ANTIRAID

Тут вопрос в другом. Если Вы хотите обязать нотариуса совершить действия он также должен быть ответчиком, за последний год таких определений ВСУ и ВССУГУД довольно много. Если в Вашем иске такого не было, то обратитесь к другому нотариусу, тем более сейчас праздники и Вашего нотариуса скорее всего нет на месте (я именно так понял). Может у другого это будет стоить дороже, но сделать он такие действия сможет.

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ УХВАЛА "07" вересня 2011 р. м. Київ К/9991/4318/11 Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Ситникова О.Ф., Мойсюка М.І., Мороз ЛЛ., Лиски Т.О., Чумаченко Т.А. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про визнання частково недійсною постанови від 03.12.2009 року за касаційними скаргами Кабінету Міністрів України, ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2011 року, - в с т а н о в и в : Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2011 року залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2010 року, якою адміністративний позов задоволено частково, а саме: визнано незаконним та нечинним п. 31 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. № 1342, в частині аб. 1 у разі повної або часткової несплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування оператор має право перешкоджати виїзду транспортного засобу з майданчика шляхом застосування спеціальних пристроїв-шлагбаумів або технічних засобів для перешкоджання виїзду. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Ухвалою Окружного адміністративного суду від 22 квітня 2010 року задоволено клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову та зупинено дію абз. 1 п. 31 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1342 "Про затвердження Правил паркування транспортних засобів" у разі повної або часткової несплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування оператор має право перешкоджати виїзду транспортного засобу з майданчика шляхом застосування спеціальних пристроїв - шлагбаумів або технічних засобів для перешкоджання виїзду. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій Кабінет Міністрів України звернувся до суду з касаційною скаргою, в який просить скасувати рішення суду попередніх інстанцій та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень. Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій ОСОБА_1 звернувся до суду з касаційною скаргою, в який просить скасувати рішення суду попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень. Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів, в межах ст. 220 КАС України, дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення з таких підстав. Судом апеляційної інстанції встановлено, що 3 грудня 2009 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1342 "Про затвердження Правил паркування транспортних засобів". Згідно з п. 5 Правил паркування може бути платним або безоплатним відповідно до рішення органу місцевого самоврядування або оператора. Відповідно до п. 25 Правил оператор не несе відповідальності за збереження транспортних засобів, розміщених на майданчиках для паркування. Абзацами 3 та 5 п. 26 Правил передбачено, що користувач зобов'язаний: сплатити збір за паркування та вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування; після закінчення часу паркування, за який сплачено, звільнити місце паркування або сплатити збір за паркування та вартість послуг з утримання майданчика для платного паркування за час фактичного паркування. Допускається безоплатна стоянка транспортного засобу протягом 10 хвилин після закінчення часу паркування, за який сплачено. Згідно з п. 30 Правил під час паркування на майданчику для платного паркування користувач сплачує збір за паркування, розмір якого встановлюється органами місцевого самоврядування згідно із законом, а також вартість надання послуг з утримання майданчиків для платного паркування. Вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування сплачується користувачем за кожну годину паркування згідно з тарифом, установленим (погодженим) виконавчими органами сільських, селищних, міських рад у порядку і межах, визначених законодавством, з урахуванням переліку основних послуг. Згідно з аб. 1, 7 та 8 п. 31 Правил у разі повної або часткової несплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування оператор має право перешкоджати виїзду транспортного засобу з майданчика шляхом застосування спеціальних пристроїв-шлагбаумів або технічних засобів для перешкоджання виїзду. Після перевірки сплати користувачем збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування, а також вартості застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду представник оператора зобов'язаний усунути перешкоду для виїзду транспортного засобу з майданчика. Вартість застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду розраховується за методикою, затвердженою Мінжитлокомунгоспом. У разі прибуття представника оператора на звернення користувача пізніше, ніж через одну годину, користувач має право не сплачувати вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування. Згідно з п. 32 Правил, якщо користувач відмовився сплатити збір за паркування та вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування, а також вартість застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду, представник оператора складає відповідний акт за формою, встановленою Мінжитлокомунгоспом, який підписують два свідки, користувач та представник оператора, і усуває перешкоду для виїзду транспортного засобу з майданчика. У такому разі питання сплати збору за паркування та вартості послуг з утримання майданчиків для платного паркування, а також вартості застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду з майданчика вирішується у судовому порядку. Згідно п. 4 Правил передбачено, що оператором є суб'єкт господарювання, який здійснює обладнання і утримання майданчика для паркування. Тобто, як вірно вказано судом першої інстанції, оператор є суб'єктом господарювання, який здійснює обладнання і утримання майданчика для паркування як вид господарської діяльності, і має право на отримання відповідної плати за надання вказаних послуг. Перераховуючи збір за паркування до місцевого бюджету, оператор отримує вартість послуг з утримання майданчиків для платного паркування в якості оплати наданих ним послуг, і у випадку користування платним майданчиком для паркування особа оплачує вартість цієї послуги як і вартість будь-якої іншої послуги, що надається суб'єктами господарювання в будь-якій іншій галузі. Враховуючи викладене та те, що законодавство не містить обов'язку держави в особі її уповноважених органів здійснювати обладнання і утримання майданчиків для паркування саме за рахунок збору за паркування, податку з власників транспортних засобів або інших податків, зборів та обов'язкових платежів, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що позовні вимоги щодо незаконності впровадження КМУ вказаного платежу є необґрунтованими. Також вірним є висновок про безпідставність позовних вимог в частині скасування п. 25 вищевказаних правил, так як п. 25 не передбачає відповідальності оператора за схоронність транспортного засобу (саме у такому значенні вжито термін "збереження"). Оскільки оператор згідно Правил не надає послуги зі збереження майна (охоронні послуги), то до обов'язків оператора не може бути віднесено надання таких послуг. Отже, з врахуванням того, що ст. 52-1 Закону України "Про дорожній рух" передбачено право Кабінету Міністрів України встановлювати правила паркування транспортних засобів, то судами попередніх інстанцій правомірно відмовлено в задоволенні позову щодо встановлення (визнання) відсутності компетенції (повноважень) відповідача на видання/прийняття оскаржуваної постанови. Так само колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком щодо визнання незаконним та нечинним п. 31 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 р. № 1342, в частині аб. 1, так як Кабінет Міністрів України наділив правом тимчасово затримувати транспортні засоби осіб, не уповноважених на це законами України, та у випадку, не передбаченому законами України, що свідчить про порушення вимог законності при прийнятті п. 31 Правил. Так, відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 319 ЦК України власникові гарантується право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Станом на день прийняття рішення по справі жодним законом України подібного права не передбачено. Подібним правом наділені лише уповноважені особи Державтоінспекції згідно ч. 2 ст. 52-1 Закону України "Про дорожній рух" та положень КУпАП. Вимоги позивача щодо зобов'язати відповідача, за відсутності на те законних повноважень (компетенції) утриматись від прийняття в майбутньому нормативно-правових актів (в т. ч. розпоряджень, постанов, які матимуть аналогічні за змістом норми, що передбачені п. 31 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою № 1342 також не підлягають задоволенню, так як так як судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання, а не обмежувати волю виконавчого органу в майбутньому змінювати правове регулювання суспільних відносин. Також колегія погоджується з тим, що інші положення п. 31 та п. 32 Правил є похідними від загального права, передбаченого аб. 1 п. 31, тому не можуть бути застосовані за умови визнання його незаконним та нечинним, так як за своєю правовою природою цей платіж є відшкодуванням оператору понесених ним витрат на застосування технічних засобів для перешкоджання виїзду, тобто платежем, що не передбачає отримання прибутку, проте включає в себе фактично понесені витрати. Що стосується ухвали про забезпечення позову то колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання про зупинення дії абз. 1 п. 31 постанови Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1342 «Про затвердження Правил паркування транспортних засобів», у зв’язку з наявності явної протиправності вказаного пункту Правил шляхом встановлення обмеження у користуванні транспортним засобом у спосіб, передбачений законами України, а також з урахуванням існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача та захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів. Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, вважає, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2010 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2011 року ґрунтуються на вірно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, доводи викладені в касаційній скарзі не спростовують висновків суду попередніх інстанцій, тому підстави для скасування або зміни рішення відсутні. Відповідно до ч.1 ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Керуючись ст.ст.220, 220-1, 223, 224, 231 КАС України, - у х в а л и в : Касаційні скарги Кабінету Міністрів України, ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2011 року –без змін. Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає. Судді Суддя О.Ф. Ситников http://reyestr.court.gov.ua/Review/18455346

В решении біло указано обязательство именно этого нотариуса снять арест? Нотариус был ответчиком?

