ANTIRAID

Я считаю, что необходимо писать - визнати протиправним підвищення відсоткової ставки та зобов`язати банк зарахувати надмірно сплачені кошти в сплату за тілом кредиту.

Справа № 22ц – 5726 / 2010 Рішення ухвалено під головуванням Копія Категорія 27 судді Кашпрука Г.М. Доповідач : Морозовський В.І. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 жовтня 2010 року місто Вінниця Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області у складі: головуючого: Морозовського В.І., суддів: Іванюка М.В. і Чуприни В.О., при секретарі: Топольській В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 вересня 2010 року за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» в особі Подільського регіонального департаменту, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, - ОСОБА_3, - про припинення договору поруки, - в с т а н о в и л а: У лютому 2010 року ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним вище позовом до Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиб-банк» (далі – АКІБ «УкрСиббанк») в особі його Подільського регіонального департаменту, найменування якого в подальшому змінено на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі – ПАТ «УкрСиббанк») . В обґрунтування позову представник позивача посилався на те, що 04 вересня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11208672000, за умовами якого позичальник отримала грошові кошти в розмірі 85.000,00 доларів США під 11,3 % річних. У забезпечення виконання зобов’язань за даним кредитним договором цього ж дня ОСОБА_2 уклав з АКІБ «УкрСиббанк» договір поруки № 138526 , згідно якого зобов ’ язувався солідарно відповідати перед Банком за зобов ’ язаннями ОСОБА_3 05 грудня 2008 року без погодження з позивачем АКІБ «УкрСиббанк» змінив процентну ставку за користування кредитом, збільшивши її на 3%, що призвело до збільшення грошового зобов’язання перед Банком, відповідно й до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Оскільки такі дії Банку суперечать вимогам ч.1 ст.559 ЦК України та положенням укладеного між сторонами договору поруки, представник позивача просив визнати останній припине ним з 05 грудня 2008 року. Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 вересня 2010 року у задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник позивача просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на порушення норм матеріального та процесуального права. У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з викладених у скарзі підстав. ПАТ «УкрСиббанк», будучи належним чином повідомлене про час і місце судового засідання, до суду свого представника не направило, проте подало заяву, в якій просило розглянути справу у відсутність його представника. Одночасно відповідачем надані письмові заперечення, згідно яких Банк не визнає доводів апеляційної скарги та просить її відхилити, а рішення суду – залишити без змін. ОСОБА_3 до суду не прибула й про причини своєї неявки не повідомила. З урахуванням даних обставин колегія суддів на підставі ч.2 ст.305 ЦПК України вирішила розгляд справи провести у відсутність осіб, що не з’явились. Заслухавши суддю-доповідача і пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 04 вересня 2007 року ОСОБА_3 і АКІБ «УкрСиб-банк» уклали договір про надання споживчого кредиту № 11208672000 на суму 85.000,00 доларів США строком до 03 вересня 2030 року (а.с.7-10). Пунктом 1.3.1 цього договору передбачено плату за користування кредитними коштами в розмірі 11,3 % річних. 04 вересня 2007 року ОСОБА_2 уклав з АКІБ «УкрСиббанк» договір поруки № 138526 , відповідно до умов якого зобов’язувався солідарно і в повному обсязі відповідати перед Банком за виконання зобов’язань боржником - ОСОБА_3 на умовах укладеного нею кредитного договору (а.с.11). Згідно п.2.1 договору поруки передбачено, що кредитор не вправі без згоди поручителя змінювати умови основного договору з боржником, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя. При цьому під «згодою поручителя» сторони розуміють візування поручителем змін до основного договору (шляхом проставлення підпису уповноваженої особи та печатки поручителя, якщо останній є юридичною особою) та/або отримання його письмової згоди з такими змінами та/або шляхом обміну листами, факсимільними повідомленнями та/або укладення поручителем додаткової угоди до цього договору щодо внесення відповідних змін. Як установлено судом, 05 грудня 2008 року АКІБ «УкрСиббанк» змінив процентну ставку за користування кредитом, збільшивши її на 3%, тобто до 14,3% річних (а.с.108). Відмоволяючи у задоволенні позову, суд першої інстанції констатував, що кредитор без належного погодження з поручителем підвищив відсоткову ставку, чим збільшив обсяг відповідальності останнього. Однак, посилаючись на те, що ОСОБА_3 в період дії підвищеної процентної ставки не виконувала належним чином своїх зобов’язань щодо сплати щомісячних платежів, а з 01 липня 2009 року й до моменту звернення ОСОБА_2 з позовом розмір річних було знижено до визначених кредитним договором 11,3 %, районний суд вважав, що фактичний обсяг зобов’язань поручителя не збільшився, тому позов є безпідставним та необґрунтованим. З останнім висновком суду першої інстанції погодитись неможна, оскільки він не відповідає встановленим судом обставинам справи та суперечить нормам матеріального права. Так, згідно ст.598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. У відповідності до ч.1 ст.559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Виходячи з наведених вище норм матеріального закону, істотними для вирішення дійсного спору є ті обставини, що мали місце по 05 грудня 2008 року включно, тобто на момент збільшення АКІБ «УкрСиббанк» на 3% процентної ставки за користування кредитом, з яких визначальною є дотримання кредитором вимог п.2.1 договору поруки щодо отримання згоди поручителя на зміну умов основного договору з боржником. Оскільки відповідач не надав належних доказів про отримання згоди ОСОБА_2 на збільшення процентної ставки за користування кредитом та взагалі заперечував у суді першої інстанції свій обов’язок отримати таку згоду, при цьому судом беззаперечно встановлено, що зміна процентної ставки призвела до збільшення обсягу відповідальності поручителя, тому у суду були усі необхідні підстави для задоволення позовних вимог щодо припинення договору поруки з 05 грудня 2008 року. Проте, всупереч встановленому, районний суд з посиланням на обставини, що виникли після 05 грудня 2008 року і не мають безпосереднього значення для спірних правовідносин, помилково відмовив у задоволенні позову. Враховуючи, що відповідно до ч.1 ст.559 ЦК України сам факт зміни умов поруки без згоди поручителя є самостійною підставою припинення зобов’язань за договором поруки, рішення суду як незаконне та необґрунтоване підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 Та обставина, що у своїх письмових запереченнях відповідач стверджує про належне повідомлення поручителя щодо збільшення процентної ставки, на підтвердження чого надає нові письмові докази, висновків апеляційного суду не спростовує. Зокрема, зазначені докази не були предметом дослідження суду першої інстанції та подані з порушенням встановленого ч.2 ст.303 ЦПК України порядку. Крім того, за своїм змістом вони не відповідають вимогам ч.1 ст.58 цього ж Кодексу щодо їх належності, так як не мають відношення до поручителя - ОСОБА_2, а стосуються іншої особи - ОСОБА_4, який не являється учасником судового розгляду у дійсній справі. До того ж, доведення лише факту повідомлення поручителя про збільшення процентної ставки по своїй суті не може бути визнано доказом отримання згоди поручителя на зміну умов основного договору з боржником. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, в и р і ш и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 вересня 2010 року – скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Договір поруки № 138526, укладений 04 вересня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2, визнати припиненим з 05 грудня 2008 року. Понесені позивачем при поданні позовної заяви та апеляційної скарги судові витрати у вигляді судового збору в загальному розмірі 2.550,00 грн. і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 240 грн. стягнути з Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2. Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двадцяти днів. Головуючий: (Підлис) Судді: (Підлиси) З оригіналом згідно: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/11972851 Определение ВССУГУД оставившее в силе данное решение, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2086

Справа № 4/416-10/178 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14.06.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тагарсан ЛТД» до Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк» про розірвання кредитного договору та визнання припиненим іпотечного договору Суддя Котков О.В. Секретар судового засідання Божук Д.А. Представники: від позивача: не з’явились від відповідача: Шістка В.О. (довіреність від 07.04.2010р.) В судовому засіданні 14 червня 2010 року за згоди представника відповідача було оголошено вступну та резолютивну частину рішення. ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Справа розглядається судом вдруге. Позивач звернувся до суду з позовом про: - розірвання з 27.10.2008 року кредитного договору №05/70/2006-КЛТ, укладеного між ним та відповідачем 02.11.2006 року з наступними змінами до нього відповідно до договору про внесення змін №19 від 04.12.2007 року; - визнання припиненим іпотечного договору №05/70/12/2006-КЛТ від 04.12.2007 року, який був укладений між позивачем та відповідачем. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем було істотно порушено умови оспорюваного кредитного договору, а саме –відмовлено у наданні кредиту. Позивач вказує, що оскільки оспорюваний кредитний договір має бути розірваний, то має бути припинений і договір іпотеки №05/70/12/2006-КЛТ від 04.12.2007р. Відповідач надав відзив на позов, проти позовних вимог заперечує, мотивуючи це тим, що позивачем також порушувались взяті на себе зобов’язання за оспорюваний договором. Рішенням Господарського суду м. Києва від 1 жовтня 2009 року позовні вимоги задоволені частково. Розірвано з моменту набрання чинності рішенням суду кредитний договір № 05/70/2006-КЛТ від 2 листопада 2006 року та визнано припиненим іпотечний договір № 05/70/12/2006-КЛТ від 4 грудня 2007 року. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2009 року рішення Господарського суду м. Києва від 1 жовтня 2009 року скасовано та в позові відмовлено. Постановою Вищого господарського суду України від 14.04.2010 року у справі № 4/416 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тагарсан ЛТД» задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.12.2009 року та рішення Господарського суду міста Києва від 01.10.2009 року скасовано, справу передано на новий розгляд. Згідно резолюції справу було передано для розгляду судді Коткову О.В. Ухвалою суду від 21.05.2010р. справу було прийнято до провадження та присвоєно №4/416-10/178. Розглянувши документи і матеріали, подані учасниками процесу, заслухавши пояснення представника відповідача та з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги і заперечення, оцінивши докази, які мають значення для справи, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 2 листопада 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тагарсан-ЛТД»був укладений кредитний договір №05/70/2006-КЛТ. Відповідно до п 1.1 кредитного договору встановлювалась процедура та умови надання відповідачем в майбутньому кредитів позивачу в межах загальної суми 5 000 000, 00 грн., процедура та умови повернення позивачем отриманих кредитів, нарахування та сплата відсотків за отриманими кредитами, а також взаємні права та обов’язки сторін, що виникають при наданні відповідачем кредитів. 04.12.2007р. між сторонами було укладено Договір №19 про внесення змін до кредитного договору №05/70/2006-КЛТ від 02.11.2006 року, яким було збільшено розмір надання кредитів в майбутньому до 7 000 000, 00 грн., зменшено відсоток оплати річних з 20,5% на 17,5% річних, залишено кінцевий термін погашення заборгованості за кредитами не пізніше 02.11.2009 року. Позивач мотивує свої позовні вимоги, тим, що всупереч умовам договору відповідач відмовив йому у видачі кредиту, посилаючись на відсутність вільних ресурсів, у зв’язку із зниженням активності на вітчизняних фінансових ринках, що в цілому торкнулося банківської системи. За кредитним договором №05/70/2006-КЛТ від 02.11.2006 року з наступними змінами до нього відповідно до договору про внесення змін № 19 від 04.12.2007 року Відкрите акціонерне товариство «Кредитпромбанк»(відповідач) зобов'язалось надати грошові кошти (кредит) Товариству з обмеженою відповідальністю «Тагарсан ЛТД»(позивач) в межах загальної суми 7 000 000, 00 (сім мільйонів) гривень на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язався повернути кредит і сплатити відсотки. Основним забезпеченням повернення кредитів, сплати процентів та пені за вказаним кредитним договором є нерухоме майно згідно з іпотечним договором №05/70/12/2006-КЛТ від 04.12.2007 року, яке належить на праві власності позивачу. Відповідно до п. 2.3 кредитного договору №05/70/2006-КЛТ від 02.11.2006 року, підставою для надання кредитів є додаткові угоди, що укладаються тільки за взаємною згодою сторін після надання відповідачу письмової заявки позивача, в якій вказується сума кредиту, конкретна ціль кредитування з посиланням на договір. Листом вих. №211 від 09.10.2008 року позивач звернувся до відповідача з проханням надати кредит у сумі 500 000, 00 грн., обґрунтувавши свою вимогу конкретними цілями, які пов’язані зі статутною діяльністю підприємства. Листом вих. № 307 від 21.10.2008 року позивач звернувся до відповідача за роз’ясненнями з приводу можливостей відкриття чергових траншів у межах кредитного ліміту, встановленого кредитним договором. Також в зазначеному листі позивач просив зазначити терміни надання траншів, посилаючись на те, що невизначеність у даному питанні призведе до погіршення економічної ситуації на підприємстві, зупиненні господарської діяльності, поставить під загрозу виконання господарських та інших фінансових зобов’язань. 27.10.2008 року відповідач відмовив позивачу у видачі кредиту, посилаючись на відсутність вільних ресурсів, у зв’язку із зниженням активності на вітчизняних ринках, що в цілому торкнулося банківської системи (лист вих. № 5682 від 27.10.2008р.). Така відмова розцінюється судом, як така, що суперечить умовам договору та чинному законодавству. Так, відповідно до п. 3.1.10 договору, відповідач має право відмовити в укладанні додаткових угод на умовах, передбачених абзацом 2 п. 2.3 договору. Таким чином, сторони в п. 2.3 договору погодили виключний перелік підстав відмови у наданні кредиту, а саме: відповідача має право відмовити в укладанні чергової додаткової угоди у разі неналежного виконання/невиконання позивачем умов даного договору та вже укладених в рамках цього договору додаткових угод; в разі неподання позивачем відомостей, що стосуються фінансового стану; надання відповідачу недостовірної інформації та звітності; погіршення фінансового стану позивача; використання кредитів не за цільовим призначенням; недостатності забезпечення зобов’язань позивача за кредитним договором. Договір кредитування є двостороннім, права і обов'язки є і в однієї, і в іншої сторони. Отже, в частині, яка стосується надання грошових коштів, відповідач виступає боржником перед позивачем. Відповідно до зазначеного, відповідач порушив своє зобов’язання перед позивачем відмовивши йому у наданні кредиту, з підстав не передбачених умовами договору. Посилання відповідача у письмовому відзиві на те, що він мав право відмовити позивачу у видачі кредитних коштів на підставі ст. 1056 Цивільного кодексу України суд вважає необґрунтованим. Відповідно до ч. 1 ст. 1056 Цивільного кодексу України, кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. В матеріалах справи міститься довідка Дніпропетровської філії ВАТ «Кредитпромбанк»№3741 від 09.07.2009 року, з якої вбачається, що позивач прострочив сплату процентів за користування кредитними коштами на три дні з 28.10.2008 р. по 30.10.2008 р. в розмірі 161, 20 грн. Виходячи з зазначеного, заборгованість позивача перед відповідачем в сумі 161,20 грн. пені виникла 28.10.2008р., а у видачі кредиту відповідач відмовив позивачу 27.10.2008р. Зазначене прострочення сплати відсотків за користування кредитними коштами на три дні не може бути тією обставиною, яка явно свідчить про те, що наданий позивачу кредит не буде повернений. Судом також враховується, що прострочення сплати пені, нарахованої відповідачем в період з 28.10.2008 року по 30.10.2008 року мало місце, однак на момент звернення позивача до ВАТ «Кредитпромбанк»з проханням надати кредит у сумі 500 000,00 грн. відповідач у своєму листі вих. № 5682 від 27.10.2008 року не обґрунтовував відмову у надані кредиту саме неналежним виконанням позивачем умов договору, а відмовив з підстав відсутності вільних ресурсів, в зв’язку із зниженням активності на вітчизняних фінансових ринках. Крім того, суд звертає увагу на неспіврозмірність розміру невиконання зобов’язань позивачем (161,20 грн.) та відповідачем (500 000, 00 грн.). Згідно зі ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідачем не було надано суду доказів того, що відносно позивача порушено процедуру визнання банкрутом, а також не доведенні обставини, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений. Частиною 2 статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про порушення відповідачем істотних умов кредитного договору, в зв’язку з чим позивач не отримав кредит на який розраховував при укладенні даного договору. Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Порушення відповідачем умов кредитного договору шляхом відмови позивачу у видачі чергового траншу кредиту підтверджується і постановою Вищого господарського суду України від 14.04.2010р. у даній справі. Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги в частині розірвання кредитного договору №05/70/2006-КЛТ від 02.11.2006 року належним чином доведені та підлягають задоволенню. Відповідно до частини другої статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Згідно із положеннями ст. 17 Закону України «Про іпотеку»(в редакції чинній на момент існування відповідних правовідносин), іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання. Вимога позивача щодо розірвання кредитного договору №05/70/2006-КЛТ від 02.11.2006 року з 27.10.2008 року з посиланнями на ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України є необґрунтованою виходячи з наступного: Положеннями ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України визначено, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду. Відповідно до ч. 3 ст. 653 Цивільного кодексу України визначено, що у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Виходячи з вищенаведених законодавчих положень, суд вважає, що укладений кредитний договір між позивачем та відповідачем буде розірваним з моменту набрання чинності рішенням суду у даній справі. Враховуючи викладене, позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково, з урахуванням положень цивільного законодавства щодо моменту припинення зобов’язання. Витрати по оплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача. Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, - ВИРІШИВ: Позовні вимоги задовольнити частково. Розірвати кредитний договір №05/70/2006-КЛТ від 02.11.2006 р., укладений між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк»(ідентифікаційний код 21666051, адреса: 01014, м. Київ, бульвар Дружби Народів 38) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тагарсан ЛТД»(ідентифікаційний код 21886580, адреса: 50086, м. Кривий ріг, пр. Гагаріна 57). Визнати припиненим іпотечний договір №05/70/12/2006-КЛТ від 04.12.2007 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк»(ідентифікаційний код 21666051, адреса: 01014, м. Київ, бульвар Дружби Народів 38) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тагарсан ЛТД»(ідентифікаційний код 21886580, адреса: 50086, м. Кривий ріг, пр. Гагаріна 57). Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк» (ідентифікаційний код 21666051, адреса: 01014, м. Київ, бульвар Дружби Народів 38) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Тагарсан ЛТД»(ідентифікаційний код 21886580, адреса: 50086, м. Кривий ріг, пр. Гагаріна 57) державне мито у сумі 170,00 грн. (сто сімдесят гривень) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 312,50 грн. (триста дванадцять гривень 50 копійок). В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України. Суддя О.В. Котков Дата підписання повного тексту рішення 30.06.2010р. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10205864

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2010 р. № 4/416 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Козир Т.П. –головуючого, Малетича М. М., Могила С.К., за участю представника позивача –Лисиці Г.С. дов. б/н від 02.11.2009 року та представника відповідача –Шістки В.О. дов. №148 від 07.04.2010 року, розглянувши касаційну скаргу ТОВ "Тагарсан ЛТД" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2009 року у справі господарського суду м. Києва за позовом ТОВ "Тагарсан ЛТД" до ПАТ "Кредитпромбанк" про розірвання кредитного договору та визнання припиненим іпотечного договору, У С Т А Н О В И В: У травні 2009 року ТОВ "Тагарсан ЛТД" звернулося до господарського суду з позовом до ВАТ "Кредитпромбанк" про розірвання з 27 жовтня 2008 року кредитного договору №05/70/2006-КЛТ від 2 листопада 2006 року та визнання припиненим іпотечного договору №05/70/12/2006-КЛТ від 4 грудня 2007 року. Рішенням господарського суду м. Києва від 1 жовтня 2009 року позовні вимоги задоволені частково. Розірвано з моменту набрання чинності рішенням суду кредитний договір №05/70/2006-КЛТ від 2 листопада 2006 року та визнано припиненим іпотечний договір №05/70/12/2006-КЛТ від 4 грудня 2007 року. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2009 року рішення господарського суду м. Києва від 1 жовтня 2009 року скасовано та в позові відмовлено. Не погоджуючись з прийнятою постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Тагарсан ЛТД" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та залишити в силі рішення господарського суду м. Києва від 1 жовтня 2009 року. За твердженням заявника, судом апеляційної інстанції порушено положення ст. 539, ч. 2 ст. 651, ст. 653 ЦК України. Вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги та проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Так, судом встановлено, що 2 листопада 2006 року між ВАТ "Кредитпромбанк" та ТОВ "Тагарсан ЛТД" було укладено кредитний договір № 05/70/2006-КЛТ. Даним договором визначалась процедура та умови надання відповідачем в майбутньому кредитів позивачу в межах загальної суми 5 000 000 грн., процедура та умови повернення позивачем отриманих кредитів, нарахування та сплата відсотків за отриманими кредитами, а також взаємні права та обов’язки сторін, що виникають при наданні відповідачем кредитів. Договором від 4 грудня 2007 року № 19 позивач та відповідач внесли зміни до кредитного договору № 05/70/2006-КЛТ від 2 листопада 2006 року. Вказані зміни стосувалися збільшення розміру надання кредитів в майбутньому до 7 000 000 грн., зменшення відсотку оплати річних з 20,5% до 17,5% річних, залишення кінцевого терміну погашення заборгованості за кредитами не пізніше 2 листопада 2009 року. Відповідно до умов кредитного договору, з урахуванням змін, внесених договором від 4 грудня 2007 року № 19, відповідач зобов'язався надати грошовий кредит позивачу у межах загальної суми 7 000 000грн. на умовах, встановлених договором, а позивач зобов’язався повернути кредит і сплатити відсотки. Пунктом 2.3. договору встановлено, що підставою для надання кредитів є додаткові угоди, що укладаються тільки за взаємною згодою сторін після надання банку письмової заявки позичальника, в якій вказується сума кредиту, конкретна ціль кредитування з посиланням на договір (контракт, угоду, додаток, рахунок-фактуру). Відповідно до пункту 3.3.1 кредитного договору сторони визначили, що відповідач зобов’язаний надавати позивачу кредити згідно з додатковими угодами в межах суми, передбаченої пунктом 1.1. цього договору, за умови, що сума кредитів буде забезпечена заставою на відповідну суму. Також встановлено, що згідно умов договору, а саме: п. п. 2.3, 3.1.10 договору, банк має право відмовити в укладанні чергової додаткової угоди, у розумінні п. 2.3. договору, у разі неналежного виконання/невиконання позивачем умов договору та вже укладених в рамках цього договору додаткових угод, в разі неподання позивачем відомостей, що стосуються його фінансового стану, надання банку недостовірної інформації та звітності, погіршення фінансового стану позивача, використання кредитів не за цільовим призначенням, недостатності забезпечення зобов’язань позивача за спірним кредитним договором. У забезпечення зобов'язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем 4 грудня 2007 року було укладено іпотечний договір №05/70/12/2006-КЛТ. Встановлено, що позивач листом вих. № 211 від 9 жовтня 2008 року звернувся до відповідача з проханням надати кредит у сумі 500 000 грн., обґрунтувавши свою вимогу конкретними цілями, які пов’язані зі статутною діяльністю підприємства. Листом від 27 жовтня 2008 року відповідач відмовив позивачу у видачі кредиту, посилаючись на відсутність вільних ресурсів, у зв’язку із зниженням активності на вітчизняних ринках, що в цілому торкнулося банківської системи. Вказана відмова, і стала підставою для звернення з позовом, оскільки, на думку позивача, такі дії відповідача свідчать про порушення останнім умов кредитного договору №05/70/2006-КЛТ від 2 листопада 2006 року. З оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанцій вбачається, що відмовляючи в позові, суд виходив з того, що за наявними у матеріалах справи доказами немає підстав стверджувати про істотність порушення умов договору відповідачем у розумінні ст. 651 ЦК України, а також з урахуванням того, що у відповідача були підстави, передбачені пунктом 2.3. кредитного договору та частиною 2 ст. 348 ГК України, для тимчасового припинення видачі позивачу кредиту, оскільки позивач на той момент прострочив виконання зобов'язань за кредитним договором. Також вбачається, що суд апеляційної інстанції не ставить в залежність підстави відмови в наданні кредиту, якими аргументував відмову відповідач, від підстав такої відмови, закріплених сторонами в договорі. Проте, з такими висновками суду апеляційної інстанції Вищий господарський суд України погодитись не може з огляду на їх невідповідність обставинам справи. Так, як правильно встановлено судом першої інстанції, та підтверджено матеріалами справи відповідач дійсно допустив порушення умов кредитного договору, відмовивши позивачу у видачі чергового траншу кредиту. На відміну від суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції дав правильну юридичну оцінку підставам відмови в наданні кредиту, викладених в листі відповідача №5682 від 27 жовтня 2008 року, зокрема, в частині співвідношення підстав відмови, зазначених в листі, з підставами, визначеними сторонами у кредитному договорі. Водночас, ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції, в порушення ст.ст. 38, 43, 65, 84 і 105 ГПК України, належним чином не перевірили доводи позивача на підтвердження обставин, які, за твердженням позивача, вказують на істотність порушення відповідачем умов договору. Зокрема, відсутні підстави стверджувати, що суди перевірили доводи та заперечення сторін на предмет того, чи дійсно відмова у видачі кредиту негативно вплинула на господарську діяльність позивача. Крім того, є суперечливими висновки судів щодо належного виконання позивачем умов кредитного договору на момент відмови у наданні чергового траншу кредиту. З цих підстав передчасними є й висновки судів щодо наявності чи відсутності підстав для припинення договору іпотеки. За таких обставин судові рішення визнати законними не можна. З огляду на викладене, оскаржувані судові рішення мають бути скасовані, а справа підлягає передачі на новий розгляд до місцевого господарського суду. При новому розгляді господарському суду необхідно врахувати наведене, більш ретельно перевірити доводи сторін, встановити дійсні обставини справи і прийняти рішення відповідно до вимог закону. Постанова Вищого господарського суду України на підставі положень ст. ст. 125, 129 Конституції України, рішення Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11 березня 2010 року та постанови президії Вищого господарського суду України від 30 березня 2010 року касаційному оскарженню не підлягає. Керуючись ст. ст. 1115, 1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, суд П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу задовольнити частково. Скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2009 року та рішення господарського суду м. Києва від 1 жовтня 2009 року. Справу передати на новий розгляд в іншому складі суду до господарського суду м. Києва. Постанова касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий Т. Козир Судді М. Малетич С. Могил http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/9059366

Вряд ли получится. Вы же оплатили нотариальное действие и не ушли к другому нотариусу. Или Вас заставили оформить доверенность именно у этого нотариуса?

