ANTIRAID

Хотят ввести институт финансового омбудсмена, с которым должны согласовывать все назначения на руководящие органы чиновников контролирующих финансовый сектор страны (НБУ, Госфинуслуг, Защиты прав потребителей и т.д.).

Речь о том, что гражданин Полунеев пытается под себя подмять весь финансовый сектор страны и получить гранды от иностранцев на развитие финансовой "грамотности" в Украине.Товарищ рассказывает везде, что он объединил 250 общественных организаций в которые входит 1,5 млн. граждан.

Теперь подробнее об организациях учредивших данную федерацию: Всеукраїнська громадська організація "Рада юристів України" и Всеукраїнська громадська організація "Господарі землі" состоят в основном из верующих и людей втянутых в схемы с посольством божьим Аделаджи. Руководитель - Всеукраїнська громадська організація "Захисту прав споживачів фінансових послуг" проходит сейчас по возбужденному уголовному делу за отмывание средств полученных преступным путем. Громадська організація "Рада конкурентоспроможності України" на сколько известно ранее контролировалась непосредственно Полунеевым, но могу ошибаться. Вот Вам и защитнички.

Как и обещали размещаем правду про товарищей пытающихся взять под контроль защиту потребителей финуслуг с целью защиты интересов банков и получения контроля над всеми назначениями в финансовой сфере: Итак, на деле, как и ожидалось Полунеевскую Всеукраїнську спілку громадських організацій "Федерація споживачів фінансовиг послуг" учредили всего лишь 4 организации, а именно: Всеукраїнська громадська організація "Рада юристів України" дата реєстрації 23.02.2011 Гитченко С.О., посада в організації: Голова правління Войтенко К.В., посада в організації: Перший заступник Олексієнко С.Л., посада в організації: заступник голови Місцезнаходження, номер телефону Київська обл., Сквирський р., м. Сквира, вул. Мічуріна, 64 Всеукраїнська громадська організація "Захисту прав споживачів фінансових послуг" дата реєстрації 26.11.2009 Демчак Руслан Євгенович, посада в організації: Голова, член Президії Мерецький Олексій Анатолійович, посада в організації: виконавчий директор, член Президії Ямпольський Володимир Якович, посада в організації: член Президії Кустова Світлана Миколаївна, посада в організації: член Президії Місцезнаходження, номер телефону м.Київ, вул. П.Сагайдачного/Ігорівська, буд. 10/5, літера А. Всеукраїнська громадська організація "Господарі землі" дата реєстрації 01.12.2008 Добровольська О.Г, посада в організації: Голова правління Федоров П.Б., посада в організації: Член правління Дармостук О.В., посада в організації: Член правління Місцезнаходження, номер телефону м.Київ, вул. Харківське шосе, 164 Громадська організація "Рада конкурентоспроможності України" дата реєстрації 25.06.2005 Юзба Валерій Іванович, посада в організації: Виконавчий директор Брюховецький В'ячеслав Степанович, посада в організації: член Ради Дзюба Іван Михайлович, посада в організації: член Ради Місцезнаходження, номер телефону м.Київ, вул. Грушевського, буд. 34/1, кв. 51

Во-первых хочу сказать, что в Родовид банке никто, никому и никогда не пойдет на встречу. В этой стране никто не заинтересован восстановить работу этого банка и взять ответственность на себя за его состояние. Вот Щербина уже сидит два года и повторить его судьбу желающих нет. Теперь отвечу по порядку на Ваши вопросы: 1. Автомобиль не был продан потому что его реализацией никто не занимался. 2. Заемщик не уведомлялся, потому что банку все равно, предмет залога у него, договор не прекращен и проценты капают. 3. Заемщик о долге был уведомлен в самом начале и долг не был погашен. 4. Если есть вопросы с хранением, то теоретически можно взыскать убытки с банка, но для этого необходимо провести экспертизу и доказать все это в суде. 5. Заемщик сам виноват и ответственность будет нести он. Есть подписанный договор. А то, что кому то, что-то обещали к делу не приложишь. Поэтому если идете в банк договариваться, не стоит экономить на юристах. Вот и яркий пример этому.

Нужна нотариальная доверенность, либо письменное заявление в суде, которое будет заверено судьей в заседании.

Эту тему можно развить и судебная практика есть.

Почему же, все нормально. Все будет совсем никуда, когда Вы сдадитесь и перестанете бороться.

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ у справі за конституційним зверненням приватного підприємства „ІКІО“ щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України м. Київ Справа № 1-8/2012 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 Конституційний Суд України у складі суддів: Головіна Анатолія Сергійовича – головуючого, доповідача, Бауліна Юрія Васильовича, Бринцева Василя Дмитровича, Вдовіченка Сергія Леонідовича, Винокурова Сергія Маркіяновича, Гультая Михайла Мирославовича, Запорожця Михайла Петровича, Колоса Михайла Івановича, Лилака Дмитра Дмитровича, Пасенюка Олександра Михайловича, Сергейчука Олега Анатолійовича, Стецюка Петра Богдановича, Стрижака Андрія Андрійовича, Шаптали Наталі Костянтинівни, Шишкіна Віктора Івановича, розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним зверненням приватного підприємства „ІКІО“ щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України (далі – Кодекс). Приводом для розгляду справи відповідно до статей 42, 43 Закону України „Про Конституційний Суд України“ стало конституційне звернення приватного підприємства „ІКІО“. Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 94 Закону України „Про Конституційний Суд України“ є наявність неоднозначного застосування судами України положення частини першої статті 61 Кодексу. Заслухавши суддю-доповідача Головіна А.С., дослідивши матеріали справи та висновки науковців Національного університету „Юридична академія України імені Ярослава Мудрого“, Національного університету „Одеська юридична академія“, Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Конституційний Суд України у с т а н о в и в: 1. Приватне підприємство „ІКІО“ звернулося до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положення частини першої статті 61 Кодексу, відповідно до якого об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту, в аспекті того, чи є статутний капітал та майно приватного підприємства об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Суб’єкт права на конституційне звернення стверджує, що неоднакова судова практика порушила його конституційні права, оскільки неоднозначне розуміння змісту права спільної сумісної власності подружжя судами загальної юрисдикції призводить до прийняття різних за змістом і правовими наслідками рішень. В одному випадку суди визначили майно та статутний капітал приватного підприємства „ІКІО“, створеного за рахунок спільної сумісної власності подружжя, як об’єкт права спільної сумісної власності подружжя і здійснили його поділ у відсотковому співвідношенні між спадкоємцями, в інших – виходили з того, що статутний капітал та майно такого підприємства не є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому один із подружжя має право тільки на частку одержаних доходів від діяльності приватного підприємства. 2. Вирішуючи порушене в конституційному зверненні питання, Конституційний Суд України виходить з такого. 2.1. Відповідно до Конституції України засади регулювання шлюбу і сім’ї визначаються виключно законами України; шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка, кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї (частина перша статті 51, пункт 6 частини першої статті 92). У статті 3 Кодексу встановлено, що сім’я створюється на підставі шлюбу та на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, серед яких визначено проживання жінки та чоловіка однією сім’єю. Рівність прав і обов’язків у шлюбі та сім’ї включає в себе також їх рівність у майнових відносинах, які регулюються положеннями Кодексу та Цивільного кодексу України (далі – ЦК України). Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя. Право подружжя на поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплено у статті 69 Кодексу. Поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 Кодексу), або реалізується через виплату грошової чи матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України). Спадкування є іншим видом набуття особистої приватної власності кожного з подружжя. При цьому до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця (статті 1218, 1219 ЦК України). Тому у складі спадщини може перебувати будь-яке майно, крім прав та обов’язків, нерозривно пов’язаних з особою спадкодавця. З наведених положень випливає, що власність у сім’ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Підставами набуття права спільної сумісної власності подружжя є юридично визначений факт шлюбних відносин або проживання чоловіка і жінки однією сім’єю, а особистої приватної власності кожного з подружжя є, зокрема, поділ, виділ належної частки за законом та спадкування. 2.2. Відповідно до Конституції України усі суб’єкти права власності рівні перед законом (частина четверта статті 13); кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частини перша, друга статті 41); правовий режим власності визначається виключно законами України (пункт 7 частини першої статті 92). Одним із видів розпоряджання власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом; законом можуть бути встановлені умови використання власником свого майна для здійснення підприємницької діяльності (стаття 320 ЦК України). В Україні залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного капіталу діють підприємства унітарні та корпоративні; унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства; унітарними є підприємства, засновані, зокрема, на приватній власності засновника (частини третя, четверта статті 63 Господарського кодексу України (далі – ГК України). Матеріальну основу діяльності підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства; джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно, придбане в інших суб’єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України (частини перша, друга статті 66 ГК України). Вклад до статутного капіталу та виділене із спільної сумісної власності подружжя майно (кошти) передаються у власність приватного підприємства. Відповідно до статті 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності; до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом; підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю; підприємство або його частина можуть бути об’єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів. Тобто зі змісту цієї статті вбачається, що стосовно підприємства як єдиного майнового комплексу або його частини можуть виникати цивільні права і обов’язки. На думку Конституційного Суду України, приватне підприємство (або його частина), засноване одним із подружжя, – це окремий об’єкт права спільної сумісної власності подружжя, до якого входять усі види майна, у тому числі вклад до статутного капіталу та майно, виділене з їх спільної сумісної власності. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що статутний капітал та майно приватного підприємства, сформовані за рахунок спільної сумісної власності подружжя, є об’єктом їх спільної сумісної власності. Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150, 153 Конституції України, статтями 51, 62, 66, 67, 69 частини першої статті 95 Закону України „Про Конституційний Суд України“, Конституційний Суд України в и р і ш и в: 1. В аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. 2. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у „Віснику Конституційного Суду України“ та в інших офіційних виданнях України. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ http://www.ccu.gov.ua/uk/doccatalog/list?currDir=186951 http://www.ccu.gov.ua/doccatalog/document?id=186952

Банку необходимо будет еще одно решение об обращении взыскания на предмет ипотеки.

