ANTIRAID

Подать можно, но чего Вы хотите добиться?

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 8 липня 2011 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Попович О.В. , розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Сведбанк» на рішення апеляційного суду Львівської області від 9 червня 2011 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Сведбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в: Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 4 жовтня 2010 року позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Сведбанк» 69 663,22 дол. США заборгованості по кредитному договору, що еквівалентно 551 029 грн. 10 коп., 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи. Рішенням апеляційного суду Львівської області від 9 червня 2011 року рішення суду першої інстанції в частині солідарної відповідальності ОСОБА_3 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову до поручителя ОСОБА_3 про солідарне стягнення 551 029 грн. 10 коп. та судових витрат. Стягнуто з позивача на користь ОСОБА_3 850 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі публічне акціонерне товариство «Сведбанк» порушує питання про скасування рішення апеляційного суду з залишенням в силі рішення суду першої інстанції в частині солідарної відповідальності поручителя – ОСОБА_3, мотивуючи свої вимоги порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. За змістом ч. 1 ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні судів першої та апеляційної інстанції чи відкинуті ними, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу та про перевагу одних доказів над іншими. Доводи касаційної скарги і зміст оскаржуваних рішень не дають підстав для висновку про те, що судом апеляційної інстанції допущено порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, та зазначені доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, у разі якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі. Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, суддя у х в а л и в: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «Сведбанк» на рішення апеляційного суду Львівської області від 9 червня 2011 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Сведбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості відмовити. Копію ухвали разом з доданими до скарг матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: О.В. Попович http://reyestr.court.gov.ua/Review/17085803

Справа № 22-ц-1917/11 Головуючий у 1 інстанції: Крамар О. В. Доповідач в 2-й інстанції: Мусіна Т. Г. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 червня 2011 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі: Головуючого: Мусіної Т.Г. Суддів: Бермеса І.В., Павлишина О.Ф. При секретарі: Бандрівській М.Ю. З участю представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 представника банку Клаптюка В.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 жовтня 2010 року в с т а н о в и л а: В лютому 2010 р. ПАТ „Сведбанк” ( правонаступник ВАТ „Сведбанк”) звернулося в суд з позовом до боржника ОСОБА_5 та поручителя ОСОБА_2 про стягнення солідарно заборгованості за кредитним договором в сумі 557.863.07 грн. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 04 жовтня 2010 р. позов задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_2 в користь ПАТ „Сведбанк” заборгованість по кредитному договору №1303/0708/71-041 від 02.07.2008 р., що по курсу Національного банку становить 551029,10 грн., 1700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на ІТЗ. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на неповне з’ясування судом обставин справи щодо відповідальності поручителя та строку настання такого обов’язку. Зокрема, посилається на невиконання банком умов п. 4 договору поруки про надіслання банком письмово вимоги поручителю, тому відповідно до положень ст. 530; 555 ЦК підстави для солідарної відповідальності з боржником відсутні. Просить скасувати рішення суду в частині солідарного стягнення з поручителя ОСОБА_2 заборгованості по кредитному договору боржника ОСОБА_5 Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на підтримання апеляційної скарги, пояснення представника банку Клаптюка В.А. на заперечення апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Ухвалюючи рішення про солідарну відповідальність поручителя ОСОБА_2 разом з боржником по кредитному договору ОСОБА_5, суд виходив з того, що солідарна відповідальність ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредитному договору ґрунтується на укладеному з нею договору поруки та вимог ч. 1 ст. 553 та 554 ЦК України. Проте такого висновку у даній справі суд дійшов внаслідок неправильного застосування норм матеріального права. З матеріалів справи вбачається, що на забезпечення виконання кредитного договору № 1303/0708/71-041 від 02 липня 2008р. між ВАТ „Сведбанк” ( правонаступник ПАТ „Сведбанк”) та ОСОБА_5 у сумі 65000 доларів США 02 липня 2008 р. було укладено договір поруки між ВАТ „Сведбанк” та ОСОБА_2 У зв’язку з порушенням боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, позивач пред’явив до поручителя ОСОБА_2 позов про її солідарну відповідальність у тому ж обсязі, що й боржник. Між тим, за умовами п. 4 укладеного між сторонами договору поруки встановлено певні умови відповідальності поручителя щодо настання терміну виконання ним своїх зобов’язань. Відповідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язані встановлений строк ( термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк ( термін). Зобов’язання строк ( термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Зокрема, пунктом 4 вищевказаного договору поруки від 02.07.2008 року передбачено, що у разі невиконання Позичальником умов основного зобов’язання в строк, поручитель погашає суму кредиту, нараховані проценти та штрафні санкції за несвоєчасне повернення Позичальником коштів, наданих в межах основного зобов’язання та процентів за користування кредитом за першою вимогою банку протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання Поручителем надісланої Банком за адресою, зазначеною у реквізитах Поручителя в цьому договорі письмової заяви про невиконання Позичальником своїх зобов’язань, передбачених договором № 1303/0708/ 71 0 041 від 02.07.2008р. Згідно ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Колегією суддів встановлено, що в порушення умов п. 4 договору поруки банк не надсилав поручителю ОСОБА_2 письмової вимоги за її адресою, яка не змінилась, про погашення кредиту, нарахованих процентів та штрафних санкцій за несвоєчасне повернення ОСОБА_5 коштів за кредитним договором. Факт невиконання банком своїх зобов’язань, перед поручителем, передбачених пунктом 4 договору поруки визнано представником банку в судовому засіданні апеляційного суду, який підтвердив відсутність письмових доказів надіслання банком вимоги поручителю про погашення боргу та неможливість надання таких. З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що термін виконання поручителем ОСОБА_2 зобов’язання згідно з договором поруки не настав, тому її обов’язку поручителя щодо солідарного погашення кредиту не виникло. За таких обставин, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові до поручителя відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, із стягненням в її користь судових витрат відповідно до ст. 88 ЦПК. Керуючись ст. 88, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, - в и р і ш и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 04 жовтня 2010 року скасувати в частині солідарної відповідальності ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення. В позові ПАТ „Сведбанк” до поручителя ОСОБА_2 про солідарне стягнення з боржником ОСОБА_5 заборгованості по кредитному договору 1303/0708/71-041 від 02.07.2008 р. в сумі 551.029.10 грн. та судових витрат - відмовити. Стягнути з ПАТ „Сведбанк” (Львівське відділення, пр. Шевченко, 5 м. Львів, 79005) в користь ОСОБА_2 ( ідент № НОМЕР_1) 850 грн. судового збору та 120 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду справи. В решті рішення суду залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 - ти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18560306

