ANTIRAID

Справа № 2-71/11 Рішення Іменем України 05 грудня 2011 року Скадовський районний суд Херсонської області в складі: головуючої судді Ведмідської Н.І., при секретарі Камчатній І.А., за участю представника ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до кредитної спілки «Центр фінансових послуг» про визнання недійсним кредитного договору та договорів поруки, Встановив: Позивачі звернулися до відповідача із зазначеним позовом. В судовому засіданні ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 позов підтримали та просили його задовольнити. ОСОБА_4 звернувся із заявою про розгляд справи без його участі. Представник позивачів пояснив, що 25.04.2008 року між ОСОБА_2 та відповідачем укладений кредитний договір згідно якого ОСОБА_2 отримала гроші в сумі 37450 грн. Інші позивачі уклали з відповідачем договори поруки для забезпечення виконання ОСОБА_2 кредитного договору. Сплативши відповідачеві 15957 грн., у ОСОБА_2 виникли труднощі з подальшим погашенням кредиту, звернувшись до відповідача їй порадили укласти новий договір в якому зазначити заборгованість в сумі 36438грн за договором від 25.04.2008 року як гроші які вона начебто отримала. Вона погодилася договір на вказаних умовах було укладено 30.12.2008 року. Також знову укладені договори поруки з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та Кучеревською на забезпечення вказаного договору. В подальшому через неможливість продовжувати повертати кредит, на вкрай невигідних умовах відповідач уклав з ОСОБА_2 кредитний договір від 31.03.2009 року в якому знову заборгованість за договором від 30.12.2008 року вказав як отримані гроші, також було укладено інші договори поруки з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Таким чином, ОСОБА_2 отримала гроші в натурі тільки за договором від 25.04.2008 року, інші договори є безгрошовими та фактично передбачають нарахування процентів та пені на суму заборгованості по першому договору в тому числі на нараховану пеню та проценти. Вважає, що кредитні договори від 30.12.2008 року та від 31.03.2009 року укладені з ОСОБА_2 на невигідних умовах, через що мають бути визнані недійсними як недійсними мають бути визнані договори поруки які забезпечують недійсне зобов»язання. Представник відповідача в судовому засідання позов не визнав та пояснив, що дійсно ОСОБА_2 отримала гроші лише за кредитним договором від 25.04.2008 року, інші два договори є договорами реструкторізації, за якими заборгованість за договором від 25.04.2008 року включаючи заборгованість за процентами та пеню зазначена як сума яку начебто ОСОБА_2 отримала за договором укладеним 30.12.2008 року. Пізніше заборгованість за цим договором зазначена в договорі як сума яку отримала ОСОБА_2 в договорі від 31.03.2009 року. Відповідно було два рази переукладено договори поруки. Всі договори укладені за згодою позивачів. В запереченні на позов представник відповідача зазначив, що на даний час договір від 25.04.2008 року та договір від 30.12.2008 року виконані ОСОБА_2 в повному обсязі. Просить в задоволенні позову відмовити. Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов»язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти. Сторони визнали, що 25.04.2008 року між ОСОБА_2 та відповідачем укладений кредитний договір згідно якого отримала гроші в сумі 37450 грн., що інші позивачі уклали з відповідачем договори поруки для забезпечення виконання цього кредитного договору. В подальшому 30.12.2008 року та 30.12.2008 року укладено інші кредитні договори та відповідно договори поруки з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та Кучеревською на забезпечення вказаних договорів, однак при цьому представник відповідача визнав, що зазначені грошові суми в кредитному договорі від 30.12.2008 року ОСОБА_2 під час їх укладання не надавалась, остання зазначалася виходячи з суми заборгованості за договором від 25.04.2008 року в тому числі нарахованих процентів та пені, в свою чергу сума в договорі від 31.03.2009 року зазначена виходячи із суми заборгованості за договором від 30.12.2008 року. Таким чином, умовами договорів від 30.12.2008 року та від 31.03.2008 року передбачено подвійне нарахування процентів та пені на фактичну заборгованість за договором від 25.04.2008 року. Представник відповідача вважає дії кредитної спілки законними, такими, що охоплюються поняттям «реструкторизація» заборгованості, однак з цим погодитися неможна з наступних підстав. Так реструктуризацією є форма реорганізації умов боргу у процесі якої боржники та кредитори домовляються про відстрочення виплат заборгованості за основною сумою кредиту та за процентами, а також про новий графік платежів. Сумлінно виконуючи зобов»язанння за договором реструктуризації, боржники гарантовано звільняють себе від нарахування процентів на суму боргу. Як зазначив Конституційний суд України в рішенні по справі №1-26\2011 від 10.11.2011 року , на правовідносини сторін за споживчим кредитом поширюються вимоги Закону України»Про захист прав споживачів» який передбачає право споживача не бути примушеним під час виконання договору сплачувати платежі встановлені на незаконних засадах. Таким чином, на думку суду, повторне нарахування процентів та пені на заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором від 25.04.2008 року в тому числі на вже нараховану заборгованість за процентами та пенею є таким, що не відповідає закону. Суд погоджується, що за таких обставин, ОСОБА_2. договори від 30.12.2008 року, від 31.03.2009 року укладені на вкрай невигідних, несправедливих умовах, що суперечить ст.. 18 ЗУ «Про захист прав споживача» та є підставою для визнання вказаних договорів недійсними на підстав ст.. 233 ЦК України. Також підлягають визнанню недійсними договори поруки у зв»язку з їх забезпеченням недійсного зобов»язання. Керуючись 212-215, 223 ЦПК України, суд – Вирішив: Позов ОСОБА_2 задовольнити. Визнати недійсними кредитні договори укладені між ОСОБА_2 та кредитною спілкою «Центр фінансових послуг» від 31.03.2009 року та від 30.12.2008 року. Визнати недійсними договори поруки укладені між ОСОБА_3 та кредитною спілкою «Центр фінансових послуг» від 31.03.2009 року та 30.12.2008 року. Визнати недійсними договори поруки укладені між ОСОБА_4 та кредитною спілкою «Центр фінансових послуг» від 31.03.2009 року та 30.12.2008 року. Визнати недійсними договори поруки укладені між ОСОБА_5 та кредитною спілкою «Центр фінансових послуг» від 31.03.2009 року та 30.12.2008 року. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Херсонської області через Скадовський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя /підпис/ Згідно з оригіналом: Суддя Ведмідська Н.І. http://reyestr.court.gov.ua/Review/20094818

Справа № 2-6278/11 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 листопада 2011 року Солом’янський районний суд м. Києва в складі: головуючого –судді Лозинської М.І., при секретарі: Продан М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» про визнання недійсним кредитного договору в частині третейського застереження, - ВСТАНОВИВ: Позивач у вересні 2011 року звернулася до суду з позовом до ПАТ «Ерсте Банк» про визнання недійсним кредитного договору в частині третейського застереження. Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 30.10.2008 р. між нею та ПАТ «Ерсте Банк» був укладений третейський договір № 014/3949/5/25273 відповідно до умов якого відповідач зобов’язався надати позивачу кредит зі строком користування кредитними коштами до 29.10.2015 р. включно. Кредитні кошти були призначені для придбання автомобіля. Розділ 10 вищезазначеного договору містить третейське застереження, в якому передбачено, що всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні цього договору чи у зв’язку з ним або випливають з нього, підлягають, за вибором позивача у Постійно діючому третейському суді при Асоціації українських банків, згідно з його регламентом. ОСОБА_1 вважаючи, що порушені її права як споживача фінансових послуг, звернулася до суду. В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали, просили задовольнити їх в повному обсязі та зазначили, що рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації Українських банків від 25.02.2011 року з позивачки стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 42 317,81 доларів США, що еквівалентно 335 952,63 грн. ОСОБА_1 вважає, що вирішення питання про стягнення з неї заборгованості не належить до компетенції третейського суду, оскільки дані правовідносини регулюються законом «Про захист прав споживачів», що тягне за собою визнання недійсними п.п.10.1.1., 10.1..2. розділу 10 кредитного договору. Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позову та зазначив, що посилання позивачки на порушення законодавства про захист прав споживачів при укладенні кредитного договору є безпідставними оскільки жодною правовою нормою чинного законодавства України не передбачений обов’язок відповідача, як сторони третейської угоди, надавати іншій стороні третейської угоди, в тому числі позивачу, регламент третейського суду. Також представник відповідача зазначив, що підписуючи кредитний договір сторони на власний розсуд визначили та погодили вирішення всіх спорів, що виникатимуть з кредитного договору, в третейському суді при Асоціації українських банків або ж місцевому загальному суді, що жодним чином не порушує прав будь –якої із сторін на захист своїх порушених чи оспорюваних прав. Суд, заслухавши пояснення позивача , її представника та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. 30.10.2008 року між ВАТ «Ерсте Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ерсте Банк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 014/3949/5/25273 відповідно до умов якого, кредитор надав позичальнику кредит в сумі 42 800,00 доларів США зі строком користування кредитними коштами до 29.10.2015 р. Відповідно до п.п. 2.1 даного договору кредитні кошти призначалися для придбання автомобіля. Пунктом 10 договору передбачено, що всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні цього договору чи у зв’язку з ним або випливають з нього, підлягають, за вибором позивача, розгляду у постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків згідно з регламентом даного третейського суду. Формування складу третейського суду в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків здійснюється в порядку, встановленому регламентом даного третейського суду ; або місцевому загальному суді, відповідно до підвідомчості та підсудності, встановлених цивільним процесуальним кодексом. Відповідно до рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 25.02.2011 року з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за кредитним договором № 014/3949/5/25273 від 30.10.2008 р. в розмірі 42 317,81 доларів США, що еквівалентно 335952,63 грн. та 3 759,52 грн. –витрат, пов’язаних з вирішенням третейського спору. Представник ПАТ «Ерсте банк» звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з заявою про видачу виконавчого листа щодо примусового виконання зазначеного вище рішення Третейського суду при Асоціації українських банків. За результатами розгляду вказаної заяви Дніпровським районним судом м. Києва була прийнята ухвала від 03.11.2011 р. відповідно до якої представнику ПАТ «Ерсте банк» було відмовлено у видачі виконавчого листа та яка оскаржена заявником в апеляційному порядку. Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Згідно ст. 5 Закону України «Про третейські суди»юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Пунктом 14 ч.1 ст. 6 зазначеного закону визначено, що третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Відповідно до рішення Конституційного суду України від 10.11.2011 року, прийнятого за результатами розгляду справи за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень пункту 23 статті 1, абзацу другого частини четвертої, пункту 2 частини сьомої статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року N 1023-XII ( 1023-12 ) (Відомості Верховної Ради Української РСР, 1991 р., N 30, ст. 379) з наступними змінами (далі - Закон) у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України, встановлено, що в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 року N 1023-XII ( 1023-12 ) з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України ( 254к/96-ВР ) треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. З огляду на зазначене та зважаючи на те, що розгляд справ у спорах про захист прав споживачів, у тому числі споживачів банківських послуг не підвідомчий третейським судам, п.п. 10.1.1. розділу 10 Кредитного договору № 014/3949/5/25273 від 30.10.2008 р., укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Ерсте банк» суперечить Закону України «Про третейські суди» та на підставі ст. ст. 203,215 ЦК України має бути визнаний недійсним. Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання недійсним п. 10.1.1. розділу 10 Кредитного договору № 014/3949/5/25273 від 30.10.2008 р. є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до п.1. ч.1. ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсним п.10.1.2 розділу 10 Кредитного договору № 014/3949/5/25273 від 30.10.2008 р., який передбачає, що всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні цього договору чи у зв’язку з ним або випливають з нього, підлягають за вибором позивача, розгляду у місцевому загальному суді, відповідно до підвідомчості та підсудності встановлених цивільним процесуальним законом, підлягають залишенню без задоволення зважаючи на те, що даний підпункт не суперечить вимогам Цивільного кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 94,10 грн. На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 15,16,203,215 ЦК України, Законом України «Про третейські суди», ст.ст. 11, 60, 209,212-215,218,294 ЦПК України, суд,- ВИРІШИВ: Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» про визнання недійсним кредитного договору в частині третейського застереження задовольнити частково. Визнати недійсним п.п. 10.1.1. Розділу 10 Кредитного договору № 014/3949/5/25273 від 30 жовтня 2008 р., укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «Ерсте банк». В іншій частині позову відмовити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк»на користь держави судовий збір у розмірі 94 грн. 10 копійок. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через районний суд. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/19386673

