ANTIRAID

Большая просьба, не нужно хамить участникам форума. Я не думаю, что в Вашей практике и в чьей либо еще практике решение третейского суда обжаловалось на основании халатности. Теоретически такое возмодно, но практически не осуществимо. Поэтому не стоит давать советы, которые нельзя применить на практике.

Подобные предложения в последнее время стали в ОТП реальностью. Они действительно списывают остаток долга, но обязательно нужна оценка и они Вам сообщат на основании оценки о возможности списания остатка. Но не забудьте, что с него Вы должны будете заплатить 17% подоходного налога до 01 августа 2013 года. Такие предложения есть и по ипотечным кредитам. Наконец-то до венгров дошло.

Если "усмотрение" судьи будет не правильное, рекомендую сразу же подавать заявление в прокуратуру о преступлении, а также направлять жалобу в ВККСУ о принятии судьей заведомо не правосудного решения.

Вы правы срок исковой давности 3 года. И ни коллетор, ни банк не может требовать от Вас исполнения, если срок пропущен. К тому же и суды обязали отказывать кредиторам в подобных исках.

Это все нужно предать огласке через СМИ. Для этого необходимы копии аудиозаписей судебного процесса и все собранные Вами документы. Кроме этого продолжайте писать заявления в милицию и прокуратуру о возбуждении уголовного дела. Также пишите в их внутреннюю безопасность.

Нужно не только ходить. Необходимо еще и направлять письменные обращения. Обратитесь письменно в свое местное отделение, где Вы оформляли кредит и направьте письмо в центральный офис в Киев с предложением о добровольной продаже и участии в данной программе.

Разместите здесь ссылки на решения ВССУ по торгам. А я размещу их на форуме, может и пригодится кому-нибудь. Так новую практику и создадим.

Чисто теоретически проблема может возникнуть. Особенно если коллектора тесно связаны с банком. Но в большинстве случаев такие долги продаются коллекторам и у банка к Вам вопросов больше нет. Вы можете обратится в банк с просьбой предоставить справку по Вашей задолженности.Насколько я понял из Вашего вопроса, решения суда пока нет? Однако я в любом случае рекомендую получать зарплату наличными, так надежнее. Заставить Вас открывать счет не имеют права, к тому же можно объяснить руководству свою ситуацию.

Практика признания торгов недействительными есть. Не обращайте внимание на то, что говорит судья. Это он себе цену набивает.

Видимо данное решение должно послужить основанием для иска поручителя и лица которое доверило свои средства поручителю к банку. Было бы интересно узнать результат.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 березня 2012 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Горелкіної Н.А., суддів: Євтушенко О.І., Завгородньої І.М.,Іваненко Ю.Г., Ситнік О.М., -розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення суми за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») на рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя від 14 квітня 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 червня 2011 року, в с т а н о в и л а : У березні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду в порядку ст.ст. 936-938 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з позовом до ОСОБА_7 про стягнення суми грошових коштів, які були передані їй на зберігання. В обгрунтування своїх вимог позивач указував, що він із 1998 року є приватним підприємцем. В 1998-1999 роках він надавав послуги з митного оформлення та експедирування вантажів різноманітним підприємцям та підприємствам. В 2000-2003 роках він сам здійснював активну діяльність, у тому числі зовнішньоекономічну, та заробляв значні суми грошей. Оскільки на той час позивач не був одружений, не мав власного будинку, проживав з батьками та часто бував у роз'їздах, він віддавав усі зароблені гроші на зберігання своїй матері ОСОБА_7 Всі передані ним на зберігання гроші враховувалися в окремому зошиті та за кожну передану суму ОСОБА_7 ставила свій підпис. Всього він передав матері 2 200 000 гривень. Наприкінці 2008 року позивач попросив матір повернути йому передані на зберігання кошти, вона пообіцяла віддати їх через місяць, однак до даного часу не повернула. Рішенням Залізничного районного суду м. Сімферополя від 14 квітня 2009 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 червня 2011 року, позов задоволено. Постановлено стягнути з відповідача на користь позивача передані на зберігання кошти в сумі 2 200 000 гривень і вирішено питання про стягнення судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» порушує питання про скасування зазначених судових рішень та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно встановив і виходив із того, що між сторонами у письмовій формі був укладений договір зберігання грошових коштів, а тому зберігач повинен повернути поклажедавцеві передані ним гроші. Крім того, суд обгрунтовано зазначив, що стягненням із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 переданих на зберігання коштів не вирішено питання про права та обов'язки ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», оскільки банк ще до ухвалення рішення судом здійснив 25 березня 2009 року списання з депозитного рахунку ОСОБА_7, як поручителя, 2 227 050 гривень 96 копійок у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_8 згідно з укладеним між нею та банком кредитним договором, а розміщені на депозитному рахунку ОСОБА_7 та стягнуті з неї на користь ОСОБА_6 грошові суми не є одними і тими ж самими коштами. Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права не ґрунтуються на матеріалах справи, зводяться до іншої оцінки фактичних обставин справи, яка відрізняється від зробленої судами оцінки, і висновків судів не спростовують. Оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм процесуального й матеріального права, а тому передбачених ст. 338 ЦПК України підстав для їх скасування не вбачається. Керуючись ст.ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» відхилити. Рішення Залізничного районного суду м. Сімферополя від 14 квітня 2009 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 червня 2011 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Н.А. Горелкіна Судді:О.І. Євтушенко І.М. Завгородня Ю.Г. Іваненко О.М. Ситнік http://reyestr.court.gov.ua/Review/23828631

Кассацию подать необходимо. Тем более, что положительных решений по таким же основаниям, довольно много. И шансы у Вас довольно не плохие. К тому же, в случае отказа, существует возможность пересмотреть решение, в связи с неодинаковым применением норм законодательства.

Определение Апелляционного суда АРК от 10.04.2012 по делу №22-ц/0190/1845/12

Решение Центрального райсуда Симферополя от 16.01.2012 по делу №2-3283/11 производство №2/122/300/2012

Суд должен будет оставить иск Дельты без рассмотрения. Если это произойдет, они смогут еще раз направить иск.

Эта тема уже неоднократно обсуждалась, посмотрите здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1804 http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1657

Рекомендую обратится письменно в банк с просьбой предоставить расчет задолженности и сразу все согласовать. В суде предоставьте свои платежи и укажите, что они не все указаны в расчете, а также попросите суд истребовать у банка подробный расчет задолженности.

Может хватит тренироваться на клиентах. Если Вы не компетентны в этих вопросах не беритесь, не портите судебную практику, не подводите клиентов и не настраивайте судей против заемщиков своей некомпетентностью. Это моя большая личная просьба.

