izmailka

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 січня 2013 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого: Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Наумчука М.І., Кадєтової О.В., Остапчука Д.О., - розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_10 на заочне рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 31 травня 2010 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2012 року, встановила: В червні 2009 року відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» (далі - Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 27767 грн. 63 коп. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 28 грудня 2006 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_10 укладений кредитний договір за №014/0056/82/68955 (далі - кредитний договір), відповідно до умов якого остання отримала кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 15000 грн. строком на 36 місяців зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 27% річних, з терміном повернення 28 грудня 2009 року. З метою забезпечення виконання взятих на себе ОСОБА_10 зобов'язань за вказаним договором, між АППБ «Аваль» та ОСОБА_8 28 грудня 2006 року був укладений договір поруки за №014/0056/8268955/1. Крім того, 28 грудня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_9, на виконання вказаних вище зобов'язань ОСОБА_10, був укладений договір поруки за №014/0056/8268955/2. Відповідно до зазначених договорів поруки ОСОБА_8 та ОСОБА_9, зобов'язались в разі невиконання позичальником (ОСОБА_7) своїх грошових зобов'язань за кредитним договором відповідати перед Банком в обсязі заявленому останнім у письмовій вимозі. Внаслідок невиконання ОСОБА_10 грошових зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість в розмірі 27767 грн. 63 коп., яка складається із заборгованості за кредитом в розмірі 9388 грн. 25 коп., заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 369 грн. 37 коп., прострочених відсотків за користування кредитом в розмірі 2539 грн. 27 коп., пені в розмірі 15470 грн. 74 коп., яку Банк просив стягнути з позичальника та поручителів. Заочним рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 31 травня 2010 року позов ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Одеської обласної дирекції «Райффайзен Банк Аваль» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на користь ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитом в розмірі 27767 грн. 63 коп. та судові витрати в розмірі 388 грн. 34 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9 на користь держави судовий збір в розмірі 139 грн. Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2012 року вказане рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_8, ОСОБА_9 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким в задоволені позову ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. У касаційній скарзі ОСОБА_10 просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову Банка відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Задовольняючи позовні вимоги Банку про стягнення солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачами належним чином зобов'язання за вказаним договором не виконувались, внаслідок чого утворилась заборгованість. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до поручителів та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволені вказаних позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про стягнення заборгованості з поручителів за невиконання позичальником своїх грошових зобов'язань, оскільки Банком не було дотримано процедуру повідомлення поручителів про зміну відсоткової ставки за користування кредитом, передбаченої умовами кредитного договору, отже порука є припиненою. В частині стягнення заборгованості за порушення умов кредитного договору з відповідача ОСОБА_10 апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції. Проте повністю погодитися з висновками апеляційного суду не можна з таких підстав. Судами встановлено, що 28 грудня 2006 року між акціонерним поштово-пенсійним банком «Аваль», правонаступником якого є ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_10 укладений кредитний договір за №014/0056/82/68955, відповідно до умов якого останній було надано кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 15000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 27% річних, з терміном повернення 28 грудня 2009 року. Відповідно до п 1.4 кредитного договору, відсоткова ставка за користування кредитом складає 27% річних. Кредитор має право періодично (згідно п. 1.5 цього договору) переглядати відсоткову ставку за користування кредитом в порядку, передбаченому п. 6.2 цього договору. Пунктом 1.5 та підпунктами 1.5.1, 1.5.2, 1.5.2.2 кредитного договору передбачено право банку без будь-якої додаткової згоди позичальника коригувати відсоткову ставку за користування кредитом шляхом збільшення її на 5% від ставки, вказаної в п. 1.4 договору при настанні умов, в тому числі за невиконання п. 1.5.2.2. Згідно п. 6.2 кредитного договору, кредитор має право у разі зміни кредитної політики внаслідок рішень законодавчої або виконавчої влади, Національного Банку України, а також внаслідок рішення кредитора - змінити відсоткову ставку за користування кредитом. Про зміну відсоткової ставки кредитор письмово повідомляє позичальника протягом 7 календарних днів з дати прийняття рішення про її зміну. Сторони висловлюють свою цілковиту згоду без укладення будь-яких додаткових угод до цього договору вважати, що новий розмір відсоткової ставки застосовується з дати прийняття кредитором відповідного рішення про її зміну та стосовно всієї непогашеної суми кредиту. У разі відмови позичальника від зміни відсоткової ставки за користування кредитом, він зобов'язується повернути кредитні кошти не пізніше 30 календарних днів з дня отримання повідомлення кредитора про такі зміни та сплатити кредитору відсотки відповідно до відсоткової ставки, раніше обумовленої договором, за час фактичного користування кредитом. За порушення строків повернення кредитної заборгованості, відсотків за користування кредитом та комісій, передбачених умовами вказаного договору, відповідно до п. 10.1 кредитного договору, передбачена відповідальність у вигляді пені в розмірі 0,5% від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення починаючи з наступного дня після закінчення строку виконання зобов'язань, зазначених у договорі. 28 грудня 2006 року на забезпечення взятих на себе ОСОБА_10 зобов'язань за кредитним договором, між АППБ «Аваль» та ОСОБА_8 був укладений договір поруки за №014/0056/8268955/1. Також, 28 грудня 2006 року між АППБ «Аваль» та ОСОБА_9 був укладений договір поруки за №014/0056/8268955/2 від 28 грудня 2006 року. Відповідно до п. 1.2 договорів поруки, поручитель на добровільних засадах бере на себе зобов'язання перед кредитором відповідати по зобов'язанням боржника, які виникають з умов кредитного договору в розмірі кредиту 15000 грн., відсотків за його користування та витрат пов'язаних з виконанням кредитного договору. Згідно розрахунку заборгованості по зобов'язаннях що виникають з умов кредитного договору, який міститься в матеріалах справи (а.с.59-60), внаслідок несвоєчасного погашення відповідачем ОСОБА_10 своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 10 червня 2009 року утворилась заборгованість за кредитом в розмірі 9388 грн. 25 коп. та заборгованість за відсотками за користування кредитом нарахована за період з 27 квітня 2009 року до 2 червня 2009 року у розмірі 369 грн. 37 коп. Відповідно до п. 10.1 кредитного договору за порушення відповідачем ОСОБА_10 його умов, позивачем нарахована пеня за період з 16 січня 2007 року до 16 травня 2009 року за порушення строків сплати кредиту в розмірі 12025 грн. 26 коп. та за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом в розмірі 3445 грн. 48 коп. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Статтею 546 ЦК України, передбачено виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» № 543/965-ВР від 22 листопада 1996 року, визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік (ч. 2 ст. 258 ЦК України). За правилами ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Отже, за змістом наведених положень закону боржник, який допустив порушення грошового зобов'язання повинен сплатити також і неустойку, передбачену чинним законодавством або умовами договору. Суд першої інстанції, в порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦК України, належним чином своїх процесуальних обов'язків не виконав та не з'ясував чим підтверджується заборгованість відповідача ОСОБА_10 перед банком, з яких розрахунків виходив суд при задоволені позову, не перевірив доказів наявності вказаної заборгованості. Із матеріалів справи не вбачається розрахунку заборгованості, яку допустила відповідач ОСОБА_10 внаслідок невиконання умов кредитного договору, відсотків за користування кредитними коштами. Проте із наявного в матеріалах справи розрахунку заборгованості по зобов'язаннях ОСОБА_10, що виникають з умов кредитного договору станом на 10 червня 2009 вбачається розрахунок пені за порушення строків сплати кредиту та відсотків за користування кредитом. Вирішуючи спір, суд першої інстанції не дав належної оцінки обставинам справи, зазначені вище доводи залишив поза увагою, не навів мотивів, з яких суд вважав допустимими факти, якими обґрунтовувались позовні вимоги, внаслідок чого належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, не з'ясував повно та всебічно дійсні обставини справи, не перевірив наявність заборгованості позичальника перед Банком, розмір заборгованості та нарахованих відсотків та залишив поза увагою те, що відповідно до договору поруки поручителі зобов'язувались відповідати перед банком за невиконання позичальником кредитного договору в межах встановленої ним відсоткової ставки. Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, не визначився з правовою природою спірних правовідносин та не врахував вище зазначених норм матеріального права, не взяв до уваги доводи викладені в апеляційній скарзі щодо нарахування банком пені за порушення умов кредитного договору із порушенням строку позовної давності, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України. Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій повинні бути скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, який повинен урахувати зазначене та вирішити справу з урахуванням викладених обставин. Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а : Касаційну скаргу ОСОБА_10 задовольнити частково. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 31 травня 2010 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 13 березня 2012 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.О. Кузнєцов Судді: Т.Л. Ізмайлова О.В. Кадєтова М.І. Наумчук Д.О. Остапчук http://reyestr.court.gov.ua/Review/28684129