Если это правда, можете исполнителей не пускать в дом. Для проникновение в жилье у них должно быть отдельное решение суда. Ругаться не нужно, просто так и скажите в дом я Вас не пущу, а акт об отказе подпишу Далее уточните у них какой суд выдал исполнительный документ на основании которого открыто исполнительное производство, после этого подъедете в суд и ознакомитесь с материалами дела. Ну а дальше по ситуации. Нужна будет помощь, звоните.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 серпня 2011 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Матвєєва О.А., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 1 листопада 2010 року та на ухвалу апеляційного суду Одеської області від 28 квітня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними договору про переведення боргу, договору поруки, повернення коштів, сплачених за договором про переведення боргу,- в с т а н о в и в : Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 1 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 28 квітня 2011 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір про переведення боргу від 21 жовтня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 і ПАТ «ПроКредит Банк», та договір поруки від 21 жовтня 2008 року, укладений між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_4 Зобовязано ПАТ «ПроКредит Банк» повернути ОСОБА_2 кошти в сумі 12 214,68 грн. Стягнуто з ПАТ «ПроКредит Банк» на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 54 грн. У касаційній скарзі ПАТ «ПроКредит Банк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову у повному обсязі. У відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги, змісту судових рішень у справі вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права. На підставі викладеного та керуючись п.5 ч.3 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити Публічному акціонерному товариству «ПроКредит Банк» у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсними договору про переведення боргу, договору поруки, повернення коштів, сплачених за договором про переведення боргу. Додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка її подала. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ О.А. Матвєєва http://reyestr.court.gov.ua/Review/18986309

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 серпня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Романюка Я.М., Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., розглянувши справу за позовом ОСОБА_4 до закритого акціонерного товариства «ПроКредитБанк», треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання договору поруки недійсним, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2010 року, в с т а н о в и л а : Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2008 року , залишеним без змін апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2010 року, позов задоволено частково. Постановлено визнати договір поруки № 1.23267-ДП2 від 28 квітня 2006 року укладеного між ОСОБА_4 та закритим акціонерним банком «ПроКредитБанк» - недійсним. Стягнуто з закритого акціонерного товариства «ПроКредитБанк» користь на ОСОБА_4 судовий збір розмірі 363 грн. 50 коп., витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 05 грн., витрати за надання юридичних послуг в розмірі 3 500 грн., витрати за проведення судової експертизи в розмірі 1035 грн., а всього 4903 грн. 50 коп. В іншій частині позову відмовлено У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк» , посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову у позові. Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеним обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням судами норм матеріального та процесуального права і підстави для їх скасування відсутні. Наведені у касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують. Касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін. Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» відхилити і залишити рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 16 березня 2010 року без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді Верховного Суду України Я.М. Романюк Є.Ф. Левченко Л.М. Лихута http://reyestr.court.gov.ua/Review/10800384

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 3 червня 2008 року м. Київ Суддя Верховного Суду України Гуменюк В.І., розглянувши касаційну скаргу ЗАТ “АК промислово-інвестиційний банк” в особі філії “Відділення Промінвестбанк в м. Вінниця” на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 8 січня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 4 березня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ “АК промислово-інвестиційний банк”, ОСОБА_2, третя особа - СВАТ “Обрій” про визнання договору поруки недійсним, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона з 1985 року знаходиться у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 В липні 2007 року дізналася, що ОСОБА_2 20 січня 2006 року уклав договір поруки з ЗАТ “АК промислово-інвестиційний банк” на забезпечення виконання СВАТ “Обрій” зобов'язань за кредитним договором. Згоди на укладення даного договору вона не давала, оскільки такий правочин суперечить інтересам сім'ї. Просила визнати договір поруки недійсним. Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 8 січня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 4 березня 2008 року, позов задоволено. У касаційній скарзі ЗАТ “АК промислово-інвестиційний банк” в особі філії “Відділення Промінвестбанк в м. Вінниця” ставить питання про поновлення строку на касаційне оскарження та скасування ухвалених у справі рішень судів і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права. Вважаю, що строк на касаційне оскарження ухвалених рішень суду підлягає поновленню. Проте, у відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Касаційна скарга необґрунтована. Доводи скарги висновків суду не спростовують. Передбачених законом підстав неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права не встановлено. Керуючись пунктом 5 частини 3, частинами 4, 5 статті 328 ЦПК України, у х в а л и в: Поновити ЗАТ “АК промислово-інвестиційний банк” в особі філії “Відділення Промінвестбанк в м. Вінниця” строк на касаційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 8 січня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 4 березня 2008 року. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_1до ЗАТ “АК промислово-інвестиційний банк”, ОСОБА_2, третя особа - СВАТ “Обрій” про визнання договору поруки недійсним. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити скаржнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Верховного Суду України В.І. Гуменюк http://reyestr.court.gov.ua/Review/2000338

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Дьоміної О.О. суддів Касьяна О.П., Кафідової О.В., Коротуна В.М., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокапітал» про визнання недійсними окремих положень кредитного договору та стягнення збитків, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокапітал» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 08 липня 2010 року,- в с т а н о в и л а: У січні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Фінансова компанія «Єрокапітал» та просив визнати несправедливими та недійсними п.п. 2.2.3, 4.1 кредитного договору від 21 листопада 2008 року № 1248, укладеного між ним та ТОВ «Фінансова компанія «Єврокапітал», а також просив стягнути з відповідача збитки зайво сплачені платежі за період з грудня 2008 року по листопад 2009 року в сумі 8628,95 грн. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 березня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 08 липня 2010 року, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково, а саме визнано несправедливими та недійсними п. 2.2.3 та п. 4.1 кредитного договору від 21 листопада 2008 року за № 1248, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Фінансова компанія «Єврокапітал» та стягнуто на його користь з ТОВ «Фінансова компанія «Єврокапітал» збитки в розмірі 8628,95 грн. В іншій частині позову відмовлено. У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права. Ухвалою судді Верховного Суду України від 27 серпня 2010 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, за касаційною скаргою ТОВ Фінансова компанія «Єврокапітал» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 08 липня 2010 року. Ухвалою Верховного Суду України від 25 листопада 2010 року справу призначено до судового розгляду. Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 24 листопада 2011 року зазначена цивільна справа, за касаційною скаргою ТОВ Фінансова компанія «Єврокапітал» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 08 липня 2010 року, на підставі пункту 2 розділу ХІІІ «Перехідних положень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передана на розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Судами встановлено, що 21 листопада 2008 року між сторонами по справі був укладений кредитний договір № 1284, за умовами якого ТОВ «ФК «Єврокапітал» надало ОСОБА_3 кредит в розмірі 27500, 00 грн. для оплати автотранспортного засобу, який останній придбав у ПП «АІС Захід», згідно договору купівлі-продажу № 340 від 03 грудня 2008 року. Вказаним договором передбачені наступні умови кредитування, а саме: за користування кредитними коштами позичальник сплачує кредитодавцю проценти за користування в розмірі 5,00% річних від непогашеної суми кредиту та плату за надання кредиту в розмірі 0,00% від суми кредиту, яка сплачується одноразово, в день підписання договору. Також, судами встановлено, що розбіжність між розміром щомісячного платежу, визначеного графіком в сумі 1206,46 грн., та розміром фактично сплачених щомісячних платежів, згідно банківських квитанцій, являє собою плату за обслуговування кредиту, розмір якої змінювався відповідно до зміни курсу НБУ долара США до гривні, становить 3917, 47 грн. та, як наслідок, збільшив розмір щомісячного платежу приблизно на 33%. Крім того, позивачем, відповідно до умов п. 4.1 договору було внесено плату за дострокове повне погашення кредиту, яка становила 4711,48 грн. Судами правильно встановлено, що така форма витрат, як плата за обслуговування кредиту, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції,обґрунтовано виходив з того, що умова п. 2.2.3 кредитного договору про сплату позичальником плати за обслуговування кредиту, яка визначена не числом, а формулою зі змінними, є несправедливою, оскільки в результаті щомісячного платежу, розмір, що підлягав сплаті, був надмірно збільшений, приблизно на 33 %. Згідно ч. 5 ст. 11 закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Судами правильно встановлено, що сторони на час розгляду справи в суді в повному обсязі виконали свої зобовязання за договором. Разом з цим, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вірно визнав, що виконання договору, не виключає можливості визнання окремих його положень несправедливими та недійсними. Таким чином, суди правильно дійшли висновку, що вимоги позивача про визнання несправедливими та недійсними п. 2.2.3 та п. 4.1 кредитного договору, укладеного між сторонами 21 листопада 2008 року є обґрунтованими. Також, визнаючи недійсними зазначені вище пункти кредитного договору з моменту укладення договору, суд обґрунтовано стягнув з відповідача 8628,95 грн. надмірно сплачених платежів. Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів касаційної інстанції дійшла до висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 березня 2010 року та ухвали апеляційного суду м. Києва від 08 липня 2010 року, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокапітал» відхилити. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 09 березня 2010 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 08 липня 2010 року - залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: О.О. Дьоміна Судді: О.П. Касьян О.В. Кафідова В.М. Коротун С.П. Штелик http://reyestr.court.gov.ua/Review/21432241

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2012 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Яреми А.Г. Суддів: Патрюка М.В., Жайворонок Т.Є., Романюка Я.М., Григор‘євої Л.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2012 року, ухвали апеляційного суду Рівненської області від 22 грудня 2011 року та рішення Рівненського міського суду від 25 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору поруки недійсним, в с т а н о в и л а : У липні 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» (далі – ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») про визнання договору поруки недійсним. Позивачі зазначали, що 30 липня 2007 року ОСОБА_1 уклав з відповідачем договір поруки, за яким поручився перед останнім за виконання ОСОБА_3 свого обов‘язку перед відповідачем за укладеним з ним кредитним договором. Посилаючись на те, що цей договір укладено з порушенням ст. 65 СК України, оскільки дружина поручителя ОСОБА_1 – позивачка ОСОБА_2, своєї згоди на його укладення не давала, позивачі просили визнати договір поруки недійсним. Рішенням Рівненського міського суду від 25 жовтня 2011 року, залишеним без змін ухвалами апеляційного суду Рівненської області від 22 грудня 2011 року та судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 лютого 2012 року, у позові відмовлено. У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права – ст. 65 СК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_4, на підтримання заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає. Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України суд скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що укладений ОСОБА_1 договір поруки не є правочином щодо розпорядження спільним з ОСОБА_2 майном, цей договір не створює для ОСОБА_2. ніяких обов‘язків, відтак, ст. 65 СК України на спірні відносини не поширюється. Такий висновок суду є правильним. Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Під майном згідно з ч. 1 ст. 190 ЦК України маються на увазі не лише предмети матеріального світу, а також майнові права та обов‘язки. На підставі ч. 4 ст. 65 СК України укладений одним із подружжя договір створює обов‘язки для другого з подружжя лише в тому разі, якщо договір укладено в інтересах сім‘ї, а майно, одержане за цим договором, використане для задоволення потреб сім‘ї. Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов‘язання боржником. Судом встановлено, що 30 липня 2007 року ОСОБА_1 в період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_2. уклав з відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», перетвореним в подальшому в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», договір поруки, за яким взяв на себе зобов’язання відповідати перед банком за виконання ОСОБА_3 свого обов‘язку за укладеним з банком кредитним договором. За змістом цього договору його укладено ОСОБА_1 не в інтересах своєї сім‘ї, а в інтересах сторонньої особи – ОСОБА_3. Згідно зі ст. 73 СК України за зобов‘язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі. Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби. Таким чинном, оскільки договір поруки укладено ОСОБА_1. не в інтересах сім‘ї, він не породжує для його дружини ОСОБА_2 ніяких обов‘язків і за зобов‘язаннями ОСОБА_1 за цим договором стягнення не може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1-ОСОБА_2, а за його зобов‘язаннями за цим договором стягнення може бути накладено лише на особисте майно ОСОБА_1 і на частку у праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2, яка виділена йому в натурі. За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання договору поруки недійсним у зв‘язку з відсутністю згоди на його укладення дружини ОСОБА_1 ОСОБА_2. Ухвала судді Верховного Суду України від 3 червня 2008 року у справі № 6-10827 ск 08, на яку як на приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, посилаються заявники, свідчить про те, що суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання укладеного одним із подружжя договору поруки недійсним через відсутність згоди іншого з подружжя. Наведений приклад свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст. 65 СК України щодо укладення договору поруки одним із подружжя і це потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Однак, оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду касаційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права, то в задоволенні заяви слід відмовити. Щодо ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України як суду касаційної інстанції від 10 серпня 2010 року у справі № 20505 св 10 та ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 6-22533 ск 11, якими залишено без змін рішення судів про визнання договорів поруки недійсними, то зі змісту цих ухвал не вбачається, що підставою визнання договорів поруки недійсними була відсутність згоди одного з подружжя на їх укладення іншим з подружжя, а тому вони не свідчать про неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст. 65 СК України. Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні заяви. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді М.В. Патрюк Л.І. Григор‘єва В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ Договір укладений одним із подружжя, створює обов‘язок для другого з подружжя лише в тому разі, якщо договір укладено в інтересах сім‘ї, а майно одержане за цим договором використовується для потреб сім‘ї. Якщо договір одним із подружжя укладено не в інтересах сім‘ї, він не створює обов‘язку для другого з подружжя і згоди останнього на його укладення законом не вимагається та відсутність такої згоди не може бути підставою для визнання такого договору недійсним. (постанова від 12 вересня 2012 року за № 6-88цс12). http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...6c?OpenDocument

