Постановление БП-ВС о возобновлении срока на включение в перечень акцентированных требований при наличии решения суда и бездеятельности ГИС


Считаете ли Вы решение законным и справедливым?  

3 members have voted

  1. 1. Считаете ли Вы решение законным?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0
  2. 2. Считаете ли Вы решение справедливым?

    • Да
      3
    • Нет
      0
    • Затрудняюсь ответить
      0


Recommended Posts

ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року

м. Київ

Справа N 553/1642/15-ц

Провадження N 14-207цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В.С.,

судді-доповідача Ситнік О.М.,

суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

учасники справи:

заявник - ОСОБА_3,

заінтересовані особи: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент ДВС МЮУ), Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит"),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Департаменту ДВС МЮУ та ОСОБА_3 на ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року у складі судді Кононенка С.Д. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року у складі колегії суддів Бондаревської С.М., Корнієнка В.І., Ординської Т.В.

у справі за скаргою ОСОБА_3 на незаконні дії, неправомірну бездіяльність посадових осіб органів державної виконавчої служби системи МЮУ та Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" щодо відмови виконувати рішення суду,

УСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії державних виконавців та Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", у якій просив: поновити строк звернення до суду, визнати неправомірними бездіяльність Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5, відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві (далі - ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві) щодо невиконання рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року (N 553/1642/15-ц) про стягнення боргу з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на його користь у розмірі 9 333,60 грн та непроведення службового розслідування щодо завідувача підрозділу з обліку та доставки кореспонденції Шевченківського РУЮ в м. Києві ОСОБА_6 та заступника директора департаменту - начальника управління контролю за діяльністю органів державної виконавчої служби Департаменту ДВС МЮУ ОСОБА_7 з 04 березня 2016 року та зобов'язати перелічених вище осіб надати інформацію щодо виконання згаданого судового рішення. Скаргу мотивовано тим, що рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 стягнуто компенсацію моральної шкоди в розмірі 3 000,00 грн та судові витрати - всього 9 333,60 грн.

ОСОБА_3 зазначав, що, починаючи із червня 2015 року й до теперішнього часу, мають місце факти систематичної протиправної бездіяльності посадових осіб ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві, Департаменту ДВС МЮУ та боржника - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", а також протиправні дії зі сторони Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5, оскільки судове рішення, яке набрало законної сили, не виконане, протиправна бездіяльність ДВС встановлена ухвалами Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада та від 01 грудня 2015 року, які набрали чинності.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_3 строки для звернення до суду зі скаргою. Зобов'язано заінтересованих осіб у 10-денний строк з дня одержання ухвали суду надати суду та ОСОБА_3 письмову інформацію щодо організації та вчинення дій, спрямованих на фактичне виконання рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року (N 553/1642/15-ц) про стягнення боргу з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь заявника в розмірі 9 333,60 грн. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та Департаменту ДВС МЮУ відхилено. Ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року залишено без змін.

Ухвали судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що будь-які дії чи бездіяльність з виконання рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року унеможливлює їх здійснення із червня 2015 року, оскільки у червні 2015 року ще не було ухвалене рішення, виконавчі дії і бездіяльність щодо виконання якого оскаржується. З огляду на офіційне оприлюднення повідомлення про введення в ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" тимчасової адміністрації та відкриття ліквідаційної процедури, державний виконавець на виконання вимог пункту 6-1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року N 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 606-XIV) правомірно відмовив у відкритті виконавчого провадження, що також підтверджено й ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 09 лютого 2016 року (справа N 553/1642/15-ц); ОСОБА_3 не звернувся до Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5 з вимогою про включення його до реєстру акцептованих кредиторів протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, у зв'язку із чим будь-які вимоги, що надійшли після цієї дати, крім вимог вкладника в межах гарантованої суми відшкодування вкладу, вважаються погашеними, при цьому встановлений частиною першою статті 49 Закону України від 23 лютого 2012 року N 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - Закон N 4452-VI) строк на пред'явлення вимог до кредитора є присічним і поновленню не підлягає. Отже, правових підстав для прийняття керівником органу рішення щодо проведення службового розслідування немає.

