AntiBank

В іншому випадку боржник та кредитор отримують можливість для зловживань відносно майнового поручителя шляхом збільшення його обов'язків без його відома до розміру, за якого майновий поручитель вже не зможе погасити борг та буде змушений віддати заставне майно. Саме для недопущення таких зловживань та захисту прав поручителя та майнового поручителя і передбачені в Цивільному кодексі України положення статті 559 __________________________ Иногда хороший выход, чтобы вывести поручителя из-под удара.

Справа №2-5569/10/04 РІШЕННЯ Іменем України (заочне) 21 вересня 2010 року Київський районний суд м.Харкова у складі: головуючого - судді Донець О.В. при секретарі Муленко К.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» в особі Харківської філії ЗАТ «ПКМБ» про усунення перешкод в користуванні майном та припинення дії іпотечного договору, ВСТАНОВИВ : Позивач звернувся з позовними вимогами про припинення дії іпотечного договору № 6780860 від 21 серпня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк», посвідченого приватним нотаріусом Харківського районного нотарільного округу Клопотовим С.Д. за р. № 3971, та зняття заборони відчуження об'єкту - житлового будинку літ. Е- 2, реєстраційний номер 22008528, загальною площею 417,1 кв.м., житловою площею 101,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстровий номер обтяження 7785307, контрольна сума 279Г77БВ2А, та земельної ділянки, цільове призначення якої: обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1000 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1, реєстровий номер обтяження 7785322, контрольна сума ЕГБАВ43018. В обґрунтування позову посилається на те, що 21 серпня 2008 року між ним та ЗАТ «ПУМБ» укладений договір іпотеки № 6780860, згідно якого іпотекою забезпечувались забовязаня ОСОБА_2 перед ЗАТ «ПУМБ» по кредитному договору № 6752702 від 21.08.2008 року, згідно якого вона отримала кредитні кошти для використання на споживчі цілі у розмірі 200 000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,99 на рік з кінцевим терміном повернення 21 серпня 2028 року. Предметом іпотеки згідно п.1.2.1.1 зазначеного договору є житловій будинок літ. «Е-2», реєстраційний номер 22008528, загальною площею 417,1 кв.м., житловою площею 101,3 кв.м, розташований по АДРЕСА_1, та земельна ділянка площею 0,1000 га, цільовим призначенням якої є обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за тій же адресою що и житловий будинок. При укладенні Договору іпотеки він виступав як майновий поручитель ОСОБА_4 та виходив з того, що курс гривні відносно долара США буде стабільний і за таких обставин був впевнений що ОСОБА_2 належним чином буде виконувати свої забовязання по кредитному договору. В іншому випадку ніколи б не надав згоди на укладення вищезазначених договорів, та не надав своє майно в забезпечення по Кредитним договорам та не став би його майновим поручителем. Крім того, відповідачем без його згоди були внесені істотні зміни в кредитний договір майновим поручителем виконання якого він був. Тому вважає договір поруки недійсним з моменту підписання його відповідачем ОСОБА_2 та ПАТ «ПУМБ», і як наслідок цього, недійсним є також договір іпотеки, який мав забезпечувати виконання зобовязань по договорам поруки та кредиту. Вважає, що відповідачі порушили приписи чинного законодавства та умови іпотечного договору, змінивши підписанням додаткової угоди № 7486723 графік погашення кредиту, що значно вплинули на розмір основного забовязаня. Так згідно з розрахунками забовязань ОСОБА_2 за кредитним договором № 6752702 від 21 серпня 2008 року розмір її забовязань склав 261360 доларів США та 53 цента США. Відповідно до разрахунку за додатковою угодою № 7486723 від 16 березня 2009 року розмір її забовязань склав 267635 доларів США та 73 цента США. Такім чином розмір забовязань відповідача ОСОБА_2 збільшився на 6005 США, отже і його забовязаня збільшились без його згоди. Також з моменту укладання договорів істотно змінився курс гривні відносно долара США, що пов'язано з об'єктивними причинами змінення ситуації на валютному ринку. Подальше виконання договорів іпотеки в умовах падіння курсу гривні відносно долара США призведе до явного порушення відношення майнових інтересів сторін та позбавляє його того, на що він розраховував при укладенні договору - на виконання обов'язків по кредитним договорам, які значно перевищують розмір видатків, на які було розраховано під час укладення договору. Тому просить припинити договір іпотеки та зняти заборони щодо відчуження нерухомого майна а саме: житловій будинок літ Е-2, реєстраційний номер 22008528, загальною площею 417,1 кв.м., житловою площею 101,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку за цією ж адресою, з внесенням до державного реєстру іпотек відомостей про виключення запису з реєстру щодо зазначених нерухомих об'єктів. Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явилась, будучи належним чином оповіщеною про день та час розгляду справи. Подала заяву про розгляд справи за її відсутності та винесення рішення на розсуд суду. Представник відповідача - Публічного акціонерного товариства ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» в особі Харківської філії ЗАТ «ПКМБ» в судове засідання не з’явився, будучи належним чином оповіщеним про день та час розгляду справи. Причини неявки суду не повідомив. Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України. Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, задовольняє позовні вимоги, вважаючи їх законними та обгрунтованими, виходячи з наступного. 21 серпня 2008 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» укладений договір іпотеки № 6780860. У відповідності до умов даного договору ОСОБА_1 передав в іпотеку банку належний йому житловій будинок літ. «Е-2», реєстраційний номер 22008528, загальною площею 417,1 кв.м., житловою площею 101,3 кв.м, розташований по АДРЕСА_1, та земельну ділянку площею 0,1000 га, за цією ж адресою, в якості забезпечення забовязаня ОСОБА_2 перед ЗАТ «ПУМБ» по кредитному договору № 6752702 від 21.08.2008 року, згідно якого вона отримала кредитні кошти в розмірі 200 000 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,99 на рік з кінцевим терміном повернення 21 серпня 2028 року. Відповідно до ч.1 ст.583 ЦК України заставодавцем може бути боржник або третя особа (майновий поручитель). Відповідно до абз.6 ч.1 ст. 1 Закону України «Про іпотеку» майновим поручителем є особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника. Оскільки позивачем ОСОБА_1 передано з іпотеку банку належне йому на праві власності нерухоме майно в забезпечення виконання зобов'язань іншої особи - боржника, то позивач є майновим поручителем ОСОБА_2 Згідно з ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором, або не випливає із суті змішаного договору. Оскільки, договір іпотеки, укладений між позивачем і Банком, містить елементи різних договорів, то є змішаним договором, а тому, для регулювання правовідносин, які виникли на підставі Договору майнової поруки, повинні застосовуватися не тільки норми цивільного законодавства які встановлюють умови іпотеки, але й норми ст. ст. 553 - 559 ЦК України, які визначають порядок укладення та припинення договору поруки. За своїм змістом правовідносини, що виникають на підставі договору поруки та на підставі майнової поруки відрізняються лише однією істотною умовою, а саме: обсягом відповідальності. Якщо поручитель відповідає всім своїм майном, то майновий поручитель відповідає лише заставленим майном. Але і поручитель і майновий поручитель має право вчиняти дії по погашенню боргу для недопущення звернення стягнення на своє майно. І саме розмір цього погашення, відповідно до змісту правовідносин поруки та майнової поруки, положень закону, повинен бути погоджений з поручителем. В іншому випадку боржник та кредитор отримують можливість для зловживань відносно майнового поручителя шляхом збільшення його обов'язків без його відома до розміру, за якого майновий поручитель вже не зможе погасити борг та буде змушений віддати заставне майно. Саме для недопущення таких зловживань та захисту прав поручителя та майнового поручителя і передбачені в Цивільному кодексі України положення статті 559 Відповідно до ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Згідно ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання умов договору можлива лише за взаємною згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. В свою чергу, у відповідності до пункту 5.10 іпотечного договору всі додатки, зміни та доповнення до цього договору мають бути вчинені в письмовій формі та підписані належним чином уповноваженими на те представниками сторін, що в свою чергу, вказує на те, що такі зміни повинні здійснюватися за взаємною згодою сторін, що цілком відповідає приписам ч.1 ст.651 ЦК України. Відповідачі, порушили приписи чинного законодавства та умови іпотечного договору, підвищили розмір частини кредиту, що підлягає поверненню у відповідний термін, без згоди на те поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності позивача, як майнового поручителя, що суперечить положенням ч. 1 ст. 651 ЦК України. Частина 2 ст. 651 ЦК України вказує як на одну з підстав для розірвання договору в судовому порядку на вимогу однієї із сторін істотне порушення умов договору іншою стороною. При цьому, істотним порушенням слід зважати таке порушення стороною договору, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. З моменту укладання сторонами договорів істотно змінився курс гривні відносно долара США, що порушує відношення майнових інтересів сторін та позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладенні договору - на виконання обов'язків по кредитним договорам, які значно перевищують розмір видатків, на які було розраховано під час укладення договору. В результаті припинення договору іпотеки припиняються зобов'язання на майбутнє, наслідком чого є внесення до Державного реєстру іпотек відомостей про виключення запису щодо предмету іпотеки та зняття заборони на відчуження нерухомого майна. Таким чином, позовні вимоги є законними та обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10,11,60,212-215,224-226 ЦПК України, ст. ст. 228, 553-559, 651 Цивільного кодексу України, суд - ВИРІШИВ : Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити. Припинити дію іпотечного договору № 6780860 від 21 серпня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк», посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотарільного округу Клопотовим С.Д. за р. № 3971. Зняти заборону відчуження об'єкту - житлового будинку літ. Е- 2, реєстраційний номер 22008528, загальною площею 417,1 кв.м., житловою площею 101,3 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстровий номер обтяження 7785307, контрольна сума 279Г77БВ2А, та земельну ділянку, цільове призначення якої: обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,1000 га, яка розташована за адресою АДРЕСА_1, реєстровий номер обтяження 7785322, контрольна сума ЕГБАВ43018. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії. Суддя http://reyestr.court.gov.ua/Review/11577378

