ANTIRAID

Положительное решение суда о чем?Проценты, пени, штрафы начисляются до момента расторжения договора судом, если договор не расторгнут то согласно его условий. Общие сроки - три года, но в договоре они могут быть увеличены.

Таких норм нет. Но можно пытаться внести изменения в договор согласно ст. 652 ГК.

Это решение взято из реестра судебных решений. Покажете его в таком виде и дадите номер судье, он сам найдет.

Можно подать и во время заседания, а после открытия производства в иске Вашей жены, просить приостановить производство в Вашем деле до получения решения по иску Вашей жены.

Ну ничего страшного и до Сум дойдет Как только получим на руки сразу выложу.

Может

В двух словах это описать тяжело. Наймите юриста. Вы можете также подать иск о расторжении кредитного договора.

Вы в любом случае сможете взыскать с Вашего товарища средства уплаченные за погашения кредита.

При вынесении решения судом Вы можете просить предоставить Вам рассрочку исполнения решения в связи с тяжелыми семейными обстоятельствами согласно ГПК.Стаття 373. Відстрочка і розстрочка виконання, зміна чи встановлення способу і порядку виконання 1. За наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення. Ваши дохожы исполнитель найдет очень быстро, отчисления будут производится со всех доходов.

Вам необходимо готовить встречный иск о признании договора поручительства не действительным или же просить расторгунть договор поручительства. А на основании чего Вы сейчас платите по 20%?

