ANTIRAID

Нашел в реестре я Ваше решение:Справа № 2-1066/11 РІШЕННЯ іменем України "22" липня 2011 р. Сніжнянський міський суд Донецької області в складі: головуючого Варнавську Л. О. при секретарі Ткаченко С.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сніжне справу за позовом прокурора м. Сніжне в інтересах держави в особі Відкритого акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України»в особі Філії-Сніжнянське відділення 5372 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, - В С Т А Н О В И В: Прокурор м. Сніжне в інтересах держави в особі ВАТ «Державний Ощадний банк України»в особі Філії-Сніжнянське відділення 5372 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення. Свої позовні вимоги мотивує наступним: 18.07.2005 року між Сніжнянським відділенням №5372 та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №294. Згідно з умовами кредитного договору , відповідачу ОСОБА_1 був наданий кредит у сумі 25000 грн., на споживчи потреби. Вказаний кредит виданий терміном на п"ять років під 21 відсоток річних, з обов»язковою умовою сплати відсотків щомісячно та погашення основного кредиту рівними частинами, в забезпечення кредиту виступає іпотечний договір від 18.07.2005 р., згідно якого в забезпечення кредиту були надані слідуючі об"єкти нерухомості: двокімнатна квартира загальною площею –49,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та квартира загальною площею - 49,2 кв.м.., що розташована в АДРЕСА_2. Іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом м. Сніжне ОСОБА_2 18.05.2005 р. Згідно кредитного договору №294 відповідач забов»язаний щомісячно провадити погашення відсотків та основного боргу по кредиту, але з жовтня 2009 р. і до теперешнього часу платежі надходять не своєчасно та не у повному обсязі, тому загальна сума заборгованості за користування кредитом на 01.06.2011 р. складає 7293,10 грн. Тому позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на двокімнатну квартиру, розташовану у АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_1 Помічник прокурора м. Сніжне Савченко С.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи. До початку судового засідання від представника позивача заступника керуючого філією - Сніжнянським відділенням №5372 ВАТ „Державний ощадний банк України” Падалко І.Е. надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи. Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з’явилась, про причини неявки не повідомила. Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, зобов’язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, не з’явилися в судове засідання без поважних причин. В порушення цих вимог, відповідачі, які належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, не повідомили суду причини неявки у судове засідання, тобто не з’явились в судове засідання без поважних причин. Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Зважаючи на вищезазначені обставини , а також на те, що позивач не заперечує проти такого вирішення справи, суд згідно з вимогами ч. 1 ст. 225 ЦПК України, постановив ухвалу про проведення заочного розгляду справи у відсутності відповідачів на підставі наявних у справі доказів. Заслухавши помічника прокурора, вивчив письмові пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи і надані в ній докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Договором №294 від 18.07.2005 року, укладеним між Сніжнянським відділенням №5372 та відповідачем ОСОБА_1, підтверджується що згідно з умов цього договору ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 25000,00 грн. зі сплатою 21 відсотків терміном на п"ять років. Але витягом з особового рахунку підтверджується, що відповідач свої забов”язання виконувала частково, станом на 01.06.2011 року заборгованість відповідача складає: основний борг - 5151,01 грн., відсотки - 1542,59 грн., пеня –599,50 грн., а усього сума заборгованості складає –7293,10 грн. В забезпечення виконання забов”язань за кредитним договором Сніжнянське відділення №5372 та ОСОБА_1 18.07.2005 року уклали договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом м. Сніжне ОСОБА_2, згідно якого відповідач ОСОБА_1 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: двокімнатну квартиру, загальною площею 49,2 кв. м. , яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, вказана квартира належить відповідачу ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого ОСОБА_2, приватним нотаріусом Сніжнянського міського нотаріального округу 31.08.2000 р. за р. №4834 в БТІ м. Сніжне 31.08.2000 р. під №58/2. Згідно ч.1 ст.33 Закону України „Про іпотеку” у разі невиконання боржником основного забов”язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним забов”язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Відповідно до ст. 88 ЦПК України якщо позивача на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача, таким чином з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн. На підставі викладеного та керуючись ст.526, 554, 610, 1048, 1049,1054 ЦК України, ст.ст. 33,39 Закону „Про іпотеку” , ст.ст. 11,60,88,213-215,224,225,226 ЦПК України, суд - В И Р І Ш И В: Позов прокурора м. Сніжне в інтересах держави в особі Відкритого акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України»в особі Філії-Сніжнянське відділення 5372 до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 18.07.2005 року №294 в розмірі 7293,10 грн. – звернути стягнення на квартиру загальною площею 49,2 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням Філії-Сніжнянське відділення 5372 Відкритого акціонерного товариства «Державний Ощадний банк України» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120 грн. Заочне рішення може бути переглянуто за заявою відповідача, яка може бути подана до Сніжнянського міського суду протягом десяти днів з дня отримання його копії. Рішення може бути оскаржено позивачем на протязі десяти днів з дня отримання копії рішення до Апеляційного суду Донецької області через Сніжнянський міський суд. Суддя: Л. О. Варнавська http://reyestr.court.gov.ua/Review/17328233

Напишите на основании чего открыто исполнительное производство. Если в решении суда нет обращения на квартиру, а Вас просто пугают в ГИСе, то пишите заявление в прокуратуру на сотрудников ГИС, которые пытаются продать квартиру за долг в 3 тыс. гривен.

1. Из сложившейся ситуации могу сказать следующее. В Универсалбанке, на сколько мне известно, условий реструктуризации, которые бы могли Вас удовлетворить навряд ли предложат. 2. В связи с открытым исполнительным производством, скорее всего на все Ваше имущество наложен арест. Рекомендую проверить это у любого нотариуса. Если ареста нет, то можете, как Вы и говорили, подарить свою 1/3 часть квартиры родителям. 3. Т.к. средств погашать кредит обоих банков нет, то ГИС может удерживать лишь 20% от Вашего официального дохода. Думаю на этом и следует остановиться.

Направте письмо ликвидатору с предложением подписать график погашения задолженности.

Значит повезло. В дальнейшем это решение было отменено ВСУ и сейчас уже вынесены противоположные решния первой и апелляционной инстанцией. Но бороться все равно нужно. Успехов.

Я Вам уже отвечал. Если примут в гривне и выдадут справку, что договор прекращен и долга нет, то закрывайте.

Вы приняли правильное решение, пишите все равно заявления, в которых попросите предоставить отсрочку по уплате тела кредита на 3 месяца и вносите любой минимальный платеж по каждому кредиту. Если есть возможность выберите кредит с самым малым остатком и его погасите. В дальнейшем если ситуация не измениться, то страйтесь обслуживать полностью хотя бы один кредит, а по остальным вносить минимальные суммы. На сколько я понял, машина для Вашей работы важна и Вы ее собрались подарить близким родственникам? Это тоже правильно. Не совсем понятно оформлялся ли какой-нибудь кредит на Вашу супругу и является ли она где-нибудь поручителем?