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2010 року м. Київ Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Мартинюк В.І. , розглянувши касаційну скаргу відкритого акціонерного товариства ”Державний ощадний банк України” на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2010 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2010 року у справі за позовом відкритого акціонерного товариства ”Державний ощадний банк України” до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором кредиту та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства ”Державний ощадний банк України”, третя особа – ОСОБА_4, про визнання поруки недійсною, в с т а н о в и в: У жовтні 2002 року відкрите акціонерне товариство ”Державний ощадний банк України” (далі – ВАТ ”Державний ощадний банк України”) звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 Зазначало, що 4 жовтня 1995 року між банком та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав 13 тис. грн. на строк до 3 жовтня 2020 року, поручителями за вказаним кредитним договором виступили ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Умови кредитного договору ОСОБА_6 належним чином не виконувались у результаті чого утворилась заборгованість перед ВАТ ”Державний ощадний банк України” в сумі 10 586 грн. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 помер. Посилаючись на викладене, ВАТ ”Державний ощадний банк України” просило позовні вимоги задовольнити та стягнути заборгованість за вказаним кредитним договором з поручителів та зі спадкоємиці померлого боржника, ОСОБА_4 Під час розгляду справи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із зустрічним позовом до ВАТ ”Державний ощадний банк України” в якому просили визнати недійсними договори поруки, укладені між ними та відповідачем. Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2010 року в задоволенні позову ВАТ ”Державний ощадний банк України” в особі Олександрійського відділення до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та зустрічного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ВАТ ”Державний ощадний банк України” в особі Олександрійського відділення відмовлено. Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2010 року Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2010 року в частині вирішення вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ВАТ ”Державний ощадний банк України” до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором кредиту відмовлено. У касаційній скарзі ВАТ ”Державний ощадний банк України” в особі Олександрійського відділення просить рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2010 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2010 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити у справі нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за договором кредиту. У відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити з таких підстав. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи. Із матеріалів касаційної скарги та змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що скарга є необґрунтованою і наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень. Керуючись п. 5 ч. 3 ст. 328 ЦПК України, у х в а л и в: Відмовити відкритому акціонерному товариству ”Державний ощадний банк України” в особі Олександрійського відділення у відкритті касаційного провадження у справі за позовом відкритого акціонерного товариства ”Державний ощадний банк України” в особі Олександрійського відділення до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором кредиту та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до відкритого акціонерного товариства ”Державний ощадний банк України” в особі Олександрійського відділення, третя особа – ОСОБА_4, про визнання поруки недійсною. Додані до скарги матеріали повернути заявникам. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ В.І. Мартинюк http://reyestr.court.gov.ua/Review/12583516

Справа № 22 – 7248, Головуючий у 1-й інстанції Категорія -27- - Франко М.Я. Доповідач - Головань А.М. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 жовтня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області складі: Головуючої Кривохижі В.І. Суддів Савченко С.О., Голованя А.М. При секретарі Дімановій Н.І. розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ВАТ “Державний ощадний банк України” на рішення Олек-сандрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2010 року за позо-вом ВАТ “Державний ощадний банк України” до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ВАТ “Державний ощадний банк України” про визнання договорів поруки недійсними і ВСТАНОВИЛА: У жовтні 2002 року ВАТ “Державний ощадний банк України” (далі Банк) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, посилаючись на те, що 4 жовтня 1995 року між Банком та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав 13000 грн. на строк 25 років.(а.с.40) Згідно договору ОСОБА_6 в рахунок погашення заборгованості по кредиту зобов’язувався щомісячно до 15 числа сплачувати Банку по 43 грн. 48 коп. Ці умови кредитного договору позичальник не виконав та заборгував перед Банком 10586 грн. 73 коп. основного боргу, 43 грн. 34 коп. відсотків за користування та 323 грн. 14 коп. пені за 6 місяців. Поручителями з метою забезпечення виконання кредитної угоди виступають ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, у зв’язку з чим відповідати за кредитним зобов’язанням мають спадкоємець ОСОБА_5 та вищеназвані поручителі. Під час розгляду справи ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися в суд із зустрічним позовом до Банку у якому просили визнати недійсними договори поруки з підстав недодержання передбаченої ст.191 ЦК Української РСР письмової форми. Крім того, договори не містять дати їх укладення, підпису представника Банку та на забезпечення виконання яких зобов’язань вони укладені.(а.с.115,166) Рішенням Олекандрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2010 року у задоволенні первісного та зустрічного позову відмовлено.. В апеляційній скарзі Банку ставиться питання про скасування рішення в частині вирішення первісного позову про стягнення боргу за кредитним договором, як ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права з ухваленням нового рішення про задоволення заявленого позову. В іншій частині рішення не оскаржується. Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_7, яка підтримала доводи скарги, заперечення відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_8, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду, в межах визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Ухвалене у справі судове рішення за первісним позовом не відповідає цим нормам. Вирішуючи справу в суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Банк звернувся з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитом у строк який перевищує встановлений ст. 557 ЦК Української РСР термін звернення кредитора спадкодавця до спадкоємця та не пред’явив такого позову протягом трьох місяців до поручителів, що передбачено ч.2 ст. 194 зазначеного ЦК у зв’язку з чим поруку припинено, то підстав для задоволення первісного позову немає. Проте з такими висновками повністю погодитися не можна з наступних підстав. Відповідно до ст. 557 ЦК УРСР кредитори спадкодавця вправі протягом шести місяців з дня відкриття спадщини пред'явити свої претензії спадкоємцям, які прийняли спадщину, або виконавцеві заповіту за місцем відкриття спадщини. При відсутності зазначених осіб претензія може бути в той же строк пред'явлена в державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини. Претензії пред'являються незалежно від строку настання права вимоги. Недодержання правил, передбачених цією статтею, тягне за собою втрату кредиторами належних їм прав на вимоги. Як убачається із матеріалів справи згідно кредитного договору від 4 жовтня 1995 року ОСОБА_6 одержав у ВАТ “Державний ощадний банк України” 1 300 000 000 карбованців кредитних коштів строком на 25 років, до 3 жовтня 2020 року.(а.с. 16,17) З метою забезпечення зобов’язання між Банком та ОСОБА_3, ОСОБА_4 укладено договори поруки.(а.с. 19,20) ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина, яку прийняла дружина померлого ОСОБА_8 фактично вступивши в володіння спадковим майном за місцем відкриття спадщини. На час смерті ОСОБА_6 зобов’язання за кредитним договором ним виконані не були, розмір заборгованості склав 10935,21 грн.(а.с. 40) Банк протягом шести місяців з дня відкриття спадщини не пред’явив свої претензії спадкоємцю ОСОБА_8 За таких обставин суд обґрунтовано визнав Банк кредитором, який втратив належне йому право вимоги, оскільки саме по собі повідомлення нотаріальної контори про наявність у спадкодавця боргу, не дає підстав вважати позивача таким, що виконав вимоги визначені вищезгаданою нормою права щодо пред’явлення своїх претензій спадкоємцю. Відповідно до ч.1 с. 223 ЦК УРСР зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо виконання не може бути проведено без особистої участі боржника. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду в цій частині, тому зміні чи скасуванню воно не підлягає. Разом із тим, не можна погодитися з підставами на які послався суд першої інстанції при вирішенні вимог про стягнення кредитного боргу із поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 За договором поруки поручитель зобов’язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання нею свого зобов'язання в повному обсязі або в частині.(ч.1 ст. 191 ЦК УРСР) Згідно ч.1 ст. 194 ЦК УРСР порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання. Ураховуючи, що у зв’язку з настанням смерті боржника ОСОБА_6 зобов’язання за кредитним договором припинено, вважаються теж припиненими договори поруки, укладені між Банком, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які забезпечують згадане зобов’язання. Тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з підстав передбачених п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, як ухвалене з порушенням норм матеріального права з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення боргу за кредитним договором. Керуючись ст. 303, 307, 308, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області,- ВИРІШИЛА: Апеляційну скаргу ВАТ “Державний ощадний банк України” задовольнити частково . Рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2010 року в частині вирішення вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ВАТ “Державний ощадний банк України” до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором кредиту відмовити. В решті рішення залишити без змін. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскарженим в касаційному порядку протягом двадцяти днів. Головуюча: Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/13162793

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 липня 2011 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: суддів: Дербенцевої Т.П., Амеліна В.І., Нагорняка В.А. - розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором; за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства ”Райффайзен Банк Аваль” на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 25 червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 жовтня 2010 року, в с т а н о в и л а: В листопаді 2009 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом до відповідачки, мотивуючи свої вимоги тим, що 4 вересня 2007 року між ПАТ ”Райффайзен Банк Аваль” та ОСОБА_6 укладено договір кредиту, відповідно до якого останній отримав грошові кошти в сумі 148 596 умовних одиниць на умовах строковості, платності та цільового характеру використання. Того ж дня між ПАТ ”Райффайзен Банк Аваль” та ОСОБА_5 укладено договір поруки, відповідно до умов якого ОСОБА_5 взяла на себе всі зобов’язання відповідати перед банком по борговим зобов’язанням ОСОБА_6 20 жовтня 2008 року ОСОБА_6 помер, взяті ним зобов’язання не були виконані в повному обсязі, тому банк звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 25 червня 2010 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 14 жовтня 2010 року, позовні вимоги ПАТ ”Райффайзен Банк Аваль” залишено без задоволення. У касаційній скарзі ПАТ ”Райффайзен Банк Аваль” порушує питання про скасування рішення суду першої та ухвали апеляційної інстанцій, направлення справи на новий розгляд, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення судів постановлені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують. Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у х в а л и л а: Касаційну скаргу ПАТ ”Райффайзен Банк Аваль” відхилити, рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 25 червня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 14 жовтня 2010 року залишити без змін. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: Т.П. Дербенцева В.І. Амелін В.А. Нагорняк http://reyestr.court.gov.ua/Review/18179871

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 жовтня 2010 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі: головуючого – Шаповал Н.М., суддів: Кіпенка І.С., Кружиліної О.А., при секретарі – Міхно І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль » на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 25 червня 2010 року по справі за позовом публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИЛА: Представник відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій вказує, що 12.07.2007 року гр. ОСОБА_4 звернувся до ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» з заявою про надання кредиту в сумі 182700,00 доларів США. 04.09.2007 року між позивачем та гр. ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № 014/1932/74/91770, згідно якого йому у тимчасове користування на умовах строковості, платності та цільового характеру використання були надані грошові кошти в сумі 148596,00 доларів США строком по 04.09.2016 року. Відповідно до вказаного кредитного договору ОСОБА_4 прийняв на себе зобов'язання щодо: погашення суми заборгованості за кредитом відповідно до графіка погашення кредиту, а також щомісяця сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 13 %. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер. Взяті на себе зобов'язання відповідачем були виконані не у повному обсязі, в зв'язку з чим станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 року виникла заборгованість, загальний розмір якої складає 146847,76 доларів США, за курсом НБУ - 728820,12 грн., а саме: загальна сума заборгованості (з 15.12.2007 року по 02.09.2008 року) - 139189,40 доларів США, за курсом НБУ - 690810,91 грн., пеня, нарахована за порушення строків повернення платежів за основною сумою кредиту (з 15.12.2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року) - 5243,63 долара США, за курсом НБУ - 26024,66 грн., пеня, нарахована за порушення строків сплати процентів за кредитом (з 15.12.2007 року по 20.10.2008 року) - 1131,46 долара США, за курсом НБУ - 5615,55 грн., сума штрафу, нарахованого за порушення строків повернення кредитної заборгованості (з 15.12.2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року) - 1283,27 доларів США, за курсом НБУ - 6368,99 грн. В забезпечення умов кредитного договору № 014/1932/74/91770 між Банком та відповідачем - ОСОБА_3 було укладено договір поруки № 014/1932/74/91770/2 від 04.09.2007 року. Відповідно до умов договору поруки (п. 1.2 поручитель ОСОБА_3 на добровільних засадах бере на себе всі зобов'язання ОСОБА_4 перед банком відповідати по борговим зобов'язанням, які виникають з умов кредитного договору № 014/1932/74/91770 від 04.09.2007 року, а саме повернути кредит, сплатити відсотки за його користування, комісійну винагороду, неустойку, а також виконувати інші умови кредитного договору в повному обсязі. У зв'язку з чим представник позивача просить стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» суму заборгованості за кредитним договором № 014/1932/74/91770 від 04.09.2007 року у розмірі 146847,76 доларів США, за курсом НБУ 728820 грн. 12 коп., а також стягнути з відповідача сплачене державне мито в сумі 1700 грн. та сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 120,00 грн. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 25 червня 2010 року позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без задоволення. В апеляційній скарзі представника ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» Свиридова І.Б. ставиться питання скасування вказаного рішення та ухвалення нового, яким задовольнити позовні вимоги банку. Вважає рішення таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду залишається без змін за таких підстав. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову районний суд виходив із того, що ОСОБА_3, як поручитель, згідно закону та договору не несе відповідальність перед банком за невиконання зобов’язань ОСОБА_4 за кредитним договором, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, оскільки порука припинила свою дію відповідно до норм ч. 3 ст. 559 ЦК України. Судова колегія погоджується з такими висновками районного суду, оскільки вони відповідають наданим доказам і вимогам п. 4 ст. 25, ч. 3 ст. 559. За змістом ч. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Частиною 1 статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до ст. 608 ЦК України зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язаним з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою. Згідно ч. 3 ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Судом встановлено, що згідно укладеного 04 вересня 2007 року договору поруки ОСОБА_3 поручилася за виконання саме ОСОБА_4 його зобов’язань по кредитному договору. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_4 помер, а тому районний суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, оскільки ОСОБА_3 як поручитель не є зобов’язаною особою за кредитним договором безпосередньо після смерті позичальника. Судова колегія вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини рішення районного суду посилання на ст.ст. 1268, 1281 ЦК України і відмову у задоволенні позову з вказаних підстав, зокрема, що ОСОБА_3 як спадкоємець після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року не несе відповідальність перед банком за невиконання зобов’язань за кредитним договором, оскільки ВАТ « Райффайзен Банк Аваль » звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором як до поручителя, а не як до спадкоємця померлого ОСОБА_4 ( а.с. 1 – 4) Суд вийшов за межі позовних вимог і послався на норми ст. 1281 ЦК України які регулюють питання пред’явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців. Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ч. 1 ст. 314, 315, 319 ЦПК України, судова колегія, - У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» відхилити. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 25 червня 2010 року залишити без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий – Судді: http://reyestr.court.gov.ua/Review/11674875

