ANTIRAID

Имелся ввиду пересмотр решений в связи с неодинаковым применением норм законодательства судами кассационной инстанции.Хотя по моему мнению, исполнительная надпись не является договором о внесудебном урегулировании. Однако попробуем данную позицию развить Сделали надпись и до свидания

Главным в этом постановлении является вывод ВСУ: Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

Пока еще не пересматривалось.

Україна АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 22-ц/490/1109/12 Головуючий у 1 й інстанції - Мазниця А.А. Категорія 18 Доповідач - Петренко І.О. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 березня 2012 року Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Петренко І.О. суддів Котушенко С.П., Болтуновій Л.М. при секретарі Кермовій Л.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика столярних інструментів «МАЕСТРО А.Г.», третя особа приватний нотаріус ДМНО ОСОБА_3 про визнання договорів недійними,- В С Т А Н О В И Л А : У лютому 2011 року позивач звернувся до суду та просив ухвалити рішення, яким договір про надання споживчого кредиту - визнати недійсним, застосувавши до його сторін двосторонню реституцію, визнати недійсними як акцесорні зобов'язання, що наслідують юридичну долю основного, укладені на його забезпечення договір іпотеки від 10 вересня 2008 року № 11392909000/1 та договір поруки від 10 вересня 2008 року № 228199, а також звільнити від обтяжень майно, що було предметом договору іпотеки від 10 вересня 2008 року № 11392909000/1. В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що 10 вересня 2008 року між ним та ПАТ «УкрСиббанк» був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11392909000, за яким він отримав суму у розмірі 331 078 евро на строк до 09 вересня 2038 року зі сплатою за користування нею 14,5% річних. У забезпечення виконання його зобов'язань за цим договором у той же день між тими ж сторонами був укладений договір іпотеки № 11392909000/1, предметом якого була квартири АДРЕСА_1. Крім того, у той же день між ПАТ «УкрСиббанк»та ТОВ «Фабрика столярних виробів «МАЕСТРО А.Г.»був укладений договір поруки № 228199, яким останнє поручилося за виконання позивачем його зобов'язань, що випливали з вищезазначеного кредитного договору. Оспорюваний у справі договір про надання споживчого кредиту від 10 вересня 2008 року № 11392909000 позивач вважає, що не відповідає вимогам закону, оскільки він не містить низки умов, що є істотними відповідно до законодавства, що регулює спірні правовідносини. Крім того, у ньому наявна суперечність в частині розміру процентів, обумовлених у тексті договору, та розрахованих до сплати згідно графіку платежів, що є невід'ємною частиною останнього. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволений частково. Договір іпотеки від 10 вересня 2008 року № 11392909000/1, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк» визнано недійсним. Договір поруки від 10 вересня 2008 року № 228199, укладений між ПАТ «УкрСиббанк»та ТОВ «Фабрика столярних виробів «МАЕСТРО А.Г.» визнано недійсним. Зобов'язано приватного нотаріуса ДМНО ОСОБА_3 здійснити зняття заборони на відчуження квартири АДРЕСА_1, внесеної до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек на підставі договору іпотеки від 10 вересня 2008 року № 11392909000/1, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В апеляційній скарзі ПАТ «УкрСиббанк»просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити , а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав. Відповідно до ст.. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення , яким суд , виконавши всі вимоги цивільного судочинства , вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення , ухвалене на основі повно і всебічно з”ясованих обставин , на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень , підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні. Як вбачається з матеріалів справи 10 вересня 2008 року між позивачем та ПАТ «УкрСиббанк» був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11392909000, за яким позивач отримав суму у розмірі 331 078 євро на строк до 09 вересня 2038 року зі сплатою за користування нею 14,5% річних ( ар. сп. 11-12). Додаток № 1 та додаток № 2 до вище вказаного договору , являються його невід»ємними частинами та містять в собі графік повернення кредиту та графік платежів , визначення сукупної вартості кредиту ( ар. сп. 13-20,24-35). У відповідності до положень ст.ст. 1054,1055 ЦК України кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту. Укладений сторонами кредитний договір визначений сторонами як споживчий кредит , а тому для нього встановлено особливий порядок укладення. Згідно до положень ч. 1 ст. 11 закону України « Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту , відповідно до якого кредитодавець надає кошти ( споживчий кредит ) або бере зобов»язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах , встановлених договором , а споживач зобов»язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Однак , ч. 2 п. 7 ст. 11 того ж закону вказує на те , що споживчий кредит може надаватись на придбання житла. Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22 , 23 ст. 1 , ст.. 11 , ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 закону України «Про захист прав споживачів»у взаємозв»язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України ( справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено , що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником ( споживачем) за договором про надання споживчого кредиту , що виникають як під час укладення , так і виконання такого договору. Суд першої інстанції , ухвалюючи рішення , яким визнав вище вказаний кредитний договір не укладеним , виходив із того , що в договорі , як зазначалось вище , процентна ставка визначена як 14,5% річних , реальна процентна ставка - як 16,65% і абсолютне подорожчання кредиту - як 731050,79 євро. Однак , розрахунки , надані позивачем свідчать про те , що суми , які підлягають сплаті згідно графіку , нараховані за іншою , більшою процентною ставкою і дані обставини відповідач не спростував. Виходячи з вище наведеного , відповідач скористався тим , що позивачу об»єктивно бракувало знань необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач , в порушення вимог ч. 2 ст. 11 та абзацу 16 ч.1 ст. 6 закону «Про захист прав споживачів» не надав позивачу відомості , які потрібні клієнту при укладенні договору , та по суті примусив останнього до сплати платежів на незаконних підставах. Як вбачається з Висновку експертного економічного дослідження № 25\3-2012 від 12 березня 2012 року , наданого в судове засідання апеляційної інстанції , необхідність отримання якого була викликана доводами , викладеними в апеляційній скарзі відповідача , відхилення суми відсотків за користування кредитом , наданим позивачу відповідачем , складає 10490,79 євро і розрахунок процентів за користування кредитом , визначений в додатку № 2 до кредитного договору не відповідає розміру процентної ставки , визначеної даним договором. За результатами експертного дослідження реальна процента ставка за спірним кредитним договором становить 17,036 % , в той же час , коли в додатку реальна процентна ставка визначена як 16,65%. Виходячи з вище наведеного , колегія суддів приходить до висновку , що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним та визнав цей договір не укладеним , оскільки у ньому на момент підписання, всупереч вимогам ст.. 638 ЦК України , були відсутні встановлені законодавством умови , необхідні для його укладення , а саме відсутня згода за всіма істотними умовами договору, зокрема , не правдиво відповідачем в договорі зазначений розмір процентів ( ст. 536, 1054 ЦК України) . До правильного висновку прийшов суд першої інстанції відмовляючи в застосуванні двосторонньої реституції , оскільки такий спосіб захисту цивільного права застосовується судом лише в разі наявності між сторонами укладеного договору , який є нікчемним чи , який визнано недійсним , а тому визначена можливість застосування інших правових наслідків , а саме передбачених ст.ст. 1212-1215 ЦК України. Правильними , з посиланням на положення ст. 548 ЦК України , являються і висновки суду першої інстанції і щодо визнання забезпечувальних договорів від 10 вересня 2008 року : договору іпотеки № 11392909000/1, предметом якого була АДРЕСА_1 , яку придбав позивач при укладенні договору кредиту ( ар. сп. 36-39) та договору поруки № 228199, між ПАТ «УкрСиббанк»та ТОВ «Фабрика столярних виробів «МАЕСТРО А.Г.»( ар. сп.40-42) , яким останнє поручилося за виконання позивачем його зобов'язань, що випливали з вищезазначеного кредитного договору , не дійсними. Доводи апеляційної скарги щодо свободи сторін в укладенні договору , виборі контрагента , визначенні умов договору , зазначених , зокрема, в ст.ст. 6 , 627 ЦК України при вище викладених обставинах встановлених , як судом першої інстанції , так і апеляційної інстанції , визнати обґрунтованими не можна , оскільки як відмічається в вище вказаному рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року , « держава , встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків ( п.1 ч. 2 ст. 92 Конституції України ) , має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг». Решта доводів апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права , які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи , оскільки вони зводяться до не згоди з рішенням суду , були вивчені в суді першої інстанції і отримали оцінку суду. Таким чином , колегія суддів вважає , що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі , надані сторонами докази , правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон , який їх регулює. Керуючись ст.ст. 303,307,308,313,314,315,317,319 ЦПК України , колегія суддів ,- У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»- відхилити. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2011 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення , однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили . Судді http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/21891742

Более подробно о последствиях данного решения можно прочитать здесь: http://antiraid.com.ua/articles/15821-mome...-znachenie.html

Шансы получения положительного решения в Вашу пользу, довольно велики. Я думаю это как раз Ваш вариант: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=4801

