.

До обращения в суд обратитесь в прокуратуру с заявлением о мошеннических действиях двух связанных юрлиц в свою пользу. Приложите обязательно свое заявление о согласие на раскрытие банковской тайны.Подать в суд Вы можете по месту своей прописки сославшись на закон о защите прав потребителей, при этом оплачивать судебный сбор не нужно.

Такие ситуации не редкость. В основном суды принимают встречные иски не смотря на исключительную подсудность. Но если Вас это обстоятельство не устраивает, Вы сможете оспорить определение о приеме иска.

На сколько я знаю, передачу перенесли.Хотя похоже они опять готовят какую-то провокацию. Интересно увидеть кто ж там выступит в качестве экспертов.

Справа № 22-ц-752/2012 Головуючий у I інстанції Маслюк Н.В. Категорія цивільнаДоповідач - Скрипка А. А. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 березня 2012 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі: головуючого - судді Скрипки А.А. суддів: Бобрової І.О., Шевченка В.М. при секретарі:Летуті Ю.М. за участю: представника публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк” Петрушанка В.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 грудня 2011 року у справі за заявою публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк” про видачу виконавчого документа з виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації „Всеукраїнський фінансовий союз” у складі судді Лепкової Т.А. (одноособово) по справі за позовом публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк” до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и в: Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 грудня 2011 року заява публічного акціонерного товариства "Альфа-Банк" про видачу виконавчого документа на підставі рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації „Всеукраїнський фінансовий союз” від 17 червня 2011року задоволена. Видано публічному акціонерному товариству „Альфа-Банк” виконавчий лист на підставі рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації „Всеукраїнський фінансовий союз” у складі судді Лепкової Т.А. (одноособово) від 17 червня 2011року по справі № 2176 4 /405/11 Третейського суду за позовом публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк” до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення солідарно 73547 грн. 58 коп. заборгованості за кредитним договором , 100 грн. витрат по сплаті третейського збору. Стягнуто з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк” 30 грн. витрат на інформаційно технічне забезпечення розгляду справи з кожного по 15 грн.; 08 грн. 50 коп. судового збору з кожного по 04 грн. 25 коп. ( а. с. 26). В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою відмовити у видачі виконавчого листа. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскаржувана ухвала є безпідставною, її постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що вона взагалі не повідомлялася судом першої інстанції про розгляд заяви публічного акціонерного товариства Альфа - Банк” про видачу виконавчого документа на підставі рішення третейського суду. Про розгляд даної справи в суді першої інстанції апелянт не знала, судове засідання було проведено без її участі, що позбавило її права на захист своїх законних прав та інтересів. Також апелянт з посиланням на приписи п. п. 4, 9 ч.1 статті 389-10 ЦПК України, зазначає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив заяву банку про видачу виконавчого листа, оскільки третейський суд ухвалив рішення у спорі, не передбаченому третейською угодою, вирішив питання про права і обовязки осіб, які не брали участі у справі. Апелянт вказує, що вона та ОСОБА_7 не викликалися та не повідомлялися про розгляд справи в третейському суді, і вказана обставина свідчить про порушення їх прав щодо захисту своїх законних інтересів. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду, дослідивши матеріали справи, матеріали третейської справи № 2176 - 4/405/11 за позовом публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк” до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 500175196 від 29 вересня 2008 року, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції, -скасуванню, на підставі приписів ч.1, п.3 статті 312 ЦПК України. Як вбачається з матеріалів справи ( а. с. 26), розгляд заяви публічного акціонерного товариства Альфа Банк про видачу виконавчого документа з виконання рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації „Всеукраїнський фінансовий союз” у складі судді Лепкової Т.А. (одноособово) по справі за позовом публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк” до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відбувся в судовому засіданні суду першої інстанції 16 грудня 2011року. Розглядаючи справу у відсутності ОСОБА_6, суд в оскаржуваній ухвалі зазначив, що ОСОБА_6 в судове засідання не зявилась, про день та час розгляду справи повідомлялася двічі, але поштові відправлення повернуті до суду за збігом строку зберігання у поштовому відділенні, з чого випливає висновок про небажання зацікавленої особи отримати повідомлення суду. На підстав положень ч.1 статті 27; ч.1 статті 77; ч. 1 статті 389 9 ЦПК України суд вважав за можливе справу розглянути без участі сторін. Заслуговують на увагу апеляційного суду доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 відносно того, що при розгляді даної справи судом першої інстанції було порушено порядок її вирішення, встановлений приписами ЦПК України. Положення статті 389 - 9 ЦПК України, які регламентують порядок розгляду заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, зокрема частина перша вказаної статті зазначає, що неявка сторін чи однієї із сторін, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду заяви. Висновок суду першої інстанції відносно того, що оскільки поштові відправлення на імя ОСОБА_6 двічі були повернуті до суду за збігом строку зберігання у поштовому відділенні, то вказана обставина дає можливість розглянути справу за її відсутності, суперечить нормам чинного процесуального законодавства, яке регламентує спірні правовідносини. Зокрема, порядок судових викликів і повідомлень регламентується главою 7 ЦПК України. Згідно ч.4 статті 74 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше, ніж за три дні до судового засідання. 16 грудня 2011 року справу судом першої інстанції було розглянуто по суті, проте, в порушення вищезазначених вимог закону, ОСОБА_6 про час і місце розгляду справи належним чином повідомлена не була, оскільки судові повістки на її імя повернулися на адресу Новозаводського районного суду м. Чернігова, як такі, що не були вручені адресату у звязку із закінченням терміну зберігання ( а. с. 18,22). За даних обставин доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 відносно того, що суд першої інстанції розглянув справу у її відсутності, з порушенням її права брати участь в судовому засіданні через неповідомлення про час та місце розгляду справи, є обґрунтованими. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції порушив порядок розгляду заяви публічного акціонерного товариства Альфа Банк про видачу виконавчого листа на підставі рішення третейського суду, який встановлений статтею 389 9 ЦПК України . За даних обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала Новозаводського районного суду міста Чернігова від 16 грудня 2011 року скасуванню, з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції, згідно приписів ч.1, п. 3 статті 312 ЦПК України. Керуючись статтями : 303, 304, 307; ч.1, п.3 статті 312, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд ,- У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 16 грудня 2011 року скасувати, передати питання на новий розгляд до Новозаводського районного суду м. Чернігова. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. Головуючий:Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/22361609