Я уже объяснял. В своем большинсвте судья не желая просто так выносить решение ссылается, что такой способ защиты не предусмотрен. Но есть уже не одно решение как ВСУ, так и ВГСУ признающими договора поручительства прекратившими свое действие. Подавайте апелляцию и если будет необходимо кассацию.

К сожалению, решений первых двух инстанций пока в реестре нет. Но из данного определения можно сделать вывод, что ВСУ и даже судья Луспеник, считают, что имущественное поручительство прекращается в связи с увеличением обязательств без согласия поручителя - ч. 1 ст. 559 ЦК Украины. Вот есть хорошее решение о прекращении имущественного поручительства: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1769

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ ОГЛЯДОВИЙ ЛИСТ №01-8/97 від 31.01.2001 Арбітражні суди України Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням і виконанням кредитних договорів (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов) ( Із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого арбітражного суду N 01-8/296 від 05.03.2001 ) Вищий арбітражний суд України в порядку інформації надсилає огляд практики вирішення судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов спорів, пов'язаних з укладанням і виконанням кредитних договорів. 1. Надіслання кредитором позичальникові пропозиції про внесення змін до кредитного договору і підписання позичальником документа про розрахунки за договором згідно з новою процентною ставкою та перерахування відповідних відсотків вважається за досягнення сторонами згоди щодо розміру процентної ставки. Рішенням арбітражного суду задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю (далі - товариство) до банку про стягнення зайво сплачених коштів за користування кредитом з посиланням на неправомірність та необгрунтованість зміни відповідачем процентної ставки за користування кредитними коштами (далі - процентна ставка). Постановою наглядової інстанції судове рішення залишено без зміни з тих підстав, що сторонами не погоджено внесення змін до договору в частині збільшення процентної ставки, а підпис позивача на документі щодо розрахунків за кредитним договором свідчить лише про ознайомлення товариства з інформацією стосовно зміни процентної ставки. У заяві до Вищого арбітражного суду України банк просив скасувати постанову та рішення суду зі справи, стягнути на користь банку зайво сплачені кошти, виходячи з того, що ним у встановленому порядку було повідомлено товариство про зміну процентної ставки та на виконання підписаного сторонами документу щодо остаточних розрахунків за договором товариством було перераховано спірну суму. Розглянувши матеріали справи та доводи сторін, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Банком та товариством було укладено кредитний договір, згідно з яким кредитор зобов'язувався повідомити позичальника про зміну процентної ставки шляхом надіслання листа за підписом голови правління банку або його заступника протягом п'яти календарних днів з моменту зміни процентної ставки за договором. Сторонами за договором також було передбачено, що у разі зміни кредитної політики банку до договору вносяться відповідні зміни, а у випадку виникнення розбіжностей банк вправі вимагати негайного повернення кредиту. Внесення змін до кредитного договору щодо розміру процентної ставки має здійснюватися у порядку, передбаченому статтею 11 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - АПК України). Підписавши документ про розрахунки за кредитним договором згідно з новою процентною ставкою, товариство тим самим надало згоду на внесення до договору відповідних змін. Підтвердженням досягнення згоди щодо збільшення процентної ставки є також перерахування товариством погодженої з банком суми відсотків за кредит. Остання обставина спростовує твердження товариства стосовно того, що підписання ним документу щодо зміни процентної ставки свідчить лише про прийняття ним відповідної інформації до відома. За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов скасовано постанову та рішення суду зі справи, у задоволенні позову відмовлено. 2. Розірвання кредитного договору у зв'язку з його невиконанням не може бути єдиною підставою для припинення права застави і поруки. Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позовні вимоги банку до підприємства з іноземними інвестиціями (далі - підприємство) про розірвання кредитного договору у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору. У заяві до Вищого арбітражного суду України про перегляд згаданої постанови банк просив виключити з її мотивувальної частини положення стосовно припинення зобов'язань за договорами застави та поруки у зв'язку з припиненням забезпеченого зобов'язання за спірним кредитним договором, залишивши без зміни резолютивну частину постанови. Розглянувши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Відповідно до укладеного кредитного договору банком було надано підприємству кредит у доларах США зі сплатою визначених відсотків річних. Додатковою угодою до кредитного договору за погодженням сторін первісну процентну ставку за користування кредитними коштами було збільшено. Згідно з договором підприємство зобов'язувалося сплатити основну суму кредиту, а також щомісяця сплачувати відсотки за користування кредитними коштами. У разі виникнення заборгованості кредитоодержувача щодо сплати основної суми кредиту та відсотків за користування кредитними коштами кредитодавцю було надано право розірвати договір. На забезпечення зобов'язання за кредитним договором було укладено договори застави та поруки. Рішення арбітражного суду про розірвання кредитного договору було прийнято виходячи з документально підтвердженого факту існування заборгованості відповідача щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами. За результатами перевірки матеріалів справи судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов дійшла висновку про безпідставність включення до мотивувальної частини постанови арбітражного суду положення щодо припинення дії договорів застави та поруки у зв'язку з розірванням забезпеченого ними кредитного договору. Відповідно до статей 161, 216 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс) зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, отже зобов'язання за кредитним договором вважалося б припиненим з моменту сплати боржником кредиторові суми кредиту за договором, процентної ставки та пені за несвоєчасну сплату відсотків. З огляду на викладене постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов внесено зміну до мотивувальної частини постанови арбітражного суду шляхом виключення з неї положень щодо припинення зобов'язань за договорами застави та поруки. В іншій частині постанову залишено без зміни. 3. Умовою пред'явлення до банку розпорядження про списання у безспірному порядку грошових сум з рахунку боржника за результатами розгляду претензії є визнання боргу. Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю (далі - товариство) до банку про визнання платіжних вимог про безспірне списання коштів такими, що не підлягають виконанню. У заяві до Вищого арбітражного суду України банк, не погоджуючись з рішенням та постановою суду зі справи, просив їх скасувати, посилаючись на відповідність його дій щодо безспірного списання коштів Інструкції N 7 "Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України", затвердженої постановою Правління Національного банку України від 02.08.96 N 204 (з подальшими змінами і доповненнями). За результатами перевірки матеріалів справи судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Відповідно до укладеного договору банк зобов'язувався надати товариству кредит у національній валюті України, а позичальник - забезпечити повернення кредиту та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. Виходячи з того, що товариством було визнано претензію банку на суму, що дорівнювала наданому кредиту та відсоткам за користування кредитними коштами, банком було пред'явлено платіжні вимоги про списання у безспірному порядку визнаної боржником суми. Проте наступним листом товариство повідомило банк про помилкове визнання претензії та недійсність попереднього листа, яким було визнано вимоги банку. Згідно з матеріалами справи платіжні вимоги на день надіслання листа про відхилення претензії виконані не були. Відповідно до частини другої статті 381 Цивільного кодексу без згоди юридичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності списання коштів, що знаходяться на їх рахунках у банках, не допускається, за винятком випадків, установлених законами України, а також за рішенням суду, арбітражного суду та за виконавчими написами нотаріусів. Як вбачається зі змісту статті 8 АПК України, підставою для пред'явлення до банку розпорядження про списання у безспірному порядку грошових коштів є визнання боржником боргу. Оскільки в листі до банку товариство відхилило претензію, правові підстави для списання з рахунку позивача у безспірному порядку грошових сум за пред'явленими платіжними вимогами відсутні. З огляду на викладене судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов постанову та рішення арбітражного суду зі справи залишено без зміни, а заяву - без задоволення. 4. Додаткова угода до кредитного договору, укладена без наміру створити юридичні наслідки, визнається недійсною. Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позовні вимоги підприємства до банку про визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору. У заяві до Вищого арбітражного суду України банк, не погоджуючись з рішенням та постановою суду зі справи, просив їх скасувати та відмовити у позові з посиланням на невідповідність викладених у них висновків обставинам справи та порушення норм матеріального права. Розглянувши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. На виконання умов кредитного договору позивачу було надано кредит у національній валюті України для закупівлі борошна. Матеріалами справи підтверджується факт перерахування кредитних коштів на рахунок позивача. Сторонами було укладено додаткову угоду до кредитного договору, відповідно до якої первісний кредитний договір було переоформлено у договір на валютне кредитування. Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення спірної угоди кредитні кошти у національній валюті України були використані позивачем для розрахунків за борошно. Визначений у додатковій угоді цільовий характер кредиту в іноземній валюті не відповідає дійсності з огляду на те, що умовами договору купівлі-продажу борошна не було передбачено розрахунки в іноземній валюті. Крім того, згідно з актом перевірки, проведеної державною податковою інспекцією, кошти в іноземній валюті на відкритий позивачу валютний рахунок не надходили. За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов висновок наглядової інстанції про те, що спірна угода містить ознаки мнимої, визнано обгрунтованим, оскільки, як свідчать матеріали справи, її укладено без наміру створити юридичні наслідки (стаття 58 Цивільного кодексу ). Крім того, у процесі укладення спірної угоди було порушено вимоги пунктів 9, 10, 15, 20 Положення Національного банку України "Про кредитування", затвердженого постановою Національного банку України від 28.09.95 N 246 (з подальшими змінами і доповненнями), щодо надання кредиту на умовах забезпеченості, повернення, платності та цільового характеру використання. З огляду на викладене судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду зі справи залишено без зміни як такі, що відповідають фактичним обставинам справи та чинному законодавству. 5. Несвоєчасне перерахування банком коштів за кредитним договором, що стало перешкодою для виконання договірних зобов'язань боржником, звільняє останнього від сплати відсотків за час прострочення кредитора, але не звільняє від сплати основного боргу. Рішенням Вищого арбітражного суду України задоволено позов Національного банку України до закритого акціонерного товариства (далі - товариство) у частині стягнення боргу за кредитним договором. У задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитними коштами, пені за порушення строків погашення кредиту та пені за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом відмовлено з посиланням на те, що позивачем не виконано належним чином договірні зобов'язання. (Абзац другий пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого арбітражного суду N 01-8/296 від 05.03.2001 ) У заяві про перегляд рішення суду зі справи товариство просило його скасувати, посилаючись на недоведеність факту перерахування банком грошових коштів та заперечуючи існування заборгованості за кредитним договором. Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Товариством було укладено з компанією договір на виконання будівельно-монтажних робіт, згідно з яким компанія зобов'язувалася виконати і здати товариству будівельно-монтажні роботи та забезпечити комплектацію необхідного обладнання, а товариство зобов'язувалося забезпечити своєчасне фінансування робіт. У зв'язку з цим товариство уклало з комерційним банком (далі - банк) кредитний договір про надання банком товариству цільової довгострокової позики у доларах США для фінансування капітальних витрат на будівництво згідно з інвестиційним проектом за рахунок коштів кредитної лінії Європейського банку реконструкції та розвитку для підтримки малого та середнього бізнесу. На виконання кредитного договору для придбання устаткування під проект забудови відповідачеві було перераховано частину обумовлених договором грошових коштів у доларах США, що підтверджується матеріалами справи, зокрема виписками з особового рахунку товариства, копіями платіжних доручень банку. Отже твердження відповідача про недоведеність факту перерахування грошових коштів за кредитним договором є безпідставним. Проте, як свідчать матеріали справи, банком було порушено умови кредитування щодо перерахувань коштів згідно з графіком надання позики на підставі заявки товариства, поданої до банку не пізніше, ніж за 20 днів до запланованого здійснення виплати. Незважаючи на подання товариством заявки на перерахування усієї суми кредиту, кошти у встановлений договором строк банком перераховані не були. Ненадання кредиту у визначений договором строк та у визначеному розмірі позбавило позичальника можливості виконати інвестиційний проект. Відповідно до укладеного договору про перевід боргу банк передав усі права та обов'язки за кредитним договором Національному банку України. У свою чергу Національний банк України прийняті на себе зобов'язання також не виконав. Судовою колегією по перегляду рішень, ухвал, постанов визнано обгрунтованим висновок суду стосовно того, що позивачем не подано доказів належного виконання зобов'язання за кредитним договором. (Абзац одинадцятий пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого арбітражного суду N 01-8/296 від 05.03.2001 ) Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу кредитор визнається таким, що прострочив, якщо він не зробив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов'язання. По грошовому зобов'язанню боржник не повинен платити проценти за час прострочення кредитора. Отже неналежне виконання кредитором зобов'язань за кредитним договором звільняє боржника від сплати відсотків за користування кредитними коштами за час прострочення кредитора, але не звільняє боржника від сплати основного боргу, наявність якого підтверджено матеріалами справи. З огляду на викладене судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення арбітражного суду зі справи залишено без зміни як таке, що відповідає фактичним обставинам справи та чинному законодавству. 6. Сплата позичальником відсотків за користування кредитними коштами розглядається як доказ схвалення юридичної особою кредитної угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень. Арбітражним судом розглянуто позов відкритого акціонерного товариства (далі - товариство) до банку про визнання недійсними кредитного договору та договору застави. Рішенням суду кредитний договір визнано недійсним з огляду на те, що він був укладений посадовою особою товариства, яка не мала відповідних повноважень, а договір застави - таким, що втратив чинність, з посиланням на статтю 28 Закону України "Про заставу", згідно з якою дія договору застави припиняється у зв'язку з припиненням забезпеченого зобов'язання. Постановою заступника голови арбітражного суду рішення зі справи скасовано, у задоволенні позову відмовлено, виходячи з того, що товариством у подальшому було схвалено укладену його керівником кредитну угоду. Доказом такого схвалення визнано платіжні доручення про сплату товариством відсотків за користування кредитними коштами. Наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. У заяві до Вищого арбітражного суду України товариство просило скасувати постанову суду зі справи з посиланням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування чинного законодавства України. Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Банк в особі директора філії банку, який діяв на підставі положення про філію та доручення банку, і товариство в особі його директора, який діяв на підставі статуту товариства, уклали кредитний договір. Відповідно до розпорядження державної адміністрації до установчого договору та статуту товариства мали бути внесені зміни, згідно з якими укладення кредитного договору потребувало згоди спостережної ради товариства, а договір застави мав укладатися за згодою загальних зборів товариства. Суду не було надано протоколів засідань спостережної ради чи то загальних зборів товариства, які свідчили б про надання директору товариства повноважень на укладення згаданих угод. Водночас наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає. Сплата товариством відсотків за користування кредитним коштами є свідченням того, що відповідна угода схвалена товариством. З огляду на викладене судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов постанову суду зі справи залишено без зміни як таку, що відповідає обставинам справи та чинному законодавству України. 7. Курсові різниці, що виникають в результаті перерахунку кредитних коштів в іноземній валюті у національну валюту України, підлягають оподаткуванню у порядку, передбаченому законом для оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті. Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позов спільного підприємства (далі - підприємство) до державної податкової інспекції про визнання недійсним її рішення у частині донарахування суми податку на прибуток, застосування фінансових санкцій та стягнення пені. У заяві до Вищого арбітражного суду України державна податкова інспекція просила скасувати судові акти зі справи з посиланням на безпідставність застосування під час оподаткування кредитів в іноземній валюті пункту 7.3 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон), яким урегульовано оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті. Перевіривши матеріали справи та розглянувши доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Рішення державної податкової інспекції було прийнято на підставі акта перевірки, згідно з яким курсові різниці, що виникли в результаті перерахунку у національну валюту кредитних коштів в іноземній валюті (далі - курсові різниці), підприємством було віднесено до складу валових витрат, у зв'язку з чим занижено суми податку на прибуток. У заяві до Вищого арбітражного суду України державна податкова інспекція в обгрунтування своїх заперечень посилалася на пункт 7.9 статті 7 Закону, яким урегульовано порядок оподаткування операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями. Судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов доводи заявника визнано безпідставними. Оскільки позивачем отримано кредит в іноземній валюті, до оподаткування курсових різниць необхідно застосовувати норми закону, які регулюють особливості оподаткування операцій із розрахунками в іноземній валюті. Такі норми вміщено у підпунктах 7.3.3 та 7.3.6 статті 7 Закону, згідно з якими: будь-яка заборгованість платника податку або перед платником податку, основна сума якої виражена в іноземній валюті, відображається в податковому обліку дебітора або кредитора шляхом перерахунку суми такої заборгованості в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її виникнення (балансова вартість заборгованості); з метою оподаткування будь-яка іноземна валюта або заборгованість в іноземній валюті, що перебували на обліку платника податку на кінець звітного періоду (тобто і заборгованість в іноземній валюті за кредитним договором), перераховуються в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на останній робочий день звітного періоду. При цьому позитивна або від'ємна різниця між результатом такого перерахунку та балансовою вартістю іноземної валюти або заборгованості включається відповідно до валових доходів або валових витрат платника податку - кредитора або до валових витрат чи валових доходів платника податку - дебітора за наслідками звітного періоду. Для наступного податкового періоду балансова вартість іноземної валюти або заборгованості в іноземній валюті прирівнюється до їх вартості, визначеної на кінець попереднього звітного періоду. За таких обставин у прийнятому рішенні суд обгрунтовано дійшов висновку про те, що підпункти 7.9.1 та 7.9.2 пункту 7.9 статті 7 Закону стосуються оподаткування коштів у національній валюті України, що складають основну суму кредиту, а оподаткування курсових різниць має здійснюватися відповідно до вимог пунктів 7.3.3 та 7.3.6 статті 7 Закону. З огляду на відповідність висновків, викладених у рішенні та постанові суду, обставинам справи і чинному законодавству судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишила судові акти зі справи без зміни. Заступник Голови Вищого арбітражного суду України А.Осетинський Ссылки на источники в правовых системах и на сайте ВХСУ: http://arbitr.gov.ua/news/582/ http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1077.348.0

Решение суда первой инстанции, здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1690

Справа № 22ц-6303/2010 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий по 1 інстанції Марцішевська О.М. Категорія : 19, 27 Доповідач в апеляційній інстанції - Нерушак Л.В. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 жовтня 2010 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі: головуючого Бурлаки В.О. суддів Нерушак Л.В., Міщенка С.В. при секретарі Макарчук Н.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в особі філії «Черкаське головне регіональне управління ЗАТ КБ «Приватбанк» на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсними підвищення відсоткової ставки по кредитному договору, Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони, колегія суддів,- в с т а н о в и л а : ОСОБА_6 26.10. 2009 року звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсними підвищення відсоткової ставки по кредитному договору, посилаючись на те що між сторонами укладений договір про іпотечний кредит № НОМЕР_1 від 08.04. 2008 року, згідно якого позивач отримала кредит в сумі 106050 гривень на строк до 08.04. 2024 року з цільовим призначенням на поліпшення якості житлового будинку по АДРЕСА_1 зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15% річних. Позивач ОСОБА_6 зобов’язувалась щомісяця погашати отриманий кредит та сплачувати відсотки за користування ним до 8 числа кожного місяця, розмір щомісячного платежу встановлений в розмірі 1475 грн., які вона виконувала належним чином. В листопаді 2008 року при здійсненні чергового щомісячного платежу ОСОБА_6 дізналась про збільшення відсоткової ставки банком в односторонньому порядку за вищевказаним кредитним договором з 08.08. 2008 року до 25, 8 % , без надіслання їй жодного повідомлення. Розмір щомісячного платежу становив суму 2250, 55 грн., тому позивач звернулась до Управління Приватбанку з приводу незгоди з підняттям відсоткової ставки та в збільшеному розмірі відсотки не сплачувала. 12 січня 2009 року ОСОБА_6 отримала лист від 25.12. 2008 року про друге підвищення відсоткової ставки з 01.02. 2009 року до 30 % річних. ОСОБА_6 вважає такі дії відповідача неправомірними та такими, що не відповідають чинному законодавству та порушують її права і законні інтереси як споживача. ОСОБА_6, посилаючись на ст.1056 – 1 ЦК України , вказує що банку в односторонньому порядку з 09.01 2009 року заборонено підвищувати розмір встановленої відсоткової ставки по кредитному договору. Позивач просила суд зобов’язати відповідача вважати обов’язковим платіж по договору кредиту між сторонами від 08.04. 2008 року в розмір 1425 гривень та скасувати нараховану суму боргу та пені. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 червня 2010 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано недійсним підвищення ЗАТ КБ «Приватбанк» в односторонньому порядку відсоткової ставки до 25, 8 % річних з 08 серпня 2008 року по договору про іпотечний кредит № НОМЕР_1 від 08.04. 2008 року, укладеному між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6. Визнано недійсним підвищення ЗАТ КБ «Приватбанк» в односторонньому порядку відсоткової ставки до 30 % річних з 01 лютого 2009 року по договору про іпотечний кредит № НОМЕР_1 від 08.04. 2008 року, укладеному між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_6. Стягнуто із ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_6 судові витрати в сумі 45 грн. 50 коп. В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариства комерційний банк «Приватбанк» в особі філії «Черкаське головне регіональне управління ЗАТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 червня 2010 року як незаконне, посилаючись, що судом неповно з’ясовані обставини справи, що мають значення для вирішення спору, висновки суду не відповідають обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права , тому винести нове рішення по справі, яким відмовити позивачу в задоволенні її позовних вимог. Перевіривши матеріали справи, законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції , заслухавши пояснення сторін, що з’явились в судове засідання, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Ст. 213 ЦПК України вказує, що рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Розглядаючи спір, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин їх закон, який їх регулює. Відповідно до ст. 55 Закону України »Про банки і банківську діяльність» встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно – правовими актами Національного банку України та угодами (договором ) між клієнтом та банком. Як визначено ч 4 ст. 55 банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу ( крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. Як передбачено ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України , інших актів цивільного законодавства , звичаїв ділового обороту , вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства , ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05. 2007 року № 168. Відповідно ч. 1 ст.651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець ) зобов’язується надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами укладений договір про іпотечний кредит № НОМЕР_1 від 08.04. 2008 року, згідно якого позивач ОСОБА_6 отримала кредит в сумі 106050 гривень на строк до 08.04. 2024 року з цільовим призначенням на поліпшення якості житлового будинку по АДРЕСА_1 зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15 % річних. Судом встановлено, що позивач ОСОБА_6 з моменту укладення договору належним чином виконувала його умови, своєчасно проводила виплати по погашенню кредиту та сплаті відсотків за користування ним. Відповідно до кредитного договору № НОМЕР_1 від 08.04. 2008 року п.8.9 встановлено, що сторони домовились, що за умовами цього Договору може бути встановлений новий розмір відсоткової ставки за користування кредитом і разі настання будь – якої із обставин, передбачених цим підпунктом. Сторони погодили, що протягом дії цього Договору Кредитор відповідно до умов Договору може змінити розмір відсоткової ставки в сторону збільшення в разі настання будь - якої із наступних обставин : порушення позичальником кредитної дисципліни ( тобто, неналежного виконання умов цього Договору), або погіршення фінансового стану Позичальника, документально підтвердженого в результаті щорічного моніторингу, що проводиться Кредитором відповідно до внутрішніх нормативних документів на підставі довідки про доходи, даних про виконання Позичальником кредитної дисципліни, або здійснення поточних коливань відсоткових ставок за вкладами та кредитами, або зміни у грошовій політиці НБУ, підвищення ставки за кредитами Кредиторів України у відповідній валюті , підвищення ставки більш, ніж на 3 відсоткових пункти за бланковими кредитами «овернайт» НБУ з дати укладення цього договору чи останнього перегляду відсоткової ставки. Відповідно до ст. 652 ЦК України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. Відповідно до п. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь – яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Як вбачається із листа від 26.06. 2008 року № 20 .1.3.2/ 6-7605 за підписом Голови правління Приватбанку , що відповідач повідомив позивача ОСОБА_6 про збільшення розміру відсоткової ставки з 08.08. 2008 року до 25, 08 % на рік, посилаючись на підставу підвищення – відмову Державної іпотечної установи в рефінансуванні іпотечних кредитів Приватбанку. Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про неналежне повідомлення відповідачем позивача ОСОБА_6 та наданий реєстр № 77 ір відправленої рекомендованим листом кореспонденції , так як дане повідомлення було відправлено за адресою АДРЕСА_2, а згідно паспортних даних та даних про адресу проживання згідно договору ОСОБА_6 проживала за адресою АДРЕСА_1 , а зареєстрована була на момент укладення договору в с. М. – Семілянка Смілянського району Черкаської області, про зміну адреси банку не повідомляла. Повторно відповідач листом від 25.12. 2008 року повідомив позивача ОСОБА_6 про збільшення розміру відсоткової ставки з 01.02. 2009 року до 30 % на рік, посилаючись на зміну курсу долара США до гривні більш, ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання договору, зміні облікової ставки НБУ, зміні розміру відрахувань у страховий ( резервний ) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті, а також здійснення поточних коливань відсоткових ставок за вкладами або кредитами, або зміни у грошово – кредитній політиці НБУ, підвищення ставки за кредитами у відповідній валюті по статистиці НБУ, підвищення ставки більш як на 3 відсоткових пункти за бланковими кредитами «овернайт» НБУ з дати укладення цього Договору чи останнього перегляду відсоткової ставки. Як вбачається із матеріалів справи та пояснень ОСОБА_6 вказаний лист від 25.12. 2008 року їй був направлений 08.01. 2009 року, а отриманий нею 12.01. 2009 року. 09 січня 2009 року набрав чинності Закон України № 661 –УІ від12 грудня 2008 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку «. Зазначеним Законом доповнено ЦК України ст. 1056 – 1 ЦК України. Відповідно до ст. 1056 – 1 ЦК України встановлено, що розмір процентів та порядок їх оплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. 14 січня 2009 року набрав чинності Закон України № 800 – УІ від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва « . Згідно ч. 2 ст. 3 вищевказаного Закону кредитно – фінансовим установам за укладеними договорами забороняється збільшувати проценту ставку за кредитами, отриманими фізичними та юридичними особами на придбання або будівництво житла. Така ставка може бути змінена лише за згодою сторін. Як вбачається із матеріалів справи, що між сторонами був укладений іпотечний кредитний договір від 08.04. 2009 року , за умовами якого відповідач надав позивачу кредит в розмірі 106050 гривень на поліпшення якості житлового приміщення зі сплатою за користування кредитом в розмірі 15 % річних. Проценти за користування кредитом у розмірі 30 % річних відповідач почав нараховувати позивачу ОСОБА_6 з 01 лютого 2009 року, на момент дії вимог ст. 1056 - 1 ЦК України про заборону таких дій, тому судом обґрунтовано задоволено вимоги позивача та визнано недійсним підвищення ЗАТ КБ «Приватбанк» в односторонньому порядку відсоткової ставки до 30 % річних з 01 лютого 2009 року по договору про іпотечний кредит від 08.04. 2008 року. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно задоволено позовні вимоги ОСОБА_6, так як судовою колегією враховується, що відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 ЦК України закони та інші нормативно – правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Таким чином, колегія суддів також вважає, що суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, постановив правильне по суті і справедливе рішення. Доводи апелянта не є суттєвими, були предметом дослідження суду і не дають підстав для задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 314, 315 ЦПК України колегія суддів, - у х в а л и л а : Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в особі філії «Черкаське головне регіональне управління ЗАТ КБ «Приватбанк» відхилити. Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 30 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсними підвищення відсоткової ставки по кредитному договору залишити без змін. Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення, але може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з моменту проголошення. Головуючий /підпис/ Судді /підписи/ Згідно з оригіналом Суддя Л.В. Нерушак http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12239780