Справа № 22-ц-1543/11 Головуючий у 1 інстанції: Бойко О. М. Категорія 27 Доповідач в 2-й інстанції: Каблак П. І. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі: головуючого Каблака П.І. суддів: Кота І.Н., Крайник Н.П., з участю секретаря: Стасів М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 листопада 2010 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства (надалі –ПАТ) "Індустріально-Експортний Банк" до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ПАТ "Індустріально-Експортний Банк", ОСОБА_4 про розірвання договору поруки, - ВСТАНОВИЛА: у серпні 2010 року ПАТ "Індустріально-Експортний Банк" звернувся до суду в подальшому зменшеними позовними вимогами до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 12 листопада 2008 року між ПАТ "Індустріально-Експортний Банк" та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 341/727369 (надалі - кредитний договір), за яким банк надав позичальнику (відповідачу ОСОБА_4) кредит у розмірі 15 000,00 грн. зі сплатою відсотків у розмірі 25 відсотків річних. Погашення кредиту та сплата процентів повинна була здійснюватись згідно положень п. 1.3. кредитного договору. Цього ж дня, між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № 341/727369 (надалі –договір поруки), за умовами якого остання на добровільних засадах взяла на себе зобов’язання перед банком відповідати в повному обсязі по зобов’язаннях позичальника (ОСОБА_4), які виникають з кредитного договору. У зв’язку із тим, що позичальник (ОСОБА_4) прострочив внесення погашення отриманого кредиту та процентів за користування кредитом, утворилася заборгованість (з у рахуванням заяв позивача про зменшення розміру позовних вимог): 6 170 грн. 87 коп., яку просив стягнути з обох відповідачів. У вересні 2010 року відповідачка ОСОБА_2 пред’явила зустрічний позов про розірвання договору поруки. В обґрунтування зустрічного позову покликалася на те, що оскільки всупереч умовам договору поруки ПАТ "Індустріально-Експортний Банк" не надіслав їй вимогу про сплату коштів, наданих в кредит, відсотків за користування ними, комісій та пені, мало місце істотне порушення умов договору поруки, що є підставою для його розірвання, в порядку, передбаченому ч. 2 ст. 651 ЦК України. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 25 листопада 2010 року первісний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_2 солідарно в користь ПАТ "Індустріально-Експортний Банк" 6 170 грн. 87 коп. заборгованості та 264 грн. 22 коп. судових витрат. В задоволенні зустрічного позову відмовлено. Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 В апеляційній скарзі покликається на його незаконність та необґрунтованість, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що всупереч п. 4.3.7. кредитного договору, у зв’язку із виниклою простроченою заборгованістю банк не направив поручителю (ОСОБА_2) письмової вимоги про дострокове погашення кредиту в повній сумі, нарахованих процентів за користування кредитом, нарахованих комісій, штрафів, пені, що позбавило її в добровільному порядку погасити існуючу заборгованість, та не допустити її виникнення у майбутньому, оскільки сплачені позичальником (ОСОБА_4) кошти в порядку черговості скеровані банком не на погашення заборгованості, а на сплату штрафних санкцій. На думку апелянта, наведені обставини, знайшли своє відображення в окремій ухвалі, постановленій судом у даній справі. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким розірвати договір поруки. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта та представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню частково, з таких підстав. Задовольняючи первісний позов, та стягуючи з відповідачів солідарно в користь банку суму заборгованості за кредитним договором, місцевий суд виходив з того, що відповідач ОСОБА_4 прострочив погашення поточних платежів кредиту та нарахованих відсотків, не повернув отриманий кредит, не виконав взятих за договором зобов’язань. А відтак, заборгованість, яка виникла за кредитним договором підлягає стягненню в судовому порядку. Оскільки між банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки, остання повинна нести солідарну відповідальність, у випадку невиконання ОСОБА_4 зобов’язань за кредитним договором. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що порушення умов договору поруки, допущене з боку ПАТ "Індустріально-Експортний Банк", яке проявилося у не направленні ним поручителю вимоги про дострокове погашення кредиту, не може бути визнано істотним, у зв’язку і з чим відсутні правові підстави для розірвання договору поруки. Інших підстав для розірвання цього договору, судом не встановлено. Проте повністю з такими висновками суду погодитись не можна. Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язань частково або у повному обсязі. Правові наслідки порушення зобов’язання, забезпеченого порукою наведено у ст. 554 ЦК України. Так, у разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Судом встановлено, що 12 листопада 2008 року між ПАТ "Індустріально-Експортний Банк", ОСОБА_2 (поручитель) та ОСОБА_4 (позичальник) було укладено договір поруки (а.с. 14, 15), за умовами цього договору сторони встановлюють, що поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов’язання перед банком відповідати в повному обсязі по зобов’язаннях позичальника, які виникають з умов кредитного договору № 341/727369 від 12 листопада 2008 року, за умовами якого банк надає позичальнику кредит в розмірі 15 000,00 грн., а позичальник зобов’язується перед банком повернути кредитні кошти, шляхом щомісячної сплати суми кредиту (частини кредиту) згідно графіку погашення суми кредиту до кредитного договору та щомісячної сплати процентів за користування кредитом в розмірі 25% річних, а також штрафів та пені, в строки та на умовах, обумовлених кредитним договором. Строк виконання зобов’язань за кредитним договором –не пізніше 11 листопада 2011 року. Пунктами 2.1. та 3.1. договору поруки визначено, що у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником взятих на себе зобов’язань по кредитному договору, поручитель несе солідарну відповідальність перед банком нарівні з позичальником на всю суму заборгованості. У п. 3.2. договору поруки закріплено положення, за яким у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов’язань позичальника по кредитному договору, про виникнення заборгованості позичальника банк повідомляє поручителя письмово. Як передбачено у п. 4.3.7. кредитного договору, у випадку непогашення простроченої заборгованості в строк до 30 днів, банк направляє позичальнику та поручителю письмові вимогу про дострокове погашення кредиту в повній сумі, нарахованих процентів за користування кредитом, нарахованих комісій, штрафів та пені. Судом безспірно встановлено, що банком направлялася письмова вимога про дострокове погашення кредиту лише позичальнику. Така вимога, як і письмове повідомлення про виникнення у позичальника заборгованості за кредитним договором, банком поручителю не направлялися. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 555 ЦК України у разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов’язаний повідомити про це боржника, а в разі пред’явлення до нього позову –подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. В контексті з ч. 4 ст. 559 ЦК України, якою зокрема визначено, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя, перед пред’явленням позову до поручителя, кредитор зобов’язаний пред’явити вимогу поручителю. У випадку невиконання такої, з урахуванням строків позовної давності, визначеної у ст. 257 ЦК України, кредитор має право пред’явити позов до поручителя. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ст. 1 ЦПК України). Право на звернення до суду за захистом виникає лише у випадку порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи інтересів позивача ( ст. 3 ЦПК України). Встановивши, що банком не повідомлялося поручителя, відповідача у справі –ОСОБА_2 про виникнення заборгованості у позичальника за кредитним договором, і їй не направлялася банком письмова вимога про дострокове погашення кредиту в повній сумі, нарахованих процентів за користування кредитом, нарахованих комісій, штрафів та пені, у зв’язку із непогашенням простроченої заборгованості понад 30 днів позичальником ОСОБА_4, суд прийшов до передчасного висновку про порушення з боку поручителя ОСОБА_2 умов договору позики та необґрунтовано поклав на неї солідарну відповідальність за невиконання позичальником умов кредитного договору. Не ґрунтуються такі висновки суду і на нормах згаданих вище положень матеріального права. Проте, наведене не позбавляє в подальшому, з урахуванням строків дії кредитного договору та договору поруки, звернутися банку до поручителя з вимогою про виконання зобов’язань позичальника, а у випадку невиконання таких, з боку поручителя, звернутися до компетентного суду, з дотриманням правил підсудності та строків позовної давності про стягнення заборгованості. На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції, які були покладені в основу для відмови у задоволенні зустрічного позову, ґрунтуються на нормах матеріального права, доводи апеляційної скарги їх не спростовують. Оскільки судом першої інстанції повно з’ясовані обставини справи, що мають значення для вірного вирішення спору, проте невірно застосовано норми матеріального права, рішення суду в частині задоволення вимог до ОСОБА_2 підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову. В решті рішення суду не оскаржується, відтак, судом апеляційної інстанції відповідно до положень ст. 303 ЦПК України не перевіряється, і його належить залишити без змін. Керуючись ст. ст. 303; 307 ч. 1 п.1, 2; 309 ч. 1 п. 4; 314 ч.1 п 1, ч. 2, 316 ЦПК України, колегія суддів, - ВИРІШИЛА: апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволити частково. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 25 листопада 2010 року в частині задоволення первісного позову про стягнення з ОСОБА_2 в користь ПАТ "Індустріально-Експортний Банк" 6 170 грн. 87 коп. та 264 грн. 22 коп. судових витрат скасувати і в цій частині ухвалити нове, яким в задоволенні позову публічного акціонерного товариства "Індустріально-Експортний Банк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором –відмовити. В решті рішення залишити без змін. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, в касаційному порядку може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий: Каблак П.І. Судді: Кіт І.Н. Крайник Н.П. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18560051

