ANTIRAID

В дальнейшем это решение было отменено лишь по тем основаниям, что: 2 листопада 2009 року начальником підрозділу ПВР ВДВС ГУЮ у Закарпатської області направлено на адресу відповідача в м. Свалява вул. Гагаріна, 1 пропозицію про залишення майна за Банком, якщо стягувач письмово не заявить про своє бажання залишити за собою непродане майно, арешт з майна знімається, воно повертається боржникові, а виконавчий документ повертається без виконання. 19.11.2009 року головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції у Закарпатській області було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, у якій зазначено, що стягувач на пропозицію державного виконавця відмовився залишити за собою нереалізоване повторно на прилюдних торгах майно позивачки в рахунок погашення боргу. Разом з тим, дані обставини не можуть бути взяті до уваги судом, оскільки пропозиція направлялася на адресу відділення, яке немає повноважень для прийняття таких рішень, як взяття на баланс чи відмова залишити за собою нереалізоване майно на прилюдних торгах, а така пропозиція повинна була направлятися на адресу юридичної особи – м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги 50. http://reyestr.court.gov.ua/Review/10622865 Поэтому будьте внимательными и следите куда ГИС отправляет уведомления. Но в дальнейшем ВССУ отменил решение апелляции и передал дело на новое рассмотрение http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=3326&p=83473

Справа № 2-160/2010р. (2-1222/2009р.) Рядок статзвіту №26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2010 року м. Свалява Свалявський районний суд Закарпатської області в особі: головуючого-судді Личко Г.К. при секретарі Дичка О.І. представника позивача ОСОБА_1 представника відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Свалява цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ПАТ КБ «Приватбанк» в особі Свалявського відділення-філії - «Закарпатське регіональне управління «КБ «Приватбанк» про припинення дії договору іпотеки, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» в особі Свалявського відділення-філії - «Закарпатське регіональне управління «КБ «Приватбанк» про припинення дії договору іпотеки . В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та пояснив, що 23.03.2006 року між позивачкою та відповідачем був укладений договір іпотеки, у відповідності до якого, в забезпечення виконання зобов”язань позичальника перед відповідачем, позивачка надала в іпотеку майно - ? частину житлового будинку №63 по вул. Достоєвського, в м.Свалява. Процедуру виконання реалізації майна боржника відділом ДВС було виконано, на підставі чого було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві і на цій підставі представник позивача просить позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити в поновму обсязі. Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнала, просить відмовити в його задоволенні. Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до слідуючого висновку. Судом встановлено: 03.05.2007 року приватним нотаріусом Свалявського районного нотаріального округу вчинено нотаріальний напис, який зареєстровано в реєстрі №2964 та звернено стягнення на ? частину згадано вище житлового будинку, який було направлено у відділ ДВС Свалявського РУЮ для примусового виконання. 08.05.2007 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі заяви про звернення стягнення на майно та виконавчого напису. 27.03.2009 року начальником підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції в Закарпатській області винесено постанову про передачу виконавчого провадження до підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції в Закарпатській області. Листом від 12.10.2009 року за №641 філія “Закарпатський аукціонний центр” повідомила про те, що 26.10.2009 року відбудуться повторні торги з реалізації арештованого нерухомого майна - ? частини житлового будинку №63 по вул.Достоєвського в м. Свалява, іпотека вартістю 348 775,50 грн. 02.11.2009 року начальником підрозділу ПВР ВДВС ГУЮ у Закарпатській області направлено лист за №4639/2-98/09 на адресу відповідачу, у якому зазначалась пропозиція про залишення майна за Банком, відповідача було повідомлено про те, що у відповідності до ст.ст. 40,61 ЗУ “Про виконавче провадження”, якщо стягувач письмово не заявить про своє бажання залишити за собою непродане майно, арешт з майна знімається, воно повертається боржникові, а виконавчий документ повертається без виконання. 19.11.2009 року головним державним виконавцем підрозділу примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції у Закарпатській області було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, у якій зазначено, що стягувач на пропозицію державного виконавця відмовився залишити за собою нереалізоване на повторних прилюдних торгах майно боржника ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу по виконавчому напису №2964 від 03.05.2009 року. Частиною ч.1 ст. 49 Закону України “Про іпотеку” встановлено - протягом десяти днів з дня оголошення прилюдних торгів такими, що не відбулися, іпотекодержателі та інші кредитори боржника відповідно до пріоритету їх зареєстрованих вимог мають право придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна Відповідно до ч.3 ст. 49 Закону України “Про іпотеку” - якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів, іпотека припиняється. Відповідно до ст. 17 Закону україни “Про іпотеку” - іпотека припиняється у разі: з інших підстав, передбачених Законом, при цьому відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Таким чином, враховуючи викладене та те, що відповідач відмовився від свого права придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, суд приходить до висновку, що позов є підставним та таким, що підлягає до задоволення. Керуючись ст. ст. 10, 60, 208, 209, 212-215, 232 ЦПК України, ст. 49 ЗУ “Про іпотеку”, суд, Р І Ш И В: Позов ОСОБА_3, задовольнити. Припинити іпотеку майна - ? частину житлового будинку, що розташований в м. Свалява по вул. Достоєвського,63. Розірвати договір іпотеки від 23.03.2006 року. Зняти заборону, щодо відчудження нерухомого майна: ? частини житлового будинку, розташованого за адресою: м. Свалява, вул. Достоєвського,63. Внести до Державного реєстру іпотек відомості про виключення з реєстру запису №4839315 від 20.04.2007 року, щодо об”єкту, а саме: ? частини житлового будинку №63 по вул.Достоєвського в м. Свалява. На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження рішення суду. Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з моменту проголошення рішення суду. Заява про апеляційне оскарження рішення Свалявського районного суду та апеляційна скарга подаються до апеляційного суду Закарпатської області через Свалявський районний суд. ГОЛОВУЮЧИЙ: Г.К.ЛИЧКО http://reyestr.court.gov.ua/Review/8138959

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 травня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Мазур Л.М., Писаної Т.О., Юровської Г.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» в особі Чернівецького відділення ПАТ «Сведбанк» про розірвання кредитного договору, повернення грошових коштів виплачених та отриманих за договором кредиту, визнання недійсним кредитного договору № 2501/0708/05-018 від 11 липня 2008 року та договору іпотеки № 2501/0708/05-018–Z-I від 11 липня 2008 року та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» в особі Чернівецького відділення АТ «Сведбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», яка є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк», в особі представника за довіреністю ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 13 січня 2011 року, в с т а н о в и л а: ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Сведбанк» в особі Чернівецького відділення ПАТ «Сведбанк», в якому просила розірвати кредитний договір № 2501/0708/05-018 від 11.07.2008 року, повернути грошові кошти, що виплачені та отримані за кредитним договором, визнати недійсним кредитний договір № 2501/0708/05-018 від 11.07.2008 року, та договір іпотеки № 2501/0708/05-018-Z-I від 11.07.2008 року посилаючись на порушення відповідачем Закону України «Про захист прав споживачів» щодо якісного надання споживачу фінансових послуг згідно діючого законодавства з питання використання іноземної валюти як предмета кредитування. ПАТ «Сведбанк» в особі Чернівецького відділення АТ «Сведбанк» звернулося до суду із зустрічним позовом про стягнення з ОСОБА_4 боргу в сумі 790122,50 гривень, відсотків в сумі 136253,26 гривень, комісії в сумі 55,32 гривень, пені в сумі 120923,53 гривень та звернення стягнення на нежилі приміщення, що знаходяться АДРЕСА_1, які належать ОСОБА_4, шляхом продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах для задоволення вимог ПАТ «Сведбанк» в сумі 1047354,61 гривень. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 3 листопада 2010 року в позові ОСОБА_4 до ПАТ «Сведбанк» в особі Чернівецького відділення ПАТ «Сведбанк» про розірвання кредитного договору, повернення грошових коштів, виплачених та отриманих за договором кредиту, визнання недійсним кредитного договору № 2501/0708/05-018 та договору іпотеки № 2501/0707/05-018-Z-1 від 11 липня 2008 року відмовлено. Зустрічну позовну заяву задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Сведбанк» в особі Чернівецького відділення АТ «Сведбанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 1 047 354,61 гривень, які перераховано на п/р 37395001222501, МФО 300164, код ЄДРПОУ 19356840. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно договору № 2501/0707/05-018-Z-1 від 11 липня 2008 року на нежиле приміщення, яке знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 і яке належить на праві власності ОСОБА_4. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Сведбанк» в особі Чернівецького відділення АТ «Сведбанк» витрати у справі за сплату судового збору у розмірі 1700 гривень та витрати, на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 гривень. Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 13 січня 2011 року апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_8 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 3 листопада 2010 року в частині задоволення зустрічного позову ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів та звернення стягнення, стягнення грошових коштів в сумі 1047354,61 гривень, судового збору в сумі 1700 гривень, витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень, звернення стягнення на предмет іпотеки на нежиле приміщення, яке знаходиться АДРЕСА_1 скасовано. У зустрічному позові ПАТ «Сведбанк» до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів та звернення стягнення відмовлено. В решті рішення залишено без змін. У поданій касаційній скарзі ПАТ «Сведбанк» в особі Чернівецького відділення ПАТ «Сведбанк» просить скасувати рішення апеляційного суду Чернівецької області від 13 січня 2011 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свої доводи порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що між ФОП ОСОБА_4 та ПАТ «Сведбанк» в особі Чернівецького відділення АТ «Сведбанк» 11 липня 2008 року укладено кредитний договір № 2501/0708/05-018, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 99700 доларів США у вигляді кредитної лінії, що поновлюється, у розмірі, на строк та на умовах, передбачених договором, а ОСОБА_4 зобов’язувалась повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії та сплатити проценти за користування кредитом. Для забезпечення виконання умов кредитного договору між сторонами 11 липня 2008 року був укладений договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_4 передала в іпотеку нежилі приміщення, які знаходяться АДРЕСА_1 та належать їй на праві власності. З матеріалів справи вбачається, що 6 листопада 2009 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області ОСОБА_9 вчинено виконавчий напис щодо звернення стягнення на нежилі приміщення, які знаходяться АДРЕСА_1 та належать на праві власності ОСОБА_4, для задоволення вимог ПАТ «Сведбанк» на підставі договору іпотеки від 11 липня 2008 року. Колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що викладені в рішенні суду першої інстанції висновки частково відповідають вимогам закону. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. За положеннями ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, відповідно до законодавства України гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, в той час коли обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю, є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі – Декрет КМУ). Відповідно до ст. 5 цього Декрету операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету. Правовий аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті. Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій достатньою правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов’язані з іноземною валютою. За таких обставин висновок суду першої та апеляційної інстанції про те, що за відсутності в ПАТ «Сведбанк» індивідуальної ліцензії спірний кредитний договір та договір іпотеки не можуть бути визнані недійсними. Також, суд апеляційної інстанції правомірно відмовив в задоволенні зустрічних позовних вимог, оскільки підстав для звернення на предмет іпотеки за рішенням суду у ПАТ «Сведбанк» не було, так як банком обрано інший спосіб захисту своїх цивільних прав, про що свідчить наявний в матеріалах справи виконавчий напис нотаріуса щодо звернення стягнення на нежилі приміщення, які знаходяться АДРЕСА_1 та належать на праві власності ОСОБА_4, для задоволення вимог ПАТ «Сведбанк» на підставі договору іпотеки від 11 липня 2008 року. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують та не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття касаційною інстанцією рішення про скасування оскаржуваного судового рішення апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції. За таких обставин, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що оскаржуване рішення апеляційного суду Чернівецької області від 13 січня 2011 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сведбанк», яка є правонаступником Відкритого акціонерного товариства «Сведбанк», в особі представника за довіреністю ОСОБА_5 відхилити. Рішення апеляційного суду Чернівецької області від 13 січня 2011 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Колегія суддів: Л.М. Мазур Т.О. Писана Г.В. Юровська http://reyestr.court.gov.ua/Review/16151961

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2011 р. м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Пшонки М.П., суддів: Журавель В.І., Євграфової Є.П., Леванчука А.О., Писаної Т.О., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «ОТП Банк», треті особи: приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, Перший Приморський ВДВС Одеського міського управління юстиції, про визнання виконавчого напису недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2010 року, в с т а н о в и л а: ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи тим, що банком порушено процедуру, що передує вчиненню нотаріусом виконавчого напису, а Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18 листопада 2003 року не передбачено такого позасудового способу звернення стягнення на предмет застави як вчинення нотаріусом виконавчого напису. Вимоги кредитора з виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання повинно бути пред'явлено після настання строку виконання грошового зобов'язання, який, згідно з умовами кредитного договору, спливає 3 вересня 2013 року. Просив ухвалити рішення, яким скасувати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 від 25 листопада 2009 року, зареєстрований в реєстрі за № 11025. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 червня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2010 року, в задоволенні позову відмовлено. У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючи на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що між ОСОБА_3 та ПАТ «ОТП Банк» в особі Одеського відділення «Приморське» ПАТ «ОТП Банк» в м. Одесі 3 вересня 2007 був укладений кредитний договір № CL-501/031/2007 та в забезпечення виконання зобов'язання договір застави. 25 листопада 2009 року, за заявою відповідача у зв’язку з порушенням позивачем умов виконання кредитного договору, приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 в порядку вимог ст. 87 Закону України «Про нотаріат», було вчинено виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на рухоме майно: транспортний засіб SKODA SUPERB, 2007 року, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_3 на праві власності, за рахунок коштів, отриманих від реалізації якого запропоновано задовольнити вимоги ПАТ «ОТП Банк» щодо погашення кредитної заборгованості. Відмовляючи в задоволенні позову, суд, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що позичальник своїх зобов’язань за кредитним договором не виконав у встановлений термін, отже, у відповідача як заставника виникло право звернення стягнення на предмет застави. Відхиляючи доводи позивача про необхідність застосування у спірних правовідносинах норм Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів і реєстрації обтяжень», суд зазначив, що вказаний Закон має більш широкий предмет правового регулювання і є загальним відносно до Закону України «Про заставу». Такі висновки є помилковими, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Ч. 6 ст. 20 Закону України «Про заставу» встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави. Інше передбачене Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», чинного з 1 січня 2004 року, який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна. Прикінцевими і перехідними положеннями Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Отже, Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України «Про заставу» застосовуються лише в частині, що не суперечать Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Статтею 26 Закону визначено позасудові способи звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, відповідно до якої обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: 1) передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; 2) продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; 3) відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; 4) переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери. Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса даною статтею не передбачено. Отже, при вирішенні спору суди зобов'язані були керуватися не Законом України «Про заставу», а нормами спеціального закону. Оскільки судами застосовано закон, який не поширюється на спірні правовідносини, та не застосовано закон, що підлягає застосуванню, ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог. Керуючись ст. 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в и р і ш и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 червня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 19 жовтня 2010 року скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Скасувати виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4 від 25 листопада 2009 року, зареєстрований в реєстрі за № 11025 Стягнути з ПАТ «ОТП Банк» на користь ОСОБА_3 4 грн. 50 коп. витрат зі сплати державного мита та 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Рішення оскарженню не підлягає. Головуючий М.П. Пшонка Судді: В.І. Журавель Є.П. Євграфова А.О. Леванчук Т.О. Писана http://reyestr.court.gov.ua/Review/15729146