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 жовтня 2010 р. № 5020-10/012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л.Рогач за участю представників: позивача Атаманенко О.П. –довіреність від 25.08.2010 р. відповідача не з’явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) третьої особи не з’явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк сбербанку Росії" на постанову від 23.06.2010 р. Севастопольського апеляційного господарського суду у справі № 5020-10/012 господарського суду м. Севастополя за позовом Публічного акціонерного товариства "Дочірній банк сбербанку Росії" до Відкритого акціонерного товариства "Севастопольське підприємство "Ера" за участю третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Кепітал Форс" про стягнення 4 461 715,86 доларів США Ухвалою від 20.09.2010 р. колегія суддів Вищого господарського суду у складі: головуючий суддя –Дроботова Т.Б., судді Гоголь Т.Г., Рогач Л.І., касаційна скарга була прийнята до провадження та призначена до розгляду на 08.10.2010 р. У зв'язку з виходом з відпустки судді Волковицької Н.О., у судовому засіданні 08.10.2010 р. справа розглядалась по суті колегією суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий –Дроботова Т.Б., судді –Волковицька Н.О., Рогач Л.І., утвореному розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду України від 07.10.2010 р. Про вказані обставини представників сторін було повідомлено на початку судового засідання. Відводів складу колегії суддів не заявлено. В С Т А Н О В И В : ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" звернулось до господарського суду м. Севастополя з позовом до ВАТ "Севастопольське підприємство "ЕРА", за участю третьої особи - ТОВ "Кепітал Форс" про стягнення заборгованості з поручителя на підставі договору поруки від 08.12.2006 р., посилаючись на приписи статей 525, 526, 530, 549, 610, 611, 1050, 1054, 1056 Цивільного кодексу України. Заявою від 19.03.2010 р. ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" остаточно уточнило позовні вимоги та просило суд стягнути з ВАТ "Севастопольське підприємство "ЕРА" частину простроченої заборгованості у розмірі 4 461 715,86 дол. США, що за офіційним обмінним курсом НБУ станом на 01.03.2010 р. складає 35 649 109,72 грн., з яких: 2 684 767,41 доларів США заборгованість за кредитним договором № 247-В/06 від 08.12.06р., яка складається з: - 2 373 000,00 доларів США –сума заборгованості за кредитом, 226 761,91 доларів США –сума заборгованості за процентами, 85 005,05 доларів США –сума пені; 1 776 948,45 доларів США заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 248-В/06 від 08.12.2006 р., яка складається з: 1 575 000, 00 доларів США –сума заборгованості за кредитною лінією, 145 888,58 доларів США –сума заборгованості за процентами та 56 059, 87 доларів США –сума пені (том 2 а.с. 69-73). Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок невиконання ТОВ "Кепітал Форс" своїх зобов'язань за кредитним договором № 247-В/06 від 08.12.2006 та договором про відкриття кредитної лінії № 248-В/06 від 08.12.2006 в частині повернення кредиту та сплати процентів за його користування, у позивача виникло право на стягнення частини простроченої заборгованості з відповідача як поручителя, який несе солідарну відповідальність перед банком на підставі договору поруки від 08.12.2006 р. У відзиві на позовну заяву ВАТ "Севастопольське підприємство "ЕРА" просило відмовити у її задоволенні посилаючись на необґрунтованість позовних вимог. Рішенням господарського суду м. Севастополя від 23.04.2010 р. (суддя Юріна О.М.) у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі. Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що укладення позивачем та третьою особою додаткових угод про збільшення розміру процентів за користування кредитом, на яке він не надавав згоди, фактично збільшує обсяг відповідальності поручителя, а отже і збільшення суми процентів, які підлягають до сплати, що, враховуючи положення статті 559 Цивільного кодексу України, є підставою для припинення договору поруки. За апеляційною скаргою ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" Севастопольський апеляційний господарський суд (судді: Волков К.В., Сотула В.В., Лисенко В.А.) переглянувши рішення господарського суду м. Севастополя від 23.04.2010 р. в апеляційному порядку, постановою від 23.06.2010 р. залишив його без змін з тих самих підстав. ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 4 461 715, 86 доларів США задовольнити в повному обсязі, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням та неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 559 Цивільного кодексу України та статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник, зокрема, зазначив, що підписанням договору поруки, поручитель усвідомлював можливість підвищення процентної ставки і свідомо надав свою згоду на ініціювання Банком зміни процентної ставки при настанні певних умов, а саме випадків передбачених статтею 6 кредитного договору. Підписанням додаткової угоди до кредитних договорів було змінено умови кредитування, а не змінено зобов'язання, яким збільшено обсяг відповідальності Поручителя, як це було зазначено судами. Заслухавши доповідь судді –доповідача , присутнього у судовому засіданні представника позивача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 08.12.2006 між ЗАТ "НРБ", правонаступником якого є позивач –ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ТОВ "Чорноморський торговий дім", правонаступником якого є ТОВ "Кепітал Форс" (Позичальник) було укладено кредитний договір № 247-В/06, за умовами пункту 1.1 якого Банк зобов’язався надати Позичальнику кредитні кошти в сумі 2 390 000,00 доларів США на цілі, зазначені в пункті 1.4 цього договору, а позичальник зобов’язувався своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом, використати його за цільовим призначенням, виконати інші умови цього договору і своєчасно повернути кредит банку. Розмір процентів за користування кредитом складає 11% річних (пункт 1.3 договору). На виконання умов кредитного договору, Банк надав Позичальнику кредитні кошти у розмірі 2 390 000,00 доларів США, що підтверджується випискою по особовим рахункам Позичальника з 11.12.2006 р. по 21.12.2009р. Згідно з пунктом 1.3 кредитного договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 25.12.2008 р.) Позичальник зобов’язаний повертати кредит банку частинами –у розмірах та у терміни згідно з Графіком повернення кредиту, а саме: щомісячно, починаючи з січня 2009 року, не пізніше 25 числа календарного місяця позичальник зобов’язується здійснювати часткове повернення кредиту в сумі 3000,00 доларів США, починаючи з січня 2010 –в сумі 50000,00 доларів США. Останній платіж в сумі 52000,00 грн. має бути здійснено не пізніше 25.11.2013 р. Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що пунктами 2.1 кредитного договору №247-В/06 від 08.12.2006 р., договору про відкриття кредитної лінії №248-В/06 від 08.12.2006 (в редакції додаткових угод № 4 від 28.05.2009 р.) передбачено, що належне виконання позичальником зобов’язань за кредитними договорами забезпечується, зокрема, порукою ВАТ "Севастопольське підприємство "ЕРА" на повний розмір зобов’язань позичальника. Договір поруки було укладений 08.12.2006 між Банком та ВАТ "Севастопольське підприємство "ЕРА", відповідно до пункту 2.1 статті 2 якого, Поручитель зобов’язувався перед Кредитором відповідати за виконання боржником в повному обсязі наступних зобов’язань, що випливають з кредитних договорів: - зобов’язання повернути кредитору кредит, наданий згідно з кредитним договором №247-В/06 від 08.12.2006 в сумі 2390000,00 доларів США, договором про відкриття кредитної лінії №248-В/06 від 08.12.2006 в сумі 1585000,00 доларів США, відповідно до графіків, наведених в пунктах 8.1 кредитних договорів з кінцевим терміном повернення 25 листопада 2013 року, а у випадках, передбачених законодавством України та/або кредитним договором –достроково; - зобов’язання в строк/и та в порядку, передбачені статтями 6 кредитних договорів, а у випадках, передбачених законодавством України та/або кредитним договором та/або цим договором, - до настання терміну/ів, зазначеного/их в статтях 6 кредитних договорів –сплатити/чувати кредитору проценти за користування кредитом з розрахунку 11% річних з можливістю зміни розміру процентів та строків їх сплати у випадках, передбачених статтями 6 кредитних договорів; - зобов’язання сплатити кредитору неустойку (пеню, штраф) за невиконання або неналежне виконання зобов’язань за кредитними договорами у строки та у розмірах, передбачених кредитними договорами. Згідно з пунктом 4.3 договору поруки, відповідач зобов’язаний погасити заборгованість боржника протягом п’яти робочих днів з дня отримання повідомлення про погашення боргу. Пунктом 4.1 договору поруки від 08.12.2006 р. передбачена солідарна відповідальність Поручителя та Боржника. 16.12.2009 р. за вих. № 6815/5/06-2-2, №6817/5/06-2-2 на ім’я генерального директора ВАТ "Севастопольське підприємство "ЕРА" Мельника П.І. та 12.01.2010 р. на ім’я арбітражного керуючого Захарченко І.В., Банк звертався до відповідача з вимогами про погашення заборгованості ТОВ "Кепітал Форс" за кредитним договором № 247-В/06 від 08.12.2006 р. та договором про відкриття кредитної лінії № 248-В/06 від 08.12.2006 р., невиконання яких стало підставою для звернення Банку до суду. Спірні правовідносини між сторонами у справі виникли з приводу виконання сторонами договору поруки від 08.12.2006 р. Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Статтею 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. За приписами частини 1 статті 559 вказаного Кодексу порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять не будь-які зміни умов основного зобов'язання, а лише такі, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання можуть виникнути через різні обставини: збільшення розміру плати за кредит, відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами; підвищення розміру відсотків, встановлення (збільшення розміру) неустойки, зміна способу і форми майнового обтяження, умов відповідальності тощо. Порука припиняється лише тоді, коли поручитель не надав згоди на зміну основного зобов'язання. Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що додатковими угодами № 1 від 25.12.2008 р. до кредитного договору № 247-В/06 від 08.12.2006 р. та договору про відкриття кредитної лінії №248-В/06 від 08.12.2006 р., Банком та Боржником змінено, зокрема, розмір процентів за користування кредитом, та встановлено підвищену процентну ставку в розмірі 12% річних, в порядку пункту 11.7 кредитного договору №247-В/06 від 08.12.2006 р. та договору про відкриття кредитної лінії №248-В/06 від 08.12.2006 р. Згідно з пунктом 11.7 кредитного договору № 247-В/06 від 08.12.2006 р. та договору про відкриття кредитної лінії № 248-В/06 від 08.12.2006 р. ці договори можуть бути зміненні (крім випадків, передбачених цими Договорами та/або чинним законодавством України) тільки за взаємною згодою Банку і Позичальника за умови, якщо такі зміни викладені в письмовій формі. Випадки, коли банк має право змінити процентну ставку за користування кредитом в односторонньому порядку, визначені у пункті 6.8 кредитного договору №247-В/06 від 08.12.2006 р. та пунктом 6.9 договору про відкриття кредитної лінії №248-В/06 від 08.12.2006 р.: а) зміна облікової ставки НБУ; б) порушення позичальником будь-якого із своїх зобов’язань, передбачених цими договорами. Пунктом 6.9 кредитного договору № 247-В/06 від 08.12.2006 р. та пунктом 6.10 договору про відкриття кредитної лінії № 248-В/06 від 08.12.2006 р., передбачено, що банк має право ініціювати зміну процентної ставки за користування кредитом у разі збільшення процентних ставок на фінансовому ринку України, зміни кредитної політики банку. При цьому, судами було встановлено, що додаткові угоди № 1 від 25.12.2008 р. до кредитних договорів укладалися між Банком та Позичальником без участі поручителя. Про зміну умов кредитного договору поручитель не повідомлявся. Доказів на підтвердження наявності згоди Поручителя –ВАТ "Севастопольське підприємство "ЕРА" на внесення змін до кредитних договорів, позивачем не надано, у зв’язку з чим суди дійшли висновку, що укладення Банком та ТОВ «Кепітал Форс»додаткових угод про збільшення розміру процентів за користування кредитом, на яке відповідач не надавав згоди, фактично збільшує обсяг відповідальності поручителя, а отже і збільшення суми процентів, які підлягають до сплати, що, враховуючи положення статті 559 Цивільного кодексу України, є підставою для припинення поруки. При цьому, оскільки законодавством чітко врегульовано, що питання зміни зобов’язання повинно вирішуватись лише після отримання згоди поручителя на нові умови, що тягнуть несприятливі наслідки для поручителя та збільшують обсяг його відповідальності, а в іншому разі порука припиняється, судом не було взято до уваги доводи позивача стосовно того, що Банк звільнений від обов’язку повідомлення Поручителя про зміну зобов’язання з огляду на положення пункту 2.1 договору поруки, зазначивши, що положення договору поруки про можливість зміни розміру процентів та строків їх сплати не можна вважати встановленням згоди поручителя на будь-яку зміну зобов’язання. Враховуючи викладене, приписи законодавства та встановлені під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції обставини справи, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок судів щодо відмови у задоволенні позову, оскільки при розгляді справи встановлена безпідставність позовних вимог щодо стягнення суми заборгованості за договором поруки від 08.12.2006 р. у зв’язку з його припиненням. Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Викладені у касаційній скарзі доводи заявника зводяться до переоцінки наданих до матеріалів справи доказів, що за приписами статті 1117 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень касаційної інстанції, а тому судова колегія вважає їх непереконливими та такими, що спростовуються наданими до матеріалів справи доказами та встановленими під час розгляду справи обставинами. Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В : Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.06.2010 р. у справі № 5020- 10/012 та рішення господарського суду м. Севастополя від 23.04.2010 р. залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення. Головуючий суддя Т. Дроботова Судді: Н. Волковицька Л. Рогач http://reyestr.court.gov.ua/Review/12123009