Решение оставлено в силе Одесским апелляционным судом в полном объеме!!

Я на днях участвовала в торгах по покупке 1/5 квартиры, торгующая организация УКРСПЕЦТОРГ ГРУПП, так вот представитель этой организации сказал, что они не берутся реализовывать имущество где прописаны дети

http://info.oberig.com.ua/2012/02/діти-боржника-мають-право-на-житло/ При примусовій реалізації житлового приміщення боржника, за умови наявності неповнолітніх членів сім’ї, необхідне отримання попередньої згоди органів опіки та піклування, проте ДВС вважає інакше. У даній статті мова піде про примусову реалізацію державною виконавчою службою (ДВС) житлового приміщення боржника за умови наявності у неповнолітніх членів сім’ї боржника права користування зазначеним майном. Світова фінансова криза призвела до того, що величезна кількість людей, що взяли в кредит нерухоме майно, не мають матеріальної можливості для погашення заборгованості перед банками. В результаті банківські установи здійснюють дії, спрямовані на звернення стягнення на іпотечне майно, використовуючи як правовий інструмент або виконавчий напис нотаріуса, або рішення суду. В кінцевому підсумку примусова реалізація нерухомого майна здійснюється через органи ДВС. Однією з істотних умов укладення іпотечного договору для банківської установи, як правило, є відсутність зареєстрованих за даною адресою неповнолітніх дітей, щоб згодом не виникало проблем з їх виселенням. Крім того, часто в договорі іпотеки встановлюється заборона надалі реєструвати неповнолітніх дітей за адресою предмета іпотеки без згоди банку. Беручи до уваги те, що відмова від права є нікчемною, а також те, що відповідно до положень Закону “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання на Україну” не може бути відмовлено в реєстрації дітей за місцем проживання батьків лише на підставі відповідного застереження в договорі іпотеки або договорі купівлі-продажу, правомірною є реєстрація за даною адресою неповнолітніх дітей після укладення договору іпотеки. Згідно з приписами частини 4 статті 12 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, для укладення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібен попередній дозвіл органів опіки та піклування. Таким чином, законодавець встановив необхідність отримання попередньої згоди органів опіки та піклування не тільки щодо нерухомого майна, власником якого є дитина, але нерухомого майна, яким дитина має право лише користуватися. Також зазначена норма не містить застереження про те, що вона поширюється тільки на угоди, укладені батьками цих дітей. Частиною 2 статті 18 Закону України “Про охорону дитинства” передбачено, що діти – члени сім’ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Спірним моментом правозастосування є необхідність отримання згоди органами ДВС при здійсненні примусової реалізації житла боржника, в якому проживає і зареєстрована дитина, так як ні Закон України “Про виконавче провадження”, ні Інструкція про проведення виконавчих дій не містять норми, що вимагає попередньої згоди органу опіки та піклування на примусову реалізацію такого описаного нерухомого майна. Однак, як уже було сказано, відповідно до статті 1 Закону України “Про виконавче провадження”, державний виконавець при здійсненні своїх повноважень керується не тільки своїм спеціальним законом, а й іншими законодавчими актами, що стосуються даних правовідносин. В роз’яснювальному листі директора Департаменту ДВС України вих. №25/7-33-41 від 20 січня 2007 року зазначено, що при зверненні стягнення на майно боржника та реалізації такого майна спеціалізованими організаціями на публічних торгах державний виконавець не потребує попереднього погодження з органами опіки та піклування. При цьому головним аргументом даного правового висновку вищої посадової особи Департаменту ДВС України було те, що звернення стягнення на майно боржника є правовим наслідком порушення останнім певного зобов’язання, і вказане повністю виключає волевиявлення боржника і не є угодою. Таким чином, посадові особи органів ДВС вважають, що реалізація житла боржника, яким має право користуватися дитина, не є угодою і тому на дані правовідносини норми частини 4 статті 12 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей” не поширюються. Однак з даними висновком важко погодитися. Так, відповідно до частини 1 статті 62 Закону України “Про виконавче провадження”, реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу за законом, та майна, зазначеного в частині 8 статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на публічних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Поняття “публічні торги” встановлено в пункті 2.2 Тимчасового положення про порядок проведення публічних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Мін’юсту України №68/5 від 27 жовтня 1999 року, відповідно до якого “публічні торги – продаж майна, в результаті якого його власником стає покупець, який запропонував у ході торгів за нього найвищу ціну”. Таким чином, законодавець і Мін’юст України встановлюють, що реалізація майна боржника здійснюється шляхом його продажу, що саме по собі говорить про можливість застосування до даних правовідносин положень Цивільного кодексу України (ГК), так як саме в цьому кодифікованому нормативному акті міститься поняття продажу майна. Як зазначалося раніше в роз’яснювальному листі керівника Департаменту ДВС України вих. №25/7-33-41 від 20 січня 2007 року, підставою невіднесення продажу майна на торгах до угоди було те, що у боржника – власника виставленого на торги нерухомого майна відсутнє вільне волевиявлення на продаж свого майна. Однак продавцем зазначеного нерухомого майна є не боржник, а відділ ДВС в особі спеціалізованої організації, а значить, її можна віднести до угоди (договору купівлі-продажу). Крім того, у статті 658 ЦК прямо зазначено, що можливий продаж майна у примусовому порядку не власником цього майна. Таким чином, враховуючи положення частини 4 статті 12 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, а також те, що під час проведення громадських торгів укладається угода про передачу майна у власність, сторонами якої є покупець – учасник торгів і продавець – відділ ДВС в особі спеціалізованої організації, що організовує і проводить ці торги, державний виконавець зобов’язаний перед такими торгами отримати попередню згоду органу опіки та піклування. Органи опіки та піклування вельми неохоче дають свою згоду на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або право користування яким мають діти, якщо у них немає іншого житла, навіть якщо з таким проханням звертаються не батьки дітей, а посадова особа органу ДВС. Судова практика При проведенні публічних торгів укладається угода Досить суттєвою є правова позиція вищої судової інстанції щодо такого спірного правового моменту. А саме: заключається при примусовій реалізації органами ДВС нерухомого майна боржника угода або ж така дія не підпадає під її ознаки? Ще 27 серпня 2003 року Верховний Суд України у своєму визначенні в рамках цивільної справи за позовом гр-на Л. до гр-на Ф. про виселення вказував, що “публічні торги за своєю правовою природою – це продаж майна, на яке звернено стягнення і яке підлягає реалізації. Власником цього майна стає покупець, який запропонував за нього в ході торгів найвищу ціну. Таким чином, під час проведення громадських торгів укладається угода про передачу майна у власність, сторонами якої є покупець – учасник громадських торгів, яким може бути фізична чи юридична особа, і продавець – відділ ДВС в особі спеціалізованої організації, яка організовує і проводить ці торги за договором з ДВС. Визнання угоди недійсною можливе з підстав, передбачених ГК”. В зазначеному визначенні Верховного Суду України міститься два корисних для боржника правових висновки. По-перше, під час громадських торгів укладається угода про передачу майна у власність, тобто вона може бути визнана недійсною з підстав, передбачених ГК. І по-друге, сторонами такої угоди є покупець і продавець – відділ ДВС в особі спеціалізованої організації. Тобто продавцем виставленого на громадські торги нерухомого майна боржника є не сам боржник, а відділ ДВС. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 22 липня 2004 року по справі № 109/19-03, у перегляді якого відмовлено ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 14 жовтня 2004 року. Беручи до уваги те, що судова практика має особливість змінюватися з часом, дуже важливою є правова позиція з цього питання Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ. У своєму визначенні від 21 вересня 2011 року по справі №6-11219св11 (№18396486 в Єдиному державному реєстрі судових рішень) колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначила таке: “Публічні торги за своєю правовою природою – це продаж майна, на яке звернено стягнення. Власником цього майна стає покупець, який запропонував за нього в ході торгів найвищу ціну. Таким чином, під час проведення громадських торгів укладається угода про передачу майна у власність, сторонами якої є покупець – учасник торгів і продавець – відділ ДВС в особі спеціалізованої організації, яка організовує і проводить ці громадські торги”. Якщо зіставити тексти ухвал колегії суддів Верховного Суду України від 27 серпня 2003 року і колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 вересня 2011 року по питанню віднесення продажу майна на громадських торгах до угоди, то навіть з урахуванням того, що прийняття цих судових рішень розділяє більше 8 років, їх текст практично повністю збігається. http://www.prostopravo.com.ua

полного текста и не будет. знаю ситуацию))) самое интересное в этом решении, что просительная часть в части снятия с реестров была написана под рекомендациями нотариуса, с удобной формулировкой для него для снятия с реестров.

НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ ЛИСТ від 18.08.2004 р. N 18-111/3249-8378 Юридичний департамент Територіальним управлінням, департаментам та самостійним управлінням центрального апарату Національного банку України, банкам України та їх філіям, Асоціації українських банків Про деякі питання застосування Цивільного кодексу України в банківській діяльності З огляду на численні звернення банків України щодо застосування окремих положень Цивільного кодексу України в сфері банківської діяльності, з метою їх однакового застосування у діяльності та запобігання конфліктам між банками та клієнтами Національний банк України доводить до відома банків, територіальних управлінь та інших підрозділів Національного банку України таку правову позицію. 1. Щодо публічності договору банківського рахунка Публічність договору банківського рахунка прямо не визначена в Цивільному кодексі України. Проте відсутність прямого зазначення у положеннях Цивільного кодексу України щодо публічного характеру договору банківського рахунка не можна розглядати в якості самостійної підстави для висновку про те, що зазначений договір не є публічним. Для віднесення його до категорії публічних договорів необхідно довести наявність в ньому усіх ознак публічного договору, що закріплені у ст. 633 Цивільного кодексу України. Аналіз положень Цивільного кодексу України, що регулюють договір банківського рахунка, дає підстави зробити висновок, що банк є суб'єктом господарювання та при отриманні ліцензії приймає на себе обов'язок надавати послуги кожному, хто до нього звернеться. Всі ці риси співпадають з обов'язковими ознаками публічного договору. В той же час однією з необхідних ознак публічного договору є наявність обов'язку підприємця встановлювати умови такого договору однаковими для всіх споживачів. Проте у ч. 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України закріплено, що договір банківського рахунка укладається на умовах, погоджених сторонами. На відміну від ознак публічного договору, ця норма виключає обов'язок банка встановлювати однакові умови для всіх клієнтів. Інші положення Цивільного кодексу України про банківський рахунок додатково вказують на можливість узгодження сторонами умов договору (ч. 1, 2, 4 ст. 1068, ч. 1 ст. 1069 Цивільного кодексу України). Певні обмеження щодо укладення договору банківського рахунка будуть діяти незалежно від того, чи є договір банківського рахунка публічним. Відповідно до ч. 2 ст. 1067 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. У абз. 2 ч. 2 ст. 1067 Цивільного кодексу України встановлено, що банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом чи банківськими правилами. Одночасно конкретні умови договору банківського рахунка мають бути погоджені сторонами (ч. 1 ст. 1067 Цивільного кодексу України). Отже, враховуючи визначене вважаємо, що договір банківського рахунка не відноситься до публічних договорів, оскільки не містить усіх необхідних ознак такого договору. 2. Щодо розуміння поняття "банківські правила" згідно положень Цивільного кодексу України У контексті Цивільного кодексу України під поняттям "банківські правила" слід розуміти нормативно-правові акти Національного банку України. Підтвердженням цьому є норми ч. 1 ст. 1059 Цивільного кодексу України. Техніко-юридична конструкція вказаної статті, де за словосполученням "нормативно-правові акти у сфері банківської діяльності" слідом в дужках викладено словосполучення "(банківські правила)", дають підстави стверджувати, що зазначені поняття ототожнюються, тобто мають однаковий зміст. У відповідності до ст. ст. 2, 7, 56 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк України є особливим центральним органом державного управління, який здійснює банківське регулювання. Таке регулювання здійснюється також і у формі видання Національним банком України нормативно-правових актів у межах його повноважень на виконання законів України (у тому числі - Цивільного кодексу України) та є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. 3. Щодо обов'язковості для банку нарахування процентів за користування коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, або права сторін встановити нульовий розмір процентів за договором банківського вкладу Умови договору про те, що проценти за залишок грошових коштів на рахунку банком не сплачуються, а також передбачення нарахування нульової процентної ставки на залишок по рахунку відповідає положенням ч. 1 ст. 1070 Цивільного кодексу України. Згідно із зазначеною нормою за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Таким чином, договором банківського рахунка може бути передбачено, що проценти за користування грошовими коштами можуть не нараховуватися і не сплачуватися (таке ж стосується і встановлення нульового проценту). Стосовно положення ч. 2 ст. 1070 Цивільного кодексу України щодо виплати процентів у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу, то його застосування можливе у тому випадку, коли в договорі банківського рахунка між сторонами не погоджено умову про виплату процентів. Якщо в договорі банківського рахунка буде встановлено, що за користування грошовими коштами на рахунку проценти не сплачуються, а також встановлено нульову процентну ставку, то положення ч. 2 ст. 1070 Цивільного кодексу України не застосовуються. 4. Щодо нарахування процентів при здійсненні операцій "овернайт" та вимог ч. 4 ст. 1061 Цивільного кодексу України Норми ч. 4 ст. 1061 Цивільного кодексу України застосовуються у випадках, коли сторони не передбачили в умовах договору іншого правила. Одночасно слід враховувати, що у положеннях ст. ст. 3, 6, 627 Цивільного кодексу України проголошено принцип свободи договору. Так, у відповідності до ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. У випадку з нормою ч. 4 ст. 1061 Цивільного кодексу України не встановлено заборони відступати від цих положень. Обов'язковість застосування норми ч. 4 ст. 1061 Цивільного кодексу України не випливає з положень актів цивільного законодавства та суті відносин між сторонами. Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, встановлення умови про нарахування процентів в день надходження вкладу у банк при здійсненні операцій "овернайт" на міжбанківському ринку не суперечить положенням та загальним принципам Цивільного кодексу України. 5. Щодо спадкування права на вклад у банку Порядок спадкування права на вклад у банках регулюється норма ми ст. 1228 Цивільного кодексу України та п. 10.14 Інструкції про порядок використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України 12.11.2003 N 492 (далі - Інструкція N 492). Згідно ч. 1 статті 1228 Цивільного кодексу України вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті, склавши заповіт або зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі). Порядок складення заповітів регулюється нормами ст. ст. 1233 - 1257 Цивільного кодексу України. Згідно ч. 3 ст. 1247 Цивільного кодексу України заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст. ст. 1251 - 1252 Цивільного кодексу України. Перелік зазначених осіб не містить в собі посадових та службових осіб банків. Отже, останні не мають права посвідчувати заповіти щодо прав на вклади у банках. Водночас, це не виключає можливості вчинення вкладником розпорядження банку щодо права на вклад на випадок смерті (заповідальне розпорядження). Порядок вчинення заповідального розпорядження може регламентуватися внутрішніми положеннями відповідного банку із урахуванням норм Інструкції N 492. Зокрема, якщо заповідальне розпорядження клієнта складається у формі окремого документа, то на ньому має бути зазначена дата його складання. Цей документ засвідчується підписом уповноваженого працівника банку і зберігається в справі з юридичного оформлення рахунка (п. 10.14 Інструкції N 492). У випадку відсутності заповіту або заповідального розпорядження щодо права на вклад у банках на випадок смерті вкладника, відбувається спадкування за законом. Право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження. Відповідно до п. 220 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 N 20/5, свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад, щодо якого вкладник зробив розпорядження банку, після смерті вкладника видається нотаріусом спадкоємцям на загальних підставах. Водночас, ч. 3 ст. 1298 Цивільного кодексу України передбачено, що до закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку, якщо це викликано обставинами, які мають істотне значення. Отже, оскільки вклад входить до складу спадщини, а свідоцтво про право на спадкування вкладу у банку, щодо якого вкладник зробив розпорядження банку або склав з приводу його заповіт, видається нотаріусом на загальних підставах, то видача вкладу спадкоємцям має здійснюватися на підставі свідоцтва про право на спадщину на вклад у банку, дозволу нотаріуса за обставин, що мають істотне значення або за рішенням суду. 6. Щодо розуміння норми ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України про виплату доходу в іншій формі Згідно ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) банк, що прийняв від вкладника або для нього грошову суму (вклад), зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Тобто вклад здійснюється у грошовій формі, на нього нараховуються проценти, але виплата на певний термін часу частини чи всієї вартості вкладу здійснюється не у грошовій формі, а в іншій формі, що передбачена договором. У такому випадку слід враховувати, що, крім грошей, ст. 177 Цивільного кодексу України називає об'єктами цивільних прав цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформацію, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Таким чином, у разі відкриття банківського вкладу (депозиту), за погодженням сторін у договорі може зазначатися, що грошовий вклад та проценти виплачуватимуться у будь-якій прийнятній сторонам формі, визначеній ст. 177 Цивільного кодексу України, зокрема і банківськими металами, цінними паперами тощо. 7. Щодо письмової форми договору банківського вкладу згідно ч. 1 ст. 1059 Цивільного кодексу України Відповідно до ст. 1059 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу має бути укладений в письмовій формі. Цивільним кодексом України також уточнено, що слід розуміти під письмовою формою договору банківського вкладу. Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, коли вона підтверджена одним із таких документів: договір банківського вкладу; ощадна книжка; ощадний сертифікат; інший документ, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. Ощадна книжка може застосовуватися для посвідчення письмової форми укладення договору банківського вкладу з фізичною особою та обов'язково має містити вимоги, визначені ч. 1 ст. 1064 Цивільного кодексу України. У п. 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003 N 516 (далі - Положення), не вказується форма договору банківського вкладу. У зазначеному пункті Положення йдеться про те, якими документами підтверджується залучення банком вкладів (депозитів). Тому банки у своїй діяльності при укладенні договорів банківського вкладу мають керуватися нормами Цивільного кодексу України та Положення виходячи з того, що перелік документів, якими підтверджується письмова форма банківського вкладу, не є вичерпним. Тому банки можуть випускати ощадні книжки при здійсненні вкладних (депозитних) операцій із фізичними особами або випускати інші документи, визначені Цивільним кодексом України, Положенням та звичаями ділового обороту. Такими документами, що підтверджують письмову форму договору, зокрема можуть бути виписки по рахунках, прибуткові та видаткові ордери тощо. Проте при застосуванні документів, які визнані звичаями ділового обороту, слід враховувати вимогу ст. 7 Цивільного кодексу України стосовно того, що звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується. 