2-821/2011р. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2011 року м. Лисичанськ Лисичанський міський суд Луганської області у складі: головуючої судді Лизенко І.В., при секретарі Литвиненко Л.О., за участі представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Маякової І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” про розірвання кредитного договору, - встановив: Позивач звернувся до суду з вищеназваним позовом, посилаючись на те, що між позивачем та відповідачем 28 листопада 2007 року укладено кредитний договір, за умовами якого відповідач надав позивачці кредит у сумі 150 000,00 гривень з кінцевим строком погашення 28.11.2022 року зі сплатою 15% річних за користування кредитом. Відповідач в односторонньому порядку неоднарозово підвищував відсоткову ставку за користування кредитними коштами, що визнано рішенням Лисичанського міського суду від 26.08.2010 року незаконним. Однак, відповідачем не виконується рішення суду, перерахунок коштів з врахуванням 15% річних не здійснено. Вважаючи, що відповідачем порушено істотні умови договору, просив суд достроково розірвати договір кредиту від 28.11.2007 року. Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеному у позові, доповнивши, що ухвалою апеляційного суду Луганської області від 21.12.2010 року залишено без змін рішення Лисичанського міського суду від 26.08.2010 року. Представник банку брав участь у судовому засіданні при перегляді рішення суду від 26.08.2010 року в апеляційному порядку, у встановлений строк отримав ухвалу апеляційного суду, але безпідставно до цього часу продовжує істотно порушувати умови кредитного договору та нараховувати підвищені відсотки за користування коштами. Внаслідок порушення відповідачем умов договору позивачці завдано значних збитків, оскільки значно підвищений розмір щомісячних платежів, нарахованих за кредитним договором, які вона не сплачує у повному обсязі на підставі рішення суду. Внаслідок нарахування заборгованості по кредитному договору існує загроза звернення стягнення на предмет іпотеки –квартиру, де проживає позивачка з двома малолітніми дітьми. Сукупна вартість кредиту значно перевищує розмір, на який розраховувала позивачка при укладенні договору. Позивачка не звертала рішення суду до примусового виконання, оскільки це є правом позивачки, а не обов’язком. До того ж рішенням суду лише визнано незаконним підвищення відсоткової ставки в односторонньому порядку, щодо способу відновлення порушеного права у рішення не зазначено. Представник позивача ОСОБА_4 підтримала пояснення ОСОБА_1 Представник відповідача Маякова І.В. у судовому засіданні позов не визнала, пояснивши, що згідно ст. 651 ЦК України розірвання договору за рішенням суду можливе у разі істотного порушення договору другою стороною. При цьому істотним є порушення договору, коли внаслідок завдання цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. На цей час порушення договору з боку відповідача усунено рішенням суду від 26.08.2010 року, тобто порушення договору на цей час відсутнє. Відповідачем до цього часу нараховується підвищена відсоткова ставка за договором, перерахунку за рішенням суду не здійснено, оскільки позивачка не звернула рішення суду до примусового виконання, чим не дотримала процедуру виконання рішення суду. У зв’язку з цим у відповідача відсутні підстави для перерахунку відсоткової ставки. Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази, вважає позов таким, що підлягає задоволенню. У судовому засіданні встановлено, що 28 листопада 2007 року між сторонами укладено договір про іпотечний кредит № LGY0GI0000001882, за умовами якого відповідач надав позивачці кредит у сумі 150 000,00 гривень з кінцевим строком погашення 28.11.2022 року зі сплатою 15% річних за користування кредитом. Відповідно до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Рішенням Лисичанського міського суду від 26.08.2010 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ЗАТ КБ «ПриватБанк»про визнання незаконним підвищення відсоткової ставки за кредитним договором, яке набрало чинності 21.12.2010 року (а.с.6), встановлено порушення умов договору з боку відповідача підвищенням відсоткової ставки в односторонньому порядку. Позов задоволено частково, визнано дії відповідача по підвищенню відсоткової ставки за договором про іпотечний кредит незаконними. Представником відповідача не заперечується, що до цього часу за договором нараховується підвищена відсоткова ставка. Відповідно до ч.2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Суд доходить висновку, що відповідачем до цього часу істотно порушується договір між сторонами, оскільки протягом тривалого часу незаконно в порушення умов договору нараховується підвищена відсоткова ставка, внаслідок чого позивачка позбавляється через підвищений розмір щомісячних платежів того обсягу вільних коштів, а також на ту сукупну вартість кредиту, на які вона розраховувала при укладенні договору. Пояснення представника позивача про те, що порушення на цей час відсутнє, так як рішенням суду відновлено права позивачки, суд не бере до уваги, оскільки представником відповідача визнано, що відповідачем до цього часу рішення суду не виконано. Отже, порушення договору відповідачем триває до цього часу. Також суд не бере до уваги пояснення представника відповідача про те, що позивачкою порушено порядок виконання рішення суду, бо не пред’явлено до примусового виконання, оскільки пред’явлення рішення суду до примусового виконання є правом сторони, а не обов’язком. Рішення суду не містить способу відновлення порушеного права у вигляді зобов’язання до вчинення певних дій чи будь-якого іншого способу, а лише констатує незаконність дій відповідача, тому не може бути пред’явлено до примусового виконання. Більш того, є недопустимим продовження здійснення незаконних дій відповідачем за наявності такого, що набрало чинності, рішення суду про визнання дій незаконними. Позивачка зверталася до відповідача з заявами про виконання рішення суду. Таким чином, суд доходить висновку про обгрунтованість позовних вимог. На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню судові витрати у сумі 45,50 грн. (а.с.1,2). На підставі викладеного, ст. 651 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 11, 212-215, 218 ЦПК України, суд, - вирішив: Позов ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк”про розірвання кредитного договору задовольнити частково. Розірвати договір про іпотечний кредит №LGY0GI0000001882, укладений 28 листопада 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк»та ОСОБА_3 з дня набрання рішенням законної сили. Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” на користь ОСОБА_3 судові витрати у справі 45 (сорок п’ять) гривень 50 копійок. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області шляхом подання до Лисичанського міського суду апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні –з дня отримання його копії. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/17561374

Справа № 22ц-14502/2010р. Головуючий в 1 інстанції: Фастовець В.М. Категорія_________ Доповідач: Коротенко Є.В. УХВАЛА Іменем України 21 грудня 2010 року Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі: головуючого – судді Коротенка Є.В. суддів- Заіка В.В., Гаврилюка В.К. при секретарі – Давиденко К.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Луганську цивільну справу за апеляційною скаргою Закритого акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 26.08.2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” про визнання незаконним підвищення відсоткової ставки за кредитним договором та зобов’язання скасувати і повернути попередній рівень відсоткової ставки за кредитним договором , встановила: Позивачка звернулась до суду із вказаних позовом, в якому вказала що 28.11.2007 року між нею та відповідачем був укладений договір кредиту, згідно з умовами якого вона за користування кредитом сплачувала 15 % річних. У серпні 2008 року відповідач в односторонньому порядку без будь-яких повідомлень підвищив відсоткову ставку. Просить визнати таке підвищення відсоткової ставки незаконним та зобов'язати відповідача повернути відсоткову ставку на рівень на день укладення договору. Рішенням Лисичанського міського суду Луганської області від 26.08.2010 року вказані позовні вимоги ОСОБА_2 до ЗАТ КБ „ПриватБанк” були задоволені частково, суд визнав дії ЗАТ КБ „ПриватБанк” по підвищенню процентної ставки за кредитним договором № LGY0GI0000001882 від 28 листопада 2007 року, укладеного між ОСОБА_2 і з акритим акціонерним товариством комерційний банк „ПриватБанк”, незаконними. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2 до ЗАТ КБ „ПриватБанк” суд відмовив. Не погодившись із вказаним рішенням місцевого суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою на нього, вважає його незаконним, необгрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ЗАТ КБ „ПриватБанк” відмовити у повному обсязі. Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованність рішення суду, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Згідно із ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Судом першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст.212, 213 ЦПК України були повно і всебічно дослідженні обставини справи та дана належна оцінка доказам, на які сторони посилалися в суді першої інстанції. Суд правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Із матеріалів справи убачається, що 28.11.2007 року між позивачкою та відповідачем був укладений кредитний договір № LGY0GI0000001882 , згідно з п.1.1 якого ОСОБА_2 повинна була сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 15 % річних. У серпні 2008 року ЗАТ КБ „ПриватБанк” в односторонньому порядку без будь-яких повідомлень підвищив відсоткову ставку до 25,06 %, а пізніше – до 30 % річних. Зазначені обставини не заперечуються сторонами. Пункт 8.9 кредитного договору № LGY0GI0000001882 дійсно надає кредитору (ЗАТ КБ „ПриватБанк”) право змінити розмір відсоткової ставки в сторону збільшення. Але вказаний пункт договору встановлює чітко визначений порядок збільшення розміру відсоткової ставки за договором. Так, прийнявши рішення про збільшення розміру відсоткової ставки за договором, кредитор не пізніше ніж за 14 (чотирнадцять) календарних днів до дня зміни розміру відсоткової ставки в сторону збільшення повинен повідомити позичальника про встановлення нової відсоткової ставки, із зазначенням її розміру та дати початку дії такої ставки, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичальника, що вказана у договорі, або за іншою адресою, яку позичальник письмово повідомив кредитору при зміні адреси. Такий новий розмір відсоткової ставки за договором починає застосовуватись з дати, що буде вказана у повідомленні кредитору до позичальника, без укладення сторонами відповідної додаткової угоди. У разі незгоди із встановлюваним новим розміром відсоткової ставки, позичальник у строк не пізніше ніж за 7 (сім) календарних днів до дати початку дії нової ставки, вказаної у повідомленні кредитору, зобов'язується надати на зазначену у договорі адресу кредитору письмове повідомлення (відповідь) про свою незгоду із такою новою ставкою. У випадку отримання кредитором в порядку та терміни, визначені цим пунктом договору, такого письмового повідомлення (відповіді) від позичальника, договір вважається розірваним датою, яка у повідомленні була визначена як дата початку нової ставки. У цю дату позичальник зобов'язується повернути кредитору суму кредиту в повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за договором (а.с.7-звор.). Таким чином, вказаним договором передбачено право позичальника не погоджуватись із встановлюваним банком новим розміром відсоткової ставки, що, у разі надання позичальником кредитору відповідної письмового повідомлення у вказані строки, тягне за собою розірвання кредитного договору. Відповідачем суду не надано жодного доказу на підтвердження факту направлення не пізніше ніж за 14 (чотирнадцять) календарних днів до дня зміни розміру відсоткової ставки в сторону збільшення поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичаника з метою повідомити останнього про встановлення нової відсоткової ставки, із зазначенням її розміру та дати початку дії такої ставки. При цьому Лисичанським міським судом 05 липня 2010 року та 21 липня 2010 року виносились ухвали про зобов’язання відповідача надати до суду документи, на підставі яких була підвищена відсоткова ставка за кредитним договором № LGY0GI0000001882 (а.с.22, 27). Вимоги суду банком не виконані. Факт отримання листа від кредитора з повідомленням про встановлення нової відсоткової ставки позивачка заперечує. Таким чином, суд першої інстанції прийшов правильного висновку про те, що, прийнявши рішення про збільшення розміру відсоткової ставки за договором, кредитор, не направивши зазначеного листа, порушив встановлене договором право позичальника на незгоду із такими діями банку щодо підвищення відсоткової ставки за договором та на розірвання кредитного договору. Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, будь-яких належних доказів на підтвердження своїх доводів відповідач суду не надав, тому судом першої інстанції постановлене правильне по суті і справедливе рішення. При цьому колегія суддів приймає до уваги положення частини 1 статті 303 ЦПК України, відповідно до якої під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.304, п.1 ст.307, 308, 314-315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія ухвалила: Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” на рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 26.08.2010 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Закритого акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк” про визнання незаконним підвищення відсоткової ставки за кредитним договором та зобов’язання скасувати і повернути попередній рівень відсоткової ставки за кредитним договором відхилити. Рішення Лисичанського міського суду Луганської області від 26.08.2010 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, однак її може бути оскаржено шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції: Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/13183304