Справа №2-3270/11 РІШЕННЯ Іменем України 06.10.2011 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Колдіної О.О. з участю секретаря - Плющ Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору та розписки недійсними та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення коштів,- в с т а н о в и в: позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору позики від 23.10.2008 р., укладеного між сторонами, недійсним. В ході розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги і підстави звернення до суду та просив суд визнати недійсним договір позики від 23.10.2008 р., що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а також визнати недійсною розписку, надану позивачем на виконання умов договору позики від 23.10.2008 р. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 23.10.2008 р. між сторонами був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 надав позивачу квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Крім того, позивачем була надана розписка на підтвердження отримання в борг даної квартири. В обгрунтування свого позову позивач посилається на те, що як договір позики, так і розписка, були підписані ним під впливом обману та певним психологічним тиском. При написанні розписки його волевиявлення не було вільним і, в дійсності, у нього не було намірів позичати квартиру, тобто такий правочин не був спрямований на настання певних наслідків. Тиск чинився не лише з боку ОСОБА_2, а і з боку ОСОБА_4 та ОСОБА_3 В ході судового розгляду позивач та його представники підтримали позовні вимоги і обгрунтування позову, та просили суд його задовольнити. Позивач повідомив суду, що за даним договором він не отримував у позику будь-яку квартиру, а даний об»єкт нерухомості, що є предметом договору, був переданий відповідачем в іпотеку банку з метою забезпечення виконання зобов»язань за договором кредиту, який був оформлений на його ім»я. Він не орендував дану квартиру і на момент розгляду справи вона перебуває у власності відповідача, а тому будь-які наслідки не настали. Крім того, позивач повідомив суду, що на момент підписання договору позики у нього були відсутні будь-які тяжкі обставини, які б змушували його підписати даний договір, він розумів, що даний договір і розписка надається ним відповідачу з метою забезпечення, в подальшому, виведення квартири з під арешту. Відповідач та його представники не визнали позовні вимоги ОСОБА_1 і просили суд відмовити у задоволенні його позову. Крім того, ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення з них солідарно грошових коштів в розмірі 2386800 гривень, що еквівалентно 306000 доларам США, за договором позики від 23.10.2008 р. та розпискою від 23.10.2008 р. Позивач за зустрічним позовом обгрунтовує свої вимоги тим, що в жовтні 2008 р. до нього та його дружини звернувся пастор Димерської церкви ОСОБА_1 і попросив передати в іпотеку банку їх квартиру з метою отримання ним кредиту. Як повідомив ОСОБА_1 кредит він отримував для передачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 для будівництва нерухомості. 23.10.2008 р. він уклав з ОСОБА_1 договір позики та відібрав розписку про передачу у позику квартири АДРЕСА_1. Крім того, він уклав договір іпотеки зазначеної квартири з метою забезпечення виконання зобов»язань за договором кредиту, укладеним між АКБ «Правекс Банк» та ОСОБА_1 Такими діями, як зазначає ОСОБА_2, він виконав умови договору позики і розписки і передав ОСОБА_1 спірну квартиру АДРЕСА_1. Крім того, в обгрунтування своїх вимог позивач за зустрічним позовом зазначає, що відповідно до умов боргової розписки від 23.10.2008 р. ОСОБА_1 зобов»язався вивести надану йому квартиру з під застави та сплатити кошти в розмірі 74240 гривень в якості орендної плати. Зазначені дії він повинен був вчинити до 13.10.2009 р. За виконання зобов»язань з боку ОСОБА_1 за договором позики від 23.10.2008 р. поручились ОСОБА_4 та ОСОБА_3, які проставили свої підписи на договорі позики та розписці. Оскільки, ОСОБА_1 не виконав свої зобов»язання, квартира на момент звернення до суду не виведена з під застави і на неї може бути звернено стягнення за договором в зв»язку з невиконання умов Договору кредиту, відповідачі повинні нести солідарну відповідальність і сплатити йому кошти, що еквівалетні 306000 доларів США. Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 заперечував проти задоволення заявленого ОСОБА_2 позову, оскільки не має будь-яких боргових зобов»язань перед останнім. Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_4 не визнав позовні вимоги ОСОБА_2, зазначивши, що він не має будь-яких боргових зобов»язань перед позивачем за зустрічним позовом за договором позики та розпискою від 23.10.2008 р. Однак, ОСОБА_4 повідомив суду, що він звернувся до ОСОБА_1 з проханням отримати кредит в банку з метою подальшої передачі йому цих коштів для здійснення будівництва нерухомості, а також він запропонував Шимановському, який є чоловіком доньки ОСОБА_2, передати нерухомість в іпотеку банку, за що він отримає грошову винагороду. ОСОБА_2 погодився передати в іпотеку АКБ «Правекс Банк»АДРЕСА_1, за що отримав грошову винагороду в розмірі 72240 гривень, що становило 10% від суми кредиту, яку він передав йому особисто. ОСОБА_2 знав з якою метою він передає свою квартиру в іпотеку. Кредитні кошти, які отримав ОСОБА_1 за договором кредиту, укладеним з АКБ «Правекс Банк», він передав йому особисто, саме з цієї суми була виплачена грошова винагорода ОСОБА_2 ОСОБА_4 повідомив, що отримані кошти він використав для будівництва нерухомості і протягом року вносив кошти з метою погашення кредиту, який отримав ОСОБА_1, однак, в зв»язку з фінансовою кризою він не зміг в подальшому погашати кредитні зобов»язання. Він погоджується, що саме з його вини на квартиру, яка є предметом іпотеки, та належить ОСОБА_2, може бути звернено стягнення, однак, він вважає, що його зобов»язання перед позивачем за зустрічним позовом не грунтуються на договорі позики та розписці від 23.10.2008 р. Зазначені документи підписувались з метою надання письмових гарантій ОСОБА_2 про виведення квартири з під застави. Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 підтвердив викладені ОСОБА_4 обставини та визнав свої зобов»язання перед ОСОБА_2 Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне. Судом встановлено, що 23.10.2008 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, як фізичними особами, був укладений договір позики, предметом якого є: позикодавець передає позичальнику квартиру в АДРЕСА_1, вартістю, еквівалентною 306000 доларів США. Позичальник зобов»язався повернути позику готівкою або безготівковим розрахунком в сумі, еквівалентній 306000 доларів США по курсу Національного банку України на дату повернення. Договір укладено строком на один рік. Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 склав розписку, якою підтвердив отримання ним в борг квартири за адресою: АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_2, та зобов»язався вивести її з під застави до 23.10.2009 р. та сплатити оренду плату в розмірі 74240 гривень. На умовах, визначених в договорі позики від 23.10.2008 р. Договір позики укладений у простій письмовій формі, однак, викладений на бланку Міжнародного Кредитного Союзу «Моноліт», хоча дана юридична особа не є стороною в договорі. Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов”язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Згідно з ч.2 ст.1047 Цивільного кодексу України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Як зазначалось вище, предметом позики була квартира АДРЕСА_1, яку позикодавець ОСОБА_2 зобов»язався передати позичальнику ОСОБА_1, строком на 1 рік. Судом встановлено, що ОСОБА_2 фактично не передавав, а ОСОБА_1 не отримував у позику зазначену квартиру. Предмет договору позики залишався у володінні і користуванні ОСОБА_2, який є власником квартири. Крім того, зазначена квартира не передавалась в оренду ОСОБА_1, за що відповідно до розписки, складеної на виконання умов договору позики, останній мав сплатити оренду плату. На підставі ч.2 ст.1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Враховуючи викладене, суд вважає, що договір позики від 23.10.2008 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, не є укладеним. Відповідно до ст.1051 ЦК України, позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавя або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання договору позики та розписка, що укладена на виконання даного договору, від 23.10.2008 р. недійсними, оскільки вони укладені під впливом омани та застосуванням психологічного тиску. Згідно з ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Обставинами, що мають істотне значення, відповідно до умов ст.229 ЦК України, є обман щодо природи правочину, прав та обов»язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Відповідно до ст.231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсними. Відповідно до ст.10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Договір, укладений під впливом омани, або під психологічним тиском є оспорюваними правочинами і тягар доказування у даних справах щодо доведеності наявності омани або психологічного тиску на момент вчинення правочину покладається на сторону позивача. В своїй позовній заяві позивач посилається на те, що відповідач вів його в оману щодо обставин вчинення правочину. Однак, зазначені обставини були спростовані в ході розгляду справи як самим позивачем ОСОБА_1, так і поясненнями відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ОСОБА_1 був обізнаний з обставинами вчинення даного правочину, що він укладається з метою гарантійних зобов»язань щодо виконання умов договору кредиту, укладеного між ОСОБА_1 та АКБ «Правекс Банк», та договору іпотеку, який укладений ОСОБА_2 та АКБ «Правекс Банк». ОСОБА_1 був обізнаний з тим, що кредитні кошти, які він отримає за договором кредиту, укладеним з АКБ «Правекс Банк»він передасть ОСОБА_4 з метою їх використання у підприємницькій діяльності, яку здійснює останній, і саме ОСОБА_4 буде, в подальшому, вносити кошти до банку з метою погашення кредитних зобов»язань за Договором кредиту. Крім того, ОСОБА_1 був поінформований про те, що АДРЕСА_1 не буде фактично йому передаватись як в позику, так і в оренду. Обман щодо мотивів вчинення правочину не має істотного значення. Позивач за первісним позовом, ОСОБА_1 у своїй заяві зазначає, що договір позики та боргова розписка були підписані ним під впливом психологічного тиску, однак, зазначені обставини були спростовані ним в судовому засіданні. Як зазначалось вище, будь-яке майно за договором позики від 23.10.2008 р., що укладений між позивачем та відповідачем за первісним позовом, та розпискою, складеною ОСОБА_1, останньому не передавалось. Не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача. Неукладений правочин не породжує для сторін правочину будь-яких прав та обов»язків, а тому не підлягає визнанню його недійсним в судовому порядку. Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки договір позики від 23.10.2008 р. не є укладеним. Не підлягає задоволенню позовні вимоги ОСОБА_2 за зутрічним позовом з обставин, викладених вище. Оскільки, судом встановлено, що договір позики від 23.10.2008 р., укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, та боргова розписка, що була складена на виконання зазначеного договору, не є укладеним, між сторонами у справі, тому у відповідача ОСОБА_1 не виникло будь-яких зобов»язань по виконанню цього договору. Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 не заперечував в ході розгляду справи, що квартира, яка є предметом позики, фактично не передавалась ОСОБА_1 і на момент розгляду справи знаходиться у його власності, а кошти в розмірі 74240 гривень, які ОСОБА_1 мав йому передати за оренду квартири відповідно до наданої розписки, він отримав від ОСОБА_4 як винагороду за передачу квартири в іпотеку АКБ «Правекс Банк». Крім того, у відповідачів за зустрічним позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не виникло будь-яких боргових зобов»язань перед ОСОБА_2 не підставі договору позики, що укладений між сторонами за первісним позовом. Правовідносини, що існують між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, стосуються укладання ОСОБА_1 з АКБ «Правекс Банк» договору кредиту та укладання ОСОБА_2 договору іпотеки з метою виконання зобов»язань до кредитним договором, а тому суд не надає оцінку діям сторін у справі, що вчинені з приводу укладання цих договорів. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 за зустрічним позовом не підлягають задоволенню. На підставі ст.88 ЦПК України не підлягають стягенню з сторін судові витрати у справі в зв»язку з відмовою у задоволенні позовів. Керуючись ст.ст.3, ё0, 60, 88, 209, 213-215 ЦПК України, суд в и р і ш и в: у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору та розписки недійсними відмовити. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення коштів відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя http://reyestr.court.gov.ua/Review/18729545