Вот и все, приплыл Дельта банк со своими требованиями к заемщикам Укрпромбанка.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 жовтня 2012 року м. Київ Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Балюка М.І., Гуменюка В.І., Патрюка М.В., Барбари В.П., Ємця А.А., Потильчака О.І., Берднік І.С., Григор’євої Л.І., Гуля В.С., Жайворонок Т.Є., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Шицького І.Б., - за участі: представника позивача – ОСОБА_2, відповідача – ОСОБА_1, її представника – ОСОБА_3, представників третьої особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, розглянувши на спільному засіданні заяву відкритого акціонерного товариства банку ”БІГ Енергія” про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2012 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства акціонерний банк ”Порто-Франко” до ОСОБА_1, третя особа – відкрите акціонерне товариство Банк ”БІГ Енергія”, про визнання права вимоги сплати заборгованості, визнання заставодержателем, звернення стягнення на предмет іпотеки, в с т а н о в и л и: У серпні 2011 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк ”Порто-Франко” (далі – ПАТ АБ ”Порто-Франко”) звернулося до суду з зазначеним позовом посилаючись на те, що відповідно до генеральної угоди про порядок проведення міжбанківських операцій від 25 грудня 2003 року, укладеної між акціонерним комерційним банком ”Порто-Франко” (далі - АКБ ”Порто-Франко”) та відкритим акціонерним товариством Банк ”БІГ Енергія” (далі - ВАТ Банк ”БІГ-Енергія”), 6 лютого 2009 року АКБ ”Порто-Франко” надало, а ВАТ Банк ”БІГ-Енергія” отримало у кредит 450 000 (чотириста п’ятдесят тисяч) доларів США. ВАТ Банк ”БІГ-Енергія” погасило частину кредиту і станом на 13 березня 2009 року сума його заборгованості перед АКБ ”Порто-Франко” зменшилась до 310 000 (триста десять тисяч) доларів США з кінцевим терміном повернення 1 березня 2010 року. За користування кредитом позичальник зобов’язаний сплачувати 12 процентів річних. У рахунок забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором 25 лютого 2010 року укладено договір застави майнових прав, за умовами якого ВАТ Банк ”БІГ-Енергія” передав у заставу АКБ ”Порто-Франко” майнові права за кредитним договором №11/20-08-2003 від 22 серпня 2003 року й додатковими угодами до нього та №11/15-09-2003 від 15 вересня 2003 року й додатковими угодами до нього, які укладені між ВАТ Банк ”БІГ-Енергія” та ОСОБА_1. Зобов’язання ОСОБА_1, що випливають із зазначених кредитних договорів, забезпечуються договором застави від 15 вересня 2003 року з усіма додатковими договорами до нього, згідно якого предметом іпотеки є належні ОСОБА_1 на праві власності жилий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею S_1 га, яка розташована за тією ж адресою, право звернення на які позивач має відповідно до договору застави майнових прав. У порушення умов генеральної угоди ВАТ Банк ”БІГ-Енергія” не виконало належним чином взятих зобов’язань по поверненню кредиту у сумі 310 000 (триста десять тисяч) доларів США. Ураховуючи викладене, ПАТ АБ ”Порто-Франко” просив задовольнити його позовні вимоги та визнати за ним право вимоги сплати заборгованості з ОСОБА_1 за кредитними договорами від 22 серпня 2003 року та від 15 вересня 2003 року, визнати заставодержателем за договором застави від 15 вересня 2003 року, звернути стягнення на предмет застави у вигляді жилого будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею S_1 га, яка розташована за тією ж адресою, й встановити спосіб реалізації предмету застави у вигляді прилюдних торгів. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 6 січня 2012 року в задоволенні позову ПАТ АБ ”Порто-Франко” відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 26 квітня 2012 року зазначене рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: звернуто стягнення на предмет застави (іпотеки) згідно з договором застави (іпотеки), укладеним 15 вересня 2003 року між ОСОБА_1 та ВАТ Банк ”БІГ Енергія”, а саме - житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею S_1 га, що розташована за вказаною адресою; встановлено спосіб реалізації зазначеного предмета застави, шляхом проведення прилюдних торгів з початковою ціною, яка буде визначена на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності/незалежним експертом згідно з оцінкою майна під час проведення виконавчих дій не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна, а також стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2012 року відмовлено ВАТ Банк ”БІГ Енергія” та ПАТ АБ ”Порто-Франко” у відкритті касаційного провадження у зазначеній справі. У липні 2012 року до Верховного Суду України звернувся ВАТ Банк ”БІГ Енергія” із заявою про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2012 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах. У своїй заяві ВАТ Банк ”БІГ Енергія” зазначає, що відмовляючи їм та ПАТ АБ ”Порто-Франко” у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги заявників є необґрунтованими, а наведені в них доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності рішення апеляційного суду. Апеляційний суд, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ПАТ АБ ”Порто-Франко” виходив з того, що перехід права вимоги за договором відступлення права вимоги з відкладальною умовою не є зверненням стягнення на предмет застави в розумінні статті 20 Закону України ”Про заставу” й відбувається без здійснення додаткових дій, які передбачені законом та договором для процедури звернення стягнення на предмет застави. При цьому інтереси інших кредиторів ВАТ Банк ”БІГ-Енергія” не порушуються, оскільки предмет застави може використовуватися виключно для задоволення вимог ПАТ АБ ”Порто-Франко”. Відповідно до частини п’ятої статті 95 Закону України ”Про банки і банківську діяльність” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порядок уступки вимог банку регулюється цивільним законодавством України, зокрема статтями 212, 512 ЦК України, у зв’язку з чим застосування до цих правовідносин статей 91, 96 Закону України ”Про банки і банківську діяльність” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) є необґрунтованим. Разом із тим 24 червня 2011 року Вищий господарський суд України ухвалив постанову про залишення без задоволення касаційних скарг заступника прокурора Одеської області та Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Одеській області (далі – НБУ в особі Управління НБУ в Одеській області) й залишення без змін постанови Одеського апеляційного господарського суду від 22 березня 2011 року та рішення господарського суду Одеської області від 19 січня 2011 року у справі № 34-26/45-10-1165 в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог Національного банку України про стягнення з відкритого акціонерного товариства ”Одеський олійножировий комбінат” (далі - ВАТ ”Одеський олійножировий комбінат”) заборгованості за договором про надання кредиту у вигляді відновлюваної кредитної лінії № 199/08 від 24 жовтня 2008 року, за нарахованими процентами, заборгованість за комісійними нарахуваннями, посилаючись на невиконання відповідачем зобов’язань за договором про надання кредиту та перехід до нього прав кредитора за цим договором й відповідно до статті 512 ЦК України. Правова позиція Вищого господарського суду України полягає в тому, що законодавством не допускається безоплатної передачі активів банку-боржника поза межами ліквідаційної процедури банку та без оформлення відповідного договору про передачу активів банку. У разі введення ліквідаційної процедури, введення мораторію на задоволення грошових вимог конкурсних кредиторів, а також включення вимог кредиторів до реєстру вимог кредиторів банку як такі, що були забезпечені договорами застави майнових прав та договорами застави банківських вкладів, звернення на предмет застави шляхом відступлення грошових вимог за кредитним договором є неправомірним, оскільки таке відступлення грошових вимог з моменту введення ліквідаційної процедури повинно відбуватися шляхом укладення відповідного договору та з дотриманням положень законодавства про реалізацію активів банку-боржника в ході ліквідаційної процедури. При цьому кредитор не позбавлений можливості у передбачений законом спосіб та за наявності підстав задовольнити свої грошові вимоги в ліквідаційній процедурі боржника за рахунок заставного майна. Отже вимоги НБУ в особі Управління НБУ в Одеській області про стягнення з ВАТ ”Одеський олійножировий комбінат” заборгованості за договором про надання кредиту у вигляді відновлюваної кредитної лінії № 199/08 від 24 жовтня 2008 року у зв’язку з невиконанням відповідачем зобов’язань за договором про надання кредиту та перехід до нього прав кредитора не ґрунтуються на вимогах закону. До НБУ в особі Управління НБУ в Одеській області не перейшли права кредитора у зобов’язаннях, що випливають з кредитного договору, а також із положень статті 512 ЦК України. Згідно договору застави майнових прав, статті 23 Закону України ”Про заставу”, статті 73 Закону України ”Про Національний банк України” НБУ в особі Управління НБУ в Одеській області набув права переводу на себе заставлених майнових прав, а не стягнення грошових коштів з боржника за кредитним договором; уступка вимоги за статтями 512, 514 ЦК України та уступка заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає з заставленого права, за статтею 23 Закону України ”Про заставу” мають різну правову природу. Умови договору застави майнових прав не свідчать про те, що відбулась заміна кредитора у відносинах по кредитному договору або мала відбутись згідно умов договору застави під відкладальною умовою. Таку саму позицію висловлено й у постанові Вищого господарського суду України від 17 листопада 2011 року, яка ухвалена у справі, предметом позову у якій є стягнення боргу за кредитом у зв’язку з набуттям права кредитора за договором застави майнових прав після введення постановою Правління НБУ процедури ліквідації боржника. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи заявника, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Установлено, що 6 лютого 2009 року АКБ ”Порто-Франко” надало ВАТ Банк ”БІГ-Енергія” кредит у сумі 450 000 (чотириста п’ятдесят тисяч) доларів США, що відповідає умовам генеральної угоди про порядок проведення міжбанківських операцій від 25 грудня 2003 року, укладеної між АКБ ”Порто-Франко” та ВАТ Банк ”БІГ-Енергія”. ВАТ Банк ”БІГ-Енергія” погасило частину кредиту і станом на 13 березня 2009 року сума його заборгованості перед АКБ ”Порто-Франко” зменшилась до 310 000 (триста десять тисяч) доларів США з кінцевим терміном повернення 1 березня 2010 року зі сплатою 12 процентів річних. 25 лютого 2010 року у рахунок забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором укладено договір застави майнових прав, за умовами якого ВАТ Банк ”БІГ-Енергія” передав у заставу АКБ ”Порто-Франко” майнові права за кредитним договором №11/20-08-2003 від 22 серпня 2003 року та додатковими угодами до нього й №11/15-09-2003 від 15 вересня 2003 року та додатковими угодами до нього, які укладені між ВАТ Банк ”БІГ-Енергія” та ОСОБА_1. Зобов’язання ОСОБА_1, що випливають із зазначених кредитних договорів, забезпечуються договором застави від 15 вересня 2003 року з усіма додатковими договорами до нього, згідно якого предметом іпотеки є належні ОСОБА_1 на праві власності жилий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею S_1 га, яка розташована за тією ж адресою. Постановою Правління Національного банку України від 24 лютого 2010 року № 97 з 1 березня 2010 року відкликано банківську ліцензію та ініційовано процедуру ліквідації ВАТ Банк ”БІГ-Енергія”. Статтею 91 Закону України ”Про банки і банківську діяльність” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено наслідки призначення ліквідатора, зокрема з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора допускається укладення угод, пов’язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, лише в порядку, передбаченому цим Законом. Правління Національного банку України прийняло постанову про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації ВАТ Банк ”БІГ-Енергія” 24 лютого 2010 року, то виходячи з вимог діючого законодавства банк втратив право укладати угоди, пов’язані з відчуженням свого майна, у тому числі і здійснювати відступлення права вимоги до своїх боржників третім особам. Вимоги кредиторів до банку, щодо якого розпочато ліквідаційну процедуру, вирішуються з дотриманням норм законодавства про реалізацію активів банку – боржника в ході ліквідаційної процедури, зокрема положень статті 96 Закону України ”Про банки і банківську діяльність” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якою врегульовано черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів. З дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії й ініціювання процедури ліквідації банку останній втрачає можливість відчуження свого майна. Банк - кредитор має право отримати від банку, щодо якого ініційовано ліквідаційну процедуру, задоволення своїх майнових вимог у спосіб, визначений Законом України ”Про банки і банківську діяльність”. Установлено, що договір застави майнових прав, укладений 25 лютого 2010 року між ВАТ Банк ”БІГ-Енергія” та АКБ ”Порто-Франко” щодо передачі у заставу майнових прав ОСОБА_1 за кредитним договором №11/20-08-2003 від 22 серпня 2003 року та додатковими угодами до нього й №11/15-09-2003 від 15 вересня 2003 року та додатковими угодами до нього, які укладені між ВАТ Банк ”БІГ-Енергія” та ОСОБА_1, вчинено після прийняття Правлінням Національного банку України рішення про відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації ВАТ Банк ”БІГ-Енергія”. Разом з тим ПАТ АБ ”Порто-Франко” має право отримати задоволення своїх майнових вимог у спосіб, визначений Законом України ”Про банки і банківську діяльність”. Отже, судовими палатами у цивільних та господарських справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування статей 91, 96 Закону України ”Про банки і банківську діяльність” (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Ураховуючи викладене, ухвала судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2012 року не може залишатися в силі, а підлягає скасуванню на підставі пункту 1 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України п о с т а н о в и л и: Заяву відкритого акціонерного товариства Банк ”БІГ Енергія” задовольнити. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2012 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: М.І. Балюк Н.П. Лященко В.П. Барбара Л.І. Охрімчук І.С. Берднік М.В. Патрюк Л.І. Григор’єва О.І. Потильчак В.С. Гуль Я.М. Романюк В.І. Гуменюк Ю.Л. Сенін А.А. Ємець І.Б. Шицький Т.Є. Жайворонок ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ у справі за № 6-102цс12 З дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії й ініціювання процедури ліквідації банку останній втрачає можливість відчуження свого майна. Банк - кредитор має право отримати від банку, щодо якого ініційовано ліквідаційну процедуру, задоволення своїх майнових вимог у спосіб, визначений Законом України ”Про банки і банківську діяльність”. http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...e3?OpenDocument