2-5530/2010 р. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 серпня 2010 року Лисичанський міський суд Луганської області в складі: головуючого судді Фастовця В.М., при секретарі судового засідання Ющенковій Ю.О., з участю представника позивачки Рожкова А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Лисичанську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання незаконними підвищення відсоткової ставки за кредитним договором та зобов’язання скасувати та повернути до попереднього рівня відсоткової ставки, - В С Т А Н О В И В : Позивачка звернулася з позовом, в якому вказала що 28.11.07. між ним та відповідачем був укладений договір кредиту, згідно з умовами якого вона сплачувала 15% річних. У серпні 2008 року відповідач в односторонньому порядку без будь-яких повідомлень підвищив відсоткову ставку, а потім змінив валюту кредитування. Вважає і просить визнати підвищення незаконним, зобов’язати відповідача повернути відсоткову ставку на рівень на день укладення договору. У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, суду дав пояснення, аналогічні викладеним у позові. Представник відповідача позов не визнав, у письмових запереченнях вважає, що мав право на підвищення ставки, позивачка посилається на законодавство, яке не діяло на час зміни ставки за договором. У судове засідання представник відповідача не з’явився, просив відкласти розгляд справи. Суд вважає, що неявка представника відповідача та заявлене клопотання є зловживанням відповідачем своїми процесуальними правами, якими він згідно зі ст..27 ч.3 ЦПК України зобов’язаний користуватися добросовісно. З матеріалів справи вбачається, що представник відповідача був неодноразово повідомлений про час та місце розгляду справи, отримував запити та ухвали суду про надання доказів У судовому засіданні були досліджені наступні докази: кредитний та іпотечний договори від 28.11.07.; лист відповідача №1472 від 23.07.08.; письмові заперечення відповідача. Вислухавши пояснення представника позивачки, дослідивши письмові докази, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Статттею 526 ЦК України передбачено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу… Згідно ст.629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. За ст.651 ч.1 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Стаття 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. У судовому засіданні встановлено, що 28 листопада 2007 року між сторонами у справі був укладений кредитний договір №LGY0GI0000001882, п.1.1 якого за користування кредитними коштами встановлюється плата в розмірі 15% річних (ас.5). Пунктом 8.9 Договору передбачені умови та порядок зміни відсоткової ставки (а.с.7). Зокрема, у разі підвищення ставки за кредитами Кредиторами України відповідач (за текстом Договору кредитор) у разі зміни відсоткової ставки був зобов’язаний надіслати позивачці (за текстом Договору позичальнику) не пізніше 14 днів до дня підвищення ставки поштою рекомендованого листа. Також у п.п.10.2-10.3 Договору встановлено, що зміни та доповнення до нього вносяться за взаємною згодою сторін та у письмовому вигляді. В порушення умов Договору відповідач не надіслав позивачці повідомлення про збільшення відсоткової ставки рекомендованим листом та не надав суду докази направлення такого повідомлення позивачці. Не надані суду і докази внесення змін до Договору, оформлених у письмовому вигляді. Тому підвищення процентної ставки за кредитним договором №LGY0GI0000001882 від 28 листопада 2007 року є незаконною, і позов в цій частині підлягає задоволенню. Суд вважає, що відсутність дати, з якої позивачці була підвищена відсоткова ставка, не може бути підставою для відмови у захисті її цивільних прав, оскільки це викликано ухиленням відповідача від надання суду доказів у справі. Окрім того, з письмових заперечень відповідача вбачається, що процентна ставка за Договором з позивачкою дійсно була підвищена. Оскільки підвищення процентної ставки за Договором визнане судом незаконним, позовні вимоги про зобов’язання відповідача до повернення процентної ставки за Договором до рівня на момент укладення Договору є зайвими та задоволенню не підлягають. На користь позивачки на підставі ст..88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню судові витрати по сплаті за інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 37 грн., на користь держави судовий збір в розмірі 8,5 грн. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, - В И Р І Ш И В: Позов ОСОБА_2 до закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання незаконними підвищення відсоткової ставки за кредитним договором та зобов’язання скасувати та повернути до попереднього рівня відсоткової ставки задовольнити частково. Визнати дії закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" по підвищенню процентної ставки за кредитним договором №LGY0GI0000001882 від 28 листопада 2007 року, укладеного між ОСОБА_2 і закритим акціонерним товариством комерційний банк "ПриватБанк", незаконним. У задоволенні інших вимог ОСОБА_2 до закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" відмовити. Стягнути з закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк". на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 37 (тридцять сім) грн.. Стягнути з закритого акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк". на користь держави судовий збір в розмірі 08 (вісім) грн. 50 коп. Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Луганської області через Лисичанський міський суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня отримання його копії апеляційної скарги. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/11004252

2-998/2009р. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ заочне 27 жовтня 2009 року м. Лисичанськ Лисичанський міський суд Луганської області у складі: головуючої судді Лизенко І.В., при секретарі судового засідання Паршиковій Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу за позовом закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, - встановив: Позивач, звернувся до суду з вищеназваним позовом, посилаючись на те, що між сторонами укладено кредитний договір від 28.11.2007 року, за умовами якого позивач зобов’язався надати відповідачу кредит у розмірі 150 000 грн. строком до 17.03.2028 року, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 15% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. У визначений договором період відповідач зобов’язався виплачувати щомісячно кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісії. Зобов’язання за кредитним договором забезпечені іпотекою. Відповідач зобов’язання за кредитним договором виконує неналежним чином, тому заборгованість станом на 10.03.2009 року складає 31 653,13 грн. Просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 31 653,13 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки: квартиру загальною площею 46,80 кв.м., розташовану за адресою: м. Лисичанськ, кв. Жовтневої революціїАДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки позивачем з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПриватБанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, виселити відповідача з даної квартири зі зняттям з реєстраційного обліку, стягнути судові витрати у справі. Представник позивача у судове засідання не з’явився, у письмовій заяві просив суд розглянути справу за його відсутності, позов підтримав, не заперечував проти заочного розгляду справи (а.с.22). Відповідачка у судове засідання не з’явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином (а.с.43), про причини нез’явлення не повідомила, клопотання про розгляд справи за її відсутності до суду не надходило, тому суд з письмової згоди представника позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 224 ЦПК України. Суд, дослідивши письмові докази, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню. Судом встановлені такі факти та відповідні ним правовідносини. 28 листопада 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір №LGY0GІ0000001882, за умовами якого позивач зобов’язався надати відповідачу кредит у розмірі 150 000 грн. строком до 17.03.2028 року, а відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами у розмірі 15% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, що підтверджується копією договору (а.с.4-8). Відповідно до договору іпотеки від 28.11.2007 року (а.с.8-11) на забезпечення кредитних зобов’язань передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_2. Договір іпотеки посвідчений нотаріально. Згідно п. 2.2.4. договору іпотеки іпотекодержатель зобов’язаний у разі порушення зобов’язання надіслати іпотекодавцю у встановленому чинним законодавством порядку письмову вимогу про усунення порушень. Згідно п.8.3. договору іпотеки будь-які повідомлення, які направляються позичальнику в рамках цього договору, повинні бути здійснені в письмовій формі та будуть вважатись поданими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом або доставлені особисто на адресу позичальника, окрім випадків, що передбачені окремими положеннями цього договору. Відповідно до ч.1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Згідно ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження виконання передбаченого договором та законом зобов’язання щодо направлення іпотекодавцю повідомлення про порушення зобов’язання з вимогою про усунення цього порушення та попередженням про можливе звернення стягнення на предмет іпотеки. У зв’язку з цим, враховуючи порушення позивачем порядку початку процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, суд вважає позовні вимоги необгрунтованими. На підставі викладеного, ст. 5, 35 Закону України «Про іпотеку», керуючись ст. 10, 11, 212-215, 218 ЦПК України, суд, - вирішив: У задоволенні позову закритого акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відмовити за необґрунтованістю. Копію заочного рішення надіслати відповідачу. Заочне рішення може бути переглянуте Лисичанським міським судом за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Луганської області шляхом подання до Лисичанського міського суду заяви про апеляційне оскарження протягом 10-ти днів з дня його проголошення або подання апеляційної скарги у той самий строк. Апеляційна скарга подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Лисичанського міського суду Луганської області. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/7060301

Не совсем понятно. Вы имущественный поручитель? Т.е. участок принадлежит Вам? Или Вы финансовый поручитель? По решению суда с Вас взыскивают солидарно?

Если в направлении на проверку было указано ее имя, то она имела полное право составить акт и его подписать.

Ну Новиков не дурак и понял, что если ответа не будет, то придется писать ответы прокуратуре. Ведь преступление по ст. 376 КК на лицо.

Недавно в газете "Экономические известия" и на сайте этой газеты http://finance.eizvestia.com/full/nacbank-idet-v-sud была размещена статья "Нацбанк идет в суд", где утверждалось, что "Национальный банк готовит обращение в Администрацию президента, Генеральную прокуратуру и Высший совет юстиции, с целью снизить количество неправомерных решений, которые сегодня принимают суды в спорах между банкирами и их заемщиками. Центробанк собирает кейсы таких решений, и намерен добиваться от надзирающих за выполнением законов органов жестких санкций к судьям, которые систематически ставят под сомнение права кредиторов" В связи с этим был направлен адвокатский запрос по этому поводу в НБУ и НБУ ответил, что приведенная информация не соответствует действительности. Журналист видимо перестарался и сам все придумал отрабатывая деньги. В приложении ответ НБУ. Надеюсь газета официально выпустит опровержение. Запрос к ним уже направлен.

Ну тогда на это суд ссылаться не будет. Очень желаю Вам удачи.

Таких аргументов в апелляции не будет, если в этом процессе Вы не заявляли встречный иск и не устанавливали какие-то факты по договору. Если Вы выиграете, то сможете пересмотреть дело по взысканию с Вас долга.

Не согласен. Банк уже обратил взыскание и еще попробовал через переоформление. Я считаю это злоупотребление правом, что запрещено. Если же придерживаться буквы закона, то банк не предоставил решения о принятии имущества на баланс. Почитайте апелляцию. Все законно. И зачем привлекать СМИ? Лучше бы они писали как депозиты не возвращают, а касательно ВТБ отдельная история. ВТБ принял решения, чтобы люди не пополняли не выгодные для них депозиты введя комиссию за пополнение - 12%. Вот тут почитайте: http://www.vtb.com.ua/about/press-centre/releases/66531/ Как Вы считает, это законно? Так что пусть Пушкарев заканчивает плакаться.

Листом від 28.10.2008 року №18-311/3496-14715 Національний банк України звернув увагу банків на випадки, за яких можливе внесення змін до діючих кредитних договорів в частині вартості кредиту. Зокрема, зміна процентної ставки за кредитом (у тому числі зміна облікової ставки Національним банком України) має бути адекватною тим подіям, які мали безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Дія підпункту 2.2 Постанови N 319 (зі змінами) стосується кредитних договорів як в національній, так і в іноземній валюті і поширюється на правовідносини, що виникають після набуття чинності цією постановою, тобто з 13.10.2008. З огляду на це, при розгляді питання стосовно можливості внесення змін до діючого кредитного договору в частині вартості кредиту, банки повинні брати до уваги лише ті зміни облікової ставки, які можуть відбутися після 13.10.2008. Зміни облікової ставки, які відбулися до ухвалення Постанови N 319, з моменту набуття нею чинності не можуть розглядатися як підстава для зміни вартості кредиту за діючими кредитними договорами. Зазначене стосується також тих випадків, коли ініціювання банками внесення змін до діючих кредитних договорів відбулося до набуття Постановою N 319 чинності, але відповідні зміни за станом на 13.10.2008 р. з будь-яких причин не були оформлені в установленому законодавством порядку (шляхом укладання додаткової угоди або в інший передбачений законодавством спосіб). Одночасно звертаємо увагу, що відповідно до вимог статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а також пункту 3.5 Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 N 168 (далі - Правила N 168), банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише у разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Таким чином, зміна процентної ставки за кредитом має бути адекватною тим подіям (у тому числі і зміні облікової ставки Національного банку України), які мали безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. И посмотрите в судебных решениях, там есть много примеров.