8. Щодо можливості фізичних осіб у віці до 14 років (малолітні особи) самостійно укладати з банком договори банківського вкладу, рахунка тощо Цивільний кодекс України прямо не врегульовує питання щодо можливості особам віком до 14 років укладати договори банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися внесеними ними вкладами, тобто на рівні Закону для таких випадків не визначено обсяги дієздатності малолітніх осіб щодо права на вчинення такого правочину. Зокрема, п. 1 ч. 1 ст. 31 Цивільного кодексу України лише зазначає, що фізичні особи, які не досягла чотирнадцяти років (малолітні особи), мають право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини. Наступна ст. 32 Цивільного кодексу України визначає, що неповнолітні особи (14 - 18 років), крім правочинів, що передбачені ч. 1 ст. 31 Цивільного кодексу України, можуть укладати договори банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися вкладом, внесеним ними на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку). Таким чином, Цивільний кодекс України дозволяє малолітнім особам вчиняти дрібні побутові правочини без зазначення видів та розмірів останніх. Тому для практичного вирішення питання щодо можливості малолітніми особами (до 14 років) укладати договори банківського вкладу (рахунка) та розпоряджатися внесеними ними вкладами видається цілком обґрунтованим враховувати правові наслідки недотримання положень ст. 31 Цивільного кодексу України. Зокрема, у ч. 1 ст. 221 Цивільного кодексу України закріплено правило про те, що правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. З огляду на викладене правило, можна дійти висновку, що у разі коли банк отримує вклад, відкриває рахунок і малолітня особа вчиняє правочин щодо розпорядження своїм вкладом та протягом одного місяця відсутні претензії від батьків (усиновлювачів) або піклувальників до банку, то такий правочин банк зі спливом зазначеного строку надалі буде визнаватися дійсним. У іншому випадку, якщо протягом одного місяця заявлені претензії до другої сторони, тобто банку, то договір банківського вкладу (рахунка) має визнаватися нікчемним правочином (ч. 2 ст. 221 Цивільного кодексу України). До того ж, на вимогу заінтересованої особи (якою може бути банк) суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи. 9. Щодо визначення та застосування у банківській діяльності поняття "дрібний побутовий правочин" Ст. 31 Цивільного кодексу України визначає правочин дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. Оскільки визначення "дрібний побутовий правочин" має оціночний характер, не має установлених меж грошового виразу (вартості), а тому має для різних видів діяльності, речей і майнового стану учасників цивільних правовідносин, різні межі вартості, то банкам при укладанні договорів на банківське обслуговування деяких категорій фізичних осіб (малолітні, одружені тощо) для практичного застосування норми ст. 31 Цивільного кодексу України слід звертати увагу на майновий стан майбутніх клієнтів. Зокрема, це може включати ідентифікацію майнового стану самими клієнтами, визначення характеру їх потреб із відображенням такої інформації у відповідних договорах. У разі судових спорів за позовами батьків, усиновлювачів, опікунів відповідно до Цивільного кодексу України або іншого з подружжя згідно ч. 2 ст. 65 Сімейного кодексу України про визнання певного договору банківського рахунка недійсним як такого, що вчинений без згоди (схвалення), вищезазначені положення договору свідчитимуть про побутовий характер такого договору та його невисоку вартість для даного клієнта виходячи з його майнового стану або доходу. Відповідно такий договір можна визнати дрібним побутовим. 10. Щодо визначення істотних умов кредитного договору відповідно до глави 71 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України У другому реченні ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України зазначається, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Така норма викликала на практиці двозначне тлумачення. Іноді вважають, що в даному випадку йдеться про істотні умови кредитного договору. Інші вважають, що в даному випадку не йдеться про істотні умови кредитного договору. Одночасно, відповідно до положень ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Отже, істотними умовами кредитного договору як господарського договору, відповідно до закону, є умови про предмет, ціну та строк його дії. У інших випадках, зокрема щодо умов, що наведені в ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України (зокрема, мета кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту), то відсутні підстави вважати їх істотними умовами кредитного договору виходячи із наступного. Структурно-системний аналіз положень Господарського кодексу України свідчить, що законодавець прямо зазначає перелік істотних умов того чи іншого господарського договору, наприклад, ч. 3 ст. 272, ч. 1 ст. 284, ч. 2, 3 ст. 297, ч. 5 ст. 318 Господарського кодексу України. Аналогічний підхід застосовується і в положеннях Цивільного кодексу України, зокрема, перелік істотних умов договорів прямо визначається, наприклад, у ст. ст. 695, 982, 1035 Цивільного кодексу України. Також слід мати на увазі, що законодавець іноді спеціально вказує на істотні умови того чи іншого договору наступними застереженнями у текстах норм: "істотними умовами договору є", "у договорі повинні передбачатися", "договір повинен передбачати". Враховуючи вищевикладене, можна вважати, що істотними умовами кредитного договору як господарського договору відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди. При цьому Національний банк України зазначає, що вищевикладені правові позиції не є офіційним тлумаченням законодавства, яке відповідно до Конституції України належить до виключних повноважень Конституційного Суду України. Заступник Голови В. Л. Кротюк ПРЕДЛАГАЮ открыть отдельный подраздел для опубликования интересныхбанковских писем, нормативов , актов и прочего банковского нормативного докуметту