Справа № 2-632/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2010 року м. Харків Ленінський районний суд м. Харкова в складі : головуючого – суддя Скляренко С.О. при секретарі – Малаховій М.О. розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором ,- ВСТАНОВИВ: Представник позивача звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором , в якій вказує, що 12.07.2007 року гр. ОСОБА_3 звернувся до ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» з заявою про надання кредиту в сумі 182700,00 доларів США. 04.09.2007 року між позивачем та гр. ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 014/1932/74/91770, згідно якого йому у тимчасове користування на умовах строковості, платності та цільового характеру використання були надані грошові кошти в сумі 148596,00 доларів США строком по 04.09.2016 року. Відповідно до вказаного кредитного договору ОСОБА_3 прийняв на себе зобов’язання щодо: погашення суми заборгованості за кредитом відповідно до графіка погашення кредиту, а також щомісяця сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 13 %. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Взяті на себе зобов’язання відповідачем були виконані не в повному обсязі, в зв’язку з чим станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 виникла заборгованість, загальний розмір якої станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 складає 146847,76 доларів США, за курсом НБУ – 728820,12 грн., а саме: загальна сума заборгованості (з 15.12.2007 року по 02.09.2008 року) - 139189,40 доларів США, за курсом НБУ – 690810,91 грн., пеня, нарахована за порушення строків повернення платежів за основною сумою кредиту (з 15.12.2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_1) – 5243,63 долара США, за курсом НБУ – 26024,66 грн., пеня, нарахована за порушення строків сплати процентів за кредитом (з 15.12.2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_1) – 1131,46 долара США, за курсом НБУ – 5615,55 грн., сума штрафу, нарахованого за порушення строків повернення кредитної заборгованості (з 15.12.2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_1) – 1283,27 доларів США, за курсом НБУ – 6368,99 грн. В забезпечення умов кредитного договору № 014/1932/74/91770 між Банком та відповідачем – ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 014/1932/74/91770/2 від 04.09.2007 року. Відповідно до умов договору поруки (п. 1.2 поручитель ОСОБА_2 на добровільних засадах бере на себе всі зобов’язання ОСОБА_3 перед банком відповідати по борговим зобов’язанням, які виникають з умов кредитного договору № 014/1932/74/91770 від 04.09.2007 року, а саме повернути кредит, сплатити відсотки за його користування, комісійну винагороду, неустойку, а також виконувати інші умови кредитного договору в повному обсязі. У зв’язку з чим представник позивача просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» суму заборгованості за кредитним договором № 014/1932/74/91770 від 04.09.2007 року у розмірі 146847,76 доларів США, за курсом НБУ 728820 грн. 12 коп., а також стягнути з відповідача сплачене державне мито в сумі 1700 грн. та сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 120,00 грн. У судове засідання представник позивача з’явився, підтримав позовні вимоги, дав пояснення, аналогічні доводам позовної заяви та просив позов задовольнити в повному обсязі. Представник відповідача ОСОБА_5 у судове засідання з’явився, позовні вимоги не визнав у повному обсязі та пояснив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловік відповідачки – позичальник ОСОБА_3 помер. Згідно ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи. Згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину. На час відкриття спадщини разом із позичальником постійно проживали відповідач та їх дочки: ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8. У подальшому ОСОБА_6 від спадщини відмовилася. Позивач стверджує, що за життя позичальника з 15.12.2007 року зобов’язання за договором виконувалися позичальником не в повному обсязі, але позивач не наводить ніяких доказів цієї обставини. Позивач звертається до суду з позовом до ОСОБА_2 саме як до поручителя померлого позичальника та з вимогою про стягнення з відповідача неповернутої внаслідок смерті позичальника суми кредиту та неустойок. Позивач вважає, що смерть не звільнила ОСОБА_3 від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Згідно ч. 4 ст. 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Згідно ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов’язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов’язки померлої особи за загальним правилом переходять до іншої особи – її спадкоємця, таким чином відбувається заміна боржника за зобов’язанням. У ч. 3 ст. 559 ЦК України зазначено, що порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. За саму себе, як за нового боржника, відповідач надати поруку не може, за інших спадкоємців покійного ОСОБА_3 відповідач поруки не надавала. Таким чином, договір поруки, а з ним і будь-які зобов’язання відповідача перед позивачем є припиненими. ОСОБА_2 взагалі не є належним відповідачем у спірних правовідносинах, оскільки не є поручителем нових боржників у кредитному зобов’язанні, а, отже, не пов’язана з банком ніякими договірними відносинами. Суд вислухавши думку сторін по справі, вивчивши матеріали цивільної справи вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. Так, 04.09.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 014/1932/74/91770, згідно п. 1.1 якого йому кредитор надав кредит у вигляді не відновлюваної кредитної лінії в сумі 148596,00 доларів США строком по 04.09.2016 року. Відповідно до вказаного кредитного договору ОСОБА_3 прийняв на себе зобов’язання належним чином використати та повернути кредитору суму отриманого кредиту, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісії та виконати всі інші зобов’язання в порядку та строки, визначені договором. Відповідно до вказаного кредитного договору ОСОБА_3 прийняв на себе зобов’язання щодо: погашення суми заборгованості за кредитом відповідно до графіка погашення кредиту, а також щомісяця сплачувати відсотки за користування кредитом у розмірі 13 %. (а.с. 10-12) Згідно п. 2.1 кредитного договору № 014/1932/74/91770 від 04.09.2007 року кредитні кошти призначені для використання на придбання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1. Забезпеченням зобов’язань позичальника за цим договором є об’єкт нерухомості - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1. (а.с. 10) В забезпечення умов кредитного договору № 014/1932/74/91770 між Банком та відповідачем – ОСОБА_4 було укладено договір поруки № 014/1932/74/91770/2 від 04.09.2007 року. (а.с.19) Відповідно до п. 1.2 договору поруки поручитель ОСОБА_2 на добровільних засадах бере на себе зобов’язання перед банком відповідати по борговим зобов’язанням ОСОБА_3, які виникають з умов кредитного договору № 014/1932/74/91770 від 04.09.2007 року, а саме повернути кредит, сплатити відсотки за його користування, комісійну винагороду, неустойку, а також виконувати інші умови кредитного договору в повному обсязі. Згідно п. 2.1 договору поруки № 014/1932/74/91770/2 від 04.09.2007 року у випадку невиконання боржником взятих на себе зобов’язань по кредитному договору, поручитель несе солідарну відповідальність перед банком у тому ж обсязі, що і боржник. Відповідно до свідоцтва про смерть серії 1-ВЛ № 195629 від 23.10.2008 року, гр. ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно розрахунку заборгованості ОСОБА_3 перед ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» виникла заборгованість, загальний розмір якої станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 складає 146847,76 доларів США, за курсом НБУ – 728820,12 грн., а саме: загальна сума заборгованості (з 15.12.2007 року по 02.09.2008 року) - 139189,40 доларів США, за курсом НБУ – 690810,91 грн., пеня, нарахована за порушення строків повернення платежів за основною сумою кредиту (з 15.12.2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_1) – 5243,63 долара США, за курсом НБУ – 26024,66 грн., пеня, нарахована за порушення строків сплати процентів за кредитом (з 15.12.2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_1) – 1131,46 долара США, за курсом НБУ – 5615,55 грн., сума штрафу, нарахованого за порушення строків повернення кредитної заборгованості (з 15.12.2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_1) – 1283,27 доларів США, за курсом НБУ – 6368,99 грн. (а.с. 20) Згідно ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Але представником позивача не надано суду доказів того, що взяті на себе зобов’язання відповідачем були виконані не в повному обсязі, не надано суду розрахунку, з якого б вбачалось, що з 14.10.2007 року по день смерті ОСОБА_3 – ІНФОРМАЦІЯ_1 він сплачував платежі по кредитному договору не в повному обсязі. Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник за кредитним договором № 014/1932/74/91770 від 04.09.2007 року – ОСОБА_3 помер. Відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Згідно частини 4 статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Частиною 1 статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до ст.ст. 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. За змістом зазначених норм у разі смерті фізичної особи, боржника за зобов'язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво в порядку спадкування, обов'язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця; таким чином, відбувається передбачена законом заміна боржника за зобов'язанням. Згідно частини 3 статті 559 ЦК України порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника. Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Представником відповідача було надано суду свідоцтво про право на спадщину за законом та копії паспортів, відповідно до яких на час відкриття спадщини разом із позичальником постійно проживала відповідач ОСОБА_2 та їх доньки: ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_8. ОСОБА_12 від спадщини відмовилася. Таким чином, спадкоємцями позичальника ОСОБА_3 є відповідачка ОСОБА_2, та доньки ОСОБА_11, ОСОБА_3 Згідно ч. 1 ст. 1281 ЦК України спадкоємці зобов’язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Позивач дізнався про смерть позичальника не пізніш 30.12.2008 року, що підтверджується протоколом зустрічі з поручителем ОСОБА_2 від 30.12.2008 року, в якому вона вказала, що заборгованість перед ХОД «Райффайзен Банк Аваль» виникла у зв’язку із смертю її чоловіка, який отримував кредит. Відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред’явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги. Таким чином, на підставі вищенаведеного, суд вважає, що позовні вимоги представника позивача необґрунтовані та не підлягають задоволенню. На підставі вищезазначеного, керуючись ст.ст. ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 25, 527, 533, 559, 1216, 1218, 1220, 1230, 1268-1270, 1281 ЦК України,- В И Р І Ш И В : Позов Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Харківської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором – залишити без задоволення. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Ленінський районний суд м. Харкова шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України. Суддя С.О. Скляренко http://reyestr.court.gov.ua/Review/10581266

Появилось Постановление Пленума ВХСУ "О некоторых вопросах практики пересмотра решений, определений, постановлений по вновь открывшимся обстоятельствам": http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=3646 В нем указано: 6. Скасування чи зміна нормативного акта, на якому ґрунтувалось судове рішення, може вважатись нововиявленою обставиною (в розумінні пункту 1 статті 112 ГПК) лише за умови, якщо в акті, яким скасовано чи змінено попередній, зазначено про надання йому зворотної сили. Не може вважатися нововиявленою обставиною висновок Конституційного Суду України про офіційне тлумачення положень Конституції України та законів України.

Справа №6-5814/11 Ухвала 13 січня 2012 року Новозаводський районний суд міста Чернігова у складі: головуючого-судді Мороз К. В. при секретарі Горбік Т. А. з участю представника заявника ОСОБА_2, представника учасника третейського розгляду ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові цивільну справу за заявою ОСОБА_4, учасник третейського розгляду Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» про скасування рішення третейського суду по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, Встановив: Заявник звернувся до суду з заявою про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації "Всеукраїнський фінансовий союз" під головуванням судді Бендик О.В. від 25 жовтня 2011 року по справі № 3240-5/192/11. Мотивуючи вимоги тим, що справа не підвідомча третейському суду, а саме відповідно до вимог п. 14 ст. 6 ЗУ "Про третейські суди", третейським судом не досліджені обставини, що мають значення для справи, третейським судом порушені вимоги ст. 4 ЗУ "Про третейські суди" та п.3 ч.1 ст. 82 Регламенту суду. Представник заявника в судовому засіданні заяву підтримав, просив задовольнити. Представник учасника третейського розгляду ПАТ "Альфа-банк" в судовому засіданні просив в задоволені заяви відмовити, оскільки виникли спірні правовідносини не стосуються ЗУ "Про захист прав споживачів", інші визначені причини ні є підставами для скасування рішення третейського суду. Вислухавши осіб, які брали участь в судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, матеріали третейської справи № 3240-5/192/11 судом встановлено, що 03 вересня 2008 року між ЗАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № 490085582 ( а. с. 9-14 третейської справи № 3240-5/192/11 ), цільове використання кредиту: придбання транспортного засобу згідно з Договором купівлі-продажу, укладеним між позичальником та ТОВ "АНК-МОТОРС" № HS-00214 від 26.08.2008 року – SUZUKI GRAND VITARA, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_1; оплати страхової суми ЗАТ СК "ВУСО" за перший рік страхування. Пунктом 11 зазначеного кредитного договору визначено третейське застереження щодо судового захисту прав та законних інтересів, які мають сторони у Постійно діючому третейському суду при Всеукраїнській Громадській Організації "Всеукраїнський фінансовий союз" Відповідно до ст. 1 Закону України "Про третейські суди" до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ, які не підвідомчі третейському суду. Згідно ст. 6 Закону України "Про третейські суди" (в редакції зі змінами внесеними Законом України від 3 лютого 2011 року N 2983-VI), третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком: 14) справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). Ухвала про початок розгляду третейської справи по справі № 3240-5/192/11 винесена 30 вересня 2011 року, рішення прийнято 25 жовтня 2011 року, тобто під час дії редакції ст. 6 Закону України "Про третейські суди" в редакції зі змінами внесеними Законом України від 3 лютого 2011 року N 2983-VI. Згідно з положеннями пунктів 22, 23 статті 1 Закону споживачем вважається фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника. Споживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. Згідно умов кредитного договору № 490085582 від 03.09.2008 року вбачається, що кредит надавався на придбання продукції - транспортного засобу, а тому є споживчим. Таким чином справа за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором була не підвідомча Постійно діючому третейському суду при Всеукраїнській Громадській Організації "Всеукраїнський фінансовий союз", що є підставою для повного скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації "Всеукраїнський фінансовий союз" під головуванням судді Бендик О.В. від 25 жовтня 2011 року по справі № 3240-5/192/11 відповідно до п. 1 ч.2 ст. 389-5 ЦПК України. Інших підстав визначених Законом України "Про третейські суди" та ст. 389-5 ЦПК України не встановлено. Згідно ст. 88 ЦПК України з ПАТ "Альфа Банк" на користь заявника підлягає стягненню судові витрати в розмірі визначеному ст. 4 Закону України "Про судовий збір" в сумі 47 грн. 05 коп.. Згідно ст. 7 Закону України "Про судовий збір" зайво сплачена сума судового збору – 435 грн. 45 коп. згідно заявки на переказ готівкових 913.1276.1 ПАТ КБ "Приват Банк" від 17.11.2011 року підлягає поверненню заявнику. Керуючись ст. ст. 88, 209, 210, 293, 389-4 – 389-6 ЦПК України, Законом України «Про третейські суди», суд, - Ухвалив: Заяву ОСОБА_4, учасник третейського розгляду Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації "Всеукраїнський фінансовий союз" під головуванням судді Бендик О.В. від 25 жовтня 2011 року по справі № 3240-5/192/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити. Скасувати повністю рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації "Всеукраїнський фінансовий союз" під головуванням судді Бендик О.В. від 25 жовтня 2011 року по справі № 3240-5/192/11 за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 47 грн. 05 коп.. Зайво сплачена сума судового збору – 435 грн. 45 коп. згідно заявки на переказ готівкових 913.1276.1 ПАТ КБ "Приват Банк" від 17.11.2011 року підлягає поверненню ОСОБА_4. Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Чернігівської області через Новозаводський районний суд міста ОСОБА_1. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали. Суддя Новозаводського районного суду міста Чернігова Мороз http://reyestr.court.gov.ua/Review/20771330

