ANTIRAID

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26.02.10 Справа № 2/217 Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Залицайло М.С. за участю представника позивача Сахаревича В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Регіональна будівельно-технічна компанія”, м.Львів до відповідача: Публічного акціонерного товариства „Фольксбанк”, м.Львів про визнання недійсним пп.5.2.11 кредитного договору №КР28798 від 28.08.2009р. В С Т А Н О В И В: Товариство з обмеженою відповідальністю „Регіональна будівельно-технічна компанія”, м.Львів звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства „Фольксбанк”, м.Львів про визнання недійсним пп.5.2.11 кредитного договору №КР28798 від 28.08.2009р. Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 19.10.2009р. порушив провадження у справі та призначив розгляд справи на 29.10.2009р. Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 28 серпня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ВАТ «Фольксбанк» та ТОВ «Регіональна будівельно-технічна компанія» було укладено кредитний договір №КР28798, в силу якого відповідач зобов'язувався надати позивачу грошові кошти в сумі 2500000 доларів США строком на 21 місяць з погашенням кредиту в кінці терміну. Відповідно до пп.5.2.11 кредитного договору позивач (позичальник) зобов'язаний у термін до 01 грудня 2008 року сплатити плату за розгляд кредитної заявки згідно тарифів банку в розмірі 12 500,00 доларів США . На думку позивача, пп. 5.2.11 кредитного договору підлягає визнанню судом недійснім як такий, що не відповідає нормам чинного законодавства та порушує права позивача з огляду на наступне. Як стверджує позивач, визначення поняття «розгляд кредитної заявки»чи «кредитна заявка»у кредитному договорі відсутнє. Підписавши кредитний договір сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов цього договору. В силу п.1.1, 1.2 кредитного договору відповідач зобов'язувався надати позивачу грошові кошти в сумі 2 500 000,00 доларів США строком на 21 місяць. Оскільки кредитна заявка містить всього лише волевиявлення сторони та інформацію, необхідну для реалізації сторонами чергового етапу кредитного договору, обов'язок відповідача надати кредитні кошти та обов'язок відповідача розглянути кредитну заявку не можуть розглядатись як різні зобов’язання. Однак у кредитному договорі надання кредитних коштів та розгляд кредитної заявки визначаються як окремі дії відповідача, кожну з яких позивач замовляє окремо, та кожну з яких позивач оплачує окремо. На думку позивача, очевидною є безпредметність мнимої послуги розгляду кредитної заявки. Позивач фактично не споживає (не одержує) послуги, він лише реалізує своє право на одержання чергової частини кредиту. Крім цього, як зазначає позивач, оплата за договором кредиту може встановлюватися двома паралельними способами: комісійна винагорода за отримання кредиту, яка розраховується у відсотках від суми кредиту та сплачується під час отримання кредиту; проценти за користування кредитом, які нараховуються за кожен день користування кредитними коштами. Відповідно до ч.3 ст.53 Закону України „Про банки і банківську діяльність” банку забороняється вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг. Статтею 9 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції” (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору) до недобросовісної конкуренції віднесено дії щодо купівлі-продажу товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом, тобто купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, непотрібних споживачу або контрагенту. Умовою укладення кредитного договору та надання позивачу кредиту була, у тому числі, оплата нав'язаної відповідачем послуги - розгляд кредитної заявки про надання грошових коштів (пп. 5.2.11 кредитного договору). Також, як стверджує позивач, в силу положень ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. За правилами ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Відповідно до п.«в»ч.4 ст.5 Декрету КМ України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Позивач станом на момент укладення кредитного договору не мав та до сьогодні не має ліцензії на здійснення операцій щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. З огляду на цю обставину, на думку позивача, положення пп.5.2.11 кредитного договору суперечить змісту викладених вище імперативних норм чинного законодавства, що визначають порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті в Україні. Відповідач проти позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву. Зокрема відповідач зазначив, що позивач, уклавши з відповідачем кредитний договір на встановлених у договорі умовах, погодився на всі зазначені умови. Банк здійснює кредитні операції на власних умовах, які передбачаються у кредитному договорі. Позичальник мав право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом (у відповідності до ст.1056 ЦК України), однак не зробив цього та отримав кредитні кошти у користування. Також відповідач зазначив, що розгляд кредитної заявки не є мнимою послугою, а визначений та встановлений законом, кредитним договором. Відносини потенційного позичальника та банку при поданні, розгляді кредитних заявок, встановленні та сплаті коштів за розгляд кредитних заявок регулюються також, крім умов кредитного договору, банківськими звичаями, звичаями ділового обороту, якими, у відповідності до ст.7 ЦК України, можуть регулюватись цивільні відносини . Як стверджує відповідач, твердження Позивача про те, що пп.5.2.11 кредитного договору суперечить нормам чинного законодавства, що визначають порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті України, не є вірними з наступних підстав. В даному підпункті договору не сказано, що безпосередній розрахунок (виконання) повинен здійснюватись в іноземній валюті, не наведено валюти виконання грошового зобов'язання, а зазначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, тобто зазначено розмір грошового зобов'язання у вигляді еквіваленту в іноземній валюті. Стаття 533 ЦК України визначає валюту виконання грошового зобов'язання, а саме, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, як в пп.5.2.11 кредитного договору, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Оскільки, інший порядок визначення суми, що підлягає сплаті в гривнях не встановлений договором або іншим нормативно-правовим актом, то сторони повинні керуватися правилом, яке встановлено в ст.533 ЦК України, а саме: сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Крім того, представником відповідача письмово повідомлено суд про зміну найменування банку з Відкритого акціонерного товариства „Фольксбанк” на Публічне акціонерне товариство „Фольксбанк”, яке являється правонаступником всіх прав та обов’язків ВАТ «Фольксбанк». Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду. 12.11.2009р. відповідачем було подано клопотання про зупинення провадження у справі до моменту вирішення Личаківським районним судом м.Львова цивільної справи за позовом відповідача до позивача про стягнення заборгованості та зустрічним позовом позивача до відповідача про визнання недійсним кредитного договору №КР28798 від 28.08.2009р. Ухвалою суду від 26.11.2009р. в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено, оскільки розгляд цивільної справи в Личаківському районному суді м.Львова не перешкоджає розглядові справи №2/217. Відповідачем у справі через канцелярію суду було подано апеляційну скаргу на ухвалу суду від 26.11.2009р. Ухвалою суду від 16.12.2009р. провадження у справі №2/217 було зупинено. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2009р. було відмовлено відповідачу в прийнятті апеляційної скарги до провадження. Ухвалою суду від 01.02.2010р. проваджння у справі №2/217 поновлено. Представникам сторін роз’яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало. Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне. 28 серпня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ВАТ «Фольксбанк»та ТОВ «Регіональна будівельно-технічна компанія»було укладено кредитний договір №КР28798, в силу якого відповідач зобов'язувався надати позивачу грошові кошти в сумі 2 500000 доларів США строком на 21 місяць з погашенням кредиту в кінці терміну, а позивач зобов’язувався повернути відповідачу основну суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом у строки та в порядку, передбачених кредитним договором. 18 вересня 2008 року сторони підписали додаток №1 до кредитного договору, яким внесли зміни до порядку нарахування та сплати процентів за кредитом. 28 листопада 2008 року сторони підписали додаток № 2 до кредитного договору, яким було змінено розмір процентів за користування кредитними коштами. 21 січня 2009 року сторони підписали додаток №3 до кредитного договору, яким було змінено порядок притягнення винної сторони до відповідальності за порушення договірних зобов'язань. Відповідно до оспорюваного пп.5.2.11 кредитного договору позивач (позичальник) зобов'язаний у термін до 01 грудня 2008 року сплатити плату за розгляд кредитної заявки згідно тарифів банку в розмірі 12 500,00 доларів США на рахунок № 35703100008383, МФО 325213, код ЄДРПОУ 32968045. При прийнятті рішення суд виходив з наступного. Згідно ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зокрема, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Частиною першою ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України. Відповідно до абз.2 ч.3 ст.213 Цивільного кодексу України якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Згідно п.3.1 кредитного договору надання кредиту здійснюється відповідачем частинами відповідно до графіку видачі кредиту на підставі письмових заявок позивача та документів, що підтверджують цільове використання кредиту, шляхом скерування кредитних коштів для продажу на МВР та зарахування гривневого еквівалента на поточний рахунок позивача. Відповідно до пп.3.2.1 кредитного договору для отримання окремої частини кредиту позивач зобов'язаний разом із поданням заявки на надання такої частини кредиту надавати відповідачу у письмовому вигляді інформацію про загальну суму коштів (власних та залучених), інвестованих в будівництво, акти виконаних робіт, договори, накладні та/або рахунки щодо авансової проплати за будівельні матеріали (з наданням розшифровок на матеріали), які підлягають перевірці відповідачем. Перевірка здійснюється протягом 5 календарних днів з моменту подання позивачем документів і заявки на отримання частини кредиту. Як вбачається з пп.3.2.2 кредитного договору позивач зобов'язаний подати заяву на отримання першої частини кредиту не пізніше 01 грудня 2008 року включно. Згідно п.3.3 кредитного договору грошові кошти перераховуються відповідачем з кредитного рахунку на банківський (поточний) рахунок позивача (або інший рахунок, вказаний позичальником в заяві про перерахування коштів) після підписання з відповідачем договорів щодо забезпечення виконання зобов'язань позивача за кредитним договором та на підставі письмової заяви позивача про перерахування грошових коштів не пізніше дня наступного за днем отримання банком заяви. Відповідно до пп.5.2.24 кредитного договору обов'язком позивача є надання відповідачу у письмовому вигляді разом із поданням заявки на надання кожної частини кредиту інформації про загальну суму коштів (власних та залучених), інвестованих в будівництво. Підписавши кредитний договір сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов цього договору. Відповідно до п.п.1.1, 1.2 кредитного договору відповідач зобов'язувався надати позивачу грошові кошти в сумі 2 500 000,00 доларів США строком на 21 місяць з погашенням кредиту в кінці терміну, а позивач зобов’язувався повернути відповідачу основну суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом у строки та в порядку, передбачених кредитним договором. Оскільки кредитна заявка містить лише волевиявлення позичальника та інформацію, необхідну для реалізації сторонами чергового етапу кредитного договору, суд погоджується з аргументами позивача щодо того, що обов'язок відповідача надати кредитні кошти та обов'язок відповідача розглянути кредитну заявку не можуть розглядатись як різні зобов’язання. Проте, у кредитному договорі надання кредитних коштів та розгляд кредитної заявки визначаються як окремі послуги відповідача, кожну з яких позивач замовляє окремо, та кожну з яких окремо оплачує. Вказана обставина підтверджується також і поясненнями представника відповідача в судових засіданнях. Як ним зазначено, клієнти банку оплачують послугу по розгляду кредитної заявки незалежно від одержання кредитних коштів. Навіть у разі відмови сторони від кредитного договору, положення про оплату послуги по розгляду кредитної заявки діє та підлягає виконанню на загальних підставах. Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. В даній ситуації позивач фактично не одержав та не спожив послугу, він лише реалізував своє право на одержання чергової частини кредиту. Таким чином, положення пп.5.2.11 кредитного договору суперечать загальним положенням ЦК України про договір надання послуг. Посилання відповідача на ту обставину, що відносини сторін з приводу укладення кредитного договору регулюються виключно главою 71 ЦК України спростовується наступним. Згідно ч.2 ст.628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Відповідно до ч.8 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях. Вказані норми чинного законодавства вичерпують предмет кредитного договору та дають можливість зробити висновок, шо оплатне надання послуги щодо розгляду документів клієнта не належить до предмету кредитного договору. Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч.8 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях. Як вбачається зі змісту положень ч.2 ст.1 Закону України «Про банки і банківську діяльність»метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника. Відповідно до ч.3 ст.53 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банку забороняється вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції. Згідно ч.1, 3 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг. За правилами ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Положеннями ч.1, 2 ст.1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»поняття «недобросовісна конкуренція»визначається як будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності. Недобросовісною конкуренцією є дії у конкуренції, зокрема (але не виключно) визначені главами 2-4 цього Закону. Статтею 9 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції” (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору) до недобросовісної конкуренції віднесено дії щодо купівлі-продажу товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортиментом, тобто купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, непотрібних споживачу або контрагенту. Умовою укладення кредитного договору та надання позивачу кредиту була, у тому числі, оплата нав'язаної відповідачем послуги - розгляд кредитної заявки про надання грошових коштів. Щодо доводів відповідача стосовно свободи договору та застосування у договірних відносинах принципу диспозитивності суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Положення пп.5.2.11 кредитного договору містять відступи від імперативних норм чинного законодавства. Незважаючи на волю сторін, договір не може містити умов, які порушують норми законодавства у сфері захисту від недобросовісної конкуренції, у сфері здійснення розрахунків у іноземній валюті тощо. Таким чином, на думку суду, положення пп.5.2.11 кредитного договору суперечать імперативним нормам законодавства, а саме положенням ст.627, ч.1 ст.1054 ЦК України, ч.2 ст.1, ч.3 ст.53, ч.1, 3 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ч.1, 2 ст.1, ст.9 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції”. Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно ч.1 ст.215 ЦК України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України є підставою недійсності такого правочину. Відповідно до ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути визнано судом недійсним повністю або в частині. Частина 3 ст.215 ЦК України встановлює, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Враховуючи наведене, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову щодо визнання недійсним пп.5.2.11 кредитного договору №КР28798 від 28.08.2009р. Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підставні та такі, що підлягають до задоволення. Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст.49 ГПК України необхідно покласти на відповідача. З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 202, 203, 213, 215, 627, 901, 1054 ЦК України, ст.ст. 207 ГК України, ч.2 ст.1, ч.3 ст.53, ч.1, 3 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ч.1, 2 ст.1, ст.9 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції”, ст.ст. 1, 4, 33, 34, 35, 44, 49, 82, 83, 84, 85, 116 ГПК України, суд – В И Р І Ш И В: 1. Замінити відповідача –Відкрите акціонерне товариство «Фольксбанк»його процесуальним правонаступником –Публічним акціонерним товариством «Фольксбанк»(код ЄДРПОУ 19358632). 2. Позов задоволити. 3. Визнати недійсним пп.5.2.11 кредитного договору №КР28798 від 28.08.2009р, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Електрон Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Фольксбанк»(м.Львів, вул.Грабовського, 11, код ЄДРПОУ 19358632) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіональна будівельно-технічна компанія»(м.Львів, вул.Наукова, буд.3Б, кім.215, код ЄДРПОУ 32968045). 4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Фольксбанк»(м.Львів, вул.Грабовського, 11, код ЄДРПОУ 19358632) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна будівельно-технічна компанія»(м.Львів, вул.Наукова, буд.3Б, кім.215, код ЄДРПОУ 32968045) 85 грн. 00 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. 5. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України. Суддя http://reyestr.court.gov.ua/Review/8850210