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 листопада 2011 року м. Київ Верховний Суд України у складі: головуючого Романюка Я.М., суддів Балюка М.І., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Таран Т.С., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Школярова В.Ф., Яреми А.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення солідарно боргу за кредитним договором за заявою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2011 року, в с т а н о в и в : У квітні 2010 року публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1. та ОСОБА_2. про стягнення солідарно боргу за кредитним договором. Позивач зазначав, що 16 травня 2007 року ним було укладено з відповідачем ОСОБА_1. кредитний договір, за яким останньому надано в кредит 27 460 швейцарських франків на строк до 16 травня 2018 року під 8,99 % річних. Також 16 травня 2007 року банком було укладено договір поруки з відповідачем ОСОБА_2., за яким ОСОБА_2. зобов‘язався відповідати перед банком за виконання ОСОБА_1. всіх своїх зобов‘язань за кредитним договором. Посилаючись на те, що позичальник ОСОБА_1. починаючи з грудня 2008 року взятих на себе зобов‘язань не виконує та станом на 11 лютого 2010 року створив заборгованість на загальну суму 29 971,99 швейцарських франків, позивач просив стягнути її солідарно з обох відповідачів. Рішенням Малинського районного суду від 16 листопада 2010 року позов задоволено. Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 30 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2011 року, рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовної вимоги до ОСОБА_2. скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В решті рішення залишено без змін. У заяві про перегляд рішення суду касаційної інстанції ПАТ «УкрСиббанк» просить скасувати зазначену вище ухвалу касаційного суду та передати справу на новий розгляду до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Зокрема, ПАТ «УкрСиббанк» вказує, що, на відміну від судових рішень в інших аналогічних справах, в цій справі суд касаційної інстанції пов‘язав припинення поруки зі зміною однієї з умов забезпеченого порукою кредитного договору, а не зі зміною зобов‘язання за ним в цілому без згоди поручителя. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників ПАТ «УкрСиббанк» ОСОБА_3. і ОСОБА_4. на підтримання заяви, перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд України дійшов висновку, що в задоволенні заяви слід відмовити. Судом установлено, що 16 травня 2007 року банком з ОСОБА_1. укладено кредитний договір, за яким банк надав ОСОБА_1. в кредит 27 460 швейцарських франків на строк до 16 травня 2018 року під 8,99 % річних. Тоді ж, 16 травня 2007 року банк уклав з ОСОБА_2. договір поруки, за яким ОСОБА_2. зобов‘язався перед банком відповідати за виконання позичальником ОСОБА_1. усіх своїх зобов‘язань перед банком за зазначеним вище кредитним договором. Відповідно до п. 2.1 договору поруки банк не вправі без згоди поручителя змінювати умови укладеного з ОСОБА_1. кредитного договору, внаслідок чого збільшився б обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_2. Також судом установлено, що 17 липня 2008 року розмір процентів за кредитним договором банком збільшено до 13,99 %, а 17 вересня 2008 року - до 15,99 %. Як установлено апеляційним судом, в результаті такого збільшення розміру процентів за кредитним договором обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_2. збільшився. Разом з тим, новий розмір процентів з ним не погоджувався, у зв’язку з чим порука відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України в момент внесення змін в забезпечене ним зобов’язання припинилася. Встановивши, що в результаті зміни розміру процентів за забезпеченим порукою кредитним договором без згоди поручителя обсяг відповідальності останнього збільшився і порука припинилася, апеляційний суд відмовив в позові банку до поручителя ОСОБА_2. про стягнення з нього боргу позичальника ОСОБА_1. за кредитним договором. З таким висновком апеляційного суду погодився і суд касаційної інстанції. Разом з тим, у справах, на постанови Вищого господарського суду України від 20 червня 2006 року, 29 листопада 2007 року та 18 лютого 2010 року в яких посилається ПАТ «УкрСиббанк» як на приклади неоднакового застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, судами встановлено, що в результаті зміни забезпеченого порукою зобов’язання обсяг відповідальності поручителів не збільшився, відтак, і порука не припинилася, тобто ці рішення свідчать про різні фактичні обставини в цих справах і у справі, рішення суду касаційної інстанції в якій переглядається, а не про неоднакове застосування судами касаційних інстанцій однієї і тієї самої норми матеріального права. Щодо посилання ПАТ «УкрСиббанк» на постанову Верховного Суду України від 17 січня 2011 року, то вона не є рішенням суду касаційної інстанції, до того ж в ній, як і в оскаржуваному рішенні, також висловлена правова позиція, яка зводиться до того, що зміна умов забезпеченого порукою кредитного договору без згоди поручителя може припинити поруку лише в тому разі, якщо це призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя за основним зобов’язанням. Таким чином, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, що відповідно до ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України є підставою для відмови в задоволенні заяви ПАТ «УкрСиббанк» про перегляд судового рішення Верховним Судом України. Керуючись ч. 1 ст. 360-3, ч. 1 ст. 360-5 ЦПК України, Верховний Суд України постановив: У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про перегляд Верховним Судом України ухвали судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2011 року відмовити. Постанова оскарженню не підлягає. Головуючий Я.М. Романюк Судді М.І. Балюк І.С. Берднік Л.Ф. Глос Т.В. Гошовська Л.І. Григор’єва М.І. Гриців В.С. Гуль В.І. Гуменюк М.Б. Гусак А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок В.В. Заголдний Г.В. Канигіна М.Р. Кліменко Є.І. Ковтюк П.І. Колесник М.Є. Короткевич О.А. Коротких В.І. Косарєв О.В. Кривенда В.В. Кривенко О.Т. Кузьменко Н.П. Лященко В.Л. Маринченко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук П.В. Панталієнко М.В. Патрюк В.Ф. Пивовар П.П. Пилипчук Б.М. Пошва О.Б. Прокопенко А.І. Редька Ю.Л. Сенін А.М. Скотарь Т.С. Таран О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов І.Б. Шицький В.Ф. Школяров А.Г. Ярема http://reyestr.court.gov.ua/Review/19564998

Факторинг обязан соблюдать условия договора по которому получил право требования задолженности. Теоретически банк может принять доллары и произвести зачет с факторингом. Если Факторинг согласен после принятия гривен прекратить договор и подписать Вам справку об отсутствии задолженности, то можете поменять на гривну и закрыть долг одним платежом.

Я так понял, что квартира не является предметом залога. И я так понял, что обе части Вы решили кому-нибудь подарить. Тогда с Вас будут удерживать не больше 20% от имеющегося дохода.Хотя даже без переоформления так должно быть, но наши суды бывают очень "гуманными" и обращают взыскание на жилье даже при долге в 500 гривен.

Вполне реально. По пробуйте договориться с банком о рассрочке и подписать график погашения.На сколько я понял квартира принадлежала умершему?

Конечно есть.

Если надпись была осуществлена до 16.10.2011 то обжаловать довольно легко, вот пример: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=828а вот по пересмотру: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2879

1. Вторая жена не имеет прав на половину квартиры. Это произойдет только в том случае если он умрет и будет еще на ней женат. Узнать о разводе можно в ЗАГСе. И задавайте вопрос конкретно, кто такая Ваша знакомая (мать, дочь, вторая жена?) 2. Скорее всего арест имущества Лагуна не должен коснуться выплат депозитов в Дельта-банке. Но все может быть. Примеров того, как за счет банка покрывают собственные долги в Украине, довольно много.

Справа № 22-2257 Головуючий у І інстанції: Бабич Н.Д. Доповідач: Лесько А.О. У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2010 року квітня місяця 20 дня Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого: Лесько А.О., суддів: Мараєвої Н.Є., Закропивного О.В., при секретарі: Шаховніній М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2009 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» про визнання п.1.6,1.7,1.8 кредитного договору недійсними з моменту його укладення, В С Т А Н О В И Л А : Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2009 року позов задоволено Визнано недійсними з моменту укладення договору пункти 1.6, 1.7,1.8 кредитного договору № 394/ПВ, укладеного 25 жовтня 2006 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючим в АДРЕСА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк». Зобов’язано ТОВ «Укрпромбанк» повернути ОСОБА_2 5 850 доларів США , зарахувавши їх в якості сплати відсотків за кредитним договором № 394/ПВ-06 від 25 жовтня 2006 року. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 30 грн. Стягнуто з ТОВ «Укрпромбанк» державне мито на користь держави в сумі 34 грн. В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вказує на те, що при укладенні договору позивачу були відомі всі його умови та не існувало ніяких інших обставин, що змусили б позивача прийняти ці умови, він тривалий час виконував всі умови договору та не заперечував їх. Заслухавши пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що 25 жовтня 2006 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 394/ПВ-06 , за яким останньому було надано кредит в сумі 150 000 доларів США на придбання житла зі строком повернення кредиту 24 жовтня 2031 року. Пунктом 1.6 вказаного договору передбачено сплату комісії за надання кредиту – 0,3 % від суми Кредиту, визначеної у п.1.1 цього Договору. Пунктом 1.7 договору передбачено сплату комісії за управління кредитом – 0,1 % від суми Кредиту , яка стягується в перші 10 років користування кредитом. Пунктом 1.8 договору передбачено сплату комісії за видачу готівкових коштів -0,3% від суми Кредиту. З матеріалів справи вбачається, що всього позивачем як комісії відповідно до пунктів 1.6,1.7,1.8 кредитного договору сплачено 5850 доларів США (а.с.13-47). Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; г) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту ( перелік усіх витрат, пов’язаних з одержанням кредиту , його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо). Відповідно до ст. 1011 ЦК за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітетнта. Згідно ст. 1013 ЦК комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії. Встановивши в договорі комісію за надання кредиту, щомісячні комісії за управління кредитом та комісію за видачу готівкових коштів, кредитодавець не надав суду даних про те, які саме послуги за вказані комісії були надані позичальникові. На вимогу суду апеляційної інстанції та для з’ясування обсягу послуг, наданих відповідачем за встановлені комісії, відповідачем не було надано Положення «Про кредитування фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців» в ТОВ «Укрпромбанк». Вказані комісії не можна вважати і витратами позичальника за оформлення договору, оскільки такі витрати , передбачені окремо п. 1.10 кредитного договору, відповідно до якого витрати позичальника за оформлення договору, що забезпечують виконання позичальником своїх зобов’язань за цим договором ( в т.ч. нотаріальне посвідчення договору (-ів) застави /іпотеки та додаткових договорів до них, отримання витягів, внесення/ виключення відомостей про предмет застави /іпотеки до відповідних Державних реєстрів, а також страхування предмета (-ів) застави /іпотеки , якщо це передбачено умовами конкретного банківського продукту та/або схемою кредитування, за якою надається кредит, становлять не більше 30 000 грн. За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що умови кредитного договору, за якими позивач повинен сплатити відповідачу крім відсотків за користування кредитом , ще й додаткову плату за надання кредиту, видачу готівкових коштів та щомісячну плату за управління кредитом, є несправедливими умовами договору та відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визнав ці умови договору недійсними. Рішення суду першої інстанції законне і обґрунтоване, доводами апеляційної скарги не спростовується, тому підстав для його зміни чи скасування не має. На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314 ЦПК України, судова колегія У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк» відхилити. Заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2009 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили. Головуючий: судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/10687575