От всего сердца поздравляю Всех форумчан их друзей и близких с наступившим Новым сказочным годом. Это единственный год символом, которого является сказочное животное, к тому же он самый сильный. Поэтому желаю всем здоровья, счастья, любви и мудрости в наступившем году. И как показывает история, правда всегда побеждает. Очень рекомендую выделить немножко времени и послушать бессмертную мудрость Омар Хаяма: Бытует мнение, что счастье - это дар…а мудрость – боль ошибок гонорар. Когда мы точно знали, где найдем, и точно знали бы, где это потеряем, не стали бы из искры бы раздувать пожар. Я часто в вечерних молитвах просил: «Отец мироздания, молю, Я часто жалею о чем говорил И редко о том, что молчу». Друзей льстивых речей хвалебные оды, Как правило, нас развращают… Угрозы врага и плохая погода Нас лечат, трезвят, исправляют. Кто счастье не ценит - тот близок к несчастью, кто время не ценит - к забвению. Нам вторил пророк: «не забудьте урок, кому все обязаны своим появлением». Я вижу во сне белоснежные блики, как рой паутины, окутав меня, Пытают как будто ищут признание, забыв, что давно приручили меня. Я крик аллегории слышу так четко, Как слоган молитвы заучен. Кто агнецом станет на закланье Божьем? А кто самодержцем могучим? Когда б мы культурой своей дорожили, Не дав приземлиться пороку На головы наши, на площадки раздумий, Не дай прозвучать злому року. Великая победа, что знает человечество Победа не над смертью и верь не над судьбой Вам засчитал очко судья, что судит суд небесный Только одну победу - победу над собой. Когда в поступках, действиях в своих ты чист, Когда тебе в пророчески все абсолютно ясно, Когда прозрачно чистою душой слагаешь стих, Понятно чистому: Все абсолютно грязно. Однажды мне приснился сон, Где я - любимчик Бога, Где властью услужением и лестью окружен, Где мог повергнуть в прах любого. Средь них пытался я найти друзей Под тяжким грузом власти бремени… Однажды мудрость мысли я постиг: Друзья - лишь мелкие воришки, отпущены во мне Богом времени. Когда мы видим горизонт - мы видим грань земли и неба… Как нам понять? И где найти ответ? Где миг души покой и где найти тот край, насущный хлеба? Нас учит жизнь пройти дорогу чести, Не искушаясь на момент лжи, Чтоб различить смогли б мы дифирамбы лести, Чтоб не налили сами яд в сосуд души. Все покупается и продается И жизнь откровенно над нами смеется. Мы не годуем, мы возмущаемся, Но продаемся и покупаемся. История любви у всех бывает разной… Бывает пылкая… Бывает грустной…Бывает и несчастной… Бывает так, что чувства через мозг пролезть не могут от сомнений. Что уберег, все что нажил - то и получишь без сомнений. Я повествую только о своем: Что в жизни много разного, и в нем Мы усмотреть должны все краски бытия и быта, Чтоб не остаться у разбитого корыта. Нам жизнь всегда подарит шанс: Кого любить, кого нам ненавидеть дружно. И, главное, поверьте мне - не спутать реверанс, Чтобы не кланяться тому, кому не нужно. Любить и быть любимым - это счастье, Вы берегите от простых ненастий. И взяв бразды любви совместно жадно в руки, Не отпускайте никогда, даже живя в разлуке… Нам жизнь подарит много испытаний, Подарит море счастья и не простых скитаний. Так помните - храните ваши чувства, Чтоб не остаться одиноким в час безумства, безрассудства. Желаю счастья всем, кто любит и любим… Ведь жизнь без красок делает безликим И мир, и жизнь, и радость, и любовь. Любите, чтобы вас любили вновь… И еще раз ВСЕХ с наступившим новым годом.

Уважаемая Наталья, Очень жаль, что Вы с таким настроением входите в новый год. Вас также с наступившим, если Вам не нравиться сайт Вы всегда можете обратиться за помощью на другие интернет-ресурсы. На этом сайте консультации предоставляются бесплатно. Люди делятся своими советами и опытом, и если Вам не ответили это не повод поливать всех грязью. Не знаю, кто у Вас тут требовал деньги. Если такое было - напишите. Помимо этого Вы указали, что уже 2 года на сайте и за последний год Вы ничего полезного для себя не нашли. На это хочу ответить, что Вы зарегистрировались 12.3.2011 и то, что Вы уже два года "ничего не находите" и никуда не уходите с сайта тоже показатель. К тому же если ознакомится с историей Ваших обращений, открытых тем и т.д., то мягко говоря, Ваши заявления не соответствуют действительности. Вам неоднократно предоставлялись консультации и советы посетителями сайта. Хотите получить профессиональный совет, обращайтесь к специалистам. Теперь отвечу на Ваши вопросы: 1. Если Вы взяли деньги их нужно вернуть, а не уклоняться от исполнения обязательств. Если Вы не согласны с суммой задолженности то Вы можете ее оспорить в суде подготовив соответствующий иск и расчеты. Обращаю Ваше внимание, что признав договор недействительным деньги все равно нужно возвращать, хотя бы в той сумме которую брали. Судя по всему Вы сразу так сделать не сможете, то и смысла в такой борьбе особо нет. 2. По Вашим неоднократным обращениям прослеживается, что у Вас несколько кредитов в банках и кредитных союзах, конечно если Вы не предоставляете услуги своим знакомым. Поэтому советую выберите наименьший и начните постепенно погашать. В принципе, в скором времени ожидается принятие закона согласно которого размер задолженности будет ограничен предметом залога. Залог будет реализован и остаток долга списан. В России в прошлом месяце такой закон принят. Можно постараться дождаться этого времени. 3. В связи с тем, что банк отозвал надпись - если было уже открыто по ней исполнительное производство, то с Вас ГИС еще должна будет удержать 10% от суммы указанной в исполнительной надписи. Поэтому рекомендую признать ее не подлежащей исполнению, тогда у ГИСа будут отсутствовать основания взыскивать с Вас эти 10%. 4. Относительно 9200 гривен, такого в законе нет, это просто практика принятая в ГИСе. В законе об исполнительном производстве указано: Стаття 52. Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника 7. У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника. Законом о госбюджете установлена на 2012 год минимальная заработная плата в месячном размере: с 1 января - 1073 грн, с 1 апреля - 1094 грн, с 1 июля - 1102 грн, с 1 октября - 1118 грн, с 1 декабря - 1134 грн; Т.е. если в решении суда не указано обращение взыскания, то с 01.01.2012 эта сумма 10 730 грн. На квартиру могут обратить взыскание и при меньшем долге в случае наличия решения суда по этому поводу. И Вы вроде бы отменяли заочное решение. Вам его отменили или нет? И самое главное, извинитесь перед посетителями сайта, которые неоднократно, тратя свое время, Вам помогали довольно дельными советами и не нужно мне угрожать Надеюсь договорились.

Я так не думаю. Исполнительных надписей осуществленных до вступления данного закона в силу достаточно. Тем более, что этот закон не распространяется на договора заключенные ранее