Справа №2-239/12 Р І Ш Е Н Н Я Іменем України 11.01.2012 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді - Колдіної О.О. з участю секретаря - Плющ Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», 3-тя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання угод недійсними та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту,- в с т а н о в и в: позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним Кредитного договору № 014\0398\81\03906 від 10.08.2007 р., який укладений між ВАТ «Ерсте Банк»та ОСОБА_1, визнання недійсним Договору іпотеки від 10.08.2007 р., що був укладений в забезпечення виконання умов Кредитного договору № 014\0398\81\03906 від 10.08.2007 р. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 10.08.2007 р. між ним та ВАТ «Ерсте Банк»був укладений Кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав кредит в розмірі 100 000 доларів США, зі сплатою процентів в розмірі 12,5 % річних. Крім того, в забезпечення виконання умов Кредитного договору між сторонами був укладений Договір іпотеки, пердметом якого є нерухоме майно: земельена ділянка в АДРЕСА_2. 13.07.2010 р. між сторонами було підписано Додаткову угоду № 2 до кредитного договору, згідно якої фактична заборгованість за кредитом збільшилась на суму прострочених платежів за відсотками, а саме на 8828,50 доларів США та становить 88125,24 доларів США. Позивач зазначає, що надання та отримання кредиту у доларах США, а також здійснення платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США порушують норми Конституції України, згідно якої грошовою одиницею України є гривня, норми Цивільного кодексу України, які визначають, що зобов»язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України гривні, Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в України, де передбачено, що гривня є єдиним законним платіжним засобом в Україні, Декрету КМ України «Про системи валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України. Оскільки Банк не отримував індивідуальну ліцензію для надання і одержання кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, зазначені умови договору суперечать чинному законодавству. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що при укладенні Кредитного договору Банком були не дотримані вимоги ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору, на думку позивача, є несправедливим, так як всупереч добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду інтересам позичальника як споживача кредитних послуг. Несправедливими є умови кредитного договору щодо надання кредиту в іноземній валюті, оскільки всі ризики знецінення валюти відповідач переклав на позичальника, що значно погіршує його становище як споживача і відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»договір може бути визнаний недійсним в цілому, несправедливими є умови щодо можливості Банку в односторонньому порядку змінювати умови Кредитного договору в частині зміни процентної ставки, п.3.5 Кредитного договору також встановлює дисбаланс між правами і обов»язками сторін, оскільки з підписанням Договору Позичальник доручає Кредитору самостійно визначати порядок погашення заборгованості за цим Договором. Як зазначає позивач, обмеження і порушення прав Позичальника стосуються умов договору, які передбачають право Банку в односторонньому порядку вимагати дострокового повернення кредиту та дострокового розірвання договору. Обмежена, також, відповідальність Банку за порушення умов Договору. Зазначений Кредитний договір, на думку позивача, порушує рівність сторін договору, учасником якого є споживач, а отже порушені вимоги ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів», в зв»язку з чим даний Кридитний договір повинен бути визнаний недійсним. Оскільки Договір іпотеки, що був укладений з метою забезпечення виконання зобов»язань за Кредитним договором, є похідним від Кредитного договору, то у разі визнання недійсним Кредитного договору припиняє чинність і договір, укладений на забезпечення зобов»язань. Представник позивача в судовому засіданні підтримала позовні вимоги і обґрунтування позову в повному обсязі і просила суд позов задовольнити, з підстав, викладених в позовній заяві. Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, зазначивши, що при укладенні між сторонами кредитного договору Банком були дотримані вимоги чинного законодавства, яке регулює питання щодо здійснення операцій з валютними цінностями. При підписанні Договору кредиту Позичальник був належним чином ознайомлений з умовами кредитування та умовами Договору. Крім того, відповідач у справі звернувся до суду з зустрічним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 114858 доларів США 02 центи, посилаючись на те, що відповідно до п.5.6 Кредитного договору ОСОБА_1 зобов»язався достроково здійснити повернення кредиту, відсотків та інших платежів, що визначені Кредитним договором, у разі невиконання або неналежного виконання Відповідачем умов Кредитного договору. Згідно з п.6.5 Кредитного договору Банк має право достроково вимагати від Позичальника погашення заборгованості за користування кредитом або стягнути таку заборгованість у випадку порушення наступної умови, яка визнана сторонами Кредитного договору, як істотна, а саме подання до суду позову про визнання недійсним в цілому чи в частині та\або неукладеним Кредитного договору та\або будь-якого договору забезпечення виконання своїх зобов»язань. Таке стягнення здійснюється Банком за умови попереднього (за 30 днів) надіслання відповідної вимоги Позичальнику рекомендованим листом. Оскільки ОСОБА_1 має прострочену заборгованість за Кредитним договором, а також звернувся до суду з позовом про визнання умов Кредитного договору та Договору іпотеки недійсним, що свідчить про його односторонню відмову від виконання зобов»язань, Банк просить стягнути достроково заборгованість за кредитним договором. Представник відповідача за зустрічним позовом заперечувала проти задоволення даного позову, звернувши увагу суду, що Банком не був дотриманий досудовий порядок врегулювання спору у разі пред»явлення вимоги про дострокове стягнення коштів за Кредитним договором. Вислухавши сторони, дослідивши матеріали цивільної справи, суд встановив наступне. Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. З матеріалів справи вбачається, що 10.08.2007 р. між ОСОБА_1 та ВАТ «Ерсте Банк»(правонаступником якого є ПАТ «Ерсте Банк») був укладений Кредитний договір, відповідно до умов якого він отримав кредит в розмірі 100 000 доларів США, зі сплатою процентів в розмірі 12,5 % річних. Крім того, в забезпечення виконання умов Кредитного договору між сторонами був укладений Договір іпотеки, предметом якого є нерухоме майно: земельна ділянка в АДРЕСА_2. 13.07.2010 р. між сторонами було підписано Додаткову угоду № 2 до Кредитного договору, згідно якої фактична заборгованість за кредитом збільшилась на суму прострочених платежів за відсотками, а саме на 8828,50 доларів США та становить 88125,24 доларів США. Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Судом встановлено, та це не заперечується сторонами у справі, що згідно умов договору кредиту, Банк надав, а ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 100000 доларів США. Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що сторони, підписавши спірний договір, встановили факт досягнення згоди між собою щодо всіх істотних умов кредитного договору. Відповідно до умов Кредитного договору, кредит позивачу надавався у іноземній валюті. Але в обґрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначає, що відповідно до ст. 524 ЦК України, грошові зобовязання мають бути виражені у грошовій одиниці України гривні. Суд не погоджується з таким твердженням з наступних підстав. Так, дійсно, положеннями статті 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня. Але вказана стаття Конституції України визначає правовий статус грошової одиниці України, але не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до положень Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю (стаття 1), надання кредитів в іноземній валюті слід відносити до валютних операцій. Спеціальне банківське законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті. Крім того, ч. 2 ст. 192, ч. 2 ст. 524, ч. 3 ст. 533 ЦК України передбачено, що у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, допускається використання іноземної валюти при виконанні зобовязань. Отже, чинне законодавство передбачає можливість вираження та виконання зобовязань у іноземній валюті, у випадках встановлених законом. Відповідно до ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність»зазначено, що кредитними операціями є операції, вказані зокрема в п. 3 ч. 1 ст. 47 Закону, а саме операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. Пунктом 3 ч. 1 ст. 47 Закону передбачено, що операції з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик банки мають право здійснювати на підставі ліцензії. Згідно абзацу 8 ч. 1 ст. 2 Закону, банківською ліцензією є документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність. Відповідно до ч. 3 ст. 49 Закону «Про банки і банківську діяльність», операції, визначені пунктами 1-3 частини першої цієї статті (серед яких операції з розміщення залучених коштів в національній та іноземній валюті) належать виключно до банківських операцій, здійснювати, які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Згідно ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі Декрет) індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Пунктом «в»ст. 5 Декрету встановлено вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Однак, на момент укладення Кредитного договору, законодавством не було встановлено терміни і суми кредитів в іноземній валюті, як критерії їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Пунктом 1.5 Положення НБУ № 843 від 14.10.2004 року визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк. Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19 лютого 1993 рок № 15-93 визначено, що генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового звязку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальних ліцензій, на весь період дії режиму валютного регулювання. Таким чином, спеціальне законодавство у сфері банківської діяльності не містить приписів, які б забороняли банкам надавати кредити в іноземній валюті або регламентували умови кредитування в іноземній валюті. Чинне законодавство України чітко визначає правомочність банків на підставі банківської ліцензії надавати кредити та бути субєктом кредитних зобовязань. Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. При цьому, згідно статті 627 Цивільного кодексу України та відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зокрема, статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства. До того ж, відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ч. 1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається в письмовій формі. В той же час, згідно ст. 1056 Цивільного кодексу України позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом. Як визначає п.3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. У даному випадку, наявність підписаного правочину свідчить про те, що обидва учасники бажали укласти правочин і, що зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому. Крім того, законодавством України чітко врегульовані питання щодо недійсності угод (ст. 215-216 Цивільного кодексу України). Зокрема, відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Обставин, визначених частинами першою-третьою, п»ятою та шостою статті 203 ЦК України при розгляді даної справи судом не встановлено, а отже і відсутні підстави для визнання угоди недійсною з цих підстав. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. В обгрунтування свого позову позивач посилається на те, що несправедливими є умови щодо можливості Банку в односторонньому порядку змінювати умови Кредитного договору в частині зміни процентної ставки, п.3.5 Кредитного договору також встановлює дисбаланс між правами і обов»язками сторін, оскільки з підписанням Договору Позичальник доручає Кредитору самостійно визначати порядок погашення заборгованості за цим Договором. Як зазначає позивач, обмеження і порушення прав Позичальника стосуються умов договору, які передбачають право Банку в односторонньому порядку вимагати дострокового повернення кредиту та дострокового розірвання договору. Пунктом 6.1 Кредитного договору, укладеного між сторонами передбачено, що у разі зміни кредитної політики внаслідок рішень законодавчої або виконавчої влади, Національного банку України та Кредитора, а також в разі настання іншої події, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів Кредитора та яка не залежить від волі Сторін, Банк має право змінити (збільшити або зменшити) відсоткову ставку за користування кредитом. Про зміну відсоткової ставки за користування кредитом Кредитор поисмьово повинен повідомити Позичальника. На час укладання даного Кредитного договору діяли норми законодавства, які дозволяли Банку в односторонньому порядку змінювати умови договору щодо зміни розміру відсоткової ставки. 12.12.2008 р. був прийняти Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», який набрав чинності з 10.01.2009 р., яким заборонено банкам в односторонньому порядку зільшувати розмір процентів за договором. Крім того, даним Законом встановлено, що умови договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною, а отже визнання даного пункту Кредитного договору, укладеного сторонами, недійсним не потребується. Відповідно до ст.217 ЦК України, недійсніть окремої частини правоину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Суд не погоджується з посиланнями позивача на те, що умови договору, які передбачають право Банку в односторонньому порядку вимагати дострокового повернення кредиту та дострокового розірвання договору порушують права Позичальника, оскільки він не наділений правом на дострокове розірвання договору. Відповідно до п.7.7 Кредитного договору Позичальник має право здійснювати дострокове погашення кредиту і сплату відсотків за кредитом, що в свою чергу призведе до припинення зобов»язань за Кредитним договором. Крім того, право Банку достроково стягувати заборгованість за Кредитним договором кореспондується з обов»язком Позичальника належним чином виконувати умови договору щодо повернення коштів та сплати відсотків за Кредитним договором і неналежним виконанням даних обов»язків. З підписанням договору, позичальник свідчить, що він повністю розуміє та вважає справедливими щодо себе всі умови Договору, свої права та обов»язки за Договором і погоджується з ними. Таким чином, при укладенні кредитного договору в іноземній валюті та, беручи до уваги на себе певні обовязки щодо погашення кредиту саме в іноземній валюті, сторони за договором усвідомлювали, що курс національної валюти України гривні до долара не є незмінним та те, що зміна курсу можливо настане, а тому позивач повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором. На момент укладення договору позивач не був позбавлений права отримати кредит в національній валюті України гривні, але розпорядившись своїм правом на власний розсуд взяла кредит в іноземній валюті доларах США. Оскільки, згідно ст. ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню. Не підлягають задоволенню вимогиа ПАТ «Ерсте Банк»до ОСОБА_1 про дострокове стягнення заборгованості за Кредитним договором з наступних підстав. Відповідно до п.6.5 Кредитного договору Банк має право достроково вимагати погашення заборгованості Позичальника за кредитом або стягнути таку заборгованість, включаючи нараховані відсотки за користування кредитом, комісії та штрафні санкції у випадках порушення наступних умов, які визнаються Сторонами як істотні, а саме: порушення Позичальником п.п. 5.1, 5.2, 5.4, 5.5, 5.6, 5.7, 5.9 цього Договору, порушення Позичальником та\або третіми особами умов укладених договорів забезпечення, наявності фактів невиконання Позичальником будь-яких інших своїх зобов»язань, у випадку вимоги Позичальника або майнового поручителя повернути оригінали правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, переданих Кредитору на зберігання, значного погіршення фінансового стану Позичальника, подання до суду позову про визнання недійсними в цілому чи в частині нукладеним цього Догоуору та\або будь-якого договору забезпечення виконання Позичальником своїх зобов»язань. Таке стягнення здійснюється за рахунок коштів, майна та майнових прав Позичальника, включаючи забезпечення за цим Договором, за умови попередньої (за 30) днів надіслання відповідної вимоги Позичальнику рекомендованим листом. Відповідно до п.11.5 Кредитного договору, всі повідомлення за цим Договором будуть вважатися зробленими належним чином у випадку, якщо вони здійснені уписьмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур»єром, телеграфом, телеграмою абог врученим особисто за зазначеними в ст.12 цього Договору адресами Сторін. Датою отримання таких повідомлень буде вважатися дата їх особистого ручення або дата поштового штемпеля відділення зв»язку одержувача. Реквізитами Позичальника за даним Кредитним договором є: АДРЕСА_3. Як вбачається з матеріалів справи, письмова вимога Банку про дострокове повернення заборгованості за Кредитним договором була надіслана за адресою: АДРЕСА_1. Будь-якого підтвердження щодо вручення даної вимоги Позичальнику, або ж повернення даної вимоги до Кредитора без вручення суду з боку ПАТ «Ерсте Банку»не надано. Крім того сторонами не заперечувалось, що будь-які зміни до Кредитного договору в частині зміни реквізитів сторін (п.12 Договору) сторонами не вносилось. З огляду на викладене, суд вважає, що вимога Банку щодо дострокового стягнення заборгованості за Кредитним договором є передчасними, оскільки не дотримані вимоги Договору щодо належного повідомлення Позичальника, а отже даний позов не підлягає задоволенню. Питання щодо розподілу судових витрат суд вважає за необхідне вирішити відповідно до ст.88 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 3, 10, 11, 57, 60, 74, 88, 209, 213 215 ЦПК України, суд в и р і ш и в: у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», 3-тя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про визнання угод недійсними відмовити. У задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк»до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредиту відмовити. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана сторонами протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя http://reyestr.court.gov.ua/Review/21168398