У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 квітня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С. суддів: Висоцької В.С., Гримич М.К., Колодійчука В.М., Савченко В.О. розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк», треті особи - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» на рішення апеляційного суду Харківської області від 23 лютого 2011 року, встановила: У жовтні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» (далі - ПАТ АБ «Укргазбанк»), в якому просив визнати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом ОСОБА_4 від 11 листопада 2009 року про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, яка належить йому на праві власності, таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначив, що даний виконавчий напис було вчинено без дотримання вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій, а саме: дія кредитного та іпотечного договору не закінчилася, він не отримував письмової вимоги про усунення порушень, в квартирі, яка є предметом іпотеки, проживають малолітні діти, права яких порушено. Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2010 року в задоволенні заявленого позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 23 лютого 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано виконавчий напис, вчинений на вимогу ПАТ АБ «Укргазбанк» таким, що не підлягає виконанню. У касаційній скарзі ПАТ АБ «Укргазбанк» просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що нотаріусом та ПАТ АБ «Укргазбанк» не доведено правомірність вчинення виконавчого напису. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 16 листопада 2007 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ТОВ «Кламер» було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ПАТ АБ «Укргазбанк» надав позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію з загальним лімітом 157 000 грн., а позичальник зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі не пізніше 14 листопада 2019 року (а.с.60). З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 16 листопада 2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ АБ «Укргазбанк» було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, власником якої є ОСОБА_3 (а.с.9-14). Матеріалами справи підтверджено, що умови кредитного договору належним чином не виконувалися. Згідно п. 3.1.6 договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку одноразової чи неодноразової про строчок позичальником сплатити процентів за користування кредитними коштами, неповернення кредиту іпотеко держателю (а.с.10). Пунктом 283 Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, в редакції, яка діяла на момент виниклих правовідносин, вчинення виконавчого напису в разі порушення основного зобов'язання та (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після спливу тридцяти днів з моменту одержання іпотекодавцем і боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця письмової вимоги про усунення порушень. З матеріалів справи вбачається, що ПАТ АБ «Укргазбанк» 16 листопада 2009 року направив позивачу письмову вимогу про усунення порушень кредитного договору, яку позивач отримав 25 листопада 2009 року (а.с.75-77). Проте в матеріалах справи відсутні дані про направлення банком письмової вимоги боржнику ТОВ «Кламер», як це передбачає абзац 4 п.283 Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. За таких підстав суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку про те, що іпотекодержателем не було подано документів, достатніх для встановлення безспірності заборгованості та прострочення виконання зобов'язання. Суд апеляційної інстанції дав належну оцінку наданим сторонами доказам, вірно визначився із спірними правовідносинами, правильно застосував норми матеріального права. Задоволення позову не позбавляє ПАТ АБ «Укргазбанк» права на звернення до суду за захистом свого права, в тому числі з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч.1 ст.335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу,про перевагу одних доказів над іншими. За таких обставин ухвалені судові рішення підлягають залишенню без змін відповідно до ст.337 ЦПК України, оскільки ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 336, ст. 337 ЦПК колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» відхилити. Рішення апеляційного суду Харківської області від 23 лютого 2011 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді: В.С. Висоцька В.М.Колодійчук М.К. Гримич В.О. Савченко http://reyestr.court.gov.ua/Review/23930422

Справа № 2-3552/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2012 року року Подільський районний суд м.Києва в складі: головуючого - судді Зіміної В.Б., при секретарі: Мацюк М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Подільського районного суду м.Києва позовну заяву ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про розірвання кредитного договору, стягнення заборгованості та звернення стягнення на майно та зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_6 про визнання кредитного договору недійсним;- В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до Подільського районного суду м.Києва з позовною заявою до відповідачів про розірвання кредитного договору №014/0983/81/60352 від 06.09.07р., укладеного між сторонами, стягнення заборгованості за зазначеним договором розмірі 1184105,86 грн. та звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: земельної ділянки, площею 0,10 га., розташованою за адресою: АДРЕСА_1, належної відповідачам на праві спільної часткової власності. Свій позов позивач обґрунтовує тим, що 06.09.07р. між позивачем та відповідачкою ОСОБА_3 укладено кредитний договір №014/0983/81/60352 відповідно до умов якого позивач відкрив відповідачу не відновлювальну кредитну лінію з лімітом 126875 доларів США строком до 06.09.17р. зі сплатою 13 % річних. В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору між позивачем та відповідачами укладений договір іпотеки, згідно умов якого в іпотеку була передана земельна ділянка, площею 0,10000 га., розташована за адресою: АДРЕСА_1, належна відповідачам на праві спільної часткової власності. В порушення умов кредитного договору, відповідачка ОСОБА_3 не виконала свої зобов'язання щодо своєчасного погашення заборгованості за кредитом. Згідно розрахунку заборгованості станом на 01.03.10р. відповідачка ОСОБА_3 має заборгованість в загальному розмірі 148198,48 дол. США, що еквівалентно 1184105,86 грн., яка складається з заборгованості за кредитом - 142444,24 дол. США, що еквівалентно 1138129,48 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 4836,63 дол. США, що еквівалентно 38644,67 грн. та пені за несвоєчасне повернення відсотків в розмірі 917,61 дол. США, що еквівалентно 7331,70 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_3 в судовому порядку, а також розірвати кредитний договір та звернути стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку по АДРЕСА_1 В подальшому позивач збільшив розмір позовної вимоги про стягнення заборгованості по кредитному договору до 1987978,03 грн., посилаючись на час, якій пройшов з моменту подачі позову та подальше невиконання відповідачкою умов кредитного договору (а.с. 95-100). В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги з тих же підстав та просили їх задовольнити. Представник відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_5. та ОСОБА_7 проти позову заперечував, посилаючись на те, що спірний договір кредиту відповідачкою ОСОБА_3 не підписувався. Від її імені договір підписаний ОСОБА_6, якій ОСОБА_3 не давала повноважень на підписання договору та отримання коштів в кредит. Про існування кредитного договору ОСОБА_3 стало відомо тільки після звернення банку до суду з зазначеним вище позовом. Фактично коштів по даному кредитному договору ОСОБА_3 не отримувала, сплату відсотків за кредитним договором не здійснювала. В зв'язку з чим, ОСОБА_3 подала зустрічну позовну заяву та посилаючись на вимоги ст.ст. 203, 215, 237, 241 ЦК України, ставить питання про визнання кредитного договору №014/0983/81/60352 від 06.09.07р., укладеного начебто між нею та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», недійсним. Відповідачка ОСОБА_6. позов не визнала, а зустрічну позовну заяву підтримала та просила її задовольнити, мотивуючи тим, що ОСОБА_3 не надавала ії будь-яких повноважень на укладання спірного кредитного договору, отримані нею по договору кошти ОСОБА_3 не передавались. Відповідачка також повідомила, що вона фактично не знайома з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 Всі ці особи знайомі зі ОСОБА_14, якій запропонував ним виступити інвесторами по будівництву будинку по АДРЕСА_1. З цією метою, вони за допомогою ОСОБА_14, 27.06.07р. придбали у спільну часткову власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 та 06.09.07р. отримали кредит в розмірі 126875 доларів США в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Також ними в ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» був отриманий ще один кредит, оформлений на ім'я ОСОБА_4 Всі перемови з працівниками банку щодо умов отримання та повернення кредиту здійснював ОСОБА_14, вона тільки підписала кредитний договір та передала кошти отримані в кредит забудовнику будинку. Сплату відсотків по кредитному договору вона не здійснювала, за домовленістю погашення кредиту повинен був здійснювати ОСОБА_14. На даний час будинок не добудований, всі перемови з банком щодо мирного вирішення питання не дали результатів. Представник відповідача ОСОБА_4 проти позову заперечував, зустрічну позовну заяву визнав з тих же підстав та підтвердив пояснення ОСОБА_6 Представник ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» зустрічний позов не визнав. Заслухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає, а зустрічна позовна заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного. У судовому засіданні встановлено, що 06.09.07р. в приміщенні ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» було оформлено кредитний договір №014/0983/81/60352, сторонами якого зазначено ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі заступників начальника Голосіївського районного відділення КРД ВАТ «Райфффйзен Банк Аваль» Шаповала П.І. та Климчук А.А. і ОСОБА_3, відповідно до умов якого банк відкрив відповідачки ОСОБА_3 не відновлювальну кредитну лінію з лімітом 126875 доларів США строком до 06.09.17р. зі сплатою 13 % річних. Як вбачається з дослідженого судом спірного кредитного договору, договір містить реквізити позичальника ОСОБА_3, але підписаний від імені позичальника іншою особою - ОСОБА_6 При цьому, договір не містить посилань на те, що договір від імені ОСОБА_3 укладається іншою особою та не визначає підстав його укладання ОСОБА_6 (а.с. 8-13). У судовому засіданні представники позивача повідомили, що договір підписаний ОСОБА_6 на підставі довіреності. Відповідачка ОСОБА_6 та представник відповідача ОСОБА_3 пояснили, що ОСОБА_3 надавала одну довіреність від 21.08.07р., якою уповноважувала ОСОБА_6 бути її представником в державних органах з питань отримання Державного акту на земельну ділянку по АДРЕСА_1 та розпорядження цією земельною ділянкою. Представником відповідача ОСОБА_3 надано суду оригінал зазначеної довіреності, дослідивши якій суд впевнився, що довіреність уповноважує ОСОБА_6 на вчинення дій по отриманню Державного акту на належну ОСОБА_3 частину земельної ділянки по АДРЕСА_1, будівництву та оформленню прав власності на будь-які житлові споруди на вищевказаній земельній ділянці, реєстрації правовстановлюючих документів та розпорядженню цім нерухомим майном. Довіреність посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12 21.08.07р., зареєстровано в реєстрі за №П-4343 (а.с. 154). У судовому засіданні ОСОБА_6 та представник ОСОБА_3 також пояснили, що інших довіреностей ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_6 не надавала. ОСОБА_3 не уповноважувала ОСОБА_6 на підписання договору кредиту та на отримання коштів. Про підписання спірного кредитного договору ОСОБА_6. ОСОБА_3 не повідомляла, коштів отриманих в кредит ОСОБА_3 не передавала. Як вбачається з досліджених судом матеріалів справи 06.09.07р. ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» меморіальним валютним ордером №3/81/60352 перерахував кошти в розмірі 126875 доларів США на рахунок 26220825210, зазначивши отримувачем: ОСОБА_3, призначення платежу: видача коштів по договору №014/0983/81/60352 від 06.09.07р. та на підставі заяви на видачу готівки №GRV/1545-35, оформленої від імені ОСОБА_3 видав кошти в розмірі 125000 доларів США (а.с. 31, 166). В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_6 пояснила, що кошти в розмірі 125000 доларів США були отримані нею і в заяві на видачу готівки в графі отримувач стоїть її підпис. Представник відповідача ОСОБА_3 пояснив, що ОСОБА_3 зазначених коштів не отримувала. Таким чином, судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 не уповноважувала ОСОБА_6 на укладання від її імені кредитного договору №014/0983/81/60352 від 06.09.07р. та на отримання кредитних коштів в розмірі 125000 доларів США. Згідно вимог ст. ст. 239, 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншої особі для представництва перед третіми особами. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє. Видача довіреності є одностороннім правочином, а тому порядок її видачі має відповідати загальним правилам ЦК України. п.п. 1, 5 ст. 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину. Відповідно до ст.638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди. Приймая до уваги те, що ОСОБА_3 не видавала ОСОБА_6 довіреності на укладання від її імені кредитного договору №014/0983/81/60352 від 06.09.07р., не надавала своєї згоди на отримання кредиту, не узгоджувала зі стороною договору ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» умов кредитного договору та не підписувала спірний договір, суд вважає, що кредитний договір №014/0983/81/60352 від 06.09.07р. є неукладеним. Якщо правочину не відбулося, відповідно не відбувається і зміни цивільних права та обов'язки сторін, тобто у ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» не виникло обов'язку по видачі кредиту, а у ОСОБА_3 не виникло права на отримання коштів. Належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 отримала кредитні кошти в розмірі 125000 доларів США суду представлено не було. Але під час розгляду справи було з'ясовано, що фактично не укладений правочини призвів до зміни прав і обов'язків сторін, оскільки на підставі неукладеного кредитного договору банк видав гроші в розмірі 125000 доларів США та звернувся з позовом до ОСОБА_3 щодо стягнення з неї заборгованості за спірним договором, тому суд вважає за можливе захисти права позивача за зустрічним позовом шляхом визнання спірного правочину недійсними, оскільки відповідно до п.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його внутрішньої волі, а в даному випадку ОСОБА_3 не виявляла своєї воли на укладання спірного кредитного договору. Оскільки судом встановлено, що кредитний договір №014/0983/81/60352 від 06.09.07р. укладено не було і ОСОБА_3 не має зобов'язань по даному кредитному договору, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача в частині розірвання кредитного договору №014/0983/81/60352 від 06.09.07р. та стягнення заборгованості з ОСОБА_3 за зазначеним кредитним договором в розмірі 1987978,03 грн. В забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору №014/0983/81/60352 від 06.09.07р., 06.09.07р. між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6, яка діяла від свого імені та імені відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_7. укладений договір іпотеки, згідно умов якого в іпотеку була передана земельна ділянка, площею 0,10 га., розташована за адресою: АДРЕСА_1, належна відповідачам на праві спільної часткової власності (а.с. 17-21). Приймая до уваги те, що ОСОБА_3 не має зобов'язань по кредитному договору №014/0983/81/60352 від 06.09.07р., суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, якій був укладений в забезпечення виконання зобов'язань по данному кредитному договору. Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України судові витрати по зустрічному позову покласти на відповідача. На підставі викладеного, ст.ст. 202, 203, 215, 216, 239, 244, 638, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 213-215, 292, 294 ЦПК України, суд; - ВИРІШИВ: В задоволенні позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про розірвання кредитного договору, стягнення заборгованості та звернення стягнення на майно - відмовити. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_6 про визнання кредитного договору недійсним, задовольнити. Визнати кредитний договір №014/0983/81/60352 від 06.09.07р. оформлений від імені ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3, недійсним. Стягнути з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Київської регіональної дирекції ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 17 (сімнадцять) грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 (сто двадцять) грн. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва через Подільський районний суд м.Києва в порядку та строки, встановлені законом. Аапеляційну скаргу протягом десяти днів з дня проголошення рішення, Особи, які брали участь у розгляді справи, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: СУДДЯ Зіміна В. Б. http://reyestr.court.gov.ua/Review/24777185