Очень плотно занимаюсь этим вопросом сейчас. Если вы не желаете дальше (с Нового года) быть единщиком, то Вам достаточно просто не писать заявление на упрощенную систему налогообложения. Т.е. Вам не нужно заполнять до 15 декабря вот это заявление : Додаток 1 до Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 29 жовтня 1999 року № 599 (у редакції наказу Державної податкової адміністрації України від 28 грудня 2001 року № 521) http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=z0752-99 И Вы автоматически перейдете на общую систему. НО...: 6. Після закінчення терміну дії Свідоцтва воно підлягає поверненню разом з усіма Довідками в 5-денний термін до органу державної податкової служби, який їх видав. А Свидетельство выдается на год. Поэтому Вам по-любому надо его возвращать в налоговую. Т.к. его действие уже закончится. А продлевается оно по Вашему заявлению. Но раз Вы его не писали, значит, ДОбро пожалловать на общую систему. Все, что написано мною действует сейчас. Как будет с Нового года никто не знает. Надо ждать Налоговый Кодекс. Там ждет капец всех МП, ЧП. На данный момент Вам надо сдавать только ЗВИТ (Додаток 3 до Порядку видачі Свідоцтва про сплату єдиного податку, затвердженого наказом ДПА України від 29.10. 99 р № 599 (у редакції наказу ДПА України від 28.12. 2001 р. № 521) ) в налоговую раз в квартал и вести журнал облику доходов. А как будет с Нового года будет известно с Нового года. Но жить станет веселее, по словам азарова. Сейчас все в воздухе. Почитайте проект налогового кодекса и Вы сами поймете, какой там беспредел. Думаю , по отчетам будет все намного чаще и намного больше :angry:

А что Вас смутило? Ведь именно в такой последовательности Вы все подавали. Если встречный иск банка по взысканию задолженности пусть даже косвенно касается договора ипотеки, и тем более если касается взыскания задолженности за счет ипотеки, тогда это вполне естественно такое объединение в одно производство (ипотека с взысканием). Но, что первично? Так это именно кредитный договор, т.к. именно из-за него, надлежащего или ненадлежащего исполнения возникает ипотечное обязательство и обязательство возмещения (Т.е. тут я согласен, что кредитный должен быть первым). Если встречка банка была именно от оспаривания кредитного договора, то пока оспаривается кредитный договор, никто ничего взыскать не может (это по логике и в нормальной правовой стране). У меня был момент подачи банком отдельного иска на взыскание. Это когда был суд по кредитному и ипотечному договорам. Ну судья четко определил, что пока не решится вопрос с кредитным договором, договором ипотеки решаться вопрос с взысканием не может. Главное везде дополнить оспариваемость суммы долга. Пока идет спор о долге, разве может идти какое-то взыскание? Пропишите этот спор по долгу в каждом иске, дополните его. Если переживаете за сроки, подайте еще один, но по другим основаниям и/или от другого лица и там укажите свое несогласие с суммой долга.

Не понимаю, в чем ненормативка? Здесь я не согласен. ЗУ про фин послуги четко устанавливает регуляторов, которые регулируют тот или иной рынок фин. услуг. Стаття 21. Органи, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг 1. Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо ринку банківських послуг - Національним банком України; щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів - Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку; щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Я понимаю так: щодо ринку банківських послуг - этот рынок касается банков и только их - их регулятор НБУ, т.е. именно этот рынок касается нас с ними. Это регулирование и заключается в издании постанов, приказов, инструкций и прочих НПА. Именно эти НПА и касаются нас и банков. щодо інших ринків фінансових послуг - это и есть этот самый уполномоченный орган (Уповноважений орган - спеціальний уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. ) Т.е. представитель КМУ. Этот рынок нас не касается, т.к. он не является рынком банковских услуг. Этот регулятор выносит свои НПА, но эти НПА касаются ТОЛЬКО регулируемых фин. установ (их деятельности) Думаю, доказывать , что банки заемщикам предоставили именно банковскую услугу (а никакую-то другую) нет необходимости. Что касается, что якобы на кредитование выдает лицензию именно этот уполномоченный орган... Это не так. Еще раз подчеркиваю, уполномоченный орган никаким боком не относится к банкам (значит и к нам), ни тем более, чтобы выдавать им какие-то (в том числе и на кредитование) лицензии. В этом реестре http://reestr.dfp.gov.ua/pls/dfp/f?p=105:1001:96234017353525 даже нет таких фин. установ как банки. Этот уполномоченный орган выдает лицензии только Ломбардам, страховым компаниям, кредитныя обществам, финансовым компаниям, страховым компаниям, негосударственным пенсионным фондам и всякой разной шелупени (кстати выдает и инд. лицензии). Но ни одного банка это не касается. Т.к. ЭТОТ ОРГАН НЕ РЕГУЛИРУЕТ деятельность банков, их регулирует ТОЛЬКО НБУ, соответственно, все лицензирование, регламентирование любой деятельности банков, может осуществлять только НБУ в виде лицензий, приказов, постанов, инструкций и т.д. А что касается Вашей цитаты: "Еще. Уполномоченного органа назначает КМУ. Где эта постанова? Там банки отсечены от ДФП? Где постанова КМУ, что уполномоченным органом в сфере других финуслуг для банков назначен Нацбанк? Если есть постанова КМУ про НБУ, то все сходится. Тогда НБУ имел право писать 168 постанову про надання (а не про розмищення)" Уполномоченный орган назначает КМУ- это верно. НО.... Читаем Переходное положение ЗУ про фин. услуги: Розділ VIII ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ 1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування. 2. Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців підготувати та подати на розгляд Президенту України проект Положення про спеціальний уповноважений орган виконавчої влади з питань регулювання ринків фінансових послуг. ВСЕ... Какие Вам нужны постановы. Надо подготовить ПОЛОЖЕНИЕ. Вот оно (я ссылку давал)... http://www.dfp.gov.ua/844.html Она более поздняя, т.е. 2010 года, но все же, думаю, есть и более раняя, просто она потеряла свою силу. Это и есть Положение Да, там банки отсечены хотя бы даже потому что Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, создают именно этот уполномоченный орган, который занимается только в пределах інших ринків фінансових послуг , т.е никак не банковского рынка и , соответственно, не банков. А НБУ имел право и должен был писать эту самую 168 Постанову, только потому, что на него возложена функция РЕГУЛЯТОРА БАНКОВСКОГО РЫНКА (или рынка банковских услуг) именно НБУ и уполномочен такое издавать, никак не уполномоченный орган. Потому что в этом законе четко разделена сфера регуляторной политики. Каждый отвечает за свой курятник. НБУ - отвечает за банки Уполномоченный орган- за ломбарды, кредитные общества, и пр.... И соответственно, каждый пишет СВОИ НПА. Вот, например, что пишет уполномоченный орган о защите прав потребителей (там нет и слова про банковские услуги, скорее, наоборот) http://www.dfp.gov.ua/1159.html В споре рождается истина...

Так а я очем. В этом законе установлено, что регулирует банковскую деятельность именно НБУ, а все остальные фин. установы ( інши ринкі фінансових послуг) этот самый комитет (уполномоченый орган). Поэтому, что этот уполномоченный орган там устанавливает, касается только інших ринків фінансових послуг , но не банков и не банковского рынка услуг. И 168 ПОстанову должен писать именно НБУ (что ими и сделано), потому что именно он (НБУ) регулирует банковский рынок, ведь эта постанова относится исключительно к банкам. Уполномоченный орган зинимается только Ломбардами, кредитными союзами, и другими конторами, но никак не банками. Все документы, которые выдает уполномоченный орган касается только этих установ (но не банков). Так что мало чем этот закон поможет, разве, что в общих определениях, что банки это фин. установы и их деятельность попадает под ЗУ о ЗПП.