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про заставу" застава припиняється з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання. В силу ст. 17 Закону України "Про іпотеку" іпотека припиняється, зокрема, у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору. Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. З наведених статей випливає, що з моменту набрання рішенням законної сили, яким розірвано кредитний договір, зобов'язання застави (іпотеки) припиняються, оскільки мають похідний характер від основного зобов'язання. (Судебные прецедентыПостановление, Высший хозяйственный суд, от 07.11.2011, № 7/474-34/365, Высший хозяйственный суд Украины)

Но на момент сделки обяження на предмет ипотеки не существовало. Сделка добросовестная. И в договоре нотариус прописала, что на момент сделки квартира не в ипотеке и не в аресте.

ну где ж эти люли раньше ходили? надо чуть раньше к юристам. новые инструкции для ИС о том что нужно разрешение органов орпеки с 17.04.2012, где то на форуме они есть

Она, что единственный работник? ищите другого, кто поставит вам штамп и примет письмо из суда(это если заочное), лучше не заочное, но что б банка на суде не было)) ЧФ в суде тоже работает Так сейчас вроде для реализации квартиры, где ребенок ИС нужно разрешение органов опеки, как и кто ее выкупит? чф и в органах опеки тоже присутствует.

знаете идея, должна стать планом и это риск!!! но при долге в 100 000,00 ам. дол. который будет погашен за счет поручителя его имуществом, да и того б не хватило, то было решено все силы бросить на такой риск. Если б не получилось, то только доп. убытки и растраты. Ведь пришлось делать новый тех. паспорт,(старый в Банке), вытяг, независимую оценку,+ выписаться из квартиры с ребенком+ норатиус+ суд+Банк. Все должно быть готово к 1 ому дню, когда решение вступило в силу, и в этот же день сделка. Повезло, что квартира только в ипотеке, и нет арестов. А что делать остается в нашем государстве, иногда только так что то возможно сделать(((( У работников банка зарплата точно, что маленькая. особенно в Привате, как они заставляют работников план по выдаче карточек выполнять и по привлечению депозитов, то человеку хоть с каплей порядочности там не легко работать. Работают, но голом мин. окладе. Ведь большая з.плата только за бонусы, кот. получают за выполнение плана...... Человеческий фактор рулит, так что надо им пользоваться

сорри договор недействительным))) как получитли? что вам всем скажу..... что ни одним из перечисленных на этом форуме способом, к огромному сожалению((( решение было заочным, принято на 2 заседании. Все было спланировано и оговорено за ранее. Скажу что играет тут человеческий фактор, работники Банка приняли заочку но малость придержали и банк не обжаловал в срок и как результат решение вступило в силу. Давался 1 максимум 3 дня на переоформление. Мы успели все сделать в 1 ый день. Оно то понятно, что сроки востоновят да ирешение отменят, но нотариус сделку провел, квартира продана. Так что, как то так. Другого выбора не было, как только со всеми договариваться. При определенных условиях со всеми можно договориться и убедить в своей правоте.