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів Амеліна В.І., Карпенко С.О., Нагорняка В.А., Олійник А.С., розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 про скасування рішення постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 10 березня 2011 року, в с т а н о в и л а: Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 1 листопада 2010 року ОСОБА_1 відмовлено в поновленні строку на звернення до суду і залишено без розгляду його заяву про скасування рішення третейського суду. Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 10 березня 2011 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 1 листопада 2010 року відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду, посилаючись на порушення норм процесуального права, та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції. Залишаючи апеляційну скаргу без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 пропустив строк для подання апеляційної скарги без поважних причин, і передбачені законом підстави для поновлення строку відсутні. Проте такого висновку суд апеляційної інстанції дійшов із порушенням норм процесуального права. Відповідно до ч. 2 ст. 294 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Як убачається з матеріалів справи, оскаржувану в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції постановлено 1 листопада 2010 року за відсутності ОСОБА_1 Відповідно до ч. 3 ст. 222 ЦПК України особам, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні, копії повного судового рішення надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом двох днів з дня його складання або за їх зверненням вручаються їм під розписку безпосередньо в суді. Як вбачається із супровідного листа від 1 листопада 2010 року, судом першої інстанції ОСОБА_1 було направлено копію ухвали від 1 листопада 2010 року (а.с. 30). У матеріалах справи відсутні відомості про отримання ОСОБА_1 копії ухвали суду першої інстанції. З огляду на зазначені обставини у справі та вимогу законодавства щодо обов'язку суду надсилати копію судового рішення рекомендованим листом особі, за відсутності якої розглянуто справу, та за умови відсутності доказів у справі про дату отримання заявником копії судового рішення, від якої починається перебіг процесуального строку, висновок про те, що ОСОБА_1 не надав докази про дату отримання оскаржуваної ухвали є помилковим та таким, що не відповідає вимогам ЦПК України та п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином, без врахування зазначених обставин суд апеляційної інстанції передчасно відмовив у поновленні строку на апеляційне оскарження. За таких обставин відповідно до п. 2 ч.1 ст. 342 ЦПК України ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею питання про апеляційного провадження у справі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 10 березня 2011 року скасувати і передати питання про відкриття апеляційного провадження у справі на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: В.М. Сімоненко Судді: В.І. Амелін С.О. Карпенко В.А. Нагорняк А.С. Олійник http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/24981745

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого Кузнєцова В.О., Суддів: Ізмайлової Т.Л., Мартинюка В.І., Кадєтової О.В., Мостової Г.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про видачу виконавчого документа на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 червня 2011 року,- в с т а н о в и л а: ПАТ «Альфа-Банк» звернулося до суду з заявою про видачу виконавчого документа за рішенням третейського суду, посилаючись на те, що 10 грудня 2009 року Постійно діючим третейським судом при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» ухвалено рішення по справі за його позовом до ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3. про стягнення заборгованості за кредитним договором. Оскільки відповідачі не здійснюють ніяких дій для виконання рішення третейського суду, ПАТ «Альфа-Банк» просив видати виконавчий документ для примусового виконання зазначеного рішення. Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 червня 2010 року заяву ПАТ «Альфа-Банк» про видачу виконавчого документа задоволено. Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 17 червня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_1. на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 червня 2010 року повернута заявнику. У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 червня 2011 року, посилаючись на порушення норм процесуального права, та направити справу для розгляду до апеляційного суду. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1. суд апеляційної інстанції виходив з того, що ухвала Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 червня 2010 року про видачу виконавчого документа відповідно до ч. 3 ст. 389-11 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню. Проте, повністю погодитися з такими висновками не можна. Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно з п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2010 року № 12-рп/2010 судове рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у випадках, коли закон не містить прямої заборони на таке оскарження. У своїй апеляційній скарзі на ухвалу суду про видачу виконавчого документа на виконання рішення третейського суду ОСОБА_1. посилався на те, що оскаржувана ухвала зачіпає його інтереси, оскільки рішення третейського суду прийняте з порушенням вимог ст.ст. 16-19 Закону України «Про третейські суди». Апеляційний суд на зазначене посилання уваги не звернув та належної оцінки йому не дав, дійшовши помилкового висновку про те, що ухвала суду про видачу виконавчого документа не може бути оскаржена в апеляційному порядку. Крім того, виходячи з принципу верховенства права, положень ст.ст. 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень ст. ст. 3, 15 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 4 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, очевидним стає висновок про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав та інтересів, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень. За таких обставин ухвала Апеляційного суду Чернігівської області від 17 червня 2011 року підлягає скасуванню з передачею питання про прийняття апеляційної скарги на новий апеляційний розгляд. Керуючись статтями 336, 338, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 червня 2011 року скасувати, питання про прийняття апеляційної скарги передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Кузнєцов В.О. Судді: Ізмайлова Т.Л. Кадєтова О.В. Мартинюк В.І. Мостова Г.І. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/20206539

