alex_s_2000

Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів. Да, еще, обратите внимание на то, что в 625-й речь идет о % штрафных санкций, а не % за кредит.

А как Вы сможете реализовать на практике (реально, каким механизмом), кроме судебного решения, эту норму? Только не забывайте, что в суд Вы сможете пойти в течение 3-х лет с момента начала неисполнения обязательства.

alexburko Не печально. Коллегия вссушная: Хопта, Синельников... Перекрутили в лучших традициях. По поводу лицензии, - иными словами написали, что цессия/факторинг не предусматривают наличия лицензий. Саша, именно перекрутили. ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» до фінансових послуг віднесено, зокрема, факторинг. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню, а ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Интересно, хоть какие-нибудь последствия будут?

Кстати, это обращение было отправлено и получено ВС-ом 2 марта. В ответ - ни гу-гу. Даже элементарной отписки.

Уважаемые коллеги, по данной теме: 1. Вот источник решения БП-ВС: " ВЕРХОВНИЙ СУД УХВАЛА 25.01.2018 р. Справа N 235/3619/15-ц Провадження N 61-170св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", відповідач - ОСОБА_3, третя особа - фізична особа - підприємець ОСОБА_4, представник відповідача та третьої особи - ОСОБА_5, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2015 року у складі судді Токарєва А. Г. та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року у складі колегії суддів: Дундар І. О., Корчистої О. І., Курило В. П., встановив: Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України N 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (Закон N 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У травні 2015 року публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Позовна заява мотивована тим, що 27 квітня 2007 року між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку "Укрсоцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсоцбанк", та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 (далі - ФОП ОСОБА_4) укладено договір невідновлюваної кредитної лінії, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 32 тис. доларів США, зі сплатою 14,00 % річних, строком до 10 квітня 2012 року. 27 квітня 2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором невідновлюваної кредитної лінії між банком та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір, за умовами якого вона передала банку в іпотеку вбудоване приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1, який належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 1 червня 2004 року. ФОП ОСОБА_4 взяті на себе зобов'язання за договором невідновлюваної кредитної лінії не виконав, на вимоги не реагував, унаслідок чого станом на 27 квітня 2015 року виникла заборгованість за цим договором у розмірі 47003 долари 64 центи США, з яких: прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 21235 доларів 37 центів США, прострочена заборгованість по відсоткам у розмірі 15849 доларів 05 центів США, пеня за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 6201 долар 96 центів США, пеня за несвоєчасне повернення відсотків у розмірі 3717 доларів 26 центів США. З урахуванням викладеного ПАТ "Укрсоцбанк" просило суд у рахунок погашення заборгованості ФОП ОСОБА_4 за договором невідновлюваної кредитної лінії від 27 квітня 2007 року у розмірі 47003 долари 64 центи США, що еквівалентно 1055308 грн. 37 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме вбудоване приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_3 як іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири від 1 червня 2004 року, шляхом продажу вищевказаного нерухомого майна ПАТ "Укрсоцбанк" від свого імені будь-якій особі-покупцю на підставі договору купівлі-продажу у порядку встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку" за ціною встановленою за згодою сторін або на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Також просило з метою збереження предмету іпотеки передати його в управління банку на період його реалізації та надати право обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, а також укладення договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами. Заочним рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2015 року позов ПАТ "Укрсоцбанк" задоволено. Звернуто стягнення на нерухоме майно, а саме вбудоване приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", загальною площею 96,5 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_3, з метою погашення заборгованості ФОП ОСОБА_4 перед ПАТ "Укрсоцбанк" за договором невідновлювальної кредитної лінії від 27 квітня 2007 року у розмірі 47003 долари 64 центи США, що еквівалентно 1055308 грн. 37 коп., шляхом продажу вищевказаного нерухомого майна ПАТ "Укрсоцбанк" від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку" за ціною, встановленою за згодою сторін або на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. З метою збереження вищевказаного предмету іпотеки передано його в управління ПАТ "Укрсоцбанк" на період до його реалізації та надано право обладнання предмету іпотеки новими охоронними пристроями, а також укладання договорів на охорону зі спеціалізованими підприємствами. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ФОП ОСОБА_4 як позичальником належним чином не виконано взятих на себе зобов'язань за договором невідновлюваної кредитної лінії, який забезпечено іпотекою, унаслідок чого утворилась заборгованість, у рахунок погашення якої підлягає зверненню стягнення на предмет іпотеки, належний на праві власності ОСОБА_4 як іпотекодавцю, на користь банку. Ціну на предмет іпотеки встановлено за згодою сторін або на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року апеляційна скарга ОСОБА_3 відхилена, а рішення суду першої інстанції залишено без змін. Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позичальником зобов'язань за спірним договором невідновлюваної кредитної лінії належним чином не виконано, а, отже, наявні підстави для захисту прав позивача, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, судом вірно встановлено початкову ціну реалізації предмета іпотеки. У касаційній скарзі, поданій у травні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_3 просить скасувати оскаржувані судові рішення й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що судом у порушення положень статті 39 Закону України "Про іпотеку" при ухваленні рішення не було зазначено початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації у грошовому вираженні, чим не враховано правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові N 6-1935цс15 від 7 жовтня 2015 року (Постанова N 6-1935цс15). Відзив на касаційну скаргу не надійшов. Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. У січні 2018 року справа передана до Верховного Суду. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку по необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з таких підстав. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктом 7 Перехідних положень ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. Ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, міськрайонний суд в його резолютивній частині зазначив про те, що ціна предмета іпотеки визначається згідно зі статтею 38 Закону України "Про іпотеку" за ціною, встановленою за згодою сторін або на підставі оцінки суб'єкта оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Зазначене положення закону роз'яснено судам у пункті 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" (Постанова N 5). Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року N 6-61цс15 (Постанова N 6-61цс15) зазначено, що визначення у резолютивній частині рішення суду початкової ціни предмету іпотеки під час здійснення виконавчого провадження суперечить вимогам статей 39, 43 Закону України "Про іпотеку". Виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону "Про іпотеку" судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України приходять до правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону. Проте 23 грудня 2015 року Верховний Суд України відійшов від цієї правової позиції і в постанові N 6-1205цс15 (Постанова N 6-1205цс15) зазначив про те, що відповідно до частини шостої статті 38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмета іпотеки встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій). Отже, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки резолютивна частина рішення суду має відповідати вимогам частини шостої статті 38, статті 39 Закону України "Про іпотеку" та положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України 2004 року й у ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації. При цьому суд повинен указати, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності / незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій). Разом з тим, Верховний Суд України у постанові від 8 червня 2016 року N 6-1239цс16 (Постанова N 6-1239цс16) повернувся до правової позиції, яка була викладена ним 23 грудня 2015 року у постанові N 6-1205цс15 (Постанова N 6-1205цс15) і зазначив, що виходячи зі змісту поняття "ціна", як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку" судова