Полностью с таблицей и размером ставок судебного сбора, в также льготах и перечне случаев при которых судебный сбор не взымается, можно ознакомится здесь: http://antiraid.com.ua/directory/new-stavk...nogo-sbora.html

Полностью с таблицей и размером ставок судебного сбора, в также льготах и перечне случаев при которых судебный сбор не взымается, можно ознакомится здесь: http://antiraid.com.ua/directory/new-stavk...nogo-sbora.html

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 червня 2011 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Попович О.В., розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства Банк «Траст», подану через його представника ОСОБА_2, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 3 лютого 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2011 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства Банк «Траст» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства Банк «Траст» про припинення договорів поруки, в с т а н о в и в: Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 3 лютого 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2011 року, позов публічного акціонерного товариства Банк «Траст» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача 256 111 грн. заборгованості за кредитним договором. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано поруки ОСОБА_4 за договорами поруки №S011/0005546-G-1, №S011/0005541-G-1 від 2 вересня 2008 року такими, що припинені. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство Банк «Траст» порушує питання про скасування рішення Печерського районного суду м. Києва від 3 лютого 2011 року та ухвали апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2011 року з ухваленням нового рішення по суті заявлених вимог, мотивуючи свої вимоги порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. За змістом ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів першої та апеляційної інстанції чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу та про перевагу одних доказів над іншими. Доводи касаційної скарги і зміст оскаржуваних рішень не дають підстав для висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, та зазначені доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, у разі якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі. Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, суддя у х в а л и в: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства Банк «Траст», поданою через його представника ОСОБА_2, на рішення Печерського районного суду м. Києва від 3 лютого 2011 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 травня 2011 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства Банк «Траст» до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства Банк «Траст» про припинення договорів поруки відмовити. Копію ухвали разом з доданими до скарг матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: О.В. Попович http://reyestr.court.gov.ua/Review/17085209

Справа № 2-171/11 Категорія 26 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 лютого 2011 року Печерський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді – Крижанівська Г. В. , при секретарі – Колєнцова У. Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Банку «ТРАСТ» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та позовом ОСОБА_2 до ПАТ Банк «Траст», третя особа: ОСОБА_1 про припинення договорів поруки, - В С Т А Н О В И В : У липні 2010 року Публічне акціонерне товариство Банк «ТРАСТ» звернулось з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення з відповідачів солідарно заборгованості за Кредитним договором № S011.0002258 від 22.05.2008р. в розмірі 13127, 13 дол. США, за Кредитним договором № S011.0005546 від 02.09.2008р. в розмірі 10575,48 дол. США, за Кредитним договором № S011.0005541 від 02.09.2008р. в розмірі 8546,66 дол. США., мотивуючи заявлені вимоги тим, що за умовами кредитних договорів ОСОБА_1 отримала кредитні кошти. Відповідно до умов вказаних договорів позичальник зобов’язувався здійснювати сплату чергових платежів по погашенню кредиту в порядку, визначеному графіком повернення кредиту та відсотків. Представник банку вказує, що ОСОБА_1 умови кредитних договорів належним чином виконані не були. Крім того, посилаючи на те, що в якості забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором, між банком та ОСОБА_2 були укладені договори поруки, Банк просив стягнути солідарного з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказану суму заборгованості. У листопаді 2010 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ВАТ Банк «Траст», третя особа: ОСОБА_1, та просив Визнати поруку ОСОБА_2 за договором поруки за № S011.0005546-G -1від 02.09.2008 року такою, що припинена з 22.10.2009 року у повному обсязі зобов’язань, та визнати поруку ОСОБА_2 за договором поруки за № S011.0005541-G-1 віл 02.09.2008 року такою, що припинена з 22.10.2009 року у повному обсязі зобов’язань, мотивуючи заявлені вимоги тим, що додатковими правочинами між Третьою особою і Відповідачем, збільшено обсяг відповідальності поручителя без його згоди. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 03.12.2010 р. вказані цивільні справи об’єднані в одне провадження. Представник ПАТ Банк «Траст» в судовому засіданні просив задовольнити вимоги банку та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 ОСОБА_2 та його представник в судовому засіданні просили визнати поруку припиненою та заперечували проти стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитними договорами. ОСОБА_1 в судове засідання не з’явилась, про день та час розгляду справи була повідомлена належним чином, про що свідчить телеграма, яка була направлена ОСОБА_1 Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, суд приходить наступного висновку. Судом встановлено, що між ВАТ Банк «РНС», правонаступником якого є ПАТ Банк «Траст» та ОСОБА_1 22.05.2008 року було укладено кредитний договір № S011.0002258, згідно з умовами якого Банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 10 000,00 дол. США на умовах повного повернення кредитних коштів до 21.05.2010 року зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 21,5 % річних, що на день підписання договору складало 2396,99 дол. США /а.с.9-11/ Відповідно до п.3.1. кредитного договору відповідач ОСОБА_1 зобов’язується здійснювати сплату чергових платежів по погашенню кредиту та сплаті відсотків за його користування в порядку і строки, зазначені у Графіку повернення кредиту та сплати відсотків, наведеному у Додатку № 1 до цього договору./а.с.12/ Відповідно до умов п. 3.4. договору, у разі невиконання чи несвоєчасного виконання зобов’язання в частині повернення кредиту та/або сплати відсотків за його користування, позичальник зобов’язаний сплатити кредитору пеню в розмірі 0,5 % від простроченої суми за кожен день прострочення. 22.10.2009 року сторонами договору було погоджено нову редакцію додатку № 1 до кредитного договору, згідно якого сторони погодили, що відсоткова ставка за договором складатиме 26,72 % річних, що становило 3143,16 дол. США./а.с.13/ 02 вересня 2008 року між ВАТ Банк «Траст», правонаступником якого є ПАТ Банк «Траст» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № S011.0005546, згідно з умовами якого Банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 6 000,00 дол. США на умовах повного повернення кредитних коштів до 22.09.2010 року зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 21,5 % річних, що на день підписання договору складало 1513,42 дол. США /а.с.14-16/ Відповідно до п.3.1. кредитного договору відповідач ОСОБА_1 зобов’язується здійснювати сплату чергових платежів по погашенню кредиту та сплаті відсотків за його користування в порядку і строки, зазначені у Графіку повернення кредиту та сплати відсотків, наведеному у Додатку № 1 до цього договору./а.с.17/ Відповідно до умов п. 3.4. договору, у разі невиконання чи несвоєчасного виконання зобов’язання в частині повернення кредиту та/або сплати відсотків за його користування, позичальник зобов’язаний сплатити кредитору пеню в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення. 22.10.2009 року сторонами договору було погоджено нову редакцію додатку № 1 до кредитного договору, згідно якого сторони погодили, що відсоткова ставка за договором складатиме 26,32 % річних, що становило 2042,30 дол. США./а.с.18/ 02 вересня 2008 року ВАТ Банк «Траст», правонаступником якого є ПАТ Банк «Траст» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № S011.0005541, згідно з умовами якого Банк надав ОСОБА_1 кредит в сумі 5 000,00 дол. США на умовах повного повернення кредитних коштів до 22.09.2010 року зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 21,5 % річних, що на день підписання договору складало 1264,66 дол. США /а.с.19-21/ Відповідно до п.3.1. кредитного договору відповідач ОСОБА_1 зобов’язується здійснювати сплату чергових платежів по погашенню кредиту та сплаті відсотків за його користування в порядку і строки, зазначені у Графіку повернення кредиту та сплати відсотків, наведеному у Додатку № 1 до цього договору./а.с.22/ Відповідно до умов п. 3.4. договору, укладеного між сторонами даної справи, у разі невиконання чи несвоєчасного виконання зобов’язання в частині повернення кредиту та/або сплати відсотків за його користування, позичальник зобов’язаний сплатити кредитору пеню в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення. 22.10.2009 року сторонами договору було погоджено нову редакцію додатку № 1 до кредитного договору, згідно якого сторони погодили, що відсоткова ставка за договором складатиме 26,43 % річних, що становило 1706,48 дол. США./а.с.23/ Банком умови вищевказаних кредитних договорів були виконані належним чином, що підтверджується документами, які містяться в матеріалах справи. Разом з тим, відповідачем ОСОБА_1 умови кредитних договорів належним чином виконані не були, в результаті чого утворилась заборгованість. Зокрема, згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № S011.0002258 від 22.05.2008 р. станом на 18.06.2010 року у ОСОБА_1 за період з 22.05.2008 р. по 21.05.2010 р. утворилась заборгованість перед Банком в розмірі 13127,13 дол. США, з них: 7881,01 дол. США - заборгованість за кредитом; 335,15 дол. США – відсотки; 4910,97 дол. США – пеня. Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № S011.0005546 від 02.09.2008 р. станом на 18.06.2010 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість перед Банком за період з 02.09.2008 р. по 18.06.2010 р. в розмірі 10575,48 дол. США, з них: 5602,86 дол. США - заборгованість за кредитом; 508,62 дол. США – відсотки; 4464,00 дол. США – пеня. Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № S011.0005541 від 02.09.2008 р. станом на 18.06.2010 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість перед Банком за період з 02.09.2008 р. по 18.06.2010 р. в розмірі 8546,66 дол. США, з них: 4696,75 дол. США - заборгованість за кредитом; 259,87 дол. США – відсотки; 3590,04 дол. США – пеня. Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. 22 травня 2008 року між ВАТ Банк «РНС», правонаступником якого є ПАТ Банк «Траст» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № S011.0002258-G-1, згідно умов якого Сторони цього Договору встановлюють, що Поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов’язання перед Кредитором відповідати за зобов’язаннями ОСОБА_1 , які виникають з умов кредитного договору № S 011.0002258 від 22 травня 2008р., в повному обсязі цих зобов’язань./а.с. 24-25/ Пунктом 4.2. договору поруки передбачено, що сторони цього договору встановлюють, що строк та умови виконання цього Договору можуть бути переглянуті сторонами лише за їх письмової згоди. 02 вересня 2008 року між ВАТ Банк «Траст», правонаступником якого є ПАТ Банк «Траст» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № S011.0005546-G-1, згідно умов якого Сторони цього Договору встановлюють, що Поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов’язання перед Кредитором відповідати за зобов’язаннями ОСОБА_1 , які виникають з умов кредитного договору № S 011.0005546 від 02 вересня 2008р., в повному обсязі цих зобов’язань./а.с. 26-27/ Пунктом 4.2. договору поруки передбачено, що сторони цього договору встановлюють, що строк та умови виконання цього Договору можуть бути переглянуті сторонами лише за їх письмової згоди. 02 вересня 2008 року між ВАТ Банк «Траст», правонаступником якого є ПАТ Банк «Траст» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки № S011.0005541-G-1, згідно умов якого Сторони цього Договору встановлюють, що Поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов’язання перед Кредитором відповідати за зобов’язаннями ОСОБА_1 , які виникають з умов кредитного договору № S 011.0005541 від 02 вересня 2008р., в повному обсязі цих зобов’язань./а.с. 28-29/ Пунктом 4.2. договору поруки передбачено, що сторони цього договору встановлюють, що строк та умови виконання цього Договору можуть бути переглянуті сторонами лише за їх письмової згоди. Однак, як вже було встановлено судом, та не заперечувалось сторонами по справі, між Банком та ОСОБА_1 без згоди поручителя було змінено умови кредитних договорів, зокрема, збільшено відсоткові ставки за договорами кредитів, та, як наслідок, обсяг відповідальності поручителя був збільшений. Крім того, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 вересня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ПАТ Банк «Траст», третя особа: ОСОБА_1, про припинення договору поруки, визнано припиненим з 22.10.2009 р. договір поруки № S011.0002258-G-1, укладений 22 травня 2008 року між ВАТ Банк «Траст» та ОСОБА_2 Згідно правила ст. 598 ЦК України зобов’язання припиняє свою дію в разі його припинення на підставах, передбачених договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни забезпеченого нею зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Оскільки в судовому засіданні знайшла своє підтвердження та обставина, що шляхом внесення змін до додатків № 1 до кредитних договорів № S011.0005541 та № S011.0005546 від 02.09.2008 р., укладених між ВАТ Банк «Траст», правонаступником якого є ПАТ Банк «Траст», та ОСОБА_1, було збільшено обсяг відповідальності ОСОБА_2, порука ОСОБА_2 за договором поруки № S011.0005546-G-1 від 02.09.2008 року та № S011.0005541-G-1 від 02.09.2008 року є припиненою в порядку ч. 1 ст. 559 ЦК України. Відповідно до п.7 ч.2 ст.16 ЦК України учасник цивільних правовідносин має право звернутися до суду з вимогою про припинення правовідношення, а відтак, обраний ОСОБА_2 спосіб захисту своїх прав ґрунтується на нормах матеріального права. Крім того, оскільки в судовому засіданні знайшла своє підтвердження та обставина, що ОСОБА_1 порушено передбачений договорами порядок погашення заборгованості, позов підлягає задоволенню в межах вимог до ОСОБА_1 в сумі 32249,00 дол. США, що за курсом НБУ станом на день ухвалення рішення складає 256 111,00 грн. 32249,00 дол. США * 7,9417 = 256 111,00 грн. Відповідно до ч.2 ст. 533 ЦПК України, якщо у зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно – правовим актом. Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст.88 ЦПК України. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 60‚ 88, 169, 212, 213, 214, 215 ЦПК України; ст. ст. 16, 559, 526, 530, 651, 653, 1054 ЦК України, - В И Р І Ш И В : Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Банку «ТРАСТ» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Банку «ТРАСТ» заборгованість за кредитними договорами в сумі 256 111 (двісті п’ятдесят шість тисяч сто одинадцять) грн. 00 коп. В задоволенні іншої частини позовних вимог Публічного акціонерного товариства Банку «ТРАСТ» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості – відмовити. Позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ Банк «Траст», третя особа: ОСОБА_1, про припинення договорів поруки – задовольнити. Визнати поруку ОСОБА_2 за договором поруки за № S011.0005546-G-1 від 02.09.2008 року такою, що припинена. Визнати поруку ОСОБА_2 за договором поруки за № S011.0005541-G-1 від 02.09.2008 року такою, що припинена. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Банку «ТРАСТ» 1700 (одну тисячу сімсот) грн.. 00 коп. у відшкодування судового збору та 120 (сто двадцять) грн.. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Стягнути з Публічного акціонерного товариства Банку «ТРАСТ» на користь ОСОБА_2 869 (вісімсот шістдесят дев’ять) грн. 00 коп. у відшкодування судового збору та 120 (сто двадцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається Апеляційному суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва. Суддя Г. В. Крижанівська http://reyestr.court.gov.ua/Review/13761936

Определение ВССУГУД от 21.09.2011 об отказе ОТП банку в обращении взыскания на предмет ипотеки, взыскания задолженности с поручителей, выселения из квартиры и потери права собственности на предмет залога ипотекодателями. Пока решения в реестре нет, размещаю присланный вариант: нет начальной цены реализации; не может быть банку предоставлена доверенность судом на право реализации; не определена соразмерность долга предмету залога; у поручителей два отдельных договора и они не могут нести солидарную ответственность; одновременное выселение и признание ответчиков такими, которые утратили право пользования жилыми помещениями являются отдельными требованиями.

Абсолютно законные решения. Банк почему-то молчит, что другими решениями он в судебном порядке обратил взыскание на залоговое имущество, а также обратился в суды с исками о взыскании задолженности. А вот решение где ВТБ пытается взыскать долг: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=3263 Нужно прекращать эту порочную практику банков через СМИ давить на суды. Что именно не устраивает Пушкарева? Получить несколько исполнительных документов на один и тот же долг не получается? Может ему кто-нибудь сообщит что Гражданским кодексом предусмотрен запрет на злоупотребление предоставляемыми правами и это как раз тот самый случай. Если Пушкарев считает себя обманутым, пусть вместо слива банковской тайны в виде схемы взаимоотношений официально обнародует предложенные схемы реструктуризации долга. Тогда и станет все ясно.