Согласно ЗУ Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг 1) фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, .... Т.е. тут мы определили, что Банки -это тоже фин. установы, значит на них этот закон очень даже распространяется. Стаття 4. Фінансові послуги 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; Здесь мы определили, что кредитование входит в значение фин. услуги. Стаття 5. Право на здійснення операцій з надання фінансових послуг 1. Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності (далі - суб'єкти підприємницької діяльності). 2. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. 3. Надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів має право на підставі відповідної ліцензії лише кредитна установа. Здесь мы определили, что банки предоставляют фин. послуги и определенные ограничения по этим услугам устанваливаются законами, и НПА уполномоченного органа (гос. орган по рег.фин услуг.) Стаття 7. Умови початку діяльності 1. Особа набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру фінансових установ. 2. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. Здесь мы определили, что она должна быть зарегистрирована в реестре, т.е. это условия для начала деятельности. И может осуществляться только после определенного лицензирования, если согласно закону это лицензирование необходимо. Т.е. без лицензий нельзя. Стаття 21. Органи, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг 1. Державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо ринку банківських послуг - Національним банком України; щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів - Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку; щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. А здесь мы определили, что деятельность банков регламентируется НБУ в части гос. рег. фин. услуг., Т.е. получается что вот эта http://www.dfp.gov.ua/844.html Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України совсем не катит и не уполномочена для контроля банков, соответственно, они и не уполномочены штрафовать банки и вообще никаким боком их беспредела не касаются, соответственно Розділ V ОРГАНІЗАЦІЯ, ПОВНОВАЖЕННЯ І ПОРЯДОК ДІЯЛЬНОСТІ СПЕЦІАЛЬНО УПОВНОВАЖЕНОГО ОРГАНУ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ У СФЕРІ РЕГУЛЮВАННЯ РИНКІВ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ Тоже не касается банков, т.к. этот орган ведет контроль щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Т.е. и раздел лицензирование Розділ VI ЛІЦЕНЗУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ФІНАНСОВИХ УСТАНОВ Стаття 34. Обов'язковість ліцензування 1. Уповноважений орган у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: В общем все ведет к тому что полный контроль за деятельностью банков осуществляет только НБУ, а этот самый уполномоченный орган сюда не катит. А НБУ вряд ли будет штрафовать свои же банки. Т.е. этот закон полезен только если НБУ пересмтрит свое отношение к заемщикам, а уполномоченный орган (Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України (Держфінпослуг) ) и лично ВОЛГА Василь Олександрович никаким боком сюда не относятся. Могут только советом помочь. Т.е. этот закон может помочь только в части общих определений . Банков даже нет в реестре фин. установ. Т.е. вывод: Банки -это фин. установа однозначно, она должна иметь лицензию на свою деятельность и только с ней может работать. Она должна быть зарегестрирована. Но.... уполномоченный орган по вопросам гос. рег.фин. услуг к ним не относится, только НБУ (ст. 21). Соответственно, наказывать банки за нарушение этого закона может тоже только НБУ.

После того, как Вы зацитировали, что кто-то там РАХУЄ, то это меня возмутило, у нас обычно вважають, хотя я сам русскоязычный и живу в Донбассе. Но, блин, в документе "шось там рахуваты", то это уже капець по-полной (разве что какие-то цифры). Называется, Донбасс порожняк не гонит. Да не сочтите это флудом.

Слушайте, ничего не бойтесь (Ваша подруга). Адвоката не имеют право не допустить. Если адвоката недопустят, то это только физически. Иначе можно объяснить , что слабый адвокат.А в остальном.... Не поверю, что не допустили, разве, что выносили его на руках или на носилках.... ОСНОВАНИЯ: ІМЕНЕМ УКРАЇНИ РІШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ у справі за конституційним зверненням громадянина Голованя Ігоря Володимировича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України (справа про право на правову допомогу) м. К и їв Справа № 1-23/2009 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 Конституційний Суд України у складі суддів: Бринцева Василя Дмитровича – головуючого, Бауліна Юрія Васильовича, Вдовіченка Сергія Леонідовича, Головіна Анатолія Сергійовича, Джуня В’ячеслава Васильовича, Дідківського Анатолія Олександровича, Домбровського Івана Петровича, Кампа Володимира Михайловича, Колоса Михайла Івановича, Лилака Дмитра Дмитровича, Маркуш Марії Андріївни, Мачужак Ярослави Василівни – доповідача, Нікітіна Юрія Івановича, Овчаренка В’ячеслава Андрійовича, Стецюка Петра Богдановича, Ткачука Павла Миколайовича, Шишкіна Віктора Івановича, за участю суб’єкта права на конституційне звернення Голованя Ігоря Володимировича, представника суб’єкта права на конституційне звернення Никифорова Олександра Валерійовича, Постійного представника Верховної Ради України у Конституційному Суді України Селіванова Анатолія Олександровича, керівника Служби Секретаріату Президента України із забезпечення зв’язків з Конституційним Судом України та Центральною виборчою комісією Михеєнка Ростислава Михайловича, керівника Департаменту кримінального, адміністративного, цивільного права та пенітенціарних установ Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Галаєвського Юрія Васильовича, судді Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Гриціва Михайла Івановича, помічника першого заступника Голови Верховного Суду України Бортновської Зоряни Петрівни, начальника управління правового забезпечення Генеральної прокуратури України Бурдоля Євгена Павловича розглянув на пленарному засіданні справу про офіційне тлумачення положень статті 59 Конституції України. Приводом для розгляду справи відповідно до статей 42, 43 Закону України „Про Конституційний Суд України“ стало конституційне звернення громадянина Голованя Ігоря Володимировича. Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 94 Закону України „Про Конституційний Суд України“ є наявність неоднозначного застосування положень статті 59 Конституції України щодо права кожного на правову допомогу. Заслухавши суддю-доповідача Мачужак Я.В., пояснення Голованя І.В., Селіванова А.О., Михеєнка Р.М., Галаєвського Ю.В., Гриціва М.І., Бортновської З.П., Бурдоля Є.П. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України у с т а н о в и в: 1. Громадянин Головань І.В. звернувся до Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України „кожен має право на правову допомогу“ та частини другої цієї статті „для … надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура“. Необхідність в офіційному тлумаченні автор клопотання пояснює неоднозначністю розуміння і застосування зазначених положень Основного Закону України посадовими особами органів прокуратури, зокрема слідчими при проведенні допитів свідків у кримінальному процесі. Обґрунтовуючи ці твердження, суб’єкт права на конституційне звернення посилається на неоднакові процесуальні акти слідчих і прокурорів у конкретних кримінальних справах щодо можливості надання свідкам під час допиту правової допомоги адвокатом. У зв’язку з цим Головань І.В. у контексті положень статті 59 Конституції України просить роз’яснити, чи має громадянин право на правову допомогу адвоката під час допиту його як свідка або у разі виклику для надання пояснень до державних органів та чи є це право однією з конституційних гарантій, що надає громадянину можливість вільно обирати своїм представником або захисником у будь-яких державних органах адвоката – особу, яка має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю. Відмова посадових осіб слідчих органів проводити процесуальні дії зі свідком у присутності його адвоката та у наданні правової допомоги особі під час дачі пояснень в інших державних органах, на думку суб’єкта права на конституційне звернення, є обмеженням конституційного права на правову допомогу і може призвести до порушення прав людини і громадянина. 2. Свої позиції стосовно предмета конституційного звернення висловили Президент України, Голова Верховної Ради України, Голова Верховного Суду України, Генеральна прокуратура України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Міністерство юстиції України, Міністерство внутрішніх справ України, Служба безпеки України, Спілка адвокатів України, Харківська правозахисна група, науковці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Національного університету внутрішніх справ України, Національної академії прокуратури України, Одеської національної юридичної академії. 3. Вирішуючи порушені у конституційному зверненні питання, Конституційний Суд України виходить з такого. 3.1. Відповідно до Конституції України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави (частина друга статті 3). У розділі II Основного Закону України закріплено не лише основні права і свободи людини і громадянина, а й передбачено відповідні конституційно-правові гарантії їх дотримання та захисту, зокрема заборону скасування конституційних прав і свобод (частина друга статті 22), неможливість обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, крім обмежень певних прав і свобод в умовах воєнного або надзвичайного стану (стаття 64), забезпечення кожному судового захисту його прав і свобод, у тому числі гарантування звернення до суду безпосередньо на підставі Конституції України, та надання при цьому можливості використання будь-яких інших не заборонених законом засобів захисту своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань (частина третя статті 8, частини друга, п’ята статті 55). Важливу роль у забезпеченні реалізації, захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина в Україні як демократичній, правовій державі відведено праву особи на правову допомогу, закріпленому у статті 59 Конституції України. Це право є одним із конституційних, невід’ємних прав людини і має загальний характер. У контексті частини першої цієї статті „кожен має право на правову допомогу“ поняття „кожен“ охоплює всіх без винятку осіб — громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України. Здійснення права на правову допомогу засноване на дотриманні принципів рівності всіх перед законом та відсутності дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (стаття 21, частини перша, друга статті 24 Основного Закону України). Крім того, реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб’єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у Рішенні від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника. Зокрема, в абзаці п’ятому пункту 5 мотивувальної частини цього Рішення зазначено, що „закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис „кожен є вільним у виборі захисника своїх прав“ (частина перша статті 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин“. Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й, насамперед, спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. 3.2. Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз’яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб’єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. При цьому у передбачених законом випадках, зокрема для захисту прав і свобод дітей, неповнолітніх батьків та для захисту від обвинувачення, відповідні державні органи, їх посадові та службові особи під час здійснення своїх повноважень зобов’язані забезпечити надання зазначеним особам необхідної правової допомоги. Право на правову допомогу – це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб’єктами права. Конституційний Суд України зазначає, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов’язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов’язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги. Проте не всі галузеві закони України, зокрема процесуальні кодекси, містять приписи, спрямовані на реалізацію такого права, що може призвести до обмеження чи звуження змісту та обсягу права кожного на правову допомогу. Крім того, гарантування кожному права на правову допомогу є не тільки конституційно-правовим обов’язком держави, а й дотриманням взятих Україною міжнародно-правових зобов’язань відповідно до положень Загальної декларації прав людини 1948 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року тощо. 4. За змістом статті 64 Конституції України конституційне право кожного на правову допомогу у жодному випадку не може бути обмежено. Відповідно до Основного Закону України положення „кожен має право на правову допомогу“ (частина перша статті 59) є нормою прямої дії (частина третя статті 8), і навіть за умови, якщо це право не передбачене відповідними законами України чи іншими правовими актами, особа не може бути обмежена у його реалізації. Це стосується, зокрема, і права свідка на отримання правової допомоги під час допиту у кримінальному процесі та права особи у разі надання нею пояснень у державних органах. Згідно з Конституцією України особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом (частина перша статті 63). Конституційний Суд України відзначає, що кожній особі, зокрема свідку під час допиту в органах дізнання чи досудового слідства та особам при наданні пояснень у державних органах, має бути забезпечена реальна можливість отримувати правову допомогу для захисту від можливого порушення права не давати показань або пояснень щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, які можуть бути використані у кримінальному процесі для доведення обвинувачення зазначених осіб. Такий висновок підтверджує і практика Європейського суду з прав людини: у рішеннях „Яременко проти України“ від 12 червня 2008 року, „Луценко проти України“ від 18 грудня 2008 року та „Шабельник проти України“ від 19 лютого 2009 року суд визнав, що використання показань осіб, які вони давали як свідки без участі адвоката чи іншого фахівця у галузі права, для доведення вини у вчиненні злочину ними (свідками) або їх співучасниками є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 5. У частині першій статті 59 Конституції України не міститься обмежень стосовно кола суб’єктів надання правової допомоги та вимог щодо їх професійної підготовки, які мають визначатися в законах України, а у частині другій передбачено, що для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура. Відповідно до Закону України „Про адвокатуру“ адвокатура є добровільним професійним громадським об’єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземців, осіб без громадянства, юридичних осіб у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях (статті 1, 6). Системний аналіз статті 59 Конституції України, Закону України „Про адвокатуру“ дає підстави для висновку, що положення частини другої цієї статті „для ... надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура“ є однією з конституційних гарантій, яка надає свідку під час допиту в органах дізнання, досудового слідства чи особі у разі дачі пояснень в державних органах право вільно отримувати правову допомогу адвоката. У такий спосіб держава бере на себе обов’язок забезпечувати можливість надання кваліфікованої правової допомоги особам у правовідносинах з державними органами. Зазначене не виключає і права на отримання особою такої допомоги від інших суб’єктів, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень. Враховуючи наведене та керуючись положеннями статей 147, 150, 153 Конституції України, статтями 63, 65, 67, 69, 95 Закону України „Про Конституційний Суд України“, Конституційний Суд України в и р і ш и в: 1. Положення частини першої статті 59 Конституції України „кожен має право на правову допомогу“ треба розуміти як гарантовану державою можливість будь-якій особі незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримувати допомогу з юридичних питань в обсязі і формах, як вона того потребує. 2. Положення частини другої статті 59 Конституції України „для ... надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура“ в аспекті конституційного звернення треба розуміти так, що особа під час допиту її як свідка в органах дізнання, досудового слідства чи дачі пояснень у правовідносинах з цими та іншими державними органами має право на правову (юридичну) допомогу від обраної за власним бажанням особи в статусі адвоката, що не виключає можливості отримання такої допомоги від іншої особи, якщо законами України щодо цього не встановлено обмежень. 3. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене. Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у „Віснику Конституційного Суду України“ та в інших офіційних виданнях України. Это решение является НПА на территории Ураины, поэтому его можно можно также подложить в качестве аргумента и/или на нем обосновывать позиции для присутствия защитника..... Удачи.