У грудні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

У грудні 2016 року Департамент ДВС МЮУ звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволених вимог та постановити нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.

Доводи касаційних скарг

ОСОБА_3 у касаційній скарзі посилався на неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема частини першої статті 6, частини першої статті 11, статей 25, 26 Закону N 606-XIV, частини п'ятої статті 124 Конституції України, порушення норм процесуального права та пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зазначив, що виконання судового рішення, ухваленого у листопаді 2015 року, яке набрало чинності, органами державної виконавчої служби так і не відбулося, жодних постанов державним виконавцем за виданим на його ім'я виконавчим листом про стягнення з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" коштів не прийнято, при цьому виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню в установленому порядку, не визнавався.

Вважав, що вказані вище порушення та недотримання державними виконавцями вимог законодавства є підставою для проведення службового розслідування.

Зауважив, що державний виконавець, відмовляючи у відкритті виконавчого провадження, не роз'яснив його право звернутися до відповідного господарського суду для задоволення своїх вимог під час ліквідаційної процедури спільно з іншими кредиторами, а Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5 не вправі відмовити у виконанні рішення суду та повинна включити до реєстру кредиторів ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" його вимоги про стягнення коштів. Суд апеляційної інстанції, зазначаючи в мотивувальній частині про неправомірну бездіяльність державного виконавця, такого висновку по суті вимог у резолютивній частини не зазначив.

ОСОБА_3 вказував, що, задовольняючи частково його скаргу, суди попередніх інстанцій не стягнули на його користь 5 294,00 грн понесених судових витрат на правову допомогу.

У касаційній скарзі Департамент ДВС МЮУ посилався на те, що заявник безпідставно зазначив про неналежну організацію та проведення службових перевірок, адже звернення громадян розглядаються Департаментом ДВС МЮУ з дотриманням вимог Закону України від 02 жовтня 1996 року N 393/96-ВР "Про звернення громадян".

Указав, що ОСОБА_3 не зазначив суб'єкта оскарження, а також чітко не визначив осіб, які повинні надати інформацію щодо виконання рішення суду, при цьому пред'явлено дві пов'язані між собою вимоги, які за результатами розгляду мають різні процесуально-правові наслідки. Зокрема, заявник звернувся до суду із цією скаргою в порядку цивільного судочинства, однак оскаржує, у тому числі, бездіяльність щодо неналежної організації та проведення службових перевірок і службових розслідувань щодо його звернень, тому цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Ухвалами судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня та 08 червня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами.

У квітні 2017 року Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_8 подав заперечення, у яких просив залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_3 та залишити без змін оскаржувані судові рішення як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, посилаючись на те, що в банку розпочато процедуру ліквідації, у зв'язку із чим погашення вимог кредиторів відбувається з урахуванням положень Закону N 4452-VI. Скаржник пропустив установлений частиною першою статті 49 цього Закону 30-денний строк, а тому всі його вимоги вважаються погашеними.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року N 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Цивільний процесуальний кодекс України (далі -ЦПК України) викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

09 лютого 2018 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ передав касаційні скарги ОСОБА_3 та Департаменту ДВС МЮУ разом з матеріалами справи до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 21 травня 2018 року вказану справу прийнято для продовження розгляду та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга Департаменту ДВС МЮУ не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, перш за все цивільних, господарських та адміністративних між собою. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Пунктом 7 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон N 1404-VIII) визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Тобто спірні правовідносини регулюються нормами Закону N 606-XIV.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону N 606-XIV у редакції, чинній на момент звернення ОСОБА_3 зі скаргою, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом статті 2 Закону N 606-XIV, чинного на момент звернення ОСОБА_3 зі скаргою, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Частинами першою, третьою статті 3 вказаного Закону визначено, що у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються органами доходів і зборів, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами. Органи, установи, організації та особи, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності.