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "13" липня 2011 р. Справа № 19/87-10 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого Коваленка В.М., суддів Білошкап О.В., Катеринчук Л.Й., за участю представників сторін: ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" Беседіна В.І., Сизової Л.В., Генеральної прокуратури України Попенка О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2010р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2010р. по справі №19/87-10 за позовом Акціонерного товариства відкритого типу "Харківський канатний завод" до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", Концерну "Харківський канатний завод" про визнання договору недійсним,- в с т а н о в и в: АТВТ «Харківський канатний завод»звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», Концерну «Харківський канатний завод»про визнання недійсним іпотечного договору №68108Z137, укладеного між позивачем та відповідачем ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України». Рішенням господарського суду Харківської області від 05 липня 2010 року позов задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір №68108Z137 від 18.08.2008, укладений між АТВТ «Харківський канатний завод»та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України». Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2010 та постановою Вищого господарського суду України рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2010 залишено без змін. Ухвалою Вищого господарського суду України від 09 березня 2011 року справу № 19/87-10 допущено до провадження Верховного суду України. Постановою Верховного суду України від 16 травня 2011 року постанову Вищого господарського суду України від 28 грудня 2010 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Переглянувши в касаційному порядку винесені у справі судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи позов про визнання іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008, укладеного між АТВТ «Харківський канатний завод»та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України»недійсним, суд першої інстанції, з яким погодились суди апеляційної та касаційної інстанції, виходив з того, що спірний договір укладено в порушення вимог ст.ст. 92, 203, 207, 238 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про господарські товариства», ст. 79 Господарського кодексу України, що на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним. Скасовуючи постанову суду касаційної інстанції та на направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд України послався на те, що висновки судів попередніх інстанцій є передчасними, зроблені без належної правової оцінки всіх суттєвих обставин справи. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 18 серпня 2008 року між АТВТ «Харківський канатний завод»та відкритим акціонерним товариством ”Державний експортно-імпортний банк України” (далі Банк), правонаступником якого є АТ ”Укрексімбанк”, укладено іпотечний договір № 68108Z137, за умовами якого позивач, виступаючи поручителем Концерну «Харківський канатний завод», передав в іпотеку Банку належне йому нерухоме майно, розташоване за адресою: місто Харків, вулиця Китаєнка, 1. Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору іпотекою забезпечуються всі вимоги іпотекодержателя, що випливають з Генеральної угоди від 18 серпня 2008 року № 68108N13, укладеної між Концерном та Банком, згідно з якою останній за певних умов відкриває Концерну ліміт заборгованості на здійснення певних операцій в сумі, що не перевищує 1 800 000 доларів США, строком до 17 серпня 2013 року. Задовольняючи позов та визнаючи недійсним спірний іпотечний договір, суди попередніх інстанцій, зокрема, виходили з того, що даний правочин суперечить статті 1 Закону України ”Про господарські товариства” та статті 79 Господарського кодексу України, оскільки він укладений у порушення вимог пункту 2.1 статуту АТВТ «Харківський канатний завод», є для нього неприбутковим та позбавлений будь-якого економічного сенсу. Однак, з таким висновком судів першої та апеляційної інстанції повністю погодитись не можна виходячи з наступного. Відповідно до ч. 1 статті 79 ГК України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші субєкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом обєднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Стаття 1 Закону України ”Про господарські товариства” встановлює, що господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом обєднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Згідно зі ст. 1 Закону України ”Про господарські товариства” товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України. Частиною 1 ст. 4 Закону України ”Про господарські товариства” передбачено, що акціонерні товариства створюються і діють на підставі статуту. Разом з тим, суди не врахували, що частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. На підставі ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Більше того, пунктом 2.2 статуту позивача передбачено, що предметом його діяльності, зокрема, є видача поручительств, гарантій та інших зобовязань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі. За таких обставин суди дійшли до хибного висновку про невідповідність спірного договору статті 1 Закону України ”Про господарські товариства” та статті 79 Господарського кодексу України. Також колегія суддів не може повністю погодитися з висновком судів попередніх інстанцій про порушення при укладанні спірного договору вимог ч. 3 ст. 238 ЦК України. Так, частиною 3 статті 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Спірний іпотечний договір від імені АТВТ «Харківський канатний завод»підписано головою правління ОСОБА_1 Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 одночасно був головою правління АТВТ "Харківський канатний завод" та генеральним директором Концерну "Харківський канатний завод". Визнаючи іпотечний договір недійсним, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірний договір від імені АТВТ «Харківський канатний завод»укладено головою правління ОСОБА_1 в інтересах Концерну «Харківський канатний завод», представником якого (генеральним директором) він одночасно був. Разом з тим, у порушення ст.ст. 34, 43 ГПК України, суди належним чином не перевірили доводів ПАТ «Укрексімбанк» про укладання спірного договору не в інтересах Концерну «Харківський канатний завод», а в інтересах банку, не перевірили напрямків використання отриманих кредитних коштів, у повному обсязі не дослідили відповідність укладання спірного договору від імені позивача головою правління ОСОБА_1 вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України. Таким чином, суди дійшли до передчасного висновку про порушення ч.3 ст. 238 ЦК України при укладанні спірного договору. Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій також виходили з того, що ОСОБА_1, підписуючи від імені АТВТ «Харківський канатний завод» іпотечний договір, перевищив надані йому повноваження, оскільки протоколом спільного засідання Правління та Спостережної Ради позивача від 21 квітня 2008 року № 74, на підставі якого діяла вказана особа, не було надано згоди на передачу в іпотеку нерухомого майна позивача в забезпечення належного виконання зобовязань Концерну щодо повернення кредитів, отриманих з червня по жовтень під відсоткову ставку, що перевищує 10,5 процента річних. Проте, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такий висновок передчасним, а також таким, що зроблений при неповному зясуванні всіх обставин справи, виходячи з наступного. Судами було встановлено, що відповідно до пункту 5.2 статуту позивача рішення про відчуження його майна у будь-якій формі, як то: продаж, дарування, передача у платне чи у безоплатне користування основних засобів виробництва приймається на спільному засіданні Правління та Спостережної Ради і оформлюється протоколом із підписами усіх присутніх на засіданні членів Правління та Спостережної Ради. У відповідності до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» у разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодою його власника або уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку. Таким чином, статутом позивача встановлені обмеження повноважень голови правління на передачу в іпотеку майна АТВТ «Харківський канатний завод», згідно з якими рішення про передачу в іпотеку майна приймається на спільному засіданні Правління та Спостережної Ради. Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. На підставі ч. 5 ст. 46 Закону України «Про господарські товариства»питання, віднесені статутом акціонерного товариства до виключної компетенції наглядової ради акціонерного товариства, не можуть бути передані на вирішення виконавчих органів товариства. Частиною 2 ст. 47 Закону України «Про господарські товариства»встановлено, що виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Виходячи з того, що за статутом позивача рішення про передачу в іпотеку нерухомого майна приймається Спостережною радою та Правлінням, то саме ці органи уповноважені визначати умови укладання цього договору, які є обовязковими для голови правління. Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України «Про іпотеку» іпотечний договір повинен містити такі істотні умови: 1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про: для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців; для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про: для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України; 2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання; 3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення; 4) посилання на видачу заставної або її відсутність. Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не перевірили, чи свідчить протокол Сумісного засідання Спостережної ради та правління АТВТ «Харківський канатний завод» № 74 від 21 квітня 2008 року про рішення позивача передати нежитлові приміщення в іпотеку, як того вимагає п. 5.2. статуту позивача. Також суди не перевірили, чи уповноважувався голова правління ОСОБА_1 укладати договір іпотеки на умовах, які б визначалися ним самостійно. Тобто, суди першої та апеляційної інстанції не з'ясували, чи мав голова правління повноваження самостійно визначати умови спірного договору, якщо вони не визначені у відповідності до п. 5.2. статуту позивача та ч. 1 ст. 18 Закону України "Про іпотеку". У звязку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції надали неповну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в звязку з чим дійшли до передчасного висновку про наявність підстав для визнання іпотечного договору недійсним. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач АТВТ «Харківський канатний завод» перебуває в процедурі банкрутства, а позовна заява підписана керуючим санацією АТВТ «Харківський канатний завод» Куманецьким О.М., призначеним ухвалою господарського суду Харківської області від 19.02.2009 р. Однак, суди першої та апеляційної інстанції не перевірили повноважень керуючого санації у контексті ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" щодо підписання даної позовної заяви, оскільки в самій позовній заяві керуючий санацією не послався на відповіді норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" . Відповідно до ч. 2 ст. 111-7 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Тому враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції та вказівки, що містяться в постанові Верховного суду України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд до господарському суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду належить врахувати вищевикладене, більш повно та всебічно перевірити дійсні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне та обґрунтоване рішення. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,- П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити частково. Рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2010р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2010р. по справі №19/87-10 скасувати. Справу №19/87-10 передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області. Головуючий: Коваленко В.М. Судді:Білошкап О.В. Катеринчук Л.Й. http://reyestr.court.gov.ua/Review/17143963