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 листопада 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: Головуючого: Сімоненко В.М., суддів: Амеліна В.І., Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О., Олійник А.С., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Перша українська фінансова компанія», відділ у справах громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб Павлоградського МВ УМВС України в Дніпропетровській області про звернення стягнення на майно, виселення за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання угоди недійсною за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 квітня 2011 року, в с т а н о в и л а: ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості із кредитного договору. Посилався на те, що 24 грудня 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір, згідно з яким ОСОБА_6 отримав кредит на суму 24 000 доларів США на строк до 23 грудня 2027 року із сплатою відсотків в розмірі 9, 96 %. У забезпечення виконання зобов’язання між сторонами укладено договір іпотеки, згідно з умовами якого відповідач надав в іпотеку належний йому на праві власності житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Боржник не виконує зобов’язання за кредитним договором, станом на 9 березня 2010 року утворилась заборгованість в розмірі 38 324, 44 долара США, яка складається з основного боргу, відсотків за користування кредитом, комісії та пені. З огляду на наведене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу житлового будинку з наданням кредитору повноважень на укладення договору купівлі-продажу з отриманням для цього витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майна, а також просив виселити відповідача ОСОБА_6 з будинку. ОСОБА_6 звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання недійсним кредитного договору, мотивуючи вимогу тим, що кошти за кредитним договором він не отримав та вказаний кредитний договір з боку кредитора підписано не уповноваженою на це особою. Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2010 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 квітня 2011 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено у повному обсязі. У задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, незастосування закону, який підлягав застосуванню, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк». Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Так, судом встановлено, що 24 грудня 2007 року між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № DN80FІ0000021, згідно з яким ОСОБА_6 отримав кредит на суму 24000 долара США на строк до 23 грудня 2007 року із сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 9,96 %. На забезпечення виконання зобов’язання між сторонами укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку передано належне ОСОБА_6 майно - житловий будинок АДРЕСА_1. Станом на 9 березня 2010 року ОСОБА_6 допустив заборгованість за кредитним договором та у добровільному порядку її не погашає. Звертаючись до суду з позовом, ПАТ КБ «ПриватБанк» послався на наведені вище обставини та просив суд в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки – житловий будинок шляхом його продажу з укладанням від імені ОСОБА_6 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою – покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, з наданням всіх повноважень ПАТ КБ «ПриватБанк», необхідних для укладання договору купівлі-продажу. Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині звернення на предмет іпотеки, суди, керуючись ст. 1054 ЦК України, ч.1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку», виходили з того, що ОСОБА_6 порушив взяті на себе зобов’язання за кредитним договором, що є підставою для звернення стягнення на заставлене майно. Висновки судів в цій частині зроблені з урахуванням встановлених фактичних обставин справи та наданих доказів. Однак рішення суду щодо звернення стягнення на заставлене майно ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до розділу V зазначеного Закону можливо в тому числі шляхом надання іпотекодержателю права на продаж предмета іпотеки. Відповідно до ст. 39 зазначеного Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. Однак, вирішуючи питання про звернення стягнення на заставлене майно, суди зазначених вимог закону не виконали, в порушення ст. 214 ЦПК України усіх необхідних обставин для ухвалення рішення з дотриманням вимог ст. 39 Закону України «Про іпотеку» не встановили, та ухвалили рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи в частині початкової ціни предмета іпотеки, наявності вимог інших кредиторів тощо. Зазначені порушення відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦПК України є підставою для скасування рішення в частині задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. Не може вважатись законним та обґрунтованим у сенсі ст. 213 ЦПК України і рішення судів щодо відмови в позові про визнання кредитного договору недійсним. Звертаючись до суду з позовом, відповідач зазначав, що кошти за договором він не отримав і договір підписано не уповноваженою на це особою. Судами в порушення ст. 212 ЦПК України належним чином зазначені доводи на підставі усіх наданих доказів не перевірено. Відповідно до п.п. 7.1 кредитного договору 24 грудня 2007 року банк зобов’язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом зарахування на поточний рахунок у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 33090 доларів США, у тому числі 24000 доларів США на придбання нерухомості. В якості доказів виконання договору в цій частині суд послався на заяву про видачу готівки від 25 грудня 2007 року (т.1 а.с.249) та заяву про переказ готівки від 22 січня 2008 року (т.1 а.с. 221). Але, визнаючи зазначені кошти кредитними, суд не з’ясував, який статус має рахунок, з якого отримані кошти, яким чином його поповнено та за рахунок яких коштів, з огляду на виконання умов передбачених п. 7 договору. З огляду на викладене судами ухвалені рішення з порушенням ст. 212, 214 ЦПК України та норм матеріального права що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, а тому рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково. Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 квітня 2011 року скасувати. Справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа товариство з обмеженою відповідальністю «Перша українська фінансова компанія», відділ у справах громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб Павлоградського МВ УМВС України в Дніпропетровській області про звернення стягнення на майно, виселення за зустрічним позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання угоди недійсною направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. Сімоненко Судді В.І. Амелін Т.П. Дербенцева С.О. Карпенко А.С. Олійник http://reyestr.court.gov.ua/Review/19512082

Справа № 22-ц-3000/2011 Головуючий у I інстанції – Деркач О.Г. Категорія – цивільна Доповідач - Мамонова О. Є. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2011 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі: головуючого - судді Мамонової О.Є. суддів: Губар В.С., Позігуна М.І. при секретарі: Рачовій І.І. за участю: ОСОБА_5, ОСОБА_6 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 вересня 2011 року по справі за заявою Публічного акціонерного товариства „Альфа – Банк” про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації „Всеукраїнський фінансовий союз” по справі за позовом Публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк” до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и в: В серпні 2011 року ПАТ „Альфа Банк” звернулося до Новозаводського районного суду м. Чернігова із заявою про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації „Всеукраїнський фінансовий союз” від 05 травня 2011 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ПАТ „Альфа Банк” заборгованості за кредитним договором №700007025 у сумі: за кредитом – 36894,98 грн., по відсотках – 428, 44 грн., пені – 62714,25 грн., 100 грн. витрат по сплаті третейського збору. Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 вересня 2011 року задоволено заяву ПАТ "Альфа-Банк". В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржувану ухвалу суду першої інстанції скасувати, посилаючись на те, що судом першої інстанції не були об’єктивно враховано всі обставини, що мають значення для справи та невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд не мав законних підстав для видачі виконавчого документа на підставі рішення третейського суду, оскільки, в порушення вимог ч. 3 ст. 51 Закону України „Про третейські суди” та ч. 3 ст. 105 Регламенту третейського суду, третейський розгляд справи відбувся за відсутності відповідача ОСОБА_5, а тому фактично було вирішено питання про права та обов’язки особи, яка не брала участь у справі. Вислухавши суддю-доповідача, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду – скасуванню, виходячи із наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов”язковою підставою для скасування судового рішення. Постановляючи ухвалу про задоволення заяви ПАТ „Альфа Банк” про видачу виконавчого документу на підставі рішення третейського суду, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні правові підстави для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, які передбачені ст. 389-10 ЦПК України. Однак, з таким висновком місцевого суду не може погодитись апеляційний суд через невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права. Згідно п. 2 ч. 6 ст. 56 Закону України «Про третейські суди», п. 2 ч. 1 ст. 389-10 ЦПК України, компетентний суд відмовляє в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, якщо справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону. Апеляційним судом по справі встановлено, що 19 травня 2008 року між ЗАТ «Альфа Банк» та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №700007025, згідно умов якого ОСОБА_5 було надано кредит у сумі 5196,55 дол. США зі сплатою 10,20 % річних та строком повернення до 20.05.2013 року (а.с.11). Пунктом 2.4 вказаного договору визначено цільове призначення кредиту, а саме: придбання транспортного засобу згідно з договором купівлі – продажу, укладеним між позичальником та ТОВ «СІ ЕЙ АВТОМОТІВ» № 1095 від 14.05.2008 року – Chery S11 QQ, 2008 року випуску, сірого кольору, держаний номер НОМЕР_1. Рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації „Всеукраїнський фінансовий союз” від 05 травня 2011 року задоволені позовні вимоги ПАТ „Альфа Банк” до ОСОБА_5 та стягнуто з нього заборгованість за кредитним договором №700007025 у сумі: за кредитом – 36894,98 грн., по відсотках – 428, 44 грн., пені – 62714,25 грн. та 100 грн. витрат по сплаті третейського збору (а.с. 9,10). Пунктами 22, 23 ст.1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено поняття договору споживчого кредиту, права споживача в разі придбання ним продукції у кредит та зазначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Дія вказаних норм Закону України «Про захист прав споживачів», згідно Рішення Конституційного Суду України №15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Таким чином, кредитний договір від 19 травня 2008 року №700007025 укладений між ЗАТ «Альфа Банк» та ОСОБА_5 є договором про надання споживчого кредиту, оскільки згідно його умов цільовим призначенням кредитних коштів є придбання позичальником певної продукції - автомобіля, і дія норм Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється до моменту виконання цього договору. Згідно п. 14 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про третейські суди" зі змінами внесеними Законом України від 3 лютого 2011 року N 2983-VI , який набрав чинності 11.03.2011 року, третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). За таких обставин, Постійно діючий третейський суд при Всеукраїнській Громадській Організації „Всеукраїнський фінансовий союз”, ухваливши своє рішення 05 травня 2011 року по справі за позовом ПАТ „Альфа-Банк” до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, фактично вийшов за межі своєї компетенції, оскільки починаючи з 11.03.2011 року справи у спорах щодо захисту прав споживачів не підвідомчі третейським судам. Викладене у відповідності до приписів п. 2 ч. 6 ст. 56 Закону України «Про третейські суди», п. 2 ч. 1 ст. 389-10 ЦПК України є підставою для відмови у задоволенні заяви про видачу виконавчого документа на підставі рішення третейського суду. Відтак, апеляційний суд, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє нову ухвалу про відмову у задоволенні заяви про видачу виконавчого документа на підставі рішення третейського суду, оскільки суд першої інстанції вирішив питання з порушенням норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 303, 307, 312 ч.1 п.2, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, - УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити. Ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 вересня 2011 року – скасувати. В задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства „Альфа – Банк” про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації „Всеукраїнський фінансовий союз” по справі за позовом Публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк” до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/20108336