Не понимаю, у Вас что нет родственников, друзей (покремезнее) , которые смогли бы просто встать чуть впереди? А на цитату: "...Поэтому хочу их предупредить, и банк, и этих коллекторов." Это правильно, пусть знают, что сопротивление будет, и только в этой части их нужно было предупреждать. Иначе их не остановит даже ребенок (у них нет такой инструкции, а взывать к их совести, увы, опыт подсказывает - бесполезно ). Пусть каждый (т.е. не только Вы) снимает все это действо на видео, причем открыто, чтобы они (рейдеры) это видели. На диктофон не очень расчитывайте, только на видео со звуком. Причем видео и открытое, чтобы они видели, и скрытое. И не пускайте их в дом. ТОлько решение суда на проникновение (санкцию прокурора сами знаете куда им надо расположить (свернув в трубочку) ) Стаття 30 КУ. Кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку. Если у Вас в доме спасать никого не нужно и это (банк и коллекторы) не служба спасения (101, 102, 103), у Вас ничего не горит, не взрывается, никто не взывает на помощь, террористы не оккупировали Ваше жилище с угрозой взорвать его..., тогда часть вторая Вас не касается. Остается только часть первая... А это "трубочка" и расположение ее в надлежащем месте (портмоне ) Еще раз удачи. Не верь, не бойся , не проси....

Вооружитесь видеокамерами (мобильниками с видеокамерой) и снимайте. А потом этот ролик с заявлением в прокуратуру и на Ютуб с комментариями. Пусть они Вас боятся.

А почему Вы так думаете? Дело в том, что я как то слышал, что они выжидают окончания процесса. Мол, чтобы не оказывать давления на судей. Они и не уполномочены их отводить. У них другие задачи. А уже после процесса ... Так что рано отчаиваться. Вы просто потом еще раз продублируйте, и еще раз. Только не с просьбой дать отвод, а что-то по-серьезнее. По-крайней мере, нервы им потрепаете. А может и на капусту расчехлятся. Так что я за то, чтобы писать и жаловаться на них во все инстанции. пусть даже покажется это бесполезным, на первый взгляд

Соглашусь с Антирейдом, мало ли кто, чего хочет или просит.... Но приведу Вам несколько ссылок: Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод зі змінами, внесеними Протоколом N 11 ( 994_536 ) Стаття 7 Ніякого покарання без закону 1. Нікого не може бути визнано винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення. 2. Ця стаття не є перешкодою для судового розгляду, а також для покарання будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, яка на час її вчинення становила кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями.