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Мартинюка В.І., Мостової Г.І., - розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали апеляційного суду Чернігівської області від 07 квітня 2011 року, в с т а н о в и л а: У лютому 2011 року ПАТ «Альфа-Банк» звернувся у суд із заявою про видачу виконавчого листа на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз». Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 березня 2011 року задоволено заяву ПАТ «Альфа-Банк» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду. Ухвалено видати ПАТ «Альфа-Банк» виконавчий лист на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 14 квітня 2010 року по цивільній справі №234-8/34/10 третейського суду. Ухвалою судді апеляційного суду Чернігівської області від 07 квітня 2011 року повернуто апеляційну скаргу ОСОБА_1 на вищенаведену ухвалу районного суду. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 07 квітня 2011 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Постановляючи оскаржувану ухвалу, апеляційний суд виходив з того, що положеннями ст. 293 ЦПК України встановлено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, а тому оскарження ухвали про видачу виконавчого листа в апеляційному суді чинним законодавством не передбачено з огляду на те, що така ухвала у ст. 293 ЦПК України прямо не зазначена. Проте, погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Як вбачається із матеріалів справи, 14 квітня 2010 року Постійно діючим третейським судом при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» прийнято рішення у справі за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким частково задоволено позовні вимоги. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 1953162,32 грн. та витрати по сплаті третейського збору у розмірі 99,29 грн. Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 березня 2011 року задоволено заяву ПАТ «Альфа-Банк» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду. Ухвалено видати ПАТ «Альфа-Банк» виконавчий лист на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 14 квітня 2010 року по цивільній справі №234-8/34/10 третейського суду. Ухвалою судді апеляційного суду Чернігівської області від 07 квітня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на вказану вище ухвалу районного суду повернуто апелянту як таку, що не підлягає оскарженню в апеляційному порядку на підставі положень ст. 293 ЦПК України. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно з п.8 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року за №3-рп/2010 судове рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у випадках, коли закон не містить прямої заборони на таке оскарження. Узагальнюючи розяснення, надані Конституційним Судом України, положення ч. 1 ст. 293 ЦПК України необхідно розуміти як таке, що передбачає право оскаржувати окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, за виключенням встановлення положеннями ЦПК України прямої заборони такого оскарження. У статті 293 ЦПК України наведено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. У пункті 33 частини першої цієї статті Кодексу визначено можливість апеляційного оскарження ухвали суду щодо повернення заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою місцевого суду від 04 березня 2011 року задоволено заяву ПАТ «Альфа-Банк» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду. За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що оскарження такої ухвали в апеляційному порядку законодавством не передбачено є таким, що не ґрунтується на законі. Враховуючи викладене, ухвала суду апеляційної інстанції Чернігівської області від 07 квітня 2011 року про повернення апеляційної скарги підлягає до скасування з передачею справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги. Відповідно до ст. 342 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення. Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 07 квітня 2011 року скасувати, а справу за заявою Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду направити до апеляційного суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді : Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова В.І. Мартинюк Г.І. Мостова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/20205033

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 серпня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О. суддів: Амеліна В.І., Євтушенко О.І., Дербенцевої Т.П., Юровської Г.В. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про видачу виконавчого документа на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» у справі за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 07 квітня 2011 року, в с т а н о в и л а: ПАТ «Альфа-Банк» звернулося до суду із заявою про видачу виконавчого документа на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 19 травня 2010 року по справі №914-10/107/10 за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 20 січня 2011 року заяву ПАТ «Альфа-Банк» про видачу виконавчого документа задоволено. Видано ПАТ «Альфа-Банк» виконавчий лист на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 19.05.2010 року у справі №914-10/107/10. Не погоджуючись з зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_3 оскаржив її в апеляційному порядку. Ухвалою апеляційного суду Чернігівської області від 07 квітня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу суду першої інстанції повернуто апелянту на підставі ст. 293 ЦПК України. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати постановлені ухвали і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга в частині оскарження ухвали суду апеляційної інстанції підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги, суддя апеляційного суду виходив із того, що в апеляційному порядку можна оскаржити лише ухвалу про відмову у видачі виконавчого документа за рішенням третейського суду, а ухвала про видачу такого документа оскарженню в апеляційному порядку не підлягає. Однак з таким висновком погодитися не можна. Конституційний Суд України у своєму рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (справа про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду) від 28 квітня 2010 року № 12-рп/2010 вказав, що відповідно до п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Оскільки в ст. 293 ЦПК України не міститься прямої заборони оскарження в апеляційному порядку ухвали про видачу виконавчого документа за рішенням третейського суду, то висновок судді апеляційного суду про те, що така ухвала не може бути оскаржена в апеляційному порядку є помилковим. Таким чином, суддею апеляційного суду допущено порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і відповідно до ч. 1 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвали апеляційного суду і направлення справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги. Керуючись ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 07 квітня 2011 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: В.І. Амелін Т.П. Дербенцева О.І. Євтушенко Г.В. Юровська http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18633798

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2012 р. м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І., Журавель В.І., Іваненко Ю.Г., - розглянувши в судовому засіданні справу за матеріалами позовної заяви ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору удаваним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Луганська від 4 січня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 21 червня 2011 року, в с т а н о в и л а: У липні 2010 року позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору удаваним. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Луганська від 4 січня 2011 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 21 червня 2011 року, заяву залишено без розгляду. Розяснено ОСОБА_3 про право на звернення для вирішення спору до Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз». У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові ухвали скасувати, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Установлено, що 5 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ЗАТ «Альфа-Банк» укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав 7080 доларів США на споживчі цілі. ОСОБА_3, посилаючись на те, що відповідач допустив порушення його прав як споживача банківських послуг, звернувся до суду з позовом про визнання кредитного договору удаваним. ЗАТ «Альфа-Банк» подало до суду заперечення проти вирішення спору в суді, посилаючись на те, що відповідно до п. 10 кредитного договору усі спори, які виникають при виконанні або припиненні договору підлягають вирішенню в Постійно діючому третейському суді при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» відповідно до його регламенту. Залишаючи позовну заяву без розгляду з підстав, передбачених п. 6 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» і від відповідача до початку з`ясування обставин у справі та перевірки їх доказами надійшло заперечення проти вирішення спору в суді. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо між сторонами укладено договір про передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача надійшло до початку з`ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення справи в суді. Суд першої інстанції в порушення вимог процесуального закону не взяв до уваги того, що третейська угода є різновидом цивільно-правового правочину й може бути визнана недійсною у порядку, установленому ЦК України; наявність третейської угоди є підставою для передачі спору на розгляд третейського суду й визнання такої угоди недійсною надає сторонам можливість звернення за захистом порушених прав до суду з дотриманням правил юрисдикції та підсудності спору, тому фактично не розглянувши позовну вимогу ОСОБА_3 про визнання кредитного договору удаваним, дійшов передчасного висновку про залишення позовної заяви без розгляду. Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув; у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України в достатньому обсязі не перевірив доводів апеляційної скарги; в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив ухвалу суду першої інстанції без змін. За таких обставин постановлені в справі судові ухвали підлягають скасуванню з передачею справи для продовження розгляду до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 1 ст. 338 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу Жовтневого районного суду м. Луганська від 4 січня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 21 червня 2011 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Н.А. Горелкіна судді: Є.П. Євграфова О.І. Євтушенко В.І. Журавель Ю.Г. Іваненко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21430540