Справа № 22-ц-1787/11 Головуючий у 1 інстанції: Кукса Д.А. Категорія: 27 Доповідач: Штефаніца Ю.Г. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі: головуючого: Штефаніци Ю.Г. суддів: Павлишина О.Ф., Мусіної Т.Г. за участі секретаря : Карнидала В.В., представника Кредитної спілки «Львівська» ОСОБА_1 , відповідачки ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою відповідачки ОСОБА_2 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 грудня 2010 року у справі за позовом Кредитної спілки «Львівська» до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічного позову ОСОБА_2 до Кредитної спілки «Львівська» та приватного нотаріуса Пустомитівського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів поруки та іпотеки, - в с т а н о в и л а: Оскаржуваним рішенням частково задоволено позов Кредитної спілки «Львівська»до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №2007-5652 від 3.10.2007 року укладеним між Кредитною спілкою «Львівська»та ОСОБА_4. Постановлено стягнути солідарно з цих відповідачів на користь позивача 194 189 грн.59 коп., коштів за кредитними договором, 15 685 грн.47 коп. індекс інфляції, 273 грн.26 коп. сплаченого судового збору та 199 грн.366 коп. коштів сплачених на подачу оголошення про виклик відповідача. В іншій частині позовних вимог Кредитної спілки «Львівська» відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до Кредитної спілки «Львівська» та приватного нотаріуса Пустомитівського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів поруки та іпотеки відмовлено. Дане рішення суду оскаржила відповідачка ОСОБА_2. В апеляційній скарзі зазначає, що суд неповно та однобічно з’ясував обставини, що мають значення для справи, не дослідив оригінал кредитної справи, безпідставно відмовив їй у задоволенні клопотання щодо виклику та допиту в суді заявлених свідків, безпідставно залишив без уваги її доводи на підтвердження зустрічного позову. Вважає, що суд не врахував фактичних обставин справи, які свідчать про бездіяльність Кредитної спілки у перевірці цільового використання кредиту та про безпідставність нарахування пені та інших фінансових санкцій за невиконання умов кредиту. Апелянт покликається і на те, що в Договорі поруки не зазначено строку закінчення його дії, а тому відповідно до ст.559 ЦК України вважає, що, з урахуванням настання строку виконання основного зобов’язання та непред’явлення кредитором протягом шести місяців вимоги до поручителя. строк виконання зобов’язання сплив 04 серпня 2008 року, а тому на час звернення Кредитної спілки «Львівська»до суду з позовом, договір поруки припинив свою дію. Вказує і на те, що позовних вимог до неї, як до іпотекодавця не заявлялось. Просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити її позовні вимоги та повністю відмовити у задоволенні позову Кредитної спілки (а.с.74,79-81). Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3 на обґрунтування доводів апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу представника Кредитної спілки «Львівська»ОСОБА_1, перевіривши матеріали справи законність та обґрунтованість рішення суду з урахуванням доводів апеляційної скарги, та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів пригодить до висновку що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Статтею 213 ЦПК України встановлено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим: законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом, а обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як встановлено судом, 03 жовтня 2007 року між Кредитною спілкою «Львівська»та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір №2007-5652 відповідно до якого ОСОБА_4 було надано позику у розмірі 50 000 гривень на споживчі потреби (ремонту житла), зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 22% річних та кінцевим терміном погашення кредиту 02.10.2022 року. Відповідно до п.3.4 даного договору, позичальник зобов’язаний використовувати кредит на цілі, визначені даним договором і повністю повернути його в останній день користування кредитом. Своєчасно і в повному обсязі сплачувати відсотки по кредиту та повернути кредит в термін передбачений додатком №1 цього договору, протягом трьох днів письмово попередити Кредитодавця про зміну свого місця проживання чи інші дані, які мають значення для цього договору. Між сторонами виникли договірні стосунки, передбачені ч.1 ст.1054 ЦК України. (т.1 а.с.3). Судом встановлено також, що позичальник ОСОБА_4 взятих на себе зобов’язань за цим кредитним договором не виконав, в результаті чого загальна сума його заборгованості перед кредитодавцем станом на 11.11.2010 року становить 213 670грн. 86 коп., що стверджується розрахунком цієї заборгованості (т.2 а.с.10,11-12). Сторони за цим договором його дійсність та суму заборгованості не оспорюють. Правильність прийнятого судом рішення щодо задоволення позову Кредитної спілки «Львівська»про стягнення з ОСОБА_4 боргу по даному кредитному договору фактично не оскаржується. З матеріалів справи також вбачається та беззаперечно встановлено судом, що для забезпечення виконання зобов’язань по даному кредитному Договору між Кредитною спілкою «Львівська»та ОСОБА_2 03 жовтня 2007 року було укладено договір поруки, за яким вона взяла на себе зобов’язання бути гарантом позичальника, у випадку невиконання членом кредитної спілки ОСОБА_4 своїх зобов’язань по своєчасному поверненню позики в сумі 50000 грн. за кредитним договором №2007-5652, а також - іпотечний договір, за яким ОСОБА_2, як іпотекодавець, передала в іпотеку кредитній спілці належний їй житловий будинок №17 з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т.1а.с.5,6-10). В супереч доводам в апеляційній скарзі , суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову щодо визнання цих договорів поруки та іпотеки недійсними, оскільки в момент їх вчинення сторонами були дотримані як загальні вимоги, визначені ст.203 ЦК України так і спеціальні вимоги, передбачені для укладення таких видів правочинів. До того ж, позивач не зазначила з яких правових підстав ці договори слід визнати недійсними. Не ґрунтується на вимогах закону і твердження апелянта про відсутність підстав для виконання договору поруки з огляду на положення ст.559 ЦК України, оскільки строк виконання основного зобов’язання витікає лише 02.10.2022 року. В той же час, при вирішенні позовних вимог кредитної спілки щодо покладення на ОСОБА_2 солідарного обов’язку по відшкодування заборгованості за кредитним договором №2007-5652, суд не навів належних правових обґрунтувань та підстав для такого стягнення та не дав належної оцінки наявним у справі доказам, невірно встановив фактичні обставини справи, та прийшов до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині на час звернення кредитної спілки з відповідними позовними вимогами. З матеріалів справи вбачається, що заборгованість позичальника ОСОБА_4 перед кредитором стала утворюватись з березня 2008 року, що сторонами не заперечується. На час звернення Кредитної спілки «Львівська» в суд в квітні 2009 року з позовом до ОСОБА_2, як поручителя, загальна заборгованість за кредитним договором склала 121 922 грн.57 коп.. Як вбачається з умов договору поруки, укладеною між Кредитною спілкою «Львівська»і ОСОБА_2 остання взяла на себе зобов’язання погашати заборгованість за кредитним договором на вимогу кредитної спілки . Однак з матеріалів справи вбачається, що кредитор достовірно знаючи про невиконання позичальником своїх зобов’язань за вказаним кредитним договором, до моменту звернення до суду в квітні 2009 року з даним позовом не повідомляв ОСОБА_2, як поручителя, про виникнення боргу та не направляв їй будь-яких вимог щодо погашення виниклого боргу. Замовчування перед поручителем факту виникнення боргу у позичальника за кредитним договором призвело до значного зростання заборгованості, поставило поручителя в край скрутне матеріальне становище та унеможливило виконання ним своїх зобов’язань. Про дані обставини свідчить і те, що згідно заяви ОСОБА_2 від 13.02.2009 року, яку надав колегії суддів представник спілки, остання з власної ініціативи звернулась до Кредитної спілки «Львівська» з проханням повідомити їй про стан виконання ОСОБА_4 своїх зобов’язань по кредитному договору. Однак достовірних та беззаперечних доказів того, що кредитна спілка надала ОСОБА_2 належну відповідь та інформацію про стан виконання кредитного договору, позивач ні в суді першої інстанції ні в ході апеляційного розгляду справи суду не надав. Ксерокопія доповідної на кредитний комітет про те, що ОСОБА_2 було надано таку відповідь під час особистої зустрічі з керівництвом спілки 17.02.2009 року, не визнається колегією суддів належним і допустимим доказом в розумінні ст.58, 59 ЦПК України, оскільки при запереченні цих обставин самою ОСОБА_2, такий документ носить внутрішній характер для працівників спілки та не містить жодної об’єктивної інформації на підтвердження того, що така зустріч дійсно мала місце. Оскільки такі дії позивача суперечать положенням ст.ст.3,13 ЦК України, щодо добросовісного користування правом, колегія суддів, виходячи з вимог ч.3 ст.16 ЦК України не вбачає підстав для захисту цивільного права позивача щодо стягнення боргу з поручителя ОСОБА_2 на час пред’явлення позовних вимог та вважає, що при відсутності звернення спілки до поручителя щодо погашення боргу відповідно до умов договору поруки, остання не порушила своїх зобов’язань. Щодо іпотечного договору, то кредитна спілка не позбавлена права звернутись з вимогою про звернення стягнення на іпотечне майно відповідно до умов цього договору, чого позивачем зроблено не було. З огляду на викладене судова колегія приходить до висновку, що оскаржуване рішення в частині солідарного стягнення зі ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки «Львівська»заборгованості за кредитним договором та судового збору підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову у задоволенні позовних вимог Кредитної спілки «Львівська»до ОСОБА_2. В решті це рішення, як таке що відповідає нормам матеріального і процесуального права слід залишити без змін. Враховуючи наведене та керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст.307, ч.1 ст.309, ч.2 ст.314, ст.ст.316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, - в и р і ш и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 грудня 2010 року в частині солідарного стягнення зі ОСОБА_2 на користь Кредитної спілки «Львівська»заборгованості, з урахуванням індексу інфляції, за кредитним договором і солідарного стягнення з неї судового збору скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. У задоволенні позову Кредитної спілки «Львівська»до ОСОБА_2 про солідарне стягнення із неї заборгованих коштів за кредитним договором №2007-5652 від 3.10.2007 року укладеним між Кредитною спілкою «Львівська»та ОСОБА_4 відмовити за безпідставністю. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Головуючий: Штефаніца Ю.Г. Судді: Мусіна Т.Г. Павлишин О.Ф. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18560635

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 вересня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого: Ткачука О.С. Суддів: Нагорняка В.А., Савченко В.О., Умнової О.В., Фаловської І.М. розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Кредитної спілки "Хосен" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення солідарно боргу за договором кредиту за касаційною скаргою кредитної спілки «Хосен» на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 20 квітня 2011 року, в с т а н о в и л а: У червні 2010 року кредитна спілка «Хосен» звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2., ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення в солідарному порядку з відповідачів заборгованість за кредитним договором в розмірі 40423 грн. 07 грн. та судові витрати в сумі 524 грн. 07 коп. Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що мiж КС «Хосен» та ОСОБА_1 31 березня 2008 року було укладено кредитний договір, вiдповiдно до умов якого, остання отримала кредит у cумі 23000 грн. зi сплатою 27,6 % річних, з кінцевим терміном повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом 31 березня 2010 року. У рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором мiж позивачем та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були укладені договори поруки, вiдповiдно до умов яких останні поручились за належне виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором. У порушення умов договору ОСОБА_1 кредитних коштів не повернула, через що виникла заборгованість. У зв’язку зі смертю ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (до звернення позивача до суду) та добровільним поверненням кредитних коштів ОСОБА_5 у сумі 10106 грн., КС «Хосен» остаточно просила стягнути солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на її користь 46308,66 грн. боргу та судові витрати по справі. Рішенням Ужгородського мiськрайонного суду вiд 16 грудня 2010 року позов задоволений, солідарно стягнуто з ОСОБА_2., ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь кредитної спілки «Хосен» 46308,66 грн. та судові витрати. Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 20 квітня 2011 року рішення суду першої інстанції скасоване, ухвалене нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог кредитної спілки «Хосен» до ОСОБА_2., ОСОБА_3, ОСОБА_4 У поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційній скарзі кредитна спілка «Хосен» просить скасувати рішення апеляційного суду Закарпатської області від 20 квітня 2011 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції посилаючись на неправильне застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Ухвалені судові рішення зазначеним вимогам у достатньому обсязі не відповідають. Так, задовольняючи позовні вимоги КС «Хосен», суд першої інстанції виходив із того, що позивачем у повному обсязі доведено їх обґрунтованість. Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції посилався на відсутність обов’язку у відповідачів саме як поручителів померлого боржника, правонаступники у якого відсутні. Такі висновки судів є недостатньо перевіреними та поспішними. З матеріалів справи вбачається, що 31 березня 2008 року мiж позивачем та ОСОБА_1 було укладено договiр кредиту, вiдповiдно до якого остання отримала кредит в cумі 23000 грн. зi сплатою 27,6 % річних, з кінцевим терміном повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом 31 березня 2010 року. У рахунок забезпечення виконання зобов'язань між кредитною спілкою «Хосен» та поручителями ОСОБА_1 були укладені договори поруки, вiдповiдно до умов яких останні поручились за належне виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором. Статтею 57 ЦПК України передбачено що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів . Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. У своїх запереченнях на пред’явлені до них позовні вимоги відповідачі, не визнаючи позов заявляли про те, що вони не поручалися перед позивачем за ОСОБА_1 за виконання нею умов саме кредитного договору. На зазначені обставини суди уваги не звернули та не усунули протиріч по справі. Так, по договору поруки укладеному 27 березня 2008 року між кредитною спілкою «Хосен» та ОСОБА_2, останній поручається перед позивачем за виконання зобов’язань ОСОБА_1 за договором позики №252 від 31 березня 2008 року, який на той час ще укладений не був. Зобов’язань ОСОБА_1 перед КС «Хосен» на час укладання договору поруки ще не існувало. Виходячи зі змісту договорів поруки, укладених 31 березня 2009 року між позивачем та іншими відповідачами, останні також брали на себе обов’язок по виконанню зобов’язання ОСОБА_1, перед КС «Хосен» лише по договорам позики. Відповідно до ст. 1046 ЦК України з а договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) кошти або інші речі, визначені родовими ознаками. А позичальник обов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей такого роду та такої ж якості. Згідно ст. 1054 ЦК України з а кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Судами не перевірено чи укладалися між позивачем та померлою ОСОБА_1 інші договори, зокрема договір позики, чи ознайомлені були відповідачі з його умовами за виконання яких ОСОБА_1 вони поручалися перед КС «Хосен». Разглядаючи справу за відсутністю відповідачів, суд першої інстанції, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції, не визначив на виконання яких договорів було укладено договори поруки позивача з відповідачами, не дана оцінка часу укладання договорів поруки, їх реєстрації, обсягу дійсного боргу перед КС «Хосен». Крім того, позивачем, при зверненні до суду було заявлено позовні вимоги і до ОСОБА_5 У заяві від 19 листопада 2010 року (а.с.36) КС «Хосен» просить суд не стягувати борг з зазначеного відповідача. Чи є це клопотання відмовою від позову, чи наявні підстави для прийняття такої відмови, судом не з’ясовано. Таким чином, судом першої інстанції не були встановлені фактичні обставини справи для правильного її вирішення, на що не звернув увагу суд апеляційної інстанції, що потягло за собою ухвалення рішень, які не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості справи. Ураховуючи викладене, порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, судові рішення не можуть залишатися у силі і підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а : Касаційну скаргу кредитної спілки «Хосен» задовольнити частково. Рішення Ужгородського мiськрайонного суду вiд 16 грудня 2010 року та рішення апеляційного суду Закарпатської області від 20 квітня 2011 року скасувати. Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Головуючий: Ткачук О.С. Судді: Нагорняк В.А. Савченко В.О. Умнова О.В. Фаловська І.М http://reyestr.court.gov.ua/Review/18396646