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА МЕНЕМ УКРАЇНИ "17" листопада 2011 р. Справа № 20-6/57-10-1631 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів Т. Добролюбової - головуючого, Т.Гоголь, В.Швеця розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін за первісним позовом прокурора Ходаківський М. П.- прокурор ГПУ, посв. 147, позивача ОСОБА_5 до. від 29.03.11, ОСОБА_6 дов. від 17.08.09, відповідача ОСОБА_7 дов. від 29.07.11 третіх осіб не з'явились, повідомлені належно матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський Торговий Дім "Сонячна долина" на постанову Одеського апеляційного господарського суду 22.08.11 у справі №20-6/57-10-1631 за позовом Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Одеській області до Відкрите акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Одеса-Банк" третя особа про стягнення 23106581,63 грн. за зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський Торговий Дім "Сонячна долина" 1.Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Одеській області 2.Відкритого акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Одеса-Банк" Товариства з обмеженою відповідальністю "Іола" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача про зобов'язання вчинити певні дії за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Одеса-Банк" Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський Торговий Дім "Сонячна долина" про стягнення 8006764,84 грн. за участю Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський Торговий Дім "Сонячна долина" Прокуратури Одеської області Ухвалою Вищого господарського суду від 03.11.11 розгляд справи відкладався до 17.11.11. Національний банк України звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський Торговий Дім "Сонячна долина" 23106581,63 грн. (21750865,48 грн. борг за кредитом, 1354066,15 грн. проценти за кредитом, 1650,00 грн. - комісійні нарахування). Обґрунтовуючи своє право вимоги до відповідача, позивач вказував на те, що він набув прав кредитора за договором застави майнових прав №68 від 08.10.08 після введення постановою Правління НБУ №420 від 22.07.09 процедури ліквідації ЗАТ АКБ "Одеса-Банк". При цьому позивач посилався на приписи статей 174, 193 Господарського кодексу України, статей 11, 14, 204, 525, 526, 629, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, статей 91, 96 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський Торговий Дім "Сонячна долина" звернулося до Господарського суду Одеської області з зустрічною позовною заявою до Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Одеській області про: 1) зобовязання Національного банку України (в особі Управління НБУ в Одеській області) прийняти виконання ТОВ Одеський Торговий Дім "Сонячна долина" за договором про надання кредиту №131/07 від 21.09.07 від третьої особи ТОВ "Іола" в сумі 5425000 грн. та від ТОВ "Одеський Торговий Дім "Сонячна долина" в сумі 16345000,00 грн.; 2) зобовязання НБУ зменшити заборгованість товариства за договором кредиту №131/07 від 21.09.07 на суму 21770000 грн. внаслідок переходу до НБУ права вимоги до АКБ "Одеса-Банк" за договорами банківського вкладу №69-Д від 19.03.08, №66-Д від 13.03.08; 3)зобовязання ліквідатора АКБ "Одеса-Банк" внести зміни до реєстру вимог кредиторів в частині заміни кредитора ТОВ "Одеський Торговий Дім "Сонячна долина" в сумі 16345000 грн. за договором банківського вкладу №66-Д від 13.03.08 та кредитора ТОВ "Іола" в сумі 5425000 грн. за договором банківського вкладу №69-Д від 19.03.08 на кредитора Національний банк України в особі Управління НБУ в Одеській області. Зустрічний позов обґрунтований тим, що відповідно до статті 27 Закону України "Про заставу" до Національного банку України перейшли права заставодержателя відносно заставодавців (ТОВ "Одеський Торговий Дім "Сонячна долина" та ТОВ "Іола") за відповідними договорами застави майнових прав на банківські вклади; згідно з приписами статті 528 Цивільного кодексу України, статті 26 Закону України "Про заставу" Нацбанк повинен прийняти виконання зобовязань за кредитним договором у вигляді запропонованого ТОВ "Одеський Торговий Дім "Сонячна долина" зарахування в погашення кредитної заборгованості його банківських вкладів ТОВ "Іола" в АКБ "Одеса-Банк". Відкрите акціонерне товариство "Акціонерний комерційний банк "Одеса-Банк" (третя особа з самостійними вимогами на предмет спору) звернулося з позовом до ТОВ "Одеський Торговий Дім "Сонячна долина" про стягнення з нього 8 006 764,84 грн. При цьому банк вказував на те, що з моменту відкликання банківської ліцензії та введення процедури ліквідації (з 23.07.09) відповідно до статті 91 Закону України "Про банки і банківську діяльність" настав строк виконання ним зобовязань перед НБУ за договором №67 від 08.10.08. До Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Одеській області відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України та пунктів 4.1, 4.2 договору застави перейшло право вимоги до ТОВ "Одеський Торговий Дім "Сонячна долина" лише в сумі 15 129 010,27 грн., у т.ч. 14 550 000 грн. боргу за кредитом, а ВАТ АКБ "Одеса-Банк" має право вимагати від ТОВ"Одеський Торговий Дім "Сонячна долина" погашення заборгованості за кредитним договором №131/07 від 21.09.07 у сумі 8006764,84 грн. Справа господарськими судами розглядалася неодноразово. При новому розгляді справи, рішенням Господарського суду Одеської області від 20.06.11 (суддя Щавинська Ю.М.) первісний позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський Торговий Дім "Сонячна долина" на користь Національного банку України 21 750 865,48 грн. боргу за кредитом, 1 354 066,15 грн. заборгованості з процентів та 1650,00 грн. комісійних нарахувань. Задовольняючи первісний позов, господарський суд виходив з того, що у зв'язку з неповерненням Відкритим акціонерним товариством "Акціонерний комерційний банк "Одеса-Банк" кредиту рефінансування за договором №67 від 08.10.08 (строк повернення якого, як визнав суд, настав) до Національного банку України перейшли права кредитора у відносинах за кредитним договором №131/07 від 21.09.07. У задоволенні зустрічного позову було відмовлено через його необґрунтованість та помилковість обраного позивачем способу захисту права за окремими вимогами. В задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, відмовлено. Суд виходив з того, що на момент подання позову у ВАТ АКБ "Одеса-Банк" не було правових підстав для стягнення з ТОВ "Одеський Торговий Дім "Сонячна долина" грошових коштів з повернення кредиту, відсотків та комісійних. Судове рішення обґрунтоване приписами статей 16, 212, 512, 514, 528, 572, 576, 590, 1046, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, статті 91 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 22.08.11 (судді: Бойко Л.І., Величко Т.А., Таран С.В.) перевірене рішення господарського суду першої інстанції залишено без змін з тих же підстав. Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський Торговий Дім "Сонячна долина", в якій просить рішення та постанову у справі скасувати в частині задоволення первісного позову, та відмовити у первісному позові. Скаржник вважає, що судами порушені норми матеріального права, зокрема, статті 512, 513, 514, 517, 572, 574, 589, 590 Цивільного кодексу України, стаття 23 Закону України "Про заставу", статті 88, 91, 95 Закону України "Про банки та банківську діяльність", статті 71, 73 Закону України "Про Національний банк України", статті 24, 32 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", пункти 10.2, 11.7 Положення "Про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства", затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.08.01 №369. Скаржник посилається на те, що до позивача не перейшли права кредитора у кредитних правовідносинах ВАТ "АКБ"Одеса-Банк" з ТОВ "Одеський Торговий Дім "Сонячна долина", оскільки договір про відступлення права вимоги між Національним банком України і ВАТ "АКБ"Одеса-Банк" не укладався. Окрім того, скаржник зазначає, що законодавством, яке регулює банківську діяльність, не передбачено безоплатної передачі активів банку-боржника поза межами ліквідаційної процедури банку та без оформлення відповідного договору про передачу активів банку. Товариство зазначає і про те, що позивач не зареєстрував в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження до початку процедури звернення стягнення на заставлені майнові права. Від позивача за первісним позовом отримано відзив на касаційну скаргу, в якому він просить її залишити без задоволення, а судові акти у справі без змін, з підстав у них викладених. Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення учасників процесу, перевіривши наявні матеріали справи на предмет повноти їх встановлення в рішеннях судів попередніх інстанцій, правильності застосування норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України відзначає наступне. Господарськими судами попередніх інстанцій в процесі розгляду справи установлено, що 21.09.07 між АКБ "Одеса-Банк" (в подальшому реорганізований в ЗАТ "АКБ "Одеса-Банк", а згодом в ВАТ "АКБ "Одеса-Банк") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Одеський Торговий Дім "Сонячна долина" був укладений договір про надання кредиту у вигляді відновлювальної кредитної лінії №131/07 з додатковими угодами №№1-5, за умовами якого відповідачу був наданий кредит в загальній сумі 21750865,48 грн. зі строком погашення 21.09.10. Установлено судами і те, що 14.04.08, 01.09.08 ЗАТ "АКБ "Одеса-Банк" і ТОВ "Одеський Торговий Дім "Сонячна долина" уклали договори застави майнових прав за договором банківського вкладу№131/07-Д3 та №131/07-Д4, на підставі яких в заставу банку було передано право вимоги за договорами банківського вкладу №66-Д від 13.03.08 і №69-Д від 19.03.08, що знаходяться на депозитних рахунках в ЗАТ "АКБ "Одеса-Банк". В подальшому, 08.10.08 Національний банк України і ЗАТ "АКБ "Одеса-Банк" уклали кредитний договір №67. За умовами цього договору банк отримав від Національного банку України кредит рефінансування у сумі 14550000 грн. на строк до 02.10.09. При цьому, позичальник надав кредитору в заставу майнові права на загальну суму 21 750 865,48 грн. На виконання цього договору Національний банк України (заставодержатель) та ЗАТ "АКБ "Одеса-Банк" (заставодавець), ТОВ "Одеський Торговий Дім "Сонячна долина", ТОВ "Іола" 08.10.08 уклали договір застави №68 майнових прав. Пунктом 1.1 договору застави №68 сторони передбачили, що зобов'язання, які випливають із договору про надання кредиту у вигляді відновлювальної кредитної лінії №131/07 від 21.09.07 забезпечуються договором застави майнових прав за договором банківського вкладу від 14.04.08 №131/07-Д3 та договором застави майнових прав за договором банківського вкладу від 01.09.08 №131/07-Д4. Відповідно до пункту 1.4 надана застава забезпечує виконання заставодавцем (банком) вимог заставодержателя (НБУ) за кредитом рефінансування, наданим за кредитним договором №67 від 08.10.08. Відповідно до пункту 3.1.3 договору застави №68 у разі прострочення виконання зобовязань за кредитним договором та відсутності коштів на кореспондентському рахунку банка заставодержатель має право задовольнити грошові вимоги, за якими настав строк погашення, реалізуючи заставлені майнові права (отримання права вимоги на них)згідно зі статтею 73 Закону України "Про Національний банк України" та умовами договору. Пунктом 3.1.4 договору №68 до прав НБУ (як заставодержателя) віднесено право звертати стягнення на предмет застави (отримання вимоги, що випливає із заставленого права) та реалізовувати заставлені майнові права і задовольнити за їх рахунок свої грошові вимоги за кредитним договором в повному обсязі до настання терміну виконання заставодавцем зобовязань у разі неповернення заставодавцем заборгованості за кредитом, процентів за користування ним та пені в разі їх дострокового витребування заставодержателем. Постановою Правління НБУ №420 від 22.07.09 з 23.07.09 було відкликано банківську ліцензію; ініційовано процедуру ліквідації ВАТ "АКБ "Одеса-Банк"; та призначено ліквідатора. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду (первісний позов) є вимога Національного банку України про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський Торговий Дім "Сонячна долина" 21750865,48 грн. боргу за кредитом, 1354066,15 грн. нарахованих процентів, 1650,00 грн. - заборгованості з комісійних. Ухвалюючи рішення у справі, господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що до Національного банку України відповідно до договору застави майнових прав №68 від 08.10.08 перейшли права кредитора у кредитних правовідносинах ВАТ "АКБ"Одеса-Банк" з ТОВ "Одеський Торговий Дім "Сонячна долина". Проте вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій зроблені всупереч приписів чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини. Відповідно до приписів статті 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). За приписами статті 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення. Тобто, у розумінні наведеної норми майнові права можуть бути предметом застави, якщо вони можуть бути відчужені заставодавцем і на них може звертатися стягнення. За приписами статті 190 Цивільного кодексу України та статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" майнові права визначаються як будь-які права, пов'язані з майном. Наведені правові акти застосовують поняття "майнові права" які відмінні від поняття "майно". Майнові права (як і майно) є відчужуваними. Згідно з приписами статті 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до статті 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. У разі ліквідації юридичної особи - заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою. Наведене узгоджується з нормами Закону України "Про заставу". За приписами частини 1 статті 1 Закону України "Про заставу" предметом застави можуть бути майно та майнові права. Відповідно до приписів статті 49 названого Закону заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. Особливості порядку реалізації заставлених майнових прав унормовані статтею 23 Закону України "Про заставу". Так, при заставі майнових прав реалізація предмета застави провадиться шляхом уступки заставодавцем заставодержателю вимоги, що випливає із заставленого права. Заставодержатель набуває право вимагати в судовому порядку переводу на нього заставленого права в момент виникнення права звернення стягнення на предмет застави. Відповідно до приписів частини 1 статті 585 Цивільного кодексу України право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення. Підстави заміни кредитора у зобов'язанні унормовані статтею 512 Цивільного кодексу України. За приписами цієї норми Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України). В силу ж застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення лише з вартості заставленого майна. Він має перевагу на це майно перед іншими кредиторами (стаття 1 Закону України "Про заставу"). Отже, укладання договору застави не передбачає заміну кредитора у зобов'язанні (оскільки він є способом забезпечення зобов'язань) на відміну від правочину відступлення права вимоги за яким відповідно до статті 512 Цивільного України здійснюється така заміна кредитора у зобов'язанні. Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 12.08.11 у справі №33/341, від 12.09.11 у справі №11/384. Як вже зазначалося, попередні судові інстанції виходили з того, що права кредитора у зобов'язанні від ВАТ "АКБ "Одеса-Банк" до Національного банку України були передані відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору застави майнових прав №68 від 08.10.08 на наступний день після введення процедури ліквідації банку. Процедура ліквідації (як визнали суди) почалася з 23.07.09. Законом, який регулює правовідносини під час ліквідації банків є, зокрема, Закон України "Про банки і банківську діяльність". При цьому, статтею 88 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що законодавство України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання банку неплатоспроможним застосовується лише в частині, що не суперечить нормам цього Закону. Наслідки призначення ліквідатора та його повноваження щодо здійснення ліквідаційної процедури унормовані статтями 91, 92 названого Закону. Так, з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора припиняються, зокрема, повноваження загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) банку та тимчасового адміністратора, який негайно передає ліквідатору всі справи; банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається таким, що настав; укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банку чи передачею його майна третім особам, допускається у порядку, передбаченому цим Законом; вимоги за зобов'язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: приймає до свого відання майно банку, вживає заходів щодо забезпечення його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банку; має право відчужувати активи та/або зобов'язання банку; реалізує майно банку для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів тощо. Ліквідатор при прийнятті рішень про відчуження активів та/або зобов'язань банку зобов'язаний забезпечити пріоритетність захисту інтересів кредиторів банку відповідно до черговості задоволення вимог кредиторів, встановленої статтею 96 цього Закону. Отже, через введення процедури ліквідації ВАТ "АКБ "Одеса-Банк" втратив можливість щодо будь-якого відчуження майна банку, тобто він позбавився права здійснювати відступлення права вимоги до своїх боржників іншим особам. Суди викладеного не врахували, і, відповідно, невірно застосували приписи наведених норм до встановлених ними ж обставин справи. Разом з тим, позивач не позбавлений права отримати задоволення своїх майнових вимог у спосіб передбачений законом. Отже, висновок господарських судів про обґрунтованість первісного позову, а відтак і наявність підстав для його задоволення, визнається помилковим та суперечить наведеному. Відповідно до приписів частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права. За таких обставин, рішення та постанова в оскарженій частині не відповідають вимогам чинного законодавства, тому підлягають скасуванню в оскарженій частині з прийняттям нового рішення про відмову в первісному позові. В іншій частині судові акти у справі скаржником не оскаржені, а тому касаційною інстанцією не переглядаються. Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 2 статті 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В : Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22.08.11 у справі №20-6/57-10-1631 та рішення Господарського суду Одеської області від 20.06.11 скасувати в частині задоволення первісного позову. Відмовити в задоволенні первісного позову. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський Торговий Дім "Сонячна долина" задовольнити. Головуючий Т.Добролюбова Судді Т.Гоголь В.Швець http://reyestr.court.gov.ua/Review/19339203