П О С Т А Н О В А № 9 Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними З метою забезпечення правильного та однакового застосування судами законодавства при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними Пленум Верховного Суду України постановляє дати судам такі роз’яснення: 1. Цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України (далі — ЦК), Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року № 1023-ХII “Про захист прав споживачів” (в редакції Закону від 1 грудня 2005 року № 3161-IV), Законом України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV “Про оренду землі” (в редакції Закону від 2 жовтня 2003 року № 1211-IV) та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. 2. Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. 3. При розгляді спору суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників (стаття 213 ЦК, стаття 37 Цивільного процесуального кодексу України, далі — ЦПК) в порядку позовного провадження. 4. Судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини — якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані — якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. 5. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред’являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. 6. Вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину розглядаються у позовному провадженні в порядку цивільного судочинства відповідно до вимог статті 15 ЦПК. За цими ж правилами розглядаються зазначені вимоги і в разі, якщо стороною правочину є суб’єкт владних повноважень, крім вимог про визнання недійсним адміністративного договору. 7. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. За змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК. Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов’язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (частина перша статті 216 ЦК). 8. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв’язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205–210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Рішенням суду не може бути зобов’язано сторони здійснити державну реєстрацію правочину, оскільки це суперечить загальним засадам цивільного законодавства — свободі договору (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК). Норма частини третьої статті 182 ЦК щодо можливості оскарження до суду відмови у державній реєстрації, ухилення від державної реєстрації, відмови від надання інформації про реєстрацію застосовується лише щодо дій (бездіяльності) органів, які здійснюють таку реєстрацію. Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п’ятої ЦК. 9. Згідно зі статтею 217 ЦК правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті 217 ЦК суд може визнати недійсною частину правочину, з’ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним. 10. Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв’язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача — з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК. Відповідно до частини п’ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”). 11. Судам слід враховувати, що в разі застосування реституції за недійсним договором, у якому не встановлена вартість майна і вона не може бути визначена виходячи з його умов, вартість майна визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на момент укладення договору (частина четверта статті 632 ЦК). 12. Порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема статтями 547, 719, 981, 1055, 1059, 1107, 1118 ЦК тощо. Необхідно звернути увагу судів, що зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов’язань, що виникли з правочину. Випадки, коли свідчення свідків допускаються як засіб доказування факту вчинення правочину, у ЦК визначені прямо (частина друга статті 937, частина третя статті 949 ЦК). 13. З підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов’язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з’ясувати, чи підлягає правочин обов’язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину. У зв’язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню. 14. Судам необхідно враховувати, що не допускається визнання дійсним заповіту, який є нікчемним у зв’язку з порушенням вимог щодо його форми та порядку посвідчення. У цьому разі судам слід застосовувати статтю 1257 ЦК, оскільки норми глави 85 ЦК не передбачають можливості визнання заповіту дійсним. 15. Вимоги про визнання правочину недійсним на підставі статей 221–223 ЦК можуть заявлятися як батьками (усиновлювачами), опікуном чи піклувальником, а також бабою і дідом (частина друга статті 258 Сімейного кодексу України), так і будь-якою заінтересованою особою, а також самою неповнолітньою особою або особою, цивільна дієздатність якої обмежена, відповідно до частини другої статті 29 ЦПК. 16. Правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК зобов’язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов’язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. 17. Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. 18. Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу — землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об’єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об’єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК). 19. Відповідно до статей 229–233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов’язань, які виникли з правочину, і не пов’язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. 20. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Норми статті 230 ЦК не застосовуються щодо односторонніх правочинів. 21. При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов’язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою — як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім’ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов’язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі. 22. Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю. 23. Правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася. Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім’ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. 24. Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. 25. За удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов’язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний. 26. Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса. У разі якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної часткової власності, суд на підставі статей 358, 361 та 362 ЦК відповідно до частини другої статті 35 ЦПК залучає до участі у справі про визнання такого правочину недійсним усіх співвласників. Якщо предметом правочину є майно, яке належить особам на праві спільної сумісної власності, інші співвласники відповідно до частини другої статті 369 ЦК до участі у справі не залучаються, оскільки правочин щодо розпорядження спільним майном вважається вчиненим за згодою всіх співвласників. За відсутності такої згоди інші співвласники відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК можуть пред’явити позов про визнання такого правочину недійсним. Недотримання вимог статті 362 ЦК у разі продажу учасником спільної часткової власності своєї частки іншій особі не є підставою для визнання правочину недійсним. Інші співвласники у цьому випадку вправі вимагати переведення на них прав і обов’язків покупця. Згідно із статтями 1281 та 1282 ЦК вимоги, пов’язані з визнанням правочинів недійсними, можуть пред’являтися також кредиторами спадкодавця до спадкоємців сторони правочину. У цьому разі спадкоємці зобов’язані задовольнити такі вимоги у межах вартості успадкованого майна за умови дотримання норм про пред’явлення вимог (стаття 1281 ЦК). 27. Позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна та застосування наслідків недійсності пред’являються відповідно до частини першої статті 114 ЦПК за місцезнаходженням майна або основної його частини. Кваліфікація об’єктів як нерухомого майна здійснюється відповідно до статей 181, 190 та 191 ЦК. При цьому за місцезнаходженням нерухомого майна повинні пред’являтися також позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому (щодо інвестиційних договорів про будівництво нерухомого майна, договорів про участь у фонді фінансування будівництва тощо). 28. До окремих видів вимог, пов’язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність (частини третя, четверта статті 258 ЦК). Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК — від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов’язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК). Відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред’явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше. 29. Судам необхідно враховувати, що в силу частини другої статті 215 ЦК норми закону щодо підстав нікчемності правочинів є імперативними. У зв’язку з цим суди повинні відмовляти у визнанні мирових угод у справах щодо визнання нікчемності правочинів та застосування наслідків як таких, що суперечать закону (частина п’ята статті 175 ЦПК). У справах про визнання недійсними оспорюваних правочинів та застосування наслідків їх недійсності мирові угоди визнаються судом з урахуванням вимог статті 175 ЦПК. 30. Заяву про поворот виконання рішення суду відповідно до статті 380 ЦПК в разі скасування рішення суду про визнання правочину недійсним можуть подати лише особи, які беруть участь у справі, а також особи, які набули майно за рішенням суду. 31. У справах про визнання правочину недійсним без застосування наслідків недійсності судовий збір сплачується як із немайнового спору. У справах про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину судовий збір сплачується залежно від вартості відшукуваного майна, щодо якого заявляються вимоги. У справах про визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності судовий збір сплачується відповідно до пункту 10 частини першої статті 80 ЦПК за загальною сумою всіх вимог. 32. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Пленуму Верховного Суду України вiд 28 квітня 1978 року № 3 “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 року № 13 та від 25 травня 1998 року № 15). Голова Верховного Суду України - В.В. Онопенко Секретар Пленуму Верховного Суду України - Ю.Л. Сенін http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/...;Count=500&

Звоните, обсудим.

Не совсем понятно по какому поводу Вас вызывают в суд. Пришлите копию искового заявления. В суде Вы можете просить отсрочку исполнения решения в связи с Вашими обстоятельствами. Обязательно возьмите все справки подтверждающие это.

