ANTIRAID

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Сімоненко В.М., суддів: Амеліна В.І., Олійник А.С., Дербенцевої Т.П., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (далі ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»), треті особи: приватний нотаріус Білоцерківського міського нотаріального округу, приватне виробниче підприємство «Укрпромгеологія» (далі ПВП «Укрпромгеологія»), про визнання договору іпотеки недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Київської області від 18 липня 2011 року, в с т а н о в и л а: У жовтні 2010 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи свою вимогу тим, що з метою забезпечення виконання взятого зобовязання за кредитним договором, який було укладено 30 травня 2007 року між ПВП «Укрпромгеологія» та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком, правонаступником якого є ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», 30 травня 2007 року між зазначеним банком та ним укладено іпотечний договір, згідно якого він передав в іпотеку належні йому на праві власності нежитлові приміщення, які розташовані по АДРЕСА_1. У звязку з тим, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 квітня 2010 року встановлено, що забезпечений іпотекою кредитний договір є неукладеним, позивач просить визнати недійсним вказаний договір іпотеки. Іншою підставою для визнання недійним договору іпотеки є порушення закону щодо істотних умов договору, зокрема, відсутність повного опису предмета іпотеки, а також не зазначення в договорі цільового призначення земельної ділянки, яка передана в іпотеку. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2011 року позов задоволено. Рішенням апеляційного суду Київської області від 18 липня 2011 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2011 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування ухваленого рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 квітня 2010 року встановлено, що забезпечений іпотекою кредитний договір є неукладеним, у звязку з чим не може бути забезпечений спірним договором іпотеки, а тому договір іпотеки є недійсним. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності підстав для визнання договору іпотеки недійсним, відхиливши посилання позивача на ту обставину, що забезпечений іпотекою кредитний договір визнаний неукладеним. Проте до таких висновків суд апеляційної інстанції дійшов з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Судами встановлено, що з метою забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором від 30 травня 2007 року, укладеним між ПВП «Укрпромгеологія» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», того ж дня ОСОБА_3 уклав договір іпотеки №162, предметом якого були належні йому на праві власності нежитлові приміщення, які розташовані по АДРЕСА_1. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 квітня 2010 року, яке набрало законної сили, встановлено, що кредитний договір, від 30 травня 2007 року підписаний між ПВП «Укрпромгеологія» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» є неукладеним. Згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. У відповідності до ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, застосувавши положення ст.61 ЦПК України, дійшов правильного висновку проте, що оскільки основне зобовязання -- кредитний договір між ПВП «Укрпромгеологія» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» є неукладеним, і це встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, тому таке зобовязання не може забезпечуватись дійсним договором іпотеки. Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні матеріального та процесуального закону. Відповідно до ст. 339 ЦПК України суд касаційної інстанції, установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно з законом, суд касаційної інстанції скасовує рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням рішення суду першої інстанції в силі з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України. Керуючись ст. ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення апеляційного суду Київської області від 18 липня 2011 року скасувати, рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 лютого 2011 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. Сімоненко Судді: В.І. Амелін Т.П. Дербенцева А.С. Олійник О.В. Ступак http://reyestr.court.gov.ua/Review/21115613

Спасибо за полученные решения.

Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 квітня 2012 рокум. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого судді Луспеника Д.Д. суддів: Диби В.Г., Лесько А.О., Червинської М.Є., Черненко В.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, відкритого акціонерного товариства «Сведбанк», треті особи: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання недійсним правочину за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 22 липня 2010 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 28 вересня 1985 року по березень 2007 року перебував з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу, тобто 17 вересня 1997 року, між його дружиною та ОСОБА_7 укладено договір довічного утримання, за яким належна ОСОБА_8 квартира АДРЕСА_1, перейшла у власність його сім'ї та була зареєстрована в БТІ на його дружину, оскільки умови договору довічного утримання виконувались за рахунки спільного майна подружжя. 18 квітня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за яким ОСОБА_6 одержав в банку кредит у сумі 30 000 доларів США На забезпечення виконання цього договору його колишня дружина ОСОБА_4 18 квітня 2007 року уклала з банком іпотечний договір № 0301/0407/88-135-2-1», предметом якого була квартира, на Ѕ частину якої він має право. Його згоди на це вона не отримала, хоч квартира була набута ними в шлюбі і була їх спільною сумісною власністю. У зв'язку з цим просив визнати іпотечний договір недійсним. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 8 квітня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір укладений 18 квітня 2007 року між ОСОБА_4 та АКБ «ТАС -Комерцбанк». Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 22 липня 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування цим судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 2 розділу ХІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 грудня 2011 року справу передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає. Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Згідно ч. 1 ст. 574 Цивільного кодексу України підставою виникнення застави є договір. Відповідно до вимог ст. 575 ЦК України іпотека є окремим видом застави нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що набута ОСОБА_4 за договором довічного утримання квартира є об'єктом спільної сумісної власності подружжя: ОСОБА_4 та ОСОБА_3, оскільки була набута ними під час шлюбу. Нотаріальної посвідченої згоди на укладання іпотечного договору з АКБ «ТАС-Комерцбанк» відносно квартири АДРЕСА_1 позивач не давав, тому оспорюваний договір іпотеки є недійсним. Скасовуючи це рішення та ухвалюючи нове про відмову позивачеві в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що при укладенні іпотечного договору від 18 квітня 2007 року ОСОБА_4, як іпотекодавець за договором, була з позивачем розлучена, стверджувала, що квартира АДРЕСА_1 не є спільною сумісною власністю подружжя. Про це нею було зазначено як в п. 4.2 іпотечного договору, так і в окремо поданій нею кредитору заяві. Аналогічні пояснення нею були викладені у заяві від 18 квітня 2007 року на ім'я приватного нотаріуса. На час укладання договору відповідачка ОСОБА_4 вважала, що вона є єдиним власником квартири, переданої в іпотеку, оскільки отримана нею у власність за договором довічного утримання і тому на власний розсуд мала право розпорядитися нею. Такі висновки апеляційного суду не ґрунтуються на наявних в справі матеріалах та не відповідають вимогам закону. Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 вересня 1985 року. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2007 року шлюб між ними розірвано та 25 жовтня 2007 року Орджонікідзевським відділом РАЦС зроблено відповідний актовий запис № 353 про розірвання шлюбу. Договір довічного утримання укладено між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 17 вересня 1997 року, тобто в період шлюбу. 18 квітня 2007 року між АКБ «ТАС - Комерцбанк», правонаступником якого є ВАТ «Сведбанк», та ОСОБА_10 укладено кредитний договір на суму 30 000 доларів США. На забезпечення виконання ОСОБА_10 своїх зобов'язань за кредитним договором 18 квітня 2007 року між АКБ «ТАС - Комерцбанк» та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки спірної квартири, яка належала ОСОБА_4 на підставі договору довічного утримання. Згідно ст. 425 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров'я (відчужував),передає у власність другій стороні (набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов'язується надавати відчужувачу довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. Згідно з ч. 1 ст. 22 КпШС України, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю . Відповідно до ч. 1 ст. 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Встановлено, що договір довічного утримання, між ОСОБА_4 та ОСОБА_7 укладено 17 вересня 2007 року (а.с. 11). ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_7 померла. Відповідно до ст. 28 КпШС України, яка була чинною на час укладення договору довічного утримання, майно набуте подружжям під час шлюбу, є його спільною сумісною власністю і частки подружжя в ньому визнаються рівними. Стаття 24 КпШС України, яка діяла на час укладення договору довічного утримання, передбачає, що роздільною власністю подружжя є майно, яке належало кожному із подружжя до одруження, а також отримане під час шлюбу у дар або в порядку спадкування. Кожна річ набута за час шлюбу крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Аналіз цих правових норм є підставою визнати, що нерухоме майно, набуте одним із подружжя під час шлюбу на підставі договору довічного утримання, вважається набутим подружжям під час шлюбу та є спільною сумісною власністю цього подружжя, оскільки позивачем доведено, а судом встановлено, що договір довічного утримання виконувався за рухунок спільного майна подружжя. Стаття 369 ЦК України, яка регулює питання здійснення спільної сумісної власності передбачає, що розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності здійснюється за згодою усіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласників, який вчинив правочин, необхідних повноважень. Крім того, згідно зі ст. 579 ЦК України предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. При розгляді справи судом установлено, що своєї згоди на укладання оспорюваного договору іпотеки позивач, як співвласник спірної квартири в силу призумції спільності майна подружжя не давав і його часткою в спільному майні ОСОБА_4 розпорядилась без його згоди, чим порушила його майнові права. За таких обставин, висновки суду першої інстанції про те, що іпотечний договір в силу цих обставин є недійсним, відповідають матеріалам справи, вимогам закону і апеляційним судом не спростовані. Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом скасовано рішення, ухвалене згідно із законом, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,скасовує судове рішення апеляційного суду і залишає в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення апеляційного суду Запорізької області від 22 липня 2010 року скасувати, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 8 квітня 2010 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник судді:В.Г. Диба А.О. Лесько М.Є. Червинська В.А. Черненко http://reyestr.court.gov.ua/Review/23930140