Справа № 2-1142/10 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2010 року Соснівський районний суд м.Черкаси в складі: головуючого - судді МАРЦІШЕВСЬКОЇ О.М. при секретарі – Снугірській Т.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання недійсними підвищення відсоткової ставки по кредитному договору, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ЗАТ КБ «Приватбанк», посилаючись на те, що між сторонами укладений договір про іпотечний кредит № CSIPGI0000006839 від 08.04.2008 року, згідно якого позивачка отримала кредит в сумі 106050 грн. на строк з до 08.04.2024 року з цільовим призначенням на поліпшення якості житлового будинку АДРЕСА_1 зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15% річних. Позивачка зобов’язувалась щомісяця погашати отриманий кредит та оплачувати відсотки за користування ним до 8 числа кожного місяця, розмір щомісячного платежу встановлений в розмірі 1475 грн. Вказані зобов’язання позивачка виконувала належним чином. В листопаді 2008 року при сплаті чергового щомісячного платежу позивачка довідалась про збільшення відсоткової ставки банком в односторонньому порядку за вказаним кредитним договором з 08.08.2008р. до 25,08%, не надіславши їй жодного повідомлення та розмір щомісячного платежу в сум 2250,55 грн. В подальшому позивачка зверталась з управління ОСОБА_2 з приводу незгоди з підняттям відсоткової ставки та в збільшеному розмірі відсотки не оплачувала. 12 січня 2009 року позивачкою отриманий лист від 25.12.2009р. про друге підвищення відсоткової ставки з 01.02.2009р. до 30% річних. Такими діями банку, які вважає неправомірними та такими, що не відповідають чинному законодавству, порушені її права та законні інтереси як споживача. Також посилалась на те, що ст.1056-1 ЦК України банку в односторонньому порядку з 09.01.2009р. заборонено підвищувати розмір встановленої відсоткової ставки по кредитному договору. Просить суд зобов’язати відповідача вважати обов’язковий платіж по договору кредиту між сторонами від 08.04.2008р. в розмірі 1425 грн., скасувати нараховану суму боргу та пені. В судовому засіданні позивачка та її представник ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали та уточнили, вказували, що збільшенням банком в односторонньому порядку відсоткової ставки з 08.08.2008р. до 25,08% річних, з 01.02.2009р. до 30% річних фактично внесені зміни до укладеного між сторонами договору про іпотечний кредит № CSIPGI0000006839 від 08.04.2008 року. Вказані правочини вважали такими, що суперечать Закону України «Про захист прав споживачів», ст.55 Закону «Про банки і банківську діяльність», нормам ЦК України щодо підстав та порядку збільшення відсоткової ставки, а також форми даних правочинів. Просили суд визнати недійсними підвищення ЗАТ КБ «Приватбанк» в односторонньому порядку відсоткової ставки до 25,08% річних з 08.08.2008р. та до 30% річних з 01.02.2009р. по договору про іпотечний кредит № CSIPGI0000006839 від 08.04.2008 року, стягнути з відповідача судові витрати. За рішенням загальних зборів акціонерів від 30.04.2009р. тип Банку з ЗАТ КБ ОСОБА_2 змінено на ПАТ КБ ОСОБА_2, відповідно змінено найменування банку. Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнав, посилався на те, що дії банку щодо підвищення в односторонньому порядку відсоткової ставки до з 08.08.2008р. до 25,08% річних, з 01.02.2009р. до 30% річних по договору про іпотечний кредит № CSIPGI0000006839 від 08.04.2008 року являються правомірними, так як таке право передбачено укладеним між сторонами договором. Щодо заборони банкам підвищувати ставки за ст.1056-1ЦК посилався, що законної сили вказані зміни в законодавстві набрали з 09.01.2009р., зворотної сили не мають, до положень договору між сторонами, укладеного 08.04.2008р. підстави їх застосовувати відсутні. Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного. Статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" встановлено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договором) між клієнтом та банком. Згідно зі ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника та з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року N 168. Судом встановлено, що між сторонами укладений договір про іпотечний кредит № CSIPGI0000006839 від 08.04.2008 року (далі- кредитний договір), згідно якого позивачка отримала кредит в сумі 106050 грн. на строк з до 08.04.2024 року з цільовим призначенням на поліпшення якості житлового будинку АДРЕСА_1 зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15% річних. Позивачка зобов’язувалась щомісяця погашати отриманий кредит та оплачувати відсотки за користування ним до 8 числа кожного місяця, розмір щомісячного платежу встановлений в розмірі 1475 грн. Позивачка належним чином виконувала зобов’язання щодо погашення кредиту. Відповідно до п. 8.9 кредитного договору Кредитор може змінити розмір відсоткової ставки в сторону збільшення в разі настання будь-якої з наступних обставин : а) порушення позичальником кредитної дисципліни; б)погіршення фінансового стану позичальника, в) здійснення поточних коливань відсоткових ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ; підвищення ставки за кредитами у відповідній валюті по статистиці НБУ; підвищення ставки більш як на 3 відсоткових пункти за бланковими кредитами «овернайт» НБУ з дати укладення цього Договору чи останнього перегляду відсоткової ставки. Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Стаття 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 N 2121-III передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки як складової частини кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі. Банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте, зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена на підставах, передбачених законодавством. Відповідно до п. 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь яка зміна відсоткової ставки є недійсною. Відповідно до вступної частини постанови Націнального банку України N 168 від 10.05.2007 р. "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту" правила прийняті з метою захисту прав споживачів під час укладання договорів про надання споживчих кредитів, запобігання завданню споживачам моральної чи матеріальної шкоди через надання свідомо недостовірної чи неповної інформації. Пунктом 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту встановлено, що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміні кредитної політики банку). Таким чином, зміна процентної ставки відповідно до ст. 652 ЦК України та вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту можлива лише при істотній зміні обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. Відповідно до листа від 26.06.2008 року № 20.1.3.2/6-7605 за підписом Голови правління ОСОБА_2 Дубілєт вбачається, що відповідач повідомляє позивачку про збільшення з 08.08.2008р. розміру відсоткової ставки за договору про іпотечний кредит № CSIPGI0000006839 від 08.04.2008 року до 25,08 % на рік, при цьому відповідач в своєму листі посилається на підставу такого підвищення – відмову Державної іпотечної установи в рефінансуванні іпотечних кредитів ОСОБА_2. Згідно пояснень позивачки в судовому засіданні, лист від 26.06.2008 року № 20.1.3.2/6-7605 вона не отримувала, дізналась про підвищення ставки в листопаді 2009 року у відділенні банку при здійсненні чергового платежу. 12.11.2008р. на її вимогу відповідачем надана довідка про новий розмір щомісячного платежа 2250,55 грн. В подальшому позивачка зверталась до управління ОСОБА_2 з приводу незгоди з підняттям відсоткової ставки, в збільшеному розмірі відсотки не оплачувала. Посилання представника відповідача про належне повідомлення позивачки щодо підвищення відсоткової ставки листом від 26.06.2009р. та наданий ним реєстр № 77ір відправленої рекомендованої кореспонденції не можуть бути визнані судом обґрунтованими, оскільки вказаний лист був направлений банку по адресі АДРЕСА_2, тоді як згідно пояснень позивачки та даних паспорта з 05.06.2008 року остання була зареєстрована та проживала ІНФОРМАЦІЯ_1. Банк згідно умов договору мав направити таке повідомлення за адресою згідно договору - с.М-Семілянка Сімілянського району Черкаської області, де мешкають батьки позивачки, оскільки про зміну адреси позивачка в письмовому вигляді банку не повідомляла, зокрема і про адресу тимчасового мешкання в квітні-травні 2008 року АДРЕСА_2. Відповідно до листа від 25.12.2008 року № 20.1.3.2/6-35495 за підписом Голови правління ОСОБА_2 Дубілєт вбачається, що відповідач повідомляє позивачку про збільшення з 01.02.2009р. розміру відсоткової ставки за договору про іпотечний кредит № CSIPGI0000006839 від 08.04.2008 року до 30,00 % на рік, при цьому відповідач в своєму листі посилається на умови укладеного між сторонами договору про право банку підвищити ставку в разі настанні одного чи декількох з наступних чинників: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання даного Договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ), а також здійснення поточних коливань відсоткових ставок за вкладами та/або кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці НБУ; підвищення ставки за кредитами у відповідній валюті по статистиці НБУ; підвищення ставки більш як на 3 відсоткових пункти за бланковими кредитами «овернайт» НБУ з дати укладення цього Договору чи останнього перегляду відсоткової ставки. Згідно пояснень сторін в судовому засіданні, лист від 25.12.2008 року № 20.1.3.2/6-35495 був направлений позивачці 08.01.2009р. та отриманий останньою 12.01.2009р. Згідно з листом Національного банку України від 04.12.2008 р. N 47-112/3204-17164 «Про дотримання банками вимог чинного законодавства» стосовно необґрунтованого підвищення банками відсоткової ставки за споживчими кредитами, передбачено, що банком відповідно до статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а також Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 N 168 (далі - Правила N 168) мають надаватись вичерпні для позичальників обґрунтування стосовно підстав для підвищення відсоткової ставки. В свою чергу, всупереч ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, з листа відповідача від 25.12.2008 року № 20.1.3.2/6-35495 не вбачається конкретних обставин, що змусили відповідача вчинити підвищення процентної ставки по Кредитному Договору до 30,00 % річних та не наведено обґрунтування стосовно підстав для підвищення відсоткової ставки. В листі банку від 26.06.2008 року № 20.1.3.2/6-7605 підставою такого підвищення зазначено відмову Державної іпотечної установи в рефінансуванні іпотечних кредитів ОСОБА_2, дана обставина не передбачена п.8.9 укладеного між сторонами договору про іпотечний кредит № CSIPGI0000006839 від 08.04.2008 року як підстава для збільшення відсоткової ставки. Суд вважає обґрунтованим посилання позивачки та її представника на те, що фактично в такий спосіб позивачці неправомірно була збільшена сукупна вартість кредиту у вигляді підвищення відсоткової ставки в зв’язку з правовідносинами банку з третьої особою - Державною іпотечною установою, яка не була та не є стороною договору. Крім того, в листах від 26.06.2008 року № 20.1.3.2/6-7605 та від 25.12.2008 року № 20.1.3.2/6-35495 відсутня інформація щодо того, чи приймалося банком рішення про зміну умов кредитного договору, коли було прийнято таке рішення, яким органом банку воно приймалося, прийняте рішення стосується усіх кредитних договорів банку чи лише договору укладеного з позивачкою, чи мав орган банку повноваження на прийняття такого рішення. Представником відповідача в судовому засіданні надано пояснення, що такі рішення приймались по першому збільшенню – наказ № PR-2008-228 від 25.06.2008р., яким затверджено технологію зміни відсоткової ставки, при цьому відсутня вказівка про збільшення таких ставок на конкретний розмір, по другому збільшенню – наказ № КТ-БТ-СП-2009-1/1 від 05.01.2009р., який був прийнятий після реєстрації повідомлення позивачці від 25.12.2008 року № 20.1.3.2/6-35495 про збільшення відсоткової ставки. Крім того, лист від 25.12.2008 року № 20.1.3.2/6-35495 має ряд описок, зокрема дата нової ставки 30,00% вказано з 01.02.2008р., також з 03.02.2008р. позивачці роз’ясенно її право дізнатись про збільшену суму щомісячного платежу, як пояснив представник відповідача це є механічною помилкою, в дійсності мались на увазі дати відповідно 01.02.2009р. та 03.02.2009р. Листом від 28.10.2008 року N 18-311/3496-14715 Національний банк України звернув увагу банків на випадки, за яких можливе внесення змін до діючих кредитних договорів в частині вартості кредиту. Зокрема, зміна процентної ставки за кредитом (у тому числі зміна облікової ставки Національним банком України) має бути адекватною тим подіям, які мали безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Зміна відсотків за споживчими кредитами у зв'язку із зміною кредитної політики банку є прямим порушенням п. 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Слід зазначити, що остання зміна облікової ставки Національним банком України, що передувала збільшенню відсоткової ставки по договору між сторонами, здійснена 30 квітня 2008 року (постанова Правління Національного банку України від 21.04.2008 року N 107 "Про регулювання грошово-кредитного ринку"). Відповідно до п. 2.2 постанови Правління Національного банку України від 11.10.2008 року N 319 (далі - Постанова N 319) банки повинні враховувати, що внесення до кредитного договору змін щодо вартості кредиту, що не відповідає змінам облікової ставки Національного банку України, кваліфікуватиметься як порушення вимог статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Згідно ст. 654 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору вчиняється у тій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. При цьому, норма закону носить імперативний характер і не робить виключень до порядку зміни умов договору в односторонньому порядку. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. За змістом ст.ст. 536 та 1054 ЦК України необхідною умовою кредитного договору є розмір процентної ставки, тобто це є істотною умовою, щодо якої сторони повинні дійти згоди в належній формі. Належною формою кредитного договору на підставі ч. 1 ст. 1055 ЦК України є письмова форма. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність (ч. 1 ст. 218, ч. 2 ст. 1055 ЦК України). Отже, у разі недосягнення сторонами кредитного договору згоди у письмовій формі щодо нового розміру процентної ставки умова кредитного договору, що передбачає такий розмір, є нікчемною (ч. 2 ст. 215, ч. 2 ст. 236 ЦК України). Вказівка закону на нікчемність договору є імперативною (ч. 2 ст. 215 ЦК України) і такий договір (чи його істотна умова) є недійсним з моменту його укладення (ст. 204, ч. 1 ст. 236 ЦК України) незалежно від того, чи виконали сторони його умови. Порядок збільшення відсоткової ставки передбачений пунктом 8.9 кредитного договору від 08.04.2008р., укладеного між сторонами, згідно з яким : - Кредитор не пізніше 14 днів до дня збільшення ставки повідомляє Позичальника про нову відсоткову ставку шляхом направлення рекомендованого листа за вказаною в Договорі адресою або іншою адресою, яку Позичальник письмово повідомив в разі зміни адреси; - Новий розмір відсоткової ставки буде застосовуватись без укладення сторонами додаткової угоди; - У разі незгоди з новим розміром ставки позичальник інформує про це не пізніше, ніж за 7 днів до дати початку дії нової ставки, що має наслідком розірвання договору та виникнення обов’язку у позичальника повернути непогашену частину кредиту та відсотки за час фактичного користування; - Факт неподання позичальником повідомлення про незгоду з новим розміром ставки вважається згодою останнього на новий розмір ставки; - Про збільшення ставки кредитор протягом 14 днів з дати її збільшення повідомляє письмово позичальника із зазначенням нового розміру ставки та дати, з якої розпочинається її застосування. В супереч вказаному положенню закону, а також п.8.9 укладеного між сторонами кредитного договору зміни відсоткової ставки за кредитним договором між сторонами банком в односторонньому порядку не оформлені документально. Про збільшення ставки банк протягом 14 днів з дати її збільшення не повідомляв письмово позивачку із зазначенням нового розміру ставки та дати, з якої розпочинається її застосування. Суму щомісячного платежу з 08.08.2008 року в розмірі 2250,55 грн. позивачці повідомлено довідкою від 12.11.2008р. на її вимогу, суму платежу з 01.02.2009р. в сумі 2661,94 грн. з’ясовано з наданої суду відповідачем довідки від 13.11.2009р. Таким чином, дії відповідача щодо збільшення відсоткової ставки за користування кредитом до 25,08 % річних з 08.08.2008р. та до 30,00% річниз з 01.02.2009р. порушують умови Кредитного Договору між сторонами, а також норми статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту щодо обґрунтування підстав для таких підвищень відсоткової ставки, розміру такого підвищення та відповідного належного повідомлення про це позивачки стосовно підвищення з 08.08.2008р., а також належного документального оформлення змін відсоткової ставки за кредитним договором. Суд також бере до уваги, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», який набрав законної сили 0 09.01.2009р., статті 1056-1 ЦК України передбачено, що встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Фактично після набрання чинності вказаної норми закону з 01.02.2009р. встановлений договором про іпотечний кредит № CSIPGI0000006839 від 08.04.2008 року розмір відсоткової ставки був в односторонньому порядку підвищений ЗАТ КБ «Приватбанк» до 30,0% річних, тому суд вважає обґрунтованими посилання позивачки та її представника щодо протиправності таких дій також з урахуванням вимог ст.1056-1 ЦК України. При цьому суд враховує також, що відповідно до частини першої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. 9 січня 2009 року набрав чинності Закон України № 661-VІ від 12 грудня 2008 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку ». Зазначеним Законом ЦК України доповнено статтею 1056-1 «Проценти за кредитним договором», відповідно до частин другої та третьої якої встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Крім того, 14 січня 2009 року набрав чинності Закон України № 800-VІ від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва». Згідно з частиною другою статті 3 Закону № 800-VІ від 25 грудня 2008 року кредитно-фінансовим установам за укладеними договорами забороняється збільшувати процентну ставку за кредитами, отриманими фізичними та юридичними особами на придбання або будівництво житла. Така ставка може бути змінена лише за згодою сторін. Як вже зазначалось, 08.04.2008р. між сторонами був укладених іпотечний кредитний договір, за умовами якого банк надав кредит у розмірі 106050 грн. на поліпшення якості житлового приміщення зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 15% річних. Проценти за користування кредитом у розмірі 30,00 % річних ЗАТ КБ «ПриватБанк» розпочав нараховувати позивачці з 1 лютого 2009 року, на цей час уже була чинною стаття 1056-1 ЦК України про заборону таких дій, а також набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» та Закон України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва». Оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення. На підставі ст.88 ЦПК України до стягнення з відповідача на користь позивачки підлягають понесені останньою державне мито в сумі 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 37 грн. Керуючись ст. ст.10, 11, 57-64, 212-215, 218 ЦПК України, ст.3, 10, 11, 203, 1056-1 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про банки і банківську діяльність» суд,- В И Р І Ш И В: Позов задоволити. Визнати недійсним підвищення ЗАТ КБ «Приватбанк» в односторонньому порядку відсоткової ставки до 25,08% річних з 08 серпня 2008 року по договору про іпотечний кредит № CSIPGI0000006839 від 08.04.2008 року, укладеному між ЗАТ КБ ОСОБА_2 та ОСОБА_1. Визнати недійсним підвищення ЗАТ КБ «Приватбанк» в односторонньому порядку відсоткової ставки до 30,00% річних з 01 лютого 2009 року по договору про іпотечний кредит № CSIPGI0000006839 від 08.04.2008 року, укладеному між ЗАТ КБ ОСОБА_2 та ОСОБА_1. Стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 45 грн. 50 коп. Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України. Головуючий: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10274025

qwerty спасибо за найденное письмо

Справа № 22ц-4666/2010 АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий по 1 інстанції Марцішевська О.М. Категорія: 19, 27 Доповідач в апеляційній інстанції Магда Л.Ф. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 жовтня 2010 р. колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі: головуючого судді Магди Л.Ф. суддів Трюхана Г.М., Пономаренка В.В. при секретарі Долашко В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 2 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Кредитної спілки «Альянс» про визнання дій неправомірними, зобов’язання до вчинення дій та стягнення коштів, вивчивши матеріали справи, - в с т а н о в и л а : ОСОБА_6 26 листопада 2009 р. звернувся в суд із позовом до Кредитної спілки «Альянс» про визнання дій неправомірними, зобов’язання до вчинення дій та стягнення коштів, мотивуючи тим, що між сторонами були укладені Договори «Про залучення внеску (вкладу) члена кредитної спілки на депозитний рахунок», згідно яких позивач вніс, а відповідач прийняв вклади по договорам: «Класичний» № 348 в розмірі 11 000 грн. від 21 березня 2008 р. на строк до 21 вересня 2009 р., «Традиційний» № 1204 в розмірі 5 000 грн. від 12 липня 2008 р. на строк до 12 липня 2009 р., «Традиційний» № 40 в розмірі 4 000 грн. від 22 січня 2009 р. на строк до 22 липня 2009 р. По закінченню строків вкладу відповідач не виплатив позивачу суми внеску та в повному обсязі відсотки, чим порушив права та законні інтереси останнього. Заборгованість КС «Альянс» за договорами вкладів складає 21 638,99 грн. Тому позивач просив суд стягнути з КС «Альянс» на його користь заборгованість в сумі 21 638,99 грн. , з яких 18 306,12 грн. – сума боргу за договорами, 3 332,87 грн. – сума несплачених відсотків та судові витрати по справі. Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 2 червня 2010 р. в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій просить про його скасування і ухвалення по справі нового рішення про задоволення його позову, посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального права, неповно з’ясовані обставини справи та неповно досліджені докази, що мають значення для справи. Представник КС «Альянс» повторно в судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду КС «Альянс» була повідомлена в установленому законом порядку. Заслухавши суддю-доповідача, апелянта, який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду повинно бути скасоване і по справі постановлено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_6 виходячи з наступного. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_6, суд виходив з того, що позивач являється членом кредитної спілки і рішеннями загальних зборів КС «Альянс», які являються вищим органом управління кредитною спілкою та є обов’язковими для всіх її членів, від 17 січня та від 12 серпня 2009 р. було зменшено відсотки за депозитними вкладами та визначено порядок їх щомісячного повернення в розмірі не менше 0,16% від суми депозиту, тому суд вважав, що позивач не має права вимагати повернення суми вкладів в повному об’ємі та відсотків у розмірах, встановлених договорами. Проте з такими висновками суду колегія суддів погодитися не може. В ході розгляду справи було встановлено, що ОСОБА_6, являючись членом КС "Альянс", уклав із спілкою договори про залучення внесків (вкладів) члена кредитної спілки на депозитні рахунки: 21 березня 2008 р. – на депозит «Класичний» в розмірі 11000 грн. на строк до 21 вересня 2009 р. під 25% річних; 12 липня 2008 р. – на депозит "Традиційний" в розмірі 5000 грн. на строк до 12 липня 2009 р. під 28% річних; 22 січня 2009 р. – на депозит «Традиційний» в розмірі 4000 грн. на строк до 22 липня 2009 р. під 23% річних. З 1 лютого 2009 р. спілка в односторонньому порядку на підставі рішення загальних зборів членів КС зменшила процентні ставки за діючими договорами вкладів на 50%, зокрема і по договорам позивача, не попередивши про такі зміни позивача у встановленому порядку. По закінченню строку дії договорів позивач звернувся до спілки з заявою про повернення вкладів, однак йому було відмовлено, що стало підставою для його звернення до суду за захистом своїх прав. Правильно встановивши обставини справи, суд прийшов до необґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_6. Так, відповідно до вимог ст. 7 Закону України "Про кредитні спілки" кредитна спілка діє на основі статуту, що не суперечить законодавству України. Згідно з абз. 3 ст. 21 цього Закону кредитна спілка відповідно до свого статуту залучає на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій, так і в безготівковій формі. Ст. 23 вказаного Закону передбачено, що внески (вклади) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також нарахована на такі кошти та пайові внески плата (проценти) належать членам кредитної спілки на праві приватної власності. Кожний член кредитної спілки має право одержати належні йому кошти, зазначені в частині першій цієї статті, у порядку і строки, які визначені відповідно до частини сьомої ст. 10 цього Закону, статуту кредитної спілки або укладеними з членом кредитної спілки договорами. Відповідно до п. п. в п. 5.1 Статуту КС "Альянс" кредитна спілка залучає на договірних умовах внески (вклади) своїх членів на депозитні рахунки як у готівковій так і в безготівковій формі. П. 26.1 Статуту визначено, що внески (вклади) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також нарахована на такі кошти та пайові внески плата (проценти) належать членам кредитної спілки на праві приватної власності. Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що ОСОБА_6, як власник депозитних вкладів, порядок повернення яких визначено договорами, укладеними між сторонами, має право на їх витребування від кредитної спілки, незалежно від прийнятих рішень загальних зборів членів кредитної спілки, які без законних підстав обмежують його право власності на депозити. Наданий позивачем розрахунок сум не повернутої частини депозитів співпадає з довідками кредитної спілки про розміри сум, що підлягають поверненню позивачу, а саме: 10547 грн. 94 коп. за договором від 21 березня 2008 р.; 3910 грн. 68 коп. за договором від 12 липня 2008 р. та 3847 грн. 50 коп. за договором від 22 січня 2009 р., а всього 18306 грн. 12 коп., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача суми нарахованих за вказаними договорами процентів і розмір цих відсотків повинен визначатися виходячи з процентів, передбачених договорами, а не рішеннями загальних зборів членів кредитної спілки, якими виплата цих відсотків була безпідставно зменшена. Отже неповернута сума відсотків за договорами складає: за договором від 21 березня 2008 р. – 1563,41 грн. (4136,30 грн. передбачених договором – 2572,89 грн. виплачених); за договором від 12 липня 2008 р. – 1399, 98 грн. передбачених договором (за цим договором проценти позивачу не виплачувались); за договором від 22 січня 2009 р. – 369,28 грн.(456,24 грн. передбачених договором – 86,96 грн. виплачених), а всього за трьома договорами 3332,67 грн. На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 319, 321ЦК України, ст. ст. 7, 21, 23 Закону України «Про кредитні спілки», ст. ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, в и р і ш и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити, рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 2 червня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Кредитної спілки "Альянс" про стягнення коштів за депозитними вкладами і відсотків за користування ними скасувати. Позовні вимоги ОСОБА_6 до Кредитної спілки "Альянс" про стягнення коштів за депозитними вкладами і відсотків за користування ними задовольнити. Стягнути з Кредитної спілки "Альянс" на користь ОСОБА_6 18306 (вісімнадцять тисяч триста шість) грн. 12 коп. боргу за депозитними вкладами, 3332 (три тисячі тридцять дві) грн. 67 коп. боргу по відсотках за користування депозитними коштами, а всього 21638 (двадцять одну тисячу шістсот тридцять вісім) грн. 79 коп. Стягнути з Кредитної спілки "Альянс" на користь ОСОБА_6 120 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Стягнути з Кредитної спілки "Альянс" на користь держави 216 грн. 39 коп. судового збору. Рішення судової колегії набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів. Головуючий /підпис/ Судді /підписи/ Згідно з оригіналом Суддя Л.Ф. Магда http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12038082