Справа № 2-10894/11 РІШЕННЯ іменем України "04" жовтня 2011 р. Шевченківський районний суд м. Києва в складі: головуючого – Сіромашенко Н.В., при секретарі – Шубко Н.М., розглянувши в відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерготрансінвест Холдинг» про визнання недійсним договору поруки №416-П/08 від 2 вересня 2008 року та визнання недійсним пп. «д»п.2.1. Договору про відкриття кредитної лінії №298-МВ/08 від 2 вересня 2008 року,- ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, просив визнати недійсним з моменту укладення договір поруки №416-П/08, укладений 2 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк»; визнати недійсним з моменту укладення п.п. «д»п. 2.1. договору про відкриття кредитної лінії №298-МВ/08, укладений 2 вересня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк»та ТОВ «Енерготрансінвест Холдинг». В обґрунтування свої вимог посилається на те, що у порядку забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Енерготрансінвест Холдинг» за договором, укладеним з ЗАТ «Альфа-Банк», про відкриття кредитної лінії від 2 вересня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ним цього ж дня було укладено договір поруки №416-П/08, відповідно до якого забезпечується виконання грошових вимог банку до позичальника за вказаним договором про відкриття кредитної лінії №298-МВ/08. При цьому договір поруки №416-П/08 від 2 вересня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк»та ОСОБА_1 був укладений в забезпечення виконання неіснуючого зобов'язання ТОВ «Енерготрансінвест Холдинг» за неукладеним та нечинним договором про відкриття кредитної лінії №298-МВ/08 від 2 вересня 2008 року, що не відповідає приписам чинного законодавства і у відповідності до закону підлягає визнанню судом недійсним, оскільки згоди щодо суми траншу, валюти та строку погашення боргу, що є предметом договору (його істотною умовою), сторони в належній (письмовій) формі досягли лише 10 вересня 2008 року, уклавши додаткову угоду №1 до договору про відкриття кредитної лінії №298-МВ/08, відповідно до якої банк зобов'язався надати боржнику конкретну суму коштів в конкретно визначеній валюті, а саме: 5000000 грн., а також був погоджений строк повернення кредиту. Крім того, при укладенні договору про відкриття кредитної лінії банком не були в повному обсязі виконані вимоги ЗУ «Про захист прав споживачів»в частині надання інформації про орієнтовну сукупну вартість кредиту, а у самому договорі про відкриття кредитної лінії або додатку до нього не зазначається перелік, розмір і база розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, здійснення валютно-обмінних операцій, відсутній детальний розпис загальної вартості кредиту, а також дати і суми надання таких частин кредиту. Умови кредитного договору є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на його (позивача) шкоду. В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі. Представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на те, що 2 вересня 2008 року, у відповідності до вимог чинного законодавства, між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ТОВ «Енерготрансінвест Холдинг» був укладений договір про відкриття кредитної лінії №298-МВ/08, відповідно до якого банк зобов'язався надати останньому для придбання мінеральних добрив кредит у вигляді мультивалютної відновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості 60000 гривень, строком дії по 31 грудня 2008 року. Станом на 2 вересня 2008 року сторони дійшли домовленості щодо всіх істотних умов кредитного договору, підписали договір та скріпили печатками. 2 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Альфа-Банк»було укладено договір поруки №416-П/08, згідно якого поручитель поручився за виконання боржником зобов'язань, що виникли на підставі основного договору або можуть виникнути на підставі нього в майбутньому, що також узгоджується з положеннями закону. Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного. Судом встановлено, що 2 вересня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ТОВ «Енерготрансінвест Холдинг» укладався договір про відкриття кредитної лінії №298-МВ/08 строком дії до 31 грудня 2008 року, відповідно до якого банк зобов'язався відкрити позичальнику мультивалютну відновлювальну лінію і на підставі додаткових угод до цього договору окремими частинами (траншами) надати останньому кредит для придбання мінеральних добрив та/або рефінансування витрат на придбання мінеральних добрив за рахунок позичкових коштів банків. З пп. «д»п.2.1. даного договору вбачається, що належне виконання позичальником зобов'язань забезпечується порукою ОСОБА_1 на повну суму зобов'язань позичальника та на строк дії цього договору. Відповідно до п.4.2. вказаного договору банк зобов'язався надати позичальнику кредит лише у межах строку дії кредитної лінії окремими частинами (траншами) шляхом надання одного траншу, що дорівнює ліміту кредитної лінії, або декількох траншів, але так, щоб у будь-який момент розмір кредиту не перевищував ліміт кредитної лінії. Кожний транш за умовами цього пункту договору за взаємною згодою сторін надається на підставі окремої додаткової угоди до цього договору, укладеної між позичальником і банком, у строк не пізніше двох днів з дня її укладення, і у кожній з яких, сторони повинні визначити валюту і розмір траншу. Пунктом 4.4. договору передбачено, що перша додаткова угода згідно з пунктом 4.2. цього договору могла бути укладена, зокрема, лише після укладення у належній формі та набуття чинності всіх документів щодо забезпечення договору. 2 вересня 2008 року у порядку забезпечення договору про відкриття кредитної лінії №298-МВ/08 було укладено договір поруки №146-П/08 між ОСОБА_1 та ЗАТ «Альфа-Банк» (ПАТ «Альфа-Банк»). У подальшому, а саме: 10 вересня 2008 року, 11 вересня 2008 року, 12 вересня 2008 року, 15 вересня 2008 року, 16 вересня 2008 року, 17 вересня 2008 року, 18 вересня 2008 року, 22 вересня 2008 року, 24 вересня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк»та ТОВ «Енерготрансінвест Холдинг»були укладені додаткові угоди про надання траншів у відповідних сумах грошових коштів. За даними угодами були встановлені відсотки за користування траншами та строки їх повернення, а також зазначено на відсутність у боржника права дострокового повернення траншу. У відповідності до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. За своєю правовою природою договір про відкриття кредитної лінії є кредитним договором, який згідно з ч.1 ст. 1055 ЦК України укладається у письмовій формі, і за яким, за приписами ч.1 ст.1054 ЦК України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до положень ч.1 ст. 638 ЦК України та ч.2 ст. 180 ГК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Крім того, відповідно до ч.3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Таким чином, істотними умовами кредитного договору, як господарського договору, у відповідності до чинного законодавства, є умови про предмет, ціну та строк його дії. Проте всупереч вимогам вищевикладених норм права на момент укладення договору про відкриття кредитної лінії, тобто станом на 2 вересня 2008 року, між сторонами договору не було досягнуто домовленості щодо його істотних умов, визначених законом, а саме: щодо траншу, валюти, відсотків та строку повернення кредиту. За таких обставин, з урахуванням вимог п.8 ст.181 ГК України, п.8 постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», що має рекомендаційний характер, даний договір є неукладеним (таким, що не відбувся). Правовий аналіз ст.ст. 548, 553 ЦК України вказує на те, що зобов'язання щодо поруки покликані у відповідності до ч.1 ст. 553 ЦК України забезпечити належне виконання боржником дійсного основного зобов'язання. При цьому у відповідності до ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язань, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя; поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Виходячи з того, що договір про відкриття кредитної лінії від 2 вересня 2008 року не був укладеним; договір поруки, визнання якого недійсним є предметом даного спору, передував укладенню кредитного договору, то відсутні правові підстави для виникнення правових наслідків його дійсності. У зв'язку з вищенаведеним, з врахуванням положень ч.1 ст. 203 ЦК України та ч.1 ст. 215 ЦК України, суд приходить до висновку про недійсність договору поруки, укладеного 2 вересня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1, який є недійсним з моменту його вчинення, виходячи зі змісту ч.1 ст. 236 ЦК України. За викладених підстав є недійсним і пп. «д»п.2.1. вказаного договору про відкриття кредитної лінії. Приймаючи до уваги вищенаведене, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1, а також у відповідності до ч.1 ст.88 ЦПК України стягнути на його користь понесені ним та документально підтверджені судові витрати. Керуючись ст.ст. 208, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, 203, 215, 236, 509, 548, 553, 638, 1054, 1055 ЦК України, суд- ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Енерготрансінвест Холдинг»про визнання недійсним договору поруки №416-П/08 від 2 вересня 2008 року та визнання недійсним пп. «д»п.2.1. Договору про відкриття кредитної лінії №298-МВ/08 від 2 вересня 2008 року задовольнити. Визнати недійсним договір поруки №416-П/08 від 2 вересня 2008 року, укладений між ЗАТ «Альфа-Банк»(ПАТ «Альфа-Банк) та ОСОБА_1. Визнати недійсним пп. «д»п.2.1. Договору про відкриття кредитної лінії №298-МВ/08 від 2 вересня 2008 року, укладеного між ЗАТ «Альфа-Банк»(ПАТ «Альфа-Банк») та ТОВ «Енерготрансінвест Холдинг». Стягнути з ПАТ «Альфа-Банк»на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 17 гривень та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 37 гривень. Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. СУДДЯ: http://reyestr.court.gov.ua/Review/18618402

Для исключения ипотеки из реестра, нотариуса необходимо ставить ответчиком, а не третьим лицом.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ _______________________________________________________________________ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 липня 2012 року м. Чернівці Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі: головуючого Литвинюк І. М. суддів: Половінкіної Н.Ю., Бреславського О.Г. секретаря: Скрипник С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_5, треті особи - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький О.О. про визнання договору іпотеки № 011/0032/23738 від 29 грудня 2007 року недійсним, за апеляційною скаргою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Чернівецької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 травня 2012 року, - В С Т А Н О В И Л А : Позивачка ОСОБА_1 09 квітня 2012 року звернулася до суду з позовом до ВАТ «Райффайзен банк Аваль», ОСОБА_5 про визнання договору іпотеки № 011/0032/23738 від 29 грудня 2007 року недійсним. Посилалася на те, що її чоловіку ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19 грудня 2007 року належить житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 Право власності на зазначений будинок зареєстровано в Чернівецькому комунальному бюро технічної інвентаризації 25 грудня 2007 року. Будинок по АДРЕСА_1 було придбано ними за час перебування у шлюбі, тому вона у відповідності до ст. 60 СК України є співвласником вказаного будинку. Вказувала на те, що 29 грудня 2007 року між ВАТ „Райффайзен Банк Аваль" та її чоловіком було укладено кредитний договір № 014\0032\82\44549, відповідно до якого кредитор надає позичальнику, а позичальник отримує відповідно до умов кредитування кошти у розмірі 117 300,00 гривень. На забезпечення вищезазначеного кредитного договору сторони уклали договір іпотеки № 011\0032\23738 від 29 грудня 2007 року, відповідно до якого ВАТ „Райффайзен Банк Аваль" - іпотекодержатель та ОСОБА_5 - іпотекодавець передав у заставу (іпотеку) належний йому на праві власності будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1, що є предметом договору іпотеки. Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балацьким О.О.. На момент укладання договору іпотеки у будинку проживала вона, її чоловік ОСОБА_5 та їх малолітній син ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, а пізніше, 21 серпня 2008 року, народився син ОСОБА_3, а тому відповідач ОСОБА_5 на укладення договору іпотеки мав би отримати дозвіл органу опіки та піклування. Вважаючи, що вищезазначений договір іпотеки укладений з порушенням норм чинного законодавства, просила визнати його недійсним. Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 травня 2012 року позов задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки № 011/0032/23738 від 29 грудня 2007 року, укладений між ОСОБА_5 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Виключено з Державного реєстру іпотек запис про заборону відчуження будинку по АДРЕСА_1 На дане рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 травня 2012 року відповідач ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Чернівецької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль»подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, оскільки під час укладення спірного договору сторони та їх неповнолітні діти не були зареєстровані в житловому будинку по АДРЕСА_1 Крім того, судом першої інстанції не взято до уваги те, що позивач звернувся до суду поза межами строку позовної давності. Судова колегія, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені у скарзі доводи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду в частині задоволення позовних вимог про виключення з Державного реєстру іпотек запису про заборону відчуження будинку по АДРЕСА_1 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог, а в решті - залишенню без змін з наступних підстав. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір укладений без попередньої згоди органу опіки та піклування, чим порушені права неповнолітньої дитини, гарантовані ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", на користування переданим в іпотеку жилим будинком, тому за правилами ч. 6 ст. 203, ст. 215 ЦК України такий договір є недійсним, та прийняв рішення про виключення з Державного реєстру іпотек запису про заборону відчуження будинку по АДРЕСА_1 Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_5, який є чоловіком позивачки ОСОБА_1, на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19 грудня 2007 року належить житловий будинок, що знаходиться по АДРЕСА_1 Право власності на зазначений будинок зареєстровано в Чернівецькому комунальному бюро технічної інвентаризації 25 грудня 2007 року. Будинок по АДРЕСА_1 було придбано ними за час перебування у шлюбі. Для забезпечення повного і своєчасного виконання ОСОБА_5 боргових зобов»язань за кредитним договором між ним та ВАТ "Райффайзен Банк Аваль» 29 грудня 2007 року укладено іпотечний договір, за умовами якого іпотекодавець (ОСОБА_5.) надав іпотекодержателю (ВАТ "Райффайзен Банк Аваль») в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 На момент укладення спірного договору будинок, який є предметом іпотеки, був місцем постійного проживання неповнолітньої дитини позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_5 -ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. Частиною 4 ст. 29 ЦК України встановлюється, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є також місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Згідно ст.ст. 3, 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання»місце реєстрації є місцем проживання фізичної особи. Проте, з аналізу цих норм, відсутність у фізичної особи реєстрації за місцем проживання, а саме у спірному майні, не означає припинення права власності на це помешкання або обмеження будь-яких його прав, в тому числі права користування, а сам факт реєстрації місця проживання є лише фактом, підтверджуючим місцезнаходження особи. З наведеного вбачається, що в разі наявності в одного з батьків права на користування житловим будинком, таке право мають також його діти, які не досягли десяти років. Факт постійного проживання малолітнього ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 підтверджено довідкою про склад та реєстрацію сім'ї КЖРЕП 11 від 10 січня 2012 року, а також довідкою КМУ „Міської дитячої поліклініки", в якій вказана адреса зазначена як місце постійного проживання, за яким він знаходиться на обліку МДП з народження. Також факт проживання дитини у спірному будинку з дня народження підтвердили свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8. Згідно ч. 2 ст. 177 СК України батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири. Статтею 17 Закону України "Про охорону дитинства" передбачається, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Спеціальні умови передачі нерухомого майна в іпотеку передбачені ст.6 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої у разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном у власника необхідною умовою передачі цього майна в іпотеку є також згода уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування (в даному випадку органу опіки та піклування). Відповідно до частини другої та третьої ст.18 Закону України «Про охорону дитинства»діти члена сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчужені жилих приміщень та купівлі нового житла. Правові норми, які регулюють особливості вчинення нотаріальних дій, де беруть участь неповнолітні особи, чи від імені малолітніх вчиняють дії батьки чи опікуни, також містяться в Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5. Згідно п. 13 вказаної Інструкції при вчиненні нотаріальних дій нотаріуси за паспортом встановлюють особу учасників цивільних відносин, які особисто звернулися за вчиненням нотаріальних дій. Отже, з паспортних даних нотаріус також з»ясовує наявність у осіб неповнолітніх дітей та зареєстроване місце проживання цих осіб. Як вбачається зі змісту кредитного та іпотечного договорів, місцем постійного проживання позичальника ОСОБА_5 вказано адресу за місцем реєстрації: АДРЕСА_1, однак ВАТ Райффайзен Банк Аваль» та нотаріус не звернули увагу на вказану обставину, не з'ясували, де саме проживає позичальник та його дитина, чи не будуть порушені її права щодо користування житлом у випадку стягнення боргу на іпотечне майно, та не перевірили суперечливі дані щодо місця реєстрації та проживання ОСОБА_5, які містяться в довідці КЖРЕП 11 від 26 грудня 2007 року та зазначених договорах. За таких обставин, для здійснення належного захисту майнових прав малолітнього від зловживань з боку його батьків, сам факт наявності у іпотекодавця дитини віком до десяти років зобов»язував нотаріуса, який посвідчував вказану угоду та реєстрував обтяження щодо нерухомого майна, витребувати у відчужувача дозвіл на укладення такого договору від територіального органу опіки та піклування незалежно від місця реєстрації дитини. Відповідно до ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Недодержання в момент вчинення правочину стороною цих вимог є підставою його недійсності (ч. 1 ст. 215 ЦК України). Статтею 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним договору іпотеки з підстав недотримання при його укладенні вимог ст. 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", яка передбачає, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Наведені положення узгоджуються із вимогами ч. 2 ст. 64 та ч. 1 ст.156 Житлового кодексу України та ч. 1 ст. 405 ЦК України. Отже, доводи апеляційної скарги про те, що під час укладення спірного договору ОСОБА_1 та малолітній ОСОБА_2 не були зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 не може бути належним запереченням щодо вимог позивача, оскільки дотримання законів (в даному випадку обов»язкової згоди уповноваженого органу) для укладення відповідних договорів в силу ст. 203 ЦК України є обов»язковою умовою, недодержання якої в силу ч.1 ст. 215 ЦК України є підставою його недійсності. Також безпідставними є доводи апелянта про незастосування судом до даного спору позовної давності, оскільки перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п. 28 постанови Пленуму Верховного Суду України 6 листопада 2009 року № 9). З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним слід залишити без змін. Разом з тим, вимоги про виключення з державного реєстру іпотек запису про заборону відчуження будинку не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410, та Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 9 червня 1999 року № 31/5, виключення записів з цих реєстрів здійснюється відповідним реєстратором, а не судом. Однак до реєстратора таких вимог не заявлено і до участі у справі в якості відповідача реєстратор не залучений. З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про виключення з державного реєстру іпотек запису про заборону відчуження будинку підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих вимог. Керуючись ст.ст. 307, 309, 314 ЦПК України , колегія суддів ,- В И Р І Ш И Л А: Апеляційну скаргу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»в особі Чернівецької обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль»задовольнити частково. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 16 травня 2012 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_5, треті особи - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький О.О. про виключення з державного реєстру іпотек запису про заборону відчуження будинку по АДРЕСА_1 скасувати. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, яка діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_5, треті особи - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Балацький О.О, про виключення з державного реєстру іпотек запису про заборону відчуження будинку по АДРЕСА_1 відмовити. В решті рішення залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/25168157