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 березня 2011 р. № 21/218-10 Вищий господарський суд України у складі колегії: головуючого - судді Козир Т.П., суддів: Мамонтової О.М., Малетича М.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” та Приватного підприємства “Хімагроцентр” на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2010р. у справі № 21/218-10 господарського суду Київської області за позовом Приватного підприємства “Хімагроцентр” до Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, третя особа: Відкрите акціонерне товариство “Будматеріали”, про припинення господарських правовідносин та зобов’язання вчинити певні дії, за участю представників: Позивача: Хасін І.Б., дов. № 9 від 01.03.2011р., Абрамович А.А., директор, Відповідача: Яцук С.В., дов. № 09-32/529 від 22.11.2010р., Третьої особи: не з’явився. В С Т А Н О В И В: Приватне підприємство “Хімагроцентр” (далі –ПП “Хімагроцентр”, Позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк” (далі –ПАТ “АКПІБ, Банк, Відповідач), третя особа: Відкрите акціонерне товариство “Будматеріали” (далі –ВАТ “Будматеріали”, Третя особа), про припинення господарських правовідносин за іпотечним договором № 324 від 26.12.2007р. та про зобов’язання Відповідача подати до Державного реєстру обтяжень нерухомого майна заяву про припинення обтяжень. Рішенням господарського суду Київської області від 27.10.2010р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2010р., позов ПП “Хімагроцентр” задоволено частково, а саме: припинено правовідносини між ПП “Хімагроцентр” та ПАТ “АКПІБ за іпотечним договором № 324 від 26.12.2006р. В решті позовних вимог відмовлено. У поданій касаційній скарзі Позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і, зокрема, ст.ст. 4, 17 Закону України “Про іпотеку”, ст. 74 Закону України “Про нотаріат”, ст. 44 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, ст. 20 Господарського кодексу України (далі –ГК України), просить скасувати прийняті у справі судові в частині відмови в позові та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі. Відповідач, у своїй касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 559, 575, 593 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), ст.ст. 11, 17, 19 Закону України “Про іпотеку”, просить скасувати прийняті у справі судові та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог, відмовити. Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 26.12.2007р. між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), правонаступником якого є ПАТ “АКПІБ” (Банк) та ВАТ “Будматеріали” (Позичальник) було укладено кредитний договір № 320-2007 (далі –Кредитний договір), відповідно до умов якого (пункти 2.1. - 2.4., 3.2., 3.10.), Банк надає Позичальнику кредит частинами, у відповідності до встановленого цим договором графіку, в сумі 12 000 000,00 грн., з кінцевим терміном повернення кредиту –не пізніше 12.12.2010р., з цільовим призначенням –на будівництво тунеля печі в цеху для виробництва клінкерної цегли та інші виробничі потреби. У відповідності до бізнес-плану, наданого Позичальником, та обумовленого ним цільового призначення кредиту, Банк надає кредит в грудні 2007 року –січні 2008 року. Відсотки за користування кредитом сплачуються Позичальником, виходячи із встановленої Банком відсоткової ставки у розмірі 15 відсотків річних. Забезпеченням кредиту є, зокрема, майнова порука ПП “Хімагроцентр”, що надає в іпотеку нежитлову будівлю з земельною ділянкою, що оформлена договором іпотеки. У зв’язку з цим, між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (Іпотекодержатель) та ПП “Хімагроцентр” (Іпотекодавець) 26.12.2007р. було укладено іпотечний договір № 324 (далі –Іпотечний договір), згідно якого (п. 1.1.) цей договір забезпечує вимоги Іпотекодержателя, що випливають з Кредитного договору, за умовами якого Позичальник зобов’язаний в порядку, передбаченому Кредитним договором, повернути Іпотекодержателю до 12.12.2010р. кредит у розмірі 12000000,00 грн., відсотки за користування ним у розмірі 15% річних, у тому числі відсотки за неправомірне користування кредитом у розмірі 22,5% річних, комісійну винагороду за надання кредитної лінії у розмірі 0,1% від ліміту кредитної лінії, сплатити неустойку (пеню, штрафи), а також відшкодувати Іпотекодержателю всі збитки, понесені ним внаслідок невиконання Позичальником умов Кредитного договору у розмірі і у випадках, передбачених Кредитним договором. Крім цього, іпотекою забезпечені інші зобов’язання Іпотекодавця, що виникають в силу Договору. У випадку продовження строків виконання зобов’язань за Кредитним договором (шляхом укладення окремих договорів про внесення змін до нього), дія іпотеки, передбаченої Договором, зберігається до повного виконання Кредитного договору. При цьому, пунктами 7.5. - 7.7. Іпотечного договору передбачалось, що доповнення до цього договору або зміна окремих його положень здійснюється за згодою сторін, що повинна бути оформлена у вигляді нотаріально посвідченого договору про внесення змін до договору, та є невід’ємною частиною цього договору. Всі повідомлення між сторонами здійснюються у письмовій формі шляхом направлення рекомендованих листів або телеграм. З усіх питань, що стосуються предмету, умов або процесу виконання цього Договору, але прямо не врегульовані положеннями цього договору, сторони мають керуватись чинним законодавством України. Разом з тим, 27.12.2007р. між Банком та Позичальником було укладено договір про внесення змін до Кредитного договору, яким п. 2.4. вказаного договору викладено у новій редакції, згідно якої, у відповідності до бізнес-плану, наданого Позичальником, та обумовленого ним цільового призначення кредиту, Банк надає кредит у грудні 2007 року –травні 2008 року. Крім того, 07.04.2008р., 08.05.2008р. і 22.09.2008р. між Банком та Позичальником було укладено договори про внесення змін до Кредитного договору, відповідно до яких, пункт 3.2. останнього було викладено у новій редакції, за якою змінено розмір відсотків за користування кредитом, який сплачуються Позичальником, відповідно –16%, 17% і 19% річних, що не передбачалось умовами Іпотечного договору, а також без повідомлення і згоди на такі зміни Іпотекодавця та без належної державної реєстрації цих змін. В той же час, згідно положень ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов’язання мають ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Зокрема, згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. При цьому, згідно ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Для належного виконання зобов’язань, статтею 546 ЦК України передбачені такі види забезпечення виконання зобов’язання, як неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. В силу ч. 1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Згідно ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Відповідно до ч. 1 ст. 593 ЦК України, право застави припиняється у разі: припинення зобов’язання, забезпеченого заставою; втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізація предмета застави; набуття заставодержателем права власності на предмет застави. Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом. При цьому, статтею 575 ЦК України передбачені окремі види застав: іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Закладом є застава нерухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом –у володіння третій особі. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом. Водночас, за змістом частини 1 ст. 583 ЦК України та частини 2 ст. 11 Закону України “Про іпотеку”, заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). При цьому, застава (іпотека) завжди є забезпеченням певного узгодженого із заставодавцем (іпотекодавцем) зобов’язання. Законодавством розрізняється застава (іпотека), надана боржником та застава (іпотека), надана третьою особою (майновим поручителем). У зв’язку з цим, в статті 1 Закону України “Про іпотеку” також визначено, що майновий поручитель –це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов’язання іншої особи –боржника за основним зобов’язанням, яке виникає за договорами позики, кредиту, купівлі-продажу, лізингу, а також зобов’язання, яке виникає з інших підстав, виконання якого забезпечене іпотекою. Крім того, згідно приписів ст. 19 Закону України “Про іпотеку”, будь-яке збільшення основного зобов’язання або процентів за основним зобов’язанням, крім випадків, коли таке збільшення прямо передбачене іпотечним договором, може бути здійснене після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Предметом спору у даній справі є вимоги ПП “Хімагроцентр” про припинення господарських правовідносин за іпотечним договором № 324 від 26.12.2007р. та про зобов’язання Відповідача подати до Державного реєстру обтяжень нерухомого майна заяву про припинення обтяжень, з посиланням на ст. 559 ЦК України і те, що зміни до Кредитного договору про збільшення розміру відсотків за користування кредитом, а значить –і обсягу відповідальності Позивача, як Іпотекодавця, було здійснено без належного повідомлення і згоди на те останнього, що є підставою для припинення зобов’язань за Іпотечним договором. Суд апеляційної інстанції, на підставі встановлених обставин справи та умов укладених договорів, з посиланням на положення діючого законодавства і, зокрема, ст.ст. 16, 509, 546, 548, 553, 559, 572, 575 ЦК України, ст. 1 Закону України “Про іпотеку”, а також, з урахуванням того, що при укладенні договорів про внесення змін до кредитного договору № 320-2007 від 26.12.2007р. відбулось збільшення процентів за кредитним договором, яке, у свою чергу, призвело до збільшення обсягу відповідальності Позивача за Іпотечним договором, за відсутності на це його згоди, та без належної державної реєстрації цих змін, дійшов висновку про обґрунтованість вимог останнього в частині визнання припиненими господарських правовідносин за іпотечним договором № 324 від 26.12.2006р. та залишення без змін рішення суду першої інстанції про задоволення цієї частини позовних вимог. Щодо іншої частини позовних вимог –про зобов’язання Відповідача подати до Державного реєстру обтяжень нерухомого майна заяву про припинення таких обтяжень, то суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що визначений Позивачем, у цій частині вимог, спосіб захисту не відповідає передбаченим законодавством способам захисту цивільних прав, у зв’язку з чим, дійшов висновку про залишення і цієї частини рішення суду першої інстанції без змін. Вказані висновки суду апеляційної інстанції, відповідають фактичним обставинам справи та наявним матеріалам і ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, із дотриманням процесуальних норм. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому підстав для зміни чи скасування постанови суду апеляційної інстанції, не вбачається. Керуючись ст.ст. 1115, 1117 – 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, – П О С Т А Н О В И В : Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” та Приватного підприємства “Хімагроцентр” залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2010р. у справі № 21/218-10 –без змін. Головуючий - суддя Козир Т.П. Судді Мамонтова О.М. Малетич М.М. http://reyestr.court.gov.ua/Review/14637135

