Постановление БП-ВС об отказе Дельта банку во взыскании задолженности с поручителя и юрисдикции споров о солидарном взыскании

[ANTIRAID]

Постанова
Іменем України

25 квітня 2018 року

м. Київ

Справа N 638/13998/14-ц
Провадження N 14-88 цс 18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача - Гудими Д.А.,
суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

розглянуласправу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі також - ПАТ "Дельта Банк", позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Український завод електрообладнання" (далі також - ТзОВ "НВО "Український завод електрообладнання", позичальник) і ОСОБА_3 (далі також - поручитель) про стягнення заборгованості за кредитним договором

за касаційною скаргою ПАТ "Дельта Банк" на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 5 лютого 2015 року, ухвалене суддею Цвірою Д.М., й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року, постановлену колегією суддів у складі: Яцини В.Б., Бурлака І.В., Карімової Л.В.

Учасники справи:

позивач: ПАТ "Дельта Банк";

відповідачі: ТзОВ "НВО "Український завод електрообладнання", ОСОБА_3.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. 11 червня 2013 року ПАТ "Астра Банк" (далі - первісний кредитор) та позичальник уклали Генеральний кредитний договір (далі - кредитний договір). Згідно з його умовами первісний кредитор відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію у розмірі 3 919 800,00 грн терміном до 10 червня 2016 року зі сплатою 19,5 % річних.

2. 11 червня 2013 року для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором первісний кредитор і поручитель уклали договір поруки (далі - договір поруки).

3. 2 грудня 2013 року первісний кредитор і позивач уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором.

4. Позичальник зобов'язання за кредитним договором належно не виконував, внаслідок чого станом на 22 липня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 4 591 444,07 грн. яка складається із: заборгованості за кредитом - 3 919 800 грн. нарахованих відсотків за кредитом - 617 324,77 грн. пені за несвоєчасне повернення відсотків - 28 837,75 грн. пені за несвоєчасне повернення боргу - 27 481,56 грн.

5. У серпні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення на його користь заборгованості за кредитним договором солідарно з відповідачів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

6. 17 грудня 2014 року позивач подав до суду першої інстанції клопотання про слухання справи за якого відсутності.

7. 5 лютого 2015 року Дзержинський районний суд м. Харкова з огляду на вказане клопотання позивача та неявку відповідача постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

8. 5 лютого 2015 року суд першої інстанції ухвалив заочне рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не надав належних доказів на підтвердження факту відступлення на його користь первісним кредитором права вимоги за кредитним договором і за договором поруки.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

9. 19 жовтня 2016 року Апеляційний суд Харківської області ухвалою скасував рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог до позичальника, а провадження у справі в цій частині закрив. В іншій частині рішення районного суду залишив без змін.

10. Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог до позичальника, апеляційний суд вказав, що вони мають бути розглянуті за правилами господарського судочинства.

11. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині вимог до поручителя, апеляційний суд констатував, що у позивача була реальна процесуальна можливість надати докази на підтвердження факту переходу до нього права вимоги від первісного кредитора, але позивач вчасно такі докази не надав, притримавши їх для подальшого апеляційного розгляду. Тому, на думку апеляційного суду, суд першої інстанції в частині цих вимог ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. У листопаді 2016 року позивач подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважаючи, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

13. У касаційній скарзі просить скасувати заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 5 лютого 2015 року й ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

14. 1 лютого 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки позивач оскаржує судові рішення з підстав порушення судом правил юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

15. Позивач вважає, що наявні у матеріалах справи докази свідчать про перехід до нього права вимоги за кредитним договором і за договором поруки від первісного кредитора.

16. Крім того, на його думку, апеляційний суд неправильно закрив провадження у справі, оскільки вимоги до поручителя та позичальника вважаються нерозривно пов'язаними та підлягають об'єднанню і розгляду в одному провадженні за правилами цивільного судочинства.

(2) Позиції інших учасників справи

17. Інші учасники справи позиції щодо касаційної скарги не висловили.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(1.1) Щодо юрисдикції суду

18. Цивільний процесуальний кодекс (далі - ЦПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

19. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

20. Господарський процесуальний кодекс (далі - ГПК) України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, встановлював юрисдикцію господарських судів у вирішенні, зокрема, спорів, що виникають при виконанні господарських договорів, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин і віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів (пункт 1 частини другої статті 12).

21. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позов до відповідачів з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором був поданий до позичальника-юридичної особи, який допустив неналежне виконання зобов'язань за цим договором, а також до поручителя-фізичної особи.

22. Апеляційний суд постановив ухвалу про закриття провадження у справі в частині позову до позичальника, вважаючи, що вимога до юридичної особи не може розглядатися за правилами цивільного судочинства.

23. Правовою підставою для постановлення такої ухвали суд вважав приписи частини першої та другої статей 15 і 16 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), а також статті 12 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).