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Дьоміної О.О. суддів: Демяносова М.В., Касьяна О.П., Кафідової О.В., Коротуна В.М., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, Закритого акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсною додаткової угоди, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 19 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 08 квітня 2010 року,- в с т а н о в и л а: У квітні 2009 року позивач ЗАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до відповідачів та після уточнення позовних вимог, просив постановити рішення про звернення стягнення на предмет іпотечного договору квартири АДРЕСА_1, шляхом застосування процедури продажу з наданням позивачеві іпотекодержателю права укладати від імені відповідачів договір купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, отримати витяг з Державного реєстру прав власності та інших повноважень, необхідних для здійснення продажу, та одночасно виселити відповідачів із вказаної квартири та зняти з реєстраційного обліку. Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 19 листопада 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 08 квітня 2009 року, в задоволенні позовних вимог ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про звернення стягнення на предмет іпотеки та в позові ОСОБА_7 до ОСОБА_6, ЗАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсної додаткової угоди відмовлено повністю. У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права. Ухвалою судді Верховного Суду України від 07 вересня 2010 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 19 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 08 квітня 2010 року. Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 26 квітня 2011 року зазначена цивільна справа призначена до судового розгляду. Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 18 листопада 2011 року зазначена цивільна справа, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 19 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 08 квітня 2010 року, на підставі пункту 2 розділу ХІІІ «Перехідних положень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передана на розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Судами встановлено, що 11.04.2008 року між представником ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 було укладено договір про іпотечний кредит, за яким останнім було отримано кредит в сумі 229775 грн. на поліпшення якості окремої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2, строком до 11.04.2019 року, із зобовязанням також сплати відсотків за користування ним в розмірі 15% річних та інших платежів, передбачених цим договором. 11 квітня 2008 року в забезпечення виконання основного зобовязання позичальника, сторони по справі уклали іпотечний договір, предметом якого стала зазначена квартира, що перебуває у спільній дольовій власності відповідачів, та договір поруки з ОСОБА_7 Також, судами встановлено, що 20.10.2008 року між банком ЗАТ КБ «ПриватБанк» та позичальником ОСОБА_6 було укладено додаткову угоду, за якою до договору про іпотечний кредит від 11.04.2008 року було внесено зміни щодо валюти зобовязання та умов і порядку погашення кредиту. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що згідно копій платіжних документів та витягу з рахунку ОСОБА_6, відкритому у ЗАТ КБ «ПриватБанк», на час розгляду справи в місцевому суді боржником було погашено 60 282,88 грн., вимог про дострокове повернення заборгованості за кредитом не заявлялося та розмір прострочених боргових зобовязань, який забезпечено іпотекою, є неспівмірним із заставною вартістю квартири. Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів касаційної інстанції дійшла до висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 19 листопада 2009 року та ухвали апеляційного суду Полтавської області від 08 квітня 2009 року, оскільки судові рішення законні та обґрунтовані, а доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,- у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити. Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 19 листопада 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 08 квітня 2010 року - залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: О.О. Дьоміна Судді: М.В. Демяносов О.П. Касьян О.В. Кафідова В.М. Коротун http://reyestr.court.gov.ua/Review/21117309

Справа № 2-543/12 Категорія 18 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (ЗАОЧНЕ) 27 березня 2012 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Козлова Р.Ю. , при секретарях Марченко Я. М.,Гуцинюку М.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Центрінвестбуд -2000», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, третя особа Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, про визнання договору іпотеки частково недійсним, визнання майнових прав та зобовязання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивачка звернулась до суду з вказаним вище позовом до відповідачів, просить визнати недійсним іпотечний договір, укладений 29.12.2006 між АКБ «Київ» та TOB «Центрінвестбуд - 2000» в частині передачі в іпотеку майнових прав на нерухомість, будівництво якої ще не завершено, а саме на квартиру АДРЕСА_1, з підстав визначених ч.1 ст. 215, ч.1 ст. 203 ЦК України, як такий що суперечить чинному законодавству. В обґрунтування своїх вимог позивачка посилається на наступні обставини. 04.10.2005 між позивачкою та відповідачами було укладено інвестиційну угоду №14-Б-122, відповідно до умов якої позивачка прийняла участь у фінансуванні фонду будівництва вказаної квартири у новобудові з метою отримання у власність квартири шляхом внесення коштів на рахунок Банку з датою введення будинку в експлуатацію 3 квартал 2007 року. На виконання умов Угоди позивачка оплатила передбачену угодою суму у розмірі 736 461 грн. 00 коп., що складає 100% вартості площі об'єкта інвестування. Разом з тим, TOB «Центрінвестбуд -2000» в порушення вимог ст. 583 ЦК України про заставу майна та Закону України «Про іпотеку», без відома та згоди позивачки передав належні позивачу майнові права на вказану квартиру в іпотеку АКБ «Київ». За вказаних обставин позивачка просить визнати іпотечний договір недійсним з частині передачі в іпотеку майнових прав на обєкт інвестування та зобов'язати відповідача приватного нотаріуса КМНО зняти забору щодо відчуження обєкта будівництва та виключити запис з державного реєстру іпотек в цій частині. Крім того, позивачка просить суд визнати за нею майнові права на квартиру АДРЕСА_1. В судове засіданні позивачка не зявилась, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином. Представник позивача направив суду заяву, у якій просить суд проводити судове засідання у відсутність позивачки, проти ухвалення заочного рішення не заперечує. Представник відповідача TOВ «Центрінвестбуд -2000» у судове засідання не зявився, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, направив суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що представник відповідача не заперечує проти задоволення позову. Представник відповідача ПАТ КБ «Київ», у судове засідання не зявився, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином. Відповідач приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, в судове засідання не зявилась, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином. В матеріалах справи міститься письмова заява відповідачки, у якій відповідачка просить суд проводити судове засідання у її відсутність. Представник третьої особи у судове засідання не зявився, про день, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін та ухвалити заочне рішення за згодою представника позивача. Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку. Судом встановлено, 25.05.2004 року між відповідачем TOB «Центрінвестбуд -2000» та TOB «Київвисотбуд» укладено інвестиційний договір №11 на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1, відповідно до умов якого, TOB «Київвисотбуд» передав TOB «Центрінвестбуд -2000» 16 квартир, зокрема квартиру №122 секція Б. 04.10.2005 між позивачкою та відповідачами було укладено інвестиційну угоду №14-Б-122, відповідно до умов якої позивачка прийняла участь у фінансуванні фонду будівництва вказаної квартири у новобудові з метою отримання у власність квартири шляхом внесення коштів на рахунок Банку з датою введення будинку в експлуатацію 3 квартал 2007 року. На виконання умов Угоди позивачка оплатила передбачену угодою суму у розмірі 736 461 грн. 00 коп., що складає 100% вартості площі об'єкта будівництва. 29.12.2006 між відповідачами укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом КМНО ОСОБА_2 Відповідно до умов договору Іпотеки, TOB «Центрінвестбуд 2000» в забезпечення своїх зобов'язань за кредитним договором №161/06 від 22.12.2006 передало в іпотеку майнові права на нерухомість, будівництво якої не завершено, а саме майнові права на квартири в житловому будинку, що будується в АДРЕСА_1. Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Крім того, представник відповідача не заперечував тієї обставини, що позивачці не було відомо про передачу в іпотеку майнових прав на вказану квартиру, своєї згоди чи повноважень на вчинення таких дій третім особам, в тому числі TOB «Центрінвестбуд»; позивачка у встановленому порядку не надавала. Відповідно до ч.1 ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання вимог про те, що зміст правочину, не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до ч. 1 ст. 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем. Відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України «Про іпотеку», в редакції чинній на час укладення спірного договору, предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Відповідно до ч.2 ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави. Відповідно до ч.5 ст. 16 Закону України «про іпотеку», в редакції чинній на час укладення спірного договору, у разі передачі в іпотеку об'єкта незавершеного будівництва забудовником і звернення стягнення на завершену будівлю (споруду) іпотека не поширюється на ту її частину, яка виділена в натурі і була придбана будь-якою особою (покупцем) на підставі цивільно-правового договору шляхом повної сплати її вартості до моменту прийняття рішення про звернення стягнення, якщо інше не встановлено договором з покупцем. Відповідно до п. 1.1. Інвестиційної угоди, інвестор (позивач) приймає участь у фінансуванні будівництва квартири у новобудові з метою отримання об'єкту у власність шляхом внесення коштів. Умовами Угоди між сторонами не передбачено право застави TOB «Центрінвестбуд -2000» майнових прав інвестора (позивача) на об'єкт інвестування. Виходячи з встановлених судом обставин справи та умов Угоди між сторонами, майнові права на передану в іпотеку квартиру в незавершеному будівництвом будинку станом на час укладення оспорюваного договору Іпотеки 29.12.2006 належали позивачці на підставі укладеної інвестиційної угоди з TOB «Центрінвестбуд - 2000» та у зв'язку з оплатою позивачкою вартості вказаної квартири. Іншого умовами Угоди між сторонами не встановлено. Таким чином, виходячи з встановлених судом обставин, вимог чинного на час укладення оспорюваного договору Іпотеки законодавства, та умов Угоди між сторонами, TOB «Центрінвестбуд -2000» станом на 29.12.2006 не мало передбачених законом підстав для передачі майнових прав на об'єкт інвестування за Угодою, а саме не володіло майновими правами на передану в іпотеку квартиру та не було уповноважено позивачкою на передачу в іпотеку майнових прав позивачки на вказану квартиру. Виходячи з вищевикладеного, зміст оспорюваного договору Іпотеки між сторонами суперечить чинному на час укладення договору законодавству, про що викладено вище, і порушує права позивача, як інвестора та володільця предмета іпотеки - майнових прав на квартиру - об'єкт інвестування, а тому на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 205 ЦК України є недійсним в цій частині. Оскільки судом визнаний недійсним договір в частині передачі в іпотеку майнових прав на квартиру АДРЕСА_1, позов в частині зобовязання приватного нотаріуса зняти забору щодо відчуження обєкта будівництва та виключення запис з державного реєстру іпотек, підлягає задоволенню. Згідно зі ст. 190 ЦК України майном як особливим обєктом вважається окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обовязки. Майнові права є неспоживчою річчю. Майнові права визнаються речовими правами. Оскільки зобовязання щодо оплати обєкта будівництва виконані, у позивачки виникли майнові права на обєкт інвестування - на квартиру АДРЕСА_1. Таким чином, судом встановлено, що позивачка набула майнові права на обєкт інвестування на законних підставах. Таким чином позов в цій частині також підлягає задоволення. У зв'язку з задоволенням позовних вимог, відповідно до положень ч. 1 ст. 88 ЦПК України, з відповідачів в рівних частинах на користь позивача підлягають стягненню понесені ним та документально підтверджені судові витрати пропорційно до розміру задоволених вимог у загальному розмірі у сумі 35,76 грн. Керуючись ст. 5, 16 Закону України «Про іпотеку», ч. 2 ст. 190, ст. ст. 203, 215, 575-576, 583 ЦК України, ст.ст.З, 6, 10-11, ст.ст.57-60, ст.88, ст.208, ч.І-З ст.209, ст.ст.212-215, ст.218, ст.223, ст.ст.292, 294 ЦПК України, суд - В И Р І Ш И В : Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Центрінвестбуд -2000», приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, третя особа Головне управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, про визнання договору іпотеки частково недійсним, визнання майнових прав та зобовязання вчинити дії задовольнити. Визнати недійсним іпотечний договір, укладений 29 грудня 2006 року між Акціонерним комерційним баком «Київ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Центрінвестбуд -2000», зареєстрований у реєстрі за номером 4674, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, в частині передачі в іпотеку Публічному акціонерному товариству «Акціонерний комерційний банк «Київ» майнових прав на квартиру: АДРЕСА_1. Зобовязати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 зняти заборону щодо відчуження майнових прав на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Зобовязати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 виключити частину запису №34, зареєстрований у Державному реєстрі іпотек 03.01.2007 року за №4325404, про обтяження нерухомого майна, що стосується двокімнатної квартири АДРЕСА_1. Визнати за ОСОБА_1 майнові права на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центрінвестбуд - 2000» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у розмірі 35 грн. 76 коп. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Київ» на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у розмірі 35 грн. 76 коп. Стягнути з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати у розмірі 35 грн. 76 коп. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня отримання його копії. Суддя http://reyestr.court.gov.ua/Review/22350384 Решение вступило в законную силу нотариус запрет сняла.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2011 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Кадєтова О.В. , розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвестгруп», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання договору іпотеки частково недійсним , в с т а н о в и в: ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ», ТОВ «Укрпромінвестгруп», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання договору іпотеки частково недійсним . Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2011 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки від 24 травня 2007 року, укладений між ТОВ «Укрпромінвестгруп» та ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрований в реєстрі за № 248-п, в частині передачі в іпотеку майнових прав на нерухомість, будівництво якої незавершене, а саме: житловий будинок, що будується на земельній ділянці АДРЕСА_1, житловий масив «Оздоровча зона «Озеро». Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ «Акціонерний комерційний банк «Київ» просить скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 09 червня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 25 жовтня 2011 року , мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги та змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити Публічному акціонерному товариству «Акціонерний комерційний банк «Київ» у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромінвестгруп», третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання договору іпотеки частково недійсним . Додані до скарги матеріали повернути заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ О.В. Кадєтова http://reyestr.court.gov.ua/Review/21116768

Справа №22-ц-5522/11 Головуючий у І інстанції Сердинський В.С. Категорія 26 Доповідач у 2 інстанції Корзаченко 20.12.2011 УХВАЛА Іменем України 25 жовтня 2011 року колегія судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі : головуючого Лащенка В.Д. суддів Корзаченко І.Ф., Сліпченка О.І., при секретарі Соловйову А.В. розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" на рішення Броварського міськрайонного суду від 9 червня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ", Товариства з обмеженоювідповідальністю "Укрпромінвестгруп", третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки частково недійсним, встановила: У травні 2011 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ "Акціонерний комерційний банк "Київ", ТОВ "Укрпромінвестгруп" про визнання договору іпотеки частково недійсним. Позов обґрунтовував тим, що 4 квітня 2005 року між ним та ТОВ "Укрпромінвестгруп" укладений інвестиційний договір № 9, відповідно до якого ТОВ "Укрпромінвестгруп" зобов'язалось своїми або залученими силами і засобами збудувати, передати і ввести в експлуатацію будинок АДРЕСА_1 а ОСОБА_2 зобов'язався перерахувати на розрахунковий рахунок забудовника грошові кошти в розмірі загальної вартості об'єкту інвестування з урахуванням ПДВ 778845 грн. Позивачем у строки встановлені вищевказаним договором винесено 100 % вартості об'єкту інвестування, на підставі чого позивач набув майнові права на обєкт інвестування. Про повну сплату вартості обєкту інвестування позивачу видана довідка від 22 серпня 2006 року. 24 травня 2007 року між ТОВ "Укрпромінвестгруп" та АКБ "Київ" укладений договір іпотеки, предметом якого є майнові права на нерухомість, будівництво якої незавершене, а саме на житлові будинки ( котеджі), що будуються за адресою: АДРЕСА_1. Позивач вважає, що вказаний договір іпотеки є частково недійсним, а саме в частині передачі в іпотеку майнових прав на житловий будинок АДРЕСА_1, порушує його права та охоронювані законом інтереси, як власника майнових прав на об'єкт нерухомого майна. Позивач просив визнати недійсним договір іпотеки, укладений між ТОВ «Укрпромінвестгруп»та ПАТ АКБ «Київ»в частині передачі в іпотеку майнових прав на житловий будинок АДРЕСА_1 Рішенням Броварського міськрайонного суду від 9 червня 2011 року позов задоволено. Постановлено визнати недійсним договір іпотеки від 24 травня 2007 року, укладений між ТОВ «Укрпромінвестгруп»та ПАТ АКБ «Київ»в частині передачі в іпотеку майнових прав на житловий будинок, що будується на земельній ділянці АДРЕСА_1. В апеляційній скарзі відповідач ПАТ АКБ «Київ» просить скасувати рішення суду з підстав порушення норм матеріального і процесуального права, неповного зясування обставин справи, недоведеності обставин справи, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи. Апеляційну скаргу необхідно відхилити з таких підстав. Встановлено, що 4 квітня 2005 року між ОСОБА_2 та ТОВ "Укрпромінвестгруп" укладений інвестиційний договір № 9 на будівництво житлового будинку. Відповідно до умов вказаного договору ТОВ "Укрпромінвестгруп" зобов'язалось своїми або залученими силами та засобами збудувати та ввести в АДРЕСА_1, розташований на ділянці, яка знаходиться у ТОВ "Укрпромінвестгруп" в користуванні згідно з договором оренди від 17 квітня 2006 р. відповідно до умов даного договору, проектно-кошторисної документації, яка входить до складу будинків, що будуються на території АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 зобов'язався забезпечити відповідне фінансування об'єкту інвестування та прийняти його у свою власність для особистого проживання. Відповідно до строків, передбачених п. 3.1 та 5.1 договору № 9 ОСОБА_2 вніс 100% вартості будинку, що є об'єктом інвестування. Загальна сума перерахованих коштів 778845 грн. з урахуванням ПДВ, що підтверджується довідкою від 22 серпня 2006 року про повний розрахунок ОСОБА_2 за інвестиційним договором. Внаслідок внесення повної вартості об'єкту інвестування позивач набув майнових прав на об'єкт інвестування. 24 травня 2007 року між ТОВ "Укрпромінвестгруп" та АКБ "Київ" укладений договір іпотеки, предметом якого є майнові права на нерухомість, будівництво якої незавершене, а саме на 37 житлових будинків ( котеджів), що будуються за адресою: АДРЕСА_1. На момент укладення зазначеного договору іпотеки та додатку № 1 до нього, згідно з яким в іпотеку передані майнові права на АДРЕСА_1, зазначені майнові права вже належали ОСОБА_2 Суд дійшов правильного висновку про те, що договір іпотеки порушує майнові права ОСОБА_2 на об'єкт нерухомого майна. Викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду. Суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст.ст. 308, 315 ЦПК України, колегія,- ухвалила: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "Київ" відхилити. Рішення Броварського міськрайонного суду від 9 червня 2011 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів. Головуючий Судді http://reyestr.court.gov.ua/Review/20570633