Вы все правильно сделали. Если Вы готовы передать квартиру банку и полностью закрыть долг, то сообщите письменно об этом банку. Если нет, то тогда пусть все идет своим чередом. Максимально, что банк получит при продаже Вашей квартиры это от 25 000 до 30 000 долларов. Может Вам и удастся самим ее выкупить через исполнительную службу. Но никто Вас с ребенком, при отсутствии у Вас и супруга другого жилья, не выселит.

Теперь просите возбудить уголовное дело по факту подделки документов. Может хоть так банк одумается.

Вам необходимо срочно написать заявление в прокуратуру на действия сотрудников милиции и соответствующие заявление в службу внутренней безопасности милиции, копии обязательно направляйте в СБУ и Президенту, а также комитеты Верховной рады: Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Комітет з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики.Укажите об избиении Вас и Вашей сестры сотрудниками милиции и об изъятии без документов у Вас автомобиля, перевозки Вас на эвакуаторе в самом автомобиле (это запрещено и могло повлечь тяжкую травму для Вас вплоть до смерти), приложите копии освидетельствования. Также укажите о том, что сотрудники банка были в преступном сговоре с начальником РОВД и милиционерами. Желательно, чтобы Вы запомнили номер эвакуатора и были бы еще свидетели. Требуйте возбуждения уголовного дела по статье разбой ст. 187 КК. Желательно копии этих обращений разослать в СМИ и разместить в интернете. Тогда будет тяжелее замять это дело. В прокуратуру идите непосредственно на прием к прокурору и ходите туда каждый день. Если Вы этого не будете делать, то шансы замять дело крайне велики. И пишите жалобы через день.

Никто Вас никуда так просто не выселит. То, что Вы указали в части не правосудного решения всего лишь лирика. Вы подавали свои возражения и оспаривали сумму долга?

Не совсем понятно, какое решение суда уже есть? На сколько я понял оба ребенка прописаны в этой квартире?И скажите, задолженность у Вас перед ОТП банком или ОТП факторингом?

Звоните и постараемся Вам помочь.

06.12.2011 2-193/11 Справа № 2-193/11 р РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 грудня 2011 року Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого судді -- Суботіна А.В., при секретарі -- Лебідь О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Фастові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 до АКІБ «УкрСиббанк» про розірвання договору, -- ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду в інтересах недієздатної дочки ОСОБА_4 з позовом до відповідача -- АКІБ (надалі ПАТ) «УкрСиббанк» про розірвання договору про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу, посилаючись на те, що укладений 01.08.2008 року між її недієздатною дочкою ОСОБА_4 та відповідачем ПАТ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту повинен бути розірваний в зв’язку з істотною зміною обставин – визнанням сторони Договору недієздатною особою. В судовому засіданні при розгляді справи по суті позивачка ОСОБА_3 свої позовні вимоги підтримала, суду пояснила, що ставши згідно рішення Фастівського міськрайонного суду від 22 січня 2010 року опікуном своєї недієздатної дочки ОСОБА_4 і дізнавшись після цього про укладений між її недієздатною дочкою та ПАТ «УкрСиббанк» договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу, вона змушена звернутись до суду з позовом про розірвання цього договору в зв’язку з істотною зміною обставин. Свої позовні вимоги позивачка мотивує тим, що оскільки обставини щодо укладення даного договору змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах. Тому позивачка ОСОБА_3 просить суд з наведених нею у позовній заяві підстав спірний договір розірвати. Представник відповідача позовні вимоги не визнав, посилаючись на недоведеність позивачем викладених в позовній заяві таких обставин, які б давали підстави вважати таку зміну обставин істотною, а отже не існує жодних підстав для розірвання кредитного договору. Тому він просить відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини. Так, між сторонами виник спір з приводу невиконання умов кредитного договору, укладеного між фізичною особою та кредитною установою. Сторони не заперечують, що обумовлені оспорюваним Договором щомісячні платежі ОСОБА_4 вносились до вересня 2009 року і з цього часу виконання умов Договору з її боку припинилися. З матеріалів справи вбачається, що 01 серпня 2008 року між дочкою позивача - ОСОБА_4 та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11379654000, згідно з яким ОСОБА_4 отримала кредит у сумі 30738,00 доларів США під заставу автомобіля марки HYNDAI, модель TUCSON, 2008 р. в., д.н.з. НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4 на праві приватної власності, і зобов’язалась до 01 серпня 2015 року сплатити кредит та відсотки за користування ним. Відповідно до п. 2.1 даного Договору в забезпечення виконання усіх грошових зобов’язань в повному обсязі Позичальника за Договором надається порука ОСОБА_5 згідно із договором поруки № 221329 від 01 серпня 2008 року. 22 січня 2010 року рішенням Фастівського міськрайонного суду дочку позивачки ОСОБА_4 визнано недієздатною та призначено її опікуном позивачку ОСОБА_3, після чого остання дізналась про існування спірного договору, зобов’язання по якому ОСОБА_4 виконувались до вересня 2009 року – до часу значного погіршення здоров’я. Проаналізувавши зібрані у справі докази, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку, що невиконання обов’язків за договором виникло не з вини боржника, а внаслідок надзвичайних невідворотних зовнішніх обставин, які не залежать від волі боржника, тому є підставою для звільнення його від відповідальності за порушення зобов’язання, що відповідає вимогам ст. 617 ЦК України. Відповідно до ч.2 ст. 41 ЦК «Правовим наслідком визнання особи недієздатною є те, що вона не має права вчиняти будь-якого правочину». Відповідно до ст. 202 ЦК «Правочин -- дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків». Відповідно до ч. 2 ст. 203 ЦК України «Особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності». Відповідно до змісту ст. 510 ЦК «Боржник – це особа, зобов’язана вчинити на користь кредитора певну дію (ряд дій) або утримуватись від вчинення певної дії». Враховуючи зміст ч. 2 ст. 41 та ст. 202 ЦК «Недієздатна особа не є боржником, а тому на неї не розповсюджується вимога ч.1 ст. 625 ЦК про те, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання». Отже, з моменту визнання ОСОБА_4 недієздатною (22.01.2010 р.), вона не є боржником, не є споживачем в розумінні ч. 22 ст. 1 та ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року і, відповідно, не може бути стороною договору, а тому є всі передбачені Законом підстави для розірвання такого Договору. Суду не надано відповідачем доказів того, що на виконання умов оспорюваного Договору в порядку досудового вирішення спірного питання ПАТ «УкрСиббанк» звертався до поручителя ОСОБА_4 – ОСОБА_5, а також до самої ОСОБА_4 – за стягненням боргу. Крім цього, при зміні адреси філії банку, що потягло зміну адреси для листування визначену п. 9.7 Договору, відповідач не повідомив ОСОБА_4 про зміну адреси для листування, що утруднило можливість позасудових переговорів. Крім цього, із наданої відповідачем суду довідки № 582 щодо адреси розташування філії банку, в якій договір укладався, не вбачається коли саме цю філію було закрито (до визнання ОСОБА_4 недієздатною чи після) Сама відсутність письмових доказів, що підтверджували би наявність будь-якого переговорного процесу між сторонами свідчить про те, що сторонами спору згоди щодо цього питання не досягнуто. Суд дійшов висновку про недосягнення згоди між сторонами щодо приведення Договору у відповідність з обставинами, що склалися. Відповідно до вимог ст. ст. 8, 55, 64, 124 Конституції України конституційне право позивачки на звернення до суду не може бути обмежено. Статтею 652 ЦК України передбачені підстави для розірвання або зміни договору у зв’язку з істотною зміною обставин. Відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, з підстав, встановлених ч. 4 цієї статті – за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1. В момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2. Зміна обставин обумовлена причинами, котрі заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій своїй турботі і обережності, котрі від неї вимагались; 3. Виконання договору порушило би співвідношення майнових інтересів і позбавило би заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала під час укладання договору; 4. Із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона; В момент укладення Договору сторони цього Договору не могли передбачити, що ОСОБА_4 стане недієздатною і не зможе виконувати взяті на себе зобов’язання. На той момент ОСОБА_4 мала роботу, отримувала заробітну плату, що давало підстави сторонам вважати, що саме така зміна обставин, коли одна із сторін втратить дієздатність, не настане. Таким чином, у відповідності до даної умови, події, що викликали ускладнення у виконанні договору, і які можна назвати «істотною зміною обставин» виникли і стали відомі сторонам вже після укладення Договору. При цьому суд вважає, що заінтересована в розірванні Договору сторона не знала і не могла знати про ці події під час укладення договору, що підтверджується тим, що ОСОБА_4 сумлінно сплачувала кредит протягом тривалого часу: з серпня 2008 року до вересня 2009 року. У відповідності до другої умови для розірвання Договору мова йде про те, що події, які викликають ускладнення, не могли стороною бути розумно прийняті до уваги. Так, під час укладення договору за всієї своєї обачності ОСОБА_4 не могла запобігти прогресуванню наслідків родової травми, що потягло розвиток психічного захворювання. Визнання ОСОБА_4 недієздатною призвело до того, що вона взагалі не може бути стороною в Договорі. Суд також враховує, що виконання Договору порушило би співвідношення майнових інтересів і позбавило би заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала під час укладання договору, оскільки укладаючи договір, ОСОБА_4 розраховувала отримати в володіння автомобіль і користуватися ним на свій розсуд. Проте, недієздатна особа не може використовувати автомобіль за призначенням. Утримувати і зберігати автомобіль має позивачка, як опікуна ОСОБА_4 Таким чином, отримуване стороною за договором зменшилося в своїй цінності і маємо той випадок, коли виконання взагалі більш не має ніякої цінності для сторони, що отримує виконання і зміна цих обставин вносить істотний дисбаланс в договірні відносини між позичальником і банком. Суд також дійшов висновку, що в оспорюваному кредитному Договорі умова про те, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона; відсутня, а отже потерпіла сторона не приймала на себе ризик зміни обставин. Таким чином, у відповідності до вимог ч.2 ст. 652 ЦК позивачкою в суді доведена одночасна наявність всіх чотирьох визначених вказаною статтею умов для розірвання оспорюваного Договору у зв’язку із істотною зміною обставин, що відповідає позиції Верховного Суду України в Узагальненнях судової практики розгляду цивільних справ, які виникають із кредитних правовідносин (2009-2010) від 07.10.2010 р. Визнання сторони Договору ОСОБА_4 недієздатною призвело до істотної зміни обставин, оскільки при цьому обставини змінились настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони ніколи б не уклали даного Договору, оскільки Закон не передбачає можливості укладення будь-яких договорів із недієздатними особами. Судом також враховано, що у недієздатної особи ОСОБА_4, опікуном якої являється позивачка ОСОБА_3, залишились певні грошові зобов’язання – борг за кредитним Договором. Відповідно до вимог закону опікун недієздатної особи виконує грошові зобов’язання, що виникли на день визнання її недієздатною за рахунок майна такої фізичної особи. Відповідно до ч.3 ст. 652 ЦК у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин, суд на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв’язку з виконанням цього договору. Проте, ніякої вимоги щодо відновлення балансу інтересів сторін ні позивачкою, ні відповідачем суду не заявлялось. Суду також не надано фінансових документів на підтвердження того, яку суму борг за кредитом становить саме на день визнання ОСОБА_4 недієздатною – на 07.06.2010 року. Тому, відповідно до вимог ст. 11 ЦПК, суд розглядає позов в межах заявлених позовних вимог: лише щодо розірвання Договору. Аналізуючи зібрані по справі докази, суд вважає їх достовірними, оскільки вони один одному не суперечать, об’єктивно відображають суть справи, а вимоги позивача – доведеними та обґрунтованими. Враховуючи рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10.11.2011 р у справі № 1-26/2011, та керуючись ст.ст. 10, 12, 15, 60, 61, 212 ЦПК, ст.ст. 16, 553, 554, 617, 652 ЦК України, суд, - ВИРІШИВ: Уточнений позов задовольнити. Розірвати Договір № 11379654000 про надання кредиту та заставу транспортного засобу, укладений 01 серпня 2008 року між ОСОБА_4 та АКІБ (ПАТ) «УкрСиббанк». Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області шляхом подання протягом десяти діб з дня його проголошення апеляційної скарги через Фастівський міськрайонний суд Київської області. Суддя: http://reyestr.court.gov.ua/Review/20577064