Апеляційний суд міста Севастополя Справа № 22ц-909/2010р. Головуючий в першій інстанції Балюкова К.Г. Категорія 27 Доповідач апеляційної інстанції Клочко В.П. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі: головуючого судді - Клочка В.П., суддів - Зотова В.С., Косенка А.М., за участю секретаря – Пономаренка О.О., представника відповідача – Олійникової Я.В., розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Севастополі цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк” про визнання незаконними змін в односторонньому порядку відсоткової ставки за кредитними договорами, за апеляційною скаргою Севастопольської філії Публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк” на рішення місцевого суду Ленінського району м. Севастополя від 18 лютого 2010 року, В С Т А Н О В И Л А : В вересні 2009 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання незаконними змін, що внесені відповідачем в односторонньому порядку щодо збільшення відсоткової ставки за договорами від 22.06.2007р., 21.09.2007р. Вимоги позову мотивовано тим, що відповідачем порушено положення ЗУ „Про захист прав споживачів”, Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупності вартості кредиту. Позивач зазначає, що без повідомлення про зміну відсоткової ставки потягом 7-ми календарних днів з дня її зміни, згідно до ч.2 ст.11 ЗУ „Про захист прав споживачів” яка-небудь зміна відсоткової ставки є недійсною, виконання укладених кредитних договорів на умовах збільшеної відсоткової ставки за користування кредитом за ініціюванням відповідача значно порушує співвідношення майнових інтересів сторін та призводить до позбавлення можливості оплачувати кредити та, як наслідок, до позбавлення її прав власності на майно, яким вона розраховувала володіти та користуватися. Рішенням місцевого суду Ленінського району м. Севастополя від 18.02.2010р. позов задоволено. Визнано недійсними зміни в односторонньому порядку ПАТ КБ „ПриватБанк” процентної ставки за Іпотечними договорами №SE00G20000081H, №SE00G1000001H від 22.06.2007р. з 1,0% на місяць, за кредитним договором № SE00АН0000591А від 21.09.2007р. з 1,08% на місяць. З ПАТ КБ „ПриватБанк” на користь ОСОБА_5 стягнуто у відшкодування судових витрат 30 грн., у відшкодування держмита – 25,50 грн. В апеляційній скарзі представник відповідача ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права та просить ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з таких підстав. Відповідно до п.4 ст.11 ЗУ „Про захист прав споживачів”, про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Згідно до ч.2, ч.3 ст.1056-1 ЦК України, встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом’якшує або скасовує цивільну відповідальність особи (ч.2 ст.5 ЦК України). Як встановлено судом першої інстанції, вбачається з матеріалів справи 22.06.2007р. між ЗАТ КБ „ПриватБанк” та ОСОБА_5 укладено іпотечний кредитний договір №SE00G1000001H, відповідно до якого Банком надано позичальнику кредитні кошти готівкою на строк до 21.05.2007р. у вигляді не поновлюваної лінії в розмірі 37 040 доларів США зі сплатою 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, іпотечний кредитний договір №SE00G20000081H від 22.06.2007р. у вигляді не поновлюваної лінії в розмірі 9 260 доларів США зі сплатою за користування кредитом 1%, кредитний договір від 21.09.2007р. у вигляді не поновлюваної лінії в розмірі 11 133,34 доларів США зі сплатою за користування кредитом 1,08% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом за використання фінансового інструменту в розмірі 1,14% суми виданого кредиту щомісячно в період сплати. Наказами ЗАТ КБ „ПриватБанк” від 23.09.2008р. №СП-2008-934 та від 03.10.2008р. №PR-2008-330 підвищено процентні ставки за валютними Іпотечними кредитами до рівня доходності 14,04% річних та по автокредитуванню до 15% (а.с. 35-37). З листів Севастопольської дирекції УДППЗ „Укрпошта” слідує, що замовна кореспонденція від 29.10.208р. про зміну відсоткової ставки за наказом Банку від 23.09.2008р. №СП-2008-934 направлено на адресу ОСОБА_5 03.11.2008р., а замовна кореспонденція від 03.10.2008р. про зміну відсоткової ставки за наказом Банку від 03.10.2008р. надіслана 11.11.2008р. З наведеного вбачається, що відповідачем не додержано вимоги Закону щодо термінів повідомлення споживача про зміну відсоткової ставки за договорами, строки повідомлення є порушеними та такі порушення тягнуть за собою недійсність зміни ставки. З такими висновками суду першої інстанції також погоджується судова колегія, оскільки вони відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують та підставою для скасування рішення не являються. За таких обставин, колегія приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін, як такого, що ухвалене з додержанням вимог закону. Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України, судова колегія, У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу Севастопольської філії Публічного акціонерного товариства комерційного банку „ПриватБанк” відхилити. Рішення місцевого суду Ленінського району м. Севастополя від 18 лютого 2010 року залишити без змін. Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду України протягом двох місяців. Головуючий: /підпис/ В.П. Клочко Судді: /підпис/ В.С. Зотов /підпис/ А.М. Косенко Копія вірна: Суддя Апеляційного суду міста Севастополя В.П. Клочко http://reyestr.court.gov.ua/Review/12010344

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 червня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Левченка Є.Ф., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк” про визнання незаконним підвищення процентної ставки за кредитними договорами та встановлення нікчемності умов договорів за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2009 року, в с т а н о в и л а : У лютому 2009 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до акціонерно-комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк” (далі – АКБ “Укрсоцбанк”) про визнання незаконним підвищення процентної ставки за укладеними нею з відповідачем кредитними договорами та встановлення нікчемності умов цих договорів щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку. Позивачка зазначала, що 1 червня та 23 серпня 2006 року уклала з АКБ “Укрсоцбанк” кредитні договори, за якими отримала в банку суми кредиту під 11,5 та 12,5 процентів відповідно. До закінчення строку дії договорів, в листопаді 2008 року вона отримала від банку листа з пропозицією змінити процентну ставку на 14 процентів та проекти додаткових договорів щодо підвищення процентних ставок. Оскільки листи не несли інформації щодо наявності передбачених договорами підстав для зміни процентної ставки вона звернулася до банку за відповідними роз’ясненнями, а 2 грудня 2008 року здійснила черговий платіж згідно з графіком погашення кредитів. Однак банк здійснений нею платіж зарахував вже за підвищеною ставкою. За таких обставин позивачка просила суд визнати дії банку щодо підвищення з 3 листопада 2008 року процентних ставок за укладеними з нею в 2006 році кредитними договорами незаконними, зобов’язати банк віднести здійснені нею платежі на погашення кредиту за обумовленими в договорах при їх укладенні процентними ставками та визнати недійсними умови договорів, які передбачають право банку змінювати процентну ставку в односторонньому порядку. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 вересня 2009 року позов задоволено частково. Визнано незаконними дії АКБ “Укрсоцбанк” щодо підвищення процентних ставок за укладеними з ОСОБА_6 1 червня та 23 серпня 2006 року кредитними договорами та зобов’язано банк здійснити перерахунок здійснених ОСОБА_6 платежів, зарахувавши їх на погашення наступних платежів. В решті позову відмовлено. Рішенням апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2009 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. В решті рішення суду першої інстанції не оскаржувалося і в апеляційному порядку не переглядалося. У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалене ним рішення і залишити в силі помилково скасоване ним рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, заслухавши пояснення представника АКБ “Укрсоцбанк” ОСОБА_7 на заперечення касаційної скарги, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню. Ухвалюючи рішення про визнання незаконними дій банку щодо підвищення процентних ставок за укладеними з ОСОБА_6 1 червня та 23 серпня 2006 року кредитними договорами та про зобов’язання банку здійснити перерахунок здійснених ОСОБА_6 платежів, зарахувавши їх на погашення наступних платежів, суд першої інстанції виходив із того, що сторонами цих договорів не досягнуто згоди у письмовій формі щодо підвищення розміру процентних ставок за договорами, що відповідно до закону тягне за собою недійсність такої умови договорів та неправомірність дій банку щодо зарахування здійснених нею чергових платежів за новими підвищеними ставками. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд виходив із того, що позивачка після отримання листа банку з пропозицією змінити розмір процентної ставки за укладеними з нею кредитними договорами сплачувала щомісячні платежі з урахуванням зміненої процентної ставки, тобто вчинила дію, яка свідчить про її згоду із запропонованим підвищенням процентної ставки. Однак погодитися з таким висновком не можна. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За змістом ст.ст. 536 та 1054 ЦК України необхідною умовою кредитного договору є розмір процентної ставки, тобто це є істотною умовою, щодо якої сторони повинні дійти згоди в належній формі. Належною формою кредитного договору на підставі ч. 1 ст. 1055 ЦК України є письмова форма. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність (ч. 1 ст. 218, ч. 2 ст. 1055 ЦК України). Отже, у разі недосягнення сторонами кредитного договору згоди у письмовій формі щодо нового розміру процентної ставки умова кредитного договору, що передбачає такий розмір, є нікчемною (ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 236 ЦК України). Вказівка закону на нікчемність договору є імперативною (ч. 2 ст. 215 ЦК України) і такий договір (чи його істотна умова) є недійсним з моменту його укладення (ст. 204, ч. 1 ст. 236 ЦК України) незалежно від того, чи виконали сторони його умови. Судом встановлено, що 1 червня та 23 серпня 2006 року ОСОБА_6 укладено кредитні договори з АКБ “Укрсоцбанк”, за умовами яких розмір процентної ставки становить 11,5 та 12,5 процентів відповідно. Згідно з умовами кожного із цих договорів у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішеннями Правління, Комітету з питань управління активами та пасивами, Кредитно-інвестиційного комітету, Тарифного комітету кредитора, кредитор має право ініціювати зміну розміру процентів, визначеного договором. Про намір змінити розмір процентів Кредитор зобов’язаний повідомити позичальника не пізніше, ніж за десять робочих днів до дати початку їх застосування, а також подати для укладення відповідну додаткову угоду. У разі, якщо позичальник погодиться зі зміненим розміром процентів, він зобов’язаний протягом зазначеного вище строку підписати надану кредитором додаткову угоду про внесення змін до договору та повернути її кредитору. У разі, якщо позичальник не погодиться з запропонованим кредитором розміром процентів позичальник зобов’язаний протягом вказаного вище строку повернути кредитору існуючу заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії та можливі штрафні санкції (штраф, пеню) в повному розмірі. Після сплати позичальником зазначених сум дія договорів вважається припиненою. Також судом встановлено, що 21 жовтня 2008 року банком було направлено позивачці 2 листи з пропозицією підписати додаткові угоди до укладених нею кредитних договорів про підвищення процентних ставок по кожному з договорів до 14 процентів з 3 листопада 2008 року. У зазначений строк позивачка додаткових угод не підписала, так само як і не повернула банку існуючої заборгованості за кредитними договорами. В подальшому позивачка здійснювала поточні платежі згідно з передбаченими кредитними договорами графіками, а банк зараховував як платежі за новою процентною ставкою. Факт сплати позивачкою поточних платежів згідно з графіком та зарахування їх банком за новою процентною ставкою апеляційний суд розцінив як згоду позивачки з новою процентною ставкою. Однак при цьому апеляційний суд не врахував, що у зв’язку з непідписанням позивачкою додаткових угод, які передбачають новий розмір процентної ставки, умови кредитних договорів про новий розмір процентних ставок є нікчемними і новий розмір процентної ставки застосуванню не підлягає. Апеляційний суд на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернув та не з’ясував чи звертався банк до суду про визнання умов договорів щодо нового розміру процентної ставки дійсними та чи ухвалювалося судом відповідне рішення. Разом з тим, зазначені обставини мають визначальне значення для правильного вирішення спору, а тому ухвалення судом рішення без їх з’ясування та належної оцінки є передчасним. Таким чином, апеляційним судом помилково скасовано рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом, що відповідно до ст. 339 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого ним рішення та залишення в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись п. 3 ч. 1 ст. 336, ст. 339, п. 4 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити. Рішення апеляційного суду м. Києва від 10 грудня 2009 року скасувати і залишити в силі рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 вересня 2009 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий А.Г. Ярема Судді: Є.Ф. Левченко Л.І. Охрімчук Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін http://reyestr.court.gov.ua/Review/9890010