палата у цивільних справах Верховного Суду України приходять до правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону України "Про іпотеку" встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону. Ухвалюючи зазначені вище судові рішення, Верховний Суд України разом з тим не зазначив про відступлення від раніше прийнятої правової позиції (частина перша статті 3607 ЦПК України 2004 року). Таке ж застосування статті 39 Закону України "Про іпотеку" зазначено в постанові Верховного Суду України N 6-1935цс15 від 7 жовтня 2015 року (Постанова N 6-1935цс15), на яку в касаційній скарзі посилається ОСОБА_3. Аналіз зазначених правових висновків, що містяться в наведених вище постановах Верховного Суду України, свідчить про їх суперечливий характер, що призводить до відсутності передбачуваності у застосуванні статті 39 Закону України "Про іпотеку". Крім того, колегія суддів вважає, що є достатньо обґрунтовані підстави для відступлення від висновку щодо застосування норми права (стаття 39 Закону України "Про іпотеку") у подібних правовідносинах, викладених в останніх і наведених вище постановах Верховного Суду України. Так, у справі що переглядається, так і у наведених вище постановах Верховного Суду України безспірно доведено, що позичальник порушив кредитні зобов'язання і допустив заборгованість, що, зокрема у касаційній скарзі ОСОБА_3 не спростовується. Тобто право кредитора порушено діями позичальника. У багатьох інших справах за вказаних подібних обставин Верховний Суд України звертав увагу судів на необхідність врахування мети, за якою особа звертається до суду та з'ясувати, чи дійсно порушено право особи з огляду на положення статті 3 ЦПК України 2004 року (аналогічна норма міститься у статті 4 ЦПК України) і статті 15 ЦК України, де зазначено, що особа може звернутися до суду за захистом свого цивільного права, але лише у разі його порушення, невизнання або оспорення. Така правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України: N 6-215цс14 від 21 січня 2015 року (Постанова N 6-215цс14), N 6-2677цс16 від 22 лютого 2017 року (Постанова N 6-2677цс16, 734/580/15-ц). Відсутність достатньо обґрунтованих підстав для скасування правильних по суті судових рішень з одних лише формальних міркувань про те, яка ціна предмета іпотеки має зазначатися у резолютивній частині рішення суду: визначатися під час здійснення виконавчого провадження чи в грошовому вираженні, підтверджується і тим, що зазначення в рішенні ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні немає безспірно і кінцево визначеної мети і завдання, так як згідно зі статтями 19 (Закон N 1404-VIII), 57 Закону України "Про виконавче провадження" (Закон N 1404-VIII) сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження можуть заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж про це буде зазначено в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася. Отже, якогось системного, загальнообов'язкового значення визначення ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні у резолютивній частині рішенні суду самостійного значення немає. Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму. Таким чином, колегія суддів вважає за необхідне передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для розгляду справи та відступлення від правової позиції Верховного Суду України. З урахуванням наведеного та положень статей 402, 404, пункту 7 Перехідних положень ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалив: Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу N 235/3619/15-ц за позовом публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до ОСОБА_3, третя особа - фізична особа - підприємець ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Донецької області від 27 квітня 2016 року. Ухвала оскарженню не підлягає. А далее, обращение рядового гражданина к Верховному Суду. С анализом выше изложенного решения Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду. Голові Верховного Суду України Данішевської Валентині Іванівні, 01043, Україна, м. Київ, вул. П. Орлика, 4 Громадянин України ЗВЕРНЕННЯ Зовсім недавно на багатьох інтернет ресурсах був опублікований матеріал про те, що «Касаційній цивільний суд у складі Верховного Суду просити Велику Палату відступити від правової позиції Верховного Суду України, оскільки правильне по суті и справедливе судове рішення не повинне скасовуватись лише заради правового пуризму.» Вивчивши ініціативу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду хочу звернутися до верховного Суду України. Касаційній Цивільний Суд висловлює наступне: «В ухвалі від 25 