Таким чином, до примусового виконання залучаються не лише органи ДВС МЮУ, але і інші органи в межах та на виконання своїх обов'язків.

При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Такий висновок підтверджено в частині четвертій статті 82 Закону N 606-XIV, чинного на момент звернення ОСОБА_3 зі скаргою, згідно з якою рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.

Відповідно до статті 383 ЦПК України в редакції, яка діяла на час звернення зі скаргою та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно з частиною другою статті 384 цього Кодексу скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, установленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи ДВС, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України).

Отже, як право на звернення зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням, яке вчиняється відповідним ВДВС.

У пункті 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Ужитий у цій процесуальній нормі термін "суб'єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 цього Кодексу).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Частиною першою статті 181 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тобто, якщо законом установлено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, постановлених у порядку цивільного судочинства, то в цьому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів.

Питання юрисдикційності справ за скаргами на дії державного виконавця вже було розглянуто Великою Палатою Верховного Суду і з цього приводу зроблено висновок про те, що вказані справи мають розглядатися у порядку того судочинства, у якому постановлені судові рішення, на виконання яких видано виконавчі документи, що підлягають примусовому виконанню, зокрема у постанові від 14 березня 2018 року в справі N 14-19цс18, і підстав для відступу від такої позиції немає.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність Департаменту ДВС МЮУ щодо виконання виконавчого листа, виданого Ленінським районним судом м. Полтави від 16 листопада 2015 року, про стягнення з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на його користь грошових коштів у розмірі 9 333,60 коп.

Доводи касаційної скарги Департаменту ДВС МЮУ про те, що ОСОБА_3 оскаржує бездіяльність суб'єкта владних повноважень - Департаменту ДВС МЮУ щодо неналежної організації та проведення службових перевірок і розслідувань з приводу звернень ОСОБА_3, тому цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, є необґрунтованими, оскільки в цьому випадку ОСОБА_3 оскаржив дії та бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо невиконання судового рішення і метою звернення до суду було саме спонукання ВДВС до виконання судового рішення, а не оскарження дій посадових осіб Департаменту ДВС МЮУ.

Суди правильно розглянули спір у порядку цивільного судочинства.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом, що також передбачено статтею 383ЦПК України у редакції, що діяла на час звернення зі скаргою та розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Щодо вирішення судами попередніх інстанцій скарги ОСОБА_3 по суті Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Постановою Національного банку України від 17 грудня 2015 року N 898 відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 18 грудня 2015 року N 230 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно з якими відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" строком з 18 грудня 2015 року по 17 грудня 2017 року, призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію банку - заступника начальника відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків ОСОБА_5

Інформацію про ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" було розміщено 23 грудня 2015 року на офіційному сайті Фонду (www.fg.gov.ua.) та відомості про ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" опубліковано в газеті "Голос України" (N 242 (6242) від 23 грудня 2015 року).

Згідно із статтею 45 Закону N 4452-VІ Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, а також здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку.

Частиною першою статті 49 Закону N 4452-VI визначено, що Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

Останнім строком звернення кредиторів до ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" із вимогами було 21 січня 2016 року.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанції щодо преклюзивності тридцятиденного строку на прийняття вимог кредиторів.

У самій статті 49 Закону N 4452-VI про це не зазначено прямо. Проте таке обмеження строку звернення направлене не на позбавлення права кредиторів банку, якими є у значній кількості фізичні особи, а на дисциплінування кредиторів у виконанні своїх обов'язків щодо прояву волевиявлення на отримання від банку, що ліквідується, виконання грошового зобов'язання.

У статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція) зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (рішення від 23 вересня 1982 року в справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції").

Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення від 20 листопада 1995 року в справі "Прессос Компанія Нав'єра С. А. та інші проти Бельгії").

Вирішуючи, чи було дотримано цієї вимоги, суд визнає, що держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння [його] майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу (рішення від 12 листопада 2002 року у справі "Звольски та Звольська проти Республіки Чехія").