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 лютого 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Демяносова М.В., Коротуна В.М., Кафідової О.В., Попович О.В.,- розглянувши в судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” про видачу виконавчого документа на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській організації “Всеукраїнський фінансовий союз” у справі за позовом публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” (далі ПАТ “Альфа-Банк”) до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу судді апеляційного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2011 року, в с т а н о в и л а: ПАТ “Альфа-Банк” звернулося до суду із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській організації “Всеукраїнський фінансовий союз” від 11 листопада 2010 року у справі №3930-3/339/10, посилаючись на те, що третейським судом у справі за позовом ПАТ “Альфа-Банк” до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором ухвалено рішення, яким позовні вимоги банку задоволено. Справа розглянута з дотриманням вимог Закону України “Про третейські суди”, рішення набрало законної сили. Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09 вересня 2011 року заяву ПАТ “Альфа-Банк” про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду задоволено. Видано ПАТ “Альфа-Банк” виконавчий лист на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській організації “Всеукраїнський фінансовий союз” від 11 листопада 2010 року у справі №3930-3/339/10. Ухвалою судді апеляційного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 09 вересня 2011 року разом із справою повернуто до суду першої інстанції для виконання необхідного обсягу процесуальних дій, повязаних із рухом даної скарги. У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвалу судді апеляційного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2011 року, мотивуючи свою вимогу порушенням суддею апеляційного суду норм процесуального права та вирішити питання по суті. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу суду першої інстанції разом зі справою до суду першої інстанції, суддя апеляційного суду вказувала на те, ЦПК не передбачено можливості апеляційного оскарження ухвали суду про видачу виконавчого листа на підставі рішення третейського суду. Однак, такий висновок суду апеляційної інстанції є передчасним. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги ОСОБА_3 указує на те, що відповідно до ст. 389-9 ЦПК України якщо до суду надійшла заява про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, а в його провадженні чи в провадженні іншого суду є заява про оскарження і скасування цього рішення третейського суду, суд на підставі п. 4 ч. 1 ст. 201 цього Кодексу зупиняє провадження по заяві про видачу виконавчого листа до набрання законної сили ухвалою суду, якою відмовлено в задоволенні заяви про скасування оскарженого рішення третейського суду. На час розгляду заяви ПАТ “Альфа-Банк” про видачу виконавчого листа в Шевченківському районному суді м. Києва розглядалася цивільна справа за її позовом щодо оскарження договору № 600004715 від 30 вересня 2008 року в частині остаточного вирішення спорів у Постійно діючому Третейському суді при Всеукраїнській громадській організації “Всеукраїнський фінансовий союз” та скасування рішення третейського суду від 11 листопада 2010 року. На даний час судовий розгляд ще триває. Таким чином, при видачі виконавчого листа на підставі рішення, судом першої інстанції не було зясовано всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до Закону України “Про третейські суди” третейський суд це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та (або) юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин. Згідно з Конституцією України Україна є демократичною, соціальною, правовою державою; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави ( ст. ст. 1, 3 Конституції України). Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України одночасно визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ч. 5 ст. 55 Конституції України). І це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 2 ст. 22, ст. 64 Конституції України). Способами реалізації права кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних правовідносин є звернення до третейського суду (у передбаченому Законом України “Про третейські суди” випадках і порядку) та судовий захист. Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних правовідносин це вид недержавної юрисдикційної діяльності і не є здійсненням правосуддя. Згідно з положеннями ст. 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії. Виходячи з принципу верховенства права, положень ст. ст. 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень ст. ст. 3, 15 ЦК України, ст. ст. 1, 3, 4 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу слід дійти висновку про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав і інтересів, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень. Відповідно до вимог п. 7 ст. 8 ЦПК України, якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Системний аналіз указаних норм матеріального та процесуального права дає підстави для висновку, що ухвала компетентного суду про видачу виконавчого документа на виконання рішення третейського суду підлягає апеляційному оскарженню. Ураховуючи викладене, ухвала судді апеляційного суду про повернення апеляційної скарги підлягає скасуванню з передачею справи до апеляційного суду для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Ухвалу судді апеляційного суду Чернігівської області від 03 жовтня 2011 року скасувати, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: М.В. Демяносов О.В. Кафідова В.М. Коротун О.В. Попович http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21609662

Спасибо за найденные решения. Если будете находить, что-то интересное, присылайте, буду размещать.Эти решения уже есть на сайте: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=4094 Если решение ТС будет после даты с которой будет признана недействительной третейская оговорка, то и решение можно будет отменить.

Как получите полный текст, вышлите его пожалуйста. При размещении все реквизиты уберу.

Интересная практика. При рассмотрении дела о недействительности третейской оговорки необходимо просить суд обеспечить иск путем приостановлении действия третейского соглашения.

Мне говорили, что якобы товарищи нашли выход на ВССУ и начали давить Черниговскую апелляцию. Посмотрим, что будет дальше. Письма это не закон. Если найду, обязательно выложу.

Вопросов к Вам есть масса. Обращались ли Вы в банк о том куда дальше платить, видели ли какой суд вынес решение и о чем, какая именно квитанция о получении Вами наличных средств (доллары или франки), как именно банк конвертировал, давали ли Вы заявку на покупку валюты?Лучше, чтобы Вы меня набрали и пообщаемся.