Справа № 2 - 710 2010 рік РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2010 року Орджонікідзевський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого судді Гнатик Г.Е. при секретарі Голіздра М.В. з участю адвоката ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом Дев»ятко ОСОБА_2 до Дев»ятко ОСОБА_3, ВАТ «Сведбанк», треті особи Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним, в с т а н о в и в : Позивач звернувся до суду із вказаним позовом. У позові вказав, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою Дев»ятко С.Г. з 28.09.1985 року. За час шлюбу у 1997 році вони на підставі договору довічного утримання набули квартиру № 70 у будинку № 18 по бул. Центральному у м. Запоріжжі, яку було оформлено на ім'я відповідачки ОСОБА_6. Придбана таким чином квартира, є спільною сумісною власністю подружжя. 18.04.2007 року ОСОБА_6, без його згоди уклала іпотечний договір № 0301/0407/88-135-2-1 з АКБ «ТАС-Комерцбанк», предметом якого є квартира, яка є спільною сумісною власністю подружжя. У зв»язку з тим, що для укладання іпотечного договору необхідна була його згода, яку він не давав, просив визнати недійсним іпотечний договір № 0301/0407/88-135-2-1, укладений 18.04.2007 року між ОСОБА_6 та АКБ «ТАС-Комерцбанк». У судовому засіданні позивач і його представник- адвокат ОСОБА_1 підтримали позов, просять його задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Відповідач ОСОБА_6 з позовом згодна. Суду пояснила, що ОСОБА_5 потрібен був кредит, оскільки їх діти зустрічалися, останній умовив її укласти іпотечний договір на її квартиру і квартиру чоловіка. Так як ОСОБА_5 перестав платити кредит, їй почали дзвонити з банку. Вона уклала цей договір без згоди чоловіка, з яким на час набуття квартири перебувала у шлюбі. Оформленням всіх документів щодо іпотечного договору займався ОСОБА_5, вона не знала, що на укладення договору потрібна згода її колишнього чоловіка, а він такої згоди не надавав. Оформленням кредиту в банку на весілля дітей - її сина та дочки, займався ОСОБА_5, вона лише підписувати деякі папери у нотаріуса, в тому числі чисті листи для банка. Крім того, суду пояснила, що квартиру вони отримали, доглядаючи ОСОБА_7 У той час вона знаходилася у відпустці по догляду за дитиною і сім»я жила на кошти, які заробляв чоловік. Представник відповідача ВАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» проти позову заперечує. Суду пояснив, що Дев»ятко С.Г. була ознайомлена з умовами іпотечного договору, для оформлення якого сама надавала витяг з реєстру прав власності. Підтримуючи позовні вимоги позивача, Дев»ятко С.Г. не надала суду доказів, які підтверджували б те, що на час набуття квартири, сім»я жила на кошти чоловіка- позивача по справі, що він такі кошти витрачав, а та обставина, що Дев»ятко перебувала на нас набуття квартири у відпустці по догляду за дитиною, не є доказом того, що Дев»ятко Ю.М. витрачав якісь кошти по договору довічного утримання. Третя особа ОСОБА_4 проти позову заперечує. Суду пояснила, що 17.04.2007 року, до неї звернувся представник банку і Дев»ятко С.Г., надали документи на квартиру для укладання іпотечного договору. Вона підготувала проект, віддала їм для ознайомлення, а також проект заяви, що Дев»ятко С.Г. у шлюбі не перебуває. ОСОБА_8»ятко С. Г. ознайомилася з документами, власноручно їх підписала, підтвердила, що у шлюбі не перебуває, після цього було підписано іпотечний договір. Представник третьої особи ОСОБА_5- ОСОБА_9, проти задоволення позову заперечує. Суду пояснив, що при укладанні іпотечного договору були дотримані усі умови, не було жодного примусу щодо його підписання, Дев»ятко С.Г. розуміла, про що такий договір, надала для цього усі необхідні документи. Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, думку адвоката, суд вважає позов підлягаючим задоволенню у зв»язку з наступним. Позивач ОСОБА_10 та відповідач ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.09.1985 року, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу ІІ-ЖС № 333153 ( а.с.15) по 04.04.2007 року. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжі від 23.03.2007 року, яке набрало чинності 04.04.2007 року, шлюб було розірвано ( а.с. 65). Відповідно до ст. 114 СК України, який діяв на час розірвання шлюбу Дев»ятко Ю.М. і ОСОБА_6 у березні 2007 року, у випадку розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється в день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу. Як встановлено судом, за час шлюбу, 17.09.1997 року , позивач ОСОБА_10 та відповідач ОСОБА_6 набули, на підставі договору довічного утримання (а.с.11) квартиру № 70 у будинку № 18 по бул. Центральному у м. Запоріжжі, право власності на яку було оформлено та зареєстровано на ім'я відповідача ОСОБА_6, що вбачається з довідки ОП ЗМБТІ № 10721 ( а.с.26). Відповідно до ст.. 425 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров»я ( відчужував), передає у власність другій стороні ( набувачеві майна) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов»язується надавати відчужувану довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. Станом на 17.09.1997 року діяв КпШС України. Відповідно до ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям під час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, а тому АДРЕСА_1 у будинку № 18 по бул. Центральному у м. Запоріжжі є спільною сумісною власністю подружжя позивача ОСОБА_10 та відповідача ОСОБА_6 Як вбачається з матеріалів справи, на час укладання договору довічного утримання Дев»ятко С.Г. перебувала у відпустці по догляду за дитиною і її утримував чоловік Дев»ятко Ю.М. Представником відповідача ПАТ «Сведбанк» та представником третьої особи ОСОБА_5 такі доводи позивача нічим не спростовані. Доводи представника ПАТ «Сведбанк» про те, що відповідачка Дев»ятко С.Г. при укладанні іпотечного договору повідомила, що у шлюбі не перебуває, підтверджуються матеріалами справи: рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжі від 23.03.2007 року, яке набрало чинності 04.04.2007 року, про розірвання шлюбу ( а.с. 65) і це відповідало дійсності, бо на час укладання іпотечного договору, шлюб між подружжям було розірвано. Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника банку, представника третьої особи ОСОБА_5, третьої особи приватного нотаріуса ОСОБА_4, при укладанні іпотечного договору, ніхто відповідачці Дев»ятко С.Г. не ставив питання про те, чи не є квартира № 70 по бул.Центральному, 18 у м.Запоріжжі спільною сумісною власністю подружжя, а тому, саме про це, оскільки таке питання було відсутнє, Дев»ятко С.Г. нікого і не повідомила. Доводи представника ПАТ «Сведбанк» про те, що після укладання договору довічного утримання 17.09. 1997 року і по день смерті ОСОБА_7- 22.09. 1997 року пройшло лише чотири дні, за які позивач не міг надати Дев»ятко С.Г. утримання на час знаходження останньої у відпустці по догляду за дитиною, спростовуються матеріалами справи, з яких вбачається, що ще до укладання договору довічного утримання, який укладений 17.09. 1997 року між ОСОБА_7 і Дев»ятко С.Г. ( а.с.11), ОСОБА_7 на ім.»я Дев»ятко С.Г. було складено заповіт ( а.с. 12) у червні 1997 року, за яким ОСОБА_7 заповідала належну їй на праві власності однокімнатну квартиру № 70 по бул. Центральному, 18 у м.Запоріжжі, що свідчить про те, що опікуванням ОСОБА_7 Дев»ятко С.Г. і її чоловік Дев»ятко Ю.М. займалися ще до червня 1997 року, у той час Дев»ятко С.Г. перебувала у відпустці по догляду за дитиною. Як вбачається з пояснень Дев»ятко С.Г., вона не знала, що оформлена на неї квартира є спільною власністю подружжя і на час укладання іпотечного договору була необхідна згода її колишнього чоловіка Дев»ятко Ю.М. Відповідно до ст.. 68 СК України, розірвання шлюбу на припиняє права спільної сумісної власності на майно, придбане за час шлюбу. З викладеного вище вбачається, що на 18.04.2007 року шлюб між позивачем ОСОБА_10 і відповідачкою Дев»ятко С.Г. був розірваний офіційно, але право їх спільної сумісної власності як подружжя на квартиру № 70 у будинку № 18 по бул. Центральному у м. Запоріжжі не припинилось. Відповідно до ст. 65 СК України, для укладання одним із подружжя договорів, що потребують нотаріального посвідчення та ( або) державної реєстрації, згода іншого із подружжя повинна бути письмовою. Згода на укладання договору, що потребує нотаріального посвідчення та ( або) державної реєстрації, повинна бути посвідчена нотаріально. Згідно зі ст.. 369 ЦК України, згода співвласників на здійснення угоди відповідно розпорядження спільним майном, що підлягає нотаріальному посвідченню та ( або) державній реєстрації, повинна бути виражена письмово та нотаріально посвідчена. Як вбачається з матеріалів справи, ніякої письмової згоди позивач ОСОБА_8»ятко Ю.М., у тому числі і нотаріально посвідченої, на укладання Дев»ятко С.Г. з АКБ «ТАС-Комерцбанк» іпотечного договору відносно квартири № 70 у будинку № 18 по бул. Центральному у м.Запоріжжі, не надавав. Відповідно до ст.. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Як вбачається з вищевказаного, позивач довів суду, що набута Дев»яткоС.Г. за договором довічного утримання квартира є об»єктом спільної сумісної власності, на укладання договору іпотеки щодо якої, він письмової згоди не давав, представник ПАТ «Сведбанк», третя особа ОСОБА_4, представник третьої особи ОСОБА_5, вказані доводи не спростували, а тому, суд вважає позовні вимоги Дев»ятко Ю.М. обґрунтованими, доведеними і підлягаючими задоволенню. Керуючись Конституцією України, ст.ст. 22, 23, 28 КпШС України, ст.ст. 65, 68 СК України, ст.ст. 368, 369, 577 ЦК України, ст.ст. 208, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,- В И Р І Ш И В : Позов задовольнити. Визнати недійсним іпотечний договір № 0301/0407/88-135-Z-1, укладений 18.04.2007 року між Дев»ятко ОСОБА_3 та Акціонерним комерційним банком «ТАС-Комерцбанк». Рішення може бути оскаржене в апеляційний суд Запорізької області шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду до Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя та подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду або у порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України. Суддя: Гнатик Г. Є. http://reyestr.court.gov.ua/Review/9048799

Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 квітня 2012 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Леванчука А.О., Макарчука М.А., Писаної Т.О., розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «МетаБанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «МетаБанк», третя особа - приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_7, про розірвання кредитного договору, договору іпотеки, скасування повідомлення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «МетаБанк», яке діє через представника Біцюту Андрія Олександровича, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2011 року та рішення апеляційного суду Київської області від 27 січня 2012 року та касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Київської області від 27 січня 2012 року, в с т а н о в и л а: У квітні 2010 року публічне акціонерне товариство «МетаБанк», що є правонаступником акціонерного банку «Металург», звернулося до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 30 серпня 2007 року між АБ «Металург» та ОСОБА_4 укладено кредитний договір, згідно з яким останньому було надано кредит у розмірі 40 662 дол. США на строк до 30 серпня 2012 року. З метою забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов'язань за вказаним договором між АТ «Металург» та ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 були укладені договори поруки. У зв'язку з невиконанням боржником основного зобов'язання позивач просив стягнути солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 заборгованість у сумі 747 679,17 грн. У серпні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про розірвання вищевказаного кредитного договору на тих підставах, що коштів за цим договором не отримував, одразу після його укладення він звернувся до начальника Бориспільського відділення № 25 ОСОБА_10 з відмовою від одержання кредиту в повному обсязі. Також позивач зазначив, що заяву про видачу готівки з каси не підписував, а тому коштів від відповідача за кредитним договором не отримував. У зв'язку з цим вважав кредитний договір розірваним, оскільки він відмовився від отримання кредиту. У серпні 2010 року ОСОБА_4 отримав повідомлення від банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, укладеного 30 серпня 2007 року між АБ «Металург» та ОСОБА_4, ОСОБА_6 та ОСОБА_9 Вважає, що іпотека має похідний характер від основного зобов'язання - договору кредиту, який, на думку позивача, було розірвано ще 30 серпня 2007 року. Тому просив у судовому порядку розірвати кредитний та іпотечний договори, скасувати повідомлення ПАТ «МетаБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки та зобов'язати приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу зняти заборону щодо відчуження квартири АДРЕСА_1. Ухвалою судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 7 вересня 2010 року вказані позови об'єднані в одне провадження. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2011 року в задоволенні позову ПАТ «МетаБанк» відмовлено. Позов ОСОБА_4 задоволено повністю. Рішенням апеляційного суду Київської області від 27 січня 2012 року рішення суду першої інстанції в частині скасування повідомлення ПАТ «МетаБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки від 12 серпня 2010 року та зобов'язання приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу зняти заборону щодо відчуження нерухомого майна скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні вказаних вимог відмовлено. У касаційній скарзі представник ПАТ «МетаБанк» просить вказані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. ОСОБА_4 у скарзі просить вказане рішення апеляційного суду в частині скасування рішення суду першої інстанції скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, у решті вказане рішення залишити без змін. В наданих до суду запереченнях на касаційні скарги представник ПАТ «МетаБанк» та ОСОБА_4 просять відповідно касаційні скарги ОСОБА_4 та ПАТ «МетаБанк» відхилити. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, обговоривши наведені в касаційних скаргах доводи та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарги підлягають відхиленню на таких підставах. Згідно з ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає судове рішення без змін, якщо відсутні підстави для його скасування. Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Доводи ОСОБА_4 та ПАТ «МетаБанк» у касаційних скаргах не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції встановлено, що 30 серпня 2007 року між АБ «Металург» в особі ОСОБА_10 та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надає позичальнику кредит на споживчі цілі у розмірі 40 662 дол. США на 60 місяців шляхом зарахування коштів на рахунок позичальника, відкритий у банку, зі сплатою 18 відсотків річних. Забезпеченням виконання відповідачем своїх зобов'язань була порука громадян ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_9, які зобов'язалися погасити борг у випадку невиконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором відповідно до договорів поруки від 30 серпня 2007 року. 30 серпня 2007 року між АБ «Металург» в особі ОСОБА_10 та ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_9 укладено договір іпотеки, згідно з яким виконання взятих зобов'язань за кредитним договором забезпечувалося передачею в іпотеку квартири АДРЕСА_1. Судами також встановлено, що 30 серпня 2007 року ОСОБА_4 повідомив начальника відділення АБ «Металург» ОСОБА_10, який підписав договір, про розірвання цього договору у зв'язку з відмовою від нього. Замість зарахування кредитних коштів на рахунок банку внаслідок розірвання договору, ОСОБА_10, підробивши підпис позичальника на документах, сам отримав кошти з рахунку позичальника. Вказані обставини банком не спростовані та не заперечуються. 21 серпня 2008 року щодо ОСОБА_10 порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч. 2 ст. 366 КК України, яку було направлено до суду 27 червня 2008 року. Відповідно до висновку експерта від 13 травня 2008 року № 93, наданого на підставі відповідної постанови у вищевказаній кримінальній справі, підпис від імені ОСОБА_4 у графі «підпис отримувача» в заяві на видачу ОСОБА_4 готівки в сумі 40 662 дол. США з каси АБ «Металург» від 30 серпня 2007 року виконано ОСОБА_10 У матеріалах справи міститься завірена судом копія цього висновку. З урахуванням вказаного суди, оцінивши подані сторонами у справі докази, дійшли правильного висновку, що докази, які б свідчили про те, що ПАТ «МетаБанк» (АБ «Металург») надав ОСОБА_4 гроші в розмірі та на умовах, установлених договором, тобто передав позичальнику майно (що відповідно до ст. 1054 ЦК України та пунктів 1.1, 5.1 укладеного між сторонами кредитного договору є істотною та необхідною умовою для договору кредиту) відсутні. Отже, судами правильно встановлено, що начальник відділення АБ «Металург» ОСОБА_10, який знав, що ОСОБА_4, користуючись правом, передбаченим п. 4.4 кредитного договору, відмовився від кредиту, вирішив незаконно заволодіти цими коштами. Таким чином, суди вирішили, що вимога ПАТ «МетаБанк» про стягнення з відповідачів боргу за кредитним договором не підлягає задоволенню, а сам договір у силу ст. 651 ЦК України є розірваним. Згідно з ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання. Таким чином, судом прийнято вірне рішення щодо розірвання спірного іпотечного договору. Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов вірного висновку, що право ОСОБА_4 захищено шляхом розірвання кредитного та іпотечного договорів, а тому зобов'язання приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу зняти заборону щодо відчуження нерухомого майна є передчасним способом захисту, а скасування повідомлення ПАТ «МетаБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки від 12 серпня 2010 року не передбачено договором або законом. Докази та обставини, на які посилаються скаржники в касаційних скаргах, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, при цьому суди не порушили норм матеріального та процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції в частині, не скасованій апеляційним судом, та рішення апеляційного суду необхідно залишити без змін. Керуючись статтею 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційні скарги публічного акціонерного товариства «МетаБанк» та ОСОБА_4 відхилити, рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2011 року та рішення апеляційного суду Київської області від 27 січня 2012 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: А.О. Леванчук М.А. Макарчук Т.О. Писана http://reyestr.court.gov.ua/Review/23671859