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2012 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Жайворонок Т.Є., Романюка Я.М., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., - розглянувши в судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2012 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», третя особа – ОСОБА_2, про визнання кредитного договору частково недійсним, припинення договору поруки, визнання дій відповідача щодо збільшення процентної ставки протиправними та розірвання кредитного договору, в с т а н о в и л а: У березні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до Будьоннівського районного суду м. Донецька з позовом до публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі – ПАТ «Альфа-Банк») про визнання кредитного договору частково недійсним, припинення договору поруки, визнання дій відповідача щодо збільшення процентної ставки протиправними та розірвання кредитного договору. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що 10 квітня 2008 року між нею та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено кредитний договір НОМЕР_1, відповідно до якого вона отримала кредит у іноземній валюті в сумі 101 850 доларів США зі сплатою процентів у розмірі 13,8 % річних і кінцевим терміном повернення до 10 квітня 2023 року. Посилаючись на те, що під час укладення кредитного договору їй не було роз’яснено правових наслідків підписання такого договору, а в подальшому банком протиправно збільшено процентну ставку за користування кредитними коштами до 17 % річних в односторонньому порядку, ОСОБА_1 просила визнати недійсними пп. 5.2 та 10.3 кредитного договору, припинити договір поруки, укладений між закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (нині –ПАТ «Альфа-Банк») і ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання нею зобов’язань за кредитним договором, визнати дії відповідача щодо збільшення процентної ставки за користування кредитом незаконними та розірвати кредитний договір. Рішенням Будьоннівського районного суду м. Донецька від 10 жовтня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 1 грудня 2011 року, позов задоволено частково: визнано дії ПАТ «Альфа-Банк» щодо нарахування процентів за користування кредитними коштами за договором від 10 квітня 2008 року НОМЕР_1, починаючи з 10 вересня 2008 року, за ставкою 17 % протиправними; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2012 року було відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою ПАТ «Альфа-Банк» на зазначені судові рішення. У лютому 2012 року ПАТ «Альфа-Банк» подало до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2012 року. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 квітня 2012 року допущено до провадження Верховного Суду України справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Альфа-Банк», третя особа – ОСОБА_2, про визнання кредитного договору частково недійсним, припинення договору поруки, визнання дій відповідача щодо збільшення процентної ставки протиправними, розірвання кредитного договору за заявою ПАТ «Альфа-Банк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2012 року. Ухвалами судді Верховного Суду України від 11 травня 2012 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали справи за вищезазначеним позовом та здійснено підготовчі дії відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 360-1 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У заяві ПАТ «Альфа-Банк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2012 року порушується питання про скасування постановленої судом ухвали та направлення справи на новий касаційний розгляд з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, – неоднакового застосування судами касаційної інстанції ч. 4 ст. 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі – Закон № 1023-ХІІ) та п. 3.5. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, (далі – Правила) про право банку змінювати процентну ставку, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Для прикладу наявності неоднакового застосування судами касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права, ПАТ «Альфа-Банк» посилається на рішення колегії суддів Верховного Суду України від 19 жовтня 2011 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2011 року та від 28 вересня 2011 року. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно зі ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом. Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається, з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Судами встановлено, що 10 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено кредитний договір НОМЕР_1 на суму 101 850 доларів США зі сплатою 13,8 % річних із кінцевим терміном повернення кредиту до 10 квітня 2023 року. З метою забезпечення кредитного договору між ПАТ «Альфа-Банк» і ОСОБА_2 було укладено договір поруки. За змістом п. 5.2. кредитного договору банк має право змінити розмір процентів за користування кредитом у односторонньому порядку в разі зміни кон`юктури ринку, облікової ставки НБУ, індексу інфляції (споживчих цін), загальновизнаних внутрішньодержавних та/або міжнародних грошових та/або фондових індексів тощо. Про зміну розміру процентної ставки по кредиту та внесення у зв’язку із цим змін до додатку № 1 до цього договору банк повідомляє позичальника за сім днів до моменту настання таких змін шляхом направлення рекомендованого листа на адресу позичальника, зазначену в розд. № 1. На підтвердження виконання вказаних вимог відповідачем наданий список згрупованих рекомендованих відправлень, переданих у поштову установу 4 серпня 2008 року, який у переліку містить поштове відправлення ОСОБА_1. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що факту відправлення повідомлення про підвищення процентної ставки за кредитним договором до 17 % річних в односторонньому порядку недостатньо для того, щоб вважати, що боржник належним чином повідомлений про зміну умов кредитного договору, беручи до уваги й те, що позивачка заперечує факт отримання такого повідомлення і проценти за підвищеною процентною ставкою не сплачувала. Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ України, відмовляючи у відкритті касаційного провадження за скаргою ПАТ «Альфа-Банк», погодився з висновками судів попередніх інстанцій. Висновки судів попередніх інстанцій ґрунтуються на вимогах Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року № 1155 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі – Правила надання послуг поштового зв’язку). Так, відповідно до п. 3 Правил надання послуг поштового зв’язку рекомендоване поштове відправлення - поштове відправлення (лист, поштова картка, бандероль, секограма, дрібний пакет, мішок "M"), що приймається для пересилання без зазначення суми оголошеної цінності вкладення з видачею відправникові розрахункового документа про прийняття і доставляється (вручається) адресатові (одержувачу) під розписку. Згідно з п. 114 Правил надання послуг поштового зв’язку адресовані фізичним особам рекомендовані поштові відправлення, рекомендовані повідомлення про вручення реєстрованих поштових відправлень (поштових переказів), повідомлення про надходження переказів, що пересилаються телеграфом або електронною поштою, а також усі повторні повідомлення про надходження поштових відправлень (поштових переказів) вручаються особисто адресату (одержувачу), а у разі його відсутності - повнолітнім членам сім'ї за умови пред'явлення ними документа, що посвідчує особу. Виходячи з вищезазначеного, боржник вважається належним чином повідомлений про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, коли банком не лише відправлено на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й доведено факт його вручення адресатові під розписку. У рішенні Верховного Суду України від 19 жовтня 2011 року, наданому на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, задовольняючи скаргу ПАТ «Альфа-Банк» про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій у частині вимог про визнання недійсною зміни процентної ставки й зобов’язання провести перерахунок, колегія суддів Верховний Суд України взяла до уваги той факт, що боржник після повідомлення про підвищення процентної ставки почав сплачувати проценти за новою ставкою, що відповідно до положень чч. 2, 3 ст. 205 та ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України вказує на згоду позичальника зі зміненим розміром процентної ставки, тому це судове рішення не свідчить про неоднакове застосування наведених норм матеріального права судами касаційної інстанції. Надана ПАТ «Альфа-Банк» ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2011 року теж не може бути підтвердженням неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, оскільки, задовольняючи вимоги ПАТ «Альфа-Банк», суд вирішував питання про правомірність дій банку щодо підвищення процентної ставки за користування кредитом, ураховуючи набрання чинності 9 січня 2009 року Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку». Ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2011 року також не свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції ч. 4 ст. 11 Закону № 1023-ХІІ і п. 3.5. Правил, оскільки в цій справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання недійсним підвищення процентної ставки за кредитним договором та умови кредитного договору щодо підсудності розгляду спорів третейським судом позов ґрунтувався на ненастанні передбаченої п. 5.2 договору підстави зміни процентної ставки, а у справі, що переглядається, суди встановили, що банком допущено порушення п. 5.2 договору в частині реалізації свого рішення – неналежне повідомлення боржника про зміну процентної ставки. За таких обставин, які свідчать про те, що наведені заявником судові рішення не є прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, вважати заяву обґрунтованою немає підстав. Відповідно до ст. 360 – 5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися. Керуючись ст.ст. 355, 360 - 3, 360 - 5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2012 року відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...d5?OpenDocument