На основании данного решения договор ипотеки признан недействительным, определение ВССУГУД здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=4634

Решение Шевченковского райсуда, которым признан договор не заключенным находится здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=4635

Справа № 2-9299/2010 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2010 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі: головуючого судді Зубкова С.О. при секретарі Білецькому Б.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виробничого підприємства «Укрпромгеологія», публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про визнання договору недійсним, ВСТАНОВИВ: 03.03.2010 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що 30 травня 2007 року між Приватним виробничим підприємством «Укрпромгеологія» (відповідач 1) та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), в особі керуючого філії «Відділення Промінвестбанку в м. Біла Церква» (відповідач 2), був укладений кредитний договір № 126-2007 (далі Кредитний договір), у відповідності до якого останній отримав кошти в сумі 6000000 (шість мільйонів) гривень з кінцевим строком повернення не пізніше 20 травня 2009 року. 13 серпня 2009 року Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк (закрите акціонерне товариство) отримав нове Свідоцтво про державну реєстрацію його як публічного акціонерного товариства. Внесення змін до статуту Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) було затверджене Загальними зборами акціонерів Промінвестбанку 21 травня 2009 року і погоджене з Національним банком України. У відповідності з ним, Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» є правонаступником прав і обовязків Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство). Позивач, вимагаючи визнання Кредитного договору, який був укладений між Відповідачем 1 та Відповідачем 2, недійсним, посилається на порушення його прав, оскільки в забезпечення виконання ПВП «Укрпромгеологія» зобовязань за Кредитним договором між Позивачем та Відповідачем 2 був укладений договір іпотеки № 162 від 30.05.07 р., посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Дуднік І.В. та зареєстрований в реєстрі за № 3507 (далі Іпотечний договір), у відповідності до якого предметом іпотеки були визначені нежитлові будівлі адміністративний корпус літера «А», загальною площею 324, 5 кв. м., виробничий корпус літера «Б», загальною площею 337, 1 кв. м., склади з прохідною літера «В», загальною площею 634,9 кв. м. та земельна ділянка площею 1,9351 га. (кадастровий номер 3210300000:08:003:0008), які знаходиться за адресою : АДРЕСА_1, які належать Позивачу на праві власності. Крім того, в звязку з невиконанням Відповідачем 1 своїх зобовязань перед Відповідачем 2 по Кредитному договору, останній вирішив звернути стягнення на майно, що було передано в іпотеку та належить Позивачу. Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав. Представник публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в судовому засіданні проти позову заперечив. Представник приватного виробничого підприємства «Укрпромгеологія» в судовому засіданні позов визнав. Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив. 30 травня 2007 року між ПВП «Укрпромгеологія» та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство), в особі керуючого філії «Відділення Промінвестбанку в м. Біла Церква» був укладений кредитний договір № 126-2007 у відповідності до якого Відповідач 1 отримав кошти в сумі 6000000 гривень з кінцевим строком повернення не пізніше 20 травня 2009 року. В забезпечення виконання ПВП «Укрпромгеологія» зобовязань за Кредитним договором, між Позивачем та Відповідачем 2 був укладений договір іпотеки № 162 від 30.05.07 р., посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Дуднік І.В. та зареєстрований в реєстрі за № 3507, у відповідності до якого предметом іпотеки були визначені нежитлові будівлі, які належать позивачу на праві власності, а саме адміністративний корпус літера «А», загальною площею 324, 5 кв. м., виробничий корпус літера «Б», загальною площею 337, 1 кв. м., склади з прохідною літера «В», загальною площею 634,9 кв. м. та земельна ділянка площею 1,9351 га. (кадастровий номер 3210300000:08:003:0008), які знаходяться за адресою : АДРЕСА_1 Свої позовні вимоги Позивач обґрунтовує тим, що при укладенні кредитного договору були порушені норми законодавства України, а саме ст. 345 Господарського кодексу України, оскільки не була передбачена відповідальність Банку щодо видачі кредиту, стаття 2 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" в частині невиконання Банком вимоги, які є обовязковими та повинні передувати укладенню кредитного договору, стаття 207 Цивільного кодексу України в частині скріплення Кредитного договору печаткою філії, а не юридичної особи. Крім того, в судовому засіданні представник Позивача усно наполягав на застосуванні статті 230 ЦК України, стверджуючи, що при укладенні Кредитного договору Відповідач 2 свідомо, в порушення законодавства не повідомив Відповідача 1 про інформацію, яка повинна була бути письмово оприлюднена до моменту укладення спірного договору. Представник Відповідача 2 вважає, що ОСОБА_1 не мав достатніх правових підстав для подання позову. Також представник Відповідача 2 зазначив, що Кредитний договір був укладений у відповідності до чинного законодавства, в належній письмовій формі, виконувався сторонами, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог. Також представник Відповідача 2 зазначив, що укладаючи спірний договір сторони встановили міру відповідальності за свої дії, а тому посилання Позивача щодо відсутності відповідальності банку за видачу кредиту є безпідставними. Крім того, представник Відповідача 2 зазначив, що до оспорюваного Кредитного договору не можуть бути застосовані норми Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати". Згідно ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом «Про банки і банківську діяльність». Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Посилання позивача на недосягнення між сторонами згоди при укладенні кредитного договору положень щодо відповідальності банку, як на підставу для визнання договору недійсним, не може бути прийнято судом, оскільки вказані обставини стосуються питання досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору, яка не була досягнута, та не є підставами для визнання Кредитного договору недійсним. З таких же підстав не підлягають задоволенню також вимоги позивача щодо визнання кредитного договору недійсним у звязку з недотриманням Відповідачем 2 вимог статті 2 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати". Так, згідно із абзацом 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" визначено, що іпотечний борг - основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою. Абзацом 4 частини 1 статті 1 вищезазначеного Закону, договір про іпотечний борг - цивільно-правова угода, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків, які виникають у кредитодавця та боржника з приводу іпотечного боргу. Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 2 вищезазначеного Закону, іпотечний борг виникає з цивільно-правових відносин між сторонами договору про іпотечний борг за умови дотримання встановлених цим Законом вимог. При цьому Закон України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати", встановлює, що основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті до укладання договору про іпотечний борг. Ця інформація має бути оприлюднена кредитодавцем у письмовій формі і містити: опис усіх грошових зборів і витрат, пов'язаних з установленням іпотеки; принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; положення про інфляційне застереження; порядок дострокового виконання основного зобов'язання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов'язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов'язання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; інші умови за рішенням кредитодавця. Представник Відповідача 2 не заперечував, що вказана інформація не була письмово оприлюднена та надана Відповідачу 1. Однак, згідно ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Позивач в судовому засіданні не вказав достатніх підстав необхідних для визнання договору недійсним. Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції другою стороною. Таким чином інформація, яка повинна бути надана до моменту укладення договору однією з сторін є частиною пропозиції та істотною умовою договору, оскільки обовязковість її оприлюднення прямо передбачена законом. Відсутність в договорі відповідальності банку, а також не здійснення Відповідачем 2 письмового оприлюднення, передбаченого п.2. ст. 2 Закон України "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати", не можуть бути підставами для визнання кредитного договору недійсним, оскільки вказане невиконання свідчить про недотримання сторонами вимог щодо істотних умов, які є необхідними при укладенні вказаного договору, а отже кредитний договір, який оспорюється, є неукладеним, а тому не підлягає захисту. Так, п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення. При дослідженні Кредитного договору було встановлено, що на ньому міститься печатка філії «Відділення Промінвестбанку в м. Біла Церква». Твердження позивача щодо необхідності скріплення кредитного договору печаткою юридичної особи є хибною виходячи з наступного. Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. При цьому законодавцем не виключена можливість скріплення таких правочинів підписами уповноважених осіб та печатками філій та представництв юридичних осіб, які представляють інтереси цих юридичних осіб при укладанні правочинів (статті 92, 95 ЦК України). Щодо усного посилання представника Позивача на необхідність застосування ст. 230 ЦК України, яке було здійснено в судовому засіданні, то суд вважає вказати на наступне. Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. На думку суду, саме сторона, яка діяла під впливом обману, повинна довести наявність умислу з боку відповідача 2, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману. Суд вважає, що ні представник Позивача, ні представник Відповідача 1 не навів достатніх доказів для застосування вказаної статті, що не надає підстав для її застосування. Таким чином, оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню. На підставі викладеного, керуючись ст. 203, 207, 215, 638, 1055 ЦК України, ст. 345 Господарського кодексу України, ст.. 10, 60, 213 - 215 ЦПК України, суд в и р і ш и в : У позові ОСОБА_1 до приватного виробничого підприємства «Укрпромгеологія», публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про визнання договору недійсним відмовити повністю. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви про апеляційне оскарження та заяви про перегляд заочного рішення, якщо такі заяви не були подані. Якщо було подано заяву відповідачем про перегляд заочного рішення, воно вступає в законну силу, у випадку залишення ухвали суду про відмову в задоволенні цієї заяви, апеляційним судом. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасоване, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Суддя http://reyestr.court.gov.ua/Review/10274980 Решение вступило в законную силу.

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Амеліна В.І., Олійник А.С., Дербенцевої Т.П., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»), треті особи: приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу, приватне виробниче підприємство «Укрпромгеологія» (далі ПВП «Укрпромгеологія»), про визнання договору іпотеки недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 18 липня 2011 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи свою вимогу тим, що з метою забезпечення виконання взятого зобовязання за кредитним договором, який було укладено 30 травня 2007 року між ПВП «Укрпромгеологія» та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого є ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», 30 травня 2007 року між зазначеним банком та ним укладено іпотечний договір, згідно якого він передав в іпотеку належні йому на праві власності нежитлові приміщення, які розташовані по АДРЕСА_1. У звязку з тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 квітня 2010 року встановлено, що забезпечений іпотекою кредитний договір є неукладеним, позивач просить визнати недійсним вказаний договір іпотеки. Іншою підставою для визнання недійним договору іпотеки є порушення закону щодо істотних умов договору, зокрема, відсутність повного опису предмета іпотеки, а також не зазначення в договорі цільового призначення земельної ділянки, яка передана в іпотеку. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2011 року позов задоволено. Рішенням апеляційного суду Київської області від 18 липня 2011 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування ухваленого рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 квітня 2010 року встановлено, що забезпечений іпотекою кредитний договір є неукладеним, у звязку з чим не може бути забезпечений спірним договором іпотеки, а тому договір іпотеки є недійсним. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності підстав для визнання договору іпотеки недійсним, відхиливши посилання позивача на ту обставину, що забезпечений іпотекою кредитний договір визнаний неукладеним. Проте до таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Судами встановлено, що з метою забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором від 30 травня 2007 року, укладеним між ПВП «Укрпромгеологія» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», того ж дня ОСОБА_3 уклав договір іпотеки №162, предметом якого були належні йому на праві власності нежитлові приміщення, які розташовані по АДРЕСА_1. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 квітня 2010 року, яке набрало законної сили, встановлено, що кредитний договір, від 30 травня 2007 року підписаний між ПВП «Укрпромгеологія» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» є неукладеним. Згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. У відповідності до ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, застосувавши положення ст.61 ЦПК України, дійшов правильного висновку проте, що оскільки основне зобовязання -- кредитний договір між ПВП «Укрпромгеологія» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» є неукладеним, і це встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, тому таке зобовязання не може забезпечуватись дійсним договором іпотеки. Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону. Відповідно до ст. 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення апеляційного суду Київської області від 18 липня 2011 року скасувати, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2011 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.І. Амелін Т.П. Дербенцева А.С. Олійник О.В. Ступак http://reyestr.court.gov.ua/Review/21115613

Спасибо за полученные решения.

Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 квітня 2012 рокум. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого судді Луспеника Д.Д. суддів: Диби В.Г., Лесько А.О., Червинської М.Є., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, відкритого акціонерного товариства «Сведбанк», треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсним правочину за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 22 липня 2010 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 28 вересня 1985 року по березень 2007 року перебував з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу, тобто 17 вересня 1997 року, між його дружиною та ОСОБА_7 укладено договір довічного утримання, за яким належна ОСОБА_8 квартира АДРЕСА_1, перейшла у власність його сім'ї та була зареєстрована в БТІ на його дружину, оскільки умови договору довічного утримання виконувались за рахунки спільного майна подружжя. 18 квітня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_6 одержав в банку кредит у сумі 30 000 доларів США На забезпечення виконання цього договору його колишня дружина ОСОБА_4 18 квітня 2007 року уклала з банком іпотечний договір № 0301/0407/88-135-2-1», предметом якого була квартира, на Ѕ частину якої він має право. Його згоди на це вона не отримала, хоч квартира була набута ними в шлюбі і була їх спільною сумісною власністю. У зв'язку з цим просив визнати іпотечний договір недійсним. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 8 квітня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір укладений 18 квітня 2007 року між ОСОБА_4 та АКБ «ТАС -Комерцбанк». Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 22 липня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 2 розділу ХІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 грудня 2011 року справу передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає. Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Згідно ч. 1 ст. 574 Цивільного кодексу України підставою виникнення застави є договір. Відповідно до вимог ст. 575 ЦК України іпотека є окремим видом застави нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що набута ОСОБА_4 за договором довічного утримання квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя: ОСОБА_4 та ОСОБА_3, оскільки була набута ними під час шлюбу. Нотаріальної посвідченої згоди на укладання іпотечного договору з АКБ «ТАС-Комерцбанк» відносно квартири АДРЕСА_1 позивач не давав, тому оспорюваний договір іпотеки є недійсним. Скасовуючи це рішення та ухвалюючи нове про відмову позивачеві в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що при укладенні іпотечного договору від 18 квітня 2007 року ОСОБА_4, як іпотекодавець за договором, була з позивачем розлучена, стверджувала, що квартира АДРЕСА_1 не є спільною сумісною власністю подружжя. Про це нею було зазначено як в п. 4.2 іпотечного договору, так і в окремо поданій нею кредитору заяві. Аналогічні пояснення нею були викладені у заяві від 18 квітня 2007 року на ім'я приватного нотаріуса. На час укладання договору відповідачка ОСОБА_4 вважала, що вона є єдиним власником квартири, переданої в іпотеку, оскільки отримана нею у власність за договором довічного утримання і тому на власний розсуд мала право розпорядитися нею. Такі висновки апеляційного суду не ґрунтуються на наявних в справі матеріалах та не відповідають вимогам закону. Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 вересня 1985 року. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2007 року шлюб між ними розірвано та 25 жовтня 2007 року Орджонікідзевським відділом РАЦС зроблено відповідний актовий запис № 353 про розірвання шлюбу. Договір довічного утримання укладено між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 17 вересня 1997 року, тобто в період шлюбу. 18 квітня 2007 року між АКБ «ТАС - Комерцбанк», правонаступником якого є ВАТ «Сведбанк», та ОСОБА_10 укладено кредитний договір на суму 30 000 доларів США. На забезпечення виконання ОСОБА_10 своїх зобов'язань за кредитним договором 18 квітня 2007 року між АКБ «ТАС - Комерцбанк» та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки спірної квартири, яка належала ОСОБА_4 на підставі договору довічного утримання. Згідно ст. 425 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужував),передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачу довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. Згідно з ч. 1 ст. 22 КпШС України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю . Відповідно до ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Встановлено, що договір довічного утримання, між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладено 17 вересня 2007 року (а.с. 11). ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 померла. Відповідно до ст. 28 КпШС України, яка була чинною на час укладення договору довічного утримання, майно набуте подружжям під час шлюбу, є його спільною сумісною власністю і частки подружжя в ньому визнаються рівними. Стаття 24 КпШС України, яка діяла на час укладення договору довічного утримання, передбачає, що роздільною власністю подружжя є майно, яке належало кожному із подружжя до одруження, а також отримане під час шлюбу у дар або в порядку спадкування. Кожна річ набута за час шлюбу крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналіз цих правових норм є підставою визнати, що нерухоме майно, набуте одним із подружжя під час шлюбу на підставі договору довічного утримання, вважається набутим подружжям під час шлюбу та є спільною сумісною власністю цього подружжя, оскільки позивачем доведено, а судом встановлено, що договір довічного утримання виконувався за рухунок спільного майна подружжя. Стаття 369 ЦК України, яка регулює питання здійснення спільної сумісної власності передбачає, що розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності здійснюється за згодою усіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласників, який вчинив правочин, необхідних повноважень. Крім того, згідно зі ст. 579 ЦК України предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. При розгляді справи судом установлено, що своєї згоди на укладання оспорюваного договору іпотеки позивач, як співвласник спірної квартири в силу призумції спільності майна подружжя не давав і його часткою в спільному майні ОСОБА_4 розпорядилась без його згоди, чим порушила його майнові права. За таких обставин, висновки суду першої інстанції про те, що іпотечний договір в силу цих обставин є недійсним, відповідають матеріалам справи, вимогам закону і апеляційним судом не спростовані. Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано рішення, ухвалене згідно із законом, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,скасовує судове рішення апеляційного суду і залишає в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення апеляційного суду Запорізької області від 22 липня 2010 року скасувати, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 8 квітня 2010 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник судді:В.Г. Диба А.О. Лесько М.Є. Червинська В.А. Черненко http://reyestr.court.gov.ua/Review/23930140