Справа №2-2184\09. Р І Ш Е Н Н Я Іменем України 21 вересня 2009 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Плахотнюк К.Г. при секретарях Мащенко С.П., Бондарук А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» про зобов»язання обґрунтувати підвищення процентної ставки по договорах кредиту, визнання незаконним підвищення процентної ставки та визнання нікчемним пункту договорів щодо права банку змінювати розмір процентів у односторонньому порядку, встановив: 17 лютого 2009 року позивач звернувся в суд з позовом до АКБ СР «Укрсоцбанк» про зобов»язання обґрунтувати підвищення процентної ставки по договорах кредиту, визнання незаконним підвищення процентної ставки та визнання нікчемним пункту договорів щодо права банку змінювати розмір процентів у односторонньому порядку, В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що між нею та АКБ СР «Укрсоцбанк» було укладено договори кредиту 01.06. та 23.08.2006 року за №№10-29\2054, 10-29\2382 про надання у її тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі: 91 246, 00 доларів США, зі сплатою 11,5% річних ; 76 742,00 долари США, зі сплатою 12,5 % річних. Свої зобов»язання за укладеними договорами позивач виконує вчасно та у повному обсязі. 07.11.2008 року позивач отримала від АКБ СР «Укрсоцбанк» листи від 21.10.2008 року щодо підвищення номінальної ставки відсотку за кредитами до 14% річних та додаткові угоди щодо підвищення процентної ставки по договорам кредиту №№10-29\2054, 10-29\2382 . В отриманих нею листах і в додаткових угодах не було зазначено інформацію щодо реальної вартості кредиту, обґрунтовані підстави для зміни процентної ставки, правило за яким банк розраховує необхідну зміну процентної ставки за договорами на основі подій, що впливають на вартість ресурсів банку. Вважає, що такі дії відповідача суперечать умовам п.2.6 укладених нею з відповідачем договорів кредиту. Не погодившись з пропозицією АКБ СР «Укрсоцбанк» щодо підвищення процентної ставки за укладеними з нею договорами кредиту, позивач звернулася до відповідача з проханням надати розрахунок орієнтовної сукупної вартості кредиту, надати інформацію щодо подій, які мали безпосередній вплив на вартість ресурсів банку, з зазначенням публічного джерела інформації та діапазону часу, який аналізувався банком, обґрунтувати підвищення номінальної ставки відсотку за кредитами до 14% річних із зазначенням правила, за яким банк розраховує необхідну зміну процентної ставки за договорами. На свої звернення відповіді не отримала. 02.12.2008 року позивач сплатила черговий платіж за договором згідно графіку, однак зарахування чергового платежу відповідачем відбулося за підвищеною ставкою за кредитом. Такі дії відповідача вважає незаконними, просила визнати незаконними дії відповідача щодо підвищення з 03.11.2008 року процентної ставки по договорам кредиту, перерахувати кредитні умови з цього ж часу, віднести нараховані додаткові відсотки на погашення тіла кредиту, визнати недійсними п. 2.6. укладених нею з відповідачем договорів кредиту. У судовому засіданні позивач підтримала заявлений нею позов, просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представник відповідача заявлений позов не визнала. Посилаючись на те, що дії банку відповідають вимогам чинного законодавства та умовам укладених договорі кредиту з позивачем, а також виконання останньою умов додаткової угоди, що стосується сплати відсотків у підвищеному розмірі, свідчить про прийняття останньою пропозиції про підвищення процентної ставки. Просили відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. Заслухавши позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги до АКБ «Укрсоцбанк» підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що 01.06.2006 року між сторонами у справі було укладено договір кредиту 10-29\2054, за умовами якого ОСОБА_1 отримала у тимчасове користування від АКБ СР «Укрсоцбанк» кредитні кошти в сумі 91 426, 00 доларів США на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, зі сплатою 11,5% річних (а.с.23-28). 23.08.2006 року між сторонами у справі було укладено договір кредиту 10-29\2382, за умовами якого ОСОБА_1 отримала у тимчасове користування від АКБ СР «Укрсоцбанк» кредитні кошти в сумі 76 742,00 доларів США на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, зі сплатою 12,5% річних (а.с.17-22). 21.10.2008 року АКБ СР «Укрсоцбанк» було направлено на адресу ОСОБА_1 два листи за №№24.3\700-12,24.3\700-27 з пропозицією підписати додаткові угоди до укладених нею договорів кредиту про підвищення номінальної ставки відсотку за кредитами до 14% річних з 03.11.2008 року (а.с.30,31). Як видно зі змісту додаткових угод до договорів кредиту №№10-29\2054, 10-29\2382 , укладених сторонами у справі 01.06. та 23.06.2006 року, що були направлені відповідачем на адресу позивача, остання їх не підписала. Судом також встановлено, що з приводу отриманих листів з пропозиціями підписати додаткову угоду до зазначених вище договорів кредиту, ОСОБА_1 направила на адресу АКБ СР «Укрсоцбанк» з вимогою надати інформацію та повідомити про обставини, що стали підставою для підвищення відсоткової ставки за укладеними нею з банком договорами кредитів. Зазначений лист позивача було отримано відповідачем 19.11.2009 року. Лист аналогічного змісту направлявся позивачем до банку повторно (а.с.12-16,9-10,36). Відповідно до змісту зазначених листів ОСОБА_1 не погоджувалася на пропозицію АКБ СК «Укрсоцбанк щодо підписання додаткової угоди. Відповідно до п. 2.6. договорів кредиту №№10-29\2054, 10-29\2382 , укладених сторонами у справі 01.06. та 23.06.2006 року, у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням Правління , Комітету з питань управління активами та пасивами, Кредитно-інвестиційного комітету, Тарифного комітету Кредитора, кредитор має право ініціювати зміну розміру процентів за користування кредитом визначеного в п. 1.1. цього Договору. Зважаючи на викладене, позивач у справі, звертаючись до відповідача з зазначеними вище листами діяла в межах умов договору, оскільки бажала переконатися, що дії АКБ СР «Укрсоцбанк» з приводу підвищення відсоткової ставки відповідають вимогам укладених нею з останнім договорів кредиту. Як видно зі змісту листів відповідача на адресу позивача, вони не містять інформації, яку просила повідомити їй ОСОБА_1. Відсутня така інформація і в наданих суду представником відповідача рішеннях АКБ СР «Укрсоцбанк» про підвищення процентної ставки (а.с.11,105-110). Посилання представника відповідача на те, що з моменту підвищення процентної ставки за договором кредиту, що був укладений з ОСОБА_1, остання сплачувала відсотки за підвищеною ставкою, що свідчить про прийняття умов додаткової угоди не заслуговують на увагу суду, оскільки відповідно до п. 2.5. договору кредиту, повернення заборгованості здійснюється у наступній черговості: спочатку прострочена заборгованість за нарахованими процентами, а вже потім прострочена заборгованість за кредитом. У судовому засіданні також встановлено, що сплачуючи чергові платежі в грудні місяці 2008 року позивач позбавлена була можливості сплатити відсотки в розмірі 11 % річних, оскільки призначення платежів при погашенні боргу визначається працівниками банку, що вчиняють банківські операції. З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що твердження відповідача про прийняття ОСОБА_1 умов додаткових угод про підвищення відсоткової ставки за укладеними нею з АКБ СР «Укрсоцбанк» договорами кредиту не заслуговують на увагу суду, підстави для висновку, що підвищення процентної ставки за договорами кредиту було проведено за згоди позичальника відсутні. Крім того, дії АКБ СР «Укрсоцбанк» з приводу підвищення відсоткової ставки за укладеними з позивачем договорами кредиту не відповідають вимогам п. 2.6. укладених договорів, оскільки відповідачем не наведено підстав для вчинення таких дій, що визначені в зазначеному пункті договорів, а саме - зміну процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття компетентними державними органами України рішень, що прямо або опосередковано впливають на стан кредитного ринку України, а також за рішенням Правління , Комітету з питань управління активами та пасивами, Кредитно-інвестиційного комітету, Тарифного комітету Кредитора, за яких кредитор мав би право ініціювати зміну розміру процентів за користування кредитом визначеного в п. 1.1. цього Договору. За правилами ст. 1054 ЦК України, надання кредитів та їх повернення здійснюється виключно на договірних відносинах, а ст. 651 цього Кодексу передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банкам України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року №168. Зважаючи на викладене, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача у справі про надання інформації щодо підстав підвищення процентної ставки по кредиту, сукупну вартість кредиту, та інші питання, що порушувалися позивачем перед відповідачем після отримання повідомлення про підвищення процентної ставки за кредитними договорами ґрунтувалися на вимогах чинного законодавства, що регулює порядок надання та повернення кредитів. Ненадання відповіді на поставлені позивачем питання у зверненнях останньої на адресу АКБ СР «Укрсоцбанк», підвищення процентної ставки за відсутності обґрунтувань передбачених умовами договору свідчить, що АКБ «Укрсоцбанк» не виконало свої зобов»язання за укладеними договорами з ОСОБА_1, оскільки підвищення відсоткової ставки за договорами було проведено за відсутності підстав передбачених п.2.6. укладених договорів. Зважаючи на те, що суд прийшов до висновку, про неприйняття позивачем у справі пропозиції відповідача укласти додаткову угоду, відповідно вона не може вважатися укладеною. На думку суду, при наявності висновків суду, що додаткова угода про підвищення відсоткової ставки не укладена сторонами у справі, оскільки не підписана ОСОБА_1, а її дії також свідчать про відсутність згоди останньої на прийняття нею умов викладених у додатковій угоді, відповідач у справі не заявив вимог про розірвання договору кредиту, тому дії АКБ Укрсоцбанк» про нарахування з 03.11.2009 року відсотків за кредитними договорами за підвищеною ставкою, а саме в розмірі 14% суперечать умовам договору та вимогам закону, відповідно є нечинними. З огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання незаконними дій АКБ «Укрсоцбанк» щодо підвищення процентної ставки за договорами кредиту №№10-29\2054, 10-29\2382 , укладених сторонами у справі 01.06. та 23.06.2006 року підлягають задоволенню. Що ж стосується позовних вимог ОСОБА_1 у частині зобов»язання перерахувати нараховані проценти та стягнути з відповідача вже сплачені проценти вони підлягають частковому задоволенню, оскільки на виконання рішення щодо визнання неправомірними дій по підвищенню процентної ставки з 03.11.2008 року, відповідач має перерахувати утримані відсотки, однак стягнення зазначеної суми, на думку суду є недоцільним тому, як вона має бути зарахована відповідачем на погашення майбутніх платежів. Позовні вимоги ОСОБА_1 у частині визнання недійсними п.2.6. укладених нею з відповідачем договорів кредиту не підлягають задоволенню, з тих підстав, що позивачем у порушення вимог ст. 60 ЦПК України не надано суду належних доказів на підтвердження цих позовних вимог. На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про банки та банківську діяльність, ст.ст. 651,653,654, 1054 ЦК України, ст.ст. 10,11,60,61,147,208,213,214,215,218 ЦПК України, суд – вирішив: позов ОСОБА_1 до АКБ СР «Укрсоцбанк» про зобов»язання обґрунтувати підвищення процентної ставки по договорам кредиту, визнання незаконними підвищення процентної ставки та визнання нікчемними пункту договорів щодо права банку змінювати розмір процентів у односторонньому порядку, задовольнити частково. Визнати неправомірними дії АКБ СР «Укрсоцбанк» про підвищення процентної ставки за договором кредиту №10-29\2054, укладеним ОСОБА_1 та АКБ СР «Укрсоцбанк» 01 червня 2006 року та зобов»язати знизити процентну ставку до розміру 11,5% . Визнати неправомірними дії АКБ СР «Укрсоцбанк» про підвищення процентної ставки за договором кредиту №10-29\2382 укладеним ОСОБА_1 та АКБ СР «Укрсоцбанк» 23 серпня 2006 року та зобов»язати знизити процентну ставку до розміру 12,5%. Зобов»язати АКБ СР «Укрсоцбанк» здійснити перерахунок сплачених грошових коштів на погашення наступних платежів. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції необхідно подати до цього ж суду протягом десяти днів з дня проголошення рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/6665463