Справа № 22ц-5537 Головуючий у першій інстанції – Федишин І.В. Доповідач – Костенко А.М. Категорія: ухвала судді АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ _____________________________________________________________________________ УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 7 грудня 2010 року м. Хмельницький Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Хмельницької області в складі : головуючого – судді Костенка А.М., суддів : Ніколової Б.Ю., Ярмолюка О.І., при секретарі : Товкан І.І., з участю : позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2 розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 22ц-5537 за апеляційною скаргою ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2 на ухвалу судді Красилівського районного суду від 24 вересня 2010 року про визнання неподаною та повернення позовної заяви ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним. Заслухавши доповідача, пояснення позивача, її представника, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, колегія суддів в с т а н о в и л а : Ухвалою судді Красилівського районного суду від 30 серпня 2010 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. 120 ЦПК України, а саме : в позовній заяві не вказано ціну позову, до позовної заяви не додані документи, які підтверджують сплату судового збору і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та надано строк для усунення зазначених недоліків. Ухвалою судді Красилівського районного суду від 24 вересня 2010 року позовну заяву визнано неподаною і повернуто позивачці, оскільки ОСОБА_1 у встановлений строк в повному обсязі не усунула недоліки позовної заяви. При цьому суддя вказав, що ціна позову складає 18885 доларів США 40 центів, що в еквіваленті станом на 30 серпня 2010 року становить 148949,15 грн. і позивачці слід було сплатити 1489 грн. 49 коп. судового збору, а в наданій суду квитанції зазначено сплату судового збору на суму 912 грн. 75 коп., а тому подана заява не може бути прийнята судом. В апеляційній скарзі ОСОБА_1, не погоджуючись з вказаною ухвалою, зазначає, що на виконання вимог ухвали судді Красилівського районного суду від 30 серпня 2010 року надала квитанції про сплату судового збору і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. При сплаті судового збору виходила із суми наданого кредиту, яка вказана в кредитному договорі. Тому вважає, що сума судового збору визначена судом є безпідставною. Апеляційна скарга підлягає задоволенню по слідуючим мотивам. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення. Постановляючи ухвалу про визнання неподаною та повернення позовної заяви заявнику суддя виходив з того, що позивач у визначений строк не усунула недоліки, а саме не сплатила в повному обсязі судовий збір, оскільки на думку судді, даний спір є майновим і ціна позову складає 18885,4 доларів США, а тому судовий збір повинен бути сплачений позивачем в сумі, по курсу валют станом на день подання позовної заяви. Однак з таким висновком судді погодитись не можна. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою про визнання недійсним кредитного договору. При цьому вона не ставила вимогу про застосування наслідків недійсності даного правочину. У відповідності до п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" у справах про визнання правочину недійсним без застосування наслідків недійсності судовий збір сплачується як із немайнового спору. У справах про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину судовий збір сплачується залежно від вартості відшукуваного майна, щодо якого заявляються вимоги. У справах про визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності судовий збір сплачується відповідно до пункту 10 частини першої статті 80 ЦПК за загальною сумою всіх вимог. Згідно п.п. «ж» п. 1 ст. 3 Декрету КМ України, від 21.01.1993, № 7-93 "Про державне мито» ставка державного мита із позовних заяв немайнового характеру складає 1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян. На виконання ухвали судді про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху, останньою було сплачено судовий збір в сумі 912 грн. 75 коп, що перевищує 1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян. За таких обставин суддя не мав достатніх підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1, а тому оскаржувана ухвала судді підлягає скасуванню з направленням позовної заяви до суду першої інстанції для вирішення питання про її прийняття у відповідності до вимог цивільно-процесуального законодавства. Керуючись ст.ст. 307, 311, 312, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів у х в а л и л а : Апеляційну скаргу ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу судді Красилівського районного суду від 24 вересня 2010 року скасувати. Позовну заяви ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним направити до цього ж суду для вирішення питання про її прийняття у відповідності до вимог цивільно-процесуального законодавства. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили. Головуючий: (підпис) Судді: (підписи) З оригіналом згідно : Суддя А.М. Костенко http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13293021

Справа №2-776/2010 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ (повне) 30 грудня 2010р. Вінницький районний суд м.Вінниця Вінницької області В складі судді Ганкіної І.А. При секретарі Морозовському А.С. Розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Універсал Банк» про встановлення порушення ПАТ «Універсал Банк» істотних умов договору неправомірними в частині підняття відсоткової ставки в односторонньому порядку, забов»язання відшкодувати завдану шкоду шляхом повернення надмірно сплочених коштів, стягнення моральної шкоди, та забов»язання повідомити нотаріуса про виключення автомобіля з реєстру обмежень, - Встановив: ОСОБА_1 первинно звернувся до суду з позовом до ПАТ «Універсал Банк», третьої особи нотаріуса ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору, визнання недійсним договору застави, забов»язання прийняти виконання договору кредиту, забов»язання зняти автомобіль з реєстрації. В подальшому позовні вимоги позивач змінила, уточнила їх та звернулася до суду з позовними вимогами до ПАТ «Універсал Банк» про встановлення порушення ПАТ «Універсал Банк» істотних умов договору в частині підняття відсоткової ставки в односторонньому порядку, забов»язання відшкодувати завдану шкоду шляхом повернення надмірно сплочених коштів, стягнення моральної шкоди, та забов»язання повідомити нотаріуса про виключення автомобіля з реєстру обмежень. В судовому засіданні позивач та його представник суду показали, що 8.01.2008р. було укладено договір кредиту за №CL12297 між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 Даний договір кредиту був укладений для купівлі автомобіля. За умовами забов»язання позивач після придбання автомобіля марки «FORD», модель «FIESTA» у власність передав даний транспортний засіб у заставу за договором застави транспортного засобу №CL12297 від 08.01.2008р. Після укладення угоди, позивач виконував умови договору належним чином, та на час подання позову до суду сплатив за кредитом 8240, 38 доларів США. На час вирішення справи у суді позивачем боргове забов»язання було виконано в повному обсязі. Однак, банк свої забов»язання порушив, перевищив свої повноваження та в односторонньому порядку підняв відсоткову ставку з 12 відсотків до 17 відсотків, що створило для позивача збиток у сумі 1044 дол.39 ц., що еквівалентно 8314 грн.39 коп. Таким чином, сторона позивача вважає, що банк порушив свої забов»язання перед позивачем, як клієнтом, порушив його майнові права та наніс позивачу моральну шкоду, яку позивач оцінює в 4745 грн.48 коп. Також позивач просить забов»язати банк повідомити приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_2 про виключення з реєстру обтяжень рухомого майна легковий автомобіль марки «FORD», модель «FIESTA 1,25»,2007р.в., номер об»єкта НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_1. Представник відповідача ПАТ «Універсал Банк» позов не визнав. Представник відповідача суду показав, що відсоткова ставка дійсно була піднята, але це сталося з того, що відповідне розпорядження було видано керівництвом банку в зв»язку з фінансовою скрутою в державі. Свої забов»язання банк виконав належним чином і тому, відповідач вважає, що підстав для задоволення позову позивач не навів, тому позов до задоволення не підлягає. Заслухавши пояснення, вивчивши матеріали справи суд встановив наступне: 8.01.2008р. було укладено договір кредиту за №CL12297 між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 Даний договір кредиту був укладений для купівлі автомобіля. Вказаний договір купівлі-продажу за №F1220/151 був укладений від 20.12.2007р. та позивачем набуто право власності на автомобіль марки «FORD», модель «FIESTA 1,25»,2007р.в., номер НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_1. За умовами забов»язання позивач після придбання вказаного автомобіля у власність, передав даний транспортний засіб у заставу за договором застави транспортного засобу №CL12297 від 08.01.2008р. ПАТ «Універсал Банк». Визначаючись щодо заявлених вимог суд виходить з того, що за ст.509 ЦК України забов»язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) забов»язанна вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов»язку. Забов»язання має грунтуватися на засадах добросовістності, розумності та справедливості. Разом з чим за ст. 526 ЦК України забов»язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться. Однак, як встановлено по справі відповідач в односторонньому випадку, без повідомлення про зміну одної з істотних умов договору, в частині відсоткової ставки за кредитом з липня 2008р. підняв відсоткову ставку по кредиту з 12 відсотків до 17 відсотків. Факт того, що про вказане підняття ставки відповідач позивача не повідомив, було визнано обома сторонами, а тому в силу ст.61 ЦПК України доказування не потребує. Враховуючи, що відсоткова ставка у відповідності до суті ст.1045ЦК України відноситься до одної з основних умов кредитного забов»язання, суд вважає порушенням відсутність повідомлення банком позивача про зміну відсоткової ставки в односторонньому порядку та вважає вказану обставину встановленою. Визначаючись щодо обсягу нанесеного позивачу матеріального збитку (шкоди) суд виходить з того, що за ст.22 ЦК України особа, якій завдано збиток у результаті порушення її цивільного права має право на її відшкодування. При цьому, збитками є: втрати, які особа зазнала у зв»язку з знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи які особа могла б отримати за звичайних обставин, якби її права не були порушені (упущена вигода). Визначаючись щодо нанесеної позивачу матеріальної шкоди суд виходить з того, що відповідно до висновку експерта за №2-776-2010 від 15.10.2010р. позивачем в наслідок переплати відсоткової ставки, що сталася в наслідок підняття відповідачем ставки в односторонньому порядку з 12 на 17 відсотків було переплачено 1044 дол.39 ц. Даний збиток суд відносить до шкоди, що виникла в наслідок того, що позивач був змушений нести витрати, які виникли в наслідок виконання забов»язання на яке відповідач не мав права. Таким чином, цивільні права позивача були порушені та підлягають до відновлення через судове рішення. За ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірним рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної чи юридичної особи. відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до вищевказаного висновку експерта така шкода, що виникла в наслідок переплати по відсотковій ставці склала 1044,39 доларів США. Згідно довідки щодо курсу валют, вказаний збиток у національній валюті складає 8314 грн. 38 коп. та підлягає до стягнення з відповідача у повному обсязі. Щодо моральної шкоди суд виходить з того, що за ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у фізичному болю чи стражданнях, яких фізична особа зазнала в зв»язку з каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров»я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала в наслідок протиправної поведінки відносно неї,членів її сім»ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала в зв»язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; приниженні честі, гідності та ділової репутації фізичної чи юридичної особи. Ст.1167 ЦК України вказує, що моральна шкода завдана фізичній, або юридичній особі неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що її завдала за наявності її вини. В зв»язку з виконанням позивачем умов кредитного договору, суд вважає доведеною вимогу позивача щодо виключення належного йому автомобіля з реєстру заставного майна. За рішенням суду ПАТ «Універсал Банк» (в особі Вінницького відділення №1 Київської філії за №2 ) слід забов»язати повідомити приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_2 про виключення з реєстру обтяжень рухомого майна легковий автомобіль марки «FORD», модель «FIESTA 1,25»,2007р.в., номер об»єкта НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_1, яке було передано у заставу за договором застави транспортного засобу №CL12297 від 08.01.2008р. укладеного між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1, та який належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу за №F1220/151 від 20.12.2007р. в зв»язку з виконанням забов»язання по кредитному договору за №CL12297 від 08.01.2008р. Причинний зв»язок між нанесенням матеріальної шкоди та діями відповідача є судом встановлений. Виходячи з обсягу завданої шкоди та її наслідків для позивача, що полягало у обмеженні фінансових можливостей його сім»ї, необхідності нести витрати, які могли бути використані на його потреби, суд вважає за необхідне моральну шкоду стягнути частково в розмірі 1500 грн. В решті стягнення моральної шкоди відмовити. Визначаючись щодо вимоги позивача про стягнення судових витрат, суд виходить з того, що відповідно до ст. 79 ЦПК України до судових витрат відносяться:судовий збір та витрати пов"язані з розглядом справи. До витрат пов"язаних з розглядом судової справи,належать витрати на інформаційно-технічне забезпечення,витрати на правову допомогу,витрати пов"язані з явкою до суду,витрати пов"язані з залученням свідків,спеціалістів,перекладачів,та проведення судових експертиз, а також вирати пов"язані з проведенням огляду доказів та вчиненням інших дій. Як встановлено по справі, позивачем було понесено витрати на послуги ІТЗ в сумі 120 грн., та оплату послуг експерта в сумі 2000грн., що підтведжують відповідні квітанції, що додані до справи. За ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Тому, враховуючи доведеність позивачем понесених ним витрат документально, суд вважає, що судові витрати слід відшкодувати за рахунок відповідача в сумі 2000 грн. за послуги адвокатів та послуги ІТЗ в сумі 120 грн. Керуючись ст.ст.22,23,509,526,572,584,593,610,611,1046,1166,1167 ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів»,ЗУ «Про заставу», ст.ст.15,30,60,61,214,223 ЦПК України, суд, - Вирішив: Позов задоволити частково. Встановити, що ПАТ «Універсал Банк», порушив істотні умови договору кредиту за №CL12297 від 08.01.2008р. укладеного між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1, в частині одностороннього підвищення відсоткової ставки за даним договором кредиту без повідомлення ОСОБА_1, як боржника. Відшкодувати нанесену ОСОБА_1 матеріальну шкоду, що настала в наслідок переплати по кредитному договору за №CL12297 від 08.01.2008р. укладеного між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1, шляхом стягнення з ПАТ «Універсал Банк» (в особі Вінницького відділення №1 Київської філії за №2) на користь ОСОБА_1 8314 грн. 38 коп. (еквівалентно 1044 дол.39 ц. США). Стягнути з ПАТ «Універсал Банк» (в особі Вінницького відділення №1 Київської філії за №2) на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 1500 грн. В решті стягнення моральної шкоди відмовити. Забов»язати ПАТ «Універсал Банк» (в особі Вінницького відділення №1 Київської філії за №2 ) повідомити приватного нотаріуса Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_2 про виключення з реєстру обтяжень рухомого майна легковий автомобіль марки «FORD», модель «FIESTA 1,25»,2007р.в., номер об»єкта НОМЕР_2, д.н.з. НОМЕР_1, яке було передано у заставу за договором застави транспортного засобу №CL12297 від 08.01.2008р. укладеного між ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1, та який належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу за №F1220/151 від 20.12.2007р. в зв»язку з виконанням забов»язання по кредитному договору за №CL12297 від 08.01.2008р. Стягнути з ПАТ «Універсал Банк» ( в особі Вінницького відділення №1 Київської філії за №2) на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 2000 грн. за послуги експерта, та 120 грн. за послуги ІТЗ. Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня винесення рішення апеляційної скарги. Суддя http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13393349

Письма ВАСУ и ГНАУ можно почитать здесь: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2042