Вот схема которая сработала по продаже ипотечной кватриры и, причем продал ее ипоткодатель имущ. поручитель а не банк. рискнули и провереули вот такую историю. Получили заочное решение о признании КД, договора ипетеки и поруки. Приватбанк. Получили решение кот. суд должен был отправить банку на руки. отвезли в банк поставили печать, что те приняли, и вот решение вступило в силу, перед этим получили согласие нотариуса на сделку. и в день в который вступило решение в силу оформили куплю продажу. и зарегистрировали в МБТИ. Теперь ждем реакцию Привата. Даже не знаю что и ожидать, натариус заверила, что квартира к ним уже никак не попадет. Вот как то так)

Пришлите и мне пожалуйста. [email protected]

attachment=1427: НЕЗАКОННОСТЬ ВЫДАЧИ НАЛИЧНОЙ ИНОСТРАННОЙ ВАЛЮТЫ СО ССУДНОГО СЧЕТА, МИНУЮ ТЕКУЩИЙ СЧЕТ КЛИЕНТА. ч.35 Сверьте свои документы с этими. Вы проверьте свои квитанции, а особенно время совершения операции. Выдаче наличной иностранной валюты соответствует первый документ. По аналогичным документам осуществлялось автокредитование. У Вас есть расхождения? Какие? Обязательно проверяйте все документы на действительность. Представьте себе, что Вы контролер банка, который проверяет кассира. Это не сложно. НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ ЛИСТ від 06.09.2011 р. N 11-219/3984-10558 Генеральний департамент з регулювання грошового обігу Банкам та їх філіям Територіальним управлінням Національного банку України Про застосування окремих норм Інструкції Національний банк України на численні запити банків щодо порядку погашення клієнтами кредитів в іноземній валюті через поточні рахунки повідомляє наступне. Згідно із статтею 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом і банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг. Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Законодавством України не передбачено обов'язку клієнта банку при укладенні кредитного договору укладати договір про відкриття поточного рахунку. Таким чином, норма пункту 2.6 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 01.06.2011 N 174 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25.06.2011 за N 790/19528 (далі - Інструкція), стосується лише тих випадків, коли між банком та позичальником, крім кредитного договору було укладено договір про відкриття поточного рахунку, і договором передбачено погашення заборгованості із використанням поточного рахунку. Стосовно питання поширення положень Інструкції на правовідносини, які виникли до набрання нею чинності, повідомляємо, що згідно із статтею 56 Закону України "Про Національний банк України" нормативно-правові акти Національного банку не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність. Заступник Голови В. Л. Кротюк

Как Приватбанк уничтожает документы -

У меня 2 иска банков к заемщикам от имени прокуратуры в интересах банка. Один ОЩАД другой НАДРА. Причем в иске Ощада написано что банк виконує функції спеціалізованого універсального банку по державним виплатах, пенсій, допомоги та пр. У зв'язку з чим порушення кредитнго договору може спричинити невиконання Банком своїх функцій по державним виплатам. А по НАДРЕ - вообще просто на выполнение указания ГЕНЕРАЛЬНОГО прокурора Украины - з метою сприяння діям КБ НАДРА у поверненні кредитної проблемної заборгованості, прокуратурою Одеської області витребувано і наділлано до районої прокуратури списки боржників з копіями кредитних справ для організації відповідних перевірок. За результатами перевірок пред'явлено позов в інтересах держави оскільки з 10.02.2009 року введена тимчасова адміністрація НБУ, а тимчасовий адміністратор приравнюється до представника нацбанку, та на момент пред'явлення позову вирішувалось питання щодо участідержави в капіталізації банку. У зв1язку з означеним порушення кредитного договору може спричинити невиконання НБУ своїх функцій щодо забезпечення стабільності банковської системи. При этом государство так и не капитализировало банк, а капитализировл его Фирташ. А прокуратура так и осталась истцом в интересах банка Надра. Вот как бороться с такими обоснованиями государственных интересов.???

[email protected] скинте и мне плиз!) Спасибо

Вот какие истории пишут на других сайтах о ПРИВАТЕ - http://www.stroimdom.com.ua/forum/showthre...341&page=19 "чтите профильные законы - Про захист прав споживачив, Про банки та банкивську дияльнисть, а также подзаконные акты и не ленитесь защищать свои права то что Приветбанк занимается ерундой - ни для кого не секрет, вот только фактов нарушения законодательства у Нацбанка нет, потому что вы не удосуживаетесь взять в руки ручку и листик, и накатать заяву на прошлой неделе у родственицы закончился срок действия кредитки (кк) пошла в банк чтоб получить нову так ей и дали новую, под новый картсчёт, ещё и всучили "пакетик для друга" на следующий день пошли туда вместе, к тому же специалисту (я) спрашиваю - вы выдали новую кредитку, на каком основании? (б) специалист - там у карточки закончился срок действия, а щас мы выдаём только новые я - на каком основании закрыли тот картсчёт? мне достаточно № пункта договора или № пункта постановы 492. б - ну... э-э-э... бла-бла-бла.. новые карточки, стрые закрываем новые выдаём я - т.е. карточный счёт был закрыт незаконно! - достаю листик и пишу заявление на имя управляющей банка о факте незаконного закрытия счёта. б - ой-йой-йой... я ещё раз всё проверю... проверяет б - вы знаете ваш счёт ************** не закрыт, всё в порядке я - когда можно будет забрать новую карточку под ЭТОТ счёт? б - в течении 2 недель я - ОК, и заберите ваш "конвертик другу", нам он не нужен б - это не вам, можете передать его любому вашему другу, он будет вам благодарен за возможность воспользоваться нашими услугами я - это называется навязывание услуг - достаю ещё один листик и пишу заявление о нарушении прав потребителя б - ой-йой-йой... эт я вам случайно дала, давайте конвертик сюда обратно итог: два заявления были отданы управляющей, копии направлены в главный офис НБУ ждём ответа, по первому вопросу - главное зафиксировать факт нарушения, по второму - хочется всё-таки подключить прокуратуру"