Тут ситуация немного другая. Насколько я знаю там разводились и женились плюс есть поддельные свидетельства о браке. Думаю суд должен разобраться.Еще есть целый ряд уголовных дел. И мне не совсем понятно зачем в дальнейшем снимать арест ведь там есть еще другие банки и не только, которые наложили аресты на все имущество. В данном случае товарищ просто тянет время. Но в результатте это ничего не даст. Даже признав договор ипотеки не действительным, банки будут иметь право на 50% имущества.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 грудня 2012 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Онопенка В.В., Патрюка М.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., – розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБИ_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року у справі за позовом ОСОБИ_2 до ОСОБИ_1, треті особи – публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Експрес Банк», публічне акціонерне товариство «Дочірній банк «Сбербанк Росії», про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, в с т а н о в и л а: У червні 2009 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБИ_1, треті особи – публічне акціонерне товариство «Акціонерний банк «Експрес Банк», публічне акціонерне товариство «Дочірній банк «Сбербанк Росії», про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя. Свій позов ОСОБА_2 мотивувала тим, що з 1990 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБОЮ_1 З часу реєстрації шлюбу і по даний час вони проживають однією сім’єю, разом виховують своїх дітей, ведуть спільне господарство. За час шлюбу подружжя набуло майно: квартиру АДРЕСУ_1; квартиру АДРЕСУ_2; квартиру АДРЕСУ_3, які були оформлені на ім’я ОСОБИ_1. Враховуючи викладене, позивачка просила суд визнати вказане майно спільною сумісною власністю подружжя. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 4 квітня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 серпня 2011 року, в задоволенні позову ОСОБИ_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя відмовлено. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року зазначені судові рішення залишено без змін. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме ст. ст. 60, 74 Сімейного кодексу України (далі – СК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Відповідач просить ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. На обґрунтування заяви ОСОБА_1 додав копії судових рішень касаційної інстанції від 1 лютого 2012 року, від 11 травня 2012 року, від 27 червня 2012 року. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи й викладені в заяві ОСОБИ_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Під час розгляду справи судами встановлено, що з 1990 по 1993 рік позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. В 1998 році сторони повторно зареєстрували шлюб (т. 4, а. с. 60). Мають спільних дітей: ОСОБУ_3 (1997 р. н.) та ОСОБУ_4 (1987 р. н.), якого ОСОБА_1 усиновив у 2002 році. У 2005 році ОСОБА_1 придбав на своє ім’я квартиру АДРЕСУ_1; квартиру АДРЕСУ_3; квартиру АДРЕСУ_2. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що сторони не були пов’язані спільним побутом, не мали взаємних обов’язків та прав, окремо вирішували питання утримання, а також кожна із сторін окремо набувала право власності на майно, визначаючи його особистою приватною власністю. Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд вказував, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази ведення сторонами спільного господарства, наявності спільного бюджету, придбання спільного майна в інтересах сім’ї. Залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, касаційний суд погодився з висновками судів про те, що спірне майно не може бути визнане спільною сумісною власністю відповідно до ст. 74 СК України, оскільки сторони, уклавши шлюб 28 вересня 1990 року, розірвали його 16 квітня 1993 року та в подальшому під час придбання майна визначали це майно особистою, а не сумісною власністю, вказуючи на те, що в шлюбі не перебувають. Із наданого для порівняння рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 лютого 2012 року у справі про визнання права власності випливає, що спірне нерухоме майно, придбане в період шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя. Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, а саме ст. 60 і ст. 74 СК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей в застосуванні однієї і тієї самої норми права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Згідно з ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 цього Кодексу. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що ст. 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім’ї. Тоді як ст. 60 СК України презюмує, що майно, набуте під час шлюбу, належить чоловікові і жінці на праві спільної сумісної власності. Таким чином, у справі, яка переглядається, касаційний суд передчасно застосував до спірних правовідносин положення ст. 74 СК України, залишивши поза увагою надане свідоцтво про повторну реєстрацію шлюбу у 1998 році. Надані для порівняння рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах від 11 травня 2012 року та від 27 червня 2012 року не можуть бути використані для порівняння із справою, яка переглядається, оскільки у справах, по яких винесено ці рішення, предметом спору є майно, придбане одним із подружжя за особисті кошти. За вказаних обставин заява ОСОБИ_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року підлягає задоволенню, ухвала суду касаційної інстанції скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись ст. ст. 355, 360-3, 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а: Заяву ОСОБИ_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року скасувати, а справу передати на новий касаційний розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук В.В. Онопенко М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін Правова позиція Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі № 6-148цс12 Згідно з ч. 1 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюється положення глави 8 цього Кодексу. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що ст. 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім’ї. Тоді як ст. 60 СК України презюмує, що майно, набуте під час шлюбу, належить чоловікові і жінці на праві спільної сумісної власності. У справі, яка переглядається, касаційний суд передчасно застосував до спірних правовідносин положення ст. 74 СК України, залишивши поза увагою надане свідоцтво про повторну реєстрацію шлюбу у 1998 році. http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...48?OpenDocument