За найденное решение ВХСУ спасибо izmailka

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "19" жовтня 2011 р. Справа № 5023/4165/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Головуючого судді Волкова Р.В. суддів Новікової Р.Г. Прокопанич Г.К. за участю представників: Позивача: ОСОБА_1 дов. від 16.05.2011 року; Відповідача: ОСОБА_2 дов. від 14.02.2011 року №75/11.5.2; ОСОБА_3 дов. від 14.02.2011 року №72/11.5.2. розглянувши касаційні скарги публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" та комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" на рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011 року та на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2011 року у справі № 5023/4165/11 господарського суду Харківської області за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" до відповідача-1 публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" відповідача-2 комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1) приватна фірма "Апія" 2) товариство з обмеженою відповідальністю " Пранк " 3) товариство з обмеженою відповідальністю "Тагіт" про визнання недійсним рішення В С Т А Н О В И В: У травні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Таміра" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: приватної фірми "Апія", товариства з обмеженою відповідальністю " Пранк ", товариства з обмеженою відповідальністю "Тагіт", просило визнати незаконними рішення комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" про реєстрацію права власності, витребувати майно із чужого незаконного володіння, визнати та поновити право власності. Позовні вимоги (з урахуванням уточнень до позову від 15.06.2011 року) мотивовано тим, що до спірних правовідносин має застосовуватися Закон України "Про іпотеку" в редакції від 23 лютого 2006 року, відповідно до якого у відповідачів були відсутні правові підстави для реєстрації права власності на предмет іпотеки на основі застереження у договорі. Також позивач зазначив, що у порушення Закону України "Про іпотеку" та Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 19 травня 2005 року публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" не набуло у встановленому законом порядку право звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки не був дотриманий порядок надіслання вимоги третім особам про усунення порушень договорів іпотеки, не були надані документи, наявність яких є обов’язковою для здійснення державної реєстрації. Заперечуючи проти позову, публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" зазначило, що оскільки третіми особами було порушено зобов'язання, що забезпечувались іпотекою, у позивача на підставі Закону України "Про іпотеку" виникло право на задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки (а.с. 1-6, том 2). Рішенням господарського суду Харківської області від 29.06.2011 року (суддя Светлічний Ю.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2011 року (головуючий Ільїн О.В., судді Камишева Л.М., Терещенко О.І.) у задоволенні клопотання про припинення провадження у справі та залучення до участі у справі Харківської міської ради у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача відмовлено. Позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконними рішення комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 07.04.2011 року про реєстрацію права власності за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" на наступні об’єкти нерухомості: нежитлову будівлю літ. "Х/1-4" загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126; рішення від 06.04.2011 року про реєстрацію права власності за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" на наступні об’єкти нерухомості: нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1", загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1" загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257; рішення від 07.04.2011 року про реєстрацію права власності за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" на наступні об’єкти нерухомості: нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. Скасовано записи: № 3090 в книзі № 1 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "Х/1-4" загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126 за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк"; № 4017 в книзі № 1 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нежитлові будівлі приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1", загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1" загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257 за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк"; № 5327 в книзі № 1 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13 за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк". Витребувано із чужого незаконного володіння публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13; нежитлову будівлю літ. "Х/1-4", загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126; нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1" загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1", загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257. Відновлено становище товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра", яке існувало до порушення права власності шляхом зобов’язання комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" поновити реєстрацію права власності на вищеперелічені об’єкти нерухомості за товариством з обмеженою відповідальністю "Таміра". В іншій частині позову відмовлено. Оскаржені судові рішення мотивовані тим, що законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачало передачу права власності на іпотечне майно від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі застереження в іпотечному договорі. Не погодившись з постановленими судовими рішеннями, публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" подало касаційну скаргу, просило скасувати оскаржені судові акти, прийняти нове рішення, яким відмовити у позові, посилаючись на неправильне застосування Закону України "Про іпотеку", зазначивши, що вищенаведений закон в редакції від 23.02.2006 року передбачав можливість здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно, що є предметом іпотеки на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, оскільки згідно статті 36 даної редакції відповідне застереження в іпотечному договорі було формою договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Більш розширені доводи містяться у доповненнях до касаційної скарги. Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" також звернулося з касаційною скаргою, просило скасувати оскаржені судові рішення, припинити провадження у справі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій правил підвідомчості. Заперечуючи проти касаційної скарги, товариство з обмеженою відповідальністю "Таміра" зазначило, що відповідно до Закону України "Про іпотеку" в редакції від 23.06.2006 року передача права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов’язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. У судове засідання 19.10.2011 року представники відповідача - комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: приватної фірми "Апія", товариства з обмеженою відповідальністю " Пранк ", товариства з обмеженою відповідальністю "Тагіт" не з'явилися, причин неявки суду не повідомили. Від представника публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" надійшли клопотання з проханням відкласти розгляд справи у зв’язку з неявкою представників комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: приватної фірми "Апія", товариства з обмеженою відповідальністю "Пранк", товариства з обмеженою відповідальністю "Тагіт". Представником публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" надані заяви про забезпечення вирішення справи колегією суддів у збільшеній кількості та про відвід судді Прокопанич Г.К., які ухвалами судової колегії Вищого господарського суду України від 19.10.2011 року були відхилені. Представником публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" було здійснено заяву про відвід колегії суддів у складі головуючого судді Волкова Р.В., суддів Новікової Р.Г., Прокопанич Г.К. з огляду на те, що саме цією колегією було розглянуто заяву про збільшення кількісного складу колегії, коли, на думку представника відповідача, така заява повинна бути розглянута безпосередньо головою суду. Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.10.2011 року заяву про відвід головуючого судді Волкова Р.В., суддів Новікової Р.Г., Прокопанич Г.К. було відхилено на підставі статей 20,86 Господарського процесуального кодексу України. Представником публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" було здійснено заяву про відвід вищепереліченого складу колегії з огляду на безпідставність та необґрунтованість відхилення заяви про відвід судді Прокопанич Г.К. у зв’язку з її перебуванням, на думку заявника, у родинних стосунках з представником товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" ОСОБА_1 Ухвалою Вищого господарського суду України від 19.10.2011 року судовою колегією зазначену заяву було відхилено за безпідставністю. Крім того, через канцелярію суду на ім'я доповідача у справі надійшла заява публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", адресована голові Вищого господарського суду України з приводу зміни колегії суддів для розгляду справи з огляду, на думку заявника, на упередженість суддів. Враховуючи, що зазначена заява за своїм змістом фактично є заявою про відвід складу колегії, остання ухвалою від 19.10.2011 року також була залишена без задоволення. Представником публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" було заявлено письмове клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з несвоєчасним отриманням відзиву позивача на касаційну скаргу, що позбавило відповідача надати письмові пояснення щодо необґрунтованості доводів, наведених у відзиві товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра". Іншим клопотанням представник публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" також просив відкласти розгляд справи, посилаючись на неотримання відповідачем копії касаційної скарги комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації". Крім того, усним клопотанням представник публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" просив відкласти розгляд справи та надати можливість сторонам підготувати мирову угоду. Представник позивача проти зазначених клопотань заперечував. Одночасно представник заявника касаційної скарги просив не допускати у судове засідання представника позивача з огляду на наявність сумнівів щодо належного підтвердження повноважень останньої. Вищенаведені клопотання були відхилені судовою колегією як безпідставні. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників другого відповідача та третіх осіб. Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, дослідивши правильність застосування господарським судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Згідно пунктів 1,2 статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Стаття 387 Цивільного кодексу України передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Судами попередніх інстанції встановлено, що згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 29 листопада 2005 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу за реєстраційним номером 5150, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів згідно Витягу №1799991 від 29 листопада 2005 року, додаткової угоди №1 до договору купівлі –продажу нежитлових будівель від 29 листопада 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 01 грудня 2005 року за реєстром №5230, додаткової угоди №2 до договору купівлі –продажу нежитлових будівель від 29 листопада 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 13 грудня 2005 року за реєстром №5513, двохстороннього акту прийому –передачі за договором купівлі –продажу від 29 листопада 2005 року, укладеному 13 грудня 2005 року позивач придбав нежитлову будівлю літ. "Х/1-4" загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126. Комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" на підставі Витягу №928419 про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14 грудня 2005 року, реєстраційний номер 11939521 право власності на нежитлову будівлю літ. "Х/1-4" загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126 було зареєстровано за позивачем. 09 вересня 2008 року між позивачем та публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" у забезпечення належного виконання приватною фірмою "Апія" зобов’язань за кредитним договором № 196-Ю від 09 вересня 2008 року було укладено договір іпотеки № 196-Z/1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 09 вересня 2008 року за реєстровим номером 2962. Згідно предмету наведеного договору іпотеки позивач передав в іпотеку публічному акціонерному товариству "ВТБ Банк" вищезгадану нежитлову будівлю. Також, згідно договору купівлі-продажу № 1 від 08.04.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за номером 1333 та акту прийому-передачі від 08 квітня 2005 року позивач придбав нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1" загальною площею 555,5 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257. Право власності на нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1", загальною площею 555,5 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257 було зареєстровано за позивачем 16 квітня 2008 року в КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" в книзі № 1 за номером 4017, реєстраційний номер 10377388. Крім того, згідно договору купівлі-продажу № 1 від 08 квітня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за номером 1333 та акту прийому-передачі від 08 квітня 2005 року позивач придбав нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1" загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257. 16 квітня 2008 року за позивачем в КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" в книзі № 1 за номером 4017, реєстраційний номер 22947595 було зареєстровано право власності на нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1" загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257. 17 квітня 2008 року між позивачем та публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" у забезпечення належного виконання товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Пранк" зобов’язань за кредитним договором № 173-Ю від 17 квітня 2008 року було укладено договір іпотеки № 173-Z/2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу. Згідно предмету наведеного договору іпотеки позивач передав в іпотеку публічному акціонерному товариству "ВТБ Банк" вище перелічені нежитлові приміщення. Також, згідно договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 29 червня 2005 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, за реєстраційним номером 2440 позивач придбав нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. Право власності на наведену вище будівлю було належним чином зареєстровано за позивачем 20 березня 2008 року в КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", реєстраційний номер 22573308 у книзі № 1 за номером 5327. 10 травня 2007 року між позивачем та публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" у забезпечення належного виконання товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Тагіт" зобов’язань за кредитним договором № 115-Ю від 26 квітня 2007 року було укладено договір іпотеки № 115-Z/3, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу. Згідно предмету наведеного договору іпотеки позивач передав в іпотеку нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. 20 березня 2008 року між позивачем та публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" у забезпечення належного виконання товариством з обмеженою відповідальністю фірма "Пранк" зобов’язань за кредитним договором № 162-Ю від 20.03.2008 року було укладено договір іпотеки № 162-Z/1, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу. Згідно предмету наведеного договору іпотеки позивач передав у повторну іпотеку публічному акціонерному товариству "ВТБ Банк" нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. Наведеними іпотечними договорами було передбачено порядок звернення стягнення на іпотечне майно у разі порушення боржниками своїх зобов’язань за кредитними договорами. Згідно пункту 6.1. договору іпотеки № 196-Z/1, пункту 6.1 договору іпотеки № 162-Z/1, пункту 6.1 договору іпотеки № 115-Z/3 та пункту 6.1 договору іпотеки № 173-Z/2 звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. Під час зазначеного способу задоволення вимог іпотекодержателя іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. З матеріалів справи вбачається, що 06 та 07 квітня 2011 року комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" на підставі договорів іпотеки здійснило реєстрацію права власності за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" на вище перелічені об’єкти нерухомості. Зокрема, на підставі іпотечного договору № 196-z/1 від 09.09.2008 року 07.04.2011 року комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" прийняло рішення про реєстрацію права та зареєструвало за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" право власності на нежитлову будівлю літ. "Х/1-4" загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126. На підставі іпотечного договору № 173-z/2 від 17.04.2008 року 06.04.2011 року комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" прийняло рішення про реєстрацію права та зареєструвало за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" право власності на нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1" загальною площею 555,5 кв.м., а також на нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1" загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257. На підставі іпотечного договору № 162-z/1 від 20.03.2008 року 07.04.2011 року комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" прийняло рішення про реєстрацію права та зареєструвало за публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" право власності на нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Стаття 16 Цивільного кодексу України також передбачає відповідні способи захисту цивільних прав та інтересів. Судами попередніх інстанцій встановлено, що іпотечний договір № 196-z/1 від 09.09.2008 року, іпотечний договір № 173-z/2 від 17.04.2008 року та іпотечний договір № 162-z/1 від 20.03.2008 року були укладені під час дії Закону України "Про іпотеку" в редакції від 23 лютого 2006 року. Відповідно до частині 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно ч.1 ст.33 Закону України "Про іпотеку", яка кореспондується із ч.1 ст. 589 Цивільного кодексу України, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ч. 2 ст. 590 Цивільного кодексу України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, як було зазначено вище, іпотечний договір укладено у 2007 році під час дії Закону України "Про іпотеку" в редакції від 23.02.2006 року, застосуванню до правовідносин, що склалися між учасниками провадження, підлягають норми Закону України "Про іпотеку" у редакції від 23.02.2006. Так, згідно ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Згідно ст. 36 Закону України "Про іпотеку" у редакції від 23.02.2006 сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодавцю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону "Про іпотеку", право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 цього Закону. Стаття 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції від 23.02.2006, в свою чергу, передбачала, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. З урахуванням принципу незворотності дії у часі законів та інших нормативно-правових актів, закріпленого ч. 1 ст. 58 Конституції України, зміни, внесені до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" Законом України від 25.12.2008 "Про запобігання випливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва", якими застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в іпотечному договорі, прирівняне за правовими наслідками до окремого договору між боржником і кредитором про задоволення вимог кредитора, не можуть бути застосовані до відносин, що складалися між учасниками судового спору у даній справі, які виникли до зазначених змін. Таким чином, апеляційний суд дійшов підставного висновку про те, що відповідно до Закону України "Про іпотеку" у редакції від 23.02.2006 передача права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов’язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, але ніяк не на підставі застереження в іпотечному договорі. Таке застереження може тільки визначати умови договору про задоволення вимог іпотекодержателя. З врахуванням вищенаведеного судова колегія погоджується з тим, що судом першої інстанції обґрунтовано не прийняті до уваги посилання публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на норми статті 37 Закону України "Про іпотеку" в редакції від 25.12.2008 року, оскільки їх дія не поширюється на спірні правовідносини, тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" правових підстав для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі застереження, що містилось в пункті 6.1. іпотечного договору № 196-Z/1, пункті 6.1 іпотечного договору № 162-Z/1, пункті 6.1 іпотечного договору № 173-Z/2. Однак, окремі договори про задоволення вимог банку між позивачем та банком не укладались. Крім того, статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. Аналогічне положення закріплено нормою статті 33 Закону України "Про іпотеку" . Відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності,керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Судами попередніх інстанцій на підставі наданих сторонами доказів та їх оцінки у сукупності та у відповідності з вищенаведеними нормами процесуального права встановлено, що публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" не надало належних доказів, які б підтверджували фактичне повідомлення боржників - третіх осіб у справі - про свої наміри щодо звернення стягнення на предмети іпотеки у разі неусунення порушень виконання зобов’язань за кредитними договорами. З огляду на наведене суди обґрунтовано встановили, що у публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" було відсутнє право розпочати процедуру звернення стягнення на предмети іпотеки. Також судами попередніх інстанцій було встановлено порушення комунальним підприємством "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" пункту 2.7. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого Наказом Міністерства юстиції від 07.02.2002, № 7/5. Згідно статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси, з огляду на що обґрунтованою судова колегія вважає і відмову у клопотанні комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" про припинення провадження у справі за приписами пункту 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, як правильно зазначено в оскаржених судових актах, вимоги про визнання акта державного чи іншого органу протиправним та про його скасування за своєю правовою природою тотожні вимогам відповідно про визнання його незаконним та про визнання його недійсним, а тому зазначені позовні вимоги підлягають розглядові господарським судом. Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожна особа має право мирно володити своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. За таких обставин поновлення порушеного права власності позивача у справі відбулось шляхом, передбаченим статтею 20 Господарського кодексу України , та статтею 16 Цивільного кодексу України. Судова колегія відхиляє доводи заявника касаційної скарги - публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права щодо зміни позивачем підстав позову. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає право сторони на надання додаткових пояснень та обґрунтувань як позову, так і заперечень до нього, тому вищезгадані доводи не знайшли свого підтвердження. Також безпідставними є посилання публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на порушення судами попередніх інстанцій приписів статті 387 Цивільного кодексу України, оскільки, виходячи із змісту статей 16, 387 Цивільного кодексу України одним із способів захисту права власності є витребування майна з чужого незаконного володіння, тобто віндикаційний позов, з яким має право звернутись як власник майна, так і особа, яка має речові права на це майно. Касаційна інстанція згідно з вимогами статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Доводи касаційної скарги комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" щодо припинення провадження у справі є неспроможними з огляду на наступне. Згідно пункту 3.8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року №7/5 державній реєстрації підлягають виключно заявлені права за умови їх відповідності законодавству і поданим документам. Реєстратору БТІ забороняється тлумачити права або самостійно вносити зміни до відомостей про заявлені права. З урахуванням наведених правових положень та встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що інші доводи, викладені заявниками у касаційних скаргах, є необґрунтованими, оскільки вони фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, тому підстави для скасування прийнятих у справі судових актів відсутні. Керуючись ст.ст. 1117, 1119 –11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, П О С Т А Н О В И В: Касаційні скарги публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" та комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" залишити без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.08.2011 року у справі № 5023/4165/11 залишити без змін. Головуючий суддя Р.В. Волков Судді: Р.Г.Новікова Г.К.Прокопанич http://reyestr.court.gov.ua/Review/18762778