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2012 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., - розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокапітал» (далі – ТОВ «ФК «Єврокапітал») про визнання частково недійсним кредитного договору та стягнення безпідставно отриманих коштів, в с т а н о в и л а : У жовтні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 25 листопада 2008 року вона уклала з ТОВ «ФК «Єврокапітал» кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого товариство зобов’язалося надати їй кредит в розмірі 51 960 грн. з терміном повернення до 25 листопада 2010 року на придбання транспортного засобу. Відповідно до умов кредитного договору ОСОБА_1 повинна сплачувати кредиторові щомісяця фіксовану суму в розмірі 2 279 грн. 56 коп., яка складається із частини основного боргу, процентів, плати за обслуговування кредиту. Посилалася на те, що пп. 2.2.3 та 4.1 кредитного договору є несправедливими й такими, що не відповідають вимогам ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», оскільки плата за обслуговування кредиту та плата за його дострокове погашення є змінною величиною, яка розраховується за формулою. 1 грудня 2009 року ОСОБА_1 достроково повернула кредит, сплативши 36 703 грн. 87 коп. Після уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просила визнати недійсними пп. 2.2.3, 4.1 кредитного договору та стягнути з ТОВ «ФК «Єврокапітал» на її користь збитки (зайво сплачені кошти за період з грудня 2008 року до грудня 2009 року) у розмірі 13 644 грн. 22 коп. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 липня 2011 року позов задоволено частково: визнано недійсними пп. 2.2.3 та 4.1 кредитного договору НОМЕР_1, укладеного 25 листопада 2008 року між ТОВ «ФК «Єврокапітал» і ОСОБА_1, стягнуто з ТОВ «ФК «Єврокапітал» на користь ОСОБА_1 13 644 грн. 22 коп. збитків; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено; вирішено питання про судові витрати. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 31 серпня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2011 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 31 серпня 2011 року відмовлено. У травні 2012 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2011 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2012 року зазначену цивільну справу допущено до провадження Верховного Суду України. Ухвалами судді Верховного Суду України від 27 червня 2012 року відкрито провадження у справі; витребувано матеріали справи за вказаним позовом і здійснено підготовчі дії відповідно до ч. 2 ст. 360№ Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України). У заяві ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду Миколаївської області від 31 серпня 2011 року, ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2011 року та ухвалити нове рішення, яким рішення суду першої інстанції залишити без змін. В обґрунтування неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права заявниця надала ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2012 року, від 29 лютого 2012 року та ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2012 року, посилаючись на те, що судом касаційної інстанції, на її думку, неоднаково застосовані одні й ті самі норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Заслухавши доповідь судді, дослідивши доводи заявниці, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій установлено, що 25 листопада 2008 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ «ФК «Єврокапітал» кредитний договір НОМЕР_1, за умовами якого товариство зобов’язалося надати їй кредит в розмірі 51 960 грн. з терміном повернення до 25 листопада 2010 року на придбання транспортного засобу. Відповідно до договору позичальник сплачує кредитору проценти за користування кредитом у розмірі 5% річних від непогашеної суми кредиту. За пунктом 2.2.3 цього договору плата за обслуговування кредиту розраховується за певною формулою та залежить від коефіцієнта зміни курсу Національного банку України (далі – НБУ) долара США до гривні. Цим же пунктом установлено, що розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту у відсотках дорівнює 0,00%. Пунктом 4.1 указаного договору передбачено, що у разі дострокового погашення кредиту за ініціативою позичальника плата за дострокове погашення також розраховується за певною формулою. Згідно із затвердженим сторонами графіком платежів, який є невід’ємною частиною договору, ОСОБА_1 повинна сплачувати щомісяця фіксовану суму в розмірі 2 279 грн. 56 коп., яка складається із частини основного боргу, процентів, плати за обслуговування кредиту, а розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту на весь період дії договору дорівнює нулю. Відповідно квитанцій про сплату коштів за кредитним договором розбіжність між розміром щомісячного платежу, установленого графіком, та сумою фактично сплачених щомісячних платежів є платою за обслуговування кредиту, розмір якої змінювався відповідно до зміни курсу НБУ долара США до гривні, та складає 5 863 грн. 12 коп., унаслідок чого розмір щомісячного платежу збільшився майже на 25%. 1 грудня 2009 року ОСОБА_1 достроково виконала всі платежі за кредитним договором, сплативши 36 703 грн. 87 коп., з яких плата за дострокове погашення кредиту склала 7 082 грн. 07 коп. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що умови кредитного договору, а саме пп. 2.2.3 та 4.1, є несправедливими, оскільки плата за обслуговування кредиту визначена формулою зі змінними величинами, унаслідок чого сума щомісячного платежу, порівняно із затвердженим сторонами графіком платежу, збільшилася майже на 25%. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що плата за обслуговування кредиту передбачена та розрахована кредитним договором, підписаним сторонами. ОСОБА_1 була ознайомлена з усіма умовами цього договору та погодилася з ними. У наданій для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «ФК «Єврокапітал» про визнання недійсними окремих положень кредитного договору та стягнення збитків, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що умова кредитного договору про оплату позичальником коштів за обслуговування кредиту, яка визначена формулою зі змінними величинами, є несправедливою та не відповідає вимогам ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». У наданих для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 лютого 2012 року в справі за позовом ОСОБА_6 до ТОВ «ФК «Єврокапітал», Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України про визнання недійсним окремих пунктів договору, визнання зобов’язання припиненим та зобов’язання вчинити певні дії суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову. Таким чином, має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права. Усуваючи вказані розбіжності, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до чч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст. 4 цього Закону є договір про надання споживчого кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків. За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Оскільки у спірному договорі плата за обслуговування кредиту та за його дострокове погашення визначена за формулою зі змінними величинами, то такі умови суперечать як положенням ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів, згідно з яким боржник повинен сплачувати щомісяця фіксовану суму, де розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту на весь період дії договору дорівнює нулю. Ураховуючи викладене, касаційний суд помилково погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання пп. 2.2.3 та 4. 1 спірного кредитного договору недійсними. Згідно із чч. 1, 2 ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву в разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу. Оскільки Верховним Судом України встановлено неоднакове й неправильне застосування норм матеріального права, то ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2011 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись ст. ст. 355, 360 – 2, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2011 року задовольнити частково. Ухвалу судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВС України в справі № 6-80цс12 За положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Оскільки у спірному договорі плата за обслуговування кредиту та за його дострокове погашення визначена за формулою зі змінними величинами, то такі умови суперечать як положенням ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», так і затвердженому сторонами графіку платежів, згідно з яким боржник повинен сплачувати щомісяця фіксовану суму, де розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту на весь період дії договору дорівнює нулю. Ураховуючи викладене, касаційний суд помилково погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для визнання пп. 2.2.3 та 4. 1 спірного кредитного договору недійсними. _________________________________________________________________________ http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...6d?OpenDocument http://reyestr.court.gov.ua/Review/26199014

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 вересня 2012 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Головуючого Яреми А.Г., Суддів: Патрюка М.В., Жайворонок Т.Є., Романюка Я.М., Григор‘євої Л.І., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні справу за заявою публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 лютого 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про зобов’язання виконати умови договору банківського вкладу та визнання припиненим зобов’язання за кредитним договором, в с т а н о в и л а : У вересні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі – ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України») про зобов’язання виконати умови договору банківського вкладу та визнання припиненим зобов’язання за кредитним договором. Позивачка зазначала, що 13 листопада 2007 року уклала з відповідачем кредитний договір, за яким одержала в кредит 511 000 доларів США під 10,7 % річних на строк до 22 жовтня 2010 року. Отримана в кредит валюта була продана на міжбанківському валютному ринку, а виручені суми зараховані на відкриті відповідачем на її ім‘я депозитні рахунки. Умовами укладених нею з банком договорів банківських вкладів та кредитного договору передбачалася можливість їх дострокового розірвання за ініціативою позивачки та зарахування банком коштів банківських вкладів позивачки на погашення її заборгованості за кредитним договором. Посилаючись на те, що на порушення умов укладених з нею договорів банк у листопаді 2008 року її вимоги про дострокове повернення банківських вкладів та погашення за рахунок цих вкладів її заборгованості за кредитним договором не виконав, позивачка просила зобов‘язати банк здійснити перерахунок її заборгованості за кредитним договором по курсу гривні до долара США, який існував на час пред‘явлення нею вимоги про дострокове розірвання договорів банківського вкладу, за рахунок коштів банківських вкладів погасити її заборгованість за кредитним договором по зазначеному вище курсу та визнати її зобов‘язання перед банком за кредитним договором припиненими. Рішенням Луцького міськрайонного суду від 11 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалами апеляційного суду Волинської області від 13 грудня 2011 року та судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 лютого 2012 року, позов задоволено частково. Зобов’язано ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 перед банком за кредитним договором за існуючим на день пред‘явлення нею вимоги про дострокове розірвання договорів банківських вкладів курсом гривні до долара США. Визнано припиненим зобов’язання ОСОБА_1 по кредитному договору, укладеному нею з банком 13 листопада 2007 року. У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та передати справу на новий касаційний розгляд, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права – ст. 1060 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. При цьому заявник посилається на судові рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (справа № 6-10590 ск 11). Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представників ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також прокурора ОСОБА_6 на підтримання заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає. Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України суд скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що не задоволення банком вимоги вкладника про дострокове розірвання договорів банківських вкладів є неправомірним, у зв‘язку з чим зобов‘язав банк здійснити перерахунок його заборгованості перед банком за кредитним договором за існуючим на день пред‘явлення ним вимоги про дострокове розірвання договорів банківських вкладів, з зарахуванням суми банківського вкладу за цим курсом на погашення його зобов‘язань за кредитним договором. Такий висновок суду є правильним. Відповідно до ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу банк зобов‘язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Судом встановлено, що 12 та 13 листопада 2007 року сторонами укладено три договори банківських вкладів, за якими банк прийняв від ОСОБА_1 грошові суми та зобов‘язався виплачувати їй проценти на них. Також, 13 листопада 2007 року сторонами було укладено кредитний договір, за яким банк надав ОСОБА_1 кредит в іноземній валюті – доларах США. Укладені сторонами договори передбачали право вкладника достроково розірвати договір банківського вкладу та його право на дострокове погашення кредитного договору. У разі пред‘явлення ОСОБА_1 вимоги про дострокове розірвання договорів банківських вкладів банк за умовами цих договорів зобов‘язався впродовж двох днів задовольнити її вимогу та списати кошти її банківських вкладів на погашення її заборгованості за укладеним з банком кредитним договором. Також, судом встановлено, що 19 листопада 2008 року ОСОБА_1 подала банку заяву про дострокове розірвання договорів банківських вкладів та спрямування сум цих вкладів на погашення її заборгованості перед банком за кредитним договором. Однак банк, що також встановлено судом, на порушення умов договорів задовольнив вимогу позивачки не впродовж двох днів, а більше ніж через два роки – 29 грудня 2010 року, до того ж по існуючому вже на той час курсу гривні до долара США. Встановивши такі обставини, суд дійшов обґрунтованого висновку про невідповідність дій банку вимогам закону та умовам укладених з банком договорів. При цьому суд також обґрунтовано не взяв до уваги постанову правління Національного банку України «Про додаткові заходи щодо діяльності банків» від 11 жовтня 2008 року № 319, якою банкам заборонено виконувати свої зобов‘язання за вкладами фізичних осіб достроково, оскільки цей акт є підзаконним і суперечить ч. 2 ст. 1060 ЦК України та умовам укладених раніше сторонами договорів банківських вкладів. Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 травня 2011 року, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, посилається заявник, залишено без змін рішення апеляційного суду Волинської області від 24 січня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про зобов’язання виконати умови договору банківського вкладу та визнання частково припиненим зобов’язання за кредитним договором. У цій справі суд дійшов висновку, що порушення банком права вкладника на дострокове розірвання договорів банківських вкладів не може бути підставою для задоволення його вимоги про зарахування коштів банківського вкладу на погашення його заборгованості перед банком за кредитним договором по курсу гривні до іноземної валюти, який існував на день пред‘явлення вкладником вимоги про розірвання договору банківського вкладу, оскільки банк продовжував нараховувати вкладнику проценти на його вклад, а тому, як вважав суд, останній неправомірно не виконував свого зобов‘язання за кредитним договором. Однак, в обох цих справах суд касаційної інстанції дійшов однакового висновку про неправомірність дій банку щодо незадоволення вимоги вкладника про дострокове розірвання договорів банківського вкладу в обумовлений цими договорами строк. Таким чином в обох цих справах суд однаково застосував положення ст. 1060 ЦК України, дійшовши разом з тим різних висновків щодо можливості поновлення порушених банком прав вкладника в обраний останнім спосіб. Отже, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні заяви. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 2 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л а : У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» відмовити. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді М.В. Патрюк Л.І. Григор‘єва В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...e7?OpenDocument