РІШЕННЯ Іменем України 20.04.2011 м. Ужгород Судова колегія палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі: головуючої - судді Кожух О.А. суддів - Куштана Б.П., Кондора Р.Ю. при секретарі – Молнар Е.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород апеляційну скаргу представника відповідачів ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 16 грудня 2010 року по справі за позовом Кредитної спілки „Хосен” до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення солідарно боргу за договором кредиту, - в с т а н о в и л а : 7 червня 2010 року КС «Хосен» звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, та, в подальшому уточнивши позовні вимоги, остаточно просила стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь КС «Хосен» 46308,66 грн. боргу та судові витрати по справі. Позов мотивовано тим, що між позивачем та ОСОБА_2 31 березня 2008 року було укладено Договір кредиту, відповідно до якого остання отримала кредит в сумі 23000 грн. зі сплатою 27,6 % річних, з кінцевим терміном повернення 31 березня 2010 року. У рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були укладені договори поруки, відповідно до умов яких останні поручились за належне виконання ОСОБА_2 її зобов'язань за кредитним договором. У порушення Договору кредиту від 31.03.2008 відповідач ОСОБА_2 не здійснила свої договірні зобов'язання та допустила заборгованість. ОСОБА_2 – померла, а один із поручителів – ОСОБА_6 –29.10.2010 та 17.11.2010 добровільно погасив кредит у розмірі 10106 грн. В зв’язку з цим позивач просив не стягувати з ОСОБА_6 солідарно заборгованість за Договором кредиту від 31.03.2008, яка станом на 30.11.2010 становила 46308,66 грн. – 22729,46 грн. боргу та 23579,20 грн. – відсотки. Таку заборгованість позивач просив стягнути лише з трьох інших поручителів (а.с.38, 49). Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 16 грудня 2010 року стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь КС «Хосен» 46308,66 грн. та по 154,436 грн. державного мита та по 40 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення. Представником відповідачів ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позову. Вважає, що договори поруки є нікчемними, оскільки Договір кредиту, укладений 31 березня 2008 року між позивачем та ОСОБА_2, має номер «253*30», а у договорах поруки, які підписували поручителі, зазначено Договір позики № 252 від 31 березня 2008 року. В надісланих на адресу апеляційного суду запереченнях на апеляційну скаргу та в судовому засіданні апеляційного суду представник позивача просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, зазначаючи, зокрема, що номер договору позики «252» вказано інспектором Спілки Мозіль О.В. – помилково. 31.03.2008 із ОСОБА_7 було укладено лише один договір - № 253*30, а договір № 252*30 від 31.03.2008 було укладено із ОСОБА_8 на суму 4000 грн., які нею було повернуто. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до таких висновків. Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення судового рішення суд вирішує, чи мали місце обставини справи, якими обгрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, які правовідносини випливають із встановлених обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правових відносин та інші. Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що були заявлені у суді першої інстанції, проте не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення (ч. ч. 1, 3 ст. 303 ЦПК України). Як вбачається з матеріалів справи між позивачем та ОСОБА_2 31 березня 2008 року було укладено договір кредиту, відповідно до якого остання отримала кредит в сумі 23000 грн. зі сплатою 27,6 % річних, з кінцевим терміном повернення 31 березня 2010 року (а.с.9-10). Кошти позичальником були отримані 31.03.2008, що підтверджується видатковим касовим ордером № 917 (а.с.15). У рахунок забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були укладені договори поруки, відповідно до умов яких останні поручились за належне виконання ОСОБА_2 її зобов'язань за кредитним договором у повному обсязі. Відповідальність позичальника та поручителів є солідарною (а.с.11-14). Як було встановлено, ІНФОРМАЦІЯ_1 боржник ОСОБА_2 померла. Про цю обставину на час розгляду справи позивачу було достовірно відомо, оскільки Закарпатська дирекція «Укрпошта» листом від 17.05.2010 повідомила КС «Хосен», що одержувач поштового відправлення (рекомендованого листа з повідомленням про вручення) – померла, а онука, яка проживає за вказаною адресою, від отримання листа відмовилась (а.с.50). Згідно зі статей 553, 554 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за невиконання ним свого обов'язку. У разі порушення такого зобов'язання боржник і поручитель відповідають як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Якщо боржник помер, то в силу статті 1282 ЦК повністю вимоги кредитора зобов'язані задовольнити спадкоємці, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину. Таким чином, спадкоємці боржника при умові прийняття спадщини є боржниками перед кредитором в межах вартості майна, одержаного в спадщину. Відповідно до положень ст. 1281 ч. 2 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатись про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно він настання строку вимоги. Як вбачається з інформації, наданої ЖРЕР-№ 4 м. Ужгород, у квартирі, в якій проживала ОСОБА_2, зареєстровано, крім неї, ще чотири особи (а.с. 128). Як ствердила в судовому засіданні апеляційного суду представник позивача КС «Хосен» не зверталась із заявою до нотаріальної контори з проханням довести претензію до спадкоємців померлої ОСОБА_7, вважаючи, що у ОСОБА_2 немає майна. Згідно повідомлення Першої Ужгородської державної нотаріальної контори спадкова справа за ОСОБА_2 станом на 02.04.2011 не заводилась (а.с.124-125). Таким чином, позивач, дізнавшись про те, що боржник за Договором кредиту померла, не вчинив передбачених ст. 1281 ЦК України дій щодо пред’явлення вимог до спадкоємців померлої ОСОБА_2, клопотань перед судом першої інстанції про встановлення її спадкоємців та залучення їх до участі у справі – не заявляв, натомість, просив суд стягнути заборгованість лише з трьох поручителів. На стадії апеляційного розгляду залучення відповідачів до участі у справі – не передбачено. Відсутність спадкової справи не свідчить про відсутність у ОСОБА_2 спадкоємців. При наявності кредитного договору та договору поруки поручитель приймає на себе зобов'язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника, а також за будь-якого боржника в разі переводу боргу чи смерті боржника (якщо таке зазначено в договорі поруки). Відповідно до статті 523 ЦК України порука, встановлена іншою особою, припиняється після заміни боржника, якщо поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов'язання новим боржником. Отже, убачається, що у разі смерті боржника за основним зобов'язанням, яке забезпечене договором поруки, за наявності правонаступника, який прийняв спадщину, необхідна згода поручителя відповідати за нового боржника, якщо договір поруки не містить як умову згоду поручителя відповідати за виконання зобов'язання будь-яким новим боржником у випадку переводу боргу за основним зобов'язанням. Таким чином, на поручителів може бути покладено обов'язок щодо належного виконання зобов'язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за нового боржника, зафіксоване, зокрема, і в договорі поруки. У приєднаних до матеріалів справи договорах поруки відсутні умови про надання згоди поручителів відповідати за правонаступника (правонаступників) боржника у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником основного зобов'язання. Оскільки із відповідними вимогами до спадкоємців ОСОБА_2 позивач не звертався, у договорах поруки відсутні дані, які б свідчили про згоду поручителів відповідати за правонаступників боржника у випадку невиконання чи неналежного виконання ними основного зобов'язання, підстав для стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на користь КС «Хосен» заборгованості за кредитним договором № 253*20 від 31.03.2008, який був укладений померлою ОСОБА_2 - немає. Суд першої інстанції на зазначені положення закону та відповідні обставини справи уваги не звернув, не визначився із характером правовідносин, не врахував, що позичальник за договором кредиту померла та не повністю з’ясував обставини, що мають значення для справи, зокрема, не встановив коло спадкоємців. Допущені судом порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому, відповідно положень ст. 309 ч. 1 п.п. 3, 4 ЦПК України, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позову КС «Хосен» - відмовити. Керуючись ст. 304, п.2 ч.1 ст. 307, п.п. 3, 4 ч. 1 ст.309, ст. ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, - в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу представника відповідачів - ОСОБА_1 - задовольнити. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 16 грудня 2010 року – скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позову Кредитної спілки «Хосен» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення солідарно боргу за договором кредиту – відмовити. Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуюча Судді http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/15427125