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "16" серпня 2011 р. Справа № 5023/4165/11 Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя , суддя , суддя при секретарі Новіковій Ю.В. за участю представників: позивача - ОСОБА_1, дов. б/н від 03.03.2011 року відповідачів - 1) не з"явився 2) ОСОБА_2., дов. №12 від 02.11.209 року третіх осіб - 1) ОСОБА_3., дов. б/н від 01.12.2009 року, 2) ОСОБА_3., дов. б/н від 13.10.2010 року, 3) ОСОБА_3., дов. б/н від 01.12.2009 року розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційні скарги позивача (вх.№2867 Х/1-18), першого відповідача (вх. №2930 Х/1-18) та другого відповідача (вх.№2928 Х/1-18) на рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011р. у справі № 5023/4165/11 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра", м. Дніпропетровськ, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1) Приватна фірма "Апія", м. Херсон, 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Пранк", м. Херсон, 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Тагіт", м. Херсон, до 1) Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", м. Київ, 2) Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", м. Харків, про визнання недійсним рішення, встановила: Товариство з обмеженою відповідальністю "Таміра", позивач у справі, звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства " ВТБ Банк" та Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", першого та другого відповідачів у справі, та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 15.06.2011 року ( том 1 а.с 115-117) просив суд визнати незаконним рішення про реєстрацію права власності на спірне майно за першим відповідачем, визнати за позивачем право власності на спірне майно, скасувати записи про право власності на спірне майно за першим відповідачем, витребувати вказане майно з чужого незаконного володіння першого відповідача та поновити права власності позивача на це майно. Рішенням господарського суду Харківської області від 29.06.2011 року у справі № 5023/4165/11 (суддя Светлічний Ю,В.) позов задоволено частково. Визнано незаконним рішення Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 07.04.2011 року про реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" на наступні об'єкти нерухомості: нежитлову будівлю літ. "Х/1-4" загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126. Визнано незаконним рішення Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 06.04.2011 року про реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" на наступні об'єкти нерухомості: нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1", загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1", загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257. Визнано незаконним рішення Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 07.04.2011 року про реєстрацію права власності за Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" на наступні об'єкти нерухомості: нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. Скасовано запис № 3090 в книзі № 1 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "Х/1-4" загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126 за Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк". Скасовано запис № 4017 в книзі № 1 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нежитлові будівлі приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1", загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. Т-1", загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257 за Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк". Скасовано запис № 5327 в книзі № 1 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно про реєстрацію права власності на нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13" за Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк". Витребувано із чужого незаконного володіння Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. Витребувано із чужого незаконного володіння Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" нежитлову будівлю літ. "Х/1-4", загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126. Витребувано із чужого незаконного володіння Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1", загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. Т-1", загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257. Відновлено становище Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" , яке існувало до порушення права власності, шляхом зобов'язання Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" поновити реєстрацію права власності на наступні об'єкти нерухомості - нежитлову будівлю літ. "Х/1-4" загальною площею 24980,70 кв. м, що розташована за адресою м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Таміра" . Відновлено становище Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" , яке існувало до порушення права власності, шляхом зобов'язання Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" поновити реєстрацію права власності на наступні об'єкти нерухомості: нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. "Г-1", загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. "Г-1", загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, проспект Московський, буд. 257 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Таміра" . Відновлено становище Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" , яке існувало до порушення права власності, шляхом зобов'язання Комунальне підприємство "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" поновити реєстрацію права власності на наступні об'єкти нерухомості - нежитлову будівлю літ. "Т-5" загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташовані за адресою м. Харків, вул. Морозова, буд. 13 за Товариством з обмеженою відповідальністю "Таміра". В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таміра" - 13005 грн. 00 коп. держмита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" на користь Товариства з обмеженою ^відповідальністю "Таміра" 13005 грн. 00 коп. держмита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Позивач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить це рішення змінити, задовольнивши його позовні вимоги в повному обсязі. Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що факт припинення права власності позивача на спірне майно був засвідчений другим відповідачем шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень і перший та другий відповідачі своїми діями не лише не визнали права власності позивача на спірне майно, а і з порушенням встановленого законом порядку засвідчили припинення права власності позивача на це майно. Також вказує на те, що в порушення вимог статті 32, частин 1, 2 статті 82, частини 1 статті 84 ГПК України місцевий господарський суд не дослідив надані позивачем докази на підтвердження порушення ПАТ "ВТБ Банк" порядку проведення оцінки предметів іпотеки, зокрема, частини 3 статті 37 Закону України "Про іпотеку" та пункту 2.7 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003 року №615, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №66/7387. Перший відповідач також не погодився з цим рішенням місцевого господарського суду, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, просить це рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким припинити провадження у справі в частині вимог ТОВ «Таміра», в іншій частині позовних вимог відмовити повністю. Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що редакція Закону України "Про іпотеку" від 23.02.2006 року передбачала можливість здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно, що є предметом договору іпотеки, на підставі відповідного застереження в іпотечному договорі, оскільки відповідно до частини 2 статті 36 Закону "Про іпотеку" в редакції від 23.02.2006 року відповідне застереження в іпотечному договорі було формою договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Також вказує на те, що місцевим господарським судом було невірно застосовано положення статті 35 Закону України "Про іпотеку" та пункту 2.7 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 28.01.2003 року №615, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №66/7387. Другий відповідач теж не погодився з рішенням господарського суду першої інстанції, подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення скасувати та припинити провадження у справі відповідно до пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України. Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що місцевий господарський суд помилково застосував до спірних правовідносин, які виникли у 2008 році (на час укладення договорів іпотеки), тривали до 2011 року (на час проведення органом БТІ технічної інвентаризації спірного майна), а також тривають до цього часу (іпотечні договори не скасовані в установленому порядку і є на даний час дійсними), і мають триваючий характер, Закон України "Про іпотеку" у редакції 23.02.2006 року. Також вказує на те, що при проведенні державної реєстрації права власності на спірне майно за ПАТ "ВТБ Банк" правові підстави для відмови у здійсненні реєстрації права власності , передбачені пунктом 3.5 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерстваюстиції України від 28.01.2003 року №615, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за №66/7387, були відсутні. Крім того, зазначає, що у спірних правовідносинах КП "Харківське МБТІ" є суб"єктом владних повноважень в розумінні статті 17 КАС України, у зв"язку з чим спір у даній справі має розглядатись в порядку адміністративного судочинства. Ухвалами Харківського апеляційного господарського суду від 18.07.2011 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І., суддя Медуниця О.Є.) апеляційні скарги позивача, першого та другого відповідачів було прийнято до провадження, призначено їх до розгляду на 03.08.2011 року на 11:00 год. та об"єднано в одне провадження. У судовому засіданні 03.08.2011 року першим відповідачем було заявлено письмове клопотання про залишення апеляційної скарги ТОВ "Таміра" без розгляду на підставі пункту 5 статті 81 ГПК України з посиланням на те, що з матеріалів справи (том ІІІ, а .с. 71) вбачається, що копію апеляційної скарги ТОВ "Таміра" позивачем було направлено першому відповідачу на невірну адресу: 01601, м. Київ, вул. Воровського, 24, тоді як відповідно до витягу із ЄДРПОУ та змісту договорів, які стосуються даної справи, ПАТ "ВТБ Банк" знаходиться за іншою адресою: 01004, м Київ, бульв. Тараса Шевченка/ вул. Пушкинська, буд. 8/26. Колегія суддів, розглянувши зазначене клопотання, дійшла висновку про відмову в його задоволенні, оскільки в матеріалах справи (том ІІІ а.с. 58) міститься доданий позивачем до його апеляційної скарги опис вкладення, відповідно до якого копія апеляційної скарги позивача була надіслана на адресу: 01004, м Київ, бульв. Тараса Шевченка/ вул. Пушкинська, буд. 8/26., тобто ту адресу, за якою відповідно до витягу із ЄДРПОУ (том. ІІ, а.с. 7) знаходиться ПАТ "ВТБ Банк", а у томі ІІІ на аркуші справи 71 знаходяться докази відправлення апеляційної скарги не позивача - ТОВ "Таміра", а другого відповідача - КП "Харківське БТІ". До того ж, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 80 ГПК України, на яку посилається у клопотанні перший відповідач, позовна заява підлягає залишенню без розгляду, якщо позивачем без поважних причин не подано витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, або представник позивача не з"явився на виклик у засідання господарського суду і його нез"явлення перешкоджає вирішенню спору. Однак, вказана норма стосується позовної заяви, а не апеляційної скарги. Крім того, першим відповідачем не доведено, яким чином неотримання ним копії апеляційної скарги позивача з урахуванням неодноразового перенесення апеляційним господарським судом розгляду справи та наявністю, у зв"язку з цим, можливості у позивача ознайомитись з матеріалами справи, унеможливлює вирішення спору. Розпорядженням голови Харківського апеляційного господарського суду від 28.07.2011 року для розгляду даної справи було сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Терещенко О.І., суддя Камишева Л.М. у зв"язку із знаходженням судді Медуниці Л.М. у відпустці. Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.08.2011 року розгляд справи було відкладено на 11.08.2011 року на 9:30 для надання позивачем - ТОВ "Таміра" доказів надсилання копії його апеляційної скарги першому відповідачу - ПАТ "ВТБ "Банк". Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11.08.2011 року розгляд справи було відкладено на 16.08.2011 року на 9:30 год. у зв"язку із задоволенням клопотання першого відповідача про відкладення розгляду справи у зв"язку з неможливістю його представника Галабала М.В. з"явитись в судове засідання через перебування у м. Києві. У судовому засіданні 16.08.2011 року представник позивача підтримав апеляційну скаргу позивача та заперечував проти апеляційних скарг першого та другого відповідачів. Представник третіх осіб у судовому засіданні 16.08.2011 року підтримав апеляційну скаргу позивача та заперечував проти апеляційних скарги першого та другого відповідачів. Представник другого відповідача у судовому засіданні 16.08.2011 року підтримав апеляційні скарги першого та другого відповідачів та заперечував проти апеляційної скарги позивача. Представник першого відповідача в судове засідання 16.08.2011 року не з"явився, 16.08.2011 року на адресу апеляційного господарського суду від першого відповідача надійшли телеграми вх.№ 7945 та №7944 з клопотаннями про відкладення розгляду справи та продовження розгляду справи у зв"язку із перебуванням повноважних представників першого відповідача у відпустці. Колегія суддів, розглянувши дані клопотання, дійшла висновку про відмову в їх задоволенні, оскільки першим відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження викладених в клопотанні обставин та не зазначено з урахуванням вимог статті 77 ГПК України, яким чином нез"явлення його представників унеможливить розгляд даної справи. А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представника першого відповідача за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України. Заслухавши усні пояснення представників сторін та третіх осіб, ознайомившись з доводами апеляційних скарг, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного. Згідно Договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 29.11.2005 р. приватним нотаріусом, зареєстрованого в реєстрі за № 5150, Додаткової угоди №1 до Договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 29.11.2005 р., посвідченої 01.12.2005 р. приватним нотаріусом, зареєстрованої в реєстрі за № 5230, Додаткової угоди №2 до Договору купівлі-продажу нежитлових будівель від 29.11.2005 р., посвідченої 13.12.2005 р. приватним нотаріусом, зареєстрованої в реєстрі за №5513, Двохстороннього акту прийому-передачі за договором купівлі-продажу від 29.11.2005 р., укладеного 13.12.2005 р., Позивач придбав нежитлову будівлю літ. «Х/1-4», загальною площею 24980,70 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126. Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»на підставі Витягу №928419 про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14.12.2005 р. (реєстраційний номер 11939521), право власності на нежитлову будівлю літ. «Х/1-4», загальною площею 24980,70 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126, зареєстровано за Позивачем. 