Справа № 2-828 /2011 Р І Ш Е Н Н Я ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «23» листопада 2011 року м. Луганськ Ленінський районний суд м. Луганська у складі: Головуючого судді Кравченко Н.О., при секретарі – Гусєвій К.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганської філії Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, - ВСТАНОВИВ: Позивачка звернулась до суду з позовом до відповідача про захист прав споживачів. В підтвердженні уточнених позивних вимог позивач посилається на те, що 22.02.2006 року між Публічним акціонерним товариством КБ «ПриватБанк»та позивачем був укладений кредитний договір відповідно до умов якого банк надав позичальниці кредит у розмірі 91627,20 грн. строком до 22.02.2021 року включно, процентна ставка за кредитним договором становить 12 % річних. Позивачем було отримано від відповідача лист № 20.1.3.2/6-42097 від 12.12.2008 про збільшення процентної ставки за кредитом з 01.02.2009 року до 22,88% відсотків річних. У зазначеному листі відповідач вимагає від позивача, у випадку його незгоди з новим розміром процентної ставки, сповістити про це банк в порядку, визначеному умовами договору та здійснити передбачені договором дії, зокрема до дати підвищення процентної ставки достроково повернути отримані кошти та плату за кредит. Відповідно до п.2.3.1. договору встановлено перелік обставин, за яких процентна ставка за договором може бути змінена банком. У зазначеному листі при збільшенні процентної ставки за кредитом не вказується, з якої причини він змінює процентну ставку за договором. Позивач справно та своєчасно виконував свої обов’язки за договором, умов договору не порушував, фінансовий стан його суттєво не змінився, обґрунтування того, що настали обставини, вказані в договорі відповідачем в листі не надано. Позивач 30.01.2009 подав заяву відповідачеві, в якій просив повідомити доцільність підвищення відсотків та дотримання умов Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку від 12.12.2008 року. Відповідно договору встановлено право позичальника повернути банку всю суму кредитних коштів, отриманих за договором, а не обов’язок . Пункт 3.1.2. договору містить вичерпний перелік випадків, при настанні яких банк має вимагати дострокового повернення всієї наданої суми кредиту та сплати плати за кредит. Відмова позичальника від збільшення розміру процентної ставки серед них не значиться, тому вимога відповідача про дострокове повернення кредитних коштів та плати за кредит у разі незгоди позивача зі збільшенням розміру процентної ставки є неправомірним. Просить визнати незаконним збільшення відповідачем відсоткової ставки за користування кредитом за договором; зобов’язати відповідача надати графік погашення кредиту без урахування змін відсоткової ставки; визнати недійсною умову пункту 2.3.3 Кредитного договору від 22.06.2006 року в частині щодо надання Банку права здійснення одностороннього розірвання договору з Позичальником у випадку його відмови у оформлені ( переоформлені) договорів, договорів іпотеки, поруки, страхування з надсиланням відповідного повідомлення Позичальникові; зобов’язати відповідача передати позивачу оригінали право установчих документів на предмет іпотеки –квартиру , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, зобов’язати Банк здійснити перерахунок за договором по встановленій в ньому відсотковій ставці 12% річних з 01.02.2009 року до дня винесення рішення судом та зарахувати кошти, сплачені Позивачем з метою погашення пені, нарахованої після підвищення відсоткової ставки. Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та, посилаючись на ті самі підстави, просив суд їх задовольнити. Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив суд в його задоволенні відмовити. Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. На підставі викладеного, та посилаючись на ст. 3 ЦК Укураїни та ст. 60 ЦПК України, відповідно до якої, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу Судом встановлено, що 22.02. 2006 року між ЗАТ «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство КБ «ПриватБанк» та позивачем ОСОБА_2 (відповідно до свідоцтва про шлюб від 23 жовтня 2010 року –ОСОБА_1), надалі ОСОБА_1 (а.с.137,138) був укладений кредитний договір № LGHIGK03900011 відповідно до умов якого банк надав позичальниці кредит у розмірі 91 627,20 грн. строком з 22.02 2006 року по 22.02.2021 року включно, процентна ставка за кредитним договором становить 12 річних /а.с.7-10/, та договору поруки № LGHIGK03900011/1 від 22.02.2006 року, та №№ LGHIGK03900011/2. Позивачем у грудні 2008 року було отримано від відповідача лист № 20.1.3.2/6-42097 від 12.12.2008 про збільшення процентної ставки за кредитом з 01.02.2009 року до 22,88% відсотків річних /а.с.25/. У зазначеному листі про збільшенні процентної ставки за кредитом не вказується, з якої причини він змінює процентну ставку за договором та переліковано всі існуючи підстави для цього. Позивач справно та своєчасно виконував свої обов’язки за договором, умов договору не порушував, фінансовий стан його суттєво не змінився, обґрунтування того, що настали обставини, вказані в договорі відповідачем в листі не надано, розрахунку необхідності проведення підняття процентної ставки не наведено. У зазначеному листі відповідач вимагає від позивача, у випадку його незгоди з новим розміром процентної ставки, сповістити про це банк в порядку, визначеному умовами договору та здійснити передбачені договором дії, зокрема до дати підвищення процентної ставки достроково повернути отримані кошти та плату за кредит (а.с.25). Позивач 30.01.2009 подав заяву відповідачеві, в якій просив повідомити доцільність підвищення відсотків та дотримання умов Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку від 12.12.2008 року/ а.с.16/. Відповідно до договору встановлено право позичальника повернути банку всю суму кредитних коштів, отриманих за договором, а не обов’язок . Пункт 2.3.3 договору містить вичерпний перелік випадків, при настанні яких банк має вимагати дострокового повернення всієї наданої суми кредиту та сплати плати за кредит. Відмова позичальника від збільшення розміру процентної ставки серед них не значиться, тому вимога відповідача про дострокове повернення кредитних коштів та плати за кредит у разі незгоди позивача зі збільшенням розміру процентної ставки є неправомірним . Відповідно до вимог ст.652 ЦК України та вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, зміна процентної ставки можлива лише при істотній зміні обставин, якими сторони керувались при укладенні договору. Всупереч ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів»та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, з листа відповідача, направленого на адресу позивача не вбачається конкретних обставин, що змусили відповідача вчинити підвищення процентної ставки за договором на 22,88% річних. Відповідно до ч.2 ст.1056-1 ЦК України встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. (Кодекс доповнено ст.1056-1 згідно із Законом № 661-VІ від 12.12.2008 ). Як вбачається з листа-повідомлення відповідача, процентна ставка по договору підвищується відповідачем з 01.02.2009 року, тобто після набрання чинності ст.1056-1 ЦК України, та, оскільки позивач не надав свою згоду на зміну відсоткової ставки за договором, повинна залишитися без змін до повного виконання всіх умов обома сторонами договору. Твердження представника відповідача про згоду позивача на підвищення процентної ставки у зв’язку із проведеними проплатами нею підвищеної процентної ставки в судовому засіданні підтвердження не знайшли, оскільки позивачем, відповідно до квитанції про оплату кредиту сплачено саме 1370 гривень (за первісною ставкою) (а.с.19). Таким чином, умова договору, передбачена п. 2.3.1 договору про право відповідача збільшувати розмір відсоткової ставки в односторонньому порядку є нікчемною з 01.02.2009 і не створює для сторін цієї угоди ніяких юридичних наслідків, а тому процентна ставка за договором повинна залишатись без змін до повного виконання всіх умов обома сторонами договору. Також , відповідно до Рішення Конституційного суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011, права споживачів на стадії виконання кредитного договору передбачаються також положеннями статті 1056-1 Цивільного Кодексу частини четвертої статті 55 Закону про банки, частини другої статті 6 Закону про фінансові послуги, згідно з якими банкам заборонено в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами, за винятком випадків, встановлених законом. Суд вважає, що позовні вимоги в частині визнати незаконним збільшення з 01.02.2009 року відповідачем відсоткової ставки за кредитним –підлягають задоволенню, оскільки розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Щодо позовних вимог про визнання пп.2.3.3 п.2.3 кредитного договору суд вважає їх необґрунтованими виходячи з наступного. Зміст п.п. 2.3.3. п. 2.3 Договору, а саме в частині виникнення кожної з наступних подій, зокрема відмови Позичальника в оформлені ( переоформлені якого-небудь із договорів, договорів застави, іпотеки, поруки, договорів страхування згідно п.2.2.7 цього Договору банк має право здійснити одностороннє розірвання договору з надсиланням Позичальникові відповідного повідомлення не суперечить вимогам законодавства та не співвідносяться з підставами зміні відсоткової ставки. В п.2.2.7 не міститься положень, які б регулювали зміну відсоткової ставки, а тому не має підстав для визнання недійсною умову п .2.3.3. Відповідно до ч.1 ст. 182 ЦК України право власності на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід та припинення підлягають державній реєстрації. Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування або розпорядження своїм майном. Перебування квартири в іпотеці у відповідача, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та належить позивачці, не є підставою для утримання банком установчих документів. Позовні вимоги щодо зобов’язання Відповідача передати позивачу оригінали право установчих документів на предмет іпотеки підлягають задоволенню, оскільки відсутність право установчих документів обмежує позивача у його праві володіння та користування власністю. Керуючись ст.ст. 651, 652, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 212-215 ЦПК України, суд,- В И Р І Ш И В: Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства КБ «ПриватБанк», про захист прав споживачів - задовольнити частково. Визнати збільшення з 01 лютого 2009 року Публічним акціонерним товариством КБ «ПриватБанк»відсоткової ставки за користування кредитним договором № LGHIGK03900011 від 22.02.2006 року до 22,88% річних –незаконним. Зобов’язати відповідача здійснити коригуючи операції по нарахуванню відсотків за користування кредитом в розмірі 12 % річних, починаючи з 01.02. 2009 року та зарахувати кошти для погашення кредиту, сплачені Позивачем в погашення пені, нарахованої після підвищення відсоткової ставки. Зобов’язати Публічне акціонерне товариство КБ «ПриватБанк»передати ОСОБА_1 оригінали право установчих документів на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою м. Луганськ, вулю ОСОБА_3 буд.114 кв.6. В решті позовних вимог –відмовити. Вступна та резолютивна частини ухвалені в нарадчій кімнаті та проголошені 23 листопада 2011 року. Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України. Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Луганської області через Ленінський районний суд м. Луганська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя Н.О. Кравченко http://reyestr.court.gov.ua/Review/20742019

Судя по всему, Вам лучше вообще ничего не говорить, а ссылаться на ст.63 Конституции Украины. И возьмите себе адвоката это все не шутки. Помимо прочего нужно будет возбуждать уголовное дело в отношении сотрудников банка раскрывших банковскую тайну.

Необходимо в суде обжаловать возбуждение уголовного дела.

Для апелляции тут не паханное поле. Но очень будем надеяться, что оставят в силе.

Можете, конечно просить и апелляционный суд. Подайте в виде ходатайства. Но обычно такое заявление подается в суд первой инстанции после вступления в силу решения.

Тогда соберите все эти справки и попросите еще и апелляционный суд уменьшить сумму долга. Помимо этого покажите письмо, что долг передан другой компании и попросите ее привлечь к рассмотрению дела.

Вы правы, по тексту он признается мнимым. Но суд, якобы исходил из того, что деньги у заемщика были и он ими пользовался. К тому же заемщик именно так сформировал свои исковые требования за пределы которых суд выйти не может.