січня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц, що переглядається, так і у постановах Верховного Суду України, безспірно доведено, що позичальник порушив кредитні зобов’язання і допустив заборгованість, що, зокрема, у касаційній скарзі не спростовується. Тобто право кредитора порушено діями позичальника. Відсутність достатньо обґрунтованих підстав для скасування правильних по суті судових рішень з одних лише формальних міркувань про те, яка ціна предмета іпотеки має зазначатися у резолютивній частині рішення суду: визначатися під час здійснення виконавчого провадження чи в грошовому вираженні, підтверджується тим, що зазначення в рішенні ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні немає безспірно і кінцево визначеної мети і завдання, так як згідно зі ст. ст. 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження можуть заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж про це буде зазначено в резолютивній частині рішення суду, якщо, наприклад, така вартість майна змінилася. Отже, якогось системного, загальнообов’язкового значення визначення ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні у резолютивній частині рішення суду самостійного значення немає.» 1. Своїм висновком і подальшим пропозицією КЦС-ВС хоче, що найголовніше, узаконити практику, коли справедливе скасування судом вищої інстанції несправедливого рішення судів першої та другої інстанції може не виконуватися, виправдавуючи це правовим пуризм. Тобто, по суті, відновлення справедливості і законних прав однієї зі сторін договору можна оголосити правовим Пуризм і переглянути. Причому це може бути поставлено на потік, так як рішення про обов'язковість встановлення початкової ціни при реалізації іпотеки з публічних торгів саме судом, встановлено в цілому ряді рішень самого Верховного суду України в справах: 6-1935цс15, № 6-1907цс16, 6-2284цс16, 6-61цс15, із зазначенням на імперативний характер ст.ст. 39, 43 ЗУ «Про іпотеку» (при відсутності обопільної згоди сторін). При цьому залишено без за увагою те, що кредитор, якщо його права були порушені судом, мав ні ким не обмежене право оскаржити це рішення. Тобто, ЦКС-ВС як би вирішив це зробити замість однієї із сторін спору. 2. Ще більш небезпечним є те, що КЦС-ВС, мотивуючи свою позицію нормами ст.19 і ст.57 ЗУ «Про виконавче провадження» вiд 02 червня 2016, проігнорував факт того, що рішення суду першої інстанції датована 16 жовтня 2015 року, а сама подія сталася ще раніше, тобто коли діяв закон «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року в якому відсутні зазначені КЦС-ВС норми. Тобто сам ЦКС-ВС порушує своє ж зовсім свіже рішення в справі № 6-2705цс16 і фундаментальне конституційне право. Цитата: «Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2705цс16 «За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності. Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).» Це є прикладом правового нігілізму, що взагалі неприпустимо, а тим більше Верховним Судом України. 3. Далі, в ініціативі КЦС-ВС викладено: «Отже, якогось системного, загальнообов'язкового значення визначення ціни предмета іпотеки в грошовому вираженні у резолютивній частині рішення суду самостійного значення немає.» З цього випливає, що визначення ціни майна громадянина, можливо єдиного, не суть важливо. Помилковість такого висновку очевидна. Бо визначення ціни іпотеки служить захисту права людини на володіння і розпорядження своїм майном або тієї частини цього майна, яке йому повинна залишитися належати після продажу його на публічних торгах. І тільки суд у відповідність до абзаців 1, 2, 4, 6 ст. 41 Конституції України та законом ст.ст. 39, 43 «Про іпотеку» може визначити цю ціну. КЦС-ВС чомусь не врахував, що визначення початкової ціни є невід'ємною частиною процесу відчуження власності громадянина саме судом, і що в цій частині будь-які порушення обов'язково призводять до порушення прав людини, що чітко встановлено Конституцією України. Якщо це не так, як стверджує КЦС-ВС, то тоді який сенс в проведенні публічних торгів з початковою ціною встановленої судом у відповідність з законом (ст. 39, 43 ЗУ «Про іпотеку»)? А також у відповідальності іпотекодержателя перед іпотекодавцем у відповідністі до абзацу шостого ст.38 зазначеного закону. Однозначно те, що від цього може залежати подальше життя і благополуччя людини. У зв'язку з цим виникають питання: А для чого прийнятий закон «Про іпотеку»? Цей закон що, не зовсім обов'язковий для виконання і не підпадає під дію абзацу 1 ст.24 конституції України, включаючи суддів КЦС-ВС і в розумінні і системному зв'язку зі ст.2 та п.1 ст.7 закону України «Про