В дальнейшем решения были отменены, а дело передано на новое рассмотрение: П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2011 року м. Київ Верховний Суд України у складі: головуючого Колесника П.І., суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григорєвої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шаповалової О.А., Шицького І.Б., Яреми А.Г., за участю представників: акціонерного товариства відкритого типу ”Харківський канатний завод” Халабурдіна С.В., публічного акціонерного товариства ”Державний експортно-імпортний банк України” Беседіна В.І., Сизової Л.В., Кабінету Міністрів України Станецької О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву публічного акціонерного товариства ”Державний експортно-імпортний банк України” (далі АТ ”Укрексімбанк”) про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 грудня 2010 року у справі № 19/87-10 за позовом акціонерного товариства відкритого типу ”Харківський канатний завод” (далі Товариство) до АТ ”Укрексімбанк”, концерну ”Харківський канатний завод” (далі Концерн) про визнання договору недійсним, в с т а н о в и в: У січні 2011 року АТ ”Укрексімбанк” звернулося із заявою про перегляд Верховним Судом України вищезазначеної постанови суду касаційної інстанції на підставі неоднакового застосування останнім положень статей 203, 215 та 238 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви додано копії постанов Вищого господарського суду України: від 24 липня 2008 року у справі № 2-21/7834-2007, від 1 червня 2010 року у справі № 14/361, від 10 листопада 2010 року у справі № 4/15, а також від 17 листопада 2010 року у справі № 34/233. Посилаючись на зазначені судові рішення, АТ ”Укрексімбанк” у своїй заяві дійшло висновку про те, що оскаржувана постанова суду касаційної інстанції є незаконною, оскільки прийнята з порушенням вимог вищезазначених норм матеріального права. Ухвалою від 9 березня 2011 року Вищий господарський суд України допустив до провадження зазначену справу для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 28 грудня 2010 року. Постанови Вищого господарського суду України від 1 червня 2010 року у справі № 14/361 та від 17 листопада 2010 року у справі № 34/233, на які посилався заявник, дійсно свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 203, 215 та 238 ЦК України у подібних правовідносинах. У той же час, допускаючи дану справу до провадження Верховного Суду України, Вищий господарський суд України дійшов правильного висновку про те, що оскаржувана постанова та постанова суду касаційної інстанції від 24 липня 2008 року, прийнята у справі № 2-21/7834-2007 за позовом субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_7 до товариства з обмеженою відповідальністю ”ФеоСофт” про розірвання договору оренди обладнання, витребування майна, а також стягнення заборгованості, на яку здійснюється посилання, не є такими, що ухвалені у подібних правовідносинах, оскільки ці справи є різними за предметом спору, підставами позову, змістом позовних вимог та встановленими судами фактичними обставинами. Крім того, Вищий господарський суд України цілком мотивовано відхилив посилання заявника на постанову суду касаційної інстанції від 10 листопада 2010 року у справі № 4/15, якою було скасовано попередні судові рішення з направленням справи на новий розгляд, оскільки така постанова остаточно не вирішує спір у справі, а тому на неї не може здійснюватися посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені заявником обставини, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що заява підлягає задоволенню з нижченаведених підстав. Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно з вимогами частини 2 статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Частиною 3 зазначеної статті встановлено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Під час розгляду даної справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 18 серпня 2008 року між Товариством та відкритим акціонерним товариством ”Державний експортно-імпортний банк України” (далі Банк), правонаступником якого є АТ ”Укрексімбанк”, укладено іпотечний договір № 68108Z137, за умовами якого позивач, виступаючи поручителем Концерну, передав в іпотеку Банку належне йому нерухоме майно, розташоване за адресою: місто Харків, вулиця Китаєнка, 1. Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору іпотекою забезпечуються всі вимоги іпотекодержателя, що випливають з Генеральної угоди від 18 серпня 2008 року № 68108N13, укладеної між Концерном та Банком, згідно з якою останній за певних умов відкриває Концерну ліміт заборгованості на здійснення певних операцій в сумі, що не перевищує 1 800 000 доларів США, строком до 17 серпня 2013 року. Задовольняючи позов та визнаючи недійсним спірний іпотечний договір, суди нижчих інстанцій, зокрема, виходили з того, що дана угода суперечить статті 1 Закону України ”Про господарські товариства” (далі Закон) та статті 79 Господарського кодексу України (далі ГК України), оскільки цей правочин у порушення вимог пункту 2.1 статуту Товариства є для нього неприбутковим та позбавлений будь-якого економічного сенсу. Проте з таким висновком судів погодитися не можна, виходячи з нижченаведеного. За частиною 1 статті 79 ГК України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші субєкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом обєднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Аналогічна норма була закріплена у частині 2 статті 1 Закону, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин. Частиною 1 статті 4 вказаного Закону передбачено, що акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальністю створюються і діють на підставі статуту. Судами було встановлено, що відповідно до пункту 2.1 статуту позивача метою його діяльності є здійснення підприємницької діяльності для отримання прибутку в інтересах акціонерів товариства, а також його працівників. У той же час судами було проігноровано положення статті 627 ЦК України, якою передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Крім того, пунктом 2.2 статуту позивача прямо передбачено, що предметом його діяльності, зокрема, є видача поручительств, гарантій та інших зобовязань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі. Також вказаним пунктом Товариству дозволено здійснювати благодійницьку діяльність, що надає позивачу право укладати безвідплатні договори. За таких обставин висновок судів нижчих інстанцій про те, що спірний договір не відповідає положенням статуту Товариства, є безпідставним та суперечить вимогам чинного законодавства. Також не можна погодитися з твердженням Вищого господарського суду України про те, що вказаний іпотечний договір суперечить вимогам частини 3 статті 238 ЦК України, оскільки даний правочин був підписаний від імені позивача Щупаком Миколою Юхимовичем, який на той момент був головою правління Товариства та одночасно обіймав посаду генерального директора Концерну, в інтересах якого і було укладено спірну угоду. Так, відповідно до зазначеної статті представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є. Отже, вказана норма встановлює заборону на укладення правочину, в якому один представник одночасно виступає від імені декількох контрагентів. Водночас судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що спірний договір хоч і був укладений в інтересах Концерну, проте сторонами у ньому є Банк та позивач. У звязку з цим висновок суду касаційної інстанції про те, що спірна угода не відповідає вказаним положенням ЦК України, є безпідставним. Задовольняючи позов, суди нижчих інстанцій також виходили з того, що Щупак М.Ю., підписуючи від імені Товариства іпотечний договір, перевищив надані йому повноваження, оскільки протоколом спільного засідання Правління та Спостережної Ради позивача від 21 квітня 2008 року № 74, на підставі якого діяла вказана особа, не було надано згоди на передачу в іпотеку нерухомого майна позивача в забезпечення належного виконання зобовязань Концерну щодо повернення кредитів, отриманих з червня по жовтень під відсоткову ставку, що перевищує 10,5 процента річних. Проте даний висновок є передчасним, оскільки зі змісту вказаного протоколу вбачається, що станом на квітень 2008 року між Банком та Концерном існувала лише попередня домовленість про надання останньому в травні липні 2008 року кредиту в сумі 2 000 000 доларів США з відсотковою ставкою 9 процентів річних. У той же час у самій резолютивній частині рішення про передачу в заставу Банку нерухомого майна, розташованого за адресою: місто Харків, вулиця Китаєнка, 1, жодним чином не було визначено, за яких умов та в якому порядку повинна здійснюватися така передача. Слід також зазначити, що за частиною 1 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обовязків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Згідно з частиною 3 вказаної статті орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобовязана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Судами було встановлено, що відповідно до пункту 5.2 статуту Товариства рішення про відчуження його майна у будь-якій формі, як то: продаж, дарування, передача у платне чи у безоплатне користування основних засобів виробництва приймається на спільному засіданні Правління та Спостережної Ради і оформлюється протоколом із підписами усіх присутніх на засіданні членів Правління та Спостережної Ради. На виконання цього пункту статуту вказаними колегіальними органами Товариства було прийнято рішення про передачу в заставу належного йому майна під забезпечення кредитних зобовязань Концерну, а також прямо зобовязано голову правління Товариства Щупака М.Ю. підписати з Харківською філією Банку договір застави. При цьому даним рішенням не було визначено ні дату надання такого кредиту, ні його відсоткову ставку. Враховуючи викладене, голова правління Товариства Щупак М.Ю., підписуючи від імені позивача спірний договір, діяв виключно в межах повноважень, наданих йому рішенням, ухваленим на спільному засіданні колегіальних органів Товариства, уповноважених вирішувати питання про відчуження майна вказаного підприємства, проте суди на дану обставину уваги не звернули та не надали їй належної правової оцінки. З огляду на викладене Вищий господарський суд України дійшов хибного висновку про обґрунтованість позовних вимог, у звязку з чим оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 11123, 11124 та 11125 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд України п о с т а н о в и в: Заяву публічного акціонерного товариства ”Державний експортно-імпортний банк України” задовольнити. Постанову Вищого господарського суду України від 28 грудня 2010 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий П.І. Колесник Судді: М.І. Балюк В.В. Кривенко В.П. Барбара О.Т. Кузьменко І.С. Берднік Н.П. Лященко С.М. Вус В.Л. Маринченко Л.Ф. Глос Л.І. Охрімчук Т.В. Гошовська П.В. Панталієнко Л.І. Григорєва М.В. Патрюк М.І. Гриців В.Ф. Пивовар В.С. Гуль П.П. Пилипчук В.І. Гуменюк О.І. Потильчак М.Б. Гусак Б.М. Пошва А.А. Ємець А.І. Редька Т.Є. Жайворонок Я.М. Романюк Г.В. Канигіна Ю.Л. Сенін М.Р. Кліменко А.М. Скотарь Є.І. Ковтюк О.О. Терлецький М.Є. Короткевич Ю.Г. Тітов О.А. Коротких О.А. Шаповалова В.І. Косарєв І.Б. Шицький О.В. Кривенда А.Г. Ярема http://reyestr.court.gov.ua/Review/15968269