За найденное решение спасибо форумчанину Tavrija77

Справа № 2-766/2011 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "29" грудня 2011 р. м. Кам’янка-Дніпровська Кам’янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області у складі: Головуючого судді Петрова В.В. при секретарі Крук О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживача, про визнання кредитно-заставного договору від 01.08.2008 р. недійсним з моменту його укладення, про зобов’язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: 06 жовтня 2011 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»звернулося до ОСОБА_1 з позовом про звернення стягнення, в якому зазначає, що 01.08.2008 року з ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ZPAOAN57660896, за яким останній 04.08.2008 року отримав кредит на суму 19 621,88 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15% на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном погашення до 03.08.2015 року. ПАТ КБ «Приватбанк» також зазначає, що у ОСОБА_1 утворилась заборгованість у зв’язку з порушенням ним умов повернення кредиту. Так, станом на 22.08.2011 року вона становить 26204,61 доларів США, яка складається з таких сум: - 14362,27 доларів США –заборгованість за кредитом, - 4203,80 доларів США – заборгованість по процентам за користування кредитом, - 1126,88 доларів США – заборгованість по комісії за користування кредитом, - 5233,985 доларів США – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором, а також штрафи відповідно до умов кредитного договору: - 31,36 доларів США –штраф (фіксована частина), - 1246,35 доларів США – штраф (процентна складова). Позивач зазначає, що в забезпечення зобов’язань за кредитним договором було укладено договір застави майна –автомобілю DAEWOO, модель: NEXIA, рік випуску 2008, тип ТЗ: легковий сєдан-В, № кузова/шасі НОМЕР_2, р/н НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. «Приватбанк» бажає звернути стягнення та реалізувати предмет застави шляхом безпосереднього продажу автомобілю, однак зазначає, що це неможливо без фактичного знаходження предмету застави у володінні ПАТ КБ «Приватбанк». ПАТ КБ «Приватбанк» просить суд: 1. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZPAOAN57660896 від 01.08.2008 р. в сумі 26204,61 доларів США, що за курсом 7,9715 відповідно до службового розпорядження НБУ № 205/316 від 19.08.2011 р. складає 208890,02 грн. 2. Звернути стягнення на предмет застави: автомобіль DAEWOO, модель: NEXIA, рік випуску 2008, тип ТЗ: легковий сєдан-В, № кузова/шасі НОМЕР_2, р/н НОМЕР_1, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності шляхом продажу вказаного автомобіля Публічним акціонерним товариством комерційним банком «Приватбанк»(49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою – покупцем, зі зняттям вказаного автомобілю з обліку в органах ДАІ України, а також наданням ПАТ КБ «Приватбанк» всіх повноважень для здійснення продажу. 3. Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати. 13 грудня 2011 року ОСОБА_1 подав до ПАТ КБ «Приватбанк» зустрічний позов про захист прав споживача, про визнання кредитно-заставного договору від 01.08.2008 року недійсним з моменту його укладення, про зобов’язання вчинити певні дії. В позовній заяві ОСОБА_1 зазначає наступне: 01 серпня 2008 р. між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «ПриватБанк», було укладено кредитно-заставний договір за № ZPAOAN57660896, відповідно до якого банком було надано кредитну суму 14 725,35 доларів США під процентну ставку 15 % річних, що передбачено розділом 17 договору. ОСОБА_1 вказує, що в договорі існує ряд положень, які не відповідають чинному законодавству та погіршують його становище як споживача у порівнянні із законодавчо визначеними умовами. Відповідач-позивач ОСОБА_1, посилаючись в позові на відповідні норми закону, вважає, що кредитно-заставний договір необхідно визнати недійсним з таких підстав: суттєво порушені його права як споживача, зокрема: договір містить ряд незаконних умов (право банку в односторонньому порядку підвищувати процентну ставку, вимогу про обов'язок ОСОБА_1 підшукувати покупця на предмет договору застави, деякі пункти взагалі протирічать нормам цивільного кодексу та звужують його права як споживача послуг по отриманню кредиту, умова щодо особистого визначення банком судів, де будуть вирішуватися спори. Крім того, ОСОБА_1 вказує, що кредит було надано для певних цілей –оплати за придбання ним автомобілю, який і став предметом застави. Саме для цієї цілі були перераховані кошти організації, з якою ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу автомобілю, і кошти перераховувалися саме в гривні, а не в доларах. ОСОБА_1 як підставу своїх вимог про порушення його прав як споживача також вказує і те, що договір кредиту надруковано дуже мілким шрифтом, а розділ 17, який передбачає особливі умови, надруковано ще меншим шрифтом. Крім того, Банком порушено його права, оскільки несправедливою є умова в договорі, згідно з якою зокрема: споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача. В позові ОСОБА_1 зазначає, що п. 17.1.5 кредитно-заставного договору було зазначено, що датою погашення кредиту є 03.08.2015 року. Курс долару, згідно до додатку № 2 до кредитно-заставного договору, становив 4,64 грн. за 1 долар США. Сума кредиту становила 14 752,35 доларів США. Як видно з договору купівлі-продажу № СФ- 0023948 від 24.07.2008 р., ОСОБА_1 придбав у TOB «Автоприват» автомобіль NEXIA-2, 2008 року випуску за 63 300 грн. та, згідно до п. 2.2 договору купівлі-продажу від 24.07.2008 р., зобов'язувався протягом одного банківського дня з моменту укладення цього договору внести аванс на поточний рахунок Продавця згідно реквізитів та призначення платежу, зазначених в рахунку-фактурі на автомобіль. Після зарахування авансу на поточний рахунок продавця останній виписує та надає покупцю довідку-рахунок на ім'я покупця з відміткою про те, що продаж автомобіля здійснено за рахунок кредиту із зазначенням напису: «Кредит через ПриватБанк». Саме в національній валюті було здійснено розрахунок, що підтверджується платіжним дорученням від 04.08.2008 р. Саме для цієї мети було надано кредит, що слідує із його змісту. Однак ПриватБанк угоду про надання кредиту в іноземній валюті замаскував під інший правочин: нібито ОСОБА_1 купив у них долари за своєю заявою від 01.08.2008 р. в м. Дніпропетровськ, хоча всі дії здійснювалися в м. Енергодар Запорізької області. Наступною підставою своїх вимог ОСОБА_1 вказує те, що Договір від 01.08.2008 р. є спільним договору і кредиту, і застави. Підпису його дружини на цьому договорі кредиту немає, лише на окремому аркуші від неї отримано згоду на укладення кредитно-заставного договору від 01.08.2008 р., а також на передачу Банку у заставу будь-якого майна, що належить їм на праві спільної власності з метою забезпечення зобов'язань і реалізацію цього майна у випадку невиконання мною цього договору. Ця умова вважається відповідачем-позивачем незаконною та такою, що порушує права ОСОБА_3, яка, відповідно до ст. 60 CK України, є співвласником всього майна подружжя, набутого під час шлюбу. ОСОБА_1 в позові вказує, що у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору: попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним. Цієї вимоги закону ПриватБанком виконано не було. Жодних попереджень кредитно-заставний договір не передбачав. Такої умови не містить навіть розділ про права позичальника. Відповідач-позивач вважає, що кредитно-заставний договір необхідно визнати недійсним та зобов'язати ПАТ КБ «Приватбанк» врегулювати відносини за правилами тієї угоди, яка була фактично здійснена, а саме, за угодою про надання споживчого кредиту в сумі 68450,90 грн. станом на дату кредитування 01.08.2008 р., та зобов'язання Відповідача здійснити перерахунок заборгованості, оскільки за купівлю автомобілю гроші були перераховані у гривнях. ОСОБА_1 зазначає, що кредитний договір є удаваним правочином, оскільки його було вчинено з метою приховання іншого правочину, який сторони вчинили в дійсності, а саме: було здійснено надання кредиту в національній валюті України - гривні. Кредит було видано шляхом зарахування грошових коштів на вказаний поточний рахунок, на цей же рахунок було зараховані грошові кошти, які нібито пройшли конвертацію. Тобто кредит з початку було видано з рахунку, який відкрито у національній валюті України - гривні. Відповідач-позивач в позові зазначає, що оскільки правочин вчинено з метою приховати інший правочин на підставі статті 235 ЦК України необхідно визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин; оскільки між позивачем та відповідачем фактично було укладено договір про надання позивачу кредиту в національній валюті України - гривні, в розмірі 68450,90 гривень, що було еквівалентно 14 752,35 доларів США по комерційному курсу відповідача, який на 01 серпня 2008 року складав 464 гривні за 100 доларів США, тобто відносини між позивачем та відповідачем мають бути врегульовані саме таким договором. ОСОБА_1 в позові наводить докази того, що з моменту укладення кредитного договору ним сумлінно виконувалися всі взяті на себе обов'язки по кредитному договору, в тому числі, відбувалося погашення боргових зобов'язань та плата за користування кредитом, встановлена кредитним договором та графіком платежів, що є додатком № 1 до кредитного договору. Так ним було сплачено загальну суму 16330,24 грн. Оскільки сума кредиту становила 68450,90 грн. (14752,35 доларів США * 4,64 грн. = 68450,90 грн.), а ним вже сплачено 16 330,24 грн., то залишок кредиту становить 52120,66 грн. З розрахунку ОСОБА_1 доводить, що ним понесено витрати при купівлі валюті та при втратах на зарахуванні Банком як еквіваленту в такій сумі: 337,58 грн. Також ОСОБА_1 в позові вказує, що автомобіль, який вважався предметом застави, ним було передано представнику ПриватБанку 27.10.2009 р., тобто кредитом він користувався з 01.08.2008 р. по цю дату - 1 рік 2 місяці 26 днів, і вважає, що з цього розрахунку необхідно визначати заборгованість. Відповідач-позивач ОСОБА_1 просить: Захистити його права як споживача за договором про надання споживчого кредиту шляхом визнання дій відповідача неправомірними. Визнати кредитно-заставний договір № гРАОА№7660896 від 01.08.2008 року недійсним з часу його укладення. Зобов'язати ПАТ КБ "Приватбанк" здійснити перерахунок заборгованості за час користування кредитом з 01 серпня 2008 р. по 27 жовтня 2009 р. із розрахунку суми кредиту 68450,90 грн. під 15% річних. В судовому засіданні представник позивача-відповідача ОСОБА_4, яка діє від імені ПАТ КБ «Приватбанк»на підставі довіреності (а.с. 33) позов ПАТ КБ «Приватбанк»повністю підтримала, дала пояснення, аналогічні викладеному у позові. Зустрічний позов ОСОБА_1 представник не визнала, просила залишити його без задоволення, суду пояснила, що до видачі кредиту позичальнику ОСОБА_1 була надана повна інформація про умови кредитування, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення тощо. Це власноручно підтвердив сам ОСОБА_1 своїм підписом на анкеті-заяві від 01.08.2008 р. та довідці про стандартні умови кредитування ПриватБанку та орієнтовну сукупну вартість споживчого кредиту від 01.08.2008 р., на підставі якої відбулась видача кредиту. Крім того, зазначає, що до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, застосування законодавства про захист прав споживачів можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування, тому вважає, ОСОБА_1 помилково застосував положення ЗУ "Про захист прав споживачів" та безпідставно не сплатив судовий збір. Стосовно інших вимог позову представник ПАТ КБ "ПриватБанк" вказує, що ОСОБА_1 не взяв до уваги ст. 5 ЦК України (дія актів цивільного законодавства у часі), тому хибними є твердження ОСОБА_1, що в договорі є пункт 6.3.1., який містить право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки, оскільки кредитний договір був укладений 01.08.2008 року, а Закон який заборонив збільшувати процентну ставку в односторонньому порядку набрав чинності з 10 січня 2009 року. Також представник позивача ОСОБА_4 посилається на те, що ОСОБА_1 до банку звернувся добровільно та самостійно виявив бажання отримати кредит на умовах, зазначених у вище переліченому договорі. Тобто він свідомо звернувся до Банку з метою отримання кредиту та отримав кредит за своїм бажанням саме на умовах, що викладені в зазначеному вище договорі, який укладений належним чином із дотриманням принципу свободи договору, який тепер підлягає обов’язковому виконанню. В забезпечення виконання обов'язків по зазначеному кредитно-заставному договору ОСОБА_1 надав в заставу банку транспортний засіб. Після того, як він став порушувати умови погашення, він за власною волею віддав заставний транспортний засіб на реалізацію, про що свідчить його підпис на акті від 27.10.2009 р., але ж довіреності на право продажу не дав. Тобто транспортний засіб було передано банку на добровільних підставах. Але за таких підстав банк не мав права реалізувати транспортний засіб. На цих підставах представник вважає, що посилання відповідача-позивача на здійснення перерахунку заборгованості є безпідставним. Щодо видачі кредиту у валюті представник ПАТ КБ «Приватбанк»дала такі пояснення: Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»валютні операції визначені як наступні: • операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; • операції пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; • операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Згідно чинного законодавства операцією банку, є дія або подія, внаслідок якої відбуваються зміни у фінансовому стані банку та яка відображається за балансовими або позабалансовими рахунками банку. Договором, відповідно до статті 626 ЦК України, визначається домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Аналіз зазначених дефініцій дозволяє зробити висновок про те, що договір, в тому числі кредитний, не є операцією, а є лише підставою для її здійснення. Таким чином, визнання договорів недійсними неможливе з підстав недодержання порядку вчинення валютних операцій, оскільки визнання недійсною операції з надання валютних цінностей не може мати наслідком визнання недійсним кредитного договору, як того вимагає Позивач. Щодо посилання ОСОБА_1 на те, що для надання банком кредиту в іноземній валюті необхідна індивідуальна ліцензія на здійснення валютних операцій, представник вважає це твердження хибним з наступних причин. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно статті 192 ЦК України до грошових коштів віднесено грошову одиницю України гривню та іноземну валюту. Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, у кредит можуть бути надані як грошові одиниці України - гривні, так й іноземна валюта, що виступатиме предметом зобов'язання. Нормативно-правовим актом, що має силу Закону та установлює режим здійснення валютних операцій на території України є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. № 15-93. Під валютними операціями, згідно ст. 1 Декрету, розуміються операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності. Отже, Декрет виокремлює операції пов'язані з використанням валютних цінностей як засобу платежу та операції з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності. Статтею 5 Декрету встановлено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Згідно до ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, відповідно до вказаної статті, зокрема, такі операції: "в) надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; г) використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави." Диспозиція норми підпункту "в" частини 4 статті 5 Декрету передбачає спеціальну умову, за якої валютна операція вимагатиме отримання індивідуальної ліцензії, а саме "якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі". Тому представник пояснила, що коли в період дії режиму валютного регулювання діючим законодавством буде встановлено межі за термінами й сумами таких кредитів, лише після набрання чинності відповідним нормативно-правовим актом вказані операції вимагатимуть індивідуальної ліцензії. Відповідно до листа НБУ від 29.05.2001 р. N 28-313/2178 на сьогоднішній момент вимоги або які-небудь обмеження щодо граничного розміру сум і строків повернення кредитів в іноземній валюті, залучених або надаваних резидентами України, чинним законодавством не встановлено, тому здійснення резидентами операцій по одержанню або наданню кредитів в іноземній валюті не вимагає індивідуальної ліцензії Національного банку України. Хоча вказаний лист не є нормативним актом, але на підставі нього належить встановити відповідні юридичні факти: про відсутність регулювання законодавством України меж здійснення кредитування в іноземній валюті за строками та за сумами. Відповідно до статті 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Представник позивача-відповідача ОСОБА_4 зазначила, що здійснювані на той час банком операції з надання кредитів в іноземній валюті у будь-яких сумах та на будь-який строк не вимагали отримання індивідуальної ліцензії Національного банку. Разом з цим, зауважила, що обраний позивачем засіб захисту свого права через визнання кредитного договору недійсним з підстав видачі кредиту в іноземній валюті з мотивацією, що в цьому випадку валютна операція підлягає індивідуальному ліцензуванню Національним банком відповідно до Декрету, виходить за межі визначених цивільним законодавством підстав визнання договору недійсним. Оскільки серед переліку документів, що були б потрібні для отримання індивідуальної ліцензії має бути підписаний сторонами договір, виражений в іноземній валюті, оскільки в силу ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. З наведеного вбачається, що в момент вчинення правочину, тобто в момент укладення кредитного договору, жодних порушень порядку здійснення операцій з валютними цінностями допущено не було. Також представник ПАТ КБ «Приватбанк» зауважила, що колегією суддів судової палати суду у цивільних справах Верховного Суду України у своєму рішенні від 01.12.2010 року у справі № 6-50418св10, зроблено висновок, що відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року за № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями). Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку. У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України. Погашення клієнтом банку кредитного зобов'язання в іноземній валюті не вимагає отримання ним чи іншим учасником операції індивідуальної ліцензії Національного банку з огляду на те, що така операція не є тією операцію, що передбачає використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Оскільки у даному випадку відбувається погашення саме грошового зобов'язання, предметом яких є валютні цінності, надані в кредит. Погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності як наводилось вище відрізняються Декретом від операцій пов'язаних з використанням іноземної валюти як засобу платежу, тому відсутність у частині 4 статті 5 Декрету вимог щодо ліцензування Національним Банком операцій з погашення зобов'язань, предметом яких є валютні цінності, виключає підстави вимагати індивідуальної ліцензії Національного банку для погашення кредиту, виданого в іноземній валюті. Також представник банку просить суд звернути увагу суду на той факт, що при укладенні зазначеного договору однією з умов, а саме п. 10.1.11 було передбачено, що Позичальник запевняє, що укладення і виконання договору не суперечить чинному законодавству України. Отже, за викладених вище обставин, посилання ОСОБА_1 на необхідність отримання банком індивідуальної ліцензії при видачі кредиту у валюті є необґрунтованими. А також ОСОБА_4 зазначила, що строк давності для звернення до суду ОСОБА_1 із позовом сплив, бо договір укладався 01.08.2008 р. Представник просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову до ПАТ КБ "ПриватБанк". В судовому засіданні відповідач-позивач ОСОБА_1 вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» повністю не визнав, просив їх залишити без задоволення, суду пояснив, що з позовними вимогами він не погоджується із наступних підстав: 1. Позивач в позові зазначає, що він просить в рахунок погашення заборгованості в сумі 26 204,61 доларів США, що за курсом 7,9715 складає 208 890,02 грн. звернути стягнення на автомобіль, що був предметом застави. Однак позивач взагалі не обґрунтовує саму суму заборгованості, а він категорично з нею не погоджується та має зустрічні вимоги до Банку. 2. Автомобіль DAEWOO модель NEXIA, 2008 р.в., д/н НОМЕР_1, 27 жовтня 2009 р. у нього було вилучено співпрацівником «Приватбанку» ОСОБА_6, що підтверджується копією акту про прийняття автомобілю боржника від 27.10.2009 р. Автомобіль було передано на реалізацію за ринковою ціною та доручено направити отримані від реалізації кошти на погашення заборгованості у випадку невиконання зобов’язань перед ПриватБанком. ОСОБА_1 вважає, що з цього часу заборгованість йому нараховувати позивач не мав права. Права на продаж автомобіля ним було передано, сам транспорт також у нього було вилучено, жодних дій, направлених на реалізацію заставленого майна Позивач не здійснив. 3. Строк договору кредиту спливає лише 03.08.2015 р. Позивач-відповідач, не дочекавшись закінчення строку договору, вживає таких дій як вилучення у ОСОБА_1 предмета застави та звернення до суду з позовом за чотири роки до закінчення строку договору. Відповідач-позивач вважає, якщо автомобіль у нього було вилучено 27.10.2009 року, то і заборгованість необхідно було нараховувати саме на цю дату, а не на 22.08.2011 р., як це зробив позивач. У п. 17.10 договору передбачено, що ціна заставленого майна становить 63 300 грн. Жодних дій, направлених на реалізацію предмета застави Позивач-відповідач не виконав. Крім того, вимоги ОСОБА_1 також направлено не було. З урахуванням наведеного ОСОБА_1 вважає, що вимоги банку не обґрунтовані, безпідставні та є такими, що не підлягають задоволенню, тому просить позов ПАТ КБ «ПриватБанк»про звернення стягнення залишити без задоволення. Свої вимоги по зустрічному позову відповідач-позивач ОСОБА_1 підтримав у повному об’ємі, просив їх задовольнити, дав пояснення, аналогічні тим, що викладені ним у своєму позові. Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача-відповідача ПАТ КБ «Приватбанк»ОСОБА_4, а також пояснення відповідача-позивача ОСОБА_1, суд приходить до наступного висновку: Між сторонами 01 серпня 2008 року було укладено угоду, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 9-13), за якою банком було надано ОСОБА_1 як Позичальнику, кредитну суму 14 725,35 доларів США під процентну ставку 15 % річних, що передбачено розділом 17 договору. За змістом п. 17.1.3 цього кредитно-заставного договору № ZPAOAN57660896 від 01 серпня 2008 року кредит було надано для певної мети (а.с. 13): для придбання позичальником автомобілю, для оплати перших страхових платежів за договорами страхування на перший рік дії кредиту, для оплати коштів за реєстрацію предмета застави в державному реєстрі, для оплати винагороди за надання фінансового інструменту, що сплачується на момент кредиту, для оплати вартості поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що сплачується на момент видачі кредиту. Всі ці кошти Банком було сплачено у національній валюті –гривні, що підтверджується документами: договором купівлі-продажу у ТОВ «Автоприват» від 24.07.2008 р. за № СФ- 0023948 автомобілю ОСОБА_1, рахунком-фактурою № СФ- 0023948 від 24.07.2008 р. на суму 63300 грн., платіжним дорученням від 04.08.2008 р., за яким Банком перераховано АвтоПланета_Запоріжжя_1 суму 63200 грн. в рахунок сплати за автомобіль згідно до рахунку № СФ- 0023948 від 24.07.2008 р. ОСОБА_1, ордером-розпорядженням Бухгалтерії № 1 про списання з рахунку ОСОБА_1 суми 63200 грн. при цьому призначенням платежу є видача кредиту згідно кредитного договору № ZPAOAN57660896. Саме цим і підтверджується, що насправді було надано кредит у національній валюті –гривні, що не відповідає змісту договору. При чому гроші було зараховано на рахунок АвтоПланета_Запоріжжя_1, хоча за договором ОСОБА_1 придбав автомобіль у ТОВ «Автоприват». Також порушення прав ОСОБА_1 як споживача підтверджуються і заявою без номеру від 01.08.2008 р. про продаж іноземної валюти, за якою визначено, що винагорода банку складає різницю між ціною продажу, що була визначена підприємством, та більш вигідною ціною, за якою банк здійснив продаж іноземної валюти, винагорода сплачується в українських гривнях. При цьому призначенням платежу є перерахування коштів для продажу доларів, а вже гривні перераховуються знову ж таки на рахунок АвтоПланета_Запоріжжя_1 за автомобіль, Страховій компанії «Інгосстрах»як страхову премію за договором особистого страхування, і як страхову премію за договором страхування наземного транспорту, а також ДП «Інформаційний центр»за реєстрацію обтяжень рухомого майна на загальну суму 66461,80 грн., яка складається з сум: 63200 грн. + 316 грн. + 2911,80 грн. + 34 грн., що на 1989,10 грн., ніж надано кредит у гривневому еквіваленті (68 450,90 грн. –66 461,80 грн.) При чому Банк в цій заяві у примітці зазначив, що у випадку, якщо попит на валюту, яку клієнт продає на міжбанківському валютному ринку, відсутній, Банк має право за кошти Клієнта купувати іншу валюту на міжнародних ринках із подальшим продажем її за гривню на міжбанківському валютному ринку. Банк фактично продав ОСОБА_1 іноземну валюту, при цьому не зазначивши рахунок ОСОБА_1, і на цю валюту уклав з ним же кредитно-заставний договір, за яким вже у гривнях перераховував кошти для виконання цілей кредиту. Суд вважає, що дії банку суперечать п. 1.5 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 року за № 492, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 р. за № 1172/8493, який встановлює, що умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції. Такого договору між Банком і ОСОБА_1 укладено не було. Фактично Банк змусив ОСОБА_1 купувати у нього валюту за курсом, за яким Банк здійснював її продаж, і вже у валюті вносити кошти для погашення кредиту. Пункт 5.2 цієї Інструкції регламентує, що поточний рахунок в іноземній валюті відкривається суб'єкту господарювання для зберігання грошей і проведення розрахунків у межах законодавства України в безготівковій та готівковій іноземній валюті, для здійснення поточних операцій, визначених законодавством України, для здійснення інвестицій за кордон, розрахунків за купівлю-продаж облігацій зовнішньої державної позики України, для зарахування, використання і погашення кредитів (позик, фінансової допомоги) в іноземній валюті, для надходження іноземних інвестицій в Україну відповідно до законодавства України, а також для проведення операцій, передбачених генеральною ліцензією Національного банку на здійснення валютних операцій. Який фактично було відкрито рахунок для погашення кредитів в іноземній валюті, Банк суду не довів. Згідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України обов’язок доказування покладено на сторону, яка посилається на обставини як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд приходить до висновку, що фактично мав місце договір кредиту в національній валюті, а договір кредитування в іноземній валюті приховує справжній правочин. Стаття 235 ЦК України зазначає, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Додатково представник ПАТ КБ «Приватбанк»посилається на те, що ОСОБА_1 своїм підписом на заяві-анкеті підтвердив правильність вчинюваних Банком дій та погодився з ними, однак замовчує про те, що ОСОБА_1 виявив бажання в цій же заяві про оформлення на своє ім’я кредитки «Універсальна»тип VISA валюта UAH з кредитним лімітом 3160 грн., в заяві зазначено і номер карти –НОМЕР_3. При цьому в базу даних дані про кредит внесено якраз у гривнях, а саме: вартість товару –63300 грн., аванс 100 грн., особисті характеристики ОСОБА_1: дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1, п. 2.4 –поточні зобов’язання 71 548,90 грн., що на 5 087,10 грн. більше, ніж було перераховано для цілей кредиту (71 548,90 грн. –66 461,80 грн.) і на 3 098 грн. більше, ніж було надано кредит у гривневому еквіваленті (71 548,90 грн. –68 450,90 грн.) Сертифікатом AFR 271844 підтверджується, що його видано ОСОБА_1 на придбання автомобілю DAEWOO Nexia 1.6 2008 вартістю 63300 грн за умови внесення першого внеску не менше 100 грн. на термін кредиту 7 років, кредитуючи організація ПриватБанк, оформлення кредиту при наданні сертифікату проводиться до 23.08.2008 р., сертифікат отримав, з умовами кредитування погодився 25.08.2008 року ОСОБА_1 Таким чином, цими документами також підтверджується фактичний кредит, наданий ОСОБА_1 у національній валюті –гривні. Згідно до п. 2 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від якого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону. Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. В пп. а) п. 13.7 договору кредиту передбачено, що витрати на юридичні послуги включаються до сум платежів, що не є правильним. Частиною 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»встановлено, що забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання споживачем тексту детального розпису сукупної вартості споживчого кредиту, зазначеного у договорі про надання споживчого кредиту або у додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування його кеглем, меншим за кегль шрифту основного тексту, злиття кольору шрифту з кольором фону. Договір кредиту надруковано дуже мілким шрифтом, а розділ 17, який передбачає особливі умови, надруковано ще меншим шрифтом. Це також є порушення прав споживача. Також підставою для визнання кредитно-заставного договору недійсним є те, що ОСОБА_1 разом зі своєю дружиною ОСОБА_3 на окремому від договорі аркуші зобов’язалися перед Банком всім своїм майном, набутим ними у період шлюбу, що протирічить закону. ОСОБА_8 з договором застави-кредиту від 01.08.2008 р. ознайомлена не була, про що свідчить те, що на цьому договорі відсутній її підпис та особисті дані. Посилання представника ПАТ КБ «Приватбанку»на те, що строк позовної давності сплив, оскільки договір було укладено 01.08.2008 р., суд до уваги не приймає, так як ст. 264 ЦК України встановлює, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. ОСОБА_1 не знав про порушення своїх прав, що підтверджується тим, що ним частково було погашено кредит на умовах, що були виставлені Банком. Останній платіж ним було здійснено 29.05.2009 року, що підтверджується наданими до матеріалів справи оригіналами квитанцій, а строк договору ще триває до 03.08.2015 року. Тому суд вважає, що строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав ОСОБА_1 не пропустив. Правонаступництво ПАТ КБ «Приватбанку»після ЗАТ КБ «Приватбанк»підтверджується наданої копією статуту (нової редакції) ПАТ КБ «Приватбанку». Згідно до матеріалів справи (а.