Справа № 2-3149 2010 рік РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2010 року Ворошиловський районний суд м.Донецька у складі: Головуючого - судді Бухтіярової І.О. при секретарі – Галич Л.В. з участю – представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Шульженко Д.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м.Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ВАТ «Акціонерно-комерційний банк Капітал» про визнання виконавчого напису нотаріуса не дійсним, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання виконавчого напису нотаріуса не дійсним, посилаючись на наступні обставини, з урахуванням уточнених позовних вимог: 05.03.2007 року між ТОВ «Шахтне спеціальне управління-21» і ВАТ «АКБ «Капітал» був укладений кредитний договір №12/2007, згідно якому банком був виданий ТОВ «ШСУ-21» кредит з оплатою 21% річних на строк до 04.03.2011 року. Додатковою угодою від 17.04.2008 року до кредитного договору №12/2007 процентну ставку було збільшено до 23% річних. Згідно з договором іпотеки від 16.04.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Фесик С.В. реєстровий номер 2426, ОСОБА_3 виступив майновим поручителем за ТОВ «ШСУ-21» і надав в іпотеку об'єкт нерухомості - підвальне приміщення, площею 310,6 кв.м, розташоване по вул.Челюскінців,49 у м. Донецьку і що належить позивачу на підставі рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 26.08.2005 року. 31.03.2009 року ВДВС Ворошиловського РУЮ м. Донецька було відкрито виконавче провадження по виконанню виконавчого напису №1676 від 17.03.2009 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконаний приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Морозовим В.І. 17.03.2009 року. 10.02.2010 року державним виконавцем ВДВС Ворошиловського РУЮ м. Донецька приміщення було описане і арештоване. 26.05.2010 року позивачу стало відомо, що 12.05.2010 року ВДВС Ворошиловського РУЮ м. Донецька відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню ще одного виконавчого напису № 2835 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконаний приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Морозовим В.І. від 27.04.2010 року. Вважає, що виконавчі написи про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконані приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Морозовим В.І. повинні бути визнані недійсними по наступних підставах. 1) що стосується виконавчого напису №1676 від 17.03.2009 року: Згідно п.282 розділу 32 Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом міністерства юстиції України від 03.03.2004 року №20/5 із змінами, «для стягнення грошових сум або витребування майна нотаріуси виконують виконавчі написи на документах, які встановлюють заборгованість». Відповідно до п.283 Інструкції «виконання виконавчого напису у разі порушення основного зобов'язання і (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після закінчення 30 днів з моменту отримання іпотекодателем і боржником, письмової вимоги про усунення порушень». Крім того, п.284 Інструкції, Перелік документів, по яких стягнення заборгованості проводиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою КМ України від 29.06.1999 року №1172, встановлюють, що нотаріус виконує виконавчий напис, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності перед стягувачем і встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Також, згідно п.286 Інструкції «при виконанні нотаріального напису нотаріус зобов'язаний перевірити чи обгрунтовано подані для стягнення документи, передбачені в Переліку документів №1172, по яких стягнення заборгованості проводиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». Вважає, що при виконанні виконавчого напису №1676 від 17.03.2009 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, приватний нотаріус Морозов В.І. порушив положення перерахованих пунктів Інструкції і Переліку №1172, оскільки виконав виконавчий напис по спірній заборгованості, оскільки з жовтня 2008 року банк налічує заборгованість по кредиту виходячи з процентної ставки 27 % річних, не дивлячись на те, що додаткова угода боржником, ТОВ «ШСУ-21» з банком не підписано. Відповідний лист банку №4/3075 від 24.10.2008 року, підтверджуюче, що додаткова угода до кредитного договору про збільшення процентної ставки до 27% річних підписано не було, додається. Також, і боржник і майновий поручитель не згодні з сумами прострочених відсотків, пені, штрафних санкцій, які нараховуються банком. Крім того, нотаріусом виконаний виконавчий напис в час, коли термін виконання зобов'язання не закінчився (термін виконання зобов'язань за кредитним договором закінчується 04.03.2011 року), що суперечить вимогам Переліку №1172. Також, нотаріус виконав виконавчий напис не переконавшися в отриманні боржником і іпотекодателем письмової вимоги від кредитора протягом лютого-березня 2009 року про усунення порушень, тобто про виконання зобов'язань за договором. 2) що стосується виконавчого напису №2835 від 27.04.2010 року, то вона також виконана по спірній заборгованості, під час дії кредитного договору, термін по якому ще не минув. Крім того, ухвалою апеляційного суду Донецької області від 05.12.2007 року рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 26.08.2005 року, яким за ОСОБА_3 було визнане право власності на приміщення площею 310,6 кв.м., розташоване в літ.А-3 по АДРЕСА_2, було скасовано і справу направлено на новий розгляд в суд першої інстанції. Ухвалою Ворошиловського районного суду м. Донецька від 16.01.2009 року заява ОСОБА_3 про визнання права власності на приміщення по АДРЕСА_2 було залишено без розгляду. Просить визнати виконавчі написи № 1676 від 17.03.2009 року, № 2835 від 27.04.2010 року про звернення стягнення на предмет іпотеки - підвальне приміщення площею 310,6 кв.м., розташоване в літ.А-3 по АДРЕСА_2 в м. Донецьку, виконану приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Морозовим В.І. недійсними. У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 підтримувала позовні вимоги, надала пояснення, аналогічні викладеним у позові. У судовому засіданні представник відповідача Шульженко Д.Ю., позов не визнав, суду пояснив, що 05 березня 2007 року між Банком і ТОВ «Шахтне спеціальне управління -21» укладений Кредитний Договір №12/2007, згідно якого Банк надав Позичальнику кредит в порядку та на умовах, визначених договором, а саме: кредит в сумі 500 000,00 грн. (п'ятьсот тисяч гривень 00 коп.) строком з 06 березня 2007 р. до 04 березня 2011 р. зі сплатою 21 % відсотків річних. Додатковими угодами від 17.04.2008 та від 20.10.2008 процентна ставка за договором була підвищена відповідно спочатку до 23% річних та 27% річних. Згідно з ч.І статті 199 Господарського Кодексу України, виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені загоном або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. Згідно із ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. Отже в якості забезпечення зобов'язань Позичальника по Кредитному договору ОСОБА_3 як майновий поручитель (особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи - боржника), надав в іпотеку Банку підвальне приміщення літ. А-3, що складає 38/100 ідеальної частки будівель за номером 49, що розташоване по вул. Челюскінців в м. Донецьку за Договором іпотеки від 16.04.2007 p., посвідченим приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованим в реєстрі за номером 2426. Відповідно до п.1.1. зазначеного договору основне зобов'язання - це зобов'язання Позичальника, що випливають з Кредитного договору №12/2007 від 05.03.2007 та з усіх додаткових угод до нього. Відповідно до п.п.1.1.2., 3.1. Договору іпотеки іпотекодавець гарантує, що в разі невиконання та/або неналежного виконання Основного зобов'язання, умов Кредитного та/або цього договору, Іпотекодержатель отримає право звернути стягнення на предмет іпотеки, реалізувати його та одержати задоволення своїх вимог в повному обсязі з вартості предмета іпотеки на свій розсуд переважно перед іншими кредиторами ОСОБА_7. Таким чином, підписанням договору іпотеки Позивач надав свою згоду на передачу в іпотеку Банку належного йому приміщення, а нотаріусом у той же день було посвідчено цей договір та накладено заборону відчуження цього приміщення. Відповідно до ст. 3 Закону «Про іпотеку», іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення. Аналогічна норма закріплена і в договорі, а саме відповідно до п. 7.1., 7.2. договору іпотеки право іпотеки виникає у Банка з моменту нотаріального посвідчення Договору іпотеки. У випадку невиконання чи неналежного виконання Позичальником основного зобов'язання а також у інших випадках, передбачених Договором або чинним законодавством, Банк має право задовольнити свої вимоги за рахунок Предмета іпотеки, в порядку передбаченому Договором та чинним законодавством. Крім того це право Банку також походить зі змісту ст. 33 Закону України «Про іпотеку», яка передбачає право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Внаслідок неналежного виконання основного зобов'язання з боку позичальника, банк надіслав до іпотекодавця та боржника письмові вимоги №3/182 від 22.01.2009 та №3/183 від 22.01.2009 про погашення основного зобов'язання та письмове повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання письмової вимоги. Відправлення зазначених вимог підтверджується описом вкладення до цінних листів. 17.03.2009 приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Морозовим В.І. вчинено виконавчий напис про звернення стягнення на підвальне приміщення літ. А-3, що складає 38/100 (тридцять вісім сотих) ідеальної частки будівель за номером 49 (сорок дев'ять), розташованих по вулиці Челюскінцев у місті Донецьку, загальною площею 310. 6 кв.м., що належить на праві власності ОСОБА_3, котрий народився 03.06.1954 року у м.Донецьку, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, мешканцю АДРЕСА_1, місце роботи - ТОВ «Шахтне спеціальне управління -21». Таким чином, посилання позивача на порушення вимог п.п. 282-286 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 p. N 20/5, та «Переліку, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 р. N1172, повністю безпідставні. Додаткова угода від 17.04.2010 щодо підвищення процентної ставки за кредитним договором до 27% річних всупереч поясненням позивача підписана з боку позичальника -«ШСУ-21» - директором Александровим В.Н., що підтверджується самою угодою (оригінал для огляду буде наданий у судовому засіданні). Твердження позивача, що він та ТОВ «ШСУ-21» не згодні із сумами прострочених зобов'язань за кредитним договором нічим не підкріплені. В свою чергу банк стверджує, що всі розрахунки здійснені вірно, що можна легко перевірити шляхом простого підрахунку із врахуванням існуючої методики та формул для визначення розміру коштів по відсотках за кредитом. Банк, подаючи заяву про вчинення виконавчого напису нотаріуса, надав нотаріусу усі необхідні документи, які підтверджують існування заборгованості та факт прострочення виконання зобов'язання (оригінали кредитного договору, договору іпотеки, довідка-розрахунок заборгованості в підтвердження прострочення виконання основного зобов'язання позичальником, листи-повідомлення про сплату боргу тощо). Також позивач посилається на той факт, що виконавчий напис нотаріуса вчинений до спливу закінчення строку дії кредитного договору (до спливу дати 04.03.2011), що, начебто, суперечить вимогам Переліку №1172. З таким твердженням не можна погодитися, оскільки поняття договір та зобов'язання не є тотожними поняттями. Адже договір може складатися не з одного, а з декількох погоджених сторонами зобов'язань із різними термінами спливу. Зокрема, відповідно до п.4.2. позичальник за кредитними договором зобов'язаний щомісячно перераховувати зі свого поточного рахунку платіжними дорученнями на рахунок банку відсотки за кредит не пізніше останнього робочого дня місяця. Саме це зобов'язання протягом тривалого періоду не виконував позичальник, внаслідок чого у позичальника виникла заборгованість за кредитом та відсотками у банку, а у банку - право звернути стягнення на предмет іпотеки. У п.1 зазначеного Переліку №1172 мова йде саме про прострочення зобов'язання, а не про сплив терміну дії договору як правочину. Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав. 05.03.2007 року між ТОВ «Шахтне спеціальне управління-21» і ВАТ «АКБ «Капітал» був укладений кредитний договір №12/2007, згідно якому банком був виданий ТОВ «ШСУ-21» кредит з оплатою 21% річних на строк до 04.03.2011 року. Додатковою угодою від 17.04.2008 року до кредитного договору №12/2007 процентну ставку було збільшено до 23% річних. Згідно з договором іпотеки від 16.04.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Фесік С.В. реєстровий номер 2426, ОСОБА_3 виступив майновим поручителем за ТОВ «ШСУ-21» і надав в іпотеку об'єкт нерухомості - підвальне приміщення, площею 310,6 кв.м, розташоване по вул.Челюскінців,49 у м. Донецьку і що належить позивачу на підставі рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 26.08.2005 року. 31.03.2009 року ВДВС Ворошиловського РУЮ м. Донецька було відкрито виконавче провадження по виконанню виконавчого напису №1676 від 17.03.2009 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконаний приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Морозовим В.І. 17.03.2009 року. 10.02.2010 року державним виконавцем ВДВС Ворошиловського РУЮ м. Донецька приміщення було описане і арештоване. 26.05.2010 року позивачу стало відомо, що 12.05.2010 року ВДВС Ворошиловського РУЮ м. Донецька відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню ще одного виконавчого напису № 2835 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконаний приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Морозовим В.І. від 27.04.2010 року. Суд вважає, що виконавчі написи про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконані приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Морозовим В.І. повинні бути визнані недійсними по наступних підставах. 1) що стосується виконавчого напису №1676 від 17.03.2009 року: Згідно п.282 розділу 32 Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом міністерства юстиції України від 03.03.2004 року №20/5 із змінами, «для стягнення грошових сум або витребування майна нотаріуси виконують виконавчі написи на документах, які встановлюють заборгованість». Відповідно до п.283 Інструкції «виконання виконавчого напису у разі порушення основного зобов'язання і (або) умов іпотечного договору здійснюється нотаріусом після закінчення 30 днів з моменту отримання іпотекодателем і боржником, письмової вимоги про усунення порушень». Крім того, п.284 Інструкції, Перелік документів, по яких стягнення заборгованості проводиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затверджений постановою КМ України від 29.06.1999 року №1172, встановлюють, що нотаріус виконує виконавчий напис, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності перед стягувачем і встановлюють прострочення виконання зобов'язання. Також, згідно п.286 Інструкції «при виконанні нотаріального напису нотаріус зобов'язаний перевірити чи обгрунтовано подані для стягнення документи, передбачені в Переліку документів №1172, по яких стягнення заборгованості проводиться в безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів». При виконанні виконавчого напису №1676 від 17.03.2009 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, приватний нотаріус Морозов В.І. порушив положення перерахованих пунктів Інструкції і Переліку №1172, оскільки виконав виконавчий напис по спірній заборгованості. Крім того, нотаріусом виконаний виконавчий напис в час, коли термін виконання зобов'язання не закінчився (термін виконання зобов'язань за кредитним договором закінчується 04.03.2011 року), що суперечить вимогам Переліку №1172. Також, нотаріус виконав виконавчий напис не переконавшися в отриманні боржником і іпотекодателем письмової вимоги від кредитора протягом лютого-березня 2009 року про усунення порушень, тобто про виконання зобов'язань за договором. Що стосується виконавчого напису №2835 від 27.04.2010 року, то вона також виконана по спірній заборгованості, під час дії кредитного договору, термін по якому ще не минув. Крім того, ухвалою апеляційного суду Донецької області від 05.12.2007 року рішення Ворошиловського районного суду м. Донецька від 26.08.2005 року, яким за ОСОБА_3 було визнане право власності на приміщення площею 310,6 кв.м., розташоване в літ.А-3 по АДРЕСА_2 в м. Донецьку, було скасовано і справу направлено на новий розгляд в суд першої інстанції. Ухвалою Ворошиловського районного суду м. Донецька від 16.01.2009 року заява ОСОБА_3 про визнання права власності на приміщення по АДРЕСА_2 було залишено без розгляду. На підставі Закону України «Про іпотеку», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затв. Наказом Мінюсту України 3.03.2004 року № 20/5, Переліку, за якими стягнення заборгованості проводиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» затв. Постановою КМУ 29.06.1999 року № 1172, керуючись ст.ст.213-215 ЦПК України, суд - ВИРІШИВ: Позов ОСОБА_3 до ВАТ «Акціонерно-комерційний банк Капітал» про визнання виконавчого напису нотаріуса не дійсним – задовольнити. Визнати виконавчі написи № 1676 від 17.03.2009 року та № 2835 від 27.04.2010 року про звернення на предмет іпотеки- підвальне приміщення, площею 310,6 кв. метрів, яке розташоване в літ А-3 по АДРЕСА_2 у м. Донецьку, виконані приватним нотарісом Донецького міського нотаріального окуругу Морозовим В.І. – не дійсними. Апеляційна скарга на рішення суду подається в Донецький апеляційний суд через даний суд протягом 10 днів після проголошення рішення. Суддя Ворошиловського районного суду м.Донецька Бухтіярова І.О. http://reyestr.court.gov.ua/Review/11708102