Справа № 2-5537/09р. РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2009 року Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі: головуючого судді Кухтея Р.В. при секретарі Шулипі М.Ю. з участю: представника позивача ОСОБА_2 . представника відповідача Овчарова В.М. представника третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – ОСОБА_3 ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства (далі- ВАТ) «Кредитпромбанк» в особі Волинської філії ВАТ «Кредитпромбанк» про визнання договору поруки недійсним,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 . звернувся в суд з позовом до ВАТ «Кредитпромбанк» в особі Волинської філії ВАТ «Кредитпромбанк» про визнання договору поруки недійсним. Свої вимоги обгрунтовує тим, що 17 серпня 2007 року між ОСОБА_3 . та ВАТ «Кредитпромбанк» було укладено кредитний договір № 14/109/07-КМК про надання кредитної лінії, згідно умов якого ВАТ «Кредитпромбанк» надає позичальнику кредити в рамках траншевої кредитної лінії у національній валюті або в іноземних валютах в межах загальної суми 180000,00 доларів США, із процентною ставкою за кредитом 13% річних у відповідності до додаткової угоди № 14/109/07-КМКДУ-2 від 20 серпня 2007 року. 17 серпня 2007 року між ОСОБА_1 . та ВАТ «Кредитпромбанк» був укладений договір поруки №14/109’/П02/07-ПМК, за умовами якого він зобов’язався солідарно відповідати перед ВАТ «Кредитпромбанк» за своєчасне та повне виконання зобов’язань ОСОБА_3 за кредитним договором № 14/109/07-КМК від 17 серпня 2007 року. 22 жовтня 2008 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3 . було укладено додатковий договір № 1 до додаткової угоди № 14/109/07-КМК ДУ2 від 20 серпня 2007 року, до кредитного договору № 14/109/07-КМК, відповідно до якого процентна ставка за кредитом дорівнює 14,50% річних. Зміна розміру процентної ставки з ним не узгоджувалася та не доводилася до відома, що мало місце зміна забезпеченого порукою зобов’язання із збільшенням обсягу відповідальності без його згоди та призвело до збільшення його зобов’язань за договором поруки № 14/109’/П02/07-ПМК. На підставі наведеного просить суд розірвати договір поруки № 14/109’/П02/07-ПМК від 17 серпня 2007 року укладений між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 . та стягнути судові витрати по справі. Представник позивача ОСОБА_2 . в судовому засіданні підтримав позовні вимоги свого довірителя з підстав, наведених в позовній заяві. Представник відповідача Овчаров В.М. позов не визнав. Суду пояснив, що позивач ОСОБА_1 . на добровільних засадах взяв на себе зобов’язання, які виникли з умов кредитного договору щодо сплати відсотків за кредитами, розмір яких встановлювався додатковими угодами, без умови погодження з ним. ОСОБА_1 . ознайомився та згідний з істотними умовами договору, про що зробив свій підпис в договорі. Крім того, в договорі вказано, що процентна ставка за користування кредитними коштами встановлюється в додаткових угодах за кожним кредитом та кредитним договором. На даний час банк розпочав процедуру примусового стягнення заборгованості за кредитним договором, тому подавши позов ОСОБА_1 . не бажає виконувати свої зобов’язання перед ним. Представник третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_4 . заперечував проти задоволення позову. Заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, представника третьої особи, дослідивши та оцінивши представлені по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підставний та підлягає до задоволення. В судовому засіданні встановлено, що 17 серпня 2007 року між ОСОБА_3 . та ВАТ «Кредитпромбанк» було укладено кредитний договір № 14/109/07-КМК про надання кредитної лінії, згідно умов якого ВАТ «Кредитпромбанк» надає позичальнику кредити в рамках траншевої кредитної лінії у національній валюті або в іноземних валютах в межах загальної суми 180000,00 доларів США, із процентною ставкою за кредитом 13% річних у відповідності до додаткової угоди № 14/109/07-КМКДУ-2 від 20 серпня 2007 року (а.с.6-10). 17 серпня 2007 року між ним та ВАТ «Кредитпромбанк» був укладений договір поруки №14/109’/П02/07-ПМК, за умовами якого він зобов’язався солідарно відповідати перед ВАТ «Кредитпромбанк» за своєчасне та повне виконання зобов’язань ОСОБА_3 за кредитним договором № 14/109/07-КМК від 17 серпня 2007 року (а.с.16-18). Відповідно до п.1 договору поруки № 14/109’/П02/07-ПМК ОСОБА_1 . взяв на себе обов’язок в повному обсязі за виконання зобов’язань ОСОБА_3 щодо сплати основного зобов’язання – 180000,00 доларів США, процентів за користування кредитними коштами встановлених у відповідності до додаткової угоди № 14/109/07-КМК ДУ2 від 20 серпня 2007 року в розмірі 13% річних з терміном повернення коштів – не пізніше 15 серпня 2014 року. Згідно п.1.3 договору поруки ОСОБА_1 . взяв на себе зобов’язання відповідати перед банком у тому ж обсязі, на тих же умовах та в тіж строки що й боржник. 22 жовтня 2008 року між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3 . було укладено додатковий договір № 1 до додаткової угоди № 14/109/07-КМК ДУ2 від 20 серпня 2007 року, до кредитного договору № 14/109/07-КМК (а.с.14-15). Відповідно до зазначеного додаткового договору процентна ставка за кредитом дорівнює 14,50% річних. Судом встановлено, що зміна розміру процентної ставки з ОСОБА_1 . не узгоджувалася та не доводилася до відома, що мало місце зміна забезпеченого порукою зобов’язання із збільшенням обсягу відповідальності без згоди ОСОБА_1 . та призвело до збільшення його зобов’язань за договором поруки № 14/109’/П02/07-ПМК. Згідно ч.1 ст.559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Таким чином, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, представника третьої особи, оцінивши зібрані та дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що змінення процентної ставки без згоди позивача ОСОБА_1 ., як поручителя призвело до збільшення його зобов’язань за договором поруки, що істотно порушело вимоги ч.1 ст.559 ЦК України, тому суд вважає, що позов підставний та підлягає до задоволення, а тому слід визнати недійсним укладений між ОСОБА_1 . та ВАТ «Кредитпромбанк» договір поруки № 14/109’/1102/07-ПМК від 17 серпня 2007року та стягнути судові витрати по справі. Керуючись ст. ст. 3, 10, 57, 60, 208, 209, 215, 224-226 ЦПК України, на підставі ст.526, ч.1 ст. 559 Цивільного Кодексу України суд, - ВИРІШИВ: Позов задовольнити. Визнати недійсним укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» договір поруки № 14/109’/1102/07-ПМК від 17 серпня 2007 року. Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк» в користь ОСОБА_1 8 (вісім) грн. 50 коп. сплаченого судового збору та 37 (тридцять сім) грн. 50 коп. сплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення. Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області, шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення та подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України. Рішення набирає законної сили протягом десяти днів з дня його проголошення, якщо не буде подана заява про апеляційне оскарження. Якщо буде подана заява про апеляційне оскарження, рішення набирає законної сили протягом двадцяти днів, якщо не буде подана апеляційна скарга. Якщо буде подана апеляційна скарга, рішення набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції. Суддя Луцького міськрайонного суду Р.В.Кухтей