разъяснения Высшего специализированного суда по рассмотрению гражданских и уголовных дел. В нем говорилось, что невозвраты по кредитам госбанков — это не угроза государственным интересам, а потому Ощадбанк и Укрэксимбанк больше не имеют права привлекать к судебным спорам органы прокуратуры. Во многих регионах страны после этого документа суды перестали принимать "кредитные иски" от правоохранителей и начали закрывать старые дела. http://antiraid.com.ua/news/13235-zaemschi...-ugolovkoj.html

ДЛЯ КОШКА - http://antiraid.com.ua/forum/index.php?sho...%E4%E1%E0%ED%EA

http://finance.liga.net/banks/2012/2/29/ne...6.htm?systWRTD3 Финучреждения стараются максимально завуалировать комиссии и прочие дополнительные расходы потребителей, связанные с обслуживанием кредитов (например, возникающие в связи с конвертацией валюты). А, так называемые, "штрафные санкции" за досрочное погашение или расторжение кредитного договора - для некоторых банков норма. Об этом ЛІГАБізнесІнформ сообщили в AstapovLawyers. Однако вскоре украинские заемщики могут получить карт-бланш в отношениях с банками, говорит Юлия Яшенкова, старший юрист международной юридической группы AstapovLawyers. Для этого заемщику необходимо будет доказать, что предоставленная ему на момент заключения кредитного договора информация была неполной, и он не заключал бы его на столь невыгодных для себя условиях. При этом заемщик освобождается от выплаты процентов по кредиту и иных платежей, связанных с его обслуживанием и погашением. Такие новеллы предусмотрены проектом Закона "О потребительском кредитовании", находящимся на рассмотрении ВРУ. Законопроект устанавливает и другие положения, открывающие для заемщиков способы защиты от "кредитной кабалы". Среди них право заемщика заключать договоры на дополнительные и сопутствующие услуги (при необходимости) у выбранного им лица. Таким образом, финансовые учреждения не смогут обязывать заемщиков пользоваться услугами выбранных ими более дорогих нотариусов, страховых компаний, оценщиков и т.д. Финансовым учреждениям также будет запрещено привлекать услуги коллекторских компаний для обеспечения возврата займов по кредитам на сумму до 5 минимальных заработных плат. Еще одной прогрессивной новеллой станет установление максимальных штрафных санкций, говорят в AstapovLawyers. Так, финучреждения не смогут устанавливать в кредитном договоре пеню в размере, превышающем двойную учетную ставку НБУ (на сегодняшний день составляет 15,5%), а общий размер неустойки не сможет превышать половины "тела" кредита. Таким образом, заемщик будет защищен от ситуации, в которой штрафные санкции по кредиту будут в разы, а то и в десятки раз превышать сумму задолженности. "Таким образом, принятие названного выше законопроекта еще раз подтвердит намерение законодателя умерить беспредел финучреждений, откровенно злоупотребляющих своим доминирующим положением в отношениях с заемщиками. Более того, предлагаемый законопроект, в случае его принятия, превращает уже банки и другие финансовые учреждения в наименее защищенную сторону кредитных отношений", - резюмировала Юлия Яшенкова.

У меня в практике ГИС забрала 1/5 квартиры(квартира 2-х комнатная) - за долги по алиментам в пользу бывшей жены и 1/5 этой же квартиры в счет погашения долга по решению суда в пользу кредитора. И никто не занимался выделом в натуре. Для того что б забрали квартиру надо быть ее собственником. В моем случае и должник по алиментам и должник по натариально заверенной расписке являлись сособственниками одной квартиры по 1/5 на каждого. А вот если только прописан то могут просто прийти и забрать имущество из квартиры, аргументируя тем что раз проживаешь значит и вещи твои есть. Но и это можно пердотвратить.

если у кого то есть текст предложения Укрсиба по реструкткризации 60/40 скинте плиз!!!!!!! [email protected] или на форуме

похоже шансы моего клиента уменьшаются- (ВИЩИЙ АРБІТРАЖНИЙ СУД УКРАЇНИ ОГЛЯДОВИЙ ЛИСТN 01-8/637 від 30.05.2001) ... Перевіривши матеріали справи, судова колегія Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов встановила таке. Відповідно до укладеного кредитного договору банком надано виробничо-комерційній фірмі кредит у національній валюті України. На забезпечення повернення кредиту банком укладено з позичальником та підприємством договір застави, на виконання якого прийнято товари в обороті згаданих суб'єктів господарювання. Ці дії свідчать про те, що підприємство виступило майновим поручителем позичальника (стаття 11 Закону України "Про заставу"). Порука і застава є різними самостійними способами забезпечення виконання зобов'язань, тому встановлений статтею 194 Цивільного кодексу України строк для подання позову до поручителя не може застосовуватися до правовідносин заставодавця (майнового поручителя) і заставодержателя за договором застави, а, отже, позовні вимоги про звернення стягнення на майно є обгрунтованими і підлягають задоволенню. За таких обставин судовою колегією Вищого арбітражного суду України по перегляду рішень, ухвал, постанов рішення та постанову арбітражного суду скасовано і позовні вимоги задоволено. 7. Факт припинення поруки не тягне за собою припинення договору застави з огляду на самостійність згаданих видів забезпечення виконання зобов'язань. ... НО КАК ЖЕ БЫТЬ С РЕШЕНИЕМ В НАЧЕЛЕ ЭТОЙ ТЕМЫ БАНКУ?