Если что обратитесь с официальным запросом в Апеляшку с просьбой предоставить письменно реквизиты для оплаты по касачке. Пусть это будет их головной болью. Правда это если время позволяет (15 дней на ответ)

Та ты шо! И в каких же исключительных случаях? Никто ничего не слышал, оказывается? А почему тогда заемщики и депозитчики все должны были слышать и предвидеть эти исключительные случаи? Если целые директора депортаментов на дурочку падают. Вот умора.

А я бы сказал: ткните пальцем в пункт в этом Додатке до Дозволу. (по -конкретнее), который " разрешает НАМ и Банку производить платежи не деньгами, а валютными ценностями в виде инвалюты конкретной, а также какой из дозволов (ПУНКТ ДОЗВОЛА) дает право банку выдавать Вам , обычному физ лицу целевой кредит - не в грошових коштах, как указано в 1054, а в валютной ценности, ..."

Стаття 192. Гроші (грошові кошти) 1. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. 2. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Стаття 193. Валютні цінності 1. Види майна, що вважаються валютними цінностями, та порядок вчинення правочинів з ними встановлюються законом. Ни по 192, ни по 193 мне ЗАКОН не известен. Потому что его просто нет, по крайней мере, что касается нас. Но именно в этом решении, мне так кажется, очень важно это не сколько ЗАКОН и все остальное. А то , что в их разрешительных документах просто нет такого пункта, который разрешал бы исключить вышеизложенные требования ЦК, Декрета, ЗУ про НБ, Про Платежные системы, ХК и пр. Т.е. то что я выделял: "Крім того, у вичерпному переліку операцій, які має право здійснювати відповідач не вказані операції по використанню готівкою іноземної валюти на території України як засобу платежу." Я то понимаю, что такого пункта в их лицензиях, дозволах просто не может быть ни де-юре, ни де-факто. НБУ не даст лицензии на то, что запрещено. Может и стоит копать глубже... Но можно и на этом делать... (ИМХО)

Уважаемые мэтры, пожалуйста, не разговаривайте только между собой. Приводите цитаты, обосновывайте. Хоть даже по 150 разу. Сказали, цитируйте, нас ведь читают и посетители: Стаття 203. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Стаття 215. Недійсність правочину 1. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. 3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Стаття 524. Валюта зобов'язання 1. Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. 2. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Стаття 533. Валюта виконання грошового зобов'язання 1. Грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. 2. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. 3. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Мы все делаем одно дело. Однако каждый видит его разрешение по-своему. Но давайте более раскрыто приводить свои аргументы. Ув. y.voronizhskiy, эта цитата не против Вас. Мы часто тут "матюкаемся" на юридическом языке, забывая за посетителей. Просьба, если писать статью, то ее цитировать, хотя бы поверхностно. Правильно vekt написал : "Давайте эту тему "покатаем" еще раз для новичков." При этом, уважаемый vekt , все равно "катали" отнюдь не для новичков. Пожалуйста, станьте учителями (педагогами) в дошкольных классах. Более доходчиво. Более простым языком. Лично я, ничего бы не понял, если бы зашел первый раз на эту ветку, т.е. был бы как первоклашка.

А мне ОЧЕНЬ понравилось это: Крім того, у вичерпному переліку операцій, які має право здійснювати відповідач не вказані операції по використанню готівкою іноземної валюти на території України як засобу платежу. Ну не написано в их лицензиях, Дозвилах, додатках до дозвилов о том , что можно.... Т.е. запрещено. И все тут . Точка. И без законов и постанов. .. sofi, это для Вас и всем кому небезразличен ПУМБ....