Справа № 2 - 710 2010 рік РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2010 року Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді Гнатик Г.Е. при секретарі Голіздра М.В. з участю адвоката ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом Дев»ятко ОСОБА_2 до Дев»ятко ОСОБА_3, ВАТ «Сведбанк», треті особи Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним, в с т а н о в и в : Позивач звернувся до суду із вказаним позовом. У позові вказав, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою Дев»ятко С.Г. з 28.09.1985 року. За час шлюбу у 1997 році вони на підставі договору довічного утримання набули квартиру № 70 у будинку № 18 по бул. Центральному у м. Запоріжжі, яку було оформлено на ім'я відповідачки ОСОБА_6. Придбана таким чином квартира, є спільною сумісною власністю подружжя. 18.04.2007 року ОСОБА_6, без його згоди уклала іпотечний договір № 0301/0407/88-135-2-1 з АКБ «ТАС-Комерцбанк», предметом якого є квартира, яка є спільною сумісною власністю подружжя. У зв»язку з тим, що для укладання іпотечного договору необхідна була його згода, яку він не давав, просив визнати недійсним іпотечний договір № 0301/0407/88-135-2-1, укладений 18.04.2007 року між ОСОБА_6 та АКБ «ТАС-Комерцбанк». У судовому засіданні позивач і його представник- адвокат ОСОБА_1 підтримали позов, просять його задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Відповідач ОСОБА_6 з позовом згодна. Суду пояснила, що ОСОБА_5 потрібен був кредит, оскільки їх діти зустрічалися, останній умовив її укласти іпотечний договір на її квартиру і квартиру чоловіка. Так як ОСОБА_5 перестав платити кредит, їй почали дзвонити з банку. Вона уклала цей договір без згоди чоловіка, з яким на час набуття квартири перебувала у шлюбі. Оформленням всіх документів щодо іпотечного договору займався ОСОБА_5, вона не знала, що на укладення договору потрібна згода її колишнього чоловіка, а він такої згоди не надавав. Оформленням кредиту в банку на весілля дітей - її сина та дочки, займався ОСОБА_5, вона лише підписувати деякі папери у нотаріуса, в тому числі чисті листи для банка. Крім того, суду пояснила, що квартиру вони отримали, доглядаючи ОСОБА_7 У той час вона знаходилася у відпустці по догляду за дитиною і сім»я жила на кошти, які заробляв чоловік. Представник відповідача ВАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» проти позову заперечує. Суду пояснив, що Дев»ятко С.Г. була ознайомлена з умовами іпотечного договору, для оформлення якого сама надавала витяг з реєстру прав власності. Підтримуючи позовні вимоги позивача, Дев»ятко С.Г. не надала суду доказів, які підтверджували б те, що на час набуття квартири, сім»я жила на кошти чоловіка- позивача по справі, що він такі кошти витрачав, а та обставина, що Дев»ятко перебувала на нас набуття квартири у відпустці по догляду за дитиною, не є доказом того, що Дев»ятко Ю.М. витрачав якісь кошти по договору довічного утримання. Третя особа ОСОБА_4 проти позову заперечує. Суду пояснила, що 17.04.2007 року, до неї звернувся представник банку і Дев»ятко С.Г., надали документи на квартиру для укладання іпотечного договору. Вона підготувала проект, віддала їм для ознайомлення, а також проект заяви, що Дев»ятко С.Г. у шлюбі не перебуває. ОСОБА_8»ятко С. Г. ознайомилася з документами, власноручно їх підписала, підтвердила, що у шлюбі не перебуває, після цього було підписано іпотечний договір. Представник третьої особи ОСОБА_5- ОСОБА_9, проти задоволення позову заперечує. Суду пояснив, що при укладанні іпотечного договору були дотримані усі умови, не було жодного примусу щодо його підписання, Дев»ятко С.Г. розуміла, про що такий договір, надала для цього усі необхідні документи. Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, думку адвоката, суд вважає позов підлягаючим задоволенню у зв»язку з наступним. Позивач ОСОБА_10 та відповідач ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.09.1985 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу ІІ-ЖС № 333153 ( а.с.15) по 04.04.2007 року. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжі від 23.03.2007 року, яке набрало чинності 04.04.2007 року, шлюб було розірвано ( а.с. 65). Відповідно до ст. 114 СК України, який діяв на час розірвання шлюбу Дев»ятко Ю.М. і ОСОБА_6 у березні 2007 року, у випадку розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється в день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу. Як встановлено судом, за час шлюбу, 17.09.1997 року , позивач ОСОБА_10 та відповідач ОСОБА_6 набули, на підставі договору довічного утримання (а.с.11) квартиру № 70 у будинку № 18 по бул. Центральному у м. Запоріжжі, право власності на яку було оформлено та зареєстровано на ім'я відповідача ОСОБА_6, що вбачається з довідки ОП ЗМБТІ № 10721 ( а.с.26). Відповідно до ст.. 425 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров»я ( відчужував), передає у власність другій стороні ( набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов»язується надавати відчужувану довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. Станом на 17.09.1997 року діяв КпШС України. Відповідно до ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям під час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, а тому АДРЕСА_1 у будинку № 18 по бул. Центральному у м. Запоріжжі є спільною сумісною власністю подружжя позивача ОСОБА_10 та відповідача ОСОБА_6 Як вбачається з матеріалів справи, на час укладання договору довічного утримання Дев»ятко С.Г. перебувала у відпустці по догляду за дитиною і її утримував чоловік Дев»ятко Ю.М. Представником відповідача ПАТ «Сведбанк» та представником третьої особи ОСОБА_5 такі доводи позивача нічим не спростовані. Доводи представника ПАТ «Сведбанк» про те, що відповідачка Дев»ятко С.Г. при укладанні іпотечного договору повідомила, що у шлюбі не перебуває, підтверджуються матеріалами справи: рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжі від 23.03.2007 року, яке набрало чинності 04.04.2007 року, про розірвання шлюбу ( а.с. 65) і це відповідало дійсності, бо на час укладання іпотечного договору, шлюб між подружжям було розірвано. Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника банку, представника третьої особи ОСОБА_5, третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_4, при укладанні іпотечного договору, ніхто відповідачці Дев»ятко С.Г. не ставив питання про те, чи не є квартира № 70 по бул.Центральному, 18 у м.Запоріжжі спільною сумісною власністю подружжя, а тому, саме про це, оскільки таке питання було відсутнє, Дев»ятко С.Г. нікого і не повідомила. Доводи представника ПАТ «Сведбанк» про те, що після укладання договору довічного утримання 17.09. 1997 року і по день смерті ОСОБА_7- 22.09. 1997 року пройшло лише чотири дні, за які позивач не міг надати Дев»ятко С.Г. утримання на час знаходження останньої у відпустці по догляду за дитиною, спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що ще до укладання договору довічного утримання, який укладений 17.09. 1997 року між ОСОБА_7 і Дев»ятко С.Г. ( а.с.11), ОСОБА_7 на ім.»я Дев»ятко С.Г. було складено заповіт ( а.с. 12) у червні 1997 року, за яким ОСОБА_7 заповідала належну їй на праві власності однокімнатну квартиру № 70 по бул. Центральному, 18 у м.Запоріжжі, що свідчить про те, що опікуванням ОСОБА_7 Дев»ятко С.Г. і її чоловік Дев»ятко Ю.М. займалися ще до червня 1997 року, у той час Дев»ятко С.Г. перебувала у відпустці по догляду за дитиною. Як вбачається з пояснень Дев»ятко С.Г., вона не знала, що оформлена на неї квартира є спільною власністю подружжя і на час укладання іпотечного договору була необхідна згода її колишнього чоловіка Дев»ятко Ю.М. Відповідно до ст.. 68 СК України, розірвання шлюбу на припиняє права спільної сумісної власності на майно, придбане за час шлюбу. З викладеного вище вбачається, що на 18.04.2007 року шлюб між позивачем ОСОБА_10 і відповідачкою Дев»ятко С.Г. був розірваний офіційно, але право їх спільної сумісної власності як подружжя на квартиру № 70 у будинку № 18 по бул. Центральному у м. Запоріжжі не припинилось. Відповідно до ст. 65 СК України, для укладання одним із подружжя договорів, що потребують нотаріального посвідчення та ( або) державної реєстрації, згода іншого із подружжя повинна бути письмовою. Згода на укладання договору, що потребує нотаріального посвідчення та ( або) державної реєстрації, повинна бути посвідчена нотаріально. Згідно зі ст.. 369 ЦК України, згода співвласників на здійснення угоди відповідно розпорядження спільним майном, що підлягає нотаріальному посвідченню та ( або) державній реєстрації, повинна бути виражена письмово та нотаріально посвідчена. Як вбачається з матеріалів справи, ніякої письмової згоди позивач ОСОБА_8»ятко Ю.М., у тому числі і нотаріально посвідченої, на укладання Дев»ятко С.Г. з АКБ «ТАС-Комерцбанк» іпотечного договору відносно квартири № 70 у будинку № 18 по бул. Центральному у м.Запоріжжі, не надавав. Відповідно до ст.. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Як вбачається з вищевказаного, позивач довів суду, що набута Дев»яткоС.Г. за договором довічного утримання квартира є об»єктом спільної сумісної власності, на укладання договору іпотеки щодо якої, він письмової згоди не давав, представник ПАТ «Сведбанк», третя особа ОСОБА_4, представник третьої особи ОСОБА_5, вказані доводи не спростували, а тому, суд вважає позовні вимоги Дев»ятко Ю.М. обґрунтованими, доведеними і підлягаючими задоволенню. Керуючись Конституцією України, ст.ст. 22, 23, 28 КпШС України, ст.ст. 65, 68 СК України, ст.ст. 368, 369, 577 ЦК України, ст.ст. 208, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,- В И Р І Ш И В : Позов задовольнити. Визнати недійсним іпотечний договір № 0301/0407/88-135-Z-1, укладений 18.04.2007 року між Дев»ятко ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк». Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Запорізької області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду до Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя та подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду або у порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України. Суддя: Гнатик Г. Є. http://reyestr.court.gov.ua/Review/9048799

Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 квітня 2012 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Леванчука А.О., Макарчука М.А., Писаної Т.О., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «МетаБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «МетаБанк», третя особа - приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_7, про розірвання кредитного договору, договору іпотеки, скасування повідомлення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «МетаБанк», яке діє через представника Біцюту Андрія Олександровича, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2011 року та рішення апеляційного суду Київської області від 27 січня 2012 року та касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Київської області від 27 січня 2012 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2010 року публічне акціонерне товариство «МетаБанк», що є правонаступником акціонерного банку «Металург», звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 30 серпня 2007 року між АБ «Металург» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, згідно з яким останньому було надано кредит у розмірі 40 662 дол. США на строк до 30 серпня 2012 року. З метою забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов'язань за вказаним договором між АТ «Металург» та ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 були укладені договори поруки. У зв'язку з невиконанням боржником основного зобов'язання позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 заборгованість у сумі 747 679,17 грн. У серпні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про розірвання вищевказаного кредитного договору на тих підставах, що коштів за цим договором не отримував, одразу після його укладення він звернувся до начальника Бориспільського відділення № 25 ОСОБА_10 з відмовою від одержання кредиту в повному обсязі. Також позивач зазначив, що заяву про видачу готівки з каси не підписував, а тому коштів від відповідача за кредитним договором не отримував. У зв'язку з цим вважав кредитний договір розірваним, оскільки він відмовився від отримання кредиту. У серпні 2010 року ОСОБА_4 отримав повідомлення від банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, укладеного 30 серпня 2007 року між АБ «Металург» та ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 Вважає, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання - договору кредиту, який, на думку позивача, було розірвано ще 30 серпня 2007 року. Тому просив у судовому порядку розірвати кредитний та іпотечний договори, скасувати повідомлення ПАТ «МетаБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки та зобов'язати приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу зняти заборону щодо відчуження квартири АДРЕСА_1. Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 7 вересня 2010 року вказані позови об'єднані в одне провадження. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2011 року в задоволенні позову ПАТ «МетаБанк» відмовлено. Позов ОСОБА_4 задоволено повністю. Рішенням апеляційного суду Київської області від 27 січня 2012 року рішення суду першої інстанції в частині скасування повідомлення ПАТ «МетаБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки від 12 серпня 2010 року та зобов'язання приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу зняти заборону щодо відчуження нерухомого майна скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні вказаних вимог відмовлено. У касаційній скарзі представник ПАТ «МетаБанк» просить вказані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. ОСОБА_4 у скарзі просить вказане рішення апеляційного суду в частині скасування рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у решті вказане рішення залишити без змін. В наданих до суду запереченнях на касаційні скарги представник ПАТ «МетаБанк» та ОСОБА_4 просять відповідно касаційні скарги ОСОБА_4 та ПАТ «МетаБанк» відхилити. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши наведені в касаційних скаргах доводи та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарги підлягають відхиленню на таких підставах. Згідно з ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає судове рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування. Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Доводи ОСОБА_4 та ПАТ «МетаБанк» у касаційних скаргах не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції встановлено, що 30 серпня 2007 року між АБ «Металург» в особі ОСОБА_10 та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надає позичальнику кредит на споживчі цілі у розмірі 40 662 дол. США на 60 місяців шляхом зарахування коштів на рахунок позичальника, відкритий у банку, зі сплатою 18 відсотків річних. Забезпеченням виконання відповідачем своїх зобов'язань була порука громадян ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_9, які зобов'язалися погасити борг у випадку невиконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором відповідно до договорів поруки від 30 серпня 2007 року. 30 серпня 2007 року між АБ «Металург» в особі ОСОБА_10 та ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_9 укладено договір іпотеки, згідно з яким виконання взятих зобов'язань за кредитним договором забезпечувалося передачею в іпотеку квартири АДРЕСА_1. Судами також встановлено, що 30 серпня 2007 року ОСОБА_4 повідомив начальника відділення АБ «Металург» ОСОБА_10, який підписав договір, про розірвання цього договору у зв'язку з відмовою від нього. Замість зарахування кредитних коштів на рахунок банку внаслідок розірвання договору, ОСОБА_10, підробивши підпис позичальника на документах, сам отримав кошти з рахунку позичальника. Вказані обставини банком не спростовані та не заперечуються. 21 серпня 2008 року щодо ОСОБА_10 порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч. 2 ст. 366 КК України, яку було направлено до суду 27 червня 2008 року. Відповідно до висновку експерта від 13 травня 2008 року № 93, наданого на підставі відповідної постанови у вищевказаній кримінальній справі, підпис від імені ОСОБА_4 у графі «підпис отримувача» в заяві на видачу ОСОБА_4 готівки в сумі 40 662 дол. США з каси АБ «Металург» від 30 серпня 2007 року виконано ОСОБА_10 У матеріалах справи міститься завірена судом копія цього висновку. З урахуванням вказаного суди, оцінивши подані сторонами у справі докази, дійшли правильного висновку, що докази, які б свідчили про те, що ПАТ «МетаБанк» (АБ «Металург») надав ОСОБА_4 гроші в розмірі та на умовах, установлених договором, тобто передав позичальнику майно (що відповідно до ст. 1054 ЦК України та пунктів 1.1, 5.1 укладеного між сторонами кредитного договору є істотною та необхідною умовою для договору кредиту) відсутні. Отже, судами правильно встановлено, що начальник відділення АБ «Металург» ОСОБА_10, який знав, що ОСОБА_4, користуючись правом, передбаченим п. 4.4 кредитного договору, відмовився від кредиту, вирішив незаконно заволодіти цими коштами. Таким чином, суди вирішили, що вимога ПАТ «МетаБанк» про стягнення з відповідачів боргу за кредитним договором не підлягає задоволенню, а сам договір у силу ст. 651 ЦК України є розірваним. Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання. Таким чином, судом прийнято вірне рішення щодо розірвання спірного іпотечного договору. Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов вірного висновку, що право ОСОБА_4 захищено шляхом розірвання кредитного та іпотечного договорів, а тому зобов'язання приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу зняти заборону щодо відчуження нерухомого майна є передчасним способом захисту, а скасування повідомлення ПАТ «МетаБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки від 12 серпня 2010 року не передбачено договором або законом. Докази та обставини, на які посилаються скаржники в касаційних скаргах, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, при цьому суди не порушили норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції в частині, не скасованій апеляційним судом, та рішення апеляційного суду необхідно залишити без змін. Керуючись статтею 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційні скарги публічного акціонерного товариства «МетаБанк» та ОСОБА_4 відхилити, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2011 року та рішення апеляційного суду Київської області від 27 січня 2012 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А.О. Леванчук М.А. Макарчук Т.О. Писана http://reyestr.court.gov.ua/Review/23671859