Справа № 2-7231/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 грудня 2011 року Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі : головуючого –судді Кухтея Р.В. при секретарі Пилипюк Л.М. з участю : представника позивача ОСОБА_1 представників відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до кредитної спілки «Інкомвклад» про визнання недійсним кредитного договору та додаткового договору, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до КС «Інкомвклад» про визнання недійсним кредитного договору та додаткового договору. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 25.12.2006 р. між ним та КС «Інкомвклад» був укладений кредитний договір №2512/06-01, відповідно до умов якого відповідачу було надано споживчий кредит у вигляді відкриття відкличної поновлюваної лінії у розмірі 1380000 грн., зі сплатою 17 % річних, з кінцевим терміном повернення до 24.12.2010 р. 31.10.2008 р. між ним та КС «Інкомвклад» було укладено додатковий договір до кредитного договору, відповідно до умов якого була збільшена відсоткова ставка до 23 % річних. Станом на 01.02.2011 р. залишок боргу складає 972205 грн. Однак, крім основної суми боргу та заборгованості по відсотках, відповідач вимагав стягнути з нього не передбачені договором штраф у розмірі 81417,50 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 50000 грн. Крім того, КС «Інкомвклад» на момент підписання кредитного та додаткового договорів йому не були надані примірники кожної з угод. Лише в 2010 р. йому були направлені копії кредитного договору та додаткових договорів. Оскільки відповідачем не було надано розрахунків чи розпису загальної вартості кредиту, збільшення відсоткової ставки на 6 %, а не на 2 %, як це передбачене п.4.1.1 кредитного договору, тому вважає, що під час укладання кредитного договору та додаткових договорів до кредитного договору відповідачем було порушено ряд норм законодавства. На підставі наведеного, просить визнати недійсним кредитний договір від 25.12.2006 р. № 2512/06-01, укладений між ним та КС «Інкомвклад», а також визнати недійсним додатковий договір від 31.10.2008 р. до кредитного договору та стягнути з відповідача судові витрати по справі. Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов з підстав, наведених в позовній заяві. Просив позов задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав. Представник відповідача ОСОБА_3 суду пояснив, що ОСОБА_4 був стороною укладеного зі спілкою договору, тому повинен був отримати примірник договору, у зв’язку з цим пропустив строк звернення до суду. Крім того, пояснив, що у відповідності до п.5.1 договору він набуває чинності з моменту видачі коштів позичальнику, які були видані після вступу у спілку та внесення за це коштів. Оскільки на момент фактичного отримання коштів ОСОБА_4 був членом кредитної спілки, тому кредитний договір є дійсним. Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. В судовому засіданні встановлено, що 25.12.2006 р. між КС «Інкомвклад»та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останньому надано споживчий кредит у вигляді відкриття відкличної поновлювальної лінії у розмірі 1380000 грн., зі сплатою 17 % річних, з кінцевим терміном повернення 24.12.2010 р. 31.10.2008 p. між KC «Інкомвклад»та ОСОБА_4 було укладено додатковий договір до кредитного договору, відповідно до умов якого відсоткова ставка зросла до 23 % річних. Згідно п.1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про захист прав споживачів кредитних послуг від 10.11.2011 р. № 15-рп/2011, положення пунктів 22, 23 ст.1, ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»у взаємозв'язку з положеннями ч.4 ст.42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Згідно п.3.10 ліцензійних умов провадження діяльності кредитних спілок з надання фінансових послуг в редакції, яка діяла на момент укладення кредитного договору передбачено, що кредитна спілка зобов'язана здійснювати діяльність з надання фінансових послуг, зазначену у відповідній ліцензії на підставі договору, який має відповідати вимогам в тому числі ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Суд погоджується з доводами позивача про те, що умови кредитного договору суперечать ч.ч.2, 4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», які передбачають, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо). Крім того, згідно вказаної норми, у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача. Відповідачем в судовому засіданні не було доведено належними та допустимими доказами того, що позивача було повідомлено про орієнтовну сукупну вартість кредиту, вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту, надано розрахунок або розпис загальної вартості кредиту. З огляду на це кредитний договір не відповідає положенням ч.2 та ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Недотримання цього є підставою для недійсності правочину, згідно ч.1 ст.215 ЦК України. Суд не бере до уваги посилання позивача на ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», яка передбачає, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Позивач не довів, що під час укладення кредитного договору зі сторони кредитної спілки мав місце прояв нечесної підприємницької практики, передбаченої ст.19 цього Закону. Однак, укладений сторонами кредитний договір підлягає визнанню недійсним з наступних підстав. Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Стаття 5 цього Закону передбачає, що надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа. Відповідно до ст.1 Закону України «Про кредитні спілки» кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Згідно ч.1 ст.11 Закону України «Про кредитні спілки»члени кредитної спілки мають право одержувати від кредитної спілки кредити та користуватися іншими послугами, які надаються членами кредитної спілки відповідно до її статуту. Виходячи з цього, кредитні спілки надають фінансові послуги виключно своїм членам. Інші особи не мають права отримувати фінансові послуги від кредитної спілки. Відповідно до ч.3 ст.10 Закону України «Про кредитні спілки» встановлює умови набуття членства у кредитній спілці : прийняття до кредитної спілки та виключення з її складу провадяться на підставі письмової заяви особи за рішенням спостережної ради кредитної спілки. Аналогічне за суттю положення міститься в п.14.1 статуту КС «Інкомвклад». Крім того, згідно ч.5 ст.10 цього Закону, членство у кредитній спілці настає з дня сплати особою вступного та обов'язкового пайового внесків у порядку, передбаченому статутом кредитної спілки. В першу чергу сплачується вступний внесок. У разі коли вступний та обов'язковий пайовий внески сплачено у різні дні, першим днем членства вважається день сплати обов'язкового пайового внеску. Аналогічні положення містяться в пунктах 14.2 та 14.3 Статуту КС «Інкомвклад». Як вбачається з наданої відповідачем банківської виписки від 27.12.2006 р., від імені ОСОБА_4 в цей день сплачено вступний та обов’язковий пайовий внески. Однак оспорюваний кредитний договір було укладено за два дні до цієї дати –25.12.2006 р. Крім того, п.21.2 Статуту КС «Інкомвклад»визначено, що заява про надання кредиту складається членом спілки за встановленою формою і повинна містити дані про мету отримання кредиту, його забезпечення, строк та джерела його повернення. Як вбачається з матеріалів справи, заява про надання кредиту була складена ОСОБА_4 22.12.2006, тобто до того, як він став членом спілки. Таким чином, в силу положень закону та Статуту, на момент звернення із заявою про надання кредиту та на момент укладення кредитного договору ОСОБА_4 не був членом КС «Інкомвклад», і відповідно не міг користуватися фінансовими послугами цієї спілки. З огляду на це кредитний договір є недійсним відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, яка встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину : зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Таким актом в даному випадку є Закон України «Про кредитні спілки». Суд не погоджується з твердженням сторони відповідача про дійсність кредитного договору з огляду на п.5.1 договору, яким передбачено, що договір набуває чинності з моменту фактичного надання коштів позичальнику. Відповідно до ч.2 ст.631 ЦК України, договір набирає чинності з моменту його укладення. Отже, зазначене в п.5.1 кредитного договору положення про набуття ним чинності з моменту фактичного надання коштів суперечить вимогам ч.2 ст.631 ЦК України. Не є зазначене в п.5.1 кредитного договору і відкладальною обставиною. Згідно ст.212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Таким чином, відкладальна обставина —це обставина, яка в майбутньому може створити права та обов’язки (наприклад, страховий випадок у відносинах страхування), а не надасть чинності договору. Як зазначалося вище, згідно ч.2 ст.631 ЦК України, чинності договір набирає з моменту його укладення Згідно п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Отже, саме за наслідками вчинення правочину, тобто укладення договору, виникають цивільні права та обов’язки. Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Згідно ч.1 ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Таким чином, вирішуючи питання недійсності правочину, слід виходити з обставин, які мали місце на момент його укладення (підписання сторонами). Судом встановлено, що на момент підписання договору ОСОБА_4 не був членом КС «Інкомвклад», а тому не мав право укладати кредитний договір та отримувати кредит. Суд не приймає до уваги заяву відповідача про застосування строку позовної давності оскільки, судом було встановлено, що на момент підписання кредитного та додаткового договорів ОСОБА_4 не було надано другий примірник кожної з угод, а наявність факту їх отримання це є лише припущенням представників відповідача. Лише в червні 2010 р. останнім були отримані копії кредитного та додаткового договору. Отже, лише з цього часу ОСОБА_4 мав змогу оспорювати договір. Крім того, про ту обставину, що ОСОБА_4 не являвся членом спілки на момент укладення спірного договору, позивачу стало відомо лише в червні 2011 року, після надання підтверджуючих на це документів кредитною спілкою. Тому строк позовної давності в даному випадку не є пропущеним. Керуючись ст.ст.3, 10, 57-60, 208, 209, 215, 218 ЦПК України, на підставі ст.ст.11, 203, 207, 212, 215, 631, 638, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст.11, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.10 Закону України «Про кредитні спілки», п.1 ч.1 ст.1, ст.5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», суд, - В И Р І Ш И В : Позов задовольнити частково. Визнати недійсним кредитний договір № 2512/06-01 від 25 грудня 2006 року, укладений між Кредитною спілкою «Інкомвклад»та ОСОБА_4. Визнати недійсним додатковий договір від 31 серпня 2008 року до кредитного договору, укладений між Кредитною спілкою«Інкомвклад»та ОСОБА_4. Стягнути з Кредитної спілки «Інкомвклад»в користь ОСОБА_4 17 (сімнадцять) грн. сплаченого судового збору та 37 (тридцять сім) грн. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подачі протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Суддя Луцького міськрайонного суду Р.В.Кухтей http://reyestr.court.gov.ua/Review/20735789

Все равно имеет право. Вы же уже нарушили условия договора. Попробуйте пообщаться с банком на предмет остановки судебного производства. В суде обязательно укажите на отсутствие просроченной задолженности. Суд может отказать банку во взыскании указав на "передчаснисть" такого обращения.

Только погасив сумму указанную в решении суда можно будет прекратить взыскание на квартиру. Однако если 10% причитающиеся исполнительной службе в случае принудительного взыскания могут не остановить реализацию квартиры если они превысят на сегодня 10 730 грн.

1. Банк имеет право требовать погашения досрочно. Подойдите в суд и ознакомитесь с расчетом задолженности. И как называется Ваш банк, народ должен знать своих героев. 2. Переписка имеет очень важное значение для суда. Возьмите в заседание оригиналы и копии переписки и квитанций об оплате. 3. Если решение будет о взыскании с Вас долга Вам придется платить и 1800 гривен. Основными аргументами в суде у Вас будет расчет задолженности. Обратите внимание, что там должны быть указаны суммы Ваших оплат и куда они были засчитаны. Если этого не будет просите суд истребовать у банка расчет задолженности в котором все это будет отражено.

Именно так. Если будет заключен договор поручительства к кредитному договору без Вашего согласия, то жто будет разглашением банковской тайны. Однако в договорах часто указывается о том, что заемщик согласен на передачу информации третьим лицам.

Есть очень много на сайте решений в т.ч. ВСУ и ВССУГУД по поручителям, посмотрите их аргументацию. http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showforum=8

В гражданском кодексе есть понятие специальніх сроков:Стаття 258. Спеціальна позовна давність 3. Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману. Кроме того можно указать, что о нарушении своих прав Вы узнали только сейчас, проведя соответствующую экспертизу.

Вы можете оспорить эту оплату и попросить ее зачислить в тело кредита. И прекратите писать заглавными буквами, читать трудно.

Да, с момента получения копии решения суда.

В исполнительном листе указано название суда. Необходимо обратиться в суд который выдал исполнительный документ с заявлением об ознакомлении c материалами дела.У Вас будет 10 дней с момента ознакомления с делом, чтобы оспорить решение суда.