Справа №2-2570/2010 р. Р І Ш Е Н Н Я І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 вересня 2010 року м. Запоріжжя Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі головуючого судді Воробйова А.В., при секретарі Політайко Я.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» в особі філії Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» в м. Запоріжжі, третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсними кредитного договору, іпотечного договору та договору поруки, зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - в с т а н о в и в: ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» в особі філії в м. Запоріжжі про визнання недійсними кредитного договору, іпотечного договору та договору поруки. Під час розгляду справи судом уточнено найменування відповідача – ПАТ «Перший Український Міжнародний банк». ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який ухвалою суду від 28.04.2010 року об’єднано в одне провадження з первісним позовом. У позовній заяві ОСОБА_4 просить визнати недійсним укладений між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» та ним кредитний договір № 5365675 від 18 квітня 2007 року, визнати недійсним укладений між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк» та ОСОБА_1 договір іпотеки № 5367383 від 18 квітня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Морозовою В.М. за № 844, визнати недійсним укладений між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» та ОСОБА_3 договір поруки № 5367969 від 18 квітня 2007 року, зняти заборону на відчуження нерухомого майна, що належить ОСОБА_4 та було передано в іпотеку ЗАТ «ПУМБ », а саме трьохкімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, та встановити для нього розстрочку виконання рішення суду по поверненню коштів ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк» у сумі 231 024,23 грн. - по 2000,00 грн. щомісяця до повного погашення боргу. ПАТ «Перший Український міжнародний банк» у зустрічній позовній заяві просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 суму заборгованості за кредитним договором №5365675 від 18.04.2007 року в розмірі 69 118, 75 доларів США та 87 448, 48 грн., з яких : - заборгованість з основної суми кредиту – 59 930, 65 доларів США ; - заборгованість за сумою нарахованих та несплачених процентів за користування кредитом - 9 188, 10 дол. США, а також судові витрати. В судовому засіданні позивач ОСОБА_4 позов підтримав, наполягаючи на обставинах та підставах викладений у позовній заяві. Просить позовні вимоги задовольнити. Зустрічний позов не визнав. Вважає його необґрунтованим і таким що не підлягає задоволенню. Представник відповідача ПАТ «Перший Український міжнародний банк» Бойченко Д.О. позов ОСОБА_4 не визнав. Вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними, і такими що не підлягають задоволенню. Зустрічний позов підтримав, наполягаючи на обставинах та підстава викладений у позовній заяві. Просить зустрічній позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Третя особа ОСОБА_3 первісний позов ОСОБА_4 підтримала. Вважає його обґрунтованим і просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 позовні вимоги ПАТ «Перший Український міжнародний банк» не визнала. Вважає його необґрунтованим і таким що не підлягає задоволенню. Заслухавши пояснення осіб які брали участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають задоволенню, а зустрічні позовні вимоги ПАТ «Перший Український міжнародний банк» задоволенню не підлягають з наступних підстав. Судом встановлено, що 18 квітня 2007 року між сторонами по справі було укладено Кредитний договір № 5365675 про надання кредитних коштів в сумі 70 000,00 доларів США зі сплатою відсоткової ставки за користуванням кредитом в розмірі 12,90 % річних з кінцевим погашенням заборгованості 18.04.2017 року. У якості забезпечення умов ПАТ «ПУМБ» за Кредитним договором № 5365675 від 18.04.2007р., між сторонами було укладено договір поруки № 5367969 і іпотечний договір від 18.04.2007 № 5367383. Пунктом 3.2.1 спірного кредитного договору та додатком №1 до спірного кредитного договору передбачено, що сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюється в доларах США на рахунок банку. Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Як встановлено судом за своєю правовою природою між сторонами укладено кредитний договір, за яким виникли ці вільно-правові відносини. Згідно із ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується дати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмір та на умовах, встановленим договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Судом встановлено, що спір фактично виник не з надання кредиту в іноземній валюті, а з того, що розрахунки за спірним кредитним договором визначені і провадились обома сторонами в іноземній валюті. Умови та порядок розрахунків є суттєвими умовами кредитного договору. Відповідно до ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку встановлених законом. Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов’язання має бути виражено у грошовий одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовій еквівалент зобов’язання в іноземній валюті. Згідно з ч.3 ст.533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Відповідно до ст. 35 Закону України «Про національний банк України», гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засоби на території України, які приймаються усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунків, вклади акредитиви та для переказів. Таким чином, єдиним законом засобом платежу, які застосовуються при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Законодавством України сторонам у договорі надано право, при визначенні розміру грошових зобов’язань в гривні, вказати еквівалент в іноземній валюті. У такому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов’язки суб’єктів валютних відносин порядок здійснення валютного контролю відповідальність за порушення валютного законодавства передбаченні Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням ст. 4,ст. 192 ЦК України єдиними нормативно-правовим актом, який має силу закону і застосовується у регулюванні правовідносин. Відповідно до п.2 ст. 1 Декрету КМУ, під валютними операціями розуміються операції, пов’язані з переходом право власності на валютні цінності, за винятком операції, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов’язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обсягу як засобу платежу з передаванням заборгованостей та інших зобов’язань, предметом яких є валютні цінності; операції пов’язані з ввезенням переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей. Згідно ч.1 та ч.2 ст.5 Декрету КМУ, НБУ видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операції, які підпадають під режим ліцензування згідно з Декретом КМУ. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національного оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операції, що не потребують індивідуальних ліцензій на весь період дії режиму валютного регулювання. Проведення розрахунків за спірним кредитним договором, в тому числі, оплата процентів, штрафних санкцій позивачем відповідачу в іноземній валюті потребує індивідуальній ліцензії Національного банку України, виходячи з наступного. Згідно із п. «г» ч.4ст.5 Декрету КМУ, індивідуальні ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або застави. Згідно із п.1, 4 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу», затвердженого Постановою НБУ від 14.10.2004 р.№ 483, яка зареєстрована в МЮУ 09.11.2004 р.№ 1429/10028, від використанням іноземної валюти як засобу платежу розуміється використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов’язань або оплати товарів, що придбаються. Відповідно до п.1, 2 договору ПАТ «ПУМБ» надав ОСОБА_1 кредит в сумі – 70 000 доларів США на споживчі потреби, які ОСОБА_1 отримав з каси банку у іноземній валюті готівкою, яка становить в гривневому еквіваленті на дату укладання договору – 353 000, 00 грн. по курсу НБУ на 19 квітня 2007 року. згідно якого 100 доларів США дорівнює 505,00 грн., згідно заяви на видачу готівки № 3 від 19.04.2007 року, що не оспорюється сторонами. Відповідно до п.3.2.1 Кредитного договору та Додатку № 1, який є невід’ємною частиною Кредитного договору, сплата суми кредиту та процентів за договором здійснюються позивачем доларах США на рахунок банку. Таким чином, кредит в сумі 70 000 доларів США був наданий банком позичальникові в іноземній валюті, внаслідок чого усі розрахунки за користування кредитом ( проценти) також проводиться позивачем в доларах США, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями в іноземній валюті. За період з 19.04.2007 р. по 19.02.2009 р. ОСОБА_1 сплатив ПАТ «ПУМБ» 23 417, 00 дол. США ( сума складається за розрахунком). Оплата боргу та інших платежів, стягнення яких в іноземній валюті, передбачених п.п.3.1.1, 3.1.2 кредитного договору також потребує індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу. Крім того, відповідно до ст.2 Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998 р «Про затвердження правил використання готівкою іноземної валюти на території України» , яка зареєстрована в Міністерстві юстиції 15.04.1998 р.№ 245/2685( втратила чинність на підставі Постанови НБУ № 200 від 30.05.2007 р.), використання на території України готівкою іноземної валюти як засобу платежу або застави дозволяються у разі відсутності у фізичних осіб – нерезидентів або резидентів, а також повноважних представників юридичної особи нерезидента – суб’єкта підприємницької діяльності коштів у грошовій одиниці України і неможливості валютної обмінної операції через пункт обміну іноземної валюти в таких випадках : п.2.1 – на територіях митниць; п.2.2.- на територіях вокзалів; п.2.3. – використання на території України готівкою іноземної валюти як засобу платежу дозволяється разі суб’єктами підприємницької діяльності готельних послуг фізичним особам нерезидентам з оплатою в іноземній валюті, у тому числі зі застосуванням дорожніх чеків міжнародних платіжних систем у вільно конвертованій валюті; п 2.4. - використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у випадках, що не передбачені цією главою, а також застави дозволяється за умови отримання індивідуальної ліцензії. Як встановлено судом, вказана індивідуальна ліцензія у позивача або відповідача відсутня, внаслідок чого використання долару США, як засобу платежу за кредитним договором № 5365675 від 18 квітня 2007 року суперечить приписам п. «г» ч.4 ст. 5 Декрету КМУ, Постанови НБУ № 119 від 26.03.1998р. Наданий банком до матеріалів справи дозвіл № 8-1 від 04.08.2009р.Національного банку України, як доказ наявності у відповідача на здійснення вказаних вище валютних опре цій без індивідуальної ліцензії, суд до уваги не приймає з огляду на те, що зазначений документ відповідно до приписів п.5.3 Положення «Про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремних операцій» виступає генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно із Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов’язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно до приписів п. «г» ч.4 ст. 5 Декрету КМУ, не робить укладений кредитний договір законним. Крім того, у вичерпному переліку операцій, які має право здійснювати відповідач не вказані операції по використанню готівкою іноземної валюти на території України як засобу платежу. Вичерпний перелік неторговельних операцій в іноземній валюті містять в особі п 11 Положення «Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою», яке затверджено Постановою НБУ від 10.089.2006р. № 281, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 29.08.2005р. № 950/11230 і застосовується судом при розгляді цього спору відповідно до ст. 8 ЦК України. Цей перелік також не містить в собі надання права позивачу використання готівкою іноземної валюти на території України як засобу платежу. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунків за грошовими зобов’язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на використання готівкою іноземної валюти на території України як засобу платежу та використання позивачем долару США як засобу платежу за кредитним договором, суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України». Відповідно до п.17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу(ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК України є оспорюваним. Вимоги про визнання такого правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою стороною в разі, якщо таким правочином порушено її право чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону здійснюють контроль за видом діяльності, яка потребує ліцензування. Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу(ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Частини 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може бути суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення та шостою статі 203 цього Кодексу. Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні, що вона одержала на виконання цього правочину. Позивач, на виконання цього правочину, отримав від банку 70 000 доларів США, що на день отримання становило 353 500,00 грн., виходячи із офіційного курсу НБУ на 19.04.2007р. 1 долар США = 5,05 грн. Банк на виконання цього правочину, отримав від ОСОБА_1 23 417, 00 доларів США, що на день отримання становило 122 475, 77 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на дні отримання. Шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог різниця між отриманим відповідачем та позивачем за спірним кредитним договором становить 231 024, 23 грн. За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, враховуючи, що умови спірного кредитного договору суперечать переліченим вище приписам законодавства, позивні вимоги про визнання правочину, який оформлений кредитним договором №5365675 від 18 квітня 2007 року недійсним є правомірним та таким, що підлягає задоволенню. Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Таким чином, враховуючи висновки суду щодо недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № 5365675 від 18 квітня 2007 року, останній є таким з моменту його вчинення. Позов в частині визнання недійсним правочину, який оформлений договором іпотеки № 5367383 від 18 квітня 2007 року також є обґрунтованим та підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов’язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Цивільним кодексом України у параграфі 6 глави 49 не передбачено інших негативних наслідків визнання не дійсним основного зобов’язання , забезпеченого договором іпотеки, як визнання не дійсним і додатково зобов’язанням. За таких обставин, беручи дот уваги висновки суду не дійсності про вотчину, який оформлений кредитним договором № 5365675 від 18 квітня 2007 року, в забезпечення виконання обов’язків за яким було укладено договір поруки № 5367969 від 18 квітня 2007, останній підлягає визнанню судом не дійсним на підставі ч.2 ст.548 ЦК України. Згідно ст..ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на якій вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. При розгляді судової справи відповідачем не було надано доказів. щоб підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензій для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти на території Україні, як засобу платежу. Таким чином суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отриманні позивачем кредиту у доларах США, а також здійснення відповідачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушенні наступні норми закону, які суперечить чинному законодавству, текст якого складений відповідачем містить положення, які значно погіршили його стан, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов. встановленого чинним законодавством України, а саме: відповідач. надавши кредит у доларах США порушив статті: статтю 99 Конституції України,згідно якої грошовою одиницею є гривня; статтю 524 Цивільного кодексу України, яка визначає, що зобов’язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України – гривні; статтю 3 Закону України № 2346-111 «Про платіжні системи та переказ коштів в України», яка визначає, що гривня, як грошова одиниця(національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України; статті 6, 7 Постанови Національного банку України № 200 від 30 травня 2007 року «Про затвердження Правил використання готівкою іноземної валюти на території України», які чітко встановлюють випадки використання фізичними та юридичним особами (резидентами України) іноземної валюти як засобу платежу, у розрахунках на території України та ст..3 Декрету КМУ від 19.02.1993 «Про кисету валютного регулювання і валютного контролю», яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України. Згідно ст..3 ЦК України загальними засобами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається установленими його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. Розумність – це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громадян(публічного інтересу). Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріпленні у ст..3 ЦК України – принципу справедливості. Умови кредитного договору є не справедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду відповідача, споживача кредитних послуг. Не справедливими є ,зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачаю згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитів у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, позивач перекладає, як суб’єкт підприємницькою(господарської) діяльності виключно на позивача за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 цивільного кодексу України. Відповідно до ст.373 ЦПК України, за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення суд, у виняткових випадках може розстрочити виконання рішення і враховуючи наявність таких обставин, оскільки видані банком кошти були використані позивачем на придбання квартири, суд вважає можливим встановити позивачу розстрочку виконання рішення суду по поверненню коштів банку у сумі 231 024,23 грн. по 2000 грн. щомісяця до повного погашення боргу. Таким чином оцінюючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що позив підлягає задоволенню в повному обсязі, а у задоволенні зустрічного позиву відмовити в повному обсязі. Керуючись ст.ст. , 8, 13, 16, ч.2 ст. 192, 203, 215, 216, 227, 524,533, 548, 601, 1054 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 62, 84, 88, 209, 213, 215 ЦПК України, суд, - В И Р І Ш И В: Позовні вимоги ОСОБА_4 – задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір № 5365675, укладений від 18 квітня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір іпотеки № 5367383, укладений від 18 квітня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_1. Визнати недійсним договір поруки № 5367969, укладений від 18 квітня 2007 року між Публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» та ОСОБА_3. Скасувати заходи забезпечення на заборону відчуження нерухомого майна, що належить ОСОБА_1, а саме трьохкімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. Зобов’язати Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» прийняти від ОСОБА_1 суму у розмірі - 231 024, 23 грн. ( двісті тридцять одна тисяча двадцять чотири гривень двадцять три копійки). Встановити для ОСОБА_1 розстрочку виконання рішення суду по поверненню коштів Публічному акціонерному товариству «Перший Український Міжнародний банк» у сумі 231 024,23 гривень - по 2000,00 гривень щомісяця до повного погашення боргу. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 суму витрат пов’язаних з інформаційно-технічним забезпеченням розгляду цивільної справи у розмірі 37 гривень, а також судовий збір в розмірі 8 гривень 50 копійок – в дохід держави. В задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Суддя А.В. Воробйов http://reyestr.court.gov.ua/Review/11384369