24. Так, стаття 16 ЦПК України вказувала на те, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом. Тобто, цей припис унеможливлював розгляд в одному провадженні вимог, які за предметом належать до юрисдикції різних судів.

25. Заявлена у цій справі позовна вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором солідарно з боржника та поручителя могла бути предметом розгляду як в порядку цивільного, так і в порядку господарського судочинства, оскільки зазначені стаття 15 ЦПК України та стаття 12 ГПК України не встановлювали відповідної заборони.

26. Проте поряд з предметним критерієм для визначення юрисдикції має враховуватися також суб'єктний критерій.

27. Вимога про стягнення заборгованості за кредитним договором була заявлена у цій справі до юридичної особи-позичальника за кредитним договором, а також до фізичної особи-поручителя, який погодився розділити відповідальність із позичальником за наслідки невиконання останнім зобов'язання за кредитним договором.

28. Стаття 1 ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) обмежувала участь фізичних осіб у господарському судочинстві окремими категоріями спорів, до яких не було віднесено спори щодо виконання умов кредитного договору між кредитором і боржником за основним зобов'язанням, які є юридичними особами, та поручителем, який є фізичною особою.

29. Натомість, ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не містив обмежень щодо розгляду спорів з таким предметом залежно від суб'єктного складу учасників процесу.

30. Крім того, вирішення за правилами господарського судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, а за правилами цивільного судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є фізичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, що випливає, зокрема, зі змісту частини другої статті 160 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій), оскільки дослідження одного і того ж предмету та тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій.

31. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими висновки апеляційного суду про необхідність закриття провадження у справі в частині позовних вимог до боржника, який є юридичною особою.

32. Позовні вимоги до кількох відповідачів мали розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, зокрема, нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежало вирішення інших. Такий розгляд не допускався, коли відсутня спільність предмета позову.

33. Стаття 554 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України встановлює, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

34. Відповідальність поручителя перед позивачем є солідарною разом з позичальником як боржником за основним зобов'язанням. Вказане випливає з пункту 2.1 договору поруки.

35. Відповідно до частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

36. Відтак, з огляду на солідарний обов'язок перед кредитором боржника за основним зобов'язанням і поручителя кредитор має право вибору звернення з вимогою до них разом чи до будь-кого з них окремо.

37. У цій справі заявлені однакові позовні вимоги до кожного з відповідачів щодо стягнення заборгованості за одним кредитним договором солідарно з позичальника та поручителя.

38. Право особи заявити однорідні позовні вимоги до кількох відповідачів передбачена у процесуальному законі незалежно від того, чи існує між цими відповідачами солідарне зобов'язання.

39. Позовні вимоги у цій справі є однорідними та нерозривно пов'язаними з обов'язком належного виконання основного зобов'язання за кредитним договором. Тому ефективний судовий захист прав та інтересів позивача буде можливим за умови розгляду цього спору в межах однієї справи одним судом. Такий розгляд вплине, зокрема, і на ефективність виконання відповідного рішення суду із забезпеченням прав усіх учасників відповідних правовідносин.

40. ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) не передбачав обмежень щодо розгляду спору з таким предметом і суб'єктним складом, як у цій справі, в порядку цивільного судочинства, а ГПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій) навпаки встановлював обмеження за суб'єктним критерієм, які унеможливлювали розгляд позову кредитора-юридичної особи до боржника-юридичної особи та поручителя-фізичної особи.

41. Лише з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року N 2147-VIII господарські суди мають юрисдикцію, зокрема, щодо розгляду спорів стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, якщо сторонами цього основного зобов'язання є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

42. Відтак, тільки з 15 грудня 2017 року у випадку об'єднання позовних вимог щодо виконання кредитного договору з вимогами щодо виконання договору поруки, укладеного для забезпечення основного зобов'язання, спір має розглядатися за правилами господарського чи цивільного судочинства залежно від сторін основного зобов'язання.

43. Тому Велика Палата Верховного Суду погоджується з аргументами позивача про те, що суд апеляційної інстанції неправильно закрив провадження у справі в частині вимог до позичальника-юридичної особи, та вважає, що цей спір за позовом кредитора-юридичної особи до позичальника-юридичної особи і поручителя-фізичної особи, ініційований у суді на підставі процесуальних норм, які діяли до 15 грудня 2017 року, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

44. Аналогічних висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у пунктах 23, 31-34, 44-48, 56-64 постанови від 13 березня 2018 року у справі N 415/2542/15-ц (провадження N 14-40 цс 18), а також у пунктах 20, 29-33, 40-41 постанови від 17 квітня 2018 року у справі N 545/1014/15-ц (провадження N 14-54 цс 18).

(1.2) Щодо позовних вимог до поручителя

45. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

46. Позивач стверджує, що у матеріалах справи є докази, які свідчать про перехід до нього права вимоги за кредитним договором і за договором поруки від первісного кредитора.