Справа № 0308/15638/12 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А.В. Провадження № 22-ц/0390/1860/2012 Категорія: 79 Доповідач: Федонюк С. Ю. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 листопада 2012 року місто Луцьк Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі: головуючого - судді Федонюк С.Ю., суддів -Гапончука В.В., Подолюка В.А., при секретарі -Семенюк О.А., з участю : представника заявника -ОСОБА_1, представника державної виконавчої служби -Левчук І.О., заінтересованої особи -ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_4 на дії головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Левчук Ірини Олегівни, за апеляційною скаргою заявника ОСОБА_4 на ухвалу Луцького міськрайонного суду від 22 жовтня 2012 року, В С Т А Н О В И Л А : Заявник ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу на ухвалу Луцького міськрайонного суду від 22 жовтня 2012 року, якою було відмовлено в задоволенні її скарги. В апеляційній скарзі заявник вказує на незаконність ухвали суду через порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою задоволити її скаргу. В судовому засіданні представник заявника та заінтересована особа апеляційну скаргу підтримали та просили її задоволити, представник державної виконавчої служби апеляційну скаргу заперечила. Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_4 слід задоволити частково, а ухвалу суду першої інстанції скасувати і постановити нову ухвалу про часткове задоволення скарги з таких підстав. З матеріалів справи убачається, що рішенням Луцького міськрайонного суду від 16 серпня 2011 року в справі за позовом ПАТ «ВТБ Банк»до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором стягнуто солідарно з відповідачів по вказаній справі в користь ПАТ «ВТБ Банк»72 135,02 доларів США, що еквівалентно 574 916,11 грн., та 889,82 грн., і 1820 грн. судових витрат (а.с. 5-7). На підставі зазначеного рішення судом 01 листопада 2011 року видано виконавчий лист № 2-1810/11, на виконання якого постановою державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції ОСОБА_6 від 01 грудня 2011 року відкрито виконавче провадження ВП № 30221261 (а.с. 12). Судом першої інстанції встановлено, що у наданий для самостійного виконання строк скаржник ОСОБА_4 заборгованість не погасила. Також місцевим судом встановлено, що 22 грудня 2011 року, 07 лютого 2012 року, 05 вересня 2012 року та 11 вересня 2012 року державним виконавцем були здійсненні виїзди для здійснення опису та арешту предмета іпотеки за кредитним договором, а саме: квартири АДРЕСА_1. За наслідками даних виїздів були складені відповідні акти (а.с. 15, 16, 21, 22). Боржник ОСОБА_4 звернулась в суд із скаргою на дії державного виконавця, оскільки вважає, що вони суперечать чинному законодавству. Зокрема зазначає, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виключно на підставі рішення суду, і оскільки такого рішення суду немає, тому державний виконавець не вправі здійснювати будь-які дії щодо предмета іпотеки. Крім цього зазначає, що нотаріусом при укладенні договору іпотеки накладено заборону на відчуження на іпотечного майна і чинне законодавство не наділяє виконавчу службу правом самостійно знімати заборону на відчуження, а таке зняття можливе лише за рішенням суду. Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову в задоволенні скарги, виходив з того, що державний виконавець діяв відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», а тому підстав для задоволення скарги не має. При цьому суд виходив з вимог статей 52, 54, 57 Закону України «Про виконавче провадження», якими встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. Звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Спори, що виникають під час виконавчого провадження щодо звернення стягнення на заставлене майно, вирішуються судом. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку». Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Однак такі висновки суду першої інстанції є неправильними та зроблені з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення питання. В своїх запереченнях на скаргу ОСОБА_4 на дії державного виконавця (а.с. 44-45), поясненнях, даних в суді першої інстанції та в даному судовому засіданні, державний виконавець ствердила, що її дії були спрямовані на примусове виконання за виконавчим документом для задоволення вимог стягувача-заставодержателя, яким є ПАТ «ВТБ Банк», і який не заперечує щодо стягнення коштів по виконавчому документу шляхом звернення стягнення на іпотечне майно квартиру АДРЕСА_1, як то передбачено статтями 52, 54 Закону України «Про виконавче провадження», тобто на звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому є правомірними. До такого ж висновку прийшов і суд першої інстанції. Однак, фактично і державний виконавець і місцевий суд ототожнили поняття «застави»та «іпотеки», що, зокрема, призвело до неправильного вирішення питання. Відповідно до частини 1 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження»звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Згідно з частиною 3 статті 33 Закону України «Про іпотеку»звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Дана стаття встановлює виключний перелік підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки. В даному судовому засіданні встановлено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя між банком та скаржником ОСОБА_4 не укладався, виконавчий напис нотаріусом не вчинявся та рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не ухвалювалось. Також установлено, що при укладенні договору іпотеки, предметом якого є спірна квартира, нотаріусом було накладено заборону відчуження на предмет іпотеки. Дані обставини учасники справи визнали та підтвердили, а тому, на підставі частини 1 статті 61 ЦПК України, не підлягають доказуванню. Рішенням суду, на підставі якого проводяться виконавчі, що є предметом оскарження, ухвалено про стягнення заборгованості за кредитним договором, а не звернуто стягнення на іпотечне майно. Чинне законодавство не наділяє виконавчу службу правом самостійно знімати заборону на відчуження, а таке зняття можливе лише за рішенням суду. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд України у Постанові № 6-94цс11 від 15 лютого 2012 року, яка відповідно до статті 360-7 є обов'язковою для всіх судів України. Вищезазначені обставини судом першої інстанції враховані не були. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до переконання, що дії державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Левчук І.О. щодо проведення опису та арешту предмета іпотеки за кредитним договором, а саме: квартири АДРЕСА_1 є неправомірними. Тому ухвала місцевого суду в цій частині підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали. Разом з тим, не може бути задоволена скарга ОСОБА_4 в частині накладення заборони державному виконавцю вчиняти будь-які виконавчі дії щодо предмету іпотеки в межах виконавчого провадження, виходячи з такого. Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Скаржник просить заборонити державному виконавцю вчиняти дії в майбутньому, тобто фактично просить захистити ще не порушені права, що не передбачено чинним законодавством. Таким чином, через порушення і неправильне застосування норм матеріального права ухвала суду підлягає частковому скасуванню з постановленням нової ухвали про часткове задоволення скарги ОСОБА_4 Керуючись ст.ст. 307, 312, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів УХВАЛИЛА: Апеляційну заявника ОСОБА_4 задовольнити частково. Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 жовтня 2012 року в даній справі в частині відмови у визнанні дій державного виконавця неправомірними скасувати і постановити в цій частині нову ухвалу. Задовольнити скаргу ОСОБА_4 частково. Визнати дії головного державного виконавця Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Левчук Ірини Олегівни щодо стягнення на предмет іпотеки неправомірними. В решті ухвалу залишити без змін. Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили. Головуючий Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/27676044

Подписывали ли Вы правила и условия кредитования, если нет, то есть шанс это оспорить: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=5020

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 грудня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Хопти С.Ф., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», третя особа приватний нотаріус Євпаторійського нотаріального округу ОСОБА_7, про визнання кредитного договору неукладеним, договору іпотеки недійсним за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2011 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2007 року акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», тепер публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі ПАТ «Укрсоцбанк») в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 9 листопада 2006 року між ним та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір у розмірі 230 тис. грн. на строк до 5 листопада 2011 року. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобовязання між позивачем та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 Крим. Оскільки ОСОБА_4 не виконує належним чином умови кредитного договору щодо повернення суми кредиту та сплати процентів. Позивач просив суд звернути стягнення на вказану квартиру та за рахунок отриманих коштів задовольнити його вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором. У грудні 2009 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 звернулися до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору неукладеним та визнання недійсним договору іпотеки, посилаючись на те, що в порушення умов кредитного договору банком не було передано ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 230 тис. грн. Справа судами розглядалась неодноразово. Рішенням Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 липня 2010 року у задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 задоволено. Визнано кредитний договір від 9 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ «Укрсоцбанк», неукладеним, а договір іпотеки від 9 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_5 та ПАТ «Укрсоцбанк», недійсним. Стягнуто з ПАТ «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_5 290 грн. на відшкодування сплаченого судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2011 року рішення суду першої інстанції в частині визнання кредитного договору неукладеним скасовано, ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в задоволенні цих позовних вимог. У решті рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі ПАТ «Укрсоцбанк» просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову ПАТ «Укрсоцбанк» і відмову в задоволенні зустрічного позову. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують. Зокрема, доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду, оскільки встановлено, що підписи від імені ОСОБА_4 у кредитному договорі від 9 листопада 2006 року та заявках на перерахування грошових коштів виконані, вірогідно, не ним. Крім того, суд дав належну правову оцінку висновкам судових почеркознавчих експертиз (ст. 212 ЦПК України), а заявник про призначення експертизи не заявляв і в силу ст. 10 ЦПК України своїх доводів, що є його обовязком, не довів. У силу ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Враховуючи наведене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення апеляційного суду без змін. Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» відхилити. Рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 10 серпня 2011 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Д.Д. Луспеник Б.І. Гулько С.Ф. Хопта http://reyestr.court.gov.ua/Review/21115772