Справа №22-ц-293/12 Головуючий у І інстанції Журавський В.В. Категорія 26 Доповідач у 2 інстанції Білоконь 06.02.2012 Р І Ш Е Н Н Я Іменем України 27 січня 2012 року м.Київ Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі: головуючого Сержанюка А.С., суддів Верланова С.М., Білоконь О.В. при секретарі Хворостяній А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Мета банк» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2011 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Мета банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Мета банк», третя особа - приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 про розірвання кредитного договору, договору іпотеки, скасування рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, зобовязання вчинити дії,- в с т а н о в и л а : У квітні 2010 р. ПАТ«МетаБанк», що є правонаступником Акціонерного банку «Металург», звернулося до суду з даним позовом у якому зазначило, що 30 серпня 2007 року між Акціонерним банком «Металург»та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_2 було надано кредит в сумі 40662 доларів США на поточні потреби на строк до 30.08.2012 року включно під зобов'язання сплачувати частини суми кредиту та 18 % річних за користування кредитом. Надання кредиту було здійснено шляхом зарахування коштів на поточний рахунок відповідача. Забезпеченням виконання відповідачем своїх зобов'язань була порука громадян ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6, які зобов'язалися погасити борг у випадку невиконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань по вказаному кредитному договору. Внаслідок невиконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань по кредитному договору виникла заборгованість, загальний розмір якої складає 747 679,17 грн., які позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 та його поручителів ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 солідарно. У серпні 2010 р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «МетаБанк», про розірвання вказаного кредитного договору з тих підстав, що він, підписавши кредитний договір, фактично коштів з свого поточного рахунку не брав, ці кошти брав працівник банку ОСОБА_7, зловживаючи своїм службовим становищем. Просив суд також розірвати договір іпотеки, укладений між сторонами 30 серпня 2007 р., згідно з яким виконання взятих зобов»язань за кредитним договором забезпечувалось передачею в іпотеку квартири АДРЕСА_1. Крім того, просив суд скасувати рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно та зобов»язати нотаріуса зняти заборону щодо відчуження вказаного нерухомого майна. Ухвалою судді від 07.09.2010 року вказані позови об»єднано в одне провадження. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2011 року в задоволенні позову ПАТ «МетаБанк»- відмовлено. Позов ОСОБА_2 задоволено. Розірвано договір кредиту від 30.08.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ«МетаБанк», іпотечний договір від 30.08.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ«МетаБанк», що посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_5 30.08.2007 року. Скасовано повідомлення ПАТ «МетаБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки від 12.08.2010 року №32-20/7949. Зобовязано приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_5 зняти заборону щодо відчуження нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 Вирішено питання про судові витрати. Не погоджуючись з вказаним рішенням, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, позивач ПАТ «Мета Банк»подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, а у задоволенні позовних вимог за позовом ОСОБА_2 відмовити. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Задовольняючи зустрічний позов та відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що за укладеним 27.08.2007 р. між сторонами кредитним договором, ОСОБА_2 відмовився від отримання кредиту, відкликав свою згоду на його укладення, тому кредитний договір є розірваним і вимоги про стягнення заборгованості за ним задоволенню не підлягають. Такі висновки суду не є повністю правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до актів цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до ч.2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення умов договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов»язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити відсотки. Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов”язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов”язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов”язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Судом першої інстанції встановлено, що 30.08.2007 року між акціонерним банком «Металург»в особі ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надає позичальнику кредит на споживчі цілі під поточні потреби під заставу у сумі 40666 доларів США на 60 місяців шляхом зарахування коштів на рахунок позичальника, відкритий в банку зі сплатою 18 відсотків річних (а.с.5-6). Забезпеченням виконання відповідачем своїх зобов'язань була порука громадян ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6, які зобов'язалися погасити борг у випадку невиконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань по вказаному кредитному договору відповідно до договорів поруки від 30.08.2007 р. ( а.с.9-11). 30.08.2007 р., між акціонерним банком «Металург»в особі ОСОБА_7 та ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6 укладено договір іпотеки, згідно з яким виконання взятих зобов»язань за кредитним договором забезпечувалось передачею в іпотеку квартири АДРЕСА_1( а.с.82-87). Заперечуючи проти первісного позову, ОСОБА_2 вказував, що після підписання кредитного договору у нього відпала необхідність у коштах, тому він з каси банку грошей за даним кредитним договором не брав. Відповідно до завіреної судом копії висновку експерта № 93 від 13.05.2008 р. підпис від імені ОСОБА_2 в графі «підпис отримувача»в заяві на видачу ОСОБА_2 готівки в сумі 40662 долари США з каси АБ «Металург»№ СFL\ 140096 від 30.08.2007 р. виконаний ОСОБА_7 21.08.2008 р. щодо ОСОБА_7 порушена кримінальна справа 21.02.2008 р. за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 191 ч.5, 366 ч.2 КК України, яка спрямована до суду 27.06.2008 р. ( а.с.230-235). Таким чином, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що банк надав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі та на умовах, встановлених договором, тобто передав позичальнику майно, що відповідно до ст. 1054 ЦК України та п.п.1.1, 5.1 укладеного між сторонами кредитного договору є істотною та необхідною умовою для договору кредиту. Доводи апеляційної скарги про те, що банк виконав умови договору шляхом зарахування коштів на рахунок позичальника, відкритий в банку відповідача, суд не бере до уваги, оскільки відповідачем АБ «Металург» допущено умови, за яких з рахунку ОСОБА_2 грошові кошти за кредитним договором ОСОБА_2 видано іншій особі - начальнику ТВБВ № 25 АБ «Металург»ОСОБА_7 Отже, з боку відповідача мало місце істотне порушення п.п.1.1, 5.1 умов кредитного договору ненадання позичальнику грошових коштів, внаслідок чого ОСОБА_2 значною мірою позбавився того, на що він розраховував при укладенні договору, що є підставою для розірвання договору кредиту відповідно до вимог ч.2 ст. 651 ЦК України. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність розірвання кредитного договору, однак помилково послався на ч.1 ст. 651 ЦК України, яка регулює підстави для розірвання договору лише за згодою сторін, хоча в даному випадку такої згоди з боку банку не було. Враховуючи вимоги ч.2 ст. 308 ЦПК України щодо неможливості скасування правильного по суті і справедливого рішення суду з одних лише формальних міркувань, колегія суддів не знаходить підстав для скасування рішення суду в частині задоволення вимог ОСОБА_2 про задоволення позовних вимог про розірвання кредитного та іпотечного договорів, укладених між сторонами 30.08.2007 р. Відповідно до вимог ст.ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, способи захисту права визначені ст. 16 ЦК України. На думку колегії суду, право ОСОБА_2 захищене шляхом розірвання кредитного та іпотечного договорів, тому скасування повідомлення ПАТ «МетаБанк»про звернення стягнення на предмет іпотеки від 12.08.2010 року та зобов»язання приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_5 зняти заборону щодо відчуження нерухомого майна є зайвим способом захисту, не передбаченим договором або законом. За таких обставин рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні цих позовних вимог. Оскільки суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_2 не брав у відповідача грошові кошти за кредитним договором, відтак у нього не виникло обов»язку по сплаті коштів, процентів та пені, колегія суддів погоджується і з рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ «Метабанк»про стягнення заборгованості з позичальника та поручителів. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, - В И Р І Ш И Л А : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Метабанк» задовольнити частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2011 року скасувати в частині скасування повідомлення ПАТ «МетаБанк»про звернення стягнення на предмет іпотеки від 12.08.2010 року та зобов»язання приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_5 зняти заборону щодо відчуження нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 та відмовити в задоволенні цих позовних вимог. В решті рішення суду залишити без змін. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення. Головуючий : Судді : http://reyestr.court.gov.ua/Review/21637282

Справа № 2-107/11р. РІШЕННЯ Іменем України 17 жовтня 2011 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого судді - Журавського В.В., при секретарях Хутінаєвій О.Ю., Поповійчук М.В., Алфімовій І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бориспіль цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «МетаБанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «МетаБанк», третя особа приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу, Київської області ОСОБА_4 про розірвання кредитного договору, договору іпотеки, скасування рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, зобовязання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство «МетаБанк», що є правонаступником Акціонерного банку «Металург», звернулося до суду з даним позовом у якому зазначило, що 30 серпня 2007 року між Акціонерним банком «Металург» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 602200484113А згідно з яким ОСОБА_1 було надано кредит в сумі 40662 доларів США на поточні потреби на строк до 30.08.2012 року включно під зобовязання сплачувати частини суми кредиту та 18 % річних за користування кредитом. Надання кредиту було здійснено шляхом зарахування коштів на поточний рахунок відповідача. Забезпечення виконання відповідачем своїх зобовязань є порука громадян ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5, які зобовязалися погасити борг у випадку невиконання ОСОБА_1 своїх зобовязань по кредитному договору № 602200484113А. Внаслідок невиконання ОСОБА_1 своїх зобовязань по кредитному договору виникла заборгованість, загальний розмір якої складає 747679,17 грн.. Вказану суму боргу позивач прохає стягнути з ОСОБА_1 та його поручителів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 солідарно. Під час розгляду судом даної справи, представник відповідача ОСОБА_6 заявив клопотання про обєднання даної цивільної справи із цивільною справою № 2-3669/10р., яка також перебувала на розгляді у Бориспільському міськрайонному суді за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «МетаБанк», третя особа приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 про скасування рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, розірвання договору кредиту та договору іпотеки та покладення обовязку зняти заборону щодо відчуження нерухомого майна з тих підстав, що вимоги за вказаними позовами є однорідними. Ухвалою судді від 7.09.2010 року вказані справи обєднані в одне провадження. У своєму позові ОСОБА_1 посилається на те, що між ним та Акціонерний банком «Металург»30.08.2007 року дійсно було укладено кредитний договір № 602200484113А згідно п. 1.1. якого відповідач зобовязувався надати йому кредит в сумі 40662 доларів США строком на 60 місяців під 18 % річних. Того ж дня приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 було посвідчено іпотечний договір № 918300000030, укладений між ним та АБ «Металург», згідно якого виконання взятих на себе зобовязань по кредитному договору забезпечувалося передачею в іпотеку квартири АДРЕСА_1. У звязку з тим, що у ОСОБА_1 відпала необхідність у отриманні кредиту, оскільки він раніше зміг отримати ці кошти з інших джерел, аніж банк встиг їх видати позичальнику, 30.08.2007 року він звернувся до начальника Бориспільського відділення № 25 ОСОБА_7 з відмовою від отримання кредиту. При цьому, ОСОБА_1 стверджує, що будь-яких заяв про видачу готівки з каси він не подавав, відповідно й не отримував ніяких коштів від відповідача. У звязку з цим вважав даний кредитний договір розірваним, так як він відмовився від отримання кредиту. В середині серпня 2010 року ОСОБА_1 отримав повідомлення від банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Вважає, що іпотека має похідний характер від основного зобовязання договору кредиту, який на думку позивача розірваний ще з 30.08.2007 року. Тому просив в судовому порядку розірвати даний договір, договір іпотеки, скасувати рішення банку про звернення стягнення на предмет іпотеки та зобовязати приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 зняти заборону щодо відчуження квартири АДРЕСА_1. Представник позивача ПАТ «МетаБанк» Павленко П.М. позовну заяву ПАТ «МетаБанк» підтримав та наполягав на її задоволенні. Проти задоволення позову ОСОБА_1 заперечував. Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_6 первісний позов ПАТ «МетаБанк» не визнав та прохав відмовити у його задоволенні, позовну заяву ОСОБА_1 прохав задовольнити. Приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 до суду не зявилася, однак подала заяву у якій просить суд розглядати справу без її участі, проти позову ОСОБА_1 не заперечує. Інші сторони в судове засідання не зявились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Також 22.08.2009 року помер ОСОБА_5, процесуальним правонаступником якого є ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину. Заслухавши представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд прийшов до переконання, що в задоволенні позову ПАТ «МетаБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором слід відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «МетаБанк», третя особа приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 про розірвання кредитного договору, договору іпотеки, скасування рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, зобовязання вчинити дії слід задовольнити з наступних підстав. Судом встановлено, що 30 серпня 2007 року між Акціонерним банком «Металург», правонаступником якого є ПАТ «МетаБанк», та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 602200484113А згідно якого АБ «Металург» зобовязувався надати йому кредит в сумі 40662 доларів США під заставу на споживчі цілі, строком на 60 місяців під 18 % річних. Надання кредиту мало відбутися шляхом зарахування коштів на рахунок ОСОБА_1, відкритий в банку № НОМЕР_1. Пунктом 1 ч.1 ст.11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Згідно ч.3 ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203 ЦК України). Судом встановлено, що у звязку з отриманням з інших джерел ОСОБА_1 необхідної суми коштів, останній перестав потребувати отримання кредиту. У звязку з цим 30.08.2007 року він звернувся до начальника Бориспільського відділення АБ «Металург»№ 25 ОСОБА_7 з усною заявою про відмову від отримання кредиту. Так як останній проти цього не заперечував, ОСОБА_1 вважав даний договір кредиту розірваним з 30.08.2007 року. Згідно ч.2 ст.214 ЦК України, особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин. Пунктом 4.4. кредитного договору № 602200484113А від 30.08.2007 року позичальнику також гарантовано право відмовитися від договору шляхом відкликання своєї згоди на його укладення. Хоч ОСОБА_1 і було подано заяву про відмову від отримання кредиту в усній формі, однак це не є порушенням чинного законодавства, так як згідно ст.218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. В такому разі заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Судом встановлено, що відносно начальника Бориспільського відділення № 25 АТ «Металург» ОСОБА_7 порушення кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч.5 ст.191 та ч.2 ст.366 КК України, яка розглядається Бориспільським міськрайонним судом. Згідно обвинувального висновку по даній кримінальній справі № 85-1127 вбачається, що ОСОБА_7, отримавши інформацію від позичальника банку ОСОБА_1 про те, що він не має наміру отримувати кредит в сумі 40662 долари США, будучи службовою особою вирішив заволодіти даними коштами шляхом зловживання своїм службовим становищем. У даному обвинувальному висновку зазначено, що 30.08.2007 року, близько 16.30 год. начальник відділення № 25 АБ «Металург» ОСОБА_7, знаходячись в приміщенні даного відділення банку, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел на заволодіння грошима в сумі 40662 долари США, шляхом зловживання службовим становищем, підійшов до каси банку з талоном на видачу кредиту ОСОБА_1, де повідомив касиру ОСОБА_10, що клієнт банку ОСОБА_1 затримується, а тому необхідно здійснити операцію по компютерній програмі каси банку про видачу кредиту ОСОБА_1 у розмірі 40662 долари США. Дану вказівку начальника відділення касир ОСОБА_10 виконала та провела по компютерній програмі каси банку операцію з видачі ОСОБА_1 даної суми. За наслідками даної операції касиром роздруковано заяву на видачу готівки про отримання ОСОБА_1 40662 доларів США, у якій згідно висновку експерта № 93 від 13.05.2008 року розписався начальник відділення № 25 АБ «Металург» ОСОБА_7. Близько 17.30 год. того ж дня ОСОБА_7 повідомив касира ОСОБА_10 про те, що позичальник ОСОБА_1 30.08.2007 року за отриманням кредиту не прийде і наказав касиру віддати гроші з каси відділення в сумі 40662 долари США йому, які він сам передасть ОСОБА_11. Доказом, що свідчить про відмову позичальника ОСОБА_1 від отримання даного кредиту є висновок експерта № 93 від 13.05.2008 року, зроблений в межах даної кримінальної справи яким встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Підпис отримувача» в заяві на видачу ОСОБА_1 готівки в сумі 40662 долари США з каси АБ «Металург»№ CFL/140096 від 30.08.2007 року виконаний ОСОБА_7.. Таким чином, зарахування коштів в сумі 40662 доларів США на рахунок ОСОБА_1 та їх зняття з вказаного рахунку відбулося з вказівки начальника відділення № 25 АБ «Металург»ОСОБА_7, який знав про відмову позичальника ОСОБА_1 від отримання кредиту, однак вирішив незаконно заволодіти цими коштами. Тому твердження ПАТ «МетаБанк»про те, що ОСОБА_1 було надано кредит шляхом зарахування коштів на його рахунок не відповідають дійсності. Вказані кошти були розміщені на рахунок, відкритий на імя ОСОБА_1 як наслідок незаконних дій начальника відділення № 25 АБ «Металург»ОСОБА_7 спрямованих на їхнє незаконне заволодіння, а не в результаті волевиявлення самого позичальника, який бажав настання цих наслідків. Згідно ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Як вбачається з п.4.4. кредитного договору № 602200484113А від 30.08.2007 року, позичальнику гарантовано право відмовитися від договору шляхом відкликання своєї згоди на його укладення. У звязку з цим кредитний договір № 602200484113А, укладений між Акціонерним банком «Металург»та ОСОБА_1 є розірваним з 30.08.2007 року. Відповідно вимога позивача ПАТ «МетаБанк»про стягнення з відповідачів боргу по кредитному договору не підлягає до задоволення. Судом також встановлено, що 30 серпня 2007 року між Акціонерним банком «Металург»та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 918300000030, згідно якого виконання взятих ОСОБА_1 на себе зобовязань по кредитному договору забезпечувалося передачею в іпотеку квартири АДРЕСА_1. Як стверджує позивач ПАТ «МетаБанк», у звязку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобовязань по кредитному договору, банком було прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та реєстрації за ПАТ «МетаБанк»права власності на предмет іпотеки та/або продажу іпотекодержателем ПАТ «МетаБанк»від свого імені предмета іпотеки будь-якій третій особі на підставі договору купівлі-продажу. 12.08.2010 року про прийняття даного рішення ПАТ «МетаБанк»повідомило ОСОБА_1 шляхом направлення повідомлення № 32-20/7949. У повідомленні зазначається, що у звязку з невиконанням ОСОБА_1 зобовязань за кредитним договором, банк на виконання п. 4.2., 4.3. іпотечного договору № 918300000030 від 30.08.2007 року та на підставі ст.36, 37, 38 Закону України «Про іпотеку»прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та реєстрації права власності на предмет іпотеки та/або продажу банком предмету іпотеки будь-якій третій особі на підставі договору купівлі-продажу. Як визначено ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.2 ст.214 ЦК України, ч.2 ст.1056 ЦК України, п.4.4. кредитного договору). Законодавчо також визначено, що у разі односторонньої відмови від договору, якщо таке право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним. Згідно ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобовязання і є дійсною до припинення основного зобовязання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Оскільки договір кредиту (основне зобовязання) розірваний за заявою ОСОБА_1, відповідно іпотечний договір, який було укладено з метою виконання взятих на себе зобовязань по цьому кредитному договору, є припиненим в розумінні ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку». Тому рішення ПАТ «МетаБанк»про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає скасуванню на підставі ч.2 ст.37 Закону України «Про іпотеку». Як вбачається з договору іпотеки, 30.08.2007 року приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_4, на підставі ст.73 Закону України «Про нотаріат»та у звязку з посвідченням цього договору накладено заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 до припинення договору іпотеки. Вказана заборона зареєстрована у реєстрі під № 2577. Положеннями ст.74 Закону України «Про нотаріат», п.253 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України встановлено виключний перелік випадків, коли нотаріус знімає заборону щодо відчуження нерухомого майна. ОСОБА_1 позбавлений можливості надати нотаріусу необхідні документи, передбачені даними нормами, для зняття накладеної заборони, як і ПАТ «МетаБанк»не направляє нотаріусу повідомлення про припинення іпотечного договору. У звязку з цим право власності ОСОБА_1 на дану квартиру підлягає захисту у спосіб покладення на нотаріуса обовязку зняти заборону відчуження квартири АДРЕСА_1. Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст.2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст.8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.60 ЦПК України). Положеннями ст.57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Позивачем ПАТ «МетаБанк» не доведено позовних вимог, тому у задоволенні позову слід відмовити, задовольнивши позовну заяву ОСОБА_1, як обґрунтовану. В зв язку з вищевикладеним, на підставі п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»; п.253 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України; ст.ст.3 ч.5, 37 ч.2 Закону України «Про іпотеку»; ст.ст.73, 74 Закону України «Про нотаріат»; ст.ст.203 ч.3 і ч.5, 214 ч.2, 651, 1054, 1056 ч.2 та керуючись ст.ст. 8, 10, 57, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «МетаБанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про солідарне стягнення на користь Публічного акціонерного товариства «МетаБанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 747679,17 грн. (сімсот сорок сім тисяч шістсот сімдесят девять грн. 17 коп.) - відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити. Розірвати договір кредиту № 602200484113А від 30.08.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «МетаБанк», іпотечний договір № 918300000030 від 30.08.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «МетаБанк», що посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 30.08.2007 року. Скасувати повідомлення ПАТ «МетаБанк»про звернення стягнення на предмет іпотеки від 12.08.2010 року № 32-20/7949. Зобовязати приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 зняти заборону щодо відчуження нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1. Сплачений Публічним акціонерним товариством «МетаБанк»при подачі позову судовий збір в розмірі 1700 грн.00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення процесу в розмірі 120 грн. звернути в дохід держави. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «МетаБанк»на користь ОСОБА_1 сплачений ним при подачі позову судовий збір в розмірі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення процесу в розмірі 37 грн. Рішення може бути оскаржене через Бориспільський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Київської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у розгляді справи, але не були присутні під час проголошення, на протязі десяти днів з моменту отримання копії рішення. Суддя: підпис http://reyestr.court.gov.ua/Review/19135124