47. Проте суд першої інстанції вважав, що позивач не надав належних доказів на підтвердження факту відступлення на його користь первісним кредитором права вимоги за кредитним договором. А суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач подав йому новий доказ - копію додатка до Акта приймання-передачі права вимоги до Договору купівлі-продажу прав вимоги від 2 грудня 2013 року.

48. Відповідно до частини другої статті 303 ЦПК України (в редакції, що діяла на час розгляду справи) апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

49. Відтак, за відсутності поважних причин неподання нового доказу до суду першої інстанції апеляційний суд не мав права досліджувати цей доказ, поданий позивачем в апеляційній інстанції. Не має такого права за змістом частини першої статті 400 ЦПК України і суд касаційної інстанції.

50. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом (частини перша - третя статті 10 ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). Змістовно близькі приписи закріплені і в частинах першій - третій статті 12 ЦПК України в редакції, що набрала чинності 15 грудня 2017 року.

51. Особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті (частина друга статті 27 ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 131 того ж кодексу.

52. Частина друга статті 131 ЦПК України в редакції, що діяла на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій, передбачала, що докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

53. Суди встановили, що позивач не подав до суду першої інстанції докази на підтвердження факту відступлення на його користь первісним кредитором права вимоги за кредитним договором і за договором поруки. А подаючи такі докази до апеляційного суду, не обґрунтував поважність причин їх неподання до суду першої інстанції.

54. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвала Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року в частині вимог до поручителя постановлена з додержанням норм права, а аргументи позивача про її незаконність в цій частині є необґрунтованими.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

55. Відповідно до частини третьої статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали суду апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на постанови суду апеляційної інстанції.

56. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

57. Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

58. Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга є частково обґрунтованою. З огляду на викладені вище мотиви ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року необхідно скасувати в частині закриття провадження щодо позовних вимог до позичальника, а матеріали справи передати до Апеляційного суду Харківської області для продовження розгляду у цій частині. В іншій частині ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року залишити без змін.

(2.2) Щодо судових витрат

59. З огляду на висновок стосовно суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

Керуючись частиною першою статті 400, частиною третьою статті 406, пунктом 2 частини першої статті 409, частиною шостою статті 411, статтями 416, 418, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково.

2. Ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року скасувати в частині закриття провадження щодо позовних вимог про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Український завод електрообладнання", а матеріали справи передати до Апеляційного суду Харківської області для продовження розгляду у цій частині. В іншій частині ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 19 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови підписаний 10 травня 2018 року.

Суддя-доповідач Д.А. Гудима Судді: Н.О. Антонюк О.Б. Прокопенко С.В. Бакуліна І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук В.С. Князєв В.Ю. Уркевич Л.М. Лобойко О.Г. Яновська Н.П. Лященко
 

[ANTIRAID]

Большая палата в очередной раз указала на возможность рассмотрения в гражданской юрисдикции споров между юрлицами. Суд указал, что только с даты вступления в силу ГПК Украины в редакции Закона Украины "О внесении изменений в Хозяйственный процессуальный кодекс Украины, Гражданский процессуальный кодекс Украины, Кодекс административного судопроизводства Украины и другие законодательные акты" от 3 октября 2017 N 2147-VIII хозяйственные суды обладают юрисдикцией, в частности, относительно рассмотрения споров относительно сделок, заключенных для обеспечения исполнения основного обязательства, если сторонами этого основного обязательства являются юридические лица и (или) физические лица-предприниматели. В этом случае субъектный состав сторон сделок, заключенных для обеспечения исполнения основного обязательства, не имеет значения для определения юрисдикции хозяйственного суда по рассмотрению соответствующего дела.

Следовательно, только с 15 декабря 2017 в случае объединения исковых требований по выполнению кредитного договора с требованиями по выполнению договора поручительства, заключенного для обеспечения основного обязательства, спор должен рассматриваться по правилам хозяйственного и гражданского судопроизводства в зависимости от сторон основного обязательства вязания.

Кроме того, суд согласился с отказом взыскания с поручителя, в связи с непредставлением по уважительным причинам документов подтверждающих право требования Дельта банка к должнику по переуступленному банку договору.

[babaika]

21 минуту назад, ANTIRAID сказал:

Кроме того, суд согласился с отказом взыскания с поручителя, в связи с непредставлением по уважительным причинам документов подтверждающих право требования Дельта банка к должнику по переуступленному банку договору.

Это очень важное обстоятельство (см. выделенное). Апелляция часто нарушает процессуальное право и принимает к рассмотрению доказательства которые не были предметом рассмотрения в суде первой инстанции и были поданы без указания уважительных причин. Раньше высшие суды не обращали на это внимание.

Данное постановление будет полезным при оспаривании апелляционного решения где были допущены подобного рода нарушения (надеюсь на это).