Обмеження надзвичайно коротким строком кредиторів у зверненні з вимогами про включення до реєстру акцептованих кредиторів з урахуванням процедури доведення до відома кредиторів про зміну правового статусу банку без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій кредитора банку, не є необхідним у правовій державі. Таке обмеження буде непропорційним і неправомірним обмеженням прав кредиторів та неправомірним втручанням у право на мирне володіння своїм майном, у здійснення майнових прав.

Суди встановили, що 16 листопада 2015 року Ленінським районним судом м. Полтави (справа N 553/1642/15) стягнуто на користь ОСОБА_3 з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" 3000,00 грн компенсації завданої моральної шкоди та 6 333,60 грн судових витрат.

30 грудня 2015 року Ленінським районним судом м. Полтави видано заявнику виконавчий лист по вищевказаній справі та цього ж дня, 30 грудня 2015 року виконавчий лист направлено на виконання до ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, який отримано відповідальним працівником 04 січня 2016 року. Виконавчий лист не передано державному виконавцю для виконання у зв'язку із його фактичною втратою.

У порушення прав стягувача ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві не вирішив питання про відкриття чи відмову у відкритті виконавчого провадження у встановлений строк, не роз'яснив стягувачу порядок виконання судового рішення про стягнення коштів із боржника, який ліквідується.

Заявник пред'явив вимоги до банку 29 лютого 2016 року, у зв'язку з чим пропустив строк пред'явлення вимог про включення до реєстру акцептованих кредиторів, встановлений нормами спеціального Закону N 4452-VI, застосування якого є пріоритетним у даному випадку.

22 березня 2016 року державний виконавець відмовив у відкритті виконавчого провадження на підставі пункту 6-1 статті 26 Закону N 606-XIV з огляду на офіційне оприлюднення повідомлення про відкриття ліквідаційної процедури.

При цьому суди встановили, що лише 23 березня 2016 року ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві направлено заяву до Ленінського районного суду м. Полтави про видачу дубліката виконавчого листа.

Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження (частини перша, друга статті 25 Закону N 606-XIV).

Пунктом 9 частини першої статті 37 Закону N 606-XIV передбачено, що виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі запровадження тимчасової адміністрації банку - боржника.

Згідно з пунктом 3-1 частини першої, частиною п'ятою статті 49 Закону N 606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.Постанова про закінчення виконавчого провадження у разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника виноситься державним виконавцем не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

При цьому виконавчий документ надсилається до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Інструкцією про проведення виконавчих дій від 15 грудня 1999 року N 74/5 (далі - Інструкція N 74/5), яка була чинною на момент пред'явлення ОСОБА_3 виконавчого листа до виконання, визначено, що державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам статті 19 Закону N 606-XIV та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Виконавчі документи, що не відповідають вимогам згаданої статті Закону, а також ті, що повернулися з підприємств, установ, організацій та ін., де провадилися стягнення з заробітку чи інших доходів боржника, як виконані направляються органом державної виконавчої служби до суду чи органу (посадовій особі), що видав даний виконавчий документ. У разі помилкового надходження виконавчих документів (не за територіальністю або підвідомчістю) державний виконавець виносить постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження (пункт 3.6.1).

За змістом пункту 3.6.2. Інструкції N 74/5 державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Пунктом 4.9.1 цієї Інструкції передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню державним виконавцем у випадку, в тому числі й передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому в разі визнання боржника банкрутом.

На час введення у ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" тимчасової адміністрації та відкликання банківської ліцензії, виконавчий лист про стягнення на користь ОСОБА_3 коштів з банку перебував у ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, який згідно із статтею 19 Конституції України та Закону N 606-XIV повинен був діяти відповідно до вимог Закону, зокрема протягом встановленого частиною другою статті 25 Закону N 606-XIV строку вирішити питання щодо відкриття виконавчого провадження.