Перспектива ЗДЕСЬ В ближайшее время в парламент будет внесен законопроект "О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно защиты прав кредиторов и потребителей финансовых услуг", который среди прочего предусматривает возможность выселения людей из жилья, включая малолетних детей, в случае, если недвижимость была приобретена за кредитные средства. Об этом заявил один из авторов законопроекта народный депутат Юрий Полунеев во время заседания Финансового пресс-клуба При этом нардеп добавил, что происходить это будет только за решения суда и при условии предоставления нового постоянного жилья для выселяемых. "Если оставить норму, то семью могут высилить из жилья и не предусмотреть, каким образом и где эта семья будет существовать, то возможности прохождения такого законопроекта через парламентский зал равны нулю. Не дело законодателя предусмотреть откуда, из каких ресурсов обеспечивать жильем. Это будет по решению суда. Суд будет определять, что, например, определенный муниципалитет должен обеспечить социальным жильем человека, который должен быть выселен", - отметил депутат. Среди потенциальных законодательных новшеств, озвученных Ю. Полунеевым, которые бы укрепили права потребителей финансовых услуг, - запрет всех потребительских кредитов в иностранной валюте; прописывание в кредитном договоре всех элементов стоимости кредита (услуги, страхование, комиссии и т.д. ); возможность досрочного возвращения кредитов без дополнительныхсанкций и т.д. К идее, в частности, обеспечения "выселенцев" из жилья пусть и хуже, но все же пригодным для проживания помещением негативно отнесся председатель правления банка "Финансы и кредит" Владимир Хлывнюк. Банкир уверен, что этим путем "мы идем в область популизма", потому что "безответственный человек будет ходить в банки к своим друзьям и брать кредит бесчисленное количество раз, чтобы просто получить жилье от государства". http://news.finance.ua/ru/~/1/2010/10/31/215144 Но это только воодушевляет на борьбу. бороться надо. И все тут. А там посмотрим, кто кого....

И все равно не поможет.Хоть тысячу аргументов и хоть Цицероном быть. Судья не будет сам себя отводить. В нашей стране отвод судье- это больше как психологическая атака на судью. Если отводить очень часто одного и того же судью. ТОгда может он сам откажется процесс вести. А в остальных случаях, вряд ли. Ну послушает судья протесты и возмущения, может даже удалится в совещательную комнату, покурит там, позвонит, проконсультируется с боссом. И потом скажет: Пидстав на мае.

ну, да, промахнулся немного

Очень понравилось вот это определение: Жодним законом не надано права виконувати зобов’язання у готівковій іноземній валюті, тобто заборонено. Що стосується підзаконних актів, то у статті 6 "Правил використання готівкової іноземної валюти на території України”, затверджених Постановою Правління Національного банку України 30.05.2007 N 200, яка встановлює порядок використання готівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу є деякі виключання з правила заборони. Але розрахунків у валюті за кредитними договорами, як і за будь-якими фінансовими зобов’язаннями між резидентами України постановою не передбачено, оскільки такі розрахунки заборонені без отримання спеціальних ліцензій на спеціальних умовах, якщо такі передбачені діючим законодавством. Це повністю відповідає діючому законодавству, що наведене вище. Отже поверненню підлягає сума в розмірі 280795грн.28коп. яка відповідає еквіваленту 35498 доларів, що підлягають поверненню. Наконец-то вижу, что суд зацепился за слово ЗАКОН. Я об этом уже писал, что ВСУ в своем узагальненни подменил слово Закон Декретом. Т.е. просто проигнорировал его. И еще очень классно в решении, доказана проституция ВСУ: У пункті 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК ; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"). А в своем пресловутом Узагальненни ВСУ уже пишет: У зв’язку з наведеним вище слід дійти висновку, що не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості за кредитним договором чи договором банківського вкладу в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Проте слід переконатись, що у банку наявна генеральна ліцензія та письмовий дозвіл на здійснення валютних операцій, отримані у встановленому порядку. (стр 29 Узагальнення) Т.е. в 2009 году ВСУ заявил, что стягнення в ин.валюте возможно только в случае и в порядке, установленных ЗАКОНОМ. А в 2010 году уже пишет, что достаточно только, чтобы такая же валюта была в договоре, должна быть просьба, генеральная лицензия и Дозвил. Т.е. тут уже случай, порядок и ЗАКОН не так важен. Вспоминается известная фраза: Вчера были раки по 3, но маленькие, а сегодня по 5, но большие.!!! А мы говорим о двойных стандартах НБУ, мол меняют свое мнение как перчатки. Вот оно, и ВСУ такая же контора. И что еще понравилось, так это дата решения (после узагальнення).