Иск можем подготовить, звоните.

Желаю удачи, держите нас в курсе.

Только через решение суда. Приват письма не читает.

Для прописки детей решение суда не нужно. Детей прописывают в ЖЭКе.Вам необходимо оспорить исполнительную надпись нотариуса.

Ожаловать необходимо в судебном порядке. Можете попробовать обжаловать через начальника соответствующего подразделения исполнительной службы, написав жалобу. Паралельно можете направить жалобу в Минюст на действия нотариуса. Для составления жалобы или иска лучше наймите юриста.Необходима будет помощь, звоните.

Необходимо ожаловать исполнительную надписб нотариуса єто приостановит исполнительное производство.Нотариусы не имеют право делать исполнительные надписи по договорам ипотеки до момента окончания договора, согласно п. 283 "Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України" от 03.03.2004 № 20/5 http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0283-04

Исправлено, не доглядели.

Если Вы готовы платить, то все нормально. Обратитесь письменно в банк с просьбой о реструктуризации и с указанием суммы среднемесячного платежа, который Вы можете сейчас платить.

В первую очередь обжаловать исполнительную надпись нотариуса, это приостановит исполнительное производство. Чтобы еще посоветовать, необходимо видеть Ваши документы.Необходима будет помощь, звоните.

Также размещаем иск в вордовском формате doc позов_звернення_банк.doc

В связи с игнорированием банками обращений граждан по поводу реструктуризации, размещаем образец иска об обязательстве рассмотреть обращение и возмещении морального вреда связанного с отсутствием ответа.