Справа №2-3682/10 РІШЕННЯ Іменем України 27 грудня 2010 року. Октябрський районний суд м.Полтави в складі: Головуючої судді Сороки К.М. При секретарі Севідовій Л.Ю. За участю адвоката ОСОБА_1 Представників позивача Гапон О.Я. Веретельника І.Ю. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за позовом ПАТ "Райффайзен Банку Аваль" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки , позовом ПАТ "Райффайзен Банку "Аваль" до ОСОБА_6, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором та позовом ОСОБА_6, ОСОБА_8 , ОСОБА_7 до Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банка "Аваль" в особі Полтавської обласної дирекції ПАТ "Райффайзен Банку "Аваль" про визнання договорів недійсними,- В С Т А Н О В И В : 26.02.2010 року позивач АТ «Райффайзен Банк «Аваль» в особі Полтавської обласної дирекції АТ «Райффайзен Банк «Аваль», нині Публічне акціонерне товариство в особі Полтавської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк «Аваль», звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки,посилаючись на те,що відповідно до кредитного договору №014/6561/82/113584 від 21 .10.2008 року банк надав ОСОБА_6 кредит в сумі 57 000 доларів США з терміном користування кредитом до 21.10.2018 року. В послідуючому з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України були внесені зміни умов погашення (проведено реструктуризацію) кредиту, та укладено додаткові угоди до кредитного договору 15.05.2008 року – надано кредитні канікули з 15.05.2009 року по 15.05.2010 року. В забезпечення виконання зобов»язання за кредитним договором Банком укладено договір іпотеки з майновим поручителем ОСОБА_7 21.10.2008 року. Предметом іпотеки є нерухоме майно- житлова квартира АДРЕСА_1 загальною площею 64.! Кв.м.,яка належить ОСОБА_7 на праві власності. У відповідності до умов договору іпотеки іпотеко держатель має право у випадку невиконання Позичальником своїх зобов»язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок заставленого майна. Згідно ст..33 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов»язання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов»язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Банк свої зобов»язання перед ОСОБА_6 виконав. А ОСОБА_6 порушено зобов»язання і станом на 03.02.2010 року він має прострочену заборгованість за кредитом та відсотками у розмірі 40 573,39 грн. що за курсом НБУ складає -5 071,42 доларів США. Відповідач ОСОБА_6 не сплачує відсотки по кредиту у розмірі 2760,54 грн. що за курсом НБУ становить 345,05 доларів США. За порушення строків сплати кредиту та прострочення сплати процентів станом на 03.02.2010 року нарахована пеня у розмірі 42395,16 грн. що за курсом НБУ становить 5 299,13 доларів США. Станом на день подачі заяви до суду на 03.02.2010 року до дострокового стягнення з відповідача підлягає 499 939,40 грн. що по курсу НБУ складає 62 489,30 доларів США, а всього сума боргу складає %*% ::*,48 грн. що за курсом НБУ складає -73 204,90 доларів США. В рахунок погашення вказаної заборгованості позивач просив звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1,яка належить ОСОБА_7 та стягнути з відповідачів судові витрати та витрати на ІТЗ судового розгляду. 31.05.2010 року до суду надійшла позовна заява позивача АТ»Райффайзен Банку «Аваль» в особі Полтавської обласної дирекції «АТ «Райффайзен Банку «Аваль»,на даний час Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банку «аваль» в особі Полтавської обласної дирекції публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк «Аваль» до ОСОБА_6 ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором,в якій зазначено,що 21 червня 2007 року між позивачем Банком та відповідачем ОСОБА_6 укладено кредитний договір на суму 18 000 доларів США строком до 21.06.2017 року зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 13,50% річних та здійснення повернення кредиту щомісячними платежами. В забезпечення виконання взятих зобов»язань за кредитним договором Банк уклав договір поруки 21.06.2007 року з ОСОБА_8, який прийняв на себе зобов»язання у випадку невиконання або неналежного виконання Боржником взятих на себе зобов»язань по кредитному договору, поручитель і Боржник несуть солідарну відповідальність перед Банком в повному обсязі. Банк виконав свої зобов»язання щодо надання кредиту. Відповідач ОСОБА_6 свої зобов»язання не виконав. Станом на день звернення до суду на 06.05.2010 року допустив заборгованість по кредиту за процентами-5298,48 грн. що еквівалентно 669,00 доларів США по курсу НБУ, пеня за прострочення сплати процентів-3611,84 грн. що еквівалентно 456,04 долари США по курсу НБУ,нараховані проценти у розмірі 1219,68 грн. що еквівалентно 154,00 долари США по курсу НБУ, поточна заборгованість за кредитом ,яка підлягає достроковому стягненню в розмірі 135 418,22 грн. або 17098.26 доларів США по курсу НБУ. Всього заборгованість становить 145 548,22 грн. Вказану суму та судові витрати і витрати ІТЗ судового розгляду просив позивач стягнути з відповідачів солідарно. 29.06.2010 року до суду звернулися позивачі ОСОБА_6 ОСОБА_8 та ОСОБА_7 з позовом до відповідача ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» в особі Полтавської обласної дирекції ПАТ «Райффайзен Банку «Аваль» про визнання недійсними договорів кредиту, поруки та іпотеки недійсними,посилаючись на те, що з моменту укладення кредитних договорів від 21.06.2007 року на суму 18 000 доларів США та від 21.10.2008 року в сумі 57 000 доларів США, відповідачем порушено положення про єдиний законний засіб платежу на території України- це національна валюта – гривня,. Відповідачем також порушено режим валютних операцій на території України та функції агента валютного контролю згідно чинного законодавства України, а саме відповідною умовою для правомірності надання та одержання кредиту в іноземній валюті незалежно від суми грошових коштів, які надаються банком та строків їх повернення позичальником, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб»єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства ,щодо отримання відповідної індивідуальної ліцензії. Така думка викладена в оглядовому листі Вищого адміністративного суду №01-8/481 від 20.04.2001 року «Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними». Окрім того при укладені вказаних кредитних договорів сторонами не досягнута згода ,щодо всї істотних умов кредитного договору, а саме ціни договору та загальної вартості (суми) кредиту . Виходячи з умов договору неможливо розрахувати плату за користування кредитом в українській гривні на весь період дії договору, тобто неможливо визначити наступні істотні умови договору – ціну (суму) договору та загальну суму кредиту ,яка повинна бути зазначена в гривні . Позивачами зазначено в позові,що при укладенні правочинів порушено права позичальників,позивачів по справі, як споживачів фінансових послуг, а саме, позивачі є споживачами фінансових послуг. Згідно зі ст.10 п.12 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах зокрема положення, згідно з якими ; - споживач зобов»язаний під час укладання договору ,укласти інший договір з кедитодавцем або третьою особою,визначеною кредитодавцем ,крім випадків,коли укладення такого договору вимагається законодавством та /або коли втрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; - передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором ,крім відсоткової ставки. В порушення ч.2 п.12 ст.10 цього Закону п.п.3.5-3.10, 4,1 Договору передбачено вчинення поруки,іпотеки, з страхуванням предмету іпотеки,що свідчить про наявність в спірних договорах несправедливих умов. Окрім того позивачі доповнили свої позовні вимоги до відповідача 24.09.2010 року в яких вказали,що на момент укладення як договору від 21.06.2007 року так і від 21.10.2008 року позивач ОСОБА_6 страждав на психічну хворобу , з приводу якої звертався до лікарняних установ, в послідуючому лікувався неодноразово в Полтавській обласній психіатричній лікарні.В листопаді 2007 року в нього померла мати,що усугубило його хворобу. Отже позивач ОСОБА_6 вчинив цей правочин на вкрай невигідних для нього умовах та під впливом тяжких обставин- смерті рідної людини та загострення психічної хвороби ,в зв»язку з чим,він не усвідомлював правові наслідки своїх дій. Всі позовні вимоги були об»єднані в одне провадження 27.09.2010 року та розглядаються в одному провадженні. В судовому засіданні представники Банку свої позовні вимоги підтримали та просили стягнути з відповідачів суму заборгованості 145 548,22 грн. та звернути стягнення на предмет іпотеки, квартиру №121 по бул.Ю.Побєдоносцева,3 в м.Полтаві,що належить ОСОБА_7 В задоволенні позову ОСОБА_6 ОСОБА_8 та ОСОБА_7 відмовити з підстав,зазначених в письмовому запереченні. Представник ОСОБА_6 та позивач ОСОБА_8 підтримали позовні вимоги викладені в позові від 29.06.2010 року та доповненнях до позову від 24.09.2010 року та уточнили вимоги в частині того,що за ухвалою суду від 15.10.2010 року експертами Полтавської обласної психіатричної лікарні ім..О.Ф. Мальцева (а.с.104-113) проведено амбулаторну судово-психіатричну експертизу, згідно висновку якої від 16 листопада 2010 року ОСОБА_6 в теперішній час виявляє ознаки хронічного психічного захворювання у вигляді шизотипового розладу з початком захворювання у березні –квітні 2007 року. Даний психічний розлад істотно впливає на здатність підекспертого усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в теперішній час , а також істотно впливав на здатність під експертного усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними станом на 21 червня 2007 року . З огляду на зазначене позивачі просили визнати цю обставину,як правовий наслідок недійсності укладених кредитних договорів та договору поруки і іпотеки. Позивач ОСОБА_7 в суд не з»явився,будучи повідомленим про дату слухання справи. Надав суду заяву в якій просив розглянути справу в його відсутність. Суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідача- позивача ОСОБА_7 Заслухавши сторони, допитавши свідків,вивчивши матеріали справи,суд прийшов до висновку про часткове задоволення вимог позивачів- Банку та про задоволеня вимог відповідачів ОСОБА_6 ОСОБА_8 та ОСОБА_7 Судом встановлено,що 21 червня 2007 року між Акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль"(надалі Банк відповідач) та ОСОБА_11 (надалі Позивач 1 , Позичальник) був укладений кредитний договір №014/6561 /82/84205, відповідно до п.1 якого Відповідач надав за меморіальним ордером №ТЯ014/6561/82/84205 від 21.06.2007 року грошові кошти в сумі 18000 доларів США . З метою забезпечення виконання Позичальником грошового зобов'язання за кредитним договором Банком укладено з ОСОБА_8 (надалі Позивач 2, Поручитель) договір поруки №1966/6561/331605 від 21 червня 2007 року, договір іпотеки №001969/6561/331605 від 21.06.2007 року на нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_2 Відповідно до договору поруки у разі неналежного виконання Позивачем 1 грошового зобов'язання за кредитним договором поручитель та Позивач 1 несуть солідарну відповідальність перед Банком. 21 жовтня 2008 року між ОСОБА_6 і Банком був укладений кредитний договір №014/6561/82/113584 відповідно до п.1 якого Відповідач-Банк надав гроші в сумі 57000 доларів США .-З метою забезпечення виконання Позичальником грошового зобов'язання за кредитним договором Відповідачем було укладено з ОСОБА_7 (надалі Позивач 3. ) договір іпотеки 17384/6561/331605 від 21.10.2008 року на нерухоме майно - житлову квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 64.1 кв.м.. Відповідно до договору іпотеки у разі неналежного виконання Позивачем І- ОСОБА_6. грошового зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_6 та ОСОБА_7несуть солідарну відповідальність перед Банком. Суд вважає , що кредитний Договір є недійсним з моменту укладення, з наступних підстав: 1) Порушення зі сторони відповідача- Банку положень про єдиний законний засіб платежу на території України: - відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею Укрїні є Гривня; - відповідно до положень ст. ст. 524. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виражене та виконане у гривнях; сторони можуть визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, а якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її зизначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом: використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках,в порядку та на умовах, визначених законом. Відповідно до ст. 192 ЦК України . ст. З Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 3 ЗУ "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ст. 35 ЗУ "Про Національний банк України" гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів; У відповідності до вищевказаного єдиним зобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є національна валюта - гривня. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначені розміру грошових зобов'язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. Відповідно до ч.І ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Діючим законодавством України встановлено вичерпний перелік випадків, коли зобов'язання між сторонами може бути виражене в іноземній валюті та підлягає виконанню в валюті, відмінній від гривні України. Такими випадками є визначення ціни в іноземній валюті у зовнішньоекономічному договорі (контракті) та, як наслідок, його виконання в іноземній валюті, а також наявність у конкретного суб'єкта господарських відносин виключного права на проведення розрахунків в іноземній валюті у разі отримання вимог, прямо передбачених законодавством. Таким чином, грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Відповідно до п.п. 1.1. кредитного договору визначено, що відповідач надає Позивачу 1 кредит (грошові кошти) в сумі 18000 доларів США , п. 1.3. та Додатку 2 до Договору визначено що повернення суми кредиту та проценти сплачуються у розмірі 13,5% від суми в доларах США , з цього робиться висновок, що зобов'язання позивача виражене в іноземній валюті і платежі позивач на користь відповідача повинен здійснювати у іноземній валюті, а саме доларах США. Згідно іншого договору надається кредит в сумі 57000 доларів США з відповідною комісією 1 140 Доларів США (2%) загалом під процентну ставку 15.50% Викладені умови кредитного договору доводять факт безумовного вираження грошового зобов'язання в іноземній валюті - доларах США, без зазначення еквіваленту у національній валюті і без можливості зарахування грошових коштів на рахунок відповідача, і можливості писання коштів з рахунку у національній валюті. Даний факт суперечить положенням про єдиний законний засіб платежу на території України. Порушення відповідачем режиму валютних операцій па території України та функції агента валютного контролю згідно чинного в Україні законодавства: Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю'", який з урахуванням припису ст. 192 ЦК України є єдиним нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулювання правовідносин у валютній сфері. Під валютними операціями п.2. ст. 1 Декрету КМУ розуміються операції, пов'язані з переходом зава власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті країни; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді невідновлювальної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Одночасно, ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю'" передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності'' ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах. Згідно із ст. 2 ЗУ "Про банки та банківську діяльність'" документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією. Статтею 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Згідно із п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: -надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; -використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Згідно із п.1.4 Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання валюти на території України як засобу" затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004р. №483, під використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються. Відповідно до, пункту 1.11 Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу" від 14.10.2004 р. №483. зареєстрованого в Мінюсті 09.11.2004 р. за №1429/10028 валютна операція, на здійснення якої видана (отримана) ліцензія, не може проводитися за рахунок іноземної валюти, отриманої як кредит (позика) або купленої за гривні на міжбанківському валютному ринку України. Крім того відповідно до ст. 6 "Правил використання готівкової іноземної валюти на території України та внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України" затверджених Постановою НБУ № 200 від 30.05.2007 р., яка чітко встановлює випадки використання фізичними особами (резидентами), якою є позивач, іноземної валюти, як засобу платежу у розрахунках на території України, а саме пунктом 6.2. "Фізичні особи - резиденти можуть використовувати на території України готівкову іноземну валюту як засіб платежу у випадках, передбачених підпунктами "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави", підпункти "а", "в" та "е" пункту 6.1 цієї глави передбачають наступні випадки: а) сплати мита, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), митних зборів та фінансових санкцій відповідно до митного законодавства України; в) сплати платежів за охорону та супроводження підакцизних і транзитних товарів митними органами; е) оплати товарів і послуг у зоні, що звільнена від сплати мита та податків. Отже керуючись пунктами положення, яке викладене вище випадки отриманн кредиту на споживчі цілі та його погашения резидентом України в іноземній валюті не передбачено. Таким чином, враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для правомірності надання та одержання кредиту в іноземній валюті незалежно від суми грошових коштів, які надаються Банком та строків їх повернення позичальником, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо отримання відповідної індивідуальної ліцензії. Така ж думка викладена в п.2 оглядового листа Вищого Адмінсуду №01-8/481 від 20.04.2001 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними". Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"', пункту 1.10 Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання валюти на території України як засобу" затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004р. №483: одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. Ні позивач ні відповідач на день укладення кредитного договору не мали індивідуальної ліцензії. Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. г) ч.4 СТ.5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" . , Таким чином, без наявності індивідуальної ліцензії або за рахунок іноземної валюти, отриманої як кредит (позика) або купленої за гривні на міжбанківському валютному ринку України Банк не мав права вказувати в спірному Договорі зобов'язання в іноземній валюті. А також знаючи для чого позивач отримує долари США. а саме купівлі на території Україні товарів , робіт (послуг) , Відповідач, який згідно з п. 2 ст. 13 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" є уповноваженим банком, який отримав від Національного банку України генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій, здійснює, контроль за операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці установи. Операції між резидентами України в іноземній валюті без індивідуальної ліцензії НБУ є порушенням підпункту "г" пункту 4 статті 5 згаданого вище Декрету. Отже, видача Позивачем резиденту України кредиту в іноземній валюті з метою використання цієї валюти на території України як засобу платежу, без наявності хоча б в одного з цих резидентів України індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення таких розрахунків, є порушенням з боку банку його обов'язків агента валютного контролю, передбачених пунктом 2 статті 13 Декрету. З вищевказаного слідує, що Відповідач своїми діями, а саме видачею кредиту і зобов'язанням позивача використовувати на Україні в якості засобу платежу іноземну валюту за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу, як доведено вище, грубо порушив режим здійснення валютних операцій на території України та свої обов'язки, які покладені на нього державою, агента валютного контролю. При укладені правочину сторонами не досягнута згода, щодо всіх істотних УМОВ кредитного договору: Відповідно до ст.ст. 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, кредитний договір укладається у письмовій формі. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в напежній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також і ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з п.2 ст.9 ЦК України порядок здійснення господарської операції для юридичної особи регламентується іншими нормами права - ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Відповідно до п. 1,2 ст. 189 ГК України Ціна є формою грошового визначення вартості родукції, яку реалізують суб'єкти господарювання і вона є істотною умовою господарського договору і зазначається в договорі у гривнях. Ч. 2. ст. 345 ГК України у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення , види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткової ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права та відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що при укладені спірного договору сторонами не досягнуто, щодо істотних умов - ціни договору та загальної вартості кредиту. Виходячи з тексту договору неможливо передбачити та розрахувати плату за користування кредитом в українській гривні на весь період дії Договору, тобто неможливо визначити наступні істотні умову договору - ціну(суму) договору та загальну вартість кредиту, яка відповідно до ч.2 ст.189 ГКУ повинна бути зазначена в гривні. Відповідно до п.ЗЗ інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р.№01-8/211 "Практика застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" при відсутності в договорі ціни, договір являється неукладеним. Така ж думка викладена в п.4 оглядового листа Вищого Адміністративного Суду України №01-8/481 від 20.04.2001 р. "Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними". ' За ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Спірний кредитний договір , відповідно до ч.ч. 1,4 ст. 202 Цивільного кодексу України, с двосторонніми правочинами, але він не містять істотних умов, передбачених ст. 345 Господарського кодексу України. Згідно з ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. В порушення цих норм спірний договір не містить такі істотні умови, як сума кредиту та порядок плати за кредит. Як встановлено ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до закону. Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може на вимогу однієї з сторін визнано господарським судом повністю або в частині . Підставою недійсності правочину (яким є і двосторонній господарський договір) є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, про що вказано у ч. 1 ст. 215 цього Кодексу. За ч. І ст. 203 названого Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства. Аналогічна підставу для визнання недійсним правочину також викладена у п.8 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", яка є обов'язковою для застосування судами загальної юрисдикції в силу прямої вказівки ст. 55 ЗУ "Про судоустрій України" Виходячи з викладених норм матеріального права, зміст кредитного договору має відповідати вимогам закону, і відсутність у змісті кредитних договорів ціни договору в українській гривні таким вимогам не відповідає. З урахуванням ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України, ч. З ст. 207 Господарського кодексу України, спірний кредитний Договір є недійсним з моменту його вчинення і виконання за таким договором припиняється з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. При укладені правочину порушено права позичальника, як споживача фінансових послуг Позивач ОСОБА_6 є споживачем відповідно до п.23 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів", тому що отримав споживчий кредит тобто кошти , шо надаються кредитодавцем (банком, або іншою фінансовою установою для задоволення його особистих потреб).Аналогічна позиція викладена в абзаці 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" серед іншого передбачає, що відносини, які витікають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян у тому числі про надання кредитів регулюються положеннями Закону України "Про захист прав споживачів". Згідно з ч. 5 ст. 110 ЩІК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися за місцем проживання споживача . Відповідно до п. 12 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: -споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавц'ем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; -передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; В порушення ч.2 п.12 ст.10 цього Закону, п.п.3.5.-3.10.,4.1. Договору передбачає вчинення поруки ,іпотеки , страхуванням предмету іпотеки, що свідчить про наявність в спірному договорі несправедливих УМОВ. Відповідно до статті 11 Закону України " Про захист прав споживачів" перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача: г)тип відсоткової ставки; і) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е)строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги: ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; й) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Ця вимога закону не була виконана Відповідачем, що є порушенням прав ОСОБА_6, як прав споживача фінансових послуг. Крім цього, Постановою Правління Національного банка України № 168 від 10.05.2007 р. "Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупній вартості кредиту", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.05.2007 г. за №541/13808 також урегульовані відносини в сфері кредитування банками громадян. Згідно з. 2.1 цієї Постанови Правління НБУ банки зобов'язані перед укладенням договора надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну СУКУПНУ вартість кредиту, відзначивши суму кредита, термін, мету, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. Згідно з п. 2.4. Постанови Правління НБУ банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. Позивач 1 ОСОБА_6 та Позивач 2 ОСОБА_8 не мали такої інформації в письмовій формі під час укладення кредитного договора про орієнтовну сукупну вартість кредиту та можливих ризиках в разі зміни валютного КУРСУ, як того вимагає закон. Таким чином, використання Банком долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесенням в кредитний Договір пунктів, які значно погіршують становище позичальника, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій, що дає право для Позичальника відповідно до п.2 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів", за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитних договорів недійсними. Відповідно до статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" нечесна підприємницька практика забороняється. Пунктом 1 цієї статті передбачено, що нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій. що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Пунктом 2 цієї статті передбачено, що підприємницька практика с такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Пунктом 6 цієї статті передбачено, що правочнни, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними. Таким чином, встановлено судом, що використання в предметі договору іноземної валюти, що значно погіршують становище позичальника, як споживача порівняно з Банком в разі настання певних подій (зміни курсу валюти) , та відсутність повідомлення від Банку про істотну зміну обставин, що вартість послуг може істотно зрости, свідчить про нечесну підприємницьку практику з боку Банку, що дає право позивачу ОСОБА_6 відповідно до п.2 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" вимагати визнання в цілому кредитного договору та договору поруки недійсним. Позивачі, отримавши пояснення стосовно нормативних актів відносно валютних операцій, усвідомив, що втягнуті з вини Банку в незаконну валютну операцію, за яку в нашій країни сувора відповідальність. Відповідальність за здійснення валютних операцій без одержання ліцензій у випадках, передбачених законодавством, визначається статтею 202 Кримінального кодексу України "Порушення порядку зайняття господарською та банківською діяльністю", відповідно до якої -здійснення без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до законодавства, або здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, якщо це було нов 'язано з одержанням доходу у великих розмірах, - карається штрафом від ста до двохсот п ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян чи виправними роботами на термін до двох років, чи обмеженням волі на той же термін. . Склади адміністративних проступків містяться, зокрема, в статті 155 "Порушення порядку проведення розрахунків", статті 162 "Порушення правил про валютні операції", статті 164 "Порушення законодавства з фінансових питань" Кодексу про адміністративні правопорушення України. Окремо законодавством визначаються підстави для застосування заходів фінансової відповідальності, що є oкремим видом юридичної відповідальності, Так, до резидентів і нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі заходи відповідальності (фінансові санкції): за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензій Національного банку України, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України - штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного байку України на день здійснення таких операцій. ' Державна податкова адміністрація України в своїх листах від 07.03.2001 р. №1099/6/22-2315 додаток №44) та від 02.07.2001 р. №4394/6/2316 повідомила аргументовану позицію стосовно відповідальності, яка, відповідно до статті вищеназваного Декрету, застосовується до кожної сторони операції з валютними цінностями, яка вимагає ліцензії НБУ і здійснюється без її отримання виходячи з того, що нормами цієї статті застосування санкцій не ставиться у залежність від причин відсутності у вказаних учасників індивідуальних ліцензій. Таким чином, окрім того, що Позивачі 1-3 постійно налякані можливістю втрати користуватися своїм рухомим та нерухомим майном. Позивачі 1,2 постійно наляканий можливістю позбавлення свободи та додатковими фінансовими санкціями з боку державних органів за незаконну валютну операцію, вина за яку цілком покладається на Банк, який свідомлював, що ПОРУШУЄ законодавчі акти, якими повинен керуватися в своїй діяльності.. Окрім того у відповідності до ухвали Октябрського районного суду м.Полтави від 15.10.2010 року експертами Полтавської обласної психіатричної лікарні ім..ОСОБА_10 (а.с.104-113) проведено амбулаторну судово-психіатричну експертизу, згідно висновку якої від 16 листопада 2010 року ОСОБА_6 в теперішній час виявляє ознаки хронічного психічного захворювання у вигляді шизотипового розладу з початком захворювання у березні –квітні 2007 року. Даний психічний розлад істотно впливає на здатність підекспертого усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними в теперішній час , а також істотно впливав на здатність під експертного усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними станом на 21 червня 2007 року . Отже суд прийшов до висновку що ОСОБА_6 вчинив обидва правочини на вкрай невигідних для нього умовах і під впливом тяжких обставин( хвороби та смерті матері- листопад 2007 року) та загострення психічної хвороби , в зв2язку з чим не усвідомлював значення своїх дій та не міг в повній мірі керувати ними. Відповідно до ст..203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України,іншим актами цивільного законодавства ,а також моральним засадам суспільства . Ст215 ЦК України передбачено підстави недійсності правочину, та зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог,які встановлені частинами першою –третьою , п»ятою та шостою ст..203 ЦК України. У відповідності до ст..233 ЦК України правочин,який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах може бути визнано судом недійсним незалежно від того ,хто був ініціатором такого правочину . Окрім того у відповідності до ст..255 ЦК України правочин,який дієздатна фізична особа вчинила в момент,коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними ,може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки ,встановлені ст.. 216 ЦК України, в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов»язана повернути другій стороні у натурі все,що вона одержала на виконання цього правочину. Таким чином суд прийшов до висновку про недійсність укладених між ОСОБА_6 та банком кредитних договорів, а відповідно і договору поруки та іпотеки, як наступних договорів, а отже ,все ,що отримано за договорами,має бути повернуто сторонами одна одній . Керуючись ст..5,10,60.88,212-215, 218 ЦПК України,ст..3, 4, 16, 192, 203, 215, 216,225, 227,233,236,524,533,548,638,1054,1055 ЦК України,Постановою Пленуму Верховного суду України №5 від 12.04. 1996 року «Про практику розгляду цивільних прав за позовами про захист прав споживачів» ,Постановою Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»,законом України «Про захист прав споживачів»,суд,- В И Р І Ш И В : В задоволенні позову ПАТ «Райффайзен Банку «Аваль» до ОСОБА_6 ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити за безпідставністю позовних вимог. Позов ПАТ «Райффайзен Банку «Аваль» до ОСОБА_6,ОСОБА_8 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 21.06.2007 року задовольнити частково . Позов ОСОБА_6 ,ОСОБА_8 ,ОСОБА_7 до ПАТ «Райффайзен Банку «Аваль» про визнання договорів недійсними задовольнити. Визнати недійсними правочини, укладені між ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» та ОСОБА_6 , які оформлені кредитними договорами №014/6561/82/84205 від 21 червня 2007 року та №014/6561/82/113584 від 21 жовтня 2008 року . Стягнути з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Райффайзен Банку «Аваль» усе отримане за правочином який оформлений кредитним договором від 21 червня 2007 року в сумі 51 005грн., та стягнути отримане за кредитним договором від 21.10.2008 року в сумі 278 517грн.96 коп.на користь ПАТ «Райффайзен Банку «Аваль». Частково припинити зобов»язання ОСОБА_6 та повернути на користь ПАТ «Райффайзен Банку «Аваль» усе отримане за правочином,який оформлений кредитним договором №014/6561/82/84205 від 21червня 2007 року в сумі 39895 гривень.,шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог у розмірі 39895 грн. з кожної сторони правочину. Визнати недійсними правочин,який оформлений договором поруки №1966/6561/331605 від 21.06.2007 року ,договір іпотеки №001969/6561/331605 від 21.06.2007 року, укладені між ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» та ОСОБА_8,договір іпотеки №17384/6561/331605 від 21.10.2008 року укладений з ОСОБА_7 на нерухоме майно- житлову квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 64,1 кв.м. Зобов»язати ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» в особі начальника шостого Полтавського відділення Полтавської обласної дирекції виключити з реєстру обтяжень нерухомого майна запис про заставу нерухомого майна – житлового будинку №44 по вул..Артема в м.Полтаві ,яке було передано у заставу за договором іпотеки від 21.06.2007 року №001969/6561/331605 укладеного між ОСОБА_8 та ПАТ «Райффайзен Банк «Аваль» та виключити з реєстру обтяжень нерухомого майна запис про заставу нерухомого майна - житлову квартиру АДРЕСА_1 в м.Полтаві. На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Полтавської області через Октябрський районний суд м.Полтави. Суддя К.М.Сорока. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13393255

Вот еще два письма налоговой: Щодо надання роз'яснення деяких питань валютного контролю: ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ ЛИСТ №1099/6/22-2315 від 07.03.2001 У Державній податковій адміністрації України розглянуто лист щодо надання роз'яснення деяких питань валютного контролю і в межах своєї компетенції повідомляємо таке. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Пунктом 4 статті 5 зазначеного Декрету встановлено, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції, та надано перелік операцій, здійснення яких потребує індивідуальних ліцензій. Нормами цієї статті (пункт 5) визначено, що одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. Тобто будь-яка із сторін валютної операції може отримати на здійснення цієї операції індивідуальну ліцензію і за її наявності інша сторона або третя особа, яка має відношення до цієї операції, також отримують дозвіл на проведення такої валютної операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії. За відсутності ліцензії на здійснення разової валютної операції кожний з учасників цієї операції порушуватиме правила валютного регулювання і валютного контролю, встановлені зазначеним Декретом, зокрема статтями 5, 7, і до них застосовуються міри відповідальності (фінансові санкції), передбачені статтею 16 цього Декрету. Відповідальність згідно зі статтею 16 цього Декрету застосовується до кожної сторони операції з валютними цінностями, здійснення якої потребує ліцензії НБУ і які здійснюються без їх одержання, виходячи з того, що нормами цієї статті застосування санкцій не ставиться в залежність від причин відсутності зазначених в учасників індивідуальних ліцензій, а також від наявності будь-яких договірних умов, у тому числі і тих, якими обов'язок отримання ліцензії покладається на сторону договору. Якщо договором передбачено обов'язок отримати індивідуальну ліцензію однією з сторін, у випадку її неотримання, ця сторона за невиконання чи неналежне виконання договірних умов може нести відповідальність перед іншими учасниками договору у законодавчо установленому порядку. Заступник Голови Г.Оперенко "Бухгалтерія", N 18/2, 3 травня 2001 р. http://zakon.nau.ua/doc/?code=v1099225-01 Про деякы питання валютного контролю: Лист ДПАУ від 02.07.2001 р. №4394/6/2316 Державна податкова адміністрація України розглянула лист щодо роз'яснення деяких питань валютного контролю, і в межах своєї компетенції повідомляє. Позиція Національного банку України викладена в листі від 02.06.2000 р. №28-110/1941-3601 щодо можливості притягнення до відповідальності за порушення вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" тієї сторони договору, яка визначена в ньому відповідальною за отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України, якщо проведення такої валютної операції вимагає ліцензування. Однак у вказаному листі Національний банк України виклав лише свою точку зору на це питання з одночасним посиланням на те, що з цього приводу повинна бути висловлена позиція Державної податкової адміністрації України, з урахуванням того, що, відповідно до статті 3 Указу Президента України від 27.06.99 р. №734/99 "Про врегулювання порядку отримання резидентами кредитів, позик в іноземної валюті від нерезидентів і застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства", санкції, передбачені статтею 2 цього Указу та пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. №15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ, а органами державної податкової служби - до інших резидентів та нерезидентів України. Державній податковій адміністрації України в листі від 07.03.2001 р. №1099/6/22-2315 повідомлено аргументовану позицію стосовно відповідальності, яка, відповідно до статті вищеназваного Декрету, застосовується до кожної сторони операції з валютними цінностями, яка вимагає ліцензії НБУ і здійснюється без її отримання виходячи з того, що нормами цієї статті застосування санкцій не ставиться у залежність від причин відсутності у вказаних учасників індивідуальних ліцензій, а також від наявності будь-яких договірних умов, у тому числі й тих, якими обов'язок отримання ліцензії покладається на яку-небудь одну сторону договору. Щодо питання можливості встановлювати в договорі його учасниками певні права й обов'язки, зокрема визначення обов'язку стороні договору отримати індивідуальну ліцензію НБУ, вважаємо, що це не суперечить діючому законодавству. Водночас слід зазначити, що підприємцям з метою уникнення сплати штрафних санкцій, передбачених законодавчо за здійснення без ліцензії валютних операцій, які, згідно з вимогами валютного законодавства, вимагають ліцензування, перед фактичним виконанням цих операцій доцільно пересвідчитися в наявності ліцензії у будь-якої сторони договору - учасника цієї валютної операції. Заступник голови Г. ОПЕРЕНКО http://www.dtkt.com.ua/documents/ukr/2001/38/38nov20.html

Обращаем внимание на раздел 2 и раздел 4. Теперь мы видим, что изначально государством и судами использования иностранной валюты на территории Украины, как средство платежа или залога признавалось правомочным исключительно на основании полученной индивидуальной лицензии НБУ. Письмо НБУ о необходимости получения индивидуальной лицензии: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1121 Ответ НБУ о необходимости получения банками индивидуальных лицензий при осуществлении расчетов: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=1749

ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ ОГЛЯДОВИЙ ЛИСТ N 01-8/481 від 20.04.2001 Арбітражні суди України Про деякі питання практики вирішення спорів про визнання угод недійсними (за матеріалами судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов) Аналіз практики вирішення арбітражними судами спорів свідчить про помітну тенденцію збільшення кількості справ про визнання угод недійсними. У порядку інформації та для врахування у розгляді справ надсилається огляд практики вирішення судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов спорів про визнання угод недійсними. 1. Вирішення спорів за позовами органів державної податкової служби. 1.1. Невиконання стороною угоди обов'язків щодо подання звітності і сплати податків не є підставою для визнання угоди недійсною. Державна податкова інспекція звернулася до арбітражного суду з позовом про визнання недійсною угоди, укладеної підприємством та фірмою. Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, у позові відмовлено з посиланням на те, що не доведено факт невідповідності оспорюваної угоди вимогам закону. Неподання фірмою до органів державної податкової служби фінансової звітності не є належним доказом того, що оспорювана угода не відповідає чинному законодавству. У заяві про перевірку рішення та постанови арбітражного суду в порядку нагляду державна податкова інспекція посилалася на невиконання фірмою зобов'язань щодо сплати податків. Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишила рішення та постанову арбітражного суду без зміни з таких підстав. Пунктом 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" державним податковим інспекціям надано право звертатися до арбітражного суду з позовами до підприємств, установ, організацій про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав. Державна податкова інспекція просила визнати недійсною угоду, укладену підприємством та фірмою, підставою для чого є, на її думку, неподання фірмою до органів державної податкової служби фінансової звітності та несплата нею податків. Відповідно до статті 48 Цивільного кодексу України угода визнається недійсною, якщо вона не відповідає вимогам закону. Державна податкова інспекція не довела, якому саме законодавчому акту суперечить оспорювана угода. З матеріалів справи вбачається, що угоду укладено відповідно до чинного законодавства. Що ж до неподання стороною угоди фінансової звітності і несплати нею податків, то ці факти не є підставою для визнання угоди недійсною. Невиконання чи неналежне виконання однією із сторін зобов'язань, що не становлять змісту угоди, також не є підставою для визнання її недійсною. 1.2. Вимога про визнання податкової накладної недійсною не може бути предметом розгляду в арбітражному суді, а недодержання письмової форми угоди тягне за собою її недійсність лише у разі, якщо такий наслідок прямо зазначено у законі. Державна податкова інспекція звернулася до арбітражного суду з позовом про визнання недійсними укладених товариством та приватним підприємством угоди в усній формі, а також податкових накладних. Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, у позові відмовлено з посиланням на те, що переданий за угодою товар було оплачено, податкові накладні надійшли від продавця і з цього моменту у товариства виникло право на податковий кредит незалежно від правильності складання податкових накладних продавцем та здійсненням ним розрахунків з бюджетом. Не погоджуючись з рішенням та постановою арбітражного суду, державна податкова інспекція звернулася до Вищого арбітражного суду України із заявою про їх перевірку та скасування, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи. Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Товариством та приватним підприємством в усній формі укладено угоду купівлі-продажу літератури. На виконання умов зазначеної угоди приватне підприємство передало товариству за податковими накладними книжкову продукцію, а товариство повністю за нею розрахувалося, що підтверджується відповідними платіжними документами. Відповідно до статті 45 Цивільного кодексу України недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише у разі, якщо такий наслідок прямо зазначено у законі. Законом не передбачено можливості визнання угоди купівлі-продажу недійсною з мотивів недодержання її письмової форми. Інших підстав для визнання угоди недійсною державна податкова інспекція не навела. З огляду на викладене оспорювана угода не суперечить вимогам чинного законодавства і судові акти в цій частині залишено без зміни. Що ж до визнання недійсними податкових накладних, то податкова накладна не є актом державного чи іншого органу у розумінні статті 12 Арбітражного процесуального кодексу України. Чинне законодавство не відносить до повноважень арбітражних судів вирішення питань про відповідність вимогам закону будь-яких звітних та розрахункових документів 1. ___________________ 1 З цього приводу див. підпункт 1.4 пункту 1 Інформаційного листа Вищого арбітражного суду України від 04.12.2000 N 01-8/718 "Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства у вирішенні спорів" З урахуванням наведеного рішення та постанову арбітражного суду в частині відмови у позові про визнання недійсними податкових накладних скасовано, провадження у справі в цій частині припинено на підставі пункту 1 статті 80 Арбітражного процесуального кодексу України. 1.3. Порушення сторонами договору законодавства про податки не є підставою для визнання його недійсним. Якщо податковим органом не подано доказів спрямованості укладеної угоди на вчинення порушення податкового законодавства, несплата податків (обов'язкових платежів) не є підставою для визнання угоди недійсною. Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, відмовлено у задоволенні вимог державної податкової інспекції про визнання недійсними договорів підряду, укладених товариством та приватним підприємством. Не погоджуючись з відповідними судовими актами, державна податкова інспекція звернулася до Вищого арбітражного суду України із заявою про їх перевірку та скасування з посиланням на статті 49, 50 та 58 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс). Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Товариством (замовник) та приватним підприємством (підрядчик) укладено договори підряду, за якими підрядчик повинен був виконати ремонтні роботи у середній школі та дошкільному закладі. Державною податковою інспекцією у товаристві здійснено перевірку правильності застосування законодавства про податки, якою встановлено неправомірне, на думку заявника, віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту коштів, перерахованих підрядчику. Відповідно до статті 49 Цивільного кодексу, недійсною є угода, укладена з метою суперечною інтересам держави і суспільства. Будь-яких доказів щодо відповідної мети укладеного сторонами договорів підряду державною податковою інспекцією не надано. Згідно зі статтею 50 Цивільного Кодексу недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності. Статутом товариства передбачено, зокрема, виконання ремонтно-будівельних і монтажних робіт, а статутом приватного підприємства - виконання ремонтно-будівельних, будівельно-монтажних та підрядних робіт. Отже посилання державної податкової інспекції на здійснення відповідачами діяльності в суперечності з встановленими цілями їх діяльності спростовувались матеріалами справи. Відповідно до статті 58 Цивільного кодексу недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода). Якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі. З матеріалів справи вбачається, що оспорювані договори дійсно виконувалися, ремонтні роботи у середній школі та дошкільному закладі було проведено, про що свідчать підписані відповідачами акти здачі-прийомки робіт. Державна податкова інспекція не довела, що договори не відповідають вимогам закону, спрямовані на порушення вимог законодавства про податки та на ухилення від сплати податків (обов'язкових платежів). З урахуванням викладеного постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду залишено без зміни. 1.4. Об'єкт оренди у період дії відповідного договору не може бути об'єктом оренди за іншим договором, укладеним пізніше. Державна податкова інспекція звернулася до арбітражного суду з позовом про визнання недійсними відповідно до статті 49 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс) договорів оренди нежилого приміщення, укладених громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності, підприємством та закритим акціонерним товариством. Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, договори визнані недійсними на підставі статті 48 Цивільного кодексу, а не статті 49 цього кодексу. Це рішення мотивовано невідповідністю договорів закону та тим, що державна податкова інспекція не довела факт укладання оспорюваних договорів з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. У заяві до Вищого арбітражного суду України державна податкова інспекція просила перевірити та змінити ухвалені судові акти, оспорювані договори визнати недійсними на підставі статті 49 Цивільного кодексу із застосуванням наслідків, передбачених цією нормою. Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Товариством (орендодавець) та підприємством (орендар) укладено договір оренди нежилого приміщення. У період дії згаданого договору товариством укладено договір купівлі-продажу цього ж приміщення з громадянином, який набув статусу орендодавця нежилого приміщення відповідно до статті 268 Цивільного кодексу. До закінчення терміну дії договору оренди громадянин укладав нові договори оренди зазначеного приміщення з підприємством та закритим акціонерним товариством. Проте об'єкт оренди у період дії відповідного договору не може бути об'єктом оренди за іншим договором, укладеним пізніше, оскільки це унеможливлює реалізацію права на користування цим об'єктом і не відповідає вимогам глави 25 Цивільного кодексу. Водночас у арбітражного суду немає підстав вважати, що такі договори укладено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. За таких обставин постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду залишено без зміни. 1.5. Угоди, укладені від імені товариства до моменту його реєстрації, визнаються укладеними ним тільки за умови їх подальшого схвалення товариством. Державна податкова інспекція звернулася до арбітражного суду з позовом про визнання недійсною укладеної фірмою та товариством угоди про розробку конструкторської документації, посилаючись на укладання цієї угоди до моменту державної реєстрації товариства і вважаючи її такою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Рішенням арбітражного суду позов задоволено з посиланням на невідповідність угоди вимогам закону і підписання її з метою перекручення бухгалтерської звітності для уникнення від сплати податків і обов'язкових платежів. Постановою наглядової інстанції рішення зі справи скасовано, у позові відмовлено з огляду на відповідність укладеної угоди вимогам закону і недоведеність умислу відповідачів на досягнення мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Державна податкова інспекція звернулася до Вищого арбітражного суду України із заявою про перевірку та скасування цієї постанови з мотивів, зазначених у рішенні суду. Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Фірмою і товариством укладено угоду, за якою товариство зобов'язано виконати певну роботу. На момент укладення цієї угоди державну реєстрацію товариства не було здійснено. Відповідно до статті 6 Закону України "Про господарські товариства" товариство набуває прав юридичної особи з дня його державної реєстрації. Статтею 8 цього Закону передбачено, що товариство може укладати угоди тільки після його реєстрації. Угоди, укладені від імені товариства до моменту реєстрації, визнаються такими, що укладені ним, тільки за умови їх подальшого схвалення товариством. З матеріалів справи вбачалося, що, хоча оспорювану угоду і було укладено до набуття товариством правоздатності, зобов'язання за угодою були виконані товариством після його державної реєстрації: конструкторську документацію передано замовникові на підставі відповідного акта і вартість відповідних робіт замовником оплачено. Це свідчить про подальше схвалення товариством оспорюваної угоди. Враховуючи, що державна податкова інспекція не надала арбітражному суду доказів про суперечність угоди інтересам держави та суспільства, постанову арбітражного суду залишено без зміни. 2. Використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави правомірне лише на підставі індивідуальної ліцензії Національного банку України. Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позов відкритого акціонерного товариства до фірми про визнання недійсним договору купівлі - продажу товарів. Рішення суду мотивовано тим, що на порушення статті 169 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс) за оспорюваним договором та специфікацією до нього товар підлягав оплаті у доларах США. У заяві до Вищого арбітражного суду України про первірку відповідних судових актів у порядку нагляду фірма просила їх скасувати, справу направити на новий розгляд, оскільки умови оспорюваного договору сторонами виконано, а наявність специфікації, у якій вартість товару визначена у доларах США, не вплинула на їх виконання. Крім того, на думку заявника, зазначення ціни товару в іноземній валюті слід розцінювати як недосягнення сторонами згоди з однієї з істотних умов договору, а ця обставина не тягне за собою визнання договору недійсним. Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Відкритим акціонерним товариством та фірмою укладено договір купівлі-продажу товарів зі специфікацією, яка є невід'ємною частиною договору і визначає ціну товару та його оплату у доларах США. Відповідно до статті 169 Цивільного кодексу вираження і оплата грошових зобов'язань в іноземній валюті допускається лише у випадках і в порядку, встановлених законодавством. Згідно зі статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України. Статтею 5 цього Декрету передбачено, що використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави потребує отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України. Відповідних доказів отримання такої ліцензії сторонами не надано. Водночас з договору вбачається, що сторонами досягнуто згоди в потрібній формі з усіх його істотних умов, у тому числі й щодо ціни товару, яку зазначено у доларах США. Отже у арбітражного суду немає правових підстав вважати договір неукладеним. Відповідно до статті 48 Цивільного кодексу недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону. Останній не ставить визнання угоди недійсною у залежність від ступеню її виконання сторонами. З огляду на викладене постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду залишено без зміни. 3. Договір визнається недійсним, якщо укладений особою, не уповноваженою на його укладання і у подальшому не схвалений особою, яку представляють. Рішенням арбітражного суду, залишеним без зміни наглядовою інстанцією, задоволено позов науково-технічного комплексу (далі - комплекс) до відкритого акціонерного товариства (далі - товариство) про визнання недійсним договору поставки, укладеного товариством та житлово-комунальним управлінням (далі - ЖКУ) комплексу. Рішення суду мотивовано тим, що договір з боку ЖКУ підписано неуповноваженою на це особою. Товариство звернулося до Вищого арбітражного суду України із заявою про скасування рішення та постанови арбітражного суду, посилаючись на подальше схвалення позивачем оспорюваного договору. Виходячи зі змісту Положення про ЖКУ укладення ним від свого імені чи від імені комплексу договору породжує, на думку заявника, однакові юридичні наслідки. Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Товариством і ЖКУ, що є відособленим підрозділом комплексу (юридичної особи), укладено договір поставки. У договорі відсутні будь-які вказівки щодо повноважень начальника ЖКУ на укладення договору від імені комплексу. Зі змісту договору вбачалося фактичне його укладення від імені ЖКУ. Відповідно до статті 63 Цивільного кодексу України угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише у разі дальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення. Що ж до кола повноважень відособленого підрозділу юридичної особи стосовно укладання угод від імені цієї особи, то воно визначається її установчими документами, положенням про відособлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. У даному разі у матеріалах справи відсутні відомості про видачу довіреності начальникові ЖКУ. Водночас судом обгрунтовано відхилено посилання відповідача на Положення про ЖКУ, оскільки у цьому Положенні без належних правових підстав йдеться про можливість укладення начальником ЖКУ без довіреності цивільних угод виключно від імені самого ЖКУ. Повноваження начальника ЖКУ у договірних відносинах за участю комплексу обмежуються переддоговірною роботою - підготовкою договорів до укладання. До того ж така підготовча робота стосується лише певних видів цивільних угод, до яких оспорюваний договір не належить. З матеріалів справи вбачається, що подальшого схвалення комплексом оспорюваного договору не було 2. Подання комплексом відзиву зі справи не може вважатися доказом такого схвалення, оскільки розрахунки за договором здійснювалися ЖКУ без участі юридичної особи. ___________________ 2 З цього приводу див. пункт 9 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 N 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" Враховуючи, що оспорюваний договір укладено начальником ЖКУ без належних повноважень, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов залишила рішення та постанову арбітражного суду без зміни. 4. За відсутності у договорі істотних умов він визнається неукладеним. Рішенням арбітражного суду задоволено позов товариства до комунального підприємства. Укладений ними договір про надання комунальних послуг визнано недійсним з мотивів його невідповідності вимогам статті 153 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс) у зв'язку з відсутністю у договорі істотних умов. Постановою наглядової інстанції рішення зі справи скасовано, у позові відмовлено з посиланням на рішення районного суду, яким оспорюваний договір визнано таким, що відповідає вимогам закону. До того ж передбачити наперед витрати комунального підприємства, пов'язані з утриманням будинку та прилеглої території неможливо, тому розмір таких витрат встановлюється відповідно до фактичних витрат, пропорційно займаній власником площі приміщення. Не погоджуючись з цією постановою, товариство просило Вищий арбітражний суд України скасувати її, рішення арбітражного суду залишити без зміни, оскільки в оспорюваному договорі відсутні узгоджені сторонами істотні умови. Рішенням районного суду було встановлено, що дії приватного нотаріуса під час вчинення ним виконавчого напису відповідають вимогам законодавства. Питання про відповідність договору вимогам закону не було предметом розгляду цього суду у відповідній справі. Перевіривши матеріали справи та доводи заявника, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Предметом спору, вирішеному районним судом, було питання правомірності вчинення приватним нотаріусом виконавчого напису. Тому питання щодо відповідності договору вимогам закону судом не вирішувалося. Укладений сторонами договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг. Відповідно до статті 153 Цивільного кодексу договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Для договору про надання послуг умова про їх ціну є істотною. З матеріалів справи вбачалося, що оспорюваний договір про надання комунальних послуг не містив умов про обсяги і порядок надання послуг та їх оплату. Посилання у постанові арбітражного суду на те, що неможливо наперед визначити у договорі витрати замовника, а тому умова про ціну значення не має, є помилковим. Сторони повинні були узгодити вартість послуг, що надаються замовнику виходячи, наприклад, з орієнтованої ціни послуг в порівняні з минулим періодом. Якщо ж фактичні витрати й ціни змінюються, у договорі необхідно було передбачити механізм уточнення розрахунків. Оскільки позивач є власником лише частини будинку, у договорі потрібно було визначити його частку витрат на утримання та обслуговування будинку та прибудинкової території. Враховуючи, що під час укладання оспорюваного договору сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов постанову арбітражного суду скасовано, а рішення зі справи змінено: оспорюваний договір визнано неукладеним. 5. Заборона відчужувати заставлене майно без згоди заставодержателя стосується виключно предмета застави. Рішенням арбітражного суду відмовлено у задоволенні позовних вимог банку про визнання недійсним договору купівліпродажу автозаправочної станції, укладеного фірмою та підприємством. Рішення суду мотивовано відсутністю належних доказів невідповідності оспорюваного договору вимогам закону. Постановою наглядової інстанції рішення зі справи залишено без зміни з тих же підстав. Не погоджуючись з цими судовими актами, банк звернувся до Вищого арбітражного суду України із заявою про їх перевірку та скасування, оскільки під час укладання оспорюваного договору фірмою були порушені зобов'язання перед банком за договором застави щодо передачі банку автозаправочної станції у разі неповернення кредиту. Крім того, на думку заявника, продаж автозаправочної станції здійснено фірмою за явно заниженою ціною. За результатами перевірки матеріалів справи судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Фірмою та підприємством укладено договір купівлі-продажу автозаправочної станції. Банк зазначену угоду оспорював з огляду на те, що продаж автозаправочної станції, яка є заставленим майном за договором застави, здійснювався фірмою без згоди банку (заставодержателя). Відповідно до статті 17 Закону України "Про заставу" заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя за умови переходу до нового заставодавця основного боргу, забезпеченого заставою. На забезпечення кредитного договору банком та фірмою укладено договір застави майна. Кредитний договір та договір застави не містили умов щодо передачі банку автозаправочної станції у разі неповернення наданого фірмі кредиту. У наявному в матеріалах справи описі майна, яке передавалося заставодержателю на забезпечення виконання договору кредиту, відсутнє таке найменування як автозаправочна станція. Що ж до дійсної вартості майна, проданого за оспорюваним договором, то зазначена в останньому вартість майна відповідає даним, які містяться у матеріалах справи (довідці-характеристиці бюро технічної інвентаризації, розрахункам на будівництво станції тощо). Доводи позивача про те, що дійсна вартість проданого майна вища, ніж зазначена у договорі купівлі-продажу, не знайшли підтвердження у процесі розгляду справи. За таких обставин постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду залишено без зміни. 6. Договір купівлі-продажу цінних паперів визнається недійсним, якщо їх випуск не зареєстровано Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Товариство звернулося до арбітражного суду з позовом до закритого акціонерного товариства про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів. Рішенням арбітражного суду позовні вимоги задоволено з посиланням на статтю 27 Закону України "Про господарські товариства", яка передбачає право акціонерного товариства випускати цінні папери відповідно до вимог, встановлених Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Постановою наглядової інстанції рішення зі справи залишено без зміни з тих же підстав. Не погоджуючись з рішенням та постановою арбітражного суду, закрите акціонерне товариство звернулося до Вищого арбітражного суду України із заявою про їх перевірку та скасування. На думку заявника, арбітражним судом дана неправильна оцінка документам, що є у справі і мають значення для правильного вирішення спору. Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Закритим акціонерним товариством (продавець) та товариством (покупець) укладено договір купівлі-продажу пакету простих іменних акцій відкритого акціонерного товариства. Відповідно до статті 22 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" емітент має право на випуск акцій з моменту реєстрації цього випуску в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. На підставі пункту 7.16 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26.05.98 N 60, товариство звернулося до реєстроутримувача із заявою про внесення у систему реєстру записів про перехід права власності на прості іменні акції за названим договором. Проте з'ясувалося, що випуск цінних паперів не зареєстровано Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. До того ж номінальна вартість проданих акцій перевищувала розмір статутного фонду відкритого акціонерного товариства. Згідно з пунктом 3.8 Правил здійснення торговцями цінними паперами комерційної та комісійної діяльності по цінних паперах, затверджених наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23.12.96 N 331, торговці не мають права здійснювати комісійну та комерційну діяльність з цінними паперами щодо яких не зареєстрована інформація про випуск та/або не здійснено реєстрацію випуску у порядку, визначеному чинним законодавством. З урахуванням того, що оспорюваний договір не відповідає вимогам закону, постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду залишено без зміни. 7. Відсутність проектно-кошторисної документації за договором підряду є підставою для визнання його неукладеним. Товариство звернулося з позовом до підприємства про визнання недійсним укладеного ними договору підряду. Рішенням арбітражного суду у позові відмовлено з посиланням на відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним. Постановою наглядової інстанції рішення зі справи залишено без зміни з тих же підстав. Не погоджуючись з цими судовими актами, товариство звернулося до Вищого арбітражного суду України із заявою про їх перевірку та скасування, посилаючись на порушення підприємством статті 334 Цивільного кодексу України (далі - Цивільний кодекс). За результатами перевірки матеріалів справи судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Товариством (замовником) та підприємством (підрядчиком) укладено договір, за яким підприємство взяло на себе зобов'язання виконати ремонтні роботи згідно з затвердженим проектом і кошторисом. Розробка проектно-кошторисної документації покладалася на підрядчика. Згідно зі статтею 332 Цивільного кодексу за договором підряду підрядчик зобов'язується виконати на свій риск певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу. Істотними для договору підряду є умови, зокрема, щодо його предмету, ціни, строку виконання робіт. Відповідно до статті 334 названого Кодексу на виконання робіт, передбачених договором підряду, складається кошторис. Однак проектно-кошторисна документація відповідачем не була розроблена. Отже умови щодо обсягу робіт та ціни сторонами договору не визначені. Відсутні також чіткі приписи щодо предмету договору. Статтею 153 Цивільного кодексу передбачено, що договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. Наявність проектно-кошторисної документації є істотною умовою договору підряду, оскільки її необхідність визнана законом. З урахуванням викладеного постановою судової колегії Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду скасовано, оспорюваний договір визнано неукладеним. Заступник Голови Вищого арбітражного суду України А.Осетинський Ссылки на первоисточники в реестрах и правовых базах данных: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/mai...reg=v_481800-01 http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1077.239.0

Справа № 2- 1622/2010 ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 грудня 2010 року Заводський районний суд м.Запоріжжя у складі: головуючого – судді Мєркулової Л.О., секретаря – Подрядчик К.Д., з участю представника позивача – адвоката ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» про визнання кредитного договору удаваним правочином, суд, - в с т а н о в и в : Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання кредитного договору удаваним правочином. У своєму позові позивач вказав, що 15.07.2008 року він уклав кредитний договір з відповідачем по справі – ВАТ «ОСОБА_3 Аваль», за умовами якого позивачу було надано кредит на придбання автомобіля «Ланос» в розмірі 10 845 доларів США зі сплатою 13,8 процентів річних до 15.07.2014 року. З метою зарахування кредитних коштів на поточний рахунок та здійснення погашення кредиту позивачу було відкрито в банку поточний рахунок, у зв*язку з чим був укладений договір між позивачем та відповідачем для ведення поточного рахунку. На підставі цього договору відповідач відкриває поточний рахунок в доларах США та виконує операції за ним, згідно з розпорядженням позивача щодо руху коштів у відповідності з чинним законодавством України. 15.07.2008 року на підставі виданого банком платіжного доручення сума отриманих позивачем за кредитним договором коштів у розмірі 52 600 грн. була перерахована на рахунок філії «АвтоЗАЗ-сервіс» АТ «Українська автомобільна корпорація», як оплата за придбання автомобілю. Позивач вважає, що насправді кредитний договір укладений між ним та відповідачем був удаваним та був вчинений з метою приховання іншого правочину, який сторони вчинили в дійсності, а саме – надання позивачу кредиту в національній валюті України. Позивач просить визнати кредитний договір від 15.07.2008 року вважати удаваним правочином. Відповідач – представник ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» у судове засідання не з*явився, хоча був повідомлений у встановленому законом порядку, але своїх причин неявки суду не повідомив. За згодою позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи. У своїх письмових запереченнях та у судовому засіданні 26.08.2010 року представник відповідача позов не визнала, і суду пояснила, що статті 47 і 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Згідно ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватись в Україні у випадку і в порядку, встановлених законом. Згідно банківської ліцензії № 9, виданої 11.10.2006 року, дозволу № 10-4, виданого НБУ відповідачу по справі, банк має право здійснювати операції з залученням та розміщенням іноземної валюти на валютному ринку України. Крім цього, відповідач вважає, що визначення валюти зобов*язання відбулося саме за ініціативою позивача, який звернувся із заявою на отримання кредиту в іноземній валюті, погодився із умовами договору, підписавши його, а також прийняв його виконання від банку у повному обсязі. Представник відповідача вважає, що в укладеному правочині внутрішня воля сторін знайшла своє об*активне відображення і сторони дійсно бажали настання передбачених кредитним договором наслідків. Дослідивши докази по справі, вислухав пояснення позивача, доводи представника позивача адвоката ОСОБА_1, суд приходе до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав. Із кредитного договору № 014/17-44/1141-37 від 15.07.2008 року вбачається, що між ОСОБА_2 та ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» виникли правовідносини з приводу надання кредиту, і згідно якого ОСОБА_2 отримав кредит у іноземній валюті – 10 845 доларів США. Із договору купівлі-продажу автомобіля № 2889 від 01.07.2008року вбачається, що між АТ «Українська автомобільна корпорація» та ОСОБА_2 укладено договір з приводу придбання автомобілю «Ланос» за 52 600 гривень. Із тексту договору вбачається, що на підставі гарантійного листа ВАТ «ОСОБА_3 Аваль», який є невід*ємною частиною вищевказаного договору купівлі-продажу автомобіля, прийнято рішення про кредитування ОСОБА_2 Відповідно до п.1.2. договору купівлі-продажу банк сплачує за покупця – ОСОБА_2 вартість автомобіля – 52 600 грн. Із пояснень позивача та його представника судом встановлено, що ОСОБА_2 фактично не отримував 10 845 доларів США, а кредитні кошти в сумі 52 600 грн. були перераховані відповідачем по справі на поточний рахунок продавця автомобілю, тобто фактично кредит банком було надано у гривнях у розмірі 52 600 гривень. Згідно ст..1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов*язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та відповідачем – ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» фактично був укладений договір про надання кредиту в національній валюті України у розмірі 52 600 грн. Тому, суд приходе до висновку, що позов ОСОБА_2 знайшов своє підтвердження і обгрунтування у судовому засіданні і підлягає задоволенню у повному обсязі. Керуючись ст.ст.212-215, 224,226, 228 ЦПК України, ст. 235, 1054,1046 ЦК України, суд, - В И Р І Ш И В : Позовну заяву ОСОБА_2 до ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» про визнання кредитного договору удаваним правочином - задовольнити. Визнати кредитний договір №014/17-44/1141-37 від 15.07.2008 року, укладений між ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» та ОСОБА_2 удаваним правочином. Визнати кредитний договір № 014/17-44/1141-37 від 15.07.2008року укладений між ВАТ «ОСОБА_3 Аваль» та ОСОБА_2, укладеним в валюті України в сумі 52 600 гривень, на умовах, визначених в договорі. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається до суду протягом 10 днів з дня отримання його копії. Заочне рішення набирає законної сили після закінчення 10 денного строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. Якщо було подано скаргу, але рішення не скасовано, рішення набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом. Суддя: Л.О.Мєркулова http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13248887