УХВАЛА іменем україни 21 лютого 2012 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Остапчук Д. О., перевіривши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії акціонерного товариства «Укрексімбанк» у м. Луцьку на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Волинської області від 13 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про зобовязання виконати умови договору банківського вкладу та про визнання частково припиненим зобовязання за кредитним договором, в с т а н о в и в : ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» про зобовязання виконати умови договору банківського вкладу та про визнання частково припиненим зобовязання за кредитним договором. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2011 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Волинської області від 13 грудня 2011 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Зобовязано ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» здійснити перерахунок коштів в розмірі 3000000 грн. з: вкладного (депозитного) рахунку НОМЕР_2 відкритого ОСОБА_2 відповідно до договору банківського вкладу з частковою зміною суми депозиту зі сплатою процентів № 849-1149 від 12 листопада 2007 року в сумі 1000000 грн.; вкладного (депозитного) рахунку НОМЕР_3, відкритого ОСОБА_2 відповідно до договору банківського вкладу з частковою зміною суми депозиту зі сплатою процентів № 863-1149 від 13 листопада 2007 року в сумі 1000000 грн.; вкладного (депозитного) рахунку НОМЕР_4, відкритого ОСОБА_2 відповідно до договору банківського вкладу з частковою зміною суми депозиту зі сплатою процентів № 867-1149 від 13 листопада 2007 року в сумі 1000000 грн. на картковий рахунок вкладника ОСОБА_2 № НОМЕР_1 та спрямувати ці кошти на погашення заборгованості за кредитним договором № 86707С41 від 13 листопада 2007 року в сумі 500100 доларів США 02 центи із розрахунку 5,9988 грн. за 1 долар США. Визнано припиненим зобовязання ОСОБА_2 по кредитному договору № 86707С41 від 13 листопада 2007 року, укладеному між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_2 в сумі 500100 доларів США 02 центи (3000000 грн. по курсу НБУ станом на 21 листопада 2008 року із розрахунку 5,9988 грн. за 1 долар США). Вирішено питання судових витрат. В решті вимог відмовлено. У поданій касаційній скарзі ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, ухвалені у справі судові рішення просить скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. У відкритті касаційного провадження у даній справі необхідно відмовити з таких підстав. Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Частиною 1 статті 335 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставинами, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Доводи касаційної скарги, додані до неї матеріали, зміст оскаржуваних судових рішень, не дають підстав для висновку про порушення норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права при їх ухваленні. На підставі наведеного та керуючись ст. 324, п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, - у х в а л и в: У відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про зобовязання виконати умови договору банківського вкладу та про визнання частково припиненим зобовязання за кредитним договором, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії акціонерного товариства «Укрексімбанк» у м. Луцьку на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Волинської області від 13 грудня 2011 року відмовити. Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Д. О. Остапчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/21841187

Справа № 2-6032/11 Головуючий у 1 інстанції: Пахолюк А.М. Провадження № 22-ц/0390/2101/11 Категорія:27 Доповідач: Подолюк В. А. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2011 року місто Луцьк Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі: головуючого - судді Подолюка В. А., суддів - Шевчук Л.Я., Гапончука В.В., при секретарі Матюхіній О.Г., з участю : представників відповідача Недоріз Л.Я., Гаршаль Г.В., представника прокуратури Остапчука С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства (далі-ПАТ) «Державний експортно-імпортний банк України» про зобовязання виконати умови договору банківського вкладу та про визнання частково припиненим зобовязання за кредитним договором, за апеляційними скаргами відповідача - публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» та прокурора міста Луцька на рішення Луцького міськрайонного суду від 11 листопада 2011 року, В С Т А Н О В И Л А : У вересні 2011 року ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства (далі ПАТ) «Державний експортно-імпортний банк України» про зобовязання виконати умови договору банківського вкладу та визнання частково припиненим зобовязання по кредитному договору. Свої вимоги позивач обгрунтовувала тим, що 13 листопада 2007 року уклала з відповідачем кредитний договір, за умовами якого банк надав позивачці грошові кошти у розмірі 511000 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 10,75 % річних, а позичальник зобовязувався погасити кредит в строк до 22 жовтня 2010 року. Отримані позивачем за кредитним договором кошти були продані на Міжбанківському валютному ринку та в подальшому переведені на депозитні рахунки, відкриті на імя позивача. Зобовязання по кредитному договору забезпечені договорами застави №86707Z46, № 86707Z49 та №86707Z50, укладениних сторонами 13-14 листопада 2007 року. Покликаючись на те, що відповідно до умов договору банківського вкладу банк у випадку отримання від вкладника вимоги про дострокове повернення вкладу повинен був здійснити перерахування грошових коштів на забезпечення договору кредиту, а вона таку заяву подала 19 листопада 2008 року, позивач просив суд зобовязати відповідача здійснити перерахування коштів в розмірі 3000000 гривень з банківських вкладів на погашення кредиту за курсом Національного банку України станом на 20 листопада 2008 року, а саме за 1 долар США - 5,9936 гривень і в звязку з цим припинити зобовязання позичальника за кредитним договором. Рішенням Луцького міськрайонного суду від 11 листопада 2011 року позов задоволено. Постановлено зобовязати Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» здійснити перерахування коштів в розмірі 3000000 грн. з : - вкладного (депозитного) рахунку НОМЕР_1 відкритого ОСОБА_4 відповідно до договору банківського вкладу з частковою зміною суми депозиту зі сплатою процентів щомісяця № 849-1149 від 12.11.2007 року в сумі 1000000,00 грн.; - вкладного (депозитного) рахунку НОМЕР_2 відкритого ОСОБА_4 відповідно до договору банківського вкладу з частковою зміною суми депозиту зі сплатою процентів щомісяця № 863-1149 від 13.11.2007 року в сумі 1000000,00 грн.; - вкладного (депозитного) рахунку НОМЕР_3 відкритого ОСОБА_4 відповідно до договору банківського вкладу з частковою зміною суми депозиту зі сплатою процентів щомісяця № 867-1149 від 13.11.2007 року в сумі 1000000,00 грн.; На картковий рахунок вкладника ОСОБА_4 НОМЕР_4 та спрямувати ці кошти на погашення заборгованості за кредитним договором № 86707С41 від 13.11.2007 року в сумі 500100 доларів США 02 центи із розрахунку 5,9988 грн. за 1 долар США. Визнати припиненим зобовязання ОСОБА_4 по кредитному договору №86707С41 від 13.11.2010 року, укладеному між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та ОСОБА_4 в частині погашення заборгованості за договором кредиту в сумі 500100 доларів США 02 центи (3000000,00 грн. по курсу НБУ станом на 21.11.2008 року 5,9988 грн. за 1 долар США). В поданій на рішення суду апеляційній скарзі відповідач - ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати з ухваленням нового рішення про відмову в позові. Зазначає, що банк, дотримуючись вимог Постанови правління Національного банку України, не міг достроково розірвати договори банківського вкладу, також відповідно до умов договорів банк мав право, а не був зобовязаний, здійснити договірне списання коштів, про яке просив позивач, який отримував відсотки за банківським вкладом в подальшому. Крім того, в Цивільному Кодексі України відсутній такий спосіб захисту прав, який просив позивач і застосував суд, ухвалюючи рішення. В апеляційній скарзі прокурор зазначає, що суд з порушенням норм матеріального, процесуального права та із - за неповного зясування обставин по справі прийшов до неправильного висновку про задоволення позову оскільки чинним законодавством та умовами укладених міх сторонами договорів не передбачено покладення обовязку на банк по здійсненню перерахунків спірних коштів з гривні на іноземну валюту, так як кредитний договір укладався в іноземній валюті, із придбанням її банком та спрямуванням на погашення кредиту. В судовому засіданні представники відповідача Недоріз Л.Я., Гаршаль Г.В., та представник прокуратури Остапчук С.О., подані ними апеляційні скарги підтримали в повному обсязі, з підстав наведених в них, просили задовольнити, позивач ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_5 в судове засідання не зявилися, хоч у встановленому порядку були повідомлені про час і місце судового розгляду. Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги відповідача та прокурора слід відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що позивач 19 листопада 2008 року подав банку заяву про розірвання договорів банківського вкладу і списання коштів в рахунок погашення кредитного зобовязання, що передбачалось умовами кредитного договору і договорів банківського вкладу та додатковими угодами до них, а тому суд зобовязав відповідача здійснити перерахування коштів із депозитних рахунків на картковий рахунок ОСОБА_4 та спрямувати ці кошти на погашення заборгованості за договором кредиту в сумі 500100 доларів США із розрахунку 5,9936 грн. за 1 долар США. Такі висновки суду, на думку колегії суддів, відповідають встановленим обставинам справи і зроблені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із матеріалів справи убачається, що 13 листопада 2007 року між публічним акціонерним товариством «Укрексімбанк України» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 86707С41, за умовами якого кредитор надає позичальнику кредит в сумі 511000 доларів США строком до 22 жовтня 2010 року зі сплатою 10,75% річних (а.с.4-15). Крім того, судом установлено, що в якості забезпечення повернення кредиту між ПАТ «Укрексімбанк України» та ОСОБА_4 були укладені договори застави № 86707Z46 від 13.11.2007 року, № 86707Z49 від 14.11.2007 року, №86707Z50 від 14.11.2007 року, за умовами яких банку передано в заставу право вимоги коштів з депозитних рахунків, відкритих в АТ «Укрексімбанк» за НОМЕР_1 від 12.11.2007 року, НОМЕР_2 від 13.11.2007 року, НОМЕР_3 від 13.11.2007 року, відкритих заставодавцю заставодержателем відповідно до договорів банківського вкладу та додатковими до них угодами з частковою зміною суми депозиту зі сплатою процентів щомісяця № 849-1149 від 12.11.2007 року на суму 1000000,00 грн., № 863-1149 від 13.11.2007 року на суму 1000000,00 грн., № 867-1149 від 13.11.2007 року на суму 1000000,00 грн. (а.с.16-30). Згідно з умовами зазначених договорів банківського вкладу зі змінами, що викладені у додаткових угодах, а саме п. 3.1.7; пп.3.4.6; 3.4.9; 6.8 вкладник має право звернутися до банку із заявою про дострокове повернення вкладу або частини вкладу та процентів не пізніше ніж за два робочі дні до запланованої дати отримання коштів. Банк, при цьому, зобовязується після отримання від вкладника вимоги про дострокове повернення вкладу або частини вкладу здійснити перерахування та зарахувати їх на рахунок не пізніше 2 банківських днів з дати надання вкладником до банку відповідної заяви на рахунок НОМЕР_4. В судовому засіданні установлено і сторонами не заперечується факт звернення із письмовою заявою ОСОБА_4 19 листопада 2008 року до відповідача про розірвання договорів банківського вкладу на загальну суму 3000000 грн. із спрямуванням коштів з депозитних рахунків на погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 511000 доларів США. Вимога ОСОБА_4 банком виконана не була, здійснення зарахування депозитних коштів на погашення кредитної заборгованості позивача по курсу валют НБУ було вчинено відповідачем лише 29.12.2010 року. Виходячи з встановлених обставин справи та норм матеріального права, на які є посилання в рішенні суду першої інстанції, суд прийшов до правильного висновку про порушення банком права позивача, як вкладника, на дострокове повернення вкладу і про безпідставне невиконання банком обовязку видати вклад, встановленого ч.2 ст.1060 ЦК України та про порушення банком пунктів 2.6.1; 2.6.3 кредитного договору права позивачки, як боржника, на дострокове погашення кредиту і з цих підстав обґрунтовано задовольнив позов. Доводи апеляційної скарги відповідача та прокурора в тій частині, що умовами укладених договорів та діючим законодавством не передбачено покладення обовязку на банк по перерахуванню коштів у гривні з депозитних рахунків на погашення заборгованості за кредитним договором у валюті, купівлю іноземної валюти відповідачем за рахунок коштів позивача та з метою подальшого спрямування придбаної іноземної валюти на погашення кредиту не впливають на правильність висновківа суду з наступних підстав: Зазначені мотиви не грунтуються на умовах, передбаченими п.п.2.4.4; 2.4.5; 2.4.6; 2.6.3; 2.8.1; 2.7.1 кредитного договору за якими саме банк має погасити заборгованість за кредитним договором в разі невиконання зобовязань позичальником або за його заявою за рахунок коштів, розміщених на депозитному рахунку, що мало місце в даному випадку. Крім того, відповідно до вимог наведених пунктів правочину та п.2.3.2 кредитного договору банк вчинив саме такі дії по погашенню кредиту по курсу валют НБУ 29.12.2010 року. Тлумачення апелянтом ст.1060 ЦК України є довільним та не може бути підставою для постановлення рішення про відмову в задоволенні позову, оскільки беззаперечно встановлено, що позичальник, вимога якого випливає з умов укладених правочинів, просив провести перерахунок коштів з депозитного вкладу на погашення заборгованості за кредитним договором із-за фінансової неможливості проводити ним виплату визначених платежів. Щодо отримання позивачем з листопада 2008 року, тобто з моменту подачі заяви і по листопад 2010 року процентів по депозитному вкладу на умовах та в порядку, встановленому договором банківського вкладу. Таке нарахування вчинене банком в односторонньому порядку із-за невиконання ним наведених умов договору по перерахуванню коштів з депозитного вкладу у визначений строк на дострокове погашення кредиту та відповідно до вимог діючого законодавства, а тому також не може бути підставою для скасування судового рішення. Розмір будь-яких сум сторонами не оспорюється. Інші мотиви апеляційних скарг є довільним тлумаченням встановлених осбтавин справи, норм права і були предметом дослідження суду першої інстанції, яким суд дав правильну юридичну оцінку. На підставі наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, відповідно до встановлених обставин справи, тому підстав для його зміни чи скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 307, 309, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів У Х В А Л И Л А : Апеляційні скарги відповідача - публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» та прокурора міста Луцька відхилити. Рішення Луцького міськрайонного суду від 11 листопада 2011 року в даній справі залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/20007408