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 грудня 2010 р. № 19/87-10 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого: Удовиченка О.С. суддів: Заріцької А.О., Міщенка П.К. розглянувши матеріали касаційної скарги ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення та на постанову господарського суду Харківської області від 05.07.2010 Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2010 року у справі № 19/87-10 господарського суду Харківської області за позовом АТВТ "Харківський канатний завод" до 1. ПАТ " Державний експортно-імпортний банк України " 2. Концерну "Харкіський канатний завод" про визнання недійсним договору в судовому засіданні взяли участь представники : ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" Сизова Л.В.(дов. від 17.09.2010 №016-80/6259) АТВТ "Харківський канатний завод" Халабурдін С.В. (дов. від 25.05.2010) В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся 18.05.2010 до господарського суду з позовом до ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України” та концерну ”Харківський канатний завод” про визнання недійсним іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008, укладеного між АТВТ "Харківський канатний завод" та ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України”. Позовні вимоги позивач обґрунтовує невідповідністю умов іпотечного договору приписам ч.1 ст.559, 215, 203 ЦК України, ч.1 ст.11 Закону України "Про заставу". Рішенням господарського суду Харківської області від 05.07.2010 (судді: Міньковський С.В., Суярко Т.Д., Хотенець П.В.) позов задоволено, визнано недійсним іпотечний договір №68108Z137 від 18.08.2008, укладений між АТВТ "Харківський канатний завод" та ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України”. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2010 (судді: Фоміна В.О., Гончар Т.В., Кравець Т.В.) рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2010 залишено без змін. Оскаржувані судові рішення мотивовані тим, що іпотечний договір №68108Z137 від 18.08.2008 укладений з порушенням вимог чинного законодавства. ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2010 та рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2010, прийняти нове рішення, яким позивачу відмовити у позові повністю. В обґрунтування касаційної скарги заявник посилається на порушення судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень норм матеріального та процесуального права, зокрема:ч.3 ст.92, ч.5 ст.49 ЦК України, ст.79 ГК України, ст.101 ГПК України. Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 18.08.2008 між позивачем та ВАТ ”Державний експортно-імпортний банк України”, правонаступником якого є ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України”, укладено іпотечний договір №68108Z137, згідно якого позивач виступає майновим поручителем Концерну "Харкіський канатний завод". Пунктом 1.1. іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008 передбачено, що іпотекою за цим договором забезпечуються всі вимоги Іпотекодержателя (ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України”), що випливають з генеральної угоди №68108N13 від 18.08.2008, укладеної між ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України” та Концерном "Харкіський канатний завод" (боржник), відповідно до якої Іпотекодержатель при виконанні боржником певних його умов, відкриває боржнику ліміт заборгованості на здійснення активних операцій в сумі, що не перевищує 1800000 доларів США, строком до 17 серпня 2013 року. Судом апеляційної інстанції встановлено, що голова правління АТВТ "Харкіський канатний завод" Щупак М.Ю. при підписанні спірного договору діяв на підставі Статуту АТВТ "Харкіський канатний завод", протоколу №74 сумісного засідання Правління та Спостережної ради від 21.04.2008 року. Зазначеним протоколом надано згоду на передачу в заставу нерухомого майна в забезпечення виконання Концерном "Харкіський канатний завод" зобов'язання з повернення кредиту, який мав бути виданий з травня по липень 2008 року з відсотковою ставкою не більше 9% річних. З матеріалів справи вбачається, що в межах Генеральної угоди між відповідачем 1 та відповідачем 2 був укладений кредитний договір №68108К52 від 20.08.2008, згідно п. 3.1. якого відповідач 1 відкриває позичальникові (відповідачу 2) невідновлювальну кредитну лінію на умовах забезпеченості, повернення, відкличності, строковості, платності та цільового характеру використання. Пунктом 3.2.5. кредитного договору передбачено, що процентна ставка за кредитом встановлена на рівні LIBOR USD (12m) + 5%, але не менше ніж 10,5% річних. Надалі між відповідачами, укладалися додаткові угоди до кредитного договору №68108К52 від 20.08.2008. Зокрема, додатковою угодою №68108К52-1 від 17.12.2008 п. 3.2.5. кредитного договору було викладено у наступній новій редакції: ”Процентна ставка за кредитом: на рівні LIBOR USD (12m) + 5%, але не менше ніж 11,5% річних”, а додатковою угодою №68108К52-4 від 26.11.2009 п. 3.2.5. кредитного договору було викладено у такій новій редакції: ”3.2.5. Процента ставка за Кредитом: 18,75% річних”. Таким чином, спірним іпотечним договором забезпечувалося виконання зобов'язань Концерну "Харкіський канатний завод" про повернення кредиту з відсотковою ставкою у розмірі від 10,5% до 18,5 % річних. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 17.12.2008 між відповідачами було укладено додаток до додаткової угоди до генеральної угоди, в якому було зазначено перелік кредитних договорів, які є такими, що діятимуть у рамках генеральної угоди. Судами попередніх інстанцій встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази надання голові правління АТВТ "Харкіський канатний завод" повноважень укладати договори іпотеки під забезпечення виконання зобов'язань Концерну "Харкіський канатний завод" про повернення кредитів, отриманих з червня по жовтень 2008 року під відсоткову ставку у розмірі від 10,5% до 20,5% річних. Відповідно до ч.3 ст.92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Згідно з абз.2 ч.3 ст.92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Відповідно до ч.5 ст.49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Отже, до підписання кредитного договору та надання кредиту службами банку ретельно перевіряється платоспроможність та кредитоспроможність позичальників, обсяг їх повноважень. При видачі кредиту обов'язком банку є перевірка всіх необхідних документів позичальників, у тому числі статуту позичальників та їх поручителів. Судом апеляційної інстанції встановлено, що статут АТВТ "Харківський канатний завод" не передбачає повноважень голови правління передавати в заставу та іпотеку основні фонди позивача. Таким чином, при укладанні спірного договору голова правління АТВТ "Харківський канатний завод" не мав відповідних повноважень, тому договір іпотеки укладено з порушенням ч.3 ст.92 ЦК України. Частиною 3 статті 238 ЦК України передбачено, що представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. З матеріалів справи вбачається, що договір про надання кредиту у формі овердрафту від 03.10.2008, укладено між ВАТ "Укрексімбанк" та Конценрном "Харківський канатний завод" в особі генерального директора Щупака М.Ю. (т.2 а.с. 102). Судом апеляційної інстанції встановлено, що Щупак М.Ю. одночасно був головою правління АТВТ "Харківький канатний завод" та генеральним директором Концерну "Харківький канатний завод". Таким чином, спірний договір іпотеки укладено в порушення приписів ст.238 ЦК України. Згідно ст. 79 Господарського кодексу України господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб’єкти господарювання, створені юридичними особами та (або) громадянами шляхом об’єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Стаття 1 Закону України ”Про господарські товариства” встановлює, що господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Згідно ст. 1 Закону України ”Про господарські товариства” товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України. Частиною 1 ст. 4 Закону України ”Про господарські товариства” передбачено, що акціонерні товариства створюються і діють на підставі статуту. Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. З матеріалів справи вбачається, що відповідно до п. 2.1. розділу 2 статуту позивача, метою його діяльності є здійснення підприємницької діяльності для отримання прибутку в інтересах акціонерів позивача, а також його працівників. Судами попередніх інстанцій встановлено, що сторонами не надано жодних доказів того, що укладення оспорюваного іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008 спрямовувалося на отримання прибутку позивачем. Укладення спірного правочину було позбавлене для позивача будь-якого економічного сенсу і підприємницької доцільності. Кредитні кошти за генеральною угодою, укладеною між відповідачами, отримувалися відповідачем 2 - Концерном ”Харківський канатний завод” і спрямовувалися виключно на фінансування підприємницьких проектів відповідача 2, який же одноосібно отримував вигоду від їх реалізації. Колегіальні органи управління позивача не залучалися до участі в організації господарської діяльності концерну ”Харківський канатний завод” і були усунені від прийняття рішень як щодо напрямків використання отримуваних кредитних ресурсів, так і від визначення результатів їх використання і розподілу отриманої вигоди. Відповідач 2 у відзиві зазначив, що грошові кошти за кредитними договорами отримувалися та використовувалися виключно концерном ”Харківський канатний завод”, прямої чи опосередкованої вимоги позивач від отримання Концерном ”Харківський канатний завод” кредитних коштів не отримував (т.2 а.с. 108) Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що укладання спірного договору не відповідає статутним цілям діяльності АТВТ "Харківський канатний завод", а тому цей договір не відповідає положенням ст.1 Закону України "Про господарські товариства", ст.79 ГК України. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Судами попередніх інстанцій зроблено правомірний висновок, що оскільки спірний іпотечний договір №68108Z137 від 18.08.2008 укладено з порушеннями ст.ст. 92, 203, 207, 238 ЦК України, ст.1 Закону України "Про господарські товариства", ст.79 ГК України, то згідно з ч.1 ст.215 ЦК України є підстави для визнання його недійсним. Доводи скаржника, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі повноважень, встановлених ст.101 ГПК України, не приймаються колегією суддів виходячи з того, що предметом позовних вимог і в суді першої інстанції, і в суді апеляційної інстанції було визнання недійсним іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008 року. Відповідно до ч.1 ст.11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2010 та постанова Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2010 є законними та обґрунтованими, підстави для їх скасування відсутні. Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" залишити без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2010 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.10.2010 у справі №19/87-10 залишити без змін. Головуючий О.С. Удовиченко Судді А.О. Заріцька П.К. Міщенко http://reyestr.court.gov.ua/Review/13401058