Справа №22-ц-293/12 Головуючий у І інстанції Журавський В.В. Категорія 26 Доповідач у 2 інстанції Білоконь 06.02.2012 Р І Ш Е Н Н Я Іменем України 27 січня 2012 року м.Київ Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі: головуючого Сержанюка А.С., суддів Верланова С.М., Білоконь О.В. при секретарі Хворостяній А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Мета банк» на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2011 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Мета банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Мета банк», третя особа - приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 про розірвання кредитного договору, договору іпотеки, скасування рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, зобовязання вчинити дії,- в с т а н о в и л а : У квітні 2010 р. ПАТ«МетаБанк», що є правонаступником Акціонерного банку «Металург», звернулося до суду з даним позовом у якому зазначило, що 30 серпня 2007 року між Акціонерним банком «Металург»та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_2 було надано кредит в сумі 40662 доларів США на поточні потреби на строк до 30.08.2012 року включно під зобов'язання сплачувати частини суми кредиту та 18 % річних за користування кредитом. Надання кредиту було здійснено шляхом зарахування коштів на поточний рахунок відповідача. Забезпеченням виконання відповідачем своїх зобов'язань була порука громадян ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6, які зобов'язалися погасити борг у випадку невиконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань по вказаному кредитному договору. Внаслідок невиконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань по кредитному договору виникла заборгованість, загальний розмір якої складає 747 679,17 грн., які позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 та його поручителів ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 солідарно. У серпні 2010 р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «МетаБанк», про розірвання вказаного кредитного договору з тих підстав, що він, підписавши кредитний договір, фактично коштів з свого поточного рахунку не брав, ці кошти брав працівник банку ОСОБА_7, зловживаючи своїм службовим становищем. Просив суд також розірвати договір іпотеки, укладений між сторонами 30 серпня 2007 р., згідно з яким виконання взятих зобов»язань за кредитним договором забезпечувалось передачею в іпотеку квартири АДРЕСА_1. Крім того, просив суд скасувати рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно та зобов»язати нотаріуса зняти заборону щодо відчуження вказаного нерухомого майна. Ухвалою судді від 07.09.2010 року вказані позови об»єднано в одне провадження. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2011 року в задоволенні позову ПАТ «МетаБанк»- відмовлено. Позов ОСОБА_2 задоволено. Розірвано договір кредиту від 30.08.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ«МетаБанк», іпотечний договір від 30.08.2007 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ«МетаБанк», що посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_5 30.08.2007 року. Скасовано повідомлення ПАТ «МетаБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки від 12.08.2010 року №32-20/7949. Зобовязано приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_5 зняти заборону щодо відчуження нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 Вирішено питання про судові витрати. Не погоджуючись з вказаним рішенням, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, позивач ПАТ «Мета Банк»подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, а у задоволенні позовних вимог за позовом ОСОБА_2 відмовити. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Задовольняючи зустрічний позов та відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що за укладеним 27.08.2007 р. між сторонами кредитним договором, ОСОБА_2 відмовився від отримання кредиту, відкликав свою згоду на його укладення, тому кредитний договір є розірваним і вимоги про стягнення заборгованості за ним задоволенню не підлягають. Такі висновки суду не є повністю правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону. Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до актів цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до ч.2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення умов договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов»язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити відсотки. Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов”язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов”язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов”язання настають правові наслідки встановлені договором або законом. Судом першої інстанції встановлено, що 30.08.2007 року між акціонерним банком «Металург»в особі ОСОБА_7 та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надає позичальнику кредит на споживчі цілі під поточні потреби під заставу у сумі 40666 доларів США на 60 місяців шляхом зарахування коштів на рахунок позичальника, відкритий в банку зі сплатою 18 відсотків річних (а.с.5-6). Забезпеченням виконання відповідачем своїх зобов'язань була порука громадян ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6, які зобов'язалися погасити борг у випадку невиконання ОСОБА_2 своїх зобов'язань по вказаному кредитному договору відповідно до договорів поруки від 30.08.2007 р. ( а.с.9-11). 30.08.2007 р., між акціонерним банком «Металург»в особі ОСОБА_7 та ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6 укладено договір іпотеки, згідно з яким виконання взятих зобов»язань за кредитним договором забезпечувалось передачею в іпотеку квартири АДРЕСА_1( а.с.82-87). Заперечуючи проти первісного позову, ОСОБА_2 вказував, що після підписання кредитного договору у нього відпала необхідність у коштах, тому він з каси банку грошей за даним кредитним договором не брав. Відповідно до завіреної судом копії висновку експерта № 93 від 13.05.2008 р. підпис від імені ОСОБА_2 в графі «підпис отримувача»в заяві на видачу ОСОБА_2 готівки в сумі 40662 долари США з каси АБ «Металург»№ СFL\ 140096 від 30.08.2007 р. виконаний ОСОБА_7 21.08.2008 р. щодо ОСОБА_7 порушена кримінальна справа 21.02.2008 р. за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 191 ч.5, 366 ч.2 КК України, яка спрямована до суду 27.06.2008 р. ( а.с.230-235). Таким чином, матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про те, що банк надав ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі та на умовах, встановлених договором, тобто передав позичальнику майно, що відповідно до ст. 1054 ЦК України та п.п.1.1, 5.1 укладеного між сторонами кредитного договору є істотною та необхідною умовою для договору кредиту. Доводи апеляційної скарги про те, що банк виконав умови договору шляхом зарахування коштів на рахунок позичальника, відкритий в банку відповідача, суд не бере до уваги, оскільки відповідачем АБ «Металург» допущено умови, за яких з рахунку ОСОБА_2 грошові кошти за кредитним договором ОСОБА_2 видано іншій особі - начальнику ТВБВ № 25 АБ «Металург»ОСОБА_7 Отже, з боку відповідача мало місце істотне порушення п.п.1.1, 5.1 умов кредитного договору ненадання позичальнику грошових коштів, внаслідок чого ОСОБА_2 значною мірою позбавився того, на що він розраховував при укладенні договору, що є підставою для розірвання договору кредиту відповідно до вимог ч.2 ст. 651 ЦК України. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність розірвання кредитного договору, однак помилково послався на ч.1 ст. 651 ЦК України, яка регулює підстави для розірвання договору лише за згодою сторін, хоча в даному випадку такої згоди з боку банку не було. Враховуючи вимоги ч.2 ст. 308 ЦПК України щодо неможливості скасування правильного по суті і справедливого рішення суду з одних лише формальних міркувань, колегія суддів не знаходить підстав для скасування рішення суду в частині задоволення вимог ОСОБА_2 про задоволення позовних вимог про розірвання кредитного та іпотечного договорів, укладених між сторонами 30.08.2007 р. Відповідно до вимог ст.ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, способи захисту права визначені ст. 16 ЦК України. На думку колегії суду, право ОСОБА_2 захищене шляхом розірвання кредитного та іпотечного договорів, тому скасування повідомлення ПАТ «МетаБанк»про звернення стягнення на предмет іпотеки від 12.08.2010 року та зобов»язання приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_5 зняти заборону щодо відчуження нерухомого майна є зайвим способом захисту, не передбаченим договором або законом. За таких обставин рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні цих позовних вимог. Оскільки суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_2 не брав у відповідача грошові кошти за кредитним договором, відтак у нього не виникло обов»язку по сплаті коштів, процентів та пені, колегія суддів погоджується і з рішенням суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог ПАТ «Метабанк»про стягнення заборгованості з позичальника та поручителів. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, - В И Р І Ш И Л А : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Метабанк» задовольнити частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 17 жовтня 2011 року скасувати в частині скасування повідомлення ПАТ «МетаБанк»про звернення стягнення на предмет іпотеки від 12.08.2010 року та зобов»язання приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_5 зняти заборону щодо відчуження нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 та відмовити в задоволенні цих позовних вимог. В решті рішення суду залишити без змін. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту її проголошення. Головуючий : Судді : http://reyestr.court.gov.ua/Review/21637282