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі: Головуючого судді : Сіротюка В.Г. Суддів : Бондарева Р.В., Павловської І.Г., з участю секретаря : Антипова Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на заставлене майно; за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», третя особа приватний нотаріус Євпаторійського міського нотаріального округу Шендрик Світлана Андріївна про визнання неукладеним договору кредиту та визнання договору іпотеки недійсним, за апеляційною скаргою представника Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» Машевського Олександра Сергійовича на рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 липня 2010 року, В С Т А Н О В И Л А : Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на заставлене майно, посилаючись на те, що 09 листопада 2006 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 був укладений договір кредиту (для мікрокредиту) № 08м-485/06 відповідно до умов якого, акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» надав ОСОБА_5 у тимчасове користування грошові кошти в сумі 230000 грн. зі сплатою 18 % річних з кінцевим терміном повернення 05 листопада 2011 року. У забезпечення зобовязань за кредитним договором 09 листопада 2006 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_6 був укладений іпотечний договір № 2257 предметом якого є квартира АДРЕСА_1. На порушення умов договору кредиту, ОСОБА_5 не виконує договірні зобовязання по поверненню суми кредиту та сплати відсотків за використання кредиту, внаслідок чого станом на 18 серпня 2008 року заборгованість відповідача перед банком становить 519674 грн. 25 коп. 24 грудня 2009 року ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 звернулися до суду з зустрічною позовною заявою до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», третя особа приватний нотаріус Євпаторійського міського нотаріального округу Шендрик С.А. про визнання неукладеним договору кредиту та визнання договору іпотеки недійсним, посилаючись на те, що після укладення названого кредитного договору акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в порушення пункту 2.1. цього Договору ОСОБА_5 не були видані грошові кошти на суму 230000 грн. Рішенням Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 липня 2010 року у задоволенні позову акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на заставлене майно відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», третя особа приватний нотаріус Євпаторійського міського нотаріального округу Шендрик С.А. про визнання неукладеним договору кредиту та визнання договору іпотеки недійсним задоволений. Визнано неукладеним договір кредиту № 08м-485/06 від 09 листопада 2006 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 Визнано недійсним договір іпотеки № 2257 від 09 листопада 2006 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_6 Стягнуто з акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» на користь ОСОБА_6 судовий збір в сумі 290 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. Не погодившись з вказаним рішенням суду представник Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» Машевський О.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з такого. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 19 жовтня 2010 року рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 липня 2010 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_5 до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», третя особа приватний нотаріус Євпаторійського міського нотаріального округу Шендрик С.А. про визнання неукладеним договору кредиту та визнання договору іпотеки недійсним та в частині відмови у задоволенні позову акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на заставлене майно скасовано. Провадження у справі за позовом акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на заставлене майно; за зустрічним позовом ОСОБА_5 до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», третя особа приватний нотаріус Євпаторійського міського нотаріального округу Шендрик С.А. про визнання неукладеним договору кредиту та визнання договору іпотеки недійсним закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України. Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Результати постановлення судом названої ухвали про закриття провадження у справі по суті дають підстави для висновку про те, що, станом на день розгляду справи в суді апеляційної інстанції, кредитний договір (для мікрокредиту) № 08м-485/06 від 09 листопада 2006 року презумується як правомірний, оскільки його недійсність не встановлена законом та він не визнаний судом недійсним. З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на заставлене майно підлягає зміні з наступних мотивів. Правила частини першої статті 527 Цивільного кодексу України передбачають, що боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає з суті зобовязання, чи звичаїв ділового обороту. Приписами частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку», частини першої статті 589 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; у разі невиконання зобовязання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. З аналізу вказаних положень закону та матеріалів справи вбачається, що зобовязання за спірним кредитним договором має виконуватись належним чином боржником ОСОБА_5 (том 1, арк. справи 7-12). Також необхідним є встановлення судом факту невиконання основного зобовязання (кредитного договору) і лише за наявності якого суд вправі звернути стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, приймаючи до уваги юридичний факт наявності ухвали суду про закриття провадження у справі в частині первісних та зустрічних позовних вимог щодо спору між юридичною особою-кредитором та субєктом підприємницької діяльності-боржником ОСОБА_5; за умовами пункту 4.1. договору іпотеки (том 2, арк. справи 94) звернення стягнення на предмет іпотеки допускається лише у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобовязання; зважаючи на те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не є сторонами у кредитному договорі відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на заставлене майно. Не підлягають задоволенню і позовні вимоги ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про визнання кредитного договору (для мікрокредиту) № 08м-485/06 від 09 листопада 2006 року укладеного між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 неукладеним та про визнання договору іпотеки № 2257 від 09 листопада 2006 року недійсним, у звязку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові враховуючи наступне. Позивачі, зокрема, вказували в позовній заяві, що зміст умов договору іпотеки не відповідає вимогам закону, відсутні окремий договір страхування та спільна угода оцінки предмету іпотеки, правочин вчинений під впливом обману, оскільки ОСОБА_5 не отримав грошових коштів за кредитним договором (для мікрокредиту) № 08м-485/06 від 09 листопада 2006 року. Пленум Верховного Суду України постановою № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсним» в пункті 8 судам розяснив, що вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. В цьому разі можуть заявлятися лише вимоги передбачені главою 83 книги пятої Цивільного кодексу України. Положеннями статті 18 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя юридичних осіб відомості про: для резидентів найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб підприємців; для нерезидентів найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя фізичних осіб відомості про: для громадян України прізвище, імя, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб платників податків та інших обовязкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства прізвище, імя, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобовязання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність. У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду. Матеріали справи свідчать про те, що зміст договору іпотеки, зокрема, щодо його умов, які містять також і оцінку предмета іпотеки, не суперечать названій нормі закону. Відсутність окремих договору страхування та угоди про оцінку предмету іпотеки самі по собі не є підставами, відповідно до закону, для визнання його недійсним. Виходячи з наведеного та приймаючи до уваги, що договір іпотеки укладався на забезпечення кредитного договору і станом на час ухвалення рішення не визнаний недійсним або розірваним, зміст умов договору іпотеки відповідає вимогам закону відсутні також і правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про визнання неукладеним кредитного договору та визнання недійсним договору іпотеки. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 309 Цивільного процесуального кодексу України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права. Керуючись статтями 307, 309, 314, 316 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, В И Р І Ш И Л А : Апеляційну скаргу представника Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» Машевського Олександра Сергійовича задовольнити частково. Рішення Євпаторійського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 липня 2010 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», третя особа приватний нотаріус Євпаторійського міського нотаріального округу Шендрик Світлана Андріївна про визнання неукладеним договору кредиту та визнання договору іпотеки недійсним скасувати. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6, ОСОБА_7 до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», третя особа приватний нотаріус Євпаторійського міського нотаріального округу Шендрик Світлана Андріївна про визнання неукладеним договору кредиту та визнання договору іпотеки недійсним відмовити. Рішення суду в частині відмови у задоволені позову акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на заставлене майно змінити. В позові акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Євпаторійського відділення Кримської республіканської філії акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на заставлене майно відмовити. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції. Судді: В. Сіротюк Р. Бондарев І. Павловська http://reyestr.court.gov.ua/Review/12338656