Справа № 2-3327/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 грудня 2011 року Ленінський районний суд міста Луганська у складі: Головуючого судді Золотарьова О.Ю. при секретарі Михайліченко Є.Ю., Геращенко Л.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк»в особі Луганської філії АТ «Брокбізнесбанк», третя особа –Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Авто» про визнання іпотечного договору недійсним - В С Т А Н О В И В: Позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, який згодом уточнила, посилаючись на ту обставину, що 03 квітня 2007 р. між ТОВ «Сервіс - Авто» та ПАТ «Брокбізнесбанк» був укладений кредитний договір № 135 від 03.04.2007 р. За умовами кредитного договору ТОВ «Сервіс - Авто»отримало кредит у сумі 250 000,00 (двісті п'ятдесят тисяч) доларів США, строк повернення до 02.04.2012 p., з відсотковою ставкою за користування кредитом у розмірі 14,5% шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок ТОВ «Сервіс - Авто» в доларах США. У забезпечення виконання даного кредитного договору, між позивачкою та Публічним акціонерним товариством «Брокбізнесбанк» (відповідач) був укладений іпотечний договір від 03.04.2007р., посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрований за № 383. Згідно іпотечного договору від 03.04.2007р. позивачкою, як майновим поручителем передано в іпотеку відповідачу житловий будинок з господарськими та побутовими спорудами, площею 622 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Луганськ, вул. Шелкового, буд. 46. В подальшому між ТОВ «Сервіс–Авто» та ПАТ «Брокбізнесбанк» було укладено низку додаткових угод до кредитного договору № 135 від 03.04.2007 р., якими було внесено зміни до вказаного кредитного договору, зокрема, збільшено відсоткову ставку та суму майнових зобов’язань, змінено термін дії договору. Позивачка вважає, що вказані зміни у кредитному договорі № 135, тягнуть несприятливі наслідки для майнового поручителя, що є порушенням ст. 559 ЦК України та ст. 19 Закону України «Про іпотеку». На підставі наведеного, позивачка просила визнати припиненими правовідносини між ПАТ "Брокбізнесбанк" та нею за іпотечним договором 03.04.2007р., звільнити від обтяження заставне майно: житловий будинок з господарськими та побутовими спорудами, що знаходиться за адресою: місто Луганськ, вулиця Шелкового П.І., будинок 46, що належить позивачці на праві власності, скасувати заборону на відчуження належного позивачці житлового будинку з внесенням відповідного запису до Державного реєстру іпотек та скасувати реєстраційний запис про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. В судовому засіданні представник позивачки підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві та просив уточнені вимоги задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача позов не визнав, надав письмові заперечення проти позову, заяву про застосування строку позовної давності. В поясненнях представник відповідача, спираючись на доводи, викладені в письмових запереченнях, просив відмовити в задоволенні позову. Представник третьої особи в судовому засіданні надав пояснення, згідно яких вважав позов обґрунтованими та таким, що підлягає задоволенню, надав пояснення, згідно яких дійсно було внесено зміни до кредитного договору № 135 від 03.04.2007 р., в тому числі і з ініціативи ТОВ «Сервіс-Авто», так як вказаними змінами хоча і збільшувалася відсоткова ставка за кредитним договором, але в тому числі був змінений строк виконання зобов’язання, що було більш сприятливо для Товариства. Про зміни позивачку повідомлено не було, так як ТОВ «Сервіс-Авто» не вважало це за потрібне. Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, перевіривши надані докази, суд прийшов до наступного висновку. Судом встановлено, що 03.04.2007р. між ТОВ «Сервіс-Авто»та відповідачем у справі був укладений кредитний договір № 135 від 03.04.2007р. (а.с. 11). За умовами кредитного договору ТОВ «Сервіс - Авто»отримало кредит у сумі 250 000,00 доларів США, строк повернення до 02.04.2012р., з відсотковою ставкою за користування кредитом у розмірі 14,5%. На забезпечення виконання даного кредитного договору, між позивачкою ОСОБА_1 1.1. відповідачем був укладений іпотечний договір від 03.04.2007р., посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_2 та зареєстрований за № 383 (а.с. 7-10) Згідно іпотечного договору від 03.04.2007р. позивачкою, як майновим поручителем, передано в іпотеку відповідачу житловий будинок з господарськими та побутовими спорудами, що знаходиться за адресою: місто Луганськ, вулиця Шелкового П.І., будинок 46, розташований на земельній ділянці фактичною площею 622 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Ленінської районної у місті Луганську ради 21.03.2007р. на підставі рішення від 20.03.2007р. за № 73/1; право власності зареєстровано у Міському комунальному підприємстві бюро технічної інвентаризації м. Луганська в книзі 40, номер запису 12346, в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 18242788. У відповідно до п.1.2. іпотечного договору від 03.04.2007р. визначено, що іпотекодавець на підставі цього договору забезпечує виконання боржником основного зобов'язання за кредитним договором, а саме - повернення іпотекодержателю не пізніше 02 квітня 2012р. кредиту у розмірі 250 000,00 доларів США; сплату іпотекодержателю процентів за користування кредитом у розмірі 14,5 % річних, на умовах, зазначених у кредитному договорі». Таким чином, судом встановлено, що на момент підписання іпотечного договору від 03.04.2007р. позивачка, як майновий поручитель, була ознайомлена з умовами та вимогами кредитного договору № 135 від 03.04.2007р. у його первісній редакції, тобто в редакції, що була чинною на момент укладання та підписання кредитного договору № 135 від 03.04.2007р. Додатковою угодою б/н від 25.10.2007р. ТОВ «Сервіс-Авто»та відповідач внесли зміни до кредитного договору № 135 від 03.04.2007р. щодо строку сплати основної суми кредиту щомісячна сума платежу за кредитним договором № 135 становила 4808,00 доларів США (а.с. 12). До кредитного договору № 135 від 03.04.2007р. 06.03.2008р. між ТОВ «Сервіс-Авто»та відповідачем була укладена додаткова угода б/н, в якій ТОВ «Сервіс-Авто»та ПАТ «Брокбізнесбанк»дійшли згоди про його суттєві умови, які первісно не були відображені в кредитному договорі № 135 від 03.04.2007р. За цією додатковою угодою було внесено зміни до предмету договору, порядку надання і повернення кредиту та сплати процентів, змінено права та обов'язки відповідача, права та обов'язки позичальника ТОВ «Сервіс-Авто», порядку зміни процентної ставки за кредитом, змінено порядок дострокового погашення кредиту, відповідальність сторін, строк дії договору, а також інші умови договору (а.с. 13-14). Додатковою угодою б/н від 21.03.2008р. ТОВ «Сервіс-Авто»та відповідач внесли зміни до кредитного договору № 135 від 03.04.2007р. щодо строку сплати основної суми кредиту за відповідним графіком, згідно якого на момент підписання вказаної додаткової угоди щомісячна сума платежу за кредитним договором № 135 становила 5110,00 доларів США, тобто на 302 долари США більше, аніж сума платежу до підписання цієї додаткової угоди (а.с. 15). За додатковими угодами б/н від 04.06.2008р. та від 08.10.2008р. ТОВ «Сервіс-Авто»та відповідач внесли зміни до кредитного договору № 135 від 03.04.2007р., відповідно до яких збільшилася відсоткова ставка за користування кредитом відповідно до 15,5% та 18% річних, починаючи з дати укладання вказаних додаткових угод. (а.с. 16, 18). Отже порівняно з первісною процентною ставкою 14,5% її було збільшено на 3,5 %. Додатковою угодою б/н від 31.07.2008р. ТОВ «Сервіс-Авто»та відповідач внесли істотні зміни до кредитного договору № 135 від 03.04.2007р. щодо строку сплати основної суми кредиту та відсотків за користування кредитними коштами. Також, додатковою угодою б/н від 30.08.2010р. ТОВ «Сервіс-Авто»та відповідач внесли зміни до кредитного договору № 135 від 03.04.2007р. за якими щомісячний платіж розподіляється наступним чином: 80 % (вісімдесят) відсотків платежу спрямовується на погашення основної суми кредиту, 20 % (двадцять) відсотків спрямовується на погашення нарахованих відсотків за користування кредитними коштами (а.с. 17, 19). Як вбачається з даних додаткових угод, вони є підписаними повноважними представниками ТОВ «Сервіс-Авто»та відповідача, позивачка ОСОБА_1 або її уповноважені представники дані зміни не підписували та не погоджували. Судом встановлено, що додаткові угоди до кредитного договору № 135 від 03.04.2007р. щодо збільшення процентної ставки за користування кредитом, збільшення строку погашення кредиту та як наслідок збільшення суми кредиту збільшили обсяг відповідальності позивача. При продовженні терміну дії основного зобов'язання за рахунок збільшення періоду, за який нараховується відсотки за користування чужими коштами, а також у випадку підвищення розміру відсотків істотно збільшується сума основного зобов'язання. Поручитель в цьому випадку несе відповідальність тільки в тому випадку, якщо він згодний продовжити договір поруки на нових умовах. В іншому разі порука припиняється. Так, якщо кредитор не повідомив поручителя про продовження кредитного договору і не одержав його згоди на продовження договору поруки на нових умовах, пов'язаних із збільшенням відповідальності поручителя, зазначені обставини припиняють дію договору поруки. На думку суду, вказані вище зміни у основному зобов'язанні слід визнати такими, що тягнуть несприятливі наслідки для поручителя, і це дає підстави для припинення договору поруки, як такі що суперечать в цілому ст. ст. 553-559 ЦК України. Отже, у зв'язку з вищевикладеним, суд вважає, що відповідно до вимог ст.559 ЦК України, якщо кредитор не довів до відома поручителя про зміну умов кредитного договору та не одержав його згоди на продовження договору саме на нових умовах (збільшення відсоткової ставки за договором, збільшення суми кредиту і терміну дії - це в даному випадку є новим умовами), пов'язаних зі збільшенням відповідальності поручителя, зазначені обставини припиняють дію договору поруки. За правилами ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Виходячи з аналізу змісту зазначеної норми збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає у разі збільшення розміру плати за кредитом, відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами; підвищення розміру відсотків, встановлення (збільшення розміру) неустойки, зміна способу і форми майнового обтяження, умов відповідальності тощо. Порука припиняється в тому випадку, коли поручитель не надав згоди на такі зміни основного зобов'язання. Згідно вимог ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Таким чином, відповідно до ч.2 ст. 628 ЦК України сторони даного спору –ОСОБА_1 та ПАТ «Брокбізнесбанк» уклали договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Згідно зі ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Зважаючи на те, що Законом України «Про іпотеку» прямо не передбачено, що майнова порука є видом застави, є можливим її визнання змішаним договором з елементами застави та поруки. Згідно ст. 7 даного Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням..., а згідно ст. 11 - майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки Внесені договорами зміни істотно змінили умови іпотечного договору та термін його дії, що є порушенням ст. 559 ЦК України та ст. 19 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до п. 10.1 іпотечного договору його може бути змінено або доповнено за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення до цього договору мають силу з моменту їх нотаріального посвідчення. Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно на забезпечення виконання зобов'язань іншої особи особи-боржника, а тому з цих підстав вбачається, що укладені додаткові договори до кредитного договору порушують ст. 559 ЦК України якою передбачено, що порука припиняється в разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, та ст. 19 Закону України «Про іпотеку»якою встановлено, що будь-яке збільшення основного зобов'язання або процентів за основним зобов'язанням, може бути здійснено після державної реєстрації відповідних відомостей про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою. Судом встановлено, що про внесення змін до умов кредитного договору, укладеного між ПАТ «Брокбізнесбанк»та ТОВ «Сервіс Авто»і, як наслідок, збільшення обсягу відповідальності ОСОБА_1 стало відомо з позову, поданого 07.07.2011 року ПАТ «Брокбізнесбанк»про звернення стягнення на нерухоме майно. При таких обставинах, на думку суду, заява представника відповідача про застосування строку позовної давності не обґрунтована. Згідно Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України „Про захист прав споживачів“ у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) № 15-рп/2011, положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України „Про захист прав споживачів“ від 12 травня 1991 року № 1023з наступними змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Тож, відповідач в усякому разі мав повідомити позивачку про зміну таких істотних умов договору іпотеки, які збільшують обсяг відповідальності ОСОБА_1 перед банком, але зміни до умов іпотечного договору, укладеного між ПАТ «Брокбізнесбанк»та ОСОБА_1 були внесені без відома ОСОБА_1, без нотаріального посвідчення цих змін та потягли за собою несприятливі наслідки для позивачки. Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. І у випадку, коли порушено або порушуються права чи свободи уповноваженої особи; створено або створюються перепони для реалізації нею своїх прав чи свобод або що вжиті заходи щодо реалізації його прав є недостатніми, на неї покладено обов'язки, не передбачені законодавством або передбачені законодавством, але без врахування конкретних обставин, за яких ці обов'язки повинні покладатися, або що вони покладені не уповноваженими на це особою чи органом, або до нього застосовано стягнення за відсутністю передбачених законом підстав, особа може застосовувати як передбачені законом, так і не передбачені законом, але йому не суперечать способи захисту свого порушеного чи оспореного права. Способами захисту цивільних прав та інтересів, згідно із ст. 16 ЦК України, може бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди тощо. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1,7, 19 Закону України «Про іпотеку», ст.15, 16, 203, 215, ч. 1. ст. 553, ст. 554, ч. 2 ст. 555, ст. 559, ст. 572, ч. 1 ст. 575, ч. 1 ст.583, ч. 2 ст. 628, ч. 1 ст.651 ЦК України, ст. ст. З, 15, 114, 119 - 120 ЦПК України ВИРІШИВ: Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити. Визнати припиненими правовідносини між ПАТ "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_1 (іпн НОМЕР_1) за іпотечним договором 03.04.2007р., посвідченим приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_2В та зареєстрованим в реєстрі за № 383. Звільнити від обтяження заставне майно: житловий будинок з господарськими та побутовими спорудами, що знаходиться за адресою: місто Луганськ, вулиця Шелкового П.І., будинок 46, розташований на земельній ділянці фактичною площею 622 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Ленінської районної у місті Луганську ради 21.03.2007р. на підставі рішення від 20.03.2007р. за № 73/1; право власності зареєстровано у Міському комунальному підприємстві бюро технічної інвентаризації м. Луганська в книзі 40, номер запису 12346, в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 18242788. Заборону на відчуження житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами, що знаходиться за адресою: місто Луганськ, вулиця Шелкового П.І., будинок 46, накладену при посвідченні іпотечного договору від 03.04.2007р. між ПАТ "Брокбізнесбанк" та ОСОБА_1 приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_2В - скасувати з внесенням відповідного запису до Державного реєстру іпотек. Скасувати реєстраційний запис про реєстрацію в Державному реєстрі іпотек Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Луганської області через Ленінський районний суд міста Луганська шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя О.Ю.Золотарьов http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/20184949