Однак, ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві порушено вимоги Закону N 606-XIV та у встановлені строки не вирішено питання про відкриття виконавчого провадження, в результаті чого несвоєчасно передано Уповноваженій особі Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5 виконавчий лист та не роз'яснено стягувачу його право звернутися з відповідною заявою для задоволення своїх вимог під час ліквідаційної процедури спільно з іншими кредиторами, що в свою чергу призвело до порушення встановленого частиною п'ятою статті 45 Закону N 4452-VI строку, протягом якого ОСОБА_3 як кредитор мав право заявити Уповноваженій особі Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" про свої вимоги до банку.

Виконання судового рішення є невід'ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана із попередніми єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає у захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу як виконання судового рішення. У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов'язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід'ємна частина "процесу" в розумінні статті 6 Конвенції (рішення від 28 липня 1999 року в справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", рішення від 19 березня 1997 року в справі "Горнсбі проти Греції").

Частиною другою статті 5 ЦПК України передбачено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права) (частина дев'ята статті 10 ЦПК України).

Частиною першою статті 433 ЦПК України встановлено, що у разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Вищевказані порушення ВДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, що виразилися у втраті виконавчого документа та зволікання державного виконавця за зверненням до суду, який розглядав справу із заявою про видачу його дубліката (понад два місяці) могли призвести до втрати заявником права на отримання коштів за рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року (справа N 553/1642/15) з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" як таких, що пред'явленні після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей про ліквідацію банку (частина перша статті 49 Закону N 4452-VI) не з вини заявника.

За викладених обставин не можна погодитися із висновками судів попередніх інстанцій про законність дій ВДВС Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві та Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" ОСОБА_5 по виконанню рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року про стягнення боргу з ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 в розмірі 9 333,60 грн (справа N 553/1642/15).

Крім того, з огляду на встановлені факти незаконних дій вищевказаних осіб, положення статей 5, 10 ЦПК України, а також саме з метою забезпечення справедливого розгляду справи виконання судового рішення та ефективного способу захисту порушеного права ОСОБА_3, Велика Палата Верховного Суду вважає правомірним поновити заявнику строк на включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" для погашення кредиторських вимог ОСОБА_3 на загальну суму 9 333,60 грн та зобов'язати Уповноважену особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" включити зазначені кредиторські вимоги останнього до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит".

Поряд із цим, суди першої та апеляційної інстанції правильно вказали про те, що оскільки рішення суду, яке пред'явлено ОСОБА_3 до виконання 30 грудня 2015 року, датоване 15 листопада 2015 року, тому вимоги заявника про визнання бездіяльності посадових осіб органів державної виконавчої служби саме з червня 2015 року та з 04 березня 2016 року є безпідставними, оскільки рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби можуть бути оскаржені саме щодо виконання судового рішення, однак на час, вказаний заявником у скарзі, судове рішення, яким стягнуто на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 9 333,60 грн на примусовому виконанні у ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві перебувати не могло, оскільки на той час ще не було ухвалено Ленінським районним судом м. Полтави.

Також Велика Палата Верховного Суду погоджується з відсутністю правових підстав для зобов'язання в судовому порядку начальника ВДВС Шевченківського РУЮ в м. Києві організувати та провести службове розслідування з огляду на те, що Порядком проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та осіб, які для цілей Закону України "Про запобігання корупції" прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 2000 року N 950, такої підстави не визначено.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд апеляційної інстанції в мотивувальній частині ухвали фактично визнав неправомірність бездіяльності зацікавлених осіб, проте у резолютивній частині відмовив у задоволенні цих вимог, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що ці доводи суперечать змісту вказаної ухвали, у якій зазначено, що органами державної виконавчої служби не було дотримано вимог закону щодо повідомлення заявника про хід виконання судового рішення, апеляційний суд, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, який задовольнив вимоги заявника в цій частині, фактично погодився з його висновками.

Поряд із цим заслуговують на увагу посилання в касаційній скарзі ОСОБА_3 на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив йому в стягненні із заінтересованих осіб судових витрат на правову допомогу в розмірі 5 294,00 грн.