09.09.2008 року між Позивачем та Відповідачем-1, в забезпечення належного виконання Приватною фірмою «Апія»(Третьою особою-1) зобов'язань за Кредитним договором № 196-Ю від 09.09.2008 року було укладено Договір іпотеки № 196-2/1, посвідчений 09.09.2008 р. приватним нотаріусом, зареєстрований в реєстрі за № 2962. Згідно предмету наведеного Договору іпотеки Позивач передав в іпотеку Відповідачу-1 нежитлову будівлю літ. «Х/1-4», загальною площею 24980,70 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126. Також, згідно Договору купівлі-продажу №1, посвідченого 08.04.2005 р. приватним нотаріусом, зареєстрованого в реєстрі за № 1333, та Акту прийому-передачі від 08.04.2005 р. Позивач придбав нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. «Г-1», загальною площею 555,5 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 257. Право власності на нежитлові приміщення підвалу №32-37 в літ. «Г-1», загальною площею 555,5 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 257, зареєстровано за Позивачем 16.04.2008 р. в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»в книзі № 1 за номером 4017, реєстраційний номер 10377388. Крім того, згідно Договору купівлі-продажу № 1 від 08.04.2005 р., посвідченого приватним нотаріусом, зареєстрованого в реєстрі за номером 1333, та Акту прийому-передачі від 08.04.2005 р. Позивач придбав нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. «Г-1», загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 257. 16.04.2008 року за Позивачем в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»в книзі № 1 за номером 4017, реєстраційний номер 22947595, зареєстровано право власності на нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. «Г-1», загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 257. 17.04.2008 року між Позивачем та Відповідачем-1, в забезпечення належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Пранк»(Третьою особою-2) зобов'язань за Кредитним договором № 173-Ю від 17.04.2008 року, укладено Договір іпотеки № 173-2/2, посвідчений приватним нотаріусом, зареєстрований в реєстрі за № 1221. Згідно предмету наведеного Договору іпотеки Позивач передав в іпотеку Відповідачу-1 нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. «Г-1», загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. «Г-1», загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 257. Також, згідно з Договором купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 29.06.2005 р. приватним нотаріусом, зареєстрованого в реєстрі за № 2440, Позивач придбав нежитлову будівлю літ. «Т-5», загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. Право власності на наведену вище будівлю 20.03.2008 р. було належним чином зареєстровано за Позивачем КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», реєстраційний номер 22573308, запис в книзі № 1 за номером 5327. 10.05.2007 року між позивачем та першим відповідачем, в забезпечення належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Тагіт»(Третьою особою-3) зобов'язань за Кредитним договором №115-Ю від 26.04.2007 р., укладено Договір іпотеки №115-2/3, посвідчений приватним нотаріусом, зареєстрований в реєстрі за № 1962. Згідно предмету наведеного Договору іпотеки Позивач передав в іпотеку Відповідачу-1 нежитлову будівлю літ. «Т-5», загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Морозова, буд.13. 20.03.2007 року між позивачем та першим відповідачем, в забезпечення належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Пранк»(Третьою особою-2) зобов'язань за Кредитним договором № 162-Ю від 20.03.2008 р., укладено Договір іпотеки № 162-2/1, посвідчений приватним нотаріусом, зареєстрований в реєстрі за № 914. Згідно предмету наведеного Договору іпотеки Позивач передав в повторну іпотеку Відповідачу-1 нежитлову будівлю літ. «Т-5»загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. Наведеними вище іпотечними договорами було передбачено порядок звернення стягнення на іпотечне майно, у разі порушення боржником своїх зобов'язань за кредитним договором. Згідно пункту 6.1. Договору іпотеки № 196-2/1, звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Відповідно до пункту 6.1 Договору іпотеки № 162-2/1, пункту 6.1 Договору іпотеки №115-2/3 та пункту 6.1 Договору іпотеки №173-2/2 (надалі по тексту разом - іпотечні договори) звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. При реалізації даного способу задоволення вимог іпотекодержателя, іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. З матеріалів справи вбачається, що 06 та 07 квітня 2011 року Відповідач-2 на підставі іпотечних договорів (Договору іпотеки № 196-2/1, Договору іпотеки № 162-2/1, Договору іпотеки № 115-2/3, Договору іпотеки № 173-2/2) здійснив реєстрацію права власності на спірні об'єкти нерухомості за Відповідачем-1. Зокрема, 07.04.2011 року на підставі Договору іпотеки №196-2/1 від 09.09.2008 р. Відповідач-2 прийняв рішення про реєстрацію права та зареєстрував за Відповідачем-1 право власності на нежитлову будівлю літ. «Х/1-4», загальною площею 24980,70 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 126. 06.04.2011 року на підставі Договору іпотеки № 173-2/2 від 17.04.2008 р. Відповідач-2 прийняв рішення про реєстрацію права та зареєстрував за Відповідачем-1 право власності на нежитлові приміщення підвалу № 32-37 в літ. «Г-1», загальною площею 555,5 кв.м., а також нежитлові приміщення № 9, 10, 50-77 в літ. «Г-1», загальною площею 1827,2 кв.м., що розташовані за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд. 257. 07.04.2011 року на підставі Договору іпотеки № 162-2/1 від 20.03.2008 року Відповідач-2 прийняв рішення про реєстрацію права та зареєстрував за Відповідачем-1 право власності на нежитлову будівлю літ. «Т-5», загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла до наступних висновків. Як правильно встановлено судом першої інстанції, іпотечні договори між Позивачем та Відповідачем-1 були укладені під час дії Закону України «Про іпотеку»в редакції від 23.02.2006 р. Таким чином, до правовідносин, які склалися між Позивачем, Відповідачами та Третіми особами підлягають застосуванню норми Закону України «Про іпотеку»в редакції від 23.02.2006 р. Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» в редакції від 23.02.2006 р. визначено вичерпний перелік способів звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Як вбачається з ч. 1 ст. 36 Закону України «Про іпотеку»в редакції від 23.02.2006 р. сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Частиною 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції від 23.02.2006 р. встановлено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати, зокрема, передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» в редакції від 23.02.2006 в свою чергу передбачала, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. З наведених приписів випливає, що відповідно до Закону України «Про іпотеку»в редакції від 23.02.2006 р. передача права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Законодавство, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачало передачу право власності на іпотечне майно від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі застереження в іпотечному договорі. Колегія суддів відзначає, що до аналогічного висновку дійшов також Вищий господарський суд України у своїй Постанові від 03.06.2010 р. у справі № 11/2268, в якій, зокрема, зазначено наступне: «Оскільки Іпотечний договір укладено у 2007 році під час дії Закону України «Про іпотеку»в редакції від 23.02.2006 року, застосуванню до правовідносин, що склалися між учасниками провадження, підлягають норми Закону України «Про іпотеку»у редакції від 23.02.2006. Таким чином, апеляційний суд дійшов підставного висновку про те, що відповідно до Закону України «Про іпотеку»у редакції від 23.02.2006 передача права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов'язання у позасудовому порядку можлива лише на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, але ніяк не на підставі застереження в іпотечному договорі. Таке застереження може тільки визначати умови договору про задоволення вимог іпотекодержателя». Таким чином, на момент укладання між сторонами іпотечних договорів, стаття 37 Закону України «Про іпотеку» визначала укладення відповідного окремого Договору єдиною можливістю переходу права власності на предмет іпотеки в позасудовому (добровільному) порядку. За таких обставин, судова колегія не погоджується з доводами, викладеними в апеляційній скарзі Відповідача-2 щодо неможливості застосування при вирішенні даного спору положень Закону України «Про іпотеку» в редакції від 23.02.2006 р. З урахуванням принципу незворотності дії у часі законів та інших нормативно-правових актів, закріпленого ч. 1 ст. 58 Конституції України, зміни, внесені до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про іпотеку»Законом України від 25.12.2008 р. «Про запобігання випливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», якими застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в іпотечному договорі, прирівняне за правовими наслідками до окремого договору між боржником і кредитором про задоволення вимог кредитора, - не можуть бути застосовані до відносин, що складалися між учасниками судового спору у даній справі, які виникли до зазначених змін. Вказані зміни можуть бути застосовані лише до іпотечних договорів, укладених після набрання чинності Закон України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», тобто до іпотечних договорів, укладених після 14.01.2009 р. З матеріалів справи вбачається, що перехід права власності на предмети іпотеки відбувся на підставі застереження в іпотечних договорах. Окремий договір про задоволення вимог Відповідача-1 як іпотекодержателя між Позивачем та Відповідачем-1 не укладався. Колегія суддів також встановила, що в іпотечних договорах містяться різні формулювання умов звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Так, відповідно до пункту 6.1. Договору іпотеки № 196-2/1, звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись шляхом передачі іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Таким чином, відповідно до наведеного іпотечного договору лише Договір про задоволення вимог іпотекодержателя міг стати правовою підставою для реєстрації права власності Відповідача-1 на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Натомість, Відповідачем-2 було зареєстровано за Відповідачем-1 право власності на нерухоме майно, яке є предметом Договору іпотеки № 196-2/1, на підставі вказаного іпотечного договору, а не Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який між сторонами взагалі не укладався. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Відповідача-2 про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за Відповідачем-1 суперечить не тільки приписам законодавства, але й положенням самого іпотечного договору, за умовами якого лише Договір про задоволення вимог іпотекодержателя може бути підставою для реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Щодо інших іпотечних договорів (Договору іпотеки № 162-2/1, Договору іпотеки № 115-2/3, Договору іпотеки № 173-2/2), то вони містять застереження наступного змісту: «Звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. При реалізації даного способу задоволення вимог іпотекодержателя, іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки»(п. 6.2 іпотечних договорів). Проте, як зазначалось вище, враховуючи приписи ст. 37 Закону України «Про іпотеку»в редакції від 23.02.2006 р., це застереження в іпотечному договорі можливо реалізувати лише шляхом укладення окремого договору між кредитором та боржником про задоволення вимог іпотекодержателя і саме цим договором можливо урегулювати їх відносини з приводу предмету іпотеки. За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність у Відповідачів правових підстав для реєстрації права власності на предмет іпотеки на підставі застереження, що містилось в пунктах 6.1. іпотечних договорів. Проаналізувавши наявні матеріали справи та перевіривши правильність юридичної оцінки фактичних обставин справи, колегія суддів також встановила наступне. З юридичного змісту ст. 37 Закону України «Про іпотеку», яка закріплює право іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, вбачається, що іпотекодержатель, який вирішив скористатися наведеним правом, повинен прийняти та належним чином оформити рішення про набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок задоволення вимог, забезпечених іпотекою. Отже, першочерговою дією, спрямованою на набуття у власність предмету іпотеки є прийняття іпотекодержателем рішення про набуття права власності на предмет іпотеки, у зв'язку з не усуненням боржником (іпотекодавцем) порушень умов кредитного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Згідно зі ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 89 Господарського кодексу України управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи в межах повноважень, визначених статутом. Таким чином, волевиявлення Відповідача-1 на набуття предмету іпотеки у власність має виражатися шляхом прийняття відповідного рішення органом його управління в межах повноважень, визначених статутом. Як вбачається з Розділу 8 Статуту ПАТ «ВТБ Банк», зареєстрованого 29.07.2010 р., органами управління банку є Загальні збори акціонерів; Спостережна рада; Правління. Відповідно до п. 11.6. Статуту ПАТ «ВТБ Банк»до компетенції Правління належить, зокрема, здійснення угод, у тому числі пов'язаних із придбанням або відчуженням банком прямо або побічно майна, вартість якого становить не більше 10 (десяти) відсотків балансової вартості активів банку, визначеної за даними його річної фінансової звітності на останню звітну дату. В силу зазначених положень, для набуття права власності на предмет іпотеки в рахунок задоволення вимог, забезпечених іпотекою, Правлінням ПАТ «ВТБ Банк» повинно було бути прийнято відповідне рішення. Проте, матеріали справи такого рішення не містять. В матеріалах справи наявна лише Заява ПАТ «ВТБ Банк» від 06.04.2011 р. про державну реєстрацію прав (з додатками), в якій ПАТ «ВТБ Банк» просить КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»провести державну реєстрацію переходу права власності на нежитлову будівлю літ. «Т-5», загальною площею 10 441,9 кв.м., що розташована за адресою: м. Харків, вул. Морозова, буд. 13. Щодо інших об'єктів нерухомості, на які за ПАТ «ВТБ Банк» було зареєстровано право власності, відповідні заяви Відповідача-1 в матеріалах справи відсутні. Втім, колегія суддів не може прийняти вищенаведену заяву в якості доказу прийняття компетентним органом управління ПАТ «ВТБ Банк»рішення про набуття права власності на предмет іпотеки, оскільки дану заяву можна розцінювати лише як наслідок виконання такого рішення. Слід зазначити, що момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок задоволення забезпечених іпотекою вимог, безпосередньо пов'язується з моментом прийняття відповідним органом управління іпотекодержателя рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом прийняття у власність предмета іпотеки. Подальші дії по оформленню права власності на предмет іпотеки в органах БТІ не впливають на виникнення права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. Отже, за відсутності відповідного рішення органу управління іпотекодержателя про прийняття у власність предмета іпотеки, право власності у іпотекодержателя на предмет іпотеки не виникає, та як наслідок відсутні підстави для реєстрації прав в БТІ. Слід також відзначити, що відповідно до ч. З ст. 