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "21" жовтня 2010 р. Справа № 19/87-10 Колегія суддів у складі: головуючий суддя , суддя Гончар Т. В. , суддя Кравець Т.В. при секретарі Горбачовій О.А. за участю представників сторін: прокурора – Тузова Є.Ю., посвідч. №110 від 25.06.2010 р. позивача – Халабурдіна С.В., дов.б/н від 25.05.2010 р. (у справі) 1-го відповідача – Сизової Л.В., дов. від 03.07.2009 р. № 010-01/4900 (копія у справі), Козир Ю.В., дов.№068-02/7170 від 18.10.2010 р. (копія у справі) 2-го відповідача – не з’явився розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства ”Державний експортно-імпортний банк України” в особі філії в м.Харкові (вх. №2193Х/2-5) на рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2010 р. по справі №Б-19/87-10 за позовом Акціонерного товариства відкритого типу ”Харківський канатний завод”, м.Харків до 1. Публічного акціонерного товариства ”Державний експортно-імпортний банк України”, м.Київ 2. Концерн ”Харківський канатний завод”, м.Харків про визнання недійсним договору - встановила: Позивач, АТВТ ”Харківський канатний завод”, звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України” та до Концерну ”Харківський канатний завод” про визнання недійсним іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008 р., укладеного між позивачем та 1-им відповідачем. Також позивач просив стягнути з відповідачів 85,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Перший відповідач, ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України”, звернувся до господарського суду з клопотанням про залучення до участі у справі в якості третьої особи на боці відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України в Харківській області для надання письмових та усних пояснень щодо скасування свідоцтва про право власності ФДМУ від 24.05.1993 р. №П-14. Рішенням господарського суду Харківської області від 05.07.2010 року (суддя Міньковський С.В.) у задоволенні клопотання ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України” про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Регіонального відділення ФДМ України по Харківській області відмовлено. Позов задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір №68108Z137 від 18.08.2008 р., укладений між АТВТ ”Харківський канатний завод” та ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України”. Стягнуто з ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України” на користь АТВТ ”Харківський канатний завод” 42,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Концерну ”Харківський канатний завод” на користь АТВТ ”Харківський канатний завод” 42,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Перший відповідач, ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України” в особі філії у м.Харкові, з рішенням господарського суду не погодився та звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог АТВТ ”Харківський канатний завод” до ПАТ ”Державний експортно-імпортний банк України” про визнання недійсним іпотечного договору №68108Z137 від 18.08.2008 р., укладеного між ними та стягнути з позивача судові витрати у повному обсязі. При цьому 1-й відповідач посилається на те, що господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми процесуального права та неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи. 16.08.2010 року через канцелярію суду надійшла заява заступника прокурора Київського району м. Харкова в порядку ст. 29 ГПК України, в якій зазначено, що оскільки рішення суду по даній справі може вплинути на інтереси держави в особі Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України»є підстави для вступу прокуратури Київського району м. Харкова у зазначену справу. З урахуванням викладеного прокурор просив повідомити про час та дату розгляду вказаної справи. 07.09.2010 р. перший відповідач ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» надав пояснення по справі, в яких зазначив, що, на його думку, господарський суд дійшов невірного висновку відносно того, що неповідомлення позивача про укладення додаткових угод щодо зміни процентної ставки за кредитним договором, збільшило обсяг відповідальності майнового поручителя без його згоди, оскільки позивачу були відомі умови генеральної угоди, щодо механізму перегляду процентної ставки і він погодився на ці умови підписав іпотечний договір. Висновок суду щодо неможливості відповідальності позивача по зобов’язанням другого відповідача за кредитним договором, який було укладено 20.08.2008 р., оскільки іпотекою має забезпечуватися реальне зобов’язання, а не те, що має відбутися в майбутньому без визначення розміру основного зобов’язання, не відповідає нормам законодавства. 13.10.2010 р. АТВТ «Харківський канатний завод» надав апеляційному суду з метою обґрунтування позиції позивача пояснення, в яких висловив свою думку стосовно відсутності повноважень особи, яка підписала спірний договір зі сторони позивача та зазначив, що спірний договір підписано неповноважною особою, оскільки особа, яка підписала договір не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, а тому він суперечить вимогам Цивільного кодексу України (ст. ст. 92, 97, 161) та іншим актам цивільного законодавства (ст. 47 Закону України «Про господарські товариства»), що згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним. Спірний договір було укладено внаслідок зловмисної домовленості колишнього голови правління позивача і відповідачем, а тому він підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 232 ЦК України. Крім того, позивач зазначив, що представництво органами прокуратури інтересів держави в особі ПАТ «Державний експортно-імпортний банк» у справі №19/87-10 є безпідставним та таким, що не відповідає вимогам Закону України «Про прокуратуру». В зв’язку з вищевикладеним позивач вважає що місцевий господарський суд прийняв законне та обґрунтоване рішення, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Другий відповідач, Концерн «Харківський канатний завод» 13.10.2010 р. надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що на його думку місцевий господарський суд вірно встановив фактичні обставини справи, у зв’язку з чим просив апеляційний господарський суд ухвалити законне та обґрунтоване рішення. Перший відповідач, ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», надав письмові пояснення по справі, в яких зазначив, що позивач у доповненнях до позовної заяви в обґрунтування своїх вимог посилався на практику Вищого господарського суду України, зокрема постанови ВГС України від 07.10.2009 р. по справам №№30/90, 30/91, 30/92, 30/93, 30/95, але 22.12.2009 р. Верховним судом України були винесенні постанови по вказаних справах про скасування вищезазначених постанов ВГС України. Тобто, рішення господарського суду Харківської області по справі №19/87-10 від 05.07.2010 р. прийнято із неоднаковим застосуванням судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Позиція позивача, яка підтримана судом першої інстанції, що відносини майнової поруки (іпотека та застава) відносяться до правовідносин поруки, спростовуються практикою, а саме постановою Верховного суду України від 10.06.2003 р. по справі №6/2/16 та постановою Верховного суду від 25.02.2002 р. №17-2-2/412 (02/034). Розгляд справи неодноразово відкладався. Другий відповідач - Концерн «Харківський канатний завод» в судове засідання знову не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про день та час розгляду справи, про що свідчить відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, наявне в матеріалах справи, в зв’язку з чим колегія суддів вирішила розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України. Перевіривши, в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, повноту встановлення обставин справи і докази по справі на їх підтвердження та їх юридичну оцінку судом першої інстанції, доводи апеляційної скарги, заслухавши прокурора та представників присутніх сторін, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Як свідчать матеріали справи та встановлено місцевим господарським судом, 18.08.2008 року між АТВТ «Харківський канатний завод» та ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» було укладено іпотечний договір №68108Z137 у якому зазначено, що за ним забезпечуються всі вимоги, які випливають з генеральної угоди №68108N13 від 18.08.2008 на здійснення активних операцій в сумі, що не перевищує 1800000 доларів США, яку укладено між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» та Концерном «Харківський канатний завод». У відповідності до ч. 1 ст. 80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Статтею 97 ЦК України встановлено, що управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. За змістом ч. 1 ст. 161 ЦК України виконавчим органом акціонерного товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління або інший орган, визначений статутом. Виконавчий орган вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що віднесені до компетенції загальних зборів і наглядової ради товариства. Відповідно до пункту 5.2. статуту підприємства позивача рішення про відчуження майна у будь-якій формі, як то: продаж, дарування, передача у платне чи безоплатне користування основних засобів товариства, приймається на сумісному засіданні правління та спостережної ради та оформлюється протоколом із підписами усіх присутніх на засіданні членів правління та спостережної ради. У спірному іпотечному договорі зазначено, що голова правління Щупак М.Ю. діє на підставі протоколу №74 спільного засідання правління АТВТ «Харківський канатний завод» та спостережної ради від 21.04.2008 року. Протокол №74 свідчить про надання згоди на передачу в заставу нерухомого майна у забезпечення виконання Концерном «Харківський канатний завод» зобов’язання з повернення кредиту, який мав бути виданий з травня по липень 2008 року, з відсотковою ставкою не більше 9% річних. Таким чином, повноваження голови правління Щупака М.Ю., їх межі та умови реалізації, з укладання договору іпотеки були визначені у протоколі №74. Абзацом 1 частини 3 статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. Однак, обставини справи свідчать про порушення положень ст. 92 ЦК України та перевищення головою правління Щупаком М.Ю. наданих йому повноважень. Так, 20.08.2008 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України»та Концерном «Харківський канатний завод» було укладено кредитний договір № 68108К 52, за яким 2-му відповідачу було відкрито кредитну лінію у розмірі 450000,00 доларів США, процентна ставка за кредитом на рівні LIBOR USD + 5%, але не менше ніж 10,5%. Після цього, додатковою угодою від 17.12.2008 р. процентну ставку встановлено на рівні LIBOR USD + 5%, але не менше ніж 11,5% річних, а додатковою угодою від 19.06.2009 р. –на рівні: для заборгованості у гривні –18,5% річних. Додатковою угодою від 20.08.2008 року до переліку кредитних договорів, які є такими, що діятимуть у рамках генеральної угоди, віднесено кредитний договір від 20.08.2008 р. Отже, спірним іпотечним договором забезпечувалося виконання зобов’язань 2-го відповідача про повернення кредиту, який було видано в серпні 2008 року з відсотковою ставкою у розмірі від 10,5% до 18,5% річних. Проте, як свідчать матеріали справи, зокрема протокол сумісного засідання правління та спостережної ради №74, на який міститься посилання у спірному іпотечному договорі, уповноважені органи управління позивача не приймали рішення про передачу в іпотеку нерухомого майна АТВТ «Харківський канатний завод» під забезпечення вказаних кредитів. Крім того, 17.12.2008 року 1-м відповідачем та 2-м відповідачем було складено додаток 1 до додаткової угоди до генеральної угоди, в якому визначено такий перелік кредитних договорів, укладених між 1 відповідачем та 2 відповідачем, які є такими, що діятимуть у рамках генеральної угоди: - кредитний договір від 20.08.2008 р. про відкриття кредитної лінії у розмірі 450000,00 доларів США, процентна ставка за кредитом на рівні LIBOR USD + 5%, але не менше ніж 11,5%, та 18,5 % у гривні (у редакції додаткової угоди від 17.12.2008); - кредитний договір № 68108К43 від 24.06.2008 р. на відкриття кредитної лінії у розмірі 600000,00 доларів США з відсотковою ставкою (у редакції додаткової угоди від 17.12.2008 р.) у розмірі 13,0% річних за рахунок власних коштів 1-го відповідача та не менше 11,58% річних за рахунок коштів Landesbank Berlin AG Germany; - договір про надання кредиту у формі овердрафту №68108V15 від 03.10.2008 р. про надання 500000,00 гривень з відсотковою ставкою 20,5% річних; - договір про надання кредиту у формі овердрафту №68108V16 від 03.10.2008 р., у розмірі 90000,00 доларів США, з відсотковою ставкою 13,5% річних. Колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що сумісне засідання спостережної ради та правління позивача не приймали рішення, як того вимагає п. 5.2. статуту позивача, про передачу в іпотеку майна у забезпечення всіх наведених кредитів, а тому матеріалами справи підтверджується, що голова правління позивача, при укладанні спірного іпотечного договору, діяв не на підставі протоколу №74, а всупереч його положенням та вийшов за межі наданих йому повноважень. У матеріалах справи відсутні докази надання голові правління позивача повноважень укладати договір іпотеки під забезпечення виконання зобов’язань 2-го відповідача про повернення кредитів, отриманих з червня по жовтень 2008 року під відсоткову ставку у розмірі від 10,5 % до 20,5% річних. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що голова правління Щупак М.Ю. не мав повноважень на підписання спірного договору щодо передачі в іпотеку нерухомого майна від імені АТВТ «Харківський канатний завод», а останній укладено в порушення ст.ст. 92, 203, 207, 238 ЦК України. Згідно з ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. З урахуванням положень ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Зі змісту спірного договору та основного зобов’язання, встановленого генеральною кредитною угодою та кредитними договорами, стає очевидним, що спірний іпотечний договір укладено в інтересах 2-го відповідача, що не оспорюється сторонами. Виходячи з того, що Щупак М.Ю. одночасно був головою правління АТВТ «Харківський канатний завод» та генеральним директором Концерну «Харківський канатний завод» зміст та обсяг його повноважень також визначалися ст. 238 ЦК України. Отже, голова правління позивача не мав права, з огляду на обмеження, що містяться у ст. 238 ЦК України, підписувати спірний договір у забезпечення виконання зобов’язань 2-го відповідача представником за статутом (генеральним директором), якого він був. Проте, з матеріалів справ вбачається, що спірний договір підписано представником позивача в інтересах 2-го відповідача, представником якого він одночасно був, тобто у порушення вимог ст. 238 ЦК України. Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно з частиною 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В абзаці 2 частини 3 статті 92 ЦК України зазначено, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Відповідно до ч. 5 ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Враховуючи обов’язки банку, встановлені Законом України «Про банки та банківську діяльність», колегія суддів вважає, що за всіма обставинами представники 1-го відповідача не могли не знайомитися з положеннями статуту АТВТ «Харківський канатний завод», який не передбачає повноважень голови правління передавати в заставу та іпотеку основні фонди позивача. Крім того, 1-му відповідачеві було відомо, що Щупак М.Ю. одночасно є керівником позивача та 2-го відповідача, про що свідчать договори про надання кредиту у формі овердрафту від 03.10.2008 року, які підписувалися від імені Концерну «Харківський канатний завод»Щупаком М.Ю. Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. За приписами частин 2 - 5 статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. У матеріалах справи відсутні докази наявності у Щупака М.Ю. повноважень на підписання спірного договору, які були б надані у відповідності до положень статуту та вимог закону. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що спірні договори підписано неповноважною особою, він суперечить вимогам статей 92, 97, 161 ЦК України, його укладено у порушення вимог ст. 238 ЦК України, та інших актів цивільного законодавства (ст. 47 Закону України «Про господарські товариства»), що згідно з положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України є підставою для визнання його недійсним. Також апеляційний господарський суд вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що спірні договори іпотеки та застави порушують положення ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» та ст. 79 Господарського кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Частиною 1 статті 79 Господарського кодексу України встановлено, що господарськими товариствами визнаються підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. Як вірно встановлено місцевим господарським судом, аналогічні положення містить статут АТВТ «Харківський канатний завод», зокрема у п. 2.1. статуту. Колегія суддів зазначає, що положення чинного законодавства не передбачають можливості існування іншої мети створення і діяльності господарських товариств, ніж одержання прибутку. Відповідачами не надано жодних доказів того, що укладання АТВТ «Харківський канатний завод»спірних договорів переслідувало мету отримання прибутку або ж досягнення будь-якої економічної, підприємницької доцільності. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про невідповідність спірного договору положенням ст. 1 Закону України «Про господарські товариства»та ст. 79 Господарського кодексу України, що згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання спірних договорів недійсними. Оцінюючи висновки місцевого господарського суду та доводи позивача про наявність підстав для визнання спірних договорів недійсними на підставі ст. 232 ЦК України, колегія суддів виходить з такого. Згідно з ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Апеляційним господарським судом встановлено, що генеральна угода від 18.08.2008 р., кредитний договір від 20.08.2008 р. (основні договори щодо спірних договорів) підписані заступником генерального директора 2-го відповідача Ярошевською Ганною Миколаївною. Як вже зазначалося вище, спірний договір був підписаний головою правління позивача Щупаком Миколою Юхимовичем. З матеріалів справи вбачається, що Щупак Микола Юхимович є батьком Ярошевської Ганни Миколаївни. Відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю. Колегія суддів вважає доведеною ту обставину, що спірний іпотечний договір укладено всупереч інтересам позивача, оскільки місцевим господарським судом вірно встановлено, що позивач ані прямо, ані безпосередньо не отримав економічної вигоди від виданого 2-му відповідачеві кредиту, колегіальні органи управління позивача та 2-го відповідача не залучалися до участі в організації господарської діяльності 2-го відповідача і були усунені від прийняття рішень як щодо напрямків використання отримуваних кредитних ресурсів, так і від визначення результатів їх використання і розподілу отриманої вигоди. Доказів, які б спростовували зазначене 1-м відповідачем не надано, 2-й відповідач визнав наявність зазначених обставин. Проте, колегія суддів зазначає про правильність висновку місцевого господарського суду про відсутність підстав для визнання спірних договорів недійсними на підставі ст. 232 ЦК України. Водночас, висновки місцевого господарського суду про те, що відносини майнової поруки є комплексними, а тому регламентуються приписами законодавства України як про заставу (іпотеку), так і про поруку колегія суддів вважає помилковими. Так, враховуючи різницю у способах забезпечення виконання зобов’язань шляхом поруки та застави, відповідно до ст. 546 ЦК України порука і застава є окремими видами забезпечення виконання зобов’язання. Проте, згідно з ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення, тому зазначене не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Апелянтом не надано доказів, які б спростовували висновок про відсутність у представника позивача повноважень на укладання спірного договору, укладання представником позивача спірного договору в інтересах 2-го відповідача, керівником якого він одночасно був. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду про наявність підстав для задоволення позову та визнання недійсним іпотечного договору № 68108Z137 від 18.08.2008 року, укладеного між АТВТ «Харківський канатний завод»та ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України». Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого господарського суду про наявність підстав для визнання договору недійсним. Таким чином, місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які б стали підставою для скасування рішення. На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги у зв’язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю і відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з‘ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права. Твердження ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України»в особі філії м. Харкова, викладені ним в апеляційній скарзі, ґрунтуються на припущеннях, що не підтверджені документально та спростовуються наявними у справі доказами. Враховуючи викладене та керуючись статтями 22, 33, 36, 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,- постановила: Апеляційну скаргу ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» залишити без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 05.07.2010 року по справі №19/87-10 залишити без змін. Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів. Головуючий суддя Суддя Гончар Т. В. Суддя Кравець Т.В. Повний текст постанови підписано 25.10.2010 року. http://reyestr.court.gov.ua/Review/12456546