Суди досліджували, що між ОСОБА_3 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_11 укладено договір про надання правової допомоги (т. 1, а. с. 34), а також є квитанція та розрахунок суми гонорару в розмірі 5 294,00 грн. (т. 1, а. с. 34 а, 35).

Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України (у редакції, чинній на час постановлення ухвали судом першої інстанції) витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Згідно із частиною першою статті 88 ЦПК України (у згаданій редакції) стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Судом першої інстанції не вирішувалося питання розподілу судових витрат, пов'язаних з оплатою заявником правової допомоги, при цьому було частково задоволено вимоги скарги.

Апеляційний суд на вказані недоліки уваги також не звернув, тому Велика Палата Верховного Суду з огляду на положення підпункту "б" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України (у редакції від 03 жовтня 2017 року) вважає за необхідне провести розподіл судових витрат з урахуванням частини десятої статті 141 цього Кодексу, шляхом покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402, 403, 409, 411, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року в частині відмови у задоволенні скарги ОСОБА_3 про визнання неправомірною бездіяльності Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" та відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві по виконанню рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року про стягнення боргу з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 в розмірі 9 333,60 грн (справа N 553/1642/15) скасувати.

Визнати неправомірною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" та відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві по виконанню рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року про стягнення боргу з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 в розмірі 9 333,60 грн (справа N 553/1642/15).

Поновити ОСОБА_3 строк на включення до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" для погашення кредиторських вимог ОСОБА_3 на загальну суму 9 333,60 грн та зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" включити кредиторські вимоги ОСОБА_3 до реєстру акцептованих вимог кредиторів Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" згідно з рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 16 листопада 2015 року про стягнення боргу з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 в розмірі 9 333,60 грн (справа N 553/1642/15).

В іншій частині ухвалу Ленінського районного суду м. Полтави від 23 вересня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року залишити без змін.

Стягнути з відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції в м. Києві на користь ОСОБА_3 2 647,00 (дві тисячі шістсот сорок сім гривень 00 копійок) грн судових витрат.

Стягнути з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на користь ОСОБА_3 1 323,50 (одна тисяча триста двадцять три гривні 50 копійок) грн судових витрат.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено і підписано 25 червня 2018 року.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В.С. Князєв О.М. Ситнік Судді: Н.О. Антонюк Н.П. Лященко

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук Л.І. Рогач

Д.А. Гудима І.В. Саприкіна

В.І. Данішевська О.С. Ткачук

О.С. Золотніков В.Ю. Уркевич

О.Р. Кібенко О.Г. Яновська

Лобойко Л.М.

Link to comment
Share on other sites

Большая палата указала, что пропуск срока на предъявления требований кредитора не является окончательным и может быть возобновлен в связи с уважительностью причин пропуска. При этом ограничение чрезвычайно коротким сроком кредиторов в обращении с требованиями о включении в реестр акцептованных кредиторов с учетом процедуры доведения до сведения кредиторов об изменении правового статуса банка без возможности возобновления такого срока, если он пропущен по причинам, являются уважительными и не зависели от воли и действий кредитора банка, не является необходимым в правовом государстве. Такое ограничение будет непропорциональным и неправомерным ограничением прав кредиторов и неправомерным вмешательством в право на уважение своей собственности, в осуществление имущественных прав.

Кроме того указано, что исполнитель обязан в любом случае открыть исполнительное производство в отношении банка в котором введена временная администрация или процедура ликвидации и далее уже поступать в соответствии с Законом.

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

они даже не видят разницы между днём введения временной администрации и днём отзыва лицензии

они вообще закон читали?

  • Like 1
Link to comment
Share on other sites

Join the conversation

You can post now and register later. If you have an account, sign in now to post with your account.

Guest
Reply to this topic...

×   Pasted as rich text.   Paste as plain text instead

  Only 75 emoji are allowed.

×   Your link has been automatically embedded.   Display as a link instead

×   Your previous content has been restored.   Clear editor

×   You cannot paste images directly. Upload or insert images from URL.

Loading...