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. Отже, набуття права власності на предмет іпотеки нерозривно пов'язане з оцінкою предмета іпотеки. Оскільки момент набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки співпадає з моментом прийняття органом управління іпотекодержателя відповідного рішення, то й оцінка предмета іпотеки повинна бути визначена на момент прийняття такого рішення, з урахуванням вимог Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5, згідно з яким оцінка предмета іпотеки визначається після спливу строку, вказаного у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, письмовій вимозі. Однак, за відсутності відповідного рішення Відповідача-1 про прийняття предмета іпотеки у власність, є неможливим встановлення моменту (дати), станом на яку мала бути проведена оцінка предмету іпотеки, що свідчить про відсутність належної оцінки, а, отже, іпотекодержатель не дотримався процедури передачі права власності на предмет іпотеки, встановленої статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Щодо дотримання Відповідачем-2 порядку проведення державної реєстрації прав власності на іпотечне майно за Відповідачем-1, колегія суддів зазначає наступне. Вимоги до проведення державної реєстрації прав власності та інших речових прав на нерухоме майно містяться у Тимчасовому положенні про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 р. № 7/5 (далі за текстом - Тимчасове положення). Так, відповідно до п. 2.1., 2.2., 2.7. Тимчасового положення для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1. До заяви про державну реєстрацію прав додаються правовстановлювальні документи (додаток 2), їх нотаріально засвідчені копії, документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Тимчасовим положенням. Для проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, реєстратору БТІ, крім документів, передбачених Положенням, необхідно також надати: - завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, у якій має бути зазначено стислий зміст порушених зобов'язань, вимогу про виконання порушеного зобов'язання у не менше ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги; - документ, який підтверджує сплив тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя, якщо більш тривалий строк не вказано у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі; - звіт про оцінку предмета іпотеки, складений після спливу строку, вказаного у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі; - витяг з Державного реєстру іпотек, виданий після спливу строку, вказаного у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі; - витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна про наявність/відсутність заборони та/або арешту нерухомого майна, виданий після спливу строку, вказаного у надісланій іпотекодержателем іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмовій вимозі. Крім цього, як передбачено пунктом 3.9. Тимчасового положення державна реєстрація прав проводиться після технічної інвентаризації об'єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, окрім випадків, коли заява про державну реєстрацію прав подається не пізніше ніж через дванадцять місяців після виникнення цього права. Відповідно до п. 3.5.6. Тимчасового положення реєстратор БТІ відмовляє у проведенні державної реєстрації прав, якщо не проведено технічну інвентаризацію об'єкта, права щодо якого підлягають державній реєстрації, або вона проведена не тим БТІ, що здійснює свою діяльність на території, у межах якої розташований такий об'єкт. Таким чином, з наведених положень вбачається, що необхідною передумовою для здійснення бюро технічної інвентаризації реєстрації прав власності на нерухоме майно є проведення заявником технічної інвентаризації об'єкта нерухомості. Однак, в порушення наведених вимог, Відповідачем-1 не було проведено технічну інвентаризацію об'єктів нерухомості, які є предметом іпотечних договорів (відповідні документи відсутні в матеріалах справи), а Відповідачем-2 безпідставно, незважаючи на відсутність матеріалів інвентаризації, було зареєстровано право власності на вказані об'єкти за Відповідачем-1. Таким чином, твердження Відповідача-2, що при проведенні державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно правові підстави для відмови у здійснені реєстрації права власності, передбачені п. 3.5. Тимчасового положення, були відсутні, не відповідають фактичним обставинам справи. Враховуючи вищевикладене, колегією суддів встановлено, що Відповідач-2 незаконно, без додержання встановленого законом порядку прийняв рішення про державну реєстрацію прав та провів державну реєстрацію права власності на спірне майно за Відповідачем-1, внаслідок чого спірне майно проти волі його законного володільця (Позивача) вибуло з його володіння. Колегія суддів також зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою ту обставину, що Відповідачем-2 вже було звернено стягнення на спірне іпотечне майно у судовому порядку. Так, Рішенням господарського суду Харківської області від 31.08.2010 р. у справі №57/165-10 за позовом ВАТ «ВТБ Банк» звернено стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором №173-2/2 від 17.04.2008 р., у зв'язку з неналежним виконання Кредитного договору №173-Ю від 17.04.2008 р. Рішенням господарського суду Харківської області від 31.08.2010 р. у справі №54/189-10 за позовом ВАТ «ВТБ Банк» звернено стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором №162-2/1 від 20.08.08 у зв'язку з неналежним виконання Кредитного договору №162-10 від 20.08.08. Рішенням господарського суду Харківської області від 09.09.2010 р. у справі №61/186-10 за позовом ВАТ «ВТБ Банк» звернено стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором №196-2/1 від 09.09.08 у зв'язку з неналежним виконання Кредитного договору №196-Ю від 09.09.08. Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.07.2011 р. у справі №42/309-10 припинено провадження у справі про звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором №115-2/3, у зв'язку з набуттям ПАТ «ВТБ Банк» права власності на зазначений предмет іпотеки. Проте, слід зауважити, що Відповідач-1 звернувся до суду з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором №115-2/3 у 2010 році, що свідчить про бажання останнього реалізувати своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки саме у судовому порядку. Як свідчать матеріали даної справи реєстрація права власності на предмет іпотеки за Відповідачем-1 відбулася 06.04.2011 р. та 07.04.2011 р., в той час як ухвала про припинення провадження у справі №42/309-10 датована 08.07.2011 р., тобто вже після зазначеної державної реєстрації. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає неможливим під час здійснення судового стягнення на предмет іпотеки прийняття рішення про перехід права власності на предмет іпотеки у позасудовий спосіб. Таким чином, Відповідач-1 вже реалізував своє право на звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку, що виключає можливість повторного задоволення його вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Відповідно до статті 45 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України. Відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, не пов'язаної з переходом права власності на нерухоме майно, таке звернення можливе лише шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону. Таким чином, іпотекодавець зберігає право власності на предмет іпотеки до його реалізації на прилюдних торгах або продажу, в порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 41 Конституції України право власності є непорушним. Згідно статті 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Як вбачається з п. 5 Листа Вищого арбітражного суду України від 31.01.2001 р. № 01-8/98 «Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом» судовий захист права власності та майнових інтересів власників - осіб, названих у статті 1 ГПК, здійснюється шляхом розгляду справ, зокрема, за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що Відповідач-1, зареєструвавши за собою право власності на іпотечне майно, заволодів майном Позивача без достатньої на те правової підстави. Відповідач-2, в свою чергу, своїм рішенням незаконно позбавив Позивача права власності на спірне майно. У зв'язку з цим, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що вимога про витребування майна з незаконного володіння Відповідача-1 на користь Позивача підлягає задоволенню. Разом з цим, колегія суддів вважає неспроможним висновок суду першої інстанції щодо неповідомлення Відповідачем-1 Третіх осіб про необхідність усунення порушень зобов'язань за кредитними договорами. Відповідно до статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. У відповідності до вимог зазначеної статті, 23.02.2011р. Відповідачем-1 на адресу Позивача, як іпотекодавця та на адреси Третіх осіб, як боржників, направлено письмові вимоги за№№ 1054, 1055, 1056, 1058 від 22.02.2011 р. про усунення порушень, в яких зазначався зміст порушеного зобов'язання, вимога про його виконання у тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання вимог. Відправлення вказаних вимог підтверджується реєстром №1850 згрупованих поштових відправлень від 23.02.2011 р. Всі повідомлення направлені за адресами, які вказані в Єдиному державному реєстрі, що підтверджується матеріалами справи. Позивачем 04.03.2011р. отримано вищевказані вимоги, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Листи-вимоги надіслані Третім особам повернулися з вказівкою про відсутність даних осіб за місцем реєстрації. 31.03.2011 р. на запит Відповідача-1 ДПІ у м. Херсоні повідомлено, що Треті особи за місцем державної реєстрації не знаходяться. Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості. Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» у разі, якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в ЄДР, не пов'язана із змінами до установчих документів юридичної особи або не підлягає державній реєстрації, виконавчий орган юридичної особи або уповноважена ним особа зобов'язаний подати (надіслати рекомендованим листом) державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в ЄДР. В матеріалах справи відсутні докази обізнаності Відповідача-1 про місцезнаходження Третіх осіб, відмінне від того, що зазначено в ЄДР, що дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції прийти до висновку про дотримання Відповідачем-1 вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку». Отже, Відповідачем-1 було вжито всіх можливих заходів, спрямованих на виконання свого обов'язку щодо вручення Третім особам вимог про усунення порушень за кредитними договорами. Зазначене вище спростовує відповідне твердження суду першої інстанції, проте ніяким чином не впливає на висновок про протиправність набуття Відповідачем-1 права власності на предмети іпотеки. Відповідно до статті 392 ЦК України передбачено право особи, яка вважає себе власником майна, пред'явити позов про визнання права власності до осіб, які не визнають, заперечують це право власності та не перебувають із власником у договірних або інших зобов'язальних правовідносинах. З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що такий спосіб захисту прав позивача як визнання права власності не може застосовуватись до спірних правовідносин. Не можна поєднувати вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння та про визнання права власності, оскільки дані вимоги за своєю правовою природою є різними речово-правовими способами захисту права власності. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволені позовних вимог в частині визнання права власності на спірне майно, судом першої інстанції було відмовлено правомірно. Стосовно доводів апелянтів (Відповідача-1 та Відповідача-2) про неможливість розгляду в порядку господарського судочинства вимог Позивача щодо визнання незаконними рішень Відповідача-2, скасування записів в Реєстрі прав власності на нерухоме майно та зобов'язання провести реєстрацію права власності на відповідні об'єкти нерухомості, колегія суддів відзначає наступне. Відповідно до пунктів 1, 2 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 р. №02-5/35 акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт! Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Згідно з пунктами 3, 5.3. Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України від 27.06.2007 р. № 04-5/120 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з захистом права власності. До справ за участю господарюючих суб'єктів та суб'єктів владних повноважень, які не мають ознак справ адміністративної юрисдикції і повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах, належать справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у статті 16 ЦК України. Згідно з пунктом 10 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Крім того, частиною 2 статті 20 ГК України передбачено, що права та законні інтереси суб'єктів господарювання захищаються, зокрема, шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів. Аналіз суб'єктного складу спору в частині визнання незаконними рішень Відповідача-2 й скасування державної реєстрації права власності, а також характер правовідносин між Позивачем і органом БТІ свідчить, що дана справа є справою господарської юрисдикції, адже, Позивачем заявлені вимоги про захист цивільного права на нерухоме майно та фактично ним оскаржуються дії Відповідача-2 з внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно з зобов'язанням його скасувати державну реєстрацію із застосуванням відповідних наслідків, тобто, з вимогою щодо відновлення становища, яке існувало до вчинення такого запису. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки місцевого господарського суду про правомірність розгляду заявлених позовних вимог у повному обсязі в порядку господарського судочинства, у зв'язку з чим не знаходить підстав для припинення провадження у даній справі на підставі пункту 1 статті 80 ГПК України як того вимагають Відповідачі. Неправомірність набуття Відповідачем-1 права власності на іпотечне майно свідчить про обґрунтованість вимог Позивача до КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації»щодо зобов'язання вчинити певні дії, пов'язані зі скасуванням відповідних записів про державну реєстрацію права власності на спірне нерухоме майно та відновленням становища, що існувало до проведення державної реєстрації 06.04.2011 р. та 07.04.2011 р. З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011 р. було прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, проте зазначені порушення не вплинули на правильність висновків, до яких дійшов місцевий господарський суд за результатами розгляду даної справи. Відповідно до вимог статті 4 ГПК України рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011 р. відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи викладені в апеляційних скаргах Позивача, Відповідача-1 та Відповідача-2 не спростовують висновків суду. Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; змінити рішення. Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Клопотання першого відповідача про залишення без розгляду апеляційної скарги ТОВ "Таміра" залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» на рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011 року у справі №5023/4165/11 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» на рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011 року у справі №5023/4165/11 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Таміра» на рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011 року у справі №5023/4165/11 залишити без задоволення. Рішення господарського суду Харківської області від 29.06.2011 року у справі № 5023/4165/11 залишити без змін. Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України. Головуючий суддя (підпис) Суддя (підпис) Суддя (підпис) Повний текст постанови складено 22.08.2011 року. З оригіналом згідно: Секретар суду Колєснік Н.Ю. 22.08.11 р. http://reyestr.court.gov.ua/Review/18548804