с. 19) ПАТ КБ «ПриватБанк»29.07.2009 р. отримав банківську ліцензію № 22 на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та пп. 5-1 1 ч. 2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», які станом на 24.07.2009 передбачали, зокрема: - Ч. 1 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність» - На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції: 1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб; 2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них; 3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. - Пункти 5-11 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність»: Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди: 5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі; 6) придбання або відчуження права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг); 7) лізинг; 8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів; 9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів; 10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій з використанням цих карток; 11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій. Однак договір було укладено із ЗАТ КБ «Приватбанк», а відповідно до копії дозволу № 22-2, виданого 29.07.2003 р. ЗАТ КБ «Приватбанк»мав право на здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 ч. 2 та частиною 4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно з додатком до цього дозволу, який також є в матеріалах справи, та свідчить про те, що ЗАТ КБ «Приватбанк»мав право на перелік операцій: 1. Операції з валютними цінностями: - Неторговельні операції з валютними цінностями; - Ведення рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України; - Ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) в іноземній валюті; - Ведення кореспондентських рахунків банків (нерезидентів) у грошовій одиниці України; - Відкриття кореспондентських рахунків в уповноважених банках України в іноземній валюті та здійснення операцій з ними; - Відкриття кореспондентських рахунків в банках (нерезидентах) в іноземній валюті та здійснення операцій з ними; - Залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, - Залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках, - Операції з банківськими металами на валютному ринку України, - Операції з банківськими металами на міжнародних ринках, - Інші операції з валютними цінностями на міжнародних ринках, Отже Банк оформив надання кредиту саме у іноземній валюті, не маючи ліцензії, посилаючись, що на той час вони мали дозвіл на це, хоча фактично надав гривневий кредит, що підтверджується вищезазначеними доказами. Твердження представника ПАТ КБ «Приватбанк»про те, що немає механізму надання індивідуальних ліцензій, і тому прямої заборони у видачі таких кредитів особам немає, суд оцінює критично з таких підстав: згідно до ч. 8 ст. 8 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Оскільки між сторонами фактично було укладено договір про надання позивачу кредиту в національній валюті України - гривні, відносини між позивачем та відповідачем мають бути врегульовані саме таким договором. ОСОБА_1 здійснював погашення кредиту, що підтверджується оригіналами квитанцій, що є в матеріалах справи. Так він сплатив кошти в сумі 16 330,24 грн: 09.09.2008 р. за 1563,95 грн. він купив по 4,86 грн. за 1 долар 321,8 доларів США, одночасно сплатив банку цю суму в доларах, яку банк вважав еквівалентною 1561,08 грн., 09.10.2008 р. - 1866,44 грн. за курсом 5,80 грн. за 1 долар на суму 321,8 доларів США, того ж дня цю суму в доларах сплачено банку, що еквівалентно 1585,35 грн., 13.11.2008 р. - 321,8 доларів США за курсом 5,86 грн., для чого знадобилось 1887,68 грн., сплативши цю суму в доларах банку, який виставляє цю суму, еквівалентну 1860,00 грн., 15.01.2008 р. ОСОБА_1 сплатив банку 2543,80 грн. як надходження на рахунки за вкладами, 15.01.2009 р. - за 1053,57 грн. за курсом конвертації 8,65 грн. за 1 долар ОСОБА_1 купив 121,80 доларів США, одночасно ним сплачено 200 доларів США , що еквівалентно 1540,00 грн., 10.03.2009 р. - 650 грн. курс конвертації 7,8156 грн. за 1 долар, банку сплатив 83,17 доларів США. 14.05.2009 р. - 111,38 грн., 140 доларів США, що еквівалентно 1067,29 грн., 20.05.2009 р. –ОСОБА_1 за 2289, грн. купив 300 доларів, вніс їх банку еквівалент у гривні - 2286,24 грн., та 38,79 грн., також ним внесено на рахунок 50 грн. та 110 грн., 29.05.2009 р . - за 2910,49 він купив 378,97 доларів за курсом 7,68 грн. за 1 долар, сплатив 39,01 грн., банку сплатив 378,97 доларів США, що еквівалентно у гривні - 2887,30 грн., що на 23.19 грн. дорожче, ніж банк вважав як еквівалент. Тому ОСОБА_1 Банку сплатив всього суму 16 330,24 грн., тоді залишок кредиту становить 52 120,66 грн. (68450,90 грн. –16330,24 грн.) Автомобіль, який вважався предметом застави, ним було передано представнику ПриватБанку 27.10.2009 р., тобто кредитом він користувався з 01.08.2008 р. по цю дату - 1 рік 2 місяці 26 днів. Суд вважає, що з цього розра хунку необхідно визначати заборгованість по кредиту. Надання кредитів в іноземній валюті передбачено ст. 533 ЦК України, Законом України «Про банки та банківську діяльність», Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Постановою НБУ від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів НБУ». Однак не лише відсутність права банку на кредитування у валюті є підставою для визнання договору недійсним, суд вбачає підстави для визнання договору недійсним, оскільки має місце удаваний правочин. Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір, за яким виникли цивільно-правові відносини. Згідно із ч. 1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору. Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця —гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. І саме у гривні було надано кредит, що знайшло своє підтвердження в ході судового розгляду. Згідно ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України", гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням ст. ст. 4, 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносин у валютній сфері. Відповідно до п. 2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання Банком кредиту, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язанням по кредитному договору, в іноземній валюті та здійснення виконання своїх обов'язків, тобто проведення розрахунків за своїми зобов'язанням по кредитному договору, в іноземній валюті за своєю правовою природою є валютною операцією. Згідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій ПриватБанку в іноземній валюті потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного: Відповідно до п. 17.1.1 договору ПАТ КБ «Приватбанк»надав ОСОБА_1 кредит у сумі 14 752,35 доларів США на умовах цільового використання, забезпеченості, строковості, платності, зворотності та інших умов, викладених в договорі. Відповідно до п.4.5 Кредитного договору сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється в доларах США на відкритий рахунок банку. Однак Банк не надав доказу того, що на ім’я ОСОБА_1 було відкрито валютний рахунок, договору про це між ними складено не було. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов'язаннями між сторонами в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання відповідачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, за відсутності договору про відкриття валютного рахунку суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.35 Закону України «Про Національний банк України». Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Волевиявлення ОСОБА_1 оформлене ним в договорі на суму, еквівалентну 14732,35 доларам по курсу 4,64 грн. за 1 долар, в анкеті-заяві, в якій йому відкрито кредитну картку в гривнях, в договорі купівлі-продажу автомобілю в гривнях, в заяві про укладення договору страхування наземного транспорту від 01.08.2008 р. зі сплатою страхової премії в розмірі 4,6% від дійсної вартості автомобілю 63300 грн. в сумі 2911,80 грн., в самому договорі страхування наземного транспорту від 04.08.2008 р. із зазначенням в п. 10.1 страхового платежу, в заяві про укладення договору особистого страхування від 01.08.2008 р. і в договорі на суму 316 грн. Таким чином, суд приходить до висновку, що саме на досягнення таких цілей було направлено волевиявлення позичальника ОСОБА_1 Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Стаття 203 ЦК України встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способу захисту своїх порушених прав є визнання правочину недійсним. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Згідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу). Твердження представника ПАТ КБ «Приватбанк»про те, що ОСОБА_1 сам запевнив у договорі той факт, що порушень законодавства не було, суд до уваги не приймає, оскільки ОСОБА_1 не є особою, що має спеціальні знання у юриспруденції, та не може засвідчувати такий факт, крім того, це твердження спростовується матеріалами справи, які обумовлені вище та яким судом дана оцінка як доказам. Щодо передачі автомобілю Банку, представник ПАТ КБ «Приватбанк» не надав жодних заперечень, не довів ті обставини, що були здійснені будь-які дії, які б свідчили про повідомлення ОСОБА_1 про існування у нього заборгованості після передачі предмету застави, жодних листів чи повідомлень йому направлено не було, жодних дій, направлених для реалізації автомобілю і для погашення кредиту Банком не проводилось, тому вина ОСОБА_1 у подальшому зростанні заборгованості за кредит не доведена. Стаття 614 ЦК України регламентує, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним. Актом від 27 жовтня 2009 р. (а.с. 39) про передачу автомобіля, який був предметом застави, представнику Приватбанку, ОСОБА_1 довів відсутність своєї вини, так як за умовами розділу 13 договору Банк мав право звернути стягнення на предмет застави, який був Банком прийнято від ОСОБА_1 27 жовтня 2009 року. Повідомлення про заборгованість банк надіслав лише два роки поспіль –22.09.2011 р., що підтверджується матеріалами справи (а.с. 14), що також свідчить про недобросовісне надання Банком послуг по кредитуванню ОСОБА_1 як споживачу. Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. встановлює, що виконавець не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором; надання виконавцю права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання виконавцю права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; надання продавцю виконавцю права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору; надання виконавцю права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому. З огляду на вищезазначене суд приходить до висновку, що дії Банку є неправомірними. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Посилання представника позивача-відповідача ОСОБА_4 на ст. 19 Конституції України є таким, що невірно нею трактується, оскільки стаття 19 Конституції передбачає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок являє собою стан впорядкованості, урегульованості, організованості суспільних відносин, який утворюється, існує і функціонує внаслідок реалізації норм права відповідно до принципу законності. У частині 2 цієї статті встановлюється відповідний спеціально-дозвільний тип правового регулювання, притаманний органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам. Фактично йдеться про принцип «заборонено все, крім дозволеного законом». ПАТ КБ «Приватбанк»не є органом державної влади чи органом місцевого самоврядування. У випадку необхідності роз’яснення щодо необхідності отримання індивідуальної ліцензії вони мали право звернутися за офіційним роз’ясненням подальшого порядку в цій сфері. Щодо посилання на рішення Верховного Суду України від 01.12.2010 року у справі № 6-50418св10, то суд приходить до висновку, що саме це рішення стосується тих сторін, що є учасниками тієї справи. Стаття 212 ЦПК України зазначає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Прийняття судом рішення має ґрунтуватися на принципах законності та обґрунтованості, як того вимагає ст. 213 ЦПК України. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Крім того, у разі непогодження з судовим рішенням норми ЦПК України, зокрема стаття 13 ЦПК України забезпечує особам, які беруть участь у справі, а також особи, які не беруть участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов'язки, право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом, ці ж права передбачені в розділі 5 ЦПК України. На підставі об’єктивного, неупередженого, повного дослідження та налізу доказів суд приходить до висновку, що при укладенні договору між ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», і ОСОБА_1 були порушені його суттєві умови, які є обов’язковими умовами договору, по суті було укладено договір кредиту на загальну суму 68450,90 грн., хоча лише 66461,80 грн. були перераховані Банком за необхідні цілі кредиту, ОСОБА_1 частково погасив кредит на суму 16 330,24 грн., залишок становить 52120,66 грн., кредитом ОСОБА_1 фактично користувався в період з 01.08.2008 року по 29 жовтня 2009 року - 1 рік 2 місяці 26 днів, коли передав автомобіль, його вини у подальшому зростанні заборгованості немає, тому суд вважає, що з цього розрахунку необхідно визначати заборгованість і необхідно здійснити її перерахунок. Позов ПАТ КБ «Приватбанку»не задоволено, тому в силу ст. 88 ЦПК України, судові витрати відносяться на його рахунок, а позов ОСОБА_1 задоволено, тому з ПАТ КБ Приватбканку»належить стягнути на рахунок держави судові витрати в сумі 94,10 грн. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 99 Конституції України, ст. 3, ст. 16 ч. 2 п. 2, ст. 192 ч. 4, ст. 202 ч. 1, ст. 203 ч.ч. 1, 3, 5, ст. 215 ч. 1, ст. 216 ч. 1, ст. 227, ст.ст. 235, 264, 524, 533, 548 ч. 2, 614, 1054 ч. 1 ЦК України, ст. 3, 8 ч. 8, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, п. 2 ст. 1, ч. 1 та 2 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», п. 2 ч. 2 та ч. 4 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ч. 1 та пп. 5-1 1 ч. 2 ст. 47 і п. 1-4 ч. 2 та частиною 4 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України", Постановою НБУ від 30.05.2007 року «Про затвердження Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів НБУ», п . 1.5, п. 5.2 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління НБУ від 12.11.2003 року за № 492, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2003 р. за № 1172/8493, суд ВИРІШИВ: Позов публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення –залишити без задоволення. Зустрічний позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживача, про визнання кредитно-заставного договору від 01.08.2008 р. недійсним з моменту його укладення, про зобов’язання вчинити дії – задовольнити. Визнати дії закритого акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», - неправомірними. Визнати кредитний договір № ZPAOAN57660896 від 01.08.2008 р. недійсним з часу його укладення. Зобов’язати публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» здійснити перерахунок заборгованості за час користування кредитом з 01 серпня 2008 року по 27 жовтня 2009 р. із розрахунку суми кредиту 68 450,90 грн. (шістдесят вісім тисяч чотириста п’ятдесят грн. 90 коп.) під 15 (п’ятнадцять) процентів річних. Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк», який розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, індекс 49094, судовий збір на користь держави в сумі 94 грн. 10 коп. Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Запорізького апеляційного суду через Кам’янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які приймали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Суддя В. В. Петров http://reyestr.court.gov.ua/Review/20678133