Справа № 2-107/11р. РІШЕННЯ Іменем України 17 жовтня 2011 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого судді - Журавського В.В., при секретарях Хутінаєвій О.Ю., Поповійчук М.В., Алфімовій І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бориспіль цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «МетаБанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «МетаБанк», третя особа приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу, Київської області ОСОБА_4 про розірвання кредитного договору, договору іпотеки, скасування рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, зобовязання вчинити дії, - ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство «МетаБанк», що є правонаступником Акціонерного банку «Металург», звернулося до суду з даним позовом у якому зазначило, що 30 серпня 2007 року між Акціонерним банком «Металург» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 602200484113А згідно з яким ОСОБА_1 було надано кредит в сумі 40662 доларів США на поточні потреби на строк до 30.08.2012 року включно під зобовязання сплачувати частини суми кредиту та 18 % річних за користування кредитом. Надання кредиту було здійснено шляхом зарахування коштів на поточний рахунок відповідача. Забезпечення виконання відповідачем своїх зобовязань є порука громадян ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5, які зобовязалися погасити борг у випадку невиконання ОСОБА_1 своїх зобовязань по кредитному договору № 602200484113А. Внаслідок невиконання ОСОБА_1 своїх зобовязань по кредитному договору виникла заборгованість, загальний розмір якої складає 747679,17 грн.. Вказану суму боргу позивач прохає стягнути з ОСОБА_1 та його поручителів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 солідарно. Під час розгляду судом даної справи, представник відповідача ОСОБА_6 заявив клопотання про обєднання даної цивільної справи із цивільною справою № 2-3669/10р., яка також перебувала на розгляді у Бориспільському міськрайонному суді за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «МетаБанк», третя особа приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 про скасування рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, розірвання договору кредиту та договору іпотеки та покладення обовязку зняти заборону щодо відчуження нерухомого майна з тих підстав, що вимоги за вказаними позовами є однорідними. Ухвалою судді від 7.09.2010 року вказані справи обєднані в одне провадження. У своєму позові ОСОБА_1 посилається на те, що між ним та Акціонерний банком «Металург»30.08.2007 року дійсно було укладено кредитний договір № 602200484113А згідно п. 1.1. якого відповідач зобовязувався надати йому кредит в сумі 40662 доларів США строком на 60 місяців під 18 % річних. Того ж дня приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 було посвідчено іпотечний договір № 918300000030, укладений між ним та АБ «Металург», згідно якого виконання взятих на себе зобовязань по кредитному договору забезпечувалося передачею в іпотеку квартири АДРЕСА_1. У звязку з тим, що у ОСОБА_1 відпала необхідність у отриманні кредиту, оскільки він раніше зміг отримати ці кошти з інших джерел, аніж банк встиг їх видати позичальнику, 30.08.2007 року він звернувся до начальника Бориспільського відділення № 25 ОСОБА_7 з відмовою від отримання кредиту. При цьому, ОСОБА_1 стверджує, що будь-яких заяв про видачу готівки з каси він не подавав, відповідно й не отримував ніяких коштів від відповідача. У звязку з цим вважав даний кредитний договір розірваним, так як він відмовився від отримання кредиту. В середині серпня 2010 року ОСОБА_1 отримав повідомлення від банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Вважає, що іпотека має похідний характер від основного зобовязання договору кредиту, який на думку позивача розірваний ще з 30.08.2007 року. Тому просив в судовому порядку розірвати даний договір, договір іпотеки, скасувати рішення банку про звернення стягнення на предмет іпотеки та зобовязати приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 зняти заборону щодо відчуження квартири АДРЕСА_1. Представник позивача ПАТ «МетаБанк» Павленко П.М. позовну заяву ПАТ «МетаБанк» підтримав та наполягав на її задоволенні. Проти задоволення позову ОСОБА_1 заперечував. Представник відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_6 первісний позов ПАТ «МетаБанк» не визнав та прохав відмовити у його задоволенні, позовну заяву ОСОБА_1 прохав задовольнити. Приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 до суду не зявилася, однак подала заяву у якій просить суд розглядати справу без її участі, проти позову ОСОБА_1 не заперечує. Інші сторони в судове засідання не зявились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Також 22.08.2009 року помер ОСОБА_5, процесуальним правонаступником якого є ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину. Заслухавши представників сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд прийшов до переконання, що в задоволенні позову ПАТ «МетаБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором слід відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_1 до ПАТ «МетаБанк», третя особа приватний нотаріус Бориспільського міського нотаріального округу Київської області ОСОБА_4 про розірвання кредитного договору, договору іпотеки, скасування рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, зобовязання вчинити дії слід задовольнити з наступних підстав. Судом встановлено, що 30 серпня 2007 року між Акціонерним банком «Металург», правонаступником якого є ПАТ «МетаБанк», та ОСОБА_1 було укладено договір кредиту № 602200484113А згідно якого АБ «Металург» зобовязувався надати йому кредит в сумі 40662 доларів США під заставу на споживчі цілі, строком на 60 місяців під 18 % річних. Надання кредиту мало відбутися шляхом зарахування коштів на рахунок ОСОБА_1, відкритий в банку № НОМЕР_1. Пунктом 1 ч.1 ст.11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Згідно ч.3 ст.203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203 ЦК України). Судом встановлено, що у звязку з отриманням з інших джерел ОСОБА_1 необхідної суми коштів, останній перестав потребувати отримання кредиту. У звязку з цим 30.08.2007 року він звернувся до начальника Бориспільського відділення АБ «Металург»№ 25 ОСОБА_7 з усною заявою про відмову від отримання кредиту. Так як останній проти цього не заперечував, ОСОБА_1 вважав даний договір кредиту розірваним з 30.08.2007 року. Згідно ч.2 ст.214 ЦК України, особи, які вчинили дво- або багатосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані. Відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин. Пунктом 4.4. кредитного договору № 602200484113А від 30.08.2007 року позичальнику також гарантовано право відмовитися від договору шляхом відкликання своєї згоди на його укладення. Хоч ОСОБА_1 і було подано заяву про відмову від отримання кредиту в усній формі, однак це не є порушенням чинного законодавства, так як згідно ст.218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. В такому разі заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Судом встановлено, що відносно начальника Бориспільського відділення № 25 АТ «Металург» ОСОБА_7 порушення кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч.5 ст.191 та ч.2 ст.366 КК України, яка розглядається Бориспільським міськрайонним судом. Згідно обвинувального висновку по даній кримінальній справі № 85-1127 вбачається, що ОСОБА_7, отримавши інформацію від позичальника банку ОСОБА_1 про те, що він не має наміру отримувати кредит в сумі 40662 долари США, будучи службовою особою вирішив заволодіти даними коштами шляхом зловживання своїм службовим становищем. У даному обвинувальному висновку зазначено, що 30.08.2007 року, близько 16.30 год. начальник відділення № 25 АБ «Металург» ОСОБА_7, знаходячись в приміщенні даного відділення банку, продовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел на заволодіння грошима в сумі 40662 долари США, шляхом зловживання службовим становищем, підійшов до каси банку з талоном на видачу кредиту ОСОБА_1, де повідомив касиру ОСОБА_10, що клієнт банку ОСОБА_1 затримується, а тому необхідно здійснити операцію по компютерній програмі каси банку про видачу кредиту ОСОБА_1 у розмірі 40662 долари США. Дану вказівку начальника відділення касир ОСОБА_10 виконала та провела по компютерній програмі каси банку операцію з видачі ОСОБА_1 даної суми. За наслідками даної операції касиром роздруковано заяву на видачу готівки про отримання ОСОБА_1 40662 доларів США, у якій згідно висновку експерта № 93 від 13.05.2008 року розписався начальник відділення № 25 АБ «Металург» ОСОБА_7. Близько 17.30 год. того ж дня ОСОБА_7 повідомив касира ОСОБА_10 про те, що позичальник ОСОБА_1 30.08.2007 року за отриманням кредиту не прийде і наказав касиру віддати гроші з каси відділення в сумі 40662 долари США йому, які він сам передасть ОСОБА_11. Доказом, що свідчить про відмову позичальника ОСОБА_1 від отримання даного кредиту є висновок експерта № 93 від 13.05.2008 року, зроблений в межах даної кримінальної справи яким встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 в графі «Підпис отримувача» в заяві на видачу ОСОБА_1 готівки в сумі 40662 долари США з каси АБ «Металург»№ CFL/140096 від 30.08.2007 року виконаний ОСОБА_7.. Таким чином, зарахування коштів в сумі 40662 доларів США на рахунок ОСОБА_1 та їх зняття з вказаного рахунку відбулося з вказівки начальника відділення № 25 АБ «Металург»ОСОБА_7, який знав про відмову позичальника ОСОБА_1 від отримання кредиту, однак вирішив незаконно заволодіти цими коштами. Тому твердження ПАТ «МетаБанк»про те, що ОСОБА_1 було надано кредит шляхом зарахування коштів на його рахунок не відповідають дійсності. Вказані кошти були розміщені на рахунок, відкритий на імя ОСОБА_1 як наслідок незаконних дій начальника відділення № 25 АБ «Металург»ОСОБА_7 спрямованих на їхнє незаконне заволодіння, а не в результаті волевиявлення самого позичальника, який бажав настання цих наслідків. Згідно ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Як вбачається з п.4.4. кредитного договору № 602200484113А від 30.08.2007 року, позичальнику гарантовано право відмовитися від договору шляхом відкликання своєї згоди на його укладення. У звязку з цим кредитний договір № 602200484113А, укладений між Акціонерним банком «Металург»та ОСОБА_1 є розірваним з 30.08.2007 року. Відповідно вимога позивача ПАТ «МетаБанк»про стягнення з відповідачів боргу по кредитному договору не підлягає до задоволення. Судом також встановлено, що 30 серпня 2007 року між Акціонерним банком «Металург»та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № 918300000030, згідно якого виконання взятих ОСОБА_1 на себе зобовязань по кредитному договору забезпечувалося передачею в іпотеку квартири АДРЕСА_1. Як стверджує позивач ПАТ «МетаБанк», у звязку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобовязань по кредитному договору, банком було прийнято рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та реєстрації за ПАТ «МетаБанк»права власності на предмет іпотеки та/або продажу іпотекодержателем ПАТ «МетаБанк»від свого імені предмета іпотеки будь-якій третій особі на підставі договору купівлі-продажу. 12.08.2010 року про прийняття даного рішення ПАТ «МетаБанк»повідомило ОСОБА_1 шляхом направлення повідомлення № 32-20/7949. У повідомленні зазначається, що у звязку з невиконанням ОСОБА_1 зобовязань за кредитним договором, банк на виконання п. 4.2., 4.3. іпотечного договору № 918300000030 від 30.08.2007 року та на підставі ст.36, 37, 38 Закону України «Про іпотеку»прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та реєстрації права власності на предмет іпотеки та/або продажу банком предмету іпотеки будь-якій третій особі на підставі договору купівлі-продажу. Як визначено ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.2 ст.214 ЦК України, ч.2 ст.1056 ЦК України, п.4.4. кредитного договору). Законодавчо також визначено, що у разі односторонньої відмови від договору, якщо таке право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним. Згідно ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобовязання і є дійсною до припинення основного зобовязання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Оскільки договір кредиту (основне зобовязання) розірваний за заявою ОСОБА_1, відповідно іпотечний договір, який було укладено з метою виконання взятих на себе зобовязань по цьому кредитному договору, є припиненим в розумінні ч.5 ст.3 Закону України «Про іпотеку». Тому рішення ПАТ «МетаБанк»про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає скасуванню на підставі ч.2 ст.37 Закону України «Про іпотеку». Як вбачається з договору іпотеки, 30.08.2007 року приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_4, на підставі ст.73 Закону України «Про нотаріат»та у звязку з посвідченням цього договору накладено заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 до припинення договору іпотеки. Вказана заборона зареєстрована у реєстрі під № 2577. Положеннями ст.74 Закону України «Про нотаріат», п.253 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України встановлено виключний перелік випадків, коли нотаріус знімає заборону щодо відчуження нерухомого майна. ОСОБА_1 позбавлений можливості надати нотаріусу необхідні документи, передбачені даними нормами, для зняття накладеної заборони, як і ПАТ «МетаБанк»не направляє нотаріусу повідомлення про припинення іпотечного договору. У звязку з цим право власності ОСОБА_1 на дану квартиру підлягає захисту у спосіб покладення на нотаріуса обовязку зняти заборону відчуження квартири АДРЕСА_1. Згідно п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст.2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст.8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Згідно ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.60 ЦПК України). Положеннями ст.57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Позивачем ПАТ «МетаБанк» не доведено позовних вимог, тому у задоволенні позову слід відмовити, задовольнивши позовну заяву ОСОБА_1, як обґрунтовану. В зв язку з вищевикладеним, на підставі п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі»; п.253 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України; ст.ст.3 ч.5, 37 ч.2 Закону України «Про іпотеку»; ст.ст.73, 74 Закону України «Про нотаріат»; ст.ст.203 ч.3 і ч.5, 214 ч.2, 651, 1054, 1056 ч.2 та керуючись ст.ст. 8, 10, 57, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «МетаБанк»до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про солідарне стягнення на користь Публічного акціонерного товариства «МетаБанк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 747679,17 грн. (сімсот сорок сім тисяч шістсот сімдесят девять грн. 17 коп.) - відмовити. Зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити. Розірвати договір кредиту № 602200484113А від 30.08.2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «МетаБанк», іпотечний договір № 918300000030 від 30.08.2007 року, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «МетаБанк», що посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 30.08.2007 року. Скасувати повідомлення ПАТ «МетаБанк»про звернення стягнення на предмет іпотеки від 12.08.2010 року № 32-20/7949. Зобовязати приватного нотаріуса Бориспільського міського нотаріального округу ОСОБА_4 зняти заборону щодо відчуження нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1. Сплачений Публічним акціонерним товариством «МетаБанк»при подачі позову судовий збір в розмірі 1700 грн.00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення процесу в розмірі 120 грн. звернути в дохід держави. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «МетаБанк»на користь ОСОБА_1 сплачений ним при подачі позову судовий збір в розмірі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення процесу в розмірі 37 грн. Рішення може бути оскаржене через Бориспільський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Київської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у розгляді справи, але не були присутні під час проголошення, на протязі десяти днів з моменту отримання копії рішення. Суддя: підпис http://reyestr.court.gov.ua/Review/19135124

Почитайте чуть выше http://antiraid.com.ua/forum/index.php?s=&...ost&p=55009Апелляцию прокуратура не подавала.

Торгующая организация все правильно Вам сказала. Найти покупателя на 1/3 квартиры в которой прописан малолетний очень тяжело.Нужна будет помощь, звоните.

А Вы им решение ВСУ и все. Какой такой доход, обычное растовщичество

Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 4 квітня 2012 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Ткачука О.С., суддів: Гримич М.К., Савченко В.О., Фаловської І.М., Хопти С.Ф., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Родовід Банк», третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом обґрунтовуючи вимоги тим, що 31 серпня 2007 року між нею та банком було укладено договір іпотеки на суму 250 тисяч доларів США у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 31 серпня 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 та ПАТ «Родовід Банк». 1 грудня 2010 року нею отримано постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису від 28 квітня 2010 року, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 у розмірі 1413471 доларів 07 центів США. У зв'язку з тим, що банком на її адресу не було направлено письмову вимогу про усунення порушень за кредитним договором та те, що сума заборгованості за кредитним договором не є безспірною просила визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 28 квітня 2011 року позов задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 28 квітня 2010 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 на підставі договору іпотеки від 31 серпня 2007 року, укладеного між ПАТ «Родовід Банк» і ОСОБА_1 При цьому суд вважав, що нотаріус не переконався належним чином у безспірності сум, що підлягають стягненню. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову відмовлено у зв'язку з тим, що на думку апеляційного суду форма і зміст виконавчого напису вчиненого 28 квітня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 повністю відповідають чинному законодавству, а розрахунку заборгованості наданому банком та оригіналу договору іпотеки достатньо для визнання заборгованості безспірною. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, й залишити без змін рішення суду першої інстанції. Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що нотаріус, вчиняючи виконавчий напис, не переконався належним чином у безспірності розміру сум, що підлягають стягненню за виконавчим написом, а також у тому, що здійснений відповідачем розрахунок боргу не може вважатися документом, який підтверджує безспірність вимог банку до боржника. При цьому суд першої інстанції вказав, що нотаріусом вчинено виконавчий напис на суму 1 413 471 дол. США 07 центів, у той же час договором іпотеки передбачено відповідальність ОСОБА_1 у розмірі вартості предмету іпотеки та оцінено в 319 702 дол. США. Відповідно до положень ст. 88 Закону України "Про нотаріат" нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Згідно із ч. 2 п. 284 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 , заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України. За п. 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» від 29 червня 1999 року № 1172, для одержання виконавчого напису подаються документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Судами встановлено, що 31 серпня 2007 року між ПАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір. У забезпечення виконання даного договору в цей же день між Банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, за яким у іпотеку передано житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. П.п. 1.4 договору іпотеки установлено, що передане в іпотеку майно за домовленістю сторін оцінено в 319 702 дол. США. Листом від 23 лютого 2010 року ОСОБА_1 було повідомлено про те, що ОСОБА_3 неналежним чином виконує свої зобов'язання за кредитним договором та у нього утворилася заборгованість у розмірі 280 956 доларів США та 16 центів у зв'язку з чим позивачу запропоновано погасити суму заборгованості по кредиту та пені. 28 квітня 2010 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинив виконавчий напис на предмет іпотеки у розмірі 1413471 доларів США та 07 центів. Оспорюючи виконавчий напис позивач, зокрема, зазначав про порушення приватним нотаріусом вимог Закону України "Про нотаріат" щодо підстав для вчинення такого напису. При цьому позивач вказувала на безпідставність збільшення її відповідальності перед банком та спірність розміру заборгованості ОСОБА_3 перед банком. Судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки цим доводам позивача. Крім того, судом апеляційної інстанції не взято до уваги вимоги ст. 11 ЗУ «Про іпотеку» відповідно до якої майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки. Наведене свідчить про помилковість висновків апеляційного суду щодо безспірності розміру заборгованості, що підлягає стягненню за виконавчим написом. Таким чином у порушення вимог ст.ст. 212 -214 ЦПК України , суд апеляційної інстанції повно і всебічно не з'ясував фактичні обставини справи щодо заявлених позовних вимог та прийшов до помилкового рішення про незаконність рішення суду першої інстанції Відповідно до положень ст. 339 ЦПК України , установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. З огляду на викладене, оскільки рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону та було помилково скасовано рішенням апеляційного суду, останнє підлягає скасуванню, а рішення районного суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.333 , 336 , 339 , 343 , 344 , 345 , 349 ЦПК України , колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення апеляційного суду м. Києва від 23 листопада 2011 року скасувати, рішення Подільського районного суду м. Києва від 28 квітня 2011 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.С. Ткачук Судді: М.К. Гримич В.О. Савченко І.М. Фаловська С.Ф. Хопта http://reyestr.court.gov.ua/Review/23671498