Судоустрій и статус суддів »та статтями 2 і 3 Цивільного процесуального кодексу України? Або його невиконання не порушує прав позичальників і громадян взагалі? Причому в системному зв'язку з абзацами 1, 2, 4, 6 ст.41 Конституції України. Зазначені вище норми закону не носять імперативний характер? Або КЦС-ВС звільнений від оцінки застосовуваних законів з точки зору неухильного дотримання вимоги абзацу 3-го ст.22 конституції України? І ще. У наведеній ініціативі/зверненні КЦС-ВС посилається: «Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29 липня 2009 року, Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.» Тим самим КЦС-ВС хоче сказати, що права позичальника, як і будь-якого іншого громадянина, цілком вписується в те, що вони не є соціальною потребою і гострою суспільною необхідністю. Власне, як і застосування-виконання закону України «Про іпотеку». Однак! Після уважного прочитання зазначеної цитати із звернення/ініціативи КЦС-ВС кидається в очі відсутність точного посилання на відповідні пункти рішень Європейського Суду, а так само досить вільний переклад або трактування порівнянних за змістом пунктів 33 і 35 (в моєму розумінні), рішення Суду в справі сутяжників проти Росії (Sutyazhnik v. Russia) від 23 липня 2009 року. При цьому КЦС-ВС абсолютно випустив з уваги найголовніше - мотивувальну частину рішення в справі Сутяжників проти Росії. А саме: 32. Суд зазначив би наступний висновок, зроблений в справі Рябих (див. Раніше), в частині, що стосується даної справи The Court would refer to its finding in the case of Ryabykh (cited above) where it held as follows, in so far as relevant to the instant case (Суд буде посилатися на його висновок у справі Рябих (процитовано вище), де він дотримується такого змісту, якщо це має відношення до цій справі): "51. ... Один з фундаментальних аспектів верховенства права - принцип правової визначеності, який означає, серед іншого, що набрало законної сили рішення суду не повинно бути поставлене під сумнів ... 52. Правова визначеність передбачає повагу принципу res judicata ..., тобто принципу вступили в законну силу рішень. Даний принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права домагатися скасування остаточного і вступило в законну силу рішення просто з метою перегляду справи і винесення нового рішення у справі ... 56. ... Право сторони на судовий розгляд було б ... ілюзорним, якби правова система Високої Договірної Сторони дозволяла скасувати вищим судом, яке вступило в законну силу і обов'язкове для виконання судове рішення, за протестом посадової особи." 33. Однак, Суд підкреслює, що в постанові у справі Рябих він зробив важливе застереження, і, принаймні потенційно, прийняв той факт, що перегляд справ в наглядовій інстанції може бути виправданий в певних обставинах. Суд сказав (див. S: 52 ibid): "...Перегляд не може розглядатися як прихована процедура оскарження, також як наявність двох думок щодо предмета спору не є підставою для перегляду справи. Відступ від цього принципу може бути виправдано тільки при істотних і вимушених обставинах.» 34. У постанові по справі Кот проти Росії (no. 20887/03, S: 29, від 18 січня 2007), Суд розвинув цей підхід, заявивши наступне: "В цивільному процесі сторони неминуче мають суперечливі думки щодо застосування матеріального права ... Суд зазначає, що до передачі справи в наглядову інстанцію вимоги заявників були розглянуті ... першої та апеляційної інстанціями. Не стверджувалося, що суди діяли за межами своєї компетенції або що були допущені істотні недоліки при розгляді справ. Той факт, що Президія не погодилась з оцінкою, зробленою судами першої та касаційної інстанцій, по своїй суті, не був винятковою обставиною, що допускає скасування який набрав законну силу і обов'язкового для виконання судового рішення і поновлення провадження по справі по скарзі заявника ". 35. Таким чином, Суд приймає, що при певних обставинах можливо відступ від правової визначеності з метою виправлення << істотних недоліків >> або << судової помилки >>. Однак, дані поняття не мають точного визначення. Суду доводиться вирішувати в кожній справі, наскільки було допустимо відступ від принципу правової визначеності (див., В контексті кримінальних справ, рішення у справі Радічковa проти. Росії, no. 65582/01, S: 44, від 24 травня 2007; в контексті цивільних справ, см. постанови у справах Проценко проти Росії, no. 13151/04, S: S: 31 et seq., від 31 липня 2008; і Тишкевич проти Росії, no. 2202/05, S: S: 25-26, від 4 грудня 2008). 36. .......... 37. .......... 