Тут существует множество рисков в том числе и тот, что выиграть торги можете и не Вы.

На мой взгляд оспорить уменьшение цены на 50% можно пытаться именно в связи с тем, что закон не распространяется на кредитные договора заключенные ранее.

Почитайте заключительные положения Закона, которым были внесены данные изменения. Он не распространяется на договора заключенные ранее.Поэтому обсуждение бесполезно.

Справа № 22-ц-3293/2011 Головуючий у I інстанції – Овсієнко Ю.К. Категорія – цивільна Доповідач - Боброва І. О. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 грудня 2011 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі: головуючого - судді Бобрової І.О., суддів: Скрипки А.А., Шевченка В.М.. при секретарі: Вареник О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 вересня 2011 року у справі за заявою ОСОБА_5, заінтересовані особи Публічне акціонерне товариство „Альфа-Банк”, ОСОБА_6 про скасування рішення постійно діючого третейського суду, в с т а н о в и в: ОСОБА_5 звернувся до суду з заявою про скасування рішення постійно діючого третейського суду при ВГО „Всеукраїнський Фінансовий Союз” від 26 квітня 2011 року по справі № 1516-4/322/11 за позовом ПАТ „Альфа-Банк” до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Мотивував свої вимоги тим, що у третейського суду відсутня компетенція на розгляд такого роду справ. Заявник також стверджував, що суд не звернув увагу на зміни до Закону України „Про третейські суди”, якими змінено зміст ст. 6 „Підвідомчість справ третейським судам”. Зокрема, до переліку категорій справ, які не можуть розглядатися третейськими судами, додано п. 14 „справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку(кредитної спілки)”. Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27.09.2011 року в задоволенні заяви ОСОБА_5 про скасування рішення постійно діючого третейського суду відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27.09.2011 року і направити справу для подальшого розгляду до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що ухвала суду є незаконною та необґрунтованою. Апелянт посилається на п. 14 ст. 6 ЗУ „Про третейські суди” відповідно до якого третейські суди можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Таким чином, третейський суд не мав компетенції розглядати дану справу. Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали даної справи та справи третейського суду №1516-4/322/11, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи із наступного. Відповідно до ч.3 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Відмовляючи в задоволені заяви ОСОБА_5 про скасування рішення третейського суду, суд першої інстанції виходив з того, що не було підстав для скасування вищевказаного рішення, відповідно до ст. 51 Закону України „Про третейські суди”, якою передбачено вичерпний перелік підстав для скасування рішення третейського суду. Однак, з таким висновком місцевого суду колегія суддів апеляційного суду погодитися не може, враховуючи наступне. По справі встановлено, що 07.04.2008 року ЗАТ „Альфа-Банк”, та ОСОБА_5 уклали кредитний договір № 490062190. За цим договором було надано кредит в розмірі 36307, 60 доларів США. П. 2.4 договору визначено цільове призначення кредиту, а саме: придбання транспортного засобу згідно з договором купівлі – продажу, укладеним між позичальником та ЗАТ «Прага-Авто» № К469/08-П від 02.04.2008 року – SKODA,OCTAVIA A 5 2.0, 2008 року випуску, білого кольору, держаний номер НОМЕР_1 (а.с. 16-17). 26.04.2011 року рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації „Всеукраїнський фінансовий союз” було стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ „Альфа-Банк” заборгованість за кредитним договором та судові витрати (а.с. 10-12). Відповідно до п. 22, 23 ст. 1 Закону України „Про захист прав споживачів“ від 12 травня 1991 року № 1023–XII з наступними змінами, споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника. Споживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. За частиною першою статті 11 Закону України „Про захист прав споживачів” між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 р. N 15-рп/2011 визначено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України „Про захист прав споживачів“ поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Зважаючи на вищевикладене, кредитний договір від 07 квітня 2008 року № 490062190 укладений між ЗАТ «Альфа Банк» та ОСОБА_5 є договором щодо надання споживчого кредиту, оскільки згідно з його умовами, а саме п. 2.4, цільовим призначенням кредитних коштів є придбання позичальником певної продукції, в даному конкретному випадку – автомобіля, і дія норм Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється до моменту виконання цього договору. Відповідно до ч.1 ст. 6 Закону України "Про третейські суди", в редакції зі змінами внесеними Законом України від 3 лютого 2011 року N 2983-VI , який набрав чинності 12.03.2011 року, третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). За таких обставин, Постійно діючий третейський суд при Всеукраїнській Громадській Організації „Всеукраїнський фінансовий союз” ухваливши своє рішення від 26 квітня 2011 року по справі за позовом ПАТ „Альфа-Банк” до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, фактично вийшов за межі своєї компетенції, оскільки, у відповідності до п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди», починаючи з 12.03.2011 року справи, у спорах щодо захисту прав споживачів не підвідомчі третейським судам. Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд скасовує ухвалу суду першої інстанції, як таку що постановлена з порушенням норм процесуального права, і постановляє нову ухвалу про задоволення заяви про скасування рішення постійно діючого третейського суду. Керуючись ст.ст. 303, 307, ч.1 п.2 312, 313-315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити. Ухвалу Новозаводського районного суду м. Чернігова від 27 вересня 2011 року – скасувати. Заяву ОСОБА_5 про скасування рішення постійно діючого третейського суду від 26 квітня 2011 року - задовольнити. Рішення постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській організації « Всеукраїнський Фінансовий Союз» від 26 квітня 2011 року по справі № 1516-4/322/11 за позовом ПАТ „Альфа-Банк” до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором - скасувати. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/20108355

Справа № 22-ц-2697/2011 Головуючий у I інстанції – Овсієнко Ю.К. Категорія – цивільна Доповідач - Скрипка А. А. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 грудня 2011 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі: головуючого - судді Скрипки А.А. суддів: Бобрової І.О., Шевченка В.М. при секретарі: Марченко О.О. за участю: представника публічного акціонерного товариства ’’Альфа – Банк’’ Петрушанка В.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6, ОСОБА_7 на ухвалу Новозаводського районного суду м.Чернігова від 31 серпня 2011 року у справі за заявою ОСОБА_6, ОСОБА_7 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації ’’ Всеукраїнський фінансовий союз’’ від 21 червня 2011 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства ’’ Альфа - Банк ’’ до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 490061737 від 03 квітня 2008 року, в с т а н о в и в: ОСОБА_6, ОСОБА_7 19 липня 2011року звернулися до суду з заявою про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації ’’ Всеукраїнський фінансовий союз’’ від 21 червня 2011року у справі за позовом публічного акціонерного товариства ’’ Альфа - Банк ’’ до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 490061737 від 03 квітня 2008 року, обґрунтовуючи заявлені вимоги тим, що у третейського суду відсутня компетенція щодо розгляду справ вказаної категорії. ОСОБА_6, ОСОБА_7 також стверджували, що ОСОБА_7 третейську угоду не підписувала, тому є протиправним рішення третейського суду щодо стягнення з неї заборгованості за договором кредиту. Крім того, ОСОБА_6, ОСОБА_7 зазначали, що розгляд справи третейським судом за їх відсутності порушує принцип рівності всіх учасників процесу та принцип змагальності сторін. Ухвалою Новозаводського районного суду м. Чернігова від 31 серпня 2011 року в задоволенні заяви ОСОБА_6, ОСОБА_7 про скасування рішення третейського суду відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_7 просять скасувати ухвалу Новозаводського районного суду м.Чернігова від 31 серпня 2011 року і постановити нову ухвалу. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, оскільки у третейського суду відсутня компетенція щодо розгляду справ вказаної категорії. Апелянти вказують, що судом першої інстанції не було враховано, що розгляд справи третейським судом відбувся за їх відсутності ; що ОСОБА_7 не підписувала третейської угоди з банком, а тому третейський суд не мав право розглядати справу про стягнення з неї на користь банку заборгованості. Апелянти зазначають, що ухвалу про початок розгляду справи третейським судом вони отримали за день до розгляду справи , тому не мали змоги належним чином підготуватися до заперечень на позовну заяву та представити відповідні докази її необґрунтованості . Таким чином , апелянти вважають, що при розгляді справи третейським судом не було дотримано принципу змагальності сторін , що і призвело до ухвалення необґрунтованого рішення, проте, як вказують апелянти, дана обставина залишилася поза увагою суду першої інстанції. В судове засідання апеляційного суду 14 грудня 2011року після оголошеної перерви в розгляді справи апелянти ОСОБА_6, ОСОБА_7, представник публічного акціонерного товариства ’’ Альфа –Банк’’ не з’явилися ; учасники судового розгляду є належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, згідно повідомлень про вручення поштових відправлень ( а. с. 97 - 99). За даних обставин на підставі приписів ч.2 статті 305 ЦПК України апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників судового розгляду, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи. Вислухавши суддю – доповідача, пояснення учасника судового розгляду, дослідивши матеріали справи, матеріали третейської справи № 2239 - 13/78/11 Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації ’’Всеукраїнський фінансовий союз’’ за позовом публічного акціонерного товариства ’’ Альфа - Банк ’’ до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за договором № 490061737 від 03 квітня 2008 року, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.3 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення. Відмовляючи в задоволені заяви ОСОБА_6, ОСОБА_7 про скасування рішення третейського суду, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для скасування вищевказаного рішення, відповідно до статті 51 Закону України „Про третейські суди”, якою передбачено вичерпний перелік підстав для скасування рішення третейського суду. Проте, з даним висновком суду першої інстанції апеляційний суд погодитись не може, враховуючи наступне. Відповідно до п.1 ч. 2 статті 389 - 5 ЦПК України підставою для скасування рішення третейського суду є прийняття рішення третейським судом у справі, яка не підвідомча третейському суду відповідно до закону. В ході судового розгляду даної справи встановлено, що 21 червня 2011 року рішенням Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації „Всеукраїнський фінансовий союз” по справі № 2239-13/78/11 задоволено вимоги позову публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк” до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором ( а. с. 7 - 11). 03 квітня 2008 року між ОСОБА_6 та закритим акціонерним товариством ( на той час) ’’Альфа – Банк’’ було укладено кредитний договір № 490061737 щодо отримання ОСОБА_6 суми кредиту 32 600 доларів США ( а. с. 12 - 13). Пунктом 2.4 вказаного кредитного договору визначено цільове призначення кредиту , а саме: придбання транспортного засобу згідно з договором купівлі – продажу , укладеним між позичальником та СП ТОВ ’’ Автомобільний Дім Україна – Мерседес – Бенц ’’ № 20983247 від 25 березня 2008 року, автомобіль 2008 року випуску , колір чорний , державний номер АА 5137НС ( а. с. 12 - 13). З метою забезпечення виконання зобов’язань по кредитному договору 03 квітня 2008 року з ОСОБА_7 було укладено договір поруки № 490061737 – П, в подальшому 28 квітня 2009 року з поручителем ОСОБА_7 28 квітня 2009 року було укладено договір про внесення змін і доповнень до договору поруки № 490061737 – П ( а. с. 26 - 29). У зв’язку з прийняттям Закону України від 03 лютого 2011 року „Про внесення зміни до статті 6 Закону України „Про третейські суди” щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам”, який набрав чинності 11 березня 2011 року, третейські суди не мають права розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів послуг банку (кредитної спілки). Згідно частини другої прикінцевих та перехідних положень Закону після набрання чинності цим Законом третейські суди припиняють розгляд справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), розгляд яких було розпочато до дня набрання чинності цим законом, про що виноситься мотивована ухвала. Відповідно до п. 22, п. 23 статті 1 Закону України „Про захист прав споживачів“ від 12 травня 1991 року № 1023–XII з наступними змінами, споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника. Споживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. За приписами частини першої статті 11 Закону України „Про захист прав споживачів” між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 р. N 15-рп/2011 визначено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України „Про захист прав споживачів“ поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Відповідно до статті 150 Конституції України рішення Конституційного суду, зокрема, з питань офіційного тлумачення законів України, є обов’язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені. Зважаючи на вищевикладене, кредитний договір від 03 квітня 2008 року № 490061737 укладений між закритим акціонерним товариством «Альфа Банк» та ОСОБА_6, є договором щодо надання споживчого кредиту, оскільки згідно з його умовами, а саме п. 2.4, цільовим призначенням кредитних коштів є придбання позичальником певної продукції, в даному конкретному випадку- автомобіля, і дія норм Закону України «Про захист прав споживачів» поширюється до моменту виконання цього договору. Правовий аналіз спірних правовідносин, а саме обставин укладення кредитного договору, суми отриманого кредиту, дають підстави для висновку, що ОСОБА_6 є споживачем послуг банку. Відповідно до приписів ч.1 статті 6 Закону України "Про третейські суди", в редакції зі змінами внесеними Законом України від 3 лютого 2011 року N 2983-VI , який набрав чинності 12 березня 2011 року, третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). За даних обставин, Постійно діючий Третейський суд при Всеукраїнській громадській організації ’’ Всеукраїнський фінансовий союз’’ ухваливши рішення від 21 червня 2011року у справі за позовом публічного акціонерного товариства ’’ Альфа - Банк ’’ до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 490061737 від 03 квітня 2008 року, фактично вийшов за межі своєї компетенції, оскільки, у відповідності до положень п.14, ч.1 статті 6 Закону України «Про третейські суди», починаючи з 12 березня 2011 року справи у спорах щодо захисту прав споживачів не підвідомчі третейським судам. Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування рішення третейського суду, ухваленого у справі 21 червня 2011 року, тобто після набрання чинності 11 березня 2011 року Закону України від 03 лютого 2011 року „Про внесення зміни до статті 6 Закону України ”Про третейські суди” щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам”, не грунтується на матеріалах справи і не відповідає вимогам закону. Оскільки судом першої інстанції питання було вирішено з порушенням норм процесуального права, то відповідно до приписів ч. 1, п.2 статті 312 ЦПК України апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції - скасуванню, з постановленням апеляційним судом нової ухвали про задоволення заяви ОСОБА_6, ОСОБА_7 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації ’’ Всеукраїнський фінансовий союз’’ від 21 червня 2011року у справі за позовом публічного акціонерного товариства ’’ Альфа - Банк ’’ до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 490061737 від 03 квітня 2008 року та відповідно, скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації ’’ Всеукраїнський фінансовий союз ’’ від 21 червня 2011року у справі за позовом публічного акціонерного товариства ’’ Альфа - Банк ’’ до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 490061737 від 03 квітня 2008 року. Керуючись статтями : 303, 304, 307; ч.1, п. 2 статті 312, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_6, ОСОБА_7 задовольнити. Ухвалу Новозаводського районного суду м.Чернігова від 31 серпня 2011 року скасувати. Заяву ОСОБА_6, ОСОБА_7 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації ’’ Всеукраїнський фінансовий союз’’ від 21 червня 2011року у справі за позовом публічного акціонерного товариства ’’ Альфа - Банк ’’ до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 490061737 від 03 квітня 2008 року, задовольнити. Скасувати рішення Постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації ’’ Всеукраїнський фінансовий союз’’ від 21 червня 2011року у справі за позовом публічного акціонерного товариства ’’ Альфа - Банк ’’ до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 490061737 від 03 квітня 2008 року. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили. Головуючий: Судді: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/20108513