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 червня 2010 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Григор’євої Л.М., суддів: Балюка М.І., Косенка В.Й., Барсукової В.М., Луспеника Д.Д., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства “Херсонський бавовняний комбінат” до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа – акціонерно-комерційний банк соціального розвитку “Укрсоцбанк”, про визнання незаконними дій посадових осіб товариства за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства “Херсонський бавовняний комбінат” на ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 2 грудня 2009 року, в с т а н о в и л а: У вересні 2009 року відкрите акціонерне товариство “Херсонський бавовняний комбінат” (далі – ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат”) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просило визнати дії відповідачів, що виразилися в укладенні останніми від імені Херсонського виробничого бавовняного об’єднання додаткових і кредитних угод до кредитного договору від 29 червня 1995 року № 20 та договору застави від 5 липня 1995 року № 4, укладених між Херсонським виробничим бавовняним об’єднанням та Херсонською обласною дирекцією від імені акціонерно-комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк” (далі – АКБ “Укрсоцбанк”), незаконними. Зазначало, що відповідачі, перебуваючи в трудових відносинах із ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” на умовах трудових договорів, уклали з АКБ “Укрсоцбанк” зазначені додаткові та кредитні угоди від імені Херсонського виробничого бавовняного об’єднання з перевищенням наданих їм повноважень. Також товариство вказувало, що ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” не є правонаступником Херсонського виробничого бавовняного об’єднання, а є самостійною юридичною особою у складі зазначеного об’єднання. Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 8 жовтня 2009 року поновлено ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” строк для звернення до суду з указаним позовом. Визнано незаконними дії ОСОБА_3, які виразилися в укладенні й підписанні ним від імені ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” з АКБ “Укрсоцбанк” кредитних угод від 14 червня 1996 року та від 5 липня 1996 року без номерів і кредитної угоди від 30 серпня 1996 року без номера до кредитного договору від 29 червня 1995 року № 20. Визнано незаконними дії ОСОБА_4, які виразилися в укладенні та підписанні ним від імені ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” з АКБ “Укрсоцбанк” додаткових угод від 17 грудня 1996 року, від 31 грудня 1996 року, від 2 лютого 1997 року без номерів; додаткової угоди від 31 березня 1997 року № 2; додаткових угод від 30 квітня 1997 року, від 30 травня 1997 року, від 1 липня 1997 року, від 17 липня 1997 року, від 8 серпня 1997 року, від 29 серпня 1997 року, від 16 вересня 1997 року, від 14 жовтня 1997 року, від 29 жовтня 1997 року та від 30 квітня 1998 року без номерів до кредитного договору від 29 червня 1995 року № 20; а також додаткових угод від 14 липня 2000 року й від 25 жовтня 2000 року без номерів до договору застави від 5 липня 1995 року № 4. Визнано незаконними дії ОСОБА_5, які виразилися в укладенні та підписанні нею від імені ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” з АКБ “Укрсоцбанк” додаткових угод від 27 вересня 2001 року та від 15 січня 2002 року до кредитного договору від 29 червня 1995 року № 20. Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 2 грудня 2009 року рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 8 жовтня 2009 року скасовано, провадження у справі закрито. ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” звернулося до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 2 грудня 2009 року, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 8 жовтня 2009 року. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Скасовуючи рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 8 жовтня 2009 року та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відповідно до п. 1 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) підвідомча господарському суду, вважаючи, що питання, порушені в позові, який розглядається, слід розглядати одночасно з вирішенням спору про визнання недійсними зазначених додаткових та кредитних угод до кредитного договору від 29 червня 1995 року № 20 і договору застави від 5 липня 1995 року № 4, укладених між двома юридичними особами. Однак з висновком апеляційного суду погодитися не можна з таких підстав. Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні й виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна. Згідно з п. 4 ч. 1 указаної статті справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів, також підвідомчі господарським судам. Відповідно до ч. 1 ст. 3 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором із фізичними особами. Згідно зі ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків, за умови заподіяння такої шкоди протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Відповідно до чч. 1, 3 ст. 167 Господарського кодексу України (далі – ГК України) корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав. Судом першої інстанції встановлено, що 29 червня 1995 року між АКБ “Укрсоцбанк” та Херсонським виробничим бавовняним об’єднанням укладено кредитний договір № 20, відповідно до якого банк надав об’єднанню кредит на оплату за послуги з теплопостачання та на закупівлю сировини – бавовноволокна, в розмірі 700 млрд. карбованців строком з 1 червня 1995 року до 1 червня 1996 року з оплатою 90 % річних. На забезпечення виконання умов кредитного договору між АКБ “Укрсоцбанк” та Херсонським виробничим бавовняним об’єднанням було укладено договір застави від 5 липня 1995 року № 4, згідно з яким товариство передало в заставу банку основні засоби й готову продукцію загальною вартістю 806 476 295 486 карбованців. Перебуваючи в трудових відносинах із ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат”, перевищуючи передбачені трудовим договором повноваження, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від імені ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” уклали з АКБ “Укрсоцбанк” кредитні угоди від 14 червня 1996 року, від 5 липня 1996 року, від 30 серпня 1996 року без номерів до кредитного договору від 29 червня 1995 року № 20; додаткові угоди від 17 грудня 1996 року, від 31 грудня 1996 року, від 2 лютого 1997 року без номерів, додаткову угоду від 31 березня 1997 року № 2, додаткові угоди від 30 квітня 1997 року, від 30 травня 1997 року, від 1 липня 1997 року, від 17 липня 1997 року, від 8 серпня 1997 року, від 29 серпня 1997 року, від 16 вересня 1997 року, від 14 жовтня 1997 року, від 29 жовтня 1997 року та від 30 квітня 1998 року без номерів до кредитного договору від 29 червня 1995 року № 20; додаткові угоди від 14 липня 2000 року й від 25 жовтня 2000 року без номерів до договору застави від 5 липня 1995 року № 4; додаткові угоди від 27 вересня 2001 року та від 15 січня 2002 року до кредитного договору від 29 червня 1995 року № 20. Указаними додатковими та кредитними угодами змінювались процентні ставки та періоди виконання зобов’язань за кредитним договором від 29 червня 1995 року № 20, укладеним між АКБ “Укрсоцбанк” та Херсонським виробничим бавовняним об’єднанням. Крім того, судом установлено, що Херсонське виробниче бавовняне об’єднання є самостійною юридичною особою, має власний баланс, печатку, штамп, відповідний бланк, товарний знак, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках України й за її межами. ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” є також самостійною юридичною особою з усіма передбаченими чинним законодавством атрибутами, яка входить до складу Херсонського виробничого бавовняного об’єднання. Отже, у справі, що розглядається, юридична особа – ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” – порушує питання про визнання незаконними дій фізичних осіб, які, перебуваючи з товариством у трудових відносинах на підставі трудових договорів, перевищили надані їм повноваження та своїми діями завдали ВАТ “Херсонський бавовняний комбінат” збитків, при цьому як на підставу позову посилаючись на норми Цивільного кодексу Української Радянської Соціалістичної Республіки (далі – ЦК УРСР). За загальним правилом спори, що виникають не з корпоративних, а з трудових відносин посадових осіб товариства з товариством розглядаються в порядку цивільного судочинства. Отже, суд першої інстанції дійшовши висновку про те, що спір між відкритим акціонерним товариством та особами, які перебували з товариством у трудових відносинах, повинен розглядатися в порядку ЦПК України, належним чином не з’ясував, чи правильно позивачем у справі, яка розглядається, вибрано спосіб захисту своїх порушених прав. Згідно зі ст. З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Захист прав – це передбачені законом способи охорони прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні правовідносини. Апеляційний суд, перевіряючи в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, у порушення вимог ст. ст. 303, 307 ЦПК України, вважаючи, що позивачем неправильно вибрано спосіб захисту своїх порушених прав, передчасно дійшов висновку про закриття провадження у справі у зв’язку з тим, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв’язку із чим ухвала підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд. Керуючись ст. ст. 336, 342, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у х в а л и л а: Касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Херсонський бавовняний комбінат” задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 2 грудня 2009 року скасувати. Справу за позовом відкритого акціонерного товариства “Херсонський бавовняний комбінат” до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа – акціонерно-комерційний банк соціального розвитку “Укрсоцбанк”, про визнання незаконними дій посадових осіб товариства передати на новий розгляд до апеляційного суду. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Л.І. Григор’єва Судді: М.І. Балюк В.М. Барсукова В.Й. Косенко Д.Д. Луспеник http://reyestr.court.gov.ua/Review/9889998