За найденные решения спасибо участнику форума - bankam kaput

Вы можете через любой банк направить платеж для погашения кредита и в назначении платежа укажите погашение тела кредита по договору №__________ от _________. Также Вы можете погасить и комиссию в 140 грн, указав в назначении платежа конкретное назначение.В дальнейшем, если ТОВ "Споживчий центр" (Швидкогроші) решит подать на Вас в суд Вы предъявите платежки о погашении тела кредита и комиссии. Пеню и штрафы суд может уменьшить. Ну и конечно, Вы можете, по своему усмотрению, воспользоваться советами полученными ранее.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 вересня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Дьоміної О.О. суддів: Кафідової О.В. Коротуна В.М. Попович О.В. Червинської М.Є. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення боргу за договором про надання споживчого кредиту за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого-Рогу Дніпропетровської області від 2 вересня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2011 року, в с т а н о в и л а : У травні 2009 року акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк») звернувся до суду з вказаним позовом. В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що 20 лютого 2007 року між позивачем та ОСОБА_6 укладено договір про надання споживчого кредиту №11119715000, відповідно до умов якого ОСОБА_6 отримав 19 109 доларів США під 13% річних з визначенням строку повернення кредиту до 20 лютого 2009 року. З метою забезпечення виконання зобов’язань ОСОБА_6 між позивачем та ОСОБА_8, ОСОБА_7 було укладено 20 лютого 2009 року договори поруки №11119715000-п/1 та №11112715000-п/2, згідно з умовами яких відповідальність за невиконання зобов’язань ОСОБА_6 перед товариством покладається на поручителів та боржника солідарно. Оскільки ОСОБА_6 станом на 1 травня 2009 року заборгованість за кредитним договором не повернуто, ПАТ «УкрСиббанк» просило суд стягнути на свою користь в солідарному порядку з відповідачів 25 123 грн. 61 коп. заборгованості та судові витрати. У лютому 2010 року позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути в солідарному порядку з відповідачів на свою користь заборгованість по кредиту в розмірі 2 506 доларів США, що за курсом Національного Банку України на 19 лютого 2010 року становить 20 047 грн. 25 коп. Вирішити питання щодо відшкодування судових витрат. Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 2 вересня 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2011 року, у задоволенні позову відмовлено. У касаційній скарзі ПАТ «УкрСиббанк» просить скасувати постановлені по справі рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, оскільки судом першої та апеляційної інстанції були порушені норми процесуального права та невірно застосовані норми матеріального права. Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав. Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, вірно дійшли обґрунтованого висновку про відсутність у позивача права вимоги стягнення з відповідачів простроченої заборгованості, пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів із застосуванням відсоткової ставки у розмірі 26%, оскільки позивач збільшив відсоткову ставку по кредиту в односторонньому порядку без додержання порядку, визначеного п.9 п.п.9.2 кредитного договору. ПАТ «УкрСиббанк» не дотримався передбаченого кредитним договором порядку збільшення розмірів процентної ставки. Повідомленням №186065 від 22 лютого 2008 року (а.с. 88) на ім’я відповідача, позивач лише проінформував відповідача про запровадження нової системи нарахування відсотків, а не підвищення процентної ставки із зазначенням її розміру та початку дії такої ставки, як це передбачено п.9 п.п.9.2 кредитного договору. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За змістом ст.ст. 536 та 1054 ЦК України необхідною умовою кредитного договору є розмір процентної ставки, тобто це є істотною умовою, щодо якої сторони повинні дійти згоди в належній формі. Належною формою кредитного договору на підставі ч. 1 ст. 1055 ЦК України є письмова форма. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність (ч. 1 ст. 218, ч. 2 ст. 1055 ЦК України). Отже, у разі недосягнення сторонами кредитного договору згоди у письмовій формі щодо нового розміру процентної ставки умова кредитного договору, що передбачає такий розмір, є нікчемною (ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 236 ЦК України). Вказівка закону на нікчемність договору є імперативною (ч. 2 ст. 215 ЦК України) і такий договір (чи його істотна умова) є недійсним з моменту його укладення (ст. 204, ч. 1 ст. 236 ЦК України) незалежно від того, чи виконали сторони його умови. Факт сплати відповідачем поточних платежів за новою процентною ставкою не можна вважати як згоду відповідача з новою процентною ставкою, оскільки відповідачем непідписано додаткову угоду, яка передбачає новий розмір процентної ставки, а тому умови кредитного договору про новий розмір процентних ставок є нікчемними і новий розмір процентної ставки застосуванню не підлягає. Судами дотримано вимоги цивільного процесуального закону, всебічно, повно й об’єктивно з’ясовані обставини справи та надана їм належна оцінка. Наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскаржуваного судового рішення. За таких обставин колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні. Керуючись статтями 337, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» відхилити. Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого-Рогу Дніпропетровської області від 2 вересня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 березня 2011 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Дьоміна О.О. Судді Кафідова О.В. Коротун В.М. Попович О.В. Червинська М.Є. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/18178172

УКРАЇНА АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Справа № 22ц-20351/2011 Категорія –27 ( І ) Головуючий в 1-й інстанції суддя Бондарєва О.І. Суддя-доповідач –Зубакова В.П. У Х В А Л А Іменем України 23 березня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Неклеси В.І., Остапенко В.О. при секретарі - Бондаренко І.В. розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»на рішення Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу від 02 вересня 2010 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту. Особи, що беруть участь у розгляді справи: представник позивача Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк»- Бродько Анатолій Іванович, відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, представник відповідача ОСОБА_3 –ОСОБА_7, - В С Т А Н О В И Л А: У травні 2009 року Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк»(надалі - ПАТ «УкрСиббанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, посилаючись на неналежне виконання відповідачем ОСОБА_3, як боржником, та відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5, як поручителями, зобов’язань за укладеним договором про надання споживчого кредиту № 11119715000 від 20.02.2007 року, внаслідок чого утворилася заборгованість. Уточнивши в судовому засіданні позовні вимоги, представник позивача просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором станом на 11.03.2010 року в сумі 8 538,20 грн. та витрати по справі. Рішенням Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу від 02 вересня 2010 року в задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк»до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача ПАТ «УкрСиббанк», ставить питання про скасування рішення суду та ухваленні нового рішення, яким стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь позивача заборгованість по кредиту у розмірі 1 069 дол. США, що за курсом НБУ на 11.03.2010 року становить 8 538,20 грн, посилаючись на те, що суд першої інстанції, відмовляючи позивачам в позові, не прийняв до уваги умови укладених договорів, а саме п.1.2 Договорів поруки, в яких зазначено, що поручителю добре відомі усі умови Кредитного договору, зокрема сума основного договору, термін виконання основного зобов»язання, інші умови основного кредитного договору. Таким чином, укладаючи договори поруки поручителі за кредитним договором знали про можливе підвищення розміру процентної ставки за кредитним договором в разі порушення ОСОБА_3 кредитної дисципліни. Крім того, резолютивна частина оскаржуваного рішення не містить вказівки про розподіл судових витрат. В запереченнях на апеляційну скаргу, відповідачі просять апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду залишити без змін, як законне та обгрунтоване. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивачаа ПАТ «УкрСиббанк», який підтримав доводи апеляційної скарги, відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 та представника відповідача ОСОБА_3, які заперечували проти доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заперечень на неї, заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПАТ «УкрСиббанк»підлягає відхиленню з наступних підстав. Судом встановлено, що 20 лютого 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 11119715000 на одержання кредитних коштів в сумі 19 109,00 дол. США, що еквівалентно 151 500 грн., зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13 % річних строком до 19 лютого 2009 року. Відповідно до п.2.1 кредитного договору в забезпечення виконання зобов’язань позичальником ОСОБА_3, між АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_4, ОСОБА_5 20 лютого 2007 року укладено договора поруки №11119715000-ІІ/І та №11119715000-ІІ/2. У зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань за кредитним договором станом на 11.03.2010 року утворилася заборгованість за кредитним договором в розмірі 8 538, 20 грн., щодо стягнення якої виник спір. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк», суд першої інстанції виходив з того, що збільшення відсоткової ставки по кредиту проведено банком в односторонньому порядку без додержання порядку, встановленого кредитним договором та договорами поруки, та відсутності в зв`язку з цим у позивача права вимоги стягнення з відповідачів простроченої заборгованості, пені за несвоєчасне погашення кредиту та процентів із застосуванням відсоткової ставки у розмірі 26%. Колегія суду погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Як вбачається з кредитного договору, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк»та ОСОБА_3, Банк може збільшити розмір процентної ставки по кредиту без укладення угоди про внесення змін до договору. При цьому п. 9.2 договору передбачено обов`язок Банку повідомити позивальника про встановлення нової процентної ставки не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення, шляхом направлення поштою відповідного рекомендованого листа за адресою позичальника, що вказана в п. 12 цього договору, тобто: м.Кривий Ріг, вул.Калініна,4. Посилання представника позивача на правомірність дій Банку при застосуванні нової процентної ставки по кредиту, оскільки ОСОБА_3 був повідомленний про підвищення процентної ставки за кредитним договором з 12 березня 2008 року (а.с. 205-207), суд не бере до уваги, так як зазначеним повідомленням ПАТ «УкрСиббанк»попередив ОСОБА_3 про можливе підвищення відсотків за користування кредитом в разі порушення умов кредитної дисципліни, а не як передбачено п.9.2 Договору, попередив про встановлення нової процентної ставки. Нова процентна ставка була запроваджена ПАТ «УкрСиббанк»з 31.07.2008 року, але банк не попередив ОСОБА_3 про її підвищення, та не повідомив останньому новий розмір процентної ставки. Крім того, збільшуючи процентну ставку по кредиту без згоди ОСОБА_4 та ОСОБА_5, ПАТ «УкрСиббанк» порушив п. 2.1 договорів Поруки, відповідно до якого кредитор не вправі без згоди Поручителя змінювати умови Основого договору, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності Поручителя, що тягне за собою припинення поруки (ч.1 ст. 559 ЦК України). Посилання в апеляційній скарзі на п.1.2 Договорів поруки, в яких зазначено, що поручителю добре відомі усі умови Кредитного договору, зокрема сума основного договору, термін виконання основного зобов`язання, інші умови основного кредитного договору, як на підставу для стягнення простроченої заборгованості, безпідставні та суперечать вищевикладеному. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності в резолютивній частині розподілу судови витрат суперечать чинному законодавсту, оскільки відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України суд присуджує понесені та документально підтверджені судові витрати стороні, на користь якої ухвалено рішення. Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 1,2), АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», при зверненні до суду сплачено судовий збір та витрати на інформаційно-технічне забезпечення, та в зв`язку з відмовою в задоволенні його позовних вимог, суд не мав підстав для розподілу судових витрат. Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, яке зміні чи скасуванню не підлягає. Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу представника позивача Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» відхилити. Рішення Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рогу від 02 вересня 2010 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касацйійному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. Головуючий: (підпис) Судді: (підписи) Згідно з оригіналом. Суддя-доповідач: В.П.Зубакова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/15349364