Справа №6-5785/11 Ухвала 13 грудня 2011 року Новозаводський районний суд міста ОСОБА_1 у складі: головуючого-судді Мороз К. В. при секретарі Горбік Т. А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Чернігові справу за заявою ПАТ «Альфа-Банк» про видачу виконавчого документа з виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» по справі за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В с т а н о в и в: ПАТ "Альфа-Банк" звернулось до суду із заявою про видачу виконавчого документа на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації "Всеукраїнський фінансовий союз" по справі № 2331-9/304/11 відповідно до ч.1 ст. 389-7 ЦПК України та ч.1 ст. 56 ЗУ "Про третейські суди". Мотивуючи вимоги тим, що 07 липня 2011 року винесено рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованості за кредитним договором в сумі: за кредитом – 108900,12 грн., по відсотках – 39542,07 грн., пеня – 301706,61 грн., стягнення судових витрат, а саме витрат по сплаті третейського збору в сумі 100,00 грн. Сторони в судове засідання не з’явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися у відповідності до ст.ст. 74, 76 ЦПК України. Заяви про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Учасником третейського розгляду ОСОБА_2 подані заперечення щодо задоволення заяви про видачу виконавчого листа. Згідно ч. 1 ст. 389-9 ЦПК України, суд ухвалив заяву розглянути у відсутність сторін що не з'явилися. У відповідності до ч. 2 ст. 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося. Дослідивши матеріали даної справи, матеріали справи Третейського суду № 2331-9/304/11, суд приходить до висновку, що заява ПАТ „Альфа-Банк” не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи № 2331-9/304/11 постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз», 27.05.2011 року ПАТ «Альфа-Банк» звернувся до третейського суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 В.А. про стягнення заборгованості за кредитним договором (а. с. 4-7 третейської справи). Рішенням постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації "Всеукраїнський фінансовий союз" від 07.07.2011 року, позов ПАТ "Альфа-банк" задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Альфа-Банк" заборгованість за кредитним договором у сумі: за кредитом – 108900,12 грн., по відсотках – 39542,07 грн., пеня – 301706,61 грн., стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Альфа-Банк" судові витрати, а саме – витрати по сплаті третейського збору в сумі 100,00 грн. (а. с. 8-10). Частиною 6 ст. 56 Закону України „Про третейські суди" встановлений перелік підстав, за яких компетентний суд відмовляє у задоволенні заяви про видачу виконавчого документу. Зокрема, відповідно до п. 2 вказаної статті компетентний суд відмовляє в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, якщо справа, по якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; Відповідно до ст. 1 Закону України "Про третейські суди" до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ, які не підвідомчі третейському суду. Згідно ст. 6 Закону України "Про третейські суди" (в редакції за змінами внесеними Законом України від 3 лютого 2011 року N 2983-VI), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: 14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Ухвала про початок розгляду третейської справи по справі № 2331-9/304/11 винесена 23 червня 2011 року, рішення прийнято 07 липня 2011 року, тобто під час дії редакції ст. 6 Закону України "Про третейські суди" в редакції зі змінами внесеними Законом України від 3 лютого 2011 року N 2983-VI. Згідно з положеннями пунктів 22, 23 статті 1 Закону споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника. Споживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Згідно умов кредитного договору № 700003274 від 28.01.2008 року вбачається, що кредит надавався на придбання продукції - транспортного засобу, а тому є споживчим. Таким чином справа за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором була не підвідомча Постійно діючому третейському суду при Всеукраїнській Громадській Організації "Всеукраїнський фінансовий союз", що є підставою для відмови у видачі виконавчого листа. Керуючись ст. ст. 209, 210, 293, 389-4 – 389-6 ЦПК України, Законом України «Про третейські суди», суд, - Ухвалив: Відмовити у видачі виконавчого листа згідно рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» судді Кулієвої Н.Ю. від 07 липня 2011 року у справі № 2331-9/304/11 за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Справу № 2331-9/304/11 повернути до Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації “Всеукраїнський фінансовий союз. Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Чернігівської області через Новозаводський районний суд міста ОСОБА_1. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її постановлення. Суддя Новозаводського районного суду міста ОСОБА_1 Мороз http://reyestr.court.gov.ua/Review/20108105

Вот еще Вам и решение апелляции:http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=3542 и еще одно: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=3543 Не надо вешать нос и сеять панику. Главное не сдаваться

Ну что же Вы так резко, вот пример: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=3541И у нас тоже недавно также получилось А Альфа-банк срок на апелляцию пропустил, т.к. в заседания не ходит.