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 червня 2011 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Наумчука М.І., суддів: Кузнєцова В.О., Олійник А.С., Макарчука М.А., Фаловської І.М.,- розглянувши заяву публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" в особі Харківської філії публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" про перегляд ухвали Верховного Суду України від 2 березня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до відкритого акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" в особі Харківської філії відкритого акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк", третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору іпотеки недійсним, в с т а н о в и л а: У серпні 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду із зазначеним позовом і просили визнати недійсним договір іпотеки № 16/08-Б, зняти заборону на відчуження нежитлової будівлі літ. “В-5”, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та просили внести до Державного реєстру іпотек відомості про виключення запису з реєстру зазначеного об'єкта. В обґрунтування позовних вимог зазначали, що 26 грудня 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. “В-5” загальною площею 6 471,2 кв.м за адресою: АДРЕСА_1. 26 грудня 2007 року між ВАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 20, згідно з умовами якого банк надає позичальнику кредит у сумі 2 644 000 доларів США, що еквівалентно 13 352 200 грн. (за курсом Національного банку України 505 грн. за 100 доларів США станом на 26 грудня 2007 року). Кредит був наданий строком з 26 грудня 2007 року до 25 грудня 2012 року на придбання нежитлової будівлі літ. “В-5” загальною площею 6 471,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1. 8 січня 2008 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 було укладено договір пайової участі. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2008 року за позивачами визнано право спільної сумісної власності на вказаний об'єкт без визначення часток кожного з них у праві власності. 9 червня 2008 року між ВАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_3 і ОСОБА_4, який за вказаним кредитним договором є поручителем, було укладено договір іпотеки № 16/08-Б. Предметом іпотеки є нерухоме майно: житловий будинок літ. “В-5” загальною площею 6 422,9 кв.м, житловою площею 2 285,6 кв.м, в якому розташовано 123 квартири, за адресою: АДРЕСА_1, яке належить позивачам на праві спільної сумісної власності. Під час укладення договору іпотеки іпотекодавцям не було роз'яснено про ризик коливання курсу гривні відносно курсу долара США, тому позивачі уклали цей договір під впливом помилки. Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року позов ОСОБА_3 та ОСОБА_4 задоволено. Ухвалою судді апеляційного суду Харківської області від 3 лютого 2010 року ПАТ "Акціонерний банк "Укргазбанк" в прийнятті апеляційної скарги на вказане заочне рішення суду першої інстанції відмовлено. Ухвалою Верховного Суду України від 2 березня 2011 року ухвалу судді апеляційного суду Харківської області від 3 лютого 2010 року залишено без змін. У квітні 2011 року ПАТ АБ "Укргазбанк" в особі Харківської філії ПАТ АБ "Укргазбанк" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із заявою про перегляд ухвали Верховного Суду України від 2 березня 2011 року з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. У заяві ПАТ АБ "Укргазбанк" в особі Харківської філії ПАТ АБ "Укргазбанк" посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, зокрема, п. 3 ч. 1 ст. 311 ЦПК України (у редакції Закону України від 1 липня 2010 року № 2398-VI). Проте, у контексті п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України вказана обставина не є підставою для перегляду судових рішень у порядку, встановленому главою 3 розділу 5 ЦПК України. Враховуючи наведене у допуску справи до провадження слід відмовити. Керуючись ст. ст. 355, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: У допуску до провадження справи за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до відкритого акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" в особі Харківської філії відкритого акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк", третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання договору іпотеки недійсним, за заявою публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" в особі Харківської філії публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" про перегляд ухвали Верховного Суду України від 2 березня 2011 року відмовити . Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий М.І. Наумчук Судді: В.О. Кузнєцов М.А. Макарчук А.С. Олійник І.М. Фаловська http://reyestr.court.gov.ua/Review/16519599

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 2 березня 2011 року м. Київ Колегія суддів Верховного Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Балюка М.І., Сеніна Ю.Л., Григор'євої Л.І., Романюка Я.М., - розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до відкритого акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" ( далі – ВАТ АБ "Укргазбанк") в особі Харківської філії ВАТ АБ "Укргазбанк", третя особа – приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_8 , про визнання договору іпотеки недійсним, в с т а н о в и л а : У серпні 2009 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до суду із зазначеним позовом і просили визнати договір іпотеки № 16/08-Б недійсним, зняти заборону на відчуження нежитлової будівлі літ. В-5, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та просили внести до Державного реєстру іпотек відомості про виключення запису з реєстру зазначеного об'єкта. В обґрунтування позовних вимог зазначали, що 26 грудня 2007 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 був укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі літ. В-5 загальною площею 6471,2 кв.м за адресою: м. Харків, вул. Тимурівців, буд. 31. 26 грудня 2007 року між ВАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_6 укладено кредитний договір № 20, згідно з яким банк надає позичальнику кредит у сумі 2 644 000 доларів США, що еквівалентно 1 335 220 гривень (за курсом Національного банку України 505 грн. за 100 доларів США станом на 26 грудня 2007 року). Кредит був наданий строком з 26 грудня 2007 року до 25 грудня 2012 року на придбання нежитлової будівлі літ. В-5 загальною площею 6471,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1. 8 січня 2008 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_6 був укладений договір пайової участі. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16 квітня 2008 року за позивачами визнано право спільної сумісної власності на вказаний об'єкт без визначення часток кожного з них у праві власності. 9 червня 2008 року між ВАТ АБ "Укргазбанк" та ОСОБА_6 і ОСОБА_7, який за вказаним кредитним договором є поручителем, було укладено договір іпотеки № 16/08-Б. Предметом іпотеки є нерухоме майно: житловий будинок літ. В-5 загальною площею 6422,9 кв.м, житловою площею 2285,6 кв.м, в якому розташовано 123 квартири, за адресою: АДРЕСА_1, яке належить позивачам на праві спільної сумісної власності. Під час укладення договору іпотеки іпотекодавцям не було роз'яснено про ризик коливання курсу гривні відносно курсу долара США, тому позивачі уклали цей договір під впливом помилки. Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року позов ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволено. Ухвалою судді апеляційного суду Харківської області від 3 лютого 2010 року публічному акціонерному товариству "Акціонерний банк "Укргазбанк" в прийнятті апеляційної скарги на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 11 вересня 2009 року відмовлено. У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство "Акціонерний банк "Укргазбанк" порушується питання про скасування ухвали судді апеляційного суду Харківської області від 3 лютого 2010 року у зв’язку з порушенням норм процесуального права й передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Касаційна скарга задоволенню не підлягає. Установлено, що 11 вересня 2009 року Московським районним судом м. Харкова постановлено рішення в указаній справі, в якому зазначено, що воно є заочним. За змістом ст. 228 ЦПК України заочне рішення підлягає перегляду за письмовою заявою відповідача, судом який його ухвалив. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення відповідно до ч. 4 ст. 231 ЦПК України може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Відмовляючи в прийнятті апеляційної скарги, суддя апеляційного суду підставно посилався на те, що апелянтом не дотримано встановлений ЦПК України порядок оскарження заочного рішення суду. Оскільки оскаржувана ухвала судді апеляційної інстанції відповідає вимогам процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, касаційна скарга підлягає відхиленню із залишенням ухвали судді апеляційного суду без змін. Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Касаційну cкаргу публічного акціонерного товариства "Акціонерний банк "Укргазбанк" відхилити. Ухвалу судді апеляційного суду Харківської області від 3 лютого 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий А.Г. Ярема Судді: М.І. Балюк Ю.Л. Сенін Л.І. Григор'єва Я.М. Романюк http://reyestr.court.gov.ua/Review/14222328