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022, тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41 ________________________________________________________________________ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "05" липня 2010 р. Справа № 19/87-10 вх. № 4533/2-19 Головуючий суддя суддя Суярко Т. Д. суддя Хотенець П. В. при секретарі судовогозасідання за участю представників сторін: Позивача : АТЗТ «Харківський канатний завод» в особі Уркевича В.Ю., дор. від 02.07.2010р. 1-го відповідача –ПАТ «Державний експортно –імпортний банк України, м. Київ в особі представника Сизова Л.В., дор. № 010-01/4900 від 03.07.2009р. 2-го відповідач - не з’явився розглянувши справу за позовом: АТВТ "Харківський канатний завод" м. Харків до: 1-й відповідач ПАТ «Державний експортно – імпортний банк України м. Київ 2-й відповідач Концерн «Харківський канатний завод» про визнання недійсним договору ВСТАНОВИЛА: Враховуючи складність виготовлення повного тексту рішення по справі, суддя за згодою сторін оголошує вступну та резолютивну частину рішення. Керуючись ст. 85 ГПК України,- ВИРІШИЛА: У задоволенні клопотання Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області відмовити. Позов задовольнити. Визнати недійсним іпотечний договір №68108Z137 від 18.08.2008, укладений між акціонерним товариством відкритого типу «Харківський канатний завод» (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) і публічним акціонерним товариством «Державний експортно-імпортний банк України» (03150, місто Київ, вулиця Горького, 127, код ЄДРПОУ 00032112). Стягнути з публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (03150, місто Київ, вулиця Горького, 127, код ЄДРПОУ 00032112) на користь акціонерного товариства відкритого типу «Харківський канатний завод» (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) 42,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнути з концерну «Харківський канатний завод» (61020, місто Київ, вулиця Китаєнко, 1, код ЄДРПОУ 22608417) на користь акціонерного товариства відкритого типу «Харківський канатний завод» (61020, місто Харків, вулиця Китаєнко,1, код ЄДРПОУ 00306443) 42,50 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати накази після набрання рішенням законної сили. Головуючий суддя Міньковський С.В. суддя Суярко Т. Д. суддя Хотенець П.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/10462892