Справа №22ц - 11923 / 2010р. АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ Головуючий по 1-й інстанції: Якимець Т.Є. Суддя-доповідач: Тимчук Л.А. УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 листопада 2010 року м. Полтава Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі: Головуючого судді : Тимчук Л.А. Суддів : Мартєва С.Ю., Пікуля В.П. При секретарі : Ренкевич М.Д. розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 липня 2010 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, КМУ ГУ МВС України в Полтавській області, ТОВ «Добробит», треті особи: орган опіки та піклування Крюківської районної ради м. Кременчука, СГІРФО Крюківського РВ КМУ ГУ МВС України в Полтавській області про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення без надання іншого житлового приміщення, зняття з реєстрації та позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Ерсте Банк», третя особа ОСОБА_4, орган опіки та піклування Крюківської райради м. Кременчука про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки, зобов’язання прийняти грошові кошти, В С Т А Н О В И Л А : У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про розірвання кредитного договору до ВАТ «Ерсте Банк», мотивуючи тим, що 30 квітня 2008 року між сторонами укладено кредитний договір №014/6211/3/14669, відповідно до якого він отримав кредит в сумі 35000 доларів США зі строком кредитування до 29 квітня 2018 року, проте внаслідок стрімкого росту курсу долара та втрати роботи він немає змоги виплачувати кошти по вказаному кредитному договору. Просив розірвати кредитний договір №014/6211/3/14669 та передати банку в рахунок погашення заборгованості нерухоме майно: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належить йому та ОСОБА_4 У жовтні 2009 року з зустрічним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до ОСОБА_3 звернувся ВАТ «Ерсте Банк», який просив стягнути заборгованість за кредитним договором №014/6211/3/14669 в сумі 33746 доларів США та судові витрати. Свої вимоги обгрунтовував тим, що ОСОБА_3 порушує з квітня 2009 року обов’язки по сплаті кредитного договору, в зв’язку з чим утворилась заборгованість. У грудні 2009 року ОСОБА_3 подав заяву про зміну підстави та предмету позову, в якій просив визнати недійсним кредитний договір №014/6211/3/14669 від 30 квітня 2008 року, договір іпотеки №014/6211/3/14669, зобов’язати ВАТ «Ерсте Банк» прийняти від нього грошові кошти в сумі 126221 грн. 92 коп. ПАТ «Ерсте Банк» не одноразово змінював та уточнював позовні вимоги та остаточно в березні 2010 року просив стягнути заборгованість за кредитним договором №014/6211/3/14669 в сумі 33746 доларів США, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, встановивши початкову ціну для реалізації на рівні 231795 грн., виселити ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_6 з вказаного приміщення, зняти їх з реєстрації та стягнути судові витрати. Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 4 червня 2010 року задоволено заяву фізичної особи ОСОБА_3. Позовні вимоги ОСОБА_3 до ПАТ «Ерсте Банк» про розірвання кредитного договору та передачу квартири в рахунок погашення заборгованості залишено без розгляду. Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 липня 2010 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, КМУ ГУ МВС України в Полтавській області, ТОВ «Добробит», треті особи: орган опіки та піклування Крюківської районної ради м. Кременчука, СГІРФО Крюківського РВ КМУ ГУ МВС України в Полтавській області про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення без надання іншого житлового приміщення, зняття з реєстрації задоволено частково. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ «Ерсте Банк», третя особа ОСОБА_4, орган опіки та піклування Крюківської райради м. Кременчука про визнання недійсним кредитного договору, договору іпотеки, зобов’язання прийняти грошові кошти відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Відкритого акціонерного товариства заборгованість за кредитним договором №014/6211/3/14669 від 30 квітня 2008 року в сумі 36202 долари США 18 центів. В задоволенні інших позовних вимог ПАТ «Ерсте Банк» відмовлено. Вирішено питання про судові витрати. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ПАТ «Ерсте Банк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове, яким позов ПАТ «Ерсте Банк» задовольнити в повному обсязі, в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити повністю. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши учасників процесу, що з’явились в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що судове рішення є законним та обґрунтованим, тому його слід залишити без змін. Згідно п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. Відповідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, 30 квітня 2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір №014/6211/3/14669 відповідно до умов якого ОСОБА_3 отримав кредит під споживчі цілі у сумі 35000 доларів США до 29 квітня 2018 року зі сплатою 14,5 відсотків річних. У забезпечення виконання зобов’язання по кредитному договору №014/6211/3/14669 від 30 квітня 2008 року між сторонами в той же день був укладений іпотечний договір, предметом якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві власності відповідно до договору купівлі-продажу від 30 грудня 2004 року. Станом на 11 березня 2010 року заборгованість по кредитному договору у ОСОБА_3 перед ПАТ «Ерсте Банк» становить 36202,18 долари США, вказаний розмір заборгованості ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо правильності її нарахування не оспорювали. Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають передбачені законом наслідки. Колегія суддів приходить до переконання, щодо обґрунтованого висновку суду першої інстанції стосовно відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними та зобов’язання прийняти кошти, оскільки доводи позивача щодо неможливості укладення договорів у іноземній валюті не є підставою для визнання кредитного та іпотечного договорів недійсними виходячи з норм передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України. Встановлено, що позивач має: банківську ліцензію, № 224 видану Національним Банком України (далі НБУ) від 29 травня 2007 року; дозвіл НБУ №224 – 2 від вересня 2007 року (Додаток до Дозволу № 224-2 від 18 вересня 2007 року, пункт 1 якого до переліку операцій, які має здійснювати Банк відносить операції з валютними цінностями, зокрема: залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України та інші. Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ПАТ «Ерсте Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 з квітня 2009 року не виконуються належним чином умови кредитного договору, що підтверджується матеріалами справи. З вказаним висновком погоджується судова колегія, як з таким, що ґрунтується на вимогах закону. Що стосується вимог ПАТ «Ерсте Банк» про стягнення заборгованості по кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки з виселенням та зняттям з реєстрації, колегія суддів приходить до наступного висновку. З виписки з домової книги про склад сім’ї і реєстрації вбачається, що за спірною адресою по АДРЕСА_1 зареєстрований з 15 грудня 2004 року як власник - ОСОБА_3, його дружина ОСОБА_4 та неповнолітня дочка ОСОБА_6 з 15 грудня 2004 року по 25 квітня 2008 року та з 29 липня 2008 року. Згідно ст. 18 ЗУ «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти – члени сім’ї власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником. Колегія судів вважає, що висновки суду про виселення та зняття з реєстрації власника квартири його дружини та їх неповнолітньої доньки призведе до порушення житлових прав неповнолітньої ОСОБА_6, 2004 року народження. Іншого житла сім’я не має. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що ПАТ «Ерсте Банк» при подачі зустрічного позову не надано доказу про звернення до відповідачів з вимогою про добровільне звільнення з квартири, що є предметом іпотеки. Повідомлення про заборгованість та звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання вимог банку, яке мається в матеріалах справи не містить вимоги про добровільне виселення. Закон України "Про іпотеку" передбачає можливість виселення в судовому порядку як під час задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, так і в подальшому, але з дотриманням обов'язкової процедури письмового попередження про звільнення житлового приміщення протягом одного місяця. Недотримання вищевказаної процедури є підставою для відмови в позові про виселення мешканців житлового приміщення, що є предметом іпотеки, і на яке звертається стягнення. За вказаних обставин судова колегія приходить до переконання, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому підстави для зміни чи скасування рішення суду відсутні. Керуючись ст.ст.303, 304,п.1 ч.1 ст.307, 308, 314, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, - У Х В А Л И Л А : Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» відхилити. Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 липня 2010 року залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів. Головуючий: Тимчук Л.А. Судді: Мартєв С.Ю. Пікуль В.П. З оригіналом вірно: суддя Апеляційного суду Полтавської області Тимчук Л.А. http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13363625

Справа №2-2144/2009, 2-136/2010р. РІШЕННЯ Іменем України 14 липня 2010 року Крюківський районний суд м.Кременчука Полтавської області в складі : головуючого судді – Якимець Т.Є. при секретарі – Бучинській І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Кременчуці цивільну справу за позовом юридичної особи Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до фізичних осіб ОСОБА_1, ОСОБА_2, державних органів КМУ ГУ МВС України в Полтавській області, ТОВ «Добробит», за участю третьої особи державних органів органу опіки та піклування Крюківської районної ради м.Кременчука , СГІРФО Крюківського РВ КМУ ГУ МВС України в Полтавській області, про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення без надання іншого житлового приміщення, зняття з реєстрації; за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до юридичної особи Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» за участю третьої особи фізичної особи ОСОБА_2, державного органу органу опіки та піклування Крюківської райради м.Кременчука про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, зобов’язання прийняти грошові кошти, встановив: ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ВАТ»Ерсте Банк» про розірвання кредитного договору. ПАТ «Ерсте Банк»звернулося в суд з зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, КМУ ГУ МВС України в Полтавській області, ТОВ «Добробит» про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення без надання іншого житлового приміщення,зняття з реєстрації . В судовому засіданні ОСОБА_1 змінив предмет та підстави позову, звернувся в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, зобов’язання прийняти грошові кошти. Ухвалою Крюківського районного суду м.Кременчука від 04.06.2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ПАТ «Ерсте Банк» про розірвання кредитного договору та передачу квартири в рахунок погашення заборгованості залишені без розгляду. В судовому засіданні представник позивача він же відповідача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, дала пояснення, що 30.04.2008 року ОСОБА_1 уклав з ВАТ «Ерсте Банк» кредитний договір №014/6211/3/14669, згідно якого отримав 35000 доларів США на срок до 29.04.2018року зі сплатою 14,5 відсотків річних на споживчу цілі під заставу нерухомості – житлового приміщення двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, про що 30.04.2008 року був укладений договір іпотеки між ВАТ»Ерсте Банк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2. Єдиним законним засобом платежу, який застосовується без обмежень при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Законами України не передбачено здійснення фізичною особою розрахунків за договірними зобов’язаннями в іноземній валюті, тому встановлення в договорі зобов’язання розрахунків за кредитом та здійснення інших платежів в іноземній валюті є незаконним. На здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Отримання індивідуальної ліцензії є необхідною умовою для правомірності видачі та одержання кредиту незалежно від суми грошових коштів, які видаються банком, та терміну їх повернення позичальником. Проведення розрахунків, в тому числі оплата процентів, комісій та інших платежів позичальником в іноземній валюті також потребує індивідуальної ліцензії. Індивідуальна ліцензія на проведення разової валютної операції з надання ОСОБА_1 кредиту в доларах США, з повернення кредиту та сплати процентів в доларах США за кредитним договором з фізичною особою № 014/6211/3/14669 від 30.04.2008 року у відповідача відсутня. Умови кредитного договору порушують права та законні інтереси позивача, містять дискримінаційні правила, є несправедливими та такими, що всупереч принципу добросовісності мають наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позичальника, що суперечить загальним засадам цивільного законодавства справедливості, добросовісності та розумності. Несправедливими та дискримінаційними є, зокрема, умови щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та інших платежів в доларах США. При цьому всі ризики всупереч закону відповідач, як суб’єкт господарської діяльності, надавач фінансових послуг переклав виключно на позичальника за кредитним договором – фізичну особу, споживача кредитних послуг, що є зловживанням прав та грубим порушенням ч.3 ст.13 ЦК України. Якщо положення договору визнається несправедливим таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Ч.2 п.6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює право споживача вимагати визнання договору недійсним в цілому. Зміст кредитного договору суперечить ЦК, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства, умови договору є несправедливими відносно позивача як споживача кредитних послуг, тому такий договір має бути визнаний недійсним. Договір застави має похідний характер від забезпеченого ним зобов’язання . Недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення. При визнанні недійсним кредитного договору з фізичною особою договір іпотеки підлягаю визнанню недійсним. При визнанні кредитного договору недійсним позивач повинен повернути банку 126221 грн.92 коп.. Прохає суд визнати недійсним кредитний договір №014/6211/3/14669, укладений між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 30.04.2008 року; визнати недійсним договір іпотеки № 014/6211/3/14669 від 30.04.2008 року, зобов’язати ВАТ»Ерсте Банк» прийняти від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 126221 грн.92 коп. ;в позові до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації ПАТ «Ерсте Банк» відмовити, оскільки термін повернення кредиту закінчується 29.04.2018 року, розмір поточної заборгованості значно менший від вже сплачених коштів за кредитним договором та мізерний в порівнянні з вартістю предмету іпотеки, вимоги банку є неспіврозмірними в порівнянні з поточною заборгованістю. Представник позивача він же відповідача ПАТ «Ерсте Банк» позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав, позовні вимоги ПАТ «Ерсте Банк» підтримав, дав пояснення, що 30.04.2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 014/6211/3/14669 про надання ОСОБА_1 кредиту в сумі 35 тисяч доларів США зі строком користування кредитними коштами до 29.04.2018року зі сплатою 14,5% річних на споживчі цілі. З метою забезпечення виконання зобов’язання між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 30.04.2008 року був укладений договір іпотеки , предметом застави якого є двокімнатна квартира АДРЕСА_1. На виконання умов кредиту ОСОБА_1 було перераховано 35000 доларів США з позичкового рахунку на поточний. ОСОБА_1 зобов’язаний був використати кредит на зазначені в договорі цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту, сплату нарахованих відсотків та інших платежів здійснювати безготівковим платежем або готівкою в касу банку щомісячно до 15 числа кожного місяця , починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, оплату суми кредиту, сплату суми кредиту проводити згідно з графіком платежів та остаточно погасити отриманий кредит та сплату нарахованих відсотків до 29.04.2018 р.. Починаючи з квітня 2009 р. ОСОБА_1 неодноразово порушував обов’язки по кредитному договору щодо своєчасної сплати нарахованих відсотків. Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань по кредитному договору, а саме непогашення кредиту згідно графіка, передбаченого договором, та не сплата відсотків за користування кредитними коштами призвело до виникнення заборгованості. Відповідно до п.1.3 Статуту, зареєстрованого Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією 16.11.2009 року за № 10741050009014602, ПАТ «Ерсте Банк» є правонаступником ВАТ «Ерсте Банк» за всіма правами та зобов’язаннями. Жоден нормативно-правовий акт не містить заборони проводити операції з валютними цінностями в порядку та на умовах визначених чинним законодавством України .Банк має банківську ліцензію № 224 на право здійснення банківських операцій та Дозвіл № 224-2 на право здійснення операцій з валютними цінностями в частині залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Отримувати індивідуальну ліцензію для проведення валютної операції банку не потрібно. Укладаючи кредитний договір банк діяв виключно в межах та на підставі Закону, тому ніяких порушень діючого законодавства при цьому не допущено. Розрахунок заборгованості, наведений ОСОБА_1 С,Я., що підлягає поверненню банку є неправильним., оскільки складений з порушенням норм чинного законодавства. На час укладання договору іпотеки за адресою: АДРЕСА_1 був зареєстрований тільки ОСОБА_1. Неповнолітня ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1, не мала права користування предметом іпотеки. Зобов’язання як іпотекодавців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виконали неналежним чином. Прохають стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте банк» заборгованість за кредитним договором № 014/6211/3/14669 від 30.04.2008 року станом на 11.03.2010 року в сумі 36202 доларів США 18 центів, а саме: заборгованість за кредитом – 32 305 дол.США 07центів; заборгованість по сплаті відсотків за фактичне користування кредитом - 3478 доларів США 74 центи; пеню, нараховану за порушення строків повернення кредиту , - 37 доларів США 35 центів; пеню, нараховану за порушення строків оплати відсотків, 381 долар США 02 центи шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яку реалізувати на прилюдних торгах в межах виконавчого провадження ; встановити початкову ціну для реалізації на рівні 231795 грн. без ПДВ згідно звіту про незалежну експертну оцінку ринкової вартості квартири станом на 23.04.2008 року; виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1; зняти з реєстрації ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1. Відповідач вона ж третя особа ОСОБА_2 та її представник позовні вимоги ОСОБА_1 підтримала, ПАТ «Ерсте Банк» не визнала, дала пояснення, що іншого житла, крім спірної квартири вона та вся її сім’я не мають, тому в задоволенні позовних вимог ПАТ «Ерсте Банк» прохає відмовити. Представник відповідача КМУ ГУ МВС України в Полтавській області в судове засідання не з’явився , про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені. Представник відповідача ТОВ «Добробит» в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, покладаються на розсуд суду, прохають суд розглянути справу та прийняти рішення в відсутність їх представника. Представник третьої особи органу опіки та піклування Крюківської районної ради м.Кременчука в судовому засіданні підтримав рішення комісії від 01.04.2010 року (протокол № 6) про доцільність при вирішенні спірного питання покластися на розсуд суду, не порушуючи житлові права малолітньої ОСОБА_4. Представник третьої особи СВГІРФО Крюківського РВ КМУ ГУ МВС України в Полтавській області в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, покладаються на розсуд суду, прохають суд розглянути справу та прийняти рішення в відсутність їх представника. Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши ОСОБА_1, ОСОБА_2, їх представника, представника ПАТ «Ерсте Банк», представника органу опіки та піклування Крюківської районної ради м.Кременчука, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, позовні вимоги ПАТ «Ерсте Банк» підлягають частковому задоволенню. В судовому засіданні встановлено, що 30.04.2008 року ОСОБА_1 уклав з ВАТ «Ерсте Банк» кредитний договір №014/6211/3/14669, згідно якого отримав 35000 доларів США на срок до 29.04.2018року зі сплатою 14,5 відсотків річних на споживчу цілі під заставу нерухомості – житлового приміщення двокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 і належить на праві власності ОСОБА_1, ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 30.11.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу Веселовським А.Г., р.№ 12739,про що 30.04.2008 року був укладений договір іпотеки між ВАТ»Ерсте Банк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_2. На виконання умов кредиту ОСОБА_1 було перераховано 35000 доларів США з позичкового рахунку на поточний. ОСОБА_1 зобов’язаний був використати кредит на зазначені в договорі цілі і забезпечити повернення одержаного кредиту, сплату нарахованих відсотків та інших платежів здійснювати безготівковим платежем або готівкою в касу банку щомісячно до 15 числа кожного місяця , починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, оплату суми кредиту, сплату суми кредиту згідно з графіком платежів та остаточно погасити отриманий кредит та сплату нарахованих відсотків до 29.04.2018 р.. Відповідно до п.1.3 Статуту, зареєстрованого Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією 16.11.2009 року за № 10741050009014602, ПАТ «Ерсте Банк» є правонаступником ВАТ «Ерсте Банк» за всіма правами та зобов’язаннями. Починаючи з квітня 2009 р. ОСОБА_1 неодноразово порушував обов’язки по кредитному договору щодо своєчасної сплати нарахованих відсотків. Станом на 11.03.2010 року заборгованість за кредитним договором № 014/6211/3/14669 від 30.04.2008 року складає 36202 долари США 18 центів, а саме: заборгованість за кредитом – 32 305 дол.США 07центів; заборгованість по сплаті відсотків за фактичне користування кредитом - 3478 доларів США 74 центи; пеню, нараховану за порушення строків повернення кредиту , - 37 доларів США 35 центів; пеню, нараховану за порушення строків оплати відсотків, 381 долар США 02 центи. Відповідно до ст.ст. 526, 530,1049,1050, 1054 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. За кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику ( грошові кошти у такій самій сумі, у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення чергової частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України. Із ч.3 ст.533 ЦК України вбачається, що використання іноземної валюти , а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Частиною 2 ст.524 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Ст.192 ЦК України також передбачає, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року « Про судове рішення у цивільній справі» суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійснення валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом. Ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 09.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» встановлено , що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування. До компетенції комерційних банків віднесено операції з валютними цінностями за ліцензією Національного банку України. ВАТ «Ерсте Банк» має банківську ліцензію, зареєстровану Національним банком України 25.01.2006 року за номером № 303 та дозвіл № 224-2, виданий національним банком України 29.05.2007 року, на право здійснювати банківські операції, визначені ч.1 та п.п.5.11 ч.2 ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність», а також додаток до дозволу № 224-2 від 18.09.2007 року про перелік операцій, які має право здійснювати ВАТ «Ерсте Банк». П.5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого Постановою правління Національного банку України від 17.07.2001 року № 275 передбачено, що письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом № 15-93. Відповідно до ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Згідно довідок ТОВ «Добробит» від 05.09.2008 року за № 1320 в квартирі 68 по вул.Воровського,28 в м.Кременчуці зареєстрований ОСОБА_1, відповідно до довідок від 17.03.2010 року за № 791 та № 1782 від 20.05.2010 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були прописані в АДРЕСА_1 з 15.12.2004 року по 25.04.2008 року, з 25.04.2008 по 29.07.2008 року року були зареєстровані в однокімнатній АДРЕСА_2 , що на праві власності належить матері ОСОБА_2, де також зареєстровані власник ОСОБА_7 та її мати ОСОБА_8; виписані 29.07.2008 року і в цей же день зареєстровані в АДРЕСА_1. Стаття 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперчити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Із змісту ч.3 ст.215,ч. ст..216 ЦК України вбачається, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні вартість того,що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Дійсно ст.548 ЦК України встановлює, що недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено ЦК України. Відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією із сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Згідно ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Якщо мешканці не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до ст.18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти – члени сім’ї власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником. Захист інтересів дітей також здійснюється і на підставі Закону України « Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей». Зокрема ст..12 цього закону зазначає, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Суд вважає, що кредитний договір №014/6211/3/14669, укладений 30.04.2008 року між ВАТ «Ерсте Банк» та ОСОБА_1 відповідає вимогам закону, укладений у чіткій відповідності з нормами чинного законодавства, банк має право здійснювати операції з валютними цінностями, отримувати індивідуальну ліцензію для проведення валютної операції банку не потрібно, кредитний договір укладався за волевиявленням сторін, підстав для визнання його недійсним немає, підстав для визнання недійсним договору іпотеки немає. Оскільки ОСОБА_1 порушив умови кредитного договору, має заборгованість по договору, суд вважає за необхідне позовні вимоги ПАТ «Ерсте Банк про стягнення заборгованості за кредитним договором задовільнити, стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте Банк» 36202 долара США 18 центів, ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійними, зобов’язання ПАТ «Ерсте Банк» прийняти кошти від ОСОБА_1 відмовити. Оскільки в квартирі АДРЕСА_1, крім ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,проживає їх малололітня донька, ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1, звернення стягнення на квартиру шляхом її продажу, виселення та зняття з реєстрації власників та її малолітньої доньки призведе до порушення житлових прав малолітньої, тому суд вважає за необхідне ПАТ «Ерсте Банк» в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1 ПАТ «Ерсте Банк» відмовити. Суд також вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ерсте Банк» понесені судові витрати: оплата судового збору в сумі 1700 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.. Керуючись ст.ст.10, 11,60, 79,81,88, 212,213,215 ЦПК України,ст.ст. 13, 16, 203, 215,192, 509, 524, 525, 526, 533, 548, 549, 610, 611, 612, 625, 626, 627, 629, 1049, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про захист прав споживачів»,постановою Пленуму Верховного Суду України « про судове рішення в цивільній справі»,Законом України «Про охорону дитинства», суд, вирішив: Позовні вимоги юридичної особи Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» до фізичних осіб ОСОБА_1, ОСОБА_2, державних органів КМУ ГУ МВС України в Полтавській області, ТОВ «Добробит» про стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення без надання іншого житлового приміщення,зняття з реєстрації задовольнити частково. В задоволенні позовних вимог фізичної особи ОСОБА_1 до юридичної особи Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» про визнання недійсними кредитного договору, договору іпотеки, зобов’язання прийняти грошові кошти відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Відкритого акціонерного товариства заборгованість за кредитним договором №014/6211/3/14669 від 30 квітня 2008 року в сумі 36202 (тридцять шість тисяч двісті два) долара США 18 центів, з яких: 32305 доларів США 07 цента – сума заборгованості за кредитом; 3478 доларів США 74 центи – сума відсотків; 37 доларів США 35 цента – сума пені за порушення строків повернення кредиту; 381 долар США 02 цента – пеня за порушення строків сплати відсотків. В задоволенні інших позовних вимог Відкритому акціонерному товариству ПАТ «Ерсте Банк» вімовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» понесені судові витрати: 1700 грн. – оплата судового збору та 120 грн. – оплата витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Суддя : http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/10536922

Донецкий апелляционный хозяйственный суд оставил данное решение в силе: http://antiraid.com.ua/forum/index.php?showtopic=2038