38. Таким чином, Суд вважає, що рішення від 17 червня 1999 року, залишене в силі постановою від 18 жовтня 1999 року, було законним. Наслідки рішення від 17 червня 1999 р. дуже обмежені: це стосувалося тільки сторін у справі, і не суперечило іншому судовому рішенню. Суд приймає той факт, що як принцип, правила юрисдикції слід дотримуватися. Однак, при певних обставинах сьогодення справи Суд не знаходить нагальної соціальної необхідності, яка могла б виправдати відступ від принципу правової визначеності. Рішення було скасовано швидше заради правового пуризму, ніж для того, щоб виправити важливу судову помилку. 39. Зрештою, при даних обставинах справи скасування рішення від 17 червня 1999 року, залишеного в силі 18 жовтня 1999 року, була непропорційною мірою, і повага принципу правової визначеності повинна була переважати. Отже, було допущено порушення статті 6 S: 1 Конвенції.» Слід особливо звернути увагу на те, що КЦС-ВС виступає проти правового пуризму, виправдовуючи цим можливість відступу від принципу правової визначеності. У той час як ЄСПЛ навпаки стверджує, що застосування правового пуризму як раз неприйнятно з метою, щоб обійти-ухилитися від обов'язковості застосування принципу правової визначеності. Що до принципу ПРАВОВОЇ ВИЗНАЧЕНОСТІ. Правова визначеність є універсальним правовим початком, дія якого поширюється на такі важливі сфери правовідносин між державою та особою, як реалізація і забезпечення прав і свобод людини і громадянина, встановлення юридичної відповідальності, підстав та порядку притягнення до неї, неприпустимість дій і бездіяльності, спрямованих на необґрунтоване обмеження прав і свобод людини. У справі «Гешм і Герруп проти Сполученого Королівства» (рішення від 25 листопада 1999) Європейський Суд з прав людини вказав, що однією з вимог, яка випливає з словосполучення «встановлений законом", є передбачуваність. Принцип правової визначеності є одним з істотних елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. «Рішення справу), згідно з яким остаточне рішення суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ( «що вирішено - вирішено і не повинен переглядатися до нескінченності»). У Рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп / 2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права: «Одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки »(абзац третій підпункту 3.1 п. 3 мотивувальної частини). Цим Конституційний Суд України наголосив, що правової визначеності відповідає встановлення обмежень основних прав людини і громадянина лише за умови забезпечення зрозумілих і передбачуваних для особи наслідків застосування правових норм. З вищевикладеного випливає, що саме звернення/ініціатива КЦС-ВС і порушує принцип правової визначеності і не має відношення до відмови від правового пуризму. 4. Ну і нарешті. Якщо права юридичних осіб були порушені судами, то ніхто не заважав цим юридичним особам / банкам оскаржити ці рішення у відповідність з нормами процесуального права, у встановлені законом терміни. Якщо це не було зроблено, то позичальник за це не відповідає. І нікому не дозволено під будь-яким приводом обходити обов'язковість ст. 257 ЦКУ та рішення ЄСПЛ. "...рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії" у відповідності до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" має бути застосовано при розгляді справ як джерело права. У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення; боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю; будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду." Причому особливо потрібно звернути увагу на формулювання «право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду». Розглядається звернення / ініціатива Касаційного Цивільного Суду в складі Верховного Суду пропонує порушити і цю імперативну норму Міжнародного права (рішення ЄСПЛ є джерелом права для національних судів, в тому числі і судів України), не кажучи вже про національний, ст. 257 ЦКУ. Виходячи з КОЛОСАЛЬНОЇ важливості проблеми, прошу, при розгляд зазначеної звернення/ініціативи КЦС-ВС, передати до розгляду це моє звернення суддям КЦС-ВС та Великої палати Верховного Суду України, зачитати під час розгляду і врахувати його. Я, пересічний громадянин України, прошу не допустити руйнування фундаменту правосуддя, коли будь-яку норму закону можна буде під надуманим приводом оголосити правовим Пуризм і відмовити в застосування на догоду кому-небудь або чого-небудь та на підставі цього переглянути прийняте законне рішення суду, яке вступило в силу. Прошу повідомити мені про те, чи було розглянуто моє звернення Верховним Судом за вказаними вище адресами. З повагою Предлагаю, уважаемые коллеги, дать оценку обращению и всей проблеме в целом.