В инструкции к Вашему счетчику должно быть описание данной ошибки. Если этого нет, направьте письменный запрос производителю.Предупредите товарищей, что Вы категорически против их экспертизы. Также необходимо видеть, что именно подписал Ваш муж и чем подтверждается то, что Вы влезли в работу счетчика. Напишите сразу заявление в прокуратуру о вымогательстве со стороны работников облэнерго.

Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 червня 2012 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Макарчук М.А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах та за довіреністю Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 5 березня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Донецької області від 4 травня 2012 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів, визнання положень договору недійсними, зобов'язання припинити дії, які порушують право, встановив: Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про захист прав споживачів, визнання положень договору недійсними, зобов'язання припинити дії, які порушують право. Рішенням Ленінського районного суду м. Донецька від 5 березня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Донецької області від 4 травня 2012 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. У касаційній скарзі ОСОБА_2 в інтересах та за довіреністю ПАТ «Альфа-Банк» просить рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 5 березня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Донецької області від 4 травня 2012 року скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги, оскаржуваного рішення районного та ухвали апеляційного суду вбачається, що скарга є необґрунтованою, докази та обставини, на які посилається представник відповідача в касаційній скарзі були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій і при їх дослідженні та встановленні, судами були дотримані норми матеріального і процесуального права. Керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України, ухвалив: Відмовити ОСОБА_2 в інтересах та за довіреністю Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» у відкритті касаційного провадження на рішення Ленінського районного суду м. Донецька від 5 березня 2012 року та ухвалу апеляційного суду м. Донецької області від 4 травня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»' про захист прав споживачів, визнання положень договору недійсними, зобов'язання припинити дії, які порушують право. Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: М.А.Макарчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/25237996

2/532/526/2012 Справа № 532/227/2012 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАІНИ 05.03.2012 Ленінський районний суд м. Донецька в складі: головуючого судді: Кротінова В.О. при секретарі: Шелістової Ю.К. за участю представника позивача: ОСОБА_1 представника відповідача: Присяжнюк Т.М. розглянувши у судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів, визнання положень договору недійсними, зобовязання припинити дії, які порушують право,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про захист прав споживачів, визнання положень договору недійсними, зобовязання припинити дії, які порушують право. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що 31.03.2009 року між ним та ЗАТ «Альфа- Банк» в особі спеціаліста відділення Донецьке №1 Миколенко Г.С., був укладений договір банківського вкладу № ДФЛ- 086458/46 «Ощадний». Назву банку було змінено з ЗАТ «Альфа-банк»на ПАТ «Альфа -Банк», що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємств. Під час дії договору ним з ПАТ «Альфа-Банк» було отримано письмове повідомлення від 15.08.2011 року, згідно якого Банк в односторонньому порядку переглянув умови за укладеним банківським вкладом та з 12.09.2011 року встанови комісію за зняття коштів у розмірі 6% для рахунку у доларах США та євро. Він не прийняв пропозицію банку щодо встановлення комісій за зняття готівки та 12.09.2011 року направив до відповідача відповідний лист щодо незгоди з встановленням тарифів, оскільки зазначені дії відповідача порушують його права та діюче законодавство України. Згідно листа відповідача від 11.10.2011 року банк вважає свою односторонню зміну умов договору, щодо встановлення комісії законною, правових підстав для задоволення заяви вкладника не встановив. Вважає дію, щодо встановлення комісії та зняття коштів та положення договору, що надають такі права відповідачу такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства України та укладеного договору. Просив суд визнати частину договору банківського вкладу № ДФЛ -086458/46 від 31.03.2009 року, укладеного між ним та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», а саме: розділ 2 «Правила обслуговування банківських владних (депозитних) рахунків» недійсною та зобовязати Публічне акціонерне товариства «Альфа- Банк» припинити дії, які порушують право, а саме щодо встановлення тарифів за заняття коштів у розмірі 6% по договору банківського вкладу № ДФЛ -086458/46 від 31.03.2009 року, укладеного між ним та Закритим акціонерним товариство «Альфа-Банк». У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, дав пояснення аналогічні обставинам викладеним у позовній заяві. Просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник відповідача - Присяжнюк Т.М. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, та пояснила, що 31 березня 2009 року між ЗАТ «Альфа-Банк», яке у звязку з приведенням організаційно - правової форми у відповідності до Закону України «Про акціонерні товариства» перейменовано на ПАТ «Альфа-Банк», та позивачем ОСОБА_3 укладено договір банківського вкладу № ДФЛ 086458/46 «Ощадний», у відповідності до умов якого банк відкрив владнику депозитний рахунок та прийняв від вкладника внесені ним грошові кошти у сумі 200,00 доларів США, при цьому на суму вкладу нараховуються проценти у розмірі 10,50% річних, які сплачуються шляхом їх перерахування першого робочого (банківського) дня місяця, наступного за звітним на рахунок з метою поповнення суми вкладу. Зазначеним договором банківського вкладу визначено, що даний договір складається з двох розділів: розділу 1 «Загальні умови договору банківського вкладу» та розділу 2 «Правила обслуговування вкладних (депозитних) рахунків у ЗАТ «Альфа-Банк»які нероздільно повязані між собою та складають єдиний документ. У п.п.2.5 договору банківського вкладу визначено, що підпис вкладника на аркуші розділу 1 договору банківського вкладу є письмовим підтвердженням того, що вкладник у письмовій формі ознайомлений з умовами вкладу типу «Ощадний»та правилами обслуговування вкладних (депозитних) рахунків в ЗАТ «Альфа- Банк», що встановлені банком на дату укладення договору банківського рахунку, затверджені розпорядженням ЗАТ «Альфа-банк» від 12.01.2009 року №33, оприлюднені у доступних для вкладника місцях операційних залів банку, які владнику розяснені, зрозумілі та з якими він цілком згоден. Враховуючи, що вкладником підписаний відповідний аркуш розділу №1 договору банківського вкладу можливо зробити беззаперечний висновок про те, що укладаючи договір банківського вкладу позивач знав про всі умови договору банківського вкладу, що всі умови договору банківського вкладу позивачу були цілком зрозумілі та з якими позивач цілком згоден. Вважає дії банку щодо встановлення комісії за зняття коштів у односторонньому порядку правомірними та просила суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Суд, вислухавши сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав. Так, у судовому засіданні встановлено, що 31.03.2009 року між позивачем та ЗАТ «Альфа- Банк» в особі спеціаліста відділення Донецьке №1 Миколенко Г.С., був укладений договір банківського вкладу № ДФЛ- 086458/46 «Ощадний». Назву банку було змінено з ЗАТ «Альфа-банк»на ПАТ «Альфа -Банк», що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємств. Відповідно до вимог ст. 1058 ч.1 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад) ,що надійшла, зобовязується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Під час дії договору позивача з ПАТ «Альфа-Банк» було отримано письмове повідомлення від 15.08.2011 року, згідно якого Банк в односторонньому порядку переглянув умови за укладеним банківським вкладом та з 12.09.2011 року встановити комісію за зняття коштів у розмірі 6% для рахунку у доларах США та євро. Однак відповідно до умов ст.. 55 ч.4 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів. Порядок повернення вкладу на депозитному рахунку врегульовано п.п. 1.5 1.6, 2.2 Договору банківського вкладу якими не встановлено жодної комісії за виконання банком операцій за рахунком клієнта. Як встановлено у судовому засіданні відповідач не маючи правових підстав на зниження процентів по банківському вкладу-10,50% встановивши комісію за зняття коштів у розмірі 6% фактично своїми діями знизив проценти до 4,5 % . Крім того грошові кошти, які внесені на депозитний рахунок, у тому числі кошти які нараховані банком, як відсоток за користування коштами владника є власністю позивача. Відповідно дот вимог ст. 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути повязані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму передбачених законом. У звязку з вищевикладеним суд вважає необхідним визнати частину договору банківського вкладу № ДФЛ -086458/46 від 31.03.2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», а саме: розділ 2 «Правила обслуговування банківських владних (депозитних) рахунків» недійсною та зобовязати Публічне акціонерне товариства «Альфа- Банк» припинити дії, які порушують право, а саме щодо встановлення тарифів за заняття коштів у розмірі 6% по договору банківського вкладу № ДФЛ -086458/46 від 31.03.2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариство «Альфа-Банк». На підставі ст. 1058, 1074, ЦК України, керуючись ст. ст. ст. 10,60, 209, 212-215 ЦПК України,- ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про захист прав споживачів, визнання положень договору недійсними, зобовязання припинити дії, які порушують право - задовольнити у повному обсязі. Визнати частину договору банківського вкладу № ДФЛ -086458/46 від 31.03.2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк», а саме: розділ 2 «Правила обслуговування банківських владних (депозитних) рахунків» недійсною. Зобовязати Публічне акціонерне товариства «Альфа- Банк» припинити дії, які порушують право, а саме щодо встановлення тарифів за заняття коштів у розмірі 6% по договору банківського вкладу № ДФЛ -086458/46 від 31.03.2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариство «Альфа-Банк». Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції в 10-денний строк з дня проголошення рішення. Суддя: В. О. Кротінов http://reyestr.court.gov.ua/Review/21876266

На дополнительном расследовании можно закрыть дело в связи с отсутствием состава преступления.

Исходя из Вашей ситуации, необходимо внимательно знакомиться с делом и стремится отправить его на дополнительно расследование, а там уже закрывать. Для этого Вам необходим адвокат. По ст.47 адвокат предоставляется бесплатный. Кроме того, попробуйте обратится в управление юстиции с просьбой предоставить вторичную бесплатную юридическую помощь. Может Вы подойдете по критериям и тогда получится выпутаться из данной ситуации.

За найденное решение спасибо форумчанину под ником АНА.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 травня 2011 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Горелкіна Н.А., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в особі Хмельницької філії на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 22 лютого 2011 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, орган опіки та піклування Шепетівського міськвиконкому про звернення стягнення на майно та виселення, в с т а н о в и в : Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 22 лютого 2011 року, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі заявник просить скасувати постановлені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Згідно ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Доводи скарги та зміст оскаржуваних рішень не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень. На підставі наведеного та керуючись ст. 328 ЦПК України,- у х в а л и в: Публічному акціонерному товариству комерційний банк «Приватбанк» в особі Хмельницької філії у відкритті касаційного провадження в справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, орган опіки та піклування Шепетівського міськвиконкому про звернення стягнення на майно та виселення відмовити. Додані до касаційної скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Н.А. Горелкіна http://reyestr.court.gov.ua/Review/16056231