справа №6/280пд Донецький апеляційний господарський суд Постанова Іменем України 08.12.2010 р. Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Запорощенка М.Д. суддів Дучал Н.М. , Калантай М.В. за участю представників сторін: від позивача: Сосновська Г.І., за довіреністю Хатнюк О.О., за довіреністю, від відповідача: від третіх осіб: Медведський М.Д., за довіреністю, не з"явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі філії в м.Луганську на рішення господарського суду Луганської області від 21.10.2010 року по справі №6/280пд (ОСОБА_7) за позовом Приватного підприємства "Фелікс" м.Краснодон Луганської області до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»в особі філії в м.Луганську За участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на боці позивача 1. Відкритого акціонерного товариства «Завод гірничорятувальної техніки «Горизонт»м.Луганськ 2. Закритого акціонерного товариства «Старобільський завод замінника незбираного молока»м.Старобільськ Луганської області 3.Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганська фірма «Силует»м.Луганськ про визнання недійсним договору В С Т А Н О В И В: Рішенням Господарського суду Донецької області від 21.10.2010р. у справі № 6/280пд позов задоволений. Визнаний недійсним договір про надання кредитної лінії № CR 08-239/900 від 14.05.08 укладений між ПП “Фелікс” та ЗАТ “ОТП Банк”. Визнаний недійсним договір поруки № SR 08-220/900 від 14.05.08, укладений між ВАТ "Завод гірничорятувальної техніки "Горизонт" та ЗАТ "ОТП Банк" в частині забезпечення зобов'язань ПП “Фелікс” по кредитному договору № CR 08-239/900 від 14.05.08. Визнаний недійсним договір поруки № SR 08-222/900 від 14.05.08, укладений між ЗАТ "Старобільський завод замінника незбираного молока" та ЗАТ "ОТП Банк" в частині забезпечення зобов'язань ПП “Фелікс” по кредитному договору № CR 08-239/900 від 14.05.08. Визнаний недійсним іпотечний договір № PL 08-340/900 від 14.05.08, укладений між ТОВ "Луганська фірма "Силует" та ЗАТ "ОТП Банк" в частині забезпечення зобов'язань ПП “Фелікс” по кредитному договору № CR 08-239/900 від 14.05.08. Приписано стягнути з Публічного акціонерного товариства “ОТП “Банк”, м. Київ, вул. Жилянська, 43, код 21685166 в особі філії в м. Луганську, м. Луганськ пл. Герої ВВВ, 8, на користь Приватного підприємства "Фелікс", м. Краснодон Луганської області, пл. Комсомольська, 1, код 13380949, витрати по сплаті державного мита в сумі 85 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процес у в сумі 236 грн.00 коп. Вищевказане рішення суду першої інстанції мотивується тим, що в даному випадку розмір процентної ставки сторонами в кредитному договорі визначений не був, про що свідчать і кредитні заявки підписані сторонами, в тому числі і щодо кредиту в валюті. Розмір процентів за користування кредитними коштами повинен визначатися в кредитному договорі у вигляді річної відсоткової ставки (в процентах річних). Сторонами не було вказано певного розміру відсотків, в той же час, за кредитними заявками сторони вказували ставку відсотків, яка не є фіксованою і змінювалася декілька раз на місяць. Положення п. 1.4.1 кредитного договору не відповідають положенням діючого законодавства, що тягне за собою визнання недійсною всієї угоди, оскільки кредитний договір не міг бути підписаний сторонами без наявності умов щодо сплати відповідачем процентів за користування кредитними коштами. Відповідач, Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»в особі філії в м.Луганську, не погоджуючись з рішенням господарського суду, звернувся з апеляційною скаргою про скасування рішення, так як вважає, що судом при винесенні рішення були невірно застосовані норми матеріального права . В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на те , що висновок суду про відсутність у Кредитному договорі істотної умови у вигляді встановленого розміру процентів за користування кредитом , як того вимагає ст. 1048 ЦК України , на думку скаржника є помилковим , оскільки сторони у Кредитному договорі визначили для себе порядок та умови сплати процентів в залежності від обраної Позивачем валюти кредитування. При цьому , зауважує , що процентна ставка LIBOR ( п. 1.4.1) ЗМІНЮЄТЬСЯ НЕ Банком ( Відповідачем) , а встановлюється британською асоціацією банків. Крім того , заявник апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права , а саме ст. 22 Господарського процесуального кодексу України . При цьому , вважає , що суд першої інстанції неправомірно не застосував положення ст. 216 Цивільного кодексу України , а саме наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. А також , вважає , що судом неправомірно не залучено до участі у справі Національний Банк України , як особливий центральний орган державного управління. Позивач , Приватного підприємства «Фелікс» м.Краснодон Луганської області , у відзиві б/н від 03.12.10р. на апеляційну скаргу та представник відповідача в судовому засіданні проти заявлених вимог скаржника заперечує , вважає їх необґрунтованими , а рішення суду законним. При цьому , посилається на те , що , окрім положень розділу 1.4 Кредитного договору, також суперечать нормам діючого законодавства положення п.п. 2.3.6 ( змінений за Договором № 7 від 18.09.09р.) , п. 2.3.9, п. 2.3.13 Кредитного договору. Крім того , зауважив , що посилання банку на неправомірне визнання недійсними договорів поруки та іпотеки є безпідставними , оскільки відповідно до приписів ст. 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання ( вимоги) спричиняє недійсність правочину , щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Треті особи , Відкрите акціонерне товариство «Завод гірничорятувальної техніки «Горизонт»м.Луганськ, Закрите акціонерне товариство «Старобільський завод замінника незбираного молока»м.Старобільськ Луганської області та Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганська фірма «Силует»м.Луганськ , відзивів на апеляційну скаргу не надали . В судове засідання представники третіх осіб не з’явились, поважних причин нез’явлення суду не повідомлено. Про час та місце розгляду апеляційної скарги сторони були сповіщені належним чином. Зважаючи на вищенаведене та достатність наданих сторонами доказів та керуючись ст. 75 Господарського процесуального кодексу України –справа розглядається за наявними в ній матеріалами. Згідно зі ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв‘язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, що були присутні в судовому засіданні , судова колегія встановила наступне. 14.05.2008 року між Приватним підприємством «Фелікс»м.Краснодон Луганської області та Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк»в особі філії в м.Луганську був укладений договір про надання кредитної лінії № CR 08-239/900. Згідно п. 1.1 Договору щодо визначення предмету договору, банк надає позичальнику кредитну лінію, в рамках якої банк надає позичальнику кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування, а позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати та повернути банку кредит, а також сплатити проценти та використати інші зобов’язання, встановлені в цьому договорі. Положеннями пункту 1.4.1 Кредитного договору № СR 08-239/900 визначено, що проценти за Кредит розраховуються Банком від суми Кредиту на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR + 7 % (LIBOR плюс сім процентів) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік. Згідно розділу договору “Визначення термінів ” фінансова індикативна процентна ставка, яка розраховується як середньоарифметичне значення індивідуальних процентних ставок пропозицій ресурсів банків-членів британської асоціації. ”визначається на 11.00 за лондонським часом для валюти долари США на строк в один місяць. При реалізації цього договору, LIBOR визначається за даними системи REUTERS на відповідну дату. Розмір LIBOR за умовами розділу 1.4. Договору фіксується Банком у перший Банківський день місяця , в якому було надано перший Транш і застосовується при розрахунку процентів за Кредит у визначеній валюті протягом періоду до першого Банківського дня місяця , що є наступним за місяцем , в якому було надано перший Транш. Крім того , за умовами даного Договору проценти за кредит в гривнях розраховуються банком від суми кредиту в гривнях на підставі поточної ринкової процентної ставки в розмірі, що встановлюється сторонами в кредитній заявці по відношенню до кожного траншу в гривнях із розрахунку 365 днів на рік. Відповідно до п. 1.4.2 Кредитного договору встановлено , що за обставин невиконання та /або неналежне виконання Позичальником протягом терміну дії цього Договору будь-якого із своїх зобов’язань , передбачених п.п. 2.3.1 (з підпунктами) , 2.3.6, 2.3.9-2.3.14 цього Договору , процентна ставка встановлена п. 1.4.1 цього Договору , збільшується на 2% (два проценти) річних та складає: - за Кредит в доларах США : LIBOR+9% річних; - за Кредит в євро: EURIBOR+9% річних; - за Кредит в гривнях: процентна ставка , встановлена в Кредитній заявці, +2% річних. При цьому , за умовами даного пункту , таке збільшення процентної ставки здійснюється автоматично в разі настання вказаних в цьому пункті обставин та не потребує укладення будь-якої додаткової угоди до цього договору. Згідно з положеннями п. 1.4.2. (з підпунктами) Договору відбулося збільшення процентної ставки, так, з дати перегляду процентної ставки і до закінчення строку дії цього Договору проценти за Кредит розраховуються Банком від суми Кредиту на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR + 9 % (LIBOR плюс дев'ять процентів) річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік, якщо інше не буде письмово погоджене Сторонами. За приписами п. 2.3.6 Договору протягом терміну дії цього Договору в період з 01.05.08р. по 01.09.08р. , включно, Позичальник зобов’язаний забезпечити щомісячне зарахування грошових коштів (кредитові обороти) на поточний рахунок Позичальника та /або Поручителів, відкритих у Банку , в сумі , що становить не менше ніж 13070000,00грн. або еквівалент цієї суми в інших валютах. Починаючи з 01.09.08р. та до закінчення терміну дії цього Договору Позичальник зобов’язаний забезпечити щомісячне зарахування грошових коштів (кредитові обороти) на поточний рахунок Позичальника та /або Поручителів, відкритих у Банку , в сумі , що становить не менше ніж 22000000,00грн. або еквівалент цієї суми в інших валютах. Відповідно до п. 2.3.8 Договору , протягом терміну дії цього Договору Позичальник зобов’язаний своєчасно сплачувати Банку комісію за управління Кредитом впродовж терміну дії цього Договору в розмірі 0,9% від Ліміту фінансування. Зазначена в цьому пункті комісія має бути сплачена в гривні , із застосуванням для її розрахунку Валютного курсу НБУ на день сплати , в наступному порядку: - грошова сума , що становить 0,3% від Ліміту фінансування, підлягає сплаті Позичальником Банку до моменту надання Банком Кредиту (першого Траншу) , але , в будь-якому випадку , не пізніше 10 календарного дня з дати укладення цього Договору; - грошова сума , що становить 0,3% від Ліміту фінансування, підлягає сплаті Позичальником Банку не пізніше 19.05.09р.; - грошова сума , що становить 0,3% від Ліміту фінансування, підлягає сплаті Позичальником Банку не пізніше 14.05.10р. За умовами п. 2.3.9 Договору протягом терміну дії цього Договору Позичальник зобов’язаний здійснювати , а також забезпечувати здійснення Поручителями , операцій щодо купівлі іноземної валюти через ( за допомогою) Банку у розмірі , що дорівнює або перевищує 80% загального обсягу операцій Позичальника та /або Поручителів щодо купівлі іноземної валюти , але в будь-якому випадку в розмірі , що дорівнює або перевищує еквівалент суми 3330000,0грн. Згідно з п. 2.3.13 протягом терміну дії цього Договору Позичальник зобов’язаний забезпечити , щоб власником (ами)/учасником(ами) /засновником (ами)/акціонером(ами) Позичальника протягоми терміну дії цього Договору не приймалися рішення та /або не здійснювалися будь-які дії щодо нарахування та/або розподілу та /або виплати на користь третіх осіб ( в тому числі на користь власника(ів)/учасника(ів)/ засновника(ів) / акціонера(ів) Позичальника) прибутку (дивідендів), що був/буде отриманий Позичальником в результаті здійснення (ведення) господарської діяльності Позичальника, без письмового дозволу ( має містити підписи двох уповноважених осіб Банку та відбиток печатки Банка) на це Банку. 14 травня 2008 року , в якості забезпечення виконання зобов’язань Приватного підприємства «Фелікс»м.Краснодон Луганської області за Кредитним договором , між Відкритим акціонерним товариством “Завод гірничорятувальної техніки “Горизонт” (надалі за текстом - Поручитель 1) та ЗАТ “ОТП Банк” було укладено договір поруки № SR 08-220/900, згідно умов якого Поручитель 1 приймав на себе зобов'язання відповідати перед Кредитором –Відповідачем по справі за повне, своєчасне та належне виконання Позивачем зобов'язань за договором про надання кредитної лінії № CR 08-239/900 від 14 травня 2008 року. 14 травня 2008 року , в якості забезпечення виконання зобов’язань Приватного підприємства «Фелікс»м.Краснодон Луганської області за Кредитним договором, між Закритим акціонерним товариством “Старобільський завод замінника незбираного молока”(надалі за текстом –Поручитель 2) та ЗАТ “ОТП Банк” було укладено договір поруки № SR 08-222/900, згідно умов якого Поручитель 2 приймав на себе зобов'язання відповідати перед Кредитором –Відповідачем по справі за повне, своєчасне та належне виконання Позивачем зобов'язань за договором про надання кредитної лінії № CR 08-239/900 від 14 травня 2008 року. 14 травня 2008 року , в якості забезпечення виконання зобов’язань Приватного підприємства «Фелікс»м.Краснодон Луганської області за вказаним Кредитним договором , між ТОВ “Луганська фірма “Силует” та ЗАТ “ОТП Банк” було укладено іпотечний договір № PL 08-340/900 від 14.05.2008р. Договором № 1 від 28.07.08р. про зміну договору про надання кредитної лінії № CR08-239/900 від 14.05.08р. були внесені зміни та пункти 1.4.1 та 1.4.2 Основного договору викладені в іншій редакції. За новою редакцією вищенаведених пунктів Договору , проценти за Кредит розраховуються Банком від суми Кредиту на підставі процентної ставки в розмірі LIBOR та EURIBOR + 9,5 % річних із розрахунку 360 (триста шістдесят) днів на рік. Процент за Кредит в гривнях розраховується Банком від суми кредиту в гривнях на підставі поточної ринкової процентної ставки в розмірі , що встановлюється Сторонами в Кредитній заявці по відношенню до кожного Траншу в гривнях із розрахунку 365 днів на рік. За обставин невиконання та /або неналежне виконання Позичальником протягом терміну дії цього Договору будь-якого із своїх зобов’язань , передбачених п.п. 2.3.1 (з підпунктами) , 2.3.6, 2.3.9-2.3.14 цього Договору , процентна ставка встановлена п. 1.4.1 цього Договору , збільшується на 2% (два проценти) річних та складає: - за Кредит в доларах США : LIBOR+11,5% річних; - за Кредит в євро: EURIBOR+11,5% річних; - за Кредит в гривнях: процентна ставка , встановлена в Кредитній заявці, +2% річних. При цьому , за умовами даного пункту , таке збільшення процентної ставки здійснюється автоматично в разі настання вказаних в цьому пункті обставин та не потребує укладення будь-якої додаткової угоди до цього договору. Умовами Договору 2 від 28.08.08р. про зміну договору про надання кредитної лінії № CR08-239/900 від 14.05.08р. пункт 2.3.9 (з примітками) Основного Договору викладено в наступній редакції: «2.3.9 Починаючи з 01.08.08р. та до кінця терміну дії цього Договору Позичальник зобов’язаний проводити/забезпечувати проведення Поручителями операції(ій) щодо купівлі та /або продажу іноземної валюти через(за допомогою) Банку у розмірі , що становить або перевищує 80% сукупного обсягу операцій Позичальника та або /Поручителів щодо купівлі та/або продажу іноземної валюти в усіх фінансово-кредитних установах, через( за допомогою) які(их) Позичальник та/або Поручителі здійснює(ють) операції з купівлі та/або продажу іноземної валюти.» Даний пункт викладений з примітками та застереженнями. Договором № 3 від 31.03.09р. про зміну договору про надання кредитної лінії № CR08-239/900 від 14.05.08р. сторони домовились від підвищення процентної ставки за Кредит на 2% річних , що мало місце у зв’язку з невиконанням Позичальником зобов’язань, передбачених п. 2.3.6 Основного договору, у відповідності до положень п. 1.4.2 Основного Договору, та встановити процентну ставку в розмірі , що діяв до моменту підвищення такої процентної ставки за Кредитом за зазначений в п. 1.4.1 Основного Договору. Договором № 4 від 15.05.09р. та №6 від 13.07.09р. сторонами були встановлені інші, ніж передбачені Основним договором , строки повернення Траншів. 23.07.09р. між сторонами був укладений Договір № 6 про зміну договору про надання кредитної лінії № CR08-239/900 від 14.05.08р. Положеннями даного Договору внесені зміни до підпункту 1.1.1.1. пункту 1.1.1. , пункту 1.2, пункту 1.3, пунктуів1.4.1 та 1.4.2 , підпункту 1.7.1.1 пункту 1.7.1, застереження 2.3.1.2 , пункту 2.3.6, пункт 2.3 доповнено 2.3.15. Пункт 2.3.6 Основного договору викладено в наступній редакції: «2.3.6. Кожного місяця ( надалі –«Звітний місяць») протягом терміну дії цього Договору Позичальник зобов’язаний забезпечувати щомісячне зарахування грошових коштів на поточний рахунок (кредитові обороти) Позичальника у Банку в розмірі , що становить або перевищує 80% від суми всіх кредитових оборотів Позичальника в усіх фінансово-кредитних установах , де Позичальнику відкрито поточний(і) рахунок(ки). Договором № 7 від 18.09.09р. про зміну договору про надання кредитної лінії № CR08-239/900 від 14.05.08р. внесені зміни до пунктів 2.3.6. та 2.3.15 Основного Договору. При цьому , п. 2.3.6 Основного договору викладено в наступній редакції з застереженнями: «2.3.6. Кожного місяця ( надалі –«Звітний місяць») протягом терміну дії цього Договору , починаючи з 01.09.09р., Позичальник зобов’язаний забезпечити щомісячне сумарне зарахування грошових коштів на поточний(і) рахунок(и) (кредитові обороти) Позичальника та/або Поручителів у Банку в розмірі , що становить або перевищує 70% усіх кредитових оборотів Позичальника та/або Поручителів в усіх фінансово-кредитних установах , де Позичальнику та/або Поручителям відкритий(і) рахунок(ки)». Положеннями Договору №8 від 23.04.10р. про зміну договору про надання кредитної лінії № CR08-239/900 від 14.05.08р. внесені зміни до пункту 1.4.5 Основного Договору. Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, заслухавши пояснення та доводи повноважних представників сторін , що були присутні в судовому засіданні, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги, та відповідність оскарженого судового акта зі справи вимогам чинного законодавства з таких підстав. Предметом спору в даній справі визначено визнання недійсним Кредитного договору про надання кредитної лінії № CR 08-239/900 від 14 травня 2008 року. Згідно статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Банківське кредитування здійснюється на принципах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості. Цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки (ч.1 ст.11 ЦК України), тобто між сторонами склалися цивільні правовідносини, врегульовані положеннями Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За приписами ст. 627 Цивільного кодексу України , сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості . Відповідно до статті 629 вказаного Кодексу, договір є обов'язковим для виконання сторонами. В силу статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Аналогічні приписи містяться і в ст.ст. 345, 346 Господарського кодексу України. За вимогами ст.1055 Цивільного кодексу України , кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним . Положеннями ст. 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним . Таким чином , в кредитному договорі повинні бути в обов’язковому порядку визначені положення щодо розміру і порядку нарахування та одержання процентів. При цьому , як вбачається з умов спірного Договору від 14.05.08р. , процента ставка визначена в розмірі LIBOR + 7 %. Як це вірно встановлено судом першої інстанції , дана процентна ставка є міжбанківською та розраховується як середньоарифметичне значення індивідуальних процентних ставок пропозицій ресурсів банків-членів британської асоціації. Зазначена ставка визначається на 11.00 за лондонським часом для валюти долари США на строк в 1 місяць, більш того, при підписання договору сторонами не було визначено, яким же чином ПП «Фелікс»повідомляється про зміну вказаної процентної ставки, що є порушенням норм діючого законодавства. Відповідно до діючих норм LIBOR застосовується як Лондонська міжбанківська ставка пропозицій. Вказана ставка застосовується для розрахунків між банками та є величиною яка свідчить про те, під які проценти банки можуть кредитувати один одного. Представник відповідача , що був присутній в судовому засіданні на запитання судової колегії не надав обґрунтованих пояснень щодо законних підстав застосування такої процентної ставки (LIBOR та EURIBOR) в Кредитних договорах з суб’єктами господарювання. Крім того , не надав пояснень з приводу того , яким чином Позичальник може дізнатися про процентну ставку яку йому необхідно розрахувати та сплатити за договором. При цьому , сам представник банку не зміг пояснити яка саме процентна ставка LIBOR та EURIBOR існувала на момент укладення договору та на даний час. Однак , зауважено , що така ставка змінюється декілька разів на місяць. З урахуванням цього , судова колегія сприймає критично посилання Банку на те , що інформація про зміну ставки LIBOR є загальнодоступною та сторони за договором отримують цю інформацію з інформаційного терміналу THOMSON REUTER, а також дані ставки публікуються НБУ. Відповідно до ч. 4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність»банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. В даному випадку розмір процентної ставки сторонами в кредитному договорі визначений не був, про що свідчать і кредитні заявки підписані сторонами, в тому числі і щодо кредиту в валюті. Проаналізувавши вищезазначені акти цивільного законодавства України у сукупності суд дійшов висновку, що розмір процентів за користування кредитними коштами повинен визначатися в кредитному договорі у вигляді річної відсоткової ставки (в процентах річних). Як свідчить текст кредитного договору сторонами не було вказано певного розміру відсотків, в той же час, за кредитними заявками сторони вказували ставку відсотків, яка не є фіксованою і змінювалася декілька раз на місяць. Як про це було позначено вище , відповідно до ст. 1048 ЦК України договором встановлюються розмір і порядок одержання процентів . При цьому , скаржник посилаючись на те , що висновок суду про відсутність у спірного договору таких істотних умов є помилковим ( апеляційна скарга арк.. 2) , затверджує , що сторонами у Кредитному договорі визначено порядок та умови сплати процентів . Тобто , з доводів апеляційної скарги та поповнень до неї , а також пояснень представника Банку в судовому засіданні , вбачається , що розмір процентної ставки , як це передбачено положеннями ст. 1048 ЦК України , сторонами у спірному договорі встановлений не був , що спростовує в цій частині доводи скаржника. Разом з цим, положеннями пунктів 2.3.6 ( зі змінами ) та 2.3.9( зі змінами) договору передбачалось, що позичальник забезпечує щомісячне зарахування поручителями грошових коштів на розрахункові рахунки, а також забезпечення здійснення останніми операцій щодо купівлі-іноземної валюти. Тобто, в даному випадку позивач та відповідач, при укладенні кредитного договору визначили в тому числі і зобов’язання третіх осіб, які не є учасниками правовідносин, встановлених вказаним договором, що є неприпустимим. Також , як про це було позначено вище , умовами спірного Договору , а саме положеннями п. . 2.3.13 передбачено , що протягом терміну дії цього Договору Позичальник зобов’язаний забезпечити , щоб власником (ами)/учасником(ами) /засновником (ами)/акціонером(ами) Позичальника протягом терміну дії цього Договору не приймалися рішення та /або не здійснювалися будь-які дії щодо нарахування та/або розподілу та /або виплати на користь третіх осіб ( в тому числі на користь власника(ів)/учасника(ів)/ засновника(ів) / акціонера(ів) Позичальника) прибутку (дивідендів), що був/буде отриманий Позичальником в результаті здійснення (ведення) господарської діяльності Позичальника, без письмового дозволу ( має містити підписи двох уповноважених осіб Банку та відбиток печатки Банка) на це Банку. Вказане, на думку судової колегії , також стосується третіх осіб , як то власника(ів)/учасника(ів)/ засновника(ів) / акціонера(ів) Позичальника та є втручанням Банку у господарську діяльність Позичальника як суб’єкта господарювання , що також не може вважатись законним. При цьому , сторони на момент розгляду справи не мають спору, щодо виконання умов договору, зазначений кредитний договір є укладеним. Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках , встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Згідно з положеннями ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому , як про це вже було позначено вище, з урахуванням положень ст. 1048 ЦК України розмір та порядок та , відповідно до п.1 Кредитного договору , нарахування та сплата відсотків за користування кредитними коштами є істотними умовами кредитного договору При цьому , як це вірно було встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного провадження , положення п. 1.4.1 кредитного договору не відповідають положенням діючого законодавства. В зв’язку з чим , судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те , що , недійсність п. 1.4.1 Кредитного договору тягне за собою визнання недійсною всієї угоди з моменту укладення, оскільки кредитний договір не міг бути підписаний сторонами без наявності умов щодо сплати відповідачем процентів за користування кредитними коштами. Крім того , судова колегія в умовах спірного договору , наведених вище , також вбачає численні порушення прав та інтересів Позичальника та третіх осіб , що також є недопустимим . Стосовно посилань скаржника на те , що висновок суду щодо заборони банкам збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами є неправомірним, оскільки базується на прийнятому 12.12.08р. Законі України № 661 , який набрав чинності з 10.01.09р. та не може бути застосований до спірного договору , оскільки останній укладено 14.05.08р. , судова колегія вважає необхідним зазначити наступне. Як про це зазначено самим скаржником у Доповненні до апеляційної скарги та представником Банку у судовому засіданні з посиланням на Конституцію України та Рішення Конституційного суду України , підвищення процентної ставки в односторонньому порядку до 10.01.09р. є правомірним , втім , з моменту набрання чинності означеного Закону сторонами щодо умов договору про збільшення процентної ставки автоматично в разі настання певних обставин відповідні зміни були внесені Договором № 3 від 31.03.09р. стосовно невиконання Позичальником зобов’язань , передбачених п. 2.3.6 Основного Договору. В іншій частині умови п. 1.4.2 Основного договору залишені без змін та доказів приведення умов Основного Договору до відповідності з чинним законодавством сторонами надано не було. Частиною 1 статтею 216 Цивільного кодексу України визначено правові наслідки недійсності правочину, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Застосування наслідків недійсності правочину за власною ініціативою є правом, а не обов’язком суду. В даному випадку вимоги про застосування наслідків недійсності правочину заявлені не були , що також було підтверджено представником Банку в судовому засіданні. У зв’язку з чим, суд не вбачає підстав для застосування таких підстав за власною ініціативою. При цьому , як це вірно зазначено судом першої інстанції , вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Як про це вже було позначено вище , та вбачається з матеріалів справи, в якості забезпечення виконання зобов’язань Позивача за Основним кредитним договором від 14 травня 2008 року були укладені: договір поруки № SR 08-220/900, договір поруки № SR 08-222/900, іпотечний договір № PL 08-340/900 від 14.05.2008р. Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Відповідно до приписів частиною 2 статті 548 Цивільного кодексу України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Таким чином , виходячи з того, що кредитний договір № CR 08-239/900 від 14.05.08 укладений між ПП “Фелікс” та ЗАТ “ОТП Банк” визнаний недійсним судом першої інстанції та рішення суду підтверджено під час апеляційного провадження , то як наслідок недійсними є договори укладені в забезпечення зобов'язань Позивача по кредитному договору № СR 08-239/900 від 14 травня 2008. Виходячи з наведеного, судова колегія вважає правомірним висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в повному обсязі . З урахуванням вищенаведеного , апеляційний суд дійшов висновку, що рішення господарського суду прийнято з повним з’ясуванням обставин справи , що мають значення , висновки , викладені в рішенні місцевого господарського суду , відповідають обставинам справи, а мотиви , з яких надана заява про перевірку рішення не можуть бути підставами для його скасування. Керуючись ст.ст. 99 , 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» в особі філії в м.Луганську на рішення господарського суду Луганської області від 21.10.2010р.по справі № 6/280пд –залишити без задоволення. Рішення господарського суду Луганської області від 21.10.2010р. по справі № № 6/280пд –без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд. Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні. Повний текст постанови підписаний 08.12.10р. Головуючий М.Д. Запорощенко Судді: Н.М. Дучал М.В. Калантай http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/12785645