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 листопада 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Кадєтової О.В., Карпенко С.О., Кузнєцова В.О.,- розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства акціонерно-комерційного банку “Львів” про розірвання кредитного договору, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за касаційними скаргами публічного акціонерного товариства акціонерно-комерційного банку “Львів” та ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_6 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 20 червня 2011 року, в с т а н о в и л а: Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 грудня 2010 року позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано неукладеним кредитний договір № 2008/6/0158 від 21 травня 2008 року, сторонами якого є ЗАТ АКБ “Львів” та ОСОБА_4 У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5 відмовлено. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 20 червня 2011 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено частково. Розірвано зазначений кредитний договір. Стягнуто із ПАТ АКБ “Львів” на користь ОСОБА_4 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, на користь держави 1 200 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_5 відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_6 просить скасувати ухвалене у справі рішення суду першої інстанції та змінити рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі ПАТ АКБ “Львів” просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Із матеріалів справи вбачається, що оскаржуване рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 20 червня 2011 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Наведені в касаційних скаргах доводи висновків суду не спростовують. Керуючись ч. 3 ст. 332 України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційні скарги публічного акціонерного товариства акціонерно-комерційного банку “Львів”, ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_6 відхилити. Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 20 червня 2011 року залишити без зміни. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: О.В. Кадєтова С.О. Карпенко В.О. Кузнєцов http://reyestr.court.gov.ua/Review/19514137

Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 листопада 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Кадєтової О.В., Остапчука Д.О.,Наумчука М.І., Писаної Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яке діє через представника ОСОБА_8, на рішення апеляційного суду Хмельницької області від 22 травня 2012 року, в с т а н о в и л а: У травні 2011 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з указаним позовом в якому просило звернути стягнення на предмет іпотеки у рахунок заборгованості за кредитним договором та виселити відповідачів, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за кредитним договором. Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 22 травня 2012 року позов задоволено частково. Звернуто стягнення на предмет іпотеки. У задоволенні вимог про виселення відмовлено. Рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 22 травня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі представник ПАТ КБ «Приватбанк» просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає відхиленню на таких підставах. Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом установлено, що 18 березня 2008 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_6 був укладений кредитний договір за яким останній отримав 126 000 грн зі сплатою 16,08 % на рік за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення - 17 березня 2018 року. З 24 грудня 2008 року та з 01 лютого 2009 року відсоткові ставки були змінені і становили відповідно 18,12 % та 29,52 %. В забезпечення виконання зобов'язання за цим договором 18 березня 2008 року між позивачем та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки за яким в іпотеку передано згаданий житловий будинок з господарськими спорудами. Через неналежне виконання зобов'язань позичальником умов кредитного договору станом на 01 квітня 2011 року допущена заборгованість у розмірі 188 985,52 грн. 29 жовтня 2010 року позивач надіслав іпотекодавцю письмову вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором і попередив, що у разі невиконання цієї вимоги буде звернуто стягнення на предмет іпотеки та про необхідність звільнення житлового будинку. Вимога іпотекодержателя залишилися без задоволення. На підставі встановлених обставин суд першої інстанції ухвалив рішення про часткове задоволення позову. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд вірно керувався тим, що позивач не надав доказів отримання відповідачем грошей за укладеним сторонами договором, а тому останній відповідно до статей 1046, 1054 ЦК України є неукладеним. Відповідач у свою чергу довів факт неотримання грошей за вказаним договором, оскільки, як установлено почеркознавчою експертизою, в заяві на видачу готівки від 18 березня 2008 року, яка є єдиним банківським документом підтвердження отримання грошей, підпис у графі «Отримувач» виконаний не ОСОБА_6 При цьому апеляційним судом дотримані вимоги цивільного процесуального закону, всебічно, повно й об'єктивно з'ясовані обставини справи та надана їм належна оцінка. Наведені в скарзі доводи не належать до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення. Таким чином, підстав для скасування оскаржуваного судового рішення немає, оскільки висновки апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог зроблені вірно. Керуючись статтями 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», яке діє через представника ОСОБА_8, відхилити. Рішення апеляційного суду Хмельницької області від 22 травня 2012 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. КузнєцовСудді: О.В. Кадєтова М.І. Наумчук Д.О. Остапчук Т.О. Писана http://reyestr.court.gov.ua/Review/27510939