Справа № 22ц-1030 Копія Головуючий у першій інстанції Чевилюк З.А. Справа № 22ц- 1030 Доповідач Карпусь С.А. Категорія № 19, 27 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2011 року м. Хмельницький Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Хмельницької області в складі: головуючого судді Баса О.Г., суддів: Карпусь С.А., Гринчука Р.С. при секретарі Мороз А.В. з участю: представника ПАТ КБ „Приватбанк” розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-1030 за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” на рішення Шепетівського міськрайонного суду від 20 грудня 2010 року за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3, орган опіки та піклування Шепетівського міськвиконкому, про звернення стягнення на майно та виселення. Заслухавши доповідача, пояснення учасників процесу, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів в с т а н о в и л а : В липні 2010 року ПАТ КБ „ПриватБанк” звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно та виселення. В обґрунтування своїх вимог вказувало, що 22.11.2007 року між ПАТ КБ „ПриватБанк” та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит в сумі 112142,86 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11, 04% на рік з кінцевим терміном повернення 21.11.2017 року. Того ж дня між тими ж сторонами був укладений договір іпотеки, за яким ОСОБА_1 надав в іпотеку житловий АДРЕСА_1 Посилаючись на те, що відповідач належним чином не виконував взяті на себе зобовязання за кредитним договором і допустив заборгованість в сумі 113686,55 доларів США, тому у відповідності з ч.2 ст. 1050, ч.2 ст. 1054 ЦК України, ст.ст. 33,39 Закону України „Про іпотеку”, ст. 109 ЖК України позивач просив звернути стягнення на будинок та земельну ділянку шляхом продажу їх ПАТ КБ „ПриватБанк” з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою з наданням банку всіх повноважень, необхідних для цього та виселити його з будинку. Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду від 20.08.2010 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб ОСОБА_3, орган опіки та піклування Шепетівського міськвиконкому. У грудні 2010 року позивач збільшив позовні вимоги, просив звернути стягнення на предмет іпотеки з початковою ціною реалізації 721428, 56 грн. та виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зі зняттям їх з реєстраційного обліку. Ухвалою цього ж суду від 07 грудня 2010 року залучено в якості співвідповідача ОСОБА_2 Рішенням Шепетівського міськрайонного суду від 20 грудня 2010 року ПАТ КБ „ПриватБанк” в позові відмовлено. В апеляційній скарзі ПАТ КБ „ПриватБанк” вважає рішення суду незаконним, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема ст. ст. 15, 590, 625, 629 ЦК України, неправильне застосування ст. 39 Закону України „Про іпотеку”. На його думку, суд відмовляючи в позові обмежив права ПАТ КБ „ПриватБанк” щодо вибору способу захисту свого порушеного права. Невиконання боржником кредитних зобовязань та неповернення кредитних коштів відповідно до наведених норм дозволяє банку, як іпотекодержателю звертати стягнення на предмет іпотеки. Висновки суду про не співмірність заборгованості та вартості заставного майна не можуть бути підставою для відмови в позові. Крім того, відповідачі самі порушили права неповнолітніх дітей, зареєструвавши їх у спірному будинку, ст. 109 ЖК України передбачає виселення без надання іншого житлового будинку, незважаючи на наявність у позивачів дітей. В запереченні на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1, посилаючись на законність та обгрунтованість судового рішення, просив відхилити апеляційну скаргу. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом правильно встановлені обставини справи, визначено характер спірних правовідносин та застосовано норми матеріального і процесуального права. Судом правильно встановлено, що 22 листопада 2007 року між ПАТ КБ „Приватбанк та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір на суму 1123142, 86 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 21.11.2017 року. ОСОБА_1 порушив узгоджений графік погашення кредиту, внаслідок чого станом на 06.12.2010 року утворилась заборгованість в розмірі 125799, 43 долара США, в тому числі заборгованість по кредиту 12032, 42 долари США, заборгованість по кредиту строкова 83870, 21 доларів США, заборгованість по процентах прострочена 12883, 75 доларів США, поточна заборгованість по відсотках 458,96 доларів США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту 8710, 33 долари США, прострочена заборгованість по комісії 2200, 00 доларів США, поточна заборгованість по комісії 200, доларів США. На забезпечення виконання цього зобовязання 22 листопада 2007 року сторони уклали договір іпотеки, за яким передане в іпотеку домоволодіння та земельна ділянка по пров. Натана Рибака, 2 в м. Шепетівці, що належать ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 23 грудня 2007 року, вартість якого складає 142857, 14 доларів США. Вказані обставини підтверджуються матеріалами справи та сторонами не оспорюються. Відповідно до довідки квартального комітету Шепетівської міської ради від 06.12.2010 року в АДРЕСА_1 проживають та зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_3, сини ОСОБА_5., ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2. Відмовляючи позивачу у зверненні стягнення на предмет іпотеки та виселенні усіх осіб, які мешкають у житловому будинку, суд керуючись положеннями Конвенції про права дитини, ст. 29 ЦК України, ст.ст. 8,12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, враховуючи думку органу опіки та піклування, представник якої в судовому засіданні заперечував проти позбавлення дітей права користування житлом у разі звернення на нього стягнення, та враховуючи вимоги ст. 39 Закону України „Про іпотеку”, правильно виходив з того, що строк виконання зобовязання не настав, не співмірні розмір поточної простроченої заборгованості та вартість предмета іпотеки, іншим житлом неповнолітні діти позичальника не забезпечені. Такі висновки суду підтверджуються матеріалами справи та відповідають закону, а тому суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог, правильно зазначивши , що Банк не позбавлений можливості використати інші механізми захисту порушених інтересів. Доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які б спростовували висновки суду першої інстанції. У відповідності з положеннями ст. 12 Закону України „Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” для відчуження предмета іпотеки та виселення неповнолітніх дітей необхідна згода органу опіки та піклування, проте вказаний орган такої згоди не надав. Рішення суду ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційної скарги для його скасування не вбачається. Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” відхилити. Рішення Шепетівського міськрайонного суду від 20 грудня 2010 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. Головуючий /підпис/ Судді /підписи/ Копія вірна: суддя апеляційного суду С.А.Карпусь http://reyestr.court.gov.ua/Review/14513456

А где Вы видели, чтобы Тигипко что-то грамотное подготовил и осуществил? Я уже писал о полной неграмотности данного закона. Они им даже умудрились внеси изменения в закон который уже утратил свою силу. На свою репутацию депутатам уже давно плевать. Кроме всего прочего, данные изменения противореча конституции в части частной собственности. Ведь поручитель не всегда заемщик, а если договор поручительства недействительный, то какой может быть арест?

Теперь всем необходимо поблагодарить Тигипко за такой закон. Видимо у него самого проблемы с кредитами, вот так и решил не отдавать имущество. Спасибо тебе СЕРЕЖА, хоть как-то помог заемщикам сохранить навечно имущество за собой.

Вот что написано в законе:2. Визнаючи недійсним кредитний договір, у якому виконання зобов’язання позичальника забезпечено заставою майна позичальника або поручителя, суд за заявою кредитодавця накладає на таке майно арешт. 3. Арешт з майна підлягає зняттю, якщо протягом 30 днів з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання недійсним кредитного договору кошти у розмірі, визначеному судом, будуть повернуті кредитодавцю. Якщо у зазначений строк зобов’язання повернути кошти не виконано, кредитодавець має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на арештоване майно. 4. Арешт на майно, накладений відповідно до частини другої цієї статті, підлягає зняттю після виконання зобов’язання повернути кредитодавцю кошти у розмірі, визначеному судом. 5. Визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов’язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов’язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним — після виконання зобов’язання повернути кредитодавцю кошти у розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті. Пока на имуществе находится арест суда его нельзя продать никому - ни владельцу, ни кредитору, ни исполнителю - ТУПИК. Просить снять могут, НО в законе написано, что арест снимается только при погашении задолженности.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 3 жовтня 2012 року м. Київ Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів Жайворонок Т.Є., Патрюка М.В., Григор’євої Л.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., - розглянувши в судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2, відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі Полтавської філії відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» та відділу державної виконавчої служби Великобагачанського районного управління юстиції Полтавської області про визнання виконавчого напису нотаріуса недійсним і таким, що не підлягає виконанню, та закриття виконавчого провадження, в с т а н о в и л а : У жовтні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2, відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» (далі – ВАТ «ВТБ Банк») в особі Полтавської філії ВАТ «ВТБ Банк» та відділу державної виконавчої служби Великобагачанського районного управління юстиції Полтавської області про визнання виконавчого напису нотаріуса недійсним і таким, що не підлягає виконанню, та закриття виконавчого провадження. Зазначав, що 7 лютого 2007 року між ним та акціонерним комерційним банком «Мрія» (далі – АКБ «Мрія»), правонаступником якого є ВАТ «ВТБ Банк», був укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав йому кредит у розмірі 125 тис. грн на строк до 7 лютого 2013 року зі сплатою 17 % річних, а він зобов’язався повернути кредит і сплатити проценти на умовах, установлених указаним договором. З метою забезпечення виконання вимог за зазначеним кредитним договором 7 лютого 2007 року між ним та АКБ «Мрія» укладено договір застави, за яким він передав у заставу банку транспортний засіб – автомобіль марки КІА, модель Маgentis, 2007 року випуску, який належить йому на праві власності. 9 вересня 2009 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис щодо звернення стягнення на автомобіль марки КІА, модель Маgentis, 2007 року випуску у зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 обов’язків за кредитним договором від 7 лютого 2007 року. Посилаючись на те, що зазначений виконавчий напис вчинено нотаріусом із порушенням вимог Закону України «Про нотаріат», постанови Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», оскільки ОСОБА_1 не була отримана письмова вимога кредитора про усунення порушень основного зобов’язання та не доведено безспірність заборгованості за кредитним договором, а також порушенням вимог Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», за яким звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду або в позасудовому порядку, при цьому звернення стягнення на підставі виконавчого напису нотаріуса цим Законом не передбачено, позивач просив визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2 9 вересня 2009 року, недійсним та таким, що не підлягає виконанню, і закрити виконавче провадження з виконання цього виконавчого напису. Рішенням Великобагачанського районного суду Полтавської області від 18 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 11 травня 2011 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2011 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2011 року ОСОБА_1 ставить питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. В обґрунтування заяви ОСОБА_1 надав рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року та постанову Верховного Суду України від 15 листопада 2010 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначену правову норму. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2012 року поновлено ОСОБА_1 строк для подання заяви про перегляд судового рішення; цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2, ВАТ «ВТБ Банк» в особі Полтавської філії ВАТ «ВТБ Банк» та відділу державної виконавчої служби Великобагачанського районного управління юстиції Полтавської області про визнання виконавчого напису нотаріуса недійсним і таким, що не підлягає виконанню, та закриття виконавчого провадження допущено до провадження Верховного Суду України в порядку гл. 3 розд. V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_1 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: 1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; 2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом. За змістом ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається, з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. Судами встановлено, що 7 лютого 2007 року між АКБ «Мрія» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 125 тис. грн на строк до 7 лютого 2013 року зі сплатою 17 % річних, а позичальник зобов’язався повернути кредит і сплатити проценти на умовах, установлених указаним договором. З метою забезпечення виконання вимог за зазначеним кредитним договором 7 лютого 2007 року між АКБ «Мрія» та ОСОБА_1 укладено договір застави, за яким ОСОБА_1 передав у заставу банку транспортний засіб – автомобіль марки КІА, модель Маgentis, 2007 року випуску, який належить йому на праві власності. 9 вересня 2009 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис щодо звернення стягнення на автомобіль марки КІА, модель Маgentis, 2007 року випуску у зв’язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 обов’язків за кредитним договором від 7 лютого 2007 року. Згідно з постановою відділу державної виконавчої служби Великобагачанського районного управління юстиції Полтавської області від 30 вересня 2009 року відкрито виконавче провадження з виконання зазначеного виконавчого напису. Залишаючи в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, суд касаційної інстанції погодився з їхніми висновками про те, що звернення стягнення на заставлене майно на підставі виконавчого напису нотаріуса не суперечить вимогам чинного законодавства, у тому числі Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», оскільки Закон України «Про заставу», яким передбачено можливість здійснення звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса, є спеціальним актом, спрямованим на врегулювання правовідносин, що виникли у сфері забезпечення виконання кредитних зобов’язань, зокрема, звернення стягнення на предмет застави. У рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року у справі, що виникла з подібних правовідносин – звернення стягнення на заставлене майно, міститься висновок про те, що Закон України «Про заставу» застосовується до спірних правовідносин лише в частині, що не суперечить Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», нормами якого не передбачено здійснення звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса. Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого. Згідно із ч. 1 ст. 590 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом ст. 20 Закону України «Про заставу» звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду на підставі напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором. Частина 3 ст. 6 ЦК України передбачає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. У ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, наведено вичерпний перелік позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а саме: передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов’язання в порядку, встановленому цим Законом; продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери. Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, не передбачено. Згідно із ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Таким чином, норми Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є спеціальними відносно Закону України «Про заставу». Отже, положення Закону України «Про заставу» у частині здійснення звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, як такі, що суперечать нормам Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, щодо позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження. Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2011 року, яке надане ОСОБА_1 як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції не врахував, що звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса не відповідає вимогам Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин (9 вересня 2009 року), і безпідставно не застосував до спірних правовідносин норми зазначеного Закону, що призвело до неправильного вирішення справи. Постанова Верховного Суду України від 15 листопада 2010 року, що додана ОСОБА_1 до заяви, не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки вказану постанову ухвалено в порядку перегляду судових рішень Верховним Судом України після їх перегляду в касаційному порядку з підстав, визначених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Ураховуючи викладене, ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2011 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Згідно із ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву у разі наявності однієї з підстав, передбачених ст. 355 цього Кодексу. Керуючись п. 1 ст. 355, п. 1 ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України постановила: Заяву ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2011 року задовольнити. Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Л.І. Григор’єва В.І. Гуменюк Т.Є. Жайворонок Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» № 1255-ІV є спеціальним Законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна, у зв’язку з чим Закон України «Про заставу» та ст. 590 ЦК України підлягає застосуванню лише в частині, що йому не суперечить. Відповідно до ст. 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» (у редакції, чинній до внесення змін згідно із Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг») звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому Законом, або в позасудовому порядку. Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса Законом у зазначеній редакції не передбачалось. http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/81...5e?OpenDocument