Коллеги, на ваш взгляд, это... (не могу найти адекват погонялы ) является ли ПРЯМЫМ ПОВОДОМ для обращения в ЕСПЧ?

Вот мне интересно, если есть норма, действующая, закона, а суд проигнорировал ее, решение правосудно? Это первое. Второе: закон императивно установил обязательность оценки в решение суда. Тогда каким боком к вступившему в силу решению лепится " Разом з тим відповідно до статей 19, 57 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження під час здійснення виконавчого провадження не позбавлені можливості заявляти клопотання про визначення вартості майна, тобто визначення іншої ціни предмета іпотеки, ніж буде зазначена в резолютивній частині рішення суду, якщо наприклад, така вартість майна змінилася."? (допустим цена не менялась) Господин/жа juri_rv, а выконавче провадження что, не является завершающей стадией все того же решения? НУ И НАКОНЕЦ !!! А кто дал право ВС устанавливать (де факто) необязательность ИСПОЛНЕНИЯ ЗАКОНА СУДАМИ?

А в чем суть рассмотрения? И к west11: в связи с чем Вы акцентировали внимание на 3-ем абзаце первого пункта распоряжения №352? Спасибо.

А Вы поищите: может есть уже решение по таким же обстоятельствам.

1. Суд может принимать дело к рассмотрению только после того, как были исчерпаны все внутренние средства правовой защиты, как это предусмотрено общепризнанными нормами международного права, и в течение шести месяцев с даты вынесения национальными органами окончательного решения по делу. 2. Суд не принимает к рассмотрению никакую индивидуальную жалобу, поданную в соответствии со статьей 34, если она: … является по существу аналогичной той, которая уже была рассмотрена Судом, или уже является предметом другой процедуры международного разбирательства или урегулирования, и если она не содержит новых относящихся к делу фактов. 3. Суд объявляет неприемлемой любую индивидуальную жалобу, поданную в соответствии со статьей 34, если сочтет ее несовместимой с положениями настоящей Конвенции или Протоколов к ней, явно необоснованной или злоупотреблением правом подачи жалобы. Посмотрите на свою жалобу с этих позиций.

БАБАЙКА, КОНЧАЙТЕ ЗВИЗДЕТЬ (уже просто смотреть тошнит) Вы, наверное, прежде чем разразиться своей писаниной на счет "прав" детально консультируетесь с определенными ублюдками из ВСУ. Подход у вас поразительно напоминает ёйний. Я имею ввиду следующее: для них главное в определенного характера делах не установить законность и правомерность применения закона, а найти какую-то не совсем абсурдную схему обойти закон. Бабайка, Закон охраняет и гарантирует права, а значит само нарушение Закона есть нарушением права. Ибо права неотделимы от закона и нарушение закона в любом виде нарушает целостность и устойчивость конструкции. У нас ЭТО происходит сейчас. Попробуйте, если в состоянии (без консультаций :-))) проанализировать к чему привело нарушение закона, повлекшего нарушение прав заемщиков в 2006-2007 годах. Или Вы думаете курс 26, - 50% банков (хотя туда им и дорога - главное что б деньги вернули), нарушение прав детей, 200-ти миллиардный офшорный "отток", создание фонда гарантирования, да то же постановление 483 НБУ и п. 11 пленума №5 ВССУ, ВСУшные махинации со сроками исковой давности (ст. 266 ГКУ) и так далее, и так далее, и так далее - не оттуда произрастают?. А это, дорогуша, жизнь миллионов людей. Да, кстати, я Вас спрашивал, а как быть с классификацией нарушений ПДД на пустынных перекрестках (чьи права нарушаются). Помните? Вы мне ахинею накалякали. Помните? Так что, если у Вас возникнет желание "полялякать" на счет уважения, к Вам, то Вы уж оглянитесь на все. Ок?

Уважаемый west11, " Сам по себе Закон в Украине не может защищать (пока, к сожалению), потому что в извращенной судебной системе право на использования Закона имеет не тот, для кого Закон создавался, а кучка гавн...дов,и эти гавн...ды, вместо того, чтобы стоять на страже соблюдения Закона, устроили аукцион - кто больше заплатит за "правильное" применение Закона ! Тут уже не цинизм, а преступление ! " - ИСКЛЮЧИТЕЛЬНО ТОЧНО И ЁМКО. Но дело в том, что среди нас нимало babaika's. А это есть - БЕДА... Увы.

babaika, пословицу о божьей росе знаете? Так вот, это о Вас. А что касается моей позиции и умения ее отстаивать, то уважая Ваше стремление учиться (Вы как то писали об этом), осваивайте: справа за № 6-405цс15, ВСУ. Активный участн

Спасибо. Тогда завязываю. С Новым Годом. Всего самого желанного.