Справа № 2-6032/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2011 року місто Луцьк Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі: головуючого судді Пахолюка А.М. при секретарі Лищук О.В., з участю: представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача - Недоріз Л.Я. прокурора Бордюженко Е.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Луцька цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імопортний банк України» про зобовязання виконати умови договору банківського вкладу та визнання припиненим зобовязання про кредитному договору, - в с т а н о в и в : ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк» (далі Банк) про зобовязання виконати умови договору банківського вкладу та визнання припиненим зобовязання по кредитному договору. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 13 листопада 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір № 86707С41, згідно з умовами якого Банк надав позивачу кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в розмірі 511000 доларів США зі сплатою 10,75 % річних та терміном повернення коштів до 22 жовтня 2010 року відповідно до графіку. Отримані позивачем кошти були продані на міжбанківському валютному ринку і зараховані в національній валюті на депозитні рахунки, відкриті на імя позивача. З метою забезпечення належного і своєчасного виконання зобовязань за кредитним договором 13 листопада 2007 року та 14 листопада 2007 року між сторонами було укладено договори застави майнових прав позивача, а саме: права вимоги коштів з депозитних рахунків на загальну суму 3000000 грн. За умовами договорів банківського вкладу Банк у випадку отримання від вкладника вимоги про дострокове повернення вкладу повинен здійснити перерахування грошових коштів на погашення кредитної заборгованості. У звязку з фінансовою кризою та збільшенням курсу долара позивач стала неспроможною сплачувати кредит і звернулася 19 листопада 2008 року до відповідача із вимогою про розірвання договорів банківського вкладу та перерахування коштів на погашення отриманого кредиту. Вважає, що Банк неправомірно відмовив їй у проведенні такого перерахунку коштів Просить суд зобовязати відповідача здійснити перерахунок коштів в розмірі 3000000 гривень з депозитних рахунків на її картковий рахунок та спрямувати ці кошти на погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 511000 доларів США із розрахунку 5,9936 грн. за 1 долар США та визнати припиненим її зобовязання по зазначеному кредитному договору в частині погашення заборгованості за кредитом на суму 511000 доларів США (3000 000 грн. по курсу Національного банку України станом на 20.11.2008 року із розрахунку 5,9936 грн. за 1 долар США). 07.11.2011 року представник позивача ОСОБА_2 уточнила позовні вимоги, просила суд зобовязати відповідача здійснити перерахунок коштів в розмірі 3000000 гривень з депозитних рахунків на її картковий рахунок та спрямувати ці кошти на погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 511000 доларів США із розрахунку 5,9988 грн. за 1 долар США та визнати припиненим її зобовязання по зазначеному кредитному договору в частині погашення заборгованості за кредитом на суму 511000 доларів США (3000 000 грн. по курсу Національного банку України станом на 21.11.2008 року із розрахунку 5,9988 грн. за 1 долар США). В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 уточнені позовні вимоги підтримала з підстав, зазначених в позовній заяві. Додатково суду пояснила, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.07.2011 року висловлена правова позиція суду щодо аналогічних позовних вимог. В судовому засіданні представника відповідача Недоріз Л.Я., прокурор Бордюженко Е.Р. уточнені позовні вимоги не визнали, суду пояснили, що підстав для задоволення позову не має, оскільки погашення кредитної заборгованості за рахунок депозитних коштів позивача є правом, а не обовязком банку. Просили суд відмовити в задоволенні позову. Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення частково. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обовязковим для виконання сторонами. Згідно з ч. 2 ст. 1060 ЦК України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором. Судом встановлено, що 13 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк»(який змінив назву на Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк») та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № 86707С41, згідно з умовами якого Банк надав позивачу кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в розмірі 511000 доларів США зі сплатою 10,75 % річних та кінцевою датою погашення 22 жовтня 2010 року відповідно до графіку надання та погашення кредиту (а.с.4-12) із внесеними до нього додатковою угодою від 26 листопада 2007 року змінами (а.с. 13). З метою забезпечення виконання зобовязань між ОСОБА_3 та відповідачем було укладено договори застави № 86707Z46 від 13.11.2007 року та №№ 86707Z49, 86707Z50 від 14.11.2007 року, за умовами яких позивач передала Банку в заставу майнові права права вимоги коштів на загальну суму 3 000 000 гривень з депозитних рахунків №№ НОМЕР_3, НОМЕР_2, НОМЕР_1, відкритих позивачу на підставі договорів банківського вкладу з частковою зміною суми депозиту зі сплатою процентів щомісяця строком на три роки № 849-1149 від 12.11.2007 року, №№ 863-1149, 867-1149 від 13.11.2007 року з додатковими угодами до них (а.с. 16-51). Відповідно до пункту 2.6.1 кредитного договору позичальник може здійснити дострокове погашення кредиту або його частини разом з усіма нарахованими до дати дострокового погашення процентами за користування кредитом та іншими платежами, належними до сплати за цим договором. Згідно до п. 2.4.2 кредитного договору та п. 1.2 договорів застави строк погашення кредиту, зазначений у п. 2.1 договору (22 жовтня 2010 року), не приймається до уваги і відповідно новим строком погашення кредиту вважається дата предявлення власником депозитного рахунку або будь-якою іншою особою вимоги щодо дострокового повернення коштів (вкладу, частини), розміщених на депозитному рахунку. Погашення заборгованості за кредитом, процентами та платежами є обовязковим для здійснення позичальником у день предявлення до Банку вимоги щодо дострокового повернення коштів, розміщених на депозитному рахунку, або у день порушення будь-ким (крім Банку) питання про розірвання, визнання недійсним тощо кредитного чи депозитного договорів, а також правочинів, спрямованих на забезпечення зобовязань за кредитним договором. Відповідно до пунктів 3.1.7 договорів банківського вкладу, вкладник має право звернутися до банку із заявою про дострокове повернення вкладу або частини вкладу та процентів на вклад або на частину вкладу. Заява про дострокове повернення вкладу або частини вкладу та процентів на вклад або на частину вкладу повинна подаватися до Банку не пізніше ніж за два робочих дні до запланованої дати отримання коштів. За змістом п.п. 3.4.9, 6.8 договорів банківського вкладу (з врахуванням внесених додатковими угодами змін), банк зобовязаний після отримання від вкладника вимоги про дострокове повернення вкладу здійснити перерахування вкладу та нарахованих процентів та зарахувати їх на рахунок вкладника №0321000310 (п. 3.4.6 договорів) не пізніше двох банківських днів з дати подання відповідної заяви та здійснити договірне списання на користь Банку коштів із вказаного рахунку у випадку виникнення простроченої заборгованості боржника за кредитним договором у розмірі суми такої заборгованості та у випадку настання терміну погашення суми кредиту за кредитним договором у розмірі такої суми кредиту. Вимогою про дострокове повернення вкладу, процентів на вклад та розірвання договору вважається вимога вкладника щодо повернення Банком вкладу, у термін, що не відповідає терміну одержання вкладу, зазначеному у п. 2.8 договору (12 листопада 2010 року), що передбачено п. 4.1 договорів банківського вкладу (з врахуванням внесених додатковими угодами змін). Аналіз вимог зазначених правових норм та положень укладених між сторонами договорів дає підстави для висновку про наявність у позивача, як позичальника, права на звернення до банку із вимогою про дострокове повернення вкладу чи розірвання договорів банківського вкладу і зарахування цих коштів в погашення кредиту (повністю або частково), а також наявність обовязку Банку провести таке перерахування протягом двох днів з моменту звернення позивальника. Судом встановлено, що відповідач своїм листом від 19 листопада 2008 року повідомив позивача про необхідність у звязку з підвищенням курсу долара США по відношенню до гривні, погасити частину кредиту, на яку перевищено ліміт заборгованості, виходячи з розміру наявного забезпечення, або поповнити вклад на депозитному рахунку і суму поповнення передати в заставу протягом десяти банківських днів (а.с.53). 19 листопада 2008 року позивач звернулася до банку з письмовою заявою, в якій повідомила, що не може сплачувати відсотки за користування кредитом у звязку із скрутним фінансовим становищем. З цих підстав просила розірвати договори банківських вкладів №849-1149 від 12 листопада 2007 року, №863-1149 від 13 листопада 2007 року, №867-1149 від 13 листопада 2007 року на загальну суму 3 000 000 грн. та спрямувати ці кошти з депозитних рахунків на погашення її заборгованості за кредитною угодою в сумі 511 000 доларів США. Зазначена заява була отримана банком 20.11.2008 року (а.с.52) Із матеріалів справи вбачається, що вимога позивача про повернення вкладів та про дострокове погашення кредиту банком станом на 21.11.2008 року не була виконана. Зокрема, банк своїм листом від 24.11.2008 року повідомив позивача про неможливість здійснення погашення кредитів за рахунок депозитних коштів із посиланням на постанову Національного банку України «Про додаткові заходи щодо діяльності банків» №319 від 11.10.2008 року. Крім того, банк повідомив позивача, що зобовязується достроково повернути депозитні вклади згідно з поданою 19.11.2008 року заявою (а.с.82). Судом встановлено, що відповідач лише 29.12.2010 року здійснив зарахування депозитних коштів на погашення кредитної заборгованості позивача по курсу валют НБУ станом на 29.12.2010 року (а.с.83-107). Зазначену обставину підтвердила представник відповідача в судовому засіданні. Суд розцінює повернення відповідачем спірних депозитних коштів та зарахування їх 29.12.2010 року в якості погашення заборгованості по кредитному договору, як неналежне виконання ПАТ «Державний експортно-імопортний банк України»своїх зобовязань по укладених з позивачем кредитному договору, договорам іпотеки та договорам застави, оскільки таке зарахування згідно заяви позивача від 19.11.2008 року було проведено банком не 21.11.2008 року, тобто з порушенням умов договорів. На думку суду, такі дії банку порушують права позивача, як вкладника, на дострокове повернення вкладу і свідчать про невиконання банком обовязку видати вклад, встановленого ч.2 ст.1060 ЦК України, та про порушення банком передбаченого пунктом 2.6.1 кредитного договору права позивача, як позичальника, на дострокове погашення кредиту. При цьому суд не бере до уваги посилання представника банку на вимоги вищезазначеної постанови НБУ як на підставу відмови позивачу у зарахуванні коштів, оскільки постанова НБУ є підзаконним нормативно-правовим актом, а право позивача на повернення депозитних коштів прямо передбачено вищезазначеними нормами Цивільного кодексу, які мають вищу юридичну силу. Станом на 21.11.2008 року сума депозитних коштів в розмірі 3000 000 грн. згідно офіційного курсу валют Національного банку (1 долар = 5,9988 грн.) становила 500100,02 долари США. За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про зобовязання перерахувати кошти в сумі 300000 грн. з вкладних депозитних рахунків на картковий рахунок позивача підлягають до задоволення на суму кредитної заборгованості в розмірі 500100,02 доларів США. (3000 000 / 5,9988). Оскільки, позивачем належним чином проведено всі дії по частковому виконанню свого зобовязання щодо погашення кредиту шляхом звернення до банку із заявою від 19.11.2008 року про погашення кредитної заборгованості за рахунок коштів на депозитних рахунках, однак, таке зарахування коштів вчасно, тобто до 21.11.2008 року, не відбулося з вини банку, то, на думку суду, зобовязання ОСОБА_3 по кредитному договору №86707С41 від 13.11.2007 року на підставі ст.ст. 598, 599, 601 ЦК України слід визнати припиненим на суму в розмірі 500100,02 доларів США (3000 000 грн. по курсу Національного банку України станом на 21.11.2008 року із розрахунку 5,9988 грн. за 1 долар США). За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково. Не ґрунтуються на законі посилання представника відповідача та прокурора на отримання позивачем відсотків за депозитними вкладами, як на підставу для відмови у позові, оскільки кошти депозитних вкладів перебували у користуванні банку, а не були зараховані в рахунок погашення кредиту. У відповідності до ст..88 ЦПК України з відповідача в користь позивача підлягають стягненню 1700 грн. судового збору та 120 грн. понесених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи На підставі наведеного та керуючись ст.3, 8, 10, 14, 15, 30, 60, 61, 62, 88, 213-215 ЦПК України, ст.ст. 509, 526, 527, 530, 629, 1060 Цивільного кодексу України суд, - в и р і ш и в : Позов задовольнити частково. Зобовязати Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імопортний банк України» здійсними перерахунок коштів в розмірі 3 000000 (три мільйони гривень) з: вкладного (депозитного) рахунку № НОМЕР_3, відкритого ОСОБА_3 відповідно до договору банківського вкладу з частковою зміною суми депозиту зі сплатою процентів №849-1149 від 12.11.2007 року в сумі 1 000 000 (один мільйон) грн.; вкладного (депозитного) рахунку № НОМЕР_2, відкритого ОСОБА_3 відповідно до договору банківського вкладу з частковою зміною суми депозиту зі сплатою процентів №863-1149 від 13.11.2007 року в сумі 1 000 000 (один мільйон) грн.; вкладного (депозитного) рахунку № НОМЕР_1, відкритого ОСОБА_3 відповідно до договору банківського вкладу з частковою зміною суми депозиту зі сплатою процентів №867-1149 від 13.11.2007 року в сумі 1 000 000 (один мільйон) грн. на картковий рахунок вкладника ОСОБА_3 №0321000310 та спрямувати ці кошти на погашення заборгованості за кредитним договором №86707С41 від 13.11.2007 року в сумі 500100 (пятсот тисяч сто) доларів США 02 центи із розрахунку 5,9988 грн. за 1 долар США. Визнати припиненим зобовязання ОСОБА_3 по кредитному договору №86707С41 від 13.11.2007 року, укладеному між Відкритим акціонерним товариством «Державний експортно-імопортний банк України»та ОСОБА_3 в сумі 500100 (пятсот тисяч сто) доларів США 02 центи (3000 000 грн. по курсу Національного банку України станом на 21.11.2008 року із розрахунку 5,9988 грн. за 1 долар США). В решті вимог відмовити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імопортний банк України»на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 1700 (одна тисяча сімсот) грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 (сто двадцять) грн. Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Суддя Луцького міськрайонного суду А.М. Пахолюк http://reyestr.court.gov.ua/Review/19260919