Сделка законна. Попробуйте связаться с этой компанией и уточнить возможность погашения кредита.

Нужна будет помощь, пишите.

Если заочное решение будет отменено, то суд должен отозвать исполнительный лист из ГИСа. Вам сейчас нужно оплатить судебный сбор и приложить все документы. Это все завезти в суд первой инстанции и получить отметку о принятии документов. К апелляции приложите, что Вы исполнили все требования определения о оставлении заявления без движения, как только узнали о его существовании.

№ 2-4936/11 РІШЕННЯ іменем України 21.11.2011 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Сеніна В.Ю. при секретарі Распутній Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», третя особа – приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними, - в с т а н о в и в: у серпні 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ПАТ «Державний ощадний банк України», третя особа – приватний нотаріус КМНО ОСОБА_3 про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначили, що 24.05.2007 між ОСОБА_1 (далі –позивач-1) та ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є відповідач, було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 1929, відповідно до умов якого відповідач надав йому кредит в розмірі 76000 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 12,5% річних та кінцевим строком повернення кредиту 23.05.2017. В забезпечення виконання зобов’язань позивача-1 за кредитним договором, 24.05.2007 між відповідачем та ОСОБА_2 (далі –позивач-2) було укладено договір іпотеки № 921 за умовами якого вона передала відповідачу в іпотеку двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 Посилаючись на те, що відповідачем порушено вимоги чинного законодавства, оскільки кредит було видано в іноземній валюті без наявності на те індивідуальної ліцензії, а умови кредитного договору є несправедливими, оскільки курс іноземної валюти підвищився, а отже значно зросла і сума боргу, а також на те, що договір іпотеки є несправедливим по відношенню до ОСОБА_2, оскільки при його укладанні останній не було надано необхідної, доступної та достовірної інформації щодо виконання його умов та передбачуваних наслідків, просять визнати недійсними кредитний договір, договір іпотеки та зобов’язати приватного нотаріуса КМНО ОСОБА_3 виключити з реєстру заборон запис про іпотеку, зазначену вище квартиру. В судовому засіданні представники позивачів –ОСОБА_4 та ОСОБА_5 позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити. Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Будучи присутнім в минулих судових засіданнях проти позову заперечував, посилаючись на наявні у справі письмові заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Заслухавши пояснення представників та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав. В судовому засіданні встановлено, що 24.05.2007 між ОСОБА_1 та ВАТ «Державний ощадний банк України», правонаступником якого є відповідач, було укладено договір відновлювальної кредитної лінії № 1929, відповідно до умов якого відповідач надав позивачу-1 кредит в розмірі 76000 доларів США з процентною ставкою за користування кредитом в розмірі 12,5% річних та кінцевим строком повернення кредиту 23.05.2017. Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто, відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»(далі –Декрет КМУ). Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. При цьому згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 і 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу. Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету. Відповідно до п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21.08.2001 за №730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких: - неторговельні операції з валютними цінностями; - операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами; - ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; - залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України; - залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках; - інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України. З наведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті, а тому, враховуючи наявність у відповідача банківської ліцензії та письмового дозволу, його дії щодо видачі валютного кредиту є законними. Щодо вимог підпункту «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, на відсутність якої посилається позивач, то якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні законодавець не визначив межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. За вказаних вище обставин та за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних вище операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку, а отже вимога про визнання кредитного договору є необґрунтованою та задоволенню не підлагає. Доводи позивачів про те, що ОСОБА_1 не міг передбачити зміну курсу валют, та те, що ця обставина є істотною, є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, приписам чинного законодавства, а відтак не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки діючим законодавством не передбачений стабільний курс долару США до національної валюти –гривні. Стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплено. Таким чином, при укладенні кредитного договору в іноземній валюті та беручи на себе певні обов’язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США сторони за договором усвідомлювали, що курс національної валюти України до долару США не є незмінним, та те що зміна цього курсу можливо настане, а тому позивач-1 повинен був передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за кредитним договором. Щодо визнання недійсним договору іпотеки, суд зазначає наступне. Рішенням Конституційного Суду України від 10.11.2011 у справі № 1-26/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі –Закон) у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) вирішено, що в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII з наступними змінами у взаємозв’язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Пленум Верховного Суду України у п. 7 своєї постанови № 5 від 12.04.1996 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» зазначив, що вирішуючи справи про захист прав споживачів, суди мають виходити з того, що відповідно до ст. 4 Закону держава: забезпечує громадянам захист їх інтересів як споживачів; надає можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг) та набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час вибору й використання товарів (робіт, послуг) відповідно до їх потреб; гарантує придбання або одержання іншими законними способами товарів (робіт, послуг) в обсягах, що забезпечують рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я та життєдіяльності. Встановлений Законом перелік прав, якими користуються споживачі, не є вичерпним. Законодавчими актами і договорами, які не суперечать Закону, можуть бути передбачені й інші права споживачів та зобов'язання продавців, виготівників, виконавців. Умови договору, що обмежують права споживача порівняно з положеннями, передбаченими законодавством, визнаються недійсними. Пунктом 4 статті 1 Закону передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця). Як зазначив відповідач у своїх запереченнях, ОСОБА_1 особисто надав до банку всі документи щодо поручителя –ОСОБА_2, а отже остання була позбавлена можливості прийняття самостійного рішення під час вибору послуги. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що враховуючи похилий вік ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідач забезпечив їй можливість вільного вибору товарів (робіт, послуг) та набуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійного рішення при вирішенні питання щодо укладання договору іпотеки. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» іпотечним боргом є основне зобов’язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою. Договір про іпотечний борг вказаним Законом визначено як цивільно-правову угоду, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків, які виникають у кредитодавця та боржника з приводу іпотечного боргу. Згідно з ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» іпотечний борг виникає тільки при дотриманні сторонами договору про іпотечний борг умов, встановлених цим Законом. Статтею 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» передбачено, що основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті до укладання договору про іпотечний борг. Така інформація повинна бути оприлюднена кредитодавцем у письмовій формі і містити опис грошових зборів і витрат, пов’язаних з установленням іпотеки; принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; положення про інфляційне застереження; порядок дострокового виконання основного зобов’язання у разі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов’язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов’язання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; інші умови за рішенням кредитодавця. На момент розгляду справи відповідач не надав доказів того, що вказана інформація була письмово оприлюднена та надана позивачам. Інформація, яка повинна бути надана до моменту укладення однією з сторін є частиною пропозиції та істотною умовою договору, оскільки обов’язковість її оприлюднення прямо передбачена законом (в даному випадку ст. 2 Закону України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати»). Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Отже, за вказаних вище обставин суд вважає, що при укладанні договору іпотеки зазначені вище вимоги законодавства дотримано не було, а тому іпотечний договір слід визнати недійсним. Оскільки суд визнає недійсним іпотечний договір, то є обґрунтованою та підлягає задоволенню вимога про зобов’язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру заборон відомості про іпотеку. Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 88 ЦПК України. Керуючись ст. 99 Конституції України, Законом України "Про банки і банківську діяльність", Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001, Законом України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», постановою Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1996 № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», ст.ст. 192, 203, 215, 524, 533, 1054 ЦК України та ст.ст. 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, - в и р і ш и в: позов задовольнити частково. Визнати недійсним іпотечний договір від 24 травня 2007 року № 921, укладений між Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», в особі Шевченківського відділення № 5441, та ОСОБА_2. Зобов’язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 виключити з реєстру іпотеку та заборонити відчуження запис про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 у м. Києві. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»на користь ОСОБА_2 8 гривень 50 коп. судового збору та 37 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/19928472

Желаю удачи и держите в курсе о результатах.

Подать можете, но ГИС не остановит производство. Можете просто попросить по человечески потянуть, а пока отмените решение. Если ГИС не захочет, то оспаривайте оценку и не пускайте сотрудников ГИСа в квартиру.

Это можете оформить в письменных дополнительных пояснениях, которые попросите приобщить к материалам дела до начала заседания.

Вы все правильно сделали, напишите еще жалобу в Генпрокуратуру на прокурора "умника" который такое поддержал. Укажите в заявлении, что обращение взыскания не соответствует долгу и данная мера "є не співмірною сумі заборгованості" сошлитесь еще на ст. 39 ЗУ "Об ипотеке": Суд вправі відмовити у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.