Справа №2-253/2010 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 вересня 2010 року. Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого–судді - Бондарєвої О.І. при секретарі - Гаврилюк В.О. за участю представника позивача - Ридош М.М. відповідачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4 представника відповідачів ОСОБА_5, ОСОБА_4 – ОСОБА_6 розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі суду, у місті Кривому Розі, цивільну справу за позовом Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк», в особі Криворізького управління Дніпровського регіонального департаменту АКІБ «УкрСиббанк», який в подальшому змінив найменування на Публічне акціонерне товариство „УкрСиббанк”, до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, - В с т а н о в и в : Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк», в особі Криворізького управління Дніпровського регіонального департаменту АКІБ «УкрСиббанк», який в подальшому змінив найменування на Публічне акціонерне товариство „УкрСиббанк”, (Позивач) 26.05.2009 року звернувся до суду з позовом про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту, під час розгляду справи уточнив свої вимоги, в обґрунтування уточнених вимог зазначив, що 20.02.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_5(Відповвідач №1) був укладений договір про надання споживчого кредиту №11119715000 (кредитний договір), відповідно до умов якого, Відповідач №1 отримав кредитні кошти, в іноземній валюті, у розмірі 19 109,00 дол.США, під 13% річних, строк повернення кредиту не пізніше 20.02.2009 року, якщо тільки не буде застосовано іншого терміну. З метою забезпечення своєчасного виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором, між Позивачем та ОСОБА_3 (Відповідач №2), ОСОБА_4(Відповідач №3) були укладені договори поруки №11119715000-П/1 від 20.02.2007 року та №11119715000-П/2 від 20.02.2007 року - відповідно. Згідно умов яких Відповідачі №2 та №3 зобов’язалися відповідати за виконання Відповідачем №1 договірних зобов’язань по договору про надання споживчого кредиту №11119715000 від 02.02.2007 року. Відповідно до умов кредитного договору Відповідач №1 зобов’язаний повернути кредит у повному обсязі не пізніше 19.02.2009 року, та щомісяця сплачувати проценти за користування кредитними коштами. Крім того, п.7.1. вищезазначеного договору, передбачена відповідальність за порушення строків повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів за користування кредитом, а саме, сплата пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена у іноземній валюті, яка нараховується починаючи з 32 календарного дня з дати порушення Позичальником терміну виконання грошового зобовязання, за кожен день просточення. Відповідач №1 зобов’язання за кредитним договором своєчасно не виконував, в строки, обумовлені в кредитному договорі кредит та проценти за його користування не сплачував. У зв'язку з неналежним виконанням Відповідачем №1 своїх зобов’язань, керуючись Розділом 5. кредитного договору, Відповідачам, як солідарним боржникам, були надіслані вимоги про негайне погашення простроченої заборгованості. Однак, до сьогодення кредитні кошти Позивачу не повернуті, тому просять суд стягнути з Відповідачів у солідарному порядку, заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №11119715000 від 20.02.2007 року, яка станом на 11.03.2010 року, складає: 8 538,20 грн., з яких: - прострочена заборгованість по кредиту – 505,70 дол. США - пеня за несвоєчасне погашення кредиту ( 11.03.2009 – 11.03.2010 ) - 533,04 дол.США - пеня за несвоєчасне погашення процентів (11.03.2009 – 01.03.2010) – 30,88 дол.США Всього: 1069,62 дол.США (505,70 + 533,04 +30,88), що по курсу НБУ станом на 11.03.2010р. є еквівалентом 8 538,20 грн.) Крім того, позивач просить суд стягнути з Відповідачів витрати по справі. У судовому засіданні представник позивача Ридош М.М. підтримав уточнені позовні вимоги Банку, просив суд задовольнити позов у повному обсязі. Відповідач №1 правом присутності у судовому засіданні не скористався. Представник Відповідача №1 - ОСОБА_6 уточнені позовні вимоги не визнала, суду пояснила, що нею не заперечується факт укладення ОСОБА_5 кредитного договору з Позивачем, та факт оримання останім кредитних коштів у розмірі 19 109,00 дол.США. Умовами кредитного договору передбачалась сплата відсотків у розмірі 13% річних щомісяця на суму залишку заборгованості за кредитом, однак, Позивач, всупереч договірних зобов’язань, в одностороньому порядку, не повідомивши Позичальника, з 31.07.2008 року збільшив відсоткову ставку з 13% до 26% річних, що призвело до збільшення об’єму відповідальності останього. Відповідно до розрахунків, наданих представаником Відповідача №1, Позичальник станом на 01.03.2010 року, враховуючи сплату відсотків у розмірі 13% річних, заборгованості перед Позивачем не має. Не визнаються також вимоги щодо стягнення пені, оскільки в уточненому розрахунку наведенно період з 11.03.2009р. по 11.03.2010р., а нарахування призводиться не за 365 календарних днів (календарний рік), а за 662 дні, просила суд в задоволенні позову відмовити. Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4, та представник відповідачки ОСОБА_4 – ОСОБА_6, кожен окремо уточнені позовні вимоги не визнали, просили суд в задоволенні позову відмовити, оскільки відповідно до умов договорів поруки, укладених між Відповідачами-поручителями, остані зобов’язалися відповідати за виконання Відповідачем-позичальником договірних зобов’язань по договору про надання споживчого кредиту №11119715000 від 20.02.2007 року. Відповідно до п.2.1. Договорів поруки, кредитор (Позивач) не вправі без згоди Поручителів змінювати умови кредитного договору, внаслідок чого збільшується обсяг їх відповідальності. Однак, Позивач в одностороньому порядку, без їх згоди, підвищив відсоткову ставку за кредитним договором з 13% до 26%, що дає підстави, відповідно до ч.1 ст.559 ЦК України, вважати поруку – припиненою. Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідачів №1 та №3 – ОСОБА_6, відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає за необхідне у задоволенні уточнених позовних вимог - відмовити, з наступних підстав. Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини. Так, 20.02.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», який в подальшому змінив найменування на Публічне акціонерне товариство „УкрСиббанк” та ОСОБА_5 (Відповідач №1) був укладений договір про надання споживчого кредиту №11119715000, відповідно до умов якого, Відповідач №1 отримав кредитні кошти, в іноземній валюті, у розмірі 19 109,00 дол.США, під 13,0% річних, строк повернення кредиту не пізніше 19.02.2009 року, якщо тільки не буде застосовано іншого терміну , що підтверджується копією укладенного договору (а.с.8-10), та не заперечується сторонами. Відповідно до умов укладеного договору Відповідач №1 зобов’язаний повернути кредит у повному обсязі не пізніше 19.02.2009 року, та щомісяця сплачувати частку кредиту та проценти за користування кредитними коштами. Пунктом 9.2. укладеного договору передбачена зміна процентної ставки в сторону збільшення у разі порушення Позичальником кредитної дисціплини (належного виконання умов Договору). Процедура повідомлення передбачає, що Банк не пізніше ніж за 14 календарних днів до дня зміни розміру процентної ставки в сторону збільшення повідомляє Позичальника про встановлення нової процентної ставки, із зазначенням її розміру та дати початку дії такої ставки, шляхои направлення поштою відповідного рекомендованого листа (повідомлення банку) за адресою Позичальника. Крім того, п.7.1. вищезазначеного договору, передбачена відповідальність за порушення строків повернення кредиту (всієї суми або його частини) та/або термінів сплати процентів за користування кредитом, а саме, сплата пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від гривневого еквіваленту суми простроченого платежу, сума якого (еквіваленту) розраховується за офіційним обмінним курсом НБУ гривні до валюти заборгованості станом на дату нарахування такої пені, якщо сума такої заборгованості виражена у іноземній валюті, яка нараховується починаючи з 32 календарного дня з дати порушення Позичальником терміну виконання грошового зобовязання, за кожен день просточення, ... але в будь-якому випадку такий розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений чинним законодавством України на момент її нарахування. Згідно до вимог ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. У відповідності до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Проте Позивач не довів, що рекомендований лист про встановлення нової процентної ставки вручено Позичальнику, що позбавило останього звернутися до Банку з письмовим повідомленням (відповідь) про свою незгоду із новою ставкою (п.9.2). Як вбачається із розрахунку заборгованості за кредитним договором, сума неповернутих коштів, станом на 11.03.2010 року, становить: 8 538,20 грн., з яких: - прострочена заборгованість по кредиту – 505,70 дол. США - пеня за несвоєчасне погашення кредиту ( 11.03.2009 – 11.03.2010 ) - 533,04 дол.США - пеня за несвоєчасне погашення процентів (11.03.2009 – 01.03.2010) – 30,88 дол.США всього: 1069,62 дол.США (505,70 + 533,04 +30,88), що по курсу НБУ станом на 11.03.2010р. є еквівалентом 8 538,20 грн.), де з 31.07.2008 року застосовується нарахування відсотків за збільшеною процентною ставкою у розмірі - 26% річних ; пеня нараховується за період часу з 11.03.2009р. по 11.03.2010р. – щодо несовєчасної сплати кредитних коштів, хоча сумарна кількість днів складає – 662 дня; щодо несовєчасної сплати відсотків за період часу з 11.03.2009р. по 01.03.2010р., однак сумарна кількість днів складає – 549 днів. Таким чином, зважаючи на неможливість ґрунтування доказування на припущеннях, встановити суму заборгованості за кредитним договором (нарахування відсотків за встановленою у Договорі процентою ставкою у розмірі 13% річних та нарахування пені згідно до приписів п.1 ч.2 ст.258 ЦК УКрапїни) неможливо, що має наслідком відмову у задоволенні позову в цій частині. На думку суду, у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості з поручителів, як солідарних боржників, слід відмовити, оскільки, як убачається з матеріалів справи ОСОБА_3(Відповідач №2) та ОСОБА_4(Відповідач №3) є поручителями щодо виконання Договору про надання споживчого кредиту №11119715000 від 20.02.2007 року, в якому викладені умови та зобов’язання сторін (а.с.12,13). Згідно вимог ч.1 ст.559 ЦК України порука припиняється з припиненям забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. З 31.07.2007 року Позивач в одностороньому порядку, збільшив відсоткову ставку за користування кредитними коштами з 13% річних до 26% річних, тобто обсяг відповідальності поручителів пред Позивачем суттєво збільшився. Відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦК України, Позивачем не надано доказів тих обставин, що поручителі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 давали згоду на зміну зобов’язань по кредитному договору та продовдження дії договорів поруки на нових умовах, пов’язанних зі збільшенням їх відповідальності, як поручителів, тому зазначені обставини відповідно до вимог ч.1 ст.559 ЦК України припиняють дію названих договорів. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.258 ч.2 п.1, 559 ч.1 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 15, 57, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,- В И Р І Ш И В : У задоволенні уточненихї позовних вимог Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк», в особі Криворізького управління Дніпровського регіонального департаменту АКІБ «УкрСиббанк», який в подальшому змінив найменування на Публічне акціонерне товариство „УкрСиббанк”, до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення суми заборгованості за договором про надання споживчого кредиту – відмовити. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копїї цього рішення. Суддя: О.І.Бондарєва http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11424810