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 червня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого Кузнєцова В.О., Суддів:Ізмайлової Т.Л. Мартинюка В.І.,Кадєтової О.В., Мостової Г.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_6, про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Візит», про визнання договору поруки припиненим, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Апеляційного суду Луганської області від 24 листопада 2011 року,- в с т а н о в и л а: У грудні 2009 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6, про стягнення заборгованості за кредитним договором № 11377695000 від 26 грудня 2007 року в розмірі 1 107 551,55 грн. грн. Вимоги за позовом обґрунтовувало тим, що між ним та ТОВ «Візит» 26 грудня 2011 року було укладено кредитний договір, згідно з умовами якого ТОВ «Візит» надано кредит у розмірі 1 170 000 грн. на строк до 26 грудня 2018 року. За користування кредитом була встановлена процентна ставка у розмірі 15 % річних. В забезпечення виконання позичальником зобов'язання за даним договором, між банком та ОСОБА_6 був укладений договір поруки № 169872 від 26 грудня 2007 року, згідно якого ОСОБА_6 поручився перед банком за виконання позичальником в повному обсязі усіх обов'язків, що виникли з кредитного договору. Оскільки боржник ТОВ «Візит» належним чином не виконує свої зобов'язання по кредитному договору, позивач просив стягнути з поручителя ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором у розмірі 1 222 596,20 грн. ОСОБА_6 звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору поруки припиненим, посилаючись на те, що банк без його згоди збільшив відсоткову ставку за користування кредитом понад встановлений термін з 22,5 % до 30%, у зв'язку з чим збільшився обсяг його відповідальності як поручителя по кредитному договору. Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 24 травня 2011 року в задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» відмовлено. Зустрічний позов задоволено, визнано правовідносини за договором поруки № 169872 від 26 грудня 2007 року, укладеним між ОСОБА_6 та ПАТ «УкрСиббанк» припиненими з 28 вересня 2009 року. Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 24 листопада 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове про задоволення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк». Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 1 222 596,20 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні зустрічного позову відмовлено. У касаційній скарзі заявник просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте зазначеним вимогам ухвалене у справі судове рішення Апеляційного суду Луганської області від 24 листопада 2011 року не відповідає. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ПАТ «УкрСиббанк» про стягнення заборгованості, апеляційний суд виходив з того, що оскільки постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15 червня 2011 року стягнуто з ТОВ «Візит» на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 26 грудня 2007 року в розмірі 1 222 596,20 грн., то відповідно дана заборгованість має бути стягнута і з ОСОБА_6 як поручителя за даним кредитним договором перед кредитором за невиконання ТОВ «Візит» усіх зобов'язань. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 про визнання договору поруки припиненим, апеляційний суду виходив з того, що підстав для визнання договору поруки припиненим немає, оскільки до кредитного договору не було внесено ніяких змін, а отже і обсяг відповідальності боржника і поручителя не змінювався. Однак, такий висновок зроблено судом без належного з`ясування дійсних обставин справи, прав та обов'язків сторін, належної оцінки наданих ними доказів. Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Відповідно до ч.1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується його обсяг відповідальності. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору є результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання. Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (Постанова Пленуму ВССУ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин). Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ТОВ «Візит» був укладений кредитний договір, відповідно до якого останньому надано кредит у сумі 1 170 000 грн. строком до 26 грудня 2018 року з виплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15 %. 26 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_6 було укладено договір поруки, відповідно до якого останній зобов'язався відповідати за зобов'язаннями ТОВ «Візит» по кредитному договору від 26 грудня 2007 року. Відповідно до п. 2.1 договору поруки від 26 грудня 2007 року, кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови Основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. ПАТ «УкрСиббанк» листом від 22 лютого 2008 року повідомив ТОВ «Візит» про те, що з 12 березня 2008 року запроваджує нову систему нарахування відсотків за користування кредитом на прострочену суму основного боргу, а саме: у випадку прострочення платежу за кредитним договором банк з дати виникнення простроченої суми основного боргу нараховуватиме на прострочену суму основного боргу відсотки в розмірі двічі більше від діючої процентної ставки на момент виникнення простроченої суми боргу. Отже, з 12 березня 2008 року збільшився обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_6 Таким чином, встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» про стягнення заборгованості та задоволення позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_6 про визнання договору поруки припиненим, оскільки збільшення відсоткової ставки за користування кредитом з 15 % до 30 % відбулось без згоди поручителя, що є порушенням п. 2.1 договору поруки від 26 грудня 2007 року. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ПАТ «УкрСиббанк» про стягнення заборгованості та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_6 про визнання договору поруки припиненим, апеляційний суд в порушення ст.ст. 213, 214 ЦПК України не врахував, що банком було підвищено відсоткову ставку за користування кредитом без згоди поручителя, тобто збільшився обсяг його відповідальності, що є підставою для припинення поруки. Апеляційний суд не навів обґрунтованих мотивів на спростування висновків суду першої інстанції, покладених в основу рішення та доказів, наданих позивачем за зустрічним позовом та помилково скасував рішення суду першої інстанції. Враховуючи наведене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення Апеляційного суду Луганської області від 24 листопада 2011 року скасувати. Рішення Рубіжанського міського суду Луганської області від 24 травня 2011 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Кузнєцов В.О. Судді: Ізмайлова Т.Л. Кадєтова О.В. Мартинюк В.І. Мостова Г.І. http://reyestr.court.gov.ua/Review/24981056