Справа № 2-9601 2009 року РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 вересня 2009 року Московський районний суд м. Харкова в складі головуючого судді Майстренко О.М. при участі секретаря Росликової Н.В. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ВАТ АБ «Украгазбанк» в особі Харківської філії ВАТ АБ «Украгазбанк», 3-тя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним, ВСТАНОВИВ: Позивачі звернулися до суду із позовом та просять визнати договір іпотеки № 16/08-Б недійсним, зняти заборону на відчуження нежитлової будівлі літ. В-5, що розташована: м. Харків, вул.. Тимурівців, 31, також внести до Державного реєстру іпотек відомості про виключення запису з реєстру вказаного об’єкта. В обґрунтування своїх позовних вимог посилаються на те, що 26.12.2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі - продажу нежитлової будівлі літ. В-5, загальною площею 6471,2 м.кв.. що знаходиться в місті Харкові, вул. Тимурівців. буд. № 31. 26 грудня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір N 20, згідно якого банк надає позичальнику кредит в сумі 2644000 доларів США, що еквівалентно (13352200 гривень по курсу НБУ 505,00 гри. за 100 доларів США станом на 26.12.2007 року). Даний кредит банком був наданий строком з 26 грудня 2007 року по 25 грудня 2012 року на придбання нежитлової будівлі літ. В-5 загальною площею 6471,2 кв. м., яка знаходиться у м. Харків , по вулиці Тимурівців, бул. №31. 08.01.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Ігоровичем було укладено договір долевої участі. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16.04.2008 року за позивачами було визнано право спільної сумісної власності на вказаний багатоквартирний житловий будинок, без визначення часток кожного з них у праві власності. 09.06.2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1, ОСОБА_2, який за вказаним кредитним договором є поручителем, було укладено договір іпотеки № 16/08-Б. Предметом договору іпотеки є: нерухоме майно - житловий будинок літ. В-5 загальною площею 6422.9 кв. м., житловою площею 2285,6 кв.м., в якому розташовано 123 квартири по вул. Тимурівців, буд. № 31 в м. Харкові, що належить позивачам на праві приватної спільної сумісної власності. Представник відповідача: ВАТ АБ «Украгазбанк» в особі Харківської філії ВАТ АБ «Украгазбанк» в судове засідання не з*явився, про день слухання по справі повідомлений, суд виносить по справі заочне рішення. 3-тя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 також в судове засідання не з*явилася, про день слухання по справі повідомлена. Суд, перевірив матеріали справи, вислухав представника позивача та позивача ОСОБА_2 вважає, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав. Як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи 26.12.2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі - продажу нежитлової будівлі літ. В-5, загальною площею 6471,2 м.кв.. що знаходиться в місті Харкові, вул. Тимурівців. буд. № 31, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_6, реєстровий № 485. 26 грудня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір N 20. Згідно умов вказаного договору банк надав позичальнику кредит в сумі 2644000 доларів США, що еквівалентно (13352200 гривень по курсу НБУ 505,00 гри. за 100 доларів США станом на 26.12.2007 року). Даний кредит банком був наданий строком з 26 грудня 2007 року по 25 грудня 2012 року на придбання нежитлової будівлі літ. В-5 загальною площею 6471,2 кв. м., яка знаходиться у м. Харків , по вулиці Тимурівців, бул. № 31. 08.01.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 Ігоровичем було укладено договір долевої участі. Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16.04.2008 року за позивачами було визнано право спільної сумісної власності на вказаний багатоквартирний житловий будинок, без визначення часток кожного з них у праві власності. 06.06.2008 року КП «Харківське міське БТІ» було зареєстровано право власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі рішення Московського районного суду від 16.04.2008 року. 09.06.2008 року між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1, ОСОБА_2, який за вказаним кредитним договором є поручителем, було укладено договір іпотеки № 16/08-Б, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 09.06.2008 року, реєстровий № 2836. Предметом договору іпотеки є: нерухоме майно - житловий будинок літ. В-5 загальною площею 6422.9 кв. м., житловою площею 2285,6 кв.м., в якому розташовано 123 квартири по вул. Тимурівців, буд. № 31 в м. Харкові, що належить позивачам на праві приватної спільної сумісної власності. Вказаний договір забезпечує всі вимоги іпотекодержателей, які випливають з кредитного договору № 20 від 26 грудня 2007 року, а також будь-якими додатковими угодами до нього. Договір іпотеки забезпечує всі вимоги іпотекодержателя, які випливають з кредитного договору . Згідно ст.. 533 ЦК України, грошове зобов'язання повинне бути виконане в гривнях. В договорі іпотеки не вказане застереження , щодо ризику підвищення курсу долара США по відношенню до гривні. Згідно ст.. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Судом встановлено, що під час укладання договору позивачі по справі знаходилися під впливом помилки, щодо обставин які мають істотне значення, а саме іпотекодавцям під час укладання договору не було роз’яснено про ризик коливання курсу гривні відносно курсу долара США. У вказаному договорі іпотеки № 16/08-Б також відсутні пункти, з яких би виходило, що ризик змінення курсу несе іпотекодавець. Дана обставина має істотне значення у зв’язку з тим, що подальше виконання договору іпотеки в умовах падіння курсу гривні відносно курсу долара США призведе до явного порушення відповідності майнових інтересів сторін та значно порушую права поручителя та іпотекодавця, а саме у зв'язку зі знецінюванням гривні видатки поручителя та іпотекодавця на виконання обов'язків позичальника значно перевищуть розмір видатків, на які було розраховано під час укладання договору. Згідно п.2 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору про виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника). Згідно ст.. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Згідно ч. 1 ст. 236 ЦК України у разі визнання судом правочину недійсним, він є недійсий з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися на майбутнє, можливість їх настання у майбутньому припиняються. Згідно ст.17 Закону України «Про іпотеку » іпотека припиняється у разі визнання іпотечного договору недійсним, при цьому відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку. Згідно ч. 5 ст. 110 ЦПK України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Згідно до ст. 15 ЦК України кожна особа мас право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Таким чином, суд вважає позов обґрунтованим, а тому задовольняє його у повному обсязі. Керуючись ст. 229. 236,533 ЦК України, ст. 17 Закону України «Про іпотеку », ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити. Визнати недійсним договір іпотеки № 16/08-Б, укладений між ВАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1, ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 09.06.2008 року, реєстровий № 2836 . Внести до Державного реєстру іпотек відомості про виключення запису з реєстру, щодо об’єкта – житлового будинку літ. В-5, розташованого: м. Харків, вул.. Тимурівців, 31, порядковий номер запису у Державному реєстрі іпотек - 7356523. Зняти заборону на відчуження житлового будинку літ. В-5, розташованого: м. Харків, вул.. Тимурівців, 31, накладену ВАТ АБ «Украгазбанк» в особі Харківської філії ВАТ АБ «Украгазбанк» згідно договору іпотеки № 16/08-Б, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_3 09.06.2008 року, реєстровий № 2836, реєстраційний номер запису у Єдиному реєстрі заборон - 8751510. Заочне рішення може бути переглянуте судом після подачі заяви про перегляд заочного рішення, яка подається протягом 10 днів після отримання рішення суду. Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом 10 днів з дня оголошення рішення. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя : http://reyestr.court.gov.ua/Review/7254354

В заключительных положениях Закона, которым были внесены эти изменения четко указано, что он не распространяется на договора заключенные ранее. И этим же законом запрещены валютные кредиты. Этот пункт не действует, это банкиры, такие как Аржевитин, Полунеев, Воропаев специально внесли, чтобы пустить пыль в глаза, якобы они думают о людях. Т.е. тут и обсуждать нечего.

Апеляційний суд Кіровоградської області Справа № 22ц-2848/11 Головуючий у суді І-ї інстанції Мумига І.М. 27 Доповідач Потапенко В. І. УХВАЛА Іменем України 29.11.2011 Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі : Головуючого-судді – Черненко В.В. Суддів –Чорнобривець О.С. , Потапенка В.І. при секретарі – Животовській С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Компаніївського районного суду м. Кіровограда від 13 вересня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання дій протиправними, визнання зобов’язання виконаним та зобов’язання вчинити певні дії , визнання кредитного договору таким, що припинив свою дію , - ВСТАНОВИЛА: 10 травня 2011 року ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк». Рішенням Компаніївського районного суду м. Кіровограда від 13 вересня 2011 року позов задоволено. Визнано дії публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» протиправними, що виражаються у визначенні до сплати ОСОБА_2 суми винагороди за резервування ресурсів (комісії за дострокове погашення) за кредитним договором № KGK0GK0000000005 від 18.09.2008 року в розмірі 33984,56 грн. за період після 05.05.2011 року , дати дострокового погашення кредиту. Визнано зобов’язання ОСОБА_2 по кредитному договору № KGK0GK0000000005 від 18.09.2008 року виконаними у повному обсязі. Зобов’язано публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»видати ОСОБА_2 довідку про одержання в повному обсязі виконання зобов’язання позичальника за кредитним договором № KGK0GK0000000005 від 18.09.2008 року. Визнано кредитний договір № KGK0GK0000000005 від 18.09.2008 року , укладений між публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк», в особі керуючого відділенням № 12 КФ ПАТ КБ «Приватбанк»Назаренком С.В. та ОСОБА_2 , таким, що припинив свою дію. Визнано іпотечний договір від 18.09.2008 року , укладений між публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк»і ОСОБА_2 , який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_4 за № 1970 , таким, що припинив свою дію. Зобов’язано публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»повернути ОСОБА_2 оригінали правовстановлюючих документів , переданих ПАБ КБ «Приватбанк»згідно акту прийому передачі від 18.09.2008 року. Стягнуто судові витрати. У апеляційній скарзі публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» просить скасувати рішення Компаніївського районного суду м. Кіровограда від 13 вересня 2011 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. ОСОБА_2 у письмових запереченнях на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення , а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши доповідача, учасників судового розгляду , обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи , колегія суддів вважає , що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Згідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін, з підстав передбачених ст. 308 ЦПК України. Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Судом першої інстанції встановлено, що сторони уклали кредитний договір № KGK0GK0000000005 від 18.09.2008 року , за умовами якого надано кредит в розмірі 64 625,00 грн., строком користування з 18.09.2008 року по 18.09.2028 року включно , із процентною ставкою 1,67% на місяць винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 3.00% від суми виданого кредиту в момент надання , винагороди за резервування ресурсів у розмірі 5.04 % річних від суми зарезервованих ресурсів. Згідно довідки відповідача від 06.05.2011 року заборгованість ОСОБА_2 по кредиту та відсотках відсутня , нараховано поточну заборгованість по платі за резервування в сумі 33 984,56 грн. Вказана сума обрахована банком із розміру зарезервованих коштів за весь час резервування , до дати погашення кредиту згідно графіку погашення кредиту в термін до 18.09.2028 року. Враховуючи встановлені обставини справи, суд першої інстанції з посиланням на ст. ст. 531, 545, 599, 610, 611, 612, 614, 1048-1050, 1054 ЦК України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. При цьому суд зазначив, що згідно п.3.6 кредитного договору від 18.09.2008 року, укладеного між сторонами, щомісячна сплата винагороди, встановлюється у фіксованому розмірі ( зазначеному в п.8.1) від дня списання коштів з кредитного рахунку до дати повного погашення кредиту, а не до кінцевої дати , визначеної графіком погашення кредиту. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , а апеляційну скаргу вважає необгрунтованою виходячи з наступного. Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням , проведеним належним чином. Як вбачається із копії банківської квитанції і не заперечується відповідачем позивач станом на 06.05.2011 року заборгованості по кредиту не має, але йому нараховано плату за резервування ( комісія за дострокове погашення) у сумі 33984.56 грн. ( ас.13) Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10.11.2011 року , справа № 1-26/2011 встановлено, що п.22,23 ст.1, ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту , що виникають як під час укладення , так і виконання такого договору. Пунктом 8 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що кредитодавцю забороняється встановлювати споживачу будь-яку додаткову плату, пов’язану з достроковим поверненням споживчого кредиту. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає сплату споживачем будь-якої додаткової плати у разі дострокового повернення кредиту , є нікчемною. Згідно ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним , є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином висновок суду першої інстанції про відсутність в Банку підстав для нарахування плати за дострокове повернення кредиту також підтверджується і вищезазначеними нормами матеріального права, відповідно до яких умови договору щодо встановлення плати за дострокове повернення кредиту є нікчемними. При цьому дані норми відповідно до ст. 236 ЦК України розповсюджуються на необмежене коло договорів та незалежно від дати їх укладення , у тому числі і на кредитний договір, укладений між сторонами по справі. Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що при розгляді даного спору способом захисту від пред’явленого позову може бути тільки подання зустрічного позову про стягнення нарахованої суми, у межах якого суд першої інстанції і повинен був перевірити законність таких нарахувань. Зустрічний позов Банком не подано , а тому суд першої інстанції розглядав позов ОСОБА_2 у межах доводів, викладених у ньому. Доводи , викладені у апеляційній скарзі у основному зведено до тлумачення змісту кредитного договору та норм ЦК України. Судом першої інстанції дано аналіз пунктів кредитного договору які передбачають право позичальника на дострокове повернення кредиту , які по різному регулюють це питання. Банк у апеляційній скарзі посилається на пункти договору , які підтверджують його доводи, не звертаючи уваги на інші умови договору які підтверджують правильність доводів позивача. Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Виходячи з вищенаведеного , колегія суддів дійшла висновку , що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права , його висновки відповідають фактичним обставинам справи, а тому підстави для його скасування в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції відсутні. Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, ст.ст. 313-315, 319 ЦПК України , колегія суддів ,- УХВАЛИЛА : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» –відхилити. Рішення Компаніївського районного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2011 року - залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. Головуючий –суддя Судді : http://reyestr.court.gov.ua/Review/19534603