Почитайте чуть выше http://antiraid.com.ua/forum/index.php?s=&...ost&p=55009Апелляцию прокуратура не подавала.

Торгующая организация все правильно Вам сказала. Найти покупателя на 1/3 квартиры в которой прописан малолетний очень тяжело.Нужна будет помощь, звоните.

А Вы им решение ВСУ и все. Какой такой доход, обычное растовщичество

Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 квітня 2012 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Гримич М.К., Савченко В.О., Фаловської І.М., Хопти С.Ф., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом обґрунтовуючи вимоги тим, що 31 серпня 2007 року між нею та банком було укладено договір іпотеки на суму 250 тисяч доларів США у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 31 серпня 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «Родовід Банк». 1 грудня 2010 року нею отримано постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису від 28 квітня 2010 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 у розмірі 1413471 доларів 07 центів США. У зв'язку з тим, що банком на її адресу не було направлено письмову вимогу про усунення порушень за кредитним договором та те, що сума заборгованості за кредитним договором не є безспірною просила визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 28 квітня 2011 року позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 28 квітня 2010 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 на підставі договору іпотеки від 31 серпня 2007 року, укладеного між ПАТ «Родовід Банк» і ОСОБА_1 При цьому суд вважав, що нотаріус не переконався належним чином у безспірності сум, що підлягають стягненню. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову відмовлено у зв'язку з тим, що на думку апеляційного суду форма і зміст виконавчого напису вчиненого 28 квітня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 повністю відповідають чинному законодавству, а розрахунку заборгованості наданому банком та оригіналу договору іпотеки достатньо для визнання заборгованості безспірною. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, й залишити без змін рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що нотаріус, вчиняючи виконавчий напис, не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, а також у тому, що здійснений відповідачем розрахунок боргу не може вважатися документом, який підтверджує безспірність вимог банку до боржника. При цьому суд першої інстанції вказав, що нотаріусом вчинено виконавчий напис на суму 1 413 471 дол. США 07 центів, у той же час договором іпотеки передбачено відповідальність ОСОБА_1 у розмірі вартості предмету іпотеки та оцінено в 319 702 дол. США. Відповідно до положень ст. 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Згідно із ч. 2 п. 284 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 , заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. За п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29 червня 1999 року № 1172, для одержання виконавчого напису подаються документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Судами встановлено, що 31 серпня 2007 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір. У забезпечення виконання даного договору в цей же день між Банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за яким у іпотеку передано житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. П.п. 1.4 договору іпотеки установлено, що передане в іпотеку майно за домовленістю сторін оцінено в 319 702 дол. США. Листом від 23 лютого 2010 року ОСОБА_1 було повідомлено про те, що ОСОБА_3 неналежним чином виконує свої зобов'язання за кредитним договором та у нього утворилася заборгованість у розмірі 280 956 доларів США та 16 центів у зв'язку з чим позивачу запропоновано погасити суму заборгованості по кредиту та пені. 28 квітня 2010 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинив виконавчий напис на предмет іпотеки у розмірі 1413471 доларів США та 07 центів. Оспорюючи виконавчий напис позивач, зокрема, зазначав про порушення приватним нотаріусом вимог Закону України "Про нотаріат" щодо підстав для вчинення такого напису. При цьому позивач вказувала на безпідставність збільшення її відповідальності перед банком та спірність розміру заборгованості ОСОБА_3 перед банком. Судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки цим доводам позивача. Крім того, судом апеляційної інстанції не взято до уваги вимоги ст. 11 ЗУ «Про іпотеку» відповідно до якої майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Наведене свідчить про помилковість висновків апеляційного суду щодо безспірності розміру заборгованості, що підлягає стягненню за виконавчим написом. Таким чином у порушення вимог ст.ст. 212 -214 ЦПК України , суд апеляційної інстанції повно і всебічно не з'ясував фактичні обставини справи щодо заявлених позовних вимог та прийшов до помилкового рішення про незаконність рішення суду першої інстанції Відповідно до положень ст. 339 ЦПК України , установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. З огляду на викладене, оскільки рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та було помилково скасовано рішенням апеляційного суду, останнє підлягає скасуванню, а рішення районного суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.333 , 336 , 339 , 343 , 344 , 345 , 349 ЦПК України , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року скасувати, рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 квітня 2011 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді: М.К. Гримич В.О. Савченко І.М. Фаловська С.Ф. Хопта http://reyestr.court.gov.ua/Review/23671498

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем яносова М.В., Касьяна О.П., Кафідової О.В.,Коротуна В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства (далі ПАТ) «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», за участю прокурора в інтересах неповнолітньої дитини, треті особі: Рада опіки та піклування Олександрійської міської ради, приватний нотаріус Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_6, товариство з обмеженою відповідальністю «Барбарис і Ко», про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню за касаційною скаргою ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 7 вересня 2010 року, в с т а н о в и л а: ОСОБА_5 звернулася до суду з указаним позовом, який мотивувала тим, що приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_6 вчинено виконавчий напис від 7 серпня 2007 року про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1. Вчиненим виконавчим написом нотаріус пропонує задовольнити вимоги ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», філії «відділення Промінвестбанку у м. Олександрія Кіровоградської області» у розмірі заборгованості за кредитом 65000 гривень. Загальна сума стягнення по виконавчому напису нотаріуса становить 65761 гривню, але дії банку та приватного нотаріуса привели до того, що виконавчий напис було видано з порушенням норм матеріального права, тому просила визнати виконавчий напис № 3053 вчинений 7 серпня 2007 року, таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 7 вересня 2010 року, позов задоволено: виконавчий напис за реєстровим номером 3053, вчинений 7 серпня 2007 року, приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_6 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2 визнано таким, що не підлягає виконанню. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Ухвалою Верховного Суду України від 16 листопада 2011 року справу за позовом ОСОБА_5 до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», за участю прокурора в інтересах неповнолітньої дитини, треті особі: Рада опіки та піклування Олександрійської міської ради, приватний нотаріус Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_6, товариство з обмеженою відповідальністю «Барбарис і Ко», про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню за касаційною скаргою ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 7 вересня 2010 року, передано Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на підставі п. 2 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів», зміненого Законом України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України», що набрав чинності 13 листопада 2011 року. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовано виходив з того, що вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить заставодателю, який не є боржником, до закінчення терміну дії кредитного договору та за відсутності доказів безспірно визначеної суми боргу позичальника на момент вирішення питання про можливість вчинення такого виконавчого напису не відповідає вимогам ч. 6 п. 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. До таких висновків суди дійшли із врахуванням вимог матеріального та процесуального закону. Відповідно до статей 34, 36, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчий напис за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується документами, передбаченими затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса і що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Судом встановлено, що відповідно до іпотечного договору № 41/1 від 4 квітня 2006 року ОСОБА_5 виступила майновим поручителем по зобовязаннях ТОВ «Барбарис і Ко» по кредитному договору цього товариства з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (а.с. 7-14). Згідно із п. 1.2 договору предметом іпотеки є квартира 1, загальною площею 37,9 кв.м., яка складається з однієї кімнати, житловою площею 20,6 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1. Кінцевий термін повернення кредиту ТОВ «Барбарис і Ко» ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» є 3 квітня 2008 року, порядок повернення кредиту обумовлений п. 2.2 кредитного договору № 41 від 4 квітня 2006 року (а.с. 177-179). 7 серпня 2007 року приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_6 був вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення кредитної заборгованості ТОВ «Барбарис і Ко» перед ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» за період з 27 лютого 2007 року по 7 серпня 2007 року в розмірі 65000 гривень (а.с. 17). Згідно із ч. 2 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобовязання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Пунктом 5.1 іпотечного договору сторонами цього договору визначені випадки, коли іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію. Зокрема, таке право надано йому у разі повного або частково неповернення у встановлені відповідно до 12.2 кредитного договору строки суми кредиту або при несплаті або частковій несплаті у передбачені кредитним договором строки сум відсотків (у тому числі відсотків за неправомірне користування кредитом), або при несплаті або частковій несплаті в строк сум неустойки (пені, штрафу), що передбачені кредитним договором (а.с. 179). Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 25 вересня 2009 року з ТОВ «Барбарис і Ко» на користь ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» стягнуто 405327 гривень 44 копійки заборгованості за вказаним кредитним договором, видано наказ про примусове виконання цього рішення; в задоволенні зустрічного позову про визнання вказаного кредитного договору недійсним відмовлено. То спір, що виник між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Барбарис і Ко» щодо виконання умов кредитного договору вирішено вказаним рішенням (а.с. 182-187). Крім цього, суди дійшли обґрунтованого висновку, що при вчиненні нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки - житлове приміщення, що відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку» є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей, відносно яких не були дотримані вимоги ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства, ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та фактично надано дозвіл на реалізацію квартири з прилюдних торгів, в якій проживає неповнолітній син позивачки - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, без дозволу органу опіки і піклування. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом неповнолітній ОСОБА_7 проживає у спірній квартирі, а тому виконавчий напис про звернення стягнення на квартиру як на предмет іпотеки повинен вчинятися лише за умови надання попередньої згоди органу опіки та піклування в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавча провадження», тобто з прилюдних торгів. Дотримання цих вимог поряд з документами, що підтверджують заборгованість боржника та встановлюють прострочення виконання зобовязання можуть свідчити про можливість стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Частиною 2 пункту 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 5 березня 2004 року № 20/5, заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Отже, у сукупності встановлених по справі обставин суди дали належну оцінку і дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують. Згідно зі статтею 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Виходячи з вищевказаного, рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відхилити. Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 7 вересня 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: М.В. Демяносов О.П. Касьян О.В. Кафідова В.М. Коротун http://reyestr.court.gov.ua/Review/21117271