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Наумчука М.І., Кадєтової О.В., Остапчука Д.О.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», ОСОБА_4 про припинення договору поруки та зустрічним позовом ОСОБА_4 до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», третя особа: ОСОБА_3, про визнання кредитного договору недійсним, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2011 року, встановила: У квітні 2009 року акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що 26 червня 2008 року між ним та ОСОБА_4 укладено договір про надання відновлюваної кредитної лінії № 991/08-КЛ/016, згідно з умовами якого останньому надано 100 000 доларів США строком до 26 червня 2018 року зі сплатою 14 % річних. На забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов'язань за вказаним договором того ж дня між банком та ОСОБА_3 укладено договір поруки № 991/08-КЛП/005. Оскільки ОСОБА_4 не виконував зобов'язань за кредитним договором, акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» просив суд стягнути солідарно із відповідачів 1 218 054 грн. 98 коп. заборгованості станом на 17 лютого 2010 року. У жовтні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом про припинення договору поруки. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 21 жовтня 2008 року без його повідомлення та згоди між банком та ОСОБА_4 укладено додаткову угоду про збільшення процентної ставки із 14 % річних до 15 % річних внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя. У листопаді 2009 року ОСОБА_4 звернувся із зустрічним позовом до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору недійсним. Вказував, що спірний договір укладено в іноземній валюті, використання якої, як засобу платежу, на його думку, суперечить законодавству, а саме, ст. 192 ЦК України, ст. 5 декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», п.1.10 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти та території України як засобу платежу. Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 5 липня 2010 року позов акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» задоволено, у задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» 1 205 573 грн. 54 коп. заборгованості за кредитним договором № 991/08-КЛ/016 від 26 червня 2008 року, 1 700 грн. судового збору, 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» 12 481 грн. 44 коп. заборгованості за вказаним кредитним договором. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2011 року вказане рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, стягнення судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано припиненим зобов'язання за договором поруки № 991/08-КЛП/005, який укладено між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ПАТ "Укрсоцбанк" 1 218 054 грн. 98 коп. заборгованості за кредитним договором № 991/08-КЛ/016 від 26 червня 2008 року, 1 700 грн. судового збору, 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У касаційній скарзі ПАТ "Укрсоцбанк" просить скасувати ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом установлено, що 26 червня 2008 року між ОСОБА_4 та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» був укладений договір про надання відновлюваної кредитної лінії № 991/08-КЛ/016, згідно з умовами якого останньому надано 100 000 доларів США строком до 26 червня 2018 року зі сплатою 14 % річних за користування коштами. На забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_3 та банком укладено договір поруки від 26 червня 2007 року. 21 жовтня 2008 року збільшено процентну ставку за кредитом із 14 % річних до 15 % річних згідно із умовами додаткової угоди про внесення змін до кредитного договору, укладеної між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 Відповідно до пп. 3.3.2 договору поруки кредитор зобов'язаний до моменту виконання зобов'язань, забезпечених порукою, не змінювати умов договору без попереднього письмового погодження поручителя. Банк не погоджував із ОСОБА_3 зміну процентної ставки. Згідно із ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Із змісту ст. 554 ЦК України випливає, що хоча поручитель і пов'язаний із боржником певними зобов'язальними відносинами, він є самостійним суб'єктом у відносинах із кредитором. Це підтверджується його правом висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч. 2 ст. 555 цього Кодексу). За положеннями ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Тобто, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови у договорі поруки, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком. Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, правильно виходив з того, що збільшення процентної ставки за кредитним договором, яке у порушення умов договору поруки відбулося без згоди поручителя, внаслідок чого відбулося збільшення обсягу його відповідальності, є підставою для припинення поруки відповідно до вимог ч. 1 ст. 559 ЦК України. Судом правомірно визнано припиненим зобов'язання за договором поруки та стягнуто на користь банку заборгованості за кредитним договором лише із ОСОБА_4 Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої інстанції або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що під час розгляду справи судом допущені порушення норм матеріального або процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішення, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу. Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалила: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" відхилити. Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2011 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова М.І. Наумчук Д.О. Остапчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/24981581

УХВАЛА іменем україни 14 грудня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Мартинюка В.І., Остапчука Д.О.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», відкритого акціонерного товариства «Харківський цегельний завод № 13» про визнання припиненим договору поруки за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на рішення Київського районного суду м. Харкова від 8 лютого 2011 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2011 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2010 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі ВАТ «Державний ощадний банк України»), відкритого акціонерного товариства «Харківський цегельний завод № 13» (далі «Харківський цегельний завод ВАТ № 13») про припинення правовідносин поруки. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначала, що 12 березня 2008 року між відповідачами укладено кредитний договір № 7 на суму 3721798 грн. 02 коп. та договір відновлюваної кредитної лінії № 8 на суму 6 млн. грн. строком до 11 березня 2011 року. У забезпечення виконання зобовязання за кредитними договорами 12 березня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Державний ощадний банк України» укладено договір поруки № З, згідно з умовами якого позивачка зобовязалася відповідати перед Банком за зобовязаннями ВАТ «Харківський цегельний завод № 13» в тому ж обсязі. 15 листопада 2010 року на адресу позивачки надійшов лист ВАТ «Державний ощадний банк України», з якого вона дізналася, що ВАТ «Харківський цегельний завод № 13» порушило взяті на себе зобовязання за кредитним договором № 7, договором відновлюваної кредитної лінії № 8, додатковим договором реструктуризації № 5 до кредитного договору № 7 та додатковим договором про реструктуризацію № З до договору відновлюваної кредитної лінії № 8 у звязку з чим банк звертається до неї з вимогою погасити повністю кредит, включаючи основну суму кредиту, нараховані та не сплачені проценти за користування кредитом та інші платежі, що підлягають сплаті на користь банку. Також із цього листа ОСОБА_3 стало відомо, що 29 грудня 2008 року до кредитного договору № 7 внесено зміни та доповнення, а саме: змінено строк повернення кредиту та підвищено процентну ставку. Посилаючись на те, що згоди на зміну кінцевого строку повернення кредиту та підвищення процентної ставки за користування кредитом вона не давала, ОСОБА_3 просила визнати припиненими з 1 жовтня 2008 року правовідносини за договором поруки № З та визнати припиненим договір поруки. Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 8 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2011 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано припиненими з 1 жовтня 2008 року правовідносини за договором поруки № 3, укладеним 12 березня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Державний ощадний банк України», на забезпечення зобовязань за кредитним договором, укладеним між банком та ВАТ «Харківський цегельний завод № 13». Визнано припиненим договір поруки № 3 від 12 березня 2008 року. У касаційній скарзі ВАТ «Державний ощадний банк України» просить рішення Київського районного суду м. Харкова від 8 лютого 2011 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2011 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. Згідно з ч. 2 ст. 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобовязання, а також у разі зміни зобовязання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Згідно з положеннями ст. 598 ЦК України зобовязання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Судом установлено, що 12 березня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ВАТ «Харківський цегельний завод ВАТ № 13» укладено кредитний договір № 7 на суму 3721798 грн. 02 коп. строком до 1 травня 2012 року та договір відновлюваної кредитної лінії № 8 на суму 6 млн. грн. строком до 11 березня 2011 року. На забезпечення виконання зобовязання за кредитними договорами 12 березня 2008 року, між ОСОБА_3 та ВАТ «Державний ощадний банк України» укладено договір поруки № З, згідно з умовами якого позивачка зобовязалася відповідати перед ВАТ «Державний ощадний банк України» за зобовязаннями ВАТ «Харківський цегельний завод № 13» в тому ж обсязі. 1 жовтня 2008 року та 1 грудня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ВАТ «Харківський цегельний завод № 13» укладено договори про внесення змін та доповнень №№ 1, 2 до договору відновлюваної кредитної лінії № 8 від 12 березня 2008 року й кредитного договору № 7, згідно з якими за обома договорами з 1 жовтня 2008 року збільшено процентну ставку з 15,5% річних до 17,0% річних та з 1 грудня 2008 року з 17,0% до 18,0% річних, (а.с.11,12); 29 грудня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ВАТ «Харківський цегельний завод № 13» укладено договір про внесення змін та доповнень № 3 до кредитного договору № 7 від 12 березня 2008 року, відповідно до якого строк дії кредитного договору збільшено, строк виконання перенесено з 11 березня 2011 року до 1 травня 2012 року (а.с. 20). 29 січня 2010 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ВАТ «Харківський цегельний завод № 13» укладено договори про реструктуризацію, згідно з умовами яких за договором відновлюваної кредитної лінії № 8 від 12 березня 2008 року строк дії договору збільшено, строк виконання перенесено з 1 травня 2012 року до 1 січня 2013 року та розмір процентної ставки з 18,0% до 18,5% річних; за кредитним договором № 7строк дії договору збільшено, строк виконання перенесено з 1 травня 2012 року до 30 грудня 2014 року та розмір процентної ставки підвищено з 18,0% до 18,5% річних, (а.с. 13, 21, 22). Пунктом 1.1 договору поруки від 12 березня 2008 року визначено, що ОСОБА_3 зобовязалася перед ВАТ «Державний ощадний банк України» відповідати солідарно в повному обсязі за своєчасне та повне виконання ВАТ «Харківський цегельний завод № 13» зобовязання за кредитним договором № 7 та договором відновлюваної кредитної лінії № 8. Пунктом 4.4 цього договору передбачено, що порука припиняється у разі зміни зобовязання без згоди поручителя внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Доказів того, що ОСОБА_3 повідомлялася про зміну умов кредитних договорів та надавала згоду на таку зміну матеріали справи не містять. Задовольняючи позовні вимоги, визнаючи припиненими правовідносини за договором поруки та визнаючи договір поруки припиненим, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що кредитор без погодження з поручителем змінив зобовязання останнього в бік збільшення, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України та п. 4.4 самого договору поруки є підставою для припинення зобовязань, забезпечених порукою. Отже, належним чином вивчивши матеріали справи, встановивши всі фактичні обставини, які мають значення для вирішення справи, правильно визначивши характер спірних правовідносин, суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Згідно зі ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують. Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» відхилити. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 8 лютого 2011 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 28 березня 2011 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: Т.Л. Ізмайлова В.І. Мартинюк Г.І. Мостова Д.О. Остапчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/21115260