Тут все красиво расписано - введение в заблуждение, не честная предпринимательская деятельность

Вот еще статья: http://jurliga.ligazakon.ua/news/2012/10/8/74159.htm

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 7 вересня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Гвоздика П.О., суддів: Амеліна В.І., Євграфової Є.П., Іваненко Ю.Г., Остапчука Д.О., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю "УСП Україна" про визнання договору недійсним, стягнення суми та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 20 грудня 2010 року, в с т а н о в и л а: У липня 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з названим позовом. Зазначав, що 30 червня 2010 року уклав із Товариством з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) "УСП Україна" договір про надання послуг спрямованих на придбання квартири через "Українську соціальну програму" (далі "УСП"), організовану ТОВ "УСП Україна". Цього ж дня ним було сплачено 60000 грн. комісійного платежу за цим договором. Оскільки цей договір укладений з порушенням вимог Закону України "Про захист прав споживачів", внаслідок застосування ТОВ "УСП Україна" нечесної підприємницької практики, предметом договору є надання фінансових послуг на, що відповідач не має ліцензії, ОСОБА_6 просив суд визнати спірний договір недійсним та стягнути з відповідача на його користь 60000 грн., сплачених за цим договором. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 жовтня 2010 року позов задоволено частково: договір про надання послуг від 30 червня 2010 року, укладений між ТОВ "УСП Україна" та ОСОБА_6 визнано недійсним; стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_6 60000 грн. сплачених за цим договором та судові витрати, а в решті вимог відмовлено. Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 20 грудня 2010 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов, місцевий суд виходив із того, що спірний договір є недійсним, оскільки укладено його було внаслідок використання ТОВ "УСП Україна" нечесної підприємницької практики. Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд дійшов висновку про те, що при підписанні спірного договору позивач погодився з його умовами, а тому їх не можна визнати несправедливими щодо нього. Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. Місцевим судом при вирішенні справи встановлено, що 30 жовтня 2010 року між ОСОБА_6 та ТОВ "УСП Україна" укладено договір про надання послуг, предметом якого є надання позивачеві послуг, спрямованих на придбання транспортного засобу/об'єкту нерухомості, через "УСП", організовану відповідачем, базуючись на принципі взаємодопомоги учасників "УСП". Відповідно до п. 2.1 цього договору ТОВ "УСП Україна" зобов'язується надати учаснику УСП наступні послуги: зареєструвати учасника "УСП"; організувати і проводити розподільчі акти щодо надання права на отримання обраного товару; надавати інформацію щодо результатів розподільчих актів виключно учаснику "УСП"; організовувати та створювати умови для придбання товару учасником "УСП"; здійснювати оплату товару та забезпечувати отримання товару учасником "УСП" згідно з умовами діяльності "УСП"; інші послуги, зазначені в умовах діяльності "УСП". Пунктом 3 договору передбачені обов'язки учасника УСП, а саме: сплатити комісійні, що становлять 6 % + ПДВ від суми, визначеної в п 1.3 договору; щомісячно сплачувати чисті платежі, за рахунок яких товариство здійснює оплату товару, адміністративні витрати плата за послуги ТОВ "УСП Україна" з організації діяльності програми "УСП"; дотримуватись умов діяльності "УСП", отримати товар в порядку, передбаченому у додатку № 2 та інше. Умовами діяльності програми "УСП", а саме п.п. 5, 6 передбачений порядок проведення розподільчих актів та порядок проведення розподільчого акту, згідно заяви-пропозиції. За змістом яких вбачається, що рішення про передачу позивачу товару залежить лише від волі відповідача, який сам на власний розсуд приймає таке рішення. Процедура прийняття рішення про передачу товару є непрозорою, а інформація щодо результатів проведених конкурсів та осіб, які отримали право на товар є конфіденційною і не може бути перевірена позивачем. Встановивши зазначене, місцевий суд дійшов висновку про те, що діяльність ТОВ "УСП Україна" вводить споживача в оману, оскільки програма "УСП" формується виключно на коштах учасників "УСП", без залучення коштів Товариства. Оплата товару здійснюється за кошти, внесені учасниками УСП, в подальшому учасник "УСП", який отримав товар, сплачує внески, які фактично компенсують кошти іншим учасникам "УСП", тобто один учасник програми за свої власні кошти, без інвестування коштів відповідача оплачує товар іншому учаснику програми. При цьому, позивач сплачував відповідачу не за одержання товару чи послуги, а фактично за можливість одержання права на купівлю товару, яке надавалось не за рахунок відповідача, а за рахунок залучення інших споживачів і їх коштів до такої ж схеми, право отримати товар позивачем залежить від розміру фонду і внесення коштів іншими учасниками "УСП". Згідно із п. 7 ч. 3 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" забороняються як такі, що вводять в оману утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Проте, апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та в порушення вимог ст.ст. 213, 214 і 303 ЦПК України висновків місцевого суду не спростував та ґрунтуючись на тих самих доказах дійшов помилкового висновку про те, що укладаючи спірний договір ТОВ "УСП Україна" діяло добросовісно. Разом з цим не можна погодитись і з висновком місцевого суду в частині задоволення вимоги ОСОБА_6 про визнання спірного договору недійсним, виходячи з наступного. Як роз'яснено у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Частиною 2 ст. 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Таким чином, місцевий суд встановивши, що оспорюваний ОСОБА_6 договір є нікчемним, внаслідок того, що його недійсність передбачена законом, дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення цієї вимоги позивача, а повинен був лише обмежитись констатацією цього факту. Оскільки за змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а кожна із сторін такого правочину зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, то висновок місцевого суду в частині стягнення з ТОВ "УСП Україна" на користь позивача 60000 грн. сплачених за спірним договором відповідає вимогам закону. За таких обставин, рішення апеляційного суду не можна визнати законними й обґрунтованими, тому відповідно до ст. 341 ЦПК України це судове рішення в частині відмови у задоволення вимоги ОСОБА_6 про визнання договору недійсним підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги з інших підстав, а в іншій частині підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 336, 339 та 341 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 ОСОБА_7 задовольнити частково. Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 20 грудня 2010 року в частині відмови у задоволенні вимоги ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю "УСП Україна" про визнання договору недійсним скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові з інших підстав. В решті рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 20 грудня 2010 року скасувати, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 червня 2010 року залишити в силі. Рішення оскарженню не підлягає. Головуючий П.О. Гвоздик Судді: В.І. Амелін Є.П. Євграфова Ю.Г. Іваненко Д.О. Остапчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/18247244