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого Кузнєцова В.О., Суддів: Ізмайлової Т.Л., Мартинюка В.І., Кадєтової О.В., Мостової Г.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про видачу виконавчого документа на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 червня 2011 року,- в с т а н о в и л а: ПАТ «Альфа-Банк» звернулося до суду з заявою про видачу виконавчого документа за рішенням третейського суду, посилаючись на те, що 10 грудня 2009 року Постійно діючим третейським судом при Всеукраїнській громадській організації «Всеукраїнський фінансовий союз» ухвалено рішення по справі за його позовом до ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3. про стягнення заборгованості за кредитним договором. Оскільки відповідачі не здійснюють ніяких дій для виконання рішення третейського суду, ПАТ «Альфа-Банк» просив видати виконавчий документ для примусового виконання зазначеного рішення. Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 червня 2010 року заяву ПАТ «Альфа-Банк» про видачу виконавчого документа задоволено. Ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 17 червня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_1. на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 червня 2010 року повернута заявнику. У касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 червня 2011 року, посилаючись на порушення норм процесуального права, та направити справу для розгляду до апеляційного суду. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Повертаючи апеляційну скаргу ОСОБА_1. суд апеляційної інстанції виходив з того, що ухвала Новозаводського районного суду м. Чернігова від 11 червня 2010 року про видачу виконавчого документа відповідно до ч. 3 ст. 389-11 ЦПК України не підлягає апеляційному оскарженню. Проте, повністю погодитися з такими висновками не можна. Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно з п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2010 року № 12-рп/2010 судове рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у випадках, коли закон не містить прямої заборони на таке оскарження. У своїй апеляційній скарзі на ухвалу суду про видачу виконавчого документа на виконання рішення третейського суду ОСОБА_1. посилався на те, що оскаржувана ухвала зачіпає його інтереси, оскільки рішення третейського суду прийняте з порушенням вимог ст.ст. 16-19 Закону України «Про третейські суди». Апеляційний суд на зазначене посилання уваги не звернув та належної оцінки йому не дав, дійшовши помилкового висновку про те, що ухвала суду про видачу виконавчого документа не може бути оскаржена в апеляційному порядку. Крім того, виходячи з принципу верховенства права, положень ст.ст. 21, 22 Конституції України щодо непорушності конституційних прав особи, положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує права особи на доступ до суду і справедливий розгляд його справи судом, та положень ст. ст. 3, 15 ЦК України, ст.ст. 1, 3, 4 ЦПК України щодо права особи на судовий захист цивільного права та інтересу, очевидним стає висновок про пріоритетність права особи на судовий захист цивільних прав та інтересів, у тому числі шляхом оскарження дій і рішень. За таких обставин ухвала Апеляційного суду Чернігівської області від 17 червня 2011 року підлягає скасуванню з передачею питання про прийняття апеляційної скарги на новий апеляційний розгляд. Керуючись статтями 336, 338, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 17 червня 2011 року скасувати, питання про прийняття апеляційної скарги передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Кузнєцов В.О. Судді: Ізмайлова Т.Л. Кадєтова О.В. Мартинюк В.І. Мостова Г.І. http://reyestr.court.gov.ua/Review/20206539

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 7 грудня 2011 року м.Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Сімоненко В.М. суддів: Гончара В.П., Дербенцевої Т.П. Олійник А.С., Ступак О.В. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до акціонерного комерційного банку соціального розвитку “Укрсоцбанк”, третя особа – ОСОБА_4 банк України, про визнання кредитного договору недійсним; за касаційною скаргою ОСОБА_3, поданою через представника, на ухвалу Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 3 вересня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 листопада 2010 року, в с т а н о в и л а: Ухвалою Центрального районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 3 вересня 2010 року, залишеної без змін ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 листопада 2010 року, позовну заяву ОСОБА_3 до Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», третя особа - ОСОБА_4 України про визнання недійсним договору залишено без розгляду . В касаційній скарзі ОСОБА_3 порушує питання про скасування ухвал судів першої та апеляційної інстанції, направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає задоволенню. Відповідно до пункту 6 частини 1 ст.207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо між сторонами укладено договір при передачу спору на вирішення до третейського суду і від відповідача надійшло до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами заперечення проти вирішення спор в суді. Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що кредитним договором обумовлено, що усі спори між сторонами договору вирішуються в Третейському суді, банк подав заяву про залишення позову без розгляду, а тому у відповідності до п.6 ч.1 ст.207 ЦПК України позов залишається без розгляду. З таким висновком погодитися не можна, виходячи з наступного. Судами встановлено, що 30.05.2008 року між сторонами по справі укладений договір кредиту № 61/08. Відповідно до положень п. п. 6.1, 6.2 договору всі спори і непорозуміння, які можуть виникнути у зв'язку з укладанням та виконанням положень цього Договору вирішуються шляхом переговорів між сторонами на рівні уповноважених представників. У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони домовляються про те, що спір розглядається Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків. Позивачкою заявлений позов про визнання недійсним кредитного договору в цілому. Третейська угода міститься в п.п.6.1, 6.2 ст.6 кредитного договору, тобто є невід»ємною частиною договору. В разі, якщо позов ОСОБА_3 буде задоволений, договір може бути визнаний недійсним, в тому числі і в частині третейської угоди. З огляду на викладене, позов необхідно розглядати в суді загальної юрисдикції. За таких обставин суд безпідставно дійшов висновку про залишення позову без розгляду, на що не звернув уваги апеляційний суд. З огляду на викладене, у відповідності до ст. 342 ЦПК України оскаржувані ухвали підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст. 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_3, подану через представника, задовольнити . Ухвалу Центрального районного суду м.Сімферополя Автономної Республіки Крим від 3 вересня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 16 листопада 2010 року скасувати, справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий Сімоненко В.М. Судді: Гончар В.П. Дербенцева Т.П. Олійник А.С. Ступак О.В. http://reyestr.court.gov.ua/Review/20211205

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 грудня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Мартинюка В.І., Мостової Г.І., - розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, за касаційною скаргою ОСОБА_1 в частині оскарження ухвали апеляційного суду Чернігівської області від 07 квітня 2011 року, в с т а н о в и л а: У лютому 2011 року ПАТ «Альфа-Банк» звернувся у суд із заявою про видачу виконавчого листа на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз». Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 березня 2011 року задоволено заяву ПАТ «Альфа-Банк» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду. Ухвалено видати ПАТ «Альфа-Банк» виконавчий лист на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 14 квітня 2010 року по цивільній справі № 234-8/34/10 третейського суду. Ухвалою судді апеляційного суду Чернігівської області від 07 квітня 2011 року повернуто апеляційну скаргу ОСОБА_1 на вищенаведену ухвалу районного суду. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 07 квітня 2011 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Постановляючи оскаржувану ухвалу, апеляційний суд виходив з того, що положеннями ст. 293 ЦПК України встановлено вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, а тому оскарження ухвали про видачу виконавчого листа в апеляційному суді чинним законодавством не передбачено з огляду на те, що така ухвала у ст. 293 ЦПК України прямо не зазначена. Проте, погодитися з такими висновками апеляційного суду не можна. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне. Як вбачається із матеріалів справи, 14 квітня 2010 року Постійно діючим третейським судом при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» прийнято рішення у справі за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким частково задоволено позовні вимоги. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором у загальній сумі 1953162,32 грн. та витрати по сплаті третейського збору у розмірі 99,29 грн. Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 04 березня 2011 року задоволено заяву ПАТ «Альфа-Банк» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду. Ухвалено видати ПАТ «Альфа-Банк» виконавчий лист на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 14 квітня 2010 року по цивільній справі № 234-8/34/10 третейського суду. Ухвалою судді апеляційного суду Чернігівської області від 07 квітня 2011 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на вказану вище ухвалу районного суду повернуто апелянту як таку, що не підлягає оскарженню в апеляційному порядку на підставі положень ст. 293 ЦПК України. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно з п.8 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року за №3-рп/2010 судове рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у випадках, коли закон не містить прямої заборони на таке оскарження. Узагальнюючи роз’яснення, надані Конституційним Судом України, положення ч. 1 ст. 293 ЦПК України необхідно розуміти як таке, що передбачає право оскаржувати окремо від рішення суду в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, за виключенням встановлення положеннями ЦПК України прямої заборони такого оскарження. У статті 293 ЦПК України наведено перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. У пункті 33 частини першої цієї статті Кодексу визначено можливість апеляційного оскарження ухвали суду щодо повернення заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою місцевого суду від 04 березня 2011 року задоволено заяву ПАТ «Альфа-Банк» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду. За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що оскарження такої ухвали в апеляційному порядку законодавством не передбачено є таким, що не ґрунтується на законі. Враховуючи викладене, ухвала суду апеляційної інстанції Чернігівської області від 07 квітня 2011 року про повернення апеляційної скарги підлягає до скасування з передачею справи до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги. Відповідно до ст. 342 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення. Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу апеляційного суду Чернігівської області від 07 квітня 2011 року скасувати, а справу за заявою Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду направити до апеляційного суду для вирішення питання про прийняття апеляційної скарги. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді : Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова В.І. Мартинюк Г.І. Мостова http://reyestr.court.gov.ua/Review/20205033