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем яносова М.В., Касьяна О.П., Кафідової О.В.,Коротуна В.М., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства (далі ПАТ) «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», за участю прокурора в інтересах неповнолітньої дитини, треті особі: Рада опіки та піклування Олександрійської міської ради, приватний нотаріус Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_6, товариство з обмеженою відповідальністю «Барбарис і Ко», про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню за касаційною скаргою ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 7 вересня 2010 року, в с т а н о в и л а: ОСОБА_5 звернулася до суду з указаним позовом, який мотивувала тим, що приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_6 вчинено виконавчий напис від 7 серпня 2007 року про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1. Вчиненим виконавчим написом нотаріус пропонує задовольнити вимоги ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», філії «відділення Промінвестбанку у м. Олександрія Кіровоградської області» у розмірі заборгованості за кредитом 65000 гривень. Загальна сума стягнення по виконавчому напису нотаріуса становить 65761 гривню, але дії банку та приватного нотаріуса привели до того, що виконавчий напис було видано з порушенням норм матеріального права, тому просила визнати виконавчий напис № 3053 вчинений 7 серпня 2007 року, таким, що не підлягає виконанню. Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 7 вересня 2010 року, позов задоволено: виконавчий напис за реєстровим номером 3053, вчинений 7 серпня 2007 року, приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_6 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_2 визнано таким, що не підлягає виконанню. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Ухвалою Верховного Суду України від 16 листопада 2011 року справу за позовом ОСОБА_5 до ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», за участю прокурора в інтересах неповнолітньої дитини, треті особі: Рада опіки та піклування Олександрійської міської ради, приватний нотаріус Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_6, товариство з обмеженою відповідальністю «Барбарис і Ко», про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню за касаційною скаргою ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 7 вересня 2010 року, передано Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на підставі п. 2 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів», зміненого Законом України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України», що набрав чинності 13 листопада 2011 року. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, обґрунтовано виходив з того, що вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить заставодателю, який не є боржником, до закінчення терміну дії кредитного договору та за відсутності доказів безспірно визначеної суми боргу позичальника на момент вирішення питання про можливість вчинення такого виконавчого напису не відповідає вимогам ч. 6 п. 283 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. До таких висновків суди дійшли із врахуванням вимог матеріального та процесуального закону. Відповідно до статей 34, 36, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» нотаріус вчиняє виконавчий напис за умови, що наявність безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем підтверджується документами, передбаченими затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172 Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріуса і що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років. Судом встановлено, що відповідно до іпотечного договору № 41/1 від 4 квітня 2006 року ОСОБА_5 виступила майновим поручителем по зобовязаннях ТОВ «Барбарис і Ко» по кредитному договору цього товариства з ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (а.с. 7-14). Згідно із п. 1.2 договору предметом іпотеки є квартира 1, загальною площею 37,9 кв.м., яка складається з однієї кімнати, житловою площею 20,6 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1. Кінцевий термін повернення кредиту ТОВ «Барбарис і Ко» ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» є 3 квітня 2008 року, порядок повернення кредиту обумовлений п. 2.2 кредитного договору № 41 від 4 квітня 2006 року (а.с. 177-179). 7 серпня 2007 року приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_6 був вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на предмет іпотеки для погашення кредитної заборгованості ТОВ «Барбарис і Ко» перед ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» за період з 27 лютого 2007 року по 7 серпня 2007 року в розмірі 65000 гривень (а.с. 17). Згідно із ч. 2 ст. 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобовязання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Частиною 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Пунктом 5.1 іпотечного договору сторонами цього договору визначені випадки, коли іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізацію. Зокрема, таке право надано йому у разі повного або частково неповернення у встановлені відповідно до 12.2 кредитного договору строки суми кредиту або при несплаті або частковій несплаті у передбачені кредитним договором строки сум відсотків (у тому числі відсотків за неправомірне користування кредитом), або при несплаті або частковій несплаті в строк сум неустойки (пені, штрафу), що передбачені кредитним договором (а.с. 179). Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 25 вересня 2009 року з ТОВ «Барбарис і Ко» на користь ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» стягнуто 405327 гривень 44 копійки заборгованості за вказаним кредитним договором, видано наказ про примусове виконання цього рішення; в задоволенні зустрічного позову про визнання вказаного кредитного договору недійсним відмовлено. То спір, що виник між ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та ТОВ «Барбарис і Ко» щодо виконання умов кредитного договору вирішено вказаним рішенням (а.с. 182-187). Крім цього, суди дійшли обґрунтованого висновку, що при вчиненні нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки - житлове приміщення, що відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку» є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей, відносно яких не були дотримані вимоги ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства, ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та фактично надано дозвіл на реалізацію квартири з прилюдних торгів, в якій проживає неповнолітній син позивачки - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, без дозволу органу опіки і піклування. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом неповнолітній ОСОБА_7 проживає у спірній квартирі, а тому виконавчий напис про звернення стягнення на квартиру як на предмет іпотеки повинен вчинятися лише за умови надання попередньої згоди органу опіки та піклування в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавча провадження», тобто з прилюдних торгів. Дотримання цих вимог поряд з документами, що підтверджують заборгованість боржника та встановлюють прострочення виконання зобовязання можуть свідчити про можливість стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса. Частиною 2 пункту 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 5 березня 2004 року № 20/5, заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172. Отже, у сукупності встановлених по справі обставин суди дали належну оцінку і дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі та визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують. Згідно зі статтею 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Виходячи з вищевказаного, рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» відхилити. Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 7 вересня 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: М.В. Демяносов О.П. Касьян О.В. Кафідова В.М. Коротун http://reyestr.court.gov.ua/Review/21117271

Справа №2-25-2010 року РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 червня 2010 року м. Олександрія Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі: судді Чохонелідзе Л.М., при секретарі Юрчук Л.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку», за участю прокурора в інтересах неповнолітньої дитини, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Ради опіки та піклування Олександрійської міської ради; приватного нотаріуса Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_2; товариства з обмеженою відповідальністю «Барбарис і Ко» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, ВСТАНОВИВ: У серпні 2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до суду до публічного акціонерного товариства «Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку», за участю прокурора в інтересах неповнолітньої дитини, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Ради опіки та піклування Олександрійської міської ради; приватного нотаріуса Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_2; товариства з обмеженою відповідальністю «Барбарис і Ко» про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню. Позивач посилався на те, що приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис 07.08.2007 року про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1. Вчиненим виконавчим написом нотаріус пропонує задовольнити вимоги акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство), філії “Відділення Промінвестбанку в м. Олександрія кіровоградської області” у розмірі заборгованості за кредитом 65 000 грн. 00 коп. Загальна сума стягнення по виконавчому напису нотаріуса становить 65 761 грн. 00 коп., але дії банку та приватного нотаріуса привели до того, що виконавчий напис було видано з порушенням норм матеріального права, тому позивач просить визнати виконавчий напис №3053 вчинений 07.08.207 року, таким, що не підлягає виконанню. У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали у повному обсязі. Представники відповідача позовні вимоги не визнали у повному обсязі, пояснюючи тим, що ОСОБА_1 уклала договір іпотеки з акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) Промінвестбанку, тому банк звернувся до приватного нотаріуса для вчинення виконавчого напису. Третя особа у письмових поясненнях вказала, що виконавчий напис вчинено на підставі діючого Законодавства України. Прокурор в інтересах неповнолітньої дитини позовні вимоги визнав у повному обсязі та просив задовольнити. Вислухавши пояснення сторін та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню. 04 квітня 2006 року було укладено кредитний договір №41 між товариством з обмеженою відповідальністю «Барбарис і Ко» та акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) Промінвестбанком. Цього ж дня було укладено договір іпотеки №41/1 між ОСОБА_1 та акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) Промінвестбанком, даний договір посвідчений приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_2 25 вересня 2009 року у справі за позовом акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) Промінвестбанку до товариства з обмеженою відповідальністю «Барбарис і Ко» ухвалено рішення за яким з товариства з обмеженою відповідальністю «Барбарис і Ко» стягнуто на користь акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) Промінвестбанку заборгованість за кредитом у розмірі 491 412 грн. 40 коп. На виконання вказаного рішення господарським судом Кіровоградської області видано наказ для пред'явлення банком до відділу ДВС Олександрійського міськрайонного управління юстиції для його примусового виконання. 07 серпня 2007 року приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1, реєстровий номер №3053 за заявою акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) Промінвестбанку. Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач довів той факт, що спір про стягнення заборгованості за кредитним договором №41 від 04 квітня 2006 року було вирішено у господарському суді Кіровоградської області. Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 народився 03 грудня 1992 року проживає та зареєстрований. Суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 має право користування цією квартирою відповідно до ст. 29, ст. 405 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 156 ЖК України. Даний факт підтверджується залученими до справи свідоцтвом про народження, довідкою про реєстрацію місця проживання та актом обстеження квартири від 21 квітня 2010 року. Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що необхідно задовольнити позовну вимогу про те, що виконавчий напис визнати таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до ст. 88 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволені яких позивачеві відмовлено. Керуючись ст. 35 Закону України “Про іпотеку”, ст. ст. 17, 18 Закону України “Про охорону дитинства”, Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року, №1172, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю. Виконавчий напис за реєстровим №3053, вчинений 07 серпня 2007 року, приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Кіровоградської області ОСОБА_2 про звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 визнати таким, що не підлягає виконанню. Стягнути з публічного акціонерного товариства «Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку» на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 687 грн. 61 коп. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Кіровоградської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. СУДДЯ: Л.М. ЧОХОНЕЛІДЗЕ http://reyestr.court.gov.ua/Review/10185388

Ухвала ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 січня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого Дьоміної О.О., Суддів: Кафідової О.В., Касьяна О.П., Коротуна В.М., Штелик С.П., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», приватного нотаріуса Цюрупінського районного нотаріального округу ОСОБА_4, третя особа: орган опіки і піклування виконкому Цюрупінського району Херсонської області, про визнання договору іпотеки недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_5, яка діє за довіреністю від імені публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», на рішення Цюрупінського районного суду Херсонської області від 17 травня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 20 липня 2011 року, - в с т а н о в и л а: У липні 2010 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до ПАТ «Ерсте Банк», приватного нотаріуса Цюрупінського районного нотаріального округу ОСОБА_4, третя особа: орган опіки і піклування виконкому Цюрупінського району Херсонської області, у якому просила визнати недійсним договір іпотеки укладений 4 липня 2008 року між нею та Банком щодо квартири АДРЕСА_1 та зобовязати нотаріуса скасувати реєстрацію заборони на її відчуження. В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 від якого мають неповнолітнього сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час шлюбу за спільні кошти вони придбали спірну квартиру та з 2003 року проживають у ній разом із сином. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, а син прийняв у спадок частину квартири, що належала спадкоємцю і 25 жовтня 2007 року був зареєстрований в квартирі, тому для укладення договору іпотеки необхідно отримати згоду органу опіки і піклування. Укладення договору без згоди органу опіки і піклування суперечить вимогам діючого законодавства та порушує права неповнолітнього сина і є підставою для визнання договору недійсним. 17 травня 2011 року рішенням Цюрупінського районного суду Херсонської області, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області, позов задоволено. У касаційній скарзі представник відповідача просить скасувати судові рішення суду першої і апеляційної інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, та залишаючи його без змін, суд апеляційної інстанції виходили з того, що укладений договір суперечить вимогам діючого законодавства, оскільки укладений без врахування прав та інтересів неповнолітнього сина позивачки і без згоди органу опіки і піклування. Судові рішення є правильними і такими, що відповідають вимогам матеріального і процесуального права. Ухвалюючи рішення, суди виходили з того, що з 5 березня 1993 року по 18 жовтня 2006 року ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 від якого мають сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 та 25 липня 2003 року придбали квартиру АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер і на його частину квартири відкрилась спадщина. З 2003 року неповнолітній син постійно користується квартирою і 25 жовтня 2007 року був зареєстрований в ній та прийняв спадщину після смерті батька. 4 липня 2008 року між позивачкою та відкритим акціонерним товариством «Ерсте Банк», тепер публічне акціонерне товариство «Ерсте Банк», укладено договір іпотеки, за яким позивачка передала в іпотеку спірну квартиру. Суд дав належну оцінку обставинам справи та вірно виходив з того, що спірна квартира придбана позивачкою під час шлюбу з ОСОБА_6, тому вона є їх спільною сумісною власністю (ст. 60 СК України). На момент укладення договору іпотеки, квартирою мали право користуватись та були зареєстровані в ній позивачка і її неповнолітній син ОСОБА_7, який, крім того, прийняв спадщину після смерті батька, тому згідно з вимогами ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» для укладення договору іпотеки потрібна була згода органу опіки і піклування. Недодержання вимог діючого законодавства при укладенні договору порушує права неповнолітньої дитини і є підставою для визнання його недійсним, як передбачено ч. 6 ст. 206 і ст. 215 ЦК України. Суди вірно застосували закон, що регулює ці відносини, ухвалили правильні рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права. Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, а посилання на ті обставини, що позивачка не надала доказів про те, що на момент укладення договору неповнолітній син прийняв спадщину та користувався квартирою є безпідставним, оскільки це не відповідає вимогам ч. 4 ст. 1268 ЦК України згідно з якою неповнолітня особа вважається такою, що прийняла спадщину і спростовується довідкою про реєстрацію ОСОБА_7 (а. с. 27). За таких обставин, касаційну скаргу потрібно відхилити, рішення Цюрупінського районного суду Херсонської області від 17 травня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 20 липня 2011 року залишити без змін. Керуючись ст. ст. 336, 337, 343, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів, - ухвалила: Касаційну скаргу ОСОБА_5, яка діє за довіреністю від імені публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» відхилити, а рішення Цюрупінського районного суду Херсонської області від 17 травня 2011 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Херсонської області від 20 липня 2011 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: О.В. Кафідова О.П. Касьян В.М. Коротун С.П. Штелик http://reyestr.court.gov.ua/Review/21430588

Спасибо за подборку решений. Обязательно разместим.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 січня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О., суддів: Коротуна В.М., Штелик С.П., - розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства (далі-ПАТ) «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_6, приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, третя особа Чернівецька міська рада, про визнання договору іпотеки недійсним, зобовязання скасувати реєстраційні записи за касаційною скаргою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 травня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області від 28 липня 2010 року, встановила: ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір іпотеки від 26 червня 2007 року, укладений між ОСОБА_6 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», зобовязати скасувати реєстраційний запис від 26 червня 2007 року щодо реєстрації в Державному реєстрі іпотек іпотеки житлового будинку з належними до нього надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати реєстраційний запис від 26 червня 2007 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 травня 2010 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області від 28 липня 2010 року, позов задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки від 26 червня 2007 року, укладений між ОСОБА_6 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль». Зобовязано приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_7 скасувати реєстраційний запис від 26 червня 2007 року щодо реєстрації в Державному реєстрі іпотек іпотеки житлового будинку з належними до нього надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та скасувати реєстраційний запис від 26 червня 2007 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо заборони відчуження житлового будинку з належними до нього спорудами за вказаною адресою. У касаційній скарзі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень й ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Ухвалою Верховного Суду України від 17 листопада 2011 року справу за позовом ОСОБА_4 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», ОСОБА_6, приватного нотаріуса Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, третя особа Чернівецька міська рада, про визнання договору іпотеки недійсним, зобовязання скасувати реєстраційні записи за касаційною скаргою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 травня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області від 28 липня 2010 року, передано Вищому спеціалізованому суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на підставі п. 2 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів», зміненого Законом України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо розгляду справ Верховним Судом України», що набрав чинності 13 листопада 2011 року. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до задекларованого у принципі 4 Декларації прав дитини, а також: гарантованого ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» - діти - члени сімї власника житлового будинку мають право користування займаним приміщенням на рівні з власником. Згідно з ч. 3 ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобовязуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобовязання. Крім того, в ч. 4 ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» передбачено, що для здійснення будь - яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна. Відповідно до ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Ч.1 ст. 215 ЦК України встановлено, що однією з підстав недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 6 ст. 203 ЦК України. Отже вірним є висновки судів про те, що дана вимога закону була проігнорована відповідачами, оскільки оспорюваний договір іпотеки укладений без дозволу органу опіки і піклування, який зобовязаний здійснювати контроль за додержанням батьками майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відхилити, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 травня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області від 28 липня 2010 року залишити без зміни. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий О.О. Дьоміна Судді: В.М. Коротун С.П. Штелик http://reyestr.court.gov.ua/Review/21432390

УХВАЛА іменем України 21 березня 2012 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В. О., суддів: Ізмайлової Т. Л., Кадєтової О. В., Наумчука М. І., Остапчука Д.О., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 до відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Чернівецької обласної дирекції відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль", третя особа - ППВ ВДВС ГУЮ в Чернівецькій області про визнання нікчемним договору іпотеки, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Чернівецької обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 04 червня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області від 11 серпня 2010 року, в с т а н о в и л а: У листопаді 2009 року ОСОБА_3 у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Чернівецької обласної дирекції ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", яке в послідуючому було перейменовано на ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", у якому просила визнати нікчемним договір іпотеки житлового будинку по вул. Центральній, 134 в смт. Глибока Глибоцького району Чернівецької області. Посилалась на те, що 21 лютого 2007 року на забезпечення виконання кредитного договору, укладеного між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та її чоловіком ОСОБА_6, укладено договір іпотеки житлового будинку по вул. Центральній, 134 в смт. Глибока Глибоцького району Чернівецької області та земельної ділянки, на якій він розташований. Оскільки, у цьому будинку проживає їхній неповнолітній син, а органом опіки та піклування не було надано відповідну згоду на укладання договору іпотеки, то вказаний договір є недійсним через свою нікчемність. Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 04 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області від 11 серпня 2010 року, позов ОСОБА_3 у своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_4 задоволено. Визнано нікчемним договір застави (іпотеки) нерухомого майна № 014/05/82/256 від 22 лютого 2007 року, укладеного між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в смт. Глибока Глибоцького району Чернівецької області, що посвідчений приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_7 22 лютого 2007 року та зареєстрований за № 846. Вирішено питання судових витрат. У поданій касаційній скарзі ПАТ"Райффайзен Банк Аваль" в особі свого представника Харинюк Ю. М., посилаючись на порушення процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, вважає незаконними, просить їх скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у позові ОСОБА_3 01 грудня 2011 року у порядку передбаченому Законом України від 20 жовтня 2011 року № 3932-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України» згідно ухвали Верховного Суду України від 17 листопада 2011 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла зазначена справа для розгляду по суті касаційної скарги ПАТ"Райффайзен Банк Аваль". Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Задовольняючи позов ОСОБА_3 та визнаючи договір іпотеки нікчемним, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що укладаючи договір іпотеки на житловий будинок та земельну ділянку, на якій він розташований, право користування якими має неповнолітній син подружжя ОСОБА_6 - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, сторони зазначеної угоди не отримали згоди органу опіки та піклування на вчинення цього правочину, що тягне за собою нікчемність угоди. Такі висновки відповідають фактичним обставинам та ґрунтуються на законі. З матеріалів справи вбачається, що 21 лютого 2007 року між ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_6 укладено кредитний договір, на підставі якого останній отримав кредит у розмірі 20 000 доларів США. В забезпечення виконання вказаного зобов'язання, в цей же день між банком та ОСОБА_6 укладено договір іпотеки, відповідно до якого останній передав в іпотеку житловий будинок по вул. Центральній, 134 в смт. Глибока Глибоцького району Чернівецької області та земельну ділянку, на якій він розташований. Статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батьки та особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу орган опіки а піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовитися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, як зазначено у частині 6 статті 203 ЦК України, у протилежному випадку такий правочин є нікчемним. Застосовуючи до спірних правовідносин приписи ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» та ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», відповідно до яких для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування, суди, у відповідності до ст. ст. 212-214 ЦПК України, встановивши фактичні обставини та відповідні їм правовідносини, правильно застосували норми матеріального права та вирішили спір по суті. Встановлено і це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги про неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права безпідставні. У відповідності до ст. 337 ЦПК України, розглянувши касаційну скаргу на рішення суду, суд касаційної інстанції відхиляє скаргу і залишає рішення суду без змін. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відхилення касаційної скарги і залишення рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду без змін. Керуючись ст. ст. 335, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Чернівецької обласної дирекції публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" відхилити. Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 04 червня 2010 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області від 11 серпня 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В. О. Кузнєцов Судді: Т. Л. Ізмайлова О. В. Кадєтова http://reyestr.court.gov.ua/Review/23671308

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 червня 2010 року Глибоцький районний суд Чернівецької області у складі: головуючого судді секретар судового засідання ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4 за участю позивачки представника позивачки представника відповідача Харинюка Ю.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Глибока справу за позовом ОСОБА_3 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 до BAT «Райффайзен Банк Аваль» в особі Чернівецької обласної дирекції, третя особа: ППВ ВДВС ГУЮ в Чернівецькій області про визнання нікчемним договору застави (іпотеки), - ВСТАНОВИВ: Позивачка ОСОБА_3 звернулася в суд в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 до BAT «Райффайзен Банк Аваль» в особі Чернівецької обласної дирекції, третя особа: ПГІВ ВДВС ГУЮ в Чернівецькій області про визнання нікчемним договору застави (іпотеки). В обгрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року в смт. Глибока Глибоцького району Чернівецької області помер її колишній чоловік і батько її сина - ОСОБА_8. їх син є єдиним спадкоємцем за законом. Після відкриття спадщини їй стало відомо, що між спадкодавцем та BAT «Райффайзен Банк Аваль» були укладено кредитний договір від 21 лютого 2007 року на суму 20 тис. дол. США та договір застави нерухомого майна (іпотеки), предметом якого стали житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій він розташований. Згідно виконавчого напису нотаріуса від 05 лютого 2008 року відкрито виконавче провадження в органах виконавчої служби. Вони із сином зареєстровані за вказаною адресою з 15 листопада 1999 року. В порушення вимог ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» при вчиненні договору іпотеки нерухомого майна ні її згоди, ні згоди органу опіки та піклування не було отримано. Просить суд визнати нікчемним вказаний договір іпотеки. В судовому засіданні позивачка ОСОБА_3 і представник позивачки ОСОБА_4 позовні вимоги підтримали в повному обсязі, в своїх поясненнях підтвердили обставини, які викладені в позовній заяві та просили суд позовні вимоги задовольнити. В судовому засіданні представник відповідача BAT «Райффайзен Банк Аваль» в особі Чернівецької обласної дирекції Харинюк Юрій Михайлович позовні вимоги не визнав, у своїх запереченнях посилався на відсутність майнових прав на житло у неповнолітнього. a тому просив суд вважати, що при укладенні договору порушень законодавства не було допущено, у зв'язку з чим, просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник третьої особи ППВ ВДВС ГУЮ в Чернівецькій області в судове засідання не з'явився, проте суду надано заяву, в якій ППВ ВДВС ГУЮ в Чернівецькій області просить суд розглянути справу у їх відсутності. Вислухавши пояснення учасників процесу, та, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню. Так, згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року в смт. Глибока Глибоцького району Чернівецької області. 3 свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року і його батьками зазначені: ОСОБА_8 і ОСОБА_3. Згідно будинкової книги на житловий будинок по АДРЕСА_1 та довідки СГІРФО Глибоцького РВ УМВС України в Чернівецькій області від 04 листопада 2009 року № 35/6999 ОСОБА_3 і ОСОБА_6 прописані (зареєстровані) у спірному житловому будинку з 15 листопада 1999 року. Також судом встановлено, що між ОСОБА_8 та BAT «Райффайзен Банк Аваль» були укладені договори: кредитний договір від 21 лютого 2007 року на суму 20 тис. дол. США та договір застави нерухомого майна (іпотеки) від 22 лютого 2007 року, предметом якого стали житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельна ділянка, на якій він розташований, що підтверджується копіями вказаних договорів. Тобто договір застави нерухомого майна (іпотеки) від 22 лютого 2007 року був укладений на той час, коли у спірному будинку був зареєстрований і проживав неповнолітній син ОСОБА_8 - ОСОБА_6. Крім того даний договір був укладений без згоди органу опіки та піклування. Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно ч.4 ст. 12 Розділу III «Попередження бездомності і безпритульності» Закону України від 02.06.2005 № 2623-IV "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна. Відповідно до ч.і ст. 224 ЦК України правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування є нікчемним. Як вбачається з п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Оскільки, як встановлено судом, договір застави нерухомого майна (іпотеки) від 22 лютого 2007 року був укладений на той час, коли у спірному будинку був зареєстрований і проживав неповнолітній син ОСОБА_8 - ОСОБА_6 і даний договір був укладений без згоди органу опіки та піклування, тому позовні вимоги про визнання вказаного правочину нікчемним підлягають задоволенню. У відповідності до вимог ст. ст. 79, 88 ЦПК України суд вважає, що з відповідача слід стягнути судові витрати у справі. На підставі викладеного, ст.ст. 203, 224 ЦК України, ст. 12 Закону України Закону України від 02.06.2005 № 2623-IV "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей", керуючись ст.ст. 3-11, 15, 57-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд,- ВИРІШИВ: Позовні вимоги ОСОБА_3 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити. Визнати нікчемним договір застави (іпотеки) нерухомого майна № 014/05/82/256 від 22 лютого 2007 року, укладеного між BAT «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року в смт. Глибока Глибоцького району Чернівецької області, що посвідчений приватним нотаріусом Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_9 22 лютого 2007 року та зареєстрований за № 846. Стягнути з BAT «Райффайзен Банк Аваль» на рахунок Глибоцької селищної ради Глибоцького району Чернівецької області судовий збір в розмірі 1625 (одна тисяча шістсот двадцять п'ять) гривень, 52 коп. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду в Чернівецькій області через Глибокий районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України. СУДДЯ: http://reyestr.court.gov.ua/Review/10294592

Ухвала Іменем України Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: Яреми А.Г., Лихути Л.М., Охрімчук Л.І., розглянувши в попередньому судовому засіданні 17 березня 2008 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль”, ОСОБА_2 про визнання договору іпотеки недійсним за касаційною скаргою ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” на рішення Ківерцівського районного суду від 3 травня 2007 р. та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 16 серпня 2007 р. , встановила: У березні 2007 р. ОСОБА_1. звернулась до суду з позовом до ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” (далі - Банк), ОСОБА_2. про визнання договору іпотеки недійсним. Позовні вимоги мотивувала тим, що 25 січня 2006 р. її чоловік ОСОБА_2. уклав з Банком договір іпотеки, згідно з п.1.2. якого предметом іпотеки є незавершений будівництвом житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний будинок належить їй ОСОБА_2. та їй на праві спільної сумісної власності, оскільки придбаний під час перебування у зареєстрованому шлюбі, до того ж укладення договору іпотеки суперечить правам та інтересам їх дітей, ОСОБА_3., 1992 року народження, ОСОБА_4., 1993 року народження та ОСОБА_5., 1988 р. народження, яка на час укладення договору була неповнолітньою. Договір іпотеки в порушення вимог Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” укладений без дозволу органу опіки та піклування, а тому має бути визнаний недійсним. Рішенням Ківерцівського районного суду від 3 травня 2007 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 16 серпня 2007 р., позов задоволено. У касаційній скарзі Банк просить скасувати судові рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення або неправильне застосування норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 332, 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України ухвалила: Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Райффайзен Банк Аваль” в особі Волинської дирекції на рішення Ківерцівського районного суду від 3 травня 2007 р. та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 16 серпня 2007 р. відхилити, а зазначені судові рішення залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді Верховного Суду України Ярема А.Г. Лихута Л.М. Охрімчук Л.І. http://reyestr.court.gov.ua/Review/1659684

Интересно как Вы найдете способ выполнить обязательство, когда Вам выставят штраф в размере 15% от суммы кредита, за не предоставление в 3-х дневный срок справки о зарплате. (Пример взят из практик, договор с Проминвестбанком).Я так думаю, что Вы как раз первый кто начнет искать возможность в судебном порядке оспорить данный штраф, а не, как Вы выразились искать спопсобы исполнить обязательства.

В гражданском деле можно подать иск о взыскании ущерба. Главное, чтобы сроки исковой давности не прошли.

2-514/12 Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29.02.2012 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі: головуючого - судді Горбань Н.І. при секретарі Кузічевої Т.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ “Укрсоцбанк” про розірвання кредитного договору, - ВСТАНОВИВ: У липні 2011р. позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про договору кредиту. Зазначила, що 05.07.2007р. між нею та відповідачем, Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі заступника начальника відділення начальника відділу роздрібного обслуговування фізичних осіб Старокиївського відділення Київської міської філії АКБ «Укрсоцбанк»ОСОБА_2, було укладено договір кредиту № 42.07-07/330. У відповідності до умов п. 1.1 вказаного кредитного договору відповідач надав їй у тимчасове користування грошові кошти в сумі 252000,00 доларів США зі сплатою 11,95% річних. Згідно з п. 1.2 договору кредит було надано для придбання нерухомого майна двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В день отримання кредиту, 5 липня 2007р., вона уклала договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_3 У відповідності до п. 4 договору купівлі-продажу продаж квартири було здійснено за 1590750,00 грн., що згідно курсу, встановленого НБУ України на день укладення договору купівлі-продажу, було еквівалентно 315000,00 доларів США. На виконання умов п. 1.3 кредитного договору для забезпечення позичальником виконання своїх обовязків щодо погашення кредиту, сплати процентів, можливих штрафних санкцій, а також витрат на здійснення забезпеченої іпотекою вимоги банком було укладено наступні договори: іпотечний договір з позичальником від 05.07.2007р. № 42.02-11/664, договір поруки з позичальником та фізичною особою ОСОБА_4 від 05.07.3007 р. № 42.02-11/666, договір поруки з позичальником та ОСОБА_5 від 05.07.2007 р. № 42.02-11/665. Відповідно до п. 1.1 іпотечного договору від 05.07.2007р. № 42.02-11/664 позивач, як іпотекодавець, для забезпечення виконання своїх зобовязань за договором кредиту від 05.07.2007р. № 42.07-07/330 передала в іпотеку відповідачу нерухоме майно, а саме: 2-кімнатну квартиру № 7, загальною площею 47,10 кв. м, жилою площею 29,20 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 У п. 1.2 іпотечного договору було визначено, що заставна вартість предмету іпотеки (квартири) становить 1590750,00 грн., що за офіційним курсом гривні до долару США, встановленим НБУ України на день укладення іпотечного договору (100 доларів США = 505,00 грн.), становить 315000,00 доларів. За умовами кредитного договору (п. 1.1.1), починаючи з місяця, що слідує за місяцем надання кредиту, вона зобовязана щомісячно 5 числа кожного місяця рівними частинами сплачувати відповідачу суму грошових коштів, яка включає в себе заборгованість за кредитом і проценти за користування кредитом у розмірі 2678,00 доларів США, з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 5 липня 2032р. включно. Починаючи з 2001р., вона є субєктом підприємницької діяльності, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_1. На момент укладення кредитного договору її підприємницька діяльність була повязана з утриманням фітнес-центру. Починаючи з жовтня 2008р. спостерігається значний негативний вплив світової фінансової кризи на економіку України і її фінансовий стан почав стрімко погіршуватися, що спричинило неможливість належного виконання нею взятих на себе кредитних зобовязань. Внаслідок світової кризи в Україні відбувся обвал середньомісячного офіційного курсу гривні по відношенню до долара США, зріс гривневий еквівалент одержаного позивачем кредиту, а також ціни, різко зменшилась купівельна спроможність населення й відповідно доходи позивача. Для утримання фітнес-центру, починаючи з жовтня 2006р. вона орендувала приміщення за адресою: АДРЕСА_2. В договорі піднайму нежилого приміщення від 01.10.2006р. № 0110 було визначено, що приміщення передається їй в піднайом з 01.10.2006р. по 01.09.2007р., розмір плати за один місяць встановлено в розмірі 11 385,00 грн. Крім плати за користування приміщенням вона повинна була сплачувати вартість комунальних платежів, теплопостачання, електроенергії та користування телефоном. З 01.09.2007р. по 01.08.2008р. вона орендувала вказане приміщення на підставі договору піднайму нежилого приміщення від 01.09.2007р. № 0109, яким встановлено плату за користування приміщенням в сумі 16162,00 грн., крім оплати комунальних платежів. З 01.08.2008р. по 01.04.2009р. вона орендувала приміщення на підставі договору піднайму нежилого приміщення від 01.08.2008р. № 0108, яким встановлено плату за користування приміщенням за один місяць в сумі 22447,25 грн. в п. 4.1.4 договору передбачалося, що оплата здійснюється в повному обсязі незалежно від результатів її господарсько-фінансової діяльності, в тому числі, якщо вона цілком або частково не використовує приміщення протягом терміну піднайму. В п. 4.1.8 передбачено, що протягом дії договору плата за користування приміщенням та порядок її розрахунку можуть змінюватися у разі зміни курсу долара США до гривні, а у випадку, якщо перевищення рівня інфляції під час дії договору складе 12% і більше, то автоматично сума оплати за користування приміщенням з моменту такого перевищення встановлюється на 10% вище за останній платіж плати за користування приміщенням, що передував перевищенню рівня інфляції. З 01.04.2009р. по 31.08.2009р. вона орендувала приміщення на підставі договору піднайму нежилого приміщення від 01.04.2009р. № 0104-09, яким визначено розмір щомісячної плати за користування приміщенням в сумі 16162,00 грн. У вартість орендної плати не було включено вартість комунальних платежів та експлуатаційних витрат, але при цьому в п. 4.1.4 та 4.1.8 договору зазначено умови, аналогічні умовам попереднього договору піднайму нежилого приміщення від 01.08.2008р. № 0108. У період з 01.08.2008р. по 01.04.2009р. розмір орендної плати порівняно з попереднім періодом зріс на 6285,25 грн. за кожний місяць. У звязку із значним зменшенням рівня її доходів орендар погодився в період з 01.04.2009р. по 31.08.2009р. таку ж плату за користування, яка була передбачена договором піднайму нежилого приміщення від 01.09.2007р. № 0109. Як видно з довідки ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 22.06.2011р. № 1276, обсяг її виручки від реалізації послуг в 2008р. складав 387000,00 грн., в 2009р. 148000,00 грн. З 2010р. вона не займається підприємницькою діяльністю. Витрати на орендну плату в 2008р. склали 225370,25 грн., а в 2009р. 148151,75 грн. Зароблених нею коштів в 2009р. вистачило лише на покриття орендної плати. Стрімке зниження її доходів повязане з тим, що з жовтня 2008р. більшість клієнтів почали відмовлятися від послуг фітнес-центру, а рівень доходів від її господарської діяльності звязаний з кількістю споживачів даного виду послуг, оскільки заняття фітнесом не можна віднести до життєво необхідної діяльності. Заборгованість за кредитним договором виникла у неї в жовтні 2008р. У звязку з погіршенням матеріального стану вона не могла надалі виконувати свої зобовязання вчасно та у повному обсязі, тому 04.03.2009р. вона повідомила про це відповідача, але відповіді на своє звернення не отримала. Крім неї до відповідача звертався з листом від 15.02.2009р. один з поручителів ОСОБА_4, відповіді на який також не було отримано. Ігноруючи їхні звернення щодо неможливості виконання кредитних зобовязань та прохання розглянути можливі варіанти стосовно врегулювання даного питання, відповідач і надалі повідомляв її про стан заборгованості за кредитним договором. 26.02.2010р. вона в черговий раз звернулася до відповідача з листом, в якому прохала дозволити їй продати заставлену квартиру та погасити кредитні зобовязання, так як на той час був покупець, який згодний був придбати зазначену квартиру за 150000,00 доларів США, а залишок боргу по кредитному договору переоформити на поручителя ОСОБА_4, який мав можливість сплатити решту суми. Відповіді вона не отримала знову. 09.03.2010р. вона знову направила заяву відповідачу з проханням дозволити продаж заставленої квартири, покупець був згодний заплатити за неї 210000,00 доларів США, а залишок суми заборгованості за кредитним договором в розмірі 34000,00 доларів США оформити, як беззаставний кредит з реально можливою процентною ставкою 5% річних без нарахування пені. Відповіді на дане звернення вона також не отримала. 22.03.2010р. вона знову звернулася до відповідача з аналогічною заявою, але як і в попередніх випадках відповіді не отримала. 30.03.2011р. вона звернулася до відповідача із заявою з пропозицією здійснити реструктуризацію кредитної заборгованості шляхом надання дозволу на добровільну реалізацію предмета іпотеки третій особі або шляхом переведення боргу на ту ж саму особу на умовах кредитного договору від 05.07.2007р. № 42.07-07/330. Відповіді на заяву вона не отримала. 29.04.2011р. вона направила відповідачу пропозицію про розірвання договору кредиту через скрутний матеріальний стан та залишення всіх її пропозицій щодо ліквідації боргу без відповіді. На цю пропозицію відповіді вона також не одержала. Нею та її поручителем на адресу відповідача було направлено 9 офіційних звернень, в яких описувались і пропонувались усі заходи, яких позивач намагалася вжити для погашення заборгованості за кредитним договором, але на жоден з цих листів так і не одержала відповіді. Відповідач лише щораз адресував позивачці листи, в яких повідомляв про безперервно зростаючу суму її заборгованості за укладеним договором кредиту станом на певну чергову дату. Вважає, що в даному випадку має місце істотна зміна обставин. Укладаючи договір вона не могла передбачити, що відбудеться суттєве підвищення цін на продукти харчування, ліки, комунальні послуги, предмети домашнього вжитку, одяг, взуття, проїзд у транспорті, тощо; підвищиться рівень безробіття, відбудеться стрімка девальвація гривні. Після того, як обставини, за яких укладався кредитний договір, істотно змінилися, вона намагалася вжити всіх залежних від неї заходів, щоб уникнути тих негативних наслідків, які були спричинені такою зміною. Просить суд розірвати договір кредиту від 05.07.2007р. № 42.07-07/330, укладений між Акціонерне-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»та ОСОБА_1, та відшкодувати їй судовий збір у розмірі 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 37,00 грн. Позивачка та її представник в судовому засіданні позов підтримали за вищевикладеними обставинами та просять суд розірвати кредитний договір від 05.07.2007р. № 42.07-07/330. Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав. Пояснив, що зміна договору у звязку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом. Вважає, що позивачкою не доведено та не підтверджено відповідними доказами наявність всіх чотирьох обставин, передбачених ч. 2 ст. 652 ЦК України. Чинним законодавством України не передбачено стабільного курсу долара США до гривні, оскільки офіційний курс гривні до долара США встановлюється щоденно, а тому твердження позивачки, що вона не могла передбачити зміну курсу валюти, є необґрунтовані, так як вона повинна була усвідомлювати, що курс гривні до долара США не є незмінним, а тому могла передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за укладеним кредитним договором, перед укладенням якого їй були розяснені можливі валютні ризики, а також вона не була позбавлена права отримати кредит у гривні. В задоволенні позову просить відмовити. Суд, заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав. В судовому засіданні достовірно встановлено, що між сторонами було укладено кредитний договір № 42.07-07/330 від 5.07.2007р., згідно якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 252000,00 доларів США зі сплатою 11,95% річних до 05.07.2032р. (а. с. № № 15-21). 05.07.2007р. між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за 1590750,00 грн., що еквівалентно 315000,00 доларів США (а. с. № № 22, 23). 05.07.2007р. між сторонами було укладено іпотечний договір № 42.02-11/664, згідно п. 1.1 якого іпотекодавець ОСОБА_1 у якості забезпечення виконання всіх своїх зобовязань за договором кредиту № 42.07-07/330 від 05.07.2007р. передає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 (а. с. № № 26-30). Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серія НОМЕР_1 від 24.01.2001р. позивачка ОСОБА_1 є субєктом підприємницької діяльності (а. с. № 37). Довідка ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 22.06.2011р. за № 1276 підтверджує, що обсяг виручки ОСОБА_1 згідно поданих звітів складає: за 2008р. 387000,00 грн.; за 2009р. 148000,00 грн., з 01.01.2010р. підприємницьку діяльність не провадить, що також підтверджується даними декларації за 2010р. (а. с. № № 60-64). Із змісту договорів оренди нежилого приміщення за адресою: АДРЕСА_2, яке орендувала позивачка для проведення підприємницької діяльності, починаючи з 01.10.2006р. розмір щомісячної оплати за користування приміщенням змінився з 11385,85 грн. до 16162,00 грн. з 01.09.2007р.; з 01.08.2008р. до 22447,25 грн. і лише з 01.04.2009р. зменшився до 16162,00 грн. при умові, що оплата здійснюється в повному обсязі незалежно від результатів її господарсько-фінансової діяльності, в тому числі, якщо вона цілком або частково не використовує приміщення протягом терміну піднайму. В п. 4.1.8 передбачено, що протягом дії договору плата за користування приміщенням та порядок її розрахунку можуть змінюватися у разі зміни курсу долара США до гривні, а у випадку, якщо перевищення рівня інфляції під час дії договору складе 12% і більше, то автоматично сума оплати за користування приміщенням з моменту такого перевищення встановлюється на 10% вище за останній платіж плати за користування приміщенням, що передував перевищенню рівня інфляції (а. с. № № 38-59). На звернення позивачки до відповідача з приводу неможливості сплачувати в повному обсязі кошти по кредитному договору та пропозицій по реалізації квартири, а також розірвання кредитного договору протягом 2009-2011р.р. відповідач не надавав відповіді по суті звернення, а лише попередження про сплату заборгованості, яка станом на 24.06.2011р. складала 321631,89 доларів США (а. с. № № 69-71, 76, 79-87). Частина 2 ст. 652 ЦК України передбачає, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною 4 цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1.в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2.зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона, не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3.виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4.із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Таким чином, вимоги позивачки про розірвання кредитного договору відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, є обґрунтовані та підтверджуються належними доказами. Доводи представника відповідача не спростовують доказів, наданих позивачкою, що обставини, за яких укладався кредитний договір, істотно змінилися, та якби вона могла це передбачити, то не уклала б цей договір, або уклала б його на інших умовах, крім того, із суті договору не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона, позивачка намагалася вжити всіх залежних від неї заходів, щоб уникнути тих негативних наслідків, які були спричинені такою зміною, тому вони не заслуговують на увагу. На підставі викладеного, ст. 652 ч. 2 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 57, 60, 81, 88, 212-215, 218 ч. 1 ЦПК України, суд, ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 до ПАТ “Укрсоцбанк” про розірвання кредитного договору задовольнити. Розірвати договір кредиту № 42.07-07/330, укладений 05 липня 2007р. між ОСОБА_1 та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк». Стягнути з ПАТ «Укрсоцбанк»на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 8 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 37 грн. 00 коп., а всього 45 (сорок пять) грн. 50 коп. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/22153870 Апелляция оставило данное решение суда в силе.

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі: головуючого Луспеника Д.Д., суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми позики та процентів за користування нею за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 26 липня 2010 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2009 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що в грудні 2006 року відповідачка позичила у неї під розписку 200 доларів США, що є еквівалентом 1600 грн., борг зобовязалась повернути в січні 2007 року. У березні 2009 року ОСОБА_4 частково повернула їй борг у розмірі 30 доларів США, що є еквівалентом 240 грн. Решту грошових коштів відповідачка відмовляється повертати. Ураховуючи викладене, позивачка, уточнивши позовні вимоги, просила суд стягнути з ОСОБА_4 борг у розмірі 1347 грн. 42 коп., проценти за користування грошовими коштами в розмірі 4129 грн. 45 коп. та судові витрати. Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 18 травня 2010 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг у розмірі 1347 грн. 42 коп., проценти за користування грошовими коштами в розмірі 4129 грн. 45 коп., 8 грн. 50 коп. на відшкодування сплаченого судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, на користь держави судовий збір у розмірі 46 грн. 27 коп. Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 26 липня 2010 року рішення суду першої інстанції у частині стягнення процентів за користування грошовими коштами скасовано та відмовлено в задоволенні цих позовних вимог. У решті рішення суду залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати й залишити в силі рішення суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду України від 21 листопада 2011 року на підставі п. 2 розд. ХІІІ «Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який відповідно до Закону України від 20 жовтня № 3932-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розгляду справ Верховним Судом України» набрав чинності 13 листопада 2011 року, справу передано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Ухвалюючи рішення та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції правильно виходив із того, що умови укладеної між сторонами угоди відповідають умовам договору позики. Крім того, ст. ст. 536, 1048 ЦК передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають матеріалам справи й вимогам закону. Скасовуючи рішення місцевого суду в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами та відмовляючи в задоволенні цих позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що з урахуванням положень Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ОСОБА_3 не мала визначених законом повноважень на надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів. Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна. Судом першої інстанції встановлено, що в грудні 2006 року ОСОБА_4 взяла в борг у ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 200 доларів США, що є еквівалентом 1600 грн., зі сплатою 10 % від суми позики щомісячно, які зобовязалась повернути в січні 2007 року. У березні 2009 року ОСОБА_4 частково повернула їй борг у розмірі 30 доларів США, що є еквівалентом 240 грн. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Позичальник, як передбачено ст. 1049 ЦК України, зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами субєктами підприємницької діяльності. Надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа (ч. 3 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що фінансова установа це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Пунктом 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що фінансовий кредит це кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент. Фінансова послуга це операція з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Учасниками ринків фінансових послуг є юридичні особи та фізичні особи субєкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, та споживачі таких послуг (п. 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Згідно з пп. 3, 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» уповноважений орган у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: діяльності з надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Частина 2 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачає, що здійснення діяльності, зазначеної у частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Проте, ухвалюючи рішення про відмову у стягненні процентів за користування грошовими коштами, апеляційний суд не звернув уваги на те, що Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлює, що право на здійснення операцій з надання фінансових послуг належить фінансовим установам, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичним особам субєктам підприємницької діяльності; надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа, та помилково застосовував його до спірних правовідносин між фізичними особами. Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення апеляційного суду Вінницької області від 26 липня 2010 року скасувати, рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 18 травня 2010 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Д.Д. Луспеник Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/21117451

У х в а л а ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Луспеника Д.Д. суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Червинської М.Є. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа: публічне акціонерне товариство «Енергобанк» про стягнення боргу та відсотків за договором позики за касаційною скаргою ОСОБА_5, діючого в інтересах ОСОБА_4, на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 червня 2011 року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2011 року, в с т а н о в и л а: У грудні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 01 січня 2009 року відповідач позичив у нього кошти в сумі 3394201 євро 90 центів, що за курсом НБУ складає 38524167 грн. 81 коп., про що власноручно ним складено розписку. Борг відповідач зобовязався повернути до 01 квітня 2009 року. Посилаючись на те, що відповідач гроші не повернув та у добровільному порядку відмовляється виконувати своє зобовязання, позивач просив стягнути з відповідача суму боргу за договором позики 38524167 грн. 81 коп., передбачених у договорі 18 % річних 15267433 грн. та судові витрати 1820грн. Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 21 червня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2011 року, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором позики 38524167 грн. 81 коп., проценти у розмірі 15267433 грн. та судові витрати 1820 грн., а всього стягнуто 53793420 грн. 81 коп. У касаційній скарзі ОСОБА_5, діючий в інтересах ОСОБА_4 просить скасувати вказані судові рішення з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судами встановлено, що 01 січня 2009 року між сторонами був укладений договір позики, згідно якого ОСОБА_3 позичив ОСОБА_4 3 млн. 384 тис. 291 євро на строк до 1 квітня 2009 року, який за згодою сторін міг бути продовжений до 01 жовтня 2009 року, зі сплатою 18% щомісячно за користування позикою (а.с.7). На підтвердження укладення договору позики та його умов позивач надав оригінал розписки позичальника, копія якої, засвідчена суддею, знаходиться в матеріалах справи (а.с.7). Оспорюючи договір позики, підстав, передбачених ст. 1051 ЦК України, відповідач не довів. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Статтею 1048 ЦК України передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Договором між сторонами передбачено право позичальника на одержання 18% щомісячно за час користування позикою. За таких обставин суд першої інстанції, з висновками якого обґрунтовано погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог. Доводи касаційної скарги про те, що надання грошових коштів у позику з одержанням процентів від суми позики суперечить Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», не можуть бути взяті до уваги, оскільки норми зазначеного Закону не поширюються на спірні правовідносини. Доводи касаційної скарги про наявність підстав для оспорювання договору позики, передбачених ст. 1051 ЦК України, матеріалами справи не підтверджені; такого позову предявлено не було. ОСОБА_4 не довів, що гроші за розпискою ним не отримані, що є його обовязком згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України. Оскільки судами не були порушені норми матеріального й процесуального права, а наведені у скарзі доводи є необґрунтованими та правильність висновків суду не спростовують , тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги. Керуючись ст.ст. 333, 337,345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_5, діючого в інтересах ОСОБА_4, відхилити. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 червня 2011року та ухвалу апеляційного суду міста Києва від 31 серпня 2011 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий: Д.Д. Луспенпик Судді: Б.І. Гулько А.О. Лесько С.Ф. Хопта М.Є. Червинська http://reyestr.court.gov.ua/Review/21115876

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 червня 2010 року м. Київ Суддя Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України Лященко Н.П., розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 2 грудня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 16 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк (далі ПАТ КБ) «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання неправомірними дій щодо одностороннього підвищення відсоткової ставки за кредитним договором, в с т а н о в и в : Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 2 грудня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 16 березня 2010 року, позов ОСОБА_1. задоволено частково: визнано повідомлення ЗАТ КБ «ПриватБанк» щодо збільшення з 2 серпня 2008 року відсоткової ставки за користування кредитними коштами з 15% річних до 25,08% річних та повідомлення щодо збільшення з 1 лютого 2009 року відсоткової ставки за користування кредитними коштами до 25,92% річних за договором про іпотечний кредит від 2 квітня 2008 року, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 неправомірними; стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1. різницю між сумою коштів, сплачену останнім на погашення заборгованості по кредитному договору за період 2 вересня 2008 року по 2 квітня 2009 року та сумою щомісячного ануїтетного платежу, передбаченого п.2.4. зазначеного договору, в розмірі 12 166 грн.; зобовязано ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснити розрахунок та довести до відома ОСОБА_1. розмір щомісячної суми ануїтетного платежу відповідно до п.2.4. договору про іпотечний кредит від 2 квітня 2008 року, з урахуванням залишку суми заборгованості за кредитом в сумі 90 234 грн. 69 коп., відсоткової ставки за кредитом в розмірі 15% річних зі строком погашення кредиту до 2 квітня 2023 року. В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У касаційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати постановлені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до частини 3 статті 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із оскаржуваних судових рішень, доданих до них матеріалів вбачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. На підставі наведеного та керуючись пунктом 5 частини 3 статті 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити Публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПриватБанк» у відкритті касаційного провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання неправомірними дій щодо одностороннього підвищення відсоткової ставки за кредитним договором. Додані до касаційної скарги матеріали повернути скаржнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Верховного Суду України Н.П.